Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011)
|
|
Рубрики
• Читанка для школярів "Ми єсть народ" (2007)
• "о, Оріяно..." (1997)
• "Лелечі клекоти в тумані" (2010)
• "Народжуються квіти" (1964)
• "Від травня до травня" (2003)
• "Запрягайте, хлопці, коней" (1993)
• "Рівнодення" (1982)
• "Провесінь" (1971)
• "Стебло" (1977)
• "Свіча на вітрі" (1996)
• "За овидом сивим" (1998)
• "В раю, скраєчку" (2001)
• "Побудь зі мною" (1998)
• "Сонях на осонні" (2003)
• "Джерело у ясних ясенах" (2000)
• "Несправжня пектораль" (2003)
• "Родиземля" (2001)
• "І гілка своя, і сопілка" (2001)
• "Падолист" (1999)
• "Вівтар" (1995)
• "Сльоза небесна" (1997)
• "Осяяння осінню" (1997)
• "Збудило опівночі серце" (1998)
• "Білопілля-Верхосулля" (1997)
• "Я з такої глибинки" (1999)
• "Душа перецвіта" (1999)
• "Передсвітень" (2003)
• "Я Сватовим засватаний" (2003)
• "Горобина ніч" (1992)
• "Остання електричка на Ірпінь" (2001)
• "Хрущі над вишнями" (1999)
• "Осанна химері" (2000)
• "Отак і живу" (2005)
• "Пролог до епілогу" (2004)
• "Жура за журавлями" (2003)
• "По-за раєм" (2001)
• "Біополе Білопілля" (2007)
• "Ой, Комуно моя - Ойкумено" (2009)
• "Спіймані сюжети" (2010)
• "Осмути сивої сувій" (2009)
• "Білолебедія" (2008)
• "Самопізнання" (2006)
• "Калини жар на полотні снігів" (2007)
• "Прозріле літо з голосом Олени" (2008)
• "Під жайворами, під журавлями" (2010)
• "Мажор в мінорі" (2006)
• "Сонях сяючого сонця" (2005)
• "Це – мій вертеп" (1996)
• "Те, чому і назва загубилась" (2003)
• "Тобі моє серце" (1980)
• "Кураїна" (2004)
• "Я цвіркун в середлітню спеку" (2010)
• "Опозиція" (2004)
• "Пора косовиці" (1990)
• "Чекання ранку" (1986)
• "Цим дорожу" (2011)
• "Село моє, Сула моя" (2005)
• "Веселка неповторних весен" (2003)
• "Найвище право - жить відверто" (2010)
• "Живу за юліанськими календами" (2010)
• "Оскома осені" (2006)
• "Пракорінь (1993)
• "Тихоплесо-часоплин" (2001)
• "Сум'яття" (2003)
• "Дурман-трава" (2003)
• "По промінчику доброти" (2003)
• "Біла вежа - рідний Вавілон" (2007)
• "Чорнороси" (1998)
• «З низів я бачу все» (рукопис, 2006 – 2008)
• "Покотьоло" (1994)
• "Значить більше, ніж просто пісня" (2002)
• "Зливодиво" (2003)
• "І калина своя, і тополя" (1993)
• "Воронці нев'янучі" (1998)
• "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
• "Нема переводу" (1993)
Огляди
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Мінорне
•
* * *
•
Самозвинувачувальне
•
Комуністичні настрої
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Ностальгія за рідним селом
•
Країна дитинства
•
Дні дорослої забави
•
Житні спомини
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Полин пам'яті
•
В рідному селі
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
До моєї біографії
•
Світлій пам'яті матері
•
Не хочеться в село мені...
•
Окрадена віра
•
* * *
•
Осторога
•
* * *
•
Хто ми були і хто ми є
•
Хто править нами...
•
Наслідки українського інтернаціоналізму
•
Примара інтервенції
•
Ой не варто лаяти чужинців...
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Вірш без закінчення
•
* * *
•
* * *
•
Притча про останнього одноосібника
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
З історії мого села
•
До російсько-українських відносин
•
* * *
•
* * *
•
Не проспи...
•
* * *
•
* * *
•
Перед Клечальною неділею
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Спомин про старий вітряк
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Елегія
•
Голос із потойбічного світу
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Сонет-роздум
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
На батьківщині
•
Яготинська нічна школа
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Балада про білий налив
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Сьогоднішнім плакальникам
•
* * *
•
Місто моєї любові
•
* * *
•
* * *
•
До свого п'ятдесятиріччя
•
У Приайдар'ї
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Пам'яті письменника Миколи Хвильового
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Рудий Микита
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Сповідальне
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Реквієм-попередження
•
* * *
•
Мазепа. Версія смерті
•
До слобідсько-українського козацтва
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Мій Донбас
•
* * *
•
Сонет про сонет
•
* * *
•
Роздум про вічне тепло
•
Вірші з глини
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Іронічний сонет
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Серпнева гроза
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Венера, якої не стало
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Сумна балада
•
ВЕЧІРНІЙ ЕТЮД
•
* * *
•
МІНОРНЕ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
СОЛДАТСЬКА ВЕСНА
•
БЕЗСОННЯ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Монолог відступника
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
В історичному музеї
•
Варіації
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
О, жінка…
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
За мотивами народної пісні
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Прапрадіди
•
Українізовані хайку
•
УКРАЇНІЗОВАНА ТАНКА
•
Жмуток пізніх троянд
•
Троїста музика слів
•
Зукраїнізована танка
•
ВПІВОКА, УПІВДУМКИ, УПІВСЛОВА
•
Коли словам не тісно
•
НА МОТИВ ЯПОНСЬКИХ ХАЙКУ
•
ОСІННІ ВАРІАЦІЇ
•
На мотив японських танка
•
Епіграми на тему
•
Цикл мініатюр
•
І ще один трилисник
•
Трилисник болю
•
Чотири мініатюри
•
ПЕЛЮСТКИ СЛІВ
•
Мініатюри
•
Мініатюри
•
ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ
•
Акварелі
•
ТРИЛИСНИК
•
ВТЕЧА З ПОЛЯ ПОЛОВЕЦЬКОГО
•
Українці, хахли, малороси
•
* * *
•
* * *
•
НЕТРАДИЦІЙНИЙ СЮЖЕТ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
РЕКВІЄМ ПО СОСЮРІ
•
* * *
•
* * *
•
В осінньому саду
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Диптих
•
* * *
•
* * *
•
Батько
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Море
•
ЖОВТЕНЬ У КИЄВІ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ДО ПОДІЙ У КРИМУ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ПІЗНЬООСІННЄ ПОБАЧЕННЯ З БАТЬКІВЩИНОЮ
•
* * *
•
* * *
•
ДО ОСЕНІ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
«Слобожанський Спас»
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
СПЕКА З НАЦІОНАЛЬНИМ ЗАБАРВЛЕННЯМ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ТУТ НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГО
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Типаж
•
* * *
•
* * *
•
З ІСТОРІЇ СІЛЬСЬКОЇ УКРАЇНИ
•
* * *
•
* * *
•
ВРАНІШНЯ МОЛИТВА
•
КОЛИСЬ У НАС…
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Сучасні яничари
•
Мій день народження
•
Фантасмагорійне
•
* * *
•
МОЯ ДЕРЖАВА*
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ЄРМАКІАДА
•
***
•
* * *
•
Олені
•
***
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
***
•
Опікуйтесь поетами живими...
•
Ліні
•
* * *
•
* * *
•
Письменницький "Еней". Ретро
•
* * *
•
Болгарія (переклад з Георгі Джагарова)
•
Вітчизна (переклад з Геннадія Суздалєва)
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
***
•
***
•
***
•
***
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Осіннє
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Кредо сивого смертника
•
* * *
•
* * *
•
На дві недолі розділим долю, або Заради доль і щасть...
•
Вулиця до храму
•
* * *
•
* * *
•
Русскоязычные стихи
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Так собі...
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Мінор, іще мінор...
•
УКРАЇНА СЬОГОДНІ
•
Під загрозою сліпоти
•
Гіркий жарт
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Дочка. Пошук порозуміння
•
* * *
•
Капличка в Луциківці
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Самоідентифікація
•
* * *
•
* * *
•
Втрачена дорога
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
За мотивами "Слова про Ігорів похід"
•
* * *
•
Моєму штатному хулителю
•
* * *
•
Умовна епітафія на умовній могилі
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ЗВОРУШЛИВЕ
•
* * *
•
ОСІННІЙ МАЖОР
•
Взаємини
•
Ранок
•
ТРИПТИХ КОХАННЯ
•
* * *
•
Крізь марево літ
•
У витоках Сули
•
* * *
•
* * *
•
Свято Трійці, або Зелена неділя
•
Гіпертонічний криз
•
Вдовина вірність
•
* * *
•
Кепський настрій
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Оди з нагоди
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Скоробагатькам
•
ЖУРА ЗА ЖУРАВЛЯМИ
•
* * *
•
МІНІАТЮРИ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Сорок третій. Рудка
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Таємниця зникнення Луциківської святині
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
На грані зневіри
•
* * *
•
Україні
•
* * *
•
Березень п"ятдесят третього
•
* * *
•
Кінець сільської ідилії
•
* * *
•
КОЛИ ТІСНО СЛОВАМ
•
Знічев"я, так собі, між іншим...
•
Ностальгія
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Напередодні
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Останній бій
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
В музеї Олександра Олеся
•
Про «старшобратство»
•
На батьківщині
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Комуніада
•
* * *
•
"Націоналіст"
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Савур-могила
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Зелені ночі і зелені дні
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Про тих, самовдоволених
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Після відвідин Сучої балки
•
* * *
•
* * *
•
ДЕВ’ЯТЕ ТРАВНЯ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Інтернаціоналіст
•
Вічна тема
•
* * *
•
* * *
•
Перемінився цілий світ
•
* * *
•
Образок про мірошника Яриша і його млинці
•
* * *
•
Верхосульська жалоба
•
ПОБУТОВА ЛІРИКА
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ДЕЩО ПРО БОЖІ ЗАПОВІДІ І НЕ ТІЛЬКИ ПРО НИХ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ПРО ОБЕРЕЖНІСТЬ
•
Боюся, що не встигну
•
* * *
•
* * *
•
У ЗАТІНКУ ПІГМАЛІОНА
•
Мої, мої...
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Між іншим
•
Мозаїчні уламки
•
* * *
•
СОРОК СЬОМИЙ
•
ІСТОРІЯ, ЯКА НІЧОГО НАС НЕ ВЧИТЬ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
В Сумському соборі
•
На колишньому цвинтарі
•
ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Батуринський мотив
•
Прелюд зрілості. 1960
•
* * *
•
Моя провінція глибока
•
* * *
•
Чудасія
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Самоіронія
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Дещо про віршописання
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * * * *
•
* * *
•
* * *
•
Найкоротша історія України
•
Святкові демонстрації у повоєнному селі
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Кредо, писане крейдою на кризі криз
•
* * *
•
Епілог
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
СПОМИН ПРО ЦИГАНСЬКИЙ ТАБІР
•
ТАКА ЇЇ ДОЛЯ…
•
РЯДОВИЙ ЕПІЗОД З ІСТОРІЇ
•
Ранкове
•
* * *
•
* * *
•
Що коли пишеться
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Самоіронія з підтекстом
•
* * *
•
Свіча на тлі ікони
•
Літньої ночі
•
* * *
•
Викликання жаданого
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Вірш, розрахований на освіченого читача
•
* * *
•
* * *
•
Освідчення батьківському краю
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Ада Роговцева
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
До майбутньої конфіскації мого майна за комунальні борги
•
В ностальгійних роздумах
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Зі свята повернувся в будень
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
УКРАЇНА. УК… РУЇНА…
•
* * *
•
* * *
•
Катерині
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Самоспалення
•
* * *
•
Свобода слова
•
ОДА ВІРНИКАМ ІМПЕРІЇ
•
Раніше - і тепер
•
* * *
•
* * *
•
Вранішня молитва
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ПРО УКРАЇНСЬКИЙ СЕКС
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
ЩО ЗНАЧИТЬ – ВИПИТО ДО ДНА
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Катерині
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Найсокровенніше
•
Підсумки
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Приймаю тривогу
•
* * *
•
* * *
•
Сонет відчаю
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Згадую Григорія Чубая
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Новела-спомин
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Бережанщина
•
* * *
•
* * *
•
Ті, що правлять нами
•
Поетичне кредо
•
* * *
•
Шлях до розп"яття
•
Лесенько!
•
Восьме березня
•
* * *
•
В РІДНОМУ КРАЮ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Притча про справедливість
•
Актуальне
•
Сучасна притча
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Новела про байстрюка
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
О, жінка...
•
Згадуючи М.Н. Щепенка*
•
Життєпис Лесі Низової*
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Чуття вини
•
Дещо ліро-іронічне
•
СВІТАНОК ГРЕЦІЇ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Короткі миті в Білопіллі
•
Подвійна зрада
•
* * *
•
Істина
•
* * *
•
Над Сватовим світає Україна*
•
* * *
•
З Василем Стусом в Одесі*
•
* * *
•
Подорожні нотатки
•
* * *
•
Ода українському салу
•
Д и т я ч е
•
Епітафія
•
* * *
•
Балада про дитячу втрату
•
* * *
•
Світлій пам"яті матері
•
Маленька московська драма
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
...все життя на пероні...
•
Дай, Боже, днини погожої
•
Оглянувшись назад
•
Якщо поет...
•
Такого Шевченка
•
* * *
•
* * *
•
Трилисник
•
* * *
•
* * *
•
Останній маршрут
•
Ми єсть народ (продовження)*
•
* * *
•
Провідини сестри
•
* * *
•
ПО СОНЯЧНОМУ КОЛОВІ (пародія)
•
* * *
•
Дай, Боже!
•
Різдвяне
•
* * *
•
Я вас любив...
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Працюю, як віл...
•
Життя моє трива!
•
Думки опівночі
•
* * *
•
На світло моєї лампи
•
* * *
•
КАМІНЦІ - У ГОРОД (пародія)
•
Спроба чорного гумору
•
Поети...
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Ми єсть народ
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Сонет про сонет
•
* * *
•
* * *
•
Порада колезі-поету
•
* * *
•
* * *
•
Дитячий малюнок
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
СЕРЦЕ
•
Така запізніла зустріч
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
Лобаті гарбузи під лопухами
(Що не лопух – то добрий капелюх!)
(Що не лопух – то добрий капелюх!)
Ну що ти знаєш про гріхи
Заради втіхи?!
Заради втіхи?!
Як добре, що на світі є Ірпінь
В сосновім шумі
В сосновім шумі
Обминаю тебе,
Моя перша юнацька любове,
Моя перша юнацька любове,
Так запраглось ніжності й жіночності
Через поцілунки і злиття
Через поцілунки і злиття
Немов нічого й не було.
Ти геть пішла. Уже – назавше…
Ти геть пішла. Уже – назавше…
Я в жорстокому світі – один.
Ані подруги в мене, ні друга.
Ані подруги в мене, ні друга.
Як же сталося так:
На родючій землі,
На родючій землі,
Дніпро сльозами не долляти –
Від солі він пересиха
Від солі він пересиха
Я не був ніколи за кордоном.
Не сподобивсь. Права не здобув.
Не сподобивсь. Права не здобув.
О Боже наш, замучений не раз
Не на Голготі вже, а на Луб'янці,
Не на Голготі вже, а на Луб'янці,
Пора вичікувань минає потихеньку,
Відходять зашпори «крутого» переляку:
Відходять зашпори «крутого» переляку:
А в дитинстві не раз мене бито,
І за діло – суди не суди:
І за діло – суди не суди:
Я поразку свою визнаю,
Полишаю арену змагання –
Полишаю арену змагання –
От і розпрощались ми з тобою,
Вигадко моя не дуже вдала,
Вигадко моя не дуже вдала,
По нічному дощі відчуття прохолоди
Залишається протягом цілого дня
Залишається протягом цілого дня
Від старості хотів я утекти
Й зазнав поразки в дивному хотінні –
Й зазнав поразки в дивному хотінні –
Постійно граю ролю не свою –
Якогось паралельного героя,
Якогось паралельного героя,
Приймаючи до серця все так близько,
Боюся,
Боюся,
Занадто не старайся приховати
Свою огиду…
Свою огиду…
Ти бачила. І знала. І могла.
Прикинулась незрячою, глухою.
Прикинулась незрячою, глухою.
Відкипіло і вийшло паром,
Не стривоживши тишу дня…
Не стривоживши тишу дня…
Чого ж бо я заслабував,
Захникався на кухні?!
Захникався на кухні?!
Давай-но попрощаємось достойно,
Розійдемось пристойно, хто куди,
Розійдемось пристойно, хто куди,
Невже не чуєш?
Уночі
Уночі
Не звинувачуй мене в нетерпінні,
В хтивості ревнощів і пожадання,
В хтивості ревнощів і пожадання,
Переживу свою образу,
І кпини, і чужу брехню,
І кпини, і чужу брехню,
Оркестр одухотворено творив
Мелодію прощання і печалі,
Мелодію прощання і печалі,
Сам собі не знаходжу я ради –
А такого ж давно не було:
А такого ж давно не було:
Навчителько, екзаменуй себе,
Екзаменуй, і вчися, і навчай
Екзаменуй, і вчися, і навчай
Мене ніхто не силував тоді,
Тебе також ніхто не приневолив
Тебе також ніхто не приневолив
Може –
Хочу вірити, що, може, –
Хочу вірити, що, може, –
Не прошу ні пестощів –
Не вмію, –
Не вмію, –
На цьому березі,
Де я,
Де я,
А я тобі нічого не скажу –
Душа моя іще не пробудилась
Душа моя іще не пробудилась
А вже і в тебе сивина.
Усе мина... Усе минає...
Усе мина... Усе минає...
Чи я з дороги збився, чи дорога
Мене, замріяного, збила спантелику:
Мене, замріяного, збила спантелику:
Я приїду в село над Сулою
(Там колиска дитинства була)
(Там колиска дитинства була)
Там соняхи цвіли – не одцвітали
І сонце не ховалося за пруг,
І сонце не ховалося за пруг,
Косили жито… Вперше по війні
Косили жито!
Косили жито!
Пам’ятаю: в селах крили хати
Житніми сніпками восени.
Житніми сніпками восени.
Виріс я у селі на Сулі,
Де черемха і вишня цвіли.
Де черемха і вишня цвіли.
Мій батько безвісти пропав,
І я не знаю де.
І я не знаю де.
Ваше слово – прохолодний листок подорожни-
ка до пекучої рани, мамо. Я в дитинстві шукав
ка до пекучої рани, мамо. Я в дитинстві шукав
Насняться мати,
Молоді й святкові:
Молоді й святкові:
Не розказуйте, бабо, страшнючої казки –
Я воєнна дитина й казок не боюсь.
Я воєнна дитина й казок не боюсь.
Від узвиш придінцевих
До карпатських долин
До карпатських долин
Ні, не змінилася наша вулиця –
Тільки тополі прибавили в рості.
Тільки тополі прибавили в рості.
Я перший у своїм роду
Дожив, довижив до онуків,
Дожив, довижив до онуків,
Чи пам’ятаю ту землянку,
Оту воронку-похоронку,
Оту воронку-похоронку,
Я виріс на борщах із кропиви –
Бабуся їх варила дуже вміло.
Бабуся їх варила дуже вміло.
Божевільній Мокрині прощаю хрести,
Нею зрубані взимку,
Нею зрубані взимку,
Трагічно загинула мати.
Фашисти спалили село.
Фашисти спалили село.
На рушнику – червоні півні
Кричать опівночі й опівдні
Кричать опівночі й опівдні
Діди в селі моєму відмирають
Раніше, ніж старезні осокори.
Раніше, ніж старезні осокори.
Котрий вечір тітка слізьми вечеряє:
Ой, гірка ж та страва – солона приправа!
Ой, гірка ж та страва – солона приправа!
Вже просихає стежка польова
Від шляху до села...
Від шляху до села...
Нас приведуть іще до Крут
Новітні «гетьмани» захланні,
Новітні «гетьмани» захланні,
Жив я на «бандерщині»
(Ще правив
(Ще правив
Нам слово «пан», їй-бо, не до душі!
З колиски ми були «товариші».
З колиски ми були «товариші».
Піддослідними стали ми ізнов –
Доволі наросло, бач, матер'ялу:
Доволі наросло, бач, матер'ялу:
Ми любимо і турків, і татар,
Шануємо всіляких, прийшлих, різних…
Шануємо всіляких, прийшлих, різних…
Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
Нашу хату – глинянку стріхату –
Хто лиш не палив чужим вогнем!
Хто лиш не палив чужим вогнем!
Моя Вкраїно – рано вікова,
Куди ж бо ти,
Куди ж бо ти,
Пам'ятаймо Переяслав –
Недорікувату славу!
Недорікувату славу!
Ми багато лиха наробили,
Більшовицький створюючи рай, –
Більшовицький створюючи рай, –
Господи! Молися, не молися –
Краще від молитви не стає.
Краще від молитви не стає.
Так занедбана давня слава
І принижене древнє слово,
І принижене древнє слово,
По-гу-ля-ли!
Крові набачились
Крові набачились
Трибунали часу воєнного
Милосердя й жалю не відали:
Милосердя й жалю не відали:
Був дядько як дядько. Такий, як і всі.
Він жив на горі. Мав худу конячину.
Він жив на горі. Мав худу конячину.
о білопілля моє чорнополе і зеленояре
де сула мов сулія
де сула мов сулія
На Хутір-Михайлівський
Геть повернули дощі,
Геть повернули дощі,
…і висадили церкву в повітря
і полетіла вона – монолітна –
і полетіла вона – монолітна –
а була ж моя Марківка
буряково-солодкою майже столицею
буряково-солодкою майже столицею
…Виблядки монгольської навали –
Прийшлі звідкілясь москалюки
Прийшлі звідкілясь москалюки
Чогось пересварилися…
А втім
А втім
Дожити треба ще до колосків
У сорок сьомому –
У сорок сьомому –
Легко писалися вірші до «сонячних» дат:
Слово до слова (дозволені зверху) –
Слово до слова (дозволені зверху) –
Казали: «Щастя не проспи…»
Я завжди рано прокидався,
Я завжди рано прокидався,
Як прийшли активісти до діда до Гната –
Конокрад учорашній
Конокрад учорашній
Біла пляма в чорній рамі –
Мій нещасний родовід.
Мій нещасний родовід.
Жовтогарячою глиною
маже бабуся долівку.
маже бабуся долівку.
Один мій дід – Великород,
А другий – Низовий
А другий – Низовий
Запечені цукрові буряки,
Загорнуті в капустяну пелюстку…
Загорнуті в капустяну пелюстку…
Я на хвилях грудей твоїх
Плив би і плив
Плив би і плив
Тебе я вигадав знічев’я,
Коли самотньо бідував
Коли самотньо бідував
У нас немає вибору,
І нас
І нас
Тож чим тобі допоможу?
Сам на лопатках я лежу,
Сам на лопатках я лежу,
Повертаюся з теплого вирію
У свої нехолодні краї,
У свої нехолодні краї,
Вітряк був невгамовним літуном,
Вночі і вдень поскрипували крила –
Вночі і вдень поскрипували крила –
Колядує дитинство моє
під січневими вікнами.
під січневими вікнами.
Я Рибаса пригадую слова:
«Хто хоче свята – той діждеться свята,
«Хто хоче свята – той діждеться свята,
Я зібрав у тісному застоллі
Давніх друзів, яких розгубив...
Давніх друзів, яких розгубив...
Люблю траву, бо виріс із трави,
Яка роситься і шумить над вами,
Яка роситься і шумить над вами,
Запряжу я січня в сани
Та й поїду до Оксани:
Та й поїду до Оксани:
Як рубали мою тополю,
Не чиюсь, а мою тополю,
Не чиюсь, а мою тополю,
Не чужорідний ні для кого
Я в придінцевому краю.
Я в придінцевому краю.
Невже міняються часи
І відступає все вороже?!
І відступає все вороже?!
Все розумів і трохи жити вмів,
А нині – то ще й більше розумію,
А нині – то ще й більше розумію,
Як обезцінюється слово
І відмирає ремесло,
І відмирає ремесло,
Яке моє життя неоковирне!
Де в інших рівно,
Де в інших рівно,
Дожити б до весни, а там – до літа,
А влітку хто ж захоче помирать?!
А влітку хто ж захоче помирать?!
Шаную ворога свого
І хитрого, і злого –
І хитрого, і злого –
Зайшли дощі.
Зима – вже не зима,
Зима – вже не зима,
Чого ж ви хочете сьогодні,
Мої вчорашні вороги?!
Мої вчорашні вороги?!
Стовпової не стало дороги –
Наче корчами спутало ноги…
Наче корчами спутало ноги…
А Яготин для мене просто
Дмитро Шупта, ріка Супій:
Дмитро Шупта, ріка Супій:
Приснилося, що з вашого хреста,
Звідтіль,
Звідтіль,
Не знаю колискової...
А донька
А донька
І мені, й моєму поколінню
Так не пощастило, що кричи…
Так не пощастило, що кричи…
Я тимчасовий на землі.
І розуміння тимчасовості
І розуміння тимчасовості
Щира і привітна, ходить слава,
Чесних і достойних обійма.
Чесних і достойних обійма.
Найперше – поцілуй шорстку шкуринку
Цілушки хліба з материних рук.
Цілушки хліба з материних рук.
Не ті слова сказав колись,
Не з тим
Не з тим
Та яка ж наша пам'ять короткозора!
Навпрошки та наосліп
Навпрошки та наосліп
…І принесли повістку.
Батько був у саду – яблуні садив.
Батько був у саду – яблуні садив.
Всю ніч білизну прала мати...
«Це сон, – гадав я уві сні. –
«Це сон, – гадав я уві сні. –
Чим тобі зможу допомогти,
Щира і ніжна людино?
Щира і ніжна людино?
Відлюбив своє, віддонжуанив,
Одгрішив – і скаржитися гріх
Одгрішив – і скаржитися гріх
В гумових чоботях і куфайці
(Іншого наряду не було)
(Іншого наряду не було)
Все ви нерви лоскочите,
Попіл ворушите сивий.
Попіл ворушите сивий.
Живу в незалежній державі –
Свої в мене сльози і сміх.
Свої в мене сльози і сміх.
Ти мене прийняло, не питаючи роду і племені,
Всиновило блукальця, взяло під надійне крило,
Всиновило блукальця, взяло під надійне крило,
По-гу-ля-ли!
Крові набачились
Крові набачились
Я досі не знав,
Що свобода голодна і гола
Що свобода голодна і гола
Давненько не пишуться вірші…
Які вже там вірші,
Які вже там вірші,
Тут росте високосна трава-мурава
І верба на гнучкому коромислі
І верба на гнучкому коромислі
обрій округлює очі осинені
оси оснулі осоння озвучують
оси оснулі осоння озвучують
Витоптали душу копитьми,
Лишивши слідів глибокі тавра,
Лишивши слідів глибокі тавра,
Абстрактне поняття
абстрактну й любов породило:
абстрактну й любов породило:
Не вживайте високих слів,
Особливо ж тоді,
Особливо ж тоді,
Якої такої ще хвилі вам треба,
Товаришу Хвильовий?!
Товаришу Хвильовий?!
Озивається до гори гора,
До зорі – зоря,
До зорі – зоря,
Поза часом і простором
Обертаємось ми,
Обертаємось ми,
Осіннім листком по холодному плесу
Мій спомин пливе (Не мовчи – говори…).
Мій спомин пливе (Не мовчи – говори…).
Мій знайомець зібрав унікальну колекцію
І тепер виставляє її
І тепер виставляє її
Я не тішив себе тим, що я – винятковий,
Що між мною і масами – певна межа.
Що між мною і масами – певна межа.
Я не в спромозі зупинить дороги,
Що вигнулася луком через луки, –
Що вигнулася луком через луки, –
На пероні стою в Ірпені…
Між Луганськом і Львовом і між
Між Луганськом і Львовом і між
Я завжди любив негаласливо,
Про своє на Всесвіт не трубив.
Про своє на Всесвіт не трубив.
А жінка в білому стоїть перед очима
На відстані життя мого цілого,
На відстані життя мого цілого,
...І вже ніколи не було
Такої світлої любові:
Такої світлої любові:
Воно приходить непомітно
І полонить усе єство,
І полонить усе єство,
О лірико душі!
Допоки йтиму
Допоки йтиму
Осінь зронила останній листок,
Останній листок, мов останню надію,
Останній листок, мов останню надію,
Найбільше ранком дорожу
За те,
За те,
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Хочеш,
1. Давно
Продайте-подайте заради Христа –
Країну ж до ниточки розпродверстали…
Країну ж до ниточки розпродверстали…
Уряд засіда в Палаці –
Представляє нації,
Представляє нації,
Затріщали підмостки й підпорки «вертепу»
І змаліли «клейноди» комунних часів,
І змаліли «клейноди» комунних часів,
У пізньому живем середньовіччі,
У передчасному якомусь
У передчасному якомусь
А від річок лишились рівчаки,
А від пісень – уламки,
А від пісень – уламки,
Нової ми діждалися відлиги,
Хоч надто й припізнилася вона:
Хоч надто й припізнилася вона:
Наздоганяє, наздоганя
Помсти священної променем лазерним
Помсти священної променем лазерним
Його не броня прикривала в бою,
А «бронь» закривала від бою.
А «бронь» закривала від бою.
Відродись, Україно, не лишень хрестами
На могилах козацьких посеред степів,
На могилах козацьких посеред степів,
Здрастуй, новий день нового ранку
Свіжопідрум'янений та пишний!
Свіжопідрум'янений та пишний!
Приїздять з Канади й Аргентини,
Де чужі повітря і вода,
Де чужі повітря і вода,
Скільки ж їх зосталось в тамтих таборах
На семи колимських крижаних вітрах,
На семи колимських крижаних вітрах,
То найбільші страждальці твої, Україно:
Сотні тисяч невільників хана й султана,
Сотні тисяч невільників хана й султана,
Не вистачить дніпрової води
На сльози,
На сльози,
А вже Айдар не заливає луки...
В очеретах заплуталися звуки –
В очеретах заплуталися звуки –
Як же це страшно, коли у народу
Мову віднято!
Мову віднято!
Не знайшлося притулку Мазепі
Ні в родинному тихому склепі,
Ні в родинному тихому склепі,
Гріхи всі знявши із душі
Й прадавні страхи-переляки,
Й прадавні страхи-переляки,
За рікою в Ірпінському лісі
Ми збирали гриби і горіхи
Ми збирали гриби і горіхи
З дитинства знаю:
Тільки жайвір
Тільки жайвір
Люблю міста районного масштабу.
Приземкуваті і непоказні,
Приземкуваті і непоказні,
Ти найбільше
В моєму житті
В моєму житті
Затуманились терикони,
Геть відхлинула ковила,
Геть відхлинула ковила,
Сонетна форма й справді затісна
Для почуттів сучасного поета.
Для почуттів сучасного поета.
Все важче легковажити.
Роки
Роки
Ми гріємось душею
Коло хліба
Коло хліба
Він ліпив свої вірші з глини,
Червоної від крові пращурів.
Червоної від крові пращурів.
В городах верби гнуться до криниць:
Напитися джерельної – на вроду.
Напитися джерельної – на вроду.
Прив’ялу зелень
Жовтень підпалив –
Жовтень підпалив –
Співчуття і співщирість
Незримо
Незримо
Відійду за обрії уяви
Тихо, без громів і блискавиць,
Тихо, без громів і блискавиць,
У творчих пошуках невпинних
Щодень, до самозабуття.
Щодень, до самозабуття.
Яка висока виросла трава!
Давно уже й не снилося такої,
Давно уже й не снилося такої,
Між білими руками піаніста
І чорними руками хлібороба
І чорними руками хлібороба
Помирають поети –
Невпізнані генії
Невпізнані генії
Сліпуча зав’язь блискавиці
На гілці грому.
На гілці грому.
Я загнав коня свого в дорозі,
А жар-птицю так і не здогнав…
А жар-птицю так і не здогнав…
Не щастить у коханні,
А щастить у журбі,
А щастить у журбі,
Нехай останньому трамваю
Терпець увірветься чекать,
Терпець увірветься чекать,
У дитинстві казка
В кожного була.
В кожного була.
А ти віддавалася легко,
Без артистичної немочі –
Без артистичної немочі –
То було, мов казка предивна.
То було, мов казка прадавня.
То було, мов казка прадавня.
Трішки сумую.
А втім – ненадовго,
А втім – ненадовго,
Моя найкраща пісня ще не виспіла,
Не вигрілась на щирому вогні
Не вигрілась на щирому вогні
І мені захотілося власної пісні,
(Є ж своя
(Є ж своя
Та й розкішно ж погуляла вдова
На чужому весіллі!
На чужому весіллі!
Скінчивши буденні справи,
Змийте втому на лицях!
Змийте втому на лицях!
До мудрих сивин
Буду наївним хлопчиком,
Буду наївним хлопчиком,
Доцвітає кущик вереску.
Лист жовтіє на тополі.
Лист жовтіє на тополі.
Можливо, я
Колись уже під осінь,
Колись уже під осінь,
Сонцевидий ранок. Мрійний овид.
В’ється стежка,
В’ється стежка,
Я стаю молодим кленом.
Його корінням вростаю в землю,
Його корінням вростаю в землю,
Дністро,
Стрімливий,
Стрімливий,
Не викреслити минуле з пам’яті,
Мов на папері невдалий рядок,
Мов на папері невдалий рядок,
Небо всеньке в зірках,
Мов мундир у медалях.
Мов мундир у медалях.
Маленьке зерня, непримітне,
Та ви загляньте в його суть:
Та ви загляньте в його суть:
Кажуть: зелений, ранній...
Ранній, бо рано відчув,
Ранній, бо рано відчув,
Терикони.
Тополі на обрії.
Тополі на обрії.
Уже давно немає і циганки,
Що ворожила щастя на віки.
Що ворожила щастя на віки.
В болоті буднів борсаюсь надсилу,
стрибаю з купини на купину,
стрибаю з купини на купину,
Після осяяння – плачі,
Похмурохмарна сльозотеча
Похмурохмарна сльозотеча
Високий чорний хрест.
На перехресті –
На перехресті –
Це осяяння синню і осінню
ця блаженна і тиха пора
ця блаженна і тиха пора
То й що, як зопалу –
В опалу?!
В опалу?!
о Оріяно омріяна…
…ріяна…
…ріяна…
Експонат заклятої епохи
все затьмив собою,
все затьмив собою,
Після боїв – руїна.
На руїні –
На руїні –
Зі Львова прийшла телеграма,
А я –
А я –
Сідаймо в електричку приміську
І – по гриби чи по хороший настрій.
І – по гриби чи по хороший настрій.
«Проснися і співай!» – такий девіз
У дрібноти пташиної.
У дрібноти пташиної.
І мудрість повинна
Від серця іти –
Від серця іти –
О, жінка…
Я їй лірику читаю,
Я їй лірику читаю,
Відчуваю землю під ногами
Й можу, відштовхнувшись від землі,
Й можу, відштовхнувшись від землі,
Добре бути самим собою,
Із собою самим, удвох –
Із собою самим, удвох –
Сльозиться зір…
Все менше кольорів
Все менше кольорів
Сміюся над собою,
Регочу
Регочу
Я в чисті лірики хотів,
Щоб завжди бути архічистим,
Щоб завжди бути архічистим,
В дзеркало заглянь –
То океан…
То океан…
Затопивши правічні дніпровські пороги,
Ми зневажили батьківський рідний поріг…
Ми зневажили батьківський рідний поріг…
Я сам себе лякаю час від часу,
Аби чужих ще більше залякать:
Аби чужих ще більше залякать:
Проснувшись, я завжди чекаю дива:
Ось бризне сонце, росами загра
Ось бризне сонце, росами загра
Дай, Боже, сили і снаги,
І всевеликого терпіння
І всевеликого терпіння
Ні, не можу – собака плаче,
Навпіл душу мені розрива
Навпіл душу мені розрива
Зоряно як на Вкраїні, горянко Зоряно!
Плещуться зорі в Дінці, у Дніпрі і Дністрі...
Плещуться зорі в Дінці, у Дніпрі і Дністрі...
Згадай мене. Опівночі поклич.
Наклич у сни. Приклич до узголів’я.
Наклич у сни. Приклич до узголів’я.
Упала зірка – не шукай
Серед колючої трави.
Серед колючої трави.
Виїжджали козаченьки –
Було поноченько,
Було поноченько,
Я так люблю цю землю придінцеву –
Пшеничну, ковилову, чебрецеву,
Пшеничну, ковилову, чебрецеву,
Жіночій мужності віддавна
Народ присвячує пісні.
Народ присвячує пісні.
Прощай, незгодо-непокоро!
На цій межі
На цій межі
Любов завжди оптимістична:
І на осонні, і в тумані.
І на осонні, і в тумані.
Так порожньо і в хаті, і в душі,
Незатишно, невтішно, безголосо,
Незатишно, невтішно, безголосо,
«Ти мій, – ледь чутно шепотіла, –
Ти мій навіки й на віки.
Ти мій навіки й на віки.
Йде по вулиці жінка літня,
Світиться, мов зірка досвітня.
Світиться, мов зірка досвітня.
Катерино, ти знов приходила.
Катерино, ти щось приховуєш.
Катерино, ти щось приховуєш.
Краса Донбасу не вражає зір –
Її дано збагнути не одразу.
Її дано збагнути не одразу.
А були ж вони диваками,
А були ж вони,
А були ж вони,
Впала зірка на долоню
прямо з неба…
прямо з неба…
Світ за очі… А що там,
за овидом далеким,
за овидом далеким,
Напечу дерунів, як бабуся пекла по війні,
Зверху смальцем поллю та ще й сіллю посиплю,
Зверху смальцем поллю та ще й сіллю посиплю,
Помолюся кожній вербі
Над Сулою, в кінці городів:
Над Сулою, в кінці городів:
Осліпнув день –
з очей туману плівку
з очей туману плівку
А я пасу думок своїх рої,
допоки ще цвітуть поля й гаї,
допоки ще цвітуть поля й гаї,
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
за власний кошт. Претензії не маю
Кохаюсь в рідній мові:
Сам з собою
Сам з собою
Оси висотали осінь
Із осик, осок, осоту –
Із осик, осок, осоту –
Засліплений сонцем,
Пірнаю в життєву глибінь,
Пірнаю в життєву глибінь,
* * *
Набивши руку на дрібній халтурі,
Набивши руку на дрібній халтурі,
В яру – кротячі пірамідки.
Які зворушливі вони,
Які зворушливі вони,
Півжиття проспавши п’яним сном,
Я прокинувсь – і покинув пити…
Я прокинувсь – і покинув пити…
Що я знаю про вселюдські болі,
Щоби лікувать їх право мати?
Щоби лікувать їх право мати?
«Секондхенду» не просто «Ура!» чи «Віват!» –
Хай розляжеться «Сла-ва-а-а!» потрійне,
Хай розляжеться «Сла-ва-а-а!» потрійне,
Попереду – тьма,
А позаду – одні лише втрати:
А позаду – одні лише втрати:
Грому –
Щоб виляски на пів-планети,
Щоб виляски на пів-планети,
Виводять на прогулянку щодня
Мене мої собачки невгамовні,
Мене мої собачки невгамовні,
не розпалюйте вогнища ворожнечі
на торішньому падолисті
на торішньому падолисті
В кам’яному лоні яру –
Перевернутого дзвона –
Перевернутого дзвона –
* * *
Яка притишена печаль!
Яка притишена печаль!
Вдарив кінь копитом:
вже пора вирушати!
вже пора вирушати!
Та хто ж ми є? В якій державі
Ми в землю ляжемо кістьми,
Ми в землю ляжемо кістьми,
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Що геть здичавіла,
«Раби – не ми»?
Таки ж раби!
Таки ж раби!
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
Комуністи,
А все ж пролетарі перестарались!
І землю прогуляли, і завод,
І землю прогуляли, і завод,
Рідним яничарам
Такі вродливі молодиці
на Білопільщині моїй,
на Білопільщині моїй,
Такого солов’я не стало
В саду поезії!
В саду поезії!
Гарцювали дощі,
Толочили траву...
Толочили траву...
Пора й тобі у вирій відлітать,
Моя задумлива осіння ноче.
Моя задумлива осіння ноче.
Достигле яблуко аж сяє.
Таке усміхнене,
Таке усміхнене,
Водорості зелені
Вмить обплетуть плавця…
Вмить обплетуть плавця…
Ріка за обрієм впадає в небо,
І небо розливається ушир:
І небо розливається ушир:
А що станеться так,
Я не мав і на мислі…
Я не мав і на мислі…
Міського в нас – лиш одіж та манери,
Та, мов дроти високовольтні, –
Та, мов дроти високовольтні, –
Чолом тобі, спохмурене чоло
Мислителя!
Мислителя!
Матері посадили край шляху
Терпкі свої болі,
Терпкі свої болі,
Танцювали тато з мамою
На моєму на весіллі...
На моєму на весіллі...
Мати сіяла льон.
Льон скосила війна.
Льон скосила війна.
Маленьке зерня, непримітне,
Та ви загляньте в його суть:
Та ви загляньте в його суть:
Сни по казармі навшпиньки ходять,
І ходики ходять вночі обережно...
І ходики ходять вночі обережно...
Ти чекаєш від мене листів,
А я знову в далекій дорозі.
А я знову в далекій дорозі.
Сади нудьгують заосінені,
безвільно опустивши руки...
безвільно опустивши руки...
Я ніколи не бачив його.
Але в смерть безглузду – не вірю:
Але в смерть безглузду – не вірю:
Немов зійшла з картини Тіціана
пробуджена неспокоєм Венера,
пробуджена неспокоєм Венера,
Ти весела така,
ти лагідна,
ти лагідна,
Липень, чудовий липень!
Пахнуть медами липи,
Пахнуть медами липи,
Сонце із моря виринуло.
Рибалки напнули вітрило
Рибалки напнули вітрило
Не пережите,
а просто прожите
а просто прожите
При дорозі подорожник
Кучерявий килим стеле
Кучерявий килим стеле
Зарубцювались окопи –
Рани на тілі землі.
Рани на тілі землі.
Моє маленьке юнацьке серце
Вмістило в себе високе небо,
Вмістило в себе високе небо,
Ми блукаємо довго по світу,
Доганяючи в вибалках літо,
Доганяючи в вибалках літо,
Голубіють за Карагандою
Згорблені, прибиті вітром сопки.
Згорблені, прибиті вітром сопки.
Споконвіку ніким не зборене,
хвиль рубцями
хвиль рубцями
Столичні пагорби сповила павутина
Осінньої зажури, а в мостах
Осінньої зажури, а в мостах
Спасибі за посмішку щиру,
Заплаканий вересню!
Заплаканий вересню!
Я проґавив ту ніч,
Коли зорі ще падали в серпні,
Коли зорі ще падали в серпні,
Відтоді, як сміюсь
Я над самим собою,
Я над самим собою,
З Володею Івасюком
Я грав у Гагрі на більярді.
Я грав у Гагрі на більярді.
...і вищої в житті не знаю честі,
аніж стоять хрестом на перехресті
аніж стоять хрестом на перехресті
Хоча б одного жайвора у небі,
бодай одного перепела в житі
бодай одного перепела в житі
Прожив не так, як би того хотів,
Та не дано людині двох життів,
Та не дано людині двох життів,
Мов через мінне поле,
Йду по останніх днях...
Йду по останніх днях...
Не второпав – потрапив туди,
де одні остолопи
де одні остолопи
Спивайтесь, хто хоче і може,
Хто з ранку до вечора п’є,
Хто з ранку до вечора п’є,
Занехаявши рідну мову
І зневаживши власний рід,
І зневаживши власний рід,
Вишнево-калиново-солов’їна
Країно, чом я змушений вмирати
Країно, чом я змушений вмирати
В бездарній п’єсі
Преганебну роль
Преганебну роль
Білопілля, Верхосулля –
Ось моя адреса
Ось моя адреса
Надіє з нами будь не обійди
нікого в цім застоллі тихим чаром
нікого в цім застоллі тихим чаром
Омилося серце слізьми і дощем.
Дощем і слізьми. Недалеко від Сум.
Дощем і слізьми. Недалеко від Сум.
Мамо, сказав би вам
«Здрастуйте!»,
«Здрастуйте!»,
Осяяний осінню,
Сам осенію.
Сам осенію.
Нам є про що помовчати,
А літу
А літу
У сині шиби сонно грюка
Гіллястий вітер,
Гіллястий вітер,
з-нічого-з-нічого-а-знічев’я
запалюсь і зопалу спалю
запалюсь і зопалу спалю
Творити чисту лірику не вмію,
Хоча й люблю природу і жінок, –
Хоча й люблю природу і жінок, –
В тиші тиш між берегами
В комишах не спить вода –
В комишах не спить вода –
Коли в моїх роздумах
знов затівається сварка
знов затівається сварка
Вже й свої-найсвоїші своїх обдурили
і чужим-найчужішим, взяли, продали –
і чужим-найчужішим, взяли, продали –
Не викроїти путніх рим із суржику,
що зріс на пустирі заматерілому
що зріс на пустирі заматерілому
Будеш знов, Ісусе, на Голгофі
мученицьку смерть за нас приймати,
мученицьку смерть за нас приймати,
Бермудська спекота в тьмутаракані
луганській. Бомбардують абрикоси
луганській. Бомбардують абрикоси
Я з геніями пив і похмелявсь
З пігмеями, не вартими уваги
З пігмеями, не вартими уваги
Присліпла свічка осовіло кліпає,
Припрошує мене до каяття...
Припрошує мене до каяття...
Боюся, що не встигну, – поспішаю
довершити початки до кінців,
довершити початки до кінців,
Вільхове Верхосулля –
Вербова журба в оболонях
Вербова журба в оболонях
Ні, не Баба-Яга –
Кістяної ноги не було –
Кістяної ноги не було –
Тісно й на цвинтарі,
Не пропхнешся –
Не пропхнешся –
На-здо-же-ни!
Мені уже піввіку,
Мені уже піввіку,
Мов не було тієї ночі,
Коли із неба всі зірки
Коли із неба всі зірки
…мстива й жорстока,
Груди хіба що роздерти мені?
Груди хіба що роздерти мені?
Не з похмілля болить голова –
Від високого тиску.
Від високого тиску.
Сиве плесо –
Ні сплеску –
Ні сплеску –
Самоїди ми і самовбивці.
Хто зробив нас такими й коли?
Хто зробив нас такими й коли?
До нестями впився
І лежить
І лежить
Вимирають поети, як мамонти,
В цій мерзоті чи мерзлоті…
В цій мерзоті чи мерзлоті…
«Туман яром, туман…»
А долини
А долини
Хуторяни втікали з села,
Селюки пропадали в місті.
Селюки пропадали в місті.
Україна – мати.
А держава –
А держава –
Ця мова могла
Народитися тільки в раю...
Народитися тільки в раю...
Праведний Боже наш, іже єсі
На небесі, опустися на землю:
На небесі, опустися на землю:
Лист від майбутніх наших
нащадків – до нас
нащадків – до нас
Колядує дитинство моє
під січневими вікнами.
під січневими вікнами.
Поезія для мене - та ж потреба
Щоденно фіксувати почуття
Щоденно фіксувати почуття
На перехресті, наче на хресті,
лишився я на самоті з думками:
лишився я на самоті з думками:
Земля таких не прийме,
Не пригорне –
Не пригорне –
Нічого не болить –
І то вже слава Богу,
І то вже слава Богу,
Полковник Ніс
(ім’я таке чи псевдо?)
(ім’я таке чи псевдо?)
Провідниками нації стають
поети провідні -
поети провідні -
Яка страма – біля керма
Керманича нема!
Керманича нема!
Полечу не від Сяну до Дону,
обидва нагостривши крила,
обидва нагостривши крила,
Тиша майже сільська на моєму обійсті –
спочиває душа від гармидеру,
спочиває душа від гармидеру,
Цвітуть фіалки синьоокі
в моїм саду,
в моїм саду,
Всі ярлики познімали з небіжчика –
Голий
Голий
Моє село. Моя Сула.
І те, і те - єдине й сокровенне.
І те, і те - єдине й сокровенне.
Пересічного українця
Пересічний менталітет:
Пересічний менталітет:
Здавалось, давно вже покінчено з культом...
Так ні: залишилась від культу культя!
Так ні: залишилась від культу культя!
Кортес і Пісарро – конкістадори,
Бандити...
Бандити...
Було їх п’ять разів по штири,
Чи, може, шість разів по три,
Чи, може, шість разів по три,
"Мечі перекуємо на орала…"
Уже перекували
Уже перекували
Твоїми очима дивлюся у твій телевізор
І бачу вируючий вулик Верховної Ради,
І бачу вируючий вулик Верховної Ради,
Ми й нині щедрі,
Як були,
Як були,
Переписуймо
Перебріхану
Перебріхану
Коли брехня відлине від підніжжя
Тарасового пам’ятника,
Тарасового пам’ятника,
Перечорніли голуби
на воронів, а ті обсіли
на воронів, а ті обсіли
Кукурікаєм –
кожен за власним тином,
кожен за власним тином,
О, то була епоха із епох!
Після страхіть війни і жнив голодомору
Після страхіть війни і жнив голодомору
Ні у влади не прошу, ні в Бога
милості для себе і сім’ї –
милості для себе і сім’ї –
Тож, певне, через переляки
В суцільну непровидь нічну
В суцільну непровидь нічну
Незатишно Тарасові в Луганську,
Тому й передгрозово хмурить брови:
Тому й передгрозово хмурить брови:
Ця ніч – як вічність…
Фарисеї
Фарисеї
Посмакувати
Плодами біблейського древа,
Плодами біблейського древа,
Світлій пам"яті поетів-учителів, поетів-друзів
не вживаю нічого
крім чаю
крім чаю
"Лисиці брешуть на щити..."
А блискавиці – крешуть.
А блискавиці – крешуть.
Я з твоїх заграбистих лабетів
Вирвуся за будь-яку там ціну!
Вирвуся за будь-яку там ціну!
Цікаві люди – класики великі і не дуже,
Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
Пили тут по малесенькій, бо мали привілей
Любилися - ночей не рахували.
Прощалися - і жодної сльози.
Прощалися - і жодної сльози.
Земля моя з долоню…
Ти одна
Ти одна
Стану біля річечки Непрядви -
світлої, священної води
світлої, священної води
і я на верлібрі –
горбатім верблюді –
горбатім верблюді –
Це яку вже осінь зустрічаю
Стримано, неначе й не свою…
Стримано, неначе й не свою…
Занепадаю. Пропадаю. Та припадаю
до твого тіла, ріднокраю, бо добре знаю,
до твого тіла, ріднокраю, бо добре знаю,
Сиджу на покуті святім, умиротворений,
під осіянними іконами, під омофором,
під осіянними іконами, під омофором,
Термінову даю інструкцію,
щоб могли всі невігласи знати:
щоб могли всі невігласи знати:
Тиха, розважлива осене,
Тихо мене врівноваж:
Тихо мене врівноваж:
Допоки в роботі – живу,
Хвилююся в бурях обурень,
Хвилююся в бурях обурень,
Відходять у вічність поети –
Титани
Титани
Чи страшно помирати?
Мудрим вже ніколи я не стану,
Хоч і досвід маю немалий…
Хоч і досвід маю немалий…
Печаль моя печаллю приростає
напередодні свята... В самоті
напередодні свята... В самоті
Моя чара по вінця налита.
Чи-то аква, чи-то оковита...
Чи-то аква, чи-то оковита...
Немов розп’ятий на хресті
(хай Бог простить) я почуваюсь,
(хай Бог простить) я почуваюсь,
О як я втомився! Лягти б горілиць
на теплу річкову хвилю...
на теплу річкову хвилю...
Ось квітка розкішна – лишень зірви
і нюхай, цілуй пелюстки полум’яні...
і нюхай, цілуй пелюстки полум’яні...
Дні такі неповторно гарні
і шипшина під вікнами зацвіла.
і шипшина під вікнами зацвіла.
Я легковажу словом не щодня,
Точніше, не завжди словами граюсь –
Точніше, не завжди словами граюсь –
Солодкий сон – солоний просин
Сльози,
Сльози,
Снується павутина. І на ній
Роси разок – мов ластівки на дроті,
Роси разок – мов ластівки на дроті,
Лікуюся твоєю гіркотою,
калино прибережна, – бережи
калино прибережна, – бережи
Поголюся – помолодшаю,
може, ще й порозумнішаю,
може, ще й порозумнішаю,
Ніхто так щиро не пригорне,
В обійми теплі не схова
В обійми теплі не схова
Встаю удосвіта – бриню,
мов жайвір піднебесний:
мов жайвір піднебесний:
О, жінка…
Я її увіч не бачу –
Я її увіч не бачу –
Хіба ж я хочу сліз твоїх?!
Вночі,
Вночі,
Нестале все.
Гадання чи прогноз
Гадання чи прогноз
І став ти сам дорогою до храму
Посмертно:
Посмертно:
У ясних ясенах джерело
Через трави заплутаних снів
Через трави заплутаних снів
Пощерблена плита –
Каррарський білий мармур:
Каррарський білий мармур:
Любили девушки и нас
на всем союзном сверхпространстве,
на всем союзном сверхпространстве,
Час так прудко збігає:
вже й ніколи жить,
вже й ніколи жить,
Не бійся осені. Вона
приходить вчасно.
приходить вчасно.
Тче літо свій рушник і вишива
На ньому найпремудріші узори:
На ньому найпремудріші узори:
Нікого... Один на один
Зі своєю совістю.
Зі своєю совістю.
Жаліслива тягуча пісня
з призабутого повоєння
з призабутого повоєння
Цей мертвий штиль...
А як добутись берега,
А як добутись берега,
Молодим - своє: спокуси, знади,
Скепсис та іронія... А ми
Скепсис та іронія... А ми
Провітрю леготом і променем прогрію
Свою кімнату вікнами на схід,
Свою кімнату вікнами на схід,
Мамо,
Я до вас добирався, як міг, з Казахстану і Півночі,
Я до вас добирався, як міг, з Казахстану і Півночі,
На тлумнім роздоріжжі
Вселюдському,
Вселюдському,
«Не дай Бог осліпнути!
Краще померти,
Краще померти,
Молодиця – поріддя враже! –
Присусідилась, присмокталась
Присусідилась, присмокталась
Ти сколихнула душу всю до дна.
Та що там сколихнула –
Та що там сколихнула –
Ремонтую потроху своє відпрацьоване тіло,
Бо нема запасного, а це вже не личить поету
Бо нема запасного, а це вже не личить поету
Чого ж бо я заслабував,
Захникався на кухні?!
Захникався на кухні?!
Зніяковіле обличчя Наталі
Хочеться взяти ніжно в долоні
Хочеться взяти ніжно в долоні
Хочу – не хочу...
Перехотілось,
Перехотілось,
Хтось торкнувся мого серця
Обережно-обережно,
Обережно-обережно,
Видатні, як правило, невдатні
Видаватись. Вдатних – видають.
Видаватись. Вдатних – видають.
Той поїзд переслідує мене,
І навіть там, де колії немає.
І навіть там, де колії немає.
це б камінь скинути з душі
на путівці розгрузлім
на путівці розгрузлім
Ми справді ще не вмієм дорожити
Малим достатком,
Малим достатком,
Спасибі за посмішку
Й чашечку кави.
Й чашечку кави.
На узвишші-узліссі-узбіччі
Ледь міріє – така невеличка,
Ледь міріє – така невеличка,
… пройдусь по Кучерівці,
Де від падолисту все рябе.
Де від падолисту все рябе.
Рятівною соломинкою
Ти завше була для мене –
Ти завше була для мене –
Собаки гавкають,
А каравани йдуть,
А каравани йдуть,
Не претендую на "салямі"
Чи "івасі", тож не просю…
Чи "івасі", тож не просю…
…і тиха мова
в якій трикрапка важить більше слова
в якій трикрапка важить більше слова
Весна українська зів’яла й пригасла,
спалилась дощенту від літньої спеки…
спалилась дощенту від літньої спеки…
Я сторопів: за поворотом
Нема дороги – лиш рілля,
Нема дороги – лиш рілля,
Лечу й лечу не в тому літаку,
І жоден аеродром
І жоден аеродром
Над Уманню – осіння блякла синь,
Жовтневим променем ледь-ледь зігріта.
Жовтневим променем ледь-ледь зігріта.
Ходили ми по листопаду
в Позагайдар’ї восени,
в Позагайдар’ї восени,
Путні вітри поженуть нас до Глухова
через путивльські фортечні вали...
через путивльські фортечні вали...
Об’єднає народ
лиш ненависть до влади,
лиш ненависть до влади,
Не кип’ятись і воду злий!
Своїм походженням і зростом
Своїм походженням і зростом
Вистукує потяг:
До-до-му, до-до-му,
До-до-му, до-до-му,
Тут (умовно) почили в Бозі
Ті, хто вмер у далекій дорозі,
Ті, хто вмер у далекій дорозі,
Якби ж не пудова авоська
І торба – аршин на аршин –
І торба – аршин на аршин –
Запрошуєш у гості,
А сама
А сама
Живу -
Ніхто не знає,
Ніхто не знає,
І все ж на цвинтар я привів
Свою стражденну душу
Свою стражденну душу
Ну що ж, моя любове неземна,
Можливо, справді треба повертатись
Можливо, справді треба повертатись
Жодна з тих, неземних, як здавалося, і неповторних,
Як вважалось колись мені, іспит не склала простий
Як вважалось колись мені, іспит не склала простий
Не розсипайте бісер слів
Перед усміхненими щиро
Перед усміхненими щиро
Промиготів, неначе зайчик сонячний.
Розбився келих мій – вино розлито…
Розбився келих мій – вино розлито…
Запізніла любов
Підійшла і зухвало сказала:
Підійшла і зухвало сказала:
Моєю ти музою будеш?
Серденько своє перетрудиш!
Серденько своє перетрудиш!
Чи осінь, чи старість, чи просто утома
І тіла, і духу – одна лиш задума
І тіла, і духу – одна лиш задума
Дерева самоспалюються.
Буйний
Буйний
Мене цькують уже свої –
Не глитаї чи бюрократи –
Не глитаї чи бюрократи –
Вслід за дощем пройшовся по росі,
Позолотивши сонцем вуса сиві…
Позолотивши сонцем вуса сиві…
І треба ж отак негадано,
І треба ж так несподівано:
І треба ж так несподівано:
Ще не помер,
А вже лечу
А вже лечу
В білій льолі січневих снігів
(а манишка –
(а манишка –
Змаліло все, знікчемилось потроху
за півстоліття – де мені знайти
за півстоліття – де мені знайти
Ми з мосту дерев’яного стрибали
В блакитний вир. Було це по війні.
В блакитний вир. Було це по війні.
І спокута свята...
Хатні стіни крейдою, а долівку глиною
мазала бабуся звечора у п’ятницю,
мазала бабуся звечора у п’ятницю,
Всю ніч мені дощило. Недарма
Я борщ варив. А в голові варилось
Я борщ варив. А в голові варилось
Його немає. Він помер...
Сама його і хоронила.
Сама його і хоронила.
Система? Так. Але не лиш вона
Вбивала Стуса -
Вбивала Стуса -
І знов збирається на дощ –
Така погода вередлива
Така погода вередлива
Чаєпиття з тобою – насолода,
Одна з найвищих: навіть захмелів
Одна з найвищих: навіть захмелів
І жодної дощинки в хмарі.
Дощенту спалена трава.
Дощенту спалена трава.
У найтихішім сватівськім готелі,
В самотині, заглиблено-нічній,
В самотині, заглиблено-нічній,
В.Ф. Януковичу
Ніяк ми не поділимо свої
обов"язки - заваджують амбіції, -
обов"язки - заваджують амбіції, -
Я сам собі і партія, і блок
опозиційний - маю всі засади
опозиційний - маю всі засади
Така вродлива і така самотня!
Темнішає очей її безодня,
Темнішає очей її безодня,
Немов бджола до квітки,
Я до неї
Я до неї
За бороду Бога не можуть
вхопити,
вхопити,
Знаю, в чужині за ріднокраєм
Журяться без краю журавлі...
Журяться без краю журавлі...
Сльози краплинка бурштинова
Спливла-скотилася з-під вій,
Спливла-скотилася з-під вій,
В моїй нещасній стороні
Мені судилося єдине:
Мені судилося єдине:
А мій вертеп триває і триває,
І, як завжди, вирує череда –
І, як завжди, вирує череда –
Скаржимось на долю безголову,
Товчемо холодну воду в ступі:
Товчемо холодну воду в ступі:
а в Буськім парку сокорі
не для сокири сотні років
не для сокири сотні років
… Шпанські вишні густо розрослися
На руїні. Лиш надходив ранок.
На руїні. Лиш надходив ранок.
Я не знаю батьків
І не маю батьківського спадку -
І не маю батьківського спадку -
у неї крил нема а ти
її примушуєш літати
її примушуєш літати
приголубився до тіла що не сміло
запалати й запалити і спалить
запалати й запалити і спалить
моє предивне дивеня
в такій простенькій оболонці
в такій простенькій оболонці
По долі моїй.
Мов по Дикому полю,
Мов по Дикому полю,
Привітав мене Володя Просін
з Днем журналіста...
з Днем журналіста...
Душа то мудра, то наївна…
І в роздумах гублюся я:
І в роздумах гублюся я:
Під вікном під моїм тихо кінь заіржав –
То приїхав з Монголії друг Суренжав...
То приїхав з Монголії друг Суренжав...
Поезія – це стиснута пружина
Думок і почуттів твоїх, поете:
Думок і почуттів твоїх, поете:
Помиляюсь. А потім караю
Сам себе за негідний вчинок.
Сам себе за негідний вчинок.
Нікого... Один на один
Із своєю совістю.
Із своєю совістю.
Пожовкле листя на мої стежки –
Нагадування зайве про розлуку –
Нагадування зайве про розлуку –
Помирають поети -
Невпізнані генії
Невпізнані генії
Надіюсь, не згорять мої рукописи
в тюремних сейфах офісів приватних,
в тюремних сейфах офісів приватних,
Колись до мене ставились, мов рідні,
Пили – за мій рахунок,
Пили – за мій рахунок,
Я тобі не суддя і не кат
І не стану тобі на дорозі –
І не стану тобі на дорозі –
Нестале все.
Гадання чи прогноз
Гадання чи прогноз
Навіщо я тобі?!
У тебе – муж,
У тебе – муж,
Не знав Булатович,
Яка його жде
Яка його жде
Скільком брехунам ти повірила, мамо,
В наївності щирій своїй?!
В наївності щирій своїй?!
Коротка баєчка:
Були –
Були –
Невже щасливі зрадники мої –
Мої багаторічні щирі друзі,
Мої багаторічні щирі друзі,
Крізь вікна замуровані не бачу,
що діється у світі. Ночі й дні
що діється у світі. Ночі й дні
Я незлюбив тебе. Свій гріх
Я відмолю колись, бо знаю,
Я відмолю колись, бо знаю,
Все більше телефонних номерів
Обрамлюю печалі чорним кольором...
Обрамлюю печалі чорним кольором...
Тепер іще пекучіше люблю
Голодну і шельмовану зусюди.
Голодну і шельмовану зусюди.
Погода така мінлива:
То злива, а то – туман…
То злива, а то – туман…
Наша глиняна хата солом’яностріха
Смертю Сталіна не переймалась нітрохи
Смертю Сталіна не переймалась нітрохи
Розворушу байдужу душу,
Примушу душу до душі
Примушу душу до душі
Поховали бабу Варку
Аж чотири діди,
Аж чотири діди,
Луганським ластівкам іще літається
над хатами заплаканих Ганнусь
над хатами заплаканих Ганнусь
ЩО КОЛИ ПИШЕТЬСЯ
Жила в селі сім’я Кочури –
Дід з бабою, пістряві кури,
Дід з бабою, пістряві кури,
Не був давно я в Києві.
А це
А це
Україна славилась гетьмАнами,
Що тягли країну врізнобіч…
Що тягли країну врізнобіч…
Поети долі не обирають…
Коли надія в душі вмирає,
Коли надія в душі вмирає,
Гальмуються реформи. І нема
Чим змазати ресори і колеса.
Чим змазати ресори і колеса.
Напився Хмель. І непрохмільно
Гуде гульба в Чигирині,
Гуде гульба в Чигирині,
Столичні – ті, як правило, окличні,
А маргінальні – звісно, запитальні;
А маргінальні – звісно, запитальні;
Завжди, коли я приїздив
На день чи два до Буська,
На день чи два до Буська,
В яку ж оце безвихідь я заїхав,
де ні слівця, ні промінця – нічого, –
де ні слівця, ні промінця – нічого, –
Спасибі, що хоронять поступово,
аби адаптувався до екстриму
аби адаптувався до екстриму
Останній бій під вишнями...
Всі гості
Всі гості
О, славолюбія мікроб –
Він душу наскрізь проїдає!
Він душу наскрізь проїдає!
Кругом одні лишень лауреати…
Тож висуну і я себе самого
Тож висуну і я себе самого
Ненависть виростає із любові,
в розорі процвітає і руїні…
в розорі процвітає і руїні…
Мене моє майбутнє не ляка,
хоч можу і загинути наразі
хоч можу і загинути наразі
Напівлюбов, напівненависть –
Ворохобня і ворожня…
Ворохобня і ворожня…
Стовпової не стало дороги –
Наче корчами спутало ноги...
Наче корчами спутало ноги...
Мовчить стривожена,
Стриножена,
Стриножена,
Спекулюють на цінностях віри,
наживаючи капітали,
наживаючи капітали,
Поетів,
справді талановитих,
справді талановитих,
Вийшла книжка – а радості мало
Й для родини нікчемний "навар":
Й для родини нікчемний "навар":
Комуняці дали по мордяці,
Не сказати б, що дуже,
Не сказати б, що дуже,
Я зануда, яких – пошукати, –
Ані зладу зі мною, ні ладу:
Ані зладу зі мною, ні ладу:
Легко бути патріотом
Зарубіжної Росії
Зарубіжної Росії
Як гарно все!
За святом – свято
За святом – свято
На розі, чи, наразі, на ребрі
Валютного кіоску, що на ринку,
Валютного кіоску, що на ринку,
Хочеться світлого, трепетноніжного,
Втішногосподнього –
Втішногосподнього –
В затишній і тихій ковилі,
В епіцентрі епосного степу
В епіцентрі епосного степу
Мене повчали графомани
Ще сталінського вишколу:
Ще сталінського вишколу:
Нехай моєму недругу болить
Душа –
Душа –
Сумна картина:
За селом,
За селом,
Ясеново-кленова Рудка –
Там початки мої...
Там початки мої...
Що буде – невідомо. Що було –
Здається незначним, не вартим слова.
Здається незначним, не вартим слова.
Я Рибаса пригадую слова:
"Хто хоче свята – той діждеться свята,
"Хто хоче свята – той діждеться свята,
Як рубали мою тополю,
Не чиюсь, а мою тополю,
Не чиюсь, а мою тополю,
Я рвонувся до волі,
Хотів обхопити руками
Хотів обхопити руками
Живуть, упевнені в собі
І задоволені собою,
І задоволені собою,
Не залишай мене напризволяще,
Щоб я терпів, і терпнув, і не жив.
Щоб я терпів, і терпнув, і не жив.
…А Дубно знов у стороні
Незапланованій.
Незапланованій.
Може –
Хочу вірити, що, може,
Хочу вірити, що, може,
Все повернулось "на круги своя"...
Хрущовська армія
І брежнєвська газета
І брежнєвська газета
Зими цілунки крижані
Й цупкі обійми хижі...
Й цупкі обійми хижі...
Я знаю:
Закінчиться буднем
Закінчиться буднем
Поети, що стояли за народ,
Народними ставали "ворогами"
Народними ставали "ворогами"
В Будапешті, Празі і Кабулі,
На чужій землі, чужій межі
На чужій землі, чужій межі
Ні, не можу спокійно спати,
Бо в Луганську – свої Куропати,
Бо в Луганську – свої Куропати,
о Оріяно духмяно аж п'яно
де чебрецями а де ковилою
де чебрецями а де ковилою
Його не броня прикривала в бою,
А "бронь" закривала від бою.
А "бронь" закривала від бою.
Дев’яте Травня.
На столі – вино,
На столі – вино,
Тиловики сьогодні в авангарді:
підтягнуті, джигунисті такі,
підтягнуті, джигунисті такі,
Полеглим – вічна пам’ять!
А живим –
А живим –
І перший постріл світової,
І перший вбивця світовий
І перший вбивця світовий
Варить кашу в полив’янім горщику
І помішує ложкою дерев’яною…
І помішує ложкою дерев’яною…
Хоч критик скаже: «Тема не нова», –
Відмовитись від неї я не можу.
Відмовитись від неї я не можу.
імперії спроможні породити
лиш пушкіних і кіплінгів
лиш пушкіних і кіплінгів
Проплакався ранок:
Будь ласка,
Будь ласка,
Зелене море кукурудзи
От-от, здається, захлине
От-от, здається, захлине
Свячену крашанку насилу
Кочу з минулого туди,
Кочу з минулого туди,
"Діду Яриш, куди ти шпариш?".
земля моя –
писанка неперевершена
писанка неперевершена
Міліє річка – мов душа міліє,
І пам’ять поглина трясовина,
І пам’ять поглина трясовина,
Жура осіння імпонує
Моєму настрою:
Моєму настрою:
Зморившись, задрімав…
Хоч уві сні явилось
Хоч уві сні явилось
Я не жив на землі.
Я літав,
Я літав,
Перемігши себе,
Переміг
Переміг
Голова ж ти моя розбідова,
Посадова покищо...
Посадова покищо...
Осіння жінка…
Поступаюсь місцем
Поступаюсь місцем
Яка мізерія: мене
Заочно обплювали!
Заочно обплювали!
Крізь блакитну фіранку ранку
Видивляю щасливий день,
Видивляю щасливий день,
Гвардійці поетичного пера –
Місцевих літоб’єднань ветерани –
Місцевих літоб’єднань ветерани –
Щось я затримався на цім
Холоднім полустанку.
Холоднім полустанку.
Стежка добігає до Осколу
І стрибає з кручі стрімголов
І стрибає з кручі стрімголов
І канула епоха листування.
Як мовиться, у вічність.
Як мовиться, у вічність.
З дня народження я безбатченко:
Батька вбито десь на війні...
Батька вбито десь на війні...
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
за власний кошт. Претензії не маю
Забув, кого ненавидів. І добре,
Що не згадаю. Справа ж не така
Що не згадаю. Справа ж не така
Ховають – ще живого! – Низового
на звалищі-руйновищі Донбасу,
на звалищі-руйновищі Донбасу,
Осінь осіняє синє
сивою осмутою осоння.
сивою осмутою осоння.
Простіть мені, люди, одне
Єдине, що рве мої груди:
Єдине, що рве мої груди:
Як я почуваюсь? Начуваюсь
Після всього. Висновки роблю.
Після всього. Висновки роблю.
Необачно перейшов дорогу
Мстивому – і жду тепер біду:
Мстивому – і жду тепер біду:
Боюся, що не встигну, – поспішаю
довершити початки до кінців,
довершити початки до кінців,
Не дотяг до генія,
але
але
Хороню, поминаю, оплакую
Сам себе на руїні життя,
Сам себе на руїні життя,
Ховались ми від самоти-зажури
У свій маленький герметичний світ,
У свій маленький герметичний світ,
Мої коти, мої собаки,
Я вас годую і люблю.
Я вас годую і люблю.
Дочка з Феодосії
Телефонує мені –
Телефонує мені –
В епоху відьмаків і коновалів
Я вперше роздивився,
Я вперше роздивився,
Сіється дощик – роситься
Спріла трава-мурава.
Спріла трава-мурава.
Вже багатьох не стало. Не стає
Печально і трагічно. Вже ночами
Печально і трагічно. Вже ночами
Букет осінніх квітів на столі –
І радує мене він і печалить:
І радує мене він і печалить:
Добро не є великим чи малим:
Воно – добро! На противагу злому –
Воно – добро! На противагу злому –
І хочеться позаздрити комусь
Славетному,
Славетному,
Я так іще ніколи не писав:
Мов дихаю пречистими словами,
Мов дихаю пречистими словами,
Живу – хапаюся іще
Я за солом’яний промінчик –
Я за солом’яний промінчик –
Спільників – тьма.
Однодумців – нема.
Однодумців – нема.
Любов моя – трава під падолистом:
Іще зелена, тільки ж нестійка
Іще зелена, тільки ж нестійка
Тече Лугань у великодню рань,
купає явори… І добре все би,
купає явори… І добре все би,
Водночас жайвір і ковадло в кузні
Розпочинали день в селі моєму,
Розпочинали день в селі моєму,
Вхоркалися коні…
А прудкі тачанки
А прудкі тачанки
За келихом вина
Згадав про тебе
Згадав про тебе
Усім ІванАм – ІванИ
І всім Пигулям – Пигулі!
І всім Пигулям – Пигулі!
Було село –
й нема села.
й нема села.
Давно від атеїзму прохмеливсь –
І слава Богу!
І слава Богу!
Ні барвінку, ні черемхи, ні бузку, –
А були ж усюди – щонайкращі, –
А були ж усюди – щонайкращі, –
Як повінчати небесну поезію
З нашою вельми буденною прозою?
З нашою вельми буденною прозою?
Наївне
Зваблює старого,
Зваблює старого,
Зелене зовні,
А яка
А яка
О як мої коханки постаріли,
Ті, що горіли зорями вночі
Ті, що горіли зорями вночі
Маківкою пишною в городі
Ти буяла в місяці маю,
Ти буяла в місяці маю,
А вода текла собі й текла,
І літа спливали за водою,
І літа спливали за водою,
Вже голос твій не гріє – охолонув,
І в рурці телефонній шерех слів
І в рурці телефонній шерех слів
Тут лежать… На плитах – імена…
Кількасот. Умовно. Білі кості
Кількасот. Умовно. Білі кості
На одну чуттєву хвилю
Налаштовані два серця –
Налаштовані два серця –
Мав рацію Іван Мазепа:
ми славу плутаєм з неславою,
ми славу плутаєм з неславою,
Я привчав себе, непокірного,
жити поповзом, напівподиху,
жити поповзом, напівподиху,
Людоньки поетам співчувають,
Сльози не приховують свої:
Сльози не приховують свої:
Закурявіла кураїна.
В раїнах – кіптяви рої.
В раїнах – кіптяви рої.
Де річка Сож і річка Здвиж,
Де Убідь, Удай, Уди,
Де Убідь, Удай, Уди,
Сідав на коня – зачепилась матня
За вигин Дінця…
За вигин Дінця…
Гоп! – яка раптово екзотична,
Гоп! – яка підскочисто-легка
Гоп! – яка підскочисто-легка
Душа добром перецвіта,
Мов папороть казкова,
Мов папороть казкова,
А нове покоління вибирає… поезію.
Ди-ви-на?!
Ди-ви-на?!
Обтяжений несплатними боргами,
спокутою полегшую гріхи,
спокутою полегшую гріхи,
Не заважаю нікому
Справді великому,
Справді великому,
Дожити б до травня лишень,
А рідне село підожде...
А рідне село підожде...
Живу в чужому вирії,
А втім
А втім
Село. Сула. Зверну направо,
Де понад грейдером поля
Де понад грейдером поля
Село моє. Сула моя.
Верба гілки заламує.
Верба гілки заламує.
Сула моя. Село моє.
Всі хати – під соломою.
Всі хати – під соломою.
Сльозо моя, бідо моя – Суло,
Пропаща моя радосте єдина,
Пропаща моя радосте єдина,
У відчаї,
Крім чаю,
Крім чаю,
Осяяний осінню,
Сам осенію.
Сам осенію.
Розвалюймо систему – на руїні
Постане, врешті, пружна і тужава,
Постане, врешті, пружна і тужава,
Ніхто не сватає, не кличе, не запрошує
на мітинги майданні чи застолля...
на мітинги майданні чи застолля...
Соромимось зізнатися в любові
До України,
До України,
Встаю раненько – Бог мені дає
І теми свіжі, і хороші рими.
І теми свіжі, і хороші рими.
Перечорніли голуби
на воронів, а ті обсіли
на воронів, а ті обсіли
Плюю на всі канони!
Де сяду, там і встану,
Де сяду, там і встану,
Я читачам лапшу не вішав
На вуха – чесна прямота:
На вуха – чесна прямота:
По нічному дощі відчуття прохолоди
Залишається протягом цілого дня
Залишається протягом цілого дня
Замолоду вірилось наївно:
Є любов досмертна,
Є любов досмертна,
Я в Ірпені осіннім ночував –
Блукали тіні в легкім шелестінні,
Блукали тіні в легкім шелестінні,
Ти – чужа.
Ти належиш другому.
Ти належиш другому.
Виганяють доньки з дому,
Проганяють за межу,
Проганяють за межу,
А нам з тобою вже пора
Іти на поступки моралі,
Іти на поступки моралі,
відкраялось по кращому окрайцеві
з усіх країв країни солов'їної
з усіх країв країни солов'їної
люблю свою державу я
в собі її відроджую
в собі її відроджую
Терплячий наш народ.
Воли терплячі.
Воли терплячі.
Козакували – всіх побивали,
Гарно співали й гопакували!
Гарно співали й гопакували!
Холодні й голодні, як правило – босі,
Ми йшли по багнюці й кричали «Ура!»
Ми йшли по багнюці й кричали «Ура!»
Бог забира поетів молодими –
Для молитов також потрібні рими –
Для молитов також потрібні рими –
Зі мною доля повелась жорстоко,
Та я їй добротою відповів:
Та я їй добротою відповів:
Я, мабуть, не доріс до розуміння
Абсурдних дій,
Абсурдних дій,
І магія забутої елегії,
Прочитаної в юності,
Прочитаної в юності,
Чого тобі, затятий чоловіче?
Ти вже і так доволі завинив,
Ти вже і так доволі завинив,
Зі старістю важко змиритись.
Душа не бажає журитись,
Душа не бажає журитись,
Хоча б мені калиною вродило
на щастя, на здоров’я, на добро,
на щастя, на здоров’я, на добро,
Повторюється все.
І я повторююсь,
І я повторююсь,
Кожен день проживаю, мов рік.
Кожен день, наче вік, проживаю.
Кожен день, наче вік, проживаю.
Співчуття і співщирість
Незримо
Незримо
Сумую, бо сумується.
Сумую
Сумую
Живи, Іване, як і всі поети,
й на кращі дні надії не втрачай:
й на кращі дні надії не втрачай:
Не думайте, що я вас не люблю,
Не згадую, потроху забуваю, –
Не згадую, потроху забуваю, –
Я не знайшов себе у Львові,
Хоч збереглись на всі часи
Хоч збереглись на всі часи
А вже на моєму балконі
Христосаються віки,
Христосаються віки,
Шукаю витоки Сули –
Життя свого початки:
Життя свого початки:
Я – вдома!
Піврічна втома,
Піврічна втома,
Цвітуть фіалки синьоокі
в моїм саду,
в моїм саду,
Осмути сивої сувій
я розмотаю знов
я розмотаю знов
Допоки ще сную думки – існую,
дари життя віншуючи, віршую
дари життя віншуючи, віршую
Режим колишній не довішав
поетів – де-не-де щебечуть,
поетів – де-не-де щебечуть,
Солов’ї доспівують на вишнях.
Скоро вже й зозулі закують.
Скоро вже й зозулі закують.
І досі я не в тому літаку,
І не лечу нікуди – зависаю
І не лечу нікуди – зависаю
Свободу люблячи шалено,
На волю з болем витікав
На волю з болем витікав
...І вже ніколи не було
Такої світлої любові:
Такої світлої любові:
Мальви усміхаються, мов діти,
Сонячному ранку,
Сонячному ранку,
Не щастить у коханні
І щастить у журбі,
І щастить у журбі,
На парковім узліссі – шість кибиток
І шість багать щовечора цвіло…
І шість багать щовечора цвіло…
В Комуні її називали – Монашка,
Бо вічно ходила у чорнім вбранні,
Бо вічно ходила у чорнім вбранні,
– Лапушку Грицька убили
На суханівській гуральні,
На суханівській гуральні,
Лиш прокинусь, очима кліпну:
Під вікном старцює дитя
Під вікном старцює дитя
обрій округлює очі осинені
оси оснулі осоння озвучують
оси оснулі осоння озвучують
Вигнулась диво-райдуга,
Хмар проламавши стіну.
Хмар проламавши стіну.
Все залежить від примхи натури
і важливості взятої теми:
і важливості взятої теми:
Давно нічого не писалось
В ці дні недужому мені –
В ці дні недужому мені –
Ірпінь – то тільки символ, і не більш,
А поїзди живуть в реальнім світі,
А поїзди живуть в реальнім світі,
Саме та самота,
Коли в підсумку весни й літа
Коли в підсумку весни й літа
мені так пишеться одначе
неначе я останні дні
неначе я останні дні
Я легковажу словом не щодня,
Точніше, не завжди словами граюсь –
Точніше, не завжди словами граюсь –
Лихого ще не скоїлось нічого.
ПотЕпліло. Заврунились жита.
ПотЕпліло. Заврунились жита.
Від горілки відучився.
Від жінок...
Від жінок...
у храмі душі
не маючи жодної ікони
не маючи жодної ікони
Єдиним хлібом живемо сьогодні,
Але не всім і хліба вистача...
Але не всім і хліба вистача...
Перегукуються тепловози,
Переморгуються вогні.
Переморгуються вогні.
Лечу не в тому літаку
І в напрямку не тому,
І в напрямку не тому,
ВИКЛИКАННЯ
ДОБРОГО НАСТРОЮ
ДОБРОГО НАСТРОЮ
По оксамиту жовтизна
плямисто розлилася.
плямисто розлилася.
Мабуть, з Божого повеління
позбуваємось переляку:
позбуваємось переляку:
Душа не проситься на спочин –
Вона в зеніті сподівань,
Вона в зеніті сподівань,
Тоді не знали ще кефіру
І кисле молоко пили,
І кисле молоко пили,
Такого солов’я не стало
В саду поезії!
В саду поезії!
Мені – самотньо…
А тепер і ти
А тепер і ти
Поети пишуть не за гроші
Й не за медалі...
Й не за медалі...
Захистив би кандидатську дисертацію,
Так нема ж, на лихо, путніх грошей,
Так нема ж, на лихо, путніх грошей,
Все почалося в Ірпені
І там скінчилось,
І там скінчилось,
Обминаю тебе,
Моя перша юнацька любове,
Моя перша юнацька любове,
Вирує весна в біополі мого Білопілля,
І Вир запірнає у Сейм, а вже той набира
І Вир запірнає у Сейм, а вже той набира
Пожити б трішечки іще
Й тихенько порадіти,
Й тихенько порадіти,
Якщо приїдеш, то нічого
Я не скажу,
Я не скажу,
… і я тебе поцілував,
Немов сестру…
Немов сестру…
Берегиня – інакше й не скажеш
про народну артистку
про народну артистку
Березневе небо плаче лицемірними слізьми.
Напинаю парасолю – йду на похорон зими.
Напинаю парасолю – йду на похорон зими.
Біополе Білопілля
в білім світі біля Сум
в білім світі біля Сум
Як зацвітуть черемхи і бузки
І розів’є тичинки рідне зілля,
І розів’є тичинки рідне зілля,
О ранковій порі
На Холодній Горі
На Холодній Горі
Ми шануєм поетів,
Коли вони мертві,
Коли вони мертві,
Останню переходимо межу…
Пам’ятайте мене
Доброзичливим і незловтішним,
Доброзичливим і незловтішним,
За моїм вікном –
Недобудова.
Недобудова.
Той – академік,
Той – лауреат,
Той – лауреат,
Лишається потратить копійки,
Порівняно із тим,
Порівняно із тим,
Хто ти, красуне колишня –
Дочасно посивіла вишня
Дочасно посивіла вишня
Задощило.
Захлющило,
Захлющило,
Не говоріть поетам, що вони
Бездарні. Говоріть – талановиті
Бездарні. Говоріть – талановиті
Прихильно зустріли сусіди колишні.
Зійшлися до щедро накритого столу
Зійшлися до щедро накритого столу
дорога дальня –
пора прощальна
пора прощальна
Зелений світе у моїм вікні,
Я щось для тебе значу чи не значу,
Я щось для тебе значу чи не значу,
22 квітня – знаковий день
"Ой, тумани мої, розтумани..."
Мо, одразу піти в партизани
Мо, одразу піти в партизани
Співчуття не прошу і сопливих жалів
Не шукаю, шокований владою, – годі!
Не шукаю, шокований владою, – годі!
Спасибі, мамо Насте, за життя,
а за сирітство я не ображаюсь –
а за сирітство я не ображаюсь –
Партії. Блоки. А ще й – коаліції.
Ревнощі. Ревище. Бійки окремішні.
Ревнощі. Ревище. Бійки окремішні.
В романтиків украли бригантину
Пірати від політики – журба
Пірати від політики – журба
Перегорю
Перегорюю.
Перегорюю.
Ніяка завірюха
Малого не зляка –
Малого не зляка –
Подія, сказати б, не бозна яка,
А краще сказати – подія ніяка:
А краще сказати – подія ніяка:
Історія без істерики
Показує наяву,
Показує наяву,
Не вийшло з мене лектора. Дарма,
Що маю і знання, й переконання.
Що маю і знання, й переконання.
У вихорі виборів борються друзі:
Ті – ліві, ті – праві, а ті – напролом...
Ті – ліві, ті – праві, а ті – напролом...
Мені дано
Від Господа самого
Від Господа самого
Куди ж тепер податися мені,
Колишньому, даруйте, селянину
Колишньому, даруйте, селянину
Не любіть Україну лише на словах,
Не складайте присяги лишень паперові
Не складайте присяги лишень паперові
Сам – собі: не пиши,
Бо навіщо псувати папір,
Бо навіщо псувати папір,
Се – образ поета.
Се – імідж бомжа.
Се – імідж бомжа.
Шлях вузький –
По межі крайнеба –
По межі крайнеба –
Ми вичахли серцями. Ще нема
В них крижаної скутості. Та нині
В них крижаної скутості. Та нині
Брутальний світ навколо нас буяв
Ще й хизувався грубістю своєю,
Ще й хизувався грубістю своєю,
А вода текла собі й текла,
І літа спливали за водою,
І літа спливали за водою,
Наталю, я не смію, я мовчу
І знаю, що ніколи не посмію
І знаю, що ніколи не посмію
Душа незахищена й гола
Не вміє себе боронить.
Не вміє себе боронить.
От і розпрощались ми з тобою,
Вигадко моя не дуже вдала,
Вигадко моя не дуже вдала,
Лише сліпі не помітили спалаху,
Тільки глухі не почули клекоту
Тільки глухі не почули клекоту
Через лінощі – в крайнощі
Потрапляємо різно –
Потрапляємо різно –
Хто кому затикає рота
На щасливій оцій землі?!
На щасливій оцій землі?!
Доволі епіграм,
Бурлесків
Бурлесків
Ні сього, ні того не можна…
Заборонено се і те…
Заборонено се і те…
понад усе ціную послідовність!
прощаю зриви помилки вагання
прощаю зриви помилки вагання
Поети, що живуть на небесі,
На грішну землю зверхньо позирають,
На грішну землю зверхньо позирають,
Праведний Боже наш, іже єсі
На небесі, опустися на землю:
На небесі, опустися на землю:
«Не возлюби чужу кохану».
Коли ж було, і чи було?
Коли ж було, і чи було?
не піддавайся смутку і гризоті
в самотині себе не хорони
в самотині себе не хорони
все літаєш літаєш…
Волаю вже у відчаї:
"Панове,
"Панове,
На просторах України
Завелися буржуїни…
Завелися буржуїни…
То трагедії, то драми,
То хусейни, то саддами.
То хусейни, то саддами.
Заробив на чай і сигарети,
А дружина хліба принесе:
А дружина хліба принесе:
Я селюк, сирота-сірота
І радянської школи вигнанець…
І радянської школи вигнанець…
А все залежить від природи
І, звісно, згоди між двома,
І, звісно, згоди між двома,
Був наївний – любив усіх,
Навіть тих, що були негідні
Навіть тих, що були негідні
Дід був до діла вдатний:
Цілісіньку божу днину
Цілісіньку божу днину
Кожен вихваля свою професію,
Свій престол возносить і престиж
Свій престол возносить і престиж
Моя найкраща пісня ще не виспіла,
Не вигрілась на щирому вогні
Не вигрілась на щирому вогні
Поцілувала жартома...
О, краще б ти не жартувала!
О, краще б ти не жартувала!
Раділи солов’ї травневому цвітінню,
А ми жили в кущах, були одною тінню,
А ми жили в кущах, були одною тінню,
На-здо-же-ни!
Мені уже піввіку,
Мені уже піввіку,
Давай-но попрощаємось достойно,
Розійдемось пристойно, хто куди,
Розійдемось пристойно, хто куди,
Живу та й живу – а чого мені ще
не стачає у цьому чудовному світі?!
не стачає у цьому чудовному світі?!
Що значить – бути молодим,
Коли дається все задаром,
Коли дається все задаром,
Боюсь не смерті.
Смерть – лише відхід
Смерть – лише відхід
З великої любові й катування
Велике – егоїзм перемага:
Велике – егоїзм перемага:
Мов через ліс, через чумизу
Іду, скрадаючись, мов лис.
Іду, скрадаючись, мов лис.
Чомусь на вулиці твоїй
Згадались квіти… матіоли…
Згадались квіти… матіоли…
Як помру, то...
Ні нахабства,
Ні пихи,
Ні пихи,
Тепло останнє віддає земля
Моїм рукам –
Моїм рукам –
Довго від спокуси я берігся,
Мимо гречки з острахом ходив,
Мимо гречки з острахом ходив,
Наталю, заспівай мені тихцем…
Пісням твоїм, чуттям твоїм так личить
Пісням твоїм, чуттям твоїм так личить
О як ми цілувались!
Наша повість
Наша повість
Я до тебе ніколи,
Ніколи уже не прийду,
Ніколи уже не прийду,
Мене ніхто не силував тоді,
Тебе також ніхто не приневолив
Тебе також ніхто не приневолив
Зоряно як на Вкраїні, горянко ЗорЯно!
Плещуться зорі в Дінці, у Дніпрі і Дністрі...
Плещуться зорі в Дінці, у Дніпрі і Дністрі...
А що станеться так,
Я не мав і на мислі…
Я не мав і на мислі…
Старі, пожовклі та крихкі,
Мої чорновики...
Мої чорновики...
Добре бути самим собою,
Із собою самим, удвох –
Із собою самим, удвох –
Рамон-Марія дель Вальє-Інклан-
і-Монтенегро… Сонцем осіянна
і-Монтенегро… Сонцем осіянна
Що може буть трагічнішим за те,
Що я не знаю матері живою,
Що я не знаю матері живою,
На чорних сухарях і на брехні
Росли мої ровесники нещасні,
Росли мої ровесники нещасні,
Ну що ти знаєш про гріхи
Заради втіхи?!
Заради втіхи?!
Отож прокинувся, умивсь,
Сухариком похрумкав,
Сухариком похрумкав,
Ранок такий просвітлений
І доброзичливий!
І доброзичливий!
Ледача стежина у заростях лоху.
Сполохана тиша, мов заєць, дрижить…
Сполохана тиша, мов заєць, дрижить…
Хто лиш мене поблажливо не вчив:
Отак живи, ось так роби, сюдою
Отак живи, ось так роби, сюдою
Чолом тобі, спохмурене чоло
Мислителя!
Мислителя!
Так хочеться з цієї колотнечі
Світ за очі втекти без вороття,
Світ за очі втекти без вороття,
Абстрактне поняття
Абстрактну й любов породило:
Абстрактну й любов породило:
Згадується давнє і далеке –
На краю землі
На краю землі
Нехай ніколи не зника
Потреба слова!
Потреба слова!
У нас немає вибору,
І нас
І нас
Землячки-своячки запалили свічки
І тому, і другому – згодиться…
І тому, і другому – згодиться…
Казали, списався і спився,
і з’ївся, мов той самоїд,
і з’ївся, мов той самоїд,
Я – син української нації,
Від якої зосталась одна лиш стерня.
Від якої зосталась одна лиш стерня.
Я мріяв померти
В саду України квітучім,
В саду України квітучім,
Прогнози не вельми гарні
погодні і політичні,
погодні і політичні,
Вже газет не читаю – брехня
За брехнею біжить, обганя
За брехнею біжить, обганя
А жінка в білому стоїть перед очима
На відстані життя мого цілого,
На відстані життя мого цілого,
А жінка,
Ота, що ніколи не буде моєю,
Ота, що ніколи не буде моєю,
Банальні зітхання, банальні слова...
Сто днів і ночей,
Сто днів і ночей,
Ти чекаєш від мене листів,
А я знову в далекій дорозі.
А я знову в далекій дорозі.
Прийшло до мене втомлене поліття
І роздуми достиглі принесло:
І роздуми достиглі принесло:
Львів без нього неначе й не Львів…
Мож, даремно шукаю у Львові
Мож, даремно шукаю у Львові
Курські грабарі були вродливі,
Матюкливі, п'яні та руді.
Матюкливі, п'яні та руді.
Сказати, що люблю, –
Ти не повіриш:
Ти не повіриш:
Ти живеш навшпиньки,
На пуантах,
На пуантах,
Не всіх іще ідолів
Ми з п’єдесталів зіпхнули…
Ми з п’єдесталів зіпхнули…
Ще не час нам сушити весла,
Воздавати богам хвали:
Воздавати богам хвали:
Ось тут я стою перед вами –
Навік безпартійний, земний,
Навік безпартійний, земний,
Я, такий, на світі не один,
Я іще не крайній на межі,
Я іще не крайній на межі,
Було найлегше вижити малечі
Від березня й до пізньої пори,
Від березня й до пізньої пори,
Хороша справа – рознарядка:
Розподіляй і володій!
Розподіляй і володій!
Я мріяв про державу Україну.
Я вимріяв державу Україну.
Я вимріяв державу Україну.
Яке ж моє терпіння несусвітнє,
Які ж у мене жили надміцні,
Які ж у мене жили надміцні,
Померли – від скромності – кращі
Колеги мої непутящі,
Колеги мої непутящі,
Мене не раз, не двічі хоронили:
"Він виписався. Спився. Збанкрутів..."
"Він виписався. Спився. Збанкрутів..."
Могили січових стрільців повсюди
Доглянуті. В трояндах потопа
Доглянуті. В трояндах потопа
Найвища честь – загинути в бою
За справді незалежну Україну.
За справді незалежну Україну.
Моє щиросердне слово
Сприймається поверхово:
Сприймається поверхово:
Для простих ця каста геть закрита
(Біла кістка і блакитна кров?):
(Біла кістка і блакитна кров?):
Що може бути кращого за чай
Міцний
Міцний
Я не естет. Чого немає –
Того нема. Я – реаліст,
Того нема. Я – реаліст,
Це буде вдень –
Не серед ночі:
Не серед ночі:
З березневим святом, донечко!
Дружино й донечко мої!
Оце сиджу собі й мудрую:
Оце сиджу собі й мудрую:
Я прожив серед книг,
Мені краще із ними було,
Мені краще із ними було,
Жінки по чарці хилять.
Лишень я
Лишень я
Приїхали торби з базару:
Мені дружину привезли,
Мені дружину привезли,
Дожити б до весни, а там – до літа,
А влітку хто ж захоче помирать?!
А влітку хто ж захоче помирать?!
За три-чотири кроки (от сліпий!)
Людей не впізнаю. І ті гадають,
Людей не впізнаю. І ті гадають,
Я так давно живу на світі,
Що вже й не віриться самому.
Що вже й не віриться самому.
Не заснулось.
І це не вперше,
І це не вперше,
Одному недолив – недохвалив.
Другому перелив – перехвалив.
Другому перелив – перехвалив.
Хамство – це хвороба небезпечна
І заразна вельми: бережись!
І заразна вельми: бережись!
Діоген сидів у бочці
З-під маслинового масла,
З-під маслинового масла,
Творити чисту лірику не вмію,
Хоча й люблю природу і жінок –
Хоча й люблю природу і жінок –
Хто куди роз’їхались – канікули:
В табори, до моря, на село…
В табори, до моря, на село…
Село твоє не вимре – тож не плач,
Не звалюй все погане в спільну купу...
Не звалюй все погане в спільну купу...
Як же це страшно, коли у народу
Мову віднято!
Мову віднято!
Повернулася Ганна з полону
І привезла в село звідтіля
І привезла в село звідтіля
Як хочеться
(Лоскочеться…)
(Лоскочеться…)
Нема до матері дороги –
Переорали. По ріллі
Переорали. По ріллі
Пообідали в ресторані,
Прокотилися на таксі –
Прокотилися на таксі –
О, жінка…
Я їй лірику читаю,
Я їй лірику читаю,
До Назаровича в гості
Приїздили ми з Чернявським**.
Приїздили ми з Чернявським**.
1. Заспів
Осяяний осінню –
Сиве, наївне дитя –
Сиве, наївне дитя –
Я мав багато друзів за вином.
Так затишно було в тісному колі,
Так затишно було в тісному колі,
Привезли Михайлового сина
Здалеку, на крилах літака...
Здалеку, на крилах літака...
І в того син, і в того син
Поліг у ту війну.
Поліг у ту війну.
Поети повтікали із села –
Оспівують міські дебелі мури
Оспівують міські дебелі мури
На древньому базарному майдані
В столиці незрівнянної Еллади –
В столиці незрівнянної Еллади –
Ховались ми від патрулів
У львівських парках,
У львівських парках,
Я – дитина любові під сяйвом квітневих зірок
І надій двоєдиних на щастя сім’ї і країни,
І надій двоєдиних на щастя сім’ї і країни,
ЗанудИлася в кіоску Валентина:
Ні тобі слівця, ні покупця…
Ні тобі слівця, ні покупця…
Балет Чайковського…
Танок
Танок
Це, мабуть, від хвороб: такий зануда
І провокатор я на все "слизьке"!
І провокатор я на все "слизьке"!
У портфелі він приносить квіти,
Шоколад і марочне вино.
Шоколад і марочне вино.
І в сиву давнину були педанти,
І циніки, і просто недовірки,
І циніки, і просто недовірки,
Сократ узяв спокійно чашу в руку,
Крізь сонце подивився на цикуту
Крізь сонце подивився на цикуту
Сергію Єсеніну
Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі:
В своїй неперевершеній красі:
І тихий сад,
Такий монументальний і всесильний,
Ти богував щоранку на терасі:
Ти богував щоранку на терасі:
була собі гарна дівчинка
може червона шапочка
може червона шапочка
не розпалюйте вогнища ворожнечі
на торішньому падолисті
на торішньому падолисті
Поети – діти. Їх жаліти треба.
А хто й коли поетів пожалів?!
А хто й коли поетів пожалів?!
О всесильне рідне сало!
Похвалити сало мало...
Похвалити сало мало...
Мов равлик із мушлі,
я вряди-годи
я вряди-годи
Лежу горілиць, просто неба –
А що, як востаннє...
(Востаннє?!)
(Востаннє?!)
На горищі в нас жив домовик.
Уночі нашу хату стеріг,
Уночі нашу хату стеріг,
Не знаю колискової...
А донька
А донька
На рушнику – червоні півні
Кричать опівночі й опівдні
Кричать опівночі й опівдні
Не забуду ніколи півня,
Що співав у будинку навпроти.
Що співав у будинку навпроти.
Львів... Кав’ярня на Поштовій...
Столик в темному кутку...
Столик в темному кутку...
Чудне дівча, хоч їй за п’ятдесят
(І з вигляду – цілком дозріла дама),
(І з вигляду – цілком дозріла дама),
Лукава ж ти!
А з вигляду – ласкава.
А з вигляду – ласкава.
Б"ється щука на скреслій кризі...
Щуко, щуко, пірнай углиб,
Щуко, щуко, пірнай углиб,
Підвозили до Свистунівки
ми офіційних молодиць -
ми офіційних молодиць -
Катерино, ти знов приходила.
Катерино, ти щось приховуєш.
Катерино, ти щось приховуєш.
Пам’ять така несумлінна:
Згадую – відчай пече…
Згадую – відчай пече…
"...І там, де твій батько Данило уранці вмивався,
Із гуркотом виросло чорне-пречорне дерево, високе-високе...".
Із гуркотом виросло чорне-пречорне дерево, високе-високе...".
на пероні стою в Ірпені
між Луганськом і Львовом і між
між Луганськом і Львовом і між
Військовим парадом
По Києву свято
По Києву свято
Не віриться, що я пробіг
Якщо поет уміє борщ варити
З нічого
З нічого
Малюймо Шевченка й ліпімо завжди молодим
без німбу пророка, бо німби невічні, як дим.
без німбу пророка, бо німби невічні, як дим.
Чорнобиль розбудив
козацьку душу,
козацьку душу,
Я з такої глибинки,
А точніш – глибини,
А точніш – глибини,
Осене –
Моя золота трикрапка
Моя золота трикрапка
На станції Анар прожив я кращі дні
без грошей в гамані, без перспективи
без грошей в гамані, без перспективи
Цей диво-потяг "Рахів – Львів",
І ми – чудні в нім пасажири...
І ми – чудні в нім пасажири...
Як завше, крайній, в торохкім трамваї
Гойдаюся в петлі біля дверей:
Гойдаюся в петлі біля дверей:
КРИМСЬКІ ТАТАРИ
(Не орда – народ)
(Не орда – народ)
мій автобус нічний
через Дубно Корець і Житомир
через Дубно Корець і Житомир
Галині Іванівні
Фесенко (Великород) –
Фесенко (Великород) –
Глупої ночі мені
Добре ведеться.
Добре ведеться.
І день за днем – по сонячному колові
Читаю я поезійки Миколові,
Читаю я поезійки Миколові,
До лісу хочеться, в терни –
Відчути синіх ягід терпкість
Відчути синіх ягід терпкість
Просто – посидіти, поговорити,
Вперше від зморшок розгладивши лоб,
Вперше від зморшок розгладивши лоб,
Зварю кутю – хвала життю! –
Дружина вернеться з базару,
Дружина вернеться з базару,
До всього маю
Ще дванадцять справ:
Ще дванадцять справ:
1. Бабусі Уляні
Поберемося вже посмертно,
раз не випало за життя,
раз не випало за життя,
Я тебе витворював з уяви,
Я тебе з фантазії ліпив -
Я тебе з фантазії ліпив -
Поетів різних величин
Час відзначає не чинами,
Час відзначає не чинами,
Їй-богу, я вірші пишу не для слави,
Тим паче, клянусь, не заради гроша –
Тим паче, клянусь, не заради гроша –
Під знаком Козерога
Життя моє трива
Життя моє трива
Графська манія – вірші писати –
Вельми тонке і шляхетне заняття.
Вельми тонке і шляхетне заняття.
Це все твої, Україно, сини –
Можеш пишатися ними чи ні –
Можеш пишатися ними чи ні –
«Іще живий?» –
Дивуюся щоранку.
Дивуюся щоранку.
Я жду від тебе, новий роче,
Нових надій – не обмани…
Нових надій – не обмани…
Ще з пам'яті не видуло
Той колоритний пляж,
Той колоритний пляж,
Почати б день з амбітних планів –
Зібрати весь базарний люд
Зібрати весь базарний люд
1. ПОЕТИ
Намалюй, морозе, на вікні
Все, що малював мені в маленстві:
Все, що малював мені в маленстві:
Я відкривав для себе Такубоку,
Перед Рембо губився і малів,
Перед Рембо губився і малів,
Цю жінку я в минулому житті
Уже любив. Своє ім’я Олена
Уже любив. Своє ім’я Олена
Розстріляних собак
Скорботно пом’яну –
Скорботно пом’яну –
Хто знає, як народжуються квіти?
Вони народжуються так, як діти,
Вони народжуються так, як діти,
"Люблю!" – кричиш,
А чується: "Гублю!.."
А чується: "Гублю!.."
Вродливі не повинні помирати,
На прах перетліваючи в землі, –
На прах перетліваючи в землі, –
Читачу мій, не поспішай
Робити висновки про мене –
Робити висновки про мене –
НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
(Замість прологу)
(Замість прологу)
Ми не замислюємось нині,
Як і колись, як і завжди,
Як і колись, як і завжди,
Міфи творяться реалістами,
А реальне життя – диваками,
А реальне життя – диваками,
Казали: репутація, як дзеркало.
А дзеркало (буває ж!) тільки дзенькнуло.
А дзеркало (буває ж!) тільки дзенькнуло.
обрій округлює очі осинені
оси оснулі осоння озвучують
оси оснулі осоння озвучують
за стіною в другій кімнаті
(а для мене це закордон)
(а для мене це закордон)
Починаю дорожити кожним днем,
Подарованим чи долею, чи Богом,
Подарованим чи долею, чи Богом,
Сонетна форма й справді затісна
Для почуттів сучасного поета.
Для почуттів сучасного поета.
Здається, обдурив судьбу,
Й без тіні каяття:
Й без тіні каяття:
Не бавте слово, бо засне,
Потиху приколисане,
Потиху приколисане,
Пиши, допоки вільно дишеться,
І дихай, поки не задушиться
І дихай, поки не задушиться
Ця мить нехай летить,
Хоча вона й прекрасна, –
Хоча вона й прекрасна, –
Боюсь паперу білого: на нім,
Немов на полі, вкритому снігами,
Немов на полі, вкритому снігами,
Онуку Тарасу
звичайно вже нема купальського вогню
в поезіях моїх душа заосеніла
в поезіях моїх душа заосеніла
В античну лірику закоханий давно.
Перечитав Сафо, Проперція, Тібулла.
Перечитав Сафо, Проперція, Тібулла.
Я лиш мала пташина
Непримітна
Непримітна
Віршами живу,
Одними ними
Одними ними
Хоч не крається на окрайці,
Але, кажуть, від горя стискається.
Але, кажуть, від горя стискається.
Втікає мій рядок,
Немов ручай по зливі, –
Немов ручай по зливі, –
Ти пройшла, словечка не сказавши,
Лиш кивнула злегка головою
Лиш кивнула злегка головою
Від жаготи грудей твоїх
Стаю все більш короткозорим.
Стаю все більш короткозорим.
Катерині
Та ш-ш-шлюбна ніч,
Той сон по ш-ш-шлюбі,
Той сон по ш-ш-шлюбі,
Огляди
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.9712 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.9712 seconds