Я люблю розгорнутий спів.
Щоби серце – на повні груди.
Й не терплю любити – напів,
Напівправди, напівоблуди.

А в реальнім житті із них
Краще дім сім`ї будувати.
Пестить тихо стриманий сміх,

Весна – не сезон, а пакет пропозицій,
Акційний, омріяний наш тет-а-тет.
Наповнений вітром і схожий на птицю
Понад смітниками літає пакет.
Весна – це сезон для легких акварелей,
Що змінять барокову графіку зим.
Тремтять нашорошені зграйки морелей,

Ось паноті невеличка
Від мене листівка:
В Україні рік-у-рік
Та сама платівка

Грає. І ніхто не змінить
Музику набридлу;
Люди на панщину йдуть,

Наші рани ятрять вздовж доріг хрестами,
Нашим втратам ніхто не закінчить лік.
Ми йдемо й кружляють круки над нами,
Мо, спотикнемось об рішення недорік.

Кожен вік поетів у землю сіємо
І чекаємо, зійде воно чи ні?
Й водять нас не туди шахраї-месії

Ох, Дамо Чирвова,
Прости мене дурного,
Що пропав, не піклувався,
Своїми дилемами переймався,
На що я сподівався?
Старе моє обійстя
І мало в ньому місця,
А без постійної роботи

Від янгола до стерви тільки крок,
коли відтято крила лебедині.
Ліпив ти пластилінових ляльок,
і арії із опери Пучінні
просив співати, оплесків не чув,
ні трель колоратурного сопрано.
Маріонетці серце розчахнув.
Чому ж в моїй душі кривава рана?

Весняний вернісаж: картини, де розквітлих
розрадить, надихне краса міцна рослин -
яскравих, запальних. Де крокус, як розвідник.
Де пролісок, немов ясної сині син.

Весняний вернісаж, де вранішні фіалки
і пшінка, і нарцис до бджілок і джмелів
зверт

Життя у межах парадигми
обсіли мрії, наче стигми,
на тлі зелених сподівань
після зневіри і блукань.
За чистоту, за честь і цноту,
за плідну для людей роботу
нас закликає феномен,
слуга народу й шоумен...

Мисль розумна на папір повзе,
Склались естетичні горе-пазли.
Поетес кохаю над усе,
Це вам не котлетниці у маслі.

Є і в мене щастя - ти прикинь! -
Творить безперевно благовірна.
Все прекрасне! Погляд і думки,

На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе

Доле наша доле перекоти поле
А у полі вітер та гіркий полин
Їдуть чумаченьки привезуть нам солі
Сипати на рани вибивати клин
А у небі зорі мерехтять як мрії
Світить та не гріє сонмище вогнів
Буде непогода мжичкою засіє
Виросте осуда із минулих днів

А я – немов магнолія ота –
Росту, квітую тихо сам у гаю.
Прийди до мене, люба, золота,
Як сонця, я тепла твого чекаю!

Прийди до мене, в мій духмяний сад,
Допоки ще весна у нім буяє.
І хай не буде вороття назад

Зручно бути малоросом,
Безголовим, безголосим,
Що завжди уклінно просить,
Аби хтось йому подав.

Ницість входить у систему,
Через те ми так жиємо,
І тому на тих плюємо,

Ми сідаємо в човен, і я не боюсь
грізних вод, що бентежать, лякають.
У руках дужих - весла, та Бога молю,
щоб дістатися берега. Знаю,
течія понесе на каміння, а там -
водоспаду бурхливі потоки,
та окрилено вірю, що запросто нам
прихилити і небо ш

В твоїх(!) руках ключі від щастя
Казав татусь: - по самі вуха…
Не відмовляйся, бо невдастя
Вважай що це маленька пруха
Середня та, що попереду…
Але і там свої нюанси
На ложку дьогтю - ложка меду
Коли навкруг - одні романси

ОбрАзи, біль і страх - крихка слюда,
Живим - живе, минуле ж - чорна скверна.
Безпам'ять...забуває люд Майдан,
Вже не кипить від гніву кров у венах.

Війна - десь там, під пеклом, вдалині,
А тут немає місця для тривоги.
В колеги віршик - у медах