Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011)
|
Рубрики
/ Публіцистика
/ Публіцистика
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
А МАРКІВКА – ЯК МАКІВКА (продовження)
•
А МАРКІВКА – ЯК МАКІВКА
•
СЛЬОЗА СЛЬОЗУ НЕ ЗДОГАНЯ (роздуми та сумніви)
•
ОЗИРАЮЧИСЬ НАЗАД, У ПОЛІТИЧНИЙ МОРОК
•
ПОЗА МЕЖАМИ БОЛЮ
•
КРИВОЗБОЧЕННЯ
•
РЕГІОНАЛЬНЕ «ВІДРОДЖЕННЯ»
•
ПОЕТ ІЗ БОЖОЇ ЛАСКИ
•
ЛІТОПИСЕЦЬ СЕЛЯНСЬКОЇ ДОЛІ
•
КРУГЛИЙ СТІЛ
•
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
•
ЩО Ж ДАЛІ?
•
РОЗДУМИ НАПЕРЕДОДНІ МОГО ЮВІЛЕЮ
•
ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ ЛЕГЕНДИ
•
ТАК ВОРОГИ, ЧИ, МОЖЕ, УСЬОГО-НАВСЬОГО «ВОРІЖЕНЬКИ»?
•
«НЕДОБИТКИ», ЧИ «ПЕРЕМОЖЦІ»?
•
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
•
ДРУЖБА – ДРУЖБОЮ…
•
ПОБІЖНІ РОЗДУМИ ПРО НЕПЕРЕБУТНЄ
•
СПРОБА РОЗВІНЧАТИ МІФ ПРО «ДИКОПОЛІСТЬ»
•
ОКРУШИНИ ДУМОК, ОШМАТТЯ ПОЧУТТІВ
•
ЖИТТЯ: СИСТЕМА І ХАОС
•
«ВІКТОРІАНСЬКА» ЕПОХА: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ
•
ФЕНТЕЗІ НА ТЕМУ ПОВАЛЬНОГО РОЗВАЛУ
•
ВСЕ ТА Ж ГАРБА З ТОГО Ж ГОРБА
•
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ПЛЮС-МІНУС
•
БАЙСТРЮКИ РУСІ-УКРАЇНИ
•
ТАКИЙ СПЕКОТНИЙ СЕРПЕНЬ
•
СЛІДАМИ ІГОРЯ СВЯТОСЛАВОВИЧА (Післяслово до «Слова»)
•
ВІД СЕЙМУ – ДО СУЛИ, І ДАЛІ – ДО ЛУГАНІ
•
ВІД СІВЕРСЬКОГО ДІНЦЯ ДО СІВЕРСЬКОГО СЕЙМУ
•
ВІД ЕПІЦЕНТРУ – ПО СПІРАЛІ
•
У СВАТОВІМ СВІТАЄ УКРАЇНА
•
НЕХАЙ ТОБІ ЛЕГКО ГИКНЕТЬСЯ ПРИ ЗГАДЦІ
•
ВІН ДВЕРИМА НЕ ГРЮКНУВ…
•
ТЕ, ЩО НЕ ЗАБУВАЄТЬСЯ
•
ВЕЛИКИЙ ХАРАКТЕРНИК
•
НА САМОТІ З САМИМ СОБОЮ
•
ДОБРІ МОЇ ХРЕЩЕНІ БАТЬКИ
•
МЕНТАЛЬНІСТЬ
•
ЛОЗУНГИ ТА ГАСЛА
•
ДЕБАТИ НЕВІГЛАСІВ
•
В ОКРЕМІЙ РЕГІОНАЛЬНІЙ РЕЗЕРВАЦІЇ
•
ВОЛАЮ З ПУСТЕЛІ – ПОЧУЙТЕ!
•
КРОК ВПЕРЕД І ДВА – НАЗАД
•
СЛАВЕТНІ БРЕЖНЄВСЬКІ ЛІТА
•
ЩО В КИЄВІ – БУЗИНА, А В ЛУГАНСЬКУ – ДІДЬКО
•
ВЕЛИКИЙ ЧАС ПОКУТИ
•
ПЕРЕДЧУТТЯ АПОКАЛІПСИСУ?
•
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
•
ЧИЙ МИКОЛА, КОТРИЙ – ГОГОЛЬ?
•
ЧОМУ Я ПИШУ?
•
ДУША РАЮ ХОЧЕ
•
ЯЗИК МІЙ – ВОРОГ?
•
ПОМСТА ДИКОГО ПОЛЯ
•
ДРАБИНЧАСТІ «МІНУСОЇДИ»
•
ЗВИЧАЇ, СТОСУНКИ, ХАРАКТЕРИ…
•
ВІЧНИЙ ОПОЗИЦІОНЕР
•
КОАЛЯНТИ-ДУЕЛЯНТИ
•
ЧАС ВЕЛИКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ
•
НАВІКИ – РАЗОМ!
•
ЗВІДКИ ПІШОВ І ХТО Є ЗІНОВІЙ ГУЗАР
•
ЗНОВ ПОЇЗД ВІДІЙШОВ
•
ТАМ, ДЕ Я НІКОЛИ НЕ ПЛАКАВ
•
ВУЗЛИКИ В ПАМ’ЯТІ
•
ТАМ ВИТОКИ МОЇ
•
Я – ТАКИЙ…
•
ТАКИЙ ВУЗЬКИЙ СВІТ
•
ТА НЕХАЙ СОБІ ЗАЗДРЯТЬ
•
СПРАВЕДЛИВІСТЬ ТАКИ Ж Є
•
СЛОВА, ЩО ЗАПАМ’ЯТАЛИСЯ
•
РОМАНТИКА МАНДРІВ
•
РОЗДУМИ ЗНІЧЕВ’Я
•
«РЕКВІЄМ» ПО ВТІКАЧАХ
•
ПРОВАЛЕНА РОЛЬ
•
ПРО ІМПОТЕНЦІЮ ТА ІНТЕРВЕНЦІЮ
•
ПОЗАРОСТАЛИ СТЕЖКИ-ДОРІЖКИ
•
НЕЗАБУТНЄ ПОБАЧЕНЕ
•
ЛЮБЛЮ-ОБІЙМАЮ ВСІХ
•
КУДИ ПЛИВЕМО?
•
ПРО СЛАВУ І НЕСЛАВУ СВОЮ І НЕСВОЮ
•
ДЕЩО ПРО ЖУРНАЛІСТИКУ, І НЕ ТІЛЬКИ ПРО НЕЇ
•
Я ТАК І НЕ СТАВ СВОЇМ
•
ХТО ТУТ ПЕРШИЙ?!
•
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
•
САМІ СЕБЕ НЕ ЧУЄМО
•
БУЛИ, Є І БУДЕМО!
•
ЖЕРТВИ ПЕРЕМОГ І ПОРАЗОК
•
«ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ» НЕСАМОВИТИХ «ПАТРІОТІВ»
•
ЩО СПАЛО НА ДУМКУ
•
ВИЛЮДНЮЄТЬСЯ СВІТ
•
Я З ТАКОЇ ГЛИБИНКИ
•
ЗУСТРІЧІ БЕЗ ПРОЩАНЬ (Частина друга)
•
НАРОД МУДРІШИЙ ВІД ВАС*
•
ЕПОХА БЕЗПАМ’ЯТСТВА
•
ІРОНІЧНИЙ РОЗДУМ З ПРИСМАКОМ ПЕЧАЛІ
•
СКІЛЬКИ КОШТУЄ ТЕ, ЧОМУ НЕМАЄ ЦІНИ?
•
ЛУГАРІЯ – КРАЇНА КРАЙНОЩІВ
•
ЗАМІСТЬ САМОСПОВІДІ
•
ЗУСТРІЧІ БЕЗ ПРОЩАНЬ (продовження Частини першої)*
•
НАКИПІЛО НА ДУШІ
•
ЗУСТРІЧІ БЕЗ ПРОЩАНЬ (літературні спомини)
•
ПРАВДА І «ЛЕГЕНДА» ПРО САМОГО СЕБЕ
•
УКРАЇНСЬКА ТРАГЕДІЯ
•
БУТИ — НАРОДОМ!
Переглянути всі твори з цієї сторінки
СПОГАДИ МОЇХ ЗЕМЛЯКІВ
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Україну в єдину державу намагалися об’єднати старокиївські князі та середньовічні козацькі
На жаль, будь-які мої коментарі з приводу тогочасних подій будуть запізнілими та сухими бе
Епоха Кучми, підпертого Медведчуком та Януковичем, в’їлася в мої терплячі печінки такою ір
Я всього набачився у своєму житті: зрад, підступів, словоблудства і криводушності, отож ме
Сватівські маргінали-регіонали переписують історію рідного краю. Перевертають усе з ніг на
Микола Твердохліб утвердив себе на землі тим, що все життя будував – на Півночі, у Дагеста
Хата пасічника і літописця Івана Васильовича Дробицького віртуально доживає віку в самісін
Сидимо невеличким гуртом за круглим, як і все досконало-викінчене на цьому світі, столом н
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: д
А народ – не канат: д
Випхали майже нейтрального та в міру компромісного Москаля; догризли ненависного (бо – гал
Був у нас «батьком нації» лицемірний золотоуст Кравчук. Слава Богу, недовго. Був недорікув
Прийнято вважати, що їх вигадує народ. Не на порожньому, зрозуміло, місці – як відгомін як
Є категорія людей: раби від народження і до смерті. Рабство в них у крові – воно проявляєт
У Луганську мені з кожним роком стає все самотніше й сумніше. Найщиріші друзі, не попрощав
Уже ніби й попрощався з рідним краєм: відвідав Суми, Глухів і Путивль; проїхав сонну Маркі
Колись у мене було багато друзів. Я їх по-своєму любив, ділився з ними найсокровеннішими д
Петро Скунць, безумовно, видатний поет європейського, а може, і світового рівня. До нього
Земля луганська, у яку я мимоволі вріс глибоко та надовго, насправді не така вже й задикоп
Мої масштаби надто завузькі, аби мислити глобально та планувати щось монолітне. І хоча я ж
Нарешті зібралися провідати свого старшого колегу-письменника й духовного наставника Микит
«Вікторіанська», бо заправляють усім два Віктори (Медведчук, який міг би скласти «тріо», д
Великі й непідкупні уми світового масштабу передрікають беззаперечне й безумовне зникнення
Ні сну, ні спочинку не знають «батьки» й «матері» нації – щиро страждають: як там дорогесе
Ще в ранній юності, живучи то на архангельській Півночі, то в казахстанській Караганді, я
Коли в них запитують, хто вони за національністю, звідки родом – відповідь звучить одна: «
Насправді спека окупувала південно-східні регіони України ще в другій половині липня, коли
Вихоплююся із обридлого по самісіньку маківку застійно-засмагованого обласного Луганська,
Про Батурин і Конотоп, Ромни і Пустовійтівку я напишу трохи пізніше, коли враження відстоя
От і визріло задумане давно: ми їдемо на північ Слобожанщини, у сіверські землі, овіяні сл
Моєму верхосульському селу Марківці, уважають місцеві краєзнавці, щойно виповнилося 340 ро
Ще не так давно я висловив своє категоричне:
– У Сватовому України більше, ніж у столичном
– У Сватовому України більше, ніж у столичном
Що я знав про Володимира Володимировича Просіна, ну, скажімо, до травня дві тисячі другого
Перебираючи свої чернетки, я натрапив на вірш-експромт, написаний влітку вісімдесят четвер
З усіма, про кого моє коротке спогадання, я зустрівся в різний час – у Сватовому, куди при
Дорогий моєму серцю Микола Назарович був особливий: не з глини виліплений, як усі ми, гріш
Дуже хороша звичка – щодень або хоч двічі-тричі на тиждень занотовувати в кишеньковий запи
Мій хрещений, дядя Коля, був єдиним шофером єдиної «полуторки» у цілій окрузі. Він катав у
– Чого жадаєте, пане-товаришу?
Пан-товариш просить водиці.
Пан-товариш просить водиці.
Я – абориген і автохтон з луганської діаспори, а точніше з «регіональної» резервації, вихо
Мовознавців професійних у Луганську не так вже й багато, і «пасуться» вони здебільшого на
За чотири десятиліття Луганщина стала мені майже рідною: я тут жив, працював, тут зустрів
Хто знає, скільки мільйонів убієнних і замордованих волає до нас, поки що сущих, однак уже
Я не про відомий і колись популярний в Одесі шлягер. Про наш український політичний поступ
О, в ті далекі, вовіки незабутні, нев’янучо-нетрухлявіючі сімдесяті життя в тополинім Луга
Той київський Бузина вже ославився на весь україномовний і україномислячий світ. Уже й озн
Нарешті сталося: утворився несподіваний для всіх тріумвірат! Перевчений соціаліст-поет, не
Влада на горі не знає, що і як робити. Підвладні їй на нижчих щаблях рівняються на незнайо
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, у
Дорогі російськомовні українські громадяни! Вивчайте, будь ласка, нашу мову, і не тому тіл
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для
Втомився я, та не від світових проблем, як неодноразово заявляв у своїх одноразових віршик
«Прив’яжи язика, – неоднораз радили мені досвідчено-умудрені, – мовчи тихіше води й нижче
Це не казка, не легенда – бувальщина. Страшна до того ж.
Вдивімося в шовково-ковилову заку
Вдивімося в шовково-ковилову заку
Відомий багатьом вислів: «Коли в Москві відтинають пальці, у Києві відрізають руки». Я оце
Якщо у Львові я розігрівався та ніжився маленькою полтавсько-сумською галушечкою в міцному
Я, можна сказати (і скажу!), вічний опозиціонер. Твердо опоную рідній дружині, богоданому
У сценарії – невідомий широкому загалу вузько-клановий план-задум; розвиток сюжету – у кар
Чесно кажучи, сучасні політики в Україні вже всім добряче набридли: кидають пустопорожні с
Якщо й було воно насправді, оте билинно-пісенне, забелетризоване братніми совєцькими літер
Княжий Львів – істинний український П’ємонт. Заснували його і правили тут рідні князі-патр
З дня виходу першої книжечки роздумів «Опісля присмерку» минуло чималенько часу – мені бул
Мені йшов другий рік, коли ми переїхали з Рудки, де на початку війни згоріла наша хата, до
Земля не холодна. Я тупцяю босими ноженятами, аби геть не замерзнути. Сивий дідуган попере
Останні роки мене все частіше кличуть до себе моя обміліла та заросла буйними очеретами Су
Державна машина переїхала мене – слава Богу, не розчавила! Але ж боки пом’яла добре – і пе
Яким безмежно широким був світ у дитинстві, коли все вертілося навколо нашого комунівськог
Дивні люди – заздрять мені! Ой, немолодому вже, ай, невиліковно хворому. Напівсамотньому й
Чи була коли-небудь справедливість у світі?
На історичний досвід свідомо не посилаюся – ск
На історичний досвід свідомо не посилаюся – ск
Меланія Михайлівна, моя незабутня вчителька української мови й літератури в п’ятому-шостом
Трирічне хлоп’я, магелланівським вірусом уражене, відбилося від степового хутірця й босоні
Найкращі, бо не скупі, росіяни розсіяні по несходимому Сибіру, у міжгір’ї Алтаю та Саян, п
«Кращі з кращих» покинули рідні барліжжя і втекли в близьке й неблизьке зарубіжжя. Тут бул
Жив на світі хороший хлопець: високий, плечистий, вродливий лицем та ще й талановитий. Лиц
Не плачте, рідні пенсіонери, за вареною ковбасою по два карбованці двадцять копійок за кег
Руйнуємо Україну – аж гай шумить!
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’
За великого життя мені довелося побачити багато всього – хорошого і поганого. Деякі картин
Сербія для Балкан – те ж саме, що Росія (Московія) для Азіопи. Я не фаховий історик, однач
Чиясь недобра воля, чи гірка іронія долі: закинутий на самісіньку бистрину весняного Дніпр
Північний сусіда любить нас покірними й догідливими, «цінує» нашу гостинність і щедрість,
Воістину: друга найдревніша професія на землі – журналістика. Друга – після проституції.
П
П
Луганськ, відверто кажучи, я не люблю. У ньому не знаходжу аніжоднісінького затишного куто
Первозданного у нас і прапервісного – ковила та воронці, байбаки та ще, може, хохулі. Шумл
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випив
Ми не чуємо один одного! Уловлюємо окремі слова (російські, українські, суржикову мішанину
Чому в Луганську так мало природньоукраїнського і, якщо ширше, властивоєвропейського?
Перш
Перш
«Потрійні» президентські вибори ми заледве пережили. Кожному хотілося свого, і всім прагло
Так звані «національно-патріотичні сили на південному сході України» синхронно забаламкали
Не планую звечора нічого, бо не впевнений у тому, що зможу вранці встати з ліжка, – зі здо
– Христос воскрес!
– Воістину…
– Воістину…
Народився я, за розповідями бабусі Уляни, у холодному й сніжному січні сорок другого року
Я був соромливим сільським парубчаком, знехотя працював на різних колгоспних роботах, а ві
Як громадянин держави Україна, ветеран праці, член республіканської партії «Собор» я відве
Відомим є афористичний вислів: рукописи не горять! Не згоріли «Слово о полку Ігоревім», «І
Серпоносні й молоткоподібні, які свого часу не склали іспит на «павликів морозових», уже в
Чому в нашій країні йде постійне та неухильне зростання цін?
Бо це комусь потрібно.
Бо це комусь потрібно.
Лугарія (у просторіччі – Луганщина) в офіційних документах державної ваги обов’язково розш
Це не перша моя автобіографія, але, думаю, уже остання. Значно розлогіша від попередніх, в
Шістдесятого року, ще проживаючи в рідній Марківці на Сумщині, я надіслав кілька віршів до
У киплячому розвої колективізації «великий вождь і учитель» кинув у народ сповнену єзуїтсь
ЧАСТИНА ПЕРША
Мені здається, що жоден у світі поет не спромігся написати своєї дуже правдивої, доконечно
Уже старий і сивий, жорстоко «умудрений» життям, дивуюся: та як же вдалося моєму роду-наро
Ніколи ще жодної статті не писав із таким пекучим болем, із таким душевним сум’яттям і з т