Ряхтять епізодів розчулені миті,
Вислизує день із долонь інстинктивно,
небесна палітра в космічну графіті
Шугає пораненим птахом нестримно.
І що ж нам робити, коханий, з тобою?
За радістю — горе, біда за бідою.

Повітря шматує швидка допомога,

Страшний Дракон за горизонтом спить,
сопе у трубні ніздрі й дим пускає.
Пожежу загасила ніч на мить,
бо вже ось ранок поблизу блукає.

День – брат Дракона, друг його очей, –
розплавивши язик свій полум’яний,
полизує йому брудне плече –

А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних найбідніший той,
в чиєму серці вона не звучить,
аби розрадить в мить найгіршу.

О, як смакували гнилушки,
що впали поміж бур’яни,
жовтіючі місяцем груші
спадають ще й досі у сни
чи будять мене серед ночі,
коли я високу траву
серпом вирізаю охоче
так, ніби усе наяву,

Сіється дощик дрібненький,
Впоєна вдячна трава, –
Ніби у кошик опеньки,
В строфи складаю слова.
Сріблом виблискує туя,
Низько снують ластівки, –
Легко і швидко римую,
Вбрані у форму, рядки.

Того ж дня, що й почато, тої ж ночі, що й кінчено. «І подарую я Тебе Нікому» (до щоденника) . * * * вересень 1985 р. Жити – значить творити. Творити прекрасне, чудове, добре, а значить, корисне людям. Так творити, щоб для користі іншим вкладати в

Найвища в лісі та й струнка до того ж,
Стала глузувати смерека з морошки.
І хоч була морошка скромна собі й тиха,
Набридла їй врешті смереччина пиха:
«Була б я така, як-от ти, висока,
На світ би поглянула трохи іншим оком».
«Та куди тобі там, карло

Учора ти був щасливий,
і радував батьків.
Та їх росіяни вбили,
а ти – осиротів.
Зайчик не носить цукерки,
казки до сну нема…
От бачиш, як може стерти
щастя сім’ї війна.

Позирає тіточка
За село,
Де спочити літечко
Прилягло.
І здається мрійниці
Звіддалік,
Що на сонці гріється
Літа бік.

Тут рій хаток. Смереки за містком,
Де тишу вишиває в горах світок.
І час неспішно котить потічком,
І дощ мені ворожить пізнє літо.

Зірки жену на плай, мов череду.
І радість, як буркут, мені по вінця.
Трембіти кличуть знов – мольфари душ,

Невдовзі Маковій,
а вишні ще висять,
вчепившись у життя
з останніх сил і соків…
Дивуюсь. І тягнусь
до ягід цих високих:
най будуть на вино

Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минул

Мишки жили посеред поля,
колонія у сотню нір,
і їжі в них було доволі,
але змінився командир.
Миша обрали молодого,
що складно говорити вмів,
бо халамидника старого
із сірих мало хто терпів.

В долині за городами
Вода б’є з-під горба, –
Щоранку тими водами
Вмивається верба.
Згинається, розхристана,
Так низько до води,
Що аж пташки висвистують,
Лякаючись біди.

Мовчи, козаче, тут слова безсилі,
тут навіть вітер множиться на нуль.
Стоїш у побратима на могилі,
це він тебе прикрив од вражих куль.
Його чекала донечка удома,
він мав і бізнес, і круте авто…
Але, як нині кажуть: був «свідомим»
і пам’ятав: якщо н

В росії армади ракет
Позначені буквою Z.

У них чи не кожен клозет
Позначений буквою Z.

В клозетах уривки газет,
Позначених буквою Z.