Торкаючись плеча він повертає її фігуру до себе.
Вона сидить в безмовному очікуванні чогось,
А він нахиляється і торкається її губ.
Вона не розтуляє пишні вуста, але в погляді читається несміливий допуск.
І врешті, вдруге, як він схиляє до неї свою го

Уперемішку тиша і сирени
До жовтня добрели з безсонь сьогодні.
Війнув зненацька хижий вітер з ревом
І зупинився. Лізла прохолода.
Дерева хворобливо листя сиплють,
Ховаючи всі тріщини дороги.
Настирливо вже дощ тримає сито;
Краплини сіє в лиця подор

Створивши світ, Господь зібравсь на небо.
Хоча проштрафивсь вже Сатанаїл
Та, все ж старавсь вгодити з усіх сил,
Тож Бог рішив узять його до себе.
- Ходім зі мною! – тільки і сказав.
Став підніматись, а нечистий скиглить,
Неначе хтось добрячого дав щ

сніг летить, чи майже квітнуть липи
тиша, чи д-о в лісосмужці
ні до чого нудьгувати попелюшці
є на кухні завжди що робити
________

принц, немовби донкіхот з ламанчі
з вітряками б’ється без догани

Боже Праведний — я грішний…
Зло обходжу, не борюсь
І в житті доволі різний
І зізнатися боюсь…

Розгубивсь в протистоянні
Безтурботні дні нап’яв
Відчуття — душа в аркані

Хоч високими хвилями грає
Розтривожена вітром ріка, –
Гуси міцно тримаються зграї
І тісняться навкруг гусака.
Розширяють і звужують коло
Посереду невидимих пут, –
Гусям краще невільницька доля
Від сирітської волі, мабуть…

Зламала жовтню два крила,
але нічого!
Раніше ж якось я жила
сама без нього?

Любила липень, до снаги —
прекрасні ружі.
До сухозлотної юги

Сливовий джем нам дарувала ніч,
ніхто не знав, що станеться на ранок,
ти першою була з моїх коханок…
Але хіба тепер у тому річ?
Лилась на скатертину кров вина.
Чи, то була не скатерть, – простирадло?
Комах ловив павук у власне прядло
і тіні від від

сходинами років додолу чи нагору
знецінюючи так & сяк нагоду
що міг чи розумів

заціпеніння через німби геть зіркові
щоб відтворити недостане мови
обтяжливих томв

Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
Піднісся Суддя землі.
Віддай належне пихатим...
Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо злочинці.
Народ, Господе, гноблять,
Глумляться над спадком Твоїм.
Вдову й гера вбивають, мордують сиріт

може я
ще не Образ Божий
не те світло
не той мотив
що лягає
чи то ворожить
чи вином
утече з води

Які відтінки має бруд?
Брудні бувають руки, слово,
картина, навіть кольорова,
ідея запалити трут…

Із чистотою в спорі він,
зі смородом багна-лукавства,
приправлений добірно хамством,

І пташка спурхнула донизу,
Мов упала зеленим листком
На велодоріжку.
І я пригадав, як колись у березні
Наступив на полохливого горобця
Повертаючись за листівкою.
А відтак я пригадав тебе.
Так.

Ідучи алеєю натрапиш
Поглядом на дерево те знов
На якому вирізаний напис:
Василина плюс Василь – любов.
І ніяк цей вислів не зітреться,
І, напевно, кленові болить:
Чи донині серце біля серця, –
Чи було захоплення на мить?

Забралась осінь у гладущик:
– Вилазь, кажу!
– Відстань, не хочу!
Ти бачиш, накрапає дощик?,
змиває літечка стежу,
посиджу, дай, хоч до обіду…
А білий день
стає глевкішим,

Мені вже байдуже хто я, хто ви така
Хоч й неповторна в образі, й ритмічна,
Ви скреслені для іншого зразка
І думаю, погодитесь, навічно…

Мені не байдуже які у вас думки
І я бажав би їх занотувати,
Допоки ще не зношений мундир