Голів трьох щодня, щогодини
єдиного тіла війни
доводиться чути родинам –
майстри оман діла вони.

Подай кожен жертву їм щиру,
а кращі, всі в курсі, життя
лишень за обіцянку миру –

Із Йосипа Бродського (1940-1996)

1

Закінчивши всі іспити, вона
в суботу в гості запросила друга.
Смеркалось, і закупореним туго
здавався глек червоного вина.

І знову рана. Знову шрам.
В душі нема живого місця.
Ось так, повіривши словам,
Благословив осіннє листя.

Гортаю вкотре записник
У марних пошуках кохання,
Бо за інерцією звик

Як по росяній траві йде дівча.
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать

Ішов дорогою,
де терня звідусюди
на крок дивилося
в ті босоногі, вбогі дні...
Не дав Тобі я поцілунку,
як Іуда,
а як розбійнику -
ще сповідатися мені.

Народилася та!
Грім про все розповів.
Потім жодна робота цих рук не бруднила.
Ними тільки злітав,
ними тільки молив
про поєднання з нею в півсили й щосили!

Хто, як я, чатував

раз десять авторів
рукописии післали
та не було листів
один з них не стерпів
і от їх дев’ять стало

і дев’ять авторів
рукописи післали

Сподіваєщся на краще
І надієшся на успіх,
А становиться все важче
І вкорочується усміх…
Ти збагачуєш свій досвід,
Ти становишся приміром
Бо життя — той самий дослід,
Ну а ми його вампіри…

Народжуєшся, віриш  та ідеш
по світу що з роками все глупіше.
Такий життя таємний механізм -
усі надії обернути в тугу.
Ти думав люди краще за тебе.
Алє годі! Не всі вони як звіри.
Не ремствуй на життя, воно таке.
Алє коли побачиш хижаків

Листопад-диригент завітав у мій сад.
Вітру музику я відчуваю.
Шелестить і грайливо, і жваво.
Час і простір у парі зійшлися у лад.

Листя втомлене плавно злітає з дерев,
Щоб воскреснути знову весною.
Хоч сумують оголені крони,

Зелене листя опадає,
Як вічний неоплатний борг.
Це значить, що життя трває,
Що в ньому поселився Бог.

Зелене листя передчасно
Покинуло свої місця.
Людське тепло у листі згасло.

Мені вже набридло. Дійсно, набридло. Я — лікар-психіатр, який провів роки в університеті, вивчаючи неврологію, психіатрію, біохімію, анатомію, фармакологію, фізіологію. Мені вдається відрізнити генералізований тривожний розлад від ситуативної тривожності,

Конкістадоре, у самоті
Чекає огир твій
І мов від німба ангельського
Повіває святим
Броньована твоя кіраса
Утратила свій вилиск
Твоє лице одверта маска
І непорушні його риси

Я знову прокидаюсь на світанні,
До мене завітало крізь дощі
Таке кохання, що і не кохання,
Така собі тортура для душі.

"Усе на світі має власну вартість".
Я добре вивчив цей закон життя.
Чи треба божевіллю піддаватись?

Дорога то спускалася униз,
То знову піднімалася угору.
Воли плелися по шляху не споро,
Тягли набитий всяким крамом віз.
На возі двоє: уже сивий дід
Сидить собі попереду, дрімає.
Він, начебто волами управляє,
Хоч ті самі чвалають куди слід.

Догорає сонячна юга
У горнилі втраченого миру.
У вітрилах долі - пилюга,
А над головою небо сіре.

Без війни піввіку я прожив,
А тепер спокутую провину:
Московити кидають ножі