Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олена Побийголод (1965)
«Колись ми нарешті позбавимось російської мови, і тоді нам знадобляться переклади з російської літератури».
(З листа С.Бандери до М.Рильського)


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Ми ждемо вас
    Із Володимира Висоцького
  •   #хочпорегочемо
    Хто́ країну, як любу коханку,
    вбереже від нещасть багатьох?
  •   Найвидатніші українці
    Найвидатніші українці
    усіх порід, усіх епох!..
  •   Наслідування Йосипа Бродського
    Колаборанти-зрадці,
    найманці «руzького світу»!
  •   Шкідливі поради
    Вабить медіа-кар’єра? -
    звіть актора за шофера:
  •   Розтермосили в лігві...
    Із Володимира Висоцького
  •   Великий Катерин
    Велика Катерина
    царицею була,
  •   Був наказ не здаватись...
    Із Володимира Висоцького
  •   Скільки наших бійців...
    Із Володимира Висоцького
  •   Солдати групи «Центр»
    Із Володимира Висоцького
  •   Десять заповідей молодим дівчатам (переклад з... української)
    Серія листівок художника-гумориста Василя Гулака (1918)
  •   Послання до М.Лонгінова¹ про дарвінізм (в скороченні)
    Із Олексія Костянтинович​а Толстого
  •   Українсько-іноземний фронтовий розмовник
    – Ти ненавидіш Росію? –
    I am very glad to see you!*
  •   Історія держави Російської від Гостомисла¹ до Тімашева²
    Із Олексія Костянтинович​а Толстого (1868)
  •   Бунт у Ватікані
    Із Олексія Костянтинович​а Толстого
  •   Мудрість життя
    Із Олексія Костянтинович​а Толстого
  •   ‹Доктор›
    Із Олексія Костянтинович​а Толстого
  •   Від першої особи (суржик)
    Батько й мати мной гордяться,
    я ж бо должен тільки їм.
  •   Російський степ (в скороченні)
    Із Петра Вяземського
  •   Хлопчик Вова
    Із Володимира Висоцького
  •   Російський бог
    Із Петра Вяземського
  •   Трамвай «Єрусалим - Київ»
    Із Зеева Дашевського (Ізраїль)
  •   Дражнилка
    Наклав мій кум
    кацапу в Zoom;
  •   Халва
    Нам нададуть до біса зброї!
    І миттю приймуть до ЄС!
  •   Наслідування Висоцького
    Великоруські злодії, махляри з олігархами!
    ...Ні, та́к ви не утямите, бо вбогі споконвік...
  •   Убий його! (уривок)
    Із Костянтина Симонова
  •   Кримчанину
    Коли відкраювали Крим
    в складну для нації годину,
  •   ‹Кашник›
    Із Олексія Костянтинович​а Толстого
  •   Наслідування Некрасова
    Друже, лишайсь зі своєю Вітчизною!
    Винесе все український народ,
  •   Бородінська річниця (уривок)
    Із Олександра Пушкіна
  •   На взяття Варшави (в скороченні)
    Із Василя Жуковського
  •   Ялинка (іще одна; З.Александрова, 1931)
    Крихту ялиночку
    в лісі ми знайшли,
  •   Ялинка (Р.Кудашева, 1903)
    Прийшла передноворічна пора продажів - і знов
    із кожного ларка полине російськомовна «Ёлочка»...
  •   1874. Мандрівник (в скороченні)
    Із Миколи Некрасова
  •   1875. Що нового?
    Із Миколи Некрасова
  •   1872. Бунт
    Із Миколи Некрасова
  •   1876. Як удаються в переполох
    Із Миколи Некрасова
  •   1855. На батьківщині
    Із Миколи Некрасова
  •   1876. Голодна
    Із Миколи Некрасова
  •   1876. Панщинна
    Із Миколи Некрасова
  •   1848. Вино
    Із Миколи Некрасова
  •   1876. В Русі пресвятій
    Із Миколи Некрасова
  •   1860. Сільські новини (в скороченні)
    Із Миколи Некрасова
  •   1857. В столицях шум
    Із Миколи Некрасова
  •   Кінець казки
    Всі померли, хай їм грець!
    Тут і казочці кінець.
  •   7. Балада про боротьбу
    Висоцький. «Стріли Робін Гуда»
  •   6. Балада про Кохання
    Висоцький. «Стріли Робін Гуда»
  •   5. Балада про вільних стрільців
    Висоцький. «Стріли Робін Гуда»
  •   4. Балада про лицаря
    Висоцький. «Стріли Робін Гуда»
  •   3. Балада про зненависть
    Висоцький. «Стріли Робін Гуда»
  •   2. Балада про коротке щастя
    Висоцький. «Стріли Робін Гуда»
  •   1. Балада про Час
    Висоцький. «Стріли Робін Гуда»
  •   14. Весільна
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   13. Частівки Мар’ї
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   12. Куплети нечистої сили
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   11. Дует бухгалтера та касира
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   10. Дует касира та скарбничого
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   09. Іван та Мар’я
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   08. Солдат та привид
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   07. Солдат з перемогою
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   06. Мар’єчка
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   05. Пісня солдата
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   04. Клич глашатаїв
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   03. Серенада Солов’я-розбійника
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   02. Соловей-розбійник з причтом
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   01. Ярмарок
    Висоцький. «Іван та Мар’я»
  •   Дитяча поема. [VI]
    Переморгуються радо
    учні, наче змовники:
  •   Дитяча поема. [V]
    Перший день шкільних занять!
    Вересневим ранком -
  •   Дитяча поема. IV
    «Вже будильника он трель!
    Вилізаймо із постель!
  •   Дитяча поема. III
    Друзі торкнули кувалду важку,
    рашпіля смугу бугристу...
  •   Дитяча поема. II
            Прочитайте знову
            про Вітьку Корабльова
  •   Дитяча поема. I
            Початкове слово
            про Вітьку Корабльова
  •   Новорічне
    Ми на протязі року
    не померли, нівроку,
  •   27. Королівський крохей
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   26. Королівська процесія
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   25. Пісня про скривджений Час
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   24. Пісня Соні
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   23. Пісня Капелюшника
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   22. Пісня Березневого Зайця
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   21. Пісня Чеширського Кота
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   20. Колискова Герцогині
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   19. Пісня Лакея-Жабеняти
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   18. Пісня Блакитної Гусені
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   17. Пісня про плани
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   16. Джим і Білл
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   15. Біг по колу
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   14. Пісня Орлятка Еда
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   13. Орлятко Ед та Атака Гризлі
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   12. Пісня Папуги
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   11. Пісня Робіна Качура
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   10. Пісня Миші
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   09. У морі сліз
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   08. Плутанина Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   07. Пісня про оцінки
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   06. Про Мері Енн
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   05. Падіння Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   04. Марш антиподів
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   03. Представлення Білого Кролика
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   02. Пісня Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   01. Пісня Додо
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   00. Пісня Казкаря
    Володимир Висоцький. «Аліса»
  •   1876. Русь
    Із Миколи Некрасова
  •   Із в’язниці КДБ у Києві
    Із Ірини Ратушинської (1954—2017),
    православної українки, яка вважала себе росіянкою
  •   Росії (уривок)
    Із Олексія Хом’якова (1804-1860)
  •   Ліричний відступ (уривок)
    Із Павла Когана (1918—1942)
  •   Жорстокий романс
    Шаланди, повні колорадок,
    із Криму водять москалі:
  •   Попсово-попсована
    Коли була я Україна,
    в мені діди були здавен;
  •   Горець
    Із Осипа Мандельштама
  •   Расєя (в скороченні)
    Із Сергія Єсеніна
  •   Станси (уривок)
    Із Анни Ахматової
  •   Поеза урядові (уривок)
    Із Ігоря Сєверяніна
  •   Дві Росії (уривок)
    Із Василя Олександрівського (1897-1934)
  •   Тобі, Росіє
    Із Сергія Буданцева (1896—1940)
  •   Непоправно
    Із Зінаїди Гіппіус
  •   Росія
    Із Андрія Бєлого
  •   Молитва
    Із Анни Ахматової
  •   Росія
    Із Олександра Блока
  •   Лихий сон
    Із Костянтина Бальмонта
  •   Закутня хатинка
    Із Сергія Єсеніна
  •   Русь моя
    Із Олександра Блока
  •   Батьківщина (в скороченні)
    Із Андрія Бєлого
  •   Русь
    Із Володимира Нарбута (1888-1938)
  •   Русь (в скороченні)
    Із Андрія Бєлого
  •   Рідний край
    Із Івана Буніна
  •   Вітчизна
    Із Івана Буніна
  •   Бабуся
    Збулося! Я - бабуся.
    Уляпалась таки.
  •   Всесвітня Україна
    (гімн)
  •   Над німим розлогом... (уривок)
    Із Дмитра Мережковського
  •   Рідна картина
    Із Костянтина Бальмонта
  •   1860. На псарні (переспів)
    Із Миколи Некрасова
  •   На кордоні
    Із Миколи Морозова (1854-1946)
  •   Село Колотовка (уривок)
    Із Олексія Апухтіна
  •   Путівець (уривок)
    Із Олексія Апухтіна
  •   Росії
    Із Федора Тютчева
  •   Російська географія
    Із Федора Тютчева
  •   1876. Про холопа зразкового (цитата)
    Із Миколи Некрасова
  •   Горе від Москви (цитата)
    Із Олександра Грибоєдова
  •   1846. Батьківщина (уривок)
    Із Миколи Некрасова
  •   1857. З приїздом!
    Із Миколи Некрасова
  •   1855. Забуте село
    Із Миколи Некрасова
  •   Дума російська (уривок)
    Із Михайла Лермонтова
  •   Пророцтво
    Із Михайла Лермонтова
  •   Православний государ (в скороченні)
    Із Кіндрата Рилєєва
  •   Біда
    Із Володимира Висоцького
  •   Забули
    Із Володимира Висоцького
  •   Ми шукали дорогу за Вегою
    Із Володимира Висоцького
  •   Сіяльник
    Із Олександра Пушкіна
  •   Прощай, Росіє
    Із Михайла Лермонтова
  •   Мар’єчка
    Із Володимира Висоцького
  •   У шпиталі
    Із Володимира Висоцького
  •   Повернення
    Із Володимира Висоцького
  •   Лист перед боєм
    Із Володимира Висоцького
  •   Втеча
    Із Володимира Висоцького
  •   Матінко, давай ридати...
    Із Володимира Висоцького
  •   Ізмолоду я викинутий з гри...
    Із Володимира Висоцького
  •   Колискова
    Із Володимира Висоцького
  •   Попутник
    Із Володимира Висоцького
  •   Не забирайте мене із весни
    Із Володимира Висоцького
  •   Бодайбо
    Із Володимира Висоцького
  •   Відповідь колишній
    Із Володимира Висоцького
  •   Мій строк не меншав...
    Із Володимира Висоцького
  •   В’язень
    Із Володимира Висоцького

  • Огляди

    1. Ми ждемо вас
      Із Володимира Висоцького

      Позбирались на фронт - всі, хто міг,
      полишили невпоране жниво;
      вже і вбачити їх неможливо,
      ген розтали в серпанку доріг.

          Витікають із колоса зерна, -
          ніби сльози невижатих нив,
          і зі шпар - наче вітер химерний
          до кісток зледенив...

              Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
              в добрий час, в добрий час, в добрий час!
              Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
              А потому - вертайтесь скоріш,
              верби плачуть по вас,
              і без посмішок ваших блідніші стають горобини.

      Ми у вежах високих живем,
      нічийого не приймем дерзання,
      і лише самота та чекання
      супроводжують нас день за днем.

          Без ужитку залежались шати,
          сорочки помарніли святні,
          надокучило навіть співати
          довоєнні пісні.

              Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
              в добрий час, в добрий час, в добрий час!
              Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
              А потому - вертайтесь скоріш,
              верби плачуть по вас,
              і без посмішок ваших блідніші стають горобини.

      Все навколо просякнув немов,
      став наш біль до усього дотичний;
      й цей надрив причитань віковічний -
      ніби відгук старих молитов...

          Ми вас приймем, - зі сріблом на скронях,
          покалічених, хоч будь-яких,
          тільки щоб не було похоронних
          та чекання на них!

              Ми - ждемо вас, і шепчемо лиш:
              в добрий час, в добрий час, в добрий час!
              Хай попутні вітри не шмагають, а пестять вам спини!
              А потому - вертайтесь скоріш,
              верби плачуть по вас,
              і без посмішок ваших блідніші стають горобини.

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. #хочпорегочемо
      Хто́ країну, як любу коханку,
      вбереже від нещасть багатьох?
      Це – наш красень, неголений зранку,
      #членограй, #боневтік, #янелох!

      На «Єдинім» – верзе кожний трутень
      (незалежний, повірте, украй):
      видатніший, ніж навіть сам Путін –
      #боневтік, #янелох, #членограй!

      Він читає виразно, як ребе,
      й напинається, наче індик...
      Тільки – хай щось не ляпне від себе
      #янелох, #членограй, #боневтік.

      (Жовтень 2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Найвидатніші українці
      Найвидатніші українці
      усіх порід, усіх епох!..
      Дивіться, кожний поодинці
      достойний добрих слів кількох:

      один, кріпацький парубчина,
      подавсь колись у кобзарі;
      по слову іншого - невпинно
      трощать скалу каменярі;

      один - ввіпхав у московити
      козацтво все, бо був гордій;
      один - з-під них старався вийти,
      й тепер він - оперний злоді́й;

      один - довів, що ми - окремий,
      не помоскалений народ;
      іще один - створив проблеми,
      поклав бандерівцям завод;

      іще одна - сливе єдина
      між ними жінка, й це курьйоз;
      останній - в грі на піаніно
      доволі модний віртуоз.

      (Жовтень 2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Наслідування Йосипа Бродського
      Колаборанти-зрадці,
      найманці «руzького світу»!
      Ви як великій цяці
      кланялись московиту:

      це ж бо - часи кар’єр,
      ще і з чима́лим зиском!..
      Що ж, біжите тепер
      разом з ворожим військом.

      ...Ваших батьків - з Рязані
                перли сюди прокволом, -
      наш розвести чорнозем
                вашим пісним підзолом.

      Й чутно було: «Хохли!» -
      й горда така гримаса...
      Гребали ви, не могли
      вивчити мову Тараса,

      вам до смаку - єдина
      давня брехня Олександра:
      щось про «слов’ян родину»,
      й інша ота пропаганда...

      Досить! Живіть десь там.
      Плюньте в Дніпро з порога,
      і - скатертиною вам
      та рушником дорога!

      Їдьте в свій рай імперський,
      там вам підтягнуть мутри;
      там і народ братерський,
      а не зловісні укри...

      Їдьте вже самохіть,
      доля вам лижви мастить!
      Тобто - нехай щастить
      (в значенні - «нех#й шастать»).

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Шкідливі поради
      Вабить медіа-кар’єра? -
      звіть актора за шофера:
      повезе, як у кіні,
      й ви - в етері!.. У труні.

      Хабарі давати згодні -
      не платіть податки жодні...

      Для поразки - ось вимоги:
      «Замість армії - дороги!»

      Хочеш втратити лице -
      долучайсь до РПЦ.

      ДЕ ПУСТИВ РОСІЙСЬКУ МОВУ -
      ТАМ ЧЕКАЙ РАШИСТІВ ЗНОВУ



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Розтермосили в лігві...
      Із Володимира Висоцького

      Розтермосили в лігві задрімане зло,
      куцозоро воно подивилось навкруг;
      і підвівся шатун, і його потягло
      на криваву поживу, утіху звірюг.

          Вас отак потягли у «хрестовий похід»,
          начеркавши хрести та зигзаги.
          Що вам треба у нас, де вам бути не слід,
          де стрічає вас пекло зневаги?

              Тож, вояче, стривай,
              убивати не йди!
              Долучившись до зграй,
              не минеш ти біди!

              За руйновища шкіл,
              гвалтування та лють
              вам осиковий кіл
              між лопаток воб’ють.

                  Буде в школах багато років недобір, -
                  ти відсутній був, множив чисельність смертей,
                  а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
                  не родила дітей.

      Ти навряд чи отримаєш орденський хрест,
      та над Волгою - інший, могильний, готов.
      Ти не згодний? Доволі смішний твій протест:
      раз хрестовий похід, то й хрестів - ніби дров.

          І написана буде брехня, блекота
          на отій гробовій твоїй дошці,
          бо давно на усіх вас немає хреста,
          лиш зигзаги на вас, «хрестоносці»...

              Попри згаяний час,
              попри безліч могил -
              видно оком: у вас
              ще багато дурил.

              Візьмуть вас у полон,
              вас поранять чи вб’ють -
              під сирітський прокльон
              ви цю пройдете путь.

                  Буде в школах багато років недобір, -
                  ти відсутній був, множив чисельність смертей,
                  а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
                  не родила дітей.

      Марно мрієте наші хліба загребти,
      ви натомість поляжете в наш перегній;
      проростуть ваші поспіхом збиті хрести,
      і настане нарешті від вас супокій.

          Ви пішли від родин під воєнний оркестр
          із бажанням поживи відчутним.
          Чи потрібен фальшивої «Мужності» хрест
          буде сиротам вашим майбутнім?

              Повертайся назад,
              ти ж, он, - батько та син;
              лиш загиблий солдат
              буде рідним взамін!

              А лишишся живий -
              свіжим лавам хрестів
              пояснити зумій,
              що́ у нас ти хотів?

                  Буде в школах багато років недобір, -
                  ти відсутній був, множив чисельність смертей,
                  а дружина твоя, поки м’яв ти мундир,
                  не родила дітей...

      (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Великий Катерин
      Велика Катерина
      царицею була,
      і вдячна Україна
      їй пам’ятник звела.

      Вона ж бо розсувала
      Московії кордон,
      і, кажуть, заснувала
      Одесу та Херсон.

      Писала Україні
      укази про людей:
      «Хай жид (юдей) - віднині
      йменується єврей».

      Пройшла вогонь і воду,
      та й іспит мідних труб,
      й секрети мала зроду:
      таємний навіть шлюб!

      І в тому був сугубий
      та романтичний шик,
      що пан Потьомкін - любий
      секретний чоловік...

      Де й ділись ті владики!
      Вкраїна - повна змін:
      став до керма Великий
      Верховний Катерин.

      У нього - теж сугубий
      (аж європейський) шик,
      бо пан Єрмак - це любий
      секретний чоловік...

      Вирішує по-свійськи,
      який у кого вид:
      єврей ти український,
      чи закордонний жид.

      Все - з виглядом врочистим...
      До речі, про кордон:
      він московитським містом
      ізнов зробив Херсон.

      А де його провина -
      про те - ні пари з вуст!
      І вдячна Україна
      йому поставить бюст.

      Все - як у Катьки буде, -
      ну, знаєте, оте:
      і біцепси, і груди,
      й футболка з декольте...

      (Липень 2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Був наказ не здаватись...
      Із Володимира Висоцького

      Був наказ не здаватись - вони не здаються,
      й нікому не треба за це орденів.
      Тільки ворони чорні пожадливо в’ються
      над трупами наших синів.

      «Бог війни» гуркотить на своїй колісниці,
      досадний для нього спочинок бійців...
      Хтозна-звідки ті білі з’явилися птиці
      над лавами наших мерців.

      Після смерті - до кожного птах свій озветься:
      білокрилі - ознака святих шерегів;
      а для воронів - буде пожива, здається,
      на чорній орді ворогів.

      (2022)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Скільки наших бійців...
      Із Володимира Висоцького

      Скільки наших бійців - хто від рани заслаб,
      хто вернувсь у труні...
      У воєнні часи сповіщає Генштаб
      лиш про втрати на тій стороні.

      Тільки успіхи нам не даються, повір,
      просто так, просто так:
      он у полі застиг, наче здоланий звір,
      весь у сажі, скалічений танк.

      Наш товариш закрив, без вагань чи промов,
      там прорив черговий...
      А у зведеннях - ворога втрати ізнов;
      ну а ми - на рубіж вогневий.

      2022



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Солдати групи «Центр»
      Із Володимира Висоцького

      Солдат не нив, не скнів,
      прибути в строк устиг -
      й немов із килимів,
      ми трусим пил доріг.

              Наш рух невтримний поки,
              й радіє вороння;
              лисніють наші щоки,
              вилискує броня!

                      По спаленій рівнині -
                      за метром метр -
                      ідуть по Україні
                      солдати групи «Центр».

                              Герой ти, чи ні, - вибирай!
                              Крок уперед!
                              Крок уперед - і у рай...
                              Гарний берет!

                                      Ворог сконає, а ти, рядовий,
                                      в рай попадеш як герой черговий.
                                      Крок уперед, крок уперед,
                                      крок уперед...

      Стрічає нас цвітінь,
      горить все після нас,
      й летить над нами тінь
      того, хто дав наказ.

              З поживою в кишені
              додому вернемось,
              й русяві наречені
              потішать нас чимось...

                      Та це - пізніш, а нині -
                      за метром метр -
                      ідуть по Україні
                      солдати групи «Центр».

                              Герой ти, чи ні, - вибирай!
                              Крок уперед!
                              Крок уперед - і у рай!
                              Як в очерет...

                                      Ворог сконає, а ти, рядовий,
                                      в рай попадеш як герой черговий¹.
                                      Крок уперед, крок уперед,
                                      крок уперед...

      (2022)

      ¹Див. ru.wikipedia.org: «Мы как мученики попадём в рай, а они просто сдохнут».



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    11. Десять заповідей молодим дівчатам (переклад з... української)
      Серія листівок художника-гумориста Василя Гулака (1918)
























      Женишочка до весілля

      не цілуй, дівице,

      а полізе, мов з дур-зілля, –

      бий його по пиці.

      Як ідеш пощебетати

      десь із парубочком,

      глянь, чи наздогінці мати

      не іде з ціпочком.

      Як старий або поганий

      стане упадати –

      гарбуза для цього пана

      винеси із хати.

      Всім виказувати треба

      приязність і милість,

      та дивись, аби за тебе

      парубки не бились.

      У заміжжі, як побачиш:

      чоловік набрався, –

      ще йому налий добряче,

      з ласкою постався.

      Згідно з наводом народним,

      будь стійка спочатку,

      не кохайся з ки́мось о́дним,

      а кохай громадку.

      Зроду-звіку та вовіки,

      хоч яка б ти шкапа –

      не бери у чоловіки

      й не кохай кацапа.

      Ні з одним довготелесим

      не іди в стосунки,

      з ним стають складним процесом

      навіть поцілунки.

      Як зашлюбиш, то ніколи

      ти не скачи в гречку, –

      чоловік, хоча б і йолоп,

      дасть учин дрючечку.

      Вийдеш заміж – чоловіка

      вигодовуй вміло,

      щоб він був цабе велике, –

      як оте барило.


      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Послання до М.Лонгінова¹ про дарвінізм (в скороченні)
      Із Олексія Костянтинович​а Толстого

                          Якщо у тебе є фонтан, заткни його.
                                              Козьма Прутков

      Ну і плітка розійшлася
      щодо цензора: зокре́ма –
      нібито смутить Михася
      пана Дарвіна система!

      Годі, Мишенько! Наразі
      хвіст не маєш на сідниці,
      й не шукай собі образи
      в допотопній таємниці.

      Лізти в наукові те́рни –
      не резон при всім народі:
      нагадаю, що й Коперник
      із Мойсеєм був не в згоді.

      Коли так тобі важлива
      іудейська епопея,
      мав би ти уже цнотливо
      скасувати й Галілея.

      Та згадай-но, будь ласкавий,
      що наука – вільна, начеб;
      твій контроль – з якого права?
      Світу створення ти бачив?

      Нас у світ могли прийняти
      і поволі, не спрожогу;
      чи зібравсь ти диктувати
      спосіб дії навіть Богу?

      Планом, за яким Всевишній
      дійсності давав спонуку,
      не керує шеф безгрішний
      Комітету в справах друку.

      Й треба визнати, почасти
      (я, повір, не фанаберюсь):
      ме́жі Божій силі класти –
      це, Михасю, справжня єресь!

      Бо ознака це тривожна,
      що зазнала віра втрати;
      тож тебе за скепсис можна
      аж на Соловки загнати!

      Та й Адам не мав причини
      корчити із себе пана:
      чим, пробачте, грудка глини
      краща за орангутана?

      Та припу́стимо на хвилю,
      що верзе дурниці Дарвін;
      твій погром – з якою ціллю?
      Він безглуздим є, ще й марним!

      Бо згадай деталь останню,
      що тобі завдасть проблеми:
      не Китайський мур, Мишаню,
      нас від людства відокремив;

      з Ломоносовим почавши,
      рух пізнання та освіти
      проникає в дебрі наші
      попри всі твої молитви;

      і тепер наука може
      пояснити стрій натури,
      де планети ходять Божі
      без інструкції цензури;

      і уже ця сама сила,
      коли вірити прикметам,
      в царство розуму вступила
      без узгоджень з Комітетом.

      Тож утям, непогрішимий:
      б’ють ключем живі ідеї,
      й не заткнеш його; так стримуй
      рухи затички своєї!

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Українсько-іноземний фронтовий розмовник
      – Ти ненавидіш Росію? –
      I am very glad to see you!*

      Ач, який головоріз...
      – So, take my luggage, please.

      – Скільки мін тут? Майже центнер?
      – Drive me to the city center.

      – Ще потрібний розмикач...
      Wow! Thank you very much.

      Вдовольнись цим закапелком,
      ось бійниця, you are welcome.

      – How are you getting on?..
      – По агресорах - вогонь!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    14. Історія держави Російської від Гостомисла¹ до Тімашева²
      Із Олексія Костянтинович​а Толстого (1868)


                          Вся земля наша велика и обилна, а наряда в ней нѣтъ.
                                              Несторъ. Повѣсть времянныхъ лѣтъ³

      1
      Сідайте, дитинчата!
      Почну я, ма́буть, так:
      земля у нас багата,
      та в ній – порядку брак.

      2
      Знайшли ще предки наші
      причину всіх невдач:
      живем у єралаші,
      нема порядку, бач!

      3
      Й вони, набравши зваги,
      рішилися ураз:
      «Пошлімо по варяги, –
      хай в князі йдуть до нас!

      4
      Німецька їхня вдача –
      ставати до керма;
      земля ж у нас добряча,
      порядку лиш нема».

      5
      Гінці під пишним стягом
      відправились ту ж мить,
      і дейкають варягам:
      «Добродії, прийдіть!

      6
      Ми вам насиплем злата
      по вінця, й ще повніш;
      земля у нас багата,
      нема порядку лиш».

      7
      Варягам, звісно, лячно,
      та ризик – їхня суть:
      «Що ж, спробуєм обачно, –
      ходім, коли зовуть!»

      8
      І от прийшли три брати,
      і бачать: жах і тьма!
      І хоч земля багата,
      порядку скрізь нема.

      9
      «Ну, – думають, – команда!
      Зламає ногу й чорт!
      Es ist ja eine Schande,
      wir müssen wieder fort⁴».

      10
      Та брат найстарший, Рюрик,
      сказав братам своїм:
      Fortgeh’n wär’ ungebührlich,
      vielleicht ist’s nicht so schlimm⁵.

      11
      Хоч тут – паршива банда,
      одна лиш тільки шваль,
      Wir bringen’s schon zustande,
      versuchen wir einmal⁶».

      12
      Став княжити завзято,
      сімнадцять років дбав;
      земля була багата,
      порядок – не настав.

      13
      За ним став князем Ігор,
      а регентом – Олег;
      das war ein großer Krieger⁷
      та видатний стратег.

      14
      Затим – княгиня Ольга;
      за нею – Святослав;
      So ging die Reihenfolge⁸
      язичницьких держав.

      15
      А тільки Володимир
      зайняв отецький трон –
      da endigte für immer
      die alte Religion⁹.

      16
      Він заявив народу:
      «Поточна віра – твань;
      хрестімось! Марш у воду!»
      І нам зробив йордань.

      17
      «Перун – не трібний спадок!
      Паліть його мерщій –
      побачите, порядок
      встановиться який!»

      18
      Послав і за попами
      у Царгород, в Афон;
      попи прийшли товпами,
      зі стосами ікон,

      19
      співали приворотно,
      свічок зладнали збут...
      Земля, як є, щедротна,
      а от з порядком – скрут.

      20
      Як тільки Володимир
      в належний день сконав,
      новий відкрити вимір
      узявся Ярослав.

      21
      Він, може, все б утямив,
      й порядок би навів...
      Та ні: він між синами
      всю землю розділив.

      22
      Не досить крок був мудрий:
      синочки, на біду,
      зчинили галабурди
      й усобну ворожду...

      23
      Почули це татари –
      збудилися чомусь,
      напнули шаровари,
      приїхали на Русь:

      24
      «Ми зробим вашим чварам
      зупин, кінець кінцем,
      і повний незабаром
      порядок наведем!»

      25
      А як дійшло до дані –
      то хоч святих винось!
      Й чимало знову твані
      на Русі завелось:

      26
      намови брат на брата
      отримує Орда...
      Земля, кажись, багата,
      з порядком – геть біда.

      27
      Іван явився Третій
      й поклав цьому угав;
      він мовив: «Ми не кметі!» –
      й татарам дулю дав.

      28
      І от земля рішуче
      знегод і бід збулась;
      квітуча та родюча,
      але порядку – зась!

      29
      Настав Іван Четвертий,
      що Третьому онук;
      він був державець тертий
      і жон мав кілька штук.

      30
      «Іван Василич Грозний»
      він заробив ярлик, –
      за те, що був серйозний,
      солідний чоловік.

      31
      Він був жорстких повадок
      і зраду бачив скрізь;
      такий завів порядок,
      що хоч у землю лізь.

      32
      Життя, мабуть, величне
      в добу таких манер...
      Але ніщо не вічно,
      і цар Іван помер.

      33
      За ним царем став Федір,
      геть батькові контраст;
      до справ державних ледар,
      в церквах лише гаразд...

      34
      Борис же, царський шурин,
      з розумних був персон,
      і з виглядом похмурим
      він сів на царський трон.

      35
      При ньому йшло все гладко
      і майже без бунтів;
      ледь-ледь було порядку
      в землі він не завів.

      36
      На лихо, Самозванець –
      і звідки чорт приніс? –
      такий укоїв танець,
      що враз помер Борис.

      37
      Здобувши трон буденно,
      цей хлопець не зівав
      і в Польщі наречену
      не гаючись придбав.

      38
      Напевне, мав чар-зілля,
      та й був же не глупак;
      але під час весілля
      зчинив дебош поляк.

      39
      А це нам не до серця;
      і от в одну з ночей
      ми їм завдали перцю,
      прогнавши геть з очей.

      40
      Піднявсь на трон Василій,
      та скоро навідріз
      його ми попросили,
      щоб він із трону зліз.

      41
      Вернулися поляки,
      а з ними – козаки;
      ізнов пішли всілякі
      дебоші та бійки.

      42
      От козаки й поляки
      нас луплять день при дні,
      ми ж без царя – мов раки
      сидим на мілині.

      43
      Землі – незмірні п’яді,
      порядку ж – ні на гріш.
      Бо звісно, що без влади
      далеко не умчиш.

      44
      Щоб трон зміцнити царський
      і влади благодать,
      тут Мінін та Пожарський
      мерщій зібрали рать.

      45
      Й ця рать ізнов упхала
      поляків за кордон,
      а у Москві – Михайла
      Земля¹⁰ звела на трон.

      46
      Чи він прийняв угоду
      та слово дав якесь
      про вільності народу –
      не знаєм і поднесь.

      47
      Уже Варшава й Вільна
      прислали свій привіт;
      земля ген-ген привільна...
      чи є порядок? Ніт.

      48
      Взявсь Олексій за справи,
      й родив тоді Петра;
      настала для держави
      цілком нова пора.

      49
      Петро любив порядок –
      як грізний цар Іван:
      і в лютості нащадок,
      і випивши – буян.

      50
      Казав: «Мені вас жалко,
      ви згинете вкінець;
      та є у мене палка,
      і я вам всім отець!

      51
      Не мріяли, випа́дком,
      що вам порядок дам?..»
      Й негайно за порядком
      подавсь у Амстердам.

      52
      Коли ж вернувся звідти –
      усіх нас поголив
      та у голландські свити
      ретельно обрядив.

      53
      Та я не з тих, хто лунко
      Петра за те кляне:
      буває, що для шлунка
      корисне проносне.

      54
      І хоч така пожива –
      із надто гострих страв,
      а при Петрі, на диво,
      порядок більший став.

      55
      Та смерть прийшла скорботна
      за ним, як за всіма...
      Земля, диви, щедротна,
      порядку знов нема.

      56
      Тоді вже заповзято
      плекали трону міць –
      царів не так багато,
      а більш було цариць.

      57
      Бірон царив при Анні;
      він справжній був жандарм,
      при ньому ми як в бані
      були, daß Gott erbarm!¹¹

      58
      Безклопітна цариця
      була Єлисавет;
      а поки веселиться –
      нема порядку, ет!

      59
      Яка отут причина
      і в чому корінь зла –
      й Велика Катерина
      збагнути не могла.

      60
      «Madame, при вас наспіє
      порядок та добро! –
      писали їй в Росію
      листи Вольтер з Дідро. –

      61
      Вам тільки слід народу,
      якому матір ви,
      надати вже свободу
      під вдячні молитви».

      62
      «Messieurs, – відповідала
      вона, – vous me comblez¹²», –
      і в Україні втяла
      кріпацтво надто зле...

      63
      Павло царити взявся,
      мальтійський кавалер¹³,
      та не завжди вдавався
      до лицарських манер.

      64
      Цар Олександр Перший
      настав благословен;
      він інших перевершив
      як щирий джентльмен:

      65
      коли, урвавши жарти,
      посунув силу лав
      на нас Буонапарте,
      він чемно відступав...

      66
      Цю пляму на престижі,
      здавалось, не зітре –
      а ні: вже ми в Парижі,
      з Louis le Désiré¹⁴.

      67
      Й Росія так вільготно
      простерлась швидкома,
      й земля така щедротна...
      Порядку лиш нема.

      68
      Я б міг вести сказання
      і далі, тільки – цить:
      нарвусь на покарання, –
      monsieur Veillot¹⁵ не спить!

      69
      Іти буває слизько
      по камінцях отих,
      отож про те, що близько,
      промовчати не гріх.

      70
      Облишмо краще трони
      й займімося притьмом
      міністрами корони...
      А там – такий содом!

      71
      Зате нарешті бачим
      той шуканий наряд:
      на санках мчать із плачем
      міністри всі підряд.

      72
      Котять з гори юрбою,
      in corpore¹⁶, й сповна
      уносять із собою
      і власні імена:

      73
      це Норов, це Путятін,
      це Панін, це Метлін,
      це Брок, а це Замятнін,
      це Корф, це Головнін.

      74
      Згадати всіх не можна,
      їх стільки – це страхіть!
      Та тим же курсом кожний
      униз кудись летить...

      75
      Я грішний: літописний
      на мить забув я стиль,
      й картині живописній
      піддався мимовіль.

      76
      Мабуть, ліризм природний
      нараз пойняв мене;
      хай Нестор преподобний
      ізнову надихне,

      77
      мою вгамує совість,
      врятує від видінь,
      щоб я вже міг цю повість
      скінчити – і амінь...

      78
      От зараз вернемось ми –
      куди вела канва:
      в рік шістдесят, ба, восьмий
      (у численні Різдва).

      79
      Понеже став недужий
      керунок наших справ,
      зело меткого мужа
      Господь нам ниспослав.

      80
      За потерпання наше
      й на заздрість ворогам –
      яви себе, Тімашев,
      створи порядок нам!

      81
      ...Що аз багатогрішний,
      забувши про угав,
      переписав незбіжно
      або не дописав,

      82
      ви, браття, це читайте,
      як буде вільна мить,
      й де треба – виправляйте,
      а да́рма не кляніть¹⁷.

      83
      Зібрав з билин й билинок
      цю оповідь подій
      худий смиренний інок,
      раб Божий Олексій.

      (Січень-лютий 2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Бунт у Ватікані
      Із Олексія Костянтинович​а Толстого

      Збунтувалися кастрати,
      йдуть до папи у палати:
      «Через що ми не жонаті?
      В чому винуваті?»

      Папа крикнув із чертога:
      «Що це тут за синагога?
      Ви не боїтеся Бога?
      Геть з мого порога!»

      Ті йому: «Тобі все ладно,
      ти живеш собі принадно,
      а от нам так безвідрадно,
      дуже вже досадно!

      Ти вибрикуєш на волі,
      мо’, набив собі мозолі,
      ну, а ми всі - поневолі
      на жіноцтво кволі!»

      Папа їм: «Мої ж ви діти!
      Треба сперш було глядіти;
      втративши свої бушприти,
      маєте терпіти!

      Боляче за ваші втрати;
      може, я вам для приплати
      латки накажу роздати
      із нової вати?»

      Ті йому: «Нам вата нащо?
      Хай у ній лежить ледащо!
      Не м’яке, а щось годяще
      ти роздай нам краще!»

      Папа каже їм врочисто:
      «В рай призначу вас, геть-чисто!
      Там вже буде і невіста,
      ще й на бу́лки тісто!»

      Ті йому: «Який ти геній!
      Нащо тісто нареченій?
      Пристрій трібний їй - такенний,
      зовсім не печений!»

      Папа їм: «Так ви, гевали, -
      глуздом теж не кардинали!
      Кажуть же: що з воза впало,
      те, рахуй, пропало!»

      Розлютилися кастрати:
      «Отже, Пію ти дев’ятий¹,
      остогидло нам співати
      фуги та кантати!

      А давай, усім на диво,
      сам затягнеш “Casta diva”²?
      Й так тонесенько, пискливо,
      як це на́м властиво!»

      Тут злякався папа: «Діти!
      Як я буду пискотіти?
      Це кебет у вас кульбіти,
      чи дурниць привіти?»

      Ті йому: «Нема проблеми!
      Не забули ще оце ми:
      маєм бритву, й маєм схеми,
      де і що́ в нікчеми!»

      Папа в шоці: «От же шкоди!
      Я хіба шукав нагоди
      збутися дарів природи?..»
      Шле за Де-Мероде³.

      Де-Мероде тими днями
      тренувався біля брами
      захищати рідні храми
      з папськими стрільцями:

      всі з поставою військових,
      черевики на підковах,
      у підрясниках шовкових
      й ківерах бордових.

      Тут прибігли єзуїти:
      «Треба віру боронити!
      Хочуть там скопці, бандити,
      папу холостити!»

      Гарний в ролі воєводи,
      стрепенувся Де-Мероде:
      «Видно, хтось шука пригоди?
      Ну, заждіть, юроди!»

      Засурмили зразу труби,
      взяв бійців азарт сугубий,
      так і дивляться, кому би
      полічити зуби?

      Де-Мероде, страж устоїв,
      на двоколку всіх пристроїв
      і везе мерщій героїв
      до святих покоїв.

      Як війшли туди солдати,
      налякалися кастрати,
      кажуть: «Будемо співати
      зовсім без оплати!»

      Папа вільний: притчі мовить,
      може і прийняти сповідь;
      й Де-Мероде ґав не ловить,
      суд за бунт готовить:

      «Хто тут вівся як іуда,
      тих повішаю за муда!»
      Папа ж муркнув, як з-під спуда:
      «Тільки в разі чуда...»

                      Варіант для дам:

              «Хто тут мрів про бунт успішний -
              покарає вас Всевишній!»
              Папі ж - голос був утішний:
              «Ти один безгрішний!»

      Та настав кінець докорам;
      той же при дворі декорум,
      і пищать кастрати хором
      геть ad finem saeculorum⁸.

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Мудрість життя
      Із Олексія Костянтинович​а Толстого

      1
      Хочеш вийти у майори -
      у конторі не служи,
      а як служиш, то про шпори
      да́рма тугу не тужи.

      2
      Щоб не стати геть збіднілим,
      пильно витрати рахуй;
      руки - добре, мий із милом,
      а на ноги - не марнуй.

      3
      Стій на смерть у вартім спорі,
      у дрібницях - знижку дай;
      напинайсь чимдуж в запорі,
      а проносу не тримай.

      4
      На штани собі в їдальні
      ляпнувши з виделки жир,
      не скидай їх у вітальні,
      а іди на задній двір.

      5
      А якщо невільним звуком
      підведе когось живіт,
      всупереч усім наукам
      не вигукуй: «Довгих літ!»

      6
      Будь люб’язним на обіді,
      борщ хвали та деруни,
      і зухвало у сусіди
      вату з вуха не тягни.

      7
      Підзапавши на сусідку,
      не бери її на змор
      й для сумісного ужитку
      не хапай її прибор.

      8
      І коли ураз від столу
      по потребі ти ідеш,
      сповіщати дам довкола
      про оце - не треба теж.

      9
      Як сусіду по клозету
      зробиться недобре вкрай,
      ти скоріш йому газету
      із новинами віддай...

      10
      Вивчи родичок начальства
      й розважати їх приходь,
      та грайливість до зухвальства
      все ж ніколи не доводь:

      11
      не прохай у тещі шмату
      для обтирки шкарбанів,
      й бабку не питай завзято,
      скільки в неї є зубів;

      12
      згадуй стриєн іменини,
      проводжай кузин вночі,
      та під пахви без причини
      часто їх не лоскочи;

      13
      з невістками будь у зладі,
      та пристойність не втрачай
      й робаків на променаді
      їм за комір не впускай;

      14
      дочок за кущі секретно
      не тягни, бодай на сміх,
      і з племінниць нешляхетно
      силоміць не рви панчіх;

      15
      без невчасної бравади
      всіх своячок привітай,
      й годувальниці принади
      в немовлят не відбивай.

      16
      Словом, дівами не гребуй,
      розважай та весели,
      без нагальної потреби
      не показуй їм тили.

      17
      На вакаціях в помісті
      їх зведи на скотний двір, -
      для тієї лиш користі,
      щоб розвити кругозір;

      18
      тільки там - вгамуй гординю
      й не жартуй натощака:
      щоб навчити їх доїнню,
      не підсовуй їм бика.

      19
      І було би не до ладу
      палець совати в кулак
      із резоном, що шараду
      мають розгадати так...

      20
      Взагалі, пильнуй манеру
      й ме́жі жартів; далі - цить,
      як годиться офіцеру
      і як служба нам велить.

      21
      Коли раптом твій начальник
      щойно поховав дочку,
      розкажи йому повчальну
      алегорію яку;

      22
      та дивись, роби це вміло,
      щоб не впало на язик,
      що у тебе теж кобила
      переставилась торік;

      23
      чи про те, що наші втрати
      неминучі, вір - не вір,
      й буде тільки бевзь ридати
      та вбиватися надмір.

      24
      Бо якщо гаряча вдача
      у начальника, чи сум -
      зганить він тебе добряче
      й прожене, усім на глум.

      25
      Розкидати перла свиням -
      нерозсудливо таки:
      вслід за ратаєм сумлінним
      ходять жадібні граки.


      (Січень 2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ‹Доктор›
      Із Олексія Костянтинович​а Толстого

      «Докторе! При всій шанобі, -
      якось ляпнув паламар, -
      від крутих яєць в утробі
      з часом робиться янтар!»

      Скептик лікар, друг клістиру,
      буркнув: «Ач, який мудрець!» -
      і в досаду члену кліру
      проковтнув п’ятсот яєць.

      Горе! Б’є дячок у дзвони,
      тягне дроги пара шкап:
      через фронду й закидони
      вмер безбожник ескулап.

      Від могили попідручки
      розійшлися всі живі,
      а у причту після учти
      бродить хміль у голові.

      «Не минуло й днини, пробі, -
      все торочив паламар, -
      як у доктора в утробі
      утворивсь таки янтар!»

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Від першої особи (суржик)
      Батько й мати мной гордяться,
      я ж бо должен тільки їм.
      А які прекрасні тексти
      я говорю ртом своїм!

      Ви пойміть, що не начасі
      бриться хлопцю на війні,
      бо потужна мужня дружба...
      Здогадались, чи ще ні?

      Отже, паніки не треба,
      потерпіть, як мужики!
      Українці, я ваш вирок!
      Всім пора на шашлички...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Російський степ (в скороченні)
      Із Петра Вяземського

      Степ широкий, неозорий
      вдовж і впоперек лежить,
      наче полум’яне море
      жаром сонячним пашить.

      Не відчути у повітрі
      жодних вітру ворушінь;
      й хоч би десь хмарки нехитрі
      навели на землю тінь...

      Небо - наче купол мідний;
      голо все, там-сям хіба -
      куций захист хаті бідній -
      напіввисохла верба.

      Все - те са́ме, звідси й доти,
      й ніби вкляк життєвий дух;
      почуття й думки - в дрімоті,
      голодують зір та слух.

      Звіку так цей степ німіє,
      та ріднішим нам стає:
      все це - матінка-Росія,
      отака, яка не є!

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Хлопчик Вова
      Із Володимира Висоцького

      Хлопчик Вова, ро́ків сім, відкрити думав кран,
      й тут його пойняв зненацька подив:
      в раковині шастав неабиякий тарган,
      вусами довжезними поводив.

      Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,
      та потому - сам пішов у наступ:
      з краника червоного він струмінь спрямував
      точно на комаху ту довгасту.

          А тарган - холоднокровний
          й безтурботний, як на згляд -
          вилізти хотів назовні,
          та зісковзував назад.

          Грізний знищувач зарази,
          Вова мимрив: «Стій, не руш!
          Хто по смітниках полазив -
          той приймай гарячий душ».

          І намочений тарганчик,
          роздратований вкінець,
          заховався за стаканчик;
          й причаївся тарганець.

      Хлопчик Вова в раковині бурю підійма,
      хвилею комаху заливає...
      (Та, якщо насправді, - він почав війну дарма,
      бо тарган людину не кусає).

          Кличе він сестричку Нінку, -
          вдвох топити таргана;
          ну, а Нінка комашинку
          хвать - і кинула з вікна!

          І тепер тарган - на волі,
          увіпхався у бур’ян;
          ходить-бродить в чистім полі
          харчовий шкідник тарган...

      Збурившись, у Ніну Вова
      кинув шкарбанцем брудним
      й заревів - немов корова,
      аж прокинувсь цілий дім.

      Мама й тато бачать: Вова плаче, одяг змок...
      Розібрались, прийняли ухвалу:
      Вову в покарання припровадили в куток,
      ну, а Ніна - печиво дістала.

          І тоді наш винуватий
          всі звів засновки водно:
          щоб тарган забравсь із хати,
          не берись його втопляти,
          а випихуй у вікно,
          після чого мама й тато
          поведуть тебе в кіно!

      (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Російський бог
      Із Петра Вяземського

      Чи питались ви порою,
      що таке «російський бог»?
      Ось назбируваний мною
      недокладний каталог.

      Бог вибоїн та заметів,
      подорожніх всіх тривог,
      тарганів з усіх буфетів -
      ось він, ось російський бог.

      Бог неситих та холодних,
      хто знесиливсь та усох;
      бог маєтків недоходних -
      ось він, ось російський бог.

      Бог сідниць й грудей відвислих,
      тоскних погребальних дрог,
      і вершків, і фізій кислих -
      ось він, ось російський бог.

      Бог фонвізінських паньматок, -
      статей, певна річ, обох;
      бог слив’янки до курчаток -
      ось він, ось російський бог.

      Бог чинуш із орденами,
      бог дворових-випивох,
      хо́дів хресних з корогвами -
      ось він, ось російський бог.

      Ду́рні в нього мають ласки,
      мудрі - тільки тьму вимог;
      бог нудної свистопляски -
      ось він, ось російський бог.

      Бог усього, що зчиняє
      метушню й переполох,
      дурість без кінця та краю -
      ось він, ось російський бог.

      Бог мандруючих чужинців,
      чи заброд, а чи забрьох
      (тобто, найчастіше німців) -
      ось він, ось російський бог.

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    22. Трамвай «Єрусалим - Київ»
      Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

                          Скажи мне, Украйна...
                          М.Светлов. «Гренада»

      ...Уникнувши штрафу,
      радів я до сліз
      (на вулицю Яффо
      трамвай мене віз).
      В надії, що втямлю,
      торочив сусід, -
      в святковому штраймлі²
      кремезний хасид³:

      - Єшиву⁴ покину,
      свій «узі»⁵ візьму
      й мерщій в Україну
      гайну на війну!
      Ми разом укоїм
      вікторію там,
      щоб слава - героям,
      щоб смерть - ворогам!..

      Я вірю, він вдіяв
      усе, що казав:
      приїхав у Київ,
      пройшов крізь вокзал,
      а звідти - до бою,
      і втік московит!
      А над «меркавою»⁶
      метляє цицит⁷.

      (Травень 2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Дражнилка
      Наклав мій кум
      кацапу в Zoom;

      тоді кацап -
      у свій WhatsApp,

      а вздрів тризуб -
      іще в YouTube,

      ну, й 200 грам -
      у Telegram.


      (Листопад 2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Халва
      Нам нададуть до біса зброї!
      І миттю приймуть до ЄС!
      Всі ж визнаю́ть, що ми - герої,
      й бороним спільний інтерес!

      А ця халва стає солодша...
      Тоді - іще шматок, мабуть:
      пришлють озброєння! Коротше -
      гармати, кажуть, нам дадуть!

      Щоправда, ще вони відсутні...
      Але - подбали вже про нас:
      хто зна, як вийде у майбутнім,
      й нам тицяють - майбутній час.

      Ми ввійдем в світову еліту,
      ми будем пити фіньшампань!..
      Ми справжні чемпіони світу, -
      з отримування обіцянь.

      (Квітень 2022)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    25. Наслідування Висоцького
      Великоруські злодії, махляри з олігархами!
      ...Ні, та́к ви не утямите, бо вбогі споконвік...

      Что ж, перейти придется мне на этот ваш, затраханный...
      короче - на единственно известный вам язык.

      Итак: великорусские богатыри коррупции!
      Воруйте, будьте добреньки, поболе, побойчей,
      чтоб жители Московии свои мыслишки куцые
      почаще направляли бы на поиски харчей.

          В их жизни сытенькой состряпайте тайм-аут
          и геморрой со всех сторон;
          они ж вполне картошку уважают
          и лебеду под самогон!

      Гноите злопыхателей, завистных сук навальнинских,
      химичьте на Роскосмосе, на ВПК - втройне,
      чтоб быдло косорылое в тулупчиках и валенках
      под радостные возгласы горело на броне.

      Урежьте оркам пенсии, пускай идут в покойники
      и где-нибудь на кладбище найдут себе приют;
      а бо́рзых шендеровичей повешайте в Сокольниках, -
      не зря ж иноагентами себя они зовут!

          В их жизни мирненькой состряпайте тайм-аут, -
          настало время похорон!
          Нехай они картошку уважают
          и лебеду под самогон.

      На снадобьях лекарственных воруйте сокрушительно,
      а также - на лечении хворающих орчат,
      тогда они не вырастут - и никого решительно
      уже не изнасилуют, тем боле - не съедят.

      А если вдруг опричники попросят вас на деревце,
      донос от ваших недругов приняв в недобрый час, -
      спишите прегрешения на происки «бендеровцев»,
      ми залюбки погодимось, валіть усе на нас!

      (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Убий його! (уривок)
      Із Костянтина Симонова

      Коли ти́ не змиривсь із тим,
      щоб схилитися перед Кремлем,
      щоб віддати рашисту дім
      і усе, що Вітчизною звем, -

      знай: Вітчизну ніхто не спасе,
      коли ти її не спасеш;
      знай: рашиста ніхто не уб’є,
      коли ти його не уб’єш.

      І допоки його не вбив,
      пишні фрази в собі тримай,
      і країну, де виріс та жив,
      ти Вітчизною не називай.

      Раз рашиста убив твій брат,
      раз рашиста убив сусід, -
      це вони за Вітчизну мстять,
      а тобі за безчинність - стид.

      Так візьми, нарешті, і вбий
      ти - рашиста, а не́ навпаки,
      щоби плач був не в хаті твоїй,
      а у хаті його́ таки.

      Він зі смертю прийшов, пам’ятай,
      й хай його́ стріне смерть крива,
      й не дружина твоя нехай,
      а його - хай буде вдова.

      Й рідна матір нехай не твоя,
      а його - залиши́ться сама;
      не твоя, а його сім’я
      хай чекає на батька дарма...

      Так убий же хоч одного!
      Хай сконає скоріш лиходій!
      Скільки раз побачиш його -
      стільки раз ти його і вбий!

      (Березень 2022)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. Кримчанину
      Коли відкраювали Крим
      в складну для нації годину,
      ти мимрив: нас мине, утім,
      цей нелад, що пойняв країну...

      Тоді загарбник і алкаш,
      той самий «скіф» жадливоокий
      оголосив: мовляв, Крим наш...
      Зате, сказав ти, маєм спокій.

      І ось вже - іменем твоїм
      навкруг наносять підлі рани...
      Пишайся: у безчесті Крим,
      й тепер ви - справжні росіяни.

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. ‹Кашник›
      Із Олексія Костянтинович​а Толстого

      Якось раз дворучний кашник
      в гай з виделкою пішов;
      наштовхнулись на мурашник,
      й та - збісилася немов!

      Стала, бавлячись, штрикати
      той мурашник так і сяк,
      і мурашки бідні з хати
      розповзлися від атак.

      Кашник ласий на потіху:
      руки в бо́ки впер якось -
      й надривається від сміху:
      «Ісполаті!¹ Аксіо́с!²
      Всіх здолав хоробрий рос!³»

      Тут у нього впала кришка,
      а в мурашок - вже задишка;
      кленучи весь білий світ,
      наповзли йому в живіт.

      Ма́буть, час кричати пробі:
      зборисько комах в утробі!
      Ухопившись за боки,
      він пустився напрямки.

      Годі! Буде знати кашник,
      як вдиратися в мурашник!
      А не лізь, як той гультяй,
      у всілякі закапелки,
      пильно друзів добирай
      й не вподібнюйсь до виделки!

      (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Наслідування Некрасова
      Друже, лишайсь зі своєю Вітчизною!
      Винесе все український народ,
      і з черговою ордою залізною
      справиться знов, попри купу знегод.

      Попри запроданство явне й причаєне -
      шлях проторує собі в боротьбі...
      Шко́да, що жити в ту днину осяяну
      не припаде - ні мені, ні тобі.

      (2022)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    30. Бородінська річниця (уривок)
      Із Олександра Пушкіна

      Збулося: в день Бородіна
      прорвались наші знамена
      крізь мури знишклої Варшави;
      і Польща, як бігучий полк,
      під ноги ронить стяг кривавий -
      і бунт розчавлений замовк.

      Куди відсунем стрій твердинь?
      До Ворскли, Буга, до Лимана?
      За ким залишиться Волинь?
      У кого - спадщина Богдана?

      Чи, інші визнавши права,
      від нас відторгнеться Литва?
      Чи Київ наш золотоглавий,
      старезний предок руських міст,
      додасть до буйної Варшави
      своїх святинь завітний зміст?

      Із гробу вічного свого
      Суворов бачить бран Варшави -
      і торжествує тінь його
      від їм закладеної слави!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    31. На взяття Варшави (в скороченні)
      Із Василя Жуковського

      Салютуй, грими, гармато,
      перемогою дзвени!
      Йшли у бій діди завзято;
      нині йдуть у бій сини.

      Знову ті ж орли над нами,
      ті ж над нами знамена;
      прийде буйний лях до тями,
      вивчить наші імена!

      Онде - блискавка немовби,
      й наче смерч - клубоче дим:
      линуть наші мстиві бомби
      понад містом бунтівним!

      Арарат - здобуток брані,
      і чудовим став захват
      Ерзурума, Ерівані
      і варшавських стін та врат.

      Так нехай геройські стяги
      променем заллє зоря,
      й піднесуть нові звитяги
      славу нашого Царя!

      (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    32. Ялинка (іще одна; З.Александрова, 1931)
      Крихту ялиночку
      в лісі ми знайшли,
      іграшки й зірочки
      з хати принесли.

      Вкрили ялинку ми
      нібито плащем -
      срібними кульками,
      золотим дощем.

      Зайчик та білочка,
      вовчик-лісовик
      радо стрічатимуть
      в лісі Новий рік!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Ялинка (Р.Кудашева, 1903)
      Прийшла передноворічна пора продажів - і знов
      із кожного ларка полине російськомовна «Ёлочка»...
      Треба із цим щось робити. І ось моя спроба.
      Якщо вам сподобається, будь ласка, навчіть дітлахів!


      Ялинка в лісі рідному
      у затишку росла,
      в зелені шати прибрана
      завжди вона була.

      Метелиця їй пісеньку
      співала: «Спи, бай-бай!»
      Вкривав сніжок теплісінько:
      «Дивись, не замерзай!»

      Лякливий косий заїнько
      ховавсь під нею в сніг,
      коли сердитий сірий вовк
      кудись повз неї біг...

      І ось вона, прикрашена,
      сюди до нас прийшла
      та пребагато радощів
      малечі принесла!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    34. 1874. Мандрівник (в скороченні)
      Із Миколи Некрасова

      Прусський барон, почепивши на шию
      біле широке жабо в крохмалях,
      в цілях докладно збагнути Росію
      їздить по їйних ведмежих кутах.

      «Як тут із хлібом?» – «Порожні стодоли!»
      «Що зі скотом?» – «Від зарази подох!».
      Й ледве завівсь про книжки та про школи –
      збігли всі геть: «Хай нас милує Бог!

      Книг нам не треба, неси до жандарма!
      Тут уторік торгував бозна-хто,
      ми накупили їх, ніби півдарма,
      й мали халепи – цілкових на сто!»

      Думає німець, термосячи чохли:
      «Що за пригода?! На школі – замок;
      ниви посохли, корови подохли;
      як ці селяни заплатять оброк?»

      «Що добачати й писати в книжчину?»
      Й так йому сумно – не милий і світ...
      Дай їм, німчуро, побільше хлібину –
      і добачай, що́ таке апетит.

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    35. 1875. Що нового?
      Із Миколи Некрасова

      Управа - під арешт бере
      і вже назад не випускає,
      олігархат - з казни дере
      й ні шеляга не повертає;

      зборонці влади - ловлять рать
      ліберастичних демагогів;
      селяни від землі біжать, -
      від позанедбаних облогів,

      й останнє - віддають шинкам,
      де п’яним - по коліна море...
      Нехай на сором буде нам
      за їхню темряву та горе!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    36. 1872. Бунт
      Із Миколи Некрасова

      ...Як вихор скаче пан з Рязані,
      явився: бунт у всій красі.
      Він висварив як слід буянів -
      і впали на коліна всі!

      Нагнавши холоду гарячим,
      пішов звитяжець по рядах,
      щоб цим навколішках стоячим
      коліном дати по зубах...

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    37. 1876. Як удаються в переполох
      Із Миколи Некрасова

      Міг би писати, є вдосталь гарячності,
      тільки - утримує ляк:
      не перетнути би межі обачності!
      Й збутись не можу ніяк...

      Вранці я був біля селища рідного,
      там, де ростили мене;
      стислося серце від смутку завсідного,
      й збігло на думку питання одне:

      в нас, кажуть, - часу нового становлення,
      руху, ідей та надій;
      що ж не помітні прикмети оновлення
      в бідній вітчизні моїй?

      Ті ж самі наспіви тугу нав’язують
      в цих нескінченних полях,
      і про терпіння так само розказують
      пастві попи по церквах.

      Й досі в мужицтва, уже ніби вільного, -
      звершень та успіхів брак.
      В чому ж секрет благоденства суспільного?..
      Й крук мені крякнув: «Дурак!»

      Я шугонув його; всівся він плямою
      на телеграфні дроти.
      Може, на мене донос телеграмою
      хочеш відправити ти?!

      Думка дурна, та є сенс у рішучості:
      звів я рушницю в ту ж мить.
      Постріл - і крук не уник злої участі!
      Дріт телеграфний дрижить...

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. 1855. На батьківщині
      Із Миколи Некрасова

      Розкішне ти, колосся заповітне
      родимих нив, -
      цвіте, росте, спіліє зе́рно житнє...
      А я - зоскнів.

      Я створений так дивно небесами
      (й це жереб мій),
      що хліб ланів, упораних рабами,
      мені гіркий...

      (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    39. 1876. Голодна
      Із Миколи Некрасова

      Стоїть мужик - хитається,
      іде мужик - згинається!

      З кори його розпучило,
      журба-біда замучила.

      Лиця такого тьмяного
      не вбачити і в п’яного.

      Іде - пихтить, іде - і спить;
      прибрів туди, де хліб шумить.

      Як ідол став над колосом,
      співа безсилим голосом:

      «Доспій, доспій, хліб-батенько!
      Я - ратай твій, Панкратонько!¹

      Хлібину з’їм на півсела,
      ватрушку з’їм - не менш стола!

      Все з’їм один, управлюсь сам.
      Хоч мати, син проси - не дам!»

      (2021)

      ¹ Цей двовірш узятий з перекладу М.Пригари (1946).



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. 1876. Панщинна
      Із Миколи Некрасова

      Бідний, невидний Калинонько,
      з вигляду - геть не щастить,
      лиш розмальовану спиноньку
      ветха сорочка таїть.

      Шкура вся січена,
      постать пригнічена,
      в шлунку - з полови гуде;
      верчений, кручений,
      луплений, мучений,
      ледве Калина бреде.

      В ноги шинкарику тикнеться,
      горе відсуне немов;
      й жінці в суботу відкликнеться
      з панської стайні ізнов.

      (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. 1848. Вино
      Із Миколи Некрасова

                  1

              Не було би на світі вина -
              зовсім злий був би світ.
              І напевно - не спить сатана! -
              я накоїв би бід.

      Мене пан без провини посік.
      І таке щось на мене найшло...
      Я не те щоб який гордівник,
      але ж вперше в житті це було.

      Як подумаю - сльози з очей,
      й голова - як в якомусь чаду.
      Як погляну тепер на людей?
      До коханої як підійду?

      І лежав я на печі мовчком,
      за весь день - бодай щів не поїв;
      й нашептав мені біс потайком
      купу темних, підбурливих слів.

      От на ранок похмурий я встав,
      помолитися навіть не зміг,
      ні півслова ні з ким не сказав
      і пішов без хреста за поріг.

      Раптом: «Братику, хочеш вина?» -
      закричала сестра мені вслід.
      Цілий штоф осушив я до дна -
      і уже не пішов у похід.

                  2

              Не було би на світі вина -
              зовсім злий був би світ.
              І напевно - не спить сатана! -
              я накоїв би бід.

      Степанида, сусідська дочка,
      полонила мене по весні;
      я посватав її в старика,
      і вона обіцялась мені.

      Тільки старосту - знати б, коли! -
      видно, інший впрохав молодець,
      і з немилим її повели
      мимо вікон моїх під вінець.

      Й охопив мене холод і дріж,
      бо ж душа – не з каміння вона!
      Нагострив я на старосту ніж
      та узяв для наснаги вина.

      Та в шинку був у справах своїх
      мій дружок, він вгостити бажав;
      від вгощення відмовитись - гріх,
      я лишивсь та півштофа прийняв.

      Потім - ще, і напився упень,
      і полегшало трохи немов;
      і про ніж я забув у той день,
      а уранці - у розум прийшов...

                  3

              Не було би на світі вина -
              зовсім злий був би світ.
              І напевно - не спить сатана! -
              я накоїв би бід.

      Я з артіллю запевнив купця,
      що всі печі йому заміню;
      в місяць справу довів до кінця -
      і до нього прийшов по платню.

      Недодав, лиходійська душа!
      Я - картати, страхати судом;
      «Так не буде тобі ні гроша!» -
      і звелів мене гнати притьмом.

      І хоч як докладав я зусиль,
      а й за місяць не видрав той борг;
      не постачив платнею артіль -
      і тепер мене тягнуть в острог...

      Наточивши сокиру ущерть,
      «Пропадай!» - сам собі я сказав;
      причаївсь, розлютований всмерть,
      біля дому купця - і чекав.

      Та підмерз, а навпроти - корчма,
      тож до неї погрітись ввіпхнувсь;
      там я випив, побивсь із двома -
      і уже в околодку проснувсь...

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. 1876. В Русі пресвятій
      Із Миколи Некрасова

      «Їж тетерю, Яшо,
      молочка нема...»
      «Де ж корівка наша?»
      «Взяли швиргома:

      пан таку породу
      в гурт збирає свій...»
      Хороше народу
      в Русі пресвятій!

      «Де всі наші кури?» -
      поміж дочок гуд.
      «Не шуміть, дівчури,
      з’їв їх земський суд;

      взяв іще підводу,
      й обіцяв постій...»
      Хороше народу
      в Русі пресвятій!

      Ниє в баби спина,
      а діжа - не жде!
      Й донька Катерина
      знов на ум іде:

      із двірні - в господу
      не вернутись їй...
      Хороше народу
      в Русі пресвятій!

      Плачте, батько-мати,
      бо збирають з хат:
      хлопців - цар, в солдати,
      пан - на двір дівчат.

      Ми́нуть лиш юроду:
      у родині скній...
      Хороше народу
      в Русі пресвятій!

      (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    43. 1860. Сільські новини (в скороченні)
      Із Миколи Некрасова

      - Ну, як життя, мужики?
      - Жито, нівроку, чимале...
      Та - не без лиха таки:
      ліс в тебе, пане, покрали.

      Звісно, як стався наклад -
      визвали ми станового;
      він же - слизький, наче гад,
      й користі з нього - нічого:

      «Ваші ведмежі кути, -
      каже, - я знати не знаю;
      де мені слідства вести,
      й висікти всіх не встигаю!»

      Так і поїхав ні з чим,
      навіть не бачив діброви...
      Трібний тут з волості чин
      чи депутат повітовий!

      Мотрі, рекрутці новій,
      ще раз дісталося нині:
      донечку - з рік було їй -
      з’їли незамкнені свині;

      в Липках невістка одна
      свекра узяла на вила;
      за́ що - напевне, він зна...
      Громом підпаска убило.

      Сталася буря така!
      В ріках - аж повені прикрі!
      Як на Великдень в дячка,
      дзвони гуділи на вітрі.

      Хлопець би, звісно, вцілів,
      тільки - хтось крикнув з дороги:
      «Що ж ти під деревом сів?
      Гірше там, вийди, убогий!»

      Звіривсь на старших дітвак,
      сів під рядном на горбочку;
      Бог і націлив відтак
      грім в цю самісіньку точку!

      В Гірках оцей буревій
      вкоїв пожар страховитий;
      нижче - Корчівка, так їй
      випало теж погоріти.

      В Гірках пожар майже стих,
      ждали, обійде Корчівку...
      Дивляться - вітер на них
      гонить вогонь без спочивку!

      Полум’ю навстріч пішли
      піп та дячок з корогвою -
      пагубу не відвели:
      видно, Господь не вдостоїв.

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    44. 1857. В столицях шум
      Із Миколи Некрасова

      В столицях - шум, гримлять витії,
      словесна точиться війна...
      А там, у глибині Росії -
      одвічна тиша сумотна.

      Лиш вітер бавиться листвою
      плакучих верб пришляхових,
      та вигинається дугою,
      цілуючись із борозною,
      колосся в нивах золотих...

      (2021)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    45. Кінець казки
      Всі померли, хай їм грець!
      Тут і казочці кінець.
      А хто слухав - молодець,
      як весільний холодець!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. 7. Балада про боротьбу
      Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

      Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
      між уявних пригод та віршованих строф
      жили діти книжкові, не знаючи січ,
      нудячи́сь від дитячих своїх катастроф.

      Дітям за́вжди досадна
      опіка та вік;
      й набували ми садна
      в бійка́х рік у рік.

      Але ма́ми латали
      дірки вояків,
      ми ж - книжки поглинали,
      й п’яніли з рядків.

      Липли кучері нам на спітнілі лоби,
      і у грудях так дивно хололо від фраз,
      і дурманив нам голови дух боротьби,
      зі старих сторінок надихаючи нас.

      Й уявляли щоніч
      ми, не знаючі війн,
      що воюючих клич -
      схожий з ревом завій,

      і тяглись осягти
      сутність слова «наказ»,
      невблаганність мети
      й лави панцирів брязк.

      А в киплячих котлах давніх боєнь та смут -
      так багато поживи для юних умів!
      Ми на ролі відступників, підлих іуд
      призначали у іграх своїх ворогів.

      Не дамо вистигати
      злочинця слідам!
      Й обіцяєм кохати
      прекрасніших дам!

      Й щоб ніхто не укоїв
      сварню у юрбі,
      ми всі ролі героїв
      лишали собі.

      Та не зслизнеш назовсім у мрії кудись:
      вік короткий в забав, - навкруги стільки мук!
      Розігнути долоні мерців спроможись,
      щоби зброю прийняти з натруджених рук.

      Завладай будь-чиїм
      іще теплим мечем -
      і відчуй, що почім,
      і виходь із нікчем!

      Хто ти є, розберись, -
      боягуз, чи смільчак;
      і скуштуй бойовиськ
      непідроблений смак.

      І коли поруч ляже поранений друг,
      і над першою втратою згаснуть світи,
      а тобі - потемніє неначе навкруг,
      бо зі світу пішов саме він, а не ти, -

      зрозумієш тоді:
      темний вищир забрал -
      це хвала ворожді,
      злючий Смерті оскал!

      А услід - Зло й Брехня,
      подивись їм в лице:
      після них - вороння
      та сконання оце...

      Якщо батьківський меч прорубав тобі шлях,
      а ти сльози солоні на вус намотав,
      якщо взнав що почім у запеклих боях, -
      значить, гідні книжки ти в дитинстві читав!

      Якщо м’яса з ножа
      ти ні кусня не їв,
      якщо з’їла іржа
      твою волю та гнів,

      й звергти ката з путі
      ти не вбачив причин -
      значить, був ти в житті,
      загалом, ні при чім.

      (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    47. 6. Балада про Кохання
      Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

      Коли вода всесвітнього потопу
      вернулась у таємне джерело,
      із піни майже вщухлого потоку
      на світ Кохання потайки прийшло -
      і у повітрі розійшлось до строку,
      а строку - сорок со́років було.

      І диваки, що є ще між людьми,
      цей мікс вдихають повними грудьми,
      й не ждуть собі ні схвальних слів, ні гнівних;
      й гадаючи, що дишуть просто так,
      вони раптово попадають в такт
      чиїхсь таких же подихів нерівних...

      Тільки - почуттю потрібен час,
      щоб узнати правду вікову:
      «я кохаю» - переходить враз
      в «дихаю», чи навіть у «живу».

      І будуть мандри в просторах Кохання:
      у цій країні - тисячі шляхів!
      І лицарів своїх - без потакання
      воно перевіряє на розрив,
      запалює тривоги й хвилювання,
      примушує забути про спочив...

      Але безумців вже не вберегти:
      на будь-яку ціну готові йти,
      і без вагань життям би ризикнули,
      аби оцей - немовби із казок -
      не розірвався чарівний зв’язок,
      який між ними щойно протягнули...

      Свіжий вітер обраних п’янив,
      з ніг збивав, із мертвих підіймав...
      Знай, що ти не дихав і не жив,
      коли ти ніколи не кохав!

      Та дехто із уражених Коханням -
      фатальної розв’язки не уник.
      Їх лічать балачки й пащекування,
      але на крові мішаний цей лік.
      А ми влаштуєм тихе поминання
      полишених на тих полях навік...

      В них голоси співзвучними стають,
      встеляють квіти душам їхнім путь,
      і Вічність з них зняла усі закови;
      і з радісним зітханням на вустах
      зустрітись зможуть на хистких мостах,
      на розстанях вузьких Світобудови...

      Тож нічим коханих не бентеж,
      щастя їм, - вві сні та наяву!
      Дишу я - й кохаю, отже, теж!
      Я кохаю - й отже, я живу!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    48. 5. Балада про вільних стрільців
      Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

      В час, коли тебе, гордію,
      всі шукають королі,
      щоб твою тоненьку шию
      дотоншити у петлі, -

      кращого нема притулку,
      ніж густий зелений ліс,
      хто́ б там стражникам цидулку
      щодо тебе не заніс.

      Бідняки та бідолахи,
      що зреклись життя слуги,
      безпритульні сіромахи,
      в кого є лише борги, -

      всі сердеги подалися
      в ліс цей, вільний без облуд,
      позаяк хазяїн в лісі -
      добрий хлопець Робін Гуд!

      Тут з півслова розуміють,
      не бояться гострих слів,
      з шаною прийняти вміють
      відчаюг й шибайголів.

      Інколи під захист бору
      навіть лицар поспіша:
      хто без страху і докору -
      той завжди і без гроша.

      Знають всі лосині тропи,
      ніби пальці на руці,
      у минулому - холопи,
      вільні нинішні стрільці.

      Тут завжди в безпеці буде
      весь притискуваний люд;
      тут гуляє - знають люди! -
      добрий хлопець Робін Гуд!

      І живуть та поживають
      безтурботно хлопці ці,
      і натхнення не втрачають
      вільні вславлені стрільці.

      Сплять, укрившись темним небом,
      вклавшись просто на моху.
      Не скоряйсь дурним потребам,
      жив - і добре, і тьху-тьху!

      Лиш зітхають від розлуки,
      дім згадавши та сім’ю,
      й час від часу гладять луки,
      щоб згодилися в бою.

      Чи момент настане влучний,
      щоб почати ратний труд? -
      скаже кращий в світі лучник,
      добрий хлопець Робін Гуд!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    49. 4. Балада про лицаря
      Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

      В розвагах ратних круглий рік -
      така-от небилиця -
      жив-був хороший чоловік,
      за станом - бідний лицар.

      Безвісний, лямку він тягнув, -
      планиду мав сувору.
      Але, як кажуть, лицар був -
      без страху і докору.

      І щастя розумів він так:
      турнір, тріумф, суперник вкляк
      і зовсім у нетямі...
      І з найліричніших причин
      присвячував звитяги він
      одній прекрасній дамі.

      Але по-лицарському - слід
      колись і воювати;
      і рушив лицар у похід,
      сховавши розу в лати.

      І снив про ту єдину він
      в дорозі час від часу,
      і серце стукало, як дзвін,
      зсередини в кірасу...

      Але коли йому якось
      зійтись із ворогом прийшлось
      у справдішньому герці -
      та́к щастя розуміти став:
      щоб не його, а він дістав
      когось мечем до серця.

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    50. 3. Балада про зненависть
      Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

      Поспішай, - над землею стерв’ятник тяжить!
      Рідний ліс - що приходить весна, звістимо.
      Чуєш: лунко земля під ногами дрижить!
      Бачиш: щільний туман ген на нивах лежить, -
      це скипає роса від зненависті, мо’...

      В повних бруньках тут - зненависть вирує,
      спотайна в жилах - зненависть тече,
      шкіру нам потом - зненависть плямує,
      голови наші пече!

      Подивись: що за ржа на воді у ставках?
      Зло вже тут, і весь ліс - порохнявий стає!
      Рукояті мечів холодіють в руках,
      б’ється ві́дчай у скронях, мов спійманий птах...
      Скільки в нашому серці зненависті є!

      Юним - зненависть обличчя міняє,
      рветься зненависть із всіх берегів,
      сповна зненависть напитись жадає
      кров’ю твоїх ворогів!

      Ми сьогодні - в полоні злоби́ та образ,
      і якого тепер жартуна звеселиш?..
      Але вітер - повисушить сльози нараз
      від тієї, що тільки й лишилася в нас, -
      справедливої наскрізь зненависті лиш!

      Пийте зненависть, її - повна чаша!
      Дайте зненависті тіло нове...
      Тільки зненависть незаймана наша -
      поряд з любов’ю живе!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    51. 2. Балада про коротке щастя
      Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

      Лунає ріг: мерщій, мерщій! -
      і метушиться свита.
      Душа у ловчих - без затій,
      із жил волових звита.

      Забава - варта всіх зусиль:
      двох білих лебедів уціль! -
      і стріли ввись пустились.
      І лучника не зрадив м’яз...
      А лебеді оці - якраз
      сьогодні вперш зустрілись.

      Вона жила під сонцем, - там,
      де всі зірки достоту,
      куди під силу - лиш птахам
      високого польоту.

      Коли є крила - їх розкинь
      й полинь у божу височінь,
      й ширяй у сині повній,
      куди на верхових вітрах
      лиш ангели знаходять шлях
      та стогони любовні...

      І враз - ось поряд він летить,
      щасливий мить єдину.
      Та перейшла для них ця мить
      у пісню лебедину.

      Як ангели, з височини
      на землю ринули вони, -
      одвіку так бувало.
      Але з кущів, як і з-за стін,
      завжди слідкує хтось за тим,
      щоб щастя - не тривало.

      Стріляли ловчі із укрить,
      удачливі незмінно,
      й тих двох - збулась остання хіть:
      «Затримайся, хвилино!»

      У лебединій пісні пік -
      двох лебедів останній скрик,
      сумна розв’язка часта.
      Але відтак в піснях людських -
      на сьомім небі бачать їх,
      на вищім небі щастя.

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    52. 1. Балада про Час
      Висоцький. «Стріли Робін Гуда»

      Щільно замок сповито в перебігу літ
      ніби в ковдру, у хащі розлогі;
      та якщо мовчазний заговорить граніт -
      поступово минулого явиться звіт
      про походи, бої й перемоги.

      Час не стер ці діяння погордо:
      з нього тільки зірви верхній пласт,
      чи візьми його дужче за горло -
      й він свої таємниці віддасть!

      Сто замків поспадає зі ста ланцюгів,
      сто потів разом зійде із купи віків -
      і поллються легенди із сотень віршів
      про турніри, облоги та вільних стрільців.

      Ти почути знайомий мотив будь готов,
      осягнути й дістатись до суті,
      через те що любов - це довічно любов,
      ба й у вашій далекій майбуті!

      Дзвінко лускала сталь під напором мечів,
      від натуги тятиви димились,
      і списи відправляли на вічний спочив,
      й супостат про пощаду нараз маячив,
      здаючись переможцям на милість.

      Та не всі, доживаючи в тиші,
      в доброті зберігали серця,
      своє добре ім’я захистивши
      від облудного, злого слівця.

      Добрий кінь рветься в бій, вистриба з-під сідла,
      і зручніше на спис рукавиця лягла;
      все гаразд, коли відаєш, звідки стріла,
      значно гірше - коли утаїть її мла...

      Як у вас із мерзотами? Б’ють? Так і слід!
      Відьми шабашем вас не лякають?
      Але ж, певне, в майбутньому - гнидами гнид
      ще і досі у вас називають?

      Усвідомити маєм повік і сповна:
      ні, немає у зрадництві правди;
      вороги є завжди, і війна - це війна,
      і в’язниця тісна, і свобода - одна,
      і на неї надіємось завжди.

      Час не стер ці поняття погордо,
      треба зняти лише верхній пласт -
      і гарячою кров’ю із горла
      вічні пристрасті хлинуть на нас.

      І спрадавна і скрізь - не якась новина,
      що ціна є ціна, і вина є вина;
      все гаразд, коли честь - не в руках брехуна,
      а за спиною - братчика спина міцна.

      Ми легенди шукатимем й далі кругом,
      із казок доброту ми привласним,
      бо добро залишається завжди добром, -
      у минулім, майбутнім й сучаснім!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    53. 14. Весільна
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      Ти - дзвонар-
      паламар? -
      Ну-бо, вдар,
      мідний дзвін наможися розжарити!
      Гармоніст? -
      Видай хист
      в повний зріст,
      саме час - на гармонії шкварити!

      Випхали біду до гаспида,
      переслали мамі хріновій!
      Нині в нас - весільні наспіви,
      дзвін над селищем - малиновий!

      Гей, гармонійко! Дражни
      трелями всі закути!
      Дзвоне головний - дзвони,
      ті, що менш - підтакуйте!

      Співуни,
      жартуни,
      пустуни,
      горезвісні у цьому відношенні!
      В нас - обід
      на весь світ,
      вільний вхід,
      на бучний цей бенкет - всі запрошені!

      На весіллі - як на ярмарку:
      на свій смак розваги знайдете;
      хильнете чогось у шарварку,
      коли вас зуміють знадити...

      До дівчат підходь мерщій,
      встановляй взаємини:
      йдеться, кажуть, в справі цій
      поруч з нареченими!

      Хіть-не-хіть -
      регочіть,
      тупотіть,
      тут - весільні танки та веселощі!
      По садках,
      по кутках,
      до невдах
      розмело всіх похмурих у селищі.

      Розважаєм наречених ми
      поздоровленням заслуженим -
      з перемогами воєнними
      та з розважливим одруженням!

      «Під вінець» - лише кінець
      повіді казкової;
      справи доброї - вінець,
      та - початок нової!

      (2018)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    54. 13. Частівки Мар’ї
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      - Присувайсь, хто з нуду скніє,
      та гукни там дальшого:
      ми уславим Євстигнія,
      государя нашого!

      Уявіть собі картину:
      дбалий татко Євстигній
      любу донечку Горпину
      збути тужиться хутній!

      Та не все ладнається, -
      царівна не збувається!..

      Цар від’їхав від шосейки
      до кущів рокитника -
      раптом чує соловейка...
      Солов’я Розбійника!

      І з тих пір - вилазять очі,
      грудей міряє об’єм,
      пальці в рот кладе - так хоче
      засвистіти Солов’єм!

      Насваріться віником,
      щоб враз не став Розбійником!..

      Вдома цар сидить та хниче,
      ще й химерить інколи,
      а касири та скарбничі
      півказни розтринькали!

      Вороги прийшли під хату,
      потрощили всі шибки -
      тут шапкує цар солдату
      й пригощає залюбки.

      Гнеться в три погибелі,
      бо грізні вороги були!..

      Цар дивачить без перерви,
      кривлячись мармузою,
      зранку від недужих нервів
      таз насіння злузує.

      Вже замучив геть солдата:
      все - не так і ще не квит...
      Звісно, цар - експлуататор,
      дармоїд та паразит!

      Це тому він лається,
      що з ним ніхто не знається!..

      - Цар у нас - кумир загальний,
      чулий й доброзичливий!
      Ви ж - поводитесь брутально
      й взагалі неввічливо!

      Заявляю як свідомий
      офіційний менестрель!..
      - Марно цар тримає вдома
      підлабузів-пустомель!

      Ви з царем куражитесь,
      та від ганьби - підсмажитесь!..

      - Як на службі при палатах
      збридли макарони нам!
      І чому так мало платять
      царським охоронникам?!

      - А мені на цю крамолу -
      наплювати, вір не вір!
      От візьму, зречусь престолу,
      ув’язнюсь у монастир...

      - От цар-батечко сказав,
      ледь не всмерть перелякав!

      Припинив казитися -
      й узявся комизитися!..

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    55. 12. Куплети нечистої сили
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      - Я - Баба-Яга,
      на два вуха туга,
      я їжджу в незмащеній ступі.
      До духу російського в мене жага:
      люблю його... звареним в супі!

      В світі щезає для ступи пальне;
      вкрали казан русофіли...
      Ех, все частіше підводять мене
      рештки нечистої сили!

      - Однак, як-не-як,
      я - відьмак Вовкулак, -
      хотів перекинутись вчора,
      та перечепився за пень - і закляк,
      як ротор електромотора.

      Хто я тепер, розкаряка на пні? -
      Хоч би знавці пояснили!
      Щось відмовляють вже зовсім мені
      рештки нечистої сили.

      - А я - Водяник,
      я живу споконвік
      щоденно на дні, у ковбані.
      Та я б залюбки з цього місця би зник,
      бо мокро - як в місті у ванні.

      Виловив хлопця на харч з течії, -
      виявивсь він здоровило:
      взяв і побив аквалангом мої
      рештки нечистої сили!

      - Чаклун не чаклун,
      я - нещасний Лісун,
      бо я - чоловік Лісовички:
      прогнала мене з теплих схронів ОУН
      туди, де гудуть електрички.

      Як би здійснити бажання одне:
      щоб їх усіх покрутило!..
      Зраджують часом останнім мене
      рештки нечистої сили...

      (2010)
      М.В.Шевченко + Олена Побийголод



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    56. 11. Дует бухгалтера та касира
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      Як пусто у казні -
      не сплатять трудодні,
      часи настануть скрутні -
      всі будемо у лайні.

      Та сповнена казна
      тріщати почина.
      От лусне враз вона,
      й тоді нам - гріш ціна!

      Так що ми́ тут - на стражі ми
      рівноваги казни,
      запопадливо важимо
      із сріблом казани.

      Плинуть грошики цівкою,
      підкидний - це не бридж,
      й ми швидкі на платіж:
      - Розрахунок - готівкою!
      - Та її в нас - хоч їж!

      - От я - доглядач кас,
      там - гроші напоказ,
      від них у мене вже сказ,
      незчувсь, як трохи натряс.

      - А я - з бухгалтерів,
      в кишеню щось тягну,
      бо зовсім вже здурів,
      рахуючи казну!

      За казною триклятою
      ми пантруєм весь строк,
      горнем гроші лопатою
      із кутка у куток.

      Хай пробачать нам вкладники, -
      кожний ловить свій шанс,
      а очко - не пасьянс...
      Тільки ми - не розтратники,
      ми - борці за баланс!

      Ти уяви, казно,
      що банк ти в казино, -
      й тебе, немов у кіно,
      зірве хтось з нас все одно!

      От тільки - гра дурна
      до казні доведе...
      Спитають: «Де казна?»
      Відмовим: «Казна-де!»

      І тоді з реверансами
      відведуть нас в тюрму:
      хто працює з фінансами -
      тут близенько йому...

      Рівноваги прихильники,
      ми за рівність - грудьми
      й на порозі тюрми!
      Ми - балансу невільники,
      в’язні підсумку ми!

      (2009)
      М.В.Шевченко + Олена Побийголод



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    57. 10. Дует касира та скарбничого
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      - Ми не цупимо з казни
      ні копійки просто...
      Це - Господь нас борони -
      формене геройство!

      - Від наметів грошей нам
      переймає подих,
      ми ж - не вкрали ані грам,
      й це - щоденний подвиг!

      - Та роблять збитки знов
      усі звитяги ці:
      наплакав кіт немов
      у наші гаманці!

      - А злодії - ну-ну -
      никають казна-де...
      Як прийдуть по казну -
      і нам перепаде!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    58. 09. Іван та Мар’я
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      Чується: біда іде,
      їй ворота відчиняють, -
      випала нам смуга, де
      в жінки сльози висихають.

      Значить, більше молоду
      не цікавлять вбір та втіхи;
      раз веде біда біду -
      хай, у долі на виду,
      поруч будуть наші лиха.

      Не зіб’ють мене лжею-мрякою, -
      ще серця у нас не схололі!
      Вороння над ним хай не крякає, -
      вбережу його і в неволі.

      Понаїхали свати, -
      певне, щоб сміялись люди.
      Хоч волам хвости крути,
      тільки сватання - не буде!

      Линуть співанки увись
      й повертаються з підхмар’я,
      щоб згадала я: колись
      у перестрічі зійшлись
      квітки дві - Іван та Мар’я.

      Путь-доріженька хай веде мене,
      не минаючи й муки-болю,
      до коханого, - хоч у темені,
      хоч на край землі, хоч - в неволю.

      Вітре добрий, сповісти
      козаченька у в’язниці:
      це - надію принести
      подум мій до нього мчиться.

      Хай він серце береже
      і не думає лихого,
      хай надіється, адже
      поміч Мар’єчки - уже
      наближається щомога.

      Хай не нудиться і не мається,
      бо ж немарно - квіт в чистім полі
      нашим іменем називається, -
      так не згине ж він і в неволі!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    59. 08. Солдат та привид
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      - Затремтить душа, тугу виплаче, -
      може, горе ще - невеличке.
      Бо життя - як кріс: то - відбій в плече,
      то - курок заїсть, то - осічка.

      Ой ти, доленько нещаслива,
      царські милості - ой, мінливі!

      * * *

      - Я - привид, видиво,
      мара, але
      повір сусідові:
      мені тут зле!

      З нудьги страшезної
      й холодних стін -
      хоч безтілесне я,
      у мене - сплін...

      Може, чув ти тари-бари десь:
      всіх лякаю день при дні, -
      та отак комусь примаритись -
      зовсім не кортить мені.

      Скоро, може, - смерть тобі,
      дуже перепрошую...
      А до того, далебі, -
      зви мене Тимошею.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    60. 07. Солдат з перемогою
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      «Ні пуху ні пера»
      солдатику, -
      бо йшов, як піхтура,
      на практику.

      І він не згайнував
      уміннячка:
      назад у ліс загнав
      Розбійничка!

      Від нас утришия
      спровадив Солов’я,
      і більше супостат
      не з’явиться.
      Із хати бідаря -
      у зяті до царя!
      Солдатові - віват!
      Хай славиться!

      Ні пуху ні пера
      служивому,
      від нас усіх - «ура»
      сміливому!

      Вітаємо бійця
      бадьорого, -
      бо спас, як обіцяв,
      від ворога!

      Від нас утришия
      спровадив Солов’я,
      і більше супостат
      не з’явиться.
      Із хати бідаря -
      у зяті до царя!
      Солдатові - віват!
      Хай славиться!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    61. 06. Мар’єчка
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      Ніби - чорний день оцей, Мар’єчці змеркнути,
      зірваною квіткою зав’ядати -
      як забрали милого в рекрути, в рекрути,
      як потрапив суджений у солдати!

      Горницю замкну свою - темною, тихою,
      роки довгі проведу самотою.
      Нахилюсь над озером вільхою, вільхою, -
      видивлюсь, як в дзеркалі, що з тобою.

      Раз у раз здіймається над шляхом курява,
      можеш опинитися ти абиде...
      А солдатська доленька - згублива, згублива:
      що, як в битві смерть тебе не обійде?!

      Квіти на гільце собі виберу повагом,
      і вінок вив’язую день при дні.
      Збережу для милого - з посагом, з посагом -
      косу нерозплетену в сивині.

      Закружляє перстень мій, в келишок вкладений,
      навіщує милому довгу путь...
      Хай доконче збудеться гадане, гадане,
      хай вернеться суджений будь-що-будь!

      (2010)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    62. 05. Пісня солдата
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      На голому плацу й на вахтпараді,
      в казармі й на позиції гармат -
      без жодної цивільної поради
      свій ратний подвиг здійснює солдат.

      І нехай вищать, як кулі,
      урагани будь-котрі,
      він - в дозорі, в караулі
      від зорі і до зорі.

      «Шикуйсь! Кру-гом!
      Рівняйсь! Бігом!..»
      Хоч комір - мокрий й витертий,
      солдат - в строю.
      Крокуй, як кінь!
      До зброї! На ре-мінь!
      Тому, хто вчення витерпів, -
      щастить в бою.

      Коли ворог пре, в селах сльози ллють -
      перевір мерщій озброєння!
      Перед боєм - цить, в битві - видай лють,
      аж потому - заспокоєння.

      В житті солдата - вдосталь тарараму
      і часом - обмаль глузду та мети,
      та все ж таки - найголовнішу браму
      солдату доручають стерегти.

      Й навіть стягнення минулі
      не звели його внівець:
      хоч дурні, як кажуть, кулі -
      та з кебетою стрілець.

      «Зім-кнись! Ставай!
      В похід рушай!»
      Хоч комір - мокрий й витертий,
      солдат - в строю.
      Йдуть геть слабі,
      to be or not to be,
      тому, хто вчення витерпів, -
      щастить в бою.

      Вороги біжать, в нашу честь салют -
      повертай у схов озброєння...
      Перед боєм - цить, в битві - видай лють,
      після бою - заспокоєння.

      * * *

      Це ж зовсім не солдати винуваті,
      що зброю ще не кинули вони:
      навколо - супостат на супостаті,
      отож - не обійтися без війни.

      Я б гармати та мортири
      зовсім би не заряджав,
      не ходив би навіть в тири,
      а ялинки наряджав.

      Але ж - як раз
      приспів наказ...
      Хоч комір - мокрий й витертий,
      та я - в строю.
      Хода тверда,
      бо горе - не біда,
      коли в ученні витерпів -
      терпи в бою.

      Розверни плече, покажи могуть,
      налаштовуй знов озброєння!
      Перед боєм - цить, серед бою - лють,
      наостанок - упокоєння...

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    63. 04. Клич глашатаїв
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      Коли в цей тривожний час
      не зіграєм збір -
      Соловей освище нас,
      й піде поговір:

      ніби трон у нас - так-сяк,
      надувний,
      й ніби зовсім не казак
      Євстигній.

      Хто вгамує цю шайку сугубу,
      ліквідує цю кляту напасть -
      цар тому неабияку шубу
      від щедрот своїх царських віддасть!

      Коли славні звитяги минулі
      кров хвилюють - йди в бій на шляху!
      З натурального хутра хохулі
      цар віддасть тобі власну доху.

      Он, указ уже лежить
      у секретаря:
      той, хто честь підосвіжить
      батечка-царя,

      хто влаштує Солов’ю
      «соловки» -
      піде до царя в сім’ю, -
      у зятьки.

      Хто здолає ватагу злочинну,
      щоб тікала вона сторчаком, -
      буде царства тому половина,
      а царівна - так просто цілком!

      Тут нема будь-якого махлярства,
      тут омани нема і душку:
      в бій - за вісім шістнадцятих царства
      й за цілісіньку царську дочку!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    64. 03. Серенада Солов’я-розбійника
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      Ну, виходь, я тобі присвячу серенаду!
      Хто тобі серенаду іще просвистить?
      Можу - цілу добу, до упаду,
      як натхнення мене навістить!

      Це я поки що тільки жартую та кплю,
      це я поки тримаю фасон.
      Я образу терплю, та коли я скиплю -
      я палац підпиляю, спалю, розвалю,
      як не визирнеш ти на балкон!

      Ти відгукнись до мене неодмінно,
      розбійницькому серцю не відмов!
      Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино,
      послухай серенаду про любов!

      Гей-гей-гей, тинди-ринди!
      От коли б думками не шмигала ти десь-інде,
      я б тоді, як в пісеньці,
      сів би попід присінці,
      й ми б лузали соняхи без принди.

      Вся рідня моя щодо дарунків не скнара, -
      на весілля притягнуть кори на усіх.
      Так у чому тобі я не пара,
      так чому я тобі не жених?

      Так тебе я кохаю, що ніччю не сплю,
      а удень - голова як в чаду.
      От і голос зірвав, і сиплю, і хриплю,
      я себе загублю, може, й зовсім згублю,
      але врешті - тебе украду!

      Я женихів твоїх - через коліно!
      Я попсую твоєму тату кров!
      Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино,
      не нищ мою розбійницьку любов!

      Гей-гей-гей, тари-бари!
      От якби ти, Груне, клопоталась при амбарі,
      я б тоді, як в пісеньці,
      сів би попід присінці,
      й ми б лузали соняхи у парі.

      Так давай вже, Горпинко, весілля призначим!
      Серце нечисті - чисте моє - не розбий!
      І залишу я дідькам чортячим,
      через тебе залишу розбій!

      Наспіваю тобі, напою, захмелю,
      й на дружків я знайду угомон;
      я замовлю новіший концерт скрипалю -
      ще й знайомі в Кремлю надішлють по рублю, -
      тільки визирни ти на балкон!

      Оці мої освідчення терпи-но,
      бо це - кохання справжнє, c’est la vie...
      Ялинки-дринки, вийди вже, Горпино,
      тебе ж - ти бачиш? - будять Солов’ї!

      Гей-гей-гей, витребені!
      Годі вдома киснути, немов на бюлетені!
      Треба нам, як в пісеньці,
      сісти попід присінці
      та лузати соняхи зі жмені...

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    65. 02. Соловей-розбійник з причтом
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      - Як у лісі у дрімучім,
      нажбурлявшись каменюччям,
      намахавшись здуру дрюччям,
      ми нудьгуєм та канючим...

      Так чого ж сидіти сидьма,
      ніби в нас нема ватаги?!
      Коли ти - відьмак чи відьма,
      гайда, зважимо розваги!

      Ми - в болоті мочені,
      в трясовинні вимиті,
      в звичному оточенні,
      в ріднім мікрокліматі!

      Як у лісі у дрімучім
      всім живучим надокучим
      торохтінням невгавучим,
      на взірець телеведучим...

      В річці водоверть закрутим,
      вуха наскубем забродам,
      на взірець всім шалапутам
      як ніхто наколобродим!

      Мавки та літавиці,
      лісуни та щезники!
      У містах за вправи ці -
      шлють у витверезники!

      - Перший Соловей в окрузі -
      я привітний та обачний,
      бо такі́ у мене друзі,
      що мені самому лячно!

      Страх боюся нежить злісну,
      як почне бешкетувати;
      та і сам я, тільки свисну -
      враз душа тікає в п’яти!

      Як спливуть русалочки -
      ляку я збуваюся, -
      не заради галочки
      я до них лицяюся!..

      - Нумо, всиплемо везучим,
      ніс пихатим напиндючим,
      перехожих перемучим
      та зурочим оком злючим!

      І багатий, і убогий
      не долічаться пожитків, -
      вздовж широкої дороги
      поперек наробим збитків!

      Люди будуть речі ті
      через ліс ізнов везти...
      Все гаразд у нечисті:
      справа - в чистій совісті!

      (2018)
      М.В.Шевченко + Олена Побийголод



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    66. 01. Ярмарок
      Висоцький. «Іван та Мар’я»

      Гей, шановний люд празникуючий!
      Не барись, - мерщій завертай сюди!
      Погуляєш тут, не сумуючи,
      порозважишся на всі засоби!

      Зранку вже місця в рядах
      всі захвачені,
      на прилавках й по кутках -
      купи всячини,

      а на площі - залюбки,
      всім на подив,
      ходять колом Чобітки-
      скороходи.

      Калабалик-шарварок,
      всі - до нас, на ярмарок!
      Тільки перескоч містки -
      й що нам той Сорочинський!

      Хоч заможники, хоч обідранці -
      вельми бажані тут усякі ви.
      Й чим не станете ви собі в кінці -
      покупці тепер з вас однакові!

      За харчами швидкома -
      для сніданочка -
      скатерка летить сама, -
      Самобраночка.

      Та якщо вона в корчму
      втрапить зранку -
      боронь бог її саму,
      Самобранку!

      Калабалик-шарварок,
      ось який в нас ярмарок!
      Бачите отутки ви
      бум торгово-збутовий!

      Онде - Шапочки-невидимочки,
      хутряні, диви, - як в боярина!
      Леденці блищать, мов льодиночки,
      і Жар-птиця є, правда - жарена.

      Окривіла уторік
      бідна Качечка, -
      ось із неї вам пиріг
      й смальцю пляшечка;

      з Курки-Ряби - пиріжок
      у фритюрі,
      та Солом’яний Бичок
      на шампурі.

      Калабалик-шарварок,
      ох, смачний же ж ярмарок!
      Духовитий, лагідний
      та «плодово-ягідний»!

      Он і блазні йдуть із сільпо гуртом, -
      де й побачиш ще такі витівки!
      Та від сміху тут - ляжеш покотом,
      наче деякі після випивки.

      Лайки й бійки, сміх і гріх -
      геть пригашує
      й наситити ладен всіх
      Горщик-з-кашею...

      Ви згадаєте таки
      той кандьор ще, -
      розібрали на скалки
      битий Горщик!

      Калабалик-шарварок,
      превеселий ярмарок,
      де гопцюють всі дівки,
      де гуляють парубки!
      [1]

      Тут Івасики та Телесики
      зустрічаються із Зміючками
      й, намагаючись їх улестити,
      пришановують їх тягучками.

      Жупани від кутюр’є
      з рединготами!
      І Червона свитка є
      із вильотами!

      Ось - із царського майна
      Черевички,
      й на усіх тварин - одна
      Рукавичка!

      Калабалик-шарварок,
      промтоварний ярмарок!
      Не згубили б часом ви
      чек контрольно-касовий!

      Ось Яйце-райце, - добре смажене
      із картоплею уперемішку.
      Ольдеквіт - диви! - врівноважено
      пана Коцького продає в мішку.

      Був такий цей Кіт-воркіт
      звір жахаючий,
      що застряв поміж воріт
      хвостик Заячий,

      Колобка ізлопав Вовк-
      сіроманець,
      а Кощій - в селі потовк
      всіх відданиць!

      Калабалик-шарварок,
      котолицький ярмарок!
      Он, Котигорошко там
      учинив дебош котам!

      Та кота за хвіст не тягтимемо:
      ніде в юрмі тут впасти яблуку, -
      хто прокотиться над хатинами
      на Летючому на кораблику?

      Ризик тут - не більш нуля, -
      гарантовано,
      бо вітрило в корабля -
      зачароване!

      І команда - молодці:
      із вітрила
      ніччю формені штанці
      покроїла!

      Калабалик-шарварок,
      легкокрилий ярмарок, -
      марно час не гаючи,
      з даху вниз літаючий!

      А у річці тут - молоко тече
      мимо берега киселевого;
      з човна веслами в ній колотячи,
      масло робимо - і в суфле його!

      Є й затоки кисляку,
      й навіть - пряжанки;
      і лежать на бережку
      ситі пляжники.

      Ходять аж за вісім верст
      по киселик:
      можна взяти на десерт -
      цілий келих!

      Калабалик-шарварок,
      на кефірі ярмарок:
      п’ють усі його гуртом,
      називають йогуртом!

      Усього того, що вам мріється, -
      вам наложимо повні кошики;
      хвіст пришиємо там, де ріпиця, -
      покажіть лише ваші грошики!

      Є тут склепи з толокном
      та цибулею,
      з дьогтем, чортом, тютюном,
      маком з дулею...

      В гаманці було б рублів
      хоч би й тридцять -
      то й тоді б не закупив
      всю крамницю!

      Калабалик-шарварок,
      марнославства ярмарок!
      Киньте ваші закути, -
      час помарнотратити!

      (2010)
      М.В.Шевченко + Олена Побийголод


      [1] М.В.Гоголь. «Сорочинський ярмарок»



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    67. Дитяча поема. [VI]
      Переморгуються радо
      учні, наче змовники:
      завтра - крос, спартакіада!
      Йдем у парк Сокольники!

          Завтра вранці, в дев’ять тридцять -
          крос зимовий завихриться!
          Хай - пурга, буран, мороз, -
          завтра буде лижний крос!

      ...Без об’яви й перепросу,
      хутче темпу звичного -
      Вітька готував до кросу
      Ваню Диховичного.

          Вітька, чисто на престижі,
          виміг у фізорга лижі,
          вранці рівно в сім вставав
          й друга ревно тренував.

      Та коли дізналась мама
      про спортивні задуми -
      сталася у хаті драма
      з плачними тирадами:

          «По снігах - три кілометри?
          Не врятують жодні светри!
          А якщо впаде на сніг?..»
          Вані тато допоміг.

      Він сказав: «На що це схоже?
      Не влаштовуй драму тут!
      Може, всіх він переможе
      і одержить грамоту.

          Всі - на крос, а він - до їжі?
          Молодець, що став на лижі!
          І, до речі, на війні
          лижники були в ціні».

      Тільки мама - майже рюма,
      перейнята бідканням:
      «Ваня це не сам надумав,
      а під впливом Вітькиним!

          Він за місяць за останній
          став худий і невпізнанний!
          То від вчення був невроз,
          й раптом - цей злощасний крос...»

      (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 6

    68. Дитяча поема. [V]
      Перший день шкільних занять!
      Вересневим ранком -
      всі зраділо гомонять,
      стрівшись перед ґанком;

      чути оповіді, сміх,
      хтось ричить в азарті;
      в кожного - мільон нових
      вигадок та жартів.

      Хто все літо вдома був -
      твердить легковірам,
      ніби за Урал гайнув
      й мандрував Сибіром...

      Вітька з Ванею завів
      диспути суворі:
      він в селі улітку жив,
      а Іван - на морі.

      Не бувавши у Криму,
      Ваню Вітька тішив:
      в запалі ручавсь йому,
      що в селі - гарніше!

          Вітьку там дідусь неначе
          брав на ферму жереб’ячу,
          на Онегу і на Лачу,
          і так далі, удостачу...

      «Що? Гарніше у селі?
      Ну й смішний дивак ти!
      Таж на морі - кораблі,
      таж на морі - яхти!

      А на річці - де там глиб
      й простір неозорий?»
      Ваня мало не захрип, -
      ратував за море.

      «Там вода - хоч спи на ній! -
      Ваня гарячився. -
      Я - за тиждень, чи й хутчій,
      плавати навчився!

      Мушлі там всіляких форм,
      й досхочу коралів!
      Краби є, а ще - був шторм
      в дев’ятнадцять балів!

      Я з дельфінами пірнав
      сто разів приблизно!» -
      трошки він фантазував,
      майже ненавмисно.

          Сперечалися, кричали -
          дзвоник ледь не прозівали;
          та їх вчасно перервали
          й на урок у клас зазвали...

              Ну, і тут (зненацька трошки)
              стався цей сумний почин:
              Вітьку витягли до дошки -
              й заробив «погано» він.

              Й тема - принагідна літу,
              і питання - майже пшик:
              навести частини світу,
              що проходили торік...

      (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    69. Дитяча поема. IV
      «Вже будильника он трель!
      Вилізаймо із постель!
      Не чекатиме нікого
      міжпланетний корабель!

          Все готово: два лимони,
          довгий шнур від телефону,
          компас, хліба скільки треба,
          сірники і карта неба».

              Ваня зліз униз з балкона
              і спокійно доповів:
              «Взяв я ліску із нейлону,
              витривалу на розрив;

              на трапунок аварійний -
              йод та бинтовий рулон;
              й чорну каву традиціну, -
              щоб не впасти нам у сон».

              Тільки Вітька - не маруда,
              рішення прийняв - і квит:
              «Ні, аварій в нас не буде,
              зайве не берем в політ!

                  І таке ще тобі зауваження:
                  брати каву в батьків - ой, небажано!
                  А при старті кожний грам
                  вдесятеро стане нам, -
                  це ж бо наслідок перевантаження!»

      «Ну, за справу; не зівай!
      Що ти тягнеш? Відчиняй!..»
      Потихеньку розчинили
      дідусів старий сарай.

          Плани звірені раз сорок:
          третє березня, вівторок,
          п’ять п’ятнадцять - термін старту,
          зволікати більш не варто.

              Після пуску, як відомо,
              двигуни почнуть ревти
              й тіло стане надвагоме, -
              треба це перенести.

              Вітька перший в люк залазив,
              демонструючи снагу:
              вчора він не їв ні разу, -
              зайву зменшував вагу.

              Ну а Ваня Диховичний -
              в люку мало не застряв,
              й декілька порад практичних
              Вітька стиха другу дав...

                  Вони горді сміливостю власною,
                  й навіть дрож видається тут вчасною;
                  Вітька бортжурнал узяв
                  і ретельно записав:
                  «Екіпаж - у бадьорому настрою!»

      Бак заправлений пальним...
      Десять... Дев’ять... Вісім... Сім...
      Переведені системи
      всі у стартовий режим.

          Запалились речовини,
          задрижали в домі стіни,
          штатні запуску ознаки, -
          аж загавкали собаки.

              Мало з місця дім не здвинувсь,
              грім шибками шварконув;
              Вітькин дід - і той прокинувсь,
              хоч і глухуватий був.

              Тато Вані спав прекрасно,
              й раптом - гуркіт в сон вліза!
              Що таке: на небі ясно,
              а здається, що - гроза.

              «Мабуть, тут кербуда треба, -
              хай врятовує житло!..»
              Весь квартал дивився в небо,
              тільки - пусто там було.

                  Ванін тато дошукував сутності,
                  але мама - взірець чадолюбності,
                  зразу - глип: а Ваня де?..
                  Тут і Вітькин дід іде,
                  каже, Вітька - також у відсутності!

      І такий почався рух
      й навантаження для вух -
      Вітькин дід від причитання
      мало зовсім не оглух.

          ...А тим часом їхні діти
          вже дістались до орбіти;
          пронизавши атмосферу,
          вийшли курсом на Венеру.

              Мріяли: коли удасться
              привенеритись на ній -
              буде більше, ніж у казці,
              явищ, див, пригод, подій!

              От хоча б: кортіло Вані
              встановити прецедент, -
              щоб місцеві венеряни
              видали йому в презент

              апарат такий - мобільний,
              невеличкий та легкий, -
              щоб читати міг він вільно
              текст на мові будь-якій!

                  А за це він, як в справжнім лекторії,
                  розповість їм про сад в Євпаторії,
                  як поліз туди крізь тин -
                  й раптом вдарив хтось у дзвін...
                  й такі інші кумедні історії.

      Вітька, хоч кермо тримав,
      теж спокуси не здолав, -
      щільно сплющівши повіки,
      щось своє він уявляв:

          ось вони м’яку посадку
          довершили, все в порядку,
          і везуть їх до готелю
          на літаючім тарелю;

              враз - вмикаються екрани:
              поблизу - якийсь аврал!
              І начальник-венерянин
              Віктору дає штурвал.

              Вітька - кермовий умілий,
              визнаний пілот ракет;
              і умить він потерпілих
              доставляє в лазарет.

              І отримує він потім -
              за здолання перепон -
              вело-мото-кіно-фото-
              відео-магнітофон.

                  Ну, а потім - повернення планове,
                  від землян всіх - салют капітанові!..
                  Знов на Землю прилетять -
                  і тоді вже їх простять
                  й Вітькин дід, й батько-мати Іванові.

      ...Але що за стукіт злий?
      Зовні, й наче вперебій...
      Треба мрійникам в кабіні
      відірватися від мрій.

          Невже квапились щосили,
          і тому - вже долетіли?
          Чи зблукали - й випадково
          прикометились раптово?

              «Де тут в нас частини світу?..»
              «Спрацював чи ні захва́т?»
              «Обрахуй ізнов орбіту
              на шкалі координат!»

              «Що ж це так іззовні б’ється?»
              «Трохи світло пригаси...»
              «Слухай, я уже, здається,
              чув колись ці голоси!»

                  Що вирішує штат експедиції?
                  Що підказує їм інтуїція?..
                  Відчинилися на стук -
                  і побачили крізь люк
                  всіх жильців та сержанта міліції.

      Той сказав: «Який скандал!
      Недаремно був сигнал:
      в п’ять п’ятнадцять двоє хлопців
      розбудили весь квартал!»

          Їх соромили сусіди:
          що, мовляв, за непосиди!
          Ванін тато вибачався,
          Вітькин дід - той не з’являвся...

              Вітька мучивсь: де заїло?
              Що було зробити слід,
              щоб ракета полетіла?..
              Тут примчавсь сердитий дід.

              Як за Вітьку він узявся!
              Як не соромно, мовляв:
              «Коли ти летіти взявся -
              так летіти вже і мав!

              Звідки цей провал космічний,
              в чому наловив ти ґав?..»
              Тільки Ваня Диховичний
              знав причину... Та - мовчав.

                  Але потім, при пошуку тріщини,
                  Вітька був про причину сповіщений:
                  Ваня зразу не сказав,
                  що в ракету книжку взяв,
                  от і стала вага перевищена.

      І пішов тут спір у них,
      чи тяжкий це Вані гріх:
      він узяв «Трьох мушкетерів», -
      відірватися не міг...

          «Ти, Вітько́, хоча б у ліжку
          почитав би сам цю книжку!»
          Й Вітька, тільки повечеряв -
          розгорнув «Трьох мушкетерів»...

              Й дуже Вітька уподобав
              д’артаньянівський девіз,
              й визнав: небезглузда спроба,
              гідну книжку Ваня віз!

              Й друзі, збуджені дошмиги,
              сіли составляти звіт:
              що́ поправити, щоб книги
              брати у новий політ.

              З’ясувалися деталі:
              будуть інші двигуни -
              і тоді в космічні далі
              зможуть рушити вони!

                  Хай при здійсненні плану сміливого
                  не упустять нічого важливого;
                  ми їм зичимо удач,
                  виконання всіх задач
                  і повернення потім щасливого!

      (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    70. Дитяча поема. III

      Друзі торкнули кувалду важку,
      рашпіля смугу бугристу...
      Й раптом помітили в дальнім кутку
      чорну велику каністру.

      Зразу згадали про дідів наказ,
      категоричну умову...
      Видно, каністра і містить якраз
      дідову фарбу казкову!

      Ні, не утриматись тут все одно, -
      надто принаджують тайни!
      Що заборонено - саме воно
      найцікавіше звичайно...

          Віко каністри відкрилось помалу;
          крапнули трохи на пасмугу скла, -
          фарба на хвильку блакитною стала,
          жовтим й червоним на землю стекла!

      Вгледівши цю небувалу красу,
      хлопці застигли; й потому
      дружно домовились, щоб завчасу
      не прохопитись нікому.

      Звідки взялося це диво із див,
      Вітька повідав не зразу;
      Ваня присягся, і Вітька відкрив
      дідову давню образу.

      ...Дідові - відгук прислали якось:
      «Витвір цей ваш - нецікавий!»
      Десь у інстанціях вирішив хтось:
      все це - дитячі забави.

          Задум назвали шкідливим й нечинним:
          вся ця алхімія - для неотес!
          Синє повинно лишатися синім,
          жовте - жовтеньким, й не треба чудес!..

      Радили люди: отам чи отам
      спробуй звернутися чемно...
      Тільки тут дід вже затявся і сам:
      «Видно, трудивсь я даремно...»

      Що він сказав би, почувши хлоп’ят?
      Ваня все вирішив хутко:
      «Ми пофарбуємо наш апарат
      дідовим творчим здобутком!

      Й лист у газети напишем мигцем, -
      щирої правди заради!
      До “Піонерської правди” пошлем,
      й до “Комсомольської правди”!

          Як, мовляв, так, - геніального діда
          гнобить недбалий якийсь бюрократ!
          Дід виняткову продукцію видав, -
          он, подивіться на наш апарат!..»

      Ваня сказав: «Достобіса балак!
      Надто у тебе все лунко...
      Краще - візьми умости на верстак
      креслення та розрахунки».

      Й ось вже захоплено наші творці
      риси наносять на ватман...
      Потім утіляться креслення ці
      в перший міжзоряний флагман!

      Люди, відзначте собі цей момент:
      в цьому старому сараю
      розпочинається експеримент -
      й стежка у далеч безкраю!

      * * *

          Ну а допоки, примітливий змалку -
          Вітька Івану сказав: «Не зівай!..»
          І з будівництва - бетономішалку
          хлопці насилу вкотили в сарай.

      Не уявіть, що вони - крадії
      чи бешкетують без діла:
      як будівництво скінчилось - її
      муляри так і лишили.

      Звалене там будівельне сміття,
      цегла, потрощена дрібно...
      Й нате: бетономішалка ота
      хлопцям для чогось потрібна.

      Ваня сказав: «Її взявши відтіль,
      добру зробили ми справу,
      бо заважав пожильцям цей утиль
      й нашому домоуправу!»

          Лозунг на школі ви, певне, читали:
          «Металобрухт, піонере, збирай!»
          Й Вітька із Ванею тиждень тягали
          труби від водопроводу - в сарай.

      Вітька їм місце знаходив ураз,
      й Ваня - завжди наготові;
      й майже два тижні носив цілий клас
      їм сірники побутові.

      Вітька голівки у них віддирав,
      й склав їх до скриньки ретельно;
      він її черепом декорував
      з написом: «Дуже смертельно!»

      Бачили всі, тільки жоден не знав,
      що там затіяли хлопці:
      щось розробляють, - чи то пароплав,
      чи паровоз у розробці...

          Боб-голубар із сусіднього двору
          (Вітька у контрах з ним часто бував)
          сів на паркані, цікавістю хворий,
          лускав насіння та спостерігав.

      Тільки - не видно, хоч стеж, хоч не стеж,
      й маявся він безпорадно:
      чи не ганятимуть голубів теж?
      Дуже було б це досадно!

      В Борьки вся слава - що в їхніх домах
      голубарів більш немає;
      а відбери це у нього - і крах,
      авторитет полиняє.

      От і послав він Володьку Сайка
      з братом та Жиліну Свєтку:
      чи не задумано голубника, -
      мали розвідати метко.

          Ввечері, тільки-но темрява згусла,
          трійця паркан подолала... В цю мить
          Жиліна Свєтка (ще та боягузка)
          скрикнула раптом: «Ой, щось там горить!»

      Ні, не завмерли вони, - навпаки,
      порозлітались, як пір’я;
      Борьчині вірні так звані дружки -
      не оправдали довір’я...

      (Звісно, тривога фальшива була,
      марно злякались знестями, -
      просто це фарба на пасмузі скла
      грала всіма кольорами.)

      Борька тоді спохмурніло сказав:
      «Щось підозріле там креслять!
      Скажем дорослим: підпалять, мовляв,
      дім вісімнадцять дріб десять!»

          Батько Бориса байкам не повірив;
          він в поліклініці фельдшером був, -
          температуру у Борьки поміряв
          й потім на тиждень у хаті замкнув...

      В хлопців тимчасом - проблема з вікном,
      вихід шукають зі скрути:
      як на усіх кораблях загалом,
      круглим воно має бути!

      Ваня уже пів-Москви обійшов,
      вулиці ближні та дальні...
      Й раптом - вікно на вокзалі знайшов, -
      у чоловічій вбиральні!

      Взяти його неможливо... Однак
      Ваня - таки комбінатор:
      вранці в сараї вже ліг на верстак
      шуканий ілюмінатор.

          Всі перебірки в бетономішалку
          впаяні міцно, старанно, навік;
          втягнуто вже аварійну мигалку
          й крісла-шезлонги в командний відсік.

      В отвір, куди заливали, було,
      суміш щебінки з цементом, -
      кругле вікно саме враз підійшло,
      стало воно елементом.

      Східці стрем’янки до люків ведуть,
      й зроблена приладна дошка:
      дев’ять будильників разом гудуть
      й фосфором світяться трошки.

      Вже перевірений кожний ланцюг,
      кожна дрібниця істотна;
      й навіть замки від віконних фрамуг
      вкручені в люки добротно.

          Труби насподі - це сопла ракетні,
          паливо - із сірникових голів;
          іспити вже відбулися макетні, -
          Вітька півста сірників попалив...

      Правда, нараз ледь не луснув весь план,
      ще не досягши орбіти:
      Вітька зібравсь зореліт-космоплан
      сірою фарбою крити!

      «Це - щоб не видно ракету було,
      захід безпеки так званий:
      раптом зустрінуться нам, як на зло,
      інопланетні буяни...»

      Й ставсь у конструкторських лавах скандал,
      сварка страшного масштабу, -
      Ваня пішов у атаку учвал,
      в січу - за дідову фарбу:

          «Що про нас скажуть оті венеряни,
          тільки-но ступимо ми з корабля?
          “Сірість, мабуть, - у вас всюди, земляни;
          певне, сіренька така - вся Земля...”

      А от якщо застосуємо ми
      винахід діда яскравий -
      поголос піде про це між людьми,
      й дід твій отримає слави!»

      Вітьку цей довід відразу скорив,
      й зайві подальші промови!
      Діда свого він, звичайно, любив, -
      дід був і справді чудовий.

      Ну, то - за справу!.. І ось - результат,
      в захваті Вітька та Ваня:
      наче веселка, блищить апарат,
      наче від сонця вітання!..

          Навіть рішили найважче питання, -
          як їм для старту відсунути дах:
          кран будівельний надибав десь Ваня
          і до сараю на тижні притяг.

      Й ще в них одна з недокінчених справ:
      Ваня якось - на припоні
      звідкись щенятко привів, і сказав:
      «Буде у нас у загоні!

      Щоб не попасти в польоті у скрут,
      протистояти сюрпризам -
      вивчити треба, як житиме тут
      справжній живий організм!»

      Та організм все крутився чогось, -
      шустрий такий «номер третій»,
      що йому м’ясо давати прийшлось,
      щоб залишавсь у ракеті.

          І отепер, перед самим відльотом,
          мало в програмі не викликав зрив:
          місію виконав він, але потім
          вийти з ракети ніяк не хотів.

      Ваня і кликав свого протеже,
      і спокушав ковбасою...
      Вітька був майже готовий уже
      взяти щеня із собою.

      Ваня не згоден: «Хоч песик цей нам
      стреси космічні знімає,
      ризикувати собачим життям
      зовсім в нас права немає!»

      Так що - вручили на час двірнику
      пса - неофіта орбіти,
      перепросивши його нашвидку...
      Завтра уранці - летіти!

      (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    71. Дитяча поема. II
              Прочитайте знову
              про Вітьку Корабльова
              й дружка його одвічного
              Ваню Диховичного.


      Хто спіймав десь-інколи
      в табелі «погано»,
      має не канікули,
      а гірку оману:

      погуляти вийти - зась,
      на каток - тим паче,
      а сиди й хоч лоб розквась
      об якусь задачу.

          Й дуже прикро та завидно,
          бо з вікна прекрасно видно,
          як ватага дітвори
          радо ковзає з гори.

      Стукне сніжка у вікно -
      і затворник знає:
      це дружок його давно
      на дворі чекає.

      Та у майці - не втекти,
      й не для снігу - капці,
      і до того ж - стерегти
      доручили бабці...

          Й знов ученості заручник
          утикається в підручник:
          там в басейнах А та Б
          пішохід кудись гребе;

      а потому уві сні
      кляті водовози
      в ті басейни навісні
      наливають сльози.

      ...Ну, а хто - не лоботряс,
      вчив уроки вчасно, -
      той зимовий вільний час
      проведе прекрасно!

          Ось і Ваня Диховичний,
          хоч учивсь не феєрично, -
          вчення не занапастив,
          чверть закінчив без «хвостів».

      Та і Вітька Корабльов
      притягнув потиху
      добрий в табелі улов,
      дідові на втіху.

          Й мали хлопчаки-спілчани
          найзахоплюючі плани:
          спорудити з часом... Ет!
          Цить, це поки що - секрет.

      У дворі стояв сарай,
      зручний та просторий,
      та чомусь - секретний вкрай,
      завше на запорі.

      Дід проводив там колись
      просто дні та ночі,
      й заклопотаний якийсь
      повертавсь на спочив;

          не палив і не обідав,
          кривсь від рідних та сусідів,
          й знали всі, з яки́х причин:
          щось там винаходив він.

      Для онука дід - взірець!
      Чули Вітька й Ваня:
      він - відомий фахівець
      тканей фарбування.

      Дід, щоправда, років п’ять
      кривдився неначе,
      та продукт його занять
      в шпарку Вітька бачив:

          ніби чаклуни-араби,
          дід в цеберко, повне фарби,
          непомітне щось натряс...
          Й колір - інший став ураз!

      Та образив, як не слід,
      дехто діда, видно,
      й відтоді закинув дід
      справу винахідну.

      Вітька п’ять років шукав
      ключик від сараю,
      дід же капосний - ричав:
      «Де той ключ - не знаю!»

          Й раптом, в перший день канікул,
          обійшлось без грізних ікл, -
          дід сказав: «Ось ключ, тримай;
          фарбу тільки не чіпай!»

      Це була найкраща з днин,
      ліпше свят футбольних, -
      без уроків й перемін,
      дзвоників й контрольних!

      Ключ від таїн - ось, блищить!
      Здрастуйте, пригоди!
      Це була велика мить
      в перший день свободи.

          Добрий час для Вані й Вітьки, -
          час здійсняти всі намітки!
          Стерли те, що дряпав дід:
          «Для усіх закрито вхід!»

      І зайшли... Оце так так!
      Інструментів скільки!
      Гвинтики, дроти, верстак, -
      не барися тільки!

      Крутить низку шестерень
      древній мотоцикл...
      Загалом, прекрасний день -
      перший день канікул!

      (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    72. Дитяча поема. I
              Початкове слово
              про Вітьку Корабльова
              й дружка його одвічного
              Ваню Диховичного.


      Що не так із п’ятим «А»? -
      Як зірвавсь зі швори весь!
      Віра Павлівна сама
      з ним не може впоратись.

          Долітали аж до стелі,
          як ракети «Фау-2»,
          то натоптані портфелі,
          то образливі слова.

          Хтось, досвідчений в дуелях,
          двері партою підпер,
          й герць наступний на портфелях
          далі гіршив інтер’єр...

      Коли це не жартома -
      буде ого-го іще!
      Що ж таке із п’ятим «А»,
      з чого все побоїще?

          Висновок чиєїсь мами
          був готовий нашвидку:
          «Це - від програшу “Динамо”
          в першім колі “Спартаку”!»

          «Ні, - згадав був тато Ірки, -
          свари - завжди про одне:
          хто до верхнього одвірка
          без розбігу дострибне...»

      І тоді, в бурхливий час
      диспуту завзятого,
      командирували в клас
      піонервожатого.

          Вчув здаля вожатий Юра,
          як буянить дітвора:
          «Головне - література!»,
          і - болільницьке «ура!»

          Та перечив дехто першим,
          і розносилось з вікна:
          «У добу космічних звершень -
          важить техніка одна!»

      Був вожатий - не дурний,
      мовив: «Й хай розноситься!
      Це - не розбрат голосний,
      це - різноголосиця».

          Перший голос був не зичний,
          не ревів, мов зграя труб, -
          був це Ваня Диховичний,
          всім відомий книголюб.

          Голос другий - винятково
          наполегливий й палкий, -
          тільки Віті Корабльову
          міг належати такий!

      Загалом, підстав нема
      для тривоги, геть її:
      не зчинилось з п’ятим «А»
      жодної трагедії.

      * * *

          Ваня був оратор вдалий:
          так цікаво повідав,
          що, заслухавшись, бувало,
          клас перерву пропускав!

          Й хай плели єхиди гірші,
          що пухкий він, наче сніг;
          а зате - напам’ять вірші
          довго він читати міг:

      хоч про «шашки наголо»,
      хоч про бій вітрильників...
      От півкласу і було
      Ваніних прихильників.

          Але й Вітька теж у масі
          певний мав авторитет:
          він зробив у третім класі
          гідро-пневмо-пістолет.

          Перевірку за рікою
          він для хлопців влаштував -
          пістолет стріляв водою
          й більш ста метрів струмінь дав!

      І в усіх дворах навкруг
      втішно всім завсідникам,
      що у них дворовий друг
      ходить винахідником.

          Зав’яжи йому всі очі
          та завдання розтлумач -
          то й на дотик він робочий
          зложить радіоприймач.

          Змайстрував електропраску
          аж на сорок кіньских сил
          та приладив автозмазку
          в холодильник марки «ЗІЛ»;

      місяць щось конструював
      із дротів та чобота -
      й школі враз подарував
      справдішнього робота!

          Та настройку Вітька здвинув,
          й робот став ловити ґав:
          він пізніше на хвилину
          дзвоник на урок давав;

          а іще - кружляв навколо
          й уривався раптом в клас...
          Діда вітькиного в школу
          викликали вже не раз.

      Дід сказав: «Вітька́ мого
      вплив псує спадковості;
      втихомирити його -
      на загальній совісті!»

          (Дід і сам, усім на подив,
          надто запальний бував;
          щось весь час він винаходив
          й «ра́ціо-налі́-зува́в»).

          От і знадобились збори, -
          рішення якесь знайти;
          та, до речі, ще й докори
          щодо Вані розгребти:

      на історії Іван -
      у званні блискучого,
      в математиці - профан,
      в ролі відстаючого;

          він - знавець літератури,
          приклад з нього брав весь клас;
          на уроках фізкультури -
          він «захворював» ураз.

          Де колись якесь змагання,
          зразу перший - Корабльов;
          ну, а Диховичний Ваня -
          у болільниках ізнов...

      Вітька ж - не читав книжок,
      бо вважав причудами,
      й кожний в нього був рядок
      з помилками грубими;

          насмішив і педагога,
          Віру Павлівну саму:
          Біломор-канал у нього
          раптом впав у Колиму!

          Плутав дати історичні
          і культур взаємовплив;
          а зате він блискавично
          чи́сла множив та ділив.

      * * *

      ...Збори йшли - аж вився пил,
      кожен ладен битися;
      розділилися навпіл, -
      так зручніш сваритися.

          У дівчат - свої підходи,
          в справі цій - звичайно мир:
          хто у класі верховодив,
          той і був у них кумир.

          Та теперь - проблема, згодься:
          два рівнісінькі кути,
          два великих полководця;
          під чиї знамена йти?

      Супротивникам на страх
      готувались подвиги,
      й розійшлись по таборах
      навіть ліпші подруги.

          З цього боку: «Фізкультура!
          Техніки пріоритет!»
          А відтіль: «Література!»
          Ці: «Атлет!» А ті: «Поет!»

          «Ванька - млявий, Вітька - жвавий,
          й навіть робота зліпив!»
          «Космонавт Титов на вправи -
          з томом Пушкіна ходив!»

      Й так би й бились до сих пір
      повними портфелями,
      й жований літав папір
      справжніми шрапнелями...

          Та, почувши про Титова,
          всі по партах розійшлись, -
          після Ваніного слова
          запал дівся весь кудись.

          І тоді згадали, нащо
          був цей спір до хрипоти:
          не призначити, хто́ кращий,
          а двом хлопцям помогти.

      Й рішення знайшлось під сміх,
      вже без спору жодного:
      підопічним кожен з них
      став один у одного.

      * * *

          Вітька й Ваня сторопіли,
          вчувши про такий підхід;
          втім, що́ збори ухвалили -
          те й виконувати слід.

          «Значить, так: бігцем за місто!» -
          Вітька перший в шефи встиг.
          Ваня, хоч і змок геть-чисто,
          та до фінішу добіг.

      І даремно реготав
      Корабльов над Ванею:
      вдома Ваня Віті дав
      книжку про Іспанію.

          І змагались два лукавця
          не без грішної мети:
          кожний іншого старався
          до знемоги довести.

          Ваня трохи що не плаче:
          кожний день - то вплав, то вскач,
          то візьми ріши задачу,
          то сідай паяй приймач...

      Але й Вітьку він припер
      шимпанзе й горилами,
      й вірші той завчав тепер
      сторінками цілими!

          І під час взаємних звітів
          раптом Вітька проказав:
          «Знаєш, Ване, я помітив:
          залюбки читати став!»

          Й Ваня посміхнувся щиро:
          «Силу я набув таку,
          що тепер рази чотири
          підтягнусь на турнику!

      Добре, що мене привчив
      ти до акробатики...
      А на днях - мене хвалив
      вчитель математики!»

          І збагнули враз обоє:
          «Стали друзі ми?» - «Авжеж!..»
          Та такі, що і водою
          їх тепер не розіллєш.

          ...Кажуть, приклад - одиничний;
          та у школах знов і знов
          буде й Ваня Диховичний,
          буде й Вітька Корабльов.

      І не встежиш за всіма, -
      стільки їх з’являється...
      Ось що вийшло з п’ятим «А»!
      Як це вам вбачається?

      (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    73. Новорічне
      Ми на протязі року
      не померли, нівроку,
      хоч для згубних емоцій
      вистачало умов...
      Так давайте-но, друзі,
      не втрачати елюзій,
      щоб у новому році
      не померли ми знов!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    74. 27. Королівський крохей
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Король, що вчив нас не на жарт,
      почім фунт лиха,
      державі прищепив азарт
      одної втіхи,

      козирних герцогів й валетів всіх мастей -
      привчив до гри у приголомшливий крохей...

      Залиште суперникам скруху та страх,
      крохмалять хай «Крах!» на своїх прапорах!
      Ні крихти вагань, всіх трощіть за трофей, -
      оце королівський крохей!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    75. 26. Королівська процесія
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Ми хвацько, ми щільно зімкнули ряди, -
      як кулі в обоймі, як карти в колоді.
      Між нами Король назавжди,
      ми гордо крокуєм при нашім народі!

      Не бережіть своїх лиць!
      Маєте право одно:
      пред Королем - падайте ниць,
      хоч і в сльоту та багно!

      В народу - авжеж - необтяжлива роль:
      згинати коліна - це справа життєва...
      За все відповість сам Король,
      а як не Король, то тоді - Королева!

      Тож не щадіть своїх лиць!
      Маєте право одно:
      пред Королем - падайте ниць,
      хоч і в сльоту та багно!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    76. 25. Пісня про скривджений Час
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Нумо, відхилімо на хвилину
      оцю важку, стару та витерту кулісу:
      о́сь як рівно Час колись-то плинув,
      такий безтрепетний... Поглянь, Алісо.

      Тільки зовсім Час не пильнували
      щасливі всі,
      вмисне Час завжди проволікали
      лякливі всі,
      Час немилосердно підганяли
      крикливі всі,
      марно бідний Час так-сяк вбивали
      ліниві всі...

      Час втрачає силу,
      нищиться від пилу -
      і застигли маятники Часу...
      На турботу, кволу та спізнілу, -
      Час кривив ображену гримасу.

      В північ дзиґарі не калатали;
      чекали півдня - знов надії не збулися.
      Ось які часи тоді настали
      занепокоєні... Поглянь, Алісо.

      Злякано на стрілки позирнули
      щасливі ті,
      співанки плаксиві затягнули
      лякливі ті,
      пащі гамірні свої заткнули
      крикливі ті,
      й разом позіхнули та заснули
      ліниві ті...

      Часу змаж колеса
      сяйвом піднебесся;
      двері не замкнеш за ним на засув.
      Час не ображай, як неотеса, -
      жити зле, коли немає Часу.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    77. 24. Пісня Соні
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Ви трошки шани приділіть моїй персоні,
      бо ви й самі усі - розбалувані соні,
      готові дерти хропака - вам тільки дай...
      Але цей раз - в чуженькі соні не сідай!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    78. 23. Пісня Капелюшника
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Кому я тільки капелюха не ладнав!
      І капельмейстер був клієнт, і капельдинер...
      І навіть будь-який жебрак - за півгодини
      у капелюх мій - капітал збирав!

      Були в замовниках - задира й відчайдух,
      але були також тюхтії-копалухи;
      а ще - такі капітулянти капловухі,
      що краще б заощадив капелюх...

      На голові, вже майже голій, головбуха,
      чи на курортнику, що квіти в полі нюха, -
      доречні капелюхи типові.
      Але пришити не візьмусь до капелюха,
      коли чогось бракує в голові...

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    79. 22. Пісня Березневого Зайця
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Мадам, не ставте хрест на Березневім Зайці!
      Щоправда, шкодить він хазяйці,
                                                      й огризається,
      Але він та́к шкодує потім та терзається...
      На Березневого не ображайтесь Заєця!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    80. 21. Пісня Чеширського Кота
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Пояснюю, як ерудит, досвідчено цілком:
      Чеширський Кіт - не індивід, що чеше язиком;
      чеширський - не замислений, чи ширшати, чи ні,
      а просто він - зачислений в істоти чарівні!

      Чим ширші роти,
      тим чеширші коти,
      й хоч звичайні коти - звабні всі як один,
      та чеширські коти -
      із дивами на «ти»,
      їх не можна скребти наче свійських тварин!

      Усмішливий, вуркішливий від вусів до хвоста, -
      вітайте непоспішливо Чеширського Кота!
      Потрібен вам котусь в мішку, скажіть начистоту?...
      Отож, вертайте усмішку Чеширському Коту!

      (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    81. 20. Колискова Герцогині
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      - Люлі-люлі-люлечки, бай-бай...
      Що за вередливе маленятко!
      Будеш видирати рученятка -
      начувайся, підсвинку, стривай!..

      - Ну і гучність вереску в нащадка...
      Годі чхати, вперте маленя!
      З кожного такого поросятка
      виростає справдішня свиня.

      - Більш не можу, люлечки, бай-бай...
      От би - дати перцю поросятку!
      Ні, не починай усе спочатку!..
      Ну, упертий підсвинку, стривай!

      - А якщо уголос «поросятком»
      з пелюшок всі дражнять навмання,
      навіть з найсмирнішого малятка
      виросте в майбутньому свиня!

      (2018)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    82. 19. Пісня Лакея-Жабеняти
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Посаджене вхід стерегти,
      сидить жабеня день при дні,
      щоб рішення вчасно знайти:
      впустити - чи ні?

      Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,
      належить й назад випускати?..
      Важніше, ніж нудне «чи будь, чи не будь»,
      питання в жабеняти!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    1. 18. Пісня Блакитної Гусені
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
      я ж їм не те, що гусики бабусині!

      Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
      уже щипаються,
      шиплять та лаються;

      Блакитна ж Гусінь - це не Синя Пташечка,
      не Сіра Качечка
      і не гусятечко!

      Я без гусей чудово обійдуся:
      я лялечкою стану!
      В метелика затим перетворюся, -
      по плану, по плану!

      Ну, а плани вдавані -
      не мої, не мої,
      і кудись відкладені -
      не мої, не мої;
      тільки вчасно згадані -
      це мої, це мої!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    2. 17. Пісня про плани
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Щоб не уп’ястись в капкан,
      щоб в імлі з пуття не заблудити,
      щоб ніколи напрям не згубити,
      щоб як слід приземлення-приводнення здійснити -
      намалюй на карті план.

      І тоді - співай, приміром:
      тири-тири-там-там-тирам!
      Зустріч гарантована,
      в план усе вмальовано
      дбало, помірковано -
      пунктиром;
      тири-тири-там-там-тирам,
      правильним пунктиром.

      Навіть коли є талан -
      щоб дурниць якихось не встругнути,
      щоб не довести діла́ до скрути,
      й лаври за подвоєння-потроєння здобути -
      правильний потрібен план.

      Хибним планам ми не вірим,
      їх облаємо: там-тирам!
      Вийдуть в море з гавані
      перемоги планові;
      поряд - плани вдавані, -
      пунктиром;
      тири-тири-там-там-тирам,
      змазаним пунктиром.

      Плани не знесуть обман:
      коли їх підступно скасувати -
      можуть певні скоїтися втрати...
      А тимчасом - гусінь може лялечкою стати,
      втілюючи давній план.

      Хором кажем «ні!» невірам,
      тири-тири-там-там-тирам!
      Гусінь - під гусиною
      скриється личиною...
      Гніть же власну лінію
      пунктиром.
      Не втрачайте, там-там-тирам,
      лінію з пунктиром!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    3. 16. Джим і Білл
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      У Джима і Білла
      нема зараз діла
      важніше, ніж вдало зібрати врожай.
      Без Джима та Білла -
      нікому несила
      упоратись, отже - обох відряджай!

      Та Джиму і Біллу
      вдалося насилу
      в собі вгамувати збиральний азарт.
      Це Джиму та Біллу
      ізнов пощастило,
      бо яблука влітку копати - не варт.

      На Джимі та Біллі -
      які ж вони вмілі! -
      тримається все в господарстві таки.
      При Джимі та Біллі -
      цвітіть на привіллі,
      позбавлені скла парників огірки!

      І Джим разом з Біллом,
      обстеживши вилом,
      збагнули: капець огірочкам, вважай.
      Тож Джиму із Біллом,
      на заздрість дурилам,
      тепер не потрібно збирати врожай!

      (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    4. 15. Біг по колу
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Ге́й ви, приморожені, -
      так, що зубозціплені!
      Наскрізь заволожені,
      суспіль хутрозліплені!

      Гей, великомученики
      крижаної зони!
      Вправи неминучі таки, -
      гайда в перегони!

      Ох, ухнім!
      Ух, охнім!
      Хай плюхнем,
      зате просохнем!

      Всі мурашкошкірові,
      до рубця промочені -
      руште без ранжиру ви,
      в рівному оточенні!

      Мокрий хвіст - всі крихти мете,
      мокрий ніс - холоне...
      До нагріву бігтемете, -
      скопом, не в колоні.

      Ех, ухнім!
      Ах, охнім!
      Хай плюхнем -
      зате просохнем!

      Хто там слави першого
      прагне до останнього?
      Ближчий, попридерж його,
      та дарма не гань його:

      всіх, хто вперто рухається,
      хоч вже сил немає,
      хто бувалих слухається, -
      приз вкінці чекає!

      Так, ухнім!
      Так, охнім!
      Хай плюхнем,
      зате просохнем.

      Гонки в нас - невинніші:
      борем в тілі дрож це ми!
      Станем всі на фініші
      спільно-переможцями.

      Тут - манери вишукані,
      всі - взаємно чемні.
      Зупинились висушені? -
      вельми всім приємно!

      Ху! Стали,
      бо «здохли».
      Пристали,
      зате просохли!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    5. 14. Пісня Орлятка Еда
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Хіба ім’я - Орлятко Ед?!
      Хоч зміркували б наперед:
      так зватися не личить привереді!..
      Зате, щоб вимовити «Ед»,
      вам не потрібен логопед,
      тим більш, що, може, я - Орлятко Едіт.

      Ед - це просто імен архетип:
      Ед-гар, Ед-мон, Ед-іп,
      Ед-елаїда...

      Та Ед - не провокація,
      не підла конспірація,
      цитата не з Горація -
      ой, заблукав в абзаці я!.. -
      ну, це - така новація,
      тож є якась тут рація...

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    6. 13. Орлятко Ед та Атака Гризлі
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      - Із вашого зволення я
      вам представляю генія, -
      красиву, як гарденія,
      невільницю натхненія.

      Усе, що пише пані,
      шукайте на паркані!

      - Прийміть із принциповості
      мої парканні повісті, -
      виразні та промовисті
      звитяги модерновості!

      Шедеври довгождані -
      читайте на паркані.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    7. 12. Пісня Папуги
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Послухайте всі, як злий жереб морив
      Папугу - грозу та пірата морів!

      В лісах, де папая - найперший попас,
      я ріс не на вбогій перловці;
      мене, ще папужка, спіймав папуас
      (були ми обидва - не мовці).

      Потому - іще один скоївся стрес:
      придбав мене грізний Фернандо Кортес.
      Образливо дуже мене він сварив,
      а я відповісти Фернанді не вмів, -
      не знав принагідних бо слів.

      Й для помсти - затверджував я без кінця
      три самих важливих й потрібних слівця;
      твердив їх, плюючи з презирством за борт:
      «¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»

      Послухайте далі, як жереб морив
      Папугу - грозу та корсара морів!

      Нас шторм на зворотній дорозі спостиг,
      а штурман застряв у гальюні,
      і кліпер англійський під назвою «бриг»
      зробив абордаж нашій шхуні.

      Тривало три дні бойовисько страшне,
      й пірати лихі полонили мене.
      І жити на їхніх я став кораблях;
      бував на атолах, в північних льодах,
      а ще - на скарбних островах...

      Мені наливали «вогняну воду»,
      щоб чемно вітався я: «How do you do!»
      Та тільки - твердив я, хоч море, хоч порт:
      «¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»

      Та знову і знову злий жереб морив
      Папугу - грозу й флібустьєра морів!

      Я був не невільник, а спільник, скоріш,
      і що ж? - розбишака небритий
      продав мене в рабство за ламаний гріш,
      а я ж уже вмів говорити!

      Турецький паша ледь не скікнув козлям,
      коли я промовив: «Папаше, салям!»
      І мало не вдарив параліч пашу,
      коли він дізнався, що ще я пишу,
      читаю, та знаю ушу.

      Я навіть про Індію відаю щось,
      я - індіївідум, отак повелось.
      Життя - це безжальна борня, а не спорт...
      ¡Caramba! Psja krew! Та нехай йому чорт!

      (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    8. 11. Пісня Робіна Качура
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Я Робін Качур, не босяк,
      хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
      та це мені - як з гусака вода!
      Письменний навіть я так-сяк,
      я вам - не пір’я для писак,
      і це - моя позиція тверда!

      Robin Duck я за книжкою,
      і диви - брикну ніжкою!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    9. 10. Пісня Миші
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
      Не випірну більше, якщо знов пірну!
      Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
      та сили залишать - й піду я до дну!

      І хто розбереться, де скоїлась хиба:
      чи рибна я миша, чи мишна я риба?..
      Я тихо сиділа в затишній норі,
      куняла, та гризла собі сухарі.

      І враз - вода навдо́кола,
      мов кіт зі зла наплакав...
      Я наче курка змокла,
      я змерзла, як собака!

      Рятуйте!.. А те, що шкідник я - це брехні,
      до власних сухариків я повернусь...
      Тут плавають дівчинки в одязі верхнім,
      які недолюблюють мишок чомусь.

      Мій страх іще більше з голодної кишки,
      а тут у розмовах - тер’єри та кішки!
      І чула колись: підпливе, ніби, кит -
      і раптом з’ясується: боже, це кіт!..

      Зубами я зацокала,
      від жаху шлунок квака.
      Я тут як курка змокла
      і змерзла, як собака...

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    10. 09. У морі сліз
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Це море Сльозовське простерлося скрізь,
      і слізно-морську вже приймаю я ванну.
      Із хвиль власноочно наплаканих сліз -
      привіт Сльозовитому шлю океану!

      Спантеличишся враз поневолі:
      це від сліз тут такий солевміст!
      А я чула колись (мабуть, в школі):
      то якийсь Посейдень збожеволів -
      й сипле жменьки кухонної солі,
      і тому він і зветься - соліст...

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    11. 08. Плутанина Аліси
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Знайте: всі колись втекли,
      наче заїнько-вухань,
      від стрибальної шкали
      для уцінки їхніх знань.

      У когось в зубах - лосось,
      і в батьках гріхам виниться?
      Це - «відмінно» (від чогось),
      тобто - одиниця.

      Вчитель всі забув слова,
      наче вовк на учня зирка?
      Це - уверх ногами «два»,
      тобто це - п’ятірка.

      Ех, п’ять, три, раз!
      Голова один у нас,
      а на цьому голові -
      рот одна та вуха дві.

      Голова кудись веде
      дядька-головбуха;
      знову на бровах іде
      голова - два вуха,
      горлова, чолова, залива два вуха!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    12. 07. Пісня про оцінки
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Знайте: всі колись були
      жертвами шкільних страждань -
      й п’ятибальної шкали
      для оцінки їхніх знань...

      У когось в очах - відчай,
      у гріхах батькам виниться?
      Це - «погано», навіть вкрай,
      тобто - одиниця.

      За контрольну, як бува,
      ганить вчителька хлопійка?
      Це - «незадовільно», «два»,
      тобто - чесна двійка.

      Ех, раз, іще раз!
      Голова одна у нас.
      А на цій на голові -
      вуха два і шишки дві.

      От і дражнять де-не-де,
      і сміються глухо:
      «Подивіться, он іде
      голова - два вуха!
      Голова, голова, голова - два вуха!»

      Бережіться від спокус, -
      є у вчительки журнал...
      «Мінус» вигадали й «плюс»,
      щоб уточнювати бал.

      Вивчив задане так-сяк -
      от і маєш, як оскому:
      «посередньо»... Це - трояк,
      з мінусом, причому.

      Теорему був довів,
      та забув про перевірку -
      отже, «добре» заробив,
      це - тверда четвірка.

      Ех, раз-два-три! -
      Припустили, як з гори,
      перегнали трояка
      на чотири метрика!

      Ось четвірочник біжить,
      шпарить що є духу;
      ззаду - трієчник сопить,
      голова - три вуха,
      Голова, голова, голова - три вуха...

      Щоб не жити навдалу,
      без ніяких знань-понять,
      не кляни шкільну шкалу:
      раз-два-три-чотири-п’ять.

      Хто сумлінням не доріс -
      хай вживає самопримус...
      Риска - не завжди дефіс,
      іноді це мінус.

      Очі з радощів блищать,
      ушановувати мусим?
      Це - «відмінно», тобто - п’ять,
      а ще краще - з плюсом!

      Ех, раз, іще раз,
      є п’ятірочка у нас:
      рук та ніг - дивись, по дві,
      п’ята - думка в голові.

      І замре народ на мить,
      мов диктанти слуха,
      і ніхто не закричить:
      «Голова - два вуха,
      голова, голова, голова - два вуха!»

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    13. 06. Про Мері Енн
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Товстуля Мері Енн була:
      так добре їла та пила,
      що ледве-ледь проходила у двері.
      Вона то рюмсала зі зла,
      то впертим віслюком ревла,
      а то вищала, як пила, -
      лінивіша у цілім світі Мері.

      Всієї школи Мері Енн
      по апетиту рекордсмен;
      й на лаві спала Мері
      у завченій манері:
      ведмідь так спить у лісі ген,
      та на гілках - тетері.

      Якщо її вряди-годи
      до дошки звуть - чекай біди:
      мовчить, немов дикунка щойно з прерій.
      Але ця Мері Енн завжди -
      у курсі справ, хто з ким куди, -
      таку ще ябеду знайди...
      Огидніша у цілім світі Мері.

      По всіх предметах Мері Енн
      в хвості телепає здавен,
      зате під час вечері -
      усіх обскаче Мері...
      Свій слух музичний, Мері Енн, -
      верни глухій тетері!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    14. 05. Падіння Аліси
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Чи може здогнати летючого пса
      летяга стрибуча, що в лісі гаса?

      Чи здогнана буде в польоті над кручею
      летюча лисиця - мишвою летючою?..

      Дурниці злітаються й сипляться кучею,
      й навіщо себе я дурницями змучую?

      Я мріяла стати летючою тучею,
      а стала - й терзаюся мислю гнітючою:

      а може, так звані летючі коти -
      це ті, що звалились, було, з висоти?..

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    15. 04. Марш антиподів
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Коли провалишся крізь землю від стида,
      чи побожишся здуру: «Щоб я провалився!» -
      тебе сюди зведе доріжка нетверда,
      й тоді вже нашому режиму не протився!

      Ми антиподи, ми тут живем!
      У нас тут - анти-анти-антиординати.
      Стоїм на варті ми, хоч сунем за вождем,
      а хто не з нами - ті антипати.

      Але чомусь новоприбульці всі нові
      ногами вгору намагаються стояти,
      і навіть в лавах - хочуть йти на голові
      всі антидіти, антимами, антитати...

      Ми антиподи, ми тут живем!
      У нас - антипки, антиквари, антилопи...
      Стоїм на варті ми під сонцем та дощем,
      а тим, хто проти, - ціна півкопи!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    16. 03. Представлення Білого Кролика
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      - Це хто там скрикнув «ай-ай-ай»?
      - Ну, я́ це, Кролик Білий...
      - Швидкуєш знов?
      - Пробач, Додо: до біса різних справ!
      Спізнитися в Країні Див - господь мене помилуй,
      от і ношуся взад-вперед, як заєць очманілий, -
      за два кіло путі - на пару метрів з тіла спав!

      Навіщо, браття, кролик я - на масть такий-от білий?
      Коли я був би сірий - я б не бігав, а сидів.
      Усім потрібен конче я - й біжу, як очманілий,
      й відмовити не в змозі я, бо дуже м’якотілий...
      Нехай нарешті кроликам встановлять норматив!

      - Але чому ви тремтите? Й чому такий ви білий?
      - А це тому, що я такий, - сумлінніший з кролів.
      Ох, як запізнююся я, - на день буквально цілий!
      Біжу, біжу!..
      - А кажуть, він в дитинстві був не білий;
      спізнитися боявся - і від страху посивів.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    17. 02. Пісня Аліси
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Я страшно нудьгую, знеможена скрізь,
      позбутись бентежної мрії несила:
      щоб хтось запросив мене звідси кудись -
      і там я таке, ну, таке щоб уздріла!

      А що саме - я поки не знаю...
      Чула ради усі, «від» і «до»:
      «почитай» - я саджуся й читаю,
      чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
      все одно я жахливо скучаю...
      Чи не візьмеш з собою, Додо?

      Ах, як мені хочеться - в літо якесь
      на мить вийти з дому, й чіпець не надягши, -
      і враз, стрімголов, опинитися десь
      у місці, де все - абсолютно інакше!

      Та як саме - я поки не знаю...
      Чула ради усі, «від» і «до»:
      «почитай» - ну, я книжку читаю,
      чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
      все одно я жахливо скучаю...
      Так візьми ж із собою, Додо!

      Хай вдома учиниться переполох,
      і хай покарання чекає - я згодна, -
      заплющую очі, рахую до трьох...
      Що буде, що буде! Чудне, надприродне!

      Та що саме - я зовсім не знаю.
      Переплуталось все «від» і «до»:
      «почитай» - ну, я кішку читаю,
      чи «пограй» - ну, я з книжкою граю, -
      все одно я скучливо жахаю...
      Хоч узяв би з собою Додо!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    18. 01. Пісня Додо
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      Хочу вам загадки дати зразок,
      де причаїлося й рішення вдале:
      чи залишається щось від казок, -
      тих, що уже до кінця розказали?

      Де, хоча б, той нерозмінний п’ятак?
      Щука говоряча - де зараз плава?
      А?.. Е, дітки, ось так,
      в цьому уся і справа.

      Вони не випаровуються та не розчиняються,
      розказані у казці чи натраплені вві сні, -
      у чарівну Країну Див вони переселяються,
      й зустрінем їх, звичайно, в цій казковій стороні!

      В дивній країні - незлічено див,
      треба тут бути весь час насторожі;
      з ляку мурашка натільний зомлів,
      лиш уявивши, що́ статися може!

      Раптом ввіпреться твій шлях у стрімчак, -
      звернеш? Чи вгору полізеш ти жваво?
      А?.. Е, дітки, ось так,
      в цьому уся і справа.

      Добро та зло в Країні Див - як всюди зустрічається,
      та тільки тут вони живуть на різних берегах.
      Тут по шляхах нечувані історії тиняються,
      та бігають фантазії на нетвердих ногах.

      ...Ну, і останнє: в казкових краях
      треба, щоб завше мене впізнавали,
      тож у казковій країні я - птах,
      «Птахом Додо» мене здавна прозвали.

      Навіть Аліса не відає, як
      влізу у птаха, усім на забаву...
      А?.. Е, дітки, ось так,
      в цьому уся і справа.

      І не такі дивовиська в Країні Див трапляються:
      туди не треба паспорта, не їдеш, не летиш,
      без жодної перепустки усякий допускається,
      в ній легко опинитися, - схотіти треба лиш!

      * * *

      О́т і скінчилася казка в свій строк...
      Ми недарма на початку питали:
      чи залишається щось від казок, -
      тих, що уже до кінця розказали?

      Звісно, не встигла б Аліса ніяк
      вбачити все, що у казці цікаве...
      А?.. Е, дітки, ось так,
      в цьому уся і справа.

      Тому, якщо ізнову хтось дістатись приміряється
      у чарівну Країну Див (хоча б, в своєму сні),
      він навіть те, що мріється, що тільки уявляється,
      натрапить неодмінно у казковій стороні.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    19. 00. Пісня Казкаря
      Володимир Висоцький. «Аліса»

      На Трійцю, взимку і в четвер
      (а зранку - й поготів) -
      запрошую усіх тепер
      мерщій в Країну Див!

      «Але ж - туди дістатись як? -
      питав дивак один. -
      Потрібен, мо’, умовний знак,
      чи чарівний логін?

      А скільки діб чи, може, літ триває переліт?
      І скільки маю виплатити мит?»

      Не треба, друже, чаклунів, не переймайся ти,
      розрадься, он, веселкою впівнеба...
      Не можна до Країни Див летіти чи пливти, -
      там опинитись треба!

      Ви згодні мокти під дощем,
      під чарівним дощем?
      Чи, може, почекаєм ще -
      в городі під кущем?..

      В країні тій, куди вас зву, -
      там спека, сніг та град,
      немає сну, все - наяву,
      й нема путі назад!..

      Зі страху не тремтять хвости? Тоді, щоб увійти -
      вам досить полічити до п’яти.

      У нас давно пітьма легла, а там - півсутінь лиш,
      в Країні Див - вдивляйтеся, дивуйтесь!
      Там порівну добра та зла, але добро - сильніш,
      спокійно, не хвилюйтесь.

      В Країні Див - давно я звик
      блукати час увесь,
      я та́м - найкращий провідник
      якраз в кудись та десь.

      Ось дівчинка, Аліса звуть,
      водитиму її;
      а ви - за нами руште в путь,
      та - в ряд! Без товчії!

      Алісо, очі змруж, пора! Чи гра це, чи не гра?..
      І ось - в країні дивній ми, ура!

      До берега греби скоріш, ось чарівне весло!
      Казкова там чекає нас пригода.
      Ми всім розкажемо пізніш: «Це ж як нам повезло!
      Й було вертатись шкода».

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    20. 1876. Русь
      Із Миколи Некрасова

      Ти і зубожена, ти й нагромаджена,
      ти і незміряна, ти і зневажена,
      матінко Русь!

      В рабстві розрівняне поле прополоте, -
      серце простолюду, кажуть, - як золото!

      Сила населення, сила взаконена -
      совість безтрепетна, правда схоронена!

      Сила із правдою не уживається, -
      жертвує правдою й не переймається.

      Русь не ворушиться, Русь - як придавлена...
      Й раптом прокинеться, іскрою вжалена;

      вийдуть із вилами, в звісному прагненні:
      жита - по зернятку гори натягнені!

      Рать підіймається - військо нелічене!
      Сила небачена, непокалічена!

      Ти і розорена, ти і назбирана,
      ти і покривджена, ти і незміряна,
      матінко Русь!

      (2019)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    21. Із в’язниці КДБ у Києві
      Із Ірини Ратушинської (1954—2017),
      православної українки, яка вважала себе росіянкою

      Батьківщино, ти врастаєш в ребра!
      Почекай, не силуйся надмір!
      Так нечасто ти на ласку щедра.
      Ти жорстока, мов біблійний звір.

      Знову дощ періщить по бетону,
      хлюпотить по ґратовій броні.
      Дай вдихнути волю завіконну
      крізь намордник сірий на вікні!

      Так, чекати ласки тут - це хиба,
      біль втаю, знайду собі вузду.
      Я візьму сьогодні пайку хліба
      і на завтра частку відкладу.

      Скільки часу вірш мені ховати,
      вчувши брязкіт камерних ключів?
      Скільки тицьнеш ти мені крізь ґрати
      довгих злих ночей та лютих днів,

      Батьківщино? При твоєму дбанні -
      складно залишатись у житті...
      Чи далеко мій етап останній,
      щоб могла травою прорости

      ти крізь мене, стати наді мною,
      вітер відігнавши до зірок?
      Втім, зажди, не треба ще відбою:
      бачиш - не дописаний рядок
      головний.

      (вересень 2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    22. Росії (уривок)
      Із Олексія Хом’якова (1804-1860)

      Хоч під твоїм державним зором
      народи злякано мовчать,
      і сім морів невгавним хором
      тобі віщують благодать;

      хоч ти криваву громовицю
      нагнала аж за пруг кудись -
      своєю славою та міццю,
      усім цим пшиком не хвались!

      Були імперії грізніші:
      з семи горбів великий Рим
      півсвіту силоміць притишив
      наперекір богам старим;

      торкнулись Альп сини Алтаю,
      володарі семи вітрів;
      й лилося сонце на безкраю
      царицю західних морів.

      І що той Рим? І де монголи?
      Куди подівсь халіфів трон?
      І ось уже безсилий, кволий
      занепадає Альбіон...

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    23. Ліричний відступ (уривок)
      Із Павла Когана (1918—1942)

      ...Хай не шукають щось крутійське
      в тім наспіві, що я сурмлю:
      повітря я люблю російське,
      російську землю я люблю.

      Я вірю, що ніде у світі
      такої більше не знайти,
      де б так дмухнув на ранок вітер
      теплом та димом з висоти...

      Де знайдете, чужі витії,
      берези, як у цім краю?
      Я б здох як пес від ностальгії
      бодай і в райському гаю.

      А ми ще дійдемо до Ганга,
      а ми ще умремо в боях,
      щоб від Японії до Англії
      Держава сяяла моя.

      (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    24. Жорстокий романс
      Шаланди, повні колорадок,
      із Криму водять москалі:
      кругом розводять свій «порядок», -
      аж лізе Сталін з-під землі!

            Я вам не скажу за всю Одесу -
            в мене недостатньо фактажу, -
            та в Будинок ВЦРПСу
            більше я палити не ходжу...

      Хоч три судна автокефалі
      в Азовскім морі утопи -
      аби вже п’ятами кивали
      геть до Москви її попи!

            Я вам не скажу за Маріуполь,
            щоб не упадати в декаданс,
            та коли курортник - п’яний в дупель,
            Біарріц - не кращий за Бердянськ...

      Шаланди, ніби євробляхи,
      урозтіч кидаються вмент...
      Який в країні бідолаха
      не міг би бути президент?

            Я вам не скажу за Жовті Води, -
            зайвих не шукаю я пригод;
            тільки, коли ти - «слуга народу»,
            маєш розважати свій народ!

      (Січень 2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    25. Попсово-попсована
      Коли була я Україна,
      в мені діди були здавен;
      тепер я - тріснута вітрина,
      в якій вмостився манекен.

      Мені ввіпхали манекена -
      і я перетворилась вмент:
      я марнославству стала сцена,
      де заправляє манекент.

      Керує манекенська влада
      на рівні манекенських вмінь,
      і я - така собі естрада,
      і мною скаче манекінь...

      (серпень 2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    26. Горець
      Із Осипа Мандельштама

      Ми живем, ніби щезла країна з-під ніг,
      нас дочути - ніхто і за крок би не зміг,
      а коли хтось рече з гучномовця -
      то згадає кремлівського горця.

      В нього пальці, як гусені, білі й слизькі,
      і слова непогрішні - як гирі, важкі,
      і тарганські сміються очища,
      і халяви лисніють зловіщо.

      Вколо нього - юрма тонкошиїх вождів,
      він милу́є того, хто йому догодив.
      Хто - мекече, хто - кряче, хто - хниче,
      він один всім бубоче та тиче.

      Як підкову, дає за указом указ -
      кому в пах, кому в лоб, кому в око якраз.
      Кожна страта у нього - малина,
      й міцна постать, аж як в осетина.

      (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    27. Расєя (в скороченні)
      Із Сергія Єсеніна

      Знов тут б’ються, пиячать і плачуть
      під частушку докучну якусь.
      Проклинають невдачливу вдачу,
      проминувшу спогадують Русь.

      Тут у кожного - втрати та хиби.
      Зелень травня! Та червня блакить!
      Чи не з того - мертвотою ніби
      над цією гульбою чадить.

      У очах - навіженість юроди,
      у речах - бунтівне сум’яття...
      Їм до болю самих себе шкода,
      що знічев’я згубили життя.

      Ні! Не впустять забави своєї, -
      їм безглуздості дано сповна.
      Ех, Расеє моя... Расєя...
      Азіатська - як є - сторона!

      (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    28. Станси (уривок)
      Із Анни Ахматової

      В Кремлі не йде життя – Петро це певно знав,
      там звірства древнього іще кишать мікроби;
      Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
      і самозванців чвань, і брак народних прав.

      (2015)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    29. Поеза урядові (уривок)
      Із Ігоря Сєверяніна

      Той уряд, що нацьковує цензуру
      на мислячих, - повинен впасти вмент, -
      отак, як виставляю я цезуру,
      щоб владу відокремити ущент.

      Якщо ж суспільство нехтує огидно
      пригнічуванням геніїв своїх -
      воно такого уряду і гідне,
      й повік йому спокутувати гріх!

      (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    30. Дві Росії (уривок)
      Із Василя Олександрівського (1897-1934)

      Біле розложисте поле,
      віхи край довгих доріг;
      серце від смутку та болю
      я захистити не міг.

      Млиста негода злоститься...
      Скільки триватиме це?
      Чорна загострена птиця
      креслить у вітрі кільце...

      Русе блідава! Де саме
      норов захований твій,
      поза якими лісами
      піниться буйства напій?

      Хто у диявольській требі
      п’яну тебе вколисав?
      Світлої усмішки в тебе
      зроду я ще не вбачав...

      Крізь напівморок неволі
      я тільки й бачити міг:
      біле розложисте поле,
      віхи край довгих доріг...

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    31. Тобі, Росіє
      Із Сергія Буданцева (1896—1940)

      Осінній день згаса поволі
      над неосяжністю землі;
      знов по твоїй скорботниій долі
      поллються з неба сльози злі.

      В старих розлогах мовчазливих,
      в сумних димах далечини –
      рятунку від страждань жахливих
      твої очікують сини.

      До кого з них ти мовиш слово,
      кого позбавиш кривд і кар,
      кому віддатись ти готова,
      припоручити цей тягар?

      Сувора мати! О, Росіє,
      чому твій погляд так застиг?
      Яка довічна дума тліє
      у тихих просторах твоїх?

      Когось благословляє вітер,
      чи проклинає на краю? -
      Та хто впізнає в цілім світі,
      хто душу всю збагне твою?

      Та хай і так. У лиходенні,
      в безодні смутку й гіркоти,
      у цій скорботі нескінченій -
      любима хворобливо ти.

      2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    32. Непоправно
      Із Зінаїди Гіппіус

      Це - невідновно. Та непоправно.
      Хоч мий водою, хоч бий поклони.
      По нас проїхав - навмисно явно -
      дебелий вершник, чий кінь - червоний.

      У твані в’язнуть його копита,
      де вкупі - подвиг та смерть безславна,
      де крові й гною - хоч їж, досита...
      Повік. Назавжди. І - непоправно.

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    33. Росія
      Із Андрія Бєлого

      Дворогий місяць.
      Блищить полинь.
      Дорогу місить
      нежвавий кінь.

      Як завжди, сила
      нічних сичів
      у ніч злетіла -
      не на спочив.

      Темніють жерді
      сухих грабин;
      німіють тверді...
      Стою - один.

      Тут щезник зліший
      блука в лісах,
      тут вершник й піший -
      зникає в снах.

      Гризуть тривоги,
      гуде чоло:
      нема дороги,
      і не було.

      Руді болота,
      примар вогні,
      гнилля мерзота,
      трухляві пні.

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    34. Молитва
      Із Анни Ахматової

      Приречи мені млявість та тугу,
      задихання, безсоння та жар,
      відбери і дитину, і друга,
      по умінню пісенному вдар... -

      так молюся, нестямно та яро,
      поперед причастившись натще, -
      щоб ота над Росією хмара
      пройнялась і промінням іще.

      (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    35. Росія
      Із Олександра Блока

      Грішити довго, непробудно,
      забувши лік ночам та дням,
      й, коли від хмелю зовсім нудно, -
      придибати у божий храм.

      Схилитись у покірній позі
      та осінитися хрестом,
      та по запльованій підлозі
      слабим постукати чолом.

      Лишивши в блюдці грошик мідний,
      при світлі жовтому лампад
      поцілувати древній, бідний
      та зацілований оклад.

      А повернувшись - обманути
      абикого на грошик цей,
      й щеня голодне відіпхнути,
      гикнувши, від своїх дверей.

      Попід іконою - похмуро
      лічбу зробити нешвидку,
      і, переслинивши купюри,
      сховати їх на божнику.

      І жодна не потрібна мрія,
      всього ясна ціна та суть...
      Що ж, дорога й така Росія.
      Хоч це - задорого, мабуть.

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    36. Лихий сон
      Із Костянтина Бальмонта

      Мені наснилось: я - не вибравсь із Росії.
      Це сон, чи це ява, що там - ніяких змін?..
      І голуби там є. А ще - отруйні змії.
      І досхочу вовків. І тьма в’язничних стін.

      Бруд «Ревізора» в ній. Весь гоголівський пострах.
      Про що здіймали річ Успенський та Щедрін.
      Подеколи мигне видіння шашок гострих -
      і знов йде до землі землі убогий син.

      Під вікнами - старці. Не вельми жити раді.
      У вас нежданий гість. Посвідчення, мундир.
      Люб’язний офіцер. Увічливий насправді.
      Чиїсь до вас листи бере на сувенір.

      Кругом на сто верстов - неправда, знову й знову.
      На тисячу верстов - образа та біда.
      Даремні зумкотять чи мухи, чи розмови.
      І марно кров тече. І сльози - як вода.

      (2019)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    37. Закутня хатинка
      Із Сергія Єсеніна

      Миршава хатино
      злигоднів та бід,
      хуга наче лине
      до твоїх воріт;

      чується щоденно
      в тебе у дворі
      стогін про нужденність,
      співанки старі.

      Всі поють про горе,
      про розгул владик,
      про пусті комори
      та голодний рік.

      Радощів - не чути
      по кутках твоїх,
      через те що скрута
      заглушає їх.

      (2019)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    38. Русь моя
      Із Олександра Блока

      Русе! Нам - разом, чи нарізно маятись?
      Цар, та Сибір, та Єрмак, та тюрма...
      Може, вже час - розлучитись, розкаятись?
      Нащо мені твоя вічна пітьма?

      Вірою в бога - себе чи бентежила?
      Що́ у піснях нескінчених твоїх?
      Чудь начудила та меря змережала -
      гатей, доріг та споруд верстових...

      Свячення хоч прийняла ти без вередів,
      до царгородських святинь не дійшла.
      В степ соколів ти пускала та лебедів -
      кинулась чорна зі степу імла...

      З Білого моря - до самого Чорного,
      чорною ніччю й на білому дні -
      мариться привид обличчя потворного,
      й очі татарські горять, як вогні...

      Дим кожну ніч від відьомського варива
      в полі над табором диким твоїм...
      Що ж маячиш ти, як видиво, марево?
      Духом нескореним граєш моїм?

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    39. Батьківщина (в скороченні)
      Із Андрія Бєлого

      Ті ж самісінькі роси, тумани,
      під зорею рожевий осот,
      холодіючий шелест поляни,
      голодуючий, бідний народ;

      і в привіллі, на волі - неволя;
      і суворий свинцевий наш край
      нам гукає з холодного поля,
      посилає спонуку: «Вмирай!..»

      Зледеніла країна затята, -
      мов залізом по долі шкребе...
      О Росіє, нелюбляча мати,
      хто отак опаскудив тебе?

      (2019)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    40. Русь
      Із Володимира Нарбута (1888-1938)

      Ген-ген село на згірку -
      сорочка бідачини:
      латками на ганчірку
      наліплені хатини.

      Скелети нікудишні,
      на них обдерті крила -
      то вітряки колишні
      вкриває літо пилом.

      Крокують небом хмари,
      зіп’явшись на ходулі.
      Й виліплюється з жару
      нестями жовтий вулик...

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    41. Русь (в скороченні)
      Із Андрія Бєлого

      Землі моїй бідні лани
      в незбутній скорботі застигли.
      Розлоги всі ці вдалині -
      горбами, рівнино, повигни!

      Простягнених просторів рать
      утаює шир неозору.
      Куди тут втечеш від заклять
      пияцтва, безхліб’я та мору?

      Від голоду й холоду тут
      вмирають і вмерли мільйони.
      Чекають на вимерлий люд
      скорботні рівнини безсонні.

      Тут Смерть протрубила свій клич -
      в ліси і у ниви мізерні,
      у села й міста, навсібіч,
      у простір голодних губерній.

      (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    42. Рідний край
      Із Івана Буніна

      Сунеш по снігах одноманітних...
      Потім - міст, яруга, чагарі,
      під горою - селище самітне,
      та забутий цвинтар на горі.

      Ні душі в селі; не червоніють
      у домах запалені вогні;
      сліпо зруби в сутінках чорніють...
      Знаю я: покинуті вони.

      Пахне там холодною золою,
      проваливсь димар цілком у піч,
      і стоїть та хата неживою,
      трусить порох з даху навсібіч.

      Попід стріхи вітер лютий віє,
      сипле снігом... Тільки він один
      за тобою, рідний краю, скніє
      посеред пустих твоїх рівнин!

      Певні у новій, у кращій долі,
      ми забути хочемо мерщій
      цвинтар цей, і вішки в білім полі,
      і пустелю в темряві нічній.

      Шлях біжить, на ньому хуга грає,
      потім - засипає пластовень...
      Так нехай скоріш уже вмирає
      цей похмурий, моторошний день.

      (2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    43. Вітчизна
      Із Івана Буніна

      Під небом неживим свинцевим -
      похмурість лісових пустель:
      нема кінця в снігу деревам,
      й далеко до людських осель.

      Лише туман молочно-синій,
      як лагідна чиясь печаль,
      у цій простиглій широчіні
      пом’якшує гнітючу даль.

      (2019)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    44. Бабуся
      Збулося! Я - бабуся.
      Уляпалась таки.
      Тепер, мабуть, зігнуся,
      як інші всі бабки;

      тепер, мабуть, полізе
      з-під фарби сивина,
      у крові - брак заліза
      та цукру зайвина...

      Тепер почнуться брижі
      та зморшки круг очей;
      закину в хижу лижі
      і ще мільйон речей;

      скажу «прощай» боліду,
      за дріб’язок продам,
      і більше не поїду
      на швенді в Амстердам;

      з контактних списків слизну
      в своїх чоловіків,
      й мереживну білизну
      зніму навік-віків...

      Й гада́ колишній мачо,
      вітаючи мене,
      що я від щастя плачу...
      Яке ж воно дурне.

      (2015)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    45. Всесвітня Україна
      (гімн)

      Торонтсько-Оттавська,
      ковбасно-Полтавська, -
      тобі, Україно, привіт!
      Івано-Франківська
      та Сан-Францисківська,
      вмістила ти весь білий світ!

      Безмежно-Одеська,
      ген-ген Бангладеська,
      хоч де там отой Бангладеш!
      Від прадідів Кримська,
      либонь, давньоримська,
      та й Вінницька, й Київська теж!

      Славетно-Луганська,
      повік Мічиганська,
      Тернопільська, з терном навпіл!
      Московсько-метровська
      та Дніпропетровська,
      Волинська, Берлінська довкіл!

      Калмицька, Хмельницька,
      Чиказька, Черкаська, -
      що хочеш собі обирай!
      Кругом Чернівецька
      й немов давньогрецька,
      а ще й Миколаївська вкрай!

      Ліонська (бо Львівська),
      туристсько-Мальдівська,
      Донецька, Венецька така!
      Невпинно Паризька,
      ущерть Запорізька,
      а зблизька - ще й трохи Сумська!

      Канадська, Багдадська
      та Кіровоградська,
      та й Харківська також, надісь!
      Житомирська з житом,
      Чернігівська з митом,
      рівненька та Рівненська скрізь!

      Сіонська, Саксонська,
      Естонська, Херсонська -
      найбільша з великих країн!
      Така Закарпатська -
      аж Каракалпацька,
      зненацька Словацька, та ін.!

      (2012, 2019)
      о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    46. Над німим розлогом... (уривок)
      Із Дмитра Мережковського

      Над німим розлогом - нерухомі,
      наче накарборвані в твердіні -
      темних хат струхлявіла солома,
      стріх старих розібрані жердини.

      Сонце упірнуло в хмари тьмяні;
      не тремтить осичина похмура;
      небо відбивається в ковбані;
      і на всьому - смуток та зажура...

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    47. Рідна картина
      Із Костянтина Бальмонта

      Зграї птаства. Шляху стрічка.
      Тин, розхристаний упень.
      Сіється з-під неба мжичка
      на сумний та тьмяний день.

      Придорожній стовп, навпроти -
      стрій беріз, знайоме тло;
      і, здається, від скорботи
      похилилося житло.

      Напів-світло, напів-присмерк,
      й мимоволі рвешся вдаль,
      й несвідомо душу тисне
      невгамована печаль.

      (2019)
      о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    48. 1860. На псарні (переспів)
      Із Миколи Некрасова

      «Служиш в Росгвардії ти, на біду;
      стане вільніше - втечеш, вертухаю?»
      «Що мені воля? Куди я піду?
      В мене родини немає;

      я по природі та звичці - лакей,
      хліб здобувати не вмію;
      тільки і знаю - в’язнити людей...
      Горе мені, лиходію!..»

      (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    49. На кордоні
      Із Миколи Морозова (1854-1946)

      І ось вона ізнов, Росія...
      Хрести та храми, як завжди.
      Та помічаю знов усі я
      убозтва вічного сліди.

      Жандармські формені лівреї
      являють сяяння своє,
      а звичний вираз: «Ми - лакеї!»
      опричну зграю видає.

      І знову - бідні, нетверезі...
      Й здається в цій юдолі сліз,
      що навіть сосни та берези
      по-рабськи хиляться униз.

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    50. Село Колотовка (уривок)
      Із Олексія Апухтіна

      Мерехтіння в хатинці похилій
      поміж темних, безлюдних полів,
      недороблений тин, майже згнилий,
      та пронизливий стогін граків;

      ледве дихають стомлені коні,
      загрузають колеса в піску,
      й мов боюся якоїсь погоні,
      мовби рушив я в путь нелегку...

      І чому так журюся я ревно,
      що́ мені та дорога тяжка?
      В рідну землю уїлася, певно,
      й стала, журбо, ти рідна така...

      Із тобою обжита землиця,
      на тобі побудований дім,
      тебе з житом - невиспана жниця
      вижинає світанком блідим;

      з молоком дістаєшся дитинці,
      з поцілунком до парубка йдеш...
      Мерехтіння в похилій хатинці,
      мої рани старі - не бентеж!

      (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    51. Путівець (уривок)
      Із Олексія Апухтіна

      Жарко. День годящий нині, слава Богу...
      Скоро на широку виїдем дорогу.
      Там риплять обози, хур чималих низки,
      із країв заморських там шляхом неблизьким
      йде у нашу землю хоч якась новинка...
      В манівцях російська губиться стежинка.
      Без пуття по Русі звично по слизькому
      тягнеться доріжка, й не зійти нікому...

      (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    52. Росії
      Із Федора Тютчева

      Тямки Росію не збагнуть,
      загальні мірки - не обмірять:
      у неї особлива путь -
      в Росію люди з жахом вірять.

      (2014)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    53. Російська географія
      Із Федора Тютчева

      Москва, та вічний Рим, та Царгород услід -
      ось царства росіян омріяні столиці...
      Та де ж межа, рубіж? Де наступ ваш спиниться
      на південь з північчю, на захід та на схід?
      Зі страху білий світ принишк і трохи зблід...

      Сім внутрішніх морів та сім великих рік:
      від Нила до Неви, від Ельби до Китаю,
      від Волги до Янцзи, від Ганга до Дунаю!
      Чи стане руське все, й не промине повік -
      чи ядерний кінець! Так Даниїл прорік...

      (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    54. 1876. Про холопа зразкового (цитата)
      Із Миколи Некрасова

      Звуть недаремно дрімучою
      вдачу рабів-росіян:
      чим їх нещадніше мучає,
      тим для них ліпше той пан.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    55. Горе від Москви (цитата)
      Із Олександра Грибоєдова

      Геть із Москви, навіщо цей мені бедлам?!
      Біжу неоглядки, шукати йду притулок
      моїм ображеним високим почуттям!..
      Пришліть мені пігулок.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    56. 1846. Батьківщина (уривок)
      Із Миколи Некрасова

      Аж ось вони ізнов, - місця знайомі ті,
      де пращурів моїх пройшли літа пусті,
      пройшли поміж гульні, поміж дурного чванства,
      розпусти дикої й місцевого тиранства...

      З огидою тепер я оглядаю двір -
      й розраджуюся тим, що зрубаний той бір,
      в якому у жару була така принада;
      попсовані лани, повимирало стадо,
      криничка висохла, не чищена ніким,
      та похилився вбік пустий похмурий дім...

      (2019)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    57. 1857. З приїздом!
      Із Миколи Некрасова

      Врешті-решт із Кенігсберга
      я в краї прибув сумні,
      де не люблять Гутенберга
      та знаходять смак в лайні.

      Випив руського настою,
      знов почув «єбьона мать»,
      й потяглась переді мною
      пик російських сива рать...

      (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    58. 1855. Забуте село
      Із Миколи Некрасова

      1
      В старости Вакули бабка Неоніла
      на ремонт хатинки дошки попросила.
      Староста відмовив, а вона – знай нудить:
      «От як пан приїде – зразу нас розсудить!
      Він же сам побачить, що не обійдуся,
      й скаже дошки дати...» – Так і снить бабуся.

      2
      А новий сусіда – добрий шмат землиці
      у селян відрізав через плутні ниці.
      Й чинно розумують у громаді люди:
      «От як пан приїде – землемірам буде!
      Він-бо розбереться, й тільки скаже слово -
      нашу всю землицю віддадуть нам знову».

      3
      Кріпосну Наталку сватав хлопець вільний;
      тільки управитель – до весіль не схильний.
      «Почекаєм, Петре, – шепотить Наталя. -
      От як пан приїде...» – І таке все далі.
      Діти та дорослі, тільки щось на сором -
      «От як пан приїде...» – примовляють хором...

      4
      Вмерла Неоніла; крадена землиця
      у нових сусідів житом золотиться;
      вже колишнім дітям час розумувати;
      вільний хлоп-коханець втрапив у солдати;
      втратила Наталя на заміжжя види...
      Пана все немає, пан усе не їде.

      5
      Та нараз опівдні на кінці дороги
      в мареві з’явились похоронні дроги;
      а на катафалку з неприступним видом -
      пан старий у гробі; а наступний – слідом.
      Погребли старого, свіжий сльози витер -
      й рушив, як буває, у Москву та Пітер...

      (2019)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    59. Дума російська (уривок)
      Із Михайла Лермонтова

      До зла й добра - однаково байдужі,
      ви відступаєте завжди без боротьби,
      при небезпеці - неухильно ви в калюжі,
      а перед владою - зневажені раби.

      Юрбою хмурою - історії ізгої -
      промайнете, немов фантомів череда,
      не залишивши ні ідеї видатної,
      ні виявів початого труда.

      І пам’яті про вас, коли пристигне днина,
      суддя-нащадок не залишить жодних прав –
      з ядучим посміхом ошуканого сина,
      чий спадок – батько змарнував.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    60. Пророцтво
      Із Михайла Лермонтова

      Настане рік, Росії чорний рік,
      коли її царів урветься вік;
      з них крайній - втратить черні всю любов,
      пожива черні стане - смерть і кров;

      коли змордованих дітей та жон
      не захистить зневажений закон;
      й нова чума від куп смердючих тіл
      почне бродити між порожніх сіл...

      Настане той яскраво-чорний рік,
      коли вогонь поллється в руслах рік;
      зустрінеш Ангела - й нарешті уясниш,
      навіщо він в руці тримає ніж;

      й тоді твій плач, благальний стогін твій
      для нього вбогий буде та смішний,
      й немов страхітним попільним дощем
      закриє він усе своїм плащем.

      (2019)
      о о о о о о о о о о о о о о о о о о о о



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 5

    61. Православний государ (в скороченні)
      Із Кіндрата Рилєєва

      В німців в резидентах -
      зараз в президентах.
      Русі цар, Русі цар,
      православний государ!

      Хоч шпиняє вчених,
      пестить він воєнних.
      Русі цар, Русі цар,
      православний государ!

      Школи всі - казарми,
      судді всі - жандарми.
      Русі цар, Русі цар,
      православний государ!

      Жах його - журнали
      й різні неформали.
      Русі цар, Русі цар,
      православний государ!

      Тільки посіпаки
      дістають відзнаки.
      Русі цар, Русі цар,
      православний государ!

      А за правду-матку -
      гонить на Камчатку.
      Русі цар, Русі цар,
      православний государ!

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    62. Біда
      Із Володимира Висоцького

      Я біду свою несла
      до полонки край села...
      Підломився лід - душа провалилася,
      тягарем пішла на дно,
      а моя Біда вгурно
      за краї усе одно
      зачепилася.

      З того дня Біда тяжка
      повсякчас мене шука;
      з нею вештають чутки з небилицями.
      А про те, що я жива -
      знала вільха вікова,
      й може - оленів зо два
      з оленицями.

      Хто із них звістив його,
      полонителя мого?
      Тільки видали мене, розбазікали...
      І помчав до мене він,
      все поставивши на кін,
      а Біда йому вдогін
      захихикала.

      Він спостиг мене, здогнав,
      взяв на руки, обійняв.
      Поруч з ним в сідлі Біда веселилася...
      Він затриматись не міг,
      тиждень сплинув, наче миг,
      а Біда до хати - шмиг,
      й залишилася.

      (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    63. Забули
      Із Володимира Висоцького

      Ікона висить в них на голій стіні, -
      вони уніати, неначе.
      Долівка з відбитками ніг в курені,
      подерта постілка жебрача.

      Для затишку - стіл, для спання - пара лав,
      та два - колись винних - барила.
      Я ніби в притулок для вбогих попав,
      ошатний міський здоровило.

      Купив я вино - і звідкіль воно в них? -
      узяли за глек по полтині.
      А дід - інвалід без зубів та без ніг -
      дивився прохально у спину.

      «Бажаю вам щастя», - сказав я йому. -
      «Яке ще там щастя, у біса!..»
      Ми випили з ним, позітхали в диму,
      і тут він раптово завівся.

      «А що мені, - каже, - ця влада дала
      за зуби мої та за ноги?
      А справ - достобіса: нап’єшся зі зла -
      і куксами риєш дороги.

      Ех, ноги були б - так я більше би встиг
      оббити конторських порогів!
      Хоч скутки, гадаю, - такі ж, як без ніг, -
      були би так саме завбогі».

      «Що треба тобі?» - я спитав старика. -
      «Не так вже й багато, хлоп’яго:
      щоб - бог з ним, з ЦК, - але хоч би ЧеКа
      колись-то звертала увагу...»

      (2013)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    64. Ми шукали дорогу за Вегою
      Із Володимира Висоцького

      Нам мигтіли зірки з порожнечі,
      й ми за Вегою йшли крізь льоди...
      Так чому тільки ніччю вчиняємо втечі,
      так чому нас вистежують скрізь і завжди?

      Це тому, що везли нас в телячих вагонах,
      це тому, що спеклися вуста від проклять,
      це тому, що в бараках жили безвіконних,
      і уже наші очі від світла болять.

      (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    65. Сіяльник
      Із Олександра Пушкіна

      Свободи сіяльник самітний,
      до зірки став я на ланах;
      із чистим серцем, беззавітно
      по бур’янистих борознах
      я розсипа́в живе насіння -
      та дурно тратив час і вміння,
      ріллею марно я пропах...

      Годуйтесь, вкоськані народи!
      Вас не розбудить честі гук.
      Навіщо стадам дар свободи?
      Хай пестять вовну та курдюк.
      Планида їхньої породи -
      ярмо зашийне та канчук.

      (2014, 2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    66. Прощай, Росіє
      Із Михайла Лермонтова

      Прощай, замурзана Росіє:
      земля рабів, панів, юрод,
      вожді, облудні, як повії,
      й завжди їм відданий народ.

      Надіюся позбутись скоро
      твоїх вояків-злодіюк,
      твого зло-заздрісного зору
      й обіймів загребущих рук.

      (2014)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    67. Мар’єчка
      Із Володимира Висоцького

      Ніби чорний день оцей, Мар’єчці змеркнути,
      зірваною квіткою зав’ядати -
      як забрали милого в рекрути, в рекрути,
      як потрапив суджений у солдати!

      Горницю замкну свою - темною, тихою,
      роки довгі проведу самотою.
      Нахилюсь над озером вільхою, вільхою, -
      видивлюсь, як в дзеркалі, що с тобою.

      Раз у раз здіймається над шляхом курява,
      можеш опинитися ти абиде...
      А солдатська доленька - згублива, згублива:
      що, як в битві смерть тебе не обійде?!

      Квіти на гільце собі виберу повагом,
      і вінок вив’язую день при дні.
      Збережу для милого з посагом, з посагом
      косу нерозплетену - в сивині.

      Закружляє перстень мій, в келишок вкладений,
      навіщує милому довгу путь...
      Хай доконче збудеться гадане, гадане,
      хай вернеться суджений будь-що-будь!

      (2010)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    68. У шпиталі
      Із Володимира Висоцького

      Жив при мамі я, при таті, -
      виріс видний, не зачах.
      А тепер я - в медсанбаті,
      весь сповитий, у бинтах.

      Що нам слава, чи русява
      найгарніша з медсестер!
      Вмер сусіда мій, що справа,
      той, що зліва, - ще не вмер.

      І от якось серед ночі
      той, що зліва, крадькома
      враз мені промовив: «Хлопче,
      в тебе ж - он, ноги нема!»

      - Як же так! - кричу русявці. -
      Він, мабуть, пожартував!
      «Ми відріжем тільки пальці», -
      лікар так мені казав...

      Та сусіда мій, що зліва,
      безупинно хихотів,
      навіть марячи - глузливо
      все про ногу говорив:

      для калік, мовляв, недужих -
      де і жіночку знайти?
      Глянь на себе, хворий друже,
      із здоровим глуздом ти!

      Якби був я більш рухливий,
      міг злізати з ліжка вниз -
      я б сусідові, що зліва,
      просто горло перегриз!

      Умовляв сестру русяву
      показати, чим я став...
      Жаль, що вмер сусіда справа, -
      правду б він мені сказав.

      (2010)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25
      Самооцінка: 5

    69. Повернення
      Із Володимира Висоцького

      Стільки довгих верстов крізь запеклі бої
      я пройшов зі своїм батальоном,
      а додому мене - за заслуги мої -
      санітарним везли ешелоном.

      Від попутки зробив перший крок -
      й занімів, біля хвіртки заклякши.
      А над дахом, із комину - звичний димок
      підіймавсь ніби якось інакше.

      Не дивилися вікна у вічі мені,
      і немовби посупилась хата,
      і хазяйка - майнула тихцем у вікні,
      та не вийшла зустріти солдата.

      Пси цепні - аж заходились вже.
      Я пройшов через двір до порога,
      зачепився у сінях за щось за чуже,
      двері шарпнув - ослабнули ноги.

      Там на місці моєму сидів за столом
      самовпевнений інший хазяїн.
      І хазяйка при ньому, й вечеря - з вином,
      і колиска видніється краєм.

      Це виходить, що поки у бій
      я ішов кожний день без спочину,
      він усе переставив у хаті моїй
      і по-своєму все перекинув.

      Ми ходили під богом, - під богом війни,
      артилерія нас накривала,
      тільки кулі у спину - страшніші вони,
      тільки зрада - до серця дістала.

      Я себе в попереку зігнув,
      кулаки заховавши в шинелі:
      «Вибачайте, добродії, що завернув
      мимохіть до чужої оселі».

      Мов, любові та згоди вам, й довгих років,
      й щоб завжди на столі - паляниця...
      Ну, а він - навіть вухом на це не повів,
      ніби так воно все і годиться.

      Я тремтіння в колінах зборов,
      причинив тихо двері до хати, -
      тільки вікна відкрились, коли я пішов,
      й подивилися вслід винувато.

      (2009)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    70. Лист перед боєм
      Із Володимира Висоцького

      П’ять хвилин до атаки,
      значить - знову під танки,
      знову чути розривів концерт...
      А бійцю молодому
      принесли он із дому
      невеличкий блакитний трикутний конверт.

      І журба в серці тане,
      коли пише кохана
      чи батьки - до солдата свого...
      Та даремно, видати,
      поспішили віддати
      парубчині до бою листа отого.

      Там всього і стояло:
      «Ти даруй, що мовчала,
      заважке це чекання та плач...
      Відлітають лелеки,
      і я їду далеко,
      ти ж - спокійно воюй, й коли можеш - пробач.»

      З першим громом над полем
      хлопець викрикнув з болем:
      «Листоноше, ти що мені дав?
      За два кроки до смерті
      у простому конверті
      я смертельне поранення раптом дістав!»

      І назустріч гарматам
      він повстав з автоматом
      під осколків тужливий мотив...
      Й над Сурою своєю
      він обнявсь із землею,
      тільки клапті листа довго вітер крутив.

      (2009)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    71. Втеча
      Із Володимира Висоцького

      Був безглуздий ривок, -
      серед білого дня:
      з лав убік зайвий крок -
      і вперед навмання.

      І почовгали двоє,
      не вчуваючи ніг, -
      на очах у конвою
      та убрід через сніг.

      І от вже стрій покладений взірцево
      під стукіт «Дружби», старої пили,
      і влаштували свячення свинцеве
      з ожилих врешті вишок три стволи.

      І лежала юрма,
      в сніг ввіткнувши носи,
      а за нами двома -
      скаженіючі пси.

      Не відомо про жалість
      кулям в чорних стволах!
      Ми на мушках звивались,
      наче як на колах.

      Нам треба б відірватися на схилі,
      та вище - з вишок - вирішать за нас:
      там у стрільців ми сіпались в прицілі, -
      смішні ляльки на нитках сяйних трас.

      Хоч би знати, хто стрівсь,
      з ким у путь я майнув,
      з ким рискнути пустивсь,
      з ким померти рискнув!

      Начеб, мав його знати...
      Трохи стямився я
      і промимрив: «Як звати?
      Скільки строку? Стаття?»

      Але дарма: його уже безноса
      перехрестила чергами двома.
      А я втікав й гадав: чи прорвемося? -
      не враз помітив, що його нема.

      Я - до нього: мовляв,
      чом ти гаєшся десь?
      Ну, а він - ницьма впав
      й витряс мозок увесь.

      Пройняло! - тілогрійка
      всохла вмить на мені:
      ох і б’є трьохлінійка, -
      прямо як на війні!

      До болю я в каміння вп’явсь руками:
      коли собаки близько - зупинись!
      Пси покропили кригу язиками
      і, мозок той злизавши, розбрелись.

      І так гірко чомусь,
      хоч не сват і не друг...
      Я піднявся, дивлюсь -
      вертухаї навкруг.

      Пхнули труп: «Що вже з нього?
      Просто падаль якась.
      Гроші йдуть за живого,
      а за вбитого - зась».

      Ми йшли у зону разом, - аж до входу,
      а там - дістане кожний свій урок:
      конвойні - за спіймання нагороду,
      а я - за втечу відповідний строк.

      Я спочатку грубив,
      потім вже - перестав.
      Цілий взвод мене бив -
      два рази знемагав.

      Що той світ? - все знайомо,
      такий самий режим:
      вріжуть тут - я на тому,
      вріжуть там - я на цім.

      Я гонором не став їм дозоляти, -
      буває, лижуть п’яти гордії;
      пішов лизати рани в «лизолятор» -
      не зализав, ось шрами всі мої.

      Нам би слід - вздовж ріки,
      він був теж не з незграб, -
      щоб стрільцям - не з руки,
      щоб собакам - не з лап!..

      Ось і казці кінець,
      як звір біг на ловця,
      і як зрізав ловець
      втікачу пів-лиця.

      ...Усе вже в трубах, й перекриті крани,
      от тільки - ніччю виють та гудять.
      І треба солі сипати на рани:
      щоб пам’ятати - хай вони болять!

      (2011)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    72. Матінко, давай ридати...
      Із Володимира Висоцького

      Усе позаду - КПЗ й нарсуд,
      і прокурор, і судді з адвокатом.
      Тепер я жду, тепер я жду - куди пошлють мене на труд,
      куди пошлють мене робити за безплатно.

      Матінко, давай ридати,
      міркувати та гадати,
      куди, куди мене пошлють;
      матінко, давай ридати...
      Втім, мені уже плювати,
      куди, куди мене пошлють.

      У Воркуту посилки довго йдуть таки,
      у Магадан - так само, зрозуміло.
      А там же всі, а там же всі - злочинці, суки та вовки,
      мені не бачити ніколи тих посилок.

      Матінко, давай ридати,
      міркувати та гадати,
      куди, куди мене пошлють;
      матінко, давай ридати...
      Втім, мені уже плювати,
      куди, куди мене пошлють.

      Аж ось вчуваю я: по мене йдуть.
      Відкрили двері, сонного забрали -
      і ось тепер, якраз тепер - мене кудись-десь повезуть,
      а от куди - ізнов, паскуди, не сказали.

      Матінко, ізнов ридати,
      міркувати та гадати,
      куди, куди мене пошлють;
      матінко, ізнов ридати...
      Втім, мені уже плювати,
      куди, куди мене пошлють.

      І ось - вокзал: конвой спиняє гам,
      у них - гвинтівки, і багнети гострі...
      Нас, кажуть, шлють туди, де правлять роги козам - й парубкам,
      кудись на Кольський, буцімто, півострів.

      Матінко, ізнов ридати,
      міркувати та гадати,
      куди, куди мене пошлють...
      Матінко, скінчай ридати,
      починай тепер гадати,
      коли назад нарешті привезуть.

      (2013)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    73. Ізмолоду я викинутий з гри...
      Із Володимира Висоцького

      Ізмолоду я викинутий з гри,
      і мушу я шукати винуватця:
      був зраджений Христос у тридцять три,
      мене спіткало це - у вісімнадцять.

      Ісусу легше, - вірилось йому,
      що решта одинадцять - хлопці певні,
      а я - гадаю, ідучи в тюрму,
      чи зраджують всі друзі задушевні.

      (2009)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    74. Колискова
      Із Володимира Висоцького

      ...А колись, врешті-решт,
      буде казка синку:
      про нежданий арешт
      і розправу швидку,

      про блукання кружне
      втікача восени...
      Слухай, синку, мене,
      та дивись не засни.

      І у тебе в рідні -
      твого тата стаття, -
      та, що править мені
      за рідню все життя.

      Це - колишнє, авжеж,
      давня казка немов...
      Ти під неї заснеш -
      не будитиму знов.

      (2010)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    75. Попутник
      Із Володимира Висоцького

      Ох і рік був! Без жодної скрути,
      й веселіше життя стало, начебто, -
      та якось мені стрівся попутник
      у транзитному «Харків - Мукачеве».

      Він спитався: «Куди ви?» - «У Вінницю». -
      «Ну, так Вінницю ще й не видно цю!»

      А під лавою в мене - сулія,
      й запросив я його, як товариша, -
      за знайомство хильнути, за мрії,
      ну, й побачити, хто витриваліший.

      Бо дорога ще довга до Вінниці...
      «Не відмовлюся», - каже він на це.

      Не згадаю, хто перший зламався;
      він мені наливав аж по вінця,
      мій язик, як капшук, розв’язався,
      і забув я, де я, а де Вінниця...

      А проснувсь - оголошують: «Вінниця!»
      Й почалася тут чортовина ця.

      Потягнули мене вздовж перону,
      завели мене в камеру цяцею.
      Притягнули мене по закону
      за статтею - якась «агітація».

      Й залишився у них я, у Вінниці...
      Ох і Вінниця, - тільки дзвін в кінці.

      Утішав мене хтось із конвою:
      «І у таборі є українці...»
      Коли б знав я, хто їде зі мною, -
      він би зась би доїхав до Вінниці!

      Та живе він собі десь у Вінниці,
      а я тут сиджу, в домовині цій.

      Не гнівлюся на долю за себе,
      я спокутаю славу «огудника».
      Та мені до пітьми в очах треба
      отого знову стріти попутника!

      Тільки мешкає він десь у Вінниці,
      а круг мене тут - товсті стіни ці...

      (2010)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    76. Не забирайте мене із весни
      Із Володимира Висоцького

      Весна ще на підході,
      чекання у природі,
      але душа вже повна чимсь п’янким...
      Та враз прийшли за мною -
      з конвоєм, з конвоєм:
      «За спину руки, - кажуть, - і ходім!»

      Я так тоді просився в старшини:
      «Не забирайте мене із весни!..»

      До квітня промотали,
      зізнання вимагали;
      але я місяць дурня грав як слід.
      Та враз - як ніж у спину -
      забрали Катерину,
      і слідчий підвернув мене під спід.

      Я зрозумів, що зовсім я тону...
      Хоч краєм покажіть мені весну!

      І ось - путі, вагони,
      роз’їзди, перегони,
      і стук коліс вганяє у відчай.
      А за вікном зеленим -
      тополі та клени
      немовби шепотять: «Не забувай!»

      А з насипу махають пацани...
      Чому мене вивозять із весни!

      Я глянув Катрі в очі:
      «Тікаймо?» - «Ускочим!»
      «Ні, Катре, без весни мені - заріз!»
      Й сказала Катря: «Згода,
      свобода - так свобода!»
      І з нею ми вночі пішли у ліс.

      Так ось, так ось яка вона, весна!
      Так приязно зустріла нас вона...

      А через день усюди
      шукали нас паскуди,
      гарчали пси шалені із імли,
      по сліду нас здогнали,
      звалили, пов’язали,
      назад у табір в путах потягли.

      І стало зрозуміло тут мені:
      мене не буде зовсім у весні.

      (2009)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    77. Бодайбо
      Із Володимира Висоцького

      Ти пішла собі - й може, так і слід,
      й не зустрітись би знов, їй-бо,
      а мене - в товарний, і - ген на схід,
      до копалень цих в Бодайбо.

      Не шукатимеш мій на карті кут,
      й до батьків моїх - ні на крок,
      а мені - дарма: буду я отут
      мити золото за пайок.

      Рейки скінчились, стихнув стук коліс,
      зникла колія, бо - тупик.
      Тут завити би - та немає сліз,
      не добути їх з-під повік.

      Добре, хай вже так, - забувай мене,
      й що було у нас - хай це жарт,
      тільки добре ти пам’ятай одне:
      знов зустрітися нам не варт.

      Строк мій скінчиться, - я усе терплю
      й звідси вийду я, без облуд!
      Та за час, що тут я на нарах сплю,
      я забуду все будь-що-будь.

      Тут ліси кругом, - хто б такі пройшов,
      синизна така - так би й вив.
      А за спиною - всі сім тищ верстов,
      а попереду - сім років.

      (2009)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    78. Відповідь колишній
      Із Володимира Висоцького

      Авжеж, ми жити разом не змогли би,
      і що пішла - все правильно, ну що ж.
      А за вітання з святами - спасибі,
      і за привіти дякую також.

      А за харчі скажу тобі: напевно,
      в твого нового - теж не зайвий гріш.
      Тож яблука та сало - це даремно,
      хіба - цигарки, інше все облиш.

      Й не треба, не пиши мені про верби
      й засаджену береками межу, -
      у нас такі тут лісові резерви,
      що зовсім по тополям не тужу.

      Ти пишеш про нову кінокартину,
      що скрізь збирає тищі біля кас;
      але і тут народу - до загину,
      й кіно буває навіть і у нас.

      Все, поки наглядач не причепився,
      закінчую. Щастить тобі нехай...
      Михайло, твій колишній кровопивця.
      ...А знаєш що, Маріє, - приїжджай!

      (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    79. Мій строк не меншав...
      Із Володимира Висоцького

      Мій строк не меншав ніби, а зростав...
      Тепер за втечу додано недолі...
      Будь ласка, напишіть мені листа,
      як, хлопці, справи там у вас на волі.

      Що ви п’єте? У нас ніхто не п’є.
      У нас тут сніги, - холодно й волого...
      Будь ласка, напишіть про все, що є,
      бо тут не відбувається нічого.

      Мені тут ваша мріється весна,
      і ваші пики стали ще миліші.
      Як там Наталя? З ким тепер вона?
      Якщо сама - хай теж тоді напише.

      Мій всесвіт зараз - прикрощі та лють.
      Ваш лист в моєму пеклі - світла казка.
      Мені його, мабуть, не віддадуть,
      та все ж - ви напишіть мені, будь ласка.

      (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    80. В’язень
      Із Володимира Висоцького

      По мені кохана відсумує чесно,
      після мене друзі роздадуть борги,
      замість мене іншим явір прошелесне,
      і за мене, може, вип’ють вороги.

      Я не маю сонця, та бодай би - хвищі,
      і моя гітара - без струни.
      І не можна нижче, і не можна вище,
      і зірок не можна, і далечини.

      Вільно мандрувати - відібрали право,
      є лише два кроки до стіни.
      І не можна вліво, і не можна вправо,
      тільки й залишили - клапоть неба й сни.

      Сни про те, як вийду, як відчинять брами,
      як мені гітару віддадуть...
      Хто мене зустріне, чи усе - те саме,
      й що за спів розвіє в серці каламуть?

      (2009)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5