Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім… Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити

Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.

Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі

Листком осиковим тремтіло
і вигиналося змією
твоє пругке, красиве тіло
в момент заласся апогею,
манили персів вишні стиглі,
пахтіли передгроззям коси…
очима блимнути не встигли,
а вже нас пригорнула осінь.

Дивися, кохана, он там вже немає берега,
Немає морського повітря, ні віддиху хвиль,
Там самотній маяк обступили зелені дерева,
І у ніч він без світла, намарно у полі стоїть.
Я подам тобі руку — ходімо нагору поглянути,
Як далеко вдивляється вежа цьо

Допоки ти шукаєш своє небо,
Дерева встигнуть вирости крізь тебе.
Дивися – вже зсередини ростуть!
а раптом небо не вгорі, а тут?..

24.07.24

Голову занурив у пісок.
Пролітають небом дельтаплани.
А мені, то що? Ніштяк. Нірвана.
Яблучко затирав їжачок,
білочка гризе горіх на гілці,
під дубком пиячать русофільці
«три сокири» ділячи на двох,
заїдок прекрасний – затхла кілька…

Солодкий світ поезії, ти де?
Письменників лишилось небагато.
Сліпий сліпого у пітьмі веде,
тому і пише більшість кострубато.

Перечитай творіння сотню раз,
якщо спіткнувся, редагуй без жалю,
створи шедеври неповторних фраз,

Що не так з віршем "специфічний класик"? Жодної згадки будь-кого у вірші немає, мовні норми не порушені, скільки я маю терпіти таке чмо, як гундарєв і самохвал? Ви, будь ласка, наведіть лад серед пописунів, які не поважають інших авторів і у спільноті в

Ой, на сцені, як в житті,
хтось на кого кличе.
А у залі жінка
вся в сльозах кигиче.
Може, їй, як чайці,
хтось надрізав крила.
А чи, може, може, жінка
світом занудила.

Гарячий ранок. Ох і спека ж нині!
Бджола шукає крапельку роси.
Петрові батоги небесно-сині...
Як добре, що ніхто їх не скосив.
Реве життя під кожним магазином,
ковтає місто свій гідазепам....
А у Петра такі ж небесно-сині
бували очі. Як він нині т

Кайлом точити слово - справа добра,
але нема для того в мене сил.
От інша справа букви (повну торбу
мені їх нині вітер наносив!) -
чи викласти панно, чи просто квіти,
чи кинути під ноги, як пісок.
У торбі букв багато - на пів світу,
а слів - катма

Бери кайло, пішли точити слово.
Пегас не кінь крилатий, а лоша.
Я не читаю вірші принципово,
куди не кинься, пише скрізь душа.
Це може аритмія у планети?
Чи план такий найвищого Творця? –
в генделику натруджені поети
хто віскі замовляє, хто винця…

Євшан-зілля кину у казан.
Хай розбудить пам'ять про минуле.
Братчики, чи зовсім ми поснули?
А чи душі оповив туман?
Ніч мовчить. Довкола степ та степ.
Аж солодить гіркота полину.
Спогадом до матінки полину
у село, яким іде вертеп,

Холодна чаша тіні вихлюпується до ніг
На розі Спекотного закапелка червня і вузького двору будинку,
І блакитний денний метелик тріпоче поряд
Наче легкий подих вітру оживив його крила
На сукні дівчини і залицяється тепер із примхливою насмішкою
Витію

Бездоганна усмішка
має буть у мене.
Я повинен з криком
вибігать на сцену.

Я мушу бути завжди
у найкращій формі.
Піжонів дивувати,

Пов’яжу скиндячку* доні,
коралі на шию,
зачерпну роси в долоні,
личко миле вмию,
хай світанки волошкові
стеляться барвінком,
щоб зростала у любові
та сміялась дзвінко,