На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,

Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:

До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі, а душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю б вижить?
Не ранить мізки в основі слова,
не та розмова, на що

Г. С...
Надихни і силою наповни,
Від нудьги й мовчазності – зціли!..
Стань мені світінням негріховним
І видінням щастя будь-коли.
Будь завжди оздобою легкою
І новою радістю струми, –
Полони осінньою красою

Мій сусід щодня носить діряві штани,
Ні віслюка не має, ні вола, ні жони,
І, здається, й не хоче нічого такого мати.
На долонях у нього - бридкі червоні стигмати,
І ще одна - у самому центрі чола.
Він живе на околиці міста (точніше, села)
У сіро-зел

Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -