Тебе породили в Бедламі,
ти ріс у Бедламі, ти чах у Бедламі.
Ти бачив, як коси рвуть у Бедламі,
своє і твоє волосся рвуть,
свої і твої кістки заламують,
і сльози купують, і сміх продають
у Бедламі.

Туманяться поміж лісів пари.
Води лугівка напилася вдоста.
Іще сніги біліють до пори,
Але земелька вже уваги просить.

До сходу сонця встане хлібороб.
У руки візьме прапрадіда рало
І пролунає світанкове: «Цоб…» –

Не треба, друже, сумувати
За отією, що пішла, –
Котра дала тобі багато
Надій, натхнення і тепла.
Бо я, зістарений, вже знаю
І маю право говорить,
Що блискавиця не сіяє,
А лиш спалахує на мить…

Славослів"я звитяг...
Смерть героя - усім еталон.
- хто поверне життя,
Що в одвічноминуле пішло?..
...не повернуться зні-
жені таїни серцетепла,
Поцілунки рясні
На коханих дівочих тілах...

Не зогледівсь - промайнула осінь,
Через тиждень зиму вхопить грець.
Я ж люблю тебе, мов курка просо
Чи як січку тлустий кабанець.

Лине з неба музика органна,
Всотую душею кожен звук.
Бо живу лише одним коханням,

Мухи на стелі, як зорі на небі
Виснуть. Та мухи не мріють про вись.
Мухам для щастя багато не треба,
Досить їм того, що з'їли колись.

Не зазіхають на нашу свободу,
Не зловтішаються в бідах чужих.
Скромні трудяги, що завжди з народом –

Напередодні двадцятого року - дощі,
У кабаку клієнти піднесено-п’яні -
Певно, з нагоди зимового сонцестояння.
На вішаку біля входу - мокрі плащі.

Бал-маскарад, караоке, вертеп, декаданс,
Пунш, ананас і танці like nobody’s watching,
Хочеш - до ран

Вона стояла на сцені невеличкого зеленого театру. Перед нею колихався натовп, натовп розлюблених жінок… Зовсім молоденькі, молоді, середнього віку, літні.., усі вони зачаровано слухали. - Я кохала…Несамовито…Нестямно… А він – кохав, любив, р

І Небовиду Церква...Зоресвічі...
І сам Господь вдивляється у вічі
Й питає тихо: де ти був?
І шепотітимеш: Не знав. Блукав. Забув.

І перли покаяння на долівку.
Єпитрахиль убереже голівку.
Жадане світло омиває лиця -

Буває часом , що лежу без сну
І думаю: чи стала я щаслива?
Чи мріялось колись, що досягну
Такої слави і такої сили?
Я - Роксолана. І моє ім’я
Відомо нині по усьому світу.
То може в славі маю щастя я ?
Не кожен мо

Коли сніг мерехтів
з золотих обідків ліхтарів,
коли місяць, мов пані,
в тумані приховував наспані зморшки,
й хтось тремтів од морозу
чи, може, в жароті горів, –
я присів біля когось на лаву
погрітися трошки.

Ковдра є, подушка, тепла спальня,
Сам від сала,, наче колобок.
На війну не хочу (це похвально),
Ліпше пописати про любов.

Хай натхнення б'є ключем до неба,
Шал чуттєвий в серці виграє.
Кулю в лоба? Нє, мені не треба!

Ішла до тебе все життя крізь сон,
пустельну спеку, зливу, хуртовину,
щоб мрію відшукати голубину
із пліч огуди скинути хітон,
серцями тріпотіти в унісон.

На станції осіньої пори,
в казкову таїну білет придбала.

На літньому світанні, юнаком
Пульсацію життя свого почув
Уперше я – коли губилася
Глибинами захоплення любов
Я прокидавсь потрохи і вимога
Злиття моїх основ, дедалі глибших
Настирливішала із миті в мить
Блаженство – лук натягнутий буття

З вишини золоті волоконечка
Дивне плетиво казки несуть!
Моя квіточко, ясочко, сонечко –
Це кохання омріяна суть.

Долі усміх сія злотозливою…
Ми пірнаємо в цю течію.
І стаєш ти зі мною щасливою,

Ці очі – келихи абсенту,
Зелений колір.. саме те!
Мене захоплює дощенту
Троянда в рюшах декольте,

Свавільні локони і вії,
Грайливий сміх, тонка печаль,
Я їх приборкаю, розвію,