Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Потьомкін (1937)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Поки чужинцем
    ще не всі потоптано конвалії й суниці,
  •   ***
    Дві дати у народженні моїм
    У вересні негадано зійшлися:
  •   ***
    За солов’їв, котрих в Єрусалимі чомсь нема,
    За горлиць, що росою горло полощуть ,
  •   Єгуда Аміхай
    Заспівай дитині колискову, пісню, що приспить її:
    Тато пішов на роботу, тато пішов на війну,
  •   ***
    Відтоді, як мій світ осяяв Максимко,
    питаю принагідно в юних матерів,
  •   Олесь Бердник
    Народився 27 листопада 1926 р. у с. Вавилове Снігурівського району Херсонської (нині Миколаївської) області.
    Учасник Великої Вітчизняної війни в 1944–1945 рр., рядовий. Воював на боці Радянської армії та був поранений. 1949 р. закінчив театр-студію ім. І. Франка (Київ).
  •   Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)
    У травинки кожної
    Є своя особлива мелодія.
  •   Борис Антоненко-Давидович
    Народився 5 серпня 1899 р. в передмісті міста Ромни — Засуллі (тепер Сумської області) в родині робітника-залізничника. Закінчив Охтирську гімназію (1917).Навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету, історико-філологічному факультеті Київського університету. Брав участь у визвольній боротьбі 1917–1920 рр.: служив у лавах Запорізького корпусу (1918) і Армії Директорії 1919 р. Обіймав посаду коменданта Мелітополя(1918). Очолював відділ освіти Охтирського району. Був членом УКП, після її ліквідації до жодної
    партії не належав. Працював у редакціях, входив до літературної групи «Ланка» (МАРС). 5.01.1935 р. заарештований та за сфабрикованою справою засуджений до вищої міри покарання, яку замінили на десять років таборів. Провини не визнав.
  •   Жить по-людськи
    Себе він начебто в печеру ув’язнив.
    Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
  •   Роман Петрів (Роман Писарчук)
    Народився 11 лютого 1927 р. в с. Велика Воля Миколаївського району Львівської області в родині хлібороба. У рідному селі закінчив початкову школу. Згодом вступив до Львівської торгівельної школи. Будучи студентом, у 1943 р. вступив у ряди ОУН і долучився до підпільної боротьби проти німецьких окупантів.
    Після вигнання німців з України в 1944 р. продовжував боротьбу в підпільних рядах ОУН проти більшовицької окупації. Працював на посаді помічника-референта пропаганди повітової екзекутиви. 22 березня 1945 р. натрапив на засідку військовиків МДБ, був поранений і опинився в Дрогобицькій тюрмі. Звідти етапом вивезений до Воркути й ревтрибуналом засуджений на десять років позбавлення волі та п’ять років позбавлення
  •   ***
    ...А є ж і без слів пісні...
    Слова їх заблудилися в дорозі
  •   Ірина Калинець
    Народилася 6 грудня 1940 р.у Львові. Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчання на слов’янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на хрущовську «відлигу». Отримавши диплом, викладала на підготовчих курсах Львівського політехнічного інституту. Публікувала вірші для дітей у періодичних виданнях. Під час другої хвилі брежнєвських репресій за виступи на захист переслідуваних діячів культури 1970 р. звільнена з роботи. 12.01.1972 р. заарештована.
    Слідчі не змогли довести її причетність до групи В. Чорновола та участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». Але у липні 1972 р. Ірину Калинець було засуджено за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до шести років ув’язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Через півроку такий самий вирок отримав її чоловік. Їхня маленька донька була розлучена з батьками на 9 років. Ув’язнення відбувала в таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія). Брала участь у всіх акціях жіночої політзони. Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області. Повернувшись до Львова у 1981 р., почала виснажливу боротьбу за прописку і працевлаштування, одночасно бере активну участь у пробудженні вільного культурного та громадського життя Львова. 1990 р. її обирають депутатом Верховної Ради України. З травня 1990 р. працює начальником Львівського обласного
  •   Ластовиння
    Личко миле в ластовинні...
    Це не знак провини.
  •   Галина Гордасевич
    Народилася 31 березня 1935 року в м. Кременцi на Тернопiльщинi в родині священика. По закінченні семирічки вступила у 1950р. до Острозького педучилища, а за рік перевелась до Костопільського педучилища. Вперше заарештована 13.03.1952 р. ще 16-літньою, вдруге— 20.05.1952 р., і засуджена Рівненським обласним судом за ст. 54 КК УРСР до десяти років позбавлення волі «за складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». На волю вийшла 23.12.1954 р., реабілітована 11.05.1992 р.
    За «оргнабором» у 1955 р. приїхала на Донбас, де починала різноробочою на будівництві. Працювала в м. Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгурка в шахтарському сел. Ханжонково, друкарем в Донецькій обласній друкарні.Одночасно заочно навчалася в школі робітничої молоді, Донецькому індустріальному інституті, на театральному відділенні культосвітньогоучилища. Перші публікації в періодиці з’явились у 1964 р. У 1965–1971 рр. здобувала вищу освіту в Московському літературному інституті ім. Горького. З 1984 р.— професійний письменник.
  •   Євген Сверстюк
    Народився 13 грудня 1928 р. у с. Сільце Горохівського району Волинської області у селянській родині.
    У 1947 р. вступив у Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету. Після закінчення став аспірантом Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953–1956). Працював викладачем української літератури Полтавського педаго гічного інституту (1956–1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959–1960), завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна» (1961–1962), старшим науковим працівником відділу психологічного вихо вання НДІ психології (1962–1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965–1972).
  •   Адажіо
    Не був відлюдником.
    Полюбляв збирать добірне товариство
  •   Іван Світличний
    Народився на Донеччині в с. Половинкине Старобільського району Луганської області 20 вересня 1929 року.
    Після закінчення середньої школи в 1947 р. вступив до українського відділення філологічного факультету Харківського університету. З 1952 до 1955 рр. навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. У цей час опублікував низку літературознавчих статей у періодичних виданнях.
  •   Про те, що обпікає завше
    Біля підніжжя пальм - кружалком чорнобривці.
    Подумалось: «Прочани з Канівщини...»
  •   Дмитро Паламарчук
    Народився 22 серпня 1914 р. в с. Івангороді Христинівського району на Черкащині в селянській родині.
    У 1939 р. закінчив літературний факультет Одеського педінституту і був призваний до лав Радянської армії. В 1941 р. потрапив в оточення і полон. Йому вдалося втекти і приєднатися до загонів ОУН-УПА, де працював у пропагандистському відділі.
  •   ***
    В краю, де півроку панує сонце безоглядно,
    Ми просимо з самісінького рана:
  •   Григорій Кочур
    Народився 17 листопада 1908 р. в с. Феськівка Менського району Чернігівської області в сім’ї селян.
    Закінчив Київський інститут народної освіти. Викладав зарубіжну літературу
  •   Микола Зеров
    Народився 26 квітня 1890 р. в м. Зіньків на Полтавщині. Середню освіту отримав 1908 р. 1908–1914 рр. — студент історико-філологічного факультету Київського університету. 1912 р. — перші статті та рецензії в журналі «Світло», газеті «Рада». Після закінчення університету вчителював у гімназіях. 1918–1920 рр. — викладач українознавства в Архітектурному інституті. З голодного Києва М. Зерова запрошують на роботу до Баришівської соціально-економічної школи, де працює 1920–1923 рр. У 1923–1934 рр. —професор української літератури Київського університету. Київський період найбільш плідний у творчості.
    М. Зеров — визначний літературознавець, блискучий і відважний критик і полеміст, лідер
  •   Єгуда Аміхай
    Є день, про який всі говорять.
    Я був там. Можу посвідчить, що стояв поблизу аварії.
  •   Літність
    Чи так завжди було,
    Чи це таке поліття,-
  •   От тільки б нам не старіть...
    ...А діти виростуть.
    От тільки б нам не старіть.
  •   Емілі Дікінсон (1830-1886)
    А що як скажу я не в змозі чекать!
    А що як Ворота Хтивості висаджу –
  •   Не хвались і не зарікайся!
    Ще кілька літ тому хвалився привселюдно:
    «Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
  •   Спокута
    Хай на всі заставки гудять невісток,
    А я, зізнаюсь, кращих од своїх не знаю.
  •   Лу Саломе
    Ні, ніколи не буду твоїм віршем,
    Твоїм ребром
  •   Рахель (1890-1931)
    Таж і хочу лиш це:
    Позабуть мить гірку,
  •   Відходить в небуття ошатний світ книжок
    Ошатний світ книжок у небуття відходить.
    Не на полицях затишних тепер його домівка –
  •   Йона Волах (1944-1985)
    Людина вмирає смертю душі
    І ніхто не зверта на це уваги
  •   Хліб, марновір'я і "калашников"
    На ранковій росі газону височать гори білого хліба.
    Голуби й ворони не подужають з’їсти його.
  •   Хелена Бехлерова (1908-1995)
    Тихесенько-тихо
    Ходімо по лісу,
  •   Блажен, хто не спроможен бачить небезпеку
    Ізраїле, чому тебе, кому самим Всевишнім дано Скрижалі,
    Щоб якомога далі відійти од печерного минулого,
  •   Збігнєв Херберт
    Каже Дедал:
    Йди синку попереду але пам’ятай що йдеш а не летиш
  •   Зціли, Єрусалиме, діток голомозих
    Чулпан Хаматовій,
    співзасновникові фонду «Подаруй життя»,
  •   Паплюжачи і звичаї, і мову материнську (за Лессінгом)
    Паплюжачи і звичаї, і мову материнську
    (за Лессінгом)
  •   Єгуда Аміхай
    Літак пролетів понад смоківницею
    Понад чоловіком, що був під смоківницею
  •   ***
    Мало не до крові тремось щодня,
    а дізнаємось одне про одного
  •   Збігнєв Херберт
    Сльози мене вже покинули
    І тільки часом
  •   ***
    Не з неба впали ми.
    На плечах стоїмо чиїхсь,
  •   Синдром Єрусалима
    Не уявляю, як це жити на рівнині.
    З дитинства гори й пагорби судилися мені.
  •   ***
    Не пострілом влучним в самісіньке серце,
    Щоб навзнак навіки лежать,
  •   Війни невигойні стигмати
    Війни невигойні стигмати.
    Печаль Арахна тче і тче.
  •   Не грався у війну з синами
    Ми по війні ще грали у війну.
    Корів і кіз напризволяще кинувши,
  •   Осколки війни
    Ні, не з історії я знаю
    Ту найстрашнішу поки що із воєн.
  •   Булат Окуджава
    Б.Федорову
  •   ...А для Сталіна ще не скінчилася війна
    Ковзаю босоніж по стерні,
    Та не так щось прудко, як в дитинстві…
  •   Слави лаштунки порохняві (за Лессінгом)
    Як батька поховав, хвалився вовк лисиці:
    «Знаєш , яким героєм був мій покійний тато!..
  •   Розумні коні
    Які б дива не виробляли в цирку коні,
    Бачу пару гнідих з воєнного дитинства...
  •   Розлука з онуком
    Рости, рости, наш Максимку
    Улітку й узимку,
  •   ***
    Як задумав дід Микита
    Із кота зробить бандита:
  •   ***
    Наскільки б життя наше було пісніше,
    Якби не успадкували пісні, казки та вірші.
  •   Володимир Висоцький
    Хто сказав: «Все згоріло дотла?
    Більше в Землю не кинуть насіння»?
  •   Анна Ахматова
    Тут все побачить мій кінець,
    Навіть старі оці шпаківні,
  •   Булат Окуджава
    Даруйте піхоті, що так нерозумна буває вона.
    Відходимо завше, коли над Землею нуртує весна.
  •   Кому скорше завдячувать?..
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
  •   Весна справдешня
    Примарна вседозволеність весни.
    І пізній сніг, і заморозки в травні –
  •   Володимир Висоцький "Честь шахової корони"
    1.Підготовка
  •   Вовк і Пастух (за Лессінґом)
    Вовк і Пастух
    Забрала всю отару пастухову моровиця.
  •   Чернеча гора
    Відтоді, як Україна стала
    Лиш чеканням стрічі,
  •   Наймиліша в світі пісня
    Немов ті гулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   Пурім
    Не уявляю Пурім без дощу
    Із прегустим уранішнім туманом...
  •   Уярмлена пташка Надія
    Що досі про тебе знали,
    Згорьована пташко Надіє?
  •   Геркулес (за Лессінгом)
    Коли улюбленець Еллади з’явився на Олімпі,
    Не Зевсові він поклонився, а Юноні.
  •   ***
    Опріч кіно , концертів і вистав безмежне розмаїття,
    Навідайсь в поліклініку. Вдивись у черги безбережні.
  •   Так позмагатись хочеться з онуком
    До англійської, якою намірявсь змагатися з онуком ,
    Як сповниться йому десь років зо два,
  •   Роман Петрів (1927-2015)
    Могила Каменяра
  •   Олексій Кольцов (1809-1842)
    «Косар» (уривок)
  •   Шону Маклеху
    У Майстернях віршів повно
    (Все, що мають, те й несуть),
  •   Дві долі дівочі
    1.Скілла
    (за «Метаморфозами» Овідія)
  •   Іван Бунін "Невільник"
    Пісок сипучий і гарячий
    Волами, шляхом все одним,
  •   Запроданці
    «Гей, був в Січі старий козак, на прізвище Чалий,
    Вигодував сина Саву козакам на славу.
  •   Вірність
    Мабуть, на вірність нас випробовує Господь.
    Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
  •   Морозенко (з добірки "Як од тої пісні серцю стало тісно")
    «Вернулися, мабуть, в Збараж
    Посланці гетьмана,
  •   Лютий 2015
    ...Плачу... Не як поет ридма.
    Слізьми сухими плачу
  •   Роман Петрів
    В багряний вересень дорогами війни
    до наших хат, що згарищами тліли,
  •   29 січня
    Це ж треба так, щоб дата,
    Яку б хотілося забути,
  •   Упав і я з коня
    …Упав і я з коня.
    Не так, як той, кого Тичина вславив.
  •   Роман Петрів (з книги "Терен у полум'ї")
    Багато пройдено доріг, побачено, почуто...
    країв, доріг, етапів та в'язниць...
  •   Любов і ненависть
    Любов і ненависть лінгвісти відносять у категорію абстрактних.
    Знаю, що це в граматиці. Себто умовно.
  •   О.С.Хомяков
    Не в пиятиці похвальби шаленої,
    Не в пиятиці гордості сліпої,
  •   О.С.Хомяков "Росії"
    "Пишайсь!"- підлесники тобі сказали.-
    Земля, увінчана вінцем,
  •   Ісус
    Не в тому суть –
    Воскрес чи не воскрес,
  •   Ахматова й Блок
    Анна Ахматова «Александру Блоку»
  •   Пішов ти проти істини (з Амні ібн Фариса Рейхані)
    На догоду самозваних вершителів твоєї долі
    Пішов ти проти істини.
  •   ***
    Не Прометей я, до скелі на віки прикутий,
    А кінь стриножений. Коли б не пута,
  •   Казиться світ
    Ні кроку ступити не смій самотужки, Ізраїлю.
    Потойбіч- телескопи націлені не в небо - на тебе,
  •   Зима в Єрусалимі
    «Літо північне – карикатура південних зим»...
    Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
  •   ***
    З ким уві сні говориш ти, Максимко?
    Може, над ліжечком ангел схилився,
  •   Учитися - це водночас і вчити
    У кого ж нам і вчитися, не як у дітей,
    Аби не відставать од часу:
  •   Збігнєв Херберт "Аріон"
    Ото він – Аріон
    еллінський Карузо
  •   ***
    Не легендарні Мафусаїлові літа
    Дай мені, Боже, а Пересове многоліття плідне,
  •   Анна Ахматова "Північні елегії" (четверта)
    Так ось він – той пейзаж осінній...
    Так ось він – той пейзаж осінній,
  •   Божий дар Ізраїлю
    Знову в Ізраїлі дощ...
    Це ж бо Кінерету щось.
  •   Нахліелі
    Де її сховок, про те вона лиш зна.
    Ніхто її не бачив в пору сухостою.
  •   Збігнєв Херберт "Полеглим поетам"
    У співака стулені губи
    Ніч вимовля співак очима
  •   Keep up with the times!
    «Що таке старість?»- питаєш і оглядаєш
    Перехрестя шляхів на моєму чолі,
  •   О. Мандельштам "Silentium"
    Не народилась ще вона,
    Вона і музика, і слово,
  •   На роздоріжжі
    У кожного сезону – свій Кобзон.
    Один і той же чоловік, а дії – різні:
  •   Листопадове
    Хай лиш нагадує шалехет листопад,
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   ***
    Гниють на дереві гранати, помаранчі, фіги...
    Тільки із суперу та з ринку беруть їх єрусалимці...
  •   Не забувай Поділля
    Хмельницьким хто назвав тебе, Поділля, –
    Притулок для гнаних звідусюд юдеїв,
  •   Урі Цві Грінберг
    Тільки той, хто любив до останнього атома в тілі,
    Хто втрачав назавжди, хто в долонях тримав свій смуток,
  •   М.Лермонтов "Прощай, немитая Росіє" (до 200-річчя з дня народження)
    Прощай, немытая Россия,
    Страна рабов, страна господ,
  •   Професору з Лозоватки
    Поки до суфіксів і флексій,
    До міфів Греції і Риму
  •   Людським щастям заживу зі справжнім коханим (з добірки "Як од тої пісні серцю стало тісно")
    Якже швидко проминули ті дні незабутні...
    Тепер якщо і сміюся, то хіба на кутні.
  •   Вчителям небесним з селянської хати
    Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
    Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
  •   ***
    Летять з Європи дощової журавлі,
    Змагаючись у швидкості із буслами й лелеками.
  •   Українські Канни з Виговським Іваном
    «Цвет московской конницы, которая совершила счастливые походы 1654 и 1655 годов, погиб в один день. Никогда после того царь московский не был в состоянии
    вывести в поле такое сильное ополчение»
  •   Віч-на-віч з неминучим
    А як Смерть усе ж заявиться по мене,
    прийму її, як гостю:
  •   М. Лермонтов. Гілка Палестини
    Скажи-но, гілко Палестини:
    Де ти росла, де ти цвіла?
  •   Осінні чари
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   Натан Грінбойм "Бабин Яр"
    З вікна мого помешкання видніє вежа,
    небеса пронизує вістрям,
  •   Збігнєв Херберт "Пролог"
    Граю кому? Замкненим вікнам
    Клямкам що виблискують зухвало
  •   За прогнозом Павла Глоби
    Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
    І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
  •   ***
    За покалічене дитинство
    війна мене нагородила
  •   Єрмак
    "Ко славе страстию дыша,
    В стране суровой и угрюмой,
  •   ***
    Їй би в матріархаті народитися годилось,-
    Од ласки й доброти з десяток чоловіків зомліло б,
  •   ***
    Уже завересніло.
    Чобітки червоні
  •   "Не простимо і не забудемо!"
    Нізащо не сяду на цей ослін:
    Недремна пам’ять прониже -
  •   Осип Мандельштам
    Дано мені тіло – робить що з ним,
    Таким єдиним і таким моїм?
  •   Дідівське
    Максимкові – дорогому онукові
  •   ***
    Не в радість мені сьогодні свята –
    Ні світські, ані релігійні,
  •   М. Лермонтов "Батьківщина" (до 200-річчя з дня народження)
    Люблю вітчизну я,та дивною любов’ю!
    Її не подолає розум мій.
  •   Ципріан Каміль Норвід "Моя пісенька (II)"
    До краю того, де окрушину хліба,
    З землі підіймають як шану
  •   ***
    Не викорчовуй, Боже, сьогоденням
    Мою незмінну тугу за ровесників.
  •   Єрусалимська фата-моргана
    Дріма Єрусалим у тумані,
    Немовби Богом з неба знятий.
  •   М.Лермонтов "Молитва" (до 200-річчя з дня народження)
    В життя хвилину трудную,
    На серці як печаль:
  •   Герої - поруч
    Слава Україні!
    Героям слава!
  •   ***
    Сильний голос зве,
    у сльозах зове,
  •   ***
    «Прости мені, Боже,
    Що й Тебе забуваю,
  •   Тепло Господнє
    Як пізно все оте прийшло,
    Що з перших кроків мусило бути:
  •   ...Така-от повість невесела
    Як хитрий розв’язок задачі,
    У заповіднім лісі дачі, дачі..
  •   Хай тільки захват буде напохваті
    Не заважайте жінці буть красивою.
    «Що?»-«По чім?»-«Звідки?»- не випитуйте.
  •   Ципріан Каміль Норвід "Пам'яті Бема жалібний рапсод"
    Lusiurandum patri datum usque ad hanc-diem ita servavi …
    Annibal
  •   Осип Мандельштам
    О,небо, небо, ти мені наснишся!
    Не може буть, щоб ти навік осліпло.
  •   ***
    «Останься пеной, Афродита»
    Осип Мандельштам «Silentium»
  •   Батьківські забаганки
    Доки батьки не перейшли у рай,
    Ти їм по змозі потурай.
  •   ...Коли неправедно караєм
    ...Як гірко плачуть наші діти,
    коли неправедно караєм.
  •   ***
    Заціловані - од з’яви на світ,
    Розбещені забаганками без відмови.
  •   Хаїм Ґурі "Дружба"
    Ніч осіння на Неґев зійшла,
    Засвітила зірки тихо-тихо,
  •   ***
    Уже б, як належне, годилось сприймать літа
    (Їх плин уповільнить іще не вдавалось нікому),
  •   Натан Альтерман "Срібна таця"
    І затихне земля. Небес око багряне
    Померкне поволі на димній межі.
  •   Лея Шабат "Завше чекаю тебе"
    Ой, дитинко моя,
    Час минув і полинув ти
  •   Пізнаю історію не з книжки
    Невже це й справді
    Я тонкосльозим став на старості?
  •   Два королі на однім троні
    Що може порізнить навіки батька з сином?
    В родині Штрауса до того спричинилась... скрипка.
  •   Кочур Григорій Порфирович
    Замели метiлi i полярнi пурги
    Всi шляхи-дороги, що вели назад.
  •   Стареча пам'ять
    «Скільки літ вам, діду?»
    «А біс його віда.
  •   ***
    Не кваптесь викорчовувать пеньки:
    Корінням у життя вони вп’ялися.
  •   Піднебесні журавлі й земні
    Вертаються додому журавлі
    і, пролітаючи понад Єрусалимом,
  •   Блазень і дуля з перцем
    Здавна Росія блазнів любить,
    Слухає їх та усіляк голубить.
  •   Нова тактика війни
    Не знав світ аж досьогодні,
    Що танки, ракети і човни підводні
  •   ***
    А чиї ж то козаки по Криму блукають
    Та нагайками охоче танкам підсобляють,
  •   Місія Росії
    Умом Россию не понять,
    Ее аршином общим не измерить.
  •   Тадеуш Ружевич "Лемент"
    Звертаюсь до вас священники
    Вчителі судді артисти
  •   Зловісні путінські гапони
    «Нащо пугачеві дзеркало, коли він і так знає, що гарний».
    Українське прислів’я
  •   "Він один у нас Пророк"
    Боже мій, нема Шевченка.
    Се я тоді з ним навік попрощалась...
  •   Молімося молитвами Пророка
    Шевченко молиться ...
    Щоправда, не так, як інші.
  •   Халіна Посьвятовска
    лоно цієї жінки
    зсередини вислане хутром
  •   "Ради поезії святої" (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)
    ...Пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том,
    велику, превелику радість пришлете з ним
  •   Не спроможен стать супроти совісті (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)
    Твої «Неофіти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку!
    Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька,
  •   Мати з Вільна (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)
    Уві сні бачив церкву святої Анни в Вільні
    та любу Дуню, чорноброву Гусіковську, як молилась у цій церкві
  •   Господь Бог допоможе
    «І ти колись боролась, мов Ізраїль,
    Україно моя! Сам бог поставив
  •   Од землі він набиравсь до скону сили (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)
    Він землю їв і їв-
    Масний черкаський наш чорнозем.
  •   Хвала Майдану!
    Хто зна історію, тому не дивно,
    Що гетьмани тікали з України:
  •   Рахель
    По імені вона кличе його
    голосом таким звичним
  •   Халіна Посьвятовска
    зазеленів хідник гаптований
    квітами
  •   Тадеуш Ружевич "Лист до людожерів"
    Кохані людожери
    Не дивіться вовком
  •   Плач Тараса
    Над «Плачем Єремії»
    Схиливсь Тарас і плаче:
  •   Ной (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    Як захочеться дізнатись,
    Відкіля взялись п’яниці,
  •   ***
    «Когда безбожие станет реальностью, заглохнет и всякий интерес к истине.
    Разочарование и отсутствие точки опоры будут все сильнее толкать к нигилизму».
  •   ***
    До молитов у вірі будь-якій готовий я пристать,
    Якщо любов до Бога починається з людини,
  •   Натан Йонатан "Малюнок дітей"
    Світ був такий яким його намалювали діти
    золоті хризантеми
  •   Емілі Дікінсон
    Я - Ніхто! А ти хто?
    Ти також – Ніхто?
  •   ***
    Курячий дощ в Єрусалимі...
    Ну й дива.
  •   ***
    Не зуздрився, як Сталіна і Арафата пережив,
    Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
  •   Червоний кінь
    Мені наснивсь червоний кінь.
    Червоний, норовистий до нестями.
  •   Без натяку отримать щось натомість
    Задовго до того, як з літами бракло сил
    Спускатись і підійматися по сходинках крутих,
  •   ***
    ...A булава – не іграшка, панове.
    До неї, кажуть, ще й голова потрібна.
  •   ***
    І харедім , і масортім , і навіть атеїсти,-
    Ми всі щодня молились,
  •   З когорти Каменярів
    Євгену Олександровичу Сверстюку,
    одному з тисяч, кого не зламали комуністичні експерименти,
  •   Отака-то в тебе місія, Росіє
    Умом Россию не понять,
    Ее аршином общим не измерить.
  •   ***
    Сором’язливо погляд одвертаю,
    Коли хтось покидьки перегортає,
  •   Несусвітнє
    Ти вже ж була в отім болоті.
    В тім злоядучім СССР,
  •   ***
    Зажила б ти, Україно, належної слави,
    Давно б уже дала собі ради,
  •   ***
    «День пережит – и слава Богу!..»
    Федор Тютчев «Не рассуждай, не хлопочи!..»
  •   Терновий кущ (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    Мойсей: «Відколи пасу тут вівці,
    Бачить таке довелося вперше:
  •   Глибока копанка ( з добірки
    Глибока копанка, глибоко копана.
    а при ній Касєнька, як намальована.
  •   Сварка знічев’я (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)
    «За лучину знайде причину».
    «Не з сива, не з дива».
  •   НахліЕлі
    Сьогодні вперше після піврічної розлуки навесні пощастило побачити її в жовтні..
    Малесенька, схожа на нашу трясогузку, немов красуня зграбною статурою своєю, довгеньким хвостиком вона крутила, а дзьобиком постукувала по асфальту.
  •   Рав
    Світлій пам’яті рава Овад'ї Йосефа ,
    духовного наставника сефардських юдеїв,
  •   ***
    «І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив.
    І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці...»
  •   ***
    Здавалось в юності наївному мені,
    Що з року в рік, а, може, й день при дні
  •   Відлуння дитинства
    "Ти так довго вчився читати?
    Ти так пишався тим, що почав розуміти вірш?"
  •   ...А як сувоєм розгортаються літа...
    Лічу прискіпливо чужі літа.
    Так прикро, що старіє товариство...
  •   Молитвами одними й тими ж
    Затісно в суєтному сьогоденні…
    Кривавицею мерехтить майбутнє…
  •   Іван носить плахту, а Настя – булаву (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)
    «Горе тобі, воле, коли тебе корова коле».
    «Горе дворові, де корова росказ волові».
  •   ...Ані рядка не написав...
    "Тоді з ними приходить Ісус до місцевості,
    званої Гефсиманія,і промовляє до учнів:
  •   Йому так хочеться
    «Я бодрствую и, значит, день настал»
    Фридрих Шиллер «Дон Карлос инфант испанский»
  •   Хвороби нероби (з добірки "Народ скаже - як зав'яже")
    «Коли б то можна бути через зиму котом, через літо пастухом, а на Великдень – попом».
    «Коли б, Боже, воювати, щоб шаблюку не виймати».
  •   Ми вже саме чекання
    ...Ну, де ж ти? Де?..
    Із задуму єством явися
  •   ***
    Руса коса до пояса...
    Українська народна пісня
  •   Доки чортівні панувати в Україні вільній (з добірки «Народ скаже – як зав’яже")
    «На Бога дивиться, а чорта бачить».
    «Чорт не спить, але людей зводить».
  •   Краси на стіл не подаси (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)
    «Краса така, що тільки «гм» та й годі».
    «Не дивись на вроду, лише на природу».
  •   Грай нам, кобзарю, про завтрашню днину
    Пальці на струни кидай, кобзарю.
    Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
  •   Тарфонові помістя (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    Це потім про раббі Тарфона йтиме слава,
    Що схожий він на піраміду із горіхів:
  •   Іродова покута (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    Як з родом Хасмонеїв впоравсь,
    За мудреців узявся Ірод.
  •   Дещо про Любов
    Лише любов робить справжню
    ангельську мову.
  •   ***
    Світлій пам’яті
    Георгія Сливинського
  •   «Коня кують, а жаба підіймає ногу» (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)
    «Звідки взялась вона така»»
    «Дивиться на всіх з погордою...»
  •   Про пташку, що на сойку схожа
    Скільки разів поривавсь зробити з тебе світлину,
    Коли з-поміж галуззя прискіпливо дивилась ти на мене,
  •   «Стрижена!»- «Ні, голена!» (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)
    Хоч проси – хоч не проси.
    Хоч кілок на нім теши.
  •   Давид та Ієсaй, брат Гольята (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    Жаба: «Що ти там квакаєш, Давиде:
    «Чи є ще хтось на світі, хто б, як я,
  •   Біду на себе сам накликав (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    «…Не переведуться вбогі на землі,
    тому заповідаю тобі, кажучи:
  •   Свиня й «астрономи» (з добірки «Народ скаже – як зав”яже»)
    В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
    Двох студентів подорожніх ніч в селі застала.
  •   Життєвий марафон
    В ряди вдивляюсь поріділі,
    І смуток серце обійма:
  •   П'ятизначний номер
    Не пригадаю вже, де це було.
    Здається, в Амстердамі.
  •   Берурія (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    «Жінки самі по собі – цілий народ»
    Трактат Шабат, 62
  •   А він був прозорливіш
    Ми дивувались, як дізнались,
    Що він, такий же, як і ми
  •   Не зникайте!..
    Бризками сміху виринаєте з моря –
    Демонстрація грації,
  •   Не приведи Господь зануритись в дитинство
    Москві, а за нею й Києву привиділось,
    Що в горах, неподалік таджицької столиці,
  •   Побіля вавилонських рік (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    «Побіля вавилонських рік сиділи ми і плакали отам,
    Як про Сіон згадали. Кіннори свої на верби почепили,
  •   Александр Яннай (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    Яблуко од яблуні, кажуть, недалеко пада.
    Це правда, якщо йдеться про сина й батька.
  •   Спокуса давня і нова
    «На мысли, дышащие силой,
    Как жемчуг, нижутся слова»
  •   Роздуми над Псалмом 104:35
    «Перед Тобою я начиння, повне сорому й ганьби»
    (з молитви юдея в Йом Кіпур (Судний день)
  •   Псалом 50-й (для Асафа)
    Господь Бог говорив і покликав Землю –
    Від сходу й до заходу сонця.
  •   Свята Земля
    «Земля Ізраїлю освячена більше, ніж решта земель».
    Єрусалимський Талмуд, Кляїм,1:6
  •   Задля злагоди в домі (з добірки «Поміж рядками Аґади")
    «Раббі Шімон бен Гамліель сказав:
    «Про того, хто робить мир у своєму домі,
  •   ЕКСОДУС (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    «І сказав Йосеф братам своїм:
    «Я вмираю, а Всесильний неодмінно згадає про вас і виведе вас із цієї країни до Краю,
  •   Дарунки зі Святого Єрусалима (з добірки "Поміж рядками Аґади")
    Тричі на рік нехай явиться усякий чоловік із вас
    перед лицем Владики Всесвіту,Бога"
  •   ...Як буйно все росте на кладовищі...
    "Спитала дитина: "Що таке трава?" - і повні жмені мені простягла.
    Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава...
  •   Як віра і довіра поєднались з розумом (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    Правду кажуть:
    «Хоч молодий ще, а старечий розум має».
  •   Синам
    Ні, не проситиму в Господа Бога,
    Щоб біля мене ви були.
  •   Вітри єрусалимські влітку
    Куди зникають вітри єрусалимські,
    Як надходить літо?
  •   Кардіограма ще одна кохання
    O, nie wracay, nie wracay, tylko dłonie złóz
    Do modlitwy za wszystkich, co cię nie kochali.
  •   Веснянка
    "Вийди, вийди, Іванку,
    Заспівай нам веснянку!
  •   Доросле дитинство
    Яким себе я бачу увісні?
    На голові - не в таловині сніг,
  •   Пройда
    «Наш мир –театр»,- так говорил Шекспир.-
    Я вижу лишь характерные роли:
  •   Не потребує зло ні дозволу, ні прав
    Поволі так збуваємося страху,
    Що дивними здаємось молодим.
  •   Радість
    "Віднайти істинну радість –
    найважче з духовних завдань"
  •   Ізраїль - це Тори сувій
    І промовив Господь: «Я справді бачив біду свого народу,
    що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями,
  •   Новітній неофіт
    Ходить бісова невіра
    І шукає собі віру.
  •   Гуде сирена...
    Здається, що й природа не байдужа:
    Ще вчора лазурове сьогодні небо спохмурніло,
  •   Право на Тору (з добірки "Поміж рядками "Аґади»)
    «І вийшов Мойсей на гору, а хмара закрила гору.
    І слава Господня спочивала на горі Сінай, а хмара закривала її шість день.
  •   Коли завчасу світанок дневі поступився
    Позіхаючи, насуплені сиділи мої сусіди.
    Отак би й далі мчав трамвай,
  •   ...ще не все устиг
    "І хай не переконає тебе спокусник, що домовина стане твоїм притулком.
    Адже не по волі своїй ти створений, і не по волі своїй ти народився,
  •   Мураш (за Робертом Десносом)
    Мураш десь метрів під двадцять
    З брилем, мов пасічник,-
  •   М.Лермонтов (М.О.Щербатовій)
    На світські закови,
    На блиск утомливого балу
  •   Моє далеке сиротливе птаство
    До тебе все горнусь,моє далеке птаство,
    як ти у холод горнешся до люду.
  •   Мати Милосердя
    Уві сні бачив церкву святої Анни в Вільні
    та любу Дуню, чорноброву Гусіковську, як молилась у цій церкві
  •   ...Як глянути на світ очицями дитини
    За тиждень-два до настання Весни
    З піщаних надр являються вони.
  •   Милий у дорозі (із циклу "Як од тої пісні серцю стало тісно")
    "Ой вийду я на улицю – улиця гуляє,
    Подивлюся я по хлопцях – милого немає.
  •   Містерія Ейн-Керема
    Коли удосвіта туман пливе долиною,
    Здається, що Ейн-Керем –
  •   ...Якщо байдужно обійти...
    Мчить велосипедист...
    Йде красуня в наймоднішім строї...
  •   Лідія Чуковська "Музика"
    Жива я музикою.Вона сестра розлуки.
    Останній помах – ні, не смичка, платка.
  •   На відкуп кинута невситним грошоманам...
    А разом з нами і земля страждала.
    Ми хоч сяк-так порятуватися могли.
  •   Антіох і Мули (за Джебран Халіль Джебраном)
    Велике свято в Антіохії:
    Нарешті не човном, а пішки
  •   Надлюдина - нелюд (з Овідієвих "Метаморфоз")
    Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
    Товстогубе, в ластовинні все,-
  •   Свято
    Од цього свята – і до нових свят
    Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
  •   Втіха
    Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
    Хотів би, щоб і більше тих було імен.
  •   Сьогодення
    Здавалось в юності наївному мені,
    Що з року в рік, а, може, й день при дні
  •   В чеканні весни
    Із келихом лікеру чи вина
    Вслухатись в дощ з балконного вікна
  •   Сніг в Єрусалимі
    Кипариси снігом вкриті.
    Білосніжні пальми.
  •   Не був святим, та й не надміру грішним
    Навмисне коло товаришів не ширив.
    Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
  •   Пам'яттю скутий
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   Щоб здогади в інші світи не слати
    Щоденників не вів.
    Життя поміж рядками залягло.
  •   Чи варта пісня життя людського?
    Перекричати як тисячоліття?
    Яким гінцем переказать Орфею,
  •   ...Не від хвороб і ран
    И если я умру, то кто же
    Мои стихи напишет вам,
  •   Світ, що за вікнами удосвіта замріє
    Світ лікарняний.
    Білий світ.
  •   Найзаповітніше - в глибокому сховку
    Страшно, коли видима смерть.
    А ще страшніш,
  •   Таким вродився
    Я не злопам’ятний. Я просто пам’ятливий.
    Таким вродився. Мабуть, собі на шкоду,
  •   Закови ці земні
    Мене чарує Ваший опис раю і те, як Ви наміряєтесь там жити,
    і я цілковито схвалюю Ваший висновок, тим часом ми повинні брати все хороше, що можемо, од цього світу.
  •   Натан Йонатан "Як в'язка колючок прониже болем"
    Як в’язка колючок прониже болем
    (Це те що ти так любиш)
  •   ...Як верби ті плакучі
    Що стрічі без розлук?..
    Та схоже – мить,
  •   Іван Франко "Христос і хрест" у перекладі М.Цвєтаєвої
    Серед поля край дороги
    Стародавній хрест стоїть,
  •   Дорогі гості
    Чиї б то діти не були,
    Якого б кольору їх шкіра та волосся,
  •   Прокласти стежку до Любові
    Не варто зопалу звірятися в любові,
    Щоб на одкош, бува, не наразитись,
  •   Натан Йонатан "Сумують узбережжя часом"
    Сумують узбережжя часом
    За любим ручаєм.
  •   Вагомий додаток
    Спасибі, доле,
    Що ноги-руки цілі,
  •   Шауль Черніховскі "Кажуть є країна..."
    Кажуть є країна,
    Повнісінька сонця...
  •   Ізраїль
    «На кремені вирослий колос...»
    Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
  •   Єрусалимська тиша
    Єрусалимська тиша –
    Це не тоді, коли усі мовчать,
  •   Відкрито двері тільки для добра
    Добро нужно помнить для того, что уже и одно воспоминание о нем делает нас лучшими.
    Николай Гоголь
  •   На відстані надії
    Підбитий у відльоті птах.
    Як птах тужавіє в надії.
  •   ..І порадіє Місто міст невдовзі
    З такої хмари в Україні
    Такий би дощ зненацька ринув,
  •   Потойбіч Десни і потойбіч Лети
    Так приязно палає багаття потойбіч Десни,
    Зігріває і відблиском, і думкою:
  •   Терпкі Волошинські співзвуччя
    Домініку Луцюку
  •   ...Буттям твоїм прохромлений увесь я
    Де батьківщина, де твоя, скажи.
    Якої син планети чи комети,
  •   Одинакість
    И город полюбил я, как приезжий,
    И полон был счастливых впечатлений,
  •   Псалом 23-й (уривок)
    Псалом Давидів
  •   ...Щоб не осліпнуть в сяйві з'яви
    ...І вчасно погляд одвести
    Від тої, що відкрита всьому світу,
  •   Сусіди моїх віршів
    Каштан засмаглий,
    Двійко жолудів,
  •   Дружині на 46-ту річницю шлюбу
    Не володіть – підвладним буть волію,
    Без роздумів сповняти задуми твої,
  •   Псалом 23-й
    Псалом Давидів
  •   Парадокс з мораллю
    Щоразу, як заходить мова
    Про стосунки між людьми,
  •   Чому сторонимося того берега?
    Так вже судилося –
    Всім опинитися на тому березі.
  •   Що тільки не закрутить у вир думок, у вирву знадних мрій
    ...А що коли усе це -
    Споконвічна дитяча гра
  •   Псалом 19-й
    Для диригента хору. Псалом Давидів
  •   Мірей Матьє та Надійка
    Мірей Матьє співа, що вмре під сонцем.
    Силкуюсь зрозуміть – навіщо.
  •   Всевишній ставить кожного на своє місце
    Людиною буть можна тільки за життя.
    Опісля – тільки образом.
  •   Краса так густо замішана на смутку
    Споконвіків, а наче вперше
    Спадає листя безшелесно.
  •   Поезії рубіж
    Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
    В моєму серці тихо так заговорив,
  •   Псалом 15-й
    Псалом Давидів
  •   Судний день
    Ізвечора й до вечора по синагогах каяття
    У скоєних гріхах перед Всевишнім
  •   Борги
    «И я должник, и не истец»
    Арсений Тарковский «А все-таки я не истец»
  •   На схилку літ
    Чи хміль в мені не добродив,
    Чи я ще й досі молодий, –
  •   Осіннє
    Уже завересніло...
    Чобітки червоні
  •   Собі й усім, кому за 70
    Не доживать, а дожинать нам треба
    Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
  •   Линь, рідна мово
    Я слово мовлене люблю.
    Ще не вмовлене
  •   Псалом 14-й
    Для диригента. Псалом Давидів
  •   ...І на все озивається серце
    Жовкне лист на верхів’ї беріз,
    І туман над Десною спроквола снується,
  •   Псалом 8-й
    Диригентові.На гітіт .Псалом Давидів
  •   ***
    ...А деревА не знали, що вони дерЕва .
    Гадали, що Бог дам їм життя, як решті,
  •   Муса
    Да будь я
    и негром преклонных годов
  •   Псалом 6-й
    Для диригента. На струнних інструментах. На октаву. Псалом Давидів
  •   Новоявлений Вавилон
    Заблукали мусульмани,
    Шлях згубили християни,
  •   Cпрага
    Не стачить простору очам –
    Стільки ж степів на світі…
  •   Псалом 104-й
    Благослови, душе моя, Бога!
    Господе Боже мій, як Ти возвеличивсь!
  •   Де сонце панує безоглядно...
    Тихесенький вечір
    На землю спадає,
  •   Псалом 139-й
    Для диригента. Псалом Давидів
  •   ***
    Для долі кожному по аркушу.
    З одного й другого боку.
  •   Псалом 10-й
    Чому, Боже, відстоїш так далеко?
    В годину лиху віддаляєшся?
  •   На прикупі
    Другий десяток на прикупі сиджу.
    Тасую карти, готую каву,
  •   Псалом 94-й
    Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
    Піднісся Суддя землі.
  •   ***
    Примруженим оком,
    Навстіжним серцем
  •   ***
    На морі,
    На морі на Чорнім.
  •   Люби безоглядно, невгасно
    Анатолій Григоренко (1937-2001)
  •   А рай, виходить,- поруч
    Зізнаюсь: гадав я донедавна,
    Що рай далеко. Десь там, на Небесах.
  •   Господній "гріх"
    Мудрий був рабан Гамліель ,
    Знали про це й сановники із Риму
  •   Про те стороннім знать не гоже
    «А тепер залишаються віра, надія, любов,- оці три.
    А найбільша між ними – любов»
  •   Уявний голос чорнобривців зайшлих
    Біля підніжжя пальм - кружалком чорнобривці.
    Подумалось: «Прочани з Канівщини...»
  •   ЕЗОП (перелицьовані байки)
    Любі мої першочитачі!Під час перебування в Києві з нагоди чемпіонату Європи з футболу я отримав з Донецька 100 замовлених примірників своєї нової книги «Езоп (перелицьовані байки).
    Частина накладу пішла в бібліотеки та на подарунки однокурсникам.
  •   Якби Історія могла заговорити...
    Щось негаразд у Королівстві Данськім.
    «Хліб і до хліба хочемо сьогодні!»-
  •   Хто долю розпізнать свою спромігся
    Літа мої, як хочу поруч з вами йти,
    Допоки Голос з Горніх Висей
  •   Єлед-пеле
    Світлій пам’яті
    Лазаря Йоновича Бродського
  •   Синдром Єрусалима
    "Основна наша вада в тому,
    що відійшов фанатизм од народу Ізраєлевого,
  •   Летаа
    І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину,
    і все птаство небесне, і до Адама привів,
  •   Ейн Керем
    ...І за околиці люблю Єрусалим.
    Найпаче за Ейн-Керем .
  •   Долі початок
    І пішов він розшукувать
    Долі своєї початок,
  •   Веніамін Блаженний
    Якийсь таємний хід у всесвіті знайшов він,
    Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
  •   Такі-от різні перемоги
    Шось з триста метрів до мети дійти лишилось
    І з Евересту широкий світ оглянуть можна.
  •   М.Лермонтов
    Я хочу жить! Печалі хочу
    Спокусам всім наперекір;
  •   Мудрість старості
    Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
    Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
  •   Жаль безнадійних нудьгарів
    Часом людина відчуває, що сновига по сцені, навіть не будучи статистом
    Станіслав Єжи Лєц «Непричесані думки»
  •   Мало що лишилось з райського саду
    Як крик того, кому зламали руку,
    Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
  •   Хто лиш цією миттю жив
    Він, видко, був із тих,
    Хто лиш цією миттю жив.
  •   ***
    Кому потрібні лементи бравурні?
    Ми і без них не вернемось назад.
  •   ...Щоб триматись матері та рідної хати
    Їхали козаки із Дону додому,
    Підманули Галю, забрали з собою.
  •   Вчимось не в птаства, а в котів
    І замешкає вовк з ягнятком, і пантера лежатиме з телям,
    і будуть разом телятко й левчук та теля відгодоване,
  •   Не кожному судилось в землю цю врости
    А між тим годувальниця дум невсипущих –
    Ніч западає...
  •   Не називай цей край Вітчизною ніколи
    Якщо не знаєш до пуття,
    Що квітне і росте, вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
  •   Кричати б треба...А не можу
    Як гірко плачуть наші діти,
    Коли неправедно караєм.
  •   Дороговказ
    Юдейські лиця в українців...
    Лиця українські у юдеїв...
  •   ***
    Що більш могил,- то менше товариства.
    Не забирай його так швидко, доле,
  •   Погляд і слух Господній - поміж людьми
    "...Я їм дам у Своїм домі там в мурах своїх місце і ймення,
    що краще воно за синів та дочок,- Я дам йому вічне ім’я, яке не понищиться"
  •   Дивлюсь на неї - ще таку красиву
    Це, мабуть, янгол-баламута
    Її вночі із кимось переплутав
  •   ...І начебто поширшав світ
    Це гріх – не осміхнутись немовляті,
    Коли воно невтішно плаче,
  •   ...Щастя сам віддав на згубу
    O, nie wracay, nie wracay, tylko dłonie złóz
    Do modlitwy za wszystkich, co cię nie kochali.
  •   ...Неквапом, неквапом...
    На брамі малеча,
    Озброєна до зубів,
  •   Дитячий сад, ти паузою стань...
    В хмільному вальсі побажань
    Пливуть до загсів молоді...
  •   А ми з тобою, мов гора з горою...
    Коли ти горнешся узимку,
    У пошуках надійного тепла,
  •   Ви в нашій пам'яті, праведники любі
    Не з добра-дива вітер цей
    З Долини сопілок,що під Єрусалимом,
  •   ***
    В святині вистояв і начебто вознісся до Небес,
    Де янгольськими голосами молитви читались.
  •   Навіщо каятися привселюдно?
    До правди, до правди прагни...
    Дварім (Повторення закону), 16:20
  •   Тільки-но розлуниться сирена
    Невже це й справді
    Я тонкосльозим став на старості?
  •   Адажіо
    Не був відлюдником.
    Полюбляв збирать добірне товариство
  •   А одначе - не просто (з Аврагама Шльонського)
    Проснись, відлуння пісні,
    Заспівай, що до вподоби,
  •   Будьмо разом тут...
    Дружині та й не тільки їй
  •   Пінгвіни в Єрусалимі
    Якже це так? Бути в Єрусалимі
    І на вулицях не бачити пінгвінів?
  •   Не доживать, а дожинать нам треба...
    Любим моїм ровесникам - бабусям і дідусям
  •   Дощі у нашім краї, мов звані гості...
    Ще парасольки покалічені подибуєш і тут, і там,
    А вже хамсін імлою проклада дорогу бездощів’ю.
  •   Рахель "Покладу на олтар також і тебе"
    Як чекала я цього дня – і ось він настав.
    То ж чому моє серце рида?
  •   Поміж "було" і "має буть" (з Рахелі)
    Віщун навідавсь уночі.
    Присів на ліжка край.
  •   Зачинений сад (з Рахелі)
    Хто ти? Чом рука навстріч
    Не стрічає руку сестриньську?
  •   Останні дощі в Єрусалимі
    Люблю оці тихі дощі весняні,
    В Єрусалимі вони до того ж - останні.
  •   Заворожені велети
    Перемерзнути треба, переболіть
    І теплом своїм поділиться,
  •   ...Мало що лишилось з райського саду
    Як крик того, кому зламали руку,
    Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
  •   Весна справдешня
    Примарна вседозволеність весни.
    І пізній сніг, і заморозки в травні –
  •   Весни передковічне мрево
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
  •   Одвічна відданість весні
    Ще поміж шубою й плащем,
    А дерева свою справляють весну:
  •   Зрозуміть себе і все, що доокола
    На білий, на рожевий квіт
    То град, то хвища.
  •   Урок для себе й інших
    Якщо похилий вік і похилив мене
    То це над тим, що відкладалося на завтра.
  •   Лі Цинчжао
    Там, де злились воєдино
    Хмари з озерним простором,
  •   Праматері Єві
    Чи на землі цій грішній були б ми,
    Якби ще юною праматір наша Єва
  •   Зерно, що перший хліб зродило
    Усі по хліб...
    І той, у кого вдосталь,
  •   Дхаммапада (закінчення)
    Крапля по краплі зріє зло.
    Не воднораз засліпить очі.
  •   Дхаммапада
    Відходять мудреці із дому,
    Як лебеді, що полишили став.
  •   ...І добре
    ...І добре,
    Що не відреклись ми від ілюзій.
  •   Веніамін Блаженний
    Негоже блукать так віддалік од Бога,
    Аби не бачить рук, простертих в висоті,
  •   Вибір
    В багатиря якогось було дві доньки.
    Як звали їх, легенда не доносить
  •   "Бути гнучким, як очерет..."
    Берегом моря на віслюкові їде раббі Шім’oн бен Ельазар.
    Ще кілька таких уроків, як сьогодні, гадає молодик,
  •   Веніамін Блаженний
    Якби отак заплакать радісно,
    Аби й сльозинка заспівала
  •   Вихід
    ...Ось і останній з тих,
    Хто йшов по морю, як по суходолу,
  •   Зими стають лютішими дедалі
    Ну, що за дивина:
    В епоху потепління,
  •   Є.Гребінка "Чорнії очі"
    Очі чорнії, очі пристрасні!
    Ви прекраснії, ви, мов іскри ті.
  •   Єрушалаїм
    Коли Всевишній на горі Морія
    Обрав місцину для Святості Своєї,
  •   Чи варто зустрічатися без почуття?
    Опівночі неждано випав сніг.
    Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
  •   Булат Окуджава
    Коли раптово виникає
    Ще невиразний голос труб,
  •   Сніг в Єрусалимі
    Єрусалиму тільки снігу бракувало...
    Мигдаль начебто на те зацвів,
  •   Кому чекати на Месію
    «Якщо тримаєш у руці садженець і тобі скажуть,
    що прийшов Машіах ,
  •   Мудрець Шар Акба
    "В годину смерті в людини нічого не лишається,
    крім виконаних заповідей і добрих справ".
  •   Анна Ахматова "Вони летять, вони іще в дорозі"
    М.Лозинському
  •   Шабатні спеції
    Не в радість Антонію ні слава, ні багатство.
    Нудьга прокралась в його душу.
  •   Тубішват
    Грошима, кажуть, можна одбути Тубішват .
    Замість місити глину - в теплі чай-каву попивать.
  •   Анна Ахматова "Як вплелась в мої темні коси..."
    Анна Ахматова
  •   Благословення закоханим
    Не наступай, селезнику, уточці на крильця
    П. Чубинський
  •   Осип Мандельштам "Безсонниця. Гомер. Ряди тугих вітрил"
    Осип Мандельштам
  •   Наївність
    Які ж бо ви наївні, вишні, абрикоси і мигдаль!..
    Варто теплу запанувати взимку,
  •   Чи в гамір вулиць потрапляю
    О.С. Пушкін
  •   Як отаке кохання
    «Ой в саду, в садочку
    Та зацвіли вишні –
  •   М.Лермонтов
    М. Лермонтов, "Выхожу один я на дорогу"
  •   Щоб світ був однозначним на добро
    ...Цей світ оточує мене...
    Могутній подих ріллі.
  •   Мовою дітей природи - Вітмена і Дікінсон
    Не с каждым местом сговориться можно,
    Чтобы оно свою открыло тайну
  •   Ям Гаталмуд
    Скільки морів в Ізраїлі?
    Хай ви географ чи мандрівник завзятий,
  •   Щоб сину до мужності шлях був коротший
    На гору! На гору!
    Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
  •   Дещо з педагогіки
    Я сина вчив мовчати біля моря.
    Не говорив йому:
  •   Анна Ахматова
    Стільки просьб у любимих завжди!
    У розлюбених просьб не буває.
  •   О древність невибутня...
    Є ще такі куточки на Подолі,
    Куди заходиш, начебто в дитинство.
  •   Лине цілюща вода
    Знову в Ізраїлі дощ...
    Це ж бо Кінерету щось.
  •   "Роблять живі помилку..."
    Той ряд бабусь,
    Що квіти продають на Байковім, –
  •   ...Сини вони обидва в Осені
    Хай лиш нагадує шалехет листопад,
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   Чарівник
    Один хочет представить Иисуса мудрецом,
    другой – философом, третий – патриотом,
  •   ...Де, мабуть, творяться слова, а не шторми
    У штиль вдивлятися, зливатися з штормами
    І Кара-Даг пізнать на грані прірви …
  •   Сповідь
    Не нарікай на мене, рідний краю,
    Що я до тебе, наче у відрядження.
  •   З науки дитинства
    Педагогіка вчить
    Змалку робити дітей атеїстами.
  •   Сковорода
    "Копай всередині себе колодязь тієї води,
    яка зросить і твій дім і сусідські".
  •   Диво
    Ти і без усміху навдивовиж така красива...
    Тільки цнотливість спроможна відвести од тебе погляд.
  •   Негоже бути колобком
    Нащо перепиняти тих,
    Хто чи реготом чи несусвітнім криком
  •   Буттям твоїм прохромлений увесь я
    Де батьківщина, де твоя, скажи.
    Якої син планети чи комети,
  •   ...І на все озивається серце
    Жовкне лист на верхів’ї беріз,
    І туман над Десною спроквола снується,
  •   Іван Франко "Великі роковини"
    Іван Франко Мозаїка із творів,
    що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
  •   Краса так густо замішана на смутку
    Споконвіків, а наче вперше
    Спадає листя безшелесно.
  •   Іван Франко "Заповіт Якова"
    Іван Франко Мозаїка із творів,
    що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
  •   Асиміляторам
    Іван Франко Мозаїка із творів,
    що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
  •   Осіннє
    Поки спите ви,
    Стану осінніми світаннями.
  •   Іван Франко "Пір'я"
    Іван Франко Мозаїка із творів,
    що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
  •   Не за літом печаль
    Не за літом печаль.
    Не печаль за літами,
  •   Іван Франко "Самбатіон"
    Іван Франко Мозаїка із творів,
    що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
  •   Ципріан Каміль Норвід
    Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
    Як кров тече, з губками поспішають,
  •   Уже завересніло
    Уже завересніло.
    Чобітки червоні
  •   Іван Франко "Україна"
    Іван Франко Мозаїка із творів,
    що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
  •   Шалом лах, Київ
    Потойбіч і посейбіч – все це ти.
    Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
  •   Іврит
    Александр Белоусов
  •   ...І римовириться, гуркоче голова
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   Хто вилучить спромігся з перемов пташиних
    Неймовірно, що соловей співа не про кохання
    (Та ж без’язиких поетами робив він),
  •   Найбільше мірило щастя
    Зациклений на комунізмі,
    Найбільше мірило щастя -
  •   Предтеча осені
    Біні Смєховій
  •   Передчасна старість
    Всього і всіх шкода.
    Все – наче спалах,
  •   Як у коханні щось не йдеться...
    Як у коханні щось не йдеться,
    Занур його в гебрайську мову,
  •   Відтоді як з ночов кленових
    ...Бо не той юдей, що є ним назовні,
    І не то обрізання, що назовні на тілі,
  •   Дивний компас
    Ну що за дивний компас на старості
    У подорож дано мені не знати ким:
  •   Гімн картоплі
    Картофель, импортированный из Америки в Европу,
    в отличие от сладкого картофеля,
  •   Як Космос добивається до нас...
    Космос настільки чудовий, наскільки це можна гадати.
    Він – небесна жива й незнищенна істота,
  •   Попрошу перевтілить мене в мурашку...
    Йди до мурашки, ледарю, поглянь на її шляхи та й помудруй:
    нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя.
  •   ...Немовби з чорної діри
    Не весною, не літом
    І навіть не осінню, такою милою мені,
  •   Війни нестерпний відгук
    На лижах покататися в Німеччину я їхав
    І думав, звісно, про сніг та про приступні траси.
  •   Осколки пам'яті
    Ні, не з історії знаю
    Ту найстрашнішу поки що із воєн.
  •   У вічність, як Ісус, вознісся молодим
    На Радянщині можлива тільки суспільницька критика, тому щоб знайти признання, треба свідомо робитися сліпим, цебто поза суспільними проблемами не бачити нічого
    Богдан Ігор Антонич «Проти поменшування мистця»
  •   Вставайте, діду Марку, з домовини
    До камінчика за звичаєм юдейським на домовину
    Марка ВАЙСБЕЙНА
  •   Шабат в Єрусалимі
    Подружжю Хмельницьких – Тамарі й Володі
    на згадку про відвідання Стіни Плачу
  •   Який цей світ широкий та глибокий
    Він марив Яблуницьким перевалом,
    Щоб далі аж до Річиці дійти...
  •   Доки батьки не перейшли у рай
    Доки батьки не перейшли у рай,
    Ти їм по змозі потурай.
  •   "Ой лежу я під землею, короткая віком..."
    «Доглядала квіти я для кладовища...»
    «Продавала квіти я на кладовищі...»
  •   Гуркоче серце безустанно
    Ідуть і йдуть вони вервечкою...
    За згином - згин, за згином - згин...
  •   Це, мабуть, янгол-баламута...
    "Біле личко, чорні брови повік не злиняють"
    Українська народна пісня
  •   Інші заповідано нам кольори
    Не тичте нам межи очі свої червоні шмати.
    Не прапори вони, прострелені в боях,
  •   ...Для Сталіна іще трива війна
    Ковзаю босоніж по стерні,
    Та не так щось прудко, як в дитинстві…
  •   Із рабства - в рабство
    «Три синочки-огірочки, а найстарший Миколай», –
    Пригадали мати, що я сказав
  •   ...Не можу "грати у війну" з синами
    Ми по війні ще грали у війну.
    Напризволяще кинувши корів і кіз,
  •   ...Рядками тамованих віршів
    "Колись світанки сірими лисицями
    В полях тинялися зацьковані і злі,
  •   Корній із Грищенець
    В кожному Вавілоні має бути свій божевільний для повноти картини – конче хтось має бути ним, якщо навіть такого і нема насправді.
    Василь Земляк «Лебедина зграя»
  •   Муарова туга схиля прапори...
    По білому – чорне. По жовтому – синь.
    Та він же у мене однісінький син.
  •   ...Пізнаю історію не з книжки
    Невже це й справді
    Я тонкосльозим став на старості?
  •   Облягло думками...
    У жодну віру не вкладається життя.
    Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
  •   Ще поміж шубою й плащем
    Ще поміж шубою й плащем,
    А дерева свою справляють весну:
  •   Обидві в нього досьогодні в серці
    Що ж! Тільки той ненависті не знає,
    Хто цілий вік нікого не любив.
  •   Не бійсь, чорнявий котику
    Не бійсь, чорнявий котику, не бійсь.
    Не серджусь аж ніяк на тебе,
  •   Петро й Павло
    Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечестилися і розум їхній, і сумління.
    Вони твердять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні.
  •   Ніяк не заговорять між собою...
    «Зеленотрав’я, навшпиньки, вище!
    В оксамити милі деревчата!
  •   Довічне каяття
    День прожит… Ну и слава Богу!
    Федор Тютчев
  •   Може, скоріш настане каяття
    «Цієї одчайдушної пори
    Усім зустрічним
  •   Червоний кінь
    Миколі Мельнику
  •   Радість
    Віднайти істинну радість –
    найважче з духовних завдань
  •   Ой ви, пізні пісні...
    Ой ви, пізні пісні, вас у гніздах ще теплих
    Журавлі полишили.
  •   Найкращі ліки од апатії
    Аби апатію лопатою,
    Як щойновпалий сніг згорнуть
  •   Богом дане диво
    Не клич мене в музеї й галереї,
    Допоки не надивлюся
  •   Що за голосок в Іванка!..
    "Вийди, вийди, Іванку,
    Заспівай нам веснянку!
  •   І все частіш спада на думку Богу
    Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
    Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
  •   Зрозуміть себе і все, що доокола
    На білий, на рожевий квіт
    То град, то хвища.
  •   Нема віку для любові
    Ой дідусю, дідусю, сивая борідка,
    Чом ти мене не любив, як була я дівка?
  •   ...Бо зганьбила Боже слово
    Ой за двором за новеньким
    Брала вдова льон дрібненький.
  •   О, комплекс однолюбця
    Не вертай, не вертай, лиш долоні склади
    До молитви за всіх, що тебе не кохали
  •   Вирви досаду з того саду
    Вирви досаду з того саду,
    Що ти плекав і боронив.
  •   Постава молитовна
    И если я умру, то кто же
    Мои стихи напишет вам,
  •   Паганіні
    У Паганіні є щось демонічне.
    Так грає той, хто продав душу дияволу
  •   Руки музика поклав на рояль
    Аврагаму,
    лікарю й піаністу
  •   Якже я зміг без Псалмів прожить...
    Якже я зміг без Псалмів прожить
    Мало не півстоліття?
  •   Моцарта Перайя грає
    Моцарта у самозабутті
    Перайя в Єрусалимі грає.
  •   Три діди, три діди полюбили бабу
    Три діди, три діди полюбили бабу,
    А четвертий, манюсенький, причепився ззаду.
  •   Не смерті шукаю для душогуба
    Не вбивай
    Книга вихід.20, 13
  •   У якій криниці утопить ревниці
    Ой ходив донець сім год по Дону,
    На восьмом году сам додому йду...
  •   Ватажки
    Ой попід гай зелененький
    Ходить Довбуш молоденький .
  •   Вирви досаду з того саду
    Вирви досаду з того саду,
    Що ти плекав і боронив.
  •   Не похиляйся над собою
    Професору Мирославу Мариновичу
  •   Канівщина
    Итак, опять увиделся я с вами,
    Места немилые, хоть и родные,
  •   Голосіїв ліс
    Посадив хто і насіяв
    Зелен-диво Голосіїв?
  •   Скарай мене, Поезіє, дорогою
    Скарай мене, Поезіє, дорогою,
    Я стільки не добрав на ній думок...
  •   Усе, що пам'ять нарекла Десною
    Жовкне лист на верхів’ї беріз,
    І туман над Десною спроквола снується,
  •   Я думав, Десно, не тутешня ти
    Я думав, Десно, не тутешня ти,
    Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
  •   "Милости жадаю, а не жертви!"
    Відкладу читання, заплющу очі й бачу:
    Збирає хмиз він, щоб зготувать вечерю.
  •   Серед листів, що дав мені Богдан
    Серед листів, що дав мені Богдан,
    Як познайомився зі мною, журналістом,
  •   Півник заспівав в Єрусалимі
    Півник заспівав в Єрусалимі,
    І на вранішній отой тоненький спів
  •   Не намагайся скривдить скривджених
    "...Я їм дам у Своїм домі там в мурах Своїх
    місце і ймення, що краще воно за синів та дочок,-
  •   Поезія його прещедро наділила
    "...В повітрі пише ще його рука"
    Микола Зеров
  •   Вже рік минув, як виселили голубів з горища
    Вже рік минув, як виселили голубів з горища,
    Але щодня вони разів по кільканадцять прилітають
  •   Я мушу знати все. І не питай навіщо
    Я мушу знати все. І не питай навіщо.
    Я хоч і відгомін Великої Сурми,
  •   На гору! На гору!
    На гору! На гору!
    Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
  •   У кожного свій світ
    Люблю осінь
    За мокрий поривчастий вітер,
  •   Як гірко плачуть наші діти
    Як гірко плачуть наші діти,
    Коли неправедно караєм.
  •   Сказала в злості ти
    "Як много важить слово..."
    Тарас Шевченко
  •   Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку
    Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
    «Які слова! Таж то сама любов!..»
  •   Читаю Тичину серцем - не очима
    Читаю Тичину серцем – не очима.
    Крізь серце свищуть вітри його доби.
  •   Не воювать,а тільки відвойовувать
    Не воювать, а тільки відвойовувать
    Чужинцями загарбане добро –
  •   Він песика назвав бомжем і відштовхнув
    Він песика назвав бомжем і відштовхнув.
    І песик заскавчав і став обнюхувати інших.
  •   Пальці на струни кидай, кобзарю
    Пальці на струни кидай, кобзарю.
    Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
  •   Чи ними ще не вистелено світ?
    Чи ними ще не вистелено світ?
    Чи ними світа ще не вславлено?
  •   Якби мені дано було від Бога
    Валентині Рубан,
    професору мистецтвознавства
  •   Серед зими, як горобці поснули
    Серед зими, як горобці поснули,
    І пітьма по кімнаті залягла,
  •   Мені б годилося зненавидіть вогонь
    Мені б годилося зненавидіть вогонь,
    Що предковічний ліс жер на Кармелі .
  •   й пішла я в понеділок, в суботу вернулась
    «Розвивайся, сухий дубе, на чотири листи.
    У козака три дівчини – ні з одної користи:
  •   Рік ходила, два ходила, да усе намарне
    Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
    Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
  •   Хоч зір з літами дещо підупав
    "Зренье рассудка становится острым тогда,
    когда глаза начинают уже терять свою зоркость"
  •   Вертали козаки в рідну Україну
    Вертали козаки в рідну Україну
    І так говорили молодій дівчині:
  •   Всевишньому і задарма злодія не треба
    "Кажуть, що шибениці запорозьким зичаєм можна було уникнути, якщо котрась із дівчат виявила бажання вийти за злочинця заміж"
    Дмитро Яворницький
  •   Немов ті гулі-пагорби
    "З вуст малят і немовлят зробив Ти силу..."
    Псалом 8:3
  •   Випадають з обойми живих
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   І Шуман, і Ван-Гог, і Врубель, і Чюрльоніс
    І Шуман, і Ван-Гог, і Врубель, і Чюрльоніс...
    Скільки ж бо їх, кого Ти гнав і гониш
  •   І від Богдана, й від Івана
    Дай, боже, згоди святої Вкраїні,
    Хай Україна у січі не гине!
  •   Ти поспішаєш...
    Ти поспішаєш...
    Ну, скажи на милість,
  •   Як мати молода вслухається у сон дитини
    Як мати молода вслухається у сон дитини,
    Отак досвітня тиша оберігає сон Єрусалиму.
  •   Спіноза
    Спіноза
  •   Отака-то в тебе місія, Росіє
    Умом Россию не понять,
    Ее аршином общим не измерить.
  •   Старі хати потомились
    Старі хати потомились
    Виглядати гостей милих,
  •   Не блудним сином їхав в Україну
    Не блудним сином їхав в Україну
    Із того краю, що не чужий тепер мені.
  •   Знання, як кажуть, за плечима не носить
    Дай, боже, згоди святої Вкраїні,
    Хай Україна у січі не гине!
  •   Світлій памяті Якова Сусленського, мужнього борця за порозуміння між українцями та юдеями
    Необрізані й недорізані,
    Що вам лишилося ще ділить:
  •   Немовби дивовижний фільм
    Немовби дивовижний фільм
    (Щось на зразок довженківських сюжетів),
  •   Не уявляю, як це жити на рівнині
    Не уявляю, як це жити на рівнині.
    З дитинства гори й пагорби судилися мені.

  • Огляди

    1. ***

      Поки чужинцем
      ще не всі потоптано конвалії й суниці,
      поки ще Чорне море не відгонить
      триповерховим московським матом,-
      каміння і олива кожна,
      і навіть безголоса бадилина
      волають денно й нощно:
      «Прийди на поміч, Україно!
      Вернися в Крим якомога скорше,
      бо за безвладдя супостат глумиться,
      упершись в край наш автоматом!»
      P.S.
      Чим ти відповіси, Вкраїно-мати?
      --------------------------------------------------
      Рахель - класик івритської поезії.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***

      Дві дати у народженні моїм
      У вересні негадано зійшлися:
      Одна у паспорті- для всіх.
      Її дали мені в дитячому будинку.
      А друга (справжня)– для друзів і родини.
      Та жодну б відзначати не хотів.
      Якщо ж і відзначаю, то просто для годиться.
      Волів би в Поезію зануритись по вінця.
      У вимріяній тиші задумане скінчить,
      Аби поменшали борги перед Всевишнім.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ***

      За солов’їв, котрих в Єрусалимі чомсь нема,
      За горлиць, що росою горло полощуть ,
      За дятла, що під кору дзьоб свій заганя,
      За горобців, що не відають спокою,
      Невтомний півник співатине вгава,
      Аби могли ми відділити день од ночі.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Єгуда Аміхай
      Заспівай дитині колискову, пісню, що приспить її:
      Тато пішов на роботу, тато пішов на війну,
      А ти засни.
      Вовк завиває, ворог у воротах, а ти засни.
      Дім наш стрясає, світ палає,
      Але ти засни, засни.

      Не розказуй дитині про небесних янголів,
      Не оповідай про метеликів,
      Ані про птахів золотих.
      Заспівай про речі жахливі голосом ніжним,
      Про зброю та голод.
      Це заспокоює.

      Забери од дитини колискову.
      Вона попри все засне, виросте попри все.
      Забери дитину од колискової.
      Пісня самотужки поллється в світ,
      І врешті-решт він заспіває її.
      І засне, як завжди.
      ---------------------------------------
      Єгуда Аміхай - класик івритської літератури.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***

      Відтоді, як мій світ осяяв Максимко,
      питаю принагідно в юних матерів,
      скільки їх любчики на цьому світі.
      І як почую, що онук мій того ж віку,кажу:
      «Який же гарний та розумний ваший хлопчик!»
      «Відки про це знаєте?»- питають,
      а відповідь, бачу, заздалегідь відома їм самим.
      «Та все ж бо на личику написано!»
      І світлом якимось неземним
      спалахують очі материнські.
      І тої миті так прикро, що поруч не стоять
      Рафаель чи Леонардо да Вінчі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Олесь Бердник

      Народився 27 листопада 1926 р. у с. Вавилове Снігурівського району Херсонської (нині Миколаївської) області.
      Учасник Великої Вітчизняної війни в 1944–1945 рр., рядовий. Воював на боці Радянської армії та був поранений. 1949 р. закінчив театр-студію ім. І. Франка (Київ).
      Працював актором і сценаристом у провінційних театрах. 1950 р. був репресований за виступ на відкритих партійних зборах театру ім. І. Франка під час кампанії боротьби з космополітизмом, звинувачений у зраді Батьківщині. Покарання відбував у Печорському, Воркутинському та Карагандинському таборах. У 1953 р. за спробу втечі з табору засуджений ще на десять років позбавлення волі у в’язниці закритого типу. Помилуваний у 1955 р.
      Почав друкуватися в 1947 р. Писав українською мовою і головним чином у жанрі фантастики. Співавтор сценарію відомого фантастичного фільму «Мрії назустріч». Член СП СРСР з 1957 р. (був виключений у 1973 р., у 1987 р. поновлений). У 1976 р. Брав участь у створенні дисидентської «Української Гельсінської групи». У 1979–1984 рр. ув’язнений за «антирадянську діяльність», виступив із покаянною заявою і був амністований. У 1989–1993 рр. мандрував Індією та Тибетом, їздив з лекціями до Канади і США. Наприкінці життя виступав з філософськими творами, що продовжували традиції В. І. Вернадського. Висував свою кандидатуру на Президентських виборах 1991 р. в Україні. Член СПУ з 1957 р. Став популярним
      українським письменником-фантастом: після звільнення вийшло близько 15 книг.
      18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області на території своєї дачі.

      ***
      Хочу розірвати плоть тужаву
      В полум’яну Безмір прорости,
      Понад барикади, понад славу
      Запалити Райдужні Мости!
      В грудях Неба серцем запалати,
      Породить нетліннеє Життя,
      Кров’ю вогняною оживляти
      Всесвіту небачене Дитя!
      ***
      До безодень страшних і глибоких
      Стежка лицаря привела...
      Як пройти? Та гука з того боку
      Срібнолиста трава-ковила:
      — Я мала, непомітна билина,
      Понад прірву схиляюсь до ніг,
      Щоб у вирій ясний лебединий
      Ти завчасно дістатися міг...
      І тріпоче билина в чеканні,
      І ляга над безодню вона,
      Ніби райдуга в хмарі весняній,
      Ніби срібна казкова струна.
      І гукає звитяжець: — Я лину,
      Без вагання на той бік іду,
      Де безвихідь долає билина —
      Я здолаю найбільшу біду!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)

      Знай,
      У травинки кожної
      Є своя особлива мелодія.
      Знай,
      Із пісень польових трав
      Пастухові наспіви зринають.
      Пречудові й ніжні такі,
      Що як вслухатись в них,
      Молитись захочеться разом із ними –
      Стать на коліна перед Всевишнім.
      А як піснями переповниться серце
      І запалає пристрастю до Землі Ізраїлю,
      Од Святої Землі світло велике
      Спалахне й огорне тебе.
      Із пісень трав полине тоді
      Наспів серця твойого.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Борис Антоненко-Давидович

      Народився 5 серпня 1899 р. в передмісті міста Ромни — Засуллі (тепер Сумської області) в родині робітника-залізничника. Закінчив Охтирську гімназію (1917).Навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету, історико-філологічному факультеті Київського університету. Брав участь у визвольній боротьбі 1917–1920 рр.: служив у лавах Запорізького корпусу (1918) і Армії Директорії 1919 р. Обіймав посаду коменданта Мелітополя(1918). Очолював відділ освіти Охтирського району. Був членом УКП, після її ліквідації до жодної
      партії не належав. Працював у редакціях, входив до літературної групи «Ланка» (МАРС). 5.01.1935 р. заарештований та за сфабрикованою справою засуджений до вищої міри покарання, яку замінили на десять років таборів. Провини не визнав.
      Ув’язнення відбував у Сиблазі, Бамлазі (Урульга), під час війни перебував у СІЗО Букачачлага,потім працював у табірній шахті, що істотно підірвало здоров’я. Відбувши термін, повернувся в Україну, але в 1946 р. був знову засуджений на довічне заслання. У 1957 р. повернувся до Києва.
      Реабілітований, поновлений у Спілці письменників. Через відмову свідчити на процесі В. Мороза його перестають друкувати (тобто позбавляють можливості заробітку), цькують у пресі.
      До самої смерті, що настала 9 травня 1984 року, Б. Д. Антоненко-Давидович вимушений животіти на скромну пенсію. Через п’ять років після його смерті в Україні виходить книга художньої прози —«Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки», за яку посмертно в 1992 р. присуджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка.

      ***
      Вже кінчається день, і немає вогнів,
      Щоб здолати темряву ночі.
      Скоро, скоро вже смерть затамує мій біль
      І закриє натруджені очі.
      Та я чую вже гуркіт далеких подій,
      Де звитяжці не знатимуть спину.
      Де з могили, з руїни, із мрій
      Піднесуть до життя Україну.

      1943–1944 рр.
      ***
      Ти не шукай мене між юнаків,
      Що підуть, сміючись, до бою,
      Ні серед мертвих, що в бою
      Лежать, розкидані по полю.
      Я весь в майбутньому,
      В тих гомінких роках,
      Що прийдуть пізно або рано,
      Я вийду теж на битий шлях,
      Щоб стати месником
      Пліч-о-пліч з вами.
      І як нездоланий козак,
      Якого привид сіє жах,
      Хай промайне тоді в степах
      Моє ім’я, як пізня кара.
      І хай помститься разом з вами
      За нашу смерть і наші рани.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Жить по-людськи

      Себе він начебто в печеру ув’язнив.
      Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
      Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
      Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки ,
      бо змалечку завчив: «Не суди і не судимий будеш!»
      Узимку сорочку віддав на пропиття якомусь волоцюзі.
      Сам простудивсь і вмер невдовзі.
      І ось перед Всевишнім він стоїть
      і усміхається в передчутті близького Раю.
      А поруч – грішник, що перед смертю покаятися встиг.
      «Ступай до янголів!»- Господь велить йому.
      «А я ? Що робити мушу?»- питає праведник.
      «Нічому корисному ти ближніх не навчив.
      Ніхто не годен повторить твій «подвиг».
      Мої створіння щодня грішать і каються.
      Отож, вертайсь на землю грішну
      і, як усі, хоч трохи поживи по-людськи».
      P.S.
      Хто недругів і друзів не нажив,
      Вважай на світі цім не жив.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Роман Петрів (Роман Писарчук)

      Народився 11 лютого 1927 р. в с. Велика Воля Миколаївського району Львівської області в родині хлібороба. У рідному селі закінчив початкову школу. Згодом вступив до Львівської торгівельної школи. Будучи студентом, у 1943 р. вступив у ряди ОУН і долучився до підпільної боротьби проти німецьких окупантів.
      Після вигнання німців з України в 1944 р. продовжував боротьбу в підпільних рядах ОУН проти більшовицької окупації. Працював на посаді помічника-референта пропаганди повітової екзекутиви. 22 березня 1945 р. натрапив на засідку військовиків МДБ, був поранений і опинився в Дрогобицькій тюрмі. Звідти етапом вивезений до Воркути й ревтрибуналом засуджений на десять років позбавлення волі та п’ять років позбавлення
      громадянських прав. Сидів з кардиналом Йосипом Сліпим, поетом Патрусом-Карпатським. У 1954 р. Р. Петріва звільнено, а у 1957 р. знову заарештовано й Львівським облсудом засуджено за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР (ст. 54 КК УРСР відповідає ст. 58 КК РРФСР 1938 р.) на десять років таборів у Дубровлазі в Мордовії. У 1961 р. визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Постановою ПВР УРСР 1960 р. Термін знижено до шести років. Звільнений 11.01.1963 р.
      Каторга, надзвичайно тяжкий фізичний труд у складних кліматичних умовах підірвали здоров’я, але не силу духу й інтерес до життя. Пише про те, що думає, про що болить і співає душа. Тематика різноманітна: окрім написання віршів, перекладає українською Лермонтова, Ахматову, польського поета В. Броневского, з української на російську «Мойсея» Франка.
      Пішов із життя 18 січня 2015 р.

      Бiлi, бiлi, задубiлi,
      Нi шматиночки на тiлi,
      А барак — труна.
      Дошка в дошку — нi щiлини.
      З десять кубикiв ялини,
      А труна одна.
      Лежать рiвно, штабелями,
      Наче знятi з пилорами
      Мерзлi горбилi.
      Скiльки їх — кому цiкаво?
      Ікс — налiво, ікс — направо...
      Етап до землi.
      А земля тверда, холодна
      I прийняти їх не годна,
      Каже: ждiть весни.
      Вчора зеки, нинi — трупи
      Щiльно складенi докупи,
      Хтозна-ч’ї сини.
      На пальцях фанернi бирки,
      Скрiзь нудотний запах сiрки,
      Чи, може, гниття.
      В грудях вiд пробою дiрки —
      Слiд останньої провiрки
      На смерть i життя.
      Тундра бiла, очумiла...
      Нiч на снiжну постiль сiла,
      Мiсяць пре в зенiт.
      Але сонце править свiтом,
      Водить промiнним магнiтом —
      Пише Богу звiт.
      Воркута, 1953 р.

      ***
      Замерзлий брiд,
      Вiд броду слiд —
      Кривавий слiд в яругу.
      Були бої…
      Пройшли свої —
      Лишили тiло друга.
      Лежить навзнак,
      Стиснув кулак,
      Напiврозкритi очi,
      Немов ще раз
      В цей грiзний час
      На свiт цей глянуть хоче.
      Лежить один —
      Чийсь брат, чийсь син,
      Надiя й оборона.
      Трофейний крiс
      Надвоє трiс —
      Нi одного патрона.
      Вiн тут полiг,
      Упав на снiг,
      Своїй землi на груди —
      I вже нема…
      Така зима,
      I тиша, тиша всюди…
      Лиш вдалинi
      По круженi
      Злiтаються ворони.
      Летять, летять
      Псалтир читать,
      Справляти похорони.
      А потiм нiч
      Iз всiх сторiч
      Засвiтить в небi душi…
      Як вiднайду
      Твою звiзду,
      Мiй незабутнiй друже?
      ***
      Буває хіть в дозвіллях вечорових
      сповільнити ходу, призупинити час,
      і в пам’яті поміряти ще раз
      на всіх широтах пройдені дороги.
      Лінивих буднів каторжні обози
      з чужим добром утопій та обман,
      пролиту кров, солоний піт і сльози,
      гектари цвинтарищів каторжан.
      І тут подумаю: для кого
      ці дані дикої доби?
      Хай час замулює сліди
      діяній Молоха страшного.
      Хай в пам’яті оптичнім склі
      на всіх обновлених дорогах
      добрі діла, по волі Бога,
      стають оздобою Землі.
      Та за хвилину — думка справа
      з протестом гнівним: «Схаменись,
      мовчати ти не маєш права,
      бо суд іде, а ти спізнивсь!..
      Твої зізнання в ході справи —
      свідоцтво Правди під хрестом,
      надійний човен переправи
      перед розібраним мостом».
      Квітень 1995 р.

      ***
      Летять лелеки, знов летять,
      Кружляють над старим потоком,
      І горда осінь крок за кроком
      Останню косить сіножать.
      Дотліли хмари вороні
      Та й гаснуть в сонячній пожежі.
      Пішли по них лелечі стежі,
      За ними — літо по стерні.
      Мов по весіллі. Тишина,
      Роз’їхались співучі гості...
      А на калиновому мості
      Чиясь прощається весна.
      1969 р.

      ***
      Замовкли побілілі солов’ї, зозулі,
      Поміж голим гіллям — синя глушина.
      Розписом між пнями — свіжий слід козулі
      І крізь сон зітхає згорблена сосна.
      Біла казка ночі — місячно і тіні.
      Іскриться поляна, мов алмазний тік.
      І далеко видно в місячнім промінні,
      Хтось бреде снігами — звір чи чоловік?
      Пахне зріз ялини, а морозна сфера
      Освіжа обличчя, мов вода жива.
      І яскраво сяє над Дністром Венера —
      Новорічна чічка, зірниця Різдва.
      Січень 1976 р.

      ***
      Час у поході.
      Ідуть віки...
      Все боїться часу.
      Люди сортують свої думки
      На купки, на купки, на купки
      Для націй, партій, класів.
      І в тім порядку
      Понять, ідей —
      Кристал людських натур.
      А ось і образ: стоїть Антей,
      На шиї у нього —
      шнур.

      ***
      Ти ще жива, моя стара шептуне?
      А я гадав, що пня вже не знайду.
      Ти мріяти мене навчила на біду,
      Ворушила поволі серця струни.
      І, певно, ждеш, що стану на коліна
      Під твій густий, пахучий балдахин
      І дам тобі, як в притчі блудний син,
      Заглянути в своє сумління?
      О ні, не жди! Не той я уже нині,
      І серце в мене, певно, не брильянт —
      Зотліле зверху, з жаром всередині...
      На жертовник Свободи свій талант
      Я кинув і спалив без ладану і свічів...
      За це життя мені сміється в вічі.
      Листопад 1965 р.






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***

      ...А є ж і без слів пісні...
      Слова їх заблудилися в дорозі
      і бозна, чи до голосу дійдуть.
      ...А є ж і суцвіття слів,
      котрі несуть в собі мелодію.
      І з-поміж бідних найбідніший той,
      в чиєму серці вона не зазвучить,
      аби розрадить в мить нестерпну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Ірина Калинець

      Народилася 6 грудня 1940 р.у Львові. Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчання на слов’янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на хрущовську «відлигу». Отримавши диплом, викладала на підготовчих курсах Львівського політехнічного інституту. Публікувала вірші для дітей у періодичних виданнях. Під час другої хвилі брежнєвських репресій за виступи на захист переслідуваних діячів культури 1970 р. звільнена з роботи. 12.01.1972 р. заарештована.
      Слідчі не змогли довести її причетність до групи В. Чорновола та участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». Але у липні 1972 р. Ірину Калинець було засуджено за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до шести років ув’язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Через півроку такий самий вирок отримав її чоловік. Їхня маленька донька була розлучена з батьками на 9 років. Ув’язнення відбувала в таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія). Брала участь у всіх акціях жіночої політзони. Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області. Повернувшись до Львова у 1981 р., почала виснажливу боротьбу за прописку і працевлаштування, одночасно бере активну участь у пробудженні вільного культурного та громадського життя Львова. 1990 р. її обирають депутатом Верховної Ради України. З травня 1990 р. працює начальником Львівського обласного
      управління освіти. 1992–1994 рр. — голова підкомісії в Комісії ВР з питань освіти. У 1998 р. за громадську діяльність її визнано «Героїнею світу» (США, Ротчестер), 2000 р. нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.
      Померла внаслідок тяжкої і тривалої недуги на 72-му році життя 31 липня 2012 р. у м. Львові.

      ***
      І я бездомна, любі побратими,
      душа моя гірка, як чорна їдь.
      Я заздрю вам — оцій малій могилі,
      що одиноко правдою стоїть.
      Куди я йду разом із світом хтивим,
      рабиня відчаю і власної скорботи?
      Мій добрий друже, друже мій єдиний,
      під зорями чужими і жорстокими
      до тебе ще приходить Батьківщина,
      якої тут віддавна вже не маємо...
      З чиїх же рук ласкавих нині
      землі своєї кров’ю запричащаємось?

      ***
      Василеві Стусові
      Ще того віку вистачить. Ще того
      життя полинного, щоб вік перебрести,
      лишивши цю пустелю, як хрести
      лишають на могилах... Злого,
      найзлішого не вигадати дня,
      ніж цей, розп’ятий на дротах ослизлих...
      Як тільки вечорова тінь забризне
      на обрій неба, я твоє ім’я
      повторюю в молитві. Шепіт гасне,
      як гаснуть зорі в світанковій млі.
      Ще того віку вистачить для щастя
      прийти і вмерти на своїй землі.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Ластовиння

      Личко миле в ластовинні...
      Це не знак провини.
      Ні, це Божа нагорода
      Хорошому роду.
      Навесні, як ластів’ята
      Озвуться з-під стріхи,
      Ластовиння, немов сонце,
      Все довкруж освітить.
      Тож соромитись не варто,
      Не варто вмиватись,
      Коли ластівку побачиш,
      Що верта до хати.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Галина Гордасевич

      Народилася 31 березня 1935 року в м. Кременцi на Тернопiльщинi в родині священика. По закінченні семирічки вступила у 1950р. до Острозького педучилища, а за рік перевелась до Костопільського педучилища. Вперше заарештована 13.03.1952 р. ще 16-літньою, вдруге— 20.05.1952 р., і засуджена Рівненським обласним судом за ст. 54 КК УРСР до десяти років позбавлення волі «за складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». На волю вийшла 23.12.1954 р., реабілітована 11.05.1992 р.
      За «оргнабором» у 1955 р. приїхала на Донбас, де починала різноробочою на будівництві. Працювала в м. Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгурка в шахтарському сел. Ханжонково, друкарем в Донецькій обласній друкарні.Одночасно заочно навчалася в школі робітничої молоді, Донецькому індустріальному інституті, на театральному відділенні культосвітньогоучилища. Перші публікації в періодиці з’явились у 1964 р. У 1965–1971 рр. здобувала вищу освіту в Московському літературному інституті ім. Горького. З 1984 р.— професійний письменник.
      Член Спілки письменників України з 1984 р.
      1989 р. була членом «ініціативної трійки» зі створення Товариства української мови на Донбасі, у 1990 р. стає членом оргкомітету зі створення Народного Руху України; обрана до Донецького проводу РУХу; учасник установчого з’їзду НРУ в Києві. Член Національної ради ДемПУ. Лауреат літературного конкурсу «Шістдесятники» за 1996 р., премій ім. О. Білецького в галузі критики, ім. В. Марченка в галузі публіцистики за 1997 р.
      Померла 11 березня 2001 року від інсульту. Похована на батьківщині в м. Кременці на старовинному монастирському цвинтарі.


      «З пісні слова не викинеш».
      Прислів’я

      Не викидайте слова з пісні —
      Воно в рядку одвіку стало.
      Опам’ятаєтесь, та пізно:
      Було, і зникло. І пропало.
      Здавалось, шкода невелика:
      Замінимо і не помітим.
      І вже не пісня, а каліка,
      Мов птиця, що з крилом підбитим.
      А слово світляком летючим
      Блищить і в руки не дається.
      А слово блискавкою з тучі
      Гримить, і сердиться, й сміється.
      Ви думали: слова — полова.
      Ви думали, а ми старанно...
      Не викидайте з пісні слова —
      Залишиться болюча рана.

      ***
      І все вернеться на круги своя,
      І вийде правда і промовить слово.
      Дороги, що ходила ними я,
      Постеляться мені під ноги знову.
      І я знайду ті молоді сліди,
      Почую пісню, що тоді звучала.
      З тих чорних днів неволі і біди
      Поезії витоки і начала.
      Вона пробилась і зійшла до нас,
      Як сонце весняне у небі синім!
      Сильніше всього в цьому світі — час,
      Та перед правдою і він безсилий.
      Сто раз убита, оживе вона,
      І гляне в душу, і промовить слово.
      Прокляті і забуті імена
      Повернуться й засвітяться нам знову.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Євген Сверстюк

      Народився 13 грудня 1928 р. у с. Сільце Горохівського району Волинської області у селянській родині.
      У 1947 р. вступив у Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету. Після закінчення став аспірантом Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953–1956). Працював викладачем української літератури Полтавського педаго гічного інституту (1956–1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959–1960), завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна» (1961–1962), старшим науковим працівником відділу психологічного вихо вання НДІ психології (1962–1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965–1972).
      У січні 1972 р. заарештований, а в березні 1973 р. засуджений за ст. 62 ч. I КК УРСР за виготовлення і розпов сюдження документів «самвидаву» до семи років таборів (відбував у ВС-389/36 у Пермській області) та п’яти років заслання (у Бурятії). Звільнений у жовтні 1983 р.
      Автор книг, численних статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов на українську.
      Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1993). Дійсний член Української Вільної Академії Наук (США, 1996).
      Помер 1 грудня 2014 р.

      І знов та камера, і знов ті стіни
      І знов та пляма на сірій стіні,
      І знов той запах кислозастійний
      Каламутиться десь на дні.
      І тим самим віконцем голим
      Повертається темне коло.
      Знов та лампа, холодний морок,
      Дні і ночі з кутка у кут.
      Десь застигло житейське море
      І затерпло в маснім вічку.
      І пронизує наскрізь вас
      Найдорожче в людини — час.
      Драма, власне, скінчилась і змеркла.
      Хто тут виграв і хто програв?
      На запльованих східцях до пекла
      Хтось розбиту ліхтарню вкрав.
      І викапує крови дурман
      У холодний туман.
      Жовта камера, жовті стіни,
      Жовта лампа і жовті сни.
      Жовкне пам’ять про білі тіні
      І зелені вітри весни.
      І тягар спопелілих днів —
      Як холодний криштал на дні.

      Матері-страдниці

      Далека, самотня й далека,
      у цілому світі одна,
      дні і ночі, у студень і спеку,
      до мене летить вона.
      Рідна, як пісня з колиски,
      тиха, як свято волинське.
      Готова завжди до страждання,
      до горя, до болю і втрат,
      вона віддала б останнє
      й терпіла сама стократ,
      щоб доля мене ласкала,
      щоб лихо мене минало.
      Але у безсонні ночі,
      як ноги і руки гудуть,
      гнітять її сни пророчі
      про тернями вкриту путь.
      Що я не такий, як люди,
      і щастя мені не буде.
      Навколішки в тихій молитві,
      як страдниця і як свята,
      благає вона захистити
      і небо мені пригорта.
      А потім свої скорботи
      топить у вічній роботі.
      Розгойдані темні хвилі
      лягають в тюремні сни
      і носять уламки милі.
      То образ її між них,
      чи тільки страждання безкрає?
      Я знаю: любов не вмирає.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Адажіо

      Не був відлюдником.
      Полюбляв збирать добірне товариство
      На шашлики та на якісь тільки йому знані вина.
      Чи думав хтось із нас тоді, що цей гурман і компанієць
      З важким, на манір англійський, івритом
      (З чого він часом потішався й сам),
      Збира на диск сумне із музики класичної?..
      …Через півроку він помер.
      Знайшла дружина отой диск.
      Альбіноні, Моцарт, Бетховен,Брамс...
      Голосом любові недолюбленої
      До серця печії із нею говорили.
      І диск вона подарувала нам.
      ...Слухаю і думаю, чому саме адажіо
      Обрав він для передчасної та вічної розлуки?
      Мабуть, незабарна смерть так наказала,
      Бо ж споконвіку і вона сама така сумна.
      Щоправда, і життя з його скороминущим щастям –
      Скорше адажіо, а не алегро.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Іван Світличний

      Народився на Донеччині в с. Половинкине Старобільського району Луганської області 20 вересня 1929 року.
      Після закінчення середньої школи в 1947 р. вступив до українського відділення філологічного факультету Харківського університету. З 1952 до 1955 рр. навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. У цей час опублікував низку літературознавчих статей у періодичних виданнях.
      Вперше заарештований в 1965 р. за антирадянську пропаганду та агітацію. 1966 р. І. Світличного через брак доказівбуло випущено. 13 січня 1972 р. І. Світличного вдруге було заарештовано за цією ж статтею, засуджено на сім років таборів суворого режиму
      та п’ять років заслання.
      Із заслання І.Світличний повернувся дуже хворим, проте до останніх днів свого життя
      займався літературною роботою.
      25 жовтня 1992 року Івана Світличного не стало. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.

      Ищите и обрящете...
      Святе Письмо

      Стою — як мати народила:
      Без трусиків, без панталон,
      Точнісінько, як Аполлон
      Безличний. А сержант без мила
      Поліз у рот, у афедрон,
      Пильнує, стерво, щоб бацила
      Антирежимності не звила
      Гнізда крамоли. Шмон є шмон.
      Сержант шмонає по порядку
      І кожну латку, кожну складку,
      І кожен рубчик, кожен шов.
      Штани, труси, матню, холоші.
      Немов — пардон — шукає воші...
      Та чорта пухлого знайшов.
      ***
      Не ті, сержанте, вже шмонали,
      Ти проти них шмаркач єси,
      Спецнатреновані носи
      Винюхували кримінали,
      Редактори — сановні пси,
      І цензори — старі шакали,
      Не в заді — в задумах шукали.
      А ще й аматори краси
      В цивільному... Та шкода й праці.
      Собачий труд — під хвіст собаці.
      А, може, той... бацил нема.
      І нас на понт беруть даремно?
      Бо що як скажуть: «Діло темне:
      І служба йде, й пуста тюрма».
      Дайте мені свободу
      Або дайте мені вмерти.
      Свободу не втікати з бою,
      Свободу чесності в бою,
      Любити те, що сам люблю,
      А не підказане тобою,
      Свободу за любов мою
      Хоч і накласти головою,
      А бути все ж самим собою,
      Не проміняю на твою,
      Ліврейну, жебрану, ледачу,
      Вертку, замацану, як здачу,
      Свободу хама й холуя.
      Несу свободу в суд, за ґрати,
      Мою від мене не забрати —
      І здохну, а вона — моя.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Про те, що обпікає завше
      Біля підніжжя пальм - кружалком чорнобривці.
      Подумалось: «Прочани з Канівщини...»
      І начебто почулося: «Здорові будьте, діду!
      Коли ж нарешті в Грищенці приїдете?
      Стежки забули, де дитинчам за козами ганялись?
      Чи боїтесь, що вас там не впізнають?
      Що ні з ким буде заспівать застільну,
      Бо ж там, на цвинтарі, співців колишніх стільки?..»
      ...Уявний голос чорнобривців зайшлих,-
      Як відгомін про те, що обпікає завше.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Дмитро Паламарчук

      Народився 22 серпня 1914 р. в с. Івангороді Христинівського району на Черкащині в селянській родині.
      У 1939 р. закінчив літературний факультет Одеського педінституту і був призваний до лав Радянської армії. В 1941 р. потрапив в оточення і полон. Йому вдалося втекти і приєднатися до загонів ОУН-УПА, де працював у пропагандистському відділі.
      Д. Паламарчук був заарештований НКВС у 1944 р. і засуджений до десяти років таборів. У 1948 р. Його перевели до табору в м. Інті (Комі АРСР).
      У 1954 р. був звільнений. Повернувся в Україну у 1958 р. У 1960–1970-х рр. зазнав переслідувань,
      змушений був в основному виступати в царині поетичного перекладу. Перекладав вірші чеських,словацьких, польських та англійських поетів на українську мову. Його перу належить повний переклад українською мовою сонетів Шекспіра (1966). Власних віршів майже не писав.
      У 1990 р. Д. Паламарчуку була присуджена премія ім. М. Рильського за кращий художній
      переклад творів світової літератури. Член НСПУ.
      Помер 1998 р. Вулиця в Ірпені, на якій жив перекладач і поет Д. Х. Паламарчук, названа його ім’ям.

      Думок мені утримати несила,
      Як зрине ніч — тривала тут пора.
      В снігах росте Батиєва гора,
      У тундрі зводиться Савур-могила.
      Це ти встаєш, Вітчизно, серцю мила,
      На обрії, де Скорпій догора.
      І я в снігах бреду, немов мара,
      Що в хуртовинну пору заблудила.
      Вітри всю ніч на легкому крилі
      Несуть вістки із рідної землі,
      Їх слухає, розкинувшись шатром,
      Полярна ніч над вічно мерзлим краєм:
      То мати в горі плаче над Дніпром,
      Німий граніт під Каневом ридає.
      1948 р.

      ***
      О, Господи,
      Як в цім краю страшному
      Мені до волі-воленьки дожить?
      Таж поїзд той,
      Що їхать ним додому,
      Іще залізною
      Рудою десь лежить.
      1948 р.

      ***
      На сіні пахучім, на свіжій соломі
      З тобою поруч в далекі дні
      Зростали ми в отчім домі,
      Як дві горошини в стручку однім.
      За шкоду котрогось карали обох,
      Ми плакали разом, хоч били одного.
      Один захворіє — ми ліки слабого,
      Діливши між себе, приймали вдвох.
      І долю лукаву просили весь час,
      Щоб шлях нам один стелила,
      Щоб радощі й горе порівну ділила.
      І доля, відчувши, погнала нас
      В країну мертву і пусту
      Шляхом одним, як ми просили:
      Мене — закутого в Інту,
      Тебе ж без пут, зате — в могилу.
      1949 р.

      ***
      Ти за село мене провів,
      Над полем скошеної вики
      Без сліз, зітхання і без слів
      Простились мовчки і навіки.
      І жить судилося мені
      В тісній труні — в страшній пустині —
      Та згадувать далекі дні,
      Ятрань-ріку і небо синє.
      Путі мої, що замело
      Давно до батьківської хати.
      В серпневий вечір за село
      Не вийдеш ти мене стрічати,
      Разом не сядем біля столу
      У домі отчім при свічі,
      Прийди ж хоч мертвий в тундру голу
      Та поговоримо вночі.
      1950 р.

      ***
      Торую вперто шлях додому
      Крізь тундру, що лягла без меж.
      Роки ідуть, і ти десь ждеш
      Мене, далека, невідома...
      Любов, неприязнь? Що несеш
      Для мене ти у серці свому?
      Шляхи до краю дорогого**
      Так важко класти крізь дроти,
      Як важко, рідна, віднайти
      Мені мости до серця твого.
      1950 р.

      ***
      Ми тут її в снігу й болоті клали.
      Знесилені, зі впалими грудьми
      В наметах ми похідної тюрми
      Знаходили спочинок нетривалий.
      Драбиною у безконечність шпали
      Ложилися. В обіймищах зими
      Разив надсадний труд усіх.
      І ми, скоривши смерть, нескорені вмирали.
      Так путь простерлася. Крізь тундри лоно
      У ніч густу гуркочуть ешелони.
      А нам під стук коліс в полоні мли
      Повік здригатися в пустині голій:
      Це ж ми отут — ні, не з своєї волі —
      На місце шпал під рейками лягли.
      1949 р.

      ***
      Я долю не кляну лиху,
      І кращої мені не треба.
      Прийдеться — впаду на шляху,
      Якщо цей шлях веде до тебе.
      Мій краю рідний! Не з ганеби —
      Мене з вигнання стрінеш ти,
      Я десять літ іду до тебе
      Крізь каземати і дроти.
      Нехай дорога через роки
      Лягла на жорсткому камені,
      До тебе вперто йтиму, доки
      Я на землі, а не вона на мені.
      1950 р.
      Ні, не загинеш ти безслідно
      В німім безславії своїм.
      Во гніві правім і Святім
      Воспрянеш ти, мій краю рідний,
      Дніпровських круч гранітом мідним
      Зведешся з попелу руїн
      В красі і силі над землею.
      Цей день гряде, і буде він
      Останнім днем ганьби твоєї,
      Твого безпросвітку. О мій
      Далекий краю, знявши руки,
      За кров, безчестіє і муки —
      За все воздай! Нехай Ваал,
      Доки злочинства слід не стерся,
      На новім страшнім Нюренберзі
      Дасть відповідь за Косарал, —
      Шлях на Голгофу, шлях кривавий, —
      За Кодню, Крути, за Полтаву,
      За твій тисячолітній плач.
      …І страждущі вернуться діти
      З чужих засніжених країв,
      І ти приймеш до лона їх,
      І дощ пройде, і будуть зріти
      Зелені пажиті твої
      На полі вольному.
      1950 р.

      ***
      Мені легшає в неволі,
      Як їх я складаю.
      Т. Шевченко

      В путі важкій я пісні не покину,
      Вона — як меч, як прапор у борні.
      Півшляху трудного в самотині
      Я з нею прямував, не гнувши спини.
      Можливо, йдучи другу половину,
      Померти тут судилося мені.
      Як свідки мук залишаться пісні,
      Їх не вмістить ні в яку домовину.
      Дні пролетять, важкі минуть літа,
      Мене забудуть всі і навіть та,
      Що поклялась ніколи не забути.
      Та з криги вічної — північних пут —
      До рідних скель усе-таки дійдуть
      Коли-небудь пісні мої закуті.
      1950 р.

      ***
      Дніпровських круч звелись стрімкі масиви
      Із лозняків п’янких у висоту.
      Я хату бачу батьківську, просту,
      Круті яри і посивілі ниви.
      Там голос мій мужнів. Я був щасливий,
      Хоча і звідав гостре в пору ту —
      Весь біль невдач, поразок гіркоту,
      Святих безумств нескорені пориви.
      Тепер із вигнання — так може буть —
      До дому отчого кладучи путь,
      По ній дійду до мерзлої могили,
      Та вірю: мирний був би сон мені,
      Коли б під голови на чужині
      Із круч дніпровських камінь положили.
      1950 р.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ***
      В краю, де півроку панує сонце безоглядно,
      Ми просимо з самісінького рана:
      «Лягай спочити! Ти ж таки втомилось.
      Не клопочися. Місяць нас догляне».
      А сонце (наче малятко вередливе до нестями!)
      Не слухає і нам наперекір ще дужче смалить
      Та усміхаючись ще ж і нагадує неждано:
      «А взимку хто благав, щоб я на вас поглянуло?»
      Забули? Тож підставляйте незасмаглі спини
      І не просіть того, що вам не дав Всевишній,
      Бо коли Він накаже, піду я на спочинок.
      Та, добре знаючи примхливий ваший норов:
      Як задощить, прийти проситимуся в Бога знову,
      Щоб радість ваші лиця освітила на часину».





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Григорій Кочур

      Народився 17 листопада 1908 р. в с. Феськівка Менського району Чернігівської області в сім’ї селян.
      Закінчив Київський інститут народної освіти. Викладав зарубіжну літературу
      в педінститутах. З початку 1930-х рр. Виступав як перекладач. У 1943 р. разом із дружиною безпідставно арештований і засуджений до робіт на шахтах ГУЛАГу в м. Інта (Комі АРСР).
      У неволі не припиняв перекладати, писати вірші, вивчати з допомогою ув’язнених нові мови.
      У 1953 р. був звільнений, 1962 р. — реабілітований.
      Г. Кочур належав до ключових фігур національно-культурного відродження в Україні 1960-х рр.
      У 1968 р. підписав Лист 139-ти проти незаконних політичних судів в Україні. В 1973 р. був виключений зі Спілки письменників України і тільки в 1988 р.був у ній відновлений. У 1969 р. опублікував книгу перекладів «Відлуння», у 1989 р. — «Інтинський зошит» — вірші табірних років.
      Лауреат премій М. Рильського і Т. Шевченка за перекладацьку діяльність.
      Помер у 1994 р. У будинку Г. П. Кочура створений музей, його ім’ям названі факультет
      перекладачів Львівського університету та вулиця в м. Ірпені Київської області.

      ***
      Весни розколихана широчінь
      Стривожила сад вночі:
      Вслухались дерева, чуда ждучи,
      В струнке гудіння хрущів,
      Кипів і пінився білий цвіт,
      І вітер з обіймів віт,
      З кайданів цвітіння, з полону пахтінь
      Втікати не смів і не хтів,
      І ледве стримувала блакить
      Невпинний тиск верховіть.
      І в цей цвяхований зорями храм,
      В прозорий хрущів хорал,
      В цей легіт, що скорений, завмирав,
      У росяну тайну трав
      Вступив я, хлопець. В саду старім
      І в серці моїм горів
      Той самий трепет, порив один,
      Що зорі в небі водив,
      З хрущами бринів, цвіт сипав, як сніг,
      Подих займав мені.
      То плив угору й тремтів не сад —
      То втілювалась краса,
      І я за нею, вгін, до небес,
      До забуття себе,
      В головокрутнім прагненні тім,
      Усього зрікшись, летів.
      Весно в країні дитинних літ!
      Непозбутний твій слід
      Такий, що й прокльон років німих
      Його затерти не міг.
      Таким і досі життям я іду,
      Немов у ту ніч в саду —
      Твоя незламна блакить,
      Вирують, рвучися на світ, слова —
      То ти в душі розлила
      І плеса п’янких і зоряних слів,
      І чистих, як роси, сліз.
      ***
      Бувало iнколи: вертаючи додому,
      Лиш рiднi обрiї замайорять здаля,
      Нетерпеливiстю поборюючи втому,
      Думками забраний, прискорюючи шлях,
      Я рвався, щоб тобi чим скорше розказати,
      Що бачив, чим мене стрiвала далечiнь,
      I сердивсь, коли хтось, а найчастiш сама ти
      Вривала розповiдь — мов, спершу вiдпочинь,
      Не надто беручи поважно й урочисто
      Хвилину, що мене сповняла до країв
      Не очевиднiстю для всiх ясного змiсту,
      А пломенем, який приховано горiв.
      I от тепер обом судилось прокладати
      До дому стежечку — до того, що нема,
      Нетерпеливiстю поборюючи дати,
      Думками деручись крiзь гущину оман.
      Так нiби й час уже з тобою поруч сiсти,
      I з тим же пломенем, який горiв колись,
      Тихенько, з усмiхом спокiйним розповiсти,
      Як загубив життя… а решту все принiс…
      Я вiрю буде так: перед тобою знову,
      Усе, що сталося, як саван, простелю
      I стану сердитись, коли перервеш мову
      Словами спiвчуття, обурення, жалю
      Чи осуду…
      1950 р.

      ***
      Д. Паламарчукові
      У непрогляднiй людській хащi,
      Де морок звив кубло своє,
      Де кров найгiрших i найкращих
      Слiпа земля байдужо п’є,
      Де в сiрий порох стертi мрiї,
      Де промiнь в попiл вiдпалав,
      Вiн нам єдиний серце грiє —
      Промiнчик людського тепла.
      То вiн снаги нам достачає
      Усе, чим дух наш володiв,
      Ростити з мужнiстю одчаю —
      Суворо, вперто, без надiй.
      1950 р.

      ***
      Все лiто злi палючi суховiї,
      Мов хижi степовi кочовики,
      Шугали в полi, сушачи думки,
      На попiл перепалюючи мрiї.
      Тепер iнакший вiтер степом вiє:
      Безжалiсний, морозяно-шорсткий,
      Моїх надiй найдальшi тайники
      Вiн повива в замети безнадiї.
      Коли вже вихор схопиться новий?
      Не легiт пустотливий і пестливий,
      А налiтний, ревучий буревiй,
      Що розжене околишню iмлу,
      Що рознесе дощенту твань гнилу,
      Що перевернуть свiт грiзнi його пориви!

      ***
      Драконом дротяним поглинутий,
      Iз пащi темної потвори
      Думками зважуюсь полинути
      За обрiй дикий i суворий.
      Далекий краю мiй, омрiяний,
      Ночами мертвої покори
      Менi за сивими завiями
      Твої ввижаються простори;
      Де степ пiд небесами iншими
      Пiдперезали iншi гори —
      Здаються й сльози там чистiшими,
      I бруду менш у людськiм горi.
      То що ж тебе укриє, краю мiй,
      Весняний цвiт чи зимнiй iнiй,
      Коли складу в землi незнаємiй
      Кiстки в нужденнiй домовинi?
      Кому, яким взiрцем проквiтне мiй
      Рядок у словi нелукавiм,
      Як манiвцями непомiтними
      Я до сконання доблукаю?
      Не пещений людською славою,
      Чуттям і таланом убогий,
      Тобi на службу все поставив я,
      Цуравшись iншої дороги.
      Дiла й думки мета змагала ця
      Усiм часам, усiм народам,
      Щоб рiдне слово разлягалося,
      Подiбно рiкам повноводим.
      Болiв я болем слова нашого
      В днi здичавiння й принижень.
      Плекав багаття те, пригашене
      Тупими дотиками хижих.
      Мої рядки i я навколо сам —
      Свiдоцтво подвигу малого —
      Я тих повинен стати голосом,
      Чиє дихання захололо.
      Розлогим буйнолистим деревом
      Зросла їх мурашина праця:
      Косинки, Плужника i Зерова
      Iм’я повiк-вiков святяться.
      Таких немало. Хай покрученi
      Шляхи життя i тьмавий обрiй,
      Хай жертви будуть неминучими —
      Цих не простив би самий добрий.
      Збери ж їх, вирви їх з непам’ятi,
      Мов скарб, неси в своє майбутнє,
      Мiй краю, — це вони скопали тi
      Найглибшi твого слова руднi.
      Не вiр пiдступностi обмовинам,
      Що це — слiпа стихiя лиха,
      Вiд них в життi, тобi вготованiм,
      Палав би людяностi вiхоть.
      Я тих повинен стати голосом,
      Хто в многостi вже стiльки рокiв
      Мiж тундрами з питанням болiсним
      Невільничим ступає кроком.
      За цими лавами похмурими
      Обстану я перед вiками,
      I то не в гнiвi, не в обуреннi,
      А в певностi тривкiй, мов камiнь;
      Мов вiтер, що спокійно дихає
      I плине полем неозорим,
      Ми скромним словом правди тихої
      Стозвукий галас переборем.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Микола Зеров

      Народився 26 квітня 1890 р. в м. Зіньків на Полтавщині. Середню освіту отримав 1908 р. 1908–1914 рр. — студент історико-філологічного факультету Київського університету. 1912 р. — перші статті та рецензії в журналі «Світло», газеті «Рада». Після закінчення університету вчителював у гімназіях. 1918–1920 рр. — викладач українознавства в Архітектурному інституті. З голодного Києва М. Зерова запрошують на роботу до Баришівської соціально-економічної школи, де працює 1920–1923 рр. У 1923–1934 рр. —професор української літератури Київського університету. Київський період найбільш плідний у творчості.
      М. Зеров — визначний літературознавець, блискучий і відважний критик і полеміст, лідер
      плеяди поетів «неокласиків», майстер сонетної форми, перекладач античної поезії.
      Після Пленуму ЦК КП(б)У 1927 р., який, давши політичну оцінку «неокласикам», фактично
      заборонив літературну і критичну діяльність Зерова, почалися політичні переслідування.
      Наприкінці 1934 р., втративши роботу в університеті, переживши смерть 10-літнього
      сина, Зеров переїжджає в Москву. У квітні 1935 р. Зерова заарештовано і доправлено до Києва.
      За звинуваченням у керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією його засуджено до десятирічного ув’язнення на Соловках.
      У 1937 р. «справа Зерова та інших» булла переглянута, М. Зеров разом із багатьма діячами української культури був розстріляний у селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

      ***
      Та як нам жить хвилиною легкою,
      Коли такий на пам’яті тягар
      Речей, обставин, люду і примар
      Ліг і лежить нестерпною вагою?
      Як маєм крен направити з тобою,
      Коли щодня погроза і удар?
      І пилу впав усюди сірий шар
      І все значиться смутком і нудьгою?
      І як чуттям пустити буйну рощ,
      Коли їм кригою грозиться дощ —
      Вони ж слабі, без хати, без покрова;
      Коли спадає мла, мов той хижак,
      А ця, на бруку знайдена підкова —
      Єдиний добрий на майбутнє знак.
      11.12.1931 р.
      ***
      Вітай, замріяний, золотоглавий
      На синіх горах… Загадався, спить,
      І не тобі, молодшому, горить
      Червлених наших днів ясна заграва.
      Давно в минулім дні твоєї слави,
      І плаче дзвонів стоголоса мідь,
      Що вже не вернеться щаслива мить
      Твого буяння, цвіту і держави.
      Але, мандрівче, тут на пісках стань,
      Глянь на химери бароккових бань,
      На Шеделя білоколонне диво:
      Живе життя, і силу ще таїть
      Оця гора зелена і дрімлива,
      Ця золотом цвяхована блакить.
      1923 р.
      ***
      (Anno D. 1787)
      «Сонця виходять із своїх орбіт,
      Щоб нас огріти у благій гостині!» —
      Так промовляли Другій Катерині
      Облесні проповідник і піїт.
      Та посміхався царський фаворит,
      Галеру ведучи по хвилі синій,
      Де на підвалини новій твердині
      Мав степовий прослатися граніт.
      І як пливли, то скрізь на видноколі
      Зринали хутори, церкви, тополі
      В місцях, буцім залюднених тепер.
      А ніч ішла на працю, крик і галас,
      Щоб завтра сонцем названа — з галер
      На степові експромти милувалась.
      28.04.1931 р.

      Incognito
      Його стріваю я — і мало не щодня! —
      В студентській постаті на темних коритарах
      В повазі лекторській і в круглих окулярах,
      Де тиша темних книг, де збори й метушня.
      Він народивсь давно, і то не маячня!
      Живе в усіх часах, в усіх суспільних шарах,
      Та нині розплодивсь у безліч екземплярах,
      Мов літоросль повзка від в’язового пня.
      Ще вчора він слова точив мені медові,
      І стільки приязні було в облесній мові!
      Та утиральничок скрашав поважну стать.
      Він бачить наперед годину злої страти,
      А руки прийдеться від крові одмивать,
      Тож ліпше рушника напохваті держати.
      1934 р.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Єгуда Аміхай
      Є день, про який всі говорять.
      Я був там. Можу посвідчить, що стояв поблизу аварії.
      Неподалік од бомби, од розп’яття. Ледь врятувався.
      Бачив сором’язливі лиця нареченого й молодої. Радів.
      Глянув на ложе Давида й Вірсавії:
      Випадково був на дахові, чинив труби, зняв прапор.
      Бачив на власні очі диво-дзбанок у Храмі.
      Бачив, як генерал Аленбі входив у Яфські ворота.
      Бачив Всевишнього.

      І є день, у якому все алібі: не чув, не бачив.
      Чув тільки вибух здалека і втік.
      Бачив дим, але читав газету в іншому місці.
      Не бачив Всевишнього.
      Є в мене й свідки.
      І божественний Єрусалим – довічне алібі:
      Не був там, не бачив, не чув.
      В іншому місці був. Був інший.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Літність
      Чи так завжди було,
      Чи це таке поліття,-
      Все добивається настійно в пам”ять.
      Туман поплив за Десну.
      Катер надсадно простогнав.
      Врізнобіч розтеклася пара молодят.
      Не доказала щось важливе сойка...
      А, може, це надходить літність?
      Серце готується до нових ритмів?
      Якомога більше обертонів хоче долучать до тону?
      З призахідного скравка неба всі позбирать відтінки?
      Кожну бадилину по імені назвати?
      Так, це не поліття, а справжня літність надійшла.
      Стривай, вона, здається й знаки подавала
      З дупла он тої одинокої верби.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. От тільки б нам не старіть...
      ...А діти виростуть.
      От тільки б нам не старіть.
      Щоб дівчина,
      Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
      Не кинула, мов докір:
      «Дядьку...»
      Аби дружина наніч не сказала:
      «А пам’ятаєш?..»
      ...А діти виростуть.
      От тільки б якомога довше
      Із ними друзями лишатись.
      Щоб їхні друзі нашими були.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Емілі Дікінсон (1830-1886)
      А що як скажу я не в змозі чекать!
      А що як Ворота Хтивості висаджу –
      І шлях порятунку – до нього!
      А що як пущу в небуття Смерть -
      Глянь де мені болить – цього задосить
      І проберуся в Свободу!
      Вони нізащо не зможуть мене схопить!
      Зможе голос - В’язниць і Зброї
      Невиразно попросить - мене зараз
      Як сміх – був годину тому –
      Чи мереживо – чи Мандрівне Шоу-
      Чи той, що помер учора.

      Emily Dickinson (1830-1886)

      WHAT if I say I shall not wait?
      What if I burst the fleshly gate
      And pass, escaped, to thee?
      What if I file this mortal off,
      See where it hurt me,—that ’s enough,—
      And wade in liberty?

      They cannot take us any more,—
      Dungeons may call, and guns implore;
      Unmeaning now, to me,
      As laughter was an hour ago,
      Or laces, or a travelling show,
      Or who died yesterday!

















      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Не хвались і не зарікайся!

      Ще кілька літ тому хвалився привселюдно:
      «Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
      А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
      Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
      Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
      І хоч мудреці й пророки, що перейшли за сотню,
      Були далекі од цієї схеми, і далі він вважав, що молодий.
      Та ось, як на собаці, рани перестали заживати .
      Болячки почали одвідувать частіше..
      «Дістала все ж і мене триклята старість»,-
      Скаржиться тепер тим, перед ким хвалився.
      Став богомільним. І в молитвах благає
      Забутого ним Бога здоров’ям наділити, а не віком.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Спокута
      Хай на всі заставки гудять невісток,
      А я, зізнаюсь, кращих од своїх не знаю.
      В усьому, що не стачає їм од синів моїх
      (Ну, там щось полагодить в господі.
      Не кажучи вже про змайструвать),
      Себе виню :не спромігся дать те,
      Що мав би дати батько їм у дитинстві .
      Нічим поділитися було: сам ріс без батька...
      І все ж я дав їм те, що ладне перевищить і ремесло:
      Навчив відданості вам, їх любим господиням.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Лу Саломе

      Ні, ніколи не буду твоїм віршем,
      Твоїм ребром
      Не Єва для тебе і не Ліліт я

      Ти лиш не клич
      Од солодко-в’язких уз
      Звільнюсь сама
      І випурхну
      Нетлею у вікно відчинене давно


      Ти ж не станеш для мене гріхом моїм?
      Лиш тіла млосний клич
      Чи міцна ця в’язь
      Навряд чи...

      На крилах у мене ще один візерунок
      Прозорий і простий
      Красивий переливчастий орнамент
      Залишиться тепер аж до кінця


      Лу Саломе
      Не твое ребро
      Нет, никогда не буду я твоим стихом,
      Твоим ребром
      Не Ева для тебя и не Лилит я

      Ты только не зови
      От сладко-вязких уз
      Сама освобожусь
      И бабочкой ночною в давно открытое окно
      Я упорхну

      Ведь ты не станешь для меня моим грехом?
      Лишь тела томный зов
      Крепка ли эта связь?
      Едва ли...

      На крыльях у меня еще один узор
      Прозрачный и простой
      Красивый переливчатый орнамент
      Останется теперь до самого конца.
      ----------------------------------------------------
      Лу Саломе (1861-1937) - легендарна постать, за якою упадали всі, хто знайомився з нею, а Ніцше навіть хотів одружитись.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Рахель (1890-1931)
      Таж і хочу лиш це:
      Позабуть мить гірку,
      Серця крик, заблукалий в пустині,
      Повернутись і жить, як жилося колись,-
      Ой, дубочку ти мій...
      Ой, озерце моє ти синє...
      -----------------------------------------------------------------------------------
      Рахель Блувштейн – класик івритської поезії. Народилася в Саратові, дитинство та юність поетеси минали в Полтаві.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Відходить в небуття ошатний світ книжок


      Ошатний світ книжок у небуття відходить.
      Не на полицях затишних тепер його домівка –
      Побіля смітників знайшов притулок свій,
      Приречений витримувати витівки погоди.
      Не сам відходить улюблений з дитинства світ –
      Бере з собою тих, хто по копійчині складав,
      Аби в нічному безгомінні з омріяним набутком
      До перших півнів утаємничитись в кутку.
      В хащі комп’ютерні відходить світ книжок,
      Звабливі палітурки неохоче скинувши.
      І все ж оті, що замолоду поріднились з ним,
      Тішать себе: а, може, ще повернеться невдовзі?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Йона Волах (1944-1985)
      Людина вмирає смертю душі
      І ніхто не зверта на це уваги
      Ще менше ніж в Еліотовім вірші
      Юнак зійшов з неба
      І ніхто не відчув цього
      Людина вмирає смертю душі
      Агонізує в розпачі й гіркоті
      І навіть набуток робить з цього
      І ніхто не скаже їй
      Гей добродію ти вмерти зібрався
      Або ж гей добродію
      Припини
      Ти можеш знову вмерти од цього
      А як наважаться
      Розбить
      Твоє життя
      Відки тобі знати
      Хто розбива
      Ти сам
      Чи може хтось інший
      ----------------------------------
      Йона Волах - ізраїльська поетеса. Народилась у Палестині в сім’ї вихідців з Бесарабії. Вивчала живопис.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Хліб, марновір'я і "калашников"


      На ранковій росі газону височать гори білого хліба.
      Голуби й ворони не подужають з’їсти його.
      Не кажучи вже про горлиць і горобців метушливих.
      А коти, причаївшись у засідці, не на хліб позирають…
      Звичайнісінький зріз буття тваринного світу.
      А от зріз людський дивує й тривожить пам’ять...
      ...В Єгипті сусіднім, куди Яаков посилав синів,
      Щоб не померти родині з голоду,
      Нащадки тих,хто примушував юдеїв глину місить,
      На цвинтарі живуть нині і марять бодай шматочком хліба.
      Готовий ділитись Ізраїль, та на заваді гоноровиті ситі:
      «Негоже з рабами колишніми говорить. До того ж -невірними».
      Не до хліба й ІГІЛу, якому б позаздрив навіть Пол Пот.
      Минуле калічить по-варварськи він.
      Мечем, самим Аллахом дарованим буцімто,
      Направо й наліво січе голови і вірним й невірним.
      Не маючи змоги покласти на зуб щось,
      "Калашниковими" озброєна до зубів, пухне з голоду Африка...
      ...А на єрусалимськім газоні височать гори хліба.
      P.S.
      Не манною упав із Небес той хліб.
      Піт, і розум, і віра одвічна в Бога за ним.
      Шкода, що хліб цей омина роти тих,
      Кому вже не сила його випросить.
      -----------------------------------------------------
      «А Яаков побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яаков до синів своїх: «Пощо ви споглядаєте один на одного. І сказав він: «Ось чув я, що в Єгипті є хліб. Зійдіть туди і купіть нам хліба звідти. І будемо жити. І не помремо».- Книга Буття,42:1-2.
      ІГІЛ – бойовики так званої Ісламської держави.














      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Хелена Бехлерова (1908-1995)
      Тихесенько-тихо
      Ходімо по лісу,
      Побачимо, може,
      З лисенятком лиса.

      Побачимо, може.
      Малесеньку білку
      Та як вона скаче
      З гілочки на гілку.

      Нехай же у лісі
      Ніхто не балака.
      Тільки так почуємо,
      Як стукаєдятел.

      Поміж галузками.
      Може, заспіває
      Малесенька пташка,
      Якої не знаєм.

      Піснею веселою
      Привітає всіх нас.
      Тільки йдімо лісом
      Тихесенько-тихо.

      Helena Bechlerowa

      Idźmy leśną ścieżką
      cicho, cichuteńko,
      może zobaczymy
      sarniątko z sarenką.

      Może zobaczymy
      wiewióreczkę małą,
      jak wesoło skacze
      z gałęzi na gałąź.

      I niech nikt po lesie
      nie gwiżdże, nie woła –
      może usłyszymy
      pukanie dzięcioła.

      A może zaśpiewa
      między gałązkami
      jakiś mały ptaszek,
      którego nie znamy.

      I będzie nas witał
      wesołą piosenką.
      Tylko idźmy lasem
      cicho, cichuteńko.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Блажен, хто не спроможен бачить небезпеку
      Ізраїле, чому тебе, кому самим Всевишнім дано Скрижалі,
      Щоб якомога далі відійти од печерного минулого,
      Зневажають ті, кому несеш даровану Ним мудрість?
      Невже тільки за те, що сам ти сходиш з Господньої путі?
      Чи, може, настанови Божі просто не до вподоби?
      Ну, як, скажімо, втриматись, аби не вкрасти те,
      Що тобі потрібніш? Пручатимуться – можна й убити...
      А дружина сусіди невже тільки йому належить?..
      ...І так куди не кинь - в тих приписах Господніх усе наперекір,
      Щоб повноцінно (себто як заманеться) по-свинськи жить.
      «Мабуть, вони для тих, хто вже на тому світі,
      Де ані пристрастей, ні намірів зловісних», гадають мудрагелі -атеїсти.
      Розлад у християнськім і юдейськім світі беруть до рук своїх ті ,
      Чия віра зродилася пізніш. Хто ділить люд на вірних і невірних.
      Хто не спиняється ні перед чим, щоб кров’ю невинною
      Повсюдно насадить свій погляд на буття.
      Здивована Європа не второпа , як так сталось, що з Нотр-Даму
      Невдовзі залунає голос муедзина і християни опиняться на зеленавім килимку.
      Точнісінько, як перед ханами татарськими плазували колись князі Русі,
      Вимолюючи ярлики на владарювання землями своїми...
      Спритних синів Аллаха підтримує ООН, перекладаючи вину всю на Ізраїль.
      Мовляв, тільки-но поділиться він тим, чим поділитися не в змозі,
      Невгамовний мусульманський світ нарешті вгомониться в обіймах демократії ...
      P.S.
      Блажен,хто не спроможен бачить небезпеку.
      ----------------------------------------------------------------------------
      Григорій Сковорода «Твори у двох томах». Київ, ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005, стор.10.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Збігнєв Херберт
      Каже Дедал:
      Йди синку попереду але пам’ятай що йдеш а не летиш
      крила тільки оздоба а ти ступаєш по луці
      цей теплий подмух то земля парує влітку
      а отой холодний то струмінь
      на небі так повно листя й малих звірят

      Каже Ікар:
      Очі мов камені два до землі вертають просто
      і бачать рільника що одвалює тлусті скиби
      хробака що звивається в бруді
      нікчемний хробак перетинає зв’язок рослини з землею

      Каже Дедал:
      Синку це неправда Всесвіт є тільки світлом
      а земля мискою тіні Поглянь тут виграють кольори
      порох зникає дим з-над моря йде в небо
      з найшляхетніших атомів складається зараз райдуга

      Каже Ікар:
      Тату плечі болять од цього биття в порожняві
      дерев’яніють ноги і сумують за колючками та гострим камінням
      не в змозі глянуть на сонце так як дивишся ти
      я потонув увесь у темнім промінні землі
      Опис катастрофи
      Зараз Ікар головою падає вниз
      останній образ по ньому це вид дитинно малої п’яти
      яку поглина ненажерливе море
      Вгорі батько викрикує ймення
      що не належить уже ні шиї ні голові
      тільки спомину

      Коментар
      Такий молодий був не розумів що крила тільки метафора
      трохи воску й пір’я і зневага до прав гравітації
      не можу втримати тіло на високості багатьох стоп
      Суть речі в тому аби наші серця
      котрі гонять важку кров
      наповнялись повітрям
      і цього власне Ікар не хотів прийняти

      молімось

      Zbigniew Herbert
      Dedal i Ikar

      Mówi Dedal:

      Idź synku naprzód a pamiętaj że idziesz a nie latasz
      skrzydła są tylko ozdobą a ty stąpasz po łące
      ten podmuch ciepły to parna* ziemia lata
      a tamten zimny to strumień
      niebo jest takie pełne liści i małych zwierząt

      Mówi Ikar:

      Oczy jak dwa kamienie wracają prosto do ziemi
      i widzą rolnika który odwala tłuste skiby*
      robaka który wije się w bruździe
      zły robak który przecina związek rośliny z ziemią

      Mówi Dedal:

      Synku to nie jest prawda Wszechświat jest tylko światłem
      a ziemia jest misą cieni Patrz tutaj grają kolory
      pył się unosi znad morza dymy idą ku niebu
      z najszlachetniejszych atomów układa się teraz tęcza

      Mówi Ikar:

      Ramiona bolą ojcze od tego bicia w próżnię
      nogi drętwieją i tęsknią do kolców i ostrych kamieni
      nie mogę patrzeć się w słońce tak jak ty patrzysz się ojcze
      ja zatopiony cały w ciemnych promieniach ziemi

      Opis katastrofy

      Teraz Ikar głową w dół upada
      ostatni obraz po nim to widok dziecinnie małej pięty
      którą połyka żarłoczne morze
      W górze ojciec wykrzykuje imię
      które nie należy ani do szyi ani do głowy
      tylko do wspomnienia

      Komentarz

      Był taki młody nie rozumiał że skrzydła są tylko przenośnią
      trochę wosku i piór i pogarda dla praw grawitacji
      nie mogę utrzymać ciała na wysokości wielu stóp
      Istota rzeczy jest w tym aby nasze serca
      które toczy ciężka krew
      napełniły się powietrzem
      i tego właśnie Ikar nie chciał przyjąć

      módlmy się





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Зціли, Єрусалиме, діток голомозих

      Чулпан Хаматовій,
      співзасновникові фонду «Подаруй життя»,
      та всім небайдужим до людського горя

      Граються в єрусалимськім парку голомозі діти.
      Їх мова далека од тутешнього івриту.
      Як, зрештою, і край , котрий не в змозі одвести їхню біду.
      Мимохіть притишую прискорену ходу,
      Здіймаю руки у вітанні мовчазнім,
      А серце відстукує свій намір потайний:
      «Єрусалиме, мов діточок своїх, малечу пригорни
      Та якомога швидше в справжнє дитинство поверни,
      Щоб непокірні в хлопчаків чуби повиростали,
      Аби косою аж до пояса дівчатка запишались,
      Аби в краях, куди здоровими так хочуть повернутися вони,
      Тебе довіку звали цілителем і світочем земним.
      Наділений спрадавна даром Божим,
      Зціли, Єрусалиме, цих діток голомозих!"



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Паплюжачи і звичаї, і мову материнську (за Лессінгом)
      Паплюжачи і звичаї, і мову материнську
      (за Лессінгом)

      Із подорожі повернувся пудель
      І побратимам каже з гіркотою:
      «Братове, якже наш рід здрібнів!..»
      «Ти що верзеш!»- бульдог на те.
      «Я щойно з Індії. От там справжні собаки!..»
      «Чим же вони од нас ліпші?»- пита гончак.
      «Одвагою своєю. На лева нападають!»
      «І що – перемагають?»- куняючи, пита дворняга.
      «Цього не знаю. Зрештою, невже це так важливо?
      Досить того, що не бояться самого царя звірів!..»
      «Ну, якщо так,- озвалася вівчарка,- то хвалені собаки
      Відрізняються од нас лиш тим, що дурніші».

      P.S.
      Ганить своє і прославлять чужинське,
      Не зглибивши належне його суть,
      Як це воістину по-свинськи...
      А декотрі отак усе життя живуть,
      Паплюжачи і звичаї, і мову материнську.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Єгуда Аміхай
      Літак пролетів понад смоківницею
      Понад чоловіком, що був під смоківницею
      А пілот – це я а чоловік під смоківницею – це теж я
      Хочу переінакшить ТаНаХ.
      Так хочу переінакшить ТаНаХ.

      Я вірю деревам, не так як колись ми вірили,
      Віра моя уривчаста й нетривала
      До весни прийдешньої, до зими наступної,
      Я вірю в настання дощів і в схід сонця.
      Устрій і справедливість плутають добро й зло
      На столі переді мною начебто сіль і перець
      Начинання так схожі.
      Я так хочу переінакшить ТаНаХ.
      Світ повен знань добра й зла.
      Світ повен навчання:
      Птаство вчиться у вітру, літаки – у птаства,
      А люди вчаться у всіх і забувають.
      Земля не печалиться, що в неї ховають покійників.
      Як і сукня моєї коханої не весела, що живе в ній.

      Діти людські – хмарини
      І Арарат – глибокий-глибокий.
      І я не хочу вертатись до свойого дому,
      Бо до нього простують зловісні вісті,
      Як оті, що в Книзі Йова.

      Авель убив Каїна, Мойсей увійшов в обіцяну землю
      А люд ізраїльський лишився в пустелі.
      Я переношусь у надскладні проблеми Єзекіїла
      А Єзекіїл сам танцює як Мір’ям
      У долині кістяків пересохлих.
      Содом і Гомора розквітли.
      Дружина Лота стала стовпом із цукру й меду
      І Давид – цар Ізраїлю живе й діє.
      Я так хочу переінакшить ТаНаХ.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ***
      Мало не до крові тремось щодня,
      а дізнаємось одне про одного
      найчастіш по смерті.
      Заздрість, ревність, безпричинна ворожнеча
      відштовхують нас у світі цьому.
      Байдужість зводить нанівець найкращі наміри...
      Трибом яким увійшли в наше єство сили відчуження?..
      …Нічого не навчились од батьків,
      вигнаних із Раю, Авель і Каїн.
      Од них все почалося.
      Простує світ з безглуздя в безглуздя.
      Як надприродне щось усмішка сприймається,
      подив виклика навіть «Добридень!»
      Присипані піском тисячоліть лежать Скрижалі.
      Настанови Божі, не загніздившись у серцях,
      злітають у верховіття церков, мечетей, синагог...
      ...Чужі одне одному,
      тремося мало не до крові поза ними.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Збігнєв Херберт
      Сльози мене вже покинули
      І тільки часом
      Смішно трясуться плечі
      В долонях стискаю обличчя

      То слабкості миті
      Як пригадаються раптом
      Рожеві півмісяці
      Що сходять з-над пальців Твоїх

      Чи речення котресь з листа
      «чекаю тебе по смерті»
      любить тінь мою на пероні
      коли од’їжджає потяг

      Потім настає тупий спокій
      причаєний смуток грецької вази
      і досконалість самотності

      Покинутий навіть сльозами
      покинутий жестом вимови
      так гарно заламаних рук

      Zbigniev Herbert "Opuszczony"

      Już łzy mnie opuściły
      i tylko czasem
      trzęsą się śmiesznie plecy
      w dłoniach zamykam twarz

      To są chwile słabości
      gdy nagle sobie przypomnę
      różowe półksiężyce
      wschodzące z nad Twoich palców

      Lub jakieś zdanie z listu
      "czekam Ciebie po śmierci"
      lubi cień mój na peronie
      kiedy pociąg odjeżdża

      Potem przychodzi tępy spokój
      ucichły smutek greckiej wazy
      i doskonałość samotności

      Opuszczony nawet przez łzy
      opuszczony przez gest wymowy
      pięknie załamanych rąk








      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. ***

      Не з неба впали ми.
      На плечах стоїмо чиїхсь,
      Доспівуємо пісню недоспівану...
      ...Нема перерви в світі Духа.
      Не знаємо імен, на кому стоїмо,-
      Та все ж це не причина
      Вважать себе першовідкривачами.
      Кричать: « Нікому ще не вдавалося таке!»
      Ліпше заплющить очі й помовчать -
      Хоч так попердникам віддать належне.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Синдром Єрусалима
      Не уявляю, як це жити на рівнині.
      З дитинства гори й пагорби судилися мені.
      То ж, мабуть, і не дивно, що в Єрусалимі
      На фінішній життя мої минають дні.
      Який містично загадковий цей магніт планети
      В ще не пробудженій імлі досвітній!..
      Єрусалим вернувся начебто здалека,
      За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
      Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
      Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
      День нелегкий зайнявсь в Єрусалимі
      Житейськими турботами, священними рядками.
      Сьогодні хай його і ділять, і карьожать.
      Мовляв, у кожного на нього є права.
      Та лиш юдеї мали право Боже
      Священний Дім в Єрусалимі збудувать.
      ...Не заборонена в Єрусалим дорога,
      І кожен може тут достоту причаститься,
      Бо світ земний – одна колиска Бога,
      Єрусалим –Його пречиста пісня.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ***
      Не пострілом влучним в самісіньке серце,
      Щоб навзнак навіки лежать,
      А потиском дружнім крізь січі-герці
      Хотів би народи всі поєднать.
      P.S.
      Щоразу, як Земля завершує ще один оберт,
      Думаю про них, поборників братання,
      І певен, що й завтра зійде сонце для всіх нас.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Війни невигойні стигмати
      Війни невигойні стигмати.
      Печаль Арахна тче і тче.
      Виходить на узвишшя Мати
      І руку прикладає до очей.
      Кого там надивляє, – не питайте.
      Про те в нас знають навіть малюки...
      ...Війни невигойні стигмати,
      Невжеж ви оселились навіки?







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Не грався у війну з синами
      Ми по війні ще грали у війну.
      Корів і кіз напризволяще кинувши,
      Ми лізли в доти, кидали гранати,
      В рукопашну сходились,
      Коли набоїв бракувало...
      Пекли картоплю.
      Поруч дозрівали міни...
      ...Не всі ми повернулися з тих воєн.
      Рукави порожні в моїх однолітків.
      З милицями мовби й народились.
      Ми по війні ще грали у війну.
      Ми грали у «німців» і «червоних».
      Слабосилий, я завжди був «німцем».
      Ще й досі крає серце та несправедливість:
      Ну, який я в біса «німець»,
      Коли фашисти ставили мене під клуню,
      Автомат строчив над головою...
      Хлоп’яча та несправедливість
      Вкарбувалась у пам’ять дужче,
      Ніж пошуки картоплі у землі задублій,
      Ніж сколоті стернею ноги чи недосяжний хліб...
      Так я зненавидів війну удруге...

      P.S.
      ...Не грався у війну з синами.
      Стачило тої, що поглумилась над дитинством.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Осколки війни
      Ні, не з історії я знаю
      Ту найстрашнішу поки що із воєн.
      Самому довелося бачить,
      Як вели колони наших бранців,
      Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
      Як начебто в качину зграю,
      Регочучи фашисти цілились
      В парашутистів на Букринськім плацдармі...
      Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
      Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
      Тоді вважав я за німецьку мову...
      Відки ж було мені знать малому,
      Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
      Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
      Чимало осколків повиймала з плином часу,
      Але один так і лишився назавжди побіля серця...
      ...Вершники у касках і на конях,
      Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
      У вакуацію нас виганяли з хат.
      Наче вівці, брели ми курним шляхом,
      Не знаючи, куди й навіщо.
      Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
      На руках у матері - ще менший од мене брат.
      Я клуночок несу з харчами.
      Од утоми й спеки от-от впаду.
      Раптом спинивсь мотоцикліст
      І жестом наказав сідать в коляску.
      Недовго, щоправда, там ми спочивали.
      Благодійника спинили криком.
      І знову опинились ми в колоні...
      ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
      Та й досі ношу побіля серця один:
      Печальні очі мотоцикліста того,
      Цукерку, що він дав тоді мені ...





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Булат Окуджава
      Б.Федорову

      У дворі, там, де щовечір награвала радіола,
      Де пари любили кружелять,
      Всі хлопці поважали дуже Льоньку Корольова
      І присвоїли йому титул Короля.

      Був Король, як король, усесильний. І як другу
      Непереливки чи й так не поталанить,
      Він простягне йому свою царственую руку,
      Свою надійную руку, щоб спасти.

      Та ось якось, коли «мессершміти», як ворони,
      Розірвали було тишу, мов струну,
      Наш Король, як король, він картуз свій, як корону,
      Набакир і пішов на війну.

      Знову грає радіола, знову сонце в зеніті,
      Та нікому заплакати за ним,
      Бо Король той був один (так буває на цім світі)
      Королівну ще не встиг собі знайти.

      Та куди б не йшов я, хоч який не був би там клопіт
      (В справах чи просто так погулять),
      Все здається мені, що за отим ось поворотом
      Короля пощастить знову стрічать.

      Це тому, що на війні хоч і справді стріляють,
      Не для Льоньки сирая земля.
      Це тому, що ( вибачайте), я Москви не уявляю
      Без такого, як він, короля.
      1957




      Булат Окуджава «Песенка о Леньке Королеве»
      Б.Федорову

      Во дворе, где каждый вечер все играла радиола,
      Где пары танцевали, пыля,
      Ребята уважали очень Леньку Королева,
      И присвоили ему званье Короля.

      Был Король, как король, всемогущ. И если другу
      Станет худо и вообще не повезет,
      Он протянет ему свою царственную руку,
      Свою верную руку, - и спасет.

      Но однажды, когда "мессершмитты", как вороны,
      Разорвали на рассвете тишину,
      Наш Король, как король, он кепчонку, как корону,
      Набекрень, и пошел на войну.

      Вновь играет радиола, снова солнце в зените,
      Да некому оплакать его жизнь,
      Потому что тот Король был один (уж извините),
      Королевой не успел обзавестись.

      Но куда бы я ни шел, пусть какая ни забота
      (По делам или так, погулять),
      Все мне чудится, что вот за ближайшим поворотом
      Короля повстречаю опять.

      Потому что, на войне хоть и правда стреляют,
      Не для Леньки сырая земля,
      Потому что (виноват), но я Москвы не представляю
      Без такого, как он, короля.

      1957








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. ...А для Сталіна ще не скінчилася війна
      Ковзаю босоніж по стерні,
      Та не так щось прудко, як в дитинстві…
      …Вершник замаячив вдалині,
      А в ушах – нагайки висвист.
      Можна птаству, можна ховрахам
      Ласувати колоском по косовиці,-
      Тільки нам, голодним дітлахам,
      Зась на колоски навіть дивиться.
      Кажуть, що скінчилася із Гітлером війна.
      Покалічені, вертають вояки додому.
      Та для Сталіна іще трива війна.
      Безупинна. Із своїм народом.
      Де за колосок – нагайка по плечах,
      А за в’язку гички – каторга Сибіру…
      Як мій люд у злиднях не зачах?
      Як у правду крізь неправду вірив?




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Слави лаштунки порохняві (за Лессінгом)
      Як батька поховав, хвалився вовк лисиці:
      «Знаєш , яким героєм був мій покійний тато!..
      Дві сотні суперників одправив на той світ.
      І лиш один здолав його в кривавім поєдинку...»
      «Так-то воно так,-одповіда лисиця,- як обійти,
      Кого він подолав і хто переміг його...»
      Вовк певен був , що вона не зна сімейну тайну.
      «Овечки беззахисні були ті дві сотні,- веде своє лисиця.-
      А переміг батька твого бугай. Котроюсь із задніх ніг
      Так стусонув нападника, що той перелетів на роги».

      P.S.
      Гадаючи, що світ увесь – одні лиш невігласи
      І без труда до слави неймовірно ласі,
      Готові нікчеми історію всю перекроїть.
      Аби в батьківських лаштунках порохнявих
      За будь-яку ціну прокрастися в герої
      І спочивати на вершині слави.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Розумні коні
      Які б дива не виробляли в цирку коні,
      Бачу пару гнідих з воєнного дитинства...
      ...Востаннє скошують червоно-карими очима.
      Мовляв, недарма вибігали в полі зимову ніч –
      Не здійметься в зловіснім висвисті
      Нагайка супостата.
      Нерозпряжених підстрелять їх і нацькують собак.
      Довго калататиме селом стогін-іржання...
      ...Стоять передо мною ті розумні коні
      Незрушним знаком запитання:
      «Хто їх навчив різниці поміж добром і злом?»
      Це ж і не кожній людині до снаги.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Розлука з онуком


      Рости, рости, наш Максимку
      Улітку й узимку,
      Восени ж і навесні
      Ти являйсь не лиш вві сні.
      Рости, рости, наш Максимку,
      В усі пори року,
      Щоб про тебе всі казали:
      «Хлопець він нівроку!..»
      А в дні радості й біди.
      Будь за сонце нам завжди.

      Хьюстон (США), квітень 2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ***
      Як задумав дід Микита
      Із кота зробить бандита:
      Пенсія ж – як кіт наплакав,
      На смерк дивиться і хата.
      А пристане кіт у шайку,
      Підуть справи на поправку.
      Зустріча дід по дорозі
      Миколая-мафіозі.
      «Згода,- каже волоцюга,-
      Пособлю тобі, як другу».
      І всерйоз, а не для глуму
      Заломив гарненьку суму.
      Спродав дід, що міг спродати,
      Бо ж майбутнє того варте.
      Місяць збіг, за ним - півроку,
      До прибутків – ані кроку.
      Дід із голоду вже пухне,
      Про кота ж немає слуху.
      Милосердий був сусіда -
      Приніс діду пообідать
      І розказує між іншим
      Про почуті щойно вісті:
      Що спіймали в якімсь банку
      З Миколаєм цілу банду.
      Із бандитами на диво -
      Був котяра шолудивий!..
      Як почув дід про кота,
      То і їсти перестав.
      Зблід умить, схопивсь за серце,
      Невиразне щось там шепче.
      Сусід з горя потерпа
      І враз чує: «Клич попа!»









      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. ***
      Наскільки б життя наше було пісніше,
      Якби не успадкували пісні, казки та вірші.
      Чи не зазнав би світ Природи
      Іще руйнівнішої, аніж зараз , шкоди?
      Ба, навіть думати було б нам годі,
      Що криється у слові «Врода».
      Отак би й ниділи в печернім кладовищі,
      Якби не підказав Господь пісні, казки та вірші.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Володимир Висоцький
      Хто сказав: «Все згоріло дотла?
      Більше в Землю не кинуть насіння»?
      Хто сказав, що вже вмерла Земля?
      Причаїлась вона на часину.

      Материнство не взять у Землі,
      Не віднять, як не вичерпать моря.
      Як повірить: хтось Землю спалив?
      Ні, вона почорніла від горя.

      Як розрізи, траншеї лягли,
      І воронки, мов рани ті зяють,
      І оголені нерви Землі
      Од страждань неземних потерпають.

      Вона витерпить все, бо жива.
      Не записуйте Землю в каліки!
      Хто сказав, що Земля не співа,
      Що вона вже замовкла навіки?

      Ні, дзвонами стогін вона заглуша
      Зо всіх ран своїх і віддушин,
      Таж Земля – це ж бо наша душа,
      Чобітьми не витоптать душу!

      Хто повірив, що попіл Земля?
      Причаїлась вона на часину.
      1969

      Владимир Высоцкий «Песня о Земле»

      Кто сказал: "Все сгорело дотла?
      Больше в Землю не бросите семя"?
      Кто сказал, что Земля умерла?
      Нет! Она затаилась на время.

      Материнство не взять у Земли,
      Не отнять, как не вычерпать моря.
      Кто поверил, что Землю сожгли?
      Нет! Она почернела от горя.

      Как разрезы, траншеи легли,
      И воронки, как раны, зияют,
      Обнаженные нервы Земли
      Неземное страдание знают.

      Она вынесет все, переждет.
      Не записывай Землю в калеки!
      Кто сказал, что Земля не поет,
      Что она замолчала навеки?

      Нет! Звенит она, стоны глуша,
      Изо всех своих ран, из отдушин.
      Ведь Земля - это наша душа,
      Сапогами не вытоптать душу!

      Кто поверил, что Землю сожгли?
      Нет, она затаилась на время.

      1969




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Анна Ахматова
      Тут все побачить мій кінець,
      Навіть старі оці шпаківні,
      І той вітрець м’який та рівний –
      Весни заморський посланець.

      І голос вічносте зове,
      Непереможний, нетутешній,
      І в сяйві місячнім черешні,
      Наче видіння зимове.

      І виглядає так звичайно
      Дорога , що лежить, мов тайна,
      По дні смарагдного котла,

      Там, між дерев, де світло блідне
      І на алеї все подібне,
      На парки Царскосельського села
      1958 Комарово


      Анна Ахматова "Приморский сонет"

      Здесь все меня переживет,
      Все, даже ветхие скворешни
      И этот воздух, воздух вешний,
      Морской свершивший перелет.

      И голос вечности зовет
      С неодолимостью нездешней,
      И над цветущею черешней
      Сиянье легкий месяц льет.

      И кажется такой нетрудной,
      Белея в чаще изумрудной,
      Дорога не скажу куда...

      Там средь стволов еще светлее,
      И все похоже на аллею
      У царскосельского пруда.

      1958 Комарово





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Булат Окуджава
      Даруйте піхоті, що так нерозумна буває вона.
      Відходимо завше, коли над Землею нуртує весна.
      І кроком непевним по сходах хистких, порятунку не жди.
      Лиш білії верби, як білії сестри, проводжають завжди.
      Лиш білії верби, як білії сестри, проводжають завжди.

      Не вірте погоді, як дощ затяжний без упину збува.
      Не вірте піхоті, як пісню бравурну вона заспіва.
      Не вірте, не вірте, коли у садках закричать солов’ї.
      У смерті з життям не скінчились рахунки свої.

      Навчало життя: по привальному навстежінь двері відкрий.
      Товариш мужчина, який же принадний обов’язок твій.
      Ти завше в поході і тільки одне одриває від сну –
      Куди ж ідемо, як гуркотом чути позаду весну.

      Булат Окуджава –« Простите пехоте»
      Простите пехоте, что так неразумна бывает она.
      Всегда мы уходим, когда над Землею бушует весна.
      И шагом неверным, по лестничке шаткой, спасения нет.
      Лишь белые вербы, как белые сестры глядят тебе вслед.
      Лишь белые вербы, как белые сестры глядят тебе вслед.

      Не верьте погоде, когда затяжные дожди она льет,
      Не верьте пехоте, когда она бравые песни поет,
      Не верьте, не верьте, когда по садам закричат соловьи.
      У жизни со смертью еще не окончены счеты свои.

      Нас время учило, живи по привальному, дверь отворя.
      Товарищ мужчина, как все же заманчива должность твоя,
      Всегда ты в походе, и только одно отрывает от сна -
      Куда ж мы уходим, когда за спиною бушует весна?..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Кому скорше завдячувать?..


      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка
      Личинку тягне,наче хмиз баби.
      Даю дорогу.
      В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова, не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».

      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Весна справдешня

      Примарна вседозволеність весни.
      І пізній сніг, і заморозки в травні –
      То лиш борги зими.
      А весна справдешня –
      З усіх усюд поскликувати птаство,
      Од панцирів дубам звільнити плечі,
      Добрати шати кожній деревині,
      Піднять з колін охлялу бадилину,
      Зорать, заскородить, засіять, посадить...
      І тільки вже як солов’ї зневолять,
      Весна зодягне празникову сукню,
      Пришпилить до кофтини гілочку бузкову...
      Тоді кажіть про вседозволеність весни.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Володимир Висоцький "Честь шахової корони"
      1.Підготовка

      Я кричав: «Ви що там, подуріли?-
      Загубили шаховий престиж!»-
      А мені сказали в нашому спортвідділі:
      «От і чудово – ти і захистиш!

      Лиш врахуй, що Фішер – та ще цяця,-
      З дошкою вночі він, як удень.
      Чисто грає, нізащо чіпляться...»
      Та чи ж мені його лякаться,-
      Напоготові в мене – хід конем.

      Ох ви, мускули зі сталі,
      Чіпкі пальці – дві струни!
      Ох, фігурки мої вдалі -
      Дві мережані тури!

      Друг мій, футболіст, навчав: «Не бійся,-
      Із гравцем таким він -не мистець.
      За тили і центр ти не хвилюйся,
      Грай тільки по краю - навпростець!..»

      Ну, я наліг на біг, на фехтування,
      Вагу в лазні скинув, гарно сплю,
      Ну, словом, після такого тренування
      Я його без мата задавлю!..

      Ох ви сильнії долоні,
      М’язи богатирськії спини!
      Ну ж ви, коні, мої коні,
      Ох, ви, любії слони!

      «Ти не квапсь і головне, не горбся,-
      Так боксер втовкмачував мені ,-
      В ближній бій не лізь, гати лиш в корпус,
      І пам’ятай : коронний твій – прямий»

      Честь корони шахів тут – на карті,-
      Гонор його врешті-решт спаде:
      Ми зіграли з Талем десять партій -
      В преферанс, в очко і на більярді,-
      І Таль сказав: «Такий не підведе!»

      Ох, рельєф мускулатури!
      Дельтовидні – пік дивини!
      Що мені легкі фігури,
      Всі ці коні та слони!

      І в буфеті, не для всіх відкритім,
      Кухар заспокоїв, притлумивши сміх:
      «Зі своїм таким-ось апетитом
      Проковтнеш коней його усіх!

      Ти присядь: дорога, знаєш, дальня –
      Тож з харчами наготуй рюкзак.
      На обох візьми пиріг пасхальний:
      Цей бо Шифер – хоч він там і геніальний,-
      А поїсти вдосталь – теж мастак!»

      Ми міцні горішки - хай всі знають!
      І корону – привезем!
      Мов пішак, спати лягаю
      Просинаюся ж – ферзем!

      2.Гра
      Тільки прилетіли – зразу сіли.
      Фішки всі стоять заздалегідь.
      Фоторепортери налетіли –
      Клацають і спантелику хочуть збить.

      Та мене ж і вдома подолати годі,
      Репортерам з ніг мене не збить.
      Не майстерність стане у пригоді:
      Цей же Шифер угадать не в змозі
      Чим насправді буду я ходить.

      Випало ходить йому, пронозі,-
      Кажуть, що він білими мастак!
      З Є-2 на Є-4 пішов він...
      Це мені знайоме чимсь...Так-так!

      Хід за мною – як діять?! Треба, Гришо,-
      Навмання, як в темінь по ріллі...
      Знаю – королева найважніша:
      Ходить в усі боки звичне,
      Начебто як «Г» стрибає кінь.

      Ех, спасибі заводському коришу,
      Що навчив, як ходять, як здають...
      З’ясувалось згодом – з остраху
      Я класичний розіграв дебют!

      Стежу : промах не ставсь аби там,
      Кухаря із тугою згадав.
      Ех, пішаків би на чарки змінити -
      Просвіток на дошці враз би настав.

      Бачу. Виделка його в повітрі–
      Хоче їсти,- я б також із’їв ферзя...
      Під таку закуску - ще б і півлітра!
      Та пити під час матчу - зась.

      Я голодний,виходу немає:
      Тут у них лиш кава та омлет,-
      Колами в очах клітини мають,
      Королів я за тузів приймаю
      І з дебютом плутаю дуплет.

      Є прикмета – от я й ризикую:
      Спершу мені має пощастить.
      Я його замучу, зашахую –
      Мені б тільки дамку провести!

      Зволікаю, весь – немовби вата.
      Треба щось там бить – уже пора!
      Чим же бить? Турою– страшнувато,
      Справа в щелепу – неначе ранувато,
      Та й незручно – перша, бачте, гра.

      ... він уже руйнує хвацько захист–
      Староіндійський мій ущент,-
      Це мені нагадує триклятий
      Індо-пакистанский інцидент.

      Та даремне він жартує з нашим братом –
      В мене ж міра є і навіть дві:
      Якщо він мене порішить матом,
      То я його через стегно з захватом,
      Або – хід конем по голові.

      Додаю потроху спритності –
      Як-то кажуть, все ще на мазі:
      В світі шахів пішак може вийти –
      Якщо потренується – в ферзі!

      Шифер став до хитрощей вдаваться:
      Він встане, пробіжиться і – назад,
      Ну та ще б йому мене не налякаться –
      Коли я лежачи беру сто п’ятдесят!

      Я його фігурку зміряв оком,
      І коли оголосив він шах –
      Одгорнув я біцепс ненароком
      І навіть зняв для певності піджак.

      І негайно в залі стало тихше,
      Він побачив, що я вже встаю…
      Видко, йому стало не до фішок –
      І роз хвалений надміру Фішер
      Зголосивсь умить на нічию.

      1972

      Владимир Высоцкий «Честь шахматной короны»

      1.Подготовка

      Я кричал: «Вы что ж там, обалдели? —
      Уронили шахматный престиж!»
      Мне сказали в нашем спортотделе:
      «Ага, прекрасно – ты и защитишь!

      Но учти, что Фишер очень ярок, —
      Даже спит с доскою – сила в ём,
      Он играет чисто, без помарок…»
      Ничего, я тоже не подарок, —
      У меня в запасе – ход конем.

      Ох вы мускулы стальные,
      Пальцы цепкие мои!
      Эх, резные, расписные
      Деревянные ладьи!

      Друг мой, футболист, учил: «Не бойся, —
      Он к таким партнерам не привык.
      За тылы и центр не беспокойся,
      А играй по краю – напрямик!..»

      Я налег на бег, на стометровки,
      В бане вес согнал, отлично сплю,
      Были по хоккею тренировки…
      В общем, после этой подготовки —
      Я его без мата задавлю!

      Ох вы сильные ладони,
      Мышцы крепкие спины!
      Эх вы кони мои, кони,
      Ох вы милые слоны!

      «Не спеши и, главное, не горбись, —
      Так боксер беседовал со мной, —
      В ближний бой не лезь, работай в корпус,
      Помни, что коронный твой – прямой».

      Честь короны шахматной – на карте, —
      Он от пораженья не уйдет:
      Мы сыграли с Талем десять партий —
      В преферанс, в очко и на бильярде, —
      Таль сказал: «Такой не подведет!»

      Ох, рельеф мускулатуры!
      Дельтовидные – сильны!
      Что мне легкие фигуры,
      Эти кони да слоны!

      И в буфете, для других закрытом,
      Повар успокоил: «Не робей!
      Ты с таким прекрасным аппетитом —
      Враз проглотишь всех его коней!

      Ты присядь перед дорогой дальней —
      И бери с питанием рюкзак.
      На двоих готовь пирог пасхальный:
      Этот Шифер – хоть и гениальный, —
      А небось покушать не дурак!»

      Ох мы – крепкие орешки!
      Мы корону – привезем!
      Спать ложусь я – вроде пешки,
      Просыпаюся – ферзем!

      2. Игра

      Только прилетели – сразу сели.
      Фишки все заранее стоят.
      Фоторепортеры налетели —
      И слепят, и с толку сбить хотят.
      Но меня и дома – кто положит?

      Выпало ходить ему, задире, —
      Говорят, он белыми мастак! —
      Сделал ход с е2 на е4…
      Чтой-то мне знакомое… Так-так!

      Ход за мной – что делать?! Надо, Сева, —
      Наугад, как ночью по тайге…
      Помню – всех главнее королева:
      Ходит взад-вперед и вправо-влево, —
      Ну а кони вроде – буквой «Г».

      Эх, спасибо заводскому другу —
      Научил, как ходят, как сдают…
      Выяснилось позже – я с испугу
      Разыграл классический дебют!

      Все следил, чтоб не было промашки,
      Вспоминал все повара в тоске.
      Эх, сменить бы пешки на рюмашки —
      Живо б прояснилось на доске!

      Вижу, он нацеливает вилку —
      Хочет есть, – и я бы съел ферзя…
      Под такой бы закусь – да бутылку!
      Но во время матча пить нельзя.

      Я голодный, посудите сами:
      Здесь у них лишь кофе да омлет, —
      Клетки – как круги перед глазами,
      Королей я путаю с тузами
      И с дебютом путаю дуплет.

      Есть примета – вот я и рискую:
      В первый раз должно мне повезти.
      Я его замучу, зашахую —
      Мне дай только дамку провести!

      Не мычу не телюсь, весь – как вата.
      Надо что-то бить – уже пора!
      Чем же бить? Ладьею – страшновато,
      Справа в челюсть – вроде рановато,
      Неудобно – первая игра.

      …Он мою защиту разрушает —
      Старую индийскую – в момент, —
      Это смутно мне напоминает
      Индо-пакистанский инцидент.

      Только зря он шутит с нашим братом —
      У меня есть мера, даже две:
      Если он меня прикончит матом,
      Я его – через бедро с захватом,
      Или – ход конем – по голове!


      Я еще чуток добавил прыти —
      Все не так уж сумрачно вблизи:
      В мире шахмат пешка может выйти —
      Если тренируется – в ферзи!

      Шифер стал на хитрости пускаться:
      Встанет, пробежится и – назад;
      Предложил турами поменяться, —
      Ну еще б ему меня не опасаться —
      Когда я лежа жму сто пятьдесят!

      Я его фигурку смерил оком,
      И когда он объявил мне шах —
      Обнажил я бицепс ненароком,
      Даже снял для верности пиджак.

      И мгновенно в зале стало тише,
      Он заметил, что я привстаю…
      Видно, ему стало не до фишек —
      И хваленый пресловутый Фишер
      Тут же согласился на ничью.
      1972



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Вовк і Пастух (за Лессінґом)
      Вовк і Пастух
      Забрала всю отару пастухову моровиця.
      Прочув про це Вовк,навідався до бідолахи
      І, до пуття не вірячи почутому, питає:
      «Так–таки всі до одної згинули?..
      Були ж такі сумирні та жирненькі...»
      Не в змозі втриматись зайшовсь сльозами.
      «Спасибі, жалісливий мій сусіде!
      Бачу, пройнявсь ти щиро моїм горем».
      «Авжеж,- втрутився тут неждано Пес,-
      Од нашого нещастя він постраждав не менше».
      P.S.
      Не кожне співчуття гідне довіри.
      Надто тоді, коли воно від бузувіра.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Чернеча гора
      Відтоді, як Україна стала
      Лиш чеканням стрічі,
      Де б не довелося бути,
      Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
      З літами нижча вона й нижча,
      Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
      І коли сходжу на ту гору,
      Дозбирую думки про Україну,
      Неначе я й навсправж на Канівщині:
      От-от останню сходинку здолаю,
      Вклонюся по-синівськи Кобзареві
      Та й разом з ним огляну те,
      Що він збирав собі на старість.
      ...І якщо серце гуркотітиме гучніш,
      То це від туги. Не од перевтоми.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Наймиліша в світі пісня
      Немов ті гулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Пурім


      Не уявляю Пурім без дощу
      Із прегустим уранішнім туманом...
      Чи так воно було й тоді
      В столиці Персії – Шушанах ?
      Там всупереч задуму Амана
      За Мордехая радою Естер одважна
      Порушила приписи Ахашвероша,
      У смерть зробивши крок розважний.
      Напевне, і тоді була така ж погода,
      Як нині у святковому Єрусалимі:
      Тільки-но на шибениці завис Аман,
      Дощ припинивсь, розвіявся туман,-
      На лиця на юдейські сонце злинуло.
      -------------------------------------
      Пурім (від пур – жеребок).
      Шушани – Сузи.
      Аман – головний царедворець, що розіслав в усі куточки імперії наказ про поголовне винищення юдеїв.
      Ахашверош (Ксеркс) – 485-465 рр. до н.е.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Уярмлена пташка Надія

      Що досі про тебе знали,
      Згорьована пташко Надіє?
      Що донедавна літала
      В мирному небі Вкраїни.
      Що опустилась на землю,
      Як круки московські з’явились.
      У мішковині рядняній тебе відвезли
      У рабський звіддавна свій вирій.
      Гадали: заспіває одразу ж
      Для бранців скроєну пісню:
      Про милість благатиме слізно,
      Щоб тільки лишитись живою...
      Та не діждались страхаючи
      Витязі колорадського роду?
      Відки було їм, брехунам, знати,
      Що в серці красуні – мужність?
      Не заспівала в неволі
      Уярмлена пташка Надія,-
      З голоду ладна вмерти
      За гордість і честь України.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Геркулес (за Лессінгом)

      Коли улюбленець Еллади з’явився на Олімпі,
      Не Зевсові він поклонився, а Юноні.
      На лицях олімпійців застиг один і той же подив:
      «Як можна дякувати тій, хто все твоє життя
      Звела на одну лиш безкінечну муку?
      Чи не звихнувсь, бува, Зевесовий синок,
      Як пожирав його аж до кісток вогонь?»
      «Змініть на роздум подив,- Геркулес сказав.-
      Чи став би я героєм на віки вічні,
      Якби Юнона не стежила за кожним моїм кроком.
      Зрештою, без випробувань отих земних
      Чи був би я оце ось зараз посеред вас, безсмертних?»

      P.S.
      Навіть і Гінессові до пуття полічить не сила
      Скількох героями й святими бездумна влада поробила.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. ***
      ***
      Опріч кіно , концертів і вистав безмежне розмаїття,
      Навідайсь в поліклініку. Вдивись у черги безбережні.
      Слідом за безпомильним серцем скажи всім оптимістам:
      «Нема здорових...Є поки що якслід недообстежені...»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Так позмагатись хочеться з онуком

      До англійської, якою намірявсь змагатися з онуком ,
      Як сповниться йому десь років зо два,
      Додалася призабута зі студентських літ латина:
      Хвороба ( сподіваюсь - виліковна)
      Та ліки надзвичай дорогі, що, мабуть,
      І в США не кожному видають їх безкоштовно.
      І все ж надія жевріє щоднини:
      Може-таки вдасться піти з онуком на ставки,
      Де б суддями були лебеді й качки...
      Головне – на старт здоровим вийти.
      Навіть програш буде мені в радість.







      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Роман Петрів (1927-2015)
      Могила Каменяра

      В могутнім замаху кайла
      Застигла в камені Ідея.
      То образ Духа. Там, під нею,-
      Останки сина коваля.

      В тіні зажурених сосон,
      В долині місячних містерій,
      Спить нагуєвицький Самсон,
      Що тряс основами імперій.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Олексій Кольцов (1809-1842)
      «Косар» (уривок)

      Ох ти, степ ти мій,
      Степ привільний мій,
      Якже широко ти розкинувся,
      Вже до моря Чорного
      Тай наблизився!
      Я не сам-один
      Твоїм гостем став:
      Косу гостру взяв
      За товариша,
      Погулять давно
      Та по травах цих
      Вздовж і впоперек
      Нам схотілося…
      Розвернись, плече!
      Розмахнись, рука!
      Ти подми в лице,
      Вітер з полудня!
      Освіжи, схвилюй
      Степ просторий цей,
      Загуди, коса,
      Як бджолиний рій!
      Немов блискавка,
      Засіяй довкруж!
      Зашуми, трава,
      Тай підкошена,
      До землі схиліть,
      Квіти , голову!
      Із травою ви
      Повсихаєте,
      Як за Грунею
      Сохну я тепер.
      1836, Москва

      Алексей Кольцов
      «Косарь» (отрывок)

      Ах, ты, степь моя,
      Степь привольная,
      Широко ты, степь,
      Пораскинулась,
      К морю Черному
      Понадвинулась!
      В гости я к тебе
      Не один пришел:
      Я пришел сам-друг
      С косой вострою;
      Мне давно гулять
      По траве степной
      Вдоль и поперек
      С ней хотелося...
      Раззудись, плечо!
      Размахнись, рука!
      Ты пахни в лицо,
      Ветер с полудня!
      Освежи, взволнуй
      Степь просторную!
      Зажужжи, коса,
      Как пчелиный рой!
      Молоньей, коса,
      Засверкай кругом!
      Зашуми, трава,
      Подкошонная;
      Поклонись, цветы,
      Головой земле!
      Наряду с травой
      Вы засохните,
      Как по Груне я
      Сохну, молодец!
      1836, Москва




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Шону Маклеху

      У Майстернях віршів повно
      (Все, що мають, те й несуть),
      Та не чути чомусь Шона,
      З ним й Ірландії не чуть.
      З-поміж нас він же єдиний,
      Хто в змозі і за сотню перейти,
      Мову нашої Вкраїни
      В своїм серці зберегти .
      Озовіться ж, пане Шоне,
      Бо мовчанка – як пітьма...
      У Майстерні віршів повно,
      А як Ваших – все ж нема.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Дві долі дівочі

      1.Скілла
      (за «Метаморфозами» Овідія)

      Краще б уже не дивились у той бік мої карі очі...
      Може б, тоді не збаламутився мій розум дівочий.
      Вийшла якось просто так на батьківську вежу,
      Побачила красеня тай сказала: «Лиш йому належу!»
      Найсильніший він і найгарніший поміж ворогами.
      Двоє лук несуть йому. Мов пір’їну, бере він руками.
      Надаремне все ж у вежу вправно милий цілить.
      Мов комахи, одскакують од стін його стріли.
      Відки ж знати вождеві Міносу: так буде, допоки
      Не зроблю я негадані батьком несусвітні кроки.
      Зріжу, як спатиме, з голови золоту одну волосину:
      Попри вмілість нападників дали боги йому силу.
      Зріжу, хоч і знаю, що батька і край віддам на поталу...
      Та як зробить, щоб перемога коханцю дісталась?..
      ...Ось та волосина нарешті у мене. Як надію останню
      Потай несу Міносові. Отепер-то заслужила одвітне кохання.
      Простягую. Кажу, що й без бою край мій в нього тепер під ногами.
      Та що це? Одсахнувся красень Мінос, немов од змії якоїсь:
      «Щезни, негіднице! Підлоти такої неспроможна донька скоїть!»
      І голосом дужим вождя наказує суднам напинать вітрила.
      «А я?.. Як житиму без тебе?» - плачем гірким-заходиться Скілла.
      Та Мінос далеко. Од суден проворних позаду лиш піна.
      Стриба Скілла в море, щоб судно догнати. Простягує руку,
      Та прожогом з вежі зліта батько круком.
      Запроданку-доньку розтерзать наміривсь.
      Тої ж миті боги роблять пташиною й Скіллу.

      2.Бондарівна
      У містечку Богуславку, Каньовського пана ,
      Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
      Українська народна пісня

      Якже її звали, діву Бондарівну?
      Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
      Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
      Можновладцю кинула в безсоромні очі:
      «Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
      Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
      Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
      Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
      А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
      За відмову від покори готова й розплата?
      Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
      Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
      Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
      Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце...
      ...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
      Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.
      --------------------------------------------
      Пан Каньовський – польський магнат Микола Потоцький, котрий був канівським старостою в першій половині 18-го ст.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Іван Бунін "Невільник"

      Пісок сипучий і гарячий
      Волами, шляхом все одним,
      Вожу до моря я, на дачі -
      Стежки там посипають ним.
      І нудь страшна. Щодня - це саме:
      Воли, важкий скрипучий віз,
      Сухе річище під ногами,
      Мої сліди і слід коліс.
      І клонить голову дрімота,
      І мариться, котрий вже раз,
      Що бачу шкуру бегемота,
      Накинуту на гірський кряж.
      І берега трикутний чільник,
      Сліди коліс, сліди волів...
      Я покорився. Я невільник...
      Живу дурманом глупих снів.

      Иван Бунин "Невольник"
      Песок, сребристый и горячий,
      Вожу я к морю на волах,
      Чтоб усыпать дорожки к даче,
      Как снег, белеющий в скалах.
      И скучно мне. Все то же, то же:
      Волы, скрипучий трудный путь,
      Иссохшее речное ложе,
      Песок, сверкающий, как ртуть.
      И клонит голову дремота.
      И мнится, что уж много лет
      Я вижу кожу бегемота —
      Горы морщинистый хребет,
      И моря синий треугольник,
      И к морю длинный след колес…
      Я покорился. Я невольник,
      Живу лишь сонным ядом грез



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Запроданці

      1
      «Гей, був в Січі старий козак, на прізвище Чалий,
      Вигодував сина Саву козакам на славу.
      Ой не схотів же той Сава козакам служити,
      Відклонився до ляшенків – в Польщу паном жити.
      ...Пішов Гнатко з кравчиною Саву підмовляти,
      Як не схоче з Польщі іти, то й смерті предати».
      Українська народна пісня

      – Здоров будь нам, пане Чалий!
      Чим ти опечаливсь?
      Маєш хату – палац справжній,
      Дружину нівроку.
      Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
      Може, тобі, любий Саво,не стачає слави?
      Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
      Щоб ходити серед шляхти
      Не останнім паном?
      То ж самі, бач, завітали в гості ми до тебе, –
      Так що никать в дикім полі
      Нема вже й потреби.
      А... тобі й цього замало!..Не кличеш до столу.
      Замість чарки простягаєш срібнії пістолі...
      ...Не судилось харцизяці на курки натиснуть,
      Бо на шию йому впала шаблюка зі свистом.
      Покотилась по долівці голова-макітра,
      Наповнена злом на брата і розкішшю-вітром.
      Не ридала стара мати, що втратила сина, –
      Краєм хустки сльозу втерла
      Та й перехрестилась.
      ------------------------------------------------------------------------------------
      Польська шляхта «підкупом схилила знаного гайдамацького ватажка Саву Чалого до того, щоб він виловлював власних співвітнизників. Протягом кількох років удавалося Чалому виконуати це завдання, доки на Різдво 1741 р. його не вбили запорожці». Орест Субтельний, «Україна. Історія». К., «Либідь», 1993, стор.243.------------------------

      2
      Запроданець Березовський, контра-адмірале,
      Чому тебе в своє пекло чорти не забрали,
      Як ти путінській сволоті
      Без примусу здавав Севастополь?
      Невже твої батько й мати
      Не спромоглись дати
      Те, що в праведній родині
      Починають змалку:
      В юнім серці має грати
      Гордість за Вкраїну?
      Таж земля і море Чорне, здані необачно,
      Не москалями звойовані,
      А нашими козаками ще за Сагайдачного.
      Та історія - це казка для всіх вітрогонів,-
      Їм би тільки ласка панська, зірки на погони.
      Так робили ще до тебе носи й галагани,
      Тож котися, недотепо, в їх лігво погане!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Вірність
      Мабуть, на вірність нас випробовує Господь.
      Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
      Ввігнав у мене цю хворобу сатана
      І ми удвох із нею боремось...
      ..Пригадуєш, як за твою маму боровся тато?
      Не вірив він у Бога. Комуністом був .
      Повсюди шукав ліки відчайдушно.
      Намарне. Всесильний сам не зміг пробитися
      Крізь концтабірну радянську стіну залізну..
      Хвалити Бога в Ізраїлі ми, де ліки й лікарі -
      Н е тільки найкращі в світі, а й доступні
      Навіть тим, хто од багатства відстоїть
      На неймовірно недосяжній відстані.
      Сил додає ще й віра у Всесильного
      Та майже півстолітня віра одне в одного:
      Мене – у нехіті йти на той світ,
      Тебе -нізащо не відпускать туди.
      Тож сатані не вдасться нас зломити, люба.
      Не на те ж Всевишній через стільки літ дав нам онука,
      Щоб свою любов не зміг я в нього перелить.
      -----------------------------------------------------
      «Лікуй нас і вилікуємось. Рятуй нас і врятуємось, бо Ти – наша надія. Тож пошли порятунок од усіх хвороб. Адже Ти,Господь Бог,- лікар правдивий і милосердний» (одна з ранкових молитов юдеїв)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Морозенко (з добірки "Як од тої пісні серцю стало тісно")


      «Вернулися, мабуть, в Збараж
      Посланці гетьмана,
      Розійшлися по домівках
      Рідня і сусіди,
      Тепер зможу говорити
      З сином наодинці.
      Пригорну, немов тебе, я,
      Стасику мій любий,
      Оці кілька книжечок,
      Що тобі за втіху
      Слугували у походах
      По кривавих січах.
      Пригадуєш, як казав ти:
      «Візьмемо Варшаву
      З її «Nie pozwalam!»
      Стану своїх козарлюг
      Латини навчати?»
      Не послухав пан Хмельницький
      Ні тебе, ні Йвана,
      Понадіявся натомість
      На спільника хана.
      А ханові той за друга,
      Хто більше заплатить.
      Не скупились, видно, ляхи,
      Бо ж не помагать Богданові
      Докінчить почате, –
      Подалася татарва
      Грабувать Поділля,
      Забирати у неволю
      Юних подолянок.
      То ж помчав ти з козаками
      Перетяти бусурманам
      Шлях до кривавиці.
      Полягли на віки вічні
      Твої побратими.
      А на тебе чатували,
      Щоб за гарний викуп
      Перепродать як схизмата
      На глум єзуїтам...
      ...Відки брав ти, синку, силу,
      Щоб не закричати,
      Як зранене твоє тіло
      На списах здіймали...
      «Хай подивиться востаннє
      На свою Вкраїну!» –
      Так гукнув під регіт шляхти
      Ярема триклятий.
      Бодай ти вже, скурвий сину,
      На кутні сміявся...
      Забрав в мене на старості
      Єдиную втіху...»
      ...На Савур-могилі,
      Оплакало Морозенка
      Доблеснеє військо,
      А Вкраїна свою втрату
      Вилила у пісню.
      І почула, мабуть, мати,
      Перш, ніж йти до раю,
      Невмирущий, як і пам’ять,
      Сумний спів про Стася.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Лютий 2015

      ...Плачу... Не як поет ридма.
      Слізьми сухими плачу
      І в мареві немовби бачу
      Супутників моїх незмінних на лижні.
      Раз-по-раз оглядаються, питають:
      «Невже отак ми швидко йшли, що вони відстали?
      А, може, заблудилися в завії сніжній?»
      Не заблудились ми – в ізраїльській зимі лишились.
      Всупереч намірам не радять виїжджати лікарі.
      Так що не оглядайтесь, любі, і не шукайте в завірюсі .
      Дай Бог, аби наступний лютий в хвороби відвойовано було
      І ми в звабливому Тіролі неслись за вами по лижні.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Роман Петрів
      В багряний вересень дорогами війни
      до наших хат, що згарищами тліли,
      на танках, на гарбах, на скакунах зіпрілих,
      з пустинь, степів, з-над Волги і Чуни -
      нечувано, негадано з'явилися вони
      і ми їх, як гостей, по звичаю зустріли.

      І мітинги були, і фільм, і патефон
      в димах махри і чаді словоблуддя,
      притихли дзвони і еректеон,
      і страх пішов по селах на полюддя,
      бо там, де мало бути правосуддя,
      стояв камінний ідол-фараон.

      Хтось плакав, хтось моливсь, впрягаючись в ярмо,
      дививсь на світ, як Ной перед потопом,
      і, заслонивши душу і вікно
      і рот заткнувши, наче бочку чопом,
      наш вільний хлоп зробився знов холопом -
      ледь випливши - знову пішов на дно.

      А потім...потім...Люди поможіть
      звільнити душу від гріха мовчання!
      Були могили, кров, колючий дріт,
      тіла знівечені, прокльони і ридання -
      спокута за сумирність, за вітання...
      і тисячі голгоф на наш убогий рід.

      Тепер зітхають: "Всіх нас в тім вина,
      що сплодили й пестили супостата,
      спасителем назвали суперката!"
      Феміда - й ця, зворушившись до дна
      (яка ж то незвичайна дивина!),-
      вмиває руки і вдає Пилата.

      В багряний вересень дорогами війни
      до наших сіл, що билися з бідою,
      нова біда приїхала гарбою
      і сіла нам на барки восени,
      щоб потім нас,виновних без вини,
      піднять на хрест катівською рукою.

      Вересень 1989
      ---------------------------------





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. 29 січня

      1
      Це ж треба так, щоб дата,
      Яку б хотілося забути,
      Повторилася й до скону стала
      Ще одною незабутньою подією.

      2
      «Чверть віку я жила в твоїй країні,
      Тепер ти поживи в моїй!»-
      Сказала рішуче дружина,
      Погостювавши на Святій Землі.

      3
      Усе було супроти цього кроку,
      Бо ж не земля Вкраїни зробила із дружини сіоністку,
      А лад радянський, остогидлий і мені.
      Як полишать навіки землю,
      Де рястом і барвінком моє коріння проросло?..
      Та глузд здоровий подолав вагання:
      «Кому потрібен я без сім’ї отут»
      Я, котрий змалку марив вогнищем родинним...

      4
      Прощавсь я з Україною навіки,
      Бо так тоді велося в напівтюрмі-країні.
      Та непідвладний комінустам час робив своє,
      І вийшла на світ Божий Україна.
      І хоч непросто їй відродить в собі Європу
      (занадто ж довго поневірялася в азіатському болоті)
      На цім шляхудух волі, вірю, здола всі перешкоди.

      5
      Наша мала стабілізація , як казав поет,
      Пoневірянь пройшовши всі неминучі кола,
      Стала нарешті відрадним фактом:
      У нас і в дітей є до чого притулити голову й руки.
      Словом, живи і дожидай онуків!

      6
      І раптом дзвінок тривожний якогось ранку:
      «Розшукуй свою дружину по єрусалимських лікарнях!»
      Як її не пошматувало в автобусі, куди пробрався
      Палестинський зайда із смертоносним поясом?
      Про те Всевишній тільки знає, бо й над нею
      Пролітали криваві голови тих, з ким
      Ще хвилю тому перемовлялась по дорозі на роботу..

      7
      Мов рана невигойна 29 січня.
      Сльозою чоловічою сухою
      Запеклось у мені навічно.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Упав і я з коня

      …Упав і я з коня.
      Не так, як той, кого Тичина вславив.
      Упав з коня, що вчора ще Здоров’ям звавсь,
      Що крізь життя проніс мене не навмання:
      Уміру пив, вряди-годи смалив, охоче кілометри міряв.
      І от неждано впав. Ні, не на сніг в Тіролі,
      На руки коришів, готових на підмогу.
      На землю єрусалимську кам’янисту впав.
      І лікарі тепер уже підводять,
      Ведуть у призабутий світ латини,
      В царство пігулок і рентгенів та ще всіляких терапій...
      Кажуть, щo вдасться осідлати норовистого коня,
      Котрий служив так вірно донедавна,
      В усій красі лижня із сокровенних мрій
      Постане вочевидь і я помчу на рівних з товариством.





      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Роман Петрів (з книги "Терен у полум'ї")
      Багато пройдено доріг, побачено, почуто...
      країв, доріг, етапів та в'язниць...
      І майже стільки, нібито дрібниць,-
      Загублено і пам'яттю забуто.

      Посивівши, ні добрими, ні злими
      Відходимо помітно за рубіж,
      Лишаємо завихрений крутіж
      Життєвих драм з акторами новими.

      Коли ж уже останнього пом'януть
      І наші сповіді в непам'ять кануть -
      Згадає нас і провідний загін,

      І,б'ючись в груди на найвищім рівні,
      Скажуть тихцем: вони в борні нерівній
      Підняли нас, негідних із колін.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Любов і ненависть
      Любов і ненависть лінгвісти відносять у категорію абстрактних.
      Знаю, що це в граматиці. Себто умовно.
      Та попри все так спокуша спитати:
      «Як в’яжуться поняття ці в житті?»
      І мимоволі поринаю в спогади, бо є що пригадати на віку,
      дарованім Всевишнім, де з року в рік дедалі ближче й ближче
      до того, що в день народження бажає любе товариство.
      Скажу відверто: ненависті в любові я не знав
      ані до тих, кого любив (хай і безнадійно),
      ані до тих, хто і мене любив (не знать за віщо).
      Вдячний усім їм і посьогодні. І навічно.
      І тому-то ні на йоту не вірю тим,
      хто перемогами хизується в любові.
      Нема в любові переможців.
      Не уявляю й тих, хто так і не спромігся полюбити.
      Бо ж не любити – нехтувати Божим даром.
      А, може, й просто надаремне жить.
      А те, що поети афоризмом нам лишили,
      Одчаєм зринуло. З іншої любові.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. О.С.Хомяков
      Не в пиятиці похвальби шаленої,
      Не в пиятиці гордості сліпої,
      Не в буйстві сміху, в пісні галасливій,
      Не в передзвоні чаші кругової ,
      А в силу тверезої покори
      І чистоти оновленої
      На справу грізного служіння
      В кривавий бій постанеш ти.

      О Русь моя! як муж розумний,
      Суворо допитавши совість,
      З душею світлою і многодумною,
      Сміливо йде на Божий поклик,
      Отак, зцілившись од пороку,
      Свідомістю, скорботою і соромом,
      Постанеш ти світові високо
      У сяйві світлому й святому!

      Іди! тебе народи кличуть!
      І, учту бранну завершивши,
      Даруй їм дар святий свободи,
      Життя дай думці,життю - мир!
      Іди, світла твоя дорога!
      В душі любов, в десниці грім,
      Грізна, прекрасна,- ангел Бога
      З осяяним вогнем чолом!
      3 квітня 1854

      А.С.Хомяков «Раскаявшейся России»

      Не в пьянстве похвальбы безумной,
      Не в пьянстве гордости слепой,
      Не в буйстве смеха, песни шумной,
      Не с звоном чаши круговой;
      Но в силу трезвенной смиренья
      И обновленной чистоты
      На дело грозного служенья
      В кровавый бой предстанешь ты.

      О Русь моя! как муж разумный,
      Сурово совесть допросив,
      С душою светлой, многодумной,
      Идёт на божеский призыв,
      Так, исцелив болезнь порока
      Сознаньем, скорбью и стыдом,
      Пред миром станешь ты высоко,
      В сияньи новом и святом!

      Иди! тебя зовут народы!
      И, совершив свой бранный пир,
      Даруй им дар святой свободы,
      Дай мысли жизнь, дай жизни мир!
      Иди! светла твоя дорога:
      В душе любовь, в деснице гром,
      Грозна, прекрасна, - ангел бога
      С огнесверкающим челом!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. О.С.Хомяков "Росії"
      "Пишайсь!"- підлесники тобі сказали.-
      Земля, увінчана вінцем,
      Земля у сталі нездоланній,
      Півсвіту ти взяла мечем!
      Безмежні твої володіння,
      І, доля, примх рабиня вірна,
      Слухняна гордим повелінням
      Тобі скоряється покірно.
      В красі твої степи просторі,
      Черкають гори холод зір,
      Озера даллю неозорі…»
      Не слухай, не пишайсь, не вір!
      Хай хвилі рік твоїх глибокі,
      Як хвилі синії морів,
      І надра діамантів повні,
      І хліб у золоті степів.
      Хай перед сяєвом державним
      Схиляє голови весь світ,
      Плюскочуть сім морів невгавно,
      Тобі несуть хвалебний міт,
      Нехай грозу твою криваву
      Перуни пронесли, мов шал,
      Не згадуй силу марну й славу.
      Усим цим прахом не пишайсь!
      ……………………………………………….
      Безглуздий всякий дух гордині,
      Злото -не вірне, сталь - крихка,
      Та сильний світ ясний святині,
      Міцна побожного рука.

      А.С.Хомяков
      «РОССИИ»

      "Гордись! - тебе льстецы сказали. -
      Земля с увенчанным челом,
      Земля несокрушимой стали,
      Полмира взявшая мечом!
      Пределов нет твоим владеньям,
      И, прихотей твоих раба,
      Внимает гордым повеленьям
      Тебе покорная судьба.
      Красны степей твоих уборы,
      И горы в небо уперлись,
      И как моря твои озеры..."
      Не верь, не слушай, не гордись!
      Пусть рек твоих глубоки волны,
      Как волны синие морей,
      И недра гор алмазов полны,
      И хлебом пышен тук степей;
      Пусть пред твоим державным блеском
      Народы робко кланят взор
      И семь морей немолчным плеском
      Тебе поют хвалебный хор;
      Пусть далеко грозой кровавой
      Твои перуны пронеслись -
      Всей этой силой, этой славой,
      Всем этим прахом не гордись!
      Грозней тебя был Рим великой,
      Царь семихолмного хребта,
      Железных сил и воли дикой
      Осуществленная мечта;
      И нестерпим был огнь булата
      В руках алтайских дикарей;
      И вся зарылась в груды злата
      Царица западных морей.
      И что же Рим? и где монголы?
      И, скрыв в груди предсмертный стон,
      Кует бессильные крамолы,
      Дрожа над бездной, Альбион!
      Бесплоден всякой дух гордыни,
      Неверно злато, сталь хрупка,
      Но крепок ясный мир святыни,
      Сильна молящихся рука!

      И вот за то, что ты смиренна,
      Что в чувстве детской простоты,
      В молчаньи сердца сокровенна,
      Глагол творца прияла ты, -
      Тебе он дал свое призванье,
      Тебе он светлый дал удел:
      Хранить для мира достоянье
      Высоких жертв и чистых дел;
      Хранить племен святое братство,
      Любви живительный сосуд,
      И веры пламенной богатство,
      И правду, и бескровный суд.
      Твое всё то, чем дух святится,
      В чем сердцу слышен глас небес,
      В чем жизнь грядущих дней таится,
      Начало славы и чудес!..
      О, вспомни свой удел высокой!
      Былое в сердце воскреси
      И в нем сокрытого глубоко
      Ты духа жизни допроси!
      Внимай ему - и, все народы
      Обняв любовию своей,
      Скажи им таинство свободы,
      Сиянье веры им пролей!
      И станешь в славе ты чудесной
      Превыше всех земных сынов,
      Как этот синий свод небесный -
      Прозрачный вышнего покров!

      Осень 1839
      ---------------------------
      О.С.Хомяков (1804-1860) - поет, художник, публіцист, богослов, основоположник раннього слов'янофільства.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Ісус

      Не в тому суть –
      Воскрес чи не воскрес,
      Вознісся до Всевишнього,
      Сидить з ним одесную...
      Чи, може, як усі,
      Перетворивсь на прах,
      Пробивсь з-під каменя травою...
      Не тим, що начебто узяв гріхи на себе
      (Якби Всевишній усе воїнство Своє
      На Землю був послав,
      Було б і воно безсиле
      Впоратися з нашими гріхами).
      Кожен, як запевняють мудреці,
      Сам понесе на суд Господній
      Свої погані й добрі справи .
      Суттєвіш інше – Боже слово,
      Принесене Мойсеєм на скрижалях,
      Утаємничене і потрактоване,
      Як дар Всевишнього тільки юдеям,
      Усім народам виніс він із Храму
      І випростав півсвіта до Небес.
      І цим, а не дивами й чудесами,
      Над усіма пророками
      Вознісся на віки Ісус.






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Ахматова й Блок
      Анна Ахматова «Александру Блоку»

      До поета прийшла в гості.
      О дванадцятій. Неділя.
      Тихо й просторо в кімнаті,
      А за вікнами мороз.

      І малиновеє сонце
      Над кудлатим сизим димом...
      Як господар мовчазливий
      Ясно дивиться на мене!

      Очі в нього такі дивні –
      Пам’ятати кожен мусить,
      Мені ж ліпше, обережній,
      Не дивитися в них зовсім.

      Та не позабуть розмову,
      Дивний полудень в неділю
      В сірім і високім домі,
      Що біля воріт морських Неви.

      Анна Ахматова «Александру Блоку»
      Я пришла к поэту в гости.
      Ровно полдень. Воскресенье.
      Тихо в комнате просторной,
      А за окнами мороз.

      И малиновое солнце
      Над лохматым сизым дымом...
      Как хозяин молчаливый
      Ясно смотрит на меня!

      У него глаза такие,
      Что запомнить каждый должен,
      Мне же лучше, осторожной,
      В них и вовсе не глядеть.

      Но запомнится беседа,
      Дымный полдень, воскресенье
      В доме сером и высоком
      У морских ворот Невы.


      Александр Блок «Ахматовій»

      «Страшна врода» - так Вам скажуть,-
      Ви накинете ліниво
      Шаль іспанськую на плечі,
      У волоссі червінь ружі.

      «Проста врода» -так Вам скажуть,-
      Шаллю барвною невміло
      Ви накриєте дитину,
      Червінь ружі – на підлозі.

      Та вслухаючись недбало
      У слова, що чуть довкола,
      У задумливій печалі
      Ви прокажете собі:

      «Не страшна і не проста я;
      Я не так страшна, щоб просто
      Убивать, не так проста я,
      Щоб не знать – життя страшне».


      Александр Блок «Ахматовой»

      «Красота страшна» — Вам скажут,
      Вы накинете лениво
      Шаль испанскую на плечи,
      Красный розан — в волосах.

      «Красота проста» — Вам скажут, —
      Пёстрой шалью неумело
      Вы укроете ребенка,
      Красный розан — на полу.

      Но, рассеянно внимая
      Всем словам, кругом звучащим,
      Вы задумаетесь грустно
      И твердите про себя:

      «Не страшна и не проста я;
      Я не так страшна, чтоб просто
      Убивать, не так проста я,
      Чтоб не знать, как жизнь страшна».

      16 декабря 1913
      ________________________________________













      Анна Ахматова «Александру Блоку»



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Пішов ти проти істини (з Амні ібн Фариса Рейхані)

      На догоду самозваних вершителів твоєї долі
      Пішов ти проти істини.
      І всілякі блага запанували в твоєму домі,
      На грудях спалахнули всі можливі нагороди...
      Та знай же: замість правдивих слів
      Ти лише плід фініка (хай і смачний) із’їв.
      Хоч кісточку на землю кинув ти недбало,
      Не піддалася небуттю вона. Небеса послали
      Дощі та сонце. Проросла і пальмою вона стала.
      Розлогі фінікові гаї нащадки зроблять
      Без гадки на якісь там житейські винагороди.
      І після трудів праведних у тінистій тиші
      Не на догоду комусь - про істинне напишуть.
      Твої ж «нетлінки» читатимуть хіба що архівні миші.
      ----------------------------------------------------
      Амні ібн Фарис Рейхані (1876-1940) – ліванський письменник. Після навчання на юридичному факультеті Колумбійського університету (США) став переконаним атеїстом і прихильником злиття двох великих цивілізацій.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. ***

      Не Прометей я, до скелі на віки прикутий,
      А кінь стриножений. Коли б не пута,
      Що хвороба нав’язала так підступно,
      Я б не стрибав по лікувальнім полю,
      А гнав лижнею десь в засніженім Тіролі,
      Співав би під хмельком у милім колі,
      Не тішився б Америкою, наче причастям,-
      Онука б няньчив, як найвище щастя.








      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Казиться світ

      Ні кроку ступити не смій самотужки, Ізраїлю.
      Потойбіч- телескопи націлені не в небо - на тебе,
      Посейбіч – із мікроскопами доморощені недруги.
      Не смій, як звелів Господь, множитись скільки змога.
      Не смій ані метра нового житла на землі своїй зводить.
      На Храмову гору, де покоївсь Всевишнього Заповіт,
      Зась юдею зійти – попід Стіною Плачу під градом каміння молись.
      Ідеал «прогресивного» людства для тебе – нацистський барак
      Із нарами мало не до піднебесся. Щоб змістилися всі юдеї.
      А для тих, хто прокидається з кличем: «Аллах акбар!»,
      Забаганка Європи здається чимось таким дивовижно смішним.
      Треба їм набагато більше: знищить навік сіоністську пухлину...
      ...Казиться «прогресивний» світ перед нестримним натиском тих,
      Хто перекував Коран на мечі й зносить невірним голови,
      Хто готовий собори й церкви на мечеті перетворить...
      Казиться «прогресивний» світ, боїться такі дорогі голоси
      Мусульманські згубить перед черговими виборами. ..
      Казиться світ і підгодовує тих, хто несе йому смерть,
      У потаємній надії за будь-яку ціну вижить поверта
      Неминучу загрозу собі на Ізраїль - Всевишнім освячену землю.
      -------------------------------------------------------------
      Газета «Новый американец», декабрь 1981.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Зима в Єрусалимі

      «Літо північне – карикатура південних зим»...
      Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
      Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
      Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
      Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
      Негоду цю благословенням Божим називають люди.
      Готові і щулитись вони, і закривать руками лиця,
      Аби криниця Землі Святої наповнилась по самі вінця.
      ----------------------------------------------------
      «Но наше северное лето – карикатура южных зим» (А.Пушкин «Евгений Онегин»).



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. ***

      З ким уві сні говориш ти, Максимко?
      Може, над ліжечком ангел схилився,
      Шепоче те, що наказав йому Всевишній.
      Днів прибува тобі все більше й більше.
      Вже зубки проростають, мов грибочки по дощу,
      Вже язичок артикулює мову ту і ту,
      Вже іграшки не просто інша соска,
      А хочеться погратись з ними трошки.
      Невдовзі книжечка до тебе завітає
      І, мов сестричка люба, назавжди зостане...
      ...А те, про що дідусь з бабусею лиш мріють,
      Таке далеке ще, як шлях птахам у вирій.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Учитися - це водночас і вчити

      У кого ж нам і вчитися, не як у дітей,
      Аби не відставать од часу:
      У що вдягатися, дивитись що й читать,
      Які парфуми брати й вина?
      Здамо пронафталінені медалі й ордени в музеї
      (моя сестра Онила два ордени свої за надої рекордні
      На забавку онукам віддала:не хизуватися ж перед коровами).
      Як це не прикро, погодьмося: всілякі нагороди – азіатчина,
      Не відтворюють вони ні піт і кров,ні спалах думки понадлюдської,
      А вигадану лакузами пристрасть тиранів до мішури та блиску.
      Рівняймось на Всевишнього: немає в Нього ні титулів, ні нагород,
      Бо вдовольняється лиш відданістю нашою.
      P.S.
      Звертаюся до всіх, а насамперед до себе самого:
      Вчитись – це водночас і вчити.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Збігнєв Херберт "Аріон"
      Ото він – Аріон
      еллінський Карузо
      концертмейстер античного світу
      дорогий як намисто
      або краще як сузір’я
      співа
      хвилям морським і купцям шовку
      тиранам і погоничам мулів
      а продавці перепічок із цибулею
      вперше хиблять в рахунках не на свою користь

      про що співа Аріон
      про те докладно не знає ніхто
      найважливіш що повертає гармонію світові
      лагідно море колише землю
      в тіні одного гекзаметра лежать
      вовк та олень яструб і голуб
      а немовлятко засинає на гриві лева
      як у колисці
      погляньте як звірята всміхаються
      білими квітами живиться люд
      і все так гарно
      як на початку світу було

      це він –Аріон
      дорогоцінний і велекратний
      винуватець запаморочення
      стоїть у віхолі образів
      вісім пальців має як октава
      й співає

      а як з голубіні на заході
      снуються шматочки шафрана
      що означає наближення ночі
      Аріон лагідним порухом голови
      прощається
      з погоничами мулів і тиранами
      крамарями й філософами
      і сідає в порту на спину
      прирученого дельфіна
      - до побачення –
      Який же гарний Аріон
      - кажуть дівчата –
      - як випливає в море
      сам
      з вінком видноколів на голові


      Arijon
      ________________________________________


      Oto on - Arijon -
      helleński Caruso
      koncertmistrz antycznego świata
      drogocenny jak naszyjnik
      albo lepiej jak konstelacja
      śpiewa
      bałwanom morskim i kupcom bławatnym
      tyranom i poganiaczom mułów
      tyranom czernieją na głowach korony
      a sprzedawcy placków z cebulą
      po raz pierwszy mylą się w rachubach na swoją niekorzyść

      o czym śpiewa Arijon
      tego dokładnie nikt nie wie
      najważniejsze jest to że przywraca światu harmonię
      morze kołysze łagodnie ziemię
      ogień rozmawia z wodą bez nienawiści
      w cieniu jednego heksametru leżą
      wilk i łania jastrząb i gołąb
      a dziecko usypia na grzywie lwa
      jak w kołysce

      patrzcie jak uśmiechają się zwierzęta
      ludzie żywią się białymi kwiatami
      i wszystko jest tak dobrze
      jak było na początku

      to on - Arijon
      drogocenny i wielokrotny
      sprawca zawrotów głowy stoi
      w zamieci obrazów ma osiem
      palców jak oktawa
      i śpiewa

      Aż kiedy z błękitu na zachodzie
      wysnuwają się świetliste niteczki szafranu
      co oznacza zbliżającą się noc
      Arijon uprzejmym ruchem głowy
      żegna
      poganiaczy mułów i tyranów
      sklepikarzy i filozofów
      i wsiada w porcie na grzbiet
      oswojonego delfina

      - do widzenia -

      jakże jest piękny Arijon
      - mówią dziewczęta -
      kiedy wypływa na morze
      sam
      z wieńcem widnokręgów na głowie




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. ***

      Не легендарні Мафусаїлові літа
      Дай мені, Боже, а Пересове многоліття плідне,
      Щоб я не тільки книжечки Максимкові читав,
      А вочевидь побачив майбуття його погідне.
      Аби з дитинства ненависна мені війна
      Стала для нього словом архаїчним...
      ...Молюсь молитвами правічними щодня,
      Щоб радість освітила світ на віки вічні.

      Хьюстон, Техас (СЩА)
      --------------------------------------------
      Мафусаїл (івритське – Метушелах) – один з праотців людства,котрий уславився своїм довголіттям і прожив 969 років.
      Перес Шимон (народився 1923 року). В 90 літ був президентов Держави Ізраїль, лауреат Нобелівської премії миру.
      Максимко – онук.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Анна Ахматова "Північні елегії" (четверта)


      Так ось він – той пейзаж осінній...
      Так ось він – той пейзаж осінній,
      Якого все життя я так боялась:
      І небо – мов палаюча безодня,
      І звуки міста – наче з того світу
      Почуті і чужі навіки.
      Неначе все, з чим я в собі
      Усе життя боролась, отримало життя
      Окреме і втілилося в ці
      Сліпі стіни, в цей чорний сад...
      А в ту хвилину за плечем моїм
      Колишній дім мій стежив ще за мною
      Примруженим і неприхильним оком
      Отим назавше пам’ятним вікном.
      П’ятнадцять літ – п’ятнадцятьма віками
      Гранітними себе неначе уявили.
      Та ж і сама була я немов той граніт.
      Тепер моли, терзайся, називай
      Царівною морською. Все одно. Не треба...
      Та треба було мені себе переконати,
      Що це траплялося багато раз
      І не зо мною тільки – з іншими також,-
      І навіть гірше. Ні, не гірше – краще.
      І голос мій – і, певно, це було
      Найбільш страшне – сказав із пітьми:
      «П’ятнадцять тому літ якою піснею
      Стрічала ти цей день, ти небеса,
      Хори зірок і хори вод вмовляла
      Вітати урочисту зустріч
      Із тим, від кого ти пішла сьогодні...
      Так ось твоє срібне весілля:
      Тож клич гостей, пишайся, торжествуй!»

      Анна Ахматова

      СЕВЕРНЫЕ ЭЛЕГИИ
      ЧЕТВЕРТАЯ

      «Так вот он - тот осенний пейзаж...»

      Так вот он - тот осенний пейзаж,
      Которого я так всю жизнь боялась:
      И небо - как пылающая бездна,
      И звуки города - как с того света
      Услышанные, чуждые навеки.
      Как будто все, с чем я внутри себя
      Всю жизнь боролась, получило жизнь
      Отдельную и воплотилось в эти
      Слепые стены, в этот черный сад...
      А в ту минуту за плечом моим
      Мой бывший дом еще следил за мною
      Прищуренным, неблагосклонным оком,
      Тем навсегда мне памятным окном.
      Пятнадцать лет - пятнадцатью веками
      Гранитными как будто притворились,
      Но и сама была я как гранит:
      Теперь моли, терзайся, называй
      Морской царевной. Все равно. Не надо...
      Но надо было мне себя уверить,
      Что это все случалось много раз,
      И не со мной одной - с другими тоже,
      И даже хуже. Нет, не хуже - лучше.
      И голос мой - и это, верно, было
      Всего страшней - сказал из темноты:
      "Пятнадцать лет назад какой ты песней
      Встречала этот день, ты небеса,
      И хоры звезд, и хоры вод молила
      Приветствовать торжественную встречу
      С тем, от кого сегодня ты ушла...
      Так вот твоя серебряная свадьба:
      Зови ж гостей, красуйся, торжествуй!"

      1942





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Божий дар Ізраїлю

      Знову в Ізраїлі дощ...
      Це ж бо Кінерету щось.
      Це ж бо і нам без труда
      Лине цілюща вода.
      Хай ти промок, як хлющ,
      Очі-но тільки заплющ,-
      І, мов в кіно, ожива
      Вбрана у квіт Арава.
      Глянь-но: отам он і тут
      Маками гори цвітуть.
      Заклекотіли струмки, загули,
      Хоч іще вчора безсилі були...
      Тішся ж оцим дощем,
      Хай нас відвідує ще він і ще.
      Дяку Тому склади,
      Хто про нас дума завжди.
      ------------
      Кінерет - Генісаретське озеро,яке ізраїльтяни називають морем. Головна криниця прісної води Ізраїлю.
      Арава - пустеля, де завдяки виявленим на значній глибині солонуватим водам вирощують овочі й фрукти.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Нахліелі

      Де її сховок, про те вона лиш зна.
      Ніхто її не бачив в пору сухостою.
      Зграбненька, мов та прима-балерина
      Являється в Єрусалим лиш восени.
      Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
      Не для музичного, сказати б, благозвуччя
      В їм’я її вплелось Імення Бога .
      І не на те , щоб не таким приземленим було,
      Як в української посестри трясогузки .
      Ім’ям Своїм Всевишній нахліеліі доручив
      Перед дощем виходити на люди.
      Хто в злагоді з Природою, той про це зна,
      А невіглас не в змозі приховати подив:
      «Чом не в траві шукає комашню пташина ця,
      А по асфальті дзьобиком вистукує настійно?»
      ..То потім блискавки пронижуть небокрай,
      Громами одчайдушними розлуниться довкілля,
      А поки що найменшій із тутешніх птах
      Всевишній доручає сповіщати про негоду.
      Чому все ж їй, а не орлам чи гайворонню?..
      ...Не варто, заглиблюватись у незглибимі задуми Господні.
      ---------------------------------------------------------------
      Ель - одне з багатьох імен Всевишнього в івриті. Елі - мій Бог.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Збігнєв Херберт "Полеглим поетам"


      У співака стулені губи
      Ніч вимовля співак очима
      Під барвою зловісних небосхилів
      Де спів скінчивсь настає морок
      І неба тінь вкриває землю

      Де в скирдах зір хропуть пілоти
      відходиш зі смішним рулоном
      мозаїк губиш слів Метафор
      сміх супроводить твою втечу
      назустріч справедливим кулям

      як тінь луни цих слів даремність
      вітер в покоях строф порожніх
      не тобі піснею святить пожежу
      всихаєш тринькаючи надаремне
      долонь пробитих квіти заснулі

      Присвята
      мовчуне прийми снаряд скімливий
      на плечі візьми вустя подиву
      пагорбок віршів заросте дерном
      під барвою зловісних небосхилів
      що і твоє мовчання вип’є


      Zbigniew Herbert
      Poległym poetom

      Śpiewak ma wargi zestalone
      śpiewak wymawia noc oczyma
      pod złym kolorem nieboskłonów
      gdzie pieśń się kończy zmierzch zaczyna
      i nieba cień zarasta ziemię

      Gdy w stogach gwiazd lotnicy chrapią
      uchodzisz chroniąc śmieszny rulon
      Mozaiki gubisz słów Metafor
      śmiech towarzyszy ci w ucieczce
      naprzeciw sprawiedliwym kulom

      Jak echa cień twych słów daremność
      i wiatr w pokojach pustych strof
      Nie tobie pożar święcić pieśnią
      usychasz trwoniąc nadaremnie
      przebitych dłoni kwiaty śnięte

      Przesłanie

      Milczący przyjm Skomlący pocisk
      w ramiona brał by ujść zdziwieniu
      Ten kopczyk wierszy darń zarośnie
      pod złym kolorem nieboskłonów
      który wypije twe milczenie
      13.10.2008, 12:44



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Keep up with the times!

      «Що таке старість?»- питаєш і оглядаєш
      Перехрестя шляхів на моєму чолі,
      Кутики на підборідді... Сивину..
      Гадаєш, почну повість нудну про мудрість?
      Розчарую тебе, мій співрозмовнику юний,
      Бо скажу: «Старість – це насамперед лінь.
      Коли по вечері ти на канапі перед телевізором,
      А не з крокоміром завершуєш норму щоденну–
      Десять тисяч кроків своїх, таких необхідних тобі.
      Старість – це коли не про книжку чи про спектакль,
      А про сотні дієт та альтернативні методики
      Патякаєш із такими ж старими замість радіти кожному дню.
      Не подивуй, як додам: «Старими бувають і в юному віці.
      Це коли байдужезний до всього, що діється в світі,
      Жить без мети – аби день до вечора... Якось та буде...
      Пильніш придивись до ходи тих, хто не літає,
      Як це годиться вашому вікові,
      Підошвами шкрябає, мовби діди предковічні.
      Зі спини не просто-таки й розрізнить,
      Хто з них до раю ближчий.
      Не розчаруйсь – не обійду й мудрість.
      Як на мене, вона там, де забувають,
      Скільки ж то літ проминуло і скільки лишилось.
      Словом, keep up with the times!





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. О. Мандельштам "Silentium"
      Не народилась ще вона,
      Вона і музика, і слово,
      І тому-то всього живого
      В’язь непорушна і міцна.

      Світліє день, мов буревій,
      А море дихає спокійно
      І ,як бузкова повінь, піна
      В оправі блідоголубій.

      Набудуть хай мої вуста
      Ту первородную німоту,
      Як кришталево чисту ноту,
      Що мов джерельная вода.

      Лишайсь, як піна, Афродито,
      І слово в музику вернись,
      І, серце, в серце перелийсь
      З життям першопричинно злите.

      О.Мандельштам "Silentium"
      Она еще не родилась,
      Она и музыка и слово,
      И потому всего живого
      Ненарушаемая связь.

      Спокойно дышат моря груди,
      Но, как безумный, светел день
      И пены бледная сирень
      В мутно-лазоревом сосуде.

      Да обретут мои уста
      Первоначальную немоту –как кристаллическую ноту,
      Что от рождения чиста.

      Останься пеной, Афродита,
      И, слово, в музыку вернись,
      И, сердце, сердца устыдись,
      С первоосновой жизни слито.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. На роздоріжжі

      У кожного сезону – свій Кобзон.
      Один і той же чоловік, а дії – різні:
      Один уславлений партійний баритон,
      Другий через кордони нишпоркою лізе.
      Втомився звоювати Україну Аніка-Стрелков,
      Та місце для підлоти – завше вільне.
      І ось у ролі журналіста Мишко Пореченков
      Летовище донецьке розстрілює прицільно...
      ...Ну, що тут Макаревичу та іже з ним говорить,
      Як черга сраколизів квапиться в путінське болото,
      Аби Вкраїну газом і танками по-варварськи душить,
      Закривши шлях людський Росії немічній в Європу?
      -----------------------------------------------------
      Аніка-воїн (іронічне) – той, хто вихваляється силою, забіяка, заводіяка. Вихваляючись своєю силою, Аніка викликав на поєдинок Смерть і загинув.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Листопадове
      Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Хай наше птаство в інший край не відліта,
      Європа приліта на крилах журавлиних –
      На Хулі попоїсть, перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в осені.
      ---------------------------------------
      Хула – долина й озеро в Ізраїлі, що є вузьким місцем міграції птахів.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. ***

      Гниють на дереві гранати, помаранчі, фіги...
      Тільки із суперу та з ринку беруть їх єрусалимці...
      ...А я пригадую, як дітьми в дитбудинку
      Ми крали яблука в колгоспному саду,
      Як гнилички в таїні заривали восени,
      Як добували із-під снігу й ласували ними,
      Не відаючи, що десь на дереві гниють
      Гранати, помаранчі, фіги...
      P.S.
      Тепер уже для хатнього ужитку,
      Незгасні спогади дитинства.
      Навіть для дітей казкою вони здаються.
      А що вже казати про онуків?..
      Нічого тут не вдієш: два світи - дві долі.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Не забувай Поділля
      Хмельницьким хто назвав тебе, Поділля, –
      Притулок для гнаних звідусюд юдеїв,
      Понищений до тла Богданом ?
      Юдофоб, напевне, чи жартівник якийсь.
      А, може, той, хто просякнутий плачем дідівським,
      Навмисне підказав земним божкам це ймення,
      Зашифроване в юдейській мові.
      Як пересторогу - буть пильним.
      Історія, звісно, простує по спіралі...
      Всі твої лиха, юдею, з діда прадіда ,
      Бо ти чужинець. І не тільки в цім краї:
      Нелади довколишні (хай і безпричинно)
      Були і будуть з вини твоєї,
      Допоки не осядеш на землі своїй,
      Заповіданій Господом Богом.
      Отож,не сердься на сусіда, не зви юдофобом,
      Якщо по злобі чи просто так радить їхати в Ізраїль.
      Їдь і вкорінюйсь на Святій Землі.
      Як дерево. Все глибше й глибше.
      Не вирвати тебе з тої землі тоді:
      Всевишній – твій найвірніший охоронець...
      А Поділля не забувай.
      Згадуй при радісній нагоді.
      Тепер уже, щоправда, без Хмельницького.
      Щоб тінь його не заступила слід твій
      На тій землі згорьованій.
      ---------------------------------------
      Йдеться про національно-визвольну війну 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького.
      גזרות ת''ח ות''ט (ґзарот тах ветат) – погроми Хмельницького (1648).





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Урі Цві Грінберг
      Тільки той, хто любив до останнього атома в тілі,
      Хто втрачав назавжди, хто в долонях тримав свій смуток,
      Смуток, схожий на втомлені крила орлині,
      Що забули про небо, високе й синє,-
      Знає,що я втратив в тобі, мій Сіоне,.
      Ну, а той, від кого ні дружина, ні мати не звідали шани,
      Хто тинявся в обіймах жінок і країн безоглядно
      І хто в крові своїй не спромігся ніч розчинити,-
      Не зажуриться і не згадає тебе, мій Сіоне,
      І в житті своїм не шукатиме те,
      Чого вже нема – те, що було в тобі.
      ------------------------------------
      Урі Цві Грінберг (1896-1891) - класик івритської літератури. Народився в містечку Білий Камінь, що в Галичині. Дитинство та юність минали у Львові.Походить із хасидської родини. В Палестині з 1923 року.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. М.Лермонтов "Прощай, немитая Росіє" (до 200-річчя з дня народження)
      * * *

      Прощай, немытая Россия,
      Страна рабов, страна господ,
      И вы, мундиры голубые,
      И ты, им преданный народ.

      Быть может, за стеной Кавказа
      Сокроюсь от твоих пашей,
      От их всевидящего глаза,
      От их всеслышащих ушей.

      1841?
      Прощай, немитая Росіє,
      Рабів край і тупих владик,
      І ви, мундири голубії,
      І люд, що їм коритись звик..

      Можливо, що Кавказ високий
      Сховає од пашів твоїх,
      Од всюдисущого їх ока,
      Од їхніх вух, що чують всіх.
      1841?
      ________________________________________




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Професору з Лозоватки

      Поки до суфіксів і флексій,
      До міфів Греції і Риму
      Я спомин цей із серця вийму,
      Щоб пом’януть дядька Олексу.
      ...Колись в студентську кампанію осінню
      Невмілі до селянської роботи руки
      Він направляв не матом, а прислів’ями.
      Чимало призабулося з тої науки,
      Та знаю, як розшукати голку в сіні
      Чи як ходити в ліс без дрюка...
      І, може, десь тепер в далеких Горніх Висях
      З намови Йсуса професором дядько Олекса,
      Навчає пріснопам’ятних Геракла й Антея не битися,
      А скирдувать солому,аби худобі стачило до весни.
      --------------------------------------------------
      Лозоватка - село на Кіровоградщині, де ми, студенти-філологи, допомагали колгоспникам збирати врожай.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    108. Людським щастям заживу зі справжнім коханим (з добірки "Як од тої пісні серцю стало тісно")

      Якже швидко проминули ті дні незабутні...
      Тепер якщо і сміюся, то хіба на кутні.
      Я ж йому всіляк годила, як рідная ненька:
      Дала грошi на машину – японську, новеньку.
      Не було ні в чім відмови, та за таку ласку
      Він лишив мені борги й подавсь до Параски.
      Що ж тепер, скажіть, робити по такій пригоді?..
      ...Піду, мабуть, за старого, що зна ціну вроді.
      Та чи й справді він старий? Ще ж бо і не сивий.
      Роботящий, люди кажуть, таж і не спесивий.
      Годен ще й діток зробить, яких бракувало.
      Не такий уже й старий, як колись здавалось.
      А на молодих ( та цур їм!) навіть і не гляну.
      Людським щастям заживу зі справжнім коханим.






      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Вчителям небесним з селянської хати

      Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
      Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
      А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
      ...Як в пригоді стало все оте з роками:
      Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
      Успіх тимчасовий – така собі забавка...
      Вчителі небесні з селянської хати,
      Мудру вашу раду хочу передати
      Не синам одним лиш, а всьому народу,
      Щоб в майбутнє йшов він, як ви вчили,- гордим.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. ***

      Летять з Європи дощової журавлі,
      Змагаючись у швидкості із буслами й лелеками.
      Хоч шлях такий і небезпечний, і далекий,-
      Судилось їм нести йоре Святій Землі.
      Тож поки в куренях з галуззям замість даху
      Юдеї в згадках поринають в мандри до заповіданого дому,
      Долаючи і болі, і виснажливу багатоденну втому,
      В Ізраїль крильми гуртують хмари невтомні птахи.
      -----------------------------------------------
      Йоре – перший осінній дощ, який починається саме в Сукот (Кущі). Одне з трьох заповіданих Всевишнім свят, що закінчується Сімхат Тора – радістю нового читання Тори (П'ятикнижжя).



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Українські Канни з Виговським Іваном

      «Цвет московской конницы, которая совершила счастливые походы 1654 и 1655 годов, погиб в один день. Никогда после того царь московский не был в состоянии
      вывести в поле такое сильное ополчение»
      Сергей Соловьев «История России с древнейших времен»

      Розкажи всім, Конотопе,
      Як москалів товк ти,
      Як облудливій тій чвані
      Зробив Іван Канни,
      Де уславлена кіннота
      Борсалась в болоті.
      Як в доспіхах дорогих
      Із золота й сталі
      З матюками полководці
      Ханові дістались.
      Як в лахмітті зі сльозами
      Цар до люду вийшов,
      Щоб Москву порятували
      Праведні і грішні .
      А сам уже намірився
      Покинуть столицю
      Та в якімсь глухім кутку
      Мовчки оселитись.
      P.S.
      Стала б вільною Вкраїна ще од Конотопа,
      Та охочі булави ішли тоді товпами.
      Тож, не дай Бог, щоб таке повторилось нині
      Та завадило б в Європі бути Українi.
      ---------------------------------------
      Іван Виговський (рік народження невідомий, розстріляний 9 березня 1664 року) – гетьман України.
      Після смерті Богдана Хмельницького ( серпень 1657 року), коли царський уряд порушив приписи Переяславської Ради, щоб остаточно приєднати Україну до Московії, новий гетьман вирішив розірвати союз з північним сусідом і йти на зближення з Польщею та Литвою. Підтвердженням цього стала Гадяцька угода (6 вересня 1658 року).
      Не бажаючи втратити Україну, Москва послала проти неї 120-тисячну армію. Військо Виговського, до якого приєдналися поляки й татари, було в кілька разів менше. Але завдяки талану гетьмана добірна армія супротивника була або знищена, або потрапила в полон під Конотопом 29 червня 1659 року.
      .Шлях на Москву був відкритий, але за плечима Виговського кувалася зрада охочих до булави полковників, один з яких - Іван Безпалий йшов у складі московського війська.. Їх підтримав також кошовий Війська Запорозького Іван Сірко, напавши на Крим. Після чого хан змушений був залишити Виговського.
      І все ж попри такий фінал перемога під Конотопом, яку зарубіжні історики порівнюють з битвою легендарного Ганнібала (247 р. до н.е. -183 р. до н.е.) під Каннами, де були розбиті римські легіони., дала змогу Україні ще два століття бути автономною.
      Щодо такої значної перемоги, яка набула європейського розголосу, цікава позиція сьогоднішньої Росії. Якщо радянські історики відбувалися мовчанкою , то в ноті протесту Міністерства закордонних справ Російської Федерації у зв’язку зі святкуванням в Україні 350-річчя Конотопської битви говориться про неї, як «об одном из мелких эпизодов». А державні заходи спрямовані начебто на «втягування українського народу в штучне й надумане протистояння з Росією»..
      З огляду на сьогоднішню ситуацію агресивної політики Росії щодо України значення перемоги в Конотопській битві набуває особливої ваги.
      С.М.Соловьев «История России с древнейших времен», т.11, глава первая, стр.50.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Віч-на-віч з неминучим

      А як Смерть усе ж заявиться по мене,
      прийму її, як гостю:
      за чаєм чи там кавою із круасанами
      покажу без поспіху
      над чим працюю,
      розкажу,що тільки в задумах дрімає...
      Смерть сучасна – не якась там старезна баба із косою,
      а миловида молодиця із смартфоном,
      що од Небес отримала таку посаду на Землі.
      Навіть поспівчуваю гості:
      «Краще б приймати породілля...»
      І як здвигне вона плечима чи й усміхнеться
      («Мовляв не всім судилось просить у Бога вибір»),
      спитаю: «Невже нема незамінимих на той світ?
      Рецидивіст якийсь там
      або ж той, що нудиться цим світом,
      чи хто так і не знайшов,
      до чого б прикласти голову й руки».
      Цікаво б знати,чи Смерть зв’яжеться із Небесами?
      P.S.
      Не смерті боюся, а форми відходу з Життя.
      Якби можна було, поминувши хвороби й борги,
      залишить лаконічне: «Подавсь в інші сфери...»
      і без сліз, без прощань
      просто вийти з Життя
      крізь зачинені наніч двері.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. М. Лермонтов. Гілка Палестини
      Скажи-но, гілко Палестини:
      Де ти росла, де ти цвіла?
      Яких бо пагорбів, долини
      Окрасою тоді була.

      Чи біля вод чистих Йордана
      Тебе теплом схід обвівав,
      Чи вітер ночі з гір Лівана
      Тебе сердито колисав?

      Молитву тихую читали
      Чи лився спів старовини,
      Коли листки твої сплітали
      Солима біднії сини?

      Чи пальма та жива й донині?
      Все также вабить в спеку днів
      Вона мандрівника в пустині
      Широким листям в гущині?

      Чи мо’ в розлуці безвідрадній
      Зів’яла, як і ти, вона,
      Лягає порох безоглядно
      На пожовтілий лист сповна?..

      Скажи: побожною рукою
      Хто в край оцей тебе заніс?
      Чи сумував він над тобою?
      Чи бережеш слід його сліз?

      Чи божий ратник – диво- воїн,
      З безхмарним був тоді чолом,
      Як ти, завжди небес достойний
      Перед людьми і божеством?..

      Хранима в таїні незримій
      В іконі золотій моїй
      Стоїш ти, гілко Солима,
      Святині вірний вартовий.

      Прозорий морок, блиск лампади,
      Ківот і хрест стоять поспіл...
      Все повне миру і відради
      Понад тобою і довкіль.


      М.Лермонтов
      ВЕТКА ПАЛЕСТИНЫ

      Скажи мне, ветка Палестины:
      Где ты росла, где ты цвела?
      Каких холмов, какой долины
      Ты украшением была?
      У вод ли чистых Иордана
      Востока луч тебя ласкал,
      Ночной ли ветр в горах Ливана
      Тебя сердито колыхал?
      Молитву ль тихую читали
      Иль пели песни старины,
      Когда листы твои сплетали
      Солима бедные сыны?
      И пальма та жива ль поныне?
      Всё так же ль манит в летний зной
      Она прохожего в пустыне
      Широколиственной главой?
      Или в разлуке безотрадной
      Она увяла, как и ты,
      И дольний прах ложится жадно
      На пожелтевшие листы?..
      Поведай: набожной рукою
      Кто в этот край тебя занес?
      Грустил он часто над тобою?
      Хранишь ты след горючих слез?
      Иль, божьей рати лучший воин,
      Он был, с безоблачным челом,
      Как ты, всегда небес достоин
      Перед людьми и божеством?..
      Заботой тайною хранима
      Перед иконой золотой
      Стоишь ты, ветвь Ерусалима,
      Святыни верный часовой!
      Прозрачный сумрак, луч лампады,
      Кивот и крест, символ святой...
      Всё полно мира и отрады
      Вокруг тебя и над тобой.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Осінні чари
      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає,
      Все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Натан Грінбойм "Бабин Яр"

      З вікна мого помешкання видніє вежа,
      небеса пронизує вістрям,
      а біля підніжжя –Бабин яр.

      Триста вісімдесят п’ять метрів
      сталі й кабелю,
      заангажованих текстів.

      «Телевежа,- кажуть,- змагається з Богом
      за формування громадської думки».

      Господь з гори Сінаю когенами й рабинами,
      вона з височіні своєї – писаками й коментаторами.

      А внизу з-під землі визирають дерева,
      як свічки чорних душ на засніженім савані.

      Кажуть: «Небеса завше перемагають,
      а людина – переможена!
      А я кажу: «Триста вісімдесят п’ять метрів перемагають».
      Як казав і Господь мій.

      І навіть більше – мовчанка
      холодить і пригнічує в долині сліз.

      Поміж вежею та лісом вистрибує птаство:
      гайвороння – на білім снігові,
      голуби білосніжні – на чорних деревах.

      Сонце сідає і посилає проміння
      на могутню будівлю телевежі.

      Сонце обдурено.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Збігнєв Херберт "Пролог"
      Він
      Граю кому? Замкненим вікнам
      Клямкам що виблискують зухвало
      Дощу фаготам – смутним ринвам
      Щурам що серед сміття скачуть

      Відбарабанили востаннє бомби
      простий був погреб на подвір’ї
      дві дошки навхрест шлем дірявий
      в небі пожеж велика ружа

      Хор
      На різне годне обернутись тіло
      В печі доходить хліб брунатний
      Пожежі гаснуть. Тільки власкавлений вогонь триває вічно.

      Він
      Простенький на тих дошках напис
      короткі ймення ніби залпи
      «Гриф», «Вовк», «Снаряд» хто пам’ятає
      Поблякла руда барва під дощами

      Прали ми довго ще
      Бандажі. Тепер ніхто не плаче
      Скрегочуть у коробці сірниковій
      Ґудзики з вдяганки солдатської

      Хор
      Пам’ятки викинь. Спали спогад і в новий струмінь життя влийсь,
      Є лиш земля. Земля єдина і пори року, що над нею.
      Війни комах – це людські війни і смерть коротка над медом квіту.
      Хліб дозріває. Дуби квітнуть.В океан сходять ріки з гір.

      Він
      Пливу проти течії а вони зо мною
      Невблаганно зазирають в очі
      Старі слова шепочуть уперто
      Розпачу хліб гіркий їмо

      В сухе місце завезти їх мушу
      Пагорб з піску зробить великий
      Поки весна сипне їм квіту
      Сон трав’яний міцний сп’янить

      Хор
      Міста цього нема
      Пішло під землю

      Він
      Ще світить

      Хор
      Як трухляк у лісі

      Він
      Пусте місце
      Та постійно над ним тремтить повітря
      За тими голосами

      Ххх
      Рів у якому плине каламутна річка
      називаю Віслою. Нелегко визнать:
      на таку нас прирекли любов
      такою прохромили нас вітчизною

      Zbigniev Herbert
      Prolog
      On

      Komu ja gram? Zamkniętym oknom
      klamkom błyszczącym arogancko
      fagotom deszczu - smutnym rynnom
      szczurom co pośród śmieci tańczą

      Ostatni werbel biły bomby
      był prosty pogrzeb na podwórzu
      dwie deski w krzyż i hełm dziurawy
      w niebie pożarów wielka róża

      Chór

      Na rożnie się obraca cielę.
      W piecu dojrzewa chleb brunatny.
      Pożary gasną. Tylko ogień ułaskawiony wiecznie trwa.

      On

      I zgrzebny napis na tych deskach
      imiona krótkie niby salwa
      "Gryf" "Wilk" i "Pocisk" kto pamięta
      spłowiała w deszczu ruda barwa

      Praliśmy potem długie lata
      bandaże. Teraz nikt nie płacze
      chrzęszczą w pudełku po zapałkach
      guziki z żołnierskiego płaszcza

      Chór

      Wyrzuć pamiątki. Spal wspomnienia i w nowy życia
      strumień wstąp.
      Jest tylko ziemia. Jedna ziemia i pory roku nad nią są.
      Wojny owadów - wojny ludzi i krótka śmierć nad miodu
      kwiatem.
      Dojrzewa zboże. Kwitną dęby. W ocean schodzą rzeki z gór.

      On

      Płynę pod prąd a oni ze mną
      nieubłaganie patrzą w oczy
      uparcie szepczą słowa stare
      jemy nasz gorzki chleb rozpaczy

      Muszę ich zawieźć w suche miejsce
      i kopczyk z piasku zrobić duży
      zanim im wiosna sypnie kwiaty
      i mocny zielny sen odurzy

      To miasto -

      Chór

      Nie ma tego miasta
      Zaszło pod ziemię

      On

      świeci jeszcze

      Chór

      Jak próchno w lesie

      On

      Puste miejsce
      lecz wciąż ponad nim drży powietrze
      po tamtych głosach

      *

      Rów w którym płynie mętna rzeka
      nazywam Wisłą. Ciężko wyznać:
      na taką miłość nas skazali
      taką przebodli nas ojczyzną
      Autor: Zbigniew Herbert



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. За прогнозом Павла Глоби


      Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
      І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
      Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
      Стоїть незмінно на розпутті Путін.
      В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
      Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
      Ладен би невгамовний мачо
      Лізти туди хоча б і рачки,
      Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
      І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
      Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
      Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
      «Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
      А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
      За тиждень приневолю всю Європу!
      Америку умить зітру на порох –
      Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
      ...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
      Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
      За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
      Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
      Вороном кряче Муамар Кадаффі:
      «Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. ***
      За покалічене дитинство
      війна мене нагородила
      датами двома народження.
      Обидві у вересні.
      Перша – в паспорті.
      Так би мовити для всіх,
      узята з метрики двоюрідного брата,
      бо мою в сільраді не знайшли,
      як відправляли в дитбудинок.
      Друга - справжня. З уст матері.
      Для родини й товариства.
      Щоправда, якщо й відгукуюся на вітання,
      то скорше для годиться.
      Волів би такої днини
      цілковито зануритись в Поезію
      десь на безлюднім острові
      (якщо такі ще є на світі).
      Поменшало б боргів перед Нею.
      P.S.
      Що тільки не закрутить у вир думок,
      у вирву знадних мрій…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Єрмак

      "Ко славе страстию дыша,
      В стране суровой и угрюмой,
      На диком бреге Иртышa
      Сидел Ермак, объятый думой"
      К.Ф. Рылеев «Смерть Ермака»

      1
      Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
      Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
      Минуле все простив, благословивши на нові розбої.

      2
      Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
      Хто, як і він, сокирою й хрестом
      На дружбу спокушав далекі од Москви народи.
      Не спить Єрмак. Ну,як заснуть, коли перед очима -
      Кремль. Ось цар зіходить зі свойого трону
      І при боярах сповіщає, що сибірський край –
      Однині під його всесильною рукою.
      А потім по-батьківськи цілує Єрмака- героя...
      І од видінь спокусливих таких хропе вже й отаман...

      3
      Не сплять лиш ті, хто мав би завтра буть
      Порубаним чи навіки приреченим на рабство.
      Кучум, їх славний проводир в помічники негоду взявши,
      Привів народ свій праведний суд чинити.
      І навіки заснули вояки, не скуштувавши насолоди бою.
      Лиш отаман добрався до ріки і, може б, подолав Іртиш,
      Та панцир мідний - царевий щедрий дар,
      Що в січах часто виручав,
      Знесилив у поєдинку з хвилями.

      4
      Буря ревла. І грім гримів.
      І вітер мовби голосив по-людськи:
      «Пильнуйте ненаситних нових єрмаків,
      Бо ж для Москви все вільне має стати підневільним!»

      -------------------------------------------------
      Рилєєв Кіндрат Федорович (1795-1826) – російський поет. Один з небагатьох декабристів, який відстоював ідею незалежності України.
      Єрмак Тимофійович (1532/ 1534/ 1542-1585) – отаман, один із завойовників Сибіру. Уславився розбоями й грабунками ногайських улусів, не гребував і караванами руських купців.
      Поема Рилєєва стала народною піснею, відомою й в Україні. Так, в одній із п’єс Івана Микитенка куркулі напідпитку співають: «Ревіла буря, грім гримів і вєпрі в дєпрях бушували!»








      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. ***

      Їй би в матріархаті народитися годилось,-
      Од ласки й доброти з десяток чоловіків зомліло б,
      А то лиш я один та ще онук й сини...
      Немає простору у повноті розправить крила.
      Отож, як на останню приступку життя зійду,
      Відкіль в інші світи вже мерехтить стежинка,
      Спитаю в Господа про те, що стільки літ ношу:
      «За дар який Ти дав мені таку ж бо дивовижну жінку?»



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. ***

      Уже завересніло.
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. "Не простимо і не забудемо!"

      Нізащо не сяду на цей ослін:
      Недремна пам’ять прониже -
      Десятком сусідських голосів,
      Старих і молодих, і навіть немовлячих,
      Пошматованих тоді у досвітковій тиші.
      Усміхнені, задумані, ще напівсонні –
      Такими їх побачив терорист-араб
      І в злобі на смертоносний гудзик натиснув..
      ...Автобусна зупинка сьогодні тут, як і тоді:
      В’язанка квітів, молитовник,
      Розгорнутий там, де «Не вбий!»
      Та рукотворний напис угорі:
      «Не простимо і не забудемо!»
      Єрусалим ще спить, тож одинцем молюсь
      На цій освяченій кров’ю місцині.
      Осмалена сосна на спомин хилить віття,
      На зрошеній траві шпаки і горлиці пасуться –
      Нащадки птаства, що розлетілося
      Колись од вибуху навсібіч.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    123. Осип Мандельштам
      Дано мені тіло – робить що з ним,
      Таким єдиним і таким моїм?

      За радість спокійну дихать і жить,
      Кому подякувать краще скажіть?

      Я садівник, я ж і квітка однак,
      У темниці світу – не одинак.

      На вічності скла уже залягло
      І дихання моє, і тепло.

      Мій візерунок застигне на нім,
      Непізнаний донедавна ніким.

      Хай миті стіка каламуть брудна –
      Візерунок мій не закреслить вона.

      1909

      Дано мне тело - что мне делать с ним,
      Таким единым и таким моим?

      За радость тихую дышать и жить,
      Кого, скажите, мне благодарить?

      Я и садовник, я же и цветок,
      В темнице мира я не одинок.

      На стекла вечности уже легло
      Мое дыхание, мое тепло.

      Запечатлеется на нем узор,
      Неузнаваемый с недавних пор.

      Пускай мгновения стекает муть -
      Узора милого не зачеркнуть!

      1909




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Дідівське

      Максимкові – дорогому онукові

      Маленьке сонечко моє,
      Чом довго так блукав ти досі?
      Я стільки літ тебе шукав,
      Що аж забрів у пізню осінь.

      Щемливе сонечко моє,
      Посеред клопотів буденних
      Побачить радісним тебе –
      Свято зі свят завше для мене.

      Незгасне сонечко моє,
      Якби була у тебе змога
      Молитись щодня зі мною,
      Подовшав би мій шлях під Богом.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    125. ***

      Не в радість мені сьогодні свята –
      Ні світські, ані релігійні,
      Бо ж нечисть за горло вже хвата
      Й до прірви штовхає Україну.
      Під жаб’ячим поглядом Московії
      Закляк світ. Про санкції белькоче, про ООН...
      І невтямки йому, що ще з часів Петрових
      Підлоту й силу Росія возвела в закон.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. М. Лермонтов "Батьківщина" (до 200-річчя з дня народження)
      Люблю вітчизну я,та дивною любов’ю!
      Її не подолає розум мій.
      Ні слава, що добута кров’ю,
      Ні повний гордої довіри супокій,
      Ані старовини легенди заповітні
      Не в змозі зворухнуть відрадні мої мрії.
      Та я люблю –за що не знаю сам –
      Її степи в холодному мовчанні,
      Її ліси в безмежнім коливанні,
      Річки у повінь, мов рівня морям,
      Промчати путівцем люблю вночі на возі
      І, зором неквапним пронизуючи тінь,
      Стрічать обабіч з думою про сон свій
      Засмучених осель тремтливії вогні.
      Люблю стерні димок мрійливий,
      Чумацьку валку в напівсні
      Й на пагорбі пОсеред ниви
      Беріз подружжя вдалині.
      Радію, що не всім знайоме,
      Як бачу тік повен зерном,
      Хатину вкриту соломою
      З майстерно різьбленим вікном.
      А в свято, вечором росистим,
      Дивитись запівніч хотів
      На танці з гупанням і свистом
      Під гомін п’яних мужичків.

      Родина

      Люблю отчизну я, но странною любовью!
      Не победит ее рассудок мой.
      Ни слава, купленная кровью,
      Ни полный гордого доверия покой,
      Ни темной старины заветные преданья
      Не шевелят во мне отрадного мечтанья.
      Но я люблю — за что, не знаю сам -
      Ее степей холодное молчанье,
      Ее лесов безбрежных колыханье,
      Разливы рек ее, подобные морям;
      Проселочным путем люблю скакать в телеге
      И, взором медленным пронзая ночи тень,
      Встречать по сторонам, вздыхая о ночлеге,
      Дрожащие огни печальных деревень.
      Люблю дымок спаленной жнивы,
      В степи ночующий обоз
      И на холме средь желтой нивы
      Чету белеющих берез.
      С отрадой, многим незнакомой,
      Я вижу полное гумно,
      Избу, покрытую соломой,
      С резными ставнями окно;
      И в праздник, вечером росистым,
      Смотреть до полночи готов
      На пляску с топаньем и свистом
      Под говор пьяных мужичков.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Ципріан Каміль Норвід "Моя пісенька (II)"

      До краю того, де окрушину хліба,
      З землі підіймають як шану
      Дарункам Неба...
      Тоскно мені, Боже...

      До краю того, де вина завелика
      Порушить гніздо чорногуза на груші,
      Бо ж усім служить...
      Тоскно мені, Боже...

      До краю того, де перші поклони –
      Як одвічне Христове визнання:
      «Благословен будь!»
      Тоскно мені, Боже...

      Тоскно мені ще й за іншим,
      Що вже й не знаю, де його місце,
      Також непорочне...
      Тоскно мені, Боже...

      До без-тоскноти і до без-думки
      До тих, що мають так за так – ні за ні
      Без світло-тіні...
      Тоскно мені, Боже...

      Тоскно мені там, де мене хтось обстоює?
      І так мусить бути, хоч і не станеться так
      Приязні моїй.
      Тоскно мені, Боже...

      1854


      Moja piosnka II
      Cyprian Kamil Norwid

      Do kraju tego, gdzie kruszynę chleba
      Podnoszą z ziemi przez uszanowanie
      Dla darów Nieba....
      Tęskno mi, Panie...
      Do kraju tego, gdzie winą jest dużą
      Popsować gniazdo na gruszy bocianie,
      Bo wszystkim służą...
      Tęskno mi, Panie...
      Do kraju tego, gdzie pierwsze ukłony
      Są - jak odwieczne Chrystusa wyznanie,
      "Bądź pochwalony!"
      Tęskno mi, Panie...
      Tęskno mi jeszcze i do rzeczy innej,
      Której już nie wiem, gdzie leży mieszkanie,
      Równie niewinnej...
      Tęskno mi, Panie...
      Do bez-tęsknoty i do bez-myślenia,
      Do tych, co mają tak za tak - nie za nie,
      Bez światło-cienia...
      Tęskno mi, Panie...*
      Tęskno mi owdzie, gdzie któż o mnie stoi?
      I tak być musi, choć się tak nie stanie
      Przyjaźni mojej...
      Tęskno mi, Panie...

      1854









      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. ***

      Не викорчовуй, Боже, сьогоденням
      Мою незмінну тугу за ровесників.
      ...Війна відкинула нас, дітей,
      В кам’яну епоху, де вогонь
      Добували трутом і кременем-кресалом,
      Де взимку на заслонці носили жар
      В завіяну снігом хатину,
      Де за дієту слугував підножний корм,
      А квіт акації був за десерт...
      Тож перед пам’яттю всіх тих,
      Хто так і лишився в тій кам’яній епосі,
      Спиняй мене од забаганок, Боже,
      Частіш нагадуй, що все можливе
      В цім сатанинськім світі,
      Що за монбланами достатку
      Причаїлась смерть, і що якоїсь миті
      Все може обернутись нежданим
      Спогадом міфічним у печері
      Бозна якої вже давноминулої доби.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Єрусалимська фата-моргана

      Дріма Єрусалим у тумані,
      Немовби Богом з неба знятий.
      І якось млосно на душі мені,
      І конче хочеться дізнатись,
      Чи, може, й там усе, як тут:
      Снують авто, сопуть трамваї,
      Неохоче «сови» на роботу йдуть: .
      Не «жайвори», тож смачно позіхають.
      Ворона в роздумі куняє,
      Кіт гордовито шлях перетинає...
      ...Та раптом рожевіє. Все довкруж в обнові.
      Єрусалим небесний поступається земному,
      Щоб завтра фата-морганою явитись знову.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. М.Лермонтов "Молитва" (до 200-річчя з дня народження)

      В життя хвилину трудную,
      На серці як печаль:
      Одну молитву дивную
      Напам’ять я почав.

      Є сила благодатная
      В співзвуччі слів живих,
      І дихає незнаная
      Свята чарівність в них.

      З душі, мов камінь, скотиться,
      І сумнів оддаливсь –
      І віриться, і плачеться,
      І легко як колись...

      М.Лермонтов "Молитва"

      В минуту жизни трудную,
      Теснится ль в сердце грусть,
      Одну молитву чудную
      Твержу я наизусть.

      Есть сила благодатная
      В созвучье слов живых,
      И дышит непонятная,
      Святая прелесть в них.

      С души как бремя скатится,
      Сомненье далеко —
      И верится, и плачется,
      И так легко, легко...
      1839 [1]
      _______________________________________






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Герої - поруч
      Слава Україні!
      Героям слава!


      Боєць помирав...
      Лиш на шосту добу
      Рухнувся на ліжку
      І стиха добув
      З грудей пробитих:
      «Пи!..»
      Конвеєром сестри
      Спішать йому воду,
      Та кухоль вертати
      Велить головою
      І рвійно, нестямно,
      Одними губами:
      «Пи-са-ти!..»
      Він вмер,
      Не пропікши папір
      Рядками тамованих віршів.
      ...Він вмер.
      Довго світилось чоло
      Роздумним, тривожним, віщим.
      Він вмер.
      А недавно казав –
      Стільки ж у нього
      Відкладено справ...
      І планку рекордну
      Ще треба скорить.
      На гордім Памірі
      Автограф лишить.
      І веснами звідувать
      Лісу обнову,
      І веслами збурювать
      Хвилю Дніпрову.
      А ще ж для коханої
      Слів не знайшов.
      Планету безкраю
      Лиш в снах обійшов...
      Він вмер...
      Та коли до рекорду
      Видзвонює тіло
      Потужним акордом,
      Так хочеться крикнуть:
      «Боєць не вмирав!
      Він силу і юність
      Нам передав!»
      Тож завше з тобою
      На всіх п'єдесталах
      Поруч герої,
      Що вічністю стали.







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. ***

      Сильний голос зве,
      у сльозах зове,
      понад часом він успіх посила
      Рахель

      Поки чужинцем
      ще не всі потоптано конвалії й суниці,
      поки ще Чорне море
      не відгонить триповерховим московським матом,-
      каміння і олива кожна,
      і навіть безголоса бадилина
      волають денно й нощно:
      «Прийди на поміч, Україно!
      Вернися в Крим якомога скорше,
      бо за безвладдя супостат глумиться,
      упершись в край наш автоматом!»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. ***

      «Прости мені, Боже,
      Що й Тебе забуваю,
      Як Моцарта чую...»
      «Прощаю..,-
      долинає відлунням.-
      Та в захваті тім же,
      Чому не згадаєш і тих,
      Хто розлив себе в кольорі?
      Хто в камінь втіливсь
      Поза часом і простором?»
      «Ні, Праведний Боже!
      Не дивлюсь – завмираю
      Перед Ван-Гогом, Роденом і Хокусаї...
      Та все ж... хоч іскра Твоя
      Відбилася в кожнім,
      А Моцарт неначебто -
      Поруч з Тобою...
      «Ні, Моцарт такий, як усі,
      Кого генієм звете.
      А чому не згадаєш і тих,
      Хто зорить тобі в слові?»
      «??»
      «Розумію. Відтоді, як у Вавілоні
      Я скинув із башти всіх тих,
      Хто наміривсь зрівнятись зо мною,
      Розбивши на друзки єдину їх мову,
      Непросто сказати,
      Хто ж перший у слові...»
      «Шукаю і мовби своєму радію,
      Як знаходжу в густім різномов’ї,
      Де думку з’єднали мелодія й колір».
      «Благословляю!...»- з надсвіту гуркоче.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Тепло Господнє

      Як пізно все оте прийшло,
      Що з перших кроків мусило бути:
      Родинне вогнище з теплом,
      З яким надійніш шлях у майбутнє.
      Спасибі Всевишньому - збулось:
      Із манівців на стежку вивів вірну,
      Незміряну знайшов мені Любов,
      Потомством нагородив омріяним.
      Та як по щоденних молитвах моїх
      Віддячити Господь захоче ще чимсь,
      «Теплом Своїм,- скажу,- зігрій усіх.
      Хай кожен Твою відчує щедрість».





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. ...Така-от повість невесела

      1.
      Як хитрий розв’язок задачі,
      У заповіднім лісі дачі, дачі..
      Де за парканами захмарними
      Батьківську мову чуть – намарне.

      2.
      ...Щоб лад фашистський зруйнувати,
      Знесли мільони головаті –
      Не для газет і не для ліри:
      Як кров несли і як шматочки шкіри.

      3.
      Старі хати потомились
      Виглядати гостей милих,
      Поставали на коліна,
      Поміж котеджів – мов тіні.
      На старечі вутлі плечі.
      Налягає тихий вечір...
      Зачиняє ніч повіки...
      Чи до ранку? Чи навіки?
      P.S.
      Село – в місто, місто – в села.
      Ростуть міста, зникають села,-
      Така-от повість невесела.
      --------------------------------
      Головатий Ферапонт Петрович (1890-1951) під час Великої Вітчизняної війни на власні кошти придбав два літаки для Червоної Армії.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Хай тільки захват буде напохваті

      Не заважайте жінці буть красивою.
      «Що?»-«По чім?»-«Звідки?»- не випитуйте.
      Краса для чоловіка - найцілющі ліки,
      Щоб не зостарітись дочасу,
      Не збайдужіть в жорстокім світі.
      Краса жіноча – заповідна грядка,
      Де бережно плекають таємниці...
      Не варто на ту грядку заглядати,
      Аби не потоптати сходи ніжні.
      Хай тільки захват буде напохваті.
      Навіть безмовний. І цього вже стачить



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Ципріан Каміль Норвід "Пам'яті Бема жалібний рапсод"


      Lusiurandum patri datum usque ad hanc-diem ita servavi …
      Annibal

      1
      Чом від’їжджаєш, Тіне, руки поклавши на панцир,
      При смолоскипах, що іскрами грають побіля твоїх колін?
      Лавром зеленим і плачем свічок меч сьогодні политий,
      Рветься сокіл, і кінь твій копитами б’є, немов танцюрист.
      -Мають, мають прапорці й згортаються,
      Як намети рухомі військ, що небом кочують.
      Довгі труби плачем заливаються, і знамена
      Вклоняються опущеними крилами згори,
      Як списом пробиті дракони, ящури й птахи...
      Скільки ж бо задумів здійснив ти списом –
      ІІ
      Панни скорботні йдуть: одні, рамена підносячи
      Зі снопами пахучими, що вітер куйовдить,
      Другі, в чаші збираючи сльози, що спадають з облич,
      Інші, шукаючи шлях, хоч споконвіку він тут...
      Інші, об землю розбиваючи начиння з глини,
      І грюкіт отой ще побільшує смуток.
      ІІІ
      Хлопці б’ють у сокири, поблакитнілі од неба,
      Б’ють в щити поруділі од світла зброєносці,
      Велетенська хоругва тріпоче посеред диму,
      Вістрям спису, сказати б, оперта під-небо.
      ІV
      Входять в узвіз і тонуть... Виходять у місячне світло
      І чорніють на небі, і відблиск холодний торкнувсь їх,
      І по лезах, як зірка, що впасти не в змозі, світить.
      Хорал раптово стихає і знову, як хвиля зринає...
      V
      Далі-далі – аж доки не скотимось колись в домовину
      І побачимо чорне жерло провалля, що чига за дорогою,
      Котре Людство не знає, як перескочить,
      Твого румака уразимо списом, як старою острогою...
      VI
      І підемо хороводом, огортаючи смутком поснулі оселі,
      В брами б’ючи урнами, насвистуючи в щерби сокир,
      Щоб мури Єрихона розвалилися, наче колоди,
      Зомлілі серця очнуться – плісняву згорнуть народи з очей...
      ................
      Далі- далі - -

      BEMA PAMIĘCI ŻAŁOBNY-RAPSOD

      ...Iusiurandum patri datum
      usque ad hanc-diem ita servavi...
      Annibal


      I
      Czemu, Cieniu, odjeżdżasz, ręce złamawszy na pancerz,
      Przy pochodniach, co skrami grają około twych kolan? -
      Miecz wawrzynem zielony i gromnic płakaniem dziś polan;
      Rwie się sokół i koń twój podrywa stopę jak tancerz.
      - Wieją, wieją proporce i zawiewają na siebie,
      Jak namioty ruchome wojsk koczujących po niebie.
      Trąby długie we łkaniu aż się zanoszą i znaki
      Pokłaniają się z góry opuszczonymi skrzydłami
      Jak włóczniami przebite smoki, jaszczury i ptaki...
      Jako wiele pomysłów, któreś dościgał włóczniami...

      II
      Idą panny żałobne: jedne, podnosząc ramiona
      Ze snopami wonnymi, które wiatr w górze rozrywa,
      Drugie, w konchy zbierając łzę, co się z twarzy odrywa,
      Inne, drogi szukając, choć przed wiekami zrobiona...
      Inne, tłukąc o ziemię wielkie gliniane naczynia,
      Czego klekot w pękaniu jeszcze smętności przyczynia.

      III
      Chłopcy biją w topory pobłękitniałe od nieba,
      W tarcze rude od świateł biją pachołki służebne;
      Przeogromna chorągiew, co się wśród dymów koleba,
      Włóczni ostrzem o łuki, rzekłbyś, oparta pod-niebne...

      IV
      Wchodzą w wąwóz i toną... wychodzą w światło księżyca
      I czernieją na niebie, a blask ich zimny omusnął,
      I po ostrzach, jak gwiazda spaść nie mogąca, przeświéca,
      Chorał ucichł był nagle i znów jak fala wyplusnął...

      V
      Dalej - dalej - aż kiedyś stoczyć się przyjdzie do grobu
      I czeluście zobaczym czarne, co czyha za drogą,
      Które aby przesadzić, Ludzkość nie znajdzie sposobu,
      Włócznią twego rumaka zeprzem jak starą ostrogą...

      VI
      I powleczem korowód, smęcąc ujęte snem grody,
      W bramy bijąc urnami, gwizdając w szczerby toporów,
      Aż się mury Jerycha porozwalają jak kłody,
      Serca zmdlałe ocucą - pleśń z oczu zgarną narody...
      . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
      Dalej - dalej - -
      ________________________________________

      "Клятву батькові дану,я зберіг по сей день..." Ганнібал.
      Ципріан Каміль Норвід (1821-1883) - класик польської літератури, есеїст, художник.
      Юзеф Захаріаш Бем (1794-1850) - польський генерал, начальник артилерії Війська Польського під час Листопадового повстання, фельдмаршал турецької армії, керівник угорського повстання (1848-1849).











      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Осип Мандельштам

      О,небо, небо, ти мені наснишся!
      Не може буть, щоб ти навік осліпло.
      І день згорів, немов сторінка біла:
      Дещиця диму й попелу дещиця.
      1911

      Осип Мандельштам
      О небо, небо, ты мне будешь сниться!
      Не может быть, чтоб ты совсем ослепло.
      И день сгорел, как белая страница:
      Немного дыма и немного пепла.
      1911








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. ***

      «Останься пеной, Афродита»
      Осип Мандельштам «Silentium»

      Це, мабуть, янгол-баламута
      Тебе вночі із кимось переплутав
      І косу воронову в біле вбрав,
      І рівчаками лоб зорав...
      Удосвіта забракло, певне, сили –
      Очі та голос тими ж залишились.
      По них сьогодні безпомильно пізнаю,
      Кому віддав я молодість свою.
      Як і тоді, поруч вона сідає,
      Мене, мов ненароком, розглядає.
      І я питаю: «Може, щось не так?»
      І чую: «Пройшлись і по тобі літа...»
      Краєм долоні змахує сльозину.
      А я дивлюсь на неї – ще таку красиву!..











      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Батьківські забаганки
      Доки батьки не перейшли у рай,
      Ти їм по змозі потурай.
      Курям на сміх їх забаганки...
      Щоб ти хоч раз на тижні подзвонив,
      А ліпше – щоб одвідав.
      Щоб одягавсь не всупереч погоді.
      Щоб на онуків не гримав без причини.
      Щоб їв не стоячи, позиркуючи в книгу.
      Щоб не ганявсь за кожним підробітком,
      А більше про здоров’я дбав...
      Ну, ще з десяток настанов і просьб.
      Якщо не плюсувать, не так уже й багато.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. ...Коли неправедно караєм
      ...Як гірко плачуть наші діти,
      коли неправедно караєм.
      Наче журавель, підбитий
      над посмутнілим небокраєм.
      А найстрашніші тихі схлипи,
      зойки до остраху і дрожі...
      ...Немовби вдарили під дихало:
      кричати б треба, а не можу.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. ***
      Заціловані - од з’яви на світ,
      Розбещені забаганками без відмови.
      Знавці своїх прав і невігласи щодо обов’язків ...
      ...Не второпаю, як солдатами стаєте ви,
      Готові на ризик і смерть...
      І непокірні,як йдеться про гідність і честь -
      Свою й Батьківщини?
      ...Ні, збагнуть до пуття ізраїльтян
      Можна, тільки зродившись на їхній Святій Землі...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Хаїм Ґурі "Дружба"

      Ніч осіння на Неґев зійшла,
      Засвітила зірки тихо-тихо,
      Вітерець на порозі став,
      І хмарки переходять дорогу.
      Уже рік...І не зуздрились ми,
      Як пролинув той час після битов,
      І скількох поміж нами нема.
      Тож згадаємо всіх,
      Їх чуприни цупкі, їхні лиця,
      Адже дружба нізащо не дасть
      Серцю просто їх так позабути.
      Освящається кров’ю любов,
      Ти розквітнеш іще поміж нами.
      Дружба та, що зродилась без слів,
      Мовчазна, непорушна й сіра
      Від страхітливих довгих ночей,
      Ти лишилася чиста й світла.
      Наче молодість, дружба для всіх
      До життя повертає знову,
      Бо полеглі в кривавих боях
      Залишились у пам’яті жити.
      Тож згадаємо всіх,
      Їх чуприни цупкі, їхні лиця,
      Адже дружба нізащо не дасть
      Серцю просто їх так позабути.
      Освящається кров’ю любов,
      Ти розквітнеш іще поміж нами.
      ---------------------------------------------
      Хаїм Ґурі (1923) – ізраїльський поет, прозаїк, драматург, кінорежисер.
      Неґев - пустеля в Ізраїлі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. ***
      Уже б, як належне, годилось сприймать літа
      (Їх плин уповільнить іще не вдавалось нікому),
      Якби не надходила північ густа,
      Що серце мов книгу, горта і горта,
      І ставить не крапку, кому.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Натан Альтерман "Срібна таця"

      І затихне земля. Небес око багряне
      Померкне поволі на димній межі.
      І постане народ із розшарпаним серцем
      В надії на диво бодай хоч одне...

      Під місячним сяйвом врочисто стане,
      Готовий на свято й на пострах готовий.
      І вийдуть тоді невідь звідки юнак і юнка
      І назустріч кагалу попростують тихцем.

      В одежині закіпченій, у важких черевиках
      Зійдуть кроком неквапним по стежині крутій,
      Припорошені пилом, бозна скільки не миті,
      Під загравою й гулом затятих боїв.

      В утомі надлюдській, зачудовані спокоєм,
      В росі світанковій, перемішаній з кров’ю,
      Молодята нарешті припинять ходу.
      І не знать допуття: чи живі вони чи вже вбиті.
      І спитає народ крізь сльози і подив:
      «Хто ви?» І почує в одвіт тихий шепіт
      Юнака і юнки: «Ми – срібна таця,
      На якій вам юдейську державу оце принесли».

      Скажуть так і впадуть , огорнуті тінню.
      А решту Ізраїль в історії оповість.
      --------------------------------------
      Натан Альтерман (1910-1970) - ізраїльський поет, драматург, журналіст.
      Хаїм Вейцман (1874-1952) - перший президент Держави Ізраїль.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Лея Шабат "Завше чекаю тебе"

      Ой, дитинко моя,
      Час минув і полинув ти
      Так далеко відсіль.

      Ой, дитинко моя,
      Ти, як пташка, на цьому світі,
      Як кожен, шукаєш свій виднокіл.

      Кожен літак в піднебессі,
      Зіронька кожна, що загляда мені в очі,
      Про тебе нагадують так,
      Як нахліелі віщує про дощ,
      Як цвіркуни в надвечір’ї
      Випереджають ніч.

      Ой дитинко моя,
      Спроможись прилинуть сюди щонайшвидше.
      Так прошу я тебе в оцій тиші.
      -----------------------------
      Шабат Леа (1957) – ізраїльська поетеса, композитор і співачка.
      Нахліелі – пташка.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Пізнаю історію не з книжки
      Невже це й справді
      Я тонкосльозим став на старості?
      Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
      Як щось важке й холодне навалиться на серце,
      До болю зчавить горло…
      Але ж з-поміж 6 мільйонів
      Спалених, закопаних живцем в ровах,
      Розстріляних, повішених,
      Голодом доведених до смерті, –
      Нема нікого з мого роду.
      І з-поміж тих, хто майже голіруч
      Постав на захист права на свій Дім.
      Хто боронив той Дім,
      Назавше відклавши шкільний підручник,-
      Теж нема нікого з мого роду.
      І лише серед тих,
      Кого безвусі палестинські гицлі
      Пошматували в автобусах, в кафе,
      Могла буть і моя дружина.
      Хвалити Бога, обійшлось –
      Поламано лиш ребра
      Та невибутній шум карьожить вуха.
      От і сьогодні спиняюсь
      На невмолимий клич сирени.
      А поруч – памолодь.
      І навіть ті,
      Кого годиться називать онуками.
      Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
      На щоки наплива сльоза.
      І я подумав тої миті,
      Що з кожним роком усе глибше вростаю
      У цей згорьований віддавна край,
      Де так переплелися долі й епохи,
      Що пізнаю історію не з книжки,
      І де не можна буть уже чужинцем.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Два королі на однім троні

      Що може порізнить навіки батька з сином?
      В родині Штрауса до того спричинилась... скрипка.
      Був батько вже на троні «короля вальсів»,
      Коли син з-під столу всотував чарівні звуки скрипки.
      Батько боявся невдовзі поступитись троном,
      тож заборонив маляті навіть торкатись скрипки.
      Що завгодно: фортеп’яно, кларнет, орган...
      Тільки не те, чим зачарований був віденський бомонд.
      Та, як-то кажуть, найшла коса на камінь:
      уроками на фортеп’яно син заробляв,
      щоб грать на скрипці не згірш батька.
      А як відчув, що вже не поступається йому,
      добився у властей буть диригентом і створив оркестр.
      Ревнивець-батько вдавсь до суду й виграв,
      і без грошей лишив сім’ю напризволяще.
      Вальсами розважав батько цісаря та його двір,
      а син до слави починав шлях у приміських кав’ярнях.
      Європу на той час стрясали революції.
      Сходили кров’ю Венеція, П’ємонт, Палермо...
      По всій імперії австрійській гримів Радецький: .
      душив оружно він найменший потяг до свободи.
      Коли ж фельдмаршал переможцем в’їжджав у Відень,
      його стрічали маршем Штрауса-батька,
      а син на барикадах «Марсельєзу» грав повсталим.
      Смерть батька урвала сімейну ворожнечу.
      Син повноправно сів на троні короля вальсів.
      Р.S.
      Притоптуючи в такт «Маршу Радецького» чи коливаючись під мрійні звуки «Голубого Дунаю» або ж «Казок Віденського лісу», не думаємо ми про розлад поміж батьком і сином. Музика здолала всі незгоди, увічнивши славою обох.
      --------------------------
      Йоганн Штраус-батько (1804-1849).
      «Незабутньою лишиться для мене кожна п’єса, якою диригує він зі скрипкою в руках. Вона ввергала дивовижного Йоганна Штрауса в цілковито дикий , що межує з несамовитістю захват. Цей демон віденського музичного народного духу здригався на початку кожного вальсу, мовби Піфія на тринозі. Публіка, котра насправді була сп’яніла більше його музикою, аніж поглинутими напоями, здіймала справжнісіньке виття, що підносило натхнення диригента зі скрипкою на недосяжну для мене височінь»,- так записав 1832 року в своєму щоденнику молодий Ріхард Вагнер про Штрауса-батька.
      Йоганн Штраус-син (1825-1899).
      Йоганн Радецький (1766-1858).



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Кочур Григорій Порфирович
      ***
      Замели метiлi i полярнi пурги
      Всi шляхи-дороги, що вели назад.
      Я несу у серцi, мов дарунок щирий,
      Небо України i вишневий сад.
      Будуть вони разом мандрувать зi мною
      По далеких землях, тундрових краях.
      I вiд того буде легшим набагато
      Пройдений з дитинства той тернистий шлях.
      I коли спiткнуся на важкiй дорозi,
      Упаду в заметах в куряву снiгiв,
      Батькiвщини небо надi мною буде,
      А в очах – вишневих птахiв чути спiв.

      ***
      Замели пургою в тундре злые ветры
      Все пути-дороги, что вели назад.
      Но несу я в сердце, как подарок щедрый,
      Небо Украины и вишнёвый сад.
      Будут они вместе странствовать со мною
      По краям далёким тундры снеговой,
      И казаться будет легче мне намного
      Тот, что с детства пройден, путь тернистый мой.
      Если оступлюсь я на дороге длинной,
      Головой в сугробы упаду я ниц,
      Надо мною будет небо Украины,
      Сад в глазах вишнёвый, полный пенья птиц.

      ДPYЖИHI
      Бувало iнколи: вертаючи додому,
      Лиш рiднi обрiї замайорять здаля,
      Нетерпеливiстю поборюючи втому,
      Думками забраний, прискорюючи шлях,
      Я рвався, щоб тобi чим скорше розказати,
      Шо бачив, чим мене стрiвала далечiнь,
      I сердивсь, коли хтось, а найчастiш сама ти
      Вривала розповiдь – мов, спершу вiдпочинь,
      Не надто беручи поважно й урочисто
      Хвилину, що мене сповняла до країв
      Не очевиднiстю для всiх ясного змiсту,
      А пломенем, який приховано горiв.
      I от тепер обом судилось прокладати
      До дому стежечку – до того, що нема,
      Нетерпеливiстю поборюючи дати,
      Думками деручись крiзь гущину оман.
      Так нiби й час уже з тобою пороч сiсти,
      I з тим же пломенем, який горiв колись,
      Тихенько, з усмiхом спокiйним розповiсти,
      Як загубив життя... а решту все принiс...
      Я вiрю буде так: перед тобою знову,
      Усе, що сталося, як саван простелю
      I стану сердитись, коли перервеш мову
      Словами спiвчуття, обурення, жалю
      Чи осуду...
      1950 р.

      ЖEHE
      Когда домой вернуться мне случалось,
      Едва завидев горизонт родной,
      Нетерпеливость, победив усталость,
      Мне сокращала долгий путь домой.
      Я рвался рассказать, спеша весьма,
      Что видел, чем меня встречали дали,
      Сердясь, коль кто-то, чаще – ты сама
      Речь прерывала – отдохни вначале,
      Вниманием таким лишь отнимая
      Миг, когда мыслью переполнен до краёв,
      Америк ей, отнюдь, не открывая,
      Но, ей горя, пожар тушил потоком слов.
      И вот теперь случилось, как когда-то,
      Домой, хоть дома нет, торить тропу нежданно, Нетерпеливостью превозмогая даты,
      Продравшись мыслями сквозь заросли обмана.
      Сесть вместе время выдалось с тобой нам
      И с прежним пламенем ответить на вопрос,
      Всё рассказать с улыбкою спокойно,
      Как жизнь я погубил... а прочее принёс...
      Я верю: пред тобой, как в миги прежних встреч,
      О прошлом расстелю, как саван, рассужденья.
      И рассержусь, если прервёшь ты речь
      Словами жалости, сочувствий, возмущенья
      Иль осужденья...
      1950 г.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Стареча пам'ять

      «Скільки літ вам, діду?»
      «А біс його віда.
      Без пам’яті кожен
      Входить у світ Божий.
      Як житя cмакуєш,
      То віку не чуєш.
      Постарів з літами –
      Пам’яті не стало...
      Та не відаю, зізнаюсь,
      Жодної розпуки,
      Бо лічу тепер літа -
      Не свої,- онуків.
      --------------------------------
      Сюжет запозичено з:»Українські прислів’я і приказки». Харків, «ФОЛIО», 2006, стор.226.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. ***

      Не кваптесь викорчовувать пеньки:
      Корінням у життя вони вп’ялися.
      Невдовзі вирвуться на світ гілки,
      Закучерявляться зеленим листям.
      Зів’ють там гнізда радісні пташки,
      Заграє далеч тьохканням і свистом...:
      ...А поки що на них з утоми можна сісти.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    152. Піднебесні журавлі й земні


      Вертаються додому журавлі
      і, пролітаючи понад Єрусалимом,
      передають «кру-кру» братам своїм,
      що до землі навіки прикипіли.
      Щодня вони великі гнізда в’ють.
      Щоправда, для людей, а не для себе.
      І люди журавлям отим належне віддають,
      з надією вдивляючись у небо.
      Що вежа Вавілонська перед тим,
      на що ці журавлі земні спроможні,
      бо ж це не витівка біблійних зухвальців,
      а тричі благословені справи Божі.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Блазень і дуля з перцем

      Здавна Росія блазнів любить,
      Слухає їх та усіляк голубить.
      Царі начебто пішли вже в небуття,
      Тож в Думі блазням є життя.
      Чимало з того, про що влада дума,
      Блазень як очевидне виголосить в Думі.
      Один з них Україну ненавидить давно,
      І ось її окрадено, як у німім кіно.
      Та блазень спокою не віда й без упину
      Горла: «Слід роз’єднати й поділити Україну,
      Уперши їй автоматне дуло в груди!»
      Блазень забув, а, може, і не знав
      Од батька успадковане «ін хулем »,
      Тож нагадаємо: безсиле все те буде,
      А ненависник за намір свій отримає сповна –
      Під самий ніс приперчену вкраїнську дулю.
      ------------------------------------------
      Ін хулем - ідишський та івритський вираз, який уживають тоді, коли йдеться про щось нездійснене.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Нова тактика війни
      Не знав світ аж досьогодні,
      Що танки, ракети і човни підводні
      Свою роль вже одіграли,
      Бо ж удосталь бравих генералів.
      Клявсь донецький шапкокрад (до того ж – професор):
      Середньовіччя більше не воскресне,-
      Є ж Гаазький суд , ООН...
      Так нашіптував йому московський агресор,
      Сам готовий диктувати і права, й закон:
      Відтепер, мовляв, настала нова тактика війни:
      Якщо хочеш буть нейтральним,
      То найширше треба двері відчинить,
      Аби в тебе без спротиву все одраз забрали.
      ...Україно, ворогами підступно окрадена,
      Хай це стане для тебе останнім уроком,
      Ззліковуй нанесені чорним кремлем рани
      І як рівна серед рівних увіходь в Європу.
      А твій ворог ненажерний в здичавілій люті
      Хай сміється аж до скону на прогнилі кутні.








      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. ***
      А чиї ж то козаки по Криму блукають
      Та нагайками охоче танкам підсобляють,
      Та по спинах українських хвацько так гуляють?
      Та невже ж то Гордієнка нащадки погані
      Так загрузли по коліна у московській твані,
      Що вигнати українців збіглися з Кубані?
      Не дивуйся, Україно, тобі ж не в новину:
      Один син йде захищати, другий – цілить в спину.
      Поєднайся краще з тими, з ким була ти в січах.
      Лиш не приведи Господe дивитись на північ.
      Нехай владна «миролюбка», котрій все замало,
      Що підступом та олжею півсвіта забрала,
      Подавиться твоїм Кримом у сумнім фіналі.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Місія Росії
      Умом Россию не понять,
      Ее аршином общим не измерить.
      У ней особенная стать –
      В Россию можно только верить
      Федор Тютчев

      Пустынный свет на звездных берегах
      И вереницы птиц твоих, Россия,
      Затмит на миг в крови и жемчугах
      Тупой башмак скуластого Батыя
      Николай Рубцов «Видение на холме»

      Отака-то в тебе місія, Росіє:
      Проростати всюди, де тебе не сіють.
      Не пускають в сіни,- ти ламаєш стіни.
      Де тебе не хочуть,- край той слух лоскоче.
      Немає загати там, де можна брати,
      Бо ж за словом віщим сокира засвище…
      Що тобі, Росіє, Європа і Штати,
      Закохані в джинси, а не в царські шати…
      Мабуть, це від того, що Батиїв слід
      Скрутив тобі голову в азіатський схід.
      Отак ти, Росіє, з століття в століття
      Самозвану місію нав’язуєш світу.
      Та він вже не вірить в нудну твою пісню,
      Од якої, певно ж, і самій затісно.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Тадеуш Ружевич "Лемент"


      Звертаюсь до вас священники
      Вчителі судді артисти
      Шевці лікарі референти
      І до тебе мій батьку
      Вислухайте мене

      Не молодий я
      Хай вас ставність мого тіла
      Не вводить в оману
      Ані ніжна білість шиї
      Ані ясність чола відкритого
      Ані пушок над губою солодкою
      Ні херувимський сміх
      Ні пружний крок

      Не молодий я
      Хай не хвилює вас
      Моя цнотливість
      Ані моя чистість
      Ані моя слабкість
      Тендітність і простота

      Мені двадцять літ
      Я вбивця
      Я знаряддя
      Таке сліпе як меч
      У долонях ката
      Замордував людину
      І червоними пальцями
      Гладив білі перса жінок

      Скалічений не бачив я
      Ані неба ані троянди
      Птаха гнізда дерева
      Святого Франциска
      Ахіллеса й Гектора
      Протягом шести літ
      Валила з ніздрів пара крові
      Не вірю в перетворення води у вино
      Не вірю у відпущення гріхів
      Не вірю у воскресіння тіла

      Tadeusz Różewicz

      Lament

      Zwracam się do was kapłani
      Nauczyciele sędziowie artyści
      Szewcy lekarze referenci
      I do ciebie mój ojcze
      Wysłuchajcie mnie.

      Nie jestem młody
      Niech was smukłość mego ciała
      Nie zwodzi
      Ani tkliwa biel szyi
      Ani jasność otwartego czoła
      Ani puch nad słodką wargą
      Ni śmiech cherubiński
      Ni krok elastyczny

      Nie jestem młody
      Niech was moja niewinność
      Nie wzrusza
      Ani moja czystość
      Ani moja słabość
      Kruchość i prostota

      Mam lat dwadzieścia
      Jestem mordercą
      Jestem narzędziem
      Tak ślepym jak miecz
      W dłoni kata
      Zamordowałem człowieka
      I czerwonymi palcami
      Gładziłem białe piersi kobiet.

      Okaleczony nie widziałem
      Ani nieba ani róży
      Ptaka gniazda drzewa
      Świętego Franciszka
      Achillesa i Hektora
      Przez sześć lat
      Buchał z nozdrza opar krwi
      Nie wierzę w przemianę wody w wino
      Nie wierzę w grzechów odpuszczenie
      Nie wierzę w ciała zmartwychwstanie




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Зловісні путінські гапони
      «Нащо пугачеві дзеркало, коли він і так знає, що гарний».
      Українське прислів’я

      У селі, під Броварами,
      Москаль оселився.
      Гонористий був,
      Та все ж ні з ким не сварився.
      Рік за роком промина...
      Ось уже й десятий,
      Та москаль по- українськи,
      Як оті телята.
      Якось з’їздивши у Крим,
      Хвалиться сусідам,
      Що од мови хохлацької
      Не лишиться й сліду.
      Не минуло й кілька днів,
      Як чуть одчайдушне:
      « Сусідоньки, поможіть!
      Я упав із груші!»
      Сусід притьмом заявивсь
      Тай став дорікати:
      «Ти вживаєш нашу мову,
      Як в біду потрапиш?»
      І відтоді той москаль,
      Гонор притлумивши,
      Став балакать з усіма
      Тільки по-вкраїнськи.
      P.S.
      Якби стояли на припоні
      Зловісні путінські гапони,
      То була б нині Україна,
      Як одна дружная родина.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    159. "Він один у нас Пророк"

      Боже мій, нема Шевченка.
      Се я тоді з ним навік попрощалась...
      Ні об чім я більше не буду говорить сьогодні –
      Я хочу плакати...
      З листа Марка Вовчка до Опанаса Марковича

      Як він мене любив!..
      В душі, може, так як інші,
      Що добивалися прихильності моєї ,
      Та словом жодним про це не прохопивсь.
      Натомість одразу донею, хрещеницею звав.
      Дарував найдорожче, що мав.
      Шкода, що я лишила в нього
      Портрет, як був він молодий,
      Тетрадку, що списав був у неволі,
      Євангеліє, що читав отам.
      Як знайдеться портрет, проситиму,
      Щоб у Париж переслали.
      Хай хоч на портрет його дивитимусь.
      А присвяти які мені робив...А вірші ...
      «Пророче наш! Моя ти доне!»-
      Чи ж заслужила я на ті слова високі?
      Він один у нас Пророк!
      За нас усіх одмучився, та не скоривсь.
      Як його просила, коли прощалась:
      «Мій друже дорогий!
      Говорю Вам і прошу Вас дуже:
      Бережіть себе. Чи такими, як Ви,
      Поле в мене засіяне?»
      Не послухав ні мене, ні інших.
      «Щоб і на різдво б то не виходить?-
      Казав котромусь з товариства.-
      А кутя? А узвар? Ні, не висиджу,
      Колядувати хоч рачки до куми вилізу».
      Мабуть, відчував, що другого різдва не буде.
      «Кобзарем» новим востаннє звернувсь до мене:
      «Моїй єдиній Марусі Маркович –
      І рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко» .
      Плачу над долею нашого Пророка
      І більше ні об чім не можу говорити.
      ------------------------------------
      Це перший в українській і російській літературах випадок, щоб навколо жінки-письменниці зчинилася була така «парубоцька» віхола, « законні» жінки багатьох письменників, спостерігаючи за тією віхолою, переживали справжній шок і навперебій доводили одна одній, що Марія Вовчок ніяка не красуня, що в неї «просте» обличчя і т.ін.- Див.: Михайло Наєнко. Художня література України. Київ, Видавничий центр «Просвіта», 2012, стор. 347.
      В «Щоденнику» Тараса Шевченка 18 лютого 1858 року є такий запис: «Малюга сообщил мне, что Марко Вовчок – псевдоним некоей Маркович…Какое возвышенно прекрасное создание та женщина...Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги». Через півроку поет присвячує вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала»). Ще через півроку (січень 1859) особисте знайомство в Петербурзі, яке надихнуло на створення вірша «Марку Вовчку» з підзаголовком «На пам’ять 24 генваря 1859».- Кума -Тарновська Надія Василівна, з якою 1845 року Тарас Шевченко в селі Потоці на Київщині хрестив дитину в дяка. Там же , стор.575.
      Ось що згадував Іван Тургенєв про ставлення Тараса Шевченка до Марка Вовчка: «Он был искренне к ней привязан и высоко ценил ее талант...Однажды на мой вопрос: какого автора мне следует читать, чтобы поскорее выучить малороссийскому языку?- он с живостью отвечал: «Марко Вовчка! Он один владеет нашей речью!».- Там же, стор.543.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Молімося молитвами Пророка
      Шевченко молиться ...
      Щоправда, не так, як інші.
      Не просить, щоб простилися гріхи.
      Немає й слова про достаток.
      Насамкінець лишив подружнє щастя..
      То що ж він просить,
      Не на коліна ставши,
      А посилаючи потойбіч скутої льодом Неви
      Життям стражденним болісні свої думки?
      «Все на світі – не нам,
      Все богам тим – царям:
      І плуги й кораблі,
      І всі добра землі..»
      ................................
      «Пошли ж отим всесвітнім шинкарям
      Із дукачами й талярами
      Ще й пута кутії.
      А нам, робочим головам, рукам
      На сій окраденій землі
      Свою ти силу ниспошли».
      «А що ж тобі самому?»- пита Господь.
      «Мені ж, мій боже, на землі
      Подай любов, сердечний рай!
      І більш нічого не давай!»
      Шевченко молиться...
      Не все з тих молитов збулося.
      До того ж і не так, як він просив у Бога.
      Відтак молімося молитвами Пророка.
      ----------------------------------
      За основу взято першу з чотирьох «Молитов».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Халіна Посьвятовска
      лоно цієї жінки
      зсередини вислане хутром
      очі цієї жінки – два лісові звірятка
      такі яких вже немає – дикі
      такі котрих щораз більше

      усміх цієї жінки
      небо
      очі цієї жінки
      грайливі янголи
      напівзакриті крилом
      і відкриті навпіл

      доля цієї жінки
      плід
      м’ясисте листя
      зеленню мовить і взимку
      перш ніж опасти
      вниз

      жінки цієї нема вже
      минула ця жінка
      забравши з собою
      дзвінками гаптоване ймення
      Марія

      Halina Poświatowska

      brzuch tej kobiety
      futrem wysłane wnętrze
      oczy tej kobiety - dwa zwierzątka leśne
      takie jakich już nie ma - dzikie
      takie których jest coraz więcej

      uśmiech tej kobiety
      niebo
      oczy tej kobiety
      figlarne anioły
      pół zasłonięte skrzydłem
      i odsłonięte pół

      los tej kobiety
      owoc
      mięsiste liście
      zielenią mówią i w zimie
      nim posypią się
      w dół
      tej kobiety już nie ma
      ta kobieta minęła
      zabierając ze sobą
      haftowane dzwonkami imię
      Maria.






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. "Ради поезії святої" (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)

      ...Пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том,
      велику, превелику радість пришлете з ним
      вашому удячному і безталанному землякові
      З листа Тараса Шевченка до М.М.Лазаревського
      від 20 грудня 1847 р., Орська кріпость

      Яка чарівна липнева ніч.
      Шкода, що лип немає тут
      З їхнім медовим квітом.
      Та місяць годен заворожить
      Навіть оцю пустелю кам’янисту.
      Хвала Всевишньому за гармонію
      У Всесвіті безмежному Його.
      Такої ж ночі, незадовго до смерті,
      Оці рядки благословенні,
      З Небес напевне почулися Поетові:
      «Выхожу один я на дорогу,
      Предо мной кремнистый путь блестит
      Ночь тиха, пустыня внемлет богу,
      И звезда с звездою говорит".
      Спасибі, мій ровеснику,
      Що хоч на мить якусь відраду вніс
      В невольничу і безпросвітну мою днину.
      Тобі, мій Всемогутній Чоловіколюбце,
      Що даруєш силу душі і тілу,
      Аби пройти зумів я морок цей тернистий,
      Ані на йоту не принизив людську гідність.
      Щоб міг коронованим тиранам
      Від себе й любого Михайла кинути:
      «Караюсь, мучуся, але не каюсь».
      Р.S.
      Наче молитвою, рядками Лермонтова
      Душу Тарас угомонив, та як глянув
      На скелю, де шкірились гармати,
      Піснею порушив чарівну тишу ночі:
      «Та нема в світі гірш нікому,
      Як сіромі молодому».








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Не спроможен стать супроти совісті (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)
      Твої «Неофіти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку!
      Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька,
      ждучи від сина якого б ні було добра.
      Він же тепер первий чоловік: Якби не він, то й дихнуть нам не дали б.
      А воля кріпаків – то ж його діло.
      Найближчі тепер до його люде по душі – ми, писателі, а не пузатії чини.
      Він любить нас, він йме нам віри, і віра не посрамить його.
      Так не тільки друкувати сю вещ рано, да позволь мені, брате,
      не посилать і Щепкіну, бо він з нею носитиметься,
      і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю.
      З листа П.Куліша до Т.Шевченка від 20 січня 1858 р.

      Це ж треба так:
      Просив його лише переписати й прочитать,
      Аби побачив, що не сиджу тут склавши руки,
      Отримав же в одвіт, про що і словом не обмовивсь.
      До друку справді ще далеченько,
      Та не в тім причина.
      Перелякавсь, видно, Панько,
      Бо насправді у доброго царя повірив.
      Схаменися, друже, та розгляньсь довкола.
      Чи спроможен той, хто з пелюшок тільки те й чув,
      Що він обранець бога, а насправді виповз
      З триклятого лігва батька свого - ката Миколи,
      Полюбить нас більше, аніж тих,
      Хто припадає до царського корита,
      Що йме нам віри.. Дає привільно дихать.
      І йме, й дає лиш тим, хто чобіт його лиже.
      Якщо доля Сенеки для тебе не урок,
      То згадай тих праведних, загнаних в сибірські нори.
      А чи ж не доказ, що обіцянка царя - дурман,
      Твоя пересторога: «Неофіти» можуть перепинить мені
      Вистражданий десятиліттям шлях у столицю?
      Ось вона справжня ціна удаваної царської любові.
      Кажеш, що воля кріпаків – то його діло.
      Наївний ти, як бачу, друже.
      Таж вийде так, як із братами моїми:
      Без землі відпустять кріпаків.
      Не набагато краща буде воля од неволі.
      Здогадуюсь, що хочеш ти «процідить на решето,
      Щоб не осталось шкаралущі абощо».
      Знаю, та не спроможен стать я супроти совісті своєї.
      Не на те поневірявсь поза Уралом.
      Тож прийми те, з чим, як пишеш,
      «Розхриставшись, далебі, не годиться виходить між люде»:
      «Окують царей неситих
      В залізніє пута,
      І їх, славних, оковами
      Ручними окрутять.
      І осудять неправедних
      Судом своїм правим,
      І вовіки стане слава,
      Преподобним слава»





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Мати з Вільна (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)
      Уві сні бачив церкву святої Анни в Вільні
      та любу Дуню, чорноброву Гусіковську, як молилась у цій церкві
      Тарас Шевченко «Журнал», 5 вересня 1857 р.

      Ішов я на перший урок малювання ,
      Та не знав до пуття дороги.
      І ось біля церковці бачу –
      Дівчина стоїть... Вилита Оксана.
      Питаю, чи вірно йду, а вона:
      «Так, проше пана».
      «Який я в дідька пан?»,- подумалось,
      Та чую знов: «А як на імє пана?»
      Зазнайомились. Од своїх панів
      По-польськи трохи вмів я,
      Удвох ввійшли в церковцю.
      Ще з порогу Мати Милосердя
      На мене, православного, дивилась.
      У срібні шати вбрана. Накидка на голові.
      Позаду - гострі промені блискучі,
      А поміж ними – зорі шестикутні .
      На шиї в Матері –намисто й хрестик.
      Руки на грудях – навхрест.
      Уся любов’ю світиться вона
      І начебто шепоче: «Вчись, Тарасику,
      І малярем станеш неабияким ...»
      Відтоді і ношу в собі ікону ту святу
      І як до розпачу доводила солдатчина дурна,
      Звертавсь до неї, Матері із Вільна.
      -------------------------------------
      Йдеться про ікону Матері Милосердя, звану ще Остробрамською.Чимало чудес пов’язано з нею. Останнє відбулося під час другої світової війни: колону юдеїв гнали на розстріл. І ось біля Острої Брами одна з жінок крикнула: «Маріє, юдейська мати, в тебе був син! Змилуйся, зроби диво - порятуй наших діток!» І диво таки сталося: литовські жінки, що стояли в цей час на вулиці, почали хапати малят, ховаючи їх під плащами й хустками (Сюжет запозичено зі статті: «Шевченко й ікона Богоматері у Вільні» о. д-ра Івана Музички. – Тижневик «Українська думка», 7 березня 1966 року, Лондон.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Господь Бог допоможе
      «І ти колись боролась, мов Ізраїль,
      Україно моя! Сам бог поставив
      супроти тебе силу невблаганну
      сліпої долі. Оточив тебе
      народами, що мов леви в пустині,
      рикали, прагнучи твоєї крові...»
      Леся Українка

      Сьогодні начебто всі вгомонились, слава Богу.
      Щоправда, лишивсь один. Назвавшись братом,
      не хоче знати він ні мови, ані звичаїв твоїх, Вкраїно.
      Із цим ще якось можна було б миритись,
      якби не зазіхав він на те, що добуто твоєю кров’ю і потом.
      От хоча б і Крим. Скільки століть стояла насторожі Січ!..
      Скільки люду вкраїнського загинуло в катівнях!..
      Скільки в гаремах зґвалтовано красунь!..
      Скільки кастровано малят!..
      Вольтерова читачка невситима прибрала Крим .
      Та що там Катерина...Сьогоднішні сподвижники її,
      похапцем всовуючи паспорти, кричать на заставки усі:
      «Люд російський хоче забрати все, що ним звойовано».
      Себто сокирою й хрестом.
      Але часи не ті. І, як Ізраїль, своє ти, Україно, відстоїш!
      Як і йому, і тобі Господь Бог допоможе.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. Од землі він набиравсь до скону сили (до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка)

      Він землю їв і їв-
      Масний черкаський наш чорнозем.
      Кричали сестри: «Боже!
      Не смій, Тарасику, не смій!»
      І він тікав у провалля:
      Село і ліс десь зависоко,
      А тут лежиш, обидві щоки
      Так млосно переповнює земля.
      Р.S.
      Відки йому, малому, знать було,
      Що спогадом невдовзі має стать село?
      Так Небеса напевне порішили,
      Щоб од землі він набиравсь до скону сили.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Хвала Майдану!
      Хто зна історію, тому не дивно,
      Що гетьмани тікали з України:
      Тетеря, Хмельниченко,Суховій, Опара...
      Та все ж їм Янукович не до пари.
      За булаву вони для слави скорше бились,-
      Новітній гетьман всю президентську силу
      В маєтки спрямував, у золото, в ікони,
      Пристосувавши для багатства всі закони.
      Не відала обкрадена Вкраїна незалежна,
      Що старцювати доведеться за панування Креза,
      Що знову, як за Брюховецького-боярина погідного,
      Москві невситній із церквою за безцінь буде віддана...
      ...Хвала Майдану, що намірам зловісним попри
      Вкраїна встояла, звернувши погляд в бік Європи.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Рахель

      По імені вона кличе його
      голосом таким звичним
      я ж не певна в голосі своїм
      доки не стихне.

      Вона йде попідруки з ним
      на людях при світлі
      я ж у смерку вечірнім
      в таїні безпросвітній.

      Золота обручка їй
      в безжурному блиску
      а кайдани залізні мені
      щонайміцніші.
      ---------------------------------------------
      Рахель (1890-1931) - класик івритської поезії.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Халіна Посьвятовска
      зазеленів хідник гаптований
      квітами
      і Кант – як редиска свіжий
      і духмяний
      розгризаю суть і відчуваю на язиці
      гострий смак аргументу

      ковтаю філософію
      застерігав хтось
      що мудрість слід пережовувать на окремі волокна

      п’ю ковтками кохання
      а як треба
      в мене сліз більше ніж в океані

      білість –алхімія мила й води
      зелень – сплутані нерви стеблин
      в затиснутих долонях
      тримаю світ незбагненний
      а тим часом за вікном випливає світанок
      немов ріка
      і лотки на ринку входять у небо
      рядом


      zazielenił się chodnik haftowany
      w kwiaty
      i Kant jest jak rzodkiewki świeży
      i pachnący
      rozgryzam miąższ i na języku czuję
      smak ostry argumentu

      połykam filozofię
      ktoś ostrzegał
      że mądrość należy przeżuwać
      na pojedyncze włókna
      haustami piję miłość
      a gdy trzeba
      mam więcej łez niż ocean

      biel - alchemia mydła i wody
      zieleń - splątane nerwy łodyg
      w obydwu zaciśniętych dłoniach
      trzymam świat niepojęty
      a tymczasem za oknem świt wzbiera
      jak rzeka
      i na rynku stragany w niebo wstępują
      rzędem




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Тадеуш Ружевич "Лист до людожерів"

      Кохані людожери
      Не дивіться вовком
      На людину
      Котра питає про вільне місце
      У вагоні поїзда
      Зрозумійте
      Інші люди теж мають
      Дві ноги й сідницю

      Кохані людожери
      Зачекайте хвильку
      Не топчіть слабших
      Не скрегочіть зубами

      Зрозумійте
      Людей чимало буде ще
      Більше отож посуньтесь трішечки
      Поступіться

      Кохані людожери
      Не скуповуйте всі
      Свічки шнурки і макарони
      Не говоріть одвернувшись
      Я мені мій моє
      Мій шлунок моє волосся
      Мій слід мої штани
      Моя жінка мої діти
      Моя думка

      Кохані людожери
      Не зaїдаймось Добре
      Бо не воскреснемо
      Cправді
      List do ludożerców
      Kochani ludożercy
      Nie patrzcie wilkiem
      Na człowieka
      Który pyta o wolne miejsce
      W przedziale kolejowym
      Zrozumcie
      Inni ludzie też mają
      Dwie nogi i siedzenie

      Kochani ludożercy
      Poczekajcie chwilę
      Nie depczcie słabszych
      Nie zgrzytajcie zębami

      Zrozumcie
      Ludzi jest dużo będzie jeszcze
      Więcej więc posuńcie się trochę
      Ustąpcie

      Kochani ludożercy
      Nie wykupujcie wszystkich
      Świec sznurowadeł i makaronu
      Nie mówcie odwróceni tyłem:
      Ja mnie mój moje
      Mój żołądek, mój włos
      Mój odcisk moje spodnie
      Moja żona moje dzieci
      Moje zdanie

      Kochani ludożercy
      Nie zjadajmy się Dobrze
      Bo nie zmartwychwstaniemy
      Naprawdę



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Плач Тараса

      Над «Плачем Єремії»
      Схиливсь Тарас і плаче:
      «Отцы наши согрЂшиша, і нЂсть ихъ,
      Мы же беззаконія ихъ подяхомъ.
      Рабы обладаша нами, избавляющаго
      НЂсть оть руку ихъ.
      Князи въ рукахъ ихъ повЂшены быша,
      СтарЂишины не прославышася.
      Избранніи плачь подяша, и юноши
      В кладъ изнемогаша.
      И старцы отъ вратъ оскудЂша, избранніи
      оть пЂсней своихъ умолкоша» .
      Страждали юдеї у Вавілоні, бо їх звоювали,
      А ми з намови п’яного Богдана
      Самі впряглися у ярмо московське:
      «Отак-то, Богдане!
      Занапастив єси вбогу
      Сироту Украйну!
      ....................................................
      Отаке-то, Зіновію,
      Олексіїв друже!
      Ти все оддав приятелям, а їм і байдуже» .
      Вельможі твої, Єреміє, повішені.
      А мої –всілякі там кочубеї,носи, галагани...
      Злигалися з москалями,
      Деруть шкуру з брата.
      Мови своєї одцурались.
      Як і провіщав ти, мудрий Єреміє,
      Господь вернув твоїх бранців.
      А про нас,мабуть, і не віда,
      Бо не з Його волі стали ми рабами...
      За тобою, Єреміє, і я згадав матір:
      «Чи доля так оце зробила?
      Чи мати богу не молилась,
      Як понесла мене? Що я –
      Неначе лютая змія
      Розтоптана в саду здихає,
      Захода сонця дожидає» .
      Ну, що ж, неприкаяний мій брате,
      Витиму, як і ти, совою,
      Щоб не заснув, бува, народ мій
      В рабськім сні навіки.
      Та нізащо, як ти радиш,
      Щоку не підставлю тому,
      Хто поб’є мене,
      Щоб наситивсь він удосталь
      Моєю ганьбою .
      Ні, як Самсон твій,
      Напружимось і на друзки рознесемо
      Вертеп цей московський.
      А поки що, Єреміє брате,
      В степу цім триклятім потерпаю:
      «Святої правди ні од кого
      Не діждуся. Десяте літо вже минуло,
      Як «Кобзаря» я людям дав,
      А їм наче роти зашито.
      Неначе й не було мене» ...
      Та годі нарікать і плакать.
      Тобі не легше було жити,
      Все ж до кінця ти ніс, пророче,
      Невірам слово Боже,
      Бо край свій над усе любив.
      Отак і я люблю без міри
      Мою Вкраїну спроневірену.
      ---------------------------
      «Батьки наші грішили, їх уже нема,
      А ми страждаємо за гріхи їхні!
      Раби панують над нами
      І нема кому вирвати нас з їхніх рук...
      Вельмож за руки вішали,
      Старість не шанували...
      Юнаки носять жорна,
      Підлітки падають під ношею дров.
      Старі вже не судять біля брами,
      А молодь перестала пісень співати».
      Переклад відібраного Тарасом Шевченком уривка відтворено з івритського першоджерела «Ейха» («Плач»).- 5:7-9, 12-15.
      На відміну від тексту Біблії, яка відносить «Ейху» під назвою «Плач Єремії» до «Книги пророка Єремії», Танах (Старий Заповіт) вважає її окремим твором і вміщує не в «Книзі пророків» («Невіїм»), а в «Писаннях» («Кетувім»).
      «Виписка є творчою заготовкою Шевченка для якогось не здійсненого поетичного задуму. За змістом вона перегукується з творами Шевченка на теми з історії України (загибель «праведних гетьманів» - керівників народно-визвольних рухів, прихід до влади «рабів, підніжків» з числа козацької старшини та їхня зрадницька політика; розправа царизму з діячами прогресивної культури та суспільно-визвольного руху –такими могли бути асоціації, що їх викликав у Шевченка цей уривок з Біблії».-Тарас Шевченко «Повне зібрання творів у дванадцяти томах». Київ, «Наукова думка», 1991, т.1, стор.286.
      Книга пророка Єремії, 3:30-31.
      Тарас Шевченко..., т.2, стор.185,186.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Ной (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      Як захочеться дізнатись,
      Відкіля взялись п’яниці,
      То не Лота пригадаймо,
      Але праведного Ноя.
      Звісно, що після потопу.
      Посадив спасенний Богом
      Виноградник із синами.
      Сатана тут нагодився.
      Взять його у спілку просить.
      У боргу він не зостане,
      Бо навчить, як краще
      Учинити з урожаєм.
      Ной погодився охоче
      Мати вчителя такого.
      Сатана привів спочатку
      Вівцю тиху та сумирну.
      Вбив її, а кров’ю
      Окропив зелені ґрона.
      Теж зробив потому з левом,
      Потім з мавпою смішною.
      А наостанок заколов свиню поросну.
      Поцікавивсь Ной: «Навіщо?»
      «Зрозумієш сам невдовзі».
      І відтоді, як до трунку
      Прикладається людина,
      Попервах така люб’язна,
      Далі – неймовірно сміла.
      А як до перебору дійде,
      То на мавпу скорше схожа.
      А коли вже втратить розум,
      На ногах ніяк не встоїть,
      Притьмом падає в багнюку
      І по-свинськи щось там рохка.
      Р.S.
      П’яний Ной лиш скинув одіж
      І таким побачивсь Хаму .
      А сьогоднішні п’янички
      Так вподобали болото,
      Що свині бракує місця.
      -------------------------
      "І став гараздувати Ной на землі, і розвів виноградник, і випив вина, і сп’янів, і був голий посеред намету свого, і побачив його Хам, батько Ханаанеїв, батька свого голим, і розказав обом братам надворі».- Книга Буття, 9:20-22.

      «



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. ***
      «Когда безбожие станет реальностью, заглохнет и всякий интерес к истине.
      Разочарование и отсутствие точки опоры будут все сильнее толкать к нигилизму».
      Карл Ясперс «Ницше и христианство»

      Не жди дня іменин, тим паче свята,
      Збери у себе ґроно товариське,
      На мудрість і на дотепи багате,
      Де сокровенним можна поділиться
      І де душа сягає тої висі,
      Відкіль на Землю спогляда Всевишній.
      «Лишилося іще людське в людині,
      Та легко уподобитись скотині,-
      Він скаже.- Тинятись світом неприкаяно,
      Як стати на стежину Каїна».
      ------------------------------------
      Карл Ясперс «Ницше и христианство». Москва, «Медиум», 1994, стр.193.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. ***
      До молитов у вірі будь-якій готовий я пристать,
      Якщо любов до Бога починається з людини,
      Де батько й мати пошановані,як слід,
      Де перед сивизною встають і пропонують місце,
      Де гостя раді пригостить що є в господі найсмачніше,
      Де радість молодих по вінця в кожному розлита,
      Де хворого не забувають ні на мить,аби додати сили,
      Де сварка закінчується справжнім миром щонайшвидше...
      P.S.
      Нехай назвуть мене наївним чи, може, й дурнем,
      Та я готовий повірить у те, в що наші пращури
      Так щиро вірили: на трьох китах цей світ стоїть,
      Якщо ті три кити - це Праця,Правда й Справедливість.
      ------------------------------------------------------
      За основу взято одну з юдейських молитв «Ранкових благословень».- Талмуд, трактат «Шабат»,127а



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Натан Йонатан "Малюнок дітей"
      Світ був такий яким його намалювали діти
      золоті хризантеми
      сонця маленькі дітки
      любляче серце

      Мій білий кінь пасеться на лузі
      бджоли світяться медом
      діти сачками ловлять метеликів

      І світ такий яким його намалювали діти
      угорі білий вітер
      попід вітром – небо квіти земля
      тварини коріння вода
      за ними внизу риска
      що видніє за нею?
      знов зачинається вітер
      небо квіти земля
      золоті хризантеми
      а потому літо
      а потому осінь.
      а потому...
      тату, скінчилась сторінка.
      --------------------------
      Натан Йонатан (1923-2004) -ізраїльський поет. Народився в Києві. В 1925 році батьки переїхали в Палестину. Автор багатьох популярних пісень в Ізраїлі.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Емілі Дікінсон

      Я - Ніхто! А ти хто?
      Ти також – Ніхто?
      В такому разі - нас двоє!
      Помовчмо! Прогнати нас можуть.

      Як безрадісно – бути Кимсь!
      Стоять на виду – мов та Жаба –
      Протягом усього червня
      Ім’я своє викрикувать
      На захват Болоту!

      Emily Dickinson

      I’m Nobody! Who are you?
      Are you – Nobody – too?
      Then there’s a pair of as!
      Don’t tell! They’d banish us – you know!

      How dreary – to be – Somebody!
      How public – like a Frog –
      To tell your name – the livelong June –
      To an admiring Bog!






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. ***
      Курячий дощ в Єрусалимі...
      Ну й дива.
      Були б поблизу курочки,
      Ото вже б посміялись донезмоги:
      Курячий дощ в Єрусалимі посеред зими.
      Такого тут, здається, не траплялось ще ніколи.
      Дощі в Єрусалимі взимку - те що сніг в Європі.
      Та видасться мороз отам теплішим,
      Якщо злигаються вони із ураганним вітром.
      ...А поки що, немовби влітку, сонечко пече,
      І горобці купаються в калюжах...
      Радію цій ідилії, а пам’ять відгорта сторінку,
      Як з ними танцював і я босоніж у дитинстві.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. ***
      Не зуздрився, як Сталіна і Арафата пережив,
      Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
      До віку Черчілля хотілося б додризать
      Із дозою помірною коньяка чи віскі.
      У ґроні товариськім, звісно.
      Та щоб в життєву мою шпарку
      Як і раніше, заглядали вірші.
      Байдуже – римовані а чи верлібрні.
      Р.S.
      Ніхто себе не зна так досконало, як він сам.
      Тож і не варт чекати побажань торішніх.
      Будучину я почасти передовірю Небесам,
      І сам до чого прагну долучуся ліпше.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Червоний кінь

      Мені наснивсь червоний кінь.
      Червоний, норовистий до нестями.
      Він не торкавсь копитами землі,
      Змагавсь за висоту із літаками.
      «Так то ж не кінь! – кричали доокіль. –
      От був би вершник, можна б і повірить».
      А кінь червоний ще гучніш іржав
      І кобилиць у стайнях непокоїв.
      І раптом навперейми голосам
      Помчав дзвінкий хлоп’ячий голос:
      «Лети-но, конику, на пашу поведу,
      До джерела в глибокому проваллі!»
      І вмить все зайнялось вогнем,
      І гуркотом, і громом задвигтіло поле...
      А як звільнили очі від долонь,
      Уже сідати починало сонце.
      Червоний кінь навстріч Стожарам мчав,
      І вершник на коні погойдував ногами...
      P.S.
      Якби не ставить сумнівам межу,
      На нас самих цей світ давно б уже замкнувся.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Без натяку отримать щось натомість

      Задовго до того, як з літами бракло сил
      Спускатись і підійматися по сходинках крутих,
      Не второпаю, як вона дізнавалась
      (Скорше всього, мабуть, інтуїтивно),
      Що я от-от маю вертатися з роботи,
      І з балкона мене стрічала помахом руки.
      Чи не було в тім помаху жалю,
      Що за незгодами життя не мала сина?..
      Тепер, коли Фаїна Львівна поблизу Бога,
      Немає дня, щоб її єдина донька Ліля
      Не занесла щось із того , що зготувала,
      З одним і тим же: «Це за рецептом мами...
      Любила вона Вас, як сина...»
      Чим, крім спасибі та щирої молитви,
      Спроможен віддячить я обом їм?!
      P.S.
      Вчуся науки просто віддавати.
      Без натяку отримать щось натомість.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. ***
      ...A булава – не іграшка, панове.
      До неї, кажуть, ще й голова потрібна.
      Улесливе, завше напоготові слово
      Нераз приводило Вітчизну до руїни.
      Та в моді поки що гучні слова,
      Та намір якось там в історію пролізти.
      А що окрадена Вкраїна вже напівжива,
      То це, здається, на останнім місці.
      Р.S.
      «Чому не йде апостол правди і науки!» -
      Дивувавсь Кобзар… Літа відтоді проминули...
      Кому ж із тих, хто візьме чесно булаву в руки
      Вдасться нарешті подив той залишити в минулім?
      -----------------------------------------------
      «І день іде, і ніч іде»- Тарас Шевченко «Повне зібрання творів у дванадцяти томах», т.2. Київ, «Наукова думка», 1991, стор.301.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. ***

      І харедім , і масортім , і навіть атеїсти,-
      Ми всі щодня молились,
      Щоб після піврічного безводдя
      Єдина криниця наша – Кінерет
      Поповнивсь благодаттю Божою .
      Ми ревно так молились,
      Що, видко, переборщили.
      І снігова завія, а не очікуванийдощ
      Засипала Єрусалим:
      Ні виїхать, ані тим паче в’їхати в столицю...
      Тільки й лишилось, що ліпити «сніжну бабу»,
      Котра начебто глузує над безвихіддю нашою...
      ...Мабуть, і в молитвах є свій рубіж.
      -------------------------------------
      Ортодокси
      Ті, хто дотримується традицій.
      Гінасерет.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. З когорти Каменярів

      Євгену Олександровичу Сверстюку,
      одному з тисяч, кого не зламали комуністичні експерименти,
      в день 85-річчя

      Нас звали бур’яном.
      Нас звідусіль ретельно одсівали.
      А як попри все ми проростали,
      Нас виривали й кидали туди,
      Де, як гадали лисенківці в штатськім,
      Ми прорости нізащо б не змогли.
      Та і крізь вічну мерзлоту
      Ми проростали їм на подив.
      Не всі, на жаль.
      А лише ті, кому Господь дав
      Витримки і сили вдосталь.
      P.S.
      Тепер лисенківці пишуть мемуари,
      Де згадують і нас, морозостійких.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Отака-то в тебе місія, Росіє

      Умом Россию не понять,
      Ее аршином общим не измерить.
      У ней особенная стать –
      В Россию можно только верить
      Федор Тютчев

      Пустынный свет на звездных берегах
      И вереницы птиц твоих, Россия,
      Затмит на миг в крови и жемчугах
      Тупой башмак скуластого Батыя
      Николай Рубцов «Видение на холме»

      Отака-то в тебе місія, Росіє:
      Проростати всюди, де тебе не сіють.
      Не пускають в сіни,- ти ламаєш стіни.
      Де тебе не хочуть,- край той слух лоскоче.
      Немає загати там, де можна брати,
      Бо ж за словом віщим сокира засвище…
      Що тобі, Росіє, Європа і Штати,
      Закохані в джинси, а не в царські шати…
      Мабуть, це від того, що Батиїв слід
      Скрутив тобі голову в азіатський схід.
      Отак ти, Росіє, з століття в століття
      Самозвану місію нав’язуєш світу.
      Та він вже не вірить в нудну твою пісню,
      Од якої, певно ж, і самій затісно.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. ***
      Сором’язливо погляд одвертаю,
      Коли хтось покидьки перегортає,
      Аби знайти щось попоїсти...
      О, ненаситний на облуду світе,
      Скільки ж разів ти привселюдно
      Клявсь, що голодних більш не буде,
      Брехав і брешеш нам, наївним,
      Що щастя прийде неодмінно...
      ...А що натомість?..
      Пишеш війни криваву повість
      І, зброю виряджаючи в дорогу,
      Не проминути ціль благаєш Бога.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Несусвітнє

      Ти вже ж була в отім болоті.
      В тім злоядучім СССР,
      То чом же, задкуючи непевно од Європи,
      В московський хлів лізеш знов тепер!?
      Ні, не спроможна, мабуть, одурена Вкраїна,
      У вчителів своїх учитися як слід:
      У запорошенім кутку дрімає сиротинно
      Нащадками розпродана Богданова надія,
      Лиш в пісню переливсь Шевченків заповіт .





      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. ***
      Зажила б ти, Україно, належної слави,
      Давно б уже дала собі ради,
      Якби побіля твоїх героїв
      Не мостився зрадник.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. ***

      «День пережит – и слава Богу!..»
      Федор Тютчев «Не рассуждай, не хлопочи!..»

      Щасливий,
      у кого - аби день до вечора,
      а нехіть думать заміняє крик,
      у кого гумор – в слові недоречнім,
      мета життя -на відстані руки,
      кому не муляє, що зайди мову топчуть,
      історія Вітчизни, як торішній сніг...
      ...А ти в цейтноті.
      В очах, не прохололих з ночі,
      ховаєш роздуми і розпачі рясні.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Терновий кущ (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      Мойсей: «Відколи пасу тут вівці,
      Бачить таке довелося вперше:
      Палає кущ і не згора.
      Підійду та подивлюсь на оцеє диво».
      Всевишній: «Спинися і роззуйся!
      Ти в Святому місці!»
      Мойсей: «Хто ти?»
      Всевишній: «Я той, кого ніхто не бачив.
      Не з плоті Я, а з духа, що обіймає Всесвіт.
      Бог Аврагама, Іцхака та Яакова».
      Мойсей: «Але чому являєшся не привселюдно,
      А в цьому ось нікчемному кущі?
      Його ж все суще обминає...Ні птах, ані звірина,
      Якщо потрапить, нізащо не вийде з нього...»
      Всевишній: «Нікчемний кажеш?
      Отаким Єгипет зробив народ Мій.
      Як і він, найнижчим з-посеред інших.
      Обрав Я кущ терновий, бо найчистіший він.
      Не моляться йому, як усіляким там кущам і деревам».
      Мойсей: «А чому саме мені явивсь Ти в полум’ї оцьому?»
      Всевишній: «Тому, що першим не побоявсь ти
      На захист побратима стати.
      Щоправда, не сподівався, мабуть,
      Що хтось із твого роду готовий видати тебе.
      За справедливість і одвагу обрав тебе.
      Тож підеш з ними до фараона і передаси йому
      Простовіч все те, що Я скажу тобі.
      І хоч-не-хоч дозволить він вийти Моїм обранцям
      До Краю, що тече молоком і медом».
      Мойсей: «Владико, Ти повірив у мене!
      А чи ж повірять одновірці?
      Певен, одразу ж скажуть:
      «Не дури нас. Не являвсь тобі Господь!»
      Чим спростую недовіру?..»
      Всевишній: «Що в руці твоїй?»
      Мойсей: «Палиця та й годі».
      Всевишній: «Кинь її на землю!»
      (Палиця враз стала змієм. З остраху Мойсей відскочив).
      Не бійся! Візьми змія за хвіст!
      (Не змій, а палиця знову була в руці Мойсея).
      А тепер засунь під пахвину руку.
      Витягни її. Що, побіліла?
      Знову засунь туди ж і вийми.
      (Начебто і не було прокази).
      Мойсей: «А як байдужим люд буде до отаких див?
      Є ж чаклуни, що на таке спроможні...
      Всевишній: «Тоді набери води з Ріки і на землю вилий.
      Кров, що заллє весь суходіл, перекона будь-кого.
      Мойсей: «Дива дивами, але ж тяжкоустий я і тяжкоязикий.
      Як говоритиму із фараоном?..»
      Всевишній: «Я твоїми вустами буду».
      Мойсей: «Навчиш, що маю говорити, але де ж узяти голос?
      Може, іншого когось пошлеш?»
      Всевишній: «Чи ж не Агарона маєш на мислі?
      Що ж, хай буде так. Він говоритиме
      Моїми словами через тебе з фараоном.
      А тепер не зволікай, іди назустріч братові.
      З моєю поміччю вам вдасться якщо не переконать,
      То настрахать до смерті фараона».
      P.S.
      Мало хто в світі, крім хіба що юдеїв (ба, навіть і серед них не всі?!), вірить у багатотисячний вихід з Єгипту колишніх рабів. Та якщо звернуть увагу на претензії сьогоднішніх єгиптян - віддать їм належне за те, що позичили в давнину сусіди їхніх прапрапрадідів, то змушені будемо повірить. Це переконливіш, аніж відсутність згадок в непевних аналах історії.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    190. Глибока копанка ( з добірки
      Глибока копанка, глибоко копана.
      а при ній Касєнька, як намальована.
      Стоїть при копанці, відра наповнює,
      коханим Ясєньком думками сповнена.
      Якби хоч раз його вдалось побачити,
      одразу в копанку за ним би скочила.
      Найперше вкинула б віночок білий той,
      що сама звила я з одних лиш ружичок.
      Мною цілований листок дубовий
      разом з вітанням кину у воду.
      Віднеси, копанко, його до Ясєнька
      та розкажи йому – довік чекатиму.

      ***
      1. Głęboka studzienka, głęboko kopana,
      a przy niej Kasieńka jak wymalowana.
      2. Przy studzience stała, wodę nabierała,
      o swoim Jasieńku, kochanym myślała.
      3. Żebym cię, Jasieńku, choć raz zobaczyła,
      to bym do studzienki za tobą wskoczyła.
      4. Najpierw bym rzuciła ten biały wianeczek,
      com sobie uwiła ze samych różyczek.
      5. Ucałuję listek szeroki, dębowy,
      razem z pozdrowieniem rzucę go do wody.
      6. Zanieś go, studzienko, do Jasieńka mego,
      powiedz mu ode mnie, że czekam na niego.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Сварка знічев’я (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)

      1
      «За лучину знайде причину».
      «Не з сива, не з дива».
      «Ані від нього відмолитися, ані відхреститися».
      «Як нема на кого, то на жінку»
      «Лайка лається, бо з дідьком знається».
      «Щоб тобі лихом скрутилося».
      «А щоб тебе люди не знали».
      «Щоб тебе буря вивернула».
      «Щоб тебе взяло та понесло поверх дерева».
      «Розходивсь, як порося на орчику».

      2
      «Здорові будьте, пане Хмелю»,-
      Цибуля, прикотившись з вітром.
      «В сусіди, смердючко, прешся?
      Викинули на смітник, напевне?»
      «Коли б не пустун-вітер, знаться б не хотіла
      З облудником, що горнеться до будь-якої деревини.
      Не раз доводилося чути, як захмелілі,
      Закусуючи мною та салом самогон,
      Ревли дурними голосами:
      «Ой, хмелю ж мій, хмелю,
      Хмелю зелененький,
      Де ж ти, хмелю, зиму зимував,
      Що й не розвивався?
      Зимував я зиму,
      Зимував я другу,
      Зимував я в лузі на калині
      Та й не розвивався».
      Тиняєшся по світу приживальцем.
      А без мене з давніх-давен не можуть обійтися».
      …Хто віда, скільки б тривала ота сварка,
      Якби не нагодилась трудівниця бджілка:
      «Облиште, любі, ганить одне одного.
      І ти, цибуле, і ти, хмелю, потрібні людям.
      Зрештою, усіх нас сотворив Господь
      І тільки Він зна до пуття - навіщо».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. НахліЕлі

      Сьогодні вперше після піврічної розлуки навесні пощастило побачити її в жовтні..
      Малесенька, схожа на нашу трясогузку, немов красуня зграбною статурою своєю, довгеньким хвостиком вона крутила, а дзьобиком постукувала по асфальту.
      Це нахліелі.
      Раніш бюро прогнозів сповіща вона мені про дощ.
      А я все думаю, чи не приховано щось в імені її од самого Бога?
      «Елі» - це ж не що інше, як «мій Боже». А «нах» - від «ланУах» - відпочивати.
      Себто Всевишній замість розлунистого грому посила маленьку пташку, щоб тихо-тихо сповістить за кілька днів усім, хто не байдужий до природи, про дощ.
      Такий своєрідний сюприз Святій Землі.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Рав

      Світлій пам’яті рава Овад'ї Йосефа ,
      духовного наставника сефардських юдеїв,
      одного з найбільших галахічних авторитетів сучасності

      Як плачуть за рідним, за другом як плачуть
      В розлогім житті довелось мені бачить.
      Як плачуть за Вчителем у пориві єдинім
      Побачив уперше в Святому Єрусалимі.
      Мільйон їх зійшлося із півночі й півдня,
      Аби попрощатись з Учителем гідно.
      Волів кожен з них торкнутись труни,-
      До цвинтаря йшли годин щось зо три.
      Кричали: «Мойсеєм він був нам щоднини!
      Виводив із скрути державу, й людину ».
      Сефард й ашкеназ, мов без спірок родина,
      В годину печалі були тут єдині.
      Був равом він любим і справжнім ґаоном :
      Ортодоксії тьмяну отдкривши заслону,
      Поміж рядками Святої Тори і Талмуду
      Міг бачить і те, що в прийдешньому буде...
      ...Ридав тої днини, сумний був Ізраїль.
      Не скоро хтось інший спроможен розрадить.
      А Вчитель, якби була змога устать із труни,
      Сказав би : «Доволі вам плакати, любі сини.
      Усі ми приречені стать перед вироком Божим ,
      Прийдіть же на суд не з руками порожніми».
      -------------------------------------------
      Овадья Йосеф (1920-2013).
      На відміну од інших служителів культу рав Овадья Йосеф активно втручався в політику, створив секторіальну партію ШАС. Мало хто з відомих ізраїльських політиків обійшовся без благословення рава.
      Годі й говорити про паству, проблеми якої стали для нього повсякденною роботою. Лікарі розказують, що перед якоюсь операцією на серці рав попросив дозволу піти додому на кілька годин, щоб завершити справу жінки, чоловік якої не давав дозволу на розлучення.
      Ґаон – духовний лідер юдеїв, найбільший авторитет у тлумаченні Талмуду та застосуванні його принципів у вирішенні галахічних питань..
      Тора – П’ятикнижжя.
      Талмуд – основний звід правових і релігійно-етичних засад. Існують дві версії: Єрусалимський (Єрушалмі) та Вавілонський ( Бавлі) Талмуд.
      Йдеться, звісно, про вивчення Тори й Талмуду, котрі, як запевняють учні, рав Овадья знав напам’ять.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. ***
      «І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив.
      І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці...»
      Книга Буття, 2:2

      Танцюють птахи на піддашші.
      До сну схиляє Телеман .
      Лежу без думки, мов ледащо.
      Хмарин пір’їстих караван
      Пливе собі привільно в далеч.
      І тиша мовби не тутешня,
      І зникла метушня щоденна,
      І телефон принишк нарешті…
      …Землі Святій все те не дивно:
      Собі і людям на спочинок
      Благословив Господь день сьомий.
      Сказав: «Шабат!» Своєю мовою
      (Себто на древньому івриті)
      І мусило все враз скоритись…
      …І раптом вчулось чи здалося -
      Хтось промовля знайомим голосом:
      «Встань, зледачілий недоумку!
      Шабат – для рук, а не для думки!»
      …Лишаю птахів на піддашші
      Й пірнаю в роздуми вчорашні.
      -----------------------------
      Телеман Георг Філіпп (1681-1767) – німецький композитор доби барокко, органіст, капельпейстер.
      Свята Субота - Шабат (од івритського дієслова «лішбот» - відпочивати, не працювати).






      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. ***
      Здавалось в юності наївному мені,
      Що з року в рік, а, може, й день при дні
      Прямує світ лише по висхідній.
      Та сивизна, мов несподівана зима,
      Що снігом заміта палітру осені,
      До того світу повернула, що пройма
      Надсадним смерті подихом і блиском,
      Де за монбланами надмірного майна
      Ракети шкіряться, націлившись в колиску.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Відлуння дитинства
      "Ти так довго вчився читати?
      Ти так пишався тим, що почав розуміти вірш?"
      Уолт Уїтмен «Пісня про себе»

      ...А й справді:
      Якже довго я до читання йшов...
      Ранні морози після триклятої війни...
      Незмога босоніж бігати до школи.
      А навесні, як поравсь у тітчинім садку,
      Голос сусідської ровесниці почувся:
      «А іноді така печаль
      Оступить душу, аж заплачу.
      А ще до того, як побачу
      Малого хлопчика в селі.
      Мов одірвалось од гіллі,
      Одне однісіньке під тином
      Сидить собі в старій ряднині.
      Мені здається, що се я...»
      Лиш у десять літ, вже як навчивсь читати,
      Дізнавсь, що то були Шевченкові рядки.
      Та все ж зізнаюсь: ще й досьогодні
      Для мене вони не просто вірш,
      А болісне відлуння власного дитинства.
      ----------------------------------------

      Уолт Уїтмен «Поезії» (переклад Леся Герасимчука). Київ, «Дніпро», 1984, стор.19.
      Тарас Шевченко «І золотої й дорогої». Зібрання творів у шести томах. Київ, «Наукова думка», т.2», стор.188.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. ...А як сувоєм розгортаються літа...

      Лічу прискіпливо чужі літа.
      Так прикро, що старіє товариство...
      А як бува хтось для цікавості спита:
      «Скільки ж на тебе літ тих накотилось?»,
      То одбуваюсь жартом ніяково:
      «Та полічити, бачте, до пуття все ніколи».
      І не тому, що начебто нема поваги до числа,
      Що принагідно лиш дивлюсь в люстерко,
      А просто як сувоєм розгортаються літа,
      Стає на серці сум’ятно і терпко.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Молитвами одними й тими ж

      Затісно в суєтному сьогоденні…
      Кривавицею мерехтить майбутнє…
      Невже таким задумано наш світ?
      «А ти в минувшину занурся!
      Між слів і дій тамтешніх віднайди
      Наміри й помисли, далекі сьогоденню.
      Чи хоч на гріх бодай один поменшало?»-
      Не знати чий щоразу чую голос.
      В історії анальфабета повний,
      Мовчу. І борсаюсь в тісняві днів.
      Надокучаю просьбами Всевишньому.
      І хоча знаю: не кожному відповідає Він,
      Стрічаю Божий день молитвами.
      ... Одними й тими ж...





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Іван носить плахту, а Настя – булаву (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)

      1
      «Горе тобі, воле, коли тебе корова коле».
      «Горе дворові, де корова росказ волові».
      «Там макогін блудить, де макітра рядить».
      «Бабу й чорт не змудрує».
      «Треба добре калатати, щоб бабу ошукати».
      «Щоб жінку пізнать, треба бути хитрим».
      «Де муж старий, а жінка молода, там рідко згода».
      2
      ...Була вона не з тих Насть ,
      Що покладалися на «вдасться» .
      Юдейський глузд од батька мала,
      Красою наділила українка-мати.
      Помер хорунжий – перший чоловік,
      За другого хорунжого негайно заміж вийшла.
      Байдуже, що у батьки він їй годився:
      В очах незглибних потонув старий Іван ,
      Останні крихти волі розгубив у владнім голосі:
      Без ради з Настею поспішних кроків не робив,
      Хоч у полковники ще за Мазепи вибивсь
      (Хто віда, чи не завдяки дружині:
      Перед красою гетьман був не завжди всесильний),
      3
      Чи Настя мріяла про булаву для чоловіка?
      Мабуть, що так, бо чим ще можна пояснить,
      Що однодумець Мазепи у потайній справі –
      Звільнити Україну од московського ярма -
      Замість підпустить залогу шведську до свойого міста
      І Меншикову шлях злочинний перегородить,
      Посилає раптом довіреного чоловіка,
      Щоб спантеличить тих, хто поспішав на поміч Україні?..
      Ні, без намови Насті тут не обійшлося.
      Петро дізнавсь про це і спішно гетьманом призначив
      Не кого-небудь з молодих, а... Скоропадського старого.
      Далеко мітив цар, бо покладався на метикувату Настю.
      А щоб нового гетьмана в лапи цупкі надійніш взяти,
      Доньку його любу, Уляну ( сказати б ще дитину) , повелів
      Засватать за сина-пиятику одного з прихвоснів своїх.
      І на цареву примху Настя охоче зголосилась.
      Ще б пак: зять першим серед московських зайд
      Негайно українським полковником зробився.
      А до всього для доньки ще й придане було добуто :
      Щедра на чуже добро в свата Петра рука,
      І гетьманиха в щедрості отій не знала впину.
      А щоб заздрісні не думали, бува, що це для себе тільки,
      Ділилась Настя з церквою: мовляв, на справи Божі.

      4
      Вола Орлик з чужини, просить пана Йвана:
      «Об’єднаймо наші сили, щоб вигнати з України
      Москалів поганих. Отоді-то станеш справжнім вже гетьманом!»
      Защеміло у старого од пам’яті серце. Готов взятись за шаблюку,
      Але Настя шепче: «Не слухай, мій любчику, вигнанців безсилих,
      Аби й тобі, як Мазепі, на чужині не привелося шукати могилу.
      Сиди собі тишком-нишком у затінку свата,
      Ліпше думай, як родину лишити в багатстві».

      5
      «О тяжкая временна жизнь! О вечная будущей радость!»-
      То були слова останні вельможної пані.
      Що ж, про радість, що шукала і на тому світі,
      В подробицях хай розкажуть порубані й порізані
      Петром, її сватом. Ким і Десну, і Дніпро було вкрай загачено.

      6
      Богданові завдавала клопотів Мотрона.
      А Петрові Дорошенку –в залицяннях безвідмовна Пріся...
      Та ніхто з сановних пасій не крутив так чоловіком,
      Як всесильна Настя: за її намовою той, кого прозвали
      «Гетьманом московським» , задля влади і багатства
      Мазепинську Україну продав у неволю.
      -------------------------------------
      Скоропадська Настя (1667-1729).
      «Казала Настя як удасться».
      Скоропадський Іван (1646-1722) – гетьман Війська Запорозького (1708-1722).
      Мазепа Іван (1639-1709) – гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687-1704) і на всій Наддніпрянській Україні (1704-1709).
      Меншиков Олександр (1673-1729).
      Петро перший (1672-1725).
      Уляні минуло тільки 15 літ.
      «Понеже его графское сиятельство учинил ответ, что царское величество не из малороссийских, но из великороссийских персон дочери нашей единственной мужа благословит избрать тогді мі тому монаршему благословению весьма благодпрні. У великороссийских народов есть такое обікновение, что за дочерями дают зятьям изобильны деревни и угодья, мы либо не имеем таковых угодий и деревень за нашей дочерью дать, и ради того,припадая у стоп вашего величества, всемиренно можо исходатайствовать ныне при живете моего мужа собственно для моего во вдовстве пропитания и за дочерью дати маетностей несколько».- Текст листа Насті Скоропадської до цариці цитується за:Тетяна Лебединська «Гетьманша в стані «собіратєлєй».-«Кримська світлиця», 10.08.2007 року.
      Орлик Пилип (1672-1742) –гетьман Війська Запорозького у вигнанні, один з упорядників «Договорів і постанов»- конституційного акту, козацького суспільного договору.
      Хмельницький Богдан (1595-1657) –гетьман України (1648-1657).
      Дорошенко Петро (1627-1698) –гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (1665-1676).
      У розлогому листі-відповіді кошового отамана Йосифа Кириленка Іванові Скоропадському запорожці писали зокрема: «... ваша милость не встидаешся титуловати войска запорозского обоих сторонъ Днепра гетманомъ, кгди жъ мы вашей милости а ни сами собою, а ни черезъ пословъ нашихъ, а ни черезъ писмо войсковое на тотъ урядъ не обирали, на якій ваша милость возведени зосталесь подъ мушкетами московскими внутрь города Глухова, яковихъ взапертю при лицу его царского величества, а не въ полю и не черезъ волное по правамъ войсковимъ избраніе , до того якъ ваша милость привлащаешь себе титулъ войска запорожского, когда тепер оного до регименту вашего милостивого не належит и не хочет належати... Отмена отчизне нашой стала прелестми своими хотячи вас всех панов украинских отъ небожчика (Івана Мазепи – І.П.) и замешане учинити, заслоняла вамъ очи и усладила сердце властми, рублями, соболями, маетностями и иними коштовными подарками, однак будте того надеждни, же все тое вам вскоре костю в горле станетъ и певне, если не постережетеся и не будете зъ нами в единомысліи, и сами пропадете и отчизну загубите».- Д.І.Яворницький «Історія запорізьких козаків», т.3, стор.359, 363.- Київ, «Наукова думка», 1993.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. ...Ані рядка не написав...

      "Тоді з ними приходить Ісус до місцевості,
      званої Гефсиманія,і промовляє до учнів:
      «Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюсь отам".
      Євангелія від св.Матвія, 26:36

      Узяв з собою Петра
      Та Зеведеєвих синів -
      Івана з Яковом,
      Трохи відійшли од дому,
      Став під оливою Ісус і каже:
      «Млосно мені на серці якось.
      Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
      Десяток кроків не пройшов – упав
      І став молитися й благати Бога:
      «Отче мій, якщо можливо,
      Хай обмине ся чаша:
      Бадьорий дух, та немічне все ж тіло…
      А проте – не як хочу я, а як Ти…
      Вернусь до охоронців, наберуся сил
      І далі поведу розмову із Тобою».
      Та що це? Покотом лежать…
      Хропуть, що аж за версту чути…
      Їм байдуже , що діється зо мною.
      Петре, розбуди товаришів,
      А я піду далі молитись:
      «Отче, єдиний мій пораднику,
      Якщо не можна відвернуть сю чашу,
      То хай на те буде тільки Твоя воля!»
      Сил не стає… Увесь тремчу…
      А охоронці?
      Начебто не просив їх , не соромив.
      Захропли удруге. Марне їх будить…
      Знову заснуть. Їм же не болить, як-от мені.
      Роблять, як тіло накаже, а не совість.
      Помолюся ще – і будь-що буде…
      «Вставайте ж, нарешті, соні!
      Зближається година,
      Що в руки грішників
      Сина Людського віддадуть на згин».
      Ніхто з них не вступиться за мене…
      Відречуться й розбіжаться по домівках…
      І що вони розкажуть про мене?..
      Тим паче про мою справу…
      Не розуміли притч, просили розжувати…
      Шкода, що ні рядка не написав,
      Як попередники пророки.
      Не писав, бо ніколи було.
      Руками й словом лікував.
      Кожен по-своєму витлумачить мої слова.
      А що вже казать про тих, хто їх не чув…
      І кожен вважатиме, що я отак сказав.
      Скільки нісенітниць нагородять!..
      Дай Боже, щоб тільки сперечались.
      Щоб не дійшло до бійки й різанини.
      Найперше – моїх братів по крові.
      Тремчу, та не од чекання смерті,
      А од того, що станеться по ній.
      …І так на серці млосно…





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Йому так хочеться
      «Я бодрствую и, значит, день настал»
      Фридрих Шиллер «Дон Карлос инфант испанский»

      Довкола себе він себе лиш бачить.
      Тож і не дивно, що ранньої пори,
      Коли ще місто спить,- кричить.
      Хоча на те нема причини.
      Що йому ті, кому не помога снотворне?
      Чи матері, що ніч усю маляток колисали?
      Йому так хочеться - і цього вже досить.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Хвороби нероби (з добірки "Народ скаже - як зав'яже")

      1
      «Коли б то можна бути через зиму котом, через літо пастухом, а на Великдень – попом».
      «Коли б, Боже, воювати, щоб шаблюку не виймати».
      «Як до череди гнати,то і п’яти болять».
      «І за холодну воду не візьметься».
      «І котові хвоста не зав’яже».
      «Косить би косив, коли б чорт косу носив».
      «Ні швець, ні мнець, ні чорт зна-що».
      «Добрий був би чоловік, та собаками підшитий».
      «Ледаще ледащим і згине».
      «Хоч ледачий, аби комір стоячий».

      2
      Ледачого, кажуть, нізащо лихо не спіймає.
      А як ласий до несхочу? Витримки не має...
      …Віз уранці лежебока на спродаж сметану.
      Як села не стало видно,
      Зупинився. Глечик відкриває,
      Та з причини хтозна там якої
      Негадано-неждано враз рвонули коні,
      І сметана розлилася, як річка у повінь.
      «Який тепер уже торг!..Удам з себе хворого»,-
      Проказав - і тут же завертає коні.
      Верта з поля жінка і чує з порогу:
      «Ой, нездужаю... Печи, люба, коржики!»
      «Може, лікаря покликать?»
      « Хтозна чи поможе, а натомість калитку розв’яже».
      «До шептухи побіжу. Щось путнє підкаже».
      «Як шептуха говірлива стане біля вуха,
      То не буде тобі, люба, довіку кожуха.
      Зготуй ліпше наостанок вареників яшних.
      Бодай, либонь, на часину стане мені краще.
      Зроби тепер не всі сорок, бо вже не осилю,
      А десь там зо тридцять. Бажано великих...»
      P.S.
      У нероби всі хвороби без ліку й без ліків.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Ми вже саме чекання

      ...Ну, де ж ти? Де?..
      Із задуму єством явися
      (Байдуже, хлопчиком чи дівчинкою).
      Заждались батько й мати ,
      Ну, а про нас, дідуся й бабусю,
      Не варто й говорити:
      Стільки пісень-казок для тебе наскладали,
      Що вже потроху забуваються старі…
      Хвалити Бога, на нові немає впину.
      Може, бузьки на крилах принесуть
      Тебе нам на прийдешню весну?
      Підставимо гуртом тоді долоні теплі,
      Щоб м’яко було спускатися тобі з високості.
      …Не зволікай. Хутчіше прилітай,
      Бо нам без тебе сум’ятно і тоскно.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. ***
      Руса коса до пояса...
      Українська народна пісня

      Ще вчора ти була з косою такою,
      Що заглядалися на тебе всі.
      Сьогодні од неї лишився тільки слід.
      Та стала ще милішою для мене ти,
      Бо поділилася красою з тими,
      В кого хвороба відняла її.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Доки чортівні панувати в Україні вільній (з добірки «Народ скаже – як зав’яже")
      1
      «На Бога дивиться, а чорта бачить».
      «Чорт не спить, але людей зводить».
      «Гірша відьма вчена, як родима».
      «Ворожка з бісом накладає».
      «До Божого дару з чортовими ногами».
      «Чорт кого не підмане».

      2
      Хоч було вже пізно,
      В крайню хату до ворожки
      Якось Чорт заскочив:
      «Розкажи, люба небого,
      Тільки правду щиру,
      Що говорять тут про Бога
      І про мене, звісно?
      Прокляли, мабуть, обох
      За ту зиму люту?»
      «Бога славлять, величають,
      А тебе все гудять.
      Як на когось точать зуб,
      Кажуть тоді завше:
      «Чорт би його взяв вже!»
      А коли якийсь мужик
      В гречку, бува, скочить,
      То все звалюють на тебе.
      Мовляв, Чорт зурочив».
      «Ну ж стривайте, пройдисвіти,
      Грицьки та Семени,
      Заспіваєте невдовзі
      Не такої в мене!»
      « Як на думку щось не йде,
      А час проминає,
      Кажуть, зваживши усе:
      «А Чорт його знає».
      «А про рай що чуть у вас
      Та про моє пекло?»
      «Шлях у рай, оповідають,
      Надто вже тернистий,
      А до пекла – прямісінький,
      Мовби тая пісня.
      В пеклі, кажуть, завжди тепло,
      А в рай... іди з хмизом...
      ...Та не пекло нас лякає
      Ані зими сніжні,
      А що й досі живемо,
      Мов на роздоріжжі,
      В церкві молимося Богу,
      Тобі – поза нею,
      Та по всіх тих молитвах
      Не стали ріднею.
      Галасуєм на всі боки
      Про якесь братерство,
      А гриземось, наче нас -
      Не один, а сотня народів...
      В церкву зносимо гріхи,
      Ікони цілуєм,
      До Ісуса молитовно
      Простягаєм руки,
      А як вийдемо із церкви,
      По всіх «Алілуях»
      Мовби тії круки.
      На палаци з парканами
      Грошей вистачає,
      А убогий та недужий
      В злиднях пропадає...»
      «Потішила ти мене
      Отакою вістю,
      Мов з плеч зняла гору.
      Як немає в хаті «віскі»
      Дай запити таку втіху
      Бодай самогоном.
      Ну, а потім я помчу
      У саму столицю,
      Щоб вся моя чортівня
      На горі на Лисій
      Теж розвеселилась.
      Ми ж тряслися, як дізнались,
      Що волю здобуто,
      Бо ж це, певне, сам Господь
      Зняв з Вкраїни пута.
      Та ось чую, що ті пута
      В бізнес перекуто,
      А поспільство, як і доти,
      В нужді призабуто.
      Що ж, новітнії гетьмани
      В компаньйонах з нами,-
      Так що разом панувати
      Будемо ще довго:
      Не коротша в Україні
      Дорога до Бога».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Краси на стіл не подаси (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)

      1
      «Краса така, що тільки «гм» та й годі».
      «Не дивись на вроду, лише на природу».
      «Ви хороші, та на чортові гроші, а ми погані, та Богом кохані».
      «Краси на тарілці не крають».
      «Чорний мак, та смачний, а редька біла, та гірка».
      «Хоч чорна, та моторна, а біла – дуже ніжна».
      «Ані з плечей, ані з очей».
      «Як сорочка біла, то й жінка мила»,
      «Поможи, Боже, нежонатому, а жонатому й жінка поможе».

      2
      Написав Семен рідні, що вже не вдівець він
      І одвідать запросив в гості на Великдень.
      Не простою до брата видалась дорога,
      Та що втома там, що аж гудуть ноги,
      Як хочеться побачити ту, що заступила,
      На жаль вже покійну кралю Катерину.
      Ось нарешті й хата брата. Цілунки.Обійми,
      Але радості на лицях все ж чомусь не видно.
      «Брать таку-от незавидну хто тобі порадив?»
      «Поговоримо про це ми краще по молитві.
      Отоді-то, певно, вдасться все вам зрозуміти».
      Після церкви за стіл сіли. До борщу доходить.
      «Що за пахощі предивні?»- питають здивовані.
      Господиня соромиться, розводить руками,
      Уставляє стіл святковий м’ясом, пирогами...
      Гості тільки прицмокують і хвалять кухарку.
      Семен встав тоді з-за столу і підносить чарку:
      «За хазяйку хочу випить, за мою Одарку.
      Стати мені за дружину я її просив.
      Підтоптаний горем і літами, шукав не краси,
      А вірної та щирої господині в домі,
      Бо ж з давен давніх в народі відомо –
      На тарелі навіть срібній краси на стіл не подаси.











      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Грай нам, кобзарю, про завтрашню днину
      Пальці на струни кидай, кобзарю.
      Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
      Щоб попід канівським небом безкраїм
      Серце розкраяли думи-жалі.
      Може, на спів твій кроком розважним
      Вийдуть з могили рука при руці,
      Вийдуть задумані, вийдуть одважні
      Знані й незнані наші співці.
      Вийдуть, розглянуться доокола,
      Струсять із себе порох століть
      Та й запитають нев’янучим словом:
      «Як там Вкраїна сьогодні стоїть?»
      І порадіють, що волю здобуто,
      Що з пут московських звільнилась нарешті.
      І засумують, що розбрат-отрута
      Все про минуле змовницьки шепче.
      «Грай нам, кобзарю, про завтрашню днину!-
      Крикне Тарас зі свого піднебесся.-
      Грай про Соборну нашу Вкраїну,
      Що в злагоді й мирі має воскреснуть!»
      ...Пальці на струни кидай, кобзарю,
      Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
      Щоб попід канівським небом безкраїм
      Думи Тарасові й наші збулись.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Тарфонові помістя (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      Це потім про раббі Тарфона йтиме слава,
      Що схожий він на піраміду із горіхів:
      Торкнись - і враз покотяться вони.
      А йшлось про те, що добував він притьмом
      Із священних книг те, що не кожному під силу.
      Але це потім. А поки що був він скупердяй.
      Раббі Аківа вирішив багатиря провчити:
      «Два помістя на продаж пропонують.
      Ти не проти, щоб відкупить для тебе?»
      «Та що ви! З радістю!»- і подає раббі гроші.
      А по якімсь часі питає: «Де ж ті помістя?»
      Бере за руку Тарфона раббі і веде в школу.
      Як увійшли,просить Аківа прочитать щось із Псалмів.
      «Широкою рукою роздавав він бідним»,-
      Читає котрийсь з учнів, а як дійшов до рядків:
      «Правда його пребуде хай навіки!»,
      Раббі обвів рукою клас і каже Тарфонові:
      «Оце ті два помістя, що я добув тобі, як і обіцяв!»
      Мов підмінили скупердяя. Обіймає раббі:
      «Учителю в Торі, наставнику в житті,
      Віднині я щедрішим стану на отакі, як це, помістя!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Іродова покута (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      Як з родом Хасмонеїв впоравсь,
      За мудреців узявся Ірод.
      «Що за нісенітниця, -кричав він,-
      «Обирать царя з-поміж братів своїх?»
      І скарано було всіх мудреців.
      За винятком Бави бен Бута.
      Щоправда, і його осліплено.
      «Ти бачив,- каже Ірод, помінявши голос,-
      Якого лиха наробив наш цар?»
      «Що маю чинити?»- пита сліпець.
      «Прокляни його!»
      «Не можу. Сказано:
      «Навіть подумки не проклинай царя!»
      «Але ж є ще й таке:
      «Начальника в народі не проклинай!»
      Себто такого, що відданий людям.
      А цей же справжній нелюд…
      Отож, не бійсяі прокляни.
      Ніхто ж нас не почує…»
      «Почує птах і рознесе по всьому світу».
      Тоді відкрився Ірод , каже мудрецеві:
      «Аби знаття,що ви настільки правовірні,
      Я нізащо б не поглумивсь над вами…
      Чим зможу відшкодувать провину?»
      «Заповідь – світильник, а закон – світло.
      Ти загасив світло.Тож запали його.
      «Яким чином?»
      «Відбудуй Дім Божий!»
      P.S.
      Порада мудреця сподобалась Всевишньому,
      Бо ж скільки місяців відновлювали Храм,
      Дощі йшли тільки вночі,
      А на ранок зникали хмари і світило сонце.
      --------------------
      Йдеться про династію Хасмонеїв, започатковану Макавеями, під проводом яких було здобуто перемогу над грецькими окупантами. На честь цього юдеї справляють свято Ханука.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Дещо про Любов
      Лише любов робить справжню
      ангельську мову.
      Григорій Сковорода

      1
      Невже так близько щастя ходить?
      Щастя – миттєвість, злива, спалах...
      Це, мабуть, доля.
      Чом же не дивишся долі у вічі?
      Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
      Так близько ці губи ще не злітались,
      Не воркотіли так знадно-згубно,
      Цілунко-лунко так ще не вершився пошук...
      ...А що як щастя переросло в долю?

      2
      Хай лишиться підтекстом
      Те, що назовні рветься.
      Те, чим обох обдарувала ніч.
      Від чого на душі так затишно і тепло,
      Що знову кличе летіть навстріч
      Одне одному. І то не гріх,
      Що станеться між вами,
      Що не вдається відтворить словами...
      Гріх – таїну виносити на світ.

      3
      Заглиблюйтеся в космос й атомне ядро,
      Здоровим глуздом сутнє протинайте,
      Та не заглиблюйтесь, не зів’яліть Любов,-
      У забутті звеличення в Любов пірнайте...
      ...Вкладається не все у теореми й аксіоми,
      Годиться часом не крапку ставити, а кому.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    211. ***
      Світлій пам’яті
      Георгія Сливинського

      Розказують, ти смерть прийти просив,
      Бо витримати біль було уже несила.
      Та смерть не йшла. Щось там її притримало.
      Може, сніги небачені, що всі дороги вкрили.
      А, може, смерть послухала дружину любу –
      Півроку зачекать до золотого шлюбу?..
      ...А я пригадую, як ще рік тому
      Із сином гостював у твоїм домі.
      Як у хрещатицькій тісняві дивилися футбол.
      Мов навіжені, з іншими кричали: «Го-о-л!»
      Тепер ти прописавсь у Висях Горніх.
      І як «не пить» нема там ще закону,
      Піднімемо чарки( з амброзією - ти, а я - із самогоном)
      За пам’ять, що не підвладна ні простору, ні часу,
      За дивину любові, що повік не гасне.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. «Коня кують, а жаба підіймає ногу» (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)
      1
      «Звідки взялась вона така»»
      «Дивиться на всіх з погордою...»
      «Не співає в нашім хорі...»
      «Що ж дивного? Забули її батька?»
      «Того, що луснув? Але від чого?»
      «Пообіцяв, що, коли схоче, стане таким, як віл».
      «Ви тільки гляньте, що витворя наша гордячка...»

      2
      На прибережнім лузі пасся кінь,
      Стриножений, змушений був стрибати.
      Нічого дивного, якби обіч не стрибала жаба.
      Кінь – стриб, і вона – стриб.
      Зауважив кінь напарницю і заіржав од подиву.
      Здивувалися й жаби, тож уперше
      Концерту не було чуть із жабуриння.

      3
      «Поїдемо сьогодні в місто,-
      Сказав коневі чоловік.-
      Годилось би підкувать тебе».
      Гордовита жаба не знала, що це.
      Та була цікава і пострибала за конем.
      Підніс кінь ногу ковалеві,
      Та раптом заіржав, як не іржав ще зроду.
      «Що це з ним?»- дивується коваль.
      Кінь голову схилив праворуч.
      І тут усі, хто був у кузні на ту пору,
      Зареготали так, що регіт той
      Докотивсь, напевне, й до жабуриння:
      Обіч коня стояла жаба...
      І теж подавало ковалеві ногу.

      P.S.
      Як часто, ніби на потіху,
      В герої лізе мізерія.
      Щоправда, не завжди
      Комедія закінчується сміхом.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Про пташку, що на сойку схожа

      Скільки разів поривавсь зробити з тебе світлину,
      Коли з-поміж галуззя прискіпливо дивилась ти на мене,
      Все не вдавалось. Здогадуюсь – не гамірливі горобці,
      Що присусідились до тебе,ставали на заваді.
      А, мабуть, те, що звав тебе я сойкою,
      Не знаючи імені твого івритом.
      Питав у сабрів , а вони (не те що цар Шломо )
      До природи чомусь байдужі і відбуваються: «Ціпор» .
      Зрештою, те ж почуєш про дерева й кущі: «Ец», «Сіах»…
      Натомість, коли Псалма згадаєш бодай один рядок,-
      Продовжить кожен охочий. Байдуже,що це на кілька сторінок.
      Воно й не дивно: народ Книги.
      Не вдалось наразі натрапить на орнітолога,
      Щоб бодай зараз, коли безмовна на асфальті лежиш,
      Звернутися до тебе справдешнім твоїм іменем.
      Та, повір, шукатиму. А поки що поховаю під деревом,
      На якому раннього ранку прискіпливо мене вивчала.
      А світлину із посестри твоєї, може, пощас тить зробити.
      -------------------------
      Так називають тих, хто народився в Ізраїлі.
      Цар Соломон.
      Пташка.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. «Стрижена!»- «Ні, голена!» (з добірки «Народ скаже – як зав’яже»)
      1
      Хоч проси – хоч не проси.
      Хоч кілок на нім теши.
      Хоч веди його до лісу –
      Він полізе лиш до біса.
      Хоч кременем вухо ріж –
      То він скаже: «Нема сліз!».
      Хоч бери стріляй з гармати –
      Він кричить: «Щось не чувати!»

      2
      Як овечка стала гола,
      Спірка зачалась спроквола:
      «Стрижена!» - «Ні, голена!»
      Вже на носі косовиця,
      Ніяк спірка не скінчиться:
      «Стрижена!» - «Ні, голена!»
      Час уже пшеницю жати,
      Та лунає все із хати:
      «Стрижена!» - «Ні, голена!»
      Навіть бились двоє впертих.
      Не дійшло, правда, до смерті.
      І не знати, що робити,
      Хоче жінку він втопити.
      Як прийшли на став удвох,
      Він її у воду – штовх.
      Гадав, що пішла на дно,
      Та вирнула все одно,
      Кричить задоволена:
      «Стрижена! Не голена!»
      Пальці в ножиці схрестила
      І на той світ опустилась.
      P.S.
      «Ой жалю, мій жалю,
      Ох і жалю не помалу:
      Упустив долю, упустив щастя,
      А вже й не піймаю»,-
      Отак ми співаєм,
      А що впертістю своєю
      На путі їй стали,
      Чомусь забуваємо.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Давид та Ієсaй, брат Гольята (з добірки «Поміж рядками Аґади»)

      1
      Жаба: «Що ти там квакаєш, Давиде:
      «Чи є ще хтось на світі, хто б, як я,
      Зумів уславить Тебе, Боже?»
      Ти не спесивився б так, якби дізнавсь,
      Що кваканням своїм я набагато краще
      Славлю Господа Бога!»
      Давид: «Ти, вирячкувата потворо?»
      Всевишній: «Не смій! Ніяка не потвора,
      А такий же, як і ти, Мій витвір.
      А твою надмірну хвалькуватість
      І безоглядність у самочинних діях
      Я карою наміривсь увінчати.
      Допоки гріх новійський свій носитимеш?
      Через тебе вбито священників.
      Доег-ідумеянин уділу вічного життя лишився,
      На полі бою поліг Шаул із трьома синами...
      Отож, не зволікаючи, вибирай одну з двох кар :
      Або зникне рід твій, або ж потрапиш в руки ворогів».
      Давид: «Дорожчий рід мені, аніж моє життя...»

      2
      Вийшов якось цар Давид на полювання.
      Бачить: красень олень з’явився на галяві.
      Пустив стрілу – і промахнувся.
      І доганяти здобич подався.
      Та й опинився у филистимськім краї.
      Відки було знать мисливцю,
      Що сатана в оленя обернувся?..
      «Оце так стріча!- закричав Ієсай так,
      Що аж дерева затряслися.
      Навідавсь сам убивця Гольята,
      Щоб я за смерть брата помстився!»
      Зв’язав бранця, штовхнув у чавильню
      Та ще й на груди колоду важчезну кинув.
      Гадав, що за мить якусь тільки бульбашки
      Нагадають про зловісного юдея.
      Та сталось диво: земля під Давидом опустилась
      І цар живим лишився.
      Якраз на ту пору голуб нагодився.
      Побачив, що непереливки Давиду
      І миттю полетів в Єрусалим.
      «Стряслась, мабуть, біда з Давидом,
      Як голуб кружеля довкола його дому»,-
      Подумав Авішай, старший охоронців царських,
      На мула сів і помчав за голубом.
      Аж ось і триклятий край филистимський.
      Не встиг розглянутись довкола,
      Як поза вухом щось неждано просвистіло.
      «Подай-но веретено мені!»- почувся окрик.
      То була мати Ієсая й Гольята.
      «Стривай, карго, ти намірялась мене вбити,
      Тож Господь благословить мене на помсту!»-
      І Авішай без промаху веретено вернув.
      «Тепер їх двоє,- подумав Ієсай.-
      Можуть мене вбити. Знищу одного».
      Ввіткнув вістрям угору спис,
      Схопив Давида і підкинув так,
      Щоб той одразу ж нахромився.
      Та поки цар летів, Авішай молився
      І Давид завис поміж землею й небом.
      А далі за порадою рятівника свого
      Цар у високості теж помолився:
      «Хоч воском нащадки хай торгують,
      Аби живим лишитись!»
      А як став на ноги, обоє кинулись навтьоки.
      За ними Ієсай. Догнав би,певно,
      Та, обернувшись, Авішай кинув:
      «Ступай до матері, може, застанеш ще живою!»
      Знесилів враз богатир... На коліна впав.
      І мечем Гольята юдеї відтяли
      Голову мстивого брата.
      P.S.
      «Не підеш більше з нами на війну,
      Щоб не загас Ізраїлю світильник!»-
      Сказав народ, як повернувся цар Давид додому.
      ---------------------------------------------
      Ще як був тільки музикою та зятем, рятуючись од царя Шаула, Давид прийшов у Нова і попросив у священника Ахімелеха п’ять хлібів. «Нема в мене звичайного хліба під рукою, а є тільки святий»,- відповів той. Давид наполіг на своєму і взяв хліб, належний Всевишньому. Це бачив один із слуг царя, Доег-ідумеянин, і доповів Шаулові. «А Нов, священниче місто, цар побив вістрям меча все, від чоловіка й аж до до жінки. Від дитини й аж до немовляти, і вола, й віслюка, і дрібну худобину,- усе побив вістрям меча». Зі священним хлібом та з мечем Гольята, якого колись убив, Давид подався в землю филистимську.- Перша книга Самуїлова, 21:4,7-8. 22:19.
      «Друга книга Самуїлова» (24,11-15) інакше відтворює цю ситуацію: «І встав Давид рано вранці, а Господнє слово було до пророка Ґада, Давидового прозорливця, говорячи: «Іди та скажи Давидові: «Три кари кладу Я на тебе,- вибери собі одну з них, і Я зроблю її тобі». І прийшов Ґад до Давида, і розповів йому та й до нього сказав: «Чи прийдуть тобі сім літ голоду в твоїм краї, чи теж три місяці твого втікання перед ворогами твоїми, а вони тебе гнатимуть, чи теж буде три дні моровиця в твоїм краї? Подумай тепер та й ріши, яке слово верну я Тому,Хто послав мене». І сказав Давид до Ґада: «Сильно скорблю я! Нехай же впадемо ми до Господньої руки, бо велике Його милосердя, а в руку людську нехай я не впаду!» І дав Господь моровицю в Ізраїлі від ранку й аж до часу умовлення,- і померло з народу від Дана й аж до Беер-Шеви сімдесят тисяч чоловіка».





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Біду на себе сам накликав (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      «…Не переведуться вбогі на землі,
      тому заповідаю тобі, кажучи:
      «Відкривай руку свою для брата твого,
      бідних твоїх і вбогих в Краї твоїм»
      Повторення Закону, 15:11

      «Щасливий, хто розуміє бідного,
      в нещасливу днину його порятує Господь»
      Псалом 41(40)

      Сліпий, не в змозі владать ногами і руками,
      В хатині напівзогнилій доживав свій вік
      Нахум іш-Ґамзо, прозваний так,
      Бо, щоб там не сталось, завжди одповідав:
      «Це теж на краще!»
      «Учителю,- кажуть якось учні,-хата от-от рухне.
      Дозвольте Вас винести, аби не сталось лиха».
      «Ні, любі! Поки я тут все буде гаразд.
      Винесіть поки що речі, а мене - за ними».
      Тільки-но зробили так, як хижа завалилась.
      «Завіщо Вам, Божому догіднику,такі муки?»
      «Я сам у Господа їх попросив…»
      …Віз замолоду Нахум дарунки тестю.
      І ось перестріча його незграбний чоловік.
      «Дай щось попоїсти,- просить бідолаха.-
      Ані ріски в роті не було вже кілька днів…»
      Замість дістати хутко щось зі своєї торби,
      Сказав голодному Нахум: «Зажди!»
      І став розв’язувать поволі котрийсь там із мішків.
      Не зуздривсь, як, не дочекавшись, бідолаха впав.
      Припав до нього Нахум, а той уже не дише.
      «Тільки тепер,- продовжив учитель,- я збагнув,
      Що допоміг йому вмерти...
      В розпачі здійняв я вгору руки і заволав:
      «Очі мої, що бачили печаль, нехай осліпнуть!
      Руки , що не квапились подать, хай немічними стануть!
      Ноги, на яких стояв, негодні стояти будуть!»
      Мовчали учні. А тоді котрийсь наваживсь:
      «Горе нам бачити таким Вас, учителю».
      «Ні,- одповіда каліка.- Прикро було б мені,
      Якби я правду вам не повідав, поки ще живий».





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Свиня й «астрономи» (з добірки «Народ скаже – як зав”яже»)
      В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
      Двох студентів подорожніх ніч в селі застала.
      Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
      А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
      «Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
      Кому ж знаться на погоді, як не астрономам?»
      «То чому ж свиня моя в хлів солому горне?»
      «Це, даруйте, якісь бридні: прогноз роблять свині».
      «Як знаєте. Ви ж учені. Не мені вас вчити.
      Тільки прошу аж до ранку мене не будити».
      Ночувати в сіні гарно. До розмов охочі,
      Не зуздрились «астрономи», як десь опівночі
      Розходилась така буря, що віття ламає,
      А до того ж, мов з відра, дощем заливає.
      Як хлющ мокрі, «астрономи» зустрічають ранок.
      А господар, позіхнувши, виходить на ґанок:
      «Ну, що скажете на це ви, вченії панове?
      Свиня моя більше знає, аніж «астрономи?».
      P.S.
      Що наука – сильна штука,- доводити годі.
      Тай науці не завадить, стане у пригоді
      Те, що досвідом беруть люди у природи.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Життєвий марафон
      В ряди вдивляюсь поріділі,
      І смуток серце обійма:
      У когось - наостанку сили,
      А в когось - їх уже нема...
      А десь далеко лиш маячать
      Хто марафон здолать не зміг:
      Розрахував його інакше,
      Лиш півдистанції пробіг...
      «Не озирайся!- голос сина ,-
      На крок повільний перейди!»
      ...Біжу, вдивляюсь в його спину,
      І озираюся вряди-годи.






      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    219. П'ятизначний номер

      Не пригадаю вже, де це було.
      Здається, в Амстердамі.
      В трамваї, простовіч мене,
      Сидів і спав, схрестивши на грудях руки,
      Дідусь. Майже мій одноліток.
      Я б не згадав його сьогодні,
      Якби про сон тільки йшлося.
      Нічого дивного в тому нема:
      У транспорті сплять і літні, й молодь.
      А пригадався той дідусь…
      П’ятизначним номером
      Неподалік зап’ястя.
      Жаром обпекло мене, як уявив
      Розпечене залізо, під яким шкварчала
      Дитяча ніжна шкіра, всотуючи в себе
      Довічну фашистську стигму.
      «А на його місці міг же буть і я!»-
      Подумалось. Хвалити Бога, обійшлось
      Голодом та глумлінням «фріців »...
      І все ж той п’ятизначний номер
      Обпіка мене й сьогодні,
      В’яже в один ланцюг
      Тих, хто пройшов концтабори,
      І тих, кого туди не встигли запроторити.
      В один ланцюг, парадоксально названий –
      «Діти війни».
      Начебто не мати, а війна нас породила.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Берурія (з добірки «Поміж рядками Аґади»)


      «Жінки самі по собі – цілий народ»
      Трактат Шабат, 62
      «На Землі нема нікого сильнішого над жінку»
      Трактат Йосифон,3

      Наскільки раббі Меїр радів,
      Як опинявся серед дітей у школі,
      Настільки потерпав, як зустрічав сусідів.
      Найпаче, як починали докоряти бідністю.
      Тільки-но вчитель переступив поріг хатини,
      Заходивсь молитись, щоб щезли вони навіки.
      Нагодилась тут дружина Берурія:
      «Як це ти посмів просити Бога,
      Щоб стер їх усіх з лиця землі?»
      Став переказувати раббі, що сталось щойно,
      Пославшись на псалмовспівця .
      «Але ж,- заперечила Берурія,-
      Там сказано, щоб щезли «гріхи», а не «грішники».
      Отож, як мине твій гнів, попроси Господа Бога,
      Аби в гріхах своїх розкаялися грішники.
      Не вперше подивував чоловік мудрості дружини.
      А тепер – і поготів: ще ж бо не стерлась пам’ять,
      Як римляни палили на кострищі батька,
      Що порушив заборону викладать Тору...
      Як мати під тортурами пішла на той світ...
      Як погнали в дім розпусти любу сестру...
      Як Господь забрав обох синів…
      А вона замість ридать розраджує його
      Словами Йова: «Господь дав – і Господь узяв.
      Благословенне буде хай Ім’я Господнє!»
      Не зволікаючи, раббі Меїр почав нову молитву.
      -----------------
      Йдеться про Псалом 104(103):35. На жаль, у канонічних виданнях в Ізраїлі, не кажучи вже про іншомовні, припускаються тої ж помилки, що й раббі Меїр. Так, у російськомовному перекладі читаємо: «Да исчезнут грешники с земли, и нечестивых да не будет более». А в українському ще гірше: «Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні – немає вже їх».
      Йов, 1:21






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. А він був прозорливіш
      Ми дивувались, як дізнались,
      Що він, такий же, як і ми
      (Не красень, але й не потвора),
      До тої прикипів, кому прогнозували одинокість:
      Лице її так безоглядно поклювала віспа,
      Що тільки з глибин потайних голос
      Видавав справжню красу жіночу.
      Ми дивувались, а він був прозорливіш.
      І в цьому переконатись довелось невдовзі:
      Хлопчик і дівчинка такі ж бо гарні вийшли!..
      Ми дивувались, а воно, бач, сталось так,
      Що дехто з нас удруге чи й утретє,
      Як кінь сліпий, по шлюбнім колі ходить,
      А він уже до правнуків готовий.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Не зникайте!..
      Бризками сміху виринаєте з моря –
      Демонстрація грації,
      В дивній в’язі м’язи...
      «Не зникайте!»
      Ще не встигли літні юність свою відтворити.
      «Не зникайте!»
      Ще не встигли ви символом стать для малечі.
      «Не зникайте!!!»
      За вами покотиться сонце.
      На березі стане так сум’ятно й тоскно.
      Начебто випав ланцюг в родоводі людському.





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Не приведи Господь зануритись в дитинство

      Москві, а за нею й Києву привиділось,
      Що в горах, неподалік таджицької столиці,
      Не знаючи, що їй робить, ходить «сніжна людина».
      Які там «єті », думалось, як опинився там,
      Де скорш ведмедя стрінеш біля аличі,
      Ніж звичайнісіньку людину?
      Зрештою, як у камінні й безгомінні можна жить?
      «Наївний ти,- сказав столичний чоловік,
      Почувши невеселі мої роздуми.-
      Пролинуло моє дитинство саме там, на березі ріки,
      Що барана за мить якусь роздягне до кісток,
      Де майже голіруч ловили ми форель.
      Якби уважніше ти придививсь, то віднайшов би сади,
      Де й досьогодні ще не здичавіли яблуні та вишні...»
      «То чом же ви пішли відтіль?»
      «Вигнали всі кишлаки вирощувать бавовну на рівнині.
      Тепер пенсіонером хочеться вернутися в дитинство...»
      А пригадалася мені неспішна та розмова в чайхані,
      Як уві сні на грищенецькім опинивсь узвозі.
      Село моє, таке знайоме і близьке, було, мов на долоні...
      Серце затьохкало в щемкому болі, і по щоці сльоза скотилась.
      P.S.
      На старості мандрівникам судилось відкривати рідний край.
      Не приведи Господь бодай вві сні зануритись в дитинтво.
      ---------------------------
      Єті - так ще називають "сніжну людину".



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Побіля вавилонських рік (з добірки «Поміж рядками Аґади»)

      «Побіля вавилонських рік сиділи ми і плакали отам,
      Як про Сіон згадали. Кіннори свої на верби почепили,
      Бо ті, хто нас зробили бранцями, глузуючи, казали:
      «Щось із пісень Сіону заспівайте нам!»
      Псалом 137

      Як худобу, нас гнали й гнали.
      Майже без перепочинку.
      «Що за поспіх?»- гадали ми.
      Невже так бояться того,
      Що сталося із Санхерівом?..»
      …Звоював він уже всю Юдею.
      Лишився тільки Єрусалим.
      А царем у нас тоді був Хізкіягу .
      Тримавсь він міцно заповідей Божих ,
      Тож і Він був завше з ним.
      Не хотів Хізкіягу, щоб нога чужинця
      Топтала Єрусалим: срібло віддав усе,
      Що було в Храмі та в його скарбницях,
      А на додаток ще й золото відрубав
      З дверей Дому Господнього…
      Замало видалось цього Санхеріву.
      Кортіло заволодіть Єрусалимом.
      Краще, аби без бою здалося місто.
      Отож, послав не до царя, а до єрусалимців
      Метикуватого воєначальника Равкоші.
      До люду, що стояв на мурі, звернувсь він на івриті:
      «Хай не запевняє вас Хізкіягу, говорячи:
      «Рятуючи, врятує вас Господь і не дано буде
      Цього міста в руку царя Ассірії…
      Де боги Гамату та Арпаду? Де боги Сефардайму,
      Гени та Івви? Чи врятували вони Самарію?..»
      Не здавав собі звіту, що порівнять не можна
      Всевишнього із рукотворними божками,
      Тож і молов , що звелів господар.
      Як почув Хізкіягу глум над Господом Богом,
      Роздер царські шати і вкрився веретою
      Тай поспішив у Храм. А ще послав вірних
      До пророка Єшаягу , Амосового сина.
      Почули невдовзі царські посланці:
      «Так сказав Господь: «Не бійсь тих слів,
      Якими ображали Мене слуги ассірійського царя.
      Ось Я дам в нього духа, і він почує звістку,
      І вернеться додому,і вражу мечем у його ж краї»
      Так воно й сталось. Прокинувсь Санхерів
      І почув, що військо мертве. Покотом лежить.
      І з рештками кинувсь Санхерів навтьоки тою дорогою,
      Якою ще донедавна на Юдею переможно йшов…
      …Та недовго ми пам’ятали милість Господню.
      За Манасії знову на пагорки cходили частіш,
      Аніж до Храму Божого, колінкували перед деревами,
      Били поклони священним начебто камінням…
      А цар до того ж ще й викорчовував рабів Всевишнього.
      В колоді розпилять звелів пророка Єшаягу.
      Кров’ю безневинних юшилась Юдея…
      А як немає єдності в народі, стає негайно ворог на порозі.
      Отак ми й опинились бранцями Навуходоносора.
      Тепер же як Юдея далеко позаду,
      Над бранцями і поглумитись можна:
      «Заграйте нам щось із пісень Сіону!»
      Аби пилось і їлось їм смачніше.
      Не вдасться вам, напасники трикляті,
      Почути те, що радістю було на батьківщині,
      А тут спроможне лиш віддатись непоправним болем.
      Покарані за те, що твердошиїми були ми перед Богом,
      Трикрат перед вами твердошиїми будемо.
      Якби ви знали до кого зараз звертаєтесь ,
      Вклонитись мусили б, а не наказувати напідпитку .
      Нащадки ми славного співця й музики Асафа,
      Що із самим царем Давидом грав і співав!
      Ні, швидше пальці покалічимо, аніж заграємо…
      А тут, на чужині, нас зігріватиме напутнє слово
      Пророка Єрміягу , почуте од самого Бога:
      «Ось Я покараю царя вавилонського та його землю,
      Як покарав був царя ассірійського.
      І верну Ізраїль на його пасовисько,
      І пастись буде він на Кармелі й Башані,
      І на Єфремовій горі, і на Гілеаді ситим буде».
      Через сімдесят літ повернемось додому,
      Відбудуємо Єрусалим, засяє Храм красою.
      А хто про це забуде, од того хай відцурається правиця,
      Язик навік прилипне до піднебіння.
      ----------------------------------
      Ось що сказав літописець про Хізкіягу (Єзекію ): «Він покладався на Господа, Бога Ізраїлю, і такого, як він, не було між усіма царями Юдеї, ані між тими, що були перед ним».- Друга Книга царів, 18:5.
      Єшаягу -Ісайя.
      Друга Книга царів, 19:6-7.
      «… Манасія пролив дуже багато невинної крові, аж наповнив нею Єрусалим від входу до входу, окрім свого гріха, що ввів у гріх Юдею, щоб чинити зле в Господніх очах».- Друга Книга царів, 21:16.
      Єрміягу - Єремія
      Книга пророка Єрміягу, 50:18-19.











      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Александр Яннай (з добірки «Поміж рядками Аґади»)


      Яблуко од яблуні, кажуть, недалеко пада.
      Це правда, якщо йдеться про сина й батька.
      Якби ж покотилось воно далі, то Матіт’ягу та його сини,
      Що проти грецьких напасників народ за віру підняли,
      Певно, не сказали б, що Александр Яннай
      Належить до славного роду Хасмонеїв .
      Нащадок не тільки був байдужий до віри предків,
      А й глумивсь над нею, як доти ніхто так не глумивсь.
      Після якоїсь перемоги (а воювати гордовитий цар любив)
      Порадили Яннаю його лакузи-садукеї окрім корони
      Вдягнути ще й вбрання першосвященника.
      «Вдовольнись одною короною!»-кричали фарисеї.
      І цар розгнівавсь. І в святотатстві пішов ще далі.
      Віддавна заведено було, що на Сукот у Храмі
      Першосвященник виливає воду на жертівник.
      Але Яннай зумисне вилив її на землю.
      Такого доти не було і царя засипали етрогами .
      «Ах, ви отак!»- тільки й сказав у злості цар
      І покотились тисячі голів невинних...
      Та ось і для Янная настали дні невтішні:
      Поразками змінились перемоги: відсахнувсь народ,
      Покликаши сірійського царя собі на поміч.
      І переміг. І хоч не скинув з трону, а все ж довів,
      Що важить віра, а цар теж підляга суду Синедріону.
      А було так: раб царя убив когось з юдеїв.
      Винний явивсь на суд. «Явись і ти!»- сказано було Яннаю.
      З’явився цар і сів поруч з головою Синедріону.
      «Цар Яннай, устань і вислухай свідоцтва проти тебе!»-
      Сказав Шiм’он бен Шетах.- Так велить закон».
      «Я це зроблю,- цар на те,- як почую те ж од решти суддів».
      Поглянув голова праворуч і ліворуч, а судді похилились долу.
      Мовчать, немов води набрали в рот – помсти царя бояться.
      «Ну, якщо так, то хай Всевишній промовить Своє слово!»-
      Тільки сказав бен Шетах, як з’явивсь архангел Гавриїл.
      І тої ж миті судді звалились на підлогу. Затрясся й цар.
      «Устань!»- повторив наказ раббі Шім’он.- І знай:
      Не перед нами стоїш, а перед Тим, хто сoтворив весь світ».
      Цар Яннай покірно встав і мовчки вислухав вирок Синедріону.
      -----------------------
      Александр Яннай (125-76 рр. до н.е.) – син Йоханана Гіркана , який, підкоривши Ідумею, змусив її люд прийняти юдаїзм. Згодом настала й розплата: ідумеєць Ірод Великий став царем Юдеї..
      Династія Хасмонеїв пов’язана з родиною священника Матіт’ягу з Модіїна, що неподалік Єрусалима, та його синів. Під їхнім проводом почалася й закінчилась перемогою боротьба проти елінізації юдеїв, котру вели Селевкіди.
      Сукот – свято Кущів – одне із трьох, заповіданих Всевишнім.
      Етрог –один з чотирьох предметів, необхідних для того, щоб виконати заповідь під час Сукоту.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Спокуса давня і нова

      «На мысли, дышащие силой,
      Как жемчуг, нижутся слова»
      М.Лермонтов «Журналист, читатель и писатель»

      О ти, близька і невситима,
      Спокусо давня і нова,
      Коли руці писать несила
      Невтримним потовпом слова,
      Коли злились в одне двигтіння скроні і пульс.
      А на вікні блідавий просвіток замрів.
      Коли ще заспаний горобчик
      В тобі людину не вбача...
      ...Що краще пошуки вінча
      Над цю поставу молитовну?
      P.S.
      Не від хвороб і ран,
      А тільки через недосконале серце
      І руку, що не постига за серцем,
      Скінчить свій вік, –
      Якого ж щаслившого фіналу й побажати?..




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Роздуми над Псалмом 104:35
      «Перед Тобою я начиння, повне сорому й ганьби»
      (з молитви юдея в Йом Кіпур (Судний день)

      Гріхи наші такі ж, що й у десятці Божій.
      Не менша грішників – своєю смертю мруть.
      Гріхи, мов ті хамелеони, міняють тільки колір,
      Та не міняється прадавня їхня суть.
      Не треба нині убивать віч –на-віч -
      За сотні верст смерть прилетить навстріч.
      Не треба красти в сусіда дешевину –
      Мільйон дістати можна за хвилину.
      Навіщо зазіхати на чужу дружину –
      В чергах стоїть дівчат лавина.
      Чи варто звати Бога всує –
      Проноза Дідько враз почує?..
      ...Хто віда, чи колись здійсниться,
      Що праведникові ще й досьогодні сниться:
      «Щезнуть гріхи – і грішників не буде»?
      Ні, мабуть, без гріха не в змозі жити люди.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Псалом 50-й (для Асафа)

      Господь Бог говорив і покликав Землю –
      Від сходу й до заходу сонця.
      Від Сіону,краси досконалої, з'явився Бог.
      Прийшов Господь наш і не став мовчати.
      Вогонь поглинає все перед Ним
      І небачена доти буря довкола.
      Кличе Він небеса згори і Землю
      До суду над народом Своїм:
      «Зберіть Мені побожних Моїх,
      Що склали зо Мною заповіт над жертвою».
      І звістили небеса справедливість Його,
      Адже Бог – суддя Він. Села!
      «Слухай, народе Мій, тобі, Ізраїлю,
      Говоритиму і застережу тебе –
      Господь Бог Я твій!
      Не за жертви твої докорятиму.
      Твої цілопалення завше передо Мною.
      Не візьму вола з твого дому,
      Ані цапа з кошар твоїх,
      Бо ж уся звірина лісова Моя
      І худоба на тисячах гір.
      Був би голодний, не сказав би тобі,
      Бо всесвіт увесь Мій і все, що є в нім.
      Хіба ж їм Я м’ясо волів і цапову кров п’ю?
      Богу пожертву неси як подяку,
      Визнання зроби і виконуй перед Богом свої обітниці.
      Поклич Мене в день біди і порятую тебе,
      І шануватимеш Мене.
      А нечестивому казав Всевишній:
      «Навіщо проповідуєш Мої закони
      І заповіт Мій носиш на вустах своїх?
      Ти ж ненавидиш Мої настанови
      І кидаєш слова Мої позад себе.
      Як бачив ти злодія, знався з ним.
      І з перелюбниками був заодно.
      Волю дав ти пащеці для лихослів’я,
      Язик твій брехнею обплетений.
      Сидиш собі й брата свого обмовляєш,
      Зводиш ганьбу на сина твоєї матері.
      Ти робив це, а Я мовчав.
      Гадав ти, що і Я таким же буду,
      Докорятиму тобі і гріхи твої
      Поставлю перед очима твоїми".
      Зрозумійте ж ті, хто забуває Бога,
      Бо шматуватиму і не порятує ніхто вас.
      А хто приносить пожертву і зізнається,
      Шанує Мене і тому, хто думає,
      Шлях покажу – порятунок Господній.
      ----------------
      Номер Псалма подано за оригіналом.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Свята Земля



      «Земля Ізраїлю освячена більше, ніж решта земель».
      Єрусалимський Талмуд, Кляїм,1:6

      Земля Ізраїлю та народ Ізраїлю пасують одне одному
      і пов’язані одне з одним.
      Бемідбар раба, 23:5

      Свята Земля...
      Свята для тих, кому вона -
      Ісус, Єрусалим,Віфлеєм, Назарет, Йордан і Гінасерет...
      Та тричі святіша вона тим,
      Кому заповідав її Всевишній.
      Просто земля,так до робочих рук охоча,
      Щоб зводить житло, сіяти, садить...
      ...Незвична доля їй судилась.
      Немовби удова, страждала,
      Як зайди залишали їй
      Болота, терни, колючки, руїни...
      Слізьми пророків зрошена сповна
      І кров’ю поколінь, гнаних у рабство.
      Тепер пшеницею колоситься вона,
      Зеленими оазами в пустелі,
      І світ притягує, наче той магніт...
      Навдивовижу Свята Земля ще й тим,
      Що призабута мова Божа
      Після століть серед чужинських мов
      З тісняви синагог у світ широкий вийшла,
      Навіть туристові так хочеться нею говорить.
      І все ж прибулець знайде щось «не так»
      І подумки (а чи й уголос ) господарів осудить:
      Хто за надмірний гвалт і крик,
      А хто за одяг, далекий од європейських мод,
      Чи за штани чоловіків, що нижче черева і гузна...
      І ще багато що в око впаде,
      Бо, як-то кажуть, збоку завше видніше...
      ...Так, є за що народ цей твердошиїй гудить
      (Хоча без нього не було б i праведника Йсуса.
      І хтозна, чи названа була б оця Земля Святою),
      Та тільки не за те, що лібералам любо:
      Віддать її тому, кому вона ніколи не була святою,
      Хто ще століття тому в найми йшов сюди,
      Тепер же заповзявся нею володіти.
      Ізраїль слухає чужих і своїх «спеців»
      І віддає сади, добуті мозолями й потом,
      На ще одні для терористів полігони.
      Тим, кому ще із садка дитячого бачиться,
      Як у нове вигнання йдуть юдеї й плачуть...
      ...І все ж є що поставити Ізраїлю на карб:
      У намірі буть, як усі, почав він забувать,
      За що обрав його Всевишній –
      Взірцем для всіх народів буть
      І Боже слово людству донести пречистим...
      ...Може,і світ од скверни очистився б скоріш.
      P.S.
      «Простив Всевишній Ізраїлю ідолопоклонство, блуд і пролиття невинної крові, а зневажання Тори - не простив» (Єрусалимський Талмуд, Хаґіґа, 1:7).
      ----------------------------
      Йдеться про небачене доти в світі явище – відродження івриту, що став народною і державною мовою.
      Тора -П'ятикнижжя





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Задля злагоди в домі (з добірки «Поміж рядками Аґади")
      «Раббі Шімон бен Гамліель сказав:
      «Про того, хто робить мир у своєму домі,
      Тора каже, що він начебто примирив усіх в Ізраїлі.
      Той же, хїто вносить ревність і звади у власний дім,
      вносить ревність і звади в усі доми Ізраїлю».
      Авот де раббі Натан, 28: 43 б

      Раббі Меїр так умів зачарувати словом,
      Що дехто навіть забував про переддень Суботи.
      Так сталося і з тою жінкою, що запізно прийшла додому.
      «Де це ти вешталась?»- гримнув чоловік.
      «Вибач, заслухалася проповіддю раббі…»
      «Щоб це було востаннє, піди і плюнь в нього.
      А доти – не переступай поріг мойого дому!»
      Хоч-не-хоч вернулась жінка до батьків.
      Минає тиждень, другий, соромиться вигнанка
      Зробити те, що звелів ревнивий чоловік.
      «Ходімо з нами,- радять сусідки.-
      Раббі допоможе вийти із цеї скрути!»
      З’явилися жінки, а раббі вже чека:
      «Чи вміє котрась із вас «заговорить» ячмінь?»
      «Іди!- підштовхують сусідки.-
      Трішки пошепчи і плюнь на хворе око».
      «Не годна я таке зробить!..»
      «А ти спробуй,- раббі напоумля.-
      А щоб було певніше, плюнь поспіль сім разів!»
      «Ну, якщо сам раббі просить…»
      Осміліла жінка і так зробила, як зуміла.
      «А тепер,- раббі радий,- вертайсь до чоловіка!»
      P.S.
      Здивовані, питають учні раббі:
      «Як може такий учений принижувать себе?»
      «Любі , вам я дав урок: щоб злагода була в сім’ї,
      Сам Господь Бог вважає справу цю святою»








      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    231. ЕКСОДУС (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      «І сказав Йосеф братам своїм:
      «Я вмираю, а Всесильний неодмінно згадає про вас і виведе вас із цієї країни до Краю,
      що присягнув був Аврагамові, Іцхакові та Яакову».
      І взяв клятву з Ізраїлевих синів, сказавши:
      «Коли згадає Всесильний про вас, винесіть кості мої звідси».
      Книга Буття, 50:24-25

      І сталося, як заповідав Всевишній.
      Опівночі прокинувсь фараон од крику й зойків,
      Що здійнялись в його палаці.
      А насправді – таке було по всім Єгипті.
      Господь до інших кар додав ще й цю –
      Нищив перворідних. Байдуже - людина чи худоба.
      І невблаганний фараон скоривсь нарешті.
      «Устаньте й вийдіть спосеред мого народу,-
      Сказав Мойсеєві та Агарону.-
      Та не забудьте поблагословить мене!»
      А підданці його , плачучи, квапили сусідів:
      «Виходьте та якомога швидше,
      Бо через вас усі ми помремо отут...
      Беріть і золото, і срібло – лиш зникайте!»
      «Зачекайте! Дайте хоч на дорогу хліб спекти!»
      «Ні, просимо слізно: беріть таким, як є!»
      І в пелену юдейки брали тісто, що не підійшло.
      Згодиться хоч на коржі прісні.
      І ось нарешті, здається, все готове до відходу.
      Трублять верблюди, ревуть воли,
      мекають кози, охрипле чути «кукуріку»,
      невиспана, аж захлинається плачем малеча...
      А все щось заважає рушить.
      »Стривай,- Агарон до брата.- А якже з клятвою?
      Ми ж маємо винести з собою кості Йосефа...»
      «І де ж вони?»
      «Може, Серах, донька Асіра, знає?
      Одна ж вона лишилася із того покоління».
      І немічна, похилена мало не до землі,
      А все ж навдивовижу при пам’яті бабуся:
      «На дно ріки труну Йосефову опустили.
      Одні казали, аби благословились води Нілу.
      Я ж гадаю на правду схоже інше:
      «Як хочеш, щоб юдеї ніколи не покинули наш край,-
      Так радили придворні фараону,-
      Сховай надійно Йосефову могилу».
      Пішов Мойсей до Нілу і голосом громовим прокричав:
      «Йосефе! Настав час, коли Господь звільняє твій народ.
      Без тебе не зможемо вирушить з Єгипту!»
      І тої ж миті вода заклекотіла, і на поверхні загойдалася труна.
      ...Сорок літ Ковчег Завіту і Йосефова труна подорожували поруч.
      «Негоже,- дехто дорікав Мойсею,- щоб були вони разом».
      «Той, хто в труні,- відповідав Божий проводир,-
      Сповняв усе, що в тому Заповіті».
      P.S.
      На які тільки курйози Історія спроможна…
      Аби вклонитися Йосефовій могилі,
      Мусять юдеї просити дозволу в арабів
      І простувати в Шхем тільки з охоронцями,
      Щоб власники чужої слави- палестинці
      За звичаєм гостинним, не кидали в прочан каміння.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Дарунки зі Святого Єрусалима (з добірки "Поміж рядками Аґади")


      Тричі на рік нехай явиться усякий чоловік із вас
      перед лицем Владики Всесвіту,Бога"
      Книга Вихід, 23:17

      "Сталося це в Аскалоні.
      За звичаєм, пішли в Єрусалим брати-юдеї.
      «От і добре,- зрадів сусід-язичник.-
      Поки молитимуться, дечим розживуся.
      Глянув на подвір’я через тин:
      Брати чомусь не квапляться на прощу?..
      Відки йому було знати,
      Що це Господь послав двох янголів.
      Певне ж на те, аби навчити невігласа,
      Чого триматись має кожен:
      «Не кради! Не жадай дому ближнього!»
      Вважав той за небилиці, що доти чув:
      Буцімто гадюка обвила замок прочанина якогось...
      А то в курятнику знайшли розтерзаних тхорів...
      Надвечір несуть брати сусідові дарунки.
      «Звідки такі щедроти?
      «З Єрусалима».
      «А ви ж хіба були там?»
      «Щойно вернулись».
      Не став переповідать, що бачить довелося.
      Подумки сказав: «Благословен Господь юдеїв!
      Не полиша їх ані на хвилину...»





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    233. ...Як буйно все росте на кладовищі...
      "Спитала дитина: "Що таке трава?" - і повні жмені мені простягла.
      Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава...
      ...А тепер вона мені здається гарним непідстриженим волоссям могил"
      Уолт Уїтмен «Пісня про себе»

      Обіч могил –
      Трава на три покоси.
      Кущі і дерева гуртуються в гаї...
      ...Як буйно все росте на кладовищі...
      Невже тільки на те,
      Аби покійні наші
      Із саду довічних насолод
      Не пусткою
      Свою останню бачили оселю?
      -------------------------
      Уолт Уїтмен "Поезії" (переклад Леся Герасимчука). Київ, "Дніпро",1984.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Як віра і довіра поєднались з розумом (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      Правду кажуть:
      «Хоч молодий ще, а старечий розум має».
      Це й про раббі Шім’он бар Йохая .
      ...Мовби соромлячись, перед юнаком стоїть подружжя.
      «Мабуть, на Небі їхній шлюб вершився»,-
      подумав раббі, а вголос запитав:
      «Що привело вас, любі?»
      «Бачте,- озвався чоловік,-ми десять літ у парі,
      а діточок не посилає чомсь Всевишній...»
      «Чи же я зарадить можу?»
      «Розлучіть нас...»
      «Розлюбили одне одного?..»
      «Та що ви?»- і посмутніли лиця.
      «Що ж, не маю права відмовить,
      та все ж пораджу ось що:
      бенкетом відзначте розставання.
      Таким, яким він був, коли єднались».
      Так і зробили.
      «Вибери собі все наймиліш твоєму оку,
      перш ніж переступиш востаннє поріг мойого дому!»-
      тільки й спромігся сказати чоловік
      і з горя так приклавсь до трунку,
      немовби це було на Пурим ,
      коли вже незмога відрізнити Мордехая од Амана.
      Дружина скористалась цим
      і в батьківську господу звеліла перенести чоловіка.
      «Де я?»- пита він, як прокинувсь.
      «В моєму домі...»
      «А яким же трибом?»
      «Казав ти взяти наймиліше...»
      Словом, знову пара постала перед суддею:
      «Не кваптесь розлучатись. Живіть, як і жили».
      А в молитвах раббі не забував тих,
      кого всупереч закону не розлучив.
      І Всевишній увінчав подружжя дітьми.
      P.S.
      Як віра і довіра поєднались з розумом,
      Коханню справжньому нема загрози.
      -----------------------------------
      Шім’он бар Йохай (Рашбі) – один з учителів юдеїв. Жив у 2-му столітті н.е. Започаткував каббалістику, виклавши її основи в книзі «Зогар» («Сяйво»).
      Пурим – свято юдеїв, коли завдяки Мордехаєві та Естер вдалося уникнути неминучої смерті, на яку міністр Аман спровокував царя Ахашвероша (Артаксеркса) .







      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Синам
      Ні, не проситиму в Господа Бога,
      Щоб біля мене ви були.
      Як простелилася дорога,
      Чесно пройти її змогли б.
      Та все ж молитимусь щоранку,
      Додавши до Псалмів своє:
      Здоров’я, не як забаганку,
      Нехай Всевишній вам дає.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Вітри єрусалимські влітку
      Куди зникають вітри єрусалимські,
      Як надходить літо?
      В піски Аравії?
      В середземноморські хвилі?
      Натомлені роботою узимку,
      Вітри єрусалимські
      Влітку просто спочивають.
      Вдень одсипаються
      В кущах і верховіттях сосон,
      А ввечері злітаються
      На майстер-класи в Долину сопілок.
      Як туди потрапить?
      На жаль, лиш на орлиних крилах.
      А все, чого навчилися вітри,
      Почуємо вже десь після Сукоту.







      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Кардіограма ще одна кохання


      O, nie wracay, nie wracay, tylko dłonie złóz
      Do modlitwy za wszystkich, co cię nie kochali.
      Bolesław Leśmian

      «Це добре, – розум говорив, –
      Що стрілися вони, сказати б,
      Вже на фінішній прямій.
      Але навіщо?»
      «Навіщо? – озвалось серце. –
      А стільки часу переконувать себе,
      Що то лиш спогад отроцтва?»
      «Стривай, чи ще когось
      Вона отак приворожила?
      А що як вигадка?
      Стільки отроцтво лиша на згадку...»
      «Не вигадка.
      Звіривсь їй сьогодні. Вперше.
      Вона не дивувала, що так нескладно говорив.
      Чекала терпеливо.
      Знала, що над словами був уже не владен».
      «І що ж він попросив?»
      «Щоб не зникала.
      Голосом бодай являлась».
      …Ніким не чутий діалог.
      Кардіограма ще одна кохання.
      P.S.
      Допоки з днем ангела тебе вітатиму,
      Допоти будеш ти зо мною.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Веснянка


      "Вийди, вийди, Іванку,
      Заспівай нам веснянку!
      Зимували, не співали –
      Весни дожидали"
      Українська народна пісня

      Що за голосок в Іванка!..
      Тільки-но з’явивсь на ганку,
      Простягнув руки до сонця,
      Як до кожного віконця
      Прикипіли безштаньки,
      І дівчата, й парубки.
      Відгукнулися здалека
      Льотом стомлені лелеки.
      А лошата і телята
      По дворах давай гасати.
      Пробують на міцність роги
      Козенята тонконогі.
      Півень із гори компосту
      Курочок скликає в гості.
      Гуси жалібно гелгочуть –
      На ставок рушати хочуть.
      Потягнувсь ліниво кіт,
      Ласо позира на пліт.
      Там, де птаство спозаранку
      Додає снаги Іванку.
      А земля довкруж парує.
      Комашня свій шлях торує.
      І старі уже потроху
      Забувають свої «охи»,
      Повиходили із хат,
      Щоб вкотре весну вітать.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Доросле дитинство
      Яким себе я бачу увісні?
      На голові - не в таловині сніг,
      А кучері смолисті, розчесать несила.
      Відштовхуюсь -злітаю понад гори,
      Із птаством розглядаю незвідані простори...
      ...А потім прокидаюсь і подумки питаю:
      Чи й з іншими на старості таке буває?
      P.S.
      Сказала якось ворожка наодинці:
      «Доросле випало тобі дитинство».
      Крізь пасмо літ як спромоглась набачити вона
      Дитину, що день при дні калічила війна?




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Пройда

      «Наш мир –театр»,- так говорил Шекспир.-
      Я вижу лишь характерные роли:
      Тот – негодяй, тот – жулик, тот – вампир,-
      И все,- как Пушкин говорил: «Чего же боле?»
      Владимир Высоцкий «Нат Пинкертон»


      Він добре зна: не здатен я на помсту.
      З його шляху камінчик кожен підберу,
      Аби котримсь він не пожбурив потім.
      Що жодним словом я не прохоплюсь,
      Коли, бува, спитають: «Хто він?»
      «Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
      Та помсти все ж уникнуть не вдається,
      Коли його на місце ставить доведеться.
      Всім арсеналом починає мстить:
      Слух несусвітній потайки розносить,
      Щоранку до начальства із доносом мчить...
      ...Та знаю – це допоти, допоки не настане мить,
      Як обійтись без мене він ніяк не зможе.
      Віддам тоді свій присуд крижаний:
      «Звертайсь до тих, кому ще не нашкодив.
      А я збиратиму камінчик кожний,
      Аби ти не пожбурив ним».





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Не потребує зло ні дозволу, ні прав
      Поволі так збуваємося страху,
      Що дивними здаємось молодим.
      Тим, хто не знав доносів і на плаху
      Не сходив безневинним чи на дим
      Із газових печей у небеса полинув...
      Хто не вставав з молитвою єдиною:
      «Спасибі батьку Сталіну за те,
      Що живемо в країні, де людина
      Привільно так і дише, і росте!»
      ...Од страху ще й тому відходимо поволі,
      Що повсякдень одне нас непокоїть:
      Не потребує зло ні дозволу, ні прав,
      Щоб вислизнуть зі сторінок Історії,
      І потай задушить таку ще кволу волю...
      І станеться, як мудрий Соломон казав:
      «Все знову вернеться на своє коло».




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Радість

      "Віднайти істинну радість –
      найважче з духовних завдань"
      Рабі Нахман з Брацлава

      Не шкодуй для радості
      Ні часу, ні коштів.
      Не відкладай радість
      На завтра, на потім,
      Бо, як сонце взимку
      Визирне і щезне,
      Так і радість нинішня
      Завтра вже не верне.
      Як нема своєї,
      Позич радість в інших:
      Порадій, що з бруньки
      Заквітчалась вишня,
      Що малятко вперше
      Зіп’ялось на ноги,
      Що безбожник просить
      Помочі у Бога...
      ...Радість не чекають,
      Радість самі творять.
      Хто про це не знає,–
      В непоправнім горі.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Ізраїль - це Тори сувій
      І промовив Господь: «Я справді бачив біду свого народу,
      що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями,
      бо пізнав я його болі. І я зійшов,
      щоб визволити його з єгипетської руки,
      та щоб вивести його з цього краю до краю доброго й широкого,
      до краю, що тече молоком та медом...»
      Друга Книга Мойсеєва:Вихід. 3:7-8

      На карті світу він такий малий.
      Не цятка навіть. Просто крапка.
      Але Ізраїль – це Тори сувій,
      Де метри розгортаються на милі.
      І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
      Аби зробить юдеїв мертвими,
      Молочних не побачить рік,
      Духмяного не покуштує меду.
      Ох, скільки ж їх було... Отих,
      Що з переможним криком
      Єрусалимські штурмували стіни.
      І тільки Олександр Великий зійшов з коня і став
      Перед пророком на коліна.
      Отак і тим, хто зна,
      Що з миром йде в обитель Бога,
      Земля Ізраїлю відкриється до дна,
      І до святинь без опору простелеться дорога.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Новітній неофіт
      Ходить бісова невіра
      І шукає собі віру.
      Як давали колись їсти,
      Він пошився в атеїсти,
      А тепер така дорога,
      Що без віри жить незмога.
      Навіть ленінці в законі
      Припадають до ікони.
      Закривають, правда, очі
      І своє щось там белькочуть.
      Ні, не Матір бачать з Сином,
      А вусатого грузина...
      ...Стільки вір та їх одламів
      Розвелося поміж нами,
      Тож не просто бузувіру
      Вибрать нині собі віру.
      Неофіт все ж не в одчаї,
      Бо готовий вмить причалить
      Не до віри, а до тих,
      Хто прийти до влади встиг.






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Гуде сирена...
      Здається, що й природа не байдужа:
      Ще вчора лазурове сьогодні небо спохмурніло,
      Вітер гне долу біло-голубі з Магендавідом стяги.
      Похмурі лиця тих, хто застиг у мовчанні на дві хвилини.
      Гуде сирена...
      Голосами тих, хто вознісся ядучим димом у горні висі,
      Кого розстрілювали голими і кидали в рови...
      Хто майже голіруч став проти танків у Варшавськім гето...
      Голосами шести мільйонів Божих душ,
      Приречених на згин, бо вони – юдеї.
      Гуде сирена голосами Праведників Миру,
      Котрі попри загрозу смерті рятували тих,
      Кому вдалося вирватися з лабет людоловів.
      Гуде сирена...
      Та байдужезністю до горя позатикали вуха ті,
      Хто й сьогодні повторить готовий глум нацистів.
      «Не вдасться!- кричить в одвіт Ізраїль.-
      Долю свого народу нікому не передовірю!
      В руках вона моїх синів і дочок на віки вічні!»
      Гуде сирена...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Право на Тору (з добірки "Поміж рядками "Аґади»)

      «І вийшов Мойсей на гору, а хмара закрила гору.
      І слава Господня спочивала на горі Сінай, а хмара закривала її шість день.
      А сьомого дня Він кликнув до Мойсея з середини хмари...
      І ввійшов Мойсей у середину хмари, і вийшов на гору.
      І Мойсей пробував на горі сорок день та сорок ночей»
      Книга Вихід. 24:15-16,18

      Щойно Мойсей з’явивсь на небі ,
      Як янголи навперебій зачали просить
      Всевишнього не віддавать Тору людині:
      «Як можеш Ти позбутися того,
      Що виношував задовго до створіння світу?»
      «Чи гідний цей чоловік такої честі?»
      ....................................................................
      Незрушно дививсь Господь на воїнство Своє,
      А як угамувалось, звернувся до Мойсея:
      «Відповідай на закиди невтішні слуг Моїх».
      «Страхаюсь, Боже, щоб не спалив мене котрийсь із них».
      «Торкнись рукою Престолу і починай без остраху».
      І начебто змаліли недоброзичливці перед Мойсеєм.
      «З чого починається Тора, яку наміривсь
      Дать мені Всевишній:«Я – Господь, Бог твій,
      Котрий вивів тебе із землі Єгипетської...»
      А ви, духи небесні, чи ж були рабами фараона?
      Чи місили глину, мішаючи її зі слізьми й кров’ю?
      Чи били вас по спинах канчуками?»
      Янголи мовчали.
      «Не буде в тебе інших богів, крім Мене...»
      Відки вам знать, як то непросто жить
      Серед язичників із рукотворними божками».
      Янголи мовчали.
      «А пам’ятать про День Суботній,
      Що не велить братися за будь-яку роботу...»
      Та ж ви і в будень не робите нічого.
      А як будете сповнять:
      «Шануй батька свого та матір?»
      Ви ж народились не від них.
      А «Не вбивай!»
      «...Не кради!»...
      А про спокуси плоті що ви знаєте,
      Що годні перерости в перелюб?»
      Янголи мовчали.
      «Для нас, людей, Господь створив Тору,
      Щоб до скотини не скотились ми!»
      Вклонились мовчки янголи Мойсею.
      І тоді Всевишній порушив тишу:
      «Відтепер Мойсеєвою хай Тора зветься!»
      ---------------------------
      Тора -П'ятикнижжя.
      Аґада - юдейські легенди.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Коли завчасу світанок дневі поступився

      Позіхаючи, насуплені сиділи мої сусіди.
      Отак би й далі мчав трамвай,
      Долаючи похмуру світанкову тишу.
      Та ось кілька дівчат надмір чорнявих
      З’явились у вагоні. І що не слово –
      Невтримний розлогий сміх.
      Навіть якби я знав амхарську мову,
      Не второпав би нічого,
      Бо в сміхові губився смисл.
      Дівчата повсідалися навпроти.
      Всі як одна,- красуні, а мені
      На кучерях кожної з них
      Ввижалася корона, якою
      Нещодавно увінчали «Міс Ізраїль».
      І од безтурботного отого сміху
      Лиця сусідів поволі просвітліли…
      І начебто завчасу
      Світанок дневі поступився.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. ...ще не все устиг
      "І хай не переконає тебе спокусник, що домовина стане твоїм притулком.
      Адже не по волі своїй ти створений, і не по волі своїй ти народився,
      і не по волі своїй ти живеш, і не по волі своїй помреш,
      і не по волі своїй належить тобі дати звіт перед Царем царів, благословен Він!"
      Рабі Ельазар а-Капар

      Не похиляйся над собою,
      Не дай розлитися журбі.
      Всевишнім подароване тобі,
      Не все в нові світи полине за тобою:
      Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
      Аби земне на Землю повертати.
      І як у вічність відліта душа,
      Борги твої бере хлопчина чи дівча.
      Та що робить, якщо ти з тих,
      Що тільки й думки: ще не все устиг?
      До кого голос Господа не долинає вниз:
      «Бери по силі! Не підвередись!»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Мураш (за Робертом Десносом)
      Мураш десь метрів під двадцять
      З брилем, мов пасічник,-
      Таке не може бути.
      Мураш підводу тягне,
      Повну качок та пінгвінів,-
      Таке не може бути.
      Мураш знає французьку,
      Латину і яванську,-
      Таке не може бути.
      А все ж - чому ні?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. М.Лермонтов (М.О.Щербатовій)
      На світські закови,
      На блиск утомливого балу
      Степи України
      Квітучі вона проміняла,

      Та рідного півдня
      На ній уціліли приміти
      Поміж крижаного,
      Поміж нещадного світу.

      Як ночі Вкраїни,
      В мигтінні зірок невсипущих,
      Пронизує тайна
      Слова її вуст запахущих

      Прозорі та сині,
      Як небо південне ті очі
      Як вітер пустелі,
      Печуть її ласки й лоскочуть.

      І сливи, що вже дозріває,
      Рум’янець на щічках пушистих,
      І відблиски сонця
      У кучерях грають її золотистих.

      Як приклад суворий
      Печального краю свойого
      Трима вона віру
      В надії на Господа Бога;

      Як край її рідний
      В чужинців опертя не просить
      І в гордім спокої
      І злобу, і глум вона зносить;

      І погляд зухвалий
      Не викреше пристрасті в неї,
      Полюбить неспішно,
      Але й не розлюбить даремне.

      М.Ю.Лермонтов
      (А. М. ЩЕРБАТОВОЙ)

      На светские цепи,
      На блеск утомительный бала
      Цветущие степи
      Украйны она променяла,

      Но юга родного
      На ней сохранилась примета
      Среди ледяного,
      Среди беспощадного света.

      Как ночи Украйны,
      В мерцании звезд незакатных,
      Исполнены тайны
      Слова ее уст ароматных,

      Прозрачны и сини,
      Как небо тех стран, ее глазки,
      Как ветер пустыни,
      И нежат и жгут ее ласки.

      И зреющей сливы
      Румянец на щечках пушистых
      И солнца отливы
      Играют в кудрях золотистых.

      И, следуя строго
      Печальной отчизны примеру,
      В надежду на бога
      Хранит она детскую веру;

      Как племя родное,
      У чуждых опоры не просит
      И в гордом покое
      Насмешку и зло переносит;

      От дерзкого взора
      В ней страсти не вспыхнут пожаром,
      Полюбит не скоро,
      Зато не разлюбит уж даром.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Моє далеке сиротливе птаство
      До тебе все горнусь,моє далеке птаство,
      як ти у холод горнешся до люду.
      Не знаю, чи мені ще вдасться
      піти весною й восени на луки
      та подивитись, як чарівно кружиш
      над зеленню, понад Десною й містом,
      як ти паруєшся, як ти пируєш
      і як ти справджуєш роботу тракториста.
      Дивитись здалека, наслухувати гелгіт,
      скупати зір у мерехтливих зблисках дня,
      навмання під мрійний жабний клекіт
      брести крізь сизу прохолоду вечора
      і здумати короткочасну повість нашу,
      моє далеке сиротливе птаство.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Мати Милосердя

      Уві сні бачив церкву святої Анни в Вільні
      та любу Дуню, чорноброву Гусіковську, як молилась у цій церкві
      «Журнал», 5 вересня 1857 р.

      Ішов я на перший урок малювання ,
      Та не знав до пуття дороги.
      І ось біля церковці бачу –
      Дівчина стоїть... Вилита Оксана.
      Питаю, чи вірно йду, а вона:
      «Так, проше пана».
      «Який я в дідька пан?»,- подумалось,
      Та чую знов: «А як на імє пана?»
      Зазнайомились. Од своїх панів
      По-польськи трохи вмів я,
      Удвох ввійшли в церковцю.
      Ще з порогу Мати Милосердя
      На мене, православного, дивилась.
      У срібні шати вбрана. Накидка на голові.
      Позаду - гострі промені блискучі,
      А поміж ними – зорі шестикутні .
      На шиї в Матері –намисто й хрестик.
      Руки на грудях – навхрест.
      Уся любов’ю світиться вона
      І начебто шепоче: «Вчись, Тарасику,
      І малярем станеш неабияким ...»
      Відтоді і ношу в собі ікону ту святу
      І як до розпачу доводила солдатчина дурна,
      Звертавсь до неї, Матері із Вільнa.
      -------------------------------------
      Йдеться про ікону Матері Милосердя, звану ще Остробрамською.Чимало чудес пов’язано з нею. Останнє відбулося під час другої світової війни: колону юдеїв гнали на розстріл. І ось біля Острої Брами одна з жінок крикнула: «Маріє, юдейська мати, в тебе був син! Змилуйся, зроби диво - порятуй наших діток!» І диво таки сталося: литовські жінки, що стояли в цей час на вулиці, почали хапати малят, ховаючи їх під плащами й хустками (Сюжет запозичено зі статті: «Шевченко й ікона Богоматері у Вільні» о. д-ра Івана Музички. – Тижневик «Українська думка», 7 березня 1966 року, Лондон.
      На прохання дружини пан Енгельгардт віддав Тараса Шевченка в науку до відомого маляра-портретиста Франческа Лампі, котрий після від’їзду з Вільна перепоручив свого талановитого учня професорові університету Якову Рустему, якого Кобзар тепло згадує в своїх листах.

      Шестикутні зірки – це Маген Давід (Щит Давіда, царя юдейського). Він являє собою поєднання небесного й земного начал. Це один з основних і найпопулярніших юдейських символів. Навіть у Храмі Христа Спасителя на підлозі з кольорової мозаїки викладено шестиконечні зірки. Маген Давід – Герб Держави Ізраїль. Він прикрашає всі синагоги світу.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. ...Як глянути на світ очицями дитини
      За тиждень-два до настання Весни
      З піщаних надр являються вони.
      Схожі на півники в далекій Україні
      (Належать як-не-як до тої ж бо родини),
      Нагадують мені чорнявії іриси
      Слонів, що в цім краю перевелися.
      Такі ж у них і хоботи, і вуха довжелезні…
      Щоправда, зростом вийшли замаленькі.
      Може, тому, що під землею стало тісно
      І тому-то слони змаліли з часом , звісно.
      Не те що на Юдейських горах
      Драконам спочивати так просторо…
      …Стільки чудес відкриє будь-яка місцина,
      Як глянути на світ очицями дитини…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Милий у дорозі (із циклу "Як од тої пісні серцю стало тісно")
      "Ой вийду я на улицю – улиця гуляє,
      Подивлюся я по хлопцях – милого немає.
      Усі кури на сідалі, півень на порозі,
      Усі хлопці на вулиці, а мій – у дорозі"
      Українська народна пісня

      Я ж не знала, не гадала,
      Що його не буде.
      Казав їду лиш на тиждень,
      А вже мина другий.
      Ой була б я зозулею,
      Сильні крильця мала,
      То я б всеньку Україну
      З горя облітала.
      І миленького свойого
      Із сотень пізнала б:
      Вершок синій у шапочки,
      Околиця біла.
      Ну, а свита, мною шита,
      Просто в нього влита.
      Головочка круглесенька,
      Кучері шовкові,
      А брівочки – дві стрілочки,
      А люб’язна мова...
      Що робити лишається,
      Коли ж я не птаха?
      Сидіть одній у господі
      І в подушку плакать?
      Кличуть подруги-дівчата,
      Кличуть парубочки:
      «Іди, Катре, танцювати
      «Польку на три боки»!
      Тож ввіллюся вїхній гурт,
      Заспіваю з ними.
      Може, вчує голос мій
      Довгожданий милий.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Містерія Ейн-Керема
      Коли удосвіта туман пливе долиною,
      Здається, що Ейн-Керем –
      Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
      Осяяна вогнями, от-от затрубить
      І зніметься із якорів Гадаса .
      Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
      ...Удень ця фата-моргана зникне,
      Та вечір уповні її відтворить знову.
      І так оця містерія вершиться, мабуть,
      Відтоді, як ріка занурилася в надра,
      Залишивши на згадку лиш джерела.
      P.S.
      Недарма Іван Хреститель зродився саме тут.
      ---------------
      Ейн-Керем - околиця Єрусалима




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. ...Якщо байдужно обійти...
      Мчить велосипедист...
      Йде красуня в наймоднішім строї...
      Молодиця схилилась на плече чоловіка...
      Малятко сп’ялося на ніжки...
      Подивись,
      Усміхнись,
      Махни рукою,
      Зашарійсь...
      ...Неповними будуть
      Сила,
      Краса,
      Найцнотливіші наші бажання,
      Коли байдужно їх обійти.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Лідія Чуковська "Музика"
      М.

      Жива я музикою.Вона сестра розлуки.
      Останній помах – ні, не смичка, платка.
      Востаннє розлучені навіки руки,
      І вікна, що рушають без дзвінка.
      І пауза – уздовж всього перону
      (Світлісінько, та мов померкло око )
      І біля зсудомленого вагону
      У небуття Кареніної кроки.



      Лидия Чуковская
      М.
      Музыка

      Я музыкой жива. Она сестра разлуки.
      Последний взмах – нет, не смычка, платка.
      В последний раз расставшиеся руки,
      И окна, тронувшиеся без звонка.
      И пауза – во всю длину перрона
      (Светлым-светло, а не видать ни зги)
      И у покачивающегося вагона
      Карениной предсмертные шаги.
      1979-1981
      ----------------
      Чуковська Лідія Корніївна (1907-1996) - редактор, письменниця. Донька Корнія Івановича Чуковського.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. На відкуп кинута невситним грошоманам...
      А разом з нами і земля страждала.
      Ми хоч сяк-так порятуватися могли.
      Вона ж... куди, скажіть, податись мала?
      Невігласи її на рабство прирекли:
      Де риба жирувала донедавна,-
      Там торжествує нині жабуриння.
      Де тінивсь край дібровами прадавніми,-
      Там суховієм шкіриться пустиня...
      На відкуп кинута невситним грошоманам,
      Невже до скону буть землі у путах?
      Невже все те, чим покоління марили,
      Нащадками бездарно позабуто?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Антіох і Мули (за Джебран Халіль Джебраном)


      Велике свято в Антіохії:
      Нарешті не човном, а пішки
      Можна дістатись до рідні чи в гості:
      Понад Оронтом райдугою звівся міст.
      Дякували перехожі цареві Антіоху .
      Це ж він, як свідчив напис на таблиці,
      Подарував цю довгождану радість.
      Та от якогось ранку місто облетіла звістка:
      Хтось сажею замазав колишній напис
      І вивів: «Каміння для мосту цього
      Завезено з далеких гір на мулах.
      Тож знайте: щоразу як йдете ви,
      Вважайте, що їдете на мулах.
      Вони звели цей міст!»
      Лизоблюди царські довідались про це
      І кинулись шукати винуватця
      («Якогось недоумка-молодика»)
      Та повертать колишній напис.
      Ніхто з них, звісно, не спостеріг,
      Тим паче не почув, як неподалік мосту
      Два мули, зализуючи рани,
      Шепотіли на вухо один одному:
      «Ти ще не забув, як вгинаючись,
      Тягали ми сюди кляте каміння?..
      А казали ж, що міст збудував якийсь там Антіох».
      P.S.
      Скільки ж отих антіохів в’їхало в історію на стражденних спинах!..
      А скільки ще стоїть у черзі...
      -------------------------------
      Джебран Халіль Джебран (1883-1931) – ліванський і американський філософ, художник і письменник.
      Антіох другий Теос (286-246 рр. до н.е.) – цар держави Селевкідів у 261-246 рр. до н.е.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Надлюдина - нелюд (з Овідієвих "Метаморфоз")
      Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
      Товстогубе, в ластовинні все,-
      Воно побачило, як ти, Цереро,
      Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
      І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
      Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
      Почувсь тобі, богине,
      Мало не виклик цілому Олімпу?
      А як би ще воно могло назвати
      Твою і справді невситиму спрагу?
      Невже ти не помітила, Цереро,
      Скільки доброти було в тих карих оченятах?
      Скількома сонцями світилось ластовиння?
      Зловісна все ж Олімпу прозорливість:
      Ящіркою став з твоєї милості той хлопчик.
      І тільки пірнувши в нірку, довідавсь:
      Жартувать з богами – небезпечно...
      ...Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я.
      Його метаморфоза вкладається у досвід:
      Надлюдина – нелюд.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Свято
      Од цього свята – і до нових свят
      Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
      Як тьмяні вогники жаданих хат
      Тому, хто повертається в сльоту додому,
      Такими лишаться свята мені до скону...
      ...Бо не застоллям пам’ятні вони,
      Не бутафорською веселістю довкола,
      А віршами, що будні прирекли
      Безмовними сидіти у неволі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Втіха
      Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
      Хотів би, щоб і більше тих було імен.
      Себе утішу: може, ще когось мій вірш не обмине.
      Хай не бурхливою рікою вірш той буде,
      А тихим лісовим струмком чи й джерельцем,
      Та як жагу ним потамують люди,
      Чи ж втіха більша може бути понад це?
      Отак-от і життя сплива поміж рядками віршів,
      Котрі вряди-годи нашіптує Всевишній.
      А от чи вийшло з того щось насправді путнє,
      Хай скажуть читачі – сьогоднішні й майбутні.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Сьогодення
      Здавалось в юності наївному мені,
      Що з року в рік, а, може, й день при дні
      Прямує світ лише по висхідній.
      Та сивизна, мов несподівана зима,
      Що снігом заміта палітру осені,
      До того світу повернула, що пройма
      Надсадним смерті подихом і блиском,
      Де за монбланами надмірного майна
      Ракети шкіряться, націлившись в колиску.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. В чеканні весни
      Із келихом лікеру чи вина
      Вслухатись в дощ з балконного вікна
      У сяйві голубого абажура.
      Склепить повіки. В Моцарта зануритись...
      ...В дорозі дальній ще весна.
      А за вікном - зима похмура.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Сніг в Єрусалимі
      Кипариси снігом вкриті.
      Білосніжні пальми.
      Грають в сніжки малі діти,
      Ліплять «сніжну бабу».
      Диво це в Єрусалимі –
      Раз в десятиліття,
      Бо дощем вагітні зими,
      Як спекою літо.
      І на диво це зівсюди
      З’їжджаються гості.
      «Хай зима вам в радість буде!»-
      Звучить з високості.
      В білі шати, мов на свято,
      Вбрана Божа нива..
      ...Якже треба небагато,
      Щоб жити щасливим.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Не був святим, та й не надміру грішним
      Навмисне коло товаришів не ширив.
      Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
      Кому іще далеко так до вирію,
      Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
      Не був святим, та й не надміру грішним.
      Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
      Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
      Де буде без душі незатишно йому.
      Спалить просив й розвіять понад степом.
      Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    267. Пам'яттю скутий
      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіг мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    268. Щоб здогади в інші світи не слати
      Щоденників не вів.
      Життя поміж рядками залягло.
      Був певен, щось його таки вело
      І днями, і впродовж років.
      І хтось якщо захоче прочитати,
      Хай поспішає, доки він живий,
      Щоб здогади в інші світи не слати
      І не ректи: «Якийсь він не такий...»
      Такий, як є. Таким його й беріть.
      Лиш на полицю, не читавши, не кладіть.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Чи варта пісня життя людського?
      Перекричати як тисячоліття?
      Яким гінцем переказать Орфею,
      Що Еврідіка – тільки пам’ять?
      Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
      Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
      Той скрик в нічному безгомінні, –
      Де слово – подув, а не смисл,
      Теж тільки пам’ять.
      Не чує. Виграє на пагорбі жалі.
      Хто їх почує на тім світі?
      А в цім, якщо й почують, чи ж повірять?
      І справді: не ймуть фракійські молодиці,
      Що їхні ще дівочі груди, пругкі тіла,
      Спраглі од чекання губи
      Орфеєві навіки заступила Еврідіка.
      І досить ковтка вина терпкого...
      Ні, ще раз прокричу в тисячоліття.
      Може, вдасться бодай переінакшить міф.
      А як нічим уже Орфею не зараджу
      (Розтерзаних, Поета і кіфару
      Несе-гойдає жаліслива річка),
      То розкажу, про що кіфара грає:
      «Чи варта пісня життя людського?
      Варта.
      Життя, коли воно не тління,–
      Ватра,
      Коли воно не жарти, –
      Варте бодай одної пісні».




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. ...Не від хвороб і ран

      И если я умру, то кто же
      Мои стихи напишет вам,
      Кто стать звенящими поможет
      Еще не сказанным словам?
      Анна Ахматова

      Ще слова немає.
      Є щемінь і дрож.
      І грудка якась під серцем.
      І щось неухвитне,
      Pозхристане щось
      То зрине, то щезне.
      Ні ритму, ні рим.
      Почуття і думки
      Злилися в якусь мішанину.
      І тільки до остраху білий папір шепоче,
      Що ніч переходить у днину.
      P.S.
      Не від хвороб і ран,
      А тільки через недосконале серце
      І руку, що не постига за серцем,
      Скінчить свій вік, –
      Якого ж щаслившого фіналу й побажати?..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Світ, що за вікнами удосвіта замріє
      Світ лікарняний.
      Білий світ.
      Світ лагідний.
      Світ теплий...
      А який же він не мій.
      ... За вікном сніжок біліє.
      І «бабу» ліплять хлопчаки.
      І до сніжинки
      Щось шепоче немовлятко...
      ...Ото мій світ!
      Відлиги і туману, і морозу.
      Незатишний, незлагідний,
      Нестерпний часом,-
      Світ, що за вікнами удосвіта замріє.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. Найзаповітніше - в глибокому сховку
      Страшно, коли видима смерть.
      А ще страшніш,
      Коли позаду.
      Нагально.
      І ти навіки у безвість впадеш зі своїми думками.
      Так мати вмирає з дитям недіжданним...
      Доле, молю – в останній мент
      Пошли мені першу,
      Видиму смерть.
      І часу людського з годину.
      І лебедину цнотливість паперу...
      Не знаю чому, а думаю все:
      Найзаповітніше – в глибокому сховку.
      Для нього остання часина.
      Незайманість біла паперу.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Таким вродився
      Я не злопам’ятний. Я просто пам’ятливий.
      Таким вродився. Мабуть, собі на шкоду,
      Бо ж той, хто зло чинив, не надавав йому ваги,
      І скорше всього - давно про нього вже й забув.
      А в мене ще з дитинства лягає зло зарубкою на серці.
      І чи не тому-то, як бачу або навіть чую,
      Що кривдять байдуже кого і де, ниють ті зарубки
      І пориваюсь тої ж миті будь-що спинити зло,
      І навіть здоровим глуздом втихомирити себе не можу.
      Таким уже, мабуть, собі на шкоду я вродився.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Закови ці земні
      Мене чарує Ваший опис раю і те, як Ви наміряєтесь там жити,
      і я цілковито схвалюю Ваший висновок, тим часом ми повинні брати все хороше, що можемо, од цього світу.
      З листа Бенджаміна Франкліна мадам Брійон.
      10 листопада 1779 року.

      Нам вічно треба небом жить,
      По шию будучи в планеті.
      Микола Вінграновський

      Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
      Скасовую чужі, свої борги вертаю.
      Наснилося – ключі од раю маю,
      Та ті ключі щодалі заховаю...
      ...Які ж бо заміцні закови ці земні.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. Натан Йонатан "Як в'язка колючок прониже болем"
      Як в’язка колючок прониже болем
      (Це те що ти так любиш)
      В пустелю я подамсь
      Щоб вчитись як болить
      І якщо любиш вірш
      Лиш в камені відбитий –
      Я буду жить між скель
      Й на камені творить.
      Та як настане ніч
      Од піщаної бурі
      І навіть Книгу книг
      У морок занесе
      Знайди мені слова
      Од сліз і щастя ліпші
      Напевне ж він любив
      Мене, оцей ось чоловік.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. ...Як верби ті плакучі
      Що стрічі без розлук?..
      Та схоже – мить,
      Як серце защемить
      І нагада про неминуче,
      Якими б твердокорими не були ми,
      Схиляємось в журбі, як верби ті плакучі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Іван Франко "Христос і хрест" у перекладі М.Цвєтаєвої

      Серед поля край дороги
      Стародавній хрест стоїть,
      А на нім Христос розп'ятий
      Висів тож від давніх літ.
      Та з часом прогнили цвяхи,
      Вітер хрест розхолітав,
      І Христос, вгорі розп'ятий,
      Із хреста на землю впав.
      На живім природі лоні,
      Змитий з крові, ран і сльоз,
      Серед запаху і цвітів
      Сумирно спочив Христос…
      Та якісь побожні руки
      Спать йому там не дали
      І, хрестячись, з-поміж цвітів
      Знов угору підняли.
      Та нових не мавши цвяхів,
      Щоб прибити знов Христа
      Хоч з соломи перевеслом
      Прив'язали до хреста…
      Силуються понад людськість
      Будь-що-будь піднять Христа.
      І хоч брехні перевеслом,
      Прив'язали до хреста.

      ХРИСТОС И КРЕСТ

      Среди поля у дороги
      Стародавний крест стоит,
      А на нём Христос распятый
      Тоже с давних лет висит.

      Время расшатало гвозди,
      Долго ветер крест качал,
      И Христос, вверху распятый,
      С древа на землю упал.

      Тотчас же трава степная,
      Что росла вокруг креста,
      В свежие свои объятья
      Нежно приняла Христа.

      Незабудка и фиалка,
      Что синели меж травы,
      Обвились венцом любовно
      Вкруг Христовой головы.

      На живом природы лоне,
      Отдохнуть от ран и слёз,
      Меж цветочных благовоний
      Мирно опочил Христос.

      Но недолго почивал он,
      Пустовал сосновый шест, —
      Чьи-то руки Иисуса
      Снова подняли на крест.

      Но, как видно, не сыскали
      Для Распятого гвоздей:
      Ко кресту жгутом соломы
      Был привязан Назарей.

      Так ханжи и суеверы,
      Видя с ужасом в глазах,
      Как с гнилого древа смерти —
      С алтарей, несущих страх,

      Из церковных песнопений,
      Из обмана, крови, слёз, —
      Словом, как с креста былого
      Сходит на́ землю Христос.

      И как, ставши человеком,
      Человечностью своей
      В царство света и свободы
      Увлекает нас, людей, —

      Все стараются над миром
      Вознести опять Христа,
      И хоть лжи соломой — снова
      Пригвождают у креста.

      ________________________________________









      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Дорогі гості
      Чиї б то діти не були,
      Якого б кольору їх шкіра та волосся,
      Гостями в моє серце входять
      Якими є. І дозволу не просять.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Прокласти стежку до Любові
      Не варто зопалу звірятися в любові,
      Щоб на одкош, бува, не наразитись,
      А ліпше намір перелити
      В досі ніким не чуте слово
      Чи в барви трепетні втілити,
      Чи деревцем пустелю звеселити.
      І як вона замилується словом
      Чи прикипить до полотна твойого,
      Чи спеку перебуде в тіні крони,-
      Так прокладають стежку до Любові.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Натан Йонатан "Сумують узбережжя часом"
      Сумують узбережжя часом
      За любим ручаєм.
      Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
      Я бачив якось узбережжя,
      Покинуте й забуте ручаєм,
      Лишилося воно з розбитим серцем
      Серед піску й каміння.
      Також і чоловік,
      Полишений всіма й безсилий,-
      Немов те узбережжя.
      Отак і мушлі,
      Немовби узбережжя, немов чайки,
      Також і мушлі сумують часом
      За домівкою своєю, що колись була
      І де тепер лиш море виспівує свої пісні.
      Так поміж мушлями і серце чоловіка
      Наслухує пісні про молодість свою.
      ----------------------------------

      Натан Йонатан (1923-2004) народився в Києві. В 1925 р. батьки переїхали в Палестину. Автор багатьох популярних в Ізраїлі пісень.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Вагомий додаток
      Спасибі, доле,
      Що ноги-руки цілі,
      Що світ цей сприймаю
      Барвою й словом...
      «А решта?»
      А решта –
      Вагомий додаток,
      Що зветься так просто –
      ЖИТТЯ.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Шауль Черніховскі "Кажуть є країна..."



      Кажуть є країна,
      Повнісінька сонця...
      Де ж бо та країна?
      Де ж бо теє сонце?

      Кажуть є країна
      На семи стовпах,
      Сім планет над нею,
      Схили в деревах.

      Край, де все збувається
      Що лиш загадаєш.
      Кожного, хто входить,
      Аківа стрічає.

      «Будь здоров, Аківо!
      Здоров будь, наш раббі!
      Де ж святії наші?
      Де ж бо і Макабі?»

      Одповість Аківа,
      Скаже тоді раббі:
      «Ізраїль – святий весь!
      Ти ж і сам Макабі!»
      ------------
      Шауль Черніховскі - народився 1875 року в Криму. Жив у Росії та в різних країнах Європи. з 1931 року в Палестині. Помер 1943 року.
      Раббі Аківа (50-135) - один з видатних вождів юдеїв. Вітав повстання Бар-Кохби проти римлян. Після його розгрому був мученицьки страчений.
      Маккабі (Маковеї) - від арамейського - "молот". Спочатку так прозвали Іуду Маккавея з династії Хасмонеїв, котрі очолили повстання проти сірійських греків у 166-160 рр. до н.е.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Ізраїль
      «На кремені вирослий колос...»
      Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
      Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
      Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
      Ще й досьогодні дивно, як ми в ньому вижили?
      ...Страшна й брехлива сталінська доба,
      Сердита на весь світ й од світу загратована,
      Де кожен злочин освячувавсь спланованим «Ура!»,
      Де честь прохромлював гострий чекістський чобіт...
      Як стерти з пам’яті оті червоні сторінки,
      За сім десятків літ просяклі кров’ю,
      Щоб розпрощатись з жахом навіки
      І в днину завтрашню дивитися з любов’ю?
      ***
      «На кремені вирослий колос...»
      Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
      Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
      Господній гріб від бозна кого визволяли
      І Храм Його дощенту зруйнували...
      Чи ж дивина, що болотами й колючками,
      А не молочними й медовими річками
      Став ти, Ізраїлю, страшний до невпізнання,
      Доки сини твої не повернулися з вигнання.
      «Розкажу тобі, дівча, і тобі, хлопчино,
      Відки бралася земля нашої Вітчизни.
      Дунам тут і дунам там, камінь на камінні...
      Так складалася земля з півночі на південь».
      Плуг чи серп в руках юдея, на спині – рушниця,-
      Так творилася Держава – Божий суд вершився.
      І поту, й мозолів, і крові стільки було віддано,
      Щоб сталось те, що Богом заповідано:
      Де малярійні болота були, там виросли гаї...
      Де колючки – заколосилася пшениця...
      Пустелю оживили штучні ручаї...
      І ось за визволену землю цю,
      Іще століття тому Ротшільдом оплачену,
      Ізраїль ще й досьогодні винен всім,
      Борги міфічні мусить сплачувать.
      --------------------------------

      Максим Рильський «Моя Батьківщина»
      Дунам – гектар.
      Уривок з популярної в Ізраїлі пісні «Дунам тут і дунам там» ( слова Єгошуа Фрідмана, музика – Менаше Рабіна).



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Єрусалимська тиша
      Єрусалимська тиша –
      Це не тоді, коли усі мовчать,
      А як не завивають амбуланси,
      Не проганяють птахів з неба вертольоти,
      Коли не прикипаємо до приймачів
      І не питаємо у незнайомих:
      «Що, є й убиті?»
      Єрусалимська тиша –
      Безжурний сміх малят,
      «Шалом» і «Ма шломха?» з Гіло у Неве-Яков.
      Як шашлики в Ган-Сакері шкварчать.
      Бджолиний рій – шук Махане Єгуда.
      Як в Кнесеті до хрипоти кричать.
      Коли в День Катастрофи завмира усе,
      І передзвін сердець гучніший од сирени.
      Єрусалимська тиша –
      Єврейський найдорожчий скарб,
      Що тільки в сни з Машіахом заходить.
      -----------
      Ма шльомха? - Як йдеться?
      Гіло, Неве-Яков - віддалені один від одного райони Єрусалима.
      Ган-Сакер - людний парк столиці.
      Шук Махане Єгуда - ринок.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Відкрито двері тільки для добра
      Добро нужно помнить для того, что уже и одно воспоминание о нем делает нас лучшими.
      Николай Гоголь

      ...Добре жить
      Тому, чия душа і дума
      Добро навчилася любить!
      Тарас Шевченко

      ...І настає в житті така пора,
      Коли у пам’яті відкрито двері
      бо ж тільки для добра.
      А зло деінде хай шукає собі місце.
      У інші нам світи нести годиться
      Лише прекрасні вісті,
      Щоб не Армагедон,
      Яким лякають нас іще,
      А музику, котру складає раббі Нахман,
      Для миру на Землі
      що Машіаху дав був Усевишній.
      -------------
      Раббі Нахман(1772-1810) - один з духовних вождів хасидизму. Похований в Умані, куди прагне потрапити кожен юдей.
      Машіах - Месія.






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. На відстані надії
      Підбитий у відльоті птах.
      Як птах тужавіє в надії.
      Розгін...Стрибок...
      Ще... Ще... І ще...
      ...Дивак в літах,
      Хіба ж не ти отак
      Все пориваєшся
      В чуттєвій вирві?
      Розгін... Стрибок...
      Ще... Ще... І ще...
      І пальців дрож,
      І блискавки очей
      Укотре віддано
      Уже надії.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ..І порадіє Місто міст невдовзі
      З такої хмари в Україні
      Такий би дощ зненацька ринув,
      Що спраглі од чекання ринви
      Діжки і відра перекинули б...
      ...Натомість із Єрусалиму
      Хмара в Єгипет чомсь полинула.
      Дощу благають синагоги,
      Здіймають голоси до Бога,
      І навіть усезнайки-атеїсти
      Вже за Тору готові сісти...
      Тож віриться, що дощ уже в дорозі,
      І порадіє Місто міст невдовзі.
      --------------------------------
      Тора - П'ятикнижжя.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Потойбіч Десни і потойбіч Лети
      Так приязно палає багаття потойбіч Десни,
      Зігріває і відблиском, і думкою:
      Ото зійшлися двоє
      І вже до ранку нестиме течія розмову,
      Довірену сузір’ям і Десні.
      P.S.
      Із дерева, із каменя, із блискавок
      Іскрина по іскрині добував вогонь наш пращур...
      Такі ж напрочуд схожі палають два багаття –
      Потойбіч Десни і потойбіч Лети.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Терпкі Волошинські співзвуччя
      Домініку Луцюку

      У штиль вдивлятися,
      Зливатися з штормами
      І Кара-Даг пізнать на грані прірви –
      Одне і те ж.
      Та хочеться усе те поєднати,
      Завмерти над цим шматочком дива,
      Калатанням серця відбитись у бездонні неба,
      Заплисти в усі такі манливі бухти...
      Стояти на вершині.
      Вслухатися у шелест одинокої маслини.
      Вдихати пахощі гіркавих трав...
      Сказати:
      “Щасливий,
      Хто став хоч цяточкою цього краєвиду“.
      І невідь відки прилинуть
      Терпкі Волошинські співзвуччя.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ...Буттям твоїм прохромлений увесь я

      Де батьківщина, де твоя, скажи.
      Якої син планети чи комети,
      Які твій лет міжсвітній має мети,
      Де перед мандрами давніш ти жив?
      Богдан Ігор Антонич «Метеор»

      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я.
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Бодай відсотком стать для тебе,
      Бо ж на всі сто віддавна ти для мене.
      .



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    15. Одинакість
      И город полюбил я, как приезжий,
      И полон был счастливых впечатлений,
      Я новое любил за новизну,
      А повседневное – за повседневность
      Арсений Тарковский

      Я, мабуть, не турист.
      По містах шукаю не галереї, не руїни башт,
      А звичайнісіньких людей.
      У тиші парку люблю послухать
      Колискову для невсипущого онука.
      На пляжі стежу,
      Як замки виростають із піску...
      Люблю оцю незапрограмовану ідилію.
      Кажу собі зазвичай,
      Що й тут все, як у нас.
      І от ця одинакість
      Для мене втіха набагато більша,
      Ніж галереї чи руїни башт.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Псалом 23-й (уривок)
      Псалом Давидів

      Не змагайся зі злом,
      Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
      Бо, мов трава на корм, повсихають вони
      І, як поле зелене, пожовкнуть.
      Покладайся на Бога й роби добро,
      Осядь на землі і подружися з правдою.
      Розкошуй служінням Богу,
      І Він сповнить твого серця бажання.
      Довір свій шлях Йому
      І Він попровадить належне,
      І виведе, немов світло, твою правоту
      І справедливість твою, як сонце опівдні.
      Бога мовчки чекай і довірся Йому.
      Не змагайся з тим, кому пощастило
      Здійснити задуми злісні.
      Гнів і лють спини і не змагайся в злому,
      Бо ті, хто чинить його, знищені будуть.
      А хто покладався на Бога, успадкує землю.
      Ще трохи – і нечестивих не стане
      І навіть їх місце зникне.
      Сумирні вспадкують землю
      І насолоду велику отримають з миру.
      На праведних нечестиві виношують зло,
      Скрегочуть зубами зі злості,
      Та сміється Господь, бо бачить:
      Меч добули нечестиві і натягнули лук,
      Щоб знищить убогого й бідного,
      Того, чий шлях прямий, вбити.
      Увійде меч в їхні серця, а лук поламається.
      Праведним краща частка,
      Аніж нечестивим надмір,
      Бо міць нечестивих зламано буде,
      А праведних Бог підтрима.
      Знає Господь дні щиросердих
      І спадок їх вічним буде.
      Не будуть вони присоромлені в годину лиху
      Й ситі будуть в дні голоду,
      Бо нечестиві згинуть, і вороги Бога,
      Як лій баранів, зникнуть, в димові зникнуть.
      Позича нечестивий – і не вертає борг,
      А праведний віддає та ще й дає милостиню,
      Бо ті, кого Він благословив,
      Матимуть в спадок землю,
      А прокляті знищені будуть.
      Від Бога кроки людини,
      Якщо шлях її до вподоби Йому.
      Як падатиме – не впаде,
      Бо руку Господь підтрима.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ...Щоб не осліпнуть в сяйві з'яви
      ...І вчасно погляд одвести
      Від тої, що відкрита всьому світу,
      Що, наче брунька навесні,
      Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
      Сховати захват і зажмуритись на мить,
      Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
      Домалювать в уяві дозрілу вроду,
      Молитовно скласти руки перед Ним
      За дивний дар краси,
      Яким Він увінчав Природу.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Сусіди моїх віршів


      Каштан засмаглий,
      Двійко жолудів,
      Кетяг оливок–
      Оце й усі сусіди моїх віршів.
      Каштан навча вагу відчути.
      Жолуді оповідають про могуття дуба.
      Оливки мугичуть тихе мурмурандо.
      Як і додам щось,
      То хіба що очеретину з-над Десни
      Та гілку терну з Чернечої гори.
      ...Для рівноваги, звісно.






      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Дружині на 46-ту річницю шлюбу

      Не володіть – підвладним буть волію,
      Без роздумів сповняти задуми твої,
      Бо ти для мене життєдайна нива,
      Дарована бозна за віщо Небесами.
      Мовчазною любов’ю звіряюся тобі
      І не чекаю відгуку словами.
      Ну, що слова, як ти в одвіт
      Обдарувала аж двома синами.
      Та, якщо можна щось іще просити,
      Без вибору проситиму Всевишнього
      Додати стільки повноцінних літ,
      Аби за щастя підневільним буть твоїм
      Наснаги й сил розплатитись вистачило.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Псалом 23-й



      Псалом Давидів

      Господе, пастире мій,
      Нестатку ні в чому не матиму.
      На трав’яні оази вкладеш мене,
      На тихі води виведеш.
      Відновиш душу мою в ім’я Своє,
      На праведний шлях спрямуєш.
      Навіть якщо й піду долиною мороку,
      Не злякаюся зла, бо ж Ти зо мною.
      Твій посох і запомога Твоя мене заспокоять.
      Ти стіл накриєш мені перед лицем ворогів,
      Голову змастиш єлеєм,
      Чашу пиття наповниш.
      Хай же добро й милосердя
      Мене супроводять довіку,
      Щоб якомога довше бути в домі Господнім.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Парадокс з мораллю
      Щоразу, як заходить мова
      Про стосунки між людьми,
      Звертаюсь подумки у машинове царство.
      Для бідних і багатих, слабких і сильних
      Права одні і ті ж.
      Ваговоз малолітражці поступається дорогою.
      Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
      Світлофор – суддя для всіх.
      Який же парадокс –
      Що більше моралі передаємо машинам,
      Тим менше лишаємо собі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Чому сторонимося того берега?
      Так вже судилося –
      Всім опинитися на тому березі.
      У вересні це станеться чи в березні,
      Чи самотужки вплав,
      А чи з Хароном на човні...
      То чому ж смерть завжди завчасна?
      Чому сторонимося того берега?
      Чи не тому, що там уже назавше
      Лиш свідками життя цього стають?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Що тільки не закрутить у вир думок, у вирву знадних мрій
      ...А що коли усе це -
      Споконвічна дитяча гра
      В чини, посади, сварки, бійки?..
      І що коли з розбитими носами,
      З розпанаханими сорочками -
      За півгодини мир,
      За годину наполам остання цукерка?..
      ...А що коли усе це –
      Видиме й невидиме,
      Непізнане і знане –
      Лежить під серцем,
      Б’ється відти дитячим кулачком?
      І щоб збагнути світ –
      Частіше наслухати серце.
      І щоб не звергнуть світ –
      Частіше затискати серце.
      До зойку. До млості...
      ...Що тільки не закрутить
      У вир думок, у вирву знадних мрій...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Псалом 19-й


      Для диригента хору. Псалом Давидів

      Про славу Господа чуть од небес,
      Про рукотворні діла Його небозвід оповідає.
      День дню передає слова,
      Ніч ночі – Його думку.
      Немає мови і слів нема,
      Допоки день і ніч не обізвуться.
      По всій землі із краю в край
      Відлунюють їх речі.
      Для сонця в них Він намет поставив.
      Мов той наречений, виходить із-під шатра.
      Немов герой, що радіє перед забігом.
      На однім краю небес сходить воно
      І аж на другому краю заходить.
      Ніщо сховатись од сонця не зможе.
      Над сонце і небеса – наука Господа Бога,
      Що оживляє душу і веселить серця,
      А чистотою просвітлює очі.
      Що найчистіше золото і найсолодший мед
      Перед законами Бога?!
      За ними жить – нагорода найвища.
      А помилки? Чи кожен готовий їх зрозуміть?
      Од гріхів зумисних
      Утримай раба Твого, Господе!
      Аби не панували вони наді мною
      І не штовхали на злочини.
      Догідні хай будуть Тобі
      Слова мої й серця помисли,
      Бо скеля моя Ти і порятунок мій.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Мірей Матьє та Надійка
      Мірей Матьє співа, що вмре під сонцем.
      Силкуюсь зрозуміть – навіщо.
      Здається, от-от розкрию задум,
      Але Надійка сіпа за рукав.
      Мовляв, ну, що цікавого в тім співі?
      А в мене...
      Так і розриваюсь
      Поміж французькою та мовою немовляти.
      Оскільки все прагне рівноваги,
      Простягую руки назустріч Надійці,
      Втягуюсь в її такі серйозні клопоти.
      А найпаче – пильную, аби вушко Надійки
      Не поранило таке ж бо гостре mort.
      Аби не смерть, а сонце долинало
      До малятка всіма мовами світу.
      Воно ж, здається,
      Всюди має один і той же корінь.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Всевишній ставить кожного на своє місце
      Людиною буть можна тільки за життя.
      Опісля – тільки образом.
      Істина, здавалося б, надто проста,
      Та чомсь недбало так її обходять
      І називають ще живих–
      Геній, Пророк... Навіть Месія?!.
      Всевишній до оцінок цих не звик
      І ставить кожного на своє місце.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Краса так густо замішана на смутку
      Споконвіків, а наче вперше
      Спадає листя безшелесно.
      Так скелі падають, руйнуючись на камінь,
      Нагадуючи горам їх кінцеву мить.
      Так люди падають,
      Обтяжені турботами, а не роками:
      Цей ще схопитися за серце встиг,
      Той - лиш змахнув руками...
      Кружляє журно лист,
      Так за теплом по-журавлиному голосить.
      Розчахується серце, прикипа до віття..
      А це ж бо Осінь, пані Осінь
      Гойднула на три чверті світом..
      Р.S.
      Краса так густо замішана на смутку,
      Що й радість переростає в роздум.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Поезії рубіж
      Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
      В моєму серці тихо так заговорив,
      Немов озвався давній-давній друг,
      А з ним і отроцтво озвалось.

      Заговорив по-українськи вірш Рубцова
      І Вологодщину, пісну на врожаї,
      Врожайну на зажурну пісню,
      Так захотілось обійти босоніж.

      Заговорив по-українськи вірш Рубцова,
      Відкрив мені поезії рубіж –
      Вростає в рідний край, аж до реліквії,
      Лиш той, хто за життя з ним невибутньо зрісся.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Псалом 15-й


      Псалом Давидів

      Господе, хто житиме в шатрі Твоїм?
      Хто мешкатиме на горі святій Твоїй?
      Хто живе чесно і діє справедливо,
      І правду говорить у серці своїм,
      Не робить зла другові
      І не соромить ближнього.
      Мерзотник огидний в його очах,
      А хто боїться Бога – той у шанобі.
      Навіть на шкоду собі дотримує клятву.
      Не відає, що то лихварство
      І хабар не бере з невинного.
      Хто чинить так, не схитнеться довіку.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Судний день

      Ізвечора й до вечора по синагогах каяття
      У скоєних гріхах перед Всевишнім
      І просьби, аби лиш гарним був
      Присуд Його на рік грядущий.
      Це Судний день. Та дітвора безгрішна
      Його щоразу перетворює на свято.
      Таким, рабини провіщають, стане він,
      Як завіта Машіах на безгрішну землю.
      А поки що по синагогах сум і плач,
      І тільки безжурний сміх дитячий,
      Пташиний спів, безхмарне небо осені
      Нагадують: Машіах десь уже в дорозі.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Борги
      «И я должник, и не истец»
      Арсений Тарковский «А все-таки я не истец»

      Не за літом печаль.
      Не печаль за літами,
      До яких от і це ось
      Непомітно вплелось.
      А печаль лиш за тим,
      Що дедалі важче ходить з боргами,
      Бо не знати, чи й встигну
      За життя їх сплатить.
      Ті борги не в грошах, не в майні,
      А в мені.
      Перед рідними й Господом Богом.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. На схилку літ
      Чи хміль в мені не добродив,
      Чи я ще й досі молодий, –
      Довкола надивляю стільки див...
      Та що за диво-дивина:
      Дивуюсь не тому, що знав,
      А тому, чим ось зараз, наяву
      Милуюсь. Тішуся.
      Живу.
      P.S.
      На схилку літ
      Мандрівникам судилось
      Відкривати рідний край..





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Осіннє
      Уже завересніло...
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло...
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.
      І, може, тому весіллю осінь так пасує.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Собі й усім, кому за 70
      Не доживать, а дожинать нам треба
      Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
      Що відкладалося на потім,
      Аж доки невмолимий голос Неба
      Назавше не покличе в інший світ,
      Де зайві будуть візи й квоти.
      А поки що нащадкам слід ниву передати,
      Як лялечку. Од бур’янів достоту чистою,
      Щоб встигли вони в строк зорати –
      Під осінь. Десь після Першої Пречистої.
      Та щоб засіяли зерном добірним, ваговитим.
      А як завруниться, негоже й помирать:
      Синам і донькам треба ж підсобити.







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Линь, рідна мово
      Я слово мовлене люблю.
      Ще не вмовлене
      До осоружної чужої мислі.
      Як продумок.
      Тепло і порух уст,
      Видиво очей і пальців дрож
      Який словник вмістить спроможен?
      То ж поки ще живий,
      Линь, рідна мово,
      Виповнюй моє єство,
      Скеровуй непевні рухи,
      Пронизуй серце щемом,
      Голову у паморозь бери...
      ...Аж доки не навчуся говорить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Псалом 14-й


      Для диригента. Псалом Давидів

      Сказав мерзотник у серці своїм:
      «Немає Бога!»
      І зіпсувавсь, і збивав спантелику інших...
      І немає охочих робить добро.
      А Господь із небес споглядає
      На синів людських:
      «Чи ж є поміж ними котрийсь розумний,
      Хто потребує Бога?
      Одцуралися й збридли всі.
      Нема доброчинця ані одного.
      А знали ж злочинці оті,
      Котрі поїдом їли народ мій,
      Що ласують хлібом Господнім,
      Хоч і не хочуть знати про Нього...»
      Та раптом напав на них страх,
      Бо ж Бог серед праведних ходить.
      Раду бідного ганять вони,
      А його ж захищає Всевишній.
      Із Сіону порятунок, дай Боже, Ізраїлю,
      Поверни його бранців додому,
      Тоді звеселиться Яаків і порадіє Ізраїль.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. ...І на все озивається серце
      Жовкне лист на верхів’ї беріз,
      І туман над Десною спроквола снується,
      І туманіє зір під навалою сліз,
      І на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є.
      Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
      ...Що так хутко павук на ожині снує –
      Карту Лети чи шлях журавлиний?




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Псалом 8-й
      Диригентові.На гітіт .Псалом Давидів

      Боже, Господе наш,
      Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
      Ти, котрий славу дав небесам.
      З вуст малюків і немовлят
      Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
      Щоб зупинити ворога й месника.
      Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
      Місяць і зірки, що поставив Ти,
      Що є людина, що пам’ятаєш її,
      І що син людський, якого згадуєш?
      Хоч і меншим зробив Ти його проти ангелів,
      Та все ж увінчав його величчю й славою.
      Ти дав йому владу над усім, що створив,
      Поклав йому все до ніг:
      Худобу велику й малу і польових звірів,
      Птаство небесне і морських риб,
      І все, що проходить морями...
      Боже, Господе наш,
      Яке ж бо величне Твоє ім’я по всій землі!
      ----------------------
      Стародавній музичний інструмент.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. ***

      ...А деревА не знали, що вони дерЕва .
      Гадали, що Бог дам їм життя, як решті,
      Щоб, як дівчата, строєм пишалися берези,
      І ясені стрункі були, мов легені,
      Що всі на світі тільки гарні й гречні...
      Тож дивували з тих, хто в ліс прийшов,
      Аби пляшки об стовбур розбивати,
      Багаття розкладати біля їхніх підошов,
      І любі квіти оберемками зривати,
      Недоїдки й сміття в траву скидати...
      Наче не прадавній ліс вони, а звалище....
      Горішнім шумовинням дерева просили,
      Щоб вистоять Господь додав їм сили.
      Та лементом людським Він переймався більше,
      І ліс ставав поволі переліссям.
      -------------------------------
      Цей рядок запозичено з “Нового життя» Орхана Памука, лауреата Нобелівської премії



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Муса

      Да будь я
      и негром преклонных годов
      и то,
      без унынья и лени,
      я русский бы выучил
      только за то,
      что им
      разговаривал Ленин
      Владимир Маяковский «Нашему юношеству»


      А я готовий вчить арабську
      Заради Муси одного.
      Хто такий Муса?
      Шкода, що ви його не знаєте.
      Ну, та нічого. Розкажу бодай побіжно.
      Може, пізнаєте його в Єрусалимі.
      Ні, не на вулиці серед гуляк,
      А тільки на роботі,
      Бо там неначе й народився.
      Що вміє? Легше назвати, що не вміє.
      Недарма ж самотужки будує вілу.
      «Хай дітки біля батька будуть»,-
      Дума про сімох своїх орлят.
      А ще арабську вчить я готовий,
      Бо ж не як ті, про кого кажуть:
      «Пройшла свиня й не рохнула»,
      Щоранку «СабАх ель нур!Ків хАлак? »,-
      Від Муси незмінно чую.
      І вже відповідаю: «Аль хамдулІла ».
      За справами житейськими немає в нас
      Звичних розмов про віру та політику,
      Бо спірозмовників це не завше єднає.
      Р.S.
      Я переповів Мусі, що написав про нього.
      Він усміхнувся і зазвичай капуччіно пішов варити.
      У каві теж був майстром неабияким.
      -----------------------------------
      «Доброго ранку! Як поживаєте?»
      «Хвала Всевишньому!»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Псалом 6-й
      Для диригента. На струнних інструментах. На октаву. Псалом Давидів

      Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
      Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
      Уздоров мене ліпше: в дрожі кості мої.
      Повернися до мене і душу мою уздоров,
      Адже пам’яті в смерті нема,
      А в пеклі як подякувать зможу?..
      Я стомивсь од нічних стогнань,
      Cльозами просякнуте ложе.
      З досади на ворогів зітліло око.
      Одступіться од мене, злочинці, усі як один,
      Бо Господь почує і прийме мої слізні молитви.
      Присоромлені й налякані будете ви
      І од мене відступитесь притьмом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Новоявлений Вавилон
      Заблукали мусульмани,
      Шлях згубили християни,
      Блудять-рутяться жиди,
      Маги теж – сюди-туди!
      Люди всі – на два ранжири:
      Є розумні – та без віри.
      Другі – вірою міцні,
      Але глуздом – ані-ні!
      Абуль-Аля Маарі

      У жодну віру не вкладається Життя,
      Бо ж всі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього,
      Бо ж всі вони – повчання й каяття
      За скоєні й нескоєні гріхи проти самої Істини.
      На пальцях десятьох вміщається вона.
      Її для нас Моше (Мойсеєм, Мусою)
      На скрижалях передав Всевишній,
      Аби од звіра була людина вища...
      І вивищилася. І навіть понадміру:
      Таких же, як і вона сама
      (Не те що якогось людоїда-звіра),
      Готова розтерзать за іншу віру.
      І вже побожним місця на Землі нема...
      На схови атомні перетворились катакомби,
      І любу немовлятам материнську колискову
      Глушать щовечора протяжним воєм бомби.
      О новоявлений до несусвіття Вавилон,
      Куди ти тягнешся? Минуле позабув невже ти?
      Чи, може, й справді націлився на Армагедон?
      Чи байдуже, шляхом яким іти до смерті?
      ---------------------------------------
      Переклад з арабської Агатангела Кримського (1871-1942) –історика, перекладача, письменника.
      Абу-ль Аля аль Маарі (973-1057(1058) – арабський поет, філософ, філолог.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Cпрага
      Не стачить простору очам –
      Стільки ж степів на світі…
      Не стачить вітру грудям –
      Стільки ж морів і гір…
      Не стачить серцю слів –
      І я ніде їх не знайду,
      Якщо ти не поможеш, Канівщино.
      Пастушком я в проваллях шукав
      Джерельця, загачував їх глеєм…
      …Аби ж то знав, що мову рідну п’ю,
      Не так би спрага мучила сьогодні.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Псалом 104-й


      Благослови, душе моя, Бога!
      Господе Боже мій, як Ти возвеличивсь!
      В незрівнянну красу прибрався.
      Огорнутий світлом, немов плащем,
      Розпростер небеса, як завісу.
      Покрив водами чертоги Свої.
      Повагом їдеш на колісниці з хмар,
      На крилах вітрів літаєш.
      Їх же зробив ще й посланцями Своїми,
      А за служку – вогонь полум’яний.
      Землю поставив на опори міцні,
      Не схитнеться довіку.
      Безоднею, як одягом, покрив її.
      На горах постали води.
      Від окрику Твого, від громового голосу
      Спішно вони побігли.
      Зависочіли гори,
      Опустились долини на місце,
      Тобою призначене.
      Межу зробив для них,
      Щоб не вертались покрити землю.
      В долини джерела послав,
      Ручаї розбіглись між горами
      Звірину напувать польову,
      Диким звірам тамувати спрагу.
      Кружеляє над ними птаство,
      Між галуззям луна його спів.
      Зрошуєш гори з горішніх чертогів Своїх.
      Плодами діянь Твоїх земля вдовольняється.
      Траву Ти ростиш на корм худобі,
      Зелень – для праці людської.
      Добуваєш хліб із землі і вино,
      Що звеселяє серце людини,
      І єлей, од якого блищить лице і хліб,
      Що зміцнює серце людини.
      П’ють воду дерева Господні,
      Кедри ліванські, посаджені Ним
      І де загніздилося птаство.
      Чорногуз, щоправда, кипарис уподобав.
      Гори високі – для цапа гірського,
      Скелі – притулок даманів .
      Він створив місяць для виміру часу,
      Сонце, котре знає, коли сідати.
      Простягає Він темінь і настає ніч.
      Виповзає тоді лісова звірина.
      Рикають леви і просять у Бога здобич,
      А зійде сонце,у лігвах своїх спочивають.
      Виходить людина на працю
      І аж до вечора трудиться.
      Які ж бо численні діла Твої, Боже!
      Мудро вчинив Ти все
      І земля повна Твоїми створіннями.
      Ось море велике й широке, а в нім – плазуни,
      Без ліку великі й малі тварини.
      Там пливуть кораблі.
      Кит, якого створив Ти, бавиться в морі.
      Всі чекають, що Ти їм поживу даси вчасно.
      Даси – заберуть, відкриєш руку – ситі вони,
      Сховаєш обличчя Своє – злякаються,
      Дух забереш – вмирають і в порох вертаються.
      Пошлеш дух Свій – і творяться знову вони,
      І обличчя землі оновиться.
      Хай же пребуде навіки слава Твоя.
      Ділам Своїм, Боже, радій!
      Ти поглянеш на землю – здригнеться вона,
      Гір торкнешся – задиміють вони.
      Співатиму Богу, допоки житиму,
      Гратиму Богу своєму, допоки живу.
      Приємною буде Йому мова моя,
      І я порадію Богу своєму.
      Хай грішники із землі щезнуть
      І нечестивих більше не буде.
      Благослови, душе моя, Господа Бога. Алілуя!




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Де сонце панує безоглядно...

      Тихесенький вечір
      На землю спадає,
      І сонце сідає
      В темнесенький гай.

      Ой сонечко ясне,
      Невже ти втомилось,
      Чи ти розгнівилось?
      Іще не лягай!
      Володимир Самійленко «Вечірня пісня»


      В краю, де попівроку сонце панує безоглядно,
      Ми просимо з самісінького рана:
      «Лягай спочити! Ти ж таки втомилось.
      Не клопочися. Місяць нас догляне».
      А сонце (наче малятко вередливе до нестями!)
      Не слухає і нам наперекір ще дужче смалить
      Та усміхаючись ще ж і нагадує неждано:
      «А взимку хто благав, щоб я на вас поглянуло?»
      Забули? Тож підставляйте незасмаглі спини
      І не просіть того, що вам не дав Всевишній,
      Бо коли Він накаже, піду я на спочинок.
      Та, добре знаючи примхливий ваший норов:
      Як задощить, прийти проситимуся в Бога знову,
      Щоб радість ваші лиця освітила на часину».







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Псалом 139-й

      Для диригента. Псалом Давидів

      Ти пізнав і вивчив мене, Господе,
      Знаєш, коли сідаю і коли встаю,
      Наміри знаєш мої оддалік.
      Ще слова немає на язиці моїм,
      А Ти уже, Господе, все знаєш.
      Позаду і спереду Ти осягаєш мене
      І кладеш на мене Свою долоню.
      Дивовижна мудрість Твоя -
      Недосяжна для мене.
      Куди подінусь од Духа Твого
      І куди втечу від лиця Твойого?
      Підіймусь в небеса – там уже Ти,
      Постелюся в пеклі – і там Ти.
      Здіймуся на крилах зорі,
      Оселюсь на краю моря,-
      Там також Твоя рука,
      Поведе мене й утрима Твоя правиця.
      І сказав я: «Тільки імла сховає мене
      І ніч, як день, для мене».
      Але й імла не сховає од Тебе.
      І ніч, як день, світить, імла – як світло.
      Ти нирки створив мої,
      Зіткав мене в череві материнськім.
      Славлю Тебе, бо дивно створений я.
      Дивовижні діла Твої,
      І душа моя віда про це напевне.
      Не сховалась од Тебе і суть моя,
      Хоч і в таїні мене створено,
      В глибинах землі надано форму.
      Бовваном бачили мене очі Твої
      І в книзі Твоїй записано всі дні,
      Що створені будуть,
      І один Ти призначив мені.
      Які дорогі мені Твої помисли, Боже,
      Яка ж їх сила-силенна!..
      Намагаюся полічить,
      А їх набагато більше, аніж піску.
      Прокидаюсь – це значить, що я з Тобою.
      Якби нечестивого Ти, Боже, вбив.
      Кровожерці, одступіться од мене!
      Злі речі вони говорять,
      Вимовляють ім’я Твоє всує.
      Тих, хто ненавидить Тебе,
      Ненавиджу й я.
      Хто ж виступа проти Тебе, з тим б’юся.
      Лютою ненавистю ненавиджу їх,
      Бо вони вороги й для мене.
      Випробуй мене, Боже,
      Пізнай моє серце й помилуй мене.
      Пізнай і думки мої та побач,
      Чи не йду шляхом печалі?
      На вічну настанови дорогу.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. ***


      Для долі кожному по аркушу.
      З одного й другого боку.
      Ми починаєм писати тоді,
      Як навчились тримати ручку чи олівець?
      Ні, набагато раніш.
      І річ не в тім,
      Що один встигає зробити лиш начерк,
      Інший закінчує другу сторінку.
      Набагато важливіш,
      Як зосереджено пишеться.
      А ще – де поставити крапку...
      P.S.
      Дописую сторінку.
      Боюсь переходить на другу.
      Так і писатиму, мабуть, на берегах першої.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Псалом 10-й


      Чому, Боже, відстоїш так далеко?
      В годину лиху віддаляєшся?
      Нечестивець пихатий женеться за вбогим.
      Та схоплені будуть всі ті, хто мав наміри злісні.
      Ось вихваляється нечестивий,
      І користолюбець ганить Бога.
      Мерзотник, задравши носа, міркує:
      «Не дістане мене Всевишній.
      Промишляю я всюди і повсякчас,
      Ворогів своїх, мов порох, здмухую.
      Божий суд зависоко від мене.
      Не зазнаю я кари і не схитнуся».
      Прокляттям виповнений його рот,
      Облудою й фальшю, а під язиком –
      Несправедливість й омана.
      Сидить у засідці в безлюдних місцях,
      Убива безвинних.
      Очиська його назирають нещасних.
      Сидить у криївці, мов лев,
      Щоб схопить бідолагу.
      І хапає, і тягне в свою барлогу.
      І хилиться жертва, і пада в знемозі.
      А він радіє в серці своєму:
      «Забув Бог про них, одвернувсь,
      Не хоче бачить довіку».
      Встань, Господе Боже, здійми Свою руку,
      Не забувай сумирних!
      Чому проклинає Тебе нечестивий
      Та ще й похваляється: «Не дістане мене Він!»?
      Бачиш Ти, бо споглядаєш
      На неправедність й злобу,
      Аби відомстить Своєю рукою.
      На Тебе надія нещасних,
      Сиротам Ти ж помагаєш.
      Розчави нечестивого силу,
      Бо злого шукатимеш –
      Не знайдеш його безчестя.
      Господе-царю на віки вічні!
      З краю Твого стільки щезло народів...
      Бажання сумирних Ти чув,
      Утверди ж їх серця.
      Хай чує їх вухо Твоє,
      Щоб дати суд гнобленим й сиротам.
      І хай на землі не буде тиранів.
      -------------------------------
      Цей псалом відсутній у Псалтирі, виданім Московським патріархатом, і є в Псалтирі І.Огієнка, де також збережено й івритську нумерацію.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. На прикупі

      Другий десяток на прикупі сиджу.
      Тасую карти, готую каву,
      Шампанське і коньяк підношу.
      Не одмовляюсь од чарчини, як пригостять.
      А от сигарний дим не зношу
      (В дитинстві батько добряче нагодував махоркою).
      А хлопці смалять, хоч сокиру вішай.
      Десь запівніч , як стає ясно, хто , кому й скільки програв,
      (Той з півгектара лісу заповідного,
      Той яхту в Ялті чи на Кіпрі,
      А той – котрусь з коханок...),
      Гравці сідають в лімузини свої й джипи.
      Постійний виграш – тільки в мене:
      Пенсія тьмяніє перед гонораром.
      Питаєш, як вдалося врожайну ниву цю надибать?..
      Напевне, то був дар Господній...
      На Майдані, як незалежність здобули,
      Книжками довелося торгувати.
      От якось у сутінках вкладаю в торбу їх,
      Аби вертатися без виручки додому
      (Себто без хліба, молока, картоплі...)
      Краще не згадувать про ті літа голодні...
      Раптом помічаю уважний погляд незнайомця.
      Врешті підійшов, питає: «Не пізнаєте?»
      «Даруйте, не пригадаю. Мабуть, обізнались».
      «Не обізнавсь. Це ж ви колись «четвірку»
      Поставили в матрикул, коли сказав,
      Що з «трійкою» стипендії лишуся.
      Тепер, напевне, пригадали?»
      Махнув рукою: хтось із охоронців підбіг
      І всі книжки, що були в торбі, відніс в машину.
      А в закоцюблих моїх долонях зазеленіли долари:
      «Негоже вам, професоре, стояти на морозі.
      Буде нужда – дзвоніть».І простягнув візитку.
      Як не хотілося, а змушений був подзвонить.
      Не він, мій благодійник, інший відгукнувся:
      «Бос за кордоном, та зробимо, як він звелів».
      Відтоді, бачиш, сиджу в теплі й добрі.
      Гріх скаржитись на долю, слава Богу...
      P.S.
      Я вислухав цю оповідь з якоюсь гіркотою.
      Подумалось: мабуть, не він один на прикупі сидить.
      Якщо метикуваті гицлі направо і наліво продають
      У карти ( та й без карт) тепер вже суверенну Україну.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Псалом 94-й


      Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
      Піднісся Суддя землі.
      Віддай належне пихатим...
      Допоки злочинці радітимуть?
      Базікають, промовляють чванливо злочинці.
      Народ, Господе, гноблять,
      Глумляться над спадком Твоїм.
      Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
      Та ще й кажуть:
      «Не побачить Господь,
      Недопетра Бог Яакова».
      Наберіться глузду зарозумілі!
      Порозумнішайте дурні!
      Невже Той, хто дав вухо,- не почує?
      Хто створив око,- не побачить?
      Той,хто карає народи, чи ж і вас не скарає?
      Як дає Господь людині знання,
      То й думки її знає,
      Бо суєта суєт вони.
      Блаженний, кого Ти караєш, Боже,
      І Тори Своєї навчаєш,
      Аби був він спокійний в час лихоліття,
      Допоки злочинець не потрапить в яму.
      Адже не віддасть напризволяще
      Господь Свій народ
      І спадок Свій не покине,
      Бо до правди повернеться суд
      І до всіх, хто не покривив душею.
      Хто стане за мене проти беззаконня?
      Хто підтрима мене проти злочинців?
      Якби не Твоя допомога, Господе,
      В могилі була б душа моя.
      Коли я сказав: «Заточилась нога моя»,
      Милість Твоя мене підтримала.
      У роздумах різних насамоті
      Твоя підтримка розважа мою душу.
      Чи ж стануть другом Тобі
      Ті, хто сидить на престолі
      І беззаконня робить своїм законом?
      Звинувачують праведну душу
      І кров безневинну осуджують.
      Та став Господь мені за твердиню,
      Скелею став моєю.
      А тих,хто чинив беззаконня й зло,
      Господь Бог винищив, винищив наш Господь.
      ----------------------------------------
      Гер(іврит)- прийшлий, що влився в лоно юдаїзму
      Тора (іврит) - П'ятикнижжя.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. ***

      Примруженим оком,
      Навстіжним серцем
      Вдивлявсь я
      У дикий і дивний цей світ.
      Дививсь – не здивився.
      І пив, та не впився
      І чар,
      І отрути,
      Й незнаного квіту.
      Вируючий вихор,
      П’яніючий шал
      В знемозі-одчаї питав і питав:
      «Чи тільки мені горезвісний Тантал
      Свою естафету, мов кару, віддав?»
      І чулось:
      Віки сторінкуються.
      Шелест.
      Схиляються голови,
      Мова шерхне.
      В розгоні очі...
      Нечутні згуки
      Викрешують пальці.
      Терпко,
      Рвучко
      З пожовклих аркушів.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. ***

      На морі,
      На морі на Чорнім.
      На човні
      На човні моторнім,
      Немов на благенькому возі
      По грейдерній битій дорозі.
      А вітер,
      А вітер – супроти.
      А хвилі
      А хвилі – от-от вище борту.
      А чайки,
      А чайки тривожно кигичуть.
      Немов на підмогу нам кличуть.
      І хтозна,
      І хтозна, чи наші останні зусилля,
      Чи крик одчайдушний пташиний,
      Чи мо’ невсипущеє око Господнє,-
      Рятують од стрічі з безоднею.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Люби безоглядно, невгасно
      Анатолій Григоренко (1937-2001)


      За миттю мить – усе мине.
      Розтанем в просторі і часі.
      Прошу: не розлюби мене,
      Люби безоглядно, невгасно.

      Ми – день і ніч. Ми – рух і прах.
      Не знаєм визначених граней.
      Мов поцілунок на губах,
      Миттєвим спалахом згораєм.

      Люби. Прошу тебе, люби!
      Нас двоє. Більше нас не буде!
      В жорстоких прикростях доби
      Переплетуться інші люди.

      І десь осокір молодий
      Прив'ялим присмерком затріпле.
      Умитий Місяць-молодик
      Займеться жовтнем, а чи квітнем...

      Дзвінким розтрубленням сурми
      Заграє в дощ кукурудзина.
      І на плечах нестимеш ти
      Свою судьбу чи мого сина.

      І буде все – як не було.
      Немов сльоза, тектимуть роки.
      Воскресне сонячне зело.
      Отак довічно. Аж допоки

      Не втечемо у власний скін.
      Так ніби й не було... Одначе
      Крізь нас у Вічність сивий скіф
      На дикім огирі проскаче.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. А рай, виходить,- поруч


      Зізнаюсь: гадав я донедавна,
      Що рай далеко. Десь там, на Небесах.
      Здається, так задумував і Мікельанджело,
      Коли у піднебессі Сикстинської капели
      Творив своє «Вигнання з раю».
      Та ось Рамбам напоумив мене
      Уважніше перечитать Книгу Буття.
      І що ж виходить?
      Адам, що з пороху земного створений,
      Жив у саду, насадженому Господом на сході.
      Оце і був той рай, з якого річка витікала
      І розливалась на чотири боки.
      Якби не змій, що спокусив праматір нашу Єву,
      Не була б проклята Земля.
      В поті чола не добували б ми хліб насущний.
      Адам і Єва вигнані були з раю.
      Але ж він так і лишився на Землі...
      Відкриє у майбутнім, як запевня Рамбам,
      Господь той легендарний рай-сад
      Не тільки тим, хто удостоївся його по смерті,
      А й тим, хто праведно живе на світі цьому.
      Незнані дерева і квіти, цілющі аромати,
      Спів дивовижних птахів зроблять людину
      Воістину щасливою...
      І не дуже-то й багато для цього слід зробити:
      Жить повсякчас за приписом Господнім.
      -----------------
      Рамбам (акронім від словосполучення: рабейну Моше бен Маймон) – 1135-1204. Один з найбільших раввіністичних авторитетів, філософ, лікар, уславлений вчений післяталмудичної епохи. Докладніше про це можна дізнатись з книги: Рамбам «Сборник трудов». Иерусалим, «Шамир», 5765 (2004).



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Господній "гріх"

      Мудрий був рабан Гамліель ,
      Знали про це й сановники із Риму
      Так хотілось їм присоромить наставника юдеїв.
      От якось, переказує легенда, до Гамліеля
      Сам імператор в гості завітав.
      Чи то для величі, чи так у небожителів ведеться,
      Похмурий і неприступний був володар половини світу.
      «Чимсь невдоволені, ваша величність?»-
      Господар для годиться запитав.
      «Твоїм Богом...»
      «І чим же»?
      «Злодій він».
      «Таке уперше чую».
      «А що ти скажеш на оце:
      «І вчинив Господь, що на Адама напав міцний сон,-
      і заснув той.
      І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце» .
      Знітився на якусь мить рабан,
      Але подумав: «Чого ж чекать іншого од невігласа?»
      І вже наміривсь спростувати варвара,
      Як донька, що сиділа поруч, на вухо прошептала:
      «Дозволь мені відповісти».
      Чув імператор і про розумну доньку рабана.
      «Ваша величність,- почала вона,-
      Можна покликати суддю?»
      «Навіщо?»
      «Щоб злодіїв належне покарати.
      Бачте, цієї ночі в наший дім вони прокрались.
      Забрали дорогоцінний срібний дзбан.
      А замість нього підкинули нам золотий...»
      «О,я не перечив би, коли б щоночі
      В мої покої являлись злодії такі...»
      «Хай же чують твої вуха, що видали твої вуста!»
      Здвигнув плечима імператор.
      «А хіба ж не це вчинив Господь,
      Благословен будь Він?
      Забрав одне-однісіньке ребро в Адама,
      А натомість дав йому дружину, подругу і помічницю».
      Дививсь на незвичайне дівчисько імператор і дивувавсь.
      А її батько, щоб не дійшло, бува, до гніву,
      Запросив гостя одвідати юдейських страв.
      Гурманом був імператор і не дійшло до гніву:
      Страви смачні спроможні
      Зробити миролюбним і вельможу.
      -------------------------------
      Сюжет запозичено з «Мікраа» («Хрестоматія мови іврит»). Єрусалим, «Тарбут», 1986, с.7-8.
      Гамліель (старший) – перший серед мудреців, хто отримав титул рабана (наш учитель). Був насі (президент) в останньому десятилітті перед зруйнуванням Другого Храму. Зробив чимало для полегшення долі жінок, зокрема тих, чиї чоловіки загинули під час воєн чи стихійних лих. Заповідаши поховать себе в простому одязі, Гамліель фактично ліквідував традиційний звичай наряджати покійників у дорогі шатии. Це пішло на користь найбідніших верств.
      Книга Буття, 2:21.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Про те стороннім знать не гоже
      «А тепер залишаються віра, надія, любов,- оці три.
      А найбільша між ними – любов»
      Перше послання св. Апостола Павла до коринтян. 13:13

      В уяві навіть не можу поєднать їх,
      Хоча життя все ж якось поєднало.
      Його я називаю Буревій,
      А як її – так до пуття й не знаю.
      Зійшла вона неначебто з Небес
      З пшеничним пасмом за плечима,
      Із поглядом, що одірватися несила...
      Їй би потомством прикрашати край
      (Стільком саме такою й снилась),
      Та Буревія, що простору шукав,
      Бо його пісня, мов полонений птах,
      До крові билася об стіни міста,
      Взялась вона любов’ю гамувать.
      Чекала схожого на нього сина.
      Не дочекалась – «змію зеленому»
      Віддав він чоловічу силу.
      Безсилою рукою смерть відсторонив.
      На неї, немічний, він дивиться востаннє.
      Печаль не в змозі передать вустами,-
      Сльозинами двома заговорив.
      Що в них було: кохання? Чи спокута, може?
      Про те стороннім знать не гоже.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Уявний голос чорнобривців зайшлих
      Біля підніжжя пальм - кружалком чорнобривці.
      Подумалось: «Прочани з Канівщини...»
      І начебто почулося: «Здорові будьте, діду!
      Коли ж нарешті в Грищенці приїдете?
      Стежки забули, де підлітком ви кізок гнали?
      Чи боїтесь, що вас там не впізнають?
      Що ні з ким буде заспівать застільну,
      Бо ж там, на цвинтарі, співців колишніх стільки?..»
      ...Уявний голос чорнобривців зайшлих,-
      Як відгомін про те, що обпікає завше.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. ЕЗОП (перелицьовані байки)
      Любі мої першочитачі!Під час перебування в Києві з нагоди чемпіонату Європи з футболу я отримав з Донецька 100 замовлених примірників своєї нової книги «Езоп (перелицьовані байки).
      Частина накладу пішла в бібліотеки та на подарунки однокурсникам.
      Якщо хтось із вас захоче придбати згадане видання, то зверніться, будь ласка, до професора Діани Сливинської, де я залишив решту накладу:
      diana_sl@ukr.net
      або ж до її онуки-студентки Ганнусі:
      anya_yunak94@mail.ru
      За позитивної відповіді треба надіслати 25 гривень на таку адресу:
      Професор Діана Сливинська.
      вул.Рибальська, 10, кв.2,
      Київ, 01011
      За таку ж суму можна придбати також і кожне з раніших видань: «Запорожець за Йорданом» (770 івритських прислів і приказок з їхніми відповідниками в українській мові), «Заплутавшись у гомоні століть» (вірші, переспіви, переклади)
      Коли ж з’ясується, що книжка вже розійшлася, то радив би надіслати електронною поштою лист до мене:
      ptymkn@yahoo.com
      З повагою
      Іван Потьомкін з Єрусалима



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Якби Історія могла заговорити...
      Щось негаразд у Королівстві Данськім.
      «Хліб і до хліба хочемо сьогодні!»-
      Чути з Майдану.
      «Примітивні! У майбутнє заглянути не годні!-
      Долина з Палацу.-
      Ми ж робимо, щоб не де-небудь,
      А саме в нашім славнім Королівстві
      Звершилось те, про що пророкував Ісая!
      Невже ж вам байдуже,
      Щоб лев лежав поруч з ягням і їв солому,
      А немовлятко бавилось змією?..
      Тож не в’яжіть сьогоднішнім нам руки!»
      ...І не в’язали. І Палац розперезався:
      Аби порозумітися з сусідом превельможним,
      Конституційно затвердити зібрався
      Як рівну другу державну мову.
      Мовляв, тільки так зговірливим той стане,
      І потечуть до нас його мільйони...
      ... Якби Історія могла заговорити,
      Заціпило б усім, хто звик народ дурити.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Хто долю розпізнать свою спромігся
      Літа мої, як хочу поруч з вами йти,
      Допоки Голос з Горніх Висей
      Назавше не звелить спинитись.
      А от як обігнати вас насмілюсь,
      Юнацькій вихватці не дайте скоїтись .
      Не вам розказувать, скільки спокус довкіль:
      Все звідать і до всього прилучитись ...
      Тож будьте за наставника мені,
      Аби не згайнувать вас на дрібниці.
      Так споконвіку вже судилось тим,
      Хто долю розпізнать свою спромігся.
      Літа мої, лиш не прискорюйте ходу -
      Наздоганяти вас ой як не просто.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Єлед-пеле
      Світлій пам’яті
      Лазаря Йоновича Бродського

      Навіки батько навіки попрощавсь зо мною,
      Коли я дозрівав у материнськім лоні.
      Дозволили востаннє притулитись вухом
      І, що роблю я там, він хвильку слухав.
      Живий батько дістався од дружини –
      Тільки таким його сприймаю і донині...
      ...Стелилась перед хлопчиськом із Бердичева,
      Далека стежка і незвична.
      Рабинів двоє з Єрусалиму заявились,
      Щоб єлед-пеле уславив їх єшиву .
      І хоч будьоннівці тоді рубали і кололи,
      Сказала мати: «Нізащо і ніколи!»
      Не відала, що замість Тори й Талмуду
      Тирана Сталіна обожнювать син буде.
      Р.S.
      У передсмертну мить поблиз Єрусалима
      Кому сповідувався він? Потворі-осетину?
      Чи безіменним двом рабинам?
      ---------------------------
      Єлед-пеле (івритське) – вундеркінд.
      Єшива – навчальний заклад для релігійних юдеїв.
      Тора (івритське) – П’ятикнижжя



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Синдром Єрусалима

      "Основна наша вада в тому,
      що відійшов фанатизм од народу Ізраєлевого,
      і кожна людина поступається своїми поглядами
      на догоду брехливій терпимості"
      Шмуель –Йосеф Агнон «Учора-позавчора»

      Здалось мені, що Рабін йде навстріч.
      Якби не цей примружений
      Тепер уже хрестоматійний погляд,
      Нізащо б не подумав, що це він:
      У шортах (знаю, що грав у теніс),
      В капцях на босу ногу,
      Голомозий, як цабарі усі...
      А головне – без охорони!?.
      Здалось мені, начебто Рабін
      Спитать хотів, що тут роблю.
      Я б відповів аматору світлин,
      Якби тоді він зупинився.
      Та Рабін далі почимчикував собі,
      А я лишивсь стоять оторопіло
      Із запитаннями своїми.
      Чимало їх було, та все ж – найголовніше:
      «Як задля оманливого миру
      Він нелюдів впустив сюди,
      Що віднайшли в Корані
      Лиш право вбивать невірних?»
      Так я стояв, вдивляючись
      У непрострелену ще спину Рабіна,
      Допоки не полишив мене синдром Єрусалима.
      ---------------
      Рабін Іцхак (1922-1995) – прем’єр-міністр, який підписав Норвезьку угоду про повернення Арафата і його поплічників по кривавому ремеслу на територію Ізраїлю та створення Палестинської автономії. Убитий після мітингу в Тель-Авіві.
      Цабар (івритське) – кактус. Так називають тих, хто народився на Святій Землі.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 3.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Летаа

      І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину,
      і все птаство небесне, і до Адама привів,
      щоб побачити , як він їх кликатиме.
      А все, як покличе Адам до них, до живої душі –
      воно ймення йому.
      Книга Буття, 2-19

      Такий Єрусалим –і місто, і село воднораз:
      Ще вчора ящірка лякалася
      Й щезала прудко між камінням.
      Сьогодні ж я змушений чекать,
      Аби забрати чашечку з-під кави,
      Яку залишив на хвилину.
      Та не досада в цім чеканні:
      Бачу таку ж, як і я сам,
      Охочу вивчати інших .
      Наче прискіпливий екзаменатор,
      Позирає ящірка на мене.
      Мабуть, хоче, щоб назвав її тим іменем,
      Яке батько Адам дав при сотворінні світу.
      Важко дізнатись – глузує чи співчуває.
      Що я, лиш неофіт у ягадуті,
      Блукаю поміж українською й івритом.
      Та ось нарешті віднаходжу: «Летаа! »
      І тиха спірозмовниця моя
      Пірна грайливо у свій сховок.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Ейн Керем

      ...І за околиці люблю Єрусалим.
      Найпаче за Ейн-Керем .
      Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
      Неспішно він простує в синагогу.
      Таліт його такий просторий, що покрива
      Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
      Таліт цей зіткано із сонця та джерельної води,
      Настояній на пахощах терпкої виноградної лози.
      І хто зануриться в Ейн-Керем,
      Немов од трунку, від краси його сп’яніє.
      P.S.
      Чи ж дивина, що саме тут, біля джерел,
      Зродилася в Івана думка – водою освятить Ісуса.
      ----------------
      Івритське - ейн-джерело, керем - виноградник



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Долі початок

      І пішов він розшукувать
      Долі своєї початок,
      Та забув,
      Що треба робить це неспішно,
      І стомивсь, і присів на узбіччі.
      І тоді хтось прошептав парадоксальне:
      «А що як пошукать кінець долі?»
      Підвівся.
      Став навшпиньки.
      Бачить –
      Котить хлопчик на нього
      Втричі більшу за себе зорю.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Веніамін Блаженний

      Якийсь таємний хід у всесвіті знайшов він,
      Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
      І ось малює сни в печері вікопомній,
      Оскільки він тепер посмертний богомаз.
      І ось малює сни, де на горі високій
      Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
      Кружля довкіль чола Ікони Одинокої,
      А купол розпростерсь в безмежній вишині.
      Вві сні, не наяву птахи увись злетіли,
      І кожна із пташок втрачала свою плоть,
      Немовби їх гортав, як сторінки пресвітлі,
      Якийсь весняний вихор, а, може, й сам Господь.

      Вениамин Блаженный

      Какой-то тайный ход нашел он во вселенной,
      Какой-то тайный ход, какой-то тайный лаз,
      И вот рисует сны в пещере сокровенной,
      Поскольку он теперь посмертный богомаз.
      И вот рисует сны, где на горе высокой
      Стоит высокий храм, а в храме стая птиц
      Кружит вокруг чела Иконы Одинокой,
      А купол так широк, что нет ему границ.
      Во сне, не наяву взлетели в небо птицы,
      И каждая из птиц свою избыла плоть,
      Как-будто их листал, как светлые страницы,
      Какой-то вешний вихрь, а может сам Господь…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Такі-от різні перемоги
      Шось з триста метрів до мети дійти лишилось
      І з Евересту широкий світ оглянуть можна.
      Та що це? Де ж супутник мій?
      І не пішов угору молодик, а шукать почав.
      Знайшов і на плечах до табору доніс.
      ...Якби отак, поглянувши на стадіон,
      Закляклий од неправедного вироку судді,
      Нащадки матері футболу сказали:
      «З наших воріт вибито вкраїнський гол.
      За честь вважаємо лиш чесну перемогу!»
      ...Не спромоглись. І з чужим голом піднялися вгору.
      Як той, хто на очах потерпільця
      Підняв випалі з його кишені гроші.
      Мовляв, це Господь мені послав.
      Що ж, торжествуй, матір футболу.
      Хай Пірровою стане така-от перемога!
      ----------------------------
      Йдеться про ізраїльського альпініста Надава Бен=Єгуду, який врятував спортсмена з Туреччини Айдіна Ірмака.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. М.Лермонтов
      Я хочу жить! Печалі хочу
      Спокусам всім наперекір;
      Вони розпестили мій розум
      І згладили чоло надмір.
      Вже час, вже час глумлінням світу
      Прогнати спокою туман;
      Що без страждань життя піїта?
      І що без бурі океан?
      Він хоче жить ціною муки,
      Турботи ставить поперед.
      Небесні він купує звуки,
      Задарма слави не бере.

      Липень 1832

      М.Лермонтов (1814-1841)

      Я жить хочу! Хочу печали
      Любви и счастию назло;
      Они мой ум избаловали
      И слишком сгладили чело.
      5Пора, пора насмешкам света
      Прогнать спокойствия туман.
      Что без страданий жизнь поэта?
      И что без бури океан?
      Он хочет жить ценою муки,
      10Ценой томительных забот.
      Он покупает неба звуки,
      Он даром славы не берет.

      Июль 1832








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Мудрість старості
      Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
      Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
      Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
      Як знемогла вона під натиском спокус:
      Брать все собі - і не пізніш сьогодні,
      Як діяти і говорить ти призвичаївсь зопалу...
      Ні, не про мудрість слід говорити тут,
      А про бездумну передчасну старість.
      Які безглузді вигадки про молодість довічну
      Чи намір зануритись безоглядно в безжурність.
      Мудрість старості – неоціненний Божий дар,
      Коли не дивишся довкруж, мов той турист,
      Чи як баран на вічно нові йому ворота,
      А з думою одною: «Що по собі лишу я світові?»
      ...Смерть об одвірок косу обіпре
      І в шпарку зазирне сором’язливо.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Жаль безнадійних нудьгарів
      Часом людина відчуває, що сновига по сцені, навіть не будучи статистом
      Станіслав Єжи Лєц «Непричесані думки»

      Жаль, неймовірно жаль тих,
      Хто нудиться цим світом,
      Хто не спромігся увібрати в себе
      Його тони й відтінки,
      Повз чиї вуха линули пісні
      І одностайний вигук стадіонів,
      Кому не довіряли таїну дерева,
      На кого, як на саму себе, не дивилась пташка,
      До кого не простягало руці немовлятко...
      ...Жаль безнадійних нудьгарів,
      Затиснутих в лещата «ego»:
      «Собою виповнений вщерть,
      Чого ж іще бажати?»
      -----------
      Переклад з польського перекладу вірша, написаного латиною. Себто до того, як Міколай Рей заявив на весь світ: "Вже поляки - не гуси, мову свою мають".



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Мало що лишилось з райського саду
      Як крик того, кому зламали руку,
      Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
      Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
      Новим листочкам, що творили крону...
      Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
      З райського саду, в який Адама поселив Господь.
      Мало що зродилось самосівом на цій землі.
      Невтомні руки юдеїв у зимову хвищу
      Справляють Новий рік своїм зеленим друзям.
      Нові гаї здіймають віти посеред каміння
      На доказ того, хто тут господар справжній.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Хто лиш цією миттю жив
      Він, видко, був із тих,
      Хто лиш цією миттю жив.
      Що далі буде: « Якось має бути».
      Отож, і не послухав товариства,
      Що кликало заночувать деінде.
      Упав, упившись соком, в конюшину.
      І затишно, й безпечно там було,
      Допоки вдосвіта неждано заросилось.
      І раз, і два змахнути намірявся крилами...
      Та де там!.. Начебто вже не його були.
      Проворні ж горобці вже нишпорять в траві.
      От-от, безсилого, його назирять...
      А товариство безжурно пурхає над ним
      І кличе погуляти сонячної днини.
      Він же причаївся й нічичирк:
      Тільки б урятуватися на думці.
      P.S.
      Скільки ж і серед людей, як-от метелик цей
      Що Богом даний час на мить перетворили.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. ***
      Кому потрібні лементи бравурні?
      Ми і без них не вернемось назад.
      Заціпило б вам, безголові урни,
      З роздутим черевом цитат.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. ...Щоб триматись матері та рідної хати
      Їхали козаки із Дону додому,
      Підманули Галю, забрали з собою.
      Українська народна пісня

      Вертали козаки в рідну Україну
      І так говорили молодій дівчині:
      «Поїдемо з нами, з нами, козаками,
      Лучче тобі буде, як в рідної мами,
      У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
      В нас хати біленькі у садочках тонуть.
      В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
      Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
      Повірила Галя клятим бузувірам
      І сповна пізнала плату за довіру…
      …У густому лісі кружеляли чари.
      Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
      Чи не поділили красуню-дівчину,
      Чи, може, з якоїсь іншої причини.
      Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
      «На якого дідька нам потрібна Галя?
      Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
      Що втопив царівну в морі-окіяні?»
      І ліс реготався п’яних голосами,
      Як в’язали Галю до сосни косами,
      Як до купи зносили оберемки хмизу,
      Як сосну палили від гори до низу...
      ...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
      Бо вони зі свистом подалися з лісу,
      А до тих, хто дочок зможе научати,
      Як триматись матері та рідної хати...
      ...Кричить Галя криком із тієї пісні,
      Від якої серцю так нестерпно тісно,
      Бо то ж не якісь там кляті яничари
      У люті згубили Богом дані чари,
      А брати по крові знічев’я зламали
      Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Вчимось не в птаства, а в котів
      І замешкає вовк з ягнятком, і пантера лежатиме з телям,
      і будуть разом телятко й левчук та теля відгодоване,
      а дитина мала водитиме їх.
      І корова з ведмедем пастимуться разом,
      разом лежатимуть їхні діти,
      і лев їстиме солому, немов та худоба
      Книга пророка Ісаї, 11:6-7

      ...І не буде того, хто б страхав
      Книга пророка Михея, 4:3-4


      Пасуться мирно на газоні
      Шпаки і горлиці, й ворони...
      Так люба серцю ця ідилія...
      ...Поки коти не приблудили.
      Вони, як в Древньому Єгипті,
      Вважать себе святими звикли.
      Всупереч задумам пророків
      До миру не зробили й кроку.
      А ми (так би зізнатись не хотів)
      Вчимось не в птаства, а в котів.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Не кожному судилось в землю цю врости
      А між тим годувальниця дум невсипущих –
      Ніч западає...
      Публій Овідій Назон «Метаморфози».Книга восьма

      Мені часто здається, що ніч набагато живіша
      і багатша на кольори, аніж день
      Вінсент ван Гог


      Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
      На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
      Достеменно знаю,
      Чому це сонце, щебіт і сльоза,
      Життя многоголосий хор
      Являються щoночі,
      Нищать для рівноваги дану тишу.
      Достеменно знаю,
      Чому це аж занадто зримо виринає прірва,
      Куди нас кличе хтось дочасу...
      ...Не кожному судилось в землю цю врости,
      Щоб навіки лишатись краєвидом.
      Голосами доходить більшість.
      А все ж, як серце починає мовкнуть,
      Невже не голоси потойбіч прірви
      Так просять не зазирать туди?..
      ...Що б сталося із світом,
      Якби над усіма владарювала ніч?




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Не називай цей край Вітчизною ніколи
      Якщо не знаєш до пуття,
      Що квітне і росте, вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
      Не садовив, не доглядав, не вболівав,
      А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
      Не називай цей край Вітчизною ніколи.

      Якщо прадідівською піснею не просльозивсь
      І серцем не зануривсь у минувшину народу,
      На суржик дар материнський перевів,
      За блага на сусідську мову перейти готовий,-
      Не називай цей край Вітчизною ніколи.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    78. Кричати б треба...А не можу
      Як гірко плачуть наші діти,
      Коли неправедно караєм.
      Наче журавель підбитий
      Над посмутнілим небокраєм.
      А найстрашніші - тихі схлипи,
      Зойки до остраху і дрожі...
      ...Немовби вдарили під дихало –
      Кричати б треба… А не можу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Дороговказ
      Юдейські лиця в українців...
      Лиця українські у юдеїв...
      Неважко тут і заблудиться,
      Часом питаєш: «З ким і де я?»
      Не заблуджусь. Дороговказом
      Узяв собі одне-єдине:
      Шукать не мову і не расу,
      А звичайнісіньку людину.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. ***
      Що більш могил,- то менше товариства.
      Не забирай його так швидко, доле,
      Не сироти, не залишай мені
      Одні лиш краєвиди в Україні.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Погляд і слух Господній - поміж людьми

      "...Я їм дам у Своїм домі там в мурах своїх місце і ймення,
      що краще воно за синів та дочок,- Я дам йому вічне ім’я, яке не понищиться"
      Книга пророка Ісаї, 56:5

      Не намагайся скривдить скривджених.
      Всевишній сотворив їх такими
      Не для твоїх глузів та кпину
      (Найчастіше – позаочі чи в спину),
      А щоб пам'ятать щоднини,
      Що й ти стать можеш поміж ними.
      Отож, якщо сліпого стрінеш чи кульгавого,
      Хай серце відгукнеться зовом неугавним:
      «Допомогти каліці! І негайно ж!»
      І слово дяки відгукнеться тобі двічі –
      На цьому і на тому світі.
      Бо в кожнім місці, в кожну мить
      Погляд і слух Господній – поміж людьми.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Дивлюсь на неї - ще таку красиву
      Це, мабуть, янгол-баламута
      Її вночі із кимось переплутав
      І косу воронову в біле вбрав,
      І рівчаками лоб зорав...
      Удосвіта забракло, певне, сили –
      Очі та голос тими ж залишились.
      По них сьогодні безпомильно пізнаю,
      Кому віддав я молодість свою.
      Як і тоді, поруч вона сідає,
      Мене, немовби ненароком, розглядає,
      І я питаю: «Може, щось не так?»
      «Пройшлися, голубе, і по тобі літа...»
      Краєм долоні змахує сльозину...
      А я дивлюсь на неї - ще таку красиву.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. ...І начебто поширшав світ

      Це гріх – не осміхнутись немовляті,
      Коли воно невтішно плаче,
      Не помахати на прощання,
      Коли сльоза уже розтане,
      І не послать од серця лунко
      Йому повітряний цілунок.
      Це гріх – коли, немовби недоріка,
      Нагально обігнать каліку.
      А як, сказать, спинившись, просто:
      «Даруйте! Поспішаю в гості...»
      «Нехай щастить!»- почується в одвіт .
      І начебто поширшав світ.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. ...Щастя сам віддав на згубу
      O, nie wracay, nie wracay, tylko dłonie złóz
      Do modlitwy za wszystkich, co cię nie kochali.
      Bolesław Leśmian

      Казали люди (наче й до пуття):
      Самі лиш втрати од любові.
      Казали: не уникнуть каяття,
      Не переллється ревність в слово.
      І хоча вийшло дещо навпаки,
      На серці – невибутня туга:
      Чому не добивавсь її руки?
      Чом вдовольнився роллю друга?..
      Що вороття у ті літа нема
      (Зізналась з часом: «Ти був любий),
      Іще пекучіша стає вина,
      Бо щастя сам віддав на згубу.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. ...Неквапом, неквапом...
      На брамі малеча,
      Озброєна до зубів,
      Хоч і беззуба подекуди:
      «Діду, проходьте швидше!»
      ...Неквапом, неквапом...
      «Діду, швидше! Стріляти будемо!»
      ...Неквапом, неквапом...
      «Діду, стійте! Ви вбиті!»
      ...Неквапом, неквапом...
      ...Давно вже вбитий...






      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Дитячий сад, ти паузою стань...
      1
      В хмільному вальсі побажань
      Пливуть до загсів молоді...
      Дитячий сад, ти паузою стань
      На їх зритмованій путі.
      Найглибші очі – у дітей.
      В них – цноти невичерпная криниця.
      Долийте ж в свої кухлі, молоді,
      Тепер лиш можете рідниться.

      2
      Життя – і любощів обійми,
      І розладу пощерблені ножі...
      Бува: сварлива зверхність рине
      Сльозистим градом в злагоди посів.
      Затріпотять листочки сходів...
      Хто їх зуміє вберегти?
      Графітній хмарності негоди
      Хто роздере регочучі роти?
      Слова титанисті пігмеями зіщуляться.
      Цілунки стануть раєм для мерця...
      ...Не плач, Любов,
      На захист твій лаштуються
      І райдужать похмарені серця
      Прості дитячі очі,
      Що колись стояли
      На сходинці останній
      Любощів вінця.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. А ми з тобою, мов гора з горою...
      1
      Коли ти горнешся узимку,
      У пошуках надійного тепла,
      Не схожа ти тоді на жінку,
      А на тендітную дівчинку,
      Якою в незапам’ятні літа була.
      2
      Двох козарлюг ти дарувала світові.
      «А їдіше маме» наче з тебе списана.
      В мені ж не гасла мрія заповітна,
      Непевна і тремка до дрожі:
      Аби ще й донька. На тебе схожа.
      3
      Не склалось. Не кваплять невістки почин.
      Мовляв, чимало є на те причин.
      Чекайте, кажуть, до наступної весни...
      А ми з тобою, мов гора з горою,
      Гадаємо вечірньою порою,
      Коли ж онуки ввійдуть наяву. Не в сни.
      ------------
      «А їдіше маме» - популярна в усьому світі пісня, в якій відбито образ турботливої юдейської матері.- Слова О.Ратнера, музика Я.Пелліна та Л.Поллака.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Ви в нашій пам'яті, праведники любі

      Не з добра-дива вітер цей
      З Долини сопілок,що під Єрусалимом,
      Зриває пелюстки із руж
      І птаство змушує замовкнуть.
      З Долини сопілок цей вітер злинув,
      Щоб вище й вище здіймались прапори,
      Щоб наші погляди здіймались в небо,
      А губи в унісон сирені прошептали:
      «Ви в нашій пам’яті, праведники любі,
      Ви, хто дочасно зійшов у горні висі».
      Здіймайтесь вище й вище, блакитно-білі стяги,
      Немов талітом, огортайте душі тих,
      Хто цього дня благає нас, живих:
      «Не оддавайте землю, Богом дану,
      Єрусалим найпаче бережіть!»











      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ***

      В святині вистояв і начебто вознісся до Небес,
      Де янгольськими голосами молитви читались.
      Та ось він вийшов - і неначе й не бувало святості.
      Свого сусіда став привселюдно розпікати:
      Бач, того кури без дозволу в його город залізли.
      Не знати що сказать, бідолаха то червонів, то блід,
      Од несподіванки тільки очима кліпав.
      А на завершення обвинувач таке слівце добрав,
      Що слухачі позатикали дітям вуха.
      «Хай чують!- Я і на них знайду управу!»-
      У бік столиці й до Небес простягує святоша руку ...
      І не зна, що в тому світі, куди на крилах молитов здіймавсь,
      Душі його, спаскудженій до дна, місця нема для вічності.
      ----------------------
      Тут перераховано частину негідних вчинків, за які лишаються частки в майбутньому світі.
      Детальніше про це можна дізнатися з книги: Рамбам «Сборник трудов». Иерусалим, «Шамир». 2004, с.171-172.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Навіщо каятися привселюдно?
      До правди, до правди прагни...
      Дварім (Повторення закону), 16:20

      Пророк, що пророкує про мир,
      коли справдиться слово пророче,-
      буде пізнаний цей пророк,
      що його справді послав Господь
      Книга пророка Єремії, 28:9

      А краще б нам було не знать
      Про чвари, що коїлись поміж дідами,
      Про те, що хтось когось там обдурив,
      До нитки обібрав чи за межу священну виліз...
      Ми, зрештою, як і вони, так звані вороги,
      Вийшли на світ оцей безгрішними.
      Навіщо ж каятись привселюдно в тім,
      Що просто не могли ми бачити й чинити?
      Бо ж каяття – постійно оглядатися назад.
      На поступ уперед – сили потрібні...
      То ж чи не краще в злагоді та мирі
      Свої й чужі нам доглядать могили?
      Хай квіти й дерева, посаджені отам,
      Загоять давні чвари й рани.
      Може, тоді Всевишній скаже нам:
      «Отак живіть, щоб тішився Я вами!»



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Тільки-но розлуниться сирена
      Невже це й справді
      Я тонкосльозим став на старості?
      Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
      Як щось важке й холодне навалиться на серце,
      До болю зчавить горло…
      Але ж з-поміж 6 мільйонів
      Спалених, закопаних живцем в ровах,
      Розстріляних, повішених,
      Голодом доведених до смерті, –
      Нема нікого з мого роду.
      І з-поміж тих, хто майже голіруч
      Постав на захист права на свій Дім.
      Хто боронив той Дім,
      Назавше відклавши шкільний підручник,-
      Теж нема нікого з мого роду.
      І лише серед тих,
      Кого безвусі палестинські гицлі
      Пошматували в автобусах, в кафе,
      Могла буть і моя дружина.
      Хвалити Бога, обійшлось – поламано лиш ребра
      Та невибутній шум карьожить вуха.
      От і сьогодні спиняюсь
      На невмолимий клич сирени.
      А поруч – памолодь.
      І навіть ті, кого годиться називать онуками.
      Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
      На щоки наплива сльоза.
      І я подумав тої миті,
      Що з кожним роком усе глибше вростаю
      У цей згорьований віддавна край,
      Де так переплелися долі й епохи,
      Що пізнаю історію не з книжки,
      І де не можна бути вже чужинцем.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Адажіо

      Не був відлюдником.
      Полюбляв збирать добірне товариство
      На шашлики та на якісь тільки йому знані вина.
      Чи думав хтось із нас тоді, що цей гурман і компанієць
      З важким, на манір англійський, івритом,
      (З чого він часом потішався й сам),
      Збира на диск сумне із музики класичної?
      Через півроку він помер.
      Знайшла дружина отой диск.
      Альбіноні, Моцарт, Бетховен,Брамс...
      Голосом любові недолюбленої
      До серця печії із нею говорили.
      І диск вона подарувала нам.
      ...Слухаю і думаю, чому саме адажіо
      Обрав він для передчасної та вічної розлуки?
      Мабуть, незабарна смерть так наказала,
      Бо ж споконвіку і вона сама така сумна.
      Щоправда, і життя з його скороминущим щастям –
      Скорше адажіо, а не алегро.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. А одначе - не просто (з Аврагама Шльонського)
      Проснись, відлуння пісні,
      Заспівай, що до вподоби,
      Про село в Україні,
      На Полтавщині.
      Про забуте село,
      Про хати в листопаді,
      Потонулі в листі.
      Проспівай сумну пісню,
      Що дід на ніч співав,
      Про прибульця,
      Що полями блукав,
      В три погибелі зігнутий
      І нещасний такий з виду.
      Ніхто до пуття не знав:
      Хто він? Що поробля? Звідки?
      Вдивлялися й дивувались:
      «Еліягу ?.. Каїн?..»
      Голова – як кучма...
      Якийсь дивак...
      З дірявої торби чужинця
      В’язка хаток скотилась.
      Отак і постало моє село,
      Крюковим назване навіки.
      У хлопців, мені здалось,
      Позначка якась на лобі.
      Подиву чи смерті знак?
      Бо ж до пуття не знать,
      Хто доторкнувся:
      Каїн чи Тішбі?
      --------------
      Аврагам Шльонскі (1900-1973) – поет, перекладач (зокрема «Євгенія Онегіна» О.Пушкіна). Народився в Україні, на Полтавщині. З 1924 року – в Палестині.
      Ілля-пророк.
      Прізвисько Еліягу (Іллі-пророка).



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Будьмо разом тут...

      Дружині та й не тільки їй

      Не нарікай на звичаї прадавні свого роду,
      Що не велять юдеям поруч з гоями
      І мертвими лежать...
      Бо ж домовина – не сімейне ліжко,
      А лиш земного відгуку печать.
      Та й зрештою, можливо, квіткою
      Тобі призначено тягнутися до сонця.
      Ну, а мені – нахабним бур’яном.
      То ж, не приведи Господь,
      Ще, може, і до сварки дійде за крапельку роси.
      Не певен, що й поза ноосферою
      Судилось нам в одному гурті буть.
      Так будьмо разом тут. На цьому світі.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Пінгвіни в Єрусалимі
      Якже це так? Бути в Єрусалимі
      І на вулицях не бачити пінгвінів?
      Стоять вони ще зовсім молоденькі
      І ловлять не таксі, а тремпи.
      У чорних штанях , у сорочках зі снігу –
      Чом не пінгвіни? От тільки шляпи
      Та ще ціціти, та пейси,
      Наче козацькі оселедці...
      Воно і справді далеке од вбрання пінгвінів.
      Хто б оцих хасидів – учнів єшив
      Одразу визнав за своїх,-
      Так це пінгвіни з Антарктиди..





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    96. Не доживать, а дожинать нам треба...


      Любим моїм ровесникам - бабусям і дідусям

      Не доживать, а дожинать нам треба
      Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
      Що відкладалося на потім,
      Аж доки невмолимий голос Неба
      Назавше не покличе в інший світ,
      Де зайві будуть візи й квоти.
      А поки що нащадкам слід ниву передати,
      Як лялечку. Од бур’янів достоту чистою,
      Щоб встигли вони в строк зорати –
      Під осінь. Десь після Першої Пречистої.
      Та щоб засіяли зерном добірним, ваговитим.
      А як завруниться, негоже й помирать:
      Синам і донькам треба ж підсобити.






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Дощі у нашім краї, мов звані гості...

      Ще парасольки покалічені подибуєш і тут, і там,
      А вже хамсін імлою проклада дорогу бездощів’ю.
      Дощі у нашім краї, мов звані гості:
      Приходять тільки на призначену годину...
      ...Коли в уквітчанім наметі на Сукот
      Родина вся празничну почина вечерю,
      «Тук-тук», «Тук-тук»,- постукає несміло хтось
      Крізь віттям пальмовим вистелений дах,
      То одним духом вирветься:
      «Це дощ! Хвала Всевишньому!»
      Бо ж знають і старе, й мале,
      Що це Господь Ізраїлю прислав
      Щорічний свій святковий подарунок...
      ...А поки що хамсін.
      Од спеки потерпає навіть тінь,
      Адже вкотре уже за тридцять.
      І лише парасольки, покалічені ущент,
      Нагадують про те, що донедавна тут
      Вітри владарювали й зливи.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Рахель "Покладу на олтар також і тебе"
      Як чекала я цього дня – і ось він настав.
      То ж чому моє серце рида?
      Хто змінив радість стрічі цієї
      На печаль розставання гірку?
      Що за ворог вистежив шлях мій
      І відради моєї отруїв криниці?
      Може, й справді мої почуття
      Пролилися на тебе із міху закритого?
      Чи й справді втихомирився Божий гнів
      Карати всіх первістків?
      Покладу на олтар також і тебе,
      Почуття моє чисте.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Поміж "було" і "має буть" (з Рахелі)
      Віщун навідавсь уночі.
      Присів на ліжка край.
      Худющий – шкіра та кістки.
      Очі запали вглиб.
      Тепер я знала, що розпавсь
      Старий і вутлий міст,
      Що між «було» і «має буть»
      Руки часу сплелись.
      Страхав мене п’ястук худий,
      Вчувавсь глузливий сміх:
      "Нехай же буде вірш оцей
      Як твій останній вірш".




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Зачинений сад (з Рахелі)

      Хто ти? Чом рука навстріч
      Не стрічає руку сестриньську?
      Очі чекають лиш якусь мить
      І опускаються сором'язливо.
      Сад зачинено. Нема стежки.
      Дороги тим паче.
      Сад зачинений – чоловік.
      Може, самій піти?
      Чи битись об скелю до крові?
      ------------------
      Рахель (Рахель Блувштейн-Села) –(1890-1931) – класик івритської поезії, перекладач.
      Парафраз з «Пісні над піснями», 4:12: «Зачинений сад – то сестра моя, наречена, погамована хвиля, джерело загачене».



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Останні дощі в Єрусалимі
      Люблю оці тихі дощі весняні,
      В Єрусалимі вони до того ж - останні.
      І, як неминуче з друзями розстання,-
      Такі ж бо милі та щемкі мені до болю.
      Літо спекотне, знаю, от-от їх поневолить,
      В інші краї пошле бозна на яку роботу.
      І тільки осінь десь аж через півроку
      Покличе в пальмовим віттям криті курені Сукоту...
      ...Спадають дощі останні в Єрусалимі, мов лазурова нить.
      Заворожений, ловлю їх прощальну життєдайну мить.
      -------------
      Сукот - одне з найстаріших свят, заповіданих Всевишнім.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Заворожені велети
      Перемерзнути треба, переболіть
      І теплом своїм поділиться,
      Щоб мовчазна каштанова віть
      Запросила в шатро із листя.
      І в пташинім турботнім щебеті,
      І в зажурному спалаху осені
      Дерева – заворожені велети –
      Із глибин добувають нам спокій.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. ...Мало що лишилось з райського саду

      Як крик того, кому зламали руку,
      Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
      Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
      Новим листочкам, що творили крону...
      Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
      З райського саду, в який Адама поселив Господь.
      Мало що зродилось самосівом на цій землі.
      Невтомні руки юдеїв у зимову хвищу
      Справляють Новий рік своїм зеленим друзям.
      Нові гаї здіймають віти посеред каміння
      На доказ того, хто тут господар справжній.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Весна справдешня

      Примарна вседозволеність весни.
      І пізній сніг, і заморозки в травні –
      То лиш борги зими.
      А весна справдешня –
      З усіх усюд поскликувати птаство,
      Од панцирів дубам звільнити плечі,
      Добрати шати кожній деревині,
      Піднять з колін охлялу бадилину,
      Зорать, заскородить, засіять, посадить...
      І тільки вже як солов’ї зневолять,
      Весна зодягне празникову сукню,
      Пришпилить до кофтини гілочку бузкову...
      Тоді кажіть про вседозволеність весни.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Весни передковічне мрево

      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав:
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка
      Личинку тягне, наче хмиз баби.
      Даю дорогу. В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».
      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Одвічна відданість весні

      Ще поміж шубою й плащем,
      А дерева свою справляють весну:
      Націлилась тополя в піднебесся,
      Береза чеше косу під дощем...
      Ну, як їх всіх звеличити мені,
      Їх, побратимів многоруких,
      За їхню долю многотрудну
      І за одвічну відданість весні?




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Зрозуміть себе і все, що доокола
      На білий, на рожевий квіт
      То град, то хвища.
      Якби зима, а то ж весна з учора.
      Невже на право жить
      І квітці-немовляті треба заробить?
      Хіба замало
      Пробить асфальт чи камінь розломить,
      Аби дихнуть на повні груди
      І рученята випростать до неба?
      Тільки питаю.
      Тільки силкуюсь
      Вгадати Його волю.
      Не осудить.
      Не виправдать.
      А тільки зрозуміти
      Cебе і все, що доокола.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Урок для себе й інших

      Якщо похилий вік і похилив мене
      То це над тим, що відкладалося на завтра.
      Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
      А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
      ...Такий собі урок для тих,
      Хто мріяв про спокійну старість.
      Урок, який мало кому вдалося вивчить.
      Отак і підемо на той світ із «незадовільно»,
      Бо ставимо ж самі ми собі оцінку,
      А не хтось там інший.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Лі Цинчжао


      Там, де злились воєдино
      Хмари з озерним простором,
      Де ще імла світанкова
      Тане над хвилями сонними,-
      Сотні вітрильників в танці
      Закружеляють скоро.
      Небо ясніша, згасають
      Зорі одна по одній.

      Сон незвичайний я мала.
      Начебто в небо злітаю.
      Голос з безодні синьої
      Почувся неждано мені.
      Ласкаво й приязно так
      Небо мене спитало:
      «Шлях куди спрямувала
      В оцій стороні земній?»

      Невтішним було зізнання.
      Сказала я Небу відверто:
      «На захід хилиться сонце,
      Шлях далекий, як і раніш.
      Життя моє – лише пізнання
      Долі важкої поета,
      Та досконалих рядків
      Так мало знайшов мій вірш.

      Вітер здійнявсь доокола.
      Вітер од краю й до краю
      Гордо ширя наді мною
      У піднебессі блакитнім гриф .
      Мчи на Саньшань мене, вітер,
      Пришвидшуй хвилею човен.
      Хай ні на мить не слабне
      Твій одчайдушний порив.

      ***
      В пору, коли ще так тихо
      Дрімає природа під снігом,
      Вісті надходять із саду,
      Перші вісті весни.
      Там мейхуа прокинулась,
      Там на воскреслих пагінцях
      Яшми рожевої розсипи
      З-над сонячної сторони.

      Напіврозкриті, невагомі
      Ніжно засяяли квіти,
      Тонкий, ледь вловимий
      Ллється довкіль аромат.
      Наче красуня вийшла –
      Ані турбот, ні печалі –
      Тут же, в саду, приміряє
      Весняний новий наряд.

      Ні, недаремне природа
      Вигадала це творіння.
      Сенс глибокий, таємний
      В нього навік заклала.
      Чи не тому-то сьогодні
      Радісно збуджений
      Повновидий місяць
      Ллє своє світло над садом.

      Чаші янтарні дружно
      З’єднаймо під наспів квіту
      І до краплини останньої
      Вип’ємо хмільний цей напій
      За мейхуа. Зрівнятися з нею
      Іншим квітам несила.
      Якже пахтить духмяно
      Квітка-краса понад нами!
      ---------
      Лі Цинчжао (1084-1155) – класик китайської поезії.
      Тут гриф є символом високих устремлінь.
      Саньшань (Три гори) – обитель безсмертних: Пенлай, Інчжоу та Фанчжан. Поетеса цим хоче сказати, що роки поневірянь не зломили її, і вона, як і доти, вірна високому поетичному покликанню.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Праматері Єві

      Чи на землі цій грішній були б ми,
      Якби ще юною праматір наша Єва
      З цікавості не скуштувала плоду того,
      Який Всевишній і зривати не велів,
      Та ще й Адама пригостила?
      І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
      Вперше побачили вони себе нагими.
      А як злякались голосу Господнього,
      В обійми кинулись одне одному,
      І страх поволі переріс у пристрасть...
      Під змовницьким покровом ночі
      Ту пристрасть передано у спадок.
      «Плодітеся й розмножуйтесь!»,-
      Господь усіх напоумляє.
      За первородний Євин гріх отой
      На муки породілля приречене жіноцтво,
      Та всотуємо з материнським молоком
      Ще й Божий заповіт:
      «Жінка – свята, а Мати – найсвятіша!»





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Зерно, що перший хліб зродило


      Усі по хліб...
      І той, у кого вдосталь,
      І той, хто не збагнув, а по який же йти.
      Усі по хліб...
      Засмаглі паляниці чатують кожен крок
      І кожен зблиск ума.
      Усі по хліб...
      І по зернині рониться зерно,
      I згублено зерно,
      І втоптано зерно,
      I вже зерна нема...
      Усі по хліб...
      А ти шкоринку відклади на завтра
      І грейдер підошов не кваплячись розпушуй,
      І поки сил достане,
      Шукай зерно.
      ...Загублене зерно,
      Що перший хліб зродило.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Дхаммапада (закінчення)


      Крапля по краплі зріє зло.
      Не воднораз засліпить очі.
      І дивовижу слів правдивих
      Робить слабкою не одразу.
      Та неминуча врешті мить,
      Коли зіллються краплі в масу.
      Зловісно викривиться світ
      В якусь бридку потворну маску.
      Пітьма оточить ката враз,
      Кривавіше, аніж трава на полі січі.
      Ні застогнать, ні закричать,
      Всі позабудуться молитви.
      ***
      Ти вирвав лотос із землі,
      Коли в полях жовтіла осінь.
      Лишив домівку і сім’ю,
      Добро нажите без жалю покинув.
      В ганчір’я вбрався, як жебрак,
      Але воно – щит ненадійний.
      Миру нема в твоїй душі,
      І спокій крізь дірки відлинув.
      Ти сам всадив у себе спис,
      Прорвали пристрасті заслони...
      Кваптеся вирвать із сердець
      Земних бажань осінні лотоси.

      ***

      Широкий Ганг у всій красі.
      Досвітні догорають зорі.
      Бреде убивця по росі,
      Зриває квіти і кихкоче.
      Він здатен на дитинний сміх
      І мову зір може збагнути.
      Сміливий безпечально він
      І сум’яття немає в грудях.
      І на щось інше ще не пізно...
      Та смерть уже чека за рогом.
      ***
      Так ницим душам вже судилось –
      Ненавидіть високих духом.
      За будь-яку ціну їх скривдить
      До дна просякнуто їх серце.
      Та ось негадано-неждано
      До них вертається назад
      Бездумно пущений за вітром
      Пісок, що очі роз’їдає враз.
      І нікуди тоді сховатись,
      Бо зло віднайде їх повсюди:
      Рибою – в морі, в небі – птахом.
      В урочий час і смерть прибуде.
      І все ж за жодних перероджень
      Із Всесвітом незмога злитись.
      В звіринім образі ганебнім
      Їм множить кров і смерть судилось.
      ***
      Ще ненароджених побачить тіні,
      Риси невтіленої суті.
      На сходинки останні порожнечі
      Вселенської зійти.
      Тоді і випадок, й бажання
      Не владні володіть тобою.
      Ось шлях єдиний і найкращий
      Із кліті, що сплела нам доля.
      ***
      Не сотвори собі кумира.
      Скороминущі усі форми.
      Сніги горять в короні світу
      Лиш під промінням животворним.
      ***

      За сміх безглуздий,
      За розбій без меж
      Тобі, людино, ця ось кара.
      Тріщить вогонь.
      Іскри у танці скачуть,
      Та пітьма поза обширом пожеж,
      І світла справжнього
      Тобі вже не судилось бачить.
      ------------
      Закінчення, звісно, стосується того, що поки що мені вдалося відтворити за перекладами Є.Парнова, вміщеними в книзі "Боги лотоса". Саму ж Дхаммападу - цю криницю народної творчості Індії не вдасться вичерпать нікому.







































      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Дхаммапада

      Відходять мудреці із дому,
      Як лебеді, що полишили став.
      Жага їм наша невідома –
      Побачить те, в що працю вклав.
      Нічого їм не жаль на світі –
      Ні босих ніг своїх, ні літ,
      Путь їхня незбагненна й світла,
      Як в небі лебединий слід.
      ***
      Ти можеш яд в руках нести,
      Поки колючка не поранить кості.
      Спроможен той уникнуть злості,
      В кому вона не взмозі прорости.
      ***
      Про смерть не думають.
      Злоба росте й росте.
      То з жиру бісяться,
      А то одне одного душать.
      Я ж на кострищі смерть свою вже бачу.
      І що мені всі чвари світу?
      ***

      Твій син – не твій.
      Твоє багатство - порох.
      Ти сам – не ти,
      Лише відлуння в горах.
      ***

      Суєтною дорогою ми йшли
      І ось вже в’янемо, як квіти,
      Серед залишених руїн.
      Брели, штовхаючись, в юрмі
      І гаснемо, наче рубін
      У бога мертвого на лобі.
      Всі чаплі, як одна, помруть,
      Коли покине риба став,
      Засне в полоні річкових закрут...
      Куди тоді підете ви?
      Про що зітхне, зламавшись, спис?
      Тремтить уламком тятиви.

      ***
      Не кожному дано побачить
      Далекий і туманний берег.
      І знову, як ведеться здавна,
      Біля дверей упасти чорних,
      Юрмитись гамірно біля ріки,
      Немов досягнуто мети...
      Немає серед них отих,
      Хто морок вод уже пройшов,
      Крізь часті сіті хто пробивсь.
      До милосердя й зла байдужі,
      Вони не подолали смерть –
      Вони над смертю піднялися.
      ***
      У волосні увесь, мов як.
      Закутаний в звірину шкуру.
      Іде брахман
      Та бевзь він,
      А не святий і мудрий гуру.
      В його ти очі подивись –
      Не мудрість там, а джунглі.
      ---------
      Відтворено за перекладами Є.Парнова з книжки "Боги лотоса".



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. ...І добре

      ...І добре,
      Що не відреклись ми від ілюзій.
      «Літаючі верблюди»
      Не заважають літакам.
      А в замки на піску
      Ніхто не поривається вселятись.
      ...І добре,
      Що безнадійних нема поміж дівчат.
      І що жінки не знають своїх літ,
      А ми, чоловіки, навчились це не помічати.
      ...І добре,
      Коли день зайнявся для добра.
      ...І добре,
      Як і добром той день скінчився,
      Бо ж після кожного з своїх начал
      Господь щоразу говорив:
      «Добре!»





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Веніамін Блаженний



      Негоже блукать так віддалік од Бога,
      Аби не бачить рук, простертих в висоті,
      Коли в їх захистку лежить твоя дорога
      І навіть за межу відходять руки ті...
      Негоже так іти відлюдником на гору,
      Негоже позабуть, як мандрував Ісус...
      Як листя на вітрах, довір себе простору,
      Довір семи вітрам недавніх сліз росу...


      Вениамин Блаженный

      Нехорошо бродить так далеко от Бога,
      Чтобы не видеть рук, простертых в высоте,
      Когда под сенью их лежит твоя дорога
      И даже за предел уходят руки те…
      Нехорошо уйти отшельником на гору,
      Нехорошо забыть, как странствовал Христос…
      Как листья на ветру, доверь себя простору,
      Доверь семи ветрам росу недавних слез…
      ----------
      Веніамін Блаженний (1921-1999)





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Вибір

      В багатиря якогось було дві доньки.
      Як звали їх, легенда не доносить
      Натомість добре відомо,
      Що на старшу – краще б не дивитись,
      Молодша ж, хоч і була нівроку,
      Та мала такий навдивовижу норов,
      Що всі обходили сварливу стороною.
      Ну, а батькам – подвійне горе: ніхто не свата доньок.
      Бозна за які гріхи, старі гадали,
      Доведеться, мабуть, піти на той світ без онуків.
      Може б, так і сталось, якби не нагодився сват,
      Котрий зумів знайти дівчатам женихів:
      За сліпого - старшу засватано, молодшу – за глухого.
      «Нічого!- радів батько.- В містечку з’явився такий лікар,
      Що готовий вилікувать обох зятів».
      Невдовзі так воно й сталось.
      Здавалося б, радіти слід. Але зяті в розпуці.
      Тільки-но побачив свою дружину той,
      Що донедавна був сліпий, заплющив очі - й з хати.
      А другий – якомога щільніше вуха затулив,
      Як почув уперше прокльони і прокляття.
      Словом, обоє відмовилися лікарю платить.
      «Ну що ж,- сказав суддя,- не хочете платить,
      То лікар поверне вам те, що мали доти».
      «Осліпнути? Оглухнуть? Та нізащо!..»
      «Тоді платіть сповна!»
      ...Як воно було далі, мовчить легенда.
      І, мабуть, навмисне: хай кожен додумає своє.
      ----------
      Сюжет запозичено з «Піркей авот» («Настанови батьків») як відповідь уславленого проповідника раббі Яакова з Дубно на запитання Віленського гаона раббі Еліягу: «Чому людина має дати звіт перед Всевишнім за прожите життя?»












      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. "Бути гнучким, як очерет..."
      Берегом моря на віслюкові їде раббі Шім’oн бен Ельазар.
      Ще кілька таких уроків, як сьогодні, гадає молодик,
      І в знанні Тори з учителем зрівняюся невдовзі.
      Скажу тоді: «Посох рабі Меіра в моїх руках!»
      Погожа днина, море плюскотить грайливо...
      «Який же чудесний світ створив Всевишній!»-
      Подумав і вигукнуть уже хотів на повні груди,
      Та, мов заціпило йому: на піску сиділо щось,
      Скорше схоже на опудало, ніж на людину.
      Наблизивсь раббі й, одвернувшись з огидою,
      Питає: «Нещасний, чи в стороні твоїй усі такі потворні?»
      Звівся на ноги чоловік, став супроти й замість одвіту:
      «Піди до Майстра, що сотворив мене, й скажи:
      «Яку ж нікчему Ти виліпить спромігся!»
      Збагнув раббі про Кого йдеться, і загули у голові
      Слова наставника: «Не дивись на жбан, а лиш на те, що в ньому»
      Скочив з віслюка і став навколішки перед тим,
      Ким ще хвилину тому бридив:
      «Каюсь! Прости мене, люб’язний чоловічe!»
      «Нізащо!Допоки не почую, що Майстер відповість на закид твій!»-
      Не озираючись, пішов, мабуть, додому.
      Раббі Шім’он за ним. Щоправда, вже не на віслюкові.
      В мовчанці підходять до містечка.
      «Мир тобі, раббі!»- схиляються в поклоні перехожі.
      «Кого це називаєте ви раббі?»- здивований, питає чоловік.»
      «Того, хто позад тебе».
      «Ну, якщо так, то якомога менше хай буде таких у нашім краї!»
      «Та що це ти таке верзеш? Це ж раббі Шім’он...
      Зрештою, чим він не догодив тобі?»
      Вислухали городяни, що сталось, і в один голос:
      «Прости йому на милість. Не по злобі це».
      Прощений був раббі Шім’он.
      А гріх свій замолював у синагозі словами,
      Що стали надбанням усіх юдеїв:
      «Бути гнучким, як очерет, а не твердим, як кедр».
      -----------
      Раббі Меір (близько 110-165 рр.) – один з найбільших мудреців Ізраїлю. Походив з герім (себто тих, хто прийняв юдаїзм ), нащадок Нерона чи когось з римських полководців. Саме ім’я його є псевдонімом і означає «Той, що світить». Раббі знав напам’ять усю писану Тору і спроможен був відтворити її на сувої. Уславився як чудовий проповідник. Останні роки змушений був провести в Малій Азії, де й помер. Похований згідно із заповітом біля моря, щоб «хвилі, які омивають Ерец Ісраель, омивали і його могилу».
      В «Піркей авот» («Повчання батьків») є ще й така настанова раббі Шім’она бен Ельазара: «Не намагайся умилостивити товариша твого, коли він розгнівавсь, і не втішай, коли перед ним небіжчик його. Не розпитуй, коли дає обітницю, і не старайся побачитись, коли він нагрішив».





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Веніамін Блаженний



      Якби отак заплакать радісно,
      Аби й сльозинка заспівала
      І, оселившись в диво-радузі,
      Маленьким тілом засіяла.
      Аби сльоза гірка над міру
      Когось од болю відлучила,
      В себе примусила повірити
      І в муках додавала сили.
      Якби отак заплакать гнівно,
      Аби в плачу отім воскресли
      Сліди моління і катівень,
      Земні зітхання і небесні.
      З надією заплакать втішною,
      Щоб Бог почув усі ті звуки –
      І синові слабкому й грішному
      Простяг свої ласкаві руки.


      Вениамин Блаженный

      Когда бы так заплакать радостно,
      Чтобы слеза моя запела
      И, пребывая каплей в радуге,
      Светилось маленькое тело.
      Чтобы слеза моя горчайшая
      Была кому-то исцеленьем,
      Была кому-то сладкой чашею
      И долгой муки утоленьем.
      Когда бы так заплакать бедственно,
      Чтобы смешались в этом плаче
      Земные вздохи и небесные,
      Следы молений и палачеств.
      Заплакать с тайною надеждою,
      Что Бог услышит эти звуки —
      И сыну слабому и грешному
      Протянет ласковые руки...
      ---------
      Веніамін Блаженний (Айзенштадт) -1921-1999 рр.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Вихід

      ...Ось і останній з тих,
      Хто йшов по морю, як по суходолу,
      Дістався берега.
      І заспівав тоді Моше з чоловіками
      Величальну Господу Богу.
      А Мір’ям, сестра його та Агарона,
      Бубон взяла в руки,
      За нею і жінки, теж б’ючи в бубони,
      В нестримний кинулись танок...
      Бачать ангели, як юдеї славлять Бога ,
      Тож і свій намірилися скласти гімн.
      «Не смійте!- Господь на те їм.
      Як можете оспівувать Мене ви,
      Коли творіння рук Моїх
      Гинуть зараз в морі?
      Коня і верхівця на згин Я кинув.
      Якби не впертість фараона,
      Сидіти б їм у родиннім колі,
      Діток чукикать на колінах...
      А так.. Ще якась мить...
      І кожен з них довічний знайде спокій...
      Ступайте краще до юдеїв.
      Напоуміть їх, що за порятунок
      За все, що називають дивом,
      Данину семикратну Я візьму,
      Якщо й надалі будуть твердошиїми
      І плакатимуть за казанами з м’ясом у Єгипті.
      Сумніву піддаватимуть слова,
      Що Я передаю через раба Мого Моше.
      Хоч і клялися на горі Синай:
      «Все, про що говорив Господь, зробимо!»
      Не на те Я дав їм Свою потугу,
      Щоб тільки вимагати благ, а не показувати
      Кожному, в кого вдихнув Я душу,
      Шлях праведний до Мене.
      Для цього Я вивів їх з Єгипту».
      Присоромлені, лишили ангели
      На самоті Всевишнього.
      Він же прикипів до тих,
      Що силкувалися здолать
      Розбурхане Червоне море.
      -----------
      Моше – Мойсей.
      Книга Вихід. 15:1-21.
      Книга Вихід. 24-3.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Зими стають лютішими дедалі


      Ну, що за дивина:
      В епоху потепління,
      Коли новими ріками збігають льодники,
      Мов велетенська грудка цукру, тануть айсберги,-
      Зими стають лютішими дедалі.
      І сонце начебто все те ж,
      І світить начебто як влітку,
      Та вітер до кісток пронизує тебе
      І чомсь не віриться, що десь є ще тепло на світі.
      А, може, так-от починалася й доба
      Знаного всім нам льодовикого періоду?..
      ...Од неможливості почути справжню відповідь
      Навіть за стосами одеж стає ще холодніш.












      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Є.Гребінка "Чорнії очі"


      Очі чорнії, очі пристрасні!
      Ви прекраснії, ви, мов іскри ті.
      Як люблю я вас! Як боюсь я вас!
      Видко, бачив вас я в непевний час!

      Недаремне ви глибини темніш!
      По душі моїй бачу траур в них.
      Бачу полум’я невгасимеє
      Догора на нім серце біднеє.

      Не смутний все ж я, не печальний я,
      Тішить те мене, що так сталося.
      Бо найкраще все, що Господь дав нам,
      В жертву я віддав цим очам-вогням.


      Е.Гребинка «Черные очи»

      Очи черные, очи страстные!
      Очи жгучие и прекрасные!
      Как люблю я вас! Как боюсь я вас!
      Знать, увидел вас я в недобрый час!

      Ох, недаром вы глубины темней!
      Вижу траур в вас по душе моей,
      Вижу пламя в вас я победное:
      Сожжено на нем сердце бедное.

      Но не грустен я, не печален я,
      Утешительна мне судьба моя:
      Все, чт о лучшего в жизни бог дал нам,
      В жертву отдал я огневым глазам.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Єрушалаїм
      Коли Всевишній на горі Морія
      Обрав місцину для Святості Своєї,
      Не знав Він попервах, як її назвати.
      Праведник Шем нарік її: «Шалем ».
      Не згірше ймення дав і Аврагам: «Їр’е ».
      Котре із них узяти, аби не скривдити нікого?
      Як і в усіх звершеннях своїх,
      Господь премудро вийшов із цієї скрути:
      Узяв та й поєднав обидві назви.
      А, глянувши у далечінь століть,
      Почувши голоси охочих
      Привласнити чи розірвати на шматки
      Місце Його Слави, сказав: «Їр’е Шалем!» -
      Себто єдиним буть на віки вічні Його місту!
      Отак-от і з’явивсь Святий Єрушалаїм.
      ---------
      Старший син Ноаха (Ноя).
      Шалем (івритське) – цілий, повний, досконалий. « А Мелхиседек, цар Шалему, виніс хліб та вино (Аврагамові – І.П.). А був він священник «Бога Всевишнього» - Книга Буття, 14:18.
      Їр’е(івритське) – третя особа однини чоловічого роду майбутнього часу від слова «лір’от». «І назвав Аврагам ім’я місця того: «Господь побачить », що й сьогодні говориться: «На горі Господь з’явиться».-Книга Буття, 22:14.























      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Чи варто зустрічатися без почуття?
      Опівночі неждано випав сніг.
      Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
      Налив вина і з келихом тинявся по господі.
      І чи лапатий сніг, чи хміль навіяли й передали вустам,
      З дитинства любі рядки Цзю Си:
      «До відлюдника в гори
      Я з посохом пішов»...
      «Стривай!.. А якже там мій приятель Аньдао?
      Відлюдником він оселивсь біля гори Яньшань.
      Одвідаю його, як це зробив колись Цзю Си».
      Сідає в човен опівнічник, і весла, начебто самі,
      Без будь-яких зусиль уже вкорочують дорогу.
      А, може, то рядки, немовби складені про нього?
      «Пустельною стежиною
      Деруся на вершину
      Не видно жител у міжгір’ї.
      Наспів чарівний лютні
      Долинає з височіні.
      На північних схилах-
      Білосніжні хмари,
      На південних – кущі багряні.
      По яшмовій гальці
      Розсипала бризки ріка.
      Граються рибки,
      Злітають на мілині.
      Нащо сопілка й цитра
      В далекій путі?
      Чистіша й чарівніша
      Музика в краю оцім.
      Таких виконавців
      Не знайдеш на світі,
      Щоб, наче вітер,
      Пісню зажурну отак повели.
      На денці моєї чаші
      Лист хризантеми.
      Я весь в орхідеях,
      Що розквітають
      В гірськім безгомінні.
      О, якже хочеться
      Од суєти мирської втекти.
      І щонайдалі закинуть
      Лаштунки чиновні оці».
      Світало, коли Ван Цзию дістався до гори.
      Ось і печера. Підходить до дверей...
      Але не одчиняє, а повертається раптово в човен.
      «Ну, як там Аньдао?»-за питують сусіди.
      «Сказать по правді, що не знаю».
      «Якже так? Ти ж тільки повернувся відти...»
      «Бути був, а от стрічатися перехотілось.
      Бачте, податись в путь мені звеліло почуття.
      Та біля печери якось раптово зникло.
      А без почуття чи ж варто зустрічатись?»
      -------------
      Сюжет вірша запозичено з передмови І.Лісевича до книги «Китайская пейзажная лирика» (Издательство Московского университета, 1984). За оригінал поезії Цзю Си «Одвідую відлюдника» прислужився переклад Л.Бєжина.














      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Булат Окуджава


      Коли раптово виникає
      Ще невиразний голос труб,
      Слова, мов яструби нічнії,
      Зриваються з гарячих губ.
      Мелодія, мов дощ зненацька,
      Гримить і бродить між людьми
      Останній приступок надії -
      Оркестр з любов’ю на чолі.
      В роки розлук, в сум’ять годину,
      Коли свинцева заметіль
      Лупила так по наших спинах,
      Що милості чекати - нізвідкіль,
      І командири всі охрипли,
      Тоді командував людьми
      Останній приступок надії -
      Оркестр з любов’ю на чолі.
      Кларнет тріщить, трубу зім’ято,
      Фагот зітерся на ніщо,
      На барабані шви розлізлись,
      Та файний кларнетист, мов чорт.
      Флейтист, мов юний князь,- прегожий,
      І в змові вічній із людьми
      Останній приступок надії -
      Оркестр з любов’ю на чолі.

      Булат Окуджава
      Когда внезапно возникает
      Еще неясный голос труб,
      Слова, как ястребы ночные,
      Срываются с горячих губ.
      Мелодия, как дождь случайный,
      Гремит и бродит меж людьми
      Надежды маленький оркестрик
      Под управлением любви.
      В года разлук, в года смятений,
      Когда свинцовые дожди
      Лупили так по нашим спинам,
      Что снисхождения не жди.
      И командиры все охрипли,
      Тогда командовал людьми
      Надежды маленький оркестрик
      Под управлением любви.
      Кларнет пробит, труба помята
      Фагот, как старый посох стерт,
      На барабане швы разлезлись,
      Но кларнетист красив, как черт
      Флейтист, как юный князь, изящен,
      И в вечном сговоре с людьми
      Надежды маленький оркестрик
      Под управлением любви.














      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Сніг в Єрусалимі
      Єрусалиму тільки снігу бракувало...
      Мигдаль начебто на те зацвів,
      Щоб мокрим снігом пелюстки вкривало,
      Щоб змовк на день пташиний спів,
      Щоб морозець на ковзанку перетворив дороги...
      І все це лиш на те, аби зробить кілька світлин
      Та дітвора забула про шкільні пороги...
      ...Ні, хай краще сніг обійде стороною мій Єрусалим.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Кому чекати на Месію
      «Якщо тримаєш у руці садженець і тобі скажуть,
      що прийшов Машіах ,
      спочатку посади садженець,
      а потім іди стрічать Машіаха»
      Рабан Йоханан бен Закай

      Не певен, що Месії будуть раді
      Всі плутократи й казнокради,
      Убивці, що з давен прадавніх
      Сміятись звикли з буцегарні ,
      Чи ледарі з прадіда-діда,
      До милостині звиклі од сусіда...
      ...А тільки ті, хто на роботі
      Вершать житейськії турботи,
      Почувши, що поблизу Месія,
      Солоний піт зітруть на віях,
      Причепурять скуйовджене волосся,
      Прокажуть тихо: «А таки збулося!..»
      ---------
      Машіах (івритське) – Месія.
      Буцегарня – арестантська (Словарь української мови. Упорядник Б.Д.Грінченко. т.1, стор.118).



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Мудрець Шар Акба
      "В годину смерті в людини нічого не лишається,
      крім виконаних заповідей і добрих справ".
      Піркей авот, 10:9


      Мудрець Шар Акба відчув:
      Не сьогодні-завтра
      Має з’єднатись з батьками.
      Став переглядати записи пожертв.
      «Тільки сім тисяч динарів!..-
      Сплеснув в одчаї руками:
      Якже мало беру з собою
      В таку далеку путь...
      На зустріч не з ким-небудь,
      А з самим Господом Богом!..»
      Сяк-так підвівся й закричав:
      «Негайно ж половину статку
      Віддайте нужденним!»






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. Анна Ахматова "Вони летять, вони іще в дорозі"


      М.Лозинському

      Вони летять, вони іще в дорозі,
      Любові і визволення слова,
      А я уже в передпісень тривозі,
      І холодом уста мої звива.

      Та скоро там, де підлітками груші
      Припали до вікна і шелестять,-
      Вінцем червленим заплетуться ружі,
      І голоси незримих прозвучать.

      А далі – невимовно щедре світло,
      Немов червоний збурений напій...
      Уже духмяним розпекучим вітром
      Обпечено достоту мозок мій.
      1916


      Анна Ахматова

      М. Лозинскому

      Они летят, они еще в дороге,
      Слова освобожденья и любви,
      А я уже в предпесенной тревоге,
      И холоднее льда уста мои.

      Но скоро там, где жидкие березы,
      Прильнувши к окнам, сухо шелестят, -
      Венцом червонным заплетутся розы
      И голоса незримых прозвучат.

      А дальше - свет невыносимо щедрый,
      Как красное горячее вино...
      Уже душистым, раскаленным ветром
      Сознание мое опалено.
      1916






      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Шабатні спеції
      Не в радість Антонію ні слава, ні багатство.
      Нудьга прокралась в його душу.
      Збилися з ніг і мудреці, й двірня,
      Щоб напасть ту непрохану прогнати:
      Стадо слонів танцює,
      В ногах жираф, немов поміж дерев,
      Перекидаються ведмеді клишоногі .
      Жбурляють мавпочки банани в лицедіїв,
      А ті їх ловлять відкритими ротами...
      Ніщо Антонію не в радість...
      І от котрийсь з придворних
      Радить поїхати в Юдею,
      До раббі Єгуди Ганасі ,
      З котрим приятелює імператор.
      Мовляв, він мудрець із мудреців
      І зна напевне, як здолать нудьгу.
      Із почетом добувсь Антоній в Ціпорі.
      Та що це? На подвір’ ї в раббі – ані душі.
      А в господі – горять свічки... Люди за столом...
      В шабатній вечір імператор нагодився.
      Нарешті вибігло дівча і мало не зомліло
      Од золота й срібла незнайомців.
      В світлицю імператор увіходить.
      «Сідай! Скуштуй із нами, що Господь,
      Благословен Він будь, послав!»-
      Припрошує до столу раббі Єгуда.
      А там – чого тільки нема!..
      «Що за дивний смак! .. Зроду не знав такого!»-
      Не втримався Антоній після супу.
      І те ж – після котлет, і після смаженої риби,
      І після напоїв, яких не бракувало...
      «Зроби мені таке ж і посеред тижня!»-
      Звеселів нарешті імператор.
      І ось у середу, як і обіцяв, знов заявився.
      Куштує - страви ті ж, а радості нема.
      «Що сталось, раббі?»
      «Бачиш, нема шабатніх спецій».
      «Ти не спромігсь дістать для мене?
      Чому ж не попередив?
      Із-під землі слуги дістали б».
      «Ні, владарю півсвіта...»
      «Мені не віриш?»- спохмурнів Антоній.
      «Не сердься. А послухай краще.
      Коли того вечора стрічали ми шабат,
      Відбився він на всьому –
      На тиші, що запанувала в краї,
      На незвичайнім світлі,
      На трепеті перед Всевишнім...
      Ото й були ті спеції,
      Що в будень дістать ніхто не в змозі».
      ...З нудьгою повернувсь Антоній в Рим.
      ---------
      Антоній Пій (86-161) римський імператор.
      Раббі Єгуда Ганасі (135-220) підтримував приятельські стосунки з імператором Антонієм.
      Великий мудрець і один з найбільших учителів юдеїв, pаббі зібрав в одну книгу всі усні традиції, що випливали з Тори (П’ятикнижжя) і стосувалися правил юдейського співжиття. Завдяки цьому юдеї, розсіяні по всьому світу, зуміли зберегтися як єдиний народ.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Тубішват

      Грошима, кажуть, можна одбути Тубішват .
      Замість місити глину - в теплі чай-каву попивать.
      Та якось совісно перед малятком-деревцем –
      Вітчимом буть йому, а не вітцем.
      Ні, стану батьком і, як синів колись ростив,
      М’якеньку лунку спробую змостить,
      І для води кружальцем огорну її довкола,
      А на прощання ще й заспіваю колискову:
      «Рости, дубочку милий, вище й вище.
      Нехай тебе обійдуть бурі й хвищі.
      Щоб ти під осінь був жолудями повний,
      Щоб птаство загніздилось в твоїй кроні.
      Нехай вусебіч розростається твоє гілля,
      Щоб тінню ще одною поповнилась Свята Земля».
      Ні, грамота, що на деревце віддав ти гроші,
      Відраду спілкування нізащо замінить не в змозі.
      Бо те назавше дорогим стає,
      Чому ти серце й силу віддаєш.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Анна Ахматова "Як вплелась в мої темні коси..."
      Анна Ахматова

      Як вплелась в мої темні коси
      Сріблянистая, ніжна віть?
      Тільки ти, соловей безголосий,
      Можеш муку мою зрозуміть.

      Чутким вухом далекеє чуєш,
      До тоненьких галузок рокит
      Прикипів, настовбурчивсь, чатуєш,
      Коли пісня чужая дзвенить.

      А ще зовсім недавно-недавно
      Завмирали довкола гаї,
      І гриміли отруйно і звабно
      Невгамовні жалоби твої.


      Анна Ахматова
      Как вплелась в мои темные косы
      Серебристая нежная прядь, -
      Только ты, соловей безголосый,
      Эту муку сумеешь понять.

      Чутким ухом далекое слышишь
      И на тонкие ветки ракит,
      Весь нахохлившись, смотришь - не дышишь.
      Если песня чужая звучит.

      А еще так недавно, недавно
      Замирали вокруг тополя,
      И звенела и пела отравно
      Несказанная радость твоя.

      1912





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Благословення закоханим


      Не наступай, селезнику, уточці на крильця
      П. Чубинський

      Качку і селезня гойда Ізар бурхливий.
      «У путь яку несеться пара ця надвечір?» –
      Питаю в прибережних верболозів.
      Лиш «котиками» знизують:
      «Спитай у сосон. Зі схилів їм видніш».
      А сосни засніжені шапки скидають
      І, нахилившись, самі вдивляються в потік.
      ...Отак би ми ще довго зачудовані стояли,
      Якби на повороті(принаймні так мені здалося),
      Селезень не обізвався на прощання:
      «Зумисне лишили ми і харч й качине товариство,
      Аби нарешті побуть удвох насамоті.
      І байдуже, куди нас занесе потік.
      Хай і на край світу».
      ...І я благословив закоханих в дорогу.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Осип Мандельштам "Безсонниця. Гомер. Ряди тугих вітрил"



      Осип Мандельштам

      Безсонниця. Гомер. Ряди тугих вітрил.
      Я судна полічить спромігсь до середини.
      Цей довгий виводок. Цей поїзд журавлиний,
      Що над Елладою піднявсь було колись.

      Як журавлиний клин у рубежі чужі.
      На головах царів божественная піна.
      Куди ви пливете? Коли б то не царівна,
      Що Троя вам одна, ахейськії мужі?

      І море, і Гомер – усе з любові діє.
      Кого ж бо слухати? І ось Гомер мовчить,
      І море чорнеє витійствує- шумить
      І з гуркотом важким сягає узголів’я.

      Осип Мандельштам

      Бессонница. Гомер. Тугие паруса.
      Я список кораблей прочел до середины:
      Сей длинный выводок, сей поезд журавлиный,
      Что над Элладою когда-то поднялся.

      Как журавлиный клин в чужие рубежи,-
      На головах царей божественная пена,-
      Куда плывете вы? Когда бы не Елена,
      Что Троя вам одна, ахейские мужи?

      И море, и Гомер - всё движется любовью.
      Кого же слушать мне? И вот Гомер молчит,
      И море черное, витийствуя, шумит
      И с тяжким грохотом подходит к изголовью.







      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Наївність
      Які ж бо ви наївні, вишні, абрикоси і мигдаль!..
      Варто теплу запанувати взимку,
      Як ви своїм брунькам даєте волю -
      Явитися на світ рожево-білим квітом.
      А ще ж попереду і холоди, і хвища.
      Та сонцю ви всміхаєтесь довірливо.
      Точнісінько, як та малеча недоріка.
      Не чуєте мене, бо пелюстки розкрили
      Таким же, як і самі, наївним бджолам,
      Що пахощами весни збуджені,
      Прокинулися і несуться льотом реактивним....
      ...Та що це я про вишні та мигдаль, та бджоли?
      А чи ж і сам я не такий наївний,
      Хоча і створений Всевишнім
      Начебто на Його подобу?
      Себто сприймать усе тверезим глуздом.
      А натомість - досить почути од вітіїв
      Слова про волю, демократію, добробут,
      Як мчусь голосувать за нездійсненну мрію.
      Тому-то й вибачаю деревам і бджолам.
      І тішусь, як вони, весною посеред зими.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Чи в гамір вулиць потрапляю

      О.С. Пушкін

      Чи в гамір вулиць потрапляю,
      Чи входжу в молитовний дім,
      Безжурних юнаків стрічаю,
      Я мріям віддаюсь своїм.

      Кажу собі: роки пролинуть
      І скільки б не було тут нас,
      Всі зійдемо у домовину -
      І чийсь уже наблизивсь час.

      На одинокий дуб погляну,
      Гадаю: патріарх лісів
      Переживе і вік мій марний,
      Як пережив він вік батьків.

      Малятко миле обіймаю,
      Та думаю уже: прости!
      Тобі я місцем поступаюсь,
      Мені час тліть, тобі цвісти.

      День кожний, кожную годину
      Звик я в задумі проводжать,
      І коли смерть неждано зрине,
      Між ними прагну я вгадать.

      І вмерти де мені судилось?
      В бою, у мандрах чи в морях?
      Чи, може, он ота долина
      Мій охололий прийме прах?

      І хоча тілу, що не дише,
      Вже однаково, де лежать,
      Біля порогів рідних ближче
      Хотів би я все ж спочивать.

      І хай за цвинтарем не щезне
      Життя, що серце звеселя,
      І хай природа байдужезна
      Красою вічною буя.




      А.С. Пушкин

      * * *

      Брожу ли я вдоль улиц шумных,
      Вхожу ль во многолюдный храм,
      Сижу ль меж юношей безумных,
      Я предаюсь моим мечтам.

      Я говорю: промчатся годы,
      И сколько здесь ни видно нас,
      Мы все сойдем под вечны своды -
      И чей-нибудь уж близок час.

      Гляжу ль на дуб уединенный,
      Я мыслю: патриарх лесов
      Переживет мой век забвенный,
      Как пережил он век отцов.

      Младенца ль милого ласкаю,
      Уже я думаю: прости!
      Тебе я место уступаю;
      Мне время тлеть, тебе цвести.

      День каждый, каждую годину
      Привык я думой провождать,
      Грядущей смерти годовщину
      Меж их стараясь угадать.

      И где мне смерть пошлет судьбина?
      В бою ли, в странствии, в волнах?
      Или соседняя долина
      Мой примет охладелый прах?

      И хоть бесчувственному телу
      Равно повсюду истлевать,
      Но ближе к милому пределу
      Мне всё б хотелось почивать.

      И пусть у гробового входа
      Младая будет жизнь играть,
      И равнодушная природа
      Красою вечною сиять.



      1829





















      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Як отаке кохання
      «Ой в саду, в садочку
      Та зацвіли вишні –
      Вийди, вийди, моя мила,
      Або сестру вишли»
      Українська народна пісня

      «Отакої ти співаєш?..
      А хотів жениться...
      Та тобі згодиться, бачу,
      Будь-яка спідниця.
      Не така моя сестра,
      Аби стать за втіху,
      Бо для тебе і кохання –
      Щось близьке до сміху.
      Якщо так, то пошукай
      Когось із дурніших,
      А до нашого подвір’я
      Не навідуйсь більше».



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. М.Лермонтов
      М. Лермонтов, "Выхожу один я на дорогу"

      Выхожу один я на дорогу;
      Сквозь туман кремнистый путь блестит;
      Ночь тиха. Пустыня внемлет богу,
      И звезда с звездою говорит.

      В небесах торжественно и чудно!
      Спит земля в сияньи голубом...
      Что же мне так больно и так трудно?
      Жду ль чего? жалею ли о чём?

      Уж не жду от жизни ничего я,
      И не жаль мне прошлого ничуть;
      Я ищу свободы и покоя!
      Я б хотел забыться и заснуть!

      Но не тем холодным сном могилы...
      Я б желал навеки так заснуть,
      Чтоб в груди дремали жизни силы,
      Чтоб дыша вздымалась тихо грудь;

      Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея,
      Про любовь мне сладкий голос пел,
      Надо мной чтоб вечно зеленея
      Тёмный дуб склонялся и шумел.

      1841


      Одинцем виходжу на дорогу;
      Кременистий шлях ледь-ледь блищить;
      Тиха ніч. Пустеля слуха бога,
      І зоря з зорею гомонить.

      В небесах і святочно, і дивно!
      Спить земля під сяйвом голубим...
      Чом же так на серці неспокійно?
      Жду чогось? Шкодую бо за чим?

      Від життя нічого не чекаю,
      Не шкода минулого мені;
      Супокою й волі я шукаю!
      Я б хотів забутись у вісні!

      Та не тим холодним сном могили…
      Не були б навіки тії сни,
      Щоб у грудях ще дрімали сили,
      Щоб здіймались в подиху вони.

      Щоб всю ніч і день увесь до мене
      Про кохання линув милий спів,
      Щоб своїм гіллям вічнозеленим
      Темний дуб схилявсь і шепотів.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Щоб світ був однозначним на добро

      ...Цей світ оточує мене...
      Могутній подих ріллі.
      Відкрита рана – погук журавлів.
      Струмки випростуються в ріки.
      Рожевим квітом вибухнула брунька...
      ...Цей світ оточує мене...
      Ластів’ята вперше помічають землю.
      Про щось своє шепочуться сини.
      Замість уроків в «класи» грають школярі.
      Поміж формул професор тулить чортенят...
      ...Цей світ оточує мене...
      Хруснула галузка.
      Стадіон завмер в передчутті рекорду.
      Бібліотечну тишу розірвало: «Евріка!»
      Вода хлюпоче колискову лозам.
      Вві сні заговорило раптом немовля...
      ...Цей світ оточує мене...
      Як усе переплелось в лункому слові ЖИТЬ!!!
      Де межа наших світів?
      Роками чи століттями лічить свій вік?..
      ...Цей світ оточує мене...
      Розгортає пам’ять сувої чорні воєн.
      Невже й онукам судилося пізнати
      Тортур, каліцтва, затірки, кандьору?..
      З букварем зустрітись аж у десять?..
      ...Цей світ оточує мене...
      «Тільки б уточнювать слова, –
      Заповідав Декарт, – і світ позбувся б
      Половини своїх нещасть...»
      Цей світ оточує мене...
      Як хочеться, аби сини не знали
      Про слів багатозначність.
      Власне, про наругу,
      А то й дочасну смерть,
      Що криються за ними…












      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Мовою дітей природи - Вітмена і Дікінсон
      Не с каждым местом сговориться можно,
      Чтобы оно свою открыло тайну
      Анна Ахматова «Северные элегии»

      Згрібаю на подвір’ї сина глицю,
      Складаю шишки у мішки
      І можу по роботі похвалиться,
      Що на гранчак напевне заробив.
      Були б мої труди достойніше увінчані,
      Коли б, як і належить гостю на оцій землі,
      Не рідним мені канівським наріччям,
      А мовою дітей природи - Вітмена і Дікінсон
      Із соснами трьома спромігся говорить.
      Каюсь, моя провина у невігластві цьому.
      Та вірте, сосни, року не мине,-
      Заїка цей, як, мабуть, охрестили ви мене,
      На рівних з вами поведе розмову.

      Техас, Хьюстон
      27 грудня 2011
      ------------
      Волт Вітмен (1819-1892), Емілі Дікінсон (1830-1892) – американські поети.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Ям Гаталмуд
      Скільки морів в Ізраїлі?
      Хай ви географ чи мандрівник завзятий,
      Тільки й назвете:
      Середземне, Червоне, Мертве.
      Навіть Кінерет – озеро для вас.
      Аби уникнути в переліку помилки,
      Замало буть географом чи мандрівником,
      Юдеєм треба буть, щоб безпомильно
      Назвать найбільше море,
      Що з океаном суперничать готове,-
      Море Талмуду.
      В івриті так воно і зветься –
      Ям Гаталмуд.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Щоб сину до мужності шлях був коротший

      На гору! На гору!
      Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
      Де вітер і сніг розходилися в грищах,
      Де зашпари, сльози і сміх.
      З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
      Ледь мріє-іскриться лижня.
      На цій я чи, може, на іншій планеті
      В дикому захваті мчу навмання?!
      «Ще мить – поворот і скінчитится мусить гора», –
      Подумав – і сторч головою.
      І замість кричать переможне «Ура!»
      Розшукую лижі з журбою.
      І знову на гору. Вдесяте й усоте,
      Хоч віхола б’є навідліг.
      Чого я затявсь? Не штурмую ж рекорди.
      Болітиме спина, з утоми не чутиму ніг...
      Та нехіть і втому, і страх поборовши,
      Готовий я падать вдесяте й усоте,
      Щоб сину до мужності шлях був коротший,
      Щоб ризику завше ішов він навпроти.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Дещо з педагогіки
      Я сина вчив мовчати біля моря.
      Не говорив йому:
      “Дивись,
      Он Кара-Даг напруживсь аж до тріщин,
      Щоб море до плюскоту найтоншого вловить”.
      Не говорив:
      “Дивись, як зависа над морем Кара-Даг.
      Мовби збирається забрати клаптик суші,
      Колись так необачно даний морю”.
      Не говорив:
      “Заздрить Кара-Даг однолітку своєму.
      Ще б пак:
      Гасать наввипередки з вітром,
      Сміятись з чайками
      І кораблі, наче дітей, чукикать...
      А що йому?
      Пильнувати пустотливе море,
      Аби в скажених своїх грищах
      Воно не вистрибнуло в безвість?
      Чи памятає Кара-Даг,
      Коли й од кого одержав той наказ?
      Як легко все ж
      Із вартового перерости в невільника...”
      Я сина вчив мовчати біля моря.
      Спраглими губами
      Перехилявсь до моря Кара-Даг.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Анна Ахматова
      Стільки просьб у любимих завжди!
      У розлюбених просьб не буває.
      Як я рада, що струмінь води
      Під прозорим льодком завмирає.
      І я стану – Христос, поможи!-
      На покрив цей, крихкий і світлий,
      Ти ж листи мої збережи,
      Аби нас розсудили діти.
      Щоб чіткіш і ясніш
      Ти виднівся їм, мудрий і гарний.
      В біографї славній твоїй
      Хіба ж можна лишать прогалини?
      Надто солодко п’ється земне,
      Затісні ж бо сіті любовні.
      Хай згадають колись і мене
      В твоїй книжці потомні.
      І хто повість оту прочитав,
      Хай собі усміхнеться лукаво...
      Як любові й спокою не дав,
      Наділи хоч гіркою славою.

      --------------




      Столько просьб у любимой всегда!
      У разлюбленной просьб не бывает.
      Как я рада, что нынче вода
      Под бесцветным ледком замирает.

      И я стану — Христос, помоги!—
      На покров этот, светлый и ломкий,
      А ты письма мои береги,
      Чтобы нас рассудили потомки,

      Чтоб отчетливей и ясней
      Ты был виден им, мудрый и смелый.
      В биографии славной твоей
      Разве можно оставить пробелы?

      Слишком сладко земное питье,
      Слишком плотны любовные сети
      Пусть когда-нибудь имя мое
      Прочитают в учебнике дети,

      И, печальную повесть узнав,
      Пусть они улыбнутся лукаво...
      Мне любви и покоя не дав,
      Подари меня горькою славой.

      1913




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. О древність невибутня...
      Є ще такі куточки на Подолі,
      Куди заходиш, начебто в дитинство.
      Вузенькі вулички дрімають сном старечим
      І все довкола тишею сповито.
      Сюди, між трьох славетних гір,
      Збігають балакучі дерев’яні сходи.
      Тут кропива чатує ревно двір.
      Тут з дерези долине «Ку-ку-рі-ку!..»
      Тут супокій.
      Бринять статечно бджоли,
      Мов літери літопису знялись.
      У басовитій їхній перемові
      Невже не передзвін долин і золото узвиш?
      О древність невибутня, де початок древа,
      Що серце стискує до зойку немовляти?
      Невже тобі являтится на мить,
      Аби століттями причаєно мовчати?





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Лине цілюща вода

      Знову в Ізраїлі дощ...
      Це ж бо Кінерету щось.
      Це ж бо і нам без труда
      Лине цілюща вода.
      Хай ти промок, як хлющ,
      Очі-но тільки заплющ,-
      І, мов в кіно, ожива
      Вбрана у квіт Арава.
      Глянь-но: отам он і тут
      Маками гори цвітуть.
      Заклекотіли струмки, загули,
      Хоч іще вчора безсилі були...
      Тішся ж оцим дощем,
      Хай нас відвідує ще він і ще.
      Дяку Тому склади,
      Хто про нас дума завжди.
      ------------
      Кінерет - Генісаретське озеро, головна криниця Ізраїлю.
      Арава - пустеля.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. "Роблять живі помилку..."
      Той ряд бабусь,
      Що квіти продають на Байковім, –
      Здається вічний.
      Їх або смерть обходить стороною,
      Або ж вони…
      Bже встигли побувати на тім світі.
      Порозумілися з Хароном
      І вдосвіта вертаються до нас.
      Боронь вас боже торгуватись з ними.
      Так і почуєш:
      «Соколику, ще ж і за переправу треба заплатить...»
      Здається, як передать дещицю,
      Можна б одержать звістку од рідні.
      «Роблять живі помилку,
      Смерть од життя відрізняючи надто сильно.
      Кажуть, що ангели часто самі не знають,
      Чи до живих, чи до мертвих приходять. Несе
      Вічності дужий потік крізь обидва терени
      Всі покоління і глушить їх там і отут» .
      А що як оця думка спала Рільке
      На Байковім цвинтарі?
      --------
      Вірш Рільке переклав Микола Бажан




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. ...Сини вони обидва в Осені
      Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Хай наше птаство в інший край не відліта,
      Європа приліта на крилах журавлиних –
      На Хулі і поїсть, й перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в Осені.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Чарівник

      Один хочет представить Иисуса мудрецом,
      другой – философом, третий – патриотом,
      четвертый – хорошим человеком,
      пятый – моралистом, шестой – святым.
      Но он ничем этим не был.
      Он был очарователем.
      Э.Ренан «Жизнь Иисуса»

      Не в тому суть –
      Воскрес чи не воскрес,
      Вознісся до Всевишнього,
      Сидить з ним одесную...
      Чи, може, як усі,
      Перетворивсь на прах,
      Пробивсь з-під каменя травою...
      Не тим, що начебто узяв гріхи на себе
      (Якби Всевишній усе воїнство Своє
      На Землю був послав,
      Було б й воно безсиле
      Упоратися з нашими гріхами).
      Кожен, як запевняють мудреці,
      Сам понесе на суд Господній
      Свої погані й добрі справи .
      Суттєвіш інше – Боже слово,
      Принесене Мойсеєм на скрижалях,
      Утаємничене і потрактоване,
      Як дар Всевишнього тільки юдеям,
      Усім народам виніс він із Храму
      І випростав півсвіта до Небес.
      І цим, а не дивами й чудесами,
      Над усіма пророками
      Вознісся на віки Ісус.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. ...Де, мабуть, творяться слова, а не шторми
      У штиль вдивлятися, зливатися з штормами
      І Кара-Даг пізнать на грані прірви …
      Та хочеться усе те поєднати,
      Завмерти над оцим шматочком дива,
      Калатанням серця відбитись у бездонні неба,
      Заплисти в усі такі манливі бухти.
      Стояти на вершині.
      Вслухатися у шелест одинокої маслини.
      Вдихати пахощі гіркавих трав...
      Сказати:«Щасливий,
      Хто став хоч цяточкою краєвиду».
      І невідь відки прилинуть
      Терпкі волошинські співзвуччя
      ----

      За валом вал. До гіркоти, до втоми.
      Вгамуйся, море, не зови.
      Вже й так хрипкий твій погук
      Зриває серце з якорів
      І кида в одчайдушний простір,
      Де, мабуть, творяться слова, а не шторми.
      І тільки звичка жить,
      Завтра починати ранком
      Утримує від вічної плавби.
      А серце стиснуто до гальки, до піщинки.
      І так йому незатишно в тій тиші,
      Так стугонить воно невтішно,
      Так поривається у безвість,
      Що вже довіку снитиметься море,
      Довіку чуть його хрипкий солоний погук.







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Сповідь
      Не нарікай на мене, рідний краю,
      Що я до тебе, наче у відрядження.
      Не садови на покуті, мов гостя.
      Бодай узбіччями дитинства проведи...
      ...Де горлиці печаль війни гули,
      Змагаються зозулі з солов’ями.
      І я не відаю, чи то літам непевний лік вести,
      Чи в хор пташиний голос долучити.
      ...Комусь судилось землю цю квітчать,
      Комусь – до неї по ночах кричать.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. З науки дитинства
      Педагогіка вчить
      Змалку робити дітей атеїстами.
      Мої рідні
      Зроду-віку не чули про ту науку
      І казали, що знайшли мене в капусті,
      Що на горищі удень спить,
      А вночі стереже наш сон домовик,
      Що є такі білі тваринки ласки,
      Котрі роздоюють корів, заплітають коням гриви.
      Що не слід засинати під місячним сяйвом...
      Сьогодні мої вчителі вже в кращому світі,
      А їхня наука, хоч і позаду,
      Але не так уже й відстала від педагогіки.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Сковорода

      "Копай всередині себе колодязь тієї води,
      яка зросить і твій дім і сусідські".
      Григорій Сковорода

      Знання, як кажуть, за плечима не носить,
      Та він носив їх всюди в полотняній торбі,
      Псалмами по-гебрайськи горобців будив,
      Радів із ними кожній новій днині.
      А то, бува, заплющить очі й з пам’яті чита
      Латиною Таціта, Плінія, Плутарха чи Катона...
      На вигоні збирається селянська дітвора
      І пробує щось відтворить за дідом.
      А вже як до сопілки припадуть вуста
      І серце продиктує незнану доти пісню,
      То не малечі тільки, а й старим
      Незмога встояти на місці.
      Сьогодні - тут, а завтра – там
      Знаннями засіває Сковорода Вкраїну.
      І світу не вдається Сівача спіймать
      Ані багатством, ані чином.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Диво
      Ти і без усміху навдивовиж така красива...
      Тільки цнотливість спроможна відвести од тебе погляд.
      Та ось ти усміхнулась спогадам чи намірам своїм...
      ...Диво таке я бачив колись в горах,
      Як досвіток у ранок переходив:
      Десь там, аж на вершечку схилу, зарожевіло попервах,
      А далі неймовірним блиском вихопилось сонце:
      І ось вже веселіш потік дзвенить,
      І течія форель не взмозі втримать,
      І птаство на сотні голосів розлунює долину,
      І холод по-пластунськи відповза в кущі.
      І з «Добрим ранком» ведмедиця мене вітає...
      ...Отак і ти, красуне, наче сонце,
      Усе довкола звеселила.
      І кожному здалося, що усміх той
      Призначений саме йому.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Негоже бути колобком
      Нащо перепиняти тих,
      Хто чи реготом чи несусвітнім криком
      Руйнує блаженну світанкову тишу,
      Як пріснопам’ятні юдеї руйнували Єрихон?
      Нащо хитати головою на того,
      Хто пожбурив недопалок у росяну траву?
      Нащо сердить в автобусі того,
      Хто замість запросити тебе сісти
      Газету простелив побіля себе?
      Нащо, не опинившись на місці того,
      Хто скоїв злочин, справедливо осудить його?
      Нащо всупереч спокусі кривдника
      Дать ляпаса тобі спочатку в праву,
      А потому й у ліву підставлену,
      Його щокам ти віддаєш належне?..
      ...Стільки тих повсякденних «Нащо?»...
      А чи не краще на все заплющить очі
      Тай по життю безпечно прокотитись,
      Поставивши поперед себе таке безпечне:
      «Моя хата скраю»?
      Та на сторожі гідності людської
      Лунає Божий голос: «Негоже бути колобком!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. Буттям твоїм прохромлений увесь я
      Де батьківщина, де твоя, скажи.
      Якої син планети чи комети,
      Які твій лет міжсвітній має мети,
      Де перед мандрами давніш ти жив?
      Богдан Ігор Антонич «Метеор»

      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я.
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Якщо на сто відсотків ти для мене,
      Бодай відсотком стать для тебе.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. ...І на все озивається серце
      Жовкне лист на верхів’ї беріз,
      І туман над Десною спроквола снується,
      І туманіє зір під навалою сліз,
      І на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є.
      Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
      ...Що так хутко павук на ожині снує –
      Карту Лети чи шлях журавлиний?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Іван Франко "Великі роковини"

      Іван Франко Мозаїка із творів,
      що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах



      Пролог, говорений перед ювілейною виставою «Наталки Полтавки» в пам’ять столітніх відродин української народності

      Сцена зовсім темна, далеко видно зарево великої пожежі, на переді сцени направо могила.

      Козак-невмирака

      Старезний дід, з бандурою, сидить на могилі. Зразу в темноті тільки слабо рисується його силует, він вдивляється в пожежу й декламує глухо, іронічно:

      Еней був парубок моторний

      І хлопець хоч куди козак!

      На лихо вдався він проворний,

      Завзятіший од всіх бурлак,

      Та греки, як спаливши Трою,

      Зробили з неї скирту гною,

      Він, взявши торбу, тягу дав,

      Набравши деяких троянців,

      Осмалених, як гиря, ланців,

      П’ятами з Трої накивав.

      Він устає, випростовується, бандура бренчить.

      Вона горить! Та Троя — Україна

      Палає, гине, з серця точить кров.

      Здається, вже остання їй година,

      Здається, хитрий ворог поборов

      Усе! Здається, вся лягла дружина,

      Всі мури впали, навіть той покров

      Останній, що ним укривають трупи,

      І той загарбали хижацькі купи!

      Ні, не досить! І в нашому нутрі

      Пройшов пожар, сумує попелище!

      Ми хробачливі в самому ядрі,

      В душі погасло вічнеє вогнище

      Живої віри! На страшнім кострі

      Згоріла сила! Нижче, нижче, нижче

      Схиляються колись так горді чола!

      О, Мамо! Бідна Ти, бездітна й гола!

      Ми всі такі! Що в інших ганьби знак —

      Це ми приймаємо, як хліб насущний!

      У інших ренегат — у нас добряк;

      У інших підлий — в нас старшим послушний;

      У інших скажуть просто, ясно так:

      Безхарактерний, — в нас лиш: простодушний.

      Не стало стиду в нас! Ми в супокою

      Упідлимось, ще й горді підлотою.

      Далекий грім, пожежа зближається, на сцені робиться видніше.

      Козак

      (показуючи на захід)

      О, так! Он там він, той козак моторний,

      Що вирвався з пожежі рідних хат;

      Не заперечу, вдався він проворний!

      Нехай тут гине, пропадає брат,

      Нехай тут матір шарпа ворон чорний,

      Нехай борців шматує й ріже кат, —

      Він рад, що врятував свої пенати,

      Тікає іншої шукати хати!

      П’ятами накивав від тебе, Нене!

      Лишив тебе у ранах, у крові!

      Із грудей вирвав серце насталене,

      А вткнув якесь собаче — і живи!

      І крикнув грімко: «Хлопці, гей до мене!

      Не буде тут роси вже, ні трави!

      Пропала Мати, ми ще цеї ночі

      Кидаймо трупа! Гей же, в світ за очі!

      Там жде нас краща доля, там печені

      Самі нам голубці влетять у рот!

      Хто хоче розкошів, жий в Карфагені!

      Хто хоче вивищиться над народ,

      І слави, й блиску, й злота повні жмені, —

      За мною в Рим! Там храм наш, там кивот!

      Що нам ті згарища! Забудьмо Трою!

      Вдасть, Рим і розкіш, Карфаген горою!»

      І рушили — народам на наругу!

      Пішли нової матері шукать!

      В серцях згасили навіть тую тугу,

      Що тягне пса у рідній буді спать.

      Де йдеш, Енею? Пугу! Пугу! Пугу!

      Не чують! Дармо кликать і гукать!

      Ідіть! Несіть народам всім для виду

      Жебрацьку торбу і лице без стиду!

      Тим часом розвиднюється трохи, видно попалені села, поле вкрите трупом.

      Ох, не сходи ти, сонце, на Вкраїні!

      Злякаєшся тих згарищ і руїн!

      Осліпніть очі, тут же, в тій годині,

      Щоб той страшенний образ, наче шпін,

      Не вбився в серці і не пік віднині

      Страшніше пекла! Що це? Чути дзвін!

      Це ангел дзвонить по мертвім народі,

      Бо щоб живий хтось був, — подумать годі.

      Чути далекий голос дзвона.

      Так, ангел дзвонить. Молотом з алмазу

      Він б’є о хрусталевий неба звід.

      Ох! Заболіли страшно тут відразу

      Всі давні рани! Цей кривавий слід —

      Це Берестечко. Тут у кості сказу

      З Чуднова взяв. Цей струп, від сотні літ

      Незгоєний, — Андрусівська умова!

      А тут — Полтава і смага Петрова.

      Голос дзвону міцніє й мішається з гуркотом грому, — темніє наново. Козак паде на коліна на могилі.

      О, Боже! Чи ж кінець моєї думки?

      Вкраїна вмерла — дай мені спочить!

      Дай ті катовані віддавна руки

      Хоч у могилі без кайдан зложить!

      Змажи нас з пам’яті людей, щоб внуки

      Не знали, як ми мусили скінчить.

      Ти сам, святий, забудь про нас в сій хвилі,

      З землею наші порівняй могили!

      Удар грому. Козак западається в землю. Ще хвилю гуркоче грім, потім звільна прояснюється, на сході займається велике рожеве зарево — сходить сонце. Сцена представляє той самий краєвид, тільки з зеленими садами, чепурними хатками, направо далеко вежі міста з золоченими банями, довкола могили, розкішні кущі. Калина, черемха у цвіті.

      Козак-невмирака

      той самий, але відмолоднілий, з бандурою, виходить із-за могили. Іде зразу понурий, у задумі, та звільна його рухи робляться енергійні, голос міцніє.

      Здорово проспався, бачу,

      По-козацьки, сотню літ.

      Ну, та виграю чи втрачу,

      А погляну ще на світ,

      На ту рідну Україну,

      Що колись, як рай, цвіла,

      Що мені над все на світі

      Наймилішою була.

      Хто-то в ній тепер панує?

      Хто-то в ній тепер живе?

      Як говорить, як співає

      Покоління те нове?

      Боже, серце жах стискає:

      Адже ж, певно, нині в ній

      Вже ніхто не зна, не тямить

      Нашу мову і пісні!

      Десь калмики та киргизи

      Топчуть степ, де ми лягли;

      Чудь, мордва, чухна та фіни

      Наші села заняли,

      Боже, пощо з вікового

      Сну мені велів ти встать?

      Чи щоби з розбитим серцем

      Я в могилу ляг назад?

      Поступає наперед. За сценою чути хорову пісню — зразу pianissimo, потім чимраз сильніше, та все-таки притишено, мов із віддалення:

      Ой, гук, мати, гук,

      Де козаки йдуть!

      Та щасливая тая доріженька,

      Та де вони йдуть.

      А де вони йдуть,

      Там луги гудуть,

      А перед себе та вражих ляшеньків

      Облавою пруть.

      Козак

      (із виразом найвищої радості)

      Боже, наше рідне слово!

      Наша пісня ще живе!

      І про нас ще пам’ятає

      Покоління те нове!

      Ще співає про козацтво,

      Про його кривавий бій!

      Ах, значить, ще не в могилі

      Той народ коханий мій!

      Озирається по сцені.

      Ах, значить, оті цвітучі

      Села, ниви і садки —

      Це українські оселі,

      Це України вінки!

      А оті могили-гори,

      Де борці старії сплять,

      Уквітчали любі руки,

      Знать, українських дівчат!

      Ще українець збирає

      Із цих нив для себе хліб,

      І не топче чужениця

      Нашу славу і наш гріб!

      Поступає ще далі наперед і озирає публіку.

      Ах, а тут! Предивне диво!

      Тайна поміж тайн страшних!

      Це ж Енеєві потомки!

      Та що стало нині з них?

      Ті, що перед сто літами,

      Як згорів наш рідний дім,

      Накивать йому п’ятами

      Не задумались зовсім, —

      Ті під материні крила

      Знов згорнулися в любві

      І бажають в рідній хаті

      Рай зготовити собі.

      ї дивіть, горять їх очі

      Тим самим огнем святим.

      Як горіли тої ночі,

      Коли друг мій, побратим,

      Коли славний, безталанний

      Щирий батько наш Богдан

      У важкій годині скликав

      Запорожців на майдан.

      Тямлю ніч цю, як сьогодні!

      Вколо нас реве Дніпро

      І клекоче Ненаситець,

      Кам’яне гризе ребро.

      А в степу напроти Січі

      Це не хижая сова —

      А Кодацька лядська кріпость

      Свої кігті висува.

      У Богдана сльози в оці,

      Та вогонь в душі, в словах.

      «Згинем, браття, або вгору

      Піднесем свободи стяг!

      Згинуть — нам одна дорога,

      Чи в кайданах, чи в війні;

      Хто ненавидить кайдани, —

      Тому війни не страшні!

      Чи послабли наші сили?

      Потупилися шаблі?

      Чи в серцях ви погасили

      Дух лицарський взагалі?»

      І гучніше хвиль Дніпрових

      Крик козацтва заревів:

      «Або ляжем головами,

      Або виб’єм ворогів!»

      В жовтім світлі смолоскипів,

      Що горіли серед нас,

      Ув очах козацьких блисло

      Десять тисяч іскор враз.

      Гей, тих десять тисяч іскор —

      То був, браття, той підпал,

      Що підняв страшну пожежу

      Аж по Буга й Сяну вал.

      Гей, тих десять тисяч іскор —

      То був, браття, той розмах,

      Що історію Вкраїни

      Повернув на інший шлях.

      Бачу, бачу тії іскри!

      Мовиш: «Мало їх? невже ж?

      Що? На тридцять мілійонів

      Десять тисяч не знайдеш?»

      Мовиш: «Де нам взять Богдана?»

      Тільки ти придатний будь

      На святе, велике діло!

      Загартуй думки і грудь!

      До високого літання

      Ненастанно пробуй крил,

      А Богдан прийде, як сума

      Ваших змагань, ваших сил.

      До великого моменту

      Будь готовий кожний з вас, —

      Кожний може стать Богданом,

      Як настане слушний час.

      Мовиш: «Нині інші війни».

      Ну, то іншу зброю куй,

      Ум гостри, насталюй волю,

      Лиш воюй, а не тоскуй!

      Лиш борися, не мирися,

      Радше впадь, а сил не трать,

      Гордо стій і не корися,

      Хоч пропадь, але не зрадь!

      Кожний думай, що на тобі

      Мілійонів стан стоїть,

      Що за долю мілійонів

      Мусиш дати ти одвіт.

      Кожний думай: тут, в тім місці,

      Де стою я ув огні,

      Важиться тепер вся доля

      Величезної війни.

      Як подамся, не достою,

      Захитаюся, мов тінь, —

      Пропаде кривава праця

      Многих, многих поколінь.

      У таких думках держися

      І дітей своїх ховай!

      Коб лиш чистая пшениця, —

      Буде паска й коровай.

      «Чи побіди довго ждати?

      Ждати довго!» То й не жди ж!

      Нині вчися побіждати,

      Завтра певно побідиш.

      Та ж недаром пробудився

      Український жвавий рід.

      Та ж недаром іскри грають

      У в очах тих молодих!

      Чей нові мечі засяють

      У правицях, у твердих.

      Довго нас наруга жерла,

      Досі нас наруга жре,

      Та ми крикнім: «Ще не вмерла,

      Ще не вмерла і не вмре!»

      1898


      --------------------------------------------------------------------------------

      Примітки

      Вперше опубліковано в «Літературно-науковому віснику» (т.4, кн.2, с.129—136). Подається за виданням: Франко І. Твори. 1929. Т. 28, кн. 2, С. 5 — 54.

      Еней був парубок моторний – перші рядки «Енеїди» І.Котляревського.

      Берестечко – містечко у Волинській області, місце битви українського і польського війська в 1651 р.

      Чуднов – районний центр Житомирської області, місце битви українського і російського війська з польським в 1660 р.

      Андрусівська умова – угода Росії і Речі Посполитої 1667 року, за якою Україну було розділено по Дніпру.

      Полтава – кампанія 1709 року.

      батько наш Богдан – Хмельницький.

      Ненаситець – назва порогу на Дніпрі.

      Кодацька лядська кріпость – збудована в 1635 р. над Кодацьким порогом для контролю над козаками. Залишки її збереглися на околиці сучасного Дніпропетровська.









      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Краса так густо замішана на смутку
      Споконвіків, а наче вперше
      Спадає листя безшелесно.
      Так скелі падають, руйнуючись на камінь,
      Нагадуючи горам їх кінцеву мить.
      Так люди падають,
      Обтяжені турботами, а не роками:
      Цей ще схопитися за серце встиг,
      Той - лиш змахнув руками...
      Кружляє журно лист,
      Так за теплом по-журавлиному голосить.
      Розчахується серце, прикипа до віття.
      Невже це осінь, а не крона
      Гойднула на три чверті світом?..
      ...Краса так густо замішана на смутку,
      Що й радість переростає в роздум.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Іван Франко "Заповіт Якова"


      Іван Франко Мозаїка із творів,
      що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах

      [Із циклу] «Жидівські мелодії»


      Як умру я в тім краю Міцраїм

      І життя це, мов тінь, промине,

      Не ховайте єгипським звичаєм

      У єгипських гробницях мене.

      Не хочу я нетлінним лежати,

      Світ живий своїм трупом дразнить, –

      Хай те тіло, із пороху взяте,

      Знов вертається в порох зогнить.

      В степову обгорнувши рогожу,

      Серед шляху зарийте мене,

      Що в єгипську столицю ворожу

      З благодатного Гозен верне.

      Отим шляхом на панщину люту

      Швидко йтимуть потомки мої,

      То щоб стогін їх, муку і скруту

      Почував я щодень у землі.

      Буде дух мій незломний, могучий

      Їх надією волі кормить,

      А їх сльози гіркії, пекучі

      Не дадуть моїм костям зогнить.

      А як блисне вам ранок свободи

      Й моє плем’я зніметься, як рій,

      Щоб іти на червонії води

      В край далекий, обіцяний свій, –

      Заклинаю вас Богом єдиним,

      Не лишіть моїх костей отут!

      Хай у рідній землі Палестини

      Коло батька і діда спічнуть.

      Бо велика зближається кара!

      Без ліку, мов пустині піски,

      Налетять на цей край, наче хмара,

      Песі мухи, і воші, й сверщки.

      Остогидне життя всім у краю,

      Заповнять вони всякий куток, —

      Так нехай же, молю вас, благаю,

      Не сквернять моїх вільних кісток.

      І ще гіршая кара їм буде,

      Поки випустять вас із оков:

      Кровопійцям, що пили кров люду,

      Батько Ніл переміниться в кров.

      То не дайте тій крові неправій

      Омочить мої кості отут,

      Щоб не став я в сорочці кривавій

      Перед троном Єгови на суд.

      20 вересня 1889


      --------------------------------------------------------------------------------

      Примітки

      Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1893), с.236—237.

      Гозен — в більшості біблійних текстів Гесем (земля дощу). Це назва області десь у північно-східному Єгипті, яку фараон відвів для поселення Йосифу та його родичам (Буття, 45, 10).

      Сверщки — сарана.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Асиміляторам


      Іван Франко Мозаїка із творів,
      що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах

      [Із циклу] «Жидівські мелодії»



      Пригнути жидів, покорити

      Ви раді б під ваші права,

      Їх мову й закон розорити?..

      Пусті це, безумні слова.

      А знаєте ви, що за сила

      В тій мові, в законі тому?

      Вона від віків нас водила,

      Мов стовп огняний через тьму.

      Це щит наш від напору вражого,

      Це зв’язок, що час не порве,

      В ній Якова, праотця нашого,

      Незломнеє серце живе.

      Той Яков, що в юності своїй

      В пустині з Єговою бивсь,

      Ви знаєте, як він на старість

      Перед Фараоном явивсь?

      Як Йосип у ласці великій

      Ото в Фараона вже став,

      Тоді Фараон його батька

      Побачити ще забажав.

      Приїхав старий патріарх наш

      З степу к Фараону у двір,

      Дванадцять верблюдів горбатих

      Шліфований топчуть порфір.

      Посеред двора Фараонів,

      Де сфінкси стояли німі,

      Сини патріарха розбили

      Пустинні намети свої.

      Щоб Якова к ньому проводить,

      Шле цар той міністрів своїх;

      Говорять старому міністри:

      «Клонися цареві до ніг!»

      Та гордо ввесь ріст свій високий,

      Мов пальма та, випрямивсь він

      І каже: «Лиш Богу одному

      Я звик віддавати поклін».

      І мовили це Фараону

      Міністри — той зморщив чоло

      І каже одвір’я низеньке

      Покласти в півросту його.

      «Сюди проведіть патріарха,

      Тут мусить схилитися він,

      І так, хоч і як поневолі,

      Віддасть мені царський поклін».

      І Якова в царські покої

      Вели — ішов прямо він скрізь,

      Аж перед низеньке одвір’я:

      «Туди к Фараону пролізь!»

      І бачучи хитрість єгипську,

      Старий патріарх зупинивсь…

      Сміються в душі єгиптяни,

      Він Богу в душі помоливсь.

      І сталось… Свою громовладну

      Правицю Єгова простер:

      Стіну, мов марну павутину,

      Згори аж додолу роздер.

      Крізь блискіт, і куряву, й гуркіт,

      Спокійний і прямий, немов

      Та пальма в степу, патріарх наш

      Перед Фараона вийшов.

      А цар затремтів і, поблідлий,

      Припав патріарху до ніг…

      «Великий твій Бог!» — він промовив,

      А більше промовить не міг.

      Тямуйте ж цю давнюю повість

      Ви всі, що хотіли б нагнуть

      Жидів на новії закони,

      Вести на неходжений путь!

      Не думайте, що вже послабла

      Рука, для котрої стіна

      З порфірів шліфованих слабша,

      Аніж павутина марна!

      19 вересня 1889


      --------------------------------------------------------------------------------

      Примітки

      Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1893), с.234—236.

      Одвір’я — двері, верхня їх частина.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Осіннє
      Поки спите ви,
      Стану осінніми світаннями.
      На травах порозкладую мільярди сувенірів.
      Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
      Підкину ще жарину у парків багаття
      І заспанії канни на руки площ подам.
      А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
      День заспіва над містом свій трудовий псалом,
      Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
      «Шалом!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Іван Франко "Пір'я"


      Іван Франко Мозаїка із творів,
      що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах

      [Із циклу] «Жидівські мелодії»

      Пір’я

      Розвіяне злими юрбами,

      Мов снігу платки з-над руїн,

      Летиш ти до хмари з вітрами,

      О, пір’я з жидівських перин.

      Мов сніг, ти летиш аж до хмари,

      Вкриваєш поля, мов килим,

      О, свідку великої кари,

      О, пір’я з жидівських перин.

      Знать, бачити горя не хочеш,

      Що ми тут в тій хвилі терпим,

      Сніжними крильцями тріпочеш,

      О, пір’я з жидівських перин.

      Як грубі мужицькії руки

      Рвуть наше добро без причин

      І нам завдають люті муки,

      О, пір’я з жидівських перин.

      Як наші хати розкидають

      Аж геть до послідніх делин,

      Як наші шинки розбивають,

      О, пір’я з жидівських перин!

      Ввесь город від краю до краю —

      Руїна одна, плач один!

      Гляди ж на тих варварів зграю,

      О, пір’я з жидівських перин!

      Гляди, що тут нашої втрати,

      Що наших тут впаде сльозин, —

      Щоб Богу це все розказати,

      О, пір’я з жидівських перин!

      Хай наші всі зважить терпіння,

      До нашого горя долин

      Хай шле нам потіхи проміння,

      О, пір’я з жидівських перин!

      Хай тямить, що люд ми ізбранний,

      Його найукоханий син,

      Годований зернами манни,

      О, пір’я з жидівських перин!

      Хай дасть нам народ цей посісти,

      Хай дасть нам помститись над ним,

      Неси, о неси ‘му ті вісті,

      О, пір’я з жидівських перин!

      1882


      --------------------------------------------------------------------------------

      Примітки

      Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.32—34.

      Делина — бруси дерева.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Не за літом печаль
      Не за літом печаль.
      Не печаль за літами,
      До яких от і це ось непомітно вплелось.
      А печаль лиш за тим,
      Що дедалі важче ходить з боргами,
      Бо не знати, чи й встигну
      За життя їх сплатить.
      Ті борги не в грошах, не в майні,
      А в мені.
      Перед рідними й Господом Богом.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Іван Франко "Самбатіон"


      Іван Франко Мозаїка із творів,
      що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах

      [Із циклу] «Жидівські мелодії»



      Гадаєте, вже й побідили

      Отті, що в безумнім гніві

      Мордують жидів на Вкраїні?

      Побачим, як будем живі!

      А я наперед вам те кажу,

      Як в наших це письмах стоїть:

      Завчасно з побіди хваляться,

      Жиє бо ще цар наш Давид!

      Ви чули, жидів много тисяч

      Іде на всі кінці землі.

      Вони йдуть шукати Давида

      Край моря в дворі на скалі.

      Там з Божої волі живе він,

      Щоб плем’я своє боронить:

      Він вчує про нинішні кривди

      І страшно ті кривди пімстить.

      Вже раз з свого замку край моря

      Сходив він жидів рятувать;

      Коли ще й тепер його впросять,

      Він певно явиться опять.

      Та трудно це, дуже це трудно.

      У краю далекому десь

      Є море страшенне, кипуче,

      Самбатіон море те звесь.

      Лиш раз один досі те море

      В далекій, незнаній землі,

      Шукаючи в поміч Давида,

      Побожні жиди перейшли.

      Ви знаєте дивну ту повість?

      Раз цар був безбожний, хотів

      У свойому царстві живучих

      Усіх повбивати жидів.

      І вислали своїх равінів

      Жиди до царя і рекли:

      «Не тикай нас, царю. Жиє ще

      І наш цар Давид на землі».

      А цар розсміявся безбожний:

      «Ідіть це дурному скажіть.

      Умер і зотлів цар Давид ваш,

      Якраз тому тисяча літ.

      А впрочім, беру вас за слово:

      Ідіть і нехай ся явить

      До мене на учту велику

      За сорок день цар ваш Давид.

      А як не явиться до мене

      Давид на означений день,

      То всіх вас, жидів, в моїм царстві

      Без милості виріжу впень».

      І далі говорить та повість,

      Як з трудом великим зайшли

      Жиди над кипучеє море

      В далекій, незнаній землі.

      А море реве і клекоче

      І парою в небо бухтить,

      За морем тим в замку високім

      Невмерший живе цар Давид.

      І впали жиди ті на землю,

      Молились три ночі й три дні,

      Стогнали і плакали тяжко,

      Аж поки слізьми підплили.

      А сльози їх в море влилися

      І в кригу стяглись ледову,

      А хвилі кипучі на кризі

      На той бік несуть жидову…

      Минуло днів тридцять і дев’ять,

      Послів як нема, так нема,

      Жидам вже погасла надія,

      Лишилась тривога німа.

      На славную учту зібрались

      З цілого півсвіта царі,

      І шумно, і говірно, й гучно

      У царськім високім дворі.

      А оддалік в тюрмах і мурах

      Пильнують жидів сторожі,

      Кати походжають гуртами

      І гострять мечі та ножі.

      Ось учта в дворі почалася,

      Як гучно музика гримить…

      А плачуть жиди і ридають:

      «Не їде наш цар, наш Давид».

      Півучти скінчилось, півп’яні напились

      Вельможнії гості в дворі;

      Кати походжають, в руках їх іграють

      Блискучі ножі й топори.

      Вже учта скінчилась, цар п’яний

      Жидів мордувати велить, —

      Втім чути: гримить, наближаєсь…

      «Ах, їде наш цар, наш Давид».

      У чорній, замкнутій кареті,

      І коней вороних шість пар,

      Без слуг, без погоничів їде

      Жидів невмираючий цар.

      Стає, відчиняєсь карета,

      Дід з неї, зігнутий навпів,

      І сивий, як голуб, тремтячов

      Ногою ступає долів.

      Ступає тремтячов ногою,

      От-от дотикає землі,

      Та диво, земля подається,

      Немов полотно на воді.

      Все нижче, все глибше… Вже двір весь,

      І місто, і царство ціле

      Хитаєсь, хвилює, і звільна

      Все нижче, все глибше тоне.

      Злякались царі і благають

      Давида: «Вертайсь, не ступай

      Ще другов ногою на землю,

      Бо згинемо ми і весь край».

      Дідусь усміхнувся і каже:

      «На учту просив ти мене,

      Не хочеш — вертаю, та слухай же, царю,

      Не тикай ти плем’я моє.

      Ти ж бачиш, весь двір і весь край твій

      Не в силі мене удержать;

      Тож знай, уся власть твоя — ніщо,

      Щоб плем’я моє звоювать.

      А що не приняв ти до учти

      Мене, то прийде такий час,

      Коли моє плем’я засяде

      До царської учти між вас».

      Оттак наші книги говорять,

      І правду говорять святу:

      Живе цар Давид наш і бачить

      Усі наші кривди й біду.

      Нещасне село те і місто,

      Де в муках, в пониженню жид, —

      І горе землі тій, як стане на неї

      Обома ногами Давид.

      1883


      --------------------------------------------------------------------------------

      Примітки

      Після відомих жидівських погромів на Вкраїні в р. 1881 панувало між нашими жидами, особливо на Підгір’ю, велике занепокоєння. Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування. Жидівські народні співаки склали навіть пісні про ті факти, то гумористично висміваючи жидівську тривогу, то наслідуючи тон давніх псалмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилося чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразили мене сучасне приноровлення відомої мені вже давніше казки про кипуче море Самбатіон і пісня (жаль, що я не міг її записати), зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кожній строфі апострофою до пір’я з розбитих жидівських перин. Оце й були сюжети двох перших «Жидівських мелодій» (І. Франко).

      Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.24—32.

      Тикати – рухати, торкати.

      Учта – бенкет.

      Говірно — голосно, багато розмов.

      Навпів — до половини.

      Тремтячов — тремтячою.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Ципріан Каміль Норвід
      Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
      Як кров тече, з губками поспішають,
      Але як дух сочиться під тиском,
      Не біжать одразу з рукою щирою,
      Допоки Господь сам не витре
      Блискавки блиском.
      -Тоді лиш допіру.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. Уже завересніло
      Уже завересніло.
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Іван Франко "Україна"


      Іван Франко Мозаїка із творів,
      що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах

      [Із циклу] «Україна»

      Розвивайся ти, високий дубе

      Розвивайся ти, високий дубе,

      Весна красна буде!

      Розпадуться пута віковії,

      Прокинуться люди.

      Розпадуться пута віковії,

      Тяжкії кайдани,

      Непобіджена злими ворогами

      Україна встане.

      Встане славна мати Україна,

      Щаслива і вільна,

      Від Кубані аж до Сяну-річки

      Одна, нероздільна.

      Щезнуть межі, що помежували

      Чужі між собою,

      Згорне мати до себе всі діти

      Теплою рукою.

      «Діти ж мої, діти нещасливі,

      Блудні сиротята,

      Годі ж бо вам в сусід на услузі

      Свій вік коротати!

      Піднімайтесь на святеє діло,

      На щирую дружбу,

      Та щоби ви чесно послужили

      Для матері службу.

      Чи ще ж то ви мало наслужились

      Москві і ляхові?

      Чи ще ж то ви мало наточились

      Братерської крові?

      Пора, діти, добра поглядати

      Для власної хати,

      Щоб ґаздою, не слугою

      Перед світом стати!»

      Розвивайся ти, високий дубе,

      Весна красна буде!

      Гей, уставаймо, єднаймося,

      Українські люди!

      Єднаймося, братаймося

      В товариство чесне,

      Хай братерством, щирими трудами

      Вкраїна воскресне!

      17 березня 1883


      --------------------------------------------------------------------------------

      Примітки

      Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1893), с.74—75.

      Ґазда — хазяїн.




      Якщо ви помітили помилку набору на цiй сторiнцi,
      видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Шалом лах, Київ
      Потойбіч і посейбіч – все це ти.
      Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
      А в серці, як колись і нині, й вічно –
      Одна і та ж синівська ніжність.
      На древніх пагорбах стою,
      Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
      І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
      «Меаль пісгат Гар-а-Цофім шалом лах, Київ! »
      На древніх пагорбах стою і подумки вдивляюсь
      В Оболонь, Русанівку, Березняки я...
      І так же крикнуть хочеться: «Ти – мій!»
      Та не наважуюсь і тільки шепочу:
      «Я твій!.. Я твій, прадавній і новітній Київ».
      -----------
      З вершини Гори Спостерігачів вітання тобі, Києве!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Іврит
      Александр Белоусов

      Иврит
      Как сердце, как душа, как вера,
      Язык священный, ты во мне.
      Ты солнечного света мера,
      Пусть вечно ночь в моем окне.

      Домой вернусь, раскрою Книгу,
      Услышу вещие слова –
      Звенят на протяженье мига,
      Как вздрогнувшая тетива.

      Стрелу пославший сквозь столетья,
      Едва ты не исчез во мгле;
      Я не хотел бы жить на свете,
      Не будь ты рядом на земле.

      Как в дни Гиллеля и Шамая,
      Твоя душа юна, нова;
      Как почек взрыв в начале мая –
      Твои нелегкие слова.

      И как Шагал свои картины
      Писал на продранном мешке –
      Я про тебе, язык старинный,
      Пишу на новом языке.


      Олександр Бєлоусов

      Іврит
      Як серце, як душа, як віра,
      Святая мово, ти в мені.
      Ти сонячного світла міра,
      Хай вічно ніч в моїм вікні.

      Тільки-но Книгу я розкрию,
      Почую віщії слова –
      Дзвенять вони, як давня мрія,
      Тремтять, мов лука тятива.

      Стрілу пославши крізь століття,
      Не щез ти мало уві млі;
      Я не хотів би жить на світі,
      Якби не був ти поруч на землі.

      Як в дні Шамая і Гіллеля ,
      Душа твоя і юна, і нова;
      Як вибух бруньки і прозорість клею –
      Прості й важкі твої слова.

      І як Шагал свої картини
      Писав на продранім мішку –
      Про тебе, мово старовинна,
      На мові новій я пишу.
      ------------
      Олександр Бєлоусов (1949-2004) – росіянин з діда прадіда. Підлітком закохався в ідиш, вивчив його, став писати цією мовою і перейшов в юдаїзм. 1990 року переїхав в Ізраїль і за свою творчість отримав премію Спілки письменників і журналістів, які пишуть на мові ідиш, та премію імені Давида Гофштейна. Посмертно в США вийшла книга вибраних віршів.
      Гіллель і Шамай (кінець першого століття до н.е. – початок першого століття н.е.) - остання пара мудреців. Гіллель прибув в Ерец Ісраель з Вавілону і, згідно з традицією, належав до сім’ї, що походила від царя Давида.
      Шагал Марк (1887-1985) – видатний художник, один з лідерів світового авангарду 20-го століття.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. ...І римовириться, гуркоче голова
      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає,
      Все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Хто вилучить спромігся з перемов пташиних
      Неймовірно, що соловей співа не про кохання
      (Та ж без’язиких поетами робив він),
      Що не літа нам відкуковує зозуля
      (А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
      Щем журавлиний лине не до нас
      (На чужині він же за голос батьківщини)...
      Та голову схиляю перед тими,
      Хто вилучить спромігся з перемов пташиних
      Те, що спиняє нас в житейській біганині.
      «Тьох-тьох», «ку-ку», «кру-кру»,
      Пребудьте з нами відгуком дитинства,
      Коли ми ще всьому беззастережно вірили,
      В’яжіть нас навіки із краєм материнським.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Найбільше мірило щастя
      Зациклений на комунізмі,
      Найбільше мірило щастя -
      Вільний час –
      Маркс бачив десь там,
      У незбутній далині.
      А щастя те було і є
      Повсякдень з нами.
      Точніш - ми з ним.
      Чом же так тринькаємо його замолоду?
      І тільки як починаємо відчувать,
      Що час спливає швидше,
      Аніж гадалось доти,
      Готові загальмувати його плин…
      Та, мов Дамоклів меч, висить над нами:
      «У поті свойого лиця їстимеш хліб».
      І от надходить врешті-решт пора,
      Коли начебто все є для того,
      Про що так гарно онука ребе написав.
      Та звиклі тільки працювать,
      Не знаємо, що робить з тим щастям:
      Лузать насіння та горобцям крутити дулі?
      Чи ляси-баляндраси
      З пікейними жилетами точити?
      Чи доміном глушити співи птаства?..
      ...Безпорадні супроти часу, нудимось.
      А Господь чекає незворушно:
      Коли ж нарешті відкриємо в собі оте,
      Що дав Він з першим нашим криком?
      Власне, те, з чого й почнеться
      Сповідь на тім світі.

      ----------
      Книга Буття: 3.19.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Предтеча осені


      Біні Смєховій

      Упав тихо лист до ніг.
      Щось сказать хотів мені?
      Може, як улітку йшлося?
      Може, що надходить осінь?
      Я поклав лист на долоню:
      Е, та він же непритомний...
      Зачекаю. Лист – мій гість.
      Як оклига – оповість.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Передчасна старість
      Всього і всіх шкода.
      Все – наче спалах,
      Та ось вже сутінки і пітьма, і слова.
      Слова про тіло, дотик, голос.
      Слова ще теплі, ще твої
      І вже наполовину словникові.
      ...Ліпше скам’яніти і видивляти жадібно віки,
      Ніж тільки згадувати доторк твоїх пальців,
      Паморочну зав’язь то лівої, то правої руки
      Довкола таїни цілунку...
      ...Найлюбша, відведи в непам’ять
      Мої непрохані передчуття біди
      І прокажи: «Це передчасна старість,
      Бо ти ж такий ще до нестями молодий».



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Як у коханні щось не йдеться...
      Як у коханні щось не йдеться,
      Занур його в гебрайську мову,
      І силою тоді озветься слово.
      А як в наснагу сила виросте,
      То й до кохання шлях скоротиться,
      І ти зневіри так уникнеш,
      Що не одного з глузду зводила.
      Відтоді рідних слів коріння
      Шукатимеш і в мовах інших,
      Переконаєшся, що світло –
      Не у вікні твоєму тільки.
      -----------
      Коах, що набором приголосних нагадує «кохання», в івриті – це сила.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Відтоді як з ночов кленових


      ...Бо не той юдей, що є ним назовні,
      І не то обрізання, що назовні на тілі,
      Але той, що є юдей потаємно, духово,
      І обрізання – серця духом, а не за буквою;
      І йому похвала не від людей, а від Бога.
      Послання св. апостола Павла до римлян. 2:28-29


      Відтоді, як з ночов кленових
      Мене життя закинуло в цей світ,
      Не пригадаю дядька Хведося
      Без стружок та олівця за вухом.
      Теслею був знаний
      Дядько на Канівщину всю.
      А в Грищенцях
      Його вважали ще й диваком.
      Не пив і не палив.
      Цуравсь ікон і церкви.
      Штундою був дядько і говорив мені:
      «Повсюди, Бог, Іванку.
      Повсюди Його око».
      По роботі дядько допізна читав.
      В селі бібліотеки не було,
      І він в суботу вирушав до Канева.
      З книжками заходив до перукаря Арона.
      Сказати б, нелегального в юдеїв ребе.
      Про що годинами вони там говорили,
      Я здогадавсь уже в Єрусалимі,
      Коли занурився у Книгу Книг...
      ...Двом характерникам було про що погомоніть.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Дивний компас

      Ну що за дивний компас на старості
      У подорож дано мені не знати ким:
      Незвіданих іще ж бо стільки див!..
      Та стрілка повертає, де б я не ходив,
      Тільки на Єрусалим і Київ.
      Може б, отак до скону з подивом я жив,
      Якби котрийсь з майстрів не поворожив
      Та й не поставив на належне місце все це:
      Магніт у компасі - слабкіш, аніж в твоєму серці.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Гімн картоплі

      Картофель, импортированный из Америки в Европу,
      в отличие от сладкого картофеля,
      именуемого «бататом» и весьма полезного,
      сразу встретил сопротивление местных жителей,
      заподозривших в нем источник различных заболеваний,
      подобно завезенному в Европу из той же Америки табаку.
      Рав Йехезкель Асхаек «Здоровая жизнь по Торе»


      Це ж треба так: тільки тепер,
      На восьмому десятку дізнаюсь про те,
      Яка ж бо ти шкідлива для здоров’я,
      Картопле моя люба.
      Що не мені призначена була ти
      Вареною й печеною в кострищі,
      Смаженою, топтаною цибулею й шкварками,
      Не кажучи вже про картопляники та зрази...
      Що колорадського жука я об’їдав безжурно.
      Та все ж, коли крізь шпарку пам’яті
      В повоєнне минуле зазираю,
      Де йшлося про життя чи смерть,
      Бачу скоцюбле дитинча, що із землі задублої
      Видлубує тебе, свою єдину рятівницю,
      Не відаючи, що говорив колись про нігті Пушкін .
      Тому-то навіть зараз, озброєний знанням
      Про неабияку од тебе шкоду,
      Не можу втриматись, щоб не сказати:
      «Спасибі, картопле, за порятунок у голодну пору!
      Спасибі і до зустрічі – в борщі чи в супі!»








      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Як Космос добивається до нас...

      Космос настільки чудовий, наскільки це можна гадати.
      Він – небесна жива й незнищенна істота,
      початок й причина будови всього світопорядку.
      Піфагор


      В безмерном углубя пространстве разум свой,
      Из мысли ходим в мысль, из света в свет иной.
      Михаил Ломоносов «Письмо о пользе стекла»


      Як Космос добивається до нас.
      Які не посилає тільки знаки...
      Якби про наміри його бодай дещицю знати,
      Інакше бачили б ми простір свій і час.
      Здалися б зайвими всі війни за кордони,
      Герби держав і гімни, й прапори...
      Та мова Космосу, на жаль, нам невідома.
      Не знаємо, як з ним заговорить.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Попрошу перевтілить мене в мурашку...
      Йди до мурашки, ледарю, поглянь на її шляхи та й помудруй:
      нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя.
      Вона заготовляє влітку свій хліб, збирає в жнива свою поживу.
      Книга приповістей Соломонових. 6:6-8

      Якби хтось подивився на землю з неба,
      то в чім би побачив він різницю поміж тим,
      що робимо ми, й мурашки та бджоли.
      Цельс «Правдиве слово»

      Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
      а дасть (бозна за віщо) право обирати
      як маю жити в потойбічнім світі,
      не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
      ні на таке принадне для смертних воскресіння
      (на подив родині й товариству).
      Ні, попрошу перевтілить мене в мурашку
      Неподалік десь од домівки.
      Мову і звичаї улюбленців своїх охоче вивчу.
      Без нарікань ходитиму за провіантом з ними,
      (звик на роботу ходити тільки пішки).
      І вже без заздрощів дивитимусь, як праведні юдеї
      Чимчикують звідусюд в Єрусалим...
      «Таки збувається ...»,- скажу тоді по-мурашиному
      та й поспішу наздоганять нову свою родину.
      А як заллє дощами край наш пізня осінь,
      І затишно, і тепло буде нам у сховку.
      Наслухаюсь тоді бувальщин про літа давноминулі -
      Такі ж бо схожі на міфи та казки людські.
      -------------

      «Воїстину, тих, хто вірив і творив добро, тих, хто праведним був у ділах своїх, Ми не зоставимо без нагороди. Їм уготовано сади Едему, де ручаї дзюркочуть попід деревами. В коштовностях із золота, в одежах зелених з єдвабу й парчі лежатимуть вони на ложах. Дивна винагорода, чудова обитель!» Коран, Сура вісімнадцята («Печера»):29-30.
      «Так говорить Господь Бог: «Ось Я повідчиняю ваші гроби і позводжу вас із ваших гробів, мій народе, і введу вас до Ізраїлевої землі!» Книга пророка Єзекіїля, 37:12.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. ...Немовби з чорної діри
      Не весною, не літом
      І навіть не осінню, такою милою мені,
      Дитинство виринає з пам’яті.
      А чомусь тільки зимою.
      Ні, не тією з лижами та ковзанами
      У шапочці із китечками та в моднім светрі...
      А зі снігами попід саму стріху,
      Із зашпарами й закоцюблими ногами.
      З вітрами-віхолами, що на піч гнали...
      У чім ходив, у що взувавсь,
      Не годна пам’ять відтворити.
      Скорше всього – в ганчір’я,
      Злютоване суровими нитками...
      ...Ну, де, в якім музеї світу
      Вдяганку оту з голодних повоєнних
      Літ моїх ще віднайти можливо?..
      ...Немовби з чорної діри,
      Доносить пам’ять
      Війни холодний спогад.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Війни нестерпний відгук
      На лижах покататися в Німеччину я їхав
      І думав, звісно, про сніг та про приступні траси.
      Все те знайшов удосталь, а на додаток –
      Ще й те, що пам’ять в давнину далеку завернуло...
      В Санкт-Енглемарі, що в Баварії,
      Припорошений, схиливсь солдат на іменами
      Односільчан, полеглих в другій світовій.
      Майже такий, як і по селах та містечках України
      (Хіба що списки в нас, хоч і не повні, втричі довші).
      Та, як і там, чомусь ті ж солдати в касках,
      А не матері, дружини, подруги чи й осиротілі діти,
      Увічнюють скорботу невибутню.
      Чи ж не про них ви думали в чужих краях,
      Ганси, Фрідріхи, Отто, Карли й Фріци
      (Останнім іменем ми називали всіх зайшлих німців)?
      Що ж змусило усіх вас так-от безоглядно залишити
      Красу й достаток і кинутися безоглядно за маляром скаженим?
      Додати до свого городу ще й чорнозему України?..
      Стою перед безутішним і мовчазним списком,
      А назустріч не з «Хенде хох!», як прадіди й діди,
      А з «Гутен таг!» веселим мчать рожевощокі
      Ганси, Фрідріхи, Отто, Карли й Фріци
      І глушать війни нестерпний відгук.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Осколки пам'яті
      Ні, не з історії знаю
      Ту найстрашнішу поки що із воєн.
      Самому довелося бачить,
      Як вели колони наших бранців,
      Як ніс в Дніпро Дунаєць кров юдеїв,
      Як начебто в качину зграю,
      Регочучи фашисти цілились
      В парашутистів на Букринськім плацдармі...
      Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
      Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
      Тоді вважав я за німецьку мову...
      Відки ж було мені знать малому,
      Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
      Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
      Чимало осколків ти повиймала з плином часу,
      Але один так і лишився назавжди побіля серця...
      ...Вершники у касках і на конях,
      Що зроду-віку не бачено в нашім селі,
      У вакуацію нас вигнали із хат.
      Наче вівці, брели ми курним шляхом,
      Не знаючи, куди й навіщо.
      Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
      На руках у матері - ще менший од мене брат.
      Я клуночок несу з харчами.
      Од утоми й спеки от-от впаду.
      Раптом спинивсь мотоцикліст
      І жестом наказав сідать в коляску.
      Недовго, щоправда, там ми спочивали.
      Благодійника окриком спинили.
      І знову опинились ми в колоні...
      ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
      Та й досі ношу побіля серця один:
      Печальні очі мотоцикліста того,
      Цукерку, що він дав тоді мені ...





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    184. У вічність, як Ісус, вознісся молодим

      На Радянщині можлива тільки суспільницька критика, тому щоб знайти признання, треба свідомо робитися сліпим, цебто поза суспільними проблемами не бачити нічого
      Богдан Ігор Антонич «Проти поменшування мистця»


      І Пушкін, і Лермонтов тим паче
      Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
      На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
      А другий кров місив в чеченському болоті,
      Чекаючи кулі як причастя.
      А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи,
      Як вишні українські заходилися цвісти.
      Щоправда, одразу ж загув якось незвично:
      Містично. Ба, навіть сюрреалістично .
      І довго гув би ще, бо так і не повірив,
      Що молодість – не вічна і начебто літами міряна.
      Та в двадцять з лишком літ Всевишній
      Узяв тебе до себе в Горні Висі.
      І , може, й слушно: на Лемківщину твою любу
      Апокаліптична вже насувалась згуба.
      Тож і якби уник ти ровів Катині,
      Зогнив би десь у сталінських катівнях:
      Не зміг би з ручними солов’ями буть в одному хорі,
      Оспівувать за мурами кремлівськими причаєну потвору,
      А кинув би, як побратим по слову Осип,
      У безсоромні вовчі очі хоча б і ці рядки пророчі:
      «Де не оставсь на каменю ні камінь, де зрівнялись гори,
      Знов мулярі нову тюрму будують з брил квітчастих.
      Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори
      І мотуз вішальників для живих приносить щастя» .
      Ні, ти уник «щастя соціалізму»,
      Приправленого голодом та слізьми,
      Уник і глуму, й неминучої біди
      У вічність, як Ісус, вознісся молодим.

      ---------------
      «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
      На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко».
      Богдан Ігор Антонич «Вишні»
      Див. Тетяна Лисенко «Сюрреалістина типологічна лінія Сальвадора Далі і Богдана Антонича (синтеза поетичного й образотворчого мистецтв у сфері підсвідомого».
      Йдеться про вірш Осипа Мандельштама «Мы живем, под собою не чуя страны», де вперше Сталін був зображений як тиран, а поет прирік себе на неминучу смерть.
      «Апокаліпсис».- Богдан Ігор Антонич. Повне зібрання творів. К., «Літопис», 2008, стор.173.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Вставайте, діду Марку, з домовини
      До камінчика за звичаєм юдейським на домовину
      Марка ВАЙСБЕЙНА

      Кружляють журавлі над кладовищем,
      Курличуть птахи всі до єдиного:
      «Вставайте, діду Марку, з домовини,
      На крилах донесемо Вас в Україну!»
      І наче долинає з підземелля голос:
      «Дякую за ласку вашу та гостину...
      Але у Тверії прописаний навік тепер я...
      Так що вертайтеся без мене в Україну...»
      Все вище й вище зграя журавлина,
      Шикується уже прадавнім своїм клином:
      «Прощайте, діду Марку, та ненадовго,
      На осінь знов до Вас прилинемо!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Шабат в Єрусалимі
      Подружжю Хмельницьких – Тамарі й Володі
      на згадку про відвідання Стіни Плачу

      ...А поміж свят шабат в юдея
      (байдуже, сьогодні де він) –
      І найсвятіший, і найперший:
      Діяння надлюдські Господь завершив.
      Шабат в Єрусалимі –
      Найкоротший шлях до Бога:
      Відлунням од Стіни Плачу
      Слова без перешкод рушають у дорогу,
      А помисли і думи заповітні
      Лягають в щілини тисячолітні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Який цей світ широкий та глибокий
      Він марив Яблуницьким перевалом,
      Щоб далі аж до Річиці дійти...
      І раптом смеречина перервала,
      Що замірявсь зробити в цім житті.
      Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
      А він лежав під нею горілиць.
      Не знала смеречина, чи кричати,
      Чи почекать конвалій і суниць.
      А, може, він спинився, бо стомився?
      Перепочине – в дальшу путь майне.
      Такий у жоднім сні не снився.
      І, зрештою, чом він обрав мене?
      Не він, смерічко, ти його обрала,
      Останнім дивом стала перед ним.
      Ну, що його на смерть таку послало,
      Щоб так з розгону врізатись грудьми?
      ...На Яблуниці заметіль і темінь за три кроки,
      Сліди од лиж заносить вітер крижаний.
      ...Який цей світ до остраху широкий,
      А ми об нього розбиваємось грудьми.
      Який цей світ до остраху глибокий...
      Які ж бо ще ми діти перед ним.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Доки батьки не перейшли у рай
      Доки батьки не перейшли у рай,
      Ти їм по змозі потурай.
      Курям на сміх їх забаганки...
      Щоб ти хоч раз на тижні подзвонив,
      А ліпше – щоб одвідав.
      Щоб одягавсь не всупереч погоді.
      Щоб на онуків не гримав без причини.
      Щоб їв не стоячи, позиркуючи в книгу.
      Щоб не ганявсь за кожним підробітком,
      А більше про здоров’я дбав...
      Ну, ще з десяток настанов і просьб.
      Якщо не плюсувать, не так уже й багато.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. "Ой лежу я під землею, короткая віком..."
      «Доглядала квіти я для кладовища...»
      «Продавала квіти я на кладовищі...»
      «Я нічого не робила – маю тії квіти...
      Ой лежу я під землею, короткая віком,
      Та й кричу я з-під землі:
      «Йдіть до мене квіти!»
      А квіти тихенько повідповідали:
      «Ми б з охотою прийшли, але ж повсихали...»
      Як же сказать людям, щоб вас не носили,
      А малу мою могилку барвінком укрили?
      М’ятою-рутою всю зазеленили,
      А в голови поставили червону калину.
      Як прилетить птаство, посіда на віття,
      Нащебече-настрекоче, що діється в світі...»
      «Доглядала квіти я для кладовища...»
      «Продавала квіти я на кладовищі...»







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Гуркоче серце безустанно
      Ідуть і йдуть вони вервечкою...
      За згином - згин, за згином - згин...
      Чи вийшли тільки-но з Єгипту,
      Чи, може, вже ідуть на згин?..
      Не певен, що думав так Чюрльоніс
      Чи Малер у своїм «Титані» .
      Та, як дивлюсь чи слухаю,
      Гуркоче серце безустанно.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Це, мабуть, янгол-баламута...


      "Біле личко, чорні брови повік не злиняють"
      Українська народна пісня

      Це, мабуть, янгол-баламута
      Її вночі із кимось переплутав
      І косу воронову в біле вбрав,
      І рівчаками лоб зорав...
      Удосвіта забракло, певне, сили –
      Очі та голос тими ж залишились.
      І от сьогодні безпомильно пізнаю,
      Кому віддав я молодість свою.
      Як і тоді, cором’язливо поруч сідає,
      Мене, немовби ненароком, розглядає,
      І я питаю: «Може, щось не так?»
      «Пройшлися й по тобі літа...»
      Краєм долоні змахує сльозину...
      А я дивлюсь на неї та на доньку з сином.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Інші заповідано нам кольори


      Не тичте нам межи очі свої червоні шмати.
      Не прапори вони, прострелені в боях,
      Що Перемозі прокладали шлях,
      Просякнуті дощенту кровію солдата.
      Як тихою сапою з поміччю прикрас
      Так хочеться вам порізнити нас -
      Поставить батька супроти сина,
      Аби у вчора повернути нову Україну.
      Тож замість материнських рушників
      Повісьте шмати ці на любого вам ката.
      Нащо уже Москва,
      Звіддавна скроєна на всякі там дива,
      Так схильна до неймовірних мітів та єлею,
      Хай знехотя, а все ж поволі забува
      Цей колір світу ненависний,
      Як забуваються слова
      Фальшивої з істоти пісні.
      І тільки комуністи,
      Заплутавшись у праведнім і грішнім
      Та ні на йоту не розкаявшись,
      З тавром довічним Каїна
      Ще швендяють із ним побіля мавзолею.
      Пра-прадідами інші заповідано нам кольори,
      Що втілюють мозольно-хліборобську долю нашу,-
      Пшениці стиглої і неба лазурового магічні кольори,
      Що виведуть Вкраїну
      На мудрістю второвану дорогу щастя.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. ...Для Сталіна іще трива війна
      Ковзаю босоніж по стерні,
      Та не так щось прудко, як в дитинстві…
      …Вершник замаячив вдалині,
      А в ушах – нагайки висвист.
      Можна птаству, можна ховрахам
      Ласувати колоском по косовиці,-
      Тільки нам, голодним дітлахам,
      Зась на колоски навіть дивиться.
      Кажуть, що скінчилася із Гітлером війна.
      Покалічені, вертають вояки додому.
      Та для Сталіна іще трива війна.
      Безупинна. Із своїм народом.
      Де за колосок – нагайка по плечах,
      А за в’язку гички – каторга Сибіру…
      Як мій народ мій в злиднях не зачах?
      Як у Правду крізь неправду вірив?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Із рабства - в рабство
      «Три синочки-огірочки, а найстарший Миколай», –
      Пригадали мати, що я сказав
      Напередодні війни, коли були ми ще всі разом.
      А по війні я бачив брата лише якусь мить.
      Поцілував він нас та й подавсь городами на Канів:
      З гори уже спускався виконавець,
      Аби забрать Миколу під конвоєм до сільради.
      Відтоді мені заборонили згадувати брата.
      Уже дорослим я зустрівся з ним і зрозумів усе...
      ...Підлітка записали кількома роками старшим
      І разом з тисячами інших погнали в Німеччину.
      Сім разів не знати в який бік податись
      Тікав об бауера брат мій. Повертали й били.
      Та найгіркіші сльози пролились тоді,
      Як, визволяючи з рабства, били нагайкою свої:
      «Оце тобі за те, що не тікав на батьківщину!»
      Як удалось уникнути удруге каторги,
      Не питав я брата.
      Попри поневіряння й скалічене життя
      Не зазнав він рабства вдруге.
      А скільки ж тих,
      Хто перейшов із рабства в рабство?..




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. ...Не можу "грати у війну" з синами
      Ми по війні ще грали у війну.
      Напризволяще кинувши корів і кіз,
      Ми лізли в доти, кидали гранати,
      В рукопашну сходились,
      Коли набоїв бракувало...
      Пекли картоплю.
      Поруч дозрівали міни...
      ...Не всі ми повернулися з тих воєн.
      Рукави порожні в моїх однолітків.
      З милицями мовби й народились.
      Ми по війні ще грали у війну.
      Ми грали у «червоних» і «німців».
      Слабосилий, я завжди був «німцем».
      Ще й досі крає серце та несправедливість:
      Ну, який я в біса «німець»,
      Коли фашисти ставили під клуню,
      Автомат строчив над головою...
      Хлоп’яча та несправедливість
      Вкарбувалась у пам’ять дужче,
      Ніж пошуки картоплі у землі задублій,
      Ніж сколоті стернею ноги чи недосяжний хліб...
      Так я зненавидів війну удруге...
      ...Не можу "грати у війну" з синами.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    196. ...Рядками тамованих віршів


      "Колись світанки сірими лисицями
      В полях тинялися зацьковані і злі,
      А хлопці, як з дівчатами, з рушницями,
      Обнявшись спали на сирій землі"
      Володимир Булаєнко (1918-1944)

      "А все-таки жаль: иногда над победами нашими
      Встают пьедесталы, которые выше побед"
      Булат Окуджава (1924-1997)


      Боєць помирав...
      Лиш на шосту добу
      Рухнувся на ліжку
      І стиха добув
      З грудей пробитих:
      «Пи!..»
      Конвеєром сестри
      Спішать йому воду,
      Та кухоль вертати
      Велить головою
      І рвійно, нестямно,
      Одними губами:
      «Пи-са-ти!..»
      Він вмер,
      Не пропікши папір
      Рядками тамованих віршів.
      ...Він вмер.
      Довго світилось чоло
      Роздумним, тривожним, віщим.
      Він вмер.
      А недавно казав –
      Стільки ж у нього
      Відкладено справ...
      І планку рекордну
      Ще треба скорить.
      На гордім Памірі
      Автограф лишить.
      І веснами звідувать
      Лісу обнову,
      І веслами збурювать
      Хвилю Дніпрову.
      Та ще ж для коханої
      Слів не знайшов.
      Планету безкраю
      Лиш в снах обійшов...
      Він вмер...
      Та коли до рекорду
      Видзвонює тіло
      Потужним акордом,
      Так хочеться крикнуть:
      «Боєць не вмирав!
      Він силу і юність
      Нам передав».
      Тож завше з тобою
      На всіх п'єдесталах -
      Поруч герої,
      Що вічністю стали!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Корній із Грищенець
      В кожному Вавілоні має бути свій божевільний для повноти картини – конче хтось має бути ним, якщо навіть такого і нема насправді.
      Василь Земляк «Лебедина зграя»

      Зазвичай блукати там, де тільки заманеться
      (Що взяти з того, в кого не всі дома?),
      Зійшов Корній на гору край села
      І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує.
      «Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.-
      А де ж обіцяні хліб-сіль?»
      «Та ж хліб ми вже здали.
      А сіль чомусь не завезли в сільпо».
      «Жиди і комуністи є?
      «У Каневі жиди. Мабуть, чули про Арона?
      Той, що стриже довколишніх селян».
      «А комуністи?
      «Усіх на фронт забрали.
      Ковалів Іван на танк змінив свій трактор...»
      «А, може, хтось-таки лишився?»
      «Як так вже хочете, щоб був хоча б один,
      То ось він перед вами».
      «Ти комуніст?»
      «А чому б і ні?»
      P.S.
      Втрамбованого в грейдер,
      Зачувши вперше стрілянину,
      Знайшли Корнія грищенці.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Муарова туга схиля прапори...
      По білому – чорне. По жовтому – синь.
      Та він же у мене однісінький син.
      Муарова туга схиля прапори.
      А в танку Іванко, мов свічка, горить.
      Клубочаться з димом слова-заповіт:
      «Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
      По білому – чорне. По жовтому – синь.
      Із ночі до ранку у снах любий син.
      P.S.
      Іванко - Ситник Іван Карпович.
      Мій дядько.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    199. ...Пізнаю історію не з книжки
      Невже це й справді
      Я тонкосльозим став на старості?
      Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
      Як щось важке й холодне навалиться на серце,
      До болю зчавить горло…
      Але ж з-поміж 6 мільйонів
      Спалених, закопаних живцем в ровах,
      Розстріляних, повішених,
      Голодом доведених до смерті, –
      Нема нікого з мого роду.
      І з-поміж тих, хто майже голіруч
      Постав на захист права на свій Дім.
      Хто боронив той Дім,
      Назавше відклавши шкільний підручник,-
      Теж нема нікого з мого роду.
      І лише серед тих,
      Кого безвусі палестинські гицлі
      Пошматували в автобусах, в кафе,
      Могла буть і моя дружина.
      Хвалити Бога, обійшлось – поламано лиш ребра
      Та невибутній шум карьожить вуха.
      От і сьогодні спиняюсь
      На невмолимий клич сирени.
      А поруч – памолодь.
      І навіть ті, кого годиться називать онуками.
      Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
      На щоки наплива сльоза.
      І я подумав тої миті,
      Що з кожним роком усе глибше вростаю
      У цей згорьований віддавна край,
      Де так переплелися долі й епохи,
      Що пізнаю історію не з книжки,
      І де не можна буть уже чужинцем.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Облягло думками...
      У жодну віру не вкладається життя.
      Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
      Усі вони – одне лиш каяття
      За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.

      ***
      Як поєднать здоровий глузд із вірою,
      Аби лишилася ще й шпарка на дива,
      Аби настояні століттями слова
      Добром ставали, а не прірвою?

      ***
      Облягло думками...
      Сіро,сіро, сіро.
      Як коса на камінь.
      Ні впало, ні сіло.
      А на спалах – сполох.
      А на сльози – кпин...
      Дотліває порох,
      А простовіч – син.
      Починать – між люди.
      Скінчить – від людей.
      А на груди – грудка
      І вчорашній день.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Ще поміж шубою й плащем
      Ще поміж шубою й плащем,
      А дерева свою справляють весну:
      Націлилась тополя в піднебесся,
      Береза чеше косу під дощем...
      Ну, як їх всіх звеличити мені,
      Їх, побратимів многоруких,
      За їхню долю многотрудну
      І за одвічну відданість весні?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Обидві в нього досьогодні в серці
      Що ж! Тільки той ненависті не знає,
      Хто цілий вік нікого не любив.
      Леся Українка «Товаришці на спомин»


      Обидві в нього досьогодні в серці.
      Перша увійшла тоді,
      Як друга ще під стіл ходила.
      Мабуть, Всевишній послав був першу,
      Аби відтоді носив він образ Діви Пречистої.
      Не для якихось там плотських утіх,
      А лиш як недосяжну муку-мрію.
      Таке не новина. Таке уже було,
      Відколи чоловік на світ з’явився.
      Греки назвали Музою її.
      Та відки підлітку було про теє знати?
      І тому мучивсь він: оспівував її
      І ревнував навіть до подруг...
      Не знала і вона, що Музою була.
      За іншого пішла і народила діток.
      Тільки тоді він схаменувсь
      І поклав край своєму парубоцтву.
      І хоч тепер його вже надихала інша Муза,
      Не забував і ту, що стільки літ зоріла.
      За посестру стала вона.
      І її муки стали його мукою.
      І святотатством він ненависть назвав би,
      Якби посміла та закрастись в його серце.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Не бійсь, чорнявий котику
      Не бійсь, чорнявий котику, не бійсь.
      Не серджусь аж ніяк на тебе,
      Що ти мені дорогу перебіг:
      Мабуть, була на те потреба.
      Та й, зрештою, хто так рішив,
      Щоб все на світі людям слугувало.
      Адже Господь котів раніш створив
      І наділив їх, як і людей, правами.
      Так що не бійся, котику, не бійсь.
      І не дивись на мене скоса в дрожі.
      І якщо вже дорогу перебіг,
      То й далі шлях без остраху продовжуй.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Петро й Павло


      Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечестилися і розум їхній, і сумління.
      Вони твердять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні.
      Послання св. апостола Павла до Тита. 1:15-16

      Всем ведомо, что с Богдана Хмельницкого до Скоропадского все гетьманы явились изменниками..., от чего много потерпело государство Русское, особенно Малороссия, и потому надобно приискать в гетьманы верного и надежного человека, а пока такой найдется, определено правительство, которому надлежит повиноваться и не докучать насчет гетманского выбора
      Ответ Петра Первого на просьбу козацкой старшины Украины

      Не два апостоли–юдеї,
      Життя яких забрали за ідею,
      Стоять передо мною нині,
      А знавіснілий ворог України –
      Петро, що став великим
      На кістяках козацьких. Без ліку
      Прорубував він ними «вікно в Європу»,
      А Україні завдавав лиш клопіт.
      Зрина із небуття і гетьман Полуботок ,
      Затягнутий Петром в своє болото.
      Так і стоять гетьман і цар в катівні.
      Знесилений од сили, цар аж синій.
      Кров’ю заюшений, Павло не йде на мирову:
      «Лише Вкраїною я дихаю й живу...
      З твоєї ласки рабами стали її вільні люди ...
      Та знай: Петра й Павла невдовзі Бог розсудить» .

      Старий заповіт. Повторення закону. 6:4.
      Цит. за: Н.И.Костомаров. Исторические произведения. Автобиография. К., 1989, стор.410.
      Полуботок Павло Леонтійович (бл.1660-1723) – чернігівський полковник (1706-1722). Наказний гетьман Лівобережної України (1722-1723). Очолив старшинську верхівку, яка домагалася від царя відновлення гетьманства та ліквідації Малоросійської колегії. Викликаний до Петербурга, був ув’язнений в Петропавловській фортеці, де й помер від тортур.
      Цар Петро помер 1725 р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Ніяк не заговорять між собою...
      «Зеленотрав’я, навшпиньки, вище!
      В оксамити милі деревчата!
      Чи знаєте, що треба говорити,
      Як любу мою буде стрічати?»
      «Знаємо, знаємо, друже,
      Та ж не перший рік тут мандруєш...»
      «Спинись, поточе-хлопче, хоч на мить!
      Вгамуйтесь, легені вітрилі!
      Чи знаєте, що треба говорить,
      Як йтиме милий?»
      «Знаємо, знаєм, красуне,
      Cтільки літ ходиш з сумом....»
      ...З деревами, із травами говорять,
      Вітри гамують і потоки...
      Ніяк не заговорять між собою...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Довічне каяття
      День прожит… Ну и слава Богу!
      Федор Тютчев


      А найстрашіш усе ж - безмеття:
      Куди стрело, туди брело.
      Те узвичаєне прикмеття:
      «Якось та буде, бо не було
      Ще так, щоб якось та не було».
      Ще руки сильні. Ще широкі плечі.
      Ще товариства – дай Бог кожному
      І гранчаки ще не порожні
      Іще дівчата - всі твої.
      Життя співа, неначе солов’ї,
      Під музику «Іще не вечір».
      А вечір наступа і в ніч вже переходить.
      І ти вже не «герой», а просто перехожий.
      Мов лист на дереві останній,
      Тремтиш один в осінній хвищі.
      Понад тобою вітер свище...
      Ти молиш Бога безустану,
      Щоб одвернув од тебе лихо
      І старість дав безклопітну і тиху.
      Та громом пролунає з-під Небес:
      «Талан, що дав тобі Я, весь
      На легковажні ти розтринькав будні.
      Тож хай уроком іншим буде:
      Не тихе дам тобі життя,
      А лиш довічне каяття».


      І



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Може, скоріш настане каяття
      «Цієї одчайдушної пори
      Усім зустрічним
      «Добрий ранок!» говори.
      «І злодію?»
      «І злодію.
      А як його розгледиш до пуття.
      А в тім, може, скоріш настане каяття».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Червоний кінь


      35
      Миколі Мельнику

      Мені наснивсь червоний кінь.
      Червоний, норовистий до нестями.
      Він не торкавсь копитами землі,
      Змагавсь за висоту із літаками.
      «Так то ж не кінь! – кричали доокіль. –
      От був би вершник, можна б і повірить».
      А кінь червоний ще гучніш іржав
      І кобилиць у стайнях непокоїв.
      І раптом навперейми голосам
      Помчав дзвінкий хлоп’ячий голос:
      «Лети-но, конику, на пашу поведу,
      До джерела в глибокому проваллі!»
      І вмить все зайнялось вогнем,
      І гуркотом, і громом задвигтіло поле...
      А як звільнили очі від долонь,
      Уже сідати починало сонце.
      Червоний кінь навстріч Стожарам мчав,
      І вершник на коні погойдував ногами...
      P.S.
      Якби не ставить сумнівам межу,
      На нас самих цей світ давно б уже замкнувся.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Радість


      Віднайти істинну радість –
      найважче з духовних завдань
      Рабі Нахман з Брацлава

      Не шкодуй для радості
      Ні часу, ні коштів.
      Не відкладай радість
      На завтра, на потім,
      Бо, як сонце взимку
      Визирне і щезне,
      Так і радість нинішня
      Завтра вже не верне.
      Як нема своєї,
      Позич радість в інших:
      Порадій, що з бруньки
      Заквітчалась вишня,
      Що малятко вперше
      Зіп’ялось на ноги,
      Що безбожник просить
      Помочі у Бога...
      ...Радість не чекають,
      Радість самі творять.
      Хто про це не знає,–
      В непоправнім горі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Ой ви, пізні пісні...

      Ой ви, пізні пісні, вас у гніздах ще теплих
      Журавлі полишили.
      Не сумуйте, пісні, доки випаде сніг,
      Випростовуйте крила.
      А якщо в синім небі вам не стачить сил
      До людей долетіти,
      Упадіть долілиць у зелені вруна пшениць,
      Проростайте з ними до літа.
      Вийде вдосвіта в степ удова,
      Колосок розітре на долоні,
      На обрій гляне займистий
      І проклюнеться в серці задавнений біль,
      Так же схожий на пісню:
      «Ой, літа, ви літа…Видко, я вже не та,
      Якщо разом і втіха, і туга...»
      А над нею журавлик курлика-літа,
      Наче спомин про друга.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Найкращі ліки од апатії

      Аби апатію лопатою,
      Як щойновпалий сніг згорнуть
      Та виліпить кумедну апатійну «бабу»,
      Та посміятись, та забуть,
      Де причаїлась її суть...
      ...Та якже приховати
      Те, що в очах неждано залягло?
      ***
      Найкращі ліки од апатії -
      Дістать граблі та ще лопату
      І заходитися згрібати
      Опале листя. Грядку скопати
      Під нові деревця й кущі...
      Мов перукар, взяти мерщій
      Великі ножиці садові,
      Аби звільнить од сухостою
      Крону. Зробить її, немов корону.
      ...Корисні ліки ці й дешеві.
      То ж поки при здоров’ї ще ви,
      Беріться за граблі й лопату,
      Щоб назавжди забути про апатію.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Богом дане диво

      Не клич мене в музеї й галереї,
      Допоки не надивлюся
      На це ось єрусалимське небо.
      Там же такі з’являються шедеври,
      Що копіями земні творіння видаються.
      Поглянь: он посеред дня у лазуровій далі
      Дванадцять янголів із сурмами
      Неспішно пролітають
      І так же дивовижно грають
      Воістину небесний Моцарта «Дивертисмент».
      Тож поки не надивлюся,
      Не вслухаюсь,
      Не розчинюся
      В Богом данім диві,
      В музеї й галереї ти мене не клич.









      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Що за голосок в Іванка!..


      "Вийди, вийди, Іванку,
      Заспівай нам веснянку!
      Зимували, не співали –
      Весни дожидали..."
      країнська народна пісня


      Що за голосок в Іванка!..
      Тільки-но з’явивсь на ганку,
      Простягнув руки до сонця,
      Як до кожного віконця
      Прикипіли безштаньки,
      І дівчата, й парубки.
      Відгукнулися здалека
      Льотом стомлені лелеки.
      А лошата і телята
      По дворах давай гасати.
      Пробують на міцність роги
      Козенята тонконогі.
      Півень із гори компосту
      Курочок скликає в гості.
      Гуси жалібно гелгочуть –
      На ставок рушати хочуть.
      Потягнувсь ліниво кіт,
      Ласо позира на пліт.
      Там, де птаство спозаранку
      Додає снаги Іванку.
      А земля довкруж парує.
      Комашня свій шлях торує.
      І старі уже потроху
      Забувають свої «охи»,
      Повиходили із хат,
      Щоб вкотре весну вітать.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. І все частіш спада на думку Богу

      Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
      Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
      Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
      Принишкли біля Всевишнього господи.
      Уже й самі розказують, мов казку,
      Як їм хотілось аж до сказу
      В ніч солов’їну десь біля перелазу
      До ранку цілуватися з дівчатами земними,
      Синів-богатирів заводити із ними .
      Наче у безвість ті часи гунули,
      Безжурнії часи, біблійнопроминулі.
      Щоправда, і тоді була тривога,
      Як одчайдухам закортіло зрівнятися із Богом.
      Всевишньому вдалось ті задуми порушить:
      Летіли вавілонці з високості, наче груші,
      І розбивалася на друзки мрія навісна,
      А з нею й мова на той час одна .
      Були ті будівничі, як діти, ще такі наївні,
      Не думали про братовбивчі війни.
      Трималися усі на видноті...
      А от нащадки їхні вже не ті:
      Позалізали кожен в свою нору
      І атом перековують на горе.
      І все частіш спада на думку Богу -
      Зробить реальністю і Гога, і Магога.
      ------------
      «І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали... І вони їм народжували,- то були силачі, що славні од віку». Книга Буття. 6:2, 4.
      «І промовив Господь: «Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі,- і вони перестали будувати те місто». Книга Буття. 11:6-9.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Зрозуміть себе і все, що доокола

      На білий, на рожевий квіт
      То град, то хвища.
      Якби зима, а то ж весна з учора.
      Невже на право жить
      І квітці-немовляті треба заробить?
      Хіба замало
      Пробить асфальт чи камінь розломить,
      Аби дихнуть на повні груди
      І рученята випростать до неба?
      Тільки питаю.
      Тільки силкуюсь
      Вгадати Його волю.
      Не осудить.
      Не виправдать.
      А тільки зрозуміти
      Cебе і все, що доокола.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Нема віку для любові

      Ой дідусю, дідусю, сивая борідка,
      Чом ти мене не любив, як була я дівка?

      «Любив тебе я тоді
      Та люблю й сьогодні».
      « То чому ж не натякнув
      Ані словом жодним?»
      «Та чи ж зміг я доступиться
      За хлопців юрбою?»
      « А я так же поривалась,
      Щоб побуть з тобою...»
      «Я ж бо тішився здаля
      Вродою твоєю...»
      « І нічого не зробив,
      Щоб назвать своєю...»
      «То ж тепер, як я вдівець,
      А ти удовиця...»
      «Хочеш, сивий дідусю,
      На мені жениться?
      Ну, а як на тому світі
      Марії ікнеться?»
      «Любив її головою,
      А тебе – всім серцем».
      «Любив мене, як і ти,
      Мій Грицько покійний.
      Присягалась буть йому
      До могили вірна».
      ...Нагнув спомин долу
      Голови старечі.
      …На подвір’ї в «жмурки» грала
      Безжурна малеча.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. ...Бо зганьбила Боже слово


      Ой за двором за новеньким
      Брала вдова льон дрібненький.
      Вона брала, вибирала, тонкий голос подавала.
      А там козак сіно косить, тонкий голос переносить.
      Кинув косу в долиноньку, а сам пішов додомоньку.
      Українська народна пісня


      Сів Василь під образами,
      Умивається сльозами.
      Увіходить в хату мати,
      Давай сина розпікати:
      «Знов думками у вдовиці?
      Бодай їй вже утопиться.
      Не позволю вдову брати,
      Вдова вміє чарувати...»
      «Та я ж її люблю дуже!»
      «Вона звела свого мужа...
      А дівчата за тобою,
      Як рибоньки за водою».
      Не сказав Василь ні слова,
      Сідлав коня вороного,
      Поклонивсь матусі в пояс,
      На вдовиний подавсь голос.
      А за ним навперегони
      Летять матері прокльони:
      «Шоб ти, сину, не вернувся,
      На явора обернувся!»
      Сама жала жито мати,
      Став дощищок накрапати.
      Під явором стара сіла,
      За листочок ухопилась.
      «Не рви, мамо, – голос чути, –
      Дай хоч явором побути.
      Не дала в шлюбі пожити,
      То хоч тут суд не верши ти.
      Удівонька – моя любка
      Обернулась на голубку,
      На вершечку гніздо звила,
      Мене співом звеселила».
      Подризала в горі мати
      Одна в хаті доживати.
      Відібрало старій мову,
      Бо зганьбила Боже слово.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. О, комплекс однолюбця
      Не вертай, не вертай, лиш долоні склади
      До молитви за всіх, що тебе не кохали
      Болеслав Лесьмян


      Не хочу, щоб голоблі часу розвернулись в юність,
      Тоді, присвоївши її собі на шкоду,
      Горів я безнадійно в полум’ї любові.
      Лише вона зоріла в кострищі тому.
      Годі помічать було готових визволить.
      А були ж такі ... Навіть зізнавались в тому...
      Та я затямивсь: тільки вона спроможна.
      О, комплекс однолюбця!.. Петрарка, Данте
      В коханні учнями були. Не вчителями.
      Любовна катаракта застелила очі також і їм –
      Згоріть ради одної, аніж зігрівати інших.
      З літами полуда спала. Розглянувся –
      Скільки жіночих лиць довкола квітне!..
      Краса відкрилась захватом, а не користю.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Вирви досаду з того саду
      Вирви досаду з того саду,
      Що ти плекав і боронив.
      У дальню путь візьми відраду,
      Щоб золотавий помах нив,
      Черешень квіт, гомін бджолиний
      До тебе піснею прилинув.
      Аби і в найщаслившім краї,
      Коли, буває, розпач крає,
      Ти юні пригадав літа,
      Які життя вже не верта,
      І серцем чистим помолився
      За край отой, де ти зродився.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Постава молитовна

      И если я умру, то кто же
      Мои стихи напишет вам,
      Кто стать звенящими поможет
      Еще не сказанным словам?
      Анна Ахматова


      Ще слова немає.
      Є щемінь і дрож.
      І грудка якась під серцем.
      І щось неухвитне, розхристане щось
      То зрине, то щезне.
      Ні ритму, ні рим.
      Почуття і думки злилися в якусь мішанину.
      І тільки до остраху білий папір шепоче,
      Що ніч переходить у днину.
      P.S.
      Не від хвороб і ран,
      А тільки через недосконале серце
      І руку, що не постига за серцем,
      Скінчить свій вік, –
      Якого ж щаслившого фіналу й побажати?..

      ***

      О ти, близька і невситима,
      Спокусо давня і нова,
      Коли руці писать несила
      Невтримним потовпом слова,
      Коли злились в одне двигтіння скроні і пульс.
      А на вікні блідавий просвіток замрів.
      Коли ще заспаний горобчик
      В тобі людину не вбача...
      ...Що краще пошуки вінча
      Над цю поставу молитовну?

      ***
      ...А що коли усе це –
      Видиме й невидиме,
      Непізнане і знане –
      Лежить під серцем,
      Б’ється дитячим кулачком?
      І щоб збагнути світ –
      Частіше наслухати серце.
      І щоб не звергнуть світ –
      Частіше затискати серце.
      До зойку. До млості.

      ***
      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає,
      Все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.













      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Паганіні

      У Паганіні є щось демонічне.
      Так грає той, хто продав душу дияволу
      З архіву Ватикану

      Як флажолету, здається, нема вже сил для лету
      І, мов той жайвір, зависає він у високості,
      І пада раптом грудкою од млості,
      Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
      Аби злетіть на височінь незвідану іще.
      То холодом, то жаром серце обпече,
      Щоб у фіналі захлинувсь ти в звуків зливі.
      ...Та ось упав він сам. І, мабуть, вже не встане.
      Лиш скрипка з ним. Горнеться, мов немовля до татка,
      І щось своє шепоче поза тактом...
      А він куйовдить безсило струни. Не смичком – руками.
      І ронить в розпачі сльозу, бо неба вже нізащо не дістане.
      І скрипка теж із Паганіні плаче невблаганно,
      Мінором віддає свою любов останню.










      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Руки музика поклав на рояль

      Аврагаму,
      лікарю й піаністу

      Руки музика поклав на рояль.
      Очі заплющив, І тої ж миті
      Долоні немов одійшли од зап’ясть
      На дивну розмову з чорним і білим.
      Ліва басила голосом Баха,
      Переливом Зілоті права озвалась.
      А за вікном партитуру на Пурим
      Зливою й вітром зима догравала.
      Пальма до шибки раз у раз припадала.
      Може, хотіла хоч трохи зогрітись
      Може, із нами музику слухать.
      ...Руки, мов птахи, з клавіш знялися –
      Бах і Зілоті розмову скінчили.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Якже я зміг без Псалмів прожить...

      Якже я зміг без Псалмів прожить
      Мало не півстоліття?
      А там же долі людські, наче віти сплелись,
      Як і шляхи в дивовижному світі.
      Байдуже, хто їх там пройшов:
      Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
      Шукаємо ж не сліди підошов,
      А думку Господом Богом сповиту.
      В розпачі й вірі, в радості й горі,-
      Все у Псалмах по-людськи клекоче:
      Щось там на арфі, щось на кінорі...
      Щось крізь сльозами зрошені очі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Моцарта Перайя грає
      Моцарта у самозабутті
      Перайя в Єрусалимі грає.
      Повіки зачиняю. Завмираю...
      Ну, як пасажі словами передати,
      Що то злітають в незбагненну вись,
      То жайвором спадають вниз
      І змушують радіть чи сумувати?
      І раптом в мороці немовби бачу:
      Моцарт схилився на рояль і плаче,
      Вдивляючись в залу принишклу
      І не стидається сліз анітрішки:
      Чи то у захваті од гри Перайї,
      Чи, може, жаль морозом пробирає,
      Що не судилося, як він того хотів,
      Мать піаніста й слухачів таких.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Три діди, три діди полюбили бабу

      Три діди, три діди полюбили бабу,
      А четвертий, манюсенький, причепився ззаду.
      Трьом дідам, трьом дідам баба дулі тиче,
      Четвертого, маленького, за чуприну смиче.
      Українська народна пісня

      Три діди, три діди, як бува нап’ються,
      Деркачами й рогачами старенькую луплять:
      «Оце тобі за любов, а оце – за дулі!»
      Баба в крик, бо болить, а діди трикляті:
      «Більш не будем тебе бить!»
      Та й мерщій тікати.
      І тоді на бабин крик виліза з-під печі
      Четвертий, малесенький, що старій по плечі.
      Він цілує її, він милує її, ще й на гулі дмуха.
      І бабуся замовка, щоб милого слухать.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Не смерті шукаю для душогуба

      Не вбивай
      Книга вихід.20, 13

      Галина та Ілля Епштейни втратили тої кривавої ночі
      одразу доньку Тетяну, двох онуків, зятя, сватів.
      Газета «Маарів»(Ізраїль). 11 листопада 2009 року

      Не смерті шукаю для душогуба,
      Бо ж за відраду вона йому буде.
      Смерть, а тим паче раптову,
      Він хоч і зараз прийняти готовий.
      Що таке куля, петля чи ін’єкція?..
      Все це мізерним таким видається.
      Кари шукаю для душогуба,
      Що різав і немовлятко беззубе:
      Бачте, на батька воно дуже схоже.
      Лишити живим – просто негоже...
      Кари шукаю, але кари незвичної,
      Та не знаходжу й в часах інквізиції.
      Кари такої, що не бувало,
      Щоб в самім пеклі чортів здивувало.
      Кари шукаю для людоїда...
      Та хоч знайду, демократія рідна,
      Світом уславлена демократія
      Виставить враз адвокатську братію.
      А та готова й собаку скажену
      Зробити законнно...лиш навіженою.
      І не в тюрму, а в психушку помістить,
      Щоб міг людоїд там і пити, і їсти,
      Ще й телевізор щодня подивитись,
      Щоб знать достеменно, що діється в світі...
      Словом, щоб жив людоїд десь там років зо двісті.
      Кари шукаю для душогуба,
      Бо нависа над людиною згуба.
      Кари шукаю... і не знаходжу,
      І знемагаю в безсилій дрожі...
      ...Та все ж сподіваюсь: Бог допоможе!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. У якій криниці утопить ревниці

      Ой ходив донець сім год по Дону,
      На восьмом году сам додому йду...
      Прив’язав коня та й до прикорня,
      Сам ліг спочивати возлі коника.
      Українська народна пісня

      Тільки захропів, наче сім міхів,
      Зблизька чи здаля підповзла змія.
      «Ось ти, дурню, спиш, – так йому сичить, –
      А жона твоя з іншими гуля.
      Збіжжя все твоє дорозпродує,
      Коні і воли в корчму перейшли,
      А сини-орли у розбій пішли.
      Встань же, не барись, за діло берись!
      Може, встигнеш ти хоч щось зберегти…»
      Відповзла змія, наче й не була.
      Скочив на коня, та не підганя –
      Коник-буревій вже примчав на двір.
      Жона молода – золота коса
      Відчиня коханому швидко ворота.
      «Здрастуй» не сказав, з плеч голову зняв.
      Огляда господу – і молиться Богу:
      У конюшні – коні...Ясла волів – повні…
      Дорогі сини додивляють сни…
      В небі голубім зграйка голубів,
      Зграйка голубів кружеля в журбі…
      Догора краса, мов у день роса...
      ...У якій криниці утопить ревниці,
      Щоб коханій вірить, а не поговірам,
      Та щоб жить із серцем в злагоді – не в герці?..




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Ватажки
      Ой попід гай зелененький
      Ходить Довбуш молоденький .
      На ніженьку налягає,
      Топірцем ся підпирає.
      Ой, ви, хлопці, свистом-свистом,
      Засипає стежки листом.
      Ой, ви, хлопці, бігом-бігом,
      Замітає стежки снігом.
      Українська народна пісня

      І побачив Добуш Коломею і вигукнув: «Нема на землі людини без столу й печі, тільки в нас нічого нема». «Не сумуй, Добуше, зараз налетимо на місто, тоді й одвідаєш жидівських паляниць і вип’єш багацько вина!»
      Шмуель Йосеф Агнон «Шабля Добуша»

      «Ось нарешті й крайня хата.
      Треба газду привітати!», –
      Так сказав Олекса хлопцям
      І постукав у віконце.
      Раз і два.... Нема одвіту.
      Кілька свічок в хаті світить...
      За столом сім’я сидить...
      На покуті – сивий дід ...
      «Оце так стрічати гостя
      Між жидами повелося ?
      Не поможуть замки ваші,
      Як плечем двері підважу».
      Всею силою наліг,-
      Мало не звалився з ніг,
      Бо була на те причина –
      Двері ж тільки-но причинені.
      У світлицю Довбуш входить
      І на діда шаблю зводить.
      Бородань стоїть незрушно
      Та губами ледь ворушить.
      У руці трима чарчину
      І не кліпає очима.
      «Чом стоїш, мов пень гнилий?
      Таж вина гостю налий!..
      А... не хочеш говорить?..
      Перейдеш ураз на крик!»
      Опуска Довбуш шаблюку
      Прямо дідові на руку.
      Та на подив чималий
      Лиш вина трохи пролив.
      А од крапель лезо сталі
      Преважким опришку стало.
      І шаблюку, що все крушить,
      Вже не в змозі з місця зрушить.
      Реб Ар’є (це був той дід)
      Освятив шабесний хліб
      І, як здавна повелося,
      Запросив до столу гостя.
      І пили удвох, і їли
      Під сумний спів заметілі
      Два тутешні ватажки:
      Проводир грізних опришок
      І знавець Святої Книжки.
      Зустрілися ворогами,
      А прощались другарями.
      Так було, а чи інакше –
      В Коломиї знають краще.
      Та відтоді і опришки
      Спочивали в шабес трішки.
      ...Перш ніж знятися у небо,
      Пригадав Олекса ребе
      І сказав в останню хвилю
      В товаристві, серцю милім:
      “Хлопці, топірці сховайте,
      Крові більш не проливайте,
      Бо кров людська – не водиця,
      Проливати не годиться “.

      Довбуш (Добуш) Олекса був ватажком опришків у 18-му столітті. Легенди оповідають, що награбоване в багатіїв добро й гроші він роздавав бідним.
      Коломея (Коломия) ¬ містечко Івано-Франківської області в Україні, переважну більшість якого до Другої світової війни становили юдеї.
      Газда –господар.
      Під час шабесного освячення вина й хліба юдеям не можна відволікатися.
      Реб Ар’є Лейб Пістнер із Коломиї був одним із знаних хасидів-цадиків (праведників). Його наставник – засновник хасидизму Бааль Шем Тов (Бешт).
      Це сталося в п’ятницю ввечері, коли юдеї стрічають шабат (шабес) – Святу Суботу, виконуючи одну з десяти Божих Заповідей.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Вирви досаду з того саду

      Вирви досаду з того саду,
      Що ти плекав і боронив.
      У дальню путь візьми відраду,
      Щоб золотавий помах нив,
      Черешень квіт, гомін бджолиний
      До тебе піснею прилинув.
      Аби і в найщаслившім краї,
      Коли, буває, розпач крає,
      Ти юні пригадав літа,
      Які життя вже не верта,
      І серцем чистим помолився
      За край отой, де ти зродився.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Не похиляйся над собою
      Професору Мирославу Мариновичу


      Не похиляйся над собою,
      Не дай розлитися журбі.
      Всевишнім подароване тобі,
      Не все в нові світи полине за тобою:
      Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
      Аби земне на Землю повертати.
      І як у вічність відліта душа,
      Борги твої бере хлопчина чи дівча.
      Та що робить, якщо ти з тих,
      Що тільки й думки: ще не все устиг?
      До кого голос Господа не долинає вниз:
      «Бери по силі! Не підвередись!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Канівщина

      Итак, опять увиделся я с вами,
      Места немилые, хоть и родные,
      Где мыслил я и чувствовал впервые –
      И где теперь туманными очами,
      При свете вечереющего дня,
      Мой детский возраст смотрит на меня.
      Ф. Тютчев

      Міріади доріг на землі пролягло.
      Вже у космос лаштуються діти.
      А мене тільки й тягне, що в рідне село.
      Кажуть – так починають старіти...
      Боже ж, як тут змаліло все.
      Навіть шлях до Дніпра скоротився.
      Я прибульцем стою і тамую щем.
      Щем гіркий, що під серце вмостився.
      Моїх стоптаних, сколотих ніг
      Не знаходжу слідів по ярах, на горі,
      На ранковій росі конюшини.
      Я за козами мчав безнадійно тоді,
      А виходить свій шлях прокладав в батьківщину.

      ***
      Na taką miłość nas skazali
      Taką przebodli nas ojczyzną .
      Zbigniew Herbert

      Чому із звідусюд далеких
      Ми добиваємось в забуті Богом села
      І припадаємо грудьми до споришу,
      До груші тулимось щокою?
      Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
      Так болісно бракує частки,
      Що зветься отроцтвом?
      Невже і справді життєве коло
      Має замкнутись там,
      Де тільки починався?
      Невже і справді
      Цей світ безмежний тільки тому,
      Що в кожного є клаптик свого неба
      Землі своєї терпкий до ностальгії присмак?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Голосіїв ліс
      Посадив хто і насіяв
      Зелен-диво Голосіїв?
      Хто круті насипав гірки,
      Аби лижі мчали стрімко?
      Хто протоптував стежки?
      Наскликав хто птаства стільки?
      Хто навчив лякливу білку
      Їжу брати із руки?
      Я не знаю достеменно,
      Та для тебе і для мене,
      І для тих, хто ще не зріс,
      Покоління з поколінням
      Посплітав тугим корінням
      Голосіїв ліс.
      ***
      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка личинку тягне,
      Наче хмиз баби.
      Даю дорогу.
      В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».
      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Скарай мене, Поезіє, дорогою
      Скарай мене, Поезіє, дорогою,
      Я стільки не добрав на ній думок...
      Дорогою і людською тривогою
      Карай, карай, щоб голос мій не мовк!

      ***
      Отак би йшов і йшов
      До скону підошов,
      А далі – й босоніж
      Із осені у весну.
      Хай ноги не несуть,
      Руки немовби перевесла,
      Не в цьому суть.
      Спинюсь – як упаду
      Чи шлях зумисне перекреслять.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Усе, що пам'ять нарекла Десною
      Жовкне лист на верхів’ї беріз,
      І туман над Десною спроквола снується,
      І туманіє зір під навалою сліз,
      І на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є.
      Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
      ...Що так хутко павук на ожині снує –
      Карту Лети чи шлях журавлиний?
      ***

      Цього літа не випало буть на Десні.
      Мою давню відраду заступила лікарня.
      Тільки в снах медоносив луг,
      Тільки в снах чорногузом верба клекотіла.
      І хотілось добути із білого всі кольори,
      І на стрекіт і висвист розбити тишу...
      Цього літа не випало буть на Десні,
      Та Десною я думав і дихав.
      ***

      Плакучі верби припиняють плач,
      Сором’язливо віття одгортають,
      Коли берізки, кинувшись у скач,
      «Метелицею» кола пролітають.
      ...Мабуть, веселі люди садовили їх,
      Мабуть, пісні позагортали в лунки,
      Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
      І жарти з чаркою розлунюються лунко.
      P.S.
      Воістину – на всьому,
      До чого людина доклала руку й серце,
      Навіки відбилась її вдача.

      ***

      Каштан засмаглий, двійко жолудів
      Та кетяг горобини –
      Оце й усі сусіди мого столу.
      Каштан навча вагу відчути.
      Жолуді оповідають про могуття дуба.
      Мугиче тихе мурмурандо горобина.
      Як і додам щось,
      То хіба що очеретину з-над Десни
      Та гілку терну з Чернечої гори.
      Для рівноваги, звісно.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Я думав, Десно, не тутешня ти
      Я думав, Десно, не тутешня ти,
      Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
      Так безнастану крутиш течію свою
      І береги нещадно крушиш.

      Я думав, Десно, десь з далеких гір,
      Коли ще на Землі дива вершились,
      Ти вийшла якось на слов’янський слід,
      А повернутися додому не зуміла.

      Я думав, Десно, те і се про тебе,
      Допоки не схилився над собою...
      ...Які ж до зойку схожі долі
      Трапляються в людини і ріки.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    236. "Милости жадаю, а не жертви!"
      Відкладу читання, заплющу очі й бачу:
      Збирає хмиз він, щоб зготувать вечерю.
      Не знати, чи юдей, а чи тубілець.
      Відомо лиш, що сталось це в суботу,
      Коли роботу заборонено Всевишнім.
      І от його знайшли та й привели у табір.
      Звернувсь Мойсей до Бога і почув:
      «Укаменований хай буде цей чоловік!»
      І вивела громада його за табір,
      І був забитий він камінням.
      Може, й не знаючи, за яку саме провину.
      Бачу укаменованого того чоловіка
      В пустелі, коли ще ж і юдеї
      До пуття не знали приписів Господніх.
      Тож не випадково після події тої
      Всевишній наказав Моше, аби юдеї
      Ціціт зробили – китиці по краях одежі,
      Аби накази Бога пам’ятати повсякчас,
      А не ходити за серцем та очима.
      Бачу укаменованого того чоловіка
      Думаю: а нагодись тоді Ісус із Назарету.
      Не звернувся б він за порадою до Бога,
      А сказав би без остраху громаді те,
      Що через тисячоліття кинув фарисеям,
      Як ті глузливо дорікали,
      Що зголоднілі його учні
      Зривають колоски ячменю в Святу Суботу:
      «Милости жадаю, а не жертви!».
      То теж були слова Господні.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Серед листів, що дав мені Богдан

      Серед листів, що дав мені Богдан,
      Як познайомився зі мною, журналістом,
      Мене найбільше схвилював отой,
      Де в Ступчин голос закохалася сліпа.
      Читав я не без дрожі жінчині слова,
      Що щастя віднайшла в «Украденому щасті»,
      І співчував: не звідала ж вона
      Силу Богданових безмовних жестів,
      Коли Театр Франка про все на світі забував,
      Готовий кинутись на сцену,
      Аби Миколу виручить з біди...
      ...Скільки ж бо літ спливло відтоді...
      Тепер і я ось, мов та сліпа,
      Лише вслухаюся у Ступчин голос.
      І тільки в пам’яті спливають
      Такі промовисті його безмовні жести.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Півник заспівав в Єрусалимі

      Півник заспівав в Єрусалимі,
      І на вранішній отой тоненький спів
      В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
      У далекому тепер, як і літа, Яготині.
      Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
      Не герої на баскім коні,
      А сумне «кру-кру», неспішний постук дятла
      Та змагання досвітніх півнів,
      Та щемкі до болю виднокраї,
      Та могили друзів і рідні,
      Та стежки, де бігали малими,
      Та бузок з каштаном навесні...
      ...Півник заспівав в Єрусалимі,
      А мені здалось – в Яготині.

      ***
      Неймовірно, що соловей співа не про кохання
      (Та ж без’язиких поетами робив він),
      Що не літа нам відкуковує зозуля
      (А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
      Щем журавлиний лине не до нас
      (На чужині він же за голос батьківщини)...
      Та голову схиляю перед тими,
      Хто вилучить спромігся з перемов пташиних
      Те, що спиняє нас в житейській біганині.
      «Тьох-тьох», «ку-ку», «кру-кру»,
      Пребудьте з нами відгуком дитинства,
      Коли ми ще всьому беззастережно вірили,
      В’яжіть нас навіки із краєм материнським.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Не намагайся скривдить скривджених

      "...Я їм дам у Своїм домі там в мурах Своїх
      місце і ймення, що краще воно за синів та дочок,-
      Я дам йому вічне ім’я, яке не понищиться"
      Книга пророка Ісаї, 56.5


      Не намагайся скривдить скривджених.
      Всевишній їх сотворив такими
      Не для твоїх глузів й кпину
      (Найчастіш – позаочі чи в спину),
      А щоб пам’ятать щоднини,
      Що й ти стать можеш поміж ними.
      Отож, якщо сліпого стрінеш чи кульгавого,
      Хай серце відгукнеться зовом неугавним:
      «Допомогти каліці! І негайно ж!»
      І слово дяки відгукнеться тобі двічі –
      На цьому і на тому світі,
      Бо в кожнім місці, в кожну мить
      Погляд і слух Всевишнього – поміж людьми.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Поезія його прещедро наділила

      "...В повітрі пише ще його рука"
      Микола Зеров

      Поезія його прещедро наділила
      Усім, чим доля так безжально обнесла:
      І слух, і мову у рядки втілила,
      А серце й мозок жаром обпекла.
      І все ж була Муза безсила
      Проти нових оружних дикунів,
      Чия рука безоглядно косила
      Її улюблених синів.
      І ти, Олексо, був посеред перших,
      Кого червона зграя прирекла на згин.
      Було тобі, щоправда, аніж іншим легше,
      Бо обійшов тебе і посвист куль, і кпин.
      І, може, в передсмертнім змахові руки,
      Як у найвищім творчім злеті,
      Ти заповів ще не довірені паперові рядки
      Ще не народженим поетам.
      «Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття щодо такої шляхетности думок, такого міцного й суцільного патосу піднесення і, нарешті, такої широти й людяности мислення. Це тим паче вражає, що Влизькові всього 19 років[1].,- писав Яків Савченко в журналі «Життя й революція» (1927р.) про його «Дев’яту симфонію».




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Вже рік минув, як виселили голубів з горища

      Вже рік минув, як виселили голубів з горища,
      Але щодня вони разів по кільканадцять прилітають
      І б’ють дзьобами в ляду, через яку колись в гніздо влітали.
      Зранку й до вечора намарне добиваються туди
      Та ще на мене скоса позирають червонястими очима.
      Мовляв: «Допоможи ж, нарешті, безсердечний чоловіче!»
      «Не можу!..» - відповідаю поглядом сумним, бо добре знаю,
      Який гармидер там чинили і як непросто вигнати було їх відти...
      ...Чом же для тебе дивина, що я щодня думками рвуся в Україну?!
      Невже ж мій потяг до місця, де зродився, слабший, аніж в голубів?
      А там же, на Канівщині, окрім гнізда, в якому хазяйнують інші,
      Ще ж і стежки, що в босі ноженята врізались назавше...
      І товариство, котре не все вляглося спочивати в землю...
      І чар, що не вкладається в слова, від виднокраю, неба і повітря...
      ...Зранку й до вечора парами і поодинці
      Прилітають голуби і б’ють дзьобами в ляду.
      I в унісон із ними клює до болю серце.

      2010



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Я мушу знати все. І не питай навіщо

      Я мушу знати все. І не питай навіщо.
      Я хоч і відгомін Великої Сурми,
      Та серцю часом так стає затісно,
      Так лопотить воно крильми,
      Що вже тоді ні ночі не доспати,
      Ні в чарах любощів згоріть,-
      Лиш по закресленім писати,
      Заплутавшись у гомоні століть.
      * * *
      Заплутавшись у гомоні століть,
      Де все неспокоєм і одчайдушшям дише,
      Напомацки шукаю слід
      (Бодай один), що приведе до тиші.
      Нема його. А тільки стогін є
      Та хмари вороння, та сміх на кутні...
      Чому так знехотя зозуля голос подає?
      Чому лякається оголеності сутнє?
      1982




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    243. На гору! На гору!

      На гору! На гору!
      Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
      Де вітер і сніг розходилися в грищах,
      Де зашпари, сльози і сміх.
      З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
      Ледь мріє-іскриться лижня.
      На цій я чи, може, на іншій планеті
      В дикому захваті мчу навмання?!
      «Ще мить – поворот і скінчитится мусить гора», –
      Подумав – і сторч головою.
      І замість кричать переможне «Ура!»
      Розшукую лижі з журбою.
      І знову на гору. Вдесяте й усоте,
      Хоч віхола б’є навідліг.
      Чого я затявсь? Не штурмую ж рекорди.
      Болітиме спина, з утоми не чутиму ніг...
      Та нехіть і втому, і страх поборовши,
      Готовий я падать вдесяте й усоте,
      Щоб сину до мужності шлях був коротший,
      Щоб ризику завше ішов він навпроти.

      1979



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. У кожного свій світ

      Люблю осінь
      За мокрий поривчастий вітер,
      За роздумні дощі, поєдинки останнього листу.
      Тільки засніжену зиму люблю.
      Чекаю весну.
      Радію травичці, що пробила асфальт.
      Переймаюсь клопотами птаства.
      Із щемом зауважую кінець літа...
      Люблю цуценят, не люблю надто злих собак.
      Не люблю котів за потайність.
      Люблю горлиць, не люблю голубів.
      Намагаюсь збагнути одвічний сум корів.
      Невибутньо захоплений конями.
      Люблю чепурну,
      А ще більше забрьохану в грищах малечу.
      Люблю погамовану мудрість літніх.
      Люблю, не люблю, захоплююсь, вірю...
      Моя втіха, моя зненависть, мій глузд...
      Мій світ.
      Заглядаю в очі,
      Проектую твій світ.
      Так боюся в чомусь схибити.
      P.S.
      У кожного свій світ.
      Хто не створив його,
      Великого світу не знайде.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Як гірко плачуть наші діти
      Як гірко плачуть наші діти,
      Коли неправедно караєм.
      Наче журавель підбитий
      Над посмутнілим небокраєм.
      А найстрашніші тихі схлипи,
      Зойки до остраху і дрожі...
      ...Немовби вдарили під дихало –
      Кричати б треба.
      А не можу.
      1979



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Сказала в злості ти

      "Як много важить слово..."
      Тарас Шевченко

      Сказала в злості ти:
      «Іди під три чорти!»
      І він пішов, не знаючи у бік який іти.
      І байдуже – направо чи наліво...
      А ти отямилась, як серце заболіло:
      «Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
      Як далі склалось в них – не знати допуття:
      Зійшлись вони чи розійшлись навіки.
      Як інколи вершать життя
      Слова-принади і слова- каліки.
      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку

      Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
      «Які слова! Таж то сама любов!..»
      ...Нажаль, слова.
      Не загніздилися в серцях
      Лаур, Марій, Ликер.
      Так і літають нічиї.
      Невже на те, шоб справджувавсь
      Одвічний парадокс:
      «Гіркіш страждання – ваговитіш слово»?





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Читаю Тичину серцем - не очима

      Читаю Тичину серцем – не очима.
      Крізь серце свищуть вітри його доби.
      А він на вітрах тих прапором має
      Такий же бо соняшний та голубий.
      То як же червоним все те залилося?
      Як замість зозуль трактори загули?
      Як голод і мор проросли колоссям?
      І як же трансфер зміг на дружбу народів зрости?..
      Питаю-питаю, а в кого одвіту шукати,– не знаю,
      Бо начебто з ним і я завинив.
      І тільки Вкраїна, як мати, і знає, й прощає
      Великих своїх і малих синів.

      1989



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Не воювать,а тільки відвойовувать
      Не воювать, а тільки відвойовувать
      Чужинцями загарбане добро –
      Така-от випала тобі планида, Україно.
      І відвойовано-таки воно було б...
      Якби
      За булаву проводирі твої не бились,
      Якби
      Тверезим назвався королем Богдан,
      Якби
      Не перехитрив себе Мазепа,
      Якби
      Криваві чоботи Петрові носи і галагани не лизали,
      Якби
      В Петлюри більше було вдачі,
      Якби
      Махно знав, де йому пристати...
      Якби...Якби...Якби...
      Коли ж нарешті без цього триклятого «ЯКБИ»
      Вкраїна суверенною стане де-факто.
      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Він песика назвав бомжем і відштовхнув
      Він песика назвав бомжем і відштовхнув.
      І песик заскавчав і став обнюхувати інших.
      І ось до мене підійшов,
      І сумно так заглянув у вічі.
      «Ні, ти не бомж - он пасочок на шиї...
      Загрався, мабуть, от і заблудивсь...»
      Та співрозмовник мене уже не чув:
      Хвостик задер і нашорошив вуха,
      І притьмом, мов ракета, полетів -
      І опинивсь в обіймах старого чоловіка.
      І слава Богу, що все скінчилось так –
      На радість і мені, і гицлям .

      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Пальці на струни кидай, кобзарю

      Пальці на струни кидай, кобзарю.
      Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
      Щоб попід канівським небом безкраїм
      Серце розкраяли думи-жалі.
      Може, на спів твій кроком розважним
      Вийдуть з могили рука при руці,
      Вийдуть задумані, вийдуть одважні
      Знані й незнані наші співці.
      Вийдуть, розглянуться доокола,
      Струсять із себе порох століть
      Та й запитають нев’янучим словом:
      «Як там Вкраїна сьогодні стоїть?»
      І порадіють, що волю здобуто,
      Що з пут московських звільнилась нарешті.
      І засумують, що розбрат-отрута
      Все про минуле змовницьки шепче.
      «Грай нам, кобзарю, про завтрашню днину!-
      Крикне Тарас зі свого піднебесся.-
      Грай про Соборну нашу Вкраїну,
      Що в мирі й злагоді має воскреснуть!»
      ...Пальці на струни кидай, кобзарю,
      Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
      Щоб попід канівським небом безкраїм
      Думи Тарасові й наші збулись.

      2005



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Чи ними ще не вистелено світ?

      Чи ними ще не вистелено світ?
      Чи ними світа ще не вславлено?
      Невже не ними зір твій пломенить
      Несхибно так, примружено, аж райдужно?
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать, чи пак
      Стискають руку завтрашньому вбивці.
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать, чи пак
      Гойдаються, розвішані на слові.
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать...

      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Якби мені дано було від Бога
      Валентині Рубан,
      професору мистецтвознавства


      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються навіть окремі їхні фрази.
      У пристрастях своїх вони такі ж наївні, як і ми,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина, що бачу їх людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев? І немічні, й не вічні.









      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Серед зими, як горобці поснули

      Серед зими, як горобці поснули,
      І пітьма по кімнаті залягла,
      Балконні двері стиха прочинились,
      І на порозі... батько стали...
      Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
      Ми Баха далі слухали удвох –
      Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
      Здавалось, Бах переконать хотів,
      Що все те пережито не стільки ним, як нами...
      Хотів я батькові про це сказати.
      Відчинив повіки –
      Ні музики, ні батька.
      Навстежінь балкон.

      1980



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Мені б годилося зненавидіть вогонь
      Мені б годилося зненавидіть вогонь,
      Що предковічний ліс жер на Кармелі .
      Зненавидіть і вітер навісний,
      Що потурав палити рукотворні села.
      Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
      Що не прийшов на поміч погорільцям...
      Та не наважусь навіть осудить
      Даровану Всевишнім трійцю.
      Не йде із пам’яті , коли малим
      На розпал в піч я ніс позичену жарину,
      Як аж до сліз дививсь на млин,
      Що крила безнадійно опустив,
      Неначе птах, що не злетів у вирій,
      Як восени вітав дощу малу краплину,
      Бо ж вочевидь ввижалась вже тоді
      До паморок духмяна та пухка хлібина.
      Тому-то дорожу, як Божим заповітом,
      Його посланцями –вогнем, дощем і вітром.
      І як до болю прикро часом далебі,
      Що дар оцей для всіх присвоїв хтось собі
      І бавиться вогнем, немов маля примхливе,-
      На горе оберта дароване Всевишнім диво.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. й пішла я в понеділок, в суботу вернулась
      «Розвивайся, сухий дубе, на чотири листи.
      У козака три дівчини – ні з одної користи:
      Одна пішла в вісінь заміж, друга у м’ясниці,,
      А третяя – світ за очі, четверта – в черниці»
      Українська народна пісня

      Ой пішла я в понеділок, в суботу вернулась.
      Вибачайте мені, сестри, що недовго була.
      У вас лагідно і тихо...Янголи довкола...
      Та я в кожнім із них бачу любого Миколу.
      Залицявсь він до Горпини, Секлети і Марти,
      А до мене не озвався ні словом, ні жартом.
      Ізтончилась я і стала, немов та билина.
      Було личко, як яблучко, тепер, як калина.
      Та не рада я нітрішки, що милий у варві,
      Бо ж люблю його так палко по Божому праву.
      Таж і гроно діточок щораз вві сні бачу...
      ...Засилай скоріш сватів! Не барись, козаче!..

      2004






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Рік ходила, два ходила, да усе намарне



      Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
      Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
      Той марусин поясок знає тільки в чарці.
      Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
      Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
      Як дівчата заміж йдуть – второпать не в змозі?
      Рік ходила, два ходила...П’ятий вже минає...
      Колись хлопці залицялись, зараз оминають.
      Через сад-виноград ходила по воду...
      ...І кому ж я віддала молодість і вроду?
      Він і п’є, він і б’є, і табаку нюха,
      Погляда на молодиць і мене не слуха…

      P.S.
      Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака: од бублика дірка.












      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Хоч зір з літами дещо підупав
      "Зренье рассудка становится острым тогда,
      когда глаза начинают уже терять свою зоркость"
      Платон «Пир»

      Хоч зір з літами дещо підупав,
      Саме тепер поволі прозріваю:
      Щось неповторне з воза впало,
      Як безоглядно завтра підганяв.
      «Що? Де? Коли?»-
      Не знати до пуття.
      Без остраху вернувся б пішки,
      Якби були не коні, а воли.
      Та коні норовисті дало мені життя,
      Ті коні, що не можуть встояти на місці...
      Оглянутись назад незмога анітрішки,
      Бо тільки й думки: як утримать віжки.
      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Вертали козаки в рідну Україну


      Вертали козаки в рідну Україну
      І так говорили молодій дівчині:
      “Поїдемо з нами, з нами, козаками,
      Лучче тобі буде, як в рідної мами,
      У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
      В нас хати біленькі у садочках тонуть.
      В нас пісні вогнисті, наче січа , танці,
      Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці “.
      Повірила Галя клятим бузувірам
      І сповна пізнала плату за довіру.
      У густому лісі кружеляли чари.
      Як сп”яніли хлопці, почалися чвари –
      Чи не поділили красуню-дівчину,
      Чи, може, з якоїсь іншої причини.
      Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
      “На якого дідька нам потрібна Галя?
      Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
      Що втопив царівну в морі-окіяні? “
      І ліс реготався п”яних голосами,
      Як в”язали Галю до сосни косами,
      Як до купи зносили оберемки хмизу,
      Як сосну палили від гори до низу...
      ...Кричить Галя криком не до хлопців, звісно,
      Бо вони зі свистом подалися з лісу,
      А до тих, хто дочок зможе научати,
      Як триматись матері та рідної хати...
      ...Кричить Галя криком із тієї пісні,
      Від якої серцю так нестерпно тісно,
      Бо то ж не якісь там кляті яничари
      У люті згубили Б-ом дані чари,
      А брати по крові знічев”я зламали
      Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.
      2005

      У цьому та інших переспівах, що склали добірку "Як од тої пісні серцю стало тісно", котра увійшла в книгу "Заплутавшись у гомоні століть" (Єрусалим, 2009), я відтворив своє бачення перлин народної творчості.
      Радий почути ваші голоси, любі читачі.
      Іван Потьомкін



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Всевишньому і задарма злодія не треба


      "Кажуть, що шибениці запорозьким зичаєм можна було уникнути, якщо котрась із дівчат виявила бажання вийти за злочинця заміж"
      Дмитро Яворницький
      «Історія запорозьких козаків», т.1


      Всевишньому і задарма злодія не треба:
      Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
      Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
      Як уникнути кінця прадавньому роду.
      Невідь відки узялася вся у шатах білих,
      Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія,
      Простягує степовичка засмаглії руки,
      Щоб звільнити неборака од скорої муки.
      «Що ти, діво, не мара (бо й таке бувало),
      Перед шлюбом із лиця зніми покривало».
      Підіймає діва руки, та чомсь неохоче,
      Відкрива своє лице й заплакані очі.
      Одвернувсь злодій нараз і звернувсь до люду:
      «Ліпше вже на шибениці урізати дуба!»
      Не второпав недотепа на гірку ту пору,
      Що то віспа із красуні зробила потвору.
      Не додумався поглянуть дівчині у вічі,
      А вона могла б невдовзі помогти і Січі:
      Народила б їй на славу хлопців-одчайдухів.
      Не спромігся глянуть в завтра – Бога не послухав.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Немов ті гулі-пагорби


      "З вуст малят і немовлят зробив Ти силу..."
      Псалом 8:3

      Немов ті гулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Випадають з обойми живих
      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне: «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань просто вийти з життя
      Крізь зачинені наніч двері.
      Нехай іншим оркестри та словеса,
      Нам востаннє дещицю хотілось би в цьому світі:
      Щоб дружина без смутку ввійшла у нове життя,
      Щоб про неї завжди дбали діти...
      ...Випадають з обойми живих.
      Наче кулі свистять імена
      І лягають на серце болем.

      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. І Шуман, і Ван-Гог, і Врубель, і Чюрльоніс

      І Шуман, і Ван-Гог, і Врубель, і Чюрльоніс...
      Скільки ж бо їх, кого Ти гнав і гониш
      Із божевільні в божевільню!..
      Зглянься, Боже: вони ж не вільні од ноші,
      Що Ти поклав на їхні вутлі плечі.
      Оту, що тишу розбиває вщент посеред ночі.
      Ти ж начебто не чуєш і не бачиш
      І тільки невдоволено шепочеш:
      «І це не так, і те доправить слід...»
      І присуд Твій пече чи крижанить, мов лід.
      Невже не знаєш, що натруджені оці ось руки
      Не в змозі витримать навалу барв і звуків?
      Нехай і генії, й таланти, але ж ніякі не Атланти.
      Благаю, Боже, переклади на інших
      Полотна, нотоносці, вірші,
      Аби знесилені Твої обранці
      Жили, як люди, уночі й уранці.
      Та невмолимий Ти до підневільних:
      Женеш до скону з божевільні в божевільню.


      2010




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. І від Богдана, й від Івана

      Дай, боже, згоди святої Вкраїні,
      Хай Україна у січі не гине!
      Вже Україну в крові покупало,
      Невинним людям надміру припало
      Лазар Баранович
      «Світ стрясають грози на людськії сльози»

      І від Богдана, й від Івана
      Та ж і від Нестора-баламути
      Ще не загоїлася рана,
      Не всі розплутано ще пута.
      І найВерховніший консиліум
      Допомогти хворій безсилий,
      Бо ліки десь і кимсь розкрадено.
      Тому й лікують лиш порадами.
      І хоча хвора ледве дише,
      Несуть на підпис закон-дишло,
      Аби нічого не порушить
      І ні на йоту з місця зрушить.
      Вві снах Європу хвора бачить,
      А як проснеться,- гірко плаче.
      ...Невже за те Тарас поневірявсь по світі?
      За те вмирали марченки і стуси,
      Аби нащадки – збайдужілі діти -
      Вкраїну руйнували і без землетрусів?
      Та віриться: їх Бог напоумить,
      І врешті-решт настане така мить,
      Що й Україна гідно стоятиме поміж людьми.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Ти поспішаєш...


      Ти поспішаєш...
      Ну, скажи на милість,
      Куди летиш, що гнуться закаблуки?
      Забула праску вимкнуть?
      Вередували діти?
      Просто мусиш поспішать...
      ...Бо Жінка...
      А ти притиш ходу.
      Заворожені, спиняються чоловіки.
      (Отже, не все люстерко знає…)
      На білий світ виходять навіть ті,
      Чия рука навчилась гладить
      Одну лиш смертоносну кнопку.
      Дивіться, лобуряки,
      В яку мішень націлились гармати,
      Куди упасти мають бомби...
      Спинися, Жінко,
      Кричи на повні груди,
      Що, швидкості додаючи планеті,
      Самі ж ми й зірвемо її із вісі.
      Спинися, Жінко,
      Світ весь зупини на хвилю.
      Нехай уперше, а не востаннє
      Бачать чоловіки,
      Що життя – це ти.
      Може, нарешті зникне лихоманка,
      Не кричатимуть спросоння діти.

      2001



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Як мати молода вслухається у сон дитини
      Як мати молода вслухається у сон дитини,
      Отак досвітня тиша оберігає сон Єрусалиму.
      Ще зорі й місяць милуються ним із високості,
      Іще роса цнотливо пестить віти сосон,
      Ще птаство зогріває голопузиків у гніздах.
      Іще на вулиці, як кажуть, не завізно...
      Ні мовою, ні сміхом неурочним
      Не руш цю тишу непорочну.
      Оцей набуток ночі Божий
      Зробить твій день завжди погожим.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    267. Спіноза
      Спіноза

      Перестаньте называть нелепые заблуждения таинствами
      и не смешивайте столь постыдно того,что нам неизвестно
      или еще не открыто, с тем, нелепость чего может быть доказана,-
      каковы приводящие в трепет таинства Вашей церкви, которые
      Вы тем более считаете превосходящими человеческое понимание,
      чем более они противоречат правильному разуму
      Бенедикт Спиноза – Альберту Бургу,
      декабрь 1675 г., Гаага

      Смалив тютюн і кашлем захлинавсь,
      І глузував над тим, у що і сам ще донедавна вірив
      І тішив весь кагал, що й з-поміж них зродивсь такий,
      Що через кілька літ зрівняється із наймудрішими рабинами.
      Та не Барух, а Бенедикт сьогодні він.
      І, як зітре од шліфування лінз пороховиння,
      Шука й знаходить нісенітниці в Торі:
      Що вигадка синайське одкровення,
      І що скрижалів у Мойсея не було,
      Що чудеса то просто вигадка пророків –
      Божевільних чи й несусвітніх дурнів...
      Що бог – не створена ніким сама природа..
      І той народ, що дав йому життя,-
      Ніякий не обранець бога, а такий, як всі
      (Щоправда, за гординю розпорошений по світу).
      Словом, зводить нанівець усе,
      На чім гебрайський люд тримався споконвіку.
      Не оминув і гоїв Бенедикт, серед яких тепер він,
      Вигнаний з юдейської спільноти, жив.
      Пресвітери, і пастори, й ксьондзи, як і рабини,-
      Змайстровані всі на один копил,
      Щоб збаламучувать незрілі душі пастви,
      Розсіювать дурман і правду заволочувать байками ...
      ...Він кашляв і смалив тютюн, щоб подолать сухоти,
      І встигнуть з релігійних пут на шлях науки,
      А не вигаданого бога, вивести одурені народи.
      Та світ ішов, як і колись, в церкви і кірхи, і костьоли.
      Щодня юдеї в синагогах припадали до Тори
      І пильнували, щоб молитви стелились в бік Єрусалиму...
      Чи переймався Бенедикт, як помирав,
      Що хоч і став для всього світу світочем науки,-
      Зажив прокляття, а не славу свого народу



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. Отака-то в тебе місія, Росіє
      Умом Россию не понять,
      Ее аршином общим не измерить.
      У ней особенная стать –
      В Россию можно только верить
      Федор Тютчев

      У кожної нації свої хвороби.
      У Росії – невиліковна.
      Ліна Костенко
      «Записки українського самашедшого»

      Отака-то в тебе місія, Росіє:
      Проростати всюди, де тебе не сіють.
      Не пускають в сіни,- ти ламаєш стіни.
      Де тебе не хочуть,- край той слух лоскоче.
      Немає загати там, де можна брати,
      Бо ж за словом віщим сокира засвище…
      Що тобі, Росіє, Європа і Штати,
      Закохані в джинси, а не в царські шати…
      Мабуть, це від того, що Батиїв слід
      Скрутив тобі голову в азіатський схід.
      Отак ти, Росіє, з століття в століття
      Самозвану місію нав’язуєш світу.
      Та він вже не вірить в нудну твою пісню,
      Од якої, певно ж, і самій затісно.
      2010



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.13 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    269. Старі хати потомились

      Старі хати потомились
      Виглядати гостей милих,
      Поставали на коліна,
      Поміж котеджів – мов тіні.
      На старечі вутлі плечі.
      Налягає тихий вечір...
      Зачиняє ніч повіки...
      Чи до ранку? Чи навіки?
      P.S.
      Село – в місто, місто – в села.
      Ростуть міста, зникають села,-
      Така-от повість невесела.

      2009



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Не блудним сином їхав в Україну

      Не блудним сином їхав в Україну
      Із того краю, що не чужий тепер мені.
      До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
      До кладовищ, щоб до могил припасти...
      ...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
      Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
      Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
      «Ти опинився, друже, на межі:
      Усе для тебе тут таке ще рідне ,
      Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
      Ну. що на це я відповісти мушу?
      Не в змозі поділити Богом дану душу,
      Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
      Бо ж не завжди взаємність є в любові.

      2009



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Знання, як кажуть, за плечима не носить

      Дай, боже, згоди святої Вкраїні,
      Хай Україна у січі не гине!
      Вже Україну в крові покупало,
      Невинним людям надміру припало
      Лазар Баранович
      «Світ стрясають грози на людськії сльози»

      І від Богдана, й від Івана
      Та ж і від Нестора-баламути
      Ще не загоїлася рана,
      Не всі розплутано ще пута.
      І найВерховніший консиліум
      Допомогти хворій безсилий,
      Бо ліки десь і кимсь розкрадено.
      Тому й лікують лиш порадами.
      І хоча хвора ледве дише,
      Несуть на підпис закон-дишло,
      Аби нічого не порушить
      І ні на йоту з місця зрушить.
      Вві снах Європу хвора бачить,
      А як проснеться,- гірко плаче.
      ...Невже за те Тарас поневірявсь по світі?
      За те вмирали марченки і стуси,
      Аби нащадки – збайдужілі діти -
      Вкраїну руйнували і без землетрусів?
      Та віриться: їх Бог напоумить,
      І врешті-решт настане така мить,
      Що й Україна гідно стоятиме поміж людьми.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. Світлій памяті Якова Сусленського, мужнього борця за порозуміння між українцями та юдеями


      Необрізані й недорізані,
      Що вам лишилося ще ділить:
      Повість гіркаву минулих століть
      Чи в гронах червоних калинову віть?
      Не читайте ту повість нарізно.
      Разом гортайте її сторінки,
      Разом заходьте в села і штетли,
      Від крові та пожарищ іще теплі,
      З серцем відкритим на помах руки...
      ...Ось і остання сторінка. І що ж?
      Гірко, немов од ягід терпких калини.
      Гірко і прикро, і по єству дрож,
      Начебто в гості біду покликали.
      А між рядками без горя жили
      Ті, хто штовхали вас на Голгофу.
      Ті, кому разом ви кісткою в горлі були,
      Ті, кого біль ваш не ятрив анітрохи.
      Ті, хто під’юджував вас осоружно
      Змовою, підкупом, а чи й оружно...
      Стільки на розбрат пішло століть
      Замість творити одну родину!..
      Хай же на древі нової Вкраїни
      Квітне також і юдейська віть.
      2007



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Немовби дивовижний фільм

      Немовби дивовижний фільм
      (Щось на зразок довженківських сюжетів),
      Неждано пам’ять розкрутила
      Одну із канівських моїх студентських весен...
      ...Принишклі, по коліна у воді
      Стоять рожево-білі вишні та черешні.
      Човном ми пропливаєм поміж них,
      Такі ще безтурботні й мовби нетутешні.
      Чуприни непокірні куйовдить вітерець,
      Сукні притискують дівчата до колін.
      А ми, сором’язливо нахилившись вниз,
      Щосили налягаємо на весла.
      І байдуже, куди тепер плисти,
      Тільки б з корми такі ж наївні, як і ми,
      Нам усміхалися дівчата,
      Аби, мов бризки із весла,
      У човні райдугою зайнялася пісня.
      І байдуже, що то не наша, а чиясь любов.
      Бо ж наша має ще розквітнуть.
      І байдуже, куди ми пливемо –
      В Дніпро чи в Рось, в Росаву чи в Трубіж...
      Стільки ж річок тече по Україні!..
      Та раптом стоп...І обірвався фільм.
      Пам’ять сьогоднішнє відсторонило.
      Рось і Дніпро, Росаву і Трубіж
      Хамсін неждано накрив імлою Єрусалим,
      І стало враз свинцевим лазурове небо.
      І я вже не юнак, а сивий дід
      У цім пустельнім, хоч і святому краї.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Не уявляю, як це жити на рівнині
      Не уявляю, як це жити на рівнині.
      З дитинства гори й пагорби судилися мені.
      То ж, мабуть, і не дивно, що в Єрусалимі
      На фінішній життя мої минають дні.
      Який містично загадковий цей магніт планети
      В ще не пробудженій імлі досвітній!..
      Єрусалим вернувся начебто здалека,
      За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
      Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
      Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
      День нелегкий зайнявсь в Єрусалимі
      Житейськими турботами й священними рядками.
      Сьогодні хай його і ділять, і карьожать.
      Мовляв, у кожного на нього є права.
      Та лиш юдеї мали право Боже
      Священний Дім в Єрусалимі збудувать.
      Не заборонена в Єрусалим дорога,
      І кожен може тут достоту причаститься,
      Бо світ земний – одна колиска Бога,
      Єрусалим –Його пречиста пісня.
      2010



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25


    Сторінки: 1   2