Ти думав, певно,
що я сумарна*,
а я - шовкова
трава душиця,
бучна лелітка,
граційна сарна,
яка не кожній
кульбабці сниться.

Немає ще у нас Аполлінера.
Оригінали є, але... мовчу...
готові, наче юні піонери,
та не потрібні нині читачу.

Сюрреалісти сильні у змаганні...
митці сучліту ближчі до еліт...
Переважає все ж копіювання

Ми назустріч ішли,
ми долали круту свою гору,
по дорозі зробивши
забагато гірких помилок.
Виринали з імли
в не найкращу для зустрічей пору
і чекали у тиші,
зупинившись до щастя за крок.

Ледь ранок я біля вікна
вдивляюся на двір у шибку:
– Бабусю, снігу ще нема?
– Іще нема, маленька рибко.
Чи зайчиком я був тоді
хіба воно тепер важливо?
Чекавши перших холодів
На печі засинав щасливим…

В поемі «Мойсей» Івана Франка призвідцями бунту проти Моше названо Датана й Авірона як начебто виразників волі молодого покоління юдеїв. І жодним словом про Кораха. Натомість згідно з Торою (Святим Письмом) за бунтом стоїть насамперед він. На догоду св

У Василя сьогодні перший день
Роботи у бригаді лісорубів.
Він вже звалив з десяток сосон, дуба
Та й сів, відпочиваючи, на пень.
З незвички руки, як дроти, гудуть
І у вухах немов шматочки вати.
Сидить, зовсім не хочеться вставати.
Чи ж то без нього

все ближче і ближче до осені
павук вирушає за кроснами
бо важчає сонце у волоті
стає наче пиво із золота
густе із гірчинкою літепле
лускою з полови обліплене

баламкає волоті китиця

З апартаментів панни Гі,
з якою ми романи пишем,
літали блюда дорогі,
немов фанера над Парижем.

А панна Гі у неґляжі
гляділа з висоти балкона,
як Ми робили віражі

Криниця п'є в сосновім лісі роси,
а стежечка до неї заросла.
В журі картає сум і неба просить,
побачити цебро й перЕвесла.

Колодязі не оминайте, люди,
хоч "журавель" за обрій відлетів.
Допоки струменить у ваших грудях

У павутинні бабиного літа
літає осінь – ще на двох одна,
якщо у мене, наче Аеліта,
гостює Муза і бринить струна.

Ночами одягає оксамити
і наливає келихи... до дна,
аби лиш пригубити... і летіти

До саду підкрадалася зима,
її відчув у димнім ароматі,
хоча його ще зовсім небагато
та іній хризантеми обійма.
І лід ховає воду у відрі
такий тонкий, неначе павутинка…
О, сонечко, побудь іще хвилинку
твоє тепло, мов дар на олтарі.

На полювання не хочеться Мурочці -
Котик хай ловить мишей,
А за прання треба братись Єнотику,
Пратиме він без грошей.

Цуцик білизну прасує любесенько,
Старший над прасками він,
Швидко працює, ретельно, рівнесенько -

Баскими кіньми вдаль біжать роки,
життя екватор стрімко перетнувши.
Нам осінь щедро стелить рушники,
руду свитину чинно одягнувши.

Вечірнім парком пройдемось удвох
у світлі ліхтарів, під вітру свистом.
На зламі доль, стосунків і епох

Все було занадто вже чудово -
Вірні почуття жили в мені.
Я тебе любив, леліяв словом,
Чарівні такі складав пісні.

Я тебе возносив, як Богиню,
Квіти клав на світлий п’єдестал.
Звідки те взялося баговиння,

Лорелай


На скелях, де трави і мох,
Над Райном – хоч вір хоч не вір, –
Гуляли з дочкою ми вдвох,
Нас лицарський тішив турнір.

На хорей подібен анапест,
Кавуни і кабачки - на дині...
Я нікому не потрібен - от вам хрест!
Тільки доні, тещі та дружині.

Отже, вільний. Впали ланцюги,
Крила не залипли марнославством.
Все в порядку. Тільки од борги