Про що співають солов’ї?
Коли цвітуть сади вишневі,
смарагдові стоять гаї,
травневе небо кришталеве.
І розливається: тьох-тьох…
Немов по венах кров гаряча.
Питання багатьох епох:
сміється птаха ця, чи плаче?

Можна жити і без любові. Але навіщо? Людина діла у поважному віці стає людиною слова. Любов за гроші – сутність не духовна, а матеріальна. Краще щиро любити далеких, ніж фальшиво – ближніх. Там, де нема правди, годі шукати логіку. Диваки пр

Тіло вживалося в світло
і спершу лежало.
Ящури всіюночі тікали під спину
і там їм землі мало.
Трава на очах росу народила,
смерть сталася на полюсі,
йшлося до загибелі цілого тіла
в зеніті літоосені.

Людина виникла із мавпи,
але буває й навпаки,
коли її нахабні лапи
хапають їжу із руки.
Далеко нічого ходити:
ось – українець, ось – кацап...
їх іноді не відрізнити
за пазурами рук і лап.

Дві сім’ядолі моєї долі – сини мої,
Усе частіш ви входите у сни...
Та все чомусь маленькими такими.
Начебто тільки зіп’ялись на ноженята...

P.S.
Туга за дітьми й онуками
Усе тугіше в’яже моє серце.

Тому, хто йде – осилити дорогу.
Тому, хто вірить – не хитких думок…
Велике небо кожному в підмогу
упевненості й витримки у крок.

Пекуче сонце в небесах шаріє,
гуляє вольний вітер у степу…
А до мети веде людину – мрія.

(легенда)

Каліпсо, німфа, в гроті цім жила
На Огігії — острові чималім.
Була, по суті, це чаклунка зла,
Що на свиней людей всіх обертала.

На мості Прачок, де і ми були
вподібнювались стрілкам циферблата,
обнявшись о дванадцятій, не діб
заручники, а вічної розлуки,
– сьогодні тут, на нашому мосту,
вудляр, як уособлення Нарциса,
утупився, сліпий до поплавця,
на видива мінливих відоб

На горі далекій і високій,
де ще є герої із казок,
рискає по лісуодинокий
і забутий сіромаха вовк.

Ау! ау! – лунає вечорами.
Ау! ау! –відлунює луна.
У лісіодинокими вовками –

Тугим вузлом зав’язані вуста,
кінці якого стягнуто жінками.
Остання з них – є справа непроста,
не секс, а штурм відвертими думками.

Сипіння зреченого, кволе й зле,
вже просто навмання свої прокльони шле.

із позолоченої клітки пірнаєш прямо до ліфту,
а між думками блукають хижі бенгальські тигри
це мабуть здійснився сьогодні стонадцятий переліт
отого німого кіно що має чужі субтитри.

та ти рукою махаєш – та хай вже собі та хай!
хтось як і твоя дитин

Громадо! Я тебе вітаю
З Пейсахом! Та беруть жалі...
Христос - семіт, труси - з Китаю,
А мова - суржик москалів.

Скрутив Єгова ґлузд у рульку,
На шиї українцям "Гоп!".
Спасителя, дажбожі внуки,

Віршами повню зошит,
Як у найкращі дні, –
Настрій такий хороший,
Що хоч співай пісні.
Про почуття нестерпні
До вподобань моїх,
Бо вже язик не терпне,
А розливає сміх.

Питання руба ставить нам життя,
Підсовуючи жмут проблем на таці.
Хто ліпший: піп чи юна попадя?
Нога жони, а чи стегенце паці?

На перший погляд у дилемі цій
Немає глузду. Та копніть поглибше!
Жона гавкуча - щастя у руці,

Пам'ять устеляє дим,
скільки всього не збулось –
дитяче стало чужим,
сковує серце мороз…
Дні вигорають до тла,
ночі коротші за мить…
Хочеться трішки тепла
маминого, аж кортить.

В класі нині шум і галас,
Тягне руку Таня:
- Ми по темі сперечались,
В мене є питання.

Що буде, якщо узяти
Курці, що неслася,
І до курячих підкласти