Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.

Дрібненький дощ стрічає мило.
Дитинства двір. Верба похила.
Немає люду, діток, шуму.
Лиш тиха радість. Трохи суму.

Я виріс тут, і дяка Богу.
Не раз в світи шукав дорогу.
На зустріч знову йду з тобою,

Цих людей уже мало хто знає,
вони були обличчям
минулої епохи, але інтерв'юєр
продовжує виставляти
відео з ними. Їхні гармати
давно відшуміли,
їхні болі поросли травою,
зараз їх мало хто

Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
Стоїть незмінно на розпутті Путін.
В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
Силкується в нову добу в

Дякую редакції за те, що, нарешті, дослухалася до моєї скромної поради і значною мірою зменшила щоденну кількість творів Олександра Сушка у Вибраних віршах і Вибраній прозі. Гадаю, у пана Олександра є досить пристойні речі (наприклад «Я літаю…», і не тіл

Неначе у казці
гротескній,
строчу у масці
свої СМ-ески.

Чиюсь команду
тепер до скону я,
аж до упаду! -

Похоронили Василя.
З душі ніяк не сходить туга.
У лоно бережно земля
Ввібрала урну з прахом друга.
Неспішно й сумно погребли,
І дружно впали у нестяму,
Бо світ утратив ясний лик,
Бо жаль живий ввійшов у пам’ять…

то який костюм дівча вбере
до всіх вечірок завтра
вже ношену сукню кимось десь
до всіх вечірок завтра

та вдіяти що як от майже тут
північний темний час
в неділю плаче сирота

Висохле дерево, яке віджило
свій вік. Воно виросло
справжнім велетнем
і засохло на вершині
свого гігантизму.
Його кістки ломить
мороз, його думки
застигають у польоті

Трамп і Путін в один голос взялись вимагати,
Що Зеленського потрібно з посади знімати.
Мовляв, строки вже минули, вибори потрібні,
Щоб до влади в Україні прийшли люди «гідні».
Ті, що зможуть домовлятись, здатні поступитись,
Бо інакше з москалями нам

                        І
Щезають в позолоті ореолу
за обріями синіми птахи
ключами, замикаючи по колу
поза війною найдені шляхи...
по добрій волі, та у час лихий
пора й мені по азимуту цьому
податися із вирію додому

Покинутий монастир,
із якого пішли монахи,
тільки гул вітру
у коридорах.
Це екзистенційна криза
не людини, а будівлі.
Покинутий монастир -
це втрата змісту.

Пророк чи блазень для еліти –
Хто є митець у світі цім?
Чи рознесуся, наче грім,
Чи вічно цацкою марніти?

Хто є митець у світі цім:
Йому саджати перші квіти
Чи барський розважати дім,

Важка, згорьована дорога...
Та не здається Україна!
За нами буде Перемога!

Брудний сусід, свиня двонога
Зігнути хоче нам коліна.
Важка, згорьована дорога...

Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни. От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням. «Відбийся якось,- попросив Тара

Історія, що трапилася з комедіографом
Василем Капністом за царювання Павла I)

Із Юлія Кіма

Капніст пієсу якось раз
черкнув, на сміх Мольєру,
втомивсь і спить... А в цей же час