Автори /
Ігор Павлюк (1967)
|
Рубрики
Огляди
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Братові
•
Уривок із поеми
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Смерть радянської відьми
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Триптих свободи
•
Уривок із поеми-2
•
Уривок із поеми
•
* * *
•
Прага
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Одягання ялинки
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Ранньосінні настрої
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Село ХХІ. Продовження
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Контекстуальне
•
Написане у Пасхальні дні
•
* * *
•
Астральне
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Весна і війна
•
***
•
Ще те...
•
* * *
•
* * *
•
Переформатування. Вересень 2013
•
* * *
•
Ліричний уривок із епосу...
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
14 ЧЕРВНЯ 2013 РОКУ
•
Уривки-монологи з драматизованої поеми
•
СПОВІДЬ У СІЛЬСЬКОМУ ХРАМІ
•
Ліричне з епічного
•
Осіннє передмістя
•
СПОВІДАЛЬНЕ
•
* * *
•
Святкові медитації
•
* * *
•
Передпасхальне
•
* * *
•
Весняні медитації-2013
•
Храм
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ДО N
•
ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ
•
* * *
•
ДИПТИХ ЧАСУ І ПРОСТОРУ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ДО ТЕМИ "ЧОРНИЙ ЧОЛОВІК"
•
МОРЕ
•
ІНТИМНЕ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ЛІТО-2012
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ПОЛІСЬКЕ-2012
•
* * *
•
ІРОНІЧНЕ
•
* * *
•
* * *
•
НІЧНІ ДОРОГИ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Ігор Павлюк. Міжнародний фестиваль «Каштановий Дім»
•
* * *
•
ЕПІЗОД-3
•
* * *
•
ЕПІЗОД-2
•
ЕПІЗОД-1
•
* * *
•
ХРАМ
•
ПЕРЕДЗИМОВЕ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ОСІННІЙ ПЕЙЗАЖ
•
* * *
•
* * *
•
ПЕРЕДОСІННЄ
•
* * *
•
ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ДИПТИХ
•
* * *
•
* * *
•
ПЕРЕДЧУТТЄВЕ
•
* * *
•
* * *
•
Уривок із майбутньої поеми (2)
•
* * *
•
УРИВКИ ІЗ МАЙБУТНЬОЇ ПОЕМИ
•
* * *
•
ІЗ ЦИКЛУ «ВЕСНЯНЕ»
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ПОЕТ І МУЗА
•
ПОЛЮВАННЯ. РЕТРОМОДЕРН
•
СТАРИЙ ПОЕТ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
СПОВІДЬ ХАРАКТЕРНИКА
•
* * *
•
ЩОДЕННИКОВЕ. 11 ГРУДНЯ 2010.
•
* * *
•
* * *
•
ЩОДЕННИКОВЕ. 16 ЛИСТ. 2010.
•
ДО ТЕМИ «ЖИТІЄ ПОЕТИЧНЕ»
•
* * *
•
ЩОДЕННИКОВЕ. 20 ЖОВТНЯ 2010 РОКУ.
•
ЕСКІЗ ДО ТЕМИ ХРЕСТА І КОРОНИ
•
* * *
•
ЕПОХАЛЬНЕ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
6 ВЕРЕСНЯ 2010 РОКУ
•
ПРО ДУШУ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
МОЇ ЖІНКИ
•
ДО ЦИКЛУ «СКЛЯНА КОРЧМА»
•
ДО ЦИКЛУ «ПОЕТИ ХХІ»
•
* * *
•
Кожен день проживаю тепер, як окреме життя.
•
Надвечір’я. Журний блиск вина.
•
Самотина лірична...
•
Стоїш мені – мов зірка над хрестом.
•
СТАРИЙ ВІРШ
•
ТВОРЕЦЬ І ГЕТЬМАН
•
Ножово-ніжний весняний сум.
•
ПОЛІСЬКЕ
•
Я з отої зими вийшов так, як виходять із себе...
•
АСОЦІАЦІЇ
•
ВІРШІ ОДНОГО СЕРДЕЧНОГО РИТМУ
•
ВЕСНЯНО-ПОЛІСЬКЕ
•
МОРСЬКЕ
•
Весна – як революція мені.
•
Калиново. Пронизливо. Весна.
•
Вином малюю музику на склі.
•
ПОЕТ
•
КОРІННИЙ ТРИПТИХ
•
Приснився Бог...
•
NN
•
ЗИМА. СВЯТО
•
Україна... Танці на протезах...
•
Вона хотіла сина від Христа.
•
Голос білої скрипки – мов першого снігу чекав...
•
Сонце красиво в море заходить...
•
У сіні лежу і минуле кличу...
•
ІЗ ЩОДЕННИКА «ТАЙНИ НАШОГО ТВОРУ»
•
Крик пораненого вогню...
•
ОСІННЯ УКРАЇНА. Цикл
•
* * *
•
ЧЕКАННЯ ОСЕНІ
•
ПОДОРОЖ У ГОРИ
•
Безсонні ночі... Вірші і тоска.
•
Вертатись пізно.
•
ВЕЧІРНІЙ РОМАНС
•
ГАДАННЯ
•
Летіти вміли. Не вміли впасти.
•
РІЧКА
•
РОЗМОВА З ДІДОМ
•
ТВОРЕЦЬ І ГЕТЬМАН
•
ТЕЛЕСИК
•
Українським поетам не можна вмирати рано.
•
БІЛЯ МОРЯ
•
ЗУСТРІЧ ЗІ СТАРИМ ДРУГОМ (Із циклу «У скляній корчмі»)
•
СЕРЕДИНА СЕРПНЯ (НАСТРІЙ)
•
ДО ТЕМИ "ЛЮБОВ ПОЕТА" 2
•
ПЕРЕДОСІННЄ
•
ПЕРЕДЧУТТЯ
•
І знов мені тривожно – хоч напийся...
•
Отако, отако...
•
Довго пахла трава сором’язним запахом жінки...
•
Напиши мені морем велику поему про вітер...
•
Вже така темнота, що реальні лиш душі і зорі...
•
ДО ТЕМИ «ЛЮБОВ ПОЕТА»
•
ОСТАННЄ
•
ДО ТЕМИ БЕЗСМЕРТЯ
•
* * *
•
Космос... Вітру нема.
•
ВОНА
•
ВЕСНЯНО-ПТАШИНЕ
•
* * *
•
ТРАВНЕВЕ
•
БЕРЕЗЕНЬ СИВІЮЧОГО ПОЕТА
•
В гості мене запросила.
•
ОДКРОВЕННЯ. Т.Г.ШЕВЧЕНКОВІ
•
Любов напала навесні...
•
Сиджу собі. П’ю горілку із ангелом-охоронцем.
•
З ВІДКРИТОГО ЩОДЕННИКА. 7 БЕРЕЗНЯ 2009 РОКУ.
•
ІЗ ЦИКЛУ «ВЕСНЯНЕ»
•
ОСТАННЯ МАВКА
•
З АНТИКРИЗОВОГО
•
Обірвані дзвони. Старий монастир.
•
* * *
•
СПОВІДЬ ВРОДЖЕНОЇ ВІДЬМИ
•
ЗНОВУ ПРО ВІДЬОМ
•
ПЕРЕДВЕСНЯНЕ
•
Ця осіння любов ...
•
* * *
•
АНТИКРИЗОВЕ
•
* * *
•
* * *
•
ПОСТРІЗДВЯНА МЕДИТАЦІЯ
•
ВОВКИ
•
ІСТОРІЯ
•
МАМАЙ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
Говорили правильні слова.
Нарізали скло на вбиті вікна.
Нарізали скло на вбиті вікна.
Дмитрові Дроздовському
Тихо-тихо в мені.
Мов розмова свічок.
Мов розмова свічок.
Ніхто із нас, брате, не був святим.
Ідуть через нас роки.
Ідуть через нас роки.
Роди мене назад, моя плането,
У час, який слізьми малює кров.
У час, який слізьми малює кров.
Піна суха молодих снігів.
Лампадка душі і зірка,
Лампадка душі і зірка,
Із Богом у душі.
Із бісом в плоті.
Із бісом в плоті.
Слово «проблема» на слово «пригода» міняю,
Доки патрони і водку рахують дружки,
Доки патрони і водку рахують дружки,
Світить Місяць відбитим позиченим світлом.
Щось шаманське й шампанське розлите кругом.
Щось шаманське й шампанське розлите кругом.
Тепла жовтнева сльоза листочка.
Тільки душа і зорі...
Тільки душа і зорі...
Знайомій
Густа підводна тиша у мені.
І кут глухий.
І кут глухий.
Не боюся уже я
Йти в безмежність і вічність.
Йти в безмежність і вічність.
Живу, не тужу, не боюсь нікого.
Ідоли, бачу, плачуть.
Ідоли, бачу, плачуть.
Вовки віків стоять переді мною.
Мутний і м’ятний холод під крилом.
Мутний і м’ятний холод під крилом.
Задушлива муть кабаків і притонів позаду.
У вічній колисці – труні – предки втомлені сплять.
У вічній колисці – труні – предки втомлені сплять.
Квітнева рань.
Співають хижі птахи.
Співають хижі птахи.
Замкнулось коло.
Більш уже нема
Більш уже нема
Знов язичеський сум, християнська невиспана радість.
Мов сльозину по шрамі, я долю до Бога гонив.
Мов сльозину по шрамі, я долю до Бога гонив.
Я був у Празі сотню років тому, –
У цій старій церковці між могил...
У цій старій церковці між могил...
Стиснута до вибуху печаль.
А навколо смута і тривога.
А навколо смута і тривога.
На сцені життя знову страшно й самотньо буває.
У петлі горизонту тріпоче солона душа.
У петлі горизонту тріпоче солона душа.
Вечоріло.
Падав сніг на промінь.
Падав сніг на промінь.
Вдягаю ялинку, як доньку колись в дитсадок,
Чи бабцю мою одягали у вічність сусідки...
Чи бабцю мою одягали у вічність сусідки...
Сніжинки в сні жінки...
Лечу конем.
Лечу конем.
За хрестами вікна уже рання язичеська осінь.
Журавлиним ключем поржавілим відчинений рай,
Журавлиним ключем поржавілим відчинений рай,
До зорі, до своєї, несу свій хрест.
Тут не рекет – а трепет...
Тут не рекет – а трепет...
Люблю дощі і вітер, і печаль,
Яка магічно переходить в радість.
Яка магічно переходить в радість.
В глибині липневого світання
Хочеться поспати...
Хочеться поспати...
Цілувала мене у шрами.
Я ж бо Всесвіту кинув виклик.
Я ж бо Всесвіту кинув виклик.
Скінчилась даль.
Кривава піна блуду
Кривава піна блуду
Я не буду тебе доганяти, а буду чекати –
Доки птахи над нами летять до гнізда, як час,
Доки птахи над нами летять до гнізда, як час,
Травми. Трамваї. Трави.
Зірка – мов кров на голці.
Зірка – мов кров на голці.
На розпуттях – розпуття.
Далі – біль і туман.
Далі – біль і туман.
Як у червневому гнізді,
У серці тихо.
У серці тихо.
Голос на голос, мов риба на рибу, ляга.
Пісня надривна корчмарська витає над ставом.
Пісня надривна корчмарська витає над ставом.
Люблю цей світ, як білий лист паперу,
Де я останній вірш не написав,
Де я останній вірш не написав,
Упасти в сон, немов на зиму звірі,
Пустити корінь, як верба, у дно,
Пустити корінь, як верба, у дно,
Пробило на ніжність мою таємничу печаль.
Її не прикрию я славою голою, мамо.
Її не прикрию я славою голою, мамо.
Від болю – горілка…
Із болю – пісня.
Із болю – пісня.
Знав я вільні злети і падіння.
Не було проблем...
Не було проблем...
Лежу. Мандрую простором душі.
Десь там Дніпро від риби золотіє,
Десь там Дніпро від риби золотіє,
Знову хочу туди, де мене ніхто не чекає.
Де, холодні, як вина, дрімають собі зірки.
Де, холодні, як вина, дрімають собі зірки.
Балагани. Вертепи. Тюрми.
Чорні крила у чорнім небі.
Чорні крила у чорнім небі.
І час іде, і сніг іде, і я...
По колу? В далину? По вертикалі?
По колу? В далину? По вертикалі?
Мезозойний політичний лютий.
Захід Сонця з медом у крові.
Захід Сонця з медом у крові.
За Родину горсть умирает, за свободу – десяток.
А вся остальная война для кого?..
А вся остальная война для кого?..
Кипить цей холодний, не ніжний до серця час.
Божки не розп’яті по всіх континентах скачуть.
Божки не розп’яті по всіх континентах скачуть.
Стара церковка древнього села.
Хрести важкі, від часу безіменні.
Хрести важкі, від часу безіменні.
Стоїть весільна осінь на порозі.
Іду з корчми у церкву, бо відпив...
Іду з корчми у церкву, бо відпив...
Золото з кров’ю...
Медове мовчання садів.
Медове мовчання садів.
На вершину духовну бреду по небесній драбині.
І мені помагають – ножами у спину – «брати».
І мені помагають – ножами у спину – «брати».
Із усіх своїх сил я старався світитись увечері.
Я старався прощати усім, хто поранив мене чи вбив...
Я старався прощати усім, хто поранив мене чи вбив...
Я вже своє язичество минув?
Як мій народ...
Як мій народ...
В гості нікуди йти...
Рідних душ усе меншає, рідшає...
Рідних душ усе меншає, рідшає...
Я у себе вслухаюся, як в поплавок риболовець.
Часом ніжно клює...
Часом ніжно клює...
Нічні дощі.
Безчасся.
Безчасся.
Густе цвітіння яблуні.
Тривога.
Тривога.
...Значить, щось ми втрачаєм,
Земляни, між нами і... Сонцем.
Земляни, між нами і... Сонцем.
Сповідаюсь у храмі сільському,
Що древній, як вирій.
Що древній, як вирій.
Медалей, слава Вишньому, не мав.
Які в поета в світі цім відзнаки?
Які в поета в світі цім відзнаки?
Слова про осінь зношені, як листя
Воронячих пір'їнок в молоці...
Воронячих пір'їнок в молоці...
Книгу свого Буття кожен сам написати повинен.
Аз – мов людство: спочатку язичник, тепер – до Христа.
Аз – мов людство: спочатку язичник, тепер – до Христа.
Шістнадцять шрамів своїх на тілі
І на душі... багато
І на душі... багато
Космічний вітер.
Людство в небесах.
Людство в небесах.
З бодуна виходжу важче й важче...
Із артезіанських ям душі
Із артезіанських ям душі
Пір’я пташине – на цвіт після зимного сну,
Місяць-смичок золотий тонкорукого Майстра –
Місяць-смичок золотий тонкорукого Майстра –
Серце не встигає за пташками,
Що летять із теплої землі.
Що летять із теплої землі.
Печаль і вітер.
Лебеді хаток,
Лебеді хаток,
Я будую свій храм ув оцій суєті несусвітній.
Чую голос далекого предка, мов пісню зорі.
Чую голос далекого предка, мов пісню зорі.
Шлюбна церемонія на цвинтарі –
Ця весна, коли киплять сніги.
Ця весна, коли киплять сніги.
У чорних дірах тихо, як в жінках,
З яких виходим і куди ми хочем...
З яких виходим і куди ми хочем...
Ранок був туманний, мов горілка,
Що пили всю ніч на брудершафт,
Що пили всю ніч на брудершафт,
Кроки, як рани, – вхідна й вихідна.
Аж сонячна кров виблискує.
Аж сонячна кров виблискує.
Постояв над проваллям.
Вже чорний пісок осипався
Вже чорний пісок осипався
Засмучені, засмічені ліси,
В яких я жив.
В яких я жив.
1. ЧАСОВЕ
Біля багаття мого роду тихо.
Земного неба – церкви – біла тінь.
Земного неба – церкви – біла тінь.
Живу – немов прийдешній день – останній.
Осінній день – як мед із молоком.
Осінній день – як мед із молоком.
Мороз ударив.
Птицю із води
Птицю із води
Тяжкий був рік.
Важкий був кожен день...
Важкий був кожен день...
Літо закінчилось.
Осінь же вічна отут.
Осінь же вічна отут.
Все те, що інші пили по краплі,
Я пив ковтками.
Я пив ковтками.
Вмирають друзі і вмирає степ.
Зникають села у старій Європі.
Зникають села у старій Європі.
Море – небо.
Море – могила.
Море – могила.
Колодязь чистий із зорею теплою.
Кришталь і позолота вечорів.
Кришталь і позолота вечорів.
Було мені пороблено на смерть...
А я лопатив цього літа Всесвіт.
А я лопатив цього літа Всесвіт.
Літо заснуло – мов пісня вмерла.
Так буде з життям колись...
Так буде з життям колись...
Україна сумніша за всі мої вірші тепер.
Я, спустошений, також лежу, як моя батьківщина.
Я, спустошений, також лежу, як моя батьківщина.
Ця гаряча печаль.
Амазонки на конях вечірніх.
Амазонки на конях вечірніх.
Справжня слава почалася з болю.
Зірка моя – пташка золота –
Зірка моя – пташка золота –
Набожна тиша. Дивлюсь на море. І жду чогось.
Чого ще ждати в моєму віці у надвечір’ї?
Чого ще ждати в моєму віці у надвечір’ї?
Коли сива душа із гостей піде мрійно Додому...
Передчасно чи вчасно – не знаємо тут, на Землі,
Передчасно чи вчасно – не знаємо тут, на Землі,
А що ці вірші?..
Молитви-пісні.
Молитви-пісні.
Палю я люльку, дудлю сивуху,
Не дбаючи про здоров’я.
Не дбаючи про здоров’я.
Столітня ялина.
Червневий дощ.
Червневий дощ.
Крізь дірку у хлібі рахую опалі зорі.
Веселкою звуків травневих впиваюсь сам.
Веселкою звуків травневих впиваюсь сам.
Коли стає Везувієм Олімп,
Питаєш Музу:
Питаєш Музу:
Спати хотілось, як перед весняним дощем.
Жити не хтілось, як перед густим зорепадом.
Жити не хтілось, як перед густим зорепадом.
Весняний вечір.
Я лежу в траві.
Я лежу в траві.
У нічних поїздах я проводжу вже ночі шість років.
В мене є своє місце у них: 45, бокове.
В мене є своє місце у них: 45, бокове.
В цім клубку протиріч вже не знаю: де вихід, де захід.
В цім клубку протиріч тільки вогник далекий спаса.
В цім клубку протиріч тільки вогник далекий спаса.
Збитий компас внутрішнього космосу.
Тихий праісторії вокал.
Тихий праісторії вокал.
П’єм сік березовий.
Стаєм березою.
Стаєм березою.
Странгуляційна борозна дороги.
Дві бабці йдуть.
Дві бабці йдуть.
У березні весна – немов береза:
Підталий сніг і чорні гнізда плям.
Підталий сніг і чорні гнізда плям.
Хто із нас тут вибраний, хто званий –
Розбереться час – лінивий брат.
Розбереться час – лінивий брат.
Вітер такий, що, здається, попадають зорі –
Так, наче падають яблука в білім саду.
Так, наче падають яблука в білім саду.
СПОВІДАЛЬНЕ
Палити люльку.
Думати про вітер...
Думати про вітер...
Іду назад – як Місяць, золотий,
Немов з війни – порожній і злорадний.
Немов з війни – порожній і злорадний.
Ми з тобою близькі, мов слова із народної пісні.
На горбатому мостику доля звела нас колись.
На горбатому мостику доля звела нас колись.
Пробудження.
Світ стиснутий у рамі.
Світ стиснутий у рамі.
Ніщо журби не варте в світі цім.
Так справедливо: кожному по вірі.
Так справедливо: кожному по вірі.
Я стишився... як гнізда восени,
Середньовічні замки під корою.
Середньовічні замки під корою.
Я будую свій храм ув оцій суєті несусвітній.
Чую голос далекого предка, мов пісню зорі.
Чую голос далекого предка, мов пісню зорі.
Яблуні також у вирій хочеться.
А от сусіди вже
А от сусіди вже
Закрутилось на п'янці – тепер розмотуй...
Відмовляйся від щастя? Вбивай пісні?
Відмовляйся від щастя? Вбивай пісні?
Набридло прогинатись під шлагбаумом
І зирити на зорі із озер.
І зирити на зорі із озер.
Білий голос трави. А трава – наче голос підземний
Тих далеких епох, коли ми ще були молоді.
Тих далеких епох, коли ми ще були молоді.
Загадкова темрява світання.
Снить туман відьомським молоком.
Снить туман відьомським молоком.
Все кругом чистеньке, як у січні.
Чорна мрія юного вогню.
Чорна мрія юного вогню.
Вітер осінній густий, як вода.
Яблука – коні...
Яблука – коні...
У ночі безсонні вигулюю душу мою,
Припливши до неї горілкою, гнаною дідом,
Припливши до неї горілкою, гнаною дідом,
Душа – як вовк на ланцюгу –
Вже чує осінь.
Вже чує осінь.
Нікого немає...
Це просто вітер.
Це просто вітер.
Павутинки бабиного літа
Золотіють, наче Божа кров.
Золотіють, наче Божа кров.
Ще існую у світі, прожитім, описанім мною,
Провідчутім до нервів і до праглибин-прависот.
Провідчутім до нервів і до праглибин-прависот.
За хрестами вікна уже рання язичеська осінь.
Журавлиним ключем поржавілим відчинений рай,
Журавлиним ключем поржавілим відчинений рай,
Літо сивіє золотом.
Вовчі ягоди зір.
Вовчі ягоди зір.
Як перший сніг – отак мені світає...
Немудро бути вдома і сумним.
Немудро бути вдома і сумним.
Вже й небо стемніло – як перша земля на труні.
Струна обірвалася – лінія фронту душевна.
Струна обірвалася – лінія фронту душевна.
...Вже не було ні радості, ні злості.
Котились ніжно сльози, як слова, –
Котились ніжно сльози, як слова, –
Ця війна не моя.
І душа моя дика не хоче,
І душа моя дика не хоче,
Пробудження.
Світ стиснутий у рамі.
Світ стиснутий у рамі.
І знов весна.
І знову все так само.
І знову все так само.
Ще немає пташок в молодому весняному небі.
Ще дерева тоненькі і голі – неначе хрести.
Ще дерева тоненькі і голі – неначе хрести.
Солоні дощі починались без блискавки й грому.
Удвічі важкою ставала убита печаль.
Удвічі важкою ставала убита печаль.
Є сила прийняти на усмішку виклики долі-недолі.
Є воля зостатися з ніччю один на один, чи на два...
Є воля зостатися з ніччю один на один, чи на два...
Березень.
Уб’ю печаль, як вовка,
Уб’ю печаль, як вовка,
Ти не приходь, пора моя чеканна.
Є лиш чекання.
Є лиш чекання.
Я тебе ніс, як свячене вино у долонях.
Десь аж туди, де нема ні вина, ні вини.
Десь аж туди, де нема ні вина, ні вини.
Порожні гільзи.
Порожні гнізда.
Порожні гнізда.
Старий поет зустрів ще молодим
Своєї пісні вічні іменини…
Своєї пісні вічні іменини…
Манять колючі дроти доріг.
Хлібом твердим, як ножик,
Хлібом твердим, як ножик,
Нема що робити...
Рахую зорі.
Рахую зорі.
Зоряним пилом припали озер дзеркала.
Вже й ліро-епос Дніпра весь прочитаний кровно.
Вже й ліро-епос Дніпра весь прочитаний кровно.
Життя минає тихо – як зима,
Що біла, мов білки сліпого вовка.
Що біла, мов білки сліпого вовка.
Тут було колись море.
І плавали білі птиці.
І плавали білі птиці.
Снилося не те, що я хотів,
Ранений у душу через спину.
Ранений у душу через спину.
Навіщо йдем?
Куди ідем?
Куди ідем?
Битий фарфор снігів.
Напівсонна жура за собою...
Напівсонна жура за собою...
Туманиться червона ртуть зірок
У небі, незахищенім – мов крила.
У небі, незахищенім – мов крила.
Відхрестивсь.
Як мудрий від печалі.
Як мудрий від печалі.
Першим льодом різана вода.
Птахи попрощались.
Птахи попрощались.
Червоне чорнило.
Рядки золоті.
Рядки золоті.
Ігор Павлюк нікого не вбив.
Він помагав мурашкам.
Він помагав мурашкам.
Золота і благенька печаль сором’язного ранку.
Ультрадзвонова тиша самотності.
Ультрадзвонова тиша самотності.
Поржавіла радість осені.
Голос хмарки з дна ріки.
Голос хмарки з дна ріки.
Сіткою нервів ловлю зорю
В час базарно-совєтський.
В час базарно-совєтський.
Пливу шукати свою епоху,
В ковильних росах згубивши весла.
В ковильних росах згубивши весла.
Люлька...
Місяць –
Місяць –
І не жив «на розрив»,
І «добра» не скопив.
І «добра» не скопив.
Дим по воді...
І поскрипує віща сосна.
І поскрипує віща сосна.
Вже осінь, та ніщо не золоте.
Крилом пташиним серце розпанахане.
Крилом пташиним серце розпанахане.
Вже сорок минуло...
І зайва набралась вага
І зайва набралась вага
Вакуум.
Боляче.
Боляче.
Спада на мед велика крапля крові –
Заходить Сонце в осінь кураїн.
Заходить Сонце в осінь кураїн.
З дому пішов я з одним лиш хрестом на грудях,
Кілька хрестів залишивши в сумних полях...
Кілька хрестів залишивши в сумних полях...
Була мені жінка для пісні,
Була і для ліжка,
Була і для ліжка,
Після п’янки душа боліла.
Слава слову – допомогло:
Слава слову – допомогло:
Нічого не снилось.
Не сталось нічого.
Не сталось нічого.
Вже печаль переплавлена в лють золоту.
Вже у Музи розмазана туш на віях...
Вже у Музи розмазана туш на віях...
Кожен день проживаю тепер, як окреме життя.
Книгу білої хати нутром читаю.
Книгу білої хати нутром читаю.
Надвечір’я.
Журний блиск вина.
Журний блиск вина.
Самотина лірична.
Не хочу майже нічого.
Не хочу майже нічого.
Стоїш мені – мов зірка над хрестом.
Мов пташки зойк над скіфськими бабами.
Мов пташки зойк над скіфськими бабами.
Я собі – наче фраєр,
Іду, обіймаю псів.
Іду, обіймаю псів.
Думав гетьман – вибирає долю.
Сива чайка плакала в Дніпрі:
Сива чайка плакала в Дніпрі:
Ножово-ніжний весняний сум.
Торішнє листя – як грішні гроші.
Торішнє листя – як грішні гроші.
Чорна хата.
Безінтернеття.
Безінтернеття.
Я з отої зими вийшов так, як виходять із себе,
Білі вірші снігів залишивши вмирати в ярах.
Білі вірші снігів залишивши вмирати в ярах.
Ангел, який сміється, –
Це уже трохи біс.
Це уже трохи біс.
Заросло за усім – після плуга й меча, затягнуло.
Знов у вирій летять журавлі, з матюками летять.
Знов у вирій летять журавлі, з матюками летять.
Наче сіль у крові,
Юні зорі туманно моргають.
Юні зорі туманно моргають.
Згасне свічка вина – буду слухати зорі осінні,
Бо остання кохана приходить лише уві сні.
Бо остання кохана приходить лише уві сні.
Весна – як революція мені.
Зима пішла у землю, мов кровина.
Зима пішла у землю, мов кровина.
Калиново.
Пронизливо.
Пронизливо.
Вином малюю музику на склі.
Душа співати хоче – слів не знає...
Душа співати хоче – слів не знає...
Розхристане серце.
Штани протерті.
Штани протерті.
Я давно в цих краях.
Ще зі скіфів.
Ще зі скіфів.
Приснився Бог.
Здалось, що хрестияни –
Здалось, що хрестияни –
Вигулюєш звіра своєї душі –
Вся в шубі на голе тіло –
Вся в шубі на голе тіло –
Загриміло вгорі.
Заіскрило.
Заіскрило.
Україна...
Танці на протезах...
Танці на протезах...
Вона хотіла сина від Христа.
З красивим болем долю проклинала.
З красивим болем долю проклинала.
Голос білої скрипки – мов першого снігу чекав.
Та наразі цей дощ аж кричав, не хотівши сивіти.
Та наразі цей дощ аж кричав, не хотівши сивіти.
М. С. Вінграновському
У сіні лежу і минуле кличу,
Легкий і весняний духом.
Легкий і весняний духом.
…У поході ми знов.
А в поході не п’єм гориляси…
А в поході не п’єм гориляси…
Крик пораненого вогню –
Білі птахи над лісом.
Білі птахи над лісом.
Осінньо. Сінно. Синьо і осино.
Усмішка в люстрі скіфського меча.
Усмішка в люстрі скіфського меча.
Нетутешність...
Теплі гнізда в терні.
Теплі гнізда в терні.
Я чекав Тебе, Осінь...
Ще теплим гніздом журавлиним,
Ще теплим гніздом журавлиним,
Починалися гори.
Хотілося бути орлом.
Хотілося бути орлом.
Безсонні ночі...
Вірші і тоска.
Вірші і тоска.
Вертатись пізно.
Вже гра – як битва…
Вже гра – як битва…
На добраніч, поля. На добраніч, ліси.
Безпритульність якась така...
Безпритульність якась така...
Любові, київський відьмочці
Летіти вміли. Не вміли впасти.
Хтось дряпав двері своєї пастки.
Хтось дряпав двері своєї пастки.
На своїм волоссі темному й густому
Ти лежиш, як річка на ріллі.
Ти лежиш, як річка на ріллі.
«Діду, діду, а болить вмирати?»
«А я знаю?.. Я ще не вмирав.
«А я знаю?.. Я ще не вмирав.
Думав гетьман – вибирає долю.
Сива чайка плакала в Дніпрі:
Сива чайка плакала в Дніпрі:
Сидить на могилі старенький Івасик Телесик.
На цвинтарній груші тепліє гніздо солов’я.
На цвинтарній груші тепліє гніздо солов’я.
Українським поетам не можна вмирати рано.
Хтось постукає в двері, а ти у білому весь...
Хтось постукає в двері, а ти у білому весь...
Печаль висока – як морська трава.
І зорі досі – як могили предків...
І зорі досі – як могили предків...
Зустрів учора старого друга
За чорним пивом.
За чорним пивом.
Літо – коротке, як бабське щастя, –
Уже за душею, там...
Уже за душею, там...
Засинаєм під музику грому,
Вишиту білим шовком.
Вишиту білим шовком.
Так уже довелось мені –
В снах золотих літаю.
В снах золотих літаю.
Поет і муза читають вірші на свіжім сіні.
Та чомусь осінь, вже чути осінь в їх голосінні.
Та чомусь осінь, вже чути осінь в їх голосінні.
І знов мені тривожно – хоч напийся.
Як гени волі – птиці в небесах.
Як гени волі – птиці в небесах.
Отако, отако...
Білим серцем – по чорному лезу.
Білим серцем – по чорному лезу.
Довго пахла трава сором’язним запахом жінки.
Дерев’яними ложками їли ми з нею меди.
Дерев’яними ложками їли ми з нею меди.
Напиши мені морем велику поему про вітер.
Свіжоспеченим хлібом бездонну печаль затули,
Свіжоспеченим хлібом бездонну печаль затули,
Вже така темнота, що реальні лиш душі і зорі.
Ще триває життя, але доля закінчилась вже.
Ще триває життя, але доля закінчилась вже.
Що ж... печаль – як печаль.
Золотіє зоря над церквами.
Золотіє зоря над церквами.
Брехливе дзеркало сльози...
Фольга світання.
Фольга світання.
Ось-ось вже, здавалось, безсмертя – строфою подать...
На кухні моїй, ще радянській, горілим запахло,
На кухні моїй, ще радянській, горілим запахло,
Світ мені ліг – мов гніздо із колючого дроту.
Падають зорі – як ціни на вічне, мов ці...
Падають зорі – як ціни на вічне, мов ці...
Космос...
Вітру нема.
Вітру нема.
На коханім лиці тихо світиться чиста сльозина –
Мій маленький Дніпро, над яким сиві чайки зіниць.
Мій маленький Дніпро, над яким сиві чайки зіниць.
Ці травневі пташки із людськими терпкими очима.
Наша воля горбата їх, диких, напевно, смішить.
Наша воля горбата їх, диких, напевно, смішить.
Капіталізм.
А я ж його не ждав...
А я ж його не ждав...
Така пора – на біс виходить біс.
Обличчя предків – як вода під льодом.
Обличчя предків – як вода під льодом.
Береза й донька моя плачуть –
Так хочуть весни!
Так хочуть весни!
В гості мене запросила.
Поїла приворотзіллям.
Поїла приворотзіллям.
Спить зима на зеленім житі.
А Тебе забрав поїзд скорий…
А Тебе забрав поїзд скорий…
Любов напала навесні —
Як Божа кара.
Як Божа кара.
Сиджу собі.
П’ю горілку із ангелом-охоронцем.
П’ю горілку із ангелом-охоронцем.
Сумна весняна ніжність.
Теплий день –
Теплий день –
Ще немає пташок в молодому весняному небі.
Ще дерева тоненькі і голі, неначе хрести.
Ще дерева тоненькі і голі, неначе хрести.
Умирають ліси.
Не вмирає лиш вітер... поети...
Не вмирає лиш вітер... поети...
Біла хата. Сніги. Білі коні...
Нічого немає...
Нічого немає...
Обірвані дзвони.
Старий монастир.
Старий монастир.
Нагріте на свічці червоне вино.
Тінь твого волосся. Ніч.
Тінь твого волосся. Ніч.
Я зачата була,
Коли Місяць став повно-червоний,
Коли Місяць став повно-червоний,
Лісостеп золотий.
Дим від зір ― як вода вечорова.
Дим від зір ― як вода вечорова.
Сніг іще білий, глибокий – немов на могилі...
Холодно. Скучно.
Холодно. Скучно.
Ця осіння любов – як під листям захована міна.
Над могилками гнізд зоренята кружляють, кричать.
Над могилками гнізд зоренята кружляють, кричать.
Несемось Чумацьким Шляхом.
Вже крила й чоботи стерті.
Вже крила й чоботи стерті.
З небуття... по тюрмах і борделях…
Все життя – по серце у снігах –
Все життя – по серце у снігах –
Почався сніг...
Стежина обірвалась –
Стежина обірвалась –
Тріснула…
На те вона й струна.
На те вона й струна.
Глинобитна печаль.
І безлюддя нестерпна потреба…
І безлюддя нестерпна потреба…
Очі їх калинового полиску,
А сліди хрестаті, корінні.
А сліди хрестаті, корінні.
Історичні вітри не уміють співати з душею
Про кавказький кинджал, де карбований кровію вірш,
Про кавказький кинджал, де карбований кровію вірш,
Осінь. Рано темніє.
В полі – привид Мамая.
В полі – привид Мамая.
Не кожне слово може стати духом.
Не кожним словом може стати плоть.
Не кожним словом може стати плоть.
Вечір жовтневий.
Калиновий сік далини.
Калиновий сік далини.
Дивитись на зорі і пити вино виноградне
З високих, як мрія, безсмертних, як даль, кришталів.
З високих, як мрія, безсмертних, як даль, кришталів.
Огляди