Спека, коли розплавляється все.
Спека, коли розплавляються мислі.
Вітер жагучий любов принесе,
А на тополях печалі повисли.

Спека, немов на Голгофі, стоїть,
Все спопеляє в тобі до основи.
В магмі такій розтопилася мить.

У снах медові цятки - поцілунки
і бджіл рої заплутались у цвіті.
Ти ніжність заплітав у коси, світе,
між листям білосніжні візерунки.
Пахучий аромат бентежив мило,
Неначе юність уквітчала душу.
У тій красі літала птахом думка,
і нам тоді казково по

В години довгого безсоння,
В глибоких роздумах лежу:
Чому сусід протизаконно
Знов переорює межу?
Здійняв шалену колотнечу,
Приніс страждання, смуток, біль, -
Вчиняє він недобрі речі
І не збирається звідтіль.

Цвіте бузок, магнолія в саду,
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.

Космос несе не тільки
творчу енергію, але й потік
інформаційного сміття,
яке утворює
енергетичне звалище.
Скільки сміття в ноосфері!
Як розчистити джерела
від намулу? Як повернутися

Лимонниці за вітром рух тремкий.
Їй, невагомій, як же вітру проти?
І повівом несе на вістряки,
Немов на шпильку хоче наколоти
Обставина вразливу позолоту.

Нагріта сонцем, випурхнула вмить,
Сухий притулок полишИвши наспіх.

Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загубл

Цілувала ти, бо знала,
Що вуста мої, мов мед,
Мають запах трав зів’ялих
І пахтять, як ожеред.
Наче ласий плід, манливі,
Хоч гіркі, як згуслий дим, –
Викликають тільки диво,
Невтоленні вік нічим.

Травневий дивак дощ –
Це мовчазний пророк,
Що кидає землю гостинну
І мандрує на досвітку
У пошуках свідків
Вічного існування
Бородатого музики Часу:
Він теж грає на струнах

Скільки плодів у землі пропаде!
Скільки людей
залишаться непоміченими,
як ці плоди.
Вони впадуть у землю,
як сухе гілля,
стануть гумусом
для майбутніх поколінь.

І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д

Петро подавсь на уходи ранньою весною.
Зібралися всі охочі дниною ясною
Й подалися в Дике поле звіра полювати.
Хутро можна тим же ляхам вигідно продати.
А ще в річках повноводих риби наловити,
Насолити, закоптити, тарань насушити.
Зазвичай восени пі

ФІЛОСОФІЯ ЗНЕВІРИ З ПРОБЛИСКОМ НАДІЇ Парадоксально, помітив у власних спостереженнях на прикладі історії української поезії, принаймні після усталення української літературної мови таке: якщо вести відлік від Тараса Шевченка, який не римував майже пер

На перетині провулків
Вітер валить з ніг, –
І гуде протяжно, й гулко
Вітровію сміх.
Рух прискорюючи лунко,
Сипле в очі пил, –
І немає порятунку
Від пилюки хвиль.

Учорашній черговій зміні "пиріжкарень" пощастило на бейти. Хоч якась різноманітність. Кожна зміна щомісяця повинна рецензувати віршові здобутки поетів. Цікава вона чи ні, ця обов'язкова робота, однак посадова інструкція вимагає виконання її положен

Розхитується світ, як у дитинстві.
Розхитується дах, і опадає квіт.
І те, що тисне, що колись насниться,
Виблискує, немов ковальський ґніт.

Розхитуються погляди і суті,
Підвалини стираються в труху.
Концепції суворі, ніби судді,