•  * * *

Говорили правильні слова.
Нарізали скло на вбиті вікна.

•  * * *

Дмитрові Дроздовському

•  * * *

Тихо-тихо в мені.
Мов розмова свічок.

•  Братові

Ніхто із нас, брате, не був святим.
Ідуть через нас роки.

•  Уривок із поеми

Роди мене назад, моя плането,
У час, який слізьми малює кров.

•  * * *

Піна суха молодих снігів.
Лампадка душі і зірка,

•  * * *

Із Богом у душі.
Із бісом в плоті.

•  * * *

Слово «проблема» на слово «пригода» міняю,
Доки патрони і водку рахують дружки,

•  * * *

Світить Місяць відбитим позиченим світлом.
Щось шаманське й шампанське розлите кругом.

•  * * *

Тепла жовтнева сльоза листочка.
Тільки душа і зорі...

•  Смерть радянської відьми

Знайомій

•  * * *

Густа підводна тиша у мені.
І кут глухий.

•  * * *

Не боюся уже я
Йти в безмежність і вічність.

•  * * *

Живу, не тужу, не боюсь нікого.
Ідоли, бачу, плачуть.

•  * * *

Вовки віків стоять переді мною.
Мутний і м’ятний холод під крилом.

•  Триптих свободи

Задушлива муть кабаків і притонів позаду.
У вічній колисці – труні – предки втомлені сплять.

•  Уривок із поеми-2

Квітнева рань.
Співають хижі птахи.

•  Уривок із поеми

Замкнулось коло.
Більш уже нема

•  * * *

Знов язичеський сум, християнська невиспана радість.
Мов сльозину по шрамі, я долю до Бога гонив.

•  Прага

Я був у Празі сотню років тому, –
У цій старій церковці між могил...

•  * * *

Стиснута до вибуху печаль.
А навколо смута і тривога.

•  * * *

На сцені життя знову страшно й самотньо буває.
У петлі горизонту тріпоче солона душа.

•  * * *

Вечоріло.
Падав сніг на промінь.

•  Одягання ялинки

Вдягаю ялинку, як доньку колись в дитсадок,
Чи бабцю мою одягали у вічність сусідки...

•  * * *

Сніжинки в сні жінки...
Лечу конем.

•  * * *

За хрестами вікна уже рання язичеська осінь.
Журавлиним ключем поржавілим відчинений рай,

•  * * *

До зорі, до своєї, несу свій хрест.
Тут не рекет – а трепет...

•  * * *

Люблю дощі і вітер, і печаль,
Яка магічно переходить в радість.

•  Ранньосінні настрої

В глибині липневого світання
Хочеться поспати...

•  * * *

Цілувала мене у шрами.
Я ж бо Всесвіту кинув виклик.

•  * * *

Скінчилась даль.
Кривава піна блуду

•  * * *

Я не буду тебе доганяти, а буду чекати –
Доки птахи над нами летять до гнізда, як час,

•  * * *

Травми. Трамваї. Трави.
Зірка – мов кров на голці.

•  * * *

На розпуттях – розпуття.
Далі – біль і туман.

•  * * *

Як у червневому гнізді,
У серці тихо.

•  Село ХХІ. Продовження

Голос на голос, мов риба на рибу, ляга.
Пісня надривна корчмарська витає над ставом.

•  * * *

Люблю цей світ, як білий лист паперу,
Де я останній вірш не написав,

•  * * *

Упасти в сон, немов на зиму звірі,
Пустити корінь, як верба, у дно,

•  * * *

Пробило на ніжність мою таємничу печаль.
Її не прикрию я славою голою, мамо.

•  Контекстуальне

Від болю – горілка…
Із болю – пісня.

•  Написане у Пасхальні дні

Знав я вільні злети і падіння.
Не було проблем...

•  * * *

Лежу. Мандрую простором душі.
Десь там Дніпро від риби золотіє,

•  Астральне

Знову хочу туди, де мене ніхто не чекає.
Де, холодні, як вина, дрімають собі зірки.

•  * * *

Балагани. Вертепи. Тюрми.
Чорні крила у чорнім небі.

•  * * *

І час іде, і сніг іде, і я...
По колу? В далину? По вертикалі?

•  * * *

Мезозойний політичний лютий.
Захід Сонця з медом у крові.

•  Весна і війна

За Родину горсть умирает, за свободу – десяток.
А вся остальная война для кого?..

•  ***

Кипить цей холодний, не ніжний до серця час.
Божки не розп’яті по всіх континентах скачуть.

•  Ще те...

Стара церковка древнього села.
Хрести важкі, від часу безіменні.

•  * * *

Стоїть весільна осінь на порозі.
Іду з корчми у церкву, бо відпив...

•  * * *

Золото з кров’ю...
Медове мовчання садів.

•  Переформатування. Вересень 2013

На вершину духовну бреду по небесній драбині.
І мені помагають – ножами у спину – «брати».

•  * * *

Із усіх своїх сил я старався світитись увечері.
Я старався прощати усім, хто поранив мене чи вбив...

•  Ліричний уривок із епосу...

Я вже своє язичество минув?
Як мій народ...

•  * * *

В гості нікуди йти...
Рідних душ усе меншає, рідшає...

•  * * *

Я у себе вслухаюся, як в поплавок риболовець.
Часом ніжно клює...

•  * * *

Нічні дощі.
Безчасся.

•  14 ЧЕРВНЯ 2013 РОКУ

Густе цвітіння яблуні.
Тривога.

•  Уривки-монологи з драматизованої поеми

...Значить, щось ми втрачаєм,
Земляни, між нами і... Сонцем.

•  СПОВІДЬ У СІЛЬСЬКОМУ ХРАМІ

Сповідаюсь у храмі сільському,
Що древній, як вирій.

•  Ліричне з епічного

Медалей, слава Вишньому, не мав.
Які в поета в світі цім відзнаки?

•  Осіннє передмістя

Слова про осінь зношені, як листя
Воронячих пір'їнок в молоці...

•  СПОВІДАЛЬНЕ

Книгу свого Буття кожен сам написати повинен.
Аз – мов людство: спочатку язичник, тепер – до Христа.

•  * * *

Шістнадцять шрамів своїх на тілі
І на душі... багато

•  Святкові медитації

Космічний вітер.
Людство в небесах.

•  * * *

З бодуна виходжу важче й важче...
Із артезіанських ям душі

•  Передпасхальне

Пір’я пташине – на цвіт після зимного сну,
Місяць-смичок золотий тонкорукого Майстра –

•  * * *

Серце не встигає за пташками,
Що летять із теплої землі.

•  Весняні медитації-2013

Печаль і вітер.
Лебеді хаток,

•  Храм

Я будую свій храм ув оцій суєті несусвітній.
Чую голос далекого предка, мов пісню зорі.

•  * * *

Шлюбна церемонія на цвинтарі –
Ця весна, коли киплять сніги.

•  * * *

У чорних дірах тихо, як в жінках,
З яких виходим і куди ми хочем...

•  * * *

Ранок був туманний, мов горілка,
Що пили всю ніч на брудершафт,

•  ДО N

Кроки, як рани, – вхідна й вихідна.
Аж сонячна кров виблискує.

•  ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ

Постояв над проваллям.
Вже чорний пісок осипався

•  * * *

Засмучені, засмічені ліси,
В яких я жив.

•  ДИПТИХ ЧАСУ І ПРОСТОРУ

1. ЧАСОВЕ

•  * * *

Біля багаття мого роду тихо.
Земного неба – церкви – біла тінь.

•  * * *

Живу – немов прийдешній день – останній.
Осінній день – як мед із молоком.

•  * * *

Мороз ударив.
Птицю із води

•  * * *

Тяжкий був рік.
Важкий був кожен день...

•  * * *

Літо закінчилось.
Осінь же вічна отут.

•  * * *

Все те, що інші пили по краплі,
Я пив ковтками.

•  ДО ТЕМИ "ЧОРНИЙ ЧОЛОВІК"

Вмирають друзі і вмирає степ.
Зникають села у старій Європі.

•  МОРЕ

Море – небо.
Море – могила.

•  ІНТИМНЕ

Колодязь чистий із зорею теплою.
Кришталь і позолота вечорів.

•  * * *

Було мені пороблено на смерть...
А я лопатив цього літа Всесвіт.

•  * * *

Літо заснуло – мов пісня вмерла.
Так буде з життям колись...

•  * * *

Україна сумніша за всі мої вірші тепер.
Я, спустошений, також лежу, як моя батьківщина.

•  ЛІТО-2012

Ця гаряча печаль.
Амазонки на конях вечірніх.

•  * * *

Справжня слава почалася з болю.
Зірка моя – пташка золота –

•  * * *

Набожна тиша. Дивлюсь на море. І жду чогось.
Чого ще ждати в моєму віці у надвечір’ї?

•  * * *

Коли сива душа із гостей піде мрійно Додому...
Передчасно чи вчасно – не знаємо тут, на Землі,

•  * * *

А що ці вірші?..
Молитви-пісні.

•  * * *

Палю я люльку, дудлю сивуху,
Не дбаючи про здоров’я.

•  ПОЛІСЬКЕ-2012

Столітня ялина.
Червневий дощ.

•  * * *

Крізь дірку у хлібі рахую опалі зорі.
Веселкою звуків травневих впиваюсь сам.

•  ІРОНІЧНЕ

Коли стає Везувієм Олімп,
Питаєш Музу:

•  * * *

Спати хотілось, як перед весняним дощем.
Жити не хтілось, як перед густим зорепадом.

•  * * *

Весняний вечір.
Я лежу в траві.

•  НІЧНІ ДОРОГИ

У нічних поїздах я проводжу вже ночі шість років.
В мене є своє місце у них: 45, бокове.

•  * * *

В цім клубку протиріч вже не знаю: де вихід, де захід.
В цім клубку протиріч тільки вогник далекий спаса.

•  * * *

Збитий компас внутрішнього космосу.
Тихий праісторії вокал.

•  * * *

П’єм сік березовий.
Стаєм березою.

•  * * *

Странгуляційна борозна дороги.
Дві бабці йдуть.

•  * * *

У березні весна – немов береза:
Підталий сніг і чорні гнізда плям.

•  * * *

Хто із нас тут вибраний, хто званий –
Розбереться час – лінивий брат.

•  * * *

Вітер такий, що, здається, попадають зорі –
Так, наче падають яблука в білім саду.

•  Ігор Павлюк. Міжнародний фестиваль «Каштановий Дім»

СПОВІДАЛЬНЕ

•  * * *

Палити люльку.
Думати про вітер...

•  ЕПІЗОД-3

Іду назад – як Місяць, золотий,
Немов з війни – порожній і злорадний.

•  * * *

Ми з тобою близькі, мов слова із народної пісні.
На горбатому мостику доля звела нас колись.

•  ЕПІЗОД-2

Пробудження.
Світ стиснутий у рамі.

•  ЕПІЗОД-1

Ніщо журби не варте в світі цім.
Так справедливо: кожному по вірі.

•  * * *

Я стишився... як гнізда восени,
Середньовічні замки під корою.

•  ХРАМ

Я будую свій храм ув оцій суєті несусвітній.
Чую голос далекого предка, мов пісню зорі.

•  ПЕРЕДЗИМОВЕ

Яблуні також у вирій хочеться.
А от сусіди вже

•  * * *

Закрутилось на п'янці – тепер розмотуй...
Відмовляйся від щастя? Вбивай пісні?

•  * * *

Набридло прогинатись під шлагбаумом
І зирити на зорі із озер.

•  * * *

Білий голос трави. А трава – наче голос підземний
Тих далеких епох, коли ми ще були молоді.

•  * * *

Загадкова темрява світання.
Снить туман відьомським молоком.

•  * * *

Все кругом чистеньке, як у січні.
Чорна мрія юного вогню.

•  ОСІННІЙ ПЕЙЗАЖ

Вітер осінній густий, як вода.
Яблука – коні...

•  * * *

У ночі безсонні вигулюю душу мою,
Припливши до неї горілкою, гнаною дідом,

•  * * *

Душа – як вовк на ланцюгу –
Вже чує осінь.

•  ПЕРЕДОСІННЄ

Нікого немає...
Це просто вітер.

•  * * *

Павутинки бабиного літа
Золотіють, наче Божа кров.

•  ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ДИПТИХ

Ще існую у світі, прожитім, описанім мною,
Провідчутім до нервів і до праглибин-прависот.

•  * * *

•  * * *

За хрестами вікна уже рання язичеська осінь.
Журавлиним ключем поржавілим відчинений рай,

•  ПЕРЕДЧУТТЄВЕ

Літо сивіє золотом.
Вовчі ягоди зір.

•  * * *

Як перший сніг – отак мені світає...
Немудро бути вдома і сумним.

•  * * *

Вже й небо стемніло – як перша земля на труні.
Струна обірвалася – лінія фронту душевна.

•  Уривок із майбутньої поеми (2)

...Вже не було ні радості, ні злості.
Котились ніжно сльози, як слова, –

•  * * *

Ця війна не моя.
І душа моя дика не хоче,

•  УРИВКИ ІЗ МАЙБУТНЬОЇ ПОЕМИ

Пробудження.
Світ стиснутий у рамі.

•  * * *

І знов весна.
І знову все так само.

•  ІЗ ЦИКЛУ «ВЕСНЯНЕ»

Ще немає пташок в молодому весняному небі.
Ще дерева тоненькі і голі – неначе хрести.

•  * * *

Солоні дощі починались без блискавки й грому.
Удвічі важкою ставала убита печаль.

•  * * *

Є сила прийняти на усмішку виклики долі-недолі.
Є воля зостатися з ніччю один на один, чи на два...

•  * * *

Березень.
Уб’ю печаль, як вовка,

•  * * *

Ти не приходь, пора моя чеканна.
Є лиш чекання.

•  ПОЕТ І МУЗА

Я тебе ніс, як свячене вино у долонях.
Десь аж туди, де нема ні вина, ні вини.

•  ПОЛЮВАННЯ. РЕТРОМОДЕРН

Порожні гільзи.
Порожні гнізда.

•  СТАРИЙ ПОЕТ

Старий поет зустрів ще молодим
Своєї пісні вічні іменини…

•  * * *

Манять колючі дроти доріг.
Хлібом твердим, як ножик,

•  * * *

Нема що робити...
Рахую зорі.

•  * * *

Зоряним пилом припали озер дзеркала.
Вже й ліро-епос Дніпра весь прочитаний кровно.

•  * * *

Життя минає тихо – як зима,
Що біла, мов білки сліпого вовка.

•  * * *

Тут було колись море.
І плавали білі птиці.

•  СПОВІДЬ ХАРАКТЕРНИКА

Снилося не те, що я хотів,
Ранений у душу через спину.

•  * * *

Навіщо йдем?
Куди ідем?

•  ЩОДЕННИКОВЕ. 11 ГРУДНЯ 2010.

Битий фарфор снігів.
Напівсонна жура за собою...

•  * * *

Туманиться червона ртуть зірок
У небі, незахищенім – мов крила.

•  * * *

Відхрестивсь.
Як мудрий від печалі.

•  ЩОДЕННИКОВЕ. 16 ЛИСТ. 2010.

Першим льодом різана вода.
Птахи попрощались.

•  ДО ТЕМИ «ЖИТІЄ ПОЕТИЧНЕ»

Червоне чорнило.
Рядки золоті.

•  * * *

Ігор Павлюк нікого не вбив.
Він помагав мурашкам.

•  ЩОДЕННИКОВЕ. 20 ЖОВТНЯ 2010 РОКУ.

Золота і благенька печаль сором’язного ранку.
Ультрадзвонова тиша самотності.

•  ЕСКІЗ ДО ТЕМИ ХРЕСТА І КОРОНИ

Поржавіла радість осені.
Голос хмарки з дна ріки.

•  * * *

Сіткою нервів ловлю зорю
В час базарно-совєтський.

•  ЕПОХАЛЬНЕ

Пливу шукати свою епоху,
В ковильних росах згубивши весла.

•  * * *

Люлька...
Місяць –

•  * * *

І не жив «на розрив»,
І «добра» не скопив.

•  * * *

Дим по воді...
І поскрипує віща сосна.

•  6 ВЕРЕСНЯ 2010 РОКУ

Вже осінь, та ніщо не золоте.
Крилом пташиним серце розпанахане.

•  ПРО ДУШУ

Вже сорок минуло...
І зайва набралась вага

•  * * *

•  * * *

Вакуум.
Боляче.

•  * * *

Спада на мед велика крапля крові –
Заходить Сонце в осінь кураїн.

•  * * *

•  * * *

З дому пішов я з одним лиш хрестом на грудях,
Кілька хрестів залишивши в сумних полях...

•  МОЇ ЖІНКИ

Була мені жінка для пісні,
Була і для ліжка,

•  ДО ЦИКЛУ «СКЛЯНА КОРЧМА»

Після п’янки душа боліла.
Слава слову – допомогло:

•  ДО ЦИКЛУ «ПОЕТИ ХХІ»

Нічого не снилось.
Не сталось нічого.

•  * * *

Вже печаль переплавлена в лють золоту.
Вже у Музи розмазана туш на віях...

•  Кожен день проживаю тепер, як окреме життя.

Кожен день проживаю тепер, як окреме життя.
Книгу білої хати нутром читаю.

•  Надвечір’я. Журний блиск вина.

Надвечір’я.
Журний блиск вина.

•  Самотина лірична...

Самотина лірична.
Не хочу майже нічого.

•  Стоїш мені – мов зірка над хрестом.

Стоїш мені – мов зірка над хрестом.
Мов пташки зойк над скіфськими бабами.

•  СТАРИЙ ВІРШ

Я собі – наче фраєр,
Іду, обіймаю псів.

•  ТВОРЕЦЬ І ГЕТЬМАН

Думав гетьман – вибирає долю.
Сива чайка плакала в Дніпрі:

•  Ножово-ніжний весняний сум.

Ножово-ніжний весняний сум.
Торішнє листя – як грішні гроші.

•  ПОЛІСЬКЕ

Чорна хата.
Безінтернеття.

•  Я з отої зими вийшов так, як виходять із себе...

Я з отої зими вийшов так, як виходять із себе,
Білі вірші снігів залишивши вмирати в ярах.

•  АСОЦІАЦІЇ

Ангел, який сміється, –
Це уже трохи біс.

•  ВІРШІ ОДНОГО СЕРДЕЧНОГО РИТМУ

Заросло за усім – після плуга й меча, затягнуло.
Знов у вирій летять журавлі, з матюками летять.

•  ВЕСНЯНО-ПОЛІСЬКЕ

Наче сіль у крові,
Юні зорі туманно моргають.

•  МОРСЬКЕ

Згасне свічка вина – буду слухати зорі осінні,
Бо остання кохана приходить лише уві сні.

•  Весна – як революція мені.

Весна – як революція мені.
Зима пішла у землю, мов кровина.

•  Калиново. Пронизливо. Весна.

Калиново.
Пронизливо.

•  Вином малюю музику на склі.

Вином малюю музику на склі.
Душа співати хоче – слів не знає...

•  ПОЕТ

Розхристане серце.
Штани протерті.

•  КОРІННИЙ ТРИПТИХ

Я давно в цих краях.
Ще зі скіфів.

•  Приснився Бог...

Приснився Бог.
Здалось, що хрестияни –

•  NN

Вигулюєш звіра своєї душі –
Вся в шубі на голе тіло –

•  ЗИМА. СВЯТО

Загриміло вгорі.
Заіскрило.

•  Україна... Танці на протезах...

Україна...
Танці на протезах...

•  Вона хотіла сина від Христа.

Вона хотіла сина від Христа.
З красивим болем долю проклинала.

•  Голос білої скрипки – мов першого снігу чекав...

Голос білої скрипки – мов першого снігу чекав.
Та наразі цей дощ аж кричав, не хотівши сивіти.

•  Сонце красиво в море заходить...

М. С. Вінграновському

•  У сіні лежу і минуле кличу...

У сіні лежу і минуле кличу,
Легкий і весняний духом.

•  ІЗ ЩОДЕННИКА «ТАЙНИ НАШОГО ТВОРУ»

…У поході ми знов.
А в поході не п’єм гориляси…

•  Крик пораненого вогню...

Крик пораненого вогню –
Білі птахи над лісом.

•  ОСІННЯ УКРАЇНА. Цикл

Осінньо. Сінно. Синьо і осино.
Усмішка в люстрі скіфського меча.

•  * * *

Нетутешність...
Теплі гнізда в терні.

•  ЧЕКАННЯ ОСЕНІ

Я чекав Тебе, Осінь...
Ще теплим гніздом журавлиним,

•  ПОДОРОЖ У ГОРИ

Починалися гори.
Хотілося бути орлом.

•  Безсонні ночі... Вірші і тоска.

Безсонні ночі...
Вірші і тоска.

•  Вертатись пізно.

Вертатись пізно.
Вже гра – як битва…

•  ВЕЧІРНІЙ РОМАНС

На добраніч, поля. На добраніч, ліси.
Безпритульність якась така...

•  ГАДАННЯ

Любові, київський відьмочці

•  Летіти вміли. Не вміли впасти.

Летіти вміли. Не вміли впасти.
Хтось дряпав двері своєї пастки.

•  РІЧКА

На своїм волоссі темному й густому
Ти лежиш, як річка на ріллі.

•  РОЗМОВА З ДІДОМ

«Діду, діду, а болить вмирати?»
«А я знаю?.. Я ще не вмирав.

•  ТВОРЕЦЬ І ГЕТЬМАН

Думав гетьман – вибирає долю.
Сива чайка плакала в Дніпрі:

•  ТЕЛЕСИК

Сидить на могилі старенький Івасик Телесик.
На цвинтарній груші тепліє гніздо солов’я.

•  Українським поетам не можна вмирати рано.

Українським поетам не можна вмирати рано.
Хтось постукає в двері, а ти у білому весь...

•  БІЛЯ МОРЯ

Печаль висока – як морська трава.
І зорі досі – як могили предків...

•  ЗУСТРІЧ ЗІ СТАРИМ ДРУГОМ (Із циклу «У скляній корчмі»)

Зустрів учора старого друга
За чорним пивом.

•  СЕРЕДИНА СЕРПНЯ (НАСТРІЙ)

Літо – коротке, як бабське щастя, –
Уже за душею, там...

•  ДО ТЕМИ "ЛЮБОВ ПОЕТА" 2

Засинаєм під музику грому,
Вишиту білим шовком.

•  ПЕРЕДОСІННЄ

Так уже довелось мені –
В снах золотих літаю.

•  ПЕРЕДЧУТТЯ

Поет і муза читають вірші на свіжім сіні.
Та чомусь осінь, вже чути осінь в їх голосінні.

•  І знов мені тривожно – хоч напийся...

І знов мені тривожно – хоч напийся.
Як гени волі – птиці в небесах.

•  Отако, отако...

Отако, отако...
Білим серцем – по чорному лезу.

•  Довго пахла трава сором’язним запахом жінки...

Довго пахла трава сором’язним запахом жінки.
Дерев’яними ложками їли ми з нею меди.

•  Напиши мені морем велику поему про вітер...

Напиши мені морем велику поему про вітер.
Свіжоспеченим хлібом бездонну печаль затули,

•  Вже така темнота, що реальні лиш душі і зорі...

Вже така темнота, що реальні лиш душі і зорі.
Ще триває життя, але доля закінчилась вже.

•  ДО ТЕМИ «ЛЮБОВ ПОЕТА»

Що ж... печаль – як печаль.
Золотіє зоря над церквами.

•  ОСТАННЄ

Брехливе дзеркало сльози...
Фольга світання.

•  ДО ТЕМИ БЕЗСМЕРТЯ

Ось-ось вже, здавалось, безсмертя – строфою подать...
На кухні моїй, ще радянській, горілим запахло,

•  * * *

Світ мені ліг – мов гніздо із колючого дроту.
Падають зорі – як ціни на вічне, мов ці...

•  Космос... Вітру нема.

Космос...
Вітру нема.

•  ВОНА

На коханім лиці тихо світиться чиста сльозина –
Мій маленький Дніпро, над яким сиві чайки зіниць.

•  ВЕСНЯНО-ПТАШИНЕ

Ці травневі пташки із людськими терпкими очима.
Наша воля горбата їх, диких, напевно, смішить.

•  * * *

Капіталізм.
А я ж його не ждав...

•  ТРАВНЕВЕ

Така пора – на біс виходить біс.
Обличчя предків – як вода під льодом.

•  БЕРЕЗЕНЬ СИВІЮЧОГО ПОЕТА

Береза й донька моя плачуть –
Так хочуть весни!

•  В гості мене запросила.

В гості мене запросила.
Поїла приворотзіллям.

•  ОДКРОВЕННЯ. Т.Г.ШЕВЧЕНКОВІ

Спить зима на зеленім житі.
А Тебе забрав поїзд скорий…

•  Любов напала навесні...

Любов напала навесні —
Як Божа кара.

•  Сиджу собі. П’ю горілку із ангелом-охоронцем.

Сиджу собі.
П’ю горілку із ангелом-охоронцем.

•  З ВІДКРИТОГО ЩОДЕННИКА. 7 БЕРЕЗНЯ 2009 РОКУ.

Сумна весняна ніжність.
Теплий день –

•  ІЗ ЦИКЛУ «ВЕСНЯНЕ»

Ще немає пташок в молодому весняному небі.
Ще дерева тоненькі і голі, неначе хрести.

•  ОСТАННЯ МАВКА

Умирають ліси.
Не вмирає лиш вітер... поети...

•  З АНТИКРИЗОВОГО

Біла хата. Сніги. Білі коні...
Нічого немає...

•  Обірвані дзвони. Старий монастир.

Обірвані дзвони.
Старий монастир.

•  * * *

Нагріте на свічці червоне вино.
Тінь твого волосся. Ніч.

•  СПОВІДЬ ВРОДЖЕНОЇ ВІДЬМИ

Я зачата була,
Коли Місяць став повно-червоний,

•  ЗНОВУ ПРО ВІДЬОМ

Лісостеп золотий.
Дим від зір ― як вода вечорова.

•  ПЕРЕДВЕСНЯНЕ

Сніг іще білий, глибокий – немов на могилі...
Холодно. Скучно.

•  Ця осіння любов ...

Ця осіння любов – як під листям захована міна.
Над могилками гнізд зоренята кружляють, кричать.

•  * * *

Несемось Чумацьким Шляхом.
Вже крила й чоботи стерті.

•  АНТИКРИЗОВЕ

З небуття... по тюрмах і борделях…
Все життя – по серце у снігах –

•  * * *

Почався сніг...
Стежина обірвалась –

•  * * *

Тріснула…
На те вона й струна.

•  ПОСТРІЗДВЯНА МЕДИТАЦІЯ

Глинобитна печаль.
І безлюддя нестерпна потреба…

•  ВОВКИ

Очі їх калинового полиску,
А сліди хрестаті, корінні.

•  ІСТОРІЯ

Історичні вітри не уміють співати з душею
Про кавказький кинджал, де карбований кровію вірш,

•  МАМАЙ

Осінь. Рано темніє.
В полі – привид Мамая.

•  * * *

Не кожне слово може стати духом.
Не кожним словом може стати плоть.

•  * * *

Вечір жовтневий.
Калиновий сік далини.

•  * * *

Дивитись на зорі і пити вино виноградне
З високих, як мрія, безсмертних, як даль, кришталів.