Не зможуть темні московити
Пітьмою світла загасити.
Допоки свічі наші світять,
То ніц не світить московитам.

День, хоть и понедельник, выдался чудесный. Что вы хотите — конец августа. Уже не так парко, лёгкий ветерок мягко, как струны арфы, перебирает серебристые складки шторы. На душе — действительно, как в чистом небе. Если учесть, что через две недели — долго

                1

Привстань на цыпочки и дотянись
До черной кнопочки “шестнадцать”.
И в лифте будут улыбаться,
В ответ ты тоже улыбнись.

А вот как будет складываться жизнь:

Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
«Знов думками у вдовиці?
Бодай їй уже втопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати...»

За святковим столиком
Зайчик бачить кролика
І без проблематики
В гості йде до братика,
Та й питає ситого,
Чи усе спожито ним?..
Ріжучи окрайчика
Хлібчика для зайчика,

Навести лад в своїй росії – напевне, справа заскладна.
Ось і надумали рашисти сусідського цупнуть майна.
Напрактиковане віками надбання дикої орди
вдиратися в чужі домівки «це наші землі!»…

Нелюди.

І лізе скаженіла зграя, пиха крапотить із кликі

Історія ця страшна, як сама смерть, тому чутливим мистецьким душам і дітям довколошкільного віку читати написане на цій скрижалі вічності суворо заборонено. І вагітним красуням також, аби не було передчасних пологів та кольок у серці. Нині час такий, як

У корчмі нема як продихнути,
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленням

На сторінці поетичної групи, яку модерую, вона відкриється за посиланням, розміщене - на прохання Зої Арової - запрошення взяти участь в конкурсі.
Експерт шорт-листа україномовних авторів - я.



Дорогі друзі!
Запрошуємо до участі у Поетичному Конк

Пошук себе, наче лабіринт.
Довго шукаєш вихід,
та не можеш знайти.
Лабіринт, наче шлях,
де тисяча доріг.
Бачиш їх перед собою,
та не знаєш, куди йти,
аби вийти зі страшної пастки.

Ранкове світло набирає силу
І ніжить очі збудженим теплом, –
М’які і довгі синюваті хвилі
Течуть на мене вивченим шляхом.
Ясна прозорість ллється через шибку
І плине по кімнаті в тишині, –
Пологі тіні зводяться на дибки
Та лізуть мовчки вгору по

ІДуша усе ще відчуває
з минулим нерозривну нить
і так, буває, забринить
і тятивою, і струною
або синкопами прибою,
що хочеться у небеса
на крилах осені... у гості...
до тих, кого давно нема,

Вторували до пекла свій шлях
І в степах полягли без відправи,
Щоб тіла по густих кураях
Звірина плюндрувала каправа.

Гідна плата за ваші труди
Золотого імперського трону!
Достобіса вже збігло води,

             І
У цивілізованій Європі
ще немає Лисої гори
і не риють, поки-що, окопи,
а пора... хоча би до пори,
поки емігрують мізантропи,
вішати ногами догори
кожного, бо орки безголові

– Розкажіть, будь ласка, як Ви прийшли в театр, з чого починали. Я знаю, що Ви народилися в Керчі, в Криму. Чи ходили ви малим у театр? – В Керчі не було дитячих театрів, на зразок Львівських – ТЮГу та Театру Ляльок. Ще школярами ми з друзями купували

Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».