Стигне в раннім осіннім смерканні
Переповнений тишею двір, -
Яскравішає швидко сіяння
Неймовірно привабливих зір.
Безнастанно вглядаюся в небо
І вслухаюся в шурхоти трав,
Бо спокою немає без тебе,
Бо з душі не зникає жура.

Споглядає холод крізь Віконце…
То чатує, хитрий, за дверми
Лізе, як завжди, поперед Сонця
Наче розпаскудилися ми…
Правда, є питання, як без нього?
Грішником і хай не обізвуть
Не чіпляюсь, лиш благаю Бога
Підсказати й виправити суть

А запах твого парфуму -
Гіркий, наче стигла осінь.
Настукує дощик: "Думай!"
Стою на твердім порозі.

Цей запах твого парфуму -
Мов цукор на мармеладі.
Та й справа яка до суму

Так як риба гниє з голови, так і людина починає хворіти від нервів. А воно так і є. Старі люди недаремно кажуть, що всі хвороби від нервів. Рознервувався – зламав ногу. Добре, що не собі, а сусіду. Рознервував жінку: побила, ще й із хати в

Пахне туманним
Золотом просинь.
Осінь…

Сонця з-за хмари
Не видно досі.
Осінь…

Під тихий шелест ніжних крапель дощових
Так добре мріється й чекається на краще.
Приворожить, заколисає, поведе за думку-нитку в сни,
Щоб забуття вточило вік по краплі.

Розірве нитку провідну то гуркіт грому, то спалах блискавиці.
Немає спокою, зач

Згубись, нікель-гріш
На теренах цупкіших
Котися за мріями — на інший бік

Щоби тільки мені саме того
Тендітного дня дзвінким
Потягом білих богів з-за обрію
Прибути неспішно сміливим звіром

У своїм дико-форматі —
Ви гарнюсінька нікчема…
Зауважу — у квадраті.
Ви при розумі? Богема?
Я би вас не взяв задаром
Ви — зерно майбутніх бід,
Що дісталося нашару
Ось лице… чортяки міт…

Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
Болісно падать і знову підводитись,
Кричати зажурі: «Пріч!» і благати : «Провадь!»
Оце ж бо життя: ніщо, а якже задосить...
Вибігать за єдиним скарбом в пустині,
Стрибати в безодню за неповторним,
Аби після

Проснувся – і бачу туман за вікном
Та чую важке безгоміння, –
Не шурхає вітер по шибці листком,
Не сіється мжичка осіння.
Сухою імлою засмучений вид
Пробудження смуги світання, –
Знеможений мороком ранок поблід
І втратив мотив для звучання.

Я сподіваюсь, ви мене пробачите,
бо запізнився десь на пів життя.
Красуня-осінь звала на побачення
така наївна, грішна і свята.
Ми заблукали на задвірках пристрасти,
згубилися у вирі почуттів.
Коли ж устигли з листопада випасти,
де до нестями я те

Сидить Сатана та й дума, як би відомстити,
Всякі кари вигадує тому найлютіші.
Надіями захопити й замучити тішить,
Що зумів його не лише отак обдурити,
А й корону відібрати й крила відрубати.
Позбавив його можливості на небо літати.
Тож надумався і в

не від газманова почує
про костю та його баркас
багато хто у довгих чергах
до кас

тут не париж чого вмирати
і ця ж турбота за Творцем
хапай рюкзак і до платформи

Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
Не вартими паперу, на якому пишуть,
Причастями, молебнями й іконами
Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.

Те місце, де родився і живеш,
Найкраще в світі, найдорожче серцю.
Любов на все життя ти бережеш,
Тут джерело єдине і кубельце.

Одещина - мій рідний отчий край,
В якім живуть прості і щирі люди.
Є синьоокі ріки тут: Дунай

Якби росіяни зробили з путіним те, що румуни зробили з Чаушеску, то росія змогла б сягнути хоч би рівня Румунії. Росія – країна з величезними територіями, що населені людьми з величезними територіальними амбіціями. Проте переважна більшість територій