ЯйцеПісяць, ЯйцеПісяць --
Це -- гидоти літописець.
У чорнильницю вмоча
Він перо, в якім с.ча!

Сатана дав аксельбанти,
Обсцикає лиш таланти.
Каже: пишуть всі брехню!

Якщо комусь добре, то комусь має бути зле. На всіх добра не вистачає… Те, що говорить москаль, ніколи не буде Україні на користь. Пустопорожні міфи легше роздуваються. Собаці, кажуть, собача смерть. А як щодо свинособак? Хижак хижакові ока не

День 39-й ще далі. Вбивство женихів)

1.
Знов Одіссей приціляється...
Що це? Убив Антіноя?!
Гості – до зброї... Не мається!
Заськи, посхована зброя!

В траві сидить гундарик,
Гортає календарик.
Ось грудень, січень, лютий...
В кого б лайном жбурнути?

До нього ледве диба
Обіженка шеліба,
На одязі лівреї.

Пень у лісі, як зрубана доля,
Як застигле страждання століть.
Поколінь невловима тополя
Впала тут, ніби зламана мить.

Пень у лісі покаже дорогу,
Що веде невідомо куди.
Проростає крізь нього тривога,

Мої левади соковиті,
покої тихі і убрані,
причаль човна у сонні миті
мого світанку - в тихі трави,
росою вкриті.
Квіти ранні
тебе провадять до стежини.
Вона кружляє, далі краще

Принагідно вклонюся тобі, та лише принагідно,
Як і гори під ноги у вересні цьому мені,
Запитай просто так, як живу, я тобі: " Іще квітну!"
Запитай, чому я усміхаюсь, а очі сумні.
Сум давно поселився, але ще мене не здолати!
Він утрати кохання від

Торгує нами час за нелюбов.
За щастям в черзі люду більше стало.
Когось із глини сонця ліпить Бог,
А інші темні, - їм усього мало.

І дрібнять нас роки, гріхи, думки.
В молитві таїмо ще серця скриток.
Ще тліють віршів щирих дні – рядки,

Непосидючий Бешт.
От і сьогодні він в дорозі.
І, як завжди, не сам.
Із Шойлем возсіда на бричці.
Не підганя коней, а віжки –для годиться.
Розумні коні. Знають, де їм стати.
Це просто, бо в раббі всюди є робота:
Когось підлікувать, комусь пораду да

Поміж нами дорога,
Де вибоїна пхає вибоїну,
А кущі сухорогі
Рани шкрябають ще не загоєні.

Я осилюю версти,
Де жахають колючі обочини:
Не заквітчують весни

Ніжнотонна, безмежна, прозора
І манлива така далечінь
Знову настіж розкрилася зору,
Хоч дими ледь накинули тінь.
Тонуть очі в глибинах безкраїх
Позолочених сонцем полів, –
І усмішка з лиця не зникає,
І вчуваю свій радісний спів.

Горобину доклювали сойки,
тиснуться до вікон снігурі,
якась птаха невідома зойкне
в посинілий скипень на зорі,
розійшовся до безмежжя лютий,
випалив морозом геть усе,
сонячне проміння, наче труту,
поміж срібла інею несе,

Ура, від учора я прокинувсь
Живий та війна ніде не ділась
Ми удвох, Катерина & я
Пішли ще перейтися
Через цей пляжний ґвалт
Не померти, переродитись
Залишивши заношену дійсність
Навіки, навіки

Зло безсмертне,
воно переходить
в інші форми,
як і добро.
Хоч би скільки
ми намагалися
його викорчовувати,
зло однаково залишиться

Вона несла пакет за копійчину,
немовби саквояж від Valentino.
Атакували погляди дівчину,
та упирались в елегантну… спину!

У натовпі лебідка пропливала,
схиливши долу карі оченята,
а бісики із них і гострі жала –

Слова Ніни Виноградської
Музика Павла Якимчука

Очі сині мрію розтривожили,
Мов досвітнє небо, молоду.
Сколихнули все і насторожили,
Бо зустрілись вранці у саду.