Те, що вам зараз розкажу — велика таємниця. Тому мусите її тримати при собі до Страшного суду. Ну, а якщо нестерпно, аж до гикавки, закортить поділитися цим тягарем знань, — так і бути, благовіщайте, дозволяю. Але тільки власним дружинам і чоловікам,

Зустрівши кілька снів, невидимих таких,
закутаних у превелебну ніч нечутно, –
на тиші днів нових, між проявів тонких,
радію світлу я і посміхаюсь чудно.

Достатньо вітру й трав, розпатланих по нім,
аби згадати все до кінчиків коріння,
коли конем-во

А наостанок я скажу:
Бувай, не обіцяй кохати!
Здається, з розуму зійшла,
Йду до найвищої розплати.

Як ти кохав! Але згубив.
І все навколо спорожніло.
Не в тому справа, що згубив.

Укривши світ габою голубою,
Весна ішла у чарівній обнові…
А ми були, як лебеді, з тобою
В смарагдовому озері любові.

Його розхвилював бурхливий вітер –
Аж бризки золоті навкруг летіли.
І шал кохання підіймав над віти,

Жар світання синизною
Освітляє височінь, –
Ти прощаєшся зі мною
Метушливо, наче тінь.
Від задухи меркнуть зорі
І здригаються серця, –
Ти зітхаєш сумно з хворим
Трохи виразом лиця.

Усе впирається в межу:
Для відьми маю помело
І брагу хлопцям на село,
Ярке для клоуна шатро,
Для любки, звісно, пісню про…
А, що я дурню докажу?

Тому, ні доводів, ні фактів.

Суд його ловив, та не спіймав. Війна війною, а бізнес «по понятіям». Коли не знаєте, як робити, то робіть, як знаєте. Справжні шанувальники жінок менше як тричі не п’ють. Можна писати як на тверезу, так і на п’яну голову. Аби лиш голова бу

Паралельні світи семи нотам дотичні…
Кілька кроків по всесвіту… Що я несу?
Це єдиний у нотах забутого звичай…
Потаємних думок - передбачений сум

Паралелі життя… та читав Сведенборга
Років сорок тому… запізнивсь посланець
Не до сну котру ніч, як по

Було усяких у моїй державі,
Із заходу і сходу тут були.
Та ми в свої світлиці, Боже правий,
Чужинців вже на покуть привели!

А їм начхати на святі ікони,
На рушники, на хліб і на пісні.
Вони не мають честі, їх закони –

Люби мене мовчки, коханий, люби,
хай тиша замре на півслові.
Лиш ніжності дотики, серця скарби,
платівки мелодій любові.

Всі зайві слова, тільки погляд зорить
в смарагдовім озері зримо.
Душа відлетіла за обрій на мить

О мадам, як пасує вам ніжно-зелена маска ця,
Що підкреслює ваших очей дивовижний колір!
Потанцюймо - а сонце нехай собі опускається
На порожні макети вулиць, трамвайні колії
Без трамваїв, зачинені супермаркети,
На укриті травою футбольне поле і цвин

Було це у далекі ті віки,
Що й Біблія про них іще не знає,
Тож дещо інше нам розповідає,
Як вийшли ми з-під Божої руки.
Адам спочатку, а, по тому, Єва…
Та я почув історію і в ній
По іншому складався хід подій
При коренях людського роду Древа.

Клубок вогню, мов яструб,
впав нізвідки,
Нещадний, злий,
затьмарив Сонце,
хоч лише на мить...

Він світлом цим
багряно-чорним

Безлюдно повсюди, тривожно.
Весняний лиш радує цвіт.
Загрозу відчув зараз кожний.
Здригається в розпачі світ.

Цей вірус прийшов із Китаю.
З шаленою швидкістю зріс.
Раніше про нього не знали.

море – мармур…інока келія…
відпускає мені гріхи
мерехтінням святого Ельма
вистеляє мені шляхи…
море вилилось мені в душу
і влилося в очі мої
заховало мене у мушлю
і заповнило по краї…

Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно пока