Вишгород. Березень. Висне
Сіре мереживо хмар, –
Дощ обмиває навмисно
Прибраний вітром бульвар.
Зночі дощить донезмоги,
Зранку гнітить напівтьма, –
Переступати порога
В мене бажання нема.

Сліди гріха Адама,
не пізно і не рано,
ведуть сюди нас прямо:
відчуй Христові рани…

Лиш потім стає ясно –
за нас страждав Він страсно,
для нас приносить власно

Поле вісім на вісім чорних і білих клітин,
Тут вона королева. Тільки безсонних годин
Порахувати не в силі навіть мудрець – звіздар,
Бо за монаршим правом сон королеві – дар.

Серце жіноче самотнє, ложе холодне її,
Тихо вікно прочинить – слухає солов

Нескінченна зима, ніби поле безкрає.
Нескінченне страждання, невидимий дим.
З незбагненного пекла дістатись до раю
Неможливо незміненим і молодим.

Нескінченна зима обпікає снігами,
Обпікає минулим і світом химер.
Доля світить розпеченими бере

І добре,
Що не відреклися від ілюзій.
«Літаючі верблюди»
Не заважають літакам.
А в замки на піску
Ніхто не поривається вселятись.
...І добре,
Що безнадійних нема поміж дівчат.

Серед лісу черепахових сутінок
Кульгавий мовчазний мельник
На ім’я чужинське Кронос
Загубив своє кам’яне серце
І майструє незриму клепсидру
Над рікою, де бродить чапля
З ліхтарем у гострому дзьобі:
Бородаті пророцтва, вусаті провісники

У стисках темряви і тиші,
В підвалі блимає свіча,
А мати піснею колише
Своє безсонне дитинча.
Гойдає, милує, голубить
І обціловує тільце, -
Принишклим поруч неї любо
І чути, й бачити все це.

Рахує утрати земля,
розстрілює зло — небосхил.
Немає душі в москаля,
і місць для новітніх могил.

Америка грає з вогнем —
Трамп косить під дурника. Світ
збиває шахеди мечем,

Покинутий дім -
як зруйнований світ,
як тріснутий лід.
Усе найдорожче
розвалилося,
як старий змок,
збудований
на ненадійному матеріалі.

Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Комусь тринадцятий минало,
когось три літа не було,
дев’ятий день... не забуваю –
минуле терням поросло.

Одній земля пером і пухом,
одному – небо голубе.
Аби не плакати даремно,

Не поляже України
ні слава, ні воля!
Захистити Батьківщину –
то найкраща доля!
Буде жити рідна Ненька
у віках під сонцем,
запорукою у цьому –
славні оборонці!

Історія – учителька життя.
Та, як на мене, люди досить часто
Науки тої поганенько вчаться,
Тому її й не знають до пуття,
На граблі наступаючи весь час.
Та, ледве гулі у них сходять з лоба,
Вони наосліп знову кроки роблять,
Отримуючи граблями щораз.

ось пігулка ~ карлик
ось інша ~ гулівер
а в матусиних подібних
чомусь не такий ефект
до аліси
десять метрів уверх

на кролячім полюванні

Втомились очі від руїн,
Що через вулицю напроти, -
Мені потрібен світ без війн
І повсякчасної скорботи.
Дивлюсь услід, або слідом
Іду, бува, за катафалком, -
Отець наспівує псалом,
Стає убитого більш жалко.

Широке поле, укрите
дикими травами.
Скільки в ньому
первісності, первозданності!
Як би було добре,
якби на ньому росла
пшениця, але в нинішньому
стані ми бачимо