Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,

Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні

ми на березі ріки
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю

Поки сонця-світу -
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?

Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?

Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,

Гуляє тиша опівнічним містом,
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.

пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать

незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу

На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...

Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.

Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються

може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями

Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.

Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,

Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит

на третій день ізранку лишившись врешті-решт на самоті відчиняє вікна знімає покривала із дзеркал запалює ароматичні палички · ставить чайник на газ відкриває закриває холодильник їсти не хочеться · хочеться якомога ретельніше вимити холодильник · після ч

Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.

Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"

Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске