Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Тишу синьооку щоби не злякати.

Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Теж яскраві крашанки в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кош

Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.

Людям справді великим манія величі ні до чого. Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій. Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог. Дика природа надто чутлива до диких звичаїв. Коли відчуваєш листопад у квітні –

Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…

Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.

ІІ

Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється

Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен

Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.

Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.

Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,

Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.

Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.

усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні

На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.

А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,

Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.

Долинають образи трмвожні,

Олександр Чуркін (1903-1971)

В дальнім полі любонька
    жде мене,
а вже сходить сонечко
    весняне,
обрій світлом сяючим
    залило...

Сум… Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці. Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!». Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк

Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.

Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,