Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ярослав Чорногуз (1963)
Хто болото України очищає від жабів,
Й виганяє дух мертвотний із зацькованих рабів,
Хто дає, не рве, не просить,
Людям хто дітей приносить -
Її символ, ні, не туз -
Птах могутній - Чорногуз!


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Ховає
    Ховає вечір кольори,
    Вже сонце зникло з виднокругу,
  •   Не ревнуй до осені, кохана
    Усміхнувся нам багряний ранок,
    Сяє день привітно золотий.
  •   Осінні рефлексії
    У графськім парку листя намело,
    Холодний вітер щипле змерзлі віти,
  •   Усміх бабиного літа
    Ніби літо бабине всміхнулось,
    Ніжно сонце глянуло з-за хмар.
  •   А кохання цвіте (пісня)
    День весни новий лікує рани
    Лагідніє небо голубе.
  •   Осінні марення
    В саду прекрасному моєму
    Заснула осінь чарівна.
  •   Чого сумую?
    Питаєте, чого це я сумую?
    Бо самота навколо, самота.
  •   В обіймах матінки Природи
    В обіймах матінки Природи
    Люблю душею я цвісти.
  •   Осіннє видіння
    Майнули ген жовтаві коси,
    Сяйнули очі на виду.
  •   У тихім герці
    Ще борюкає осінь літо,
    Ховає спеку у кущі.
  •   Осінній сон (медитація)
    Я в тишу цю утік від світу --
    Душа запрагла чистоти.
  •   Після тривалої розлуки
    Природо люба, здрастуй знову,
    Як скучив я, немає слів.
  •   Благання до сонця
    Набридло вже спекотне літо,
  •   Танець ендорфінів (корона сонетів)
    І (ХІV)
  •   Молитва долі
    О доле, не згаси мою любов,
    Щоб небеса дощем не голосили.
  •   Душі цвітіння
    І
  •   Майже все - у шоколаді
    Я земляків своїх любити радий,
    І у чужій, і в рідній стороні.
  •   Дощова ностальгія
    Знов нагаї розжареної днини
    Ударами своїми обпекли.
  •   Краса на попелищі
    І
  •   Поетів пощадіть, о Музи...
    Мов досконало -- майстер-золотар
    На склі чи дереві -- твоє обличчя --
  •   Краса на попелищі
    І
  •   Освідчення
    Ніколи я не знав такого щастя,
    З роками усе більш тебе люблю!
  •   Чуттєвий шал (вінок сонетів)
    І
  •   Небеса кохання (пісня)
    Ти була красива, наче юна Геба*,
    Як у поцілунку ніжному злились.
  •   Кров кохання (вінок сонетів)
    І
  •   Пісня про Вінницю
    Понад Бугом-річкою — міраж,
    Видивом розкинулись Кумбари*.
  •   Наснись мені, кохана мамо (пісня)
    Наснись мені, кохана мамо,
    Хоча б словечком обізвись…
  •   А кохання цвіте (пісня)
    День весни новий лікує рани
    Лагідніє небо голубе.
  •   Любовна гра (вінок сонетів)
    І
  •   Кохання королів і поетів (вінок сонетів)
    І
  •   Королеві Муз
    Гадаєш ти, що все уже скінчилось?
    Розбиту чашу вже не склеїш, ні?
  •   Розмір має значення
    До смурного віршаря
    Знов прийшло нещастя…
  •   Вітер натхнення (вінок сонетів)
    І
    Світи, місяченьку,
  •   Музика кохання (вінок сонетів)
    І
  •   Німіють щастя висі неозорі (вінок сонетів)
    І
  •   Шлях на Парнас
    І
  •   Щастя дивогра (вінок сонетів)
    І (ІІ)
  •   Твоя душа
    І
    ,
  •   Свято кохання (романс-вальс)
    Пестощі, пестощі, пестощі губ
    Лагідні лестощі любим* навзаєм.
  •   Презентація тритомника
    Запрошую на 20-те грудня, середа, 15-00, Музей літератури, Богдана Хмельницького, 11. Презентація тритомника Ярослава Чорногуза, присвячена його 60-річчю від дня народження.
    У програмі виступи письменників, артистів. Поезія музика, декламація віршів. Ведучий Голова НСПУ - М.Сидоржевський.
  •   Диво неймовірних чар
    І
    Твоя душа - як бісеринки-зорі,
  •   Дивлюся на двір я*
    Дивлюся на двір я,
    Та й думку гадаю,
  •   Краса і омана
    Дні коротшають дедалі
    І уже без вороття,
  •   Сонет вдячності або уклін землі Франка і Дорошенків
    Я Дорошенка став лауреатом,
    Сонетів не читав раніш його,
  •   Коханій
    Твоя душа - як бісеринки-зорі,
    Еолової арфи щемний дзвін.
  •   Реквієм прощання
    Мій перший день пенсіонера
    У ботанічному саду.
  •   Присмерковий сад
    Тріщить вогонь війни ген-ген за небокраєм,
    І сиві пасма він пускає в небеса.
  •   Геній доброти
    А я уже пробачив їх усіх -
    Тих, хто мене словами розіп'яли.
  •   Суть справедливості
    Буває, вип'єш й душу розтина...
    Проллється слів тоді лайливих злива.
  •   Розколовся цей світ, як горіх
    Скоро листя додолу впаде,
    І поволі сивіє, жовтаве.
  •   Не шкодуйте грошей для поета
    Не шкодуйте грошей для поета,
    Бо духовно не зростете ви...
  •   Спрага любові
    Промайнуло засушливе літо,
    Достигають навкруг врожаї.
  •   Хочу
    Я хочу пестощів твоїх,
    Я хочу любощів, кохана.
  •   Золоті панчохи
    Вже вересень прийшов у сад,
    Все підфарбовує потроху.
  •   Вересневе літо
    Чарівниця осінь сіє жовте листя,
    Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
  •   Пестить навмання
    Сідає сонце за дерева,
    І прохолоди благодать
  •   Кодло
    А це кодло чемних подонків,
    Ох не любить воно матюків.
  •   Про що співали цикади?
    Сідає сонце злоточубе,
    І чути ніжний спів цикад --
  •   Повертається любов (пісня)
    Та куди б я не їхав, куди б не ішов,
    На Південнім хай полюсі буду,
  •   Старечі мрії
    Ну ось мені вже й шістдесят,
    Та я не дуже цим печалюсь,
  •   Літа середина
    Між листя буйного і трав
    Я усміхаюся дитинно...
  •   Не пиши мені віршів сумних
    Не пиши мені віршів сумних,
    У житті цім нещастя багато...
  •   Кайдани спеки
    Стуляє днина сонні вії,
    Проміння гасне золоте,
  •   Із контрастів орнамент
    Скільки днів ще — сумних і веселих? --
    Ллється долі терпка рідина.
  •   У небесах печаль німіє
    У небесах печаль німіє,
    І згустками збирає щем.
  •   На небі, як в житті
    Любов і кров, і трохи щастя -
    Усе на небі, як в житті.
  •   Пташина королева
    Щемливі ріки хмар перистих,
    Мов небо хтось позамітав.
  •   Зоряний кохання час
    Люблю, як на моїм плечі -
    Твоя голівка й ніжні губи
  •   Музика краси
    Поглянь, як сяйвом вись бринить,
    Моя журлива королево,
  •   П'єм щастя музику
    Як хороше в подільськім лісі -
    Між крон містичний чути шум.
  •   Насолода кохання (пісня)
    Поцілунків солодких мед,
    Сяють ніжністю диво-очі,
  •   Мій парадокс
    Крадеться холод поміж віти,
    Зникає сонячне тепло.
  •   Здрастуй, літо!
    Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
    Загнала спека в холодок.
  •   Сутінки
    День догорів. Злотисту стрічку
    З прощальних променів заплів.
  •   Буяння трав
    Вітер коси кульбабі розпушить
    У годину оцю нелегку.
  •   Що талантові потрібно?
    Облітає мрійна позолота
    Із душі в старого юнака.
  •   Ти - коханка?!!! (український романс)
    Скільки років од смерку й до рання
    Нещасливим хворів я коханням.
  •   Весна людства
    Веселок в небі плетиво святе...
    О видива п’янкі, в житті нечасті!
  •   Вірна любов (сумовита пародія у відповідь на веселу Тетяни Левицької)
    Оце твоя любов така,
    О найдорожча мила.
  •   Повернута чи поведена любов, або цьомики у відповідь (літературна пародія)
    Науявляєш ти химер,
    Веселая подруго,
  •   Земний едем
    Для мене тільки ти — існуєш в цьому світі,
    Для мене — тільки ти — печаль моя й любов.
  •   Весна в жалобі
    В саду печаль мене огорне,
    Похмуро скрізь — не до пісень,
  •   Апокаліпсис і порятунок людства
    В твоїх обіймах я сьогодні
    І завмирав, і умлівав.
  •   Небо гойдається
    І зорі, і місяць, і мрії про тебе,
    І солод повітря у тихім саду.
  •   Ні від кого так не божеволів
    Серце захлинається від болю -
    Похвальби в твій бік — чужі слова...
  •   Колискова для коханої*
    Місяць підкрався неждано,
    Зорі усі засвітив…
  •   Пророцтво-засторога
    Ти розлюби мене, роби кар’єру,
    Хай сиплять славослів’я всі вони...
  •   Нова епоха
    Весна. Повітря злагідніле
    В моїм замисленім саду.
  •   Роздуми над "Кобзарем"
    І брати, і сестри — на чужині,
    І батьки і діти — вся рідня.
  •   Роздуми над “Єретиком” Тараса Шевченка
    Як важко праведному жить,
    І світочем духовним бути...
  •   Вогненний хміль
    А зранку панувало люте зло,
    І рвало серце на дрібненькі клапті..
  •   На день закоханих
    На день закоханих тобі
    Стелю до ніг найкращі квіти...
  •   Любові гель
    Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання
    Щоб оповити всю тебе, як плющ.
  •   Коштовна шляхетність
    У товаристві дам шляхетних
    Ти сяєш, наче той опал.
  •   Кохана, де ти?
    Кохана де ти? Я сумую,
    Не можу, ні, без тебе я.
  •   Стрітення
    Зима стрічається з весною,
    І усміхається блакить!
  •   Укрийте землю
    Зими пухкі, м’які сніги --
    Куди поділися, о де ви?!
  •   Гладіатор або всі крапки над і
    Напевне снюся любій — егеге!
    Бо тягнеться рукою щось дістати,
  •   Про тебе мрію я
    Хоч сум під віями, хоч сум під віями
    Малює тушшю все густі мазки,
  •   У смертельних обіймах
    Я звикаю, звикаю до мук,
    Як раніше звикав до комфорту.
  •   Поезії Богу
    Чому це сьогодні схвильовані лиця?
    Читають поезію, кажуть: “Ого!”
  •   Каяття
    Хмурніє небо цілоденно
    І груди все: кахи-кахи.
  •   На віддалі імпульсу
    Я на межі печалі і сльози,
    В полоні у зачаєної туги.
  •   Нірвана
    Ти спиш уже, моя кохана,
    А я іду до тебе в сни...
  •   Їй-бо!
    Афродіта впала з висоти,
    І її розбіглися харити.
  •   Дві квітки
    Дитсадок був — Івасик Телесик --
    Цегли битої купа між паль.
  •   Зимова замальовка
    Сніги торкнулися столиці
    Ледь-ледь... Тонка на вітах шаль.
  •   Хурма
    Коли в житті вже й сонечка нема -
    Війна. Похмурі дні. Сумна столиця.
  •   Не ревнуй до осені (український романс)*
    Усміхнувся нам багряний ранок,
    Сяє день привітно золотий.
  •   В обіймах королеви
    Спохмурніли небеса сталево,
    Темне розгортаючи шатро.
  •   Крилами натхнення
    Вітер в далеч десь думки відносить,
    Шурхотить багряно-жовтий сум.
  •   Острівець із золота
    Подивився у зелену арку
    Й не повірив я своїм очам...
  •   Діалог батьків і сина
    Син:
  •   Лелечий біль
    Жоржини на пустім подвір’ї в’януть,
    Осиротіли і собачка й кіт.
  •   Сивина
    Вже чуприна моя - поле припорошене,
    І на ній чорноти майже і нема,
  •   В бійцівський стан
    Ця осінь справжня — дощова, сумна,
    А так хотілося ще дрібку літа.
  •   П'єдестал кохання
    Куди ідуть усі оті жінки?
    І з ними теж - гіркі мої думки?
  •   Прощай, любов моя
    Прощай, любов моя, прощай,
    Нам знов судилося страждати.
  •   Анна Ахматова Муза
    Переклад
  •   Розрада
    Днів дощових ця темна смуга,
    І радість хмара висиса.
  •   Реквієм осені
    Зволожніли очі небокраю,
    Я іду зажурений в гаях,
  •   Марш піхоти, володарки полів
    Вже відстрілялись льотчики-орли,
    Хаймарсів* залпи також відгриміли.
  •   Серпневий настрій
    Цілий день якийсь напівпохмурий,
    Барабанить по дахах крупа...
  •   Не сумуй, кохана*
    Не сумуй, кохана, дні осінні
    Ще далеко хмарами повзуть...
  •   Марш морської піхоти*
    Гелікоптер піднявся, наче сокіл,
    А поруч і розвідувальний дрон.
  •   Пісня про Вінницю
    Понад Бугом-річкою — міраж,
    Видивом розкинулись Кумбари.
  •   Романтична ностальгія
    І день новий. Він щось нове фіксує.
    І настрій інший обіймає вмить.
  •   Ну коли?
    Ну чого поїхала так рано?
    Я ще не натішився з краси.
  •   Реальність і мрія
    Вже тепле літо котиться на спад,
    Хоч сяє ще блават у високості...
  •   Передгроззя
    Десь поміж сонячних доріг
    Пливе продовгувата хмара --
  •   Рубаї
    * * *
    Коли війна -- ненависть лиш панує --
  •   І мліє сад у поцілунках літа
    Як тихо нині у густому гаї...
    І навіть легіт зморений затих.
  •   Треба й іншого слухати (літературна пародія)
    Я б зорі кинула тобі до ніг,
    Холодні зливи розвела руками,
  •   Липнева акварель
    Яка краса, яка краса! -
    Сміються очі небокраю.
  •   Квітка-Лебідь
    Від добра - добра шукав я, від добра...
    О яка вона предивна — долі гра!
  •   Пропозиція президенту України і ЗСУ
    Ракетами ударте по Москві,
    Хай розлетяться йобані куранти.
  •   Миті щастя
    Миті щастя в яві знов є --
    Висі золотавий шлях.
  •   Хвилі волосся (український романс)*
    Нічка огорне, нічка зоріє,
    Видива сіє ясні.
  •   Трояндові усмішки
    Мерехтять смарагдами берези,
    Сонечко пливе за небокрай.
  •   Наталі (пісня)
    Буде в мене красуня-жона,
    Я просив тої ласки у Бога,
  •   Буйноліття
    Дотліває серед віття
    Сонячне багаття.
  •   Не сумуй
    Не сумуй, кохана, дні осінні
    Ще далеко хмарами пливуть...
  •   Веселе божевілля
    Мій саде, здрастуй, дорогий,
    Я так стужився за тобою.
  •   Чаклунка*
    Ти покличеш мене на світанні,
    Як ранкова засяє зоря.
  •   Тетяна Левицька А по той бік війни
    А по той бік війни —
    На краєчку зими
  •   Дама під вуаллю
    Замовчу, затужу, запечалюсь,
    В тогу смутку душею вгорнусь...
  •   Порада Візаві
    Хоч ворог смертоньки бажає
    Мені — своєму візаві,
  •   Марш морської піхоти
    Гелікоптер піднявся, наче сокіл,
    А поруч і розвідувальний дрон.
  •   Любов і ненависть
    Жонглер словами жонглював,
    І дав собі по лобі.
  •   Рубаї
    Бездара пише й пише про війну.
    Ракету геній випустив одну.
  •   Сонячна любов
    Такої я краси земної
    Не зустрічав іще ніде.
  •   * * *
    Ось яблунька вже цвітом вся аж сяє,
    Медвяний, чистий, ніжний її квіт,
  •   * * * із циклу "У всесвіті серця"
    Як світ старе, тривожне почуття,
    Яке в собі не можна подолати,
  •   * * * Із циклу
    Моя ніжносте світла, журавлице небесна,
    Не зміняю я Вас на найкращу синицю,
  •   * * *
    із циклу "У всесвіті серця"
  •   Дума про Івана Богуна
    ДУМА ПРО ІВАНА БОГУНА
    Ой то зимою лютою та холодною
  •   Січнева відлига
    Замети тануть так невчасно,
    Іскринка снігова згаса.
  •   Ода інтернету
    Я фантазію-корову
    Тут пасу свою,
  •   Наснагою своєю
    Цей світ на ласку зубожів...
    Але сказала ти два слова,
  •   Рубаї
    Хайяме, не суди занадто строго
    Цю писанину ти мою убогу.
  •   Витівки морозу (суміш лірики й легкого нечорного гумору
    Чарівник-мороз жартує,
    Дивом бавить з-під поли:
  •   ВЕЧІРНЯ МУЗИКА
    Сьогодні вітер шелестить piano*
    На клавішах жовтавих верховіть,
  •   Ця любов не судилась мені (пісня)
    Знов гойдаються віти сумні,
    Коси рвуть на собі верболози.
  •   Танго берізки *
    Сяє золотом лагідний вечір,
    Десь витає зажура легка,
  •   * * *
    Туман у Києві. Туман
    Вип`ячує безкровні губи.
  •   О де ти, мріє?
    Кохаю я тебе, кохаю!
    Уявою цілую я!
  •   Олег Чорногуз Прощальний романс*
    Плаче скрипка в старенькій таверні,
    Пада лист із дощем за вікном,
  •   Олександра Кійко А зараз просто снись*
    Закрила очі ніч у тиші.
    Танцюють світлом ліхтарі.
  •   Світло кохання (вінок сонетів)
    Світи мені, любове осяйна,
    О, кожна мить наповнена тобою,
  •   Пісня патріота-Казанови
    Хай дружина мене ні, не лає,
    Не батькує у лад і не в лад,
  •   Молитва (на 200-річчя Тараса Шевченка)
    Не прохаю нічого в Богів я,
    Лиш тихеньку місцину в гаю,
  •   * * *
    Знову хтось по карті пальцем водить,
    Знову од природи кусень «з`їв».
  •   Мілі-циціо-нерка (бандитська пісня)
    Ах, яка ж там іде струнконога! -
    Із києчком гумовим в руці,
  •   Пізня осінь
    Голі віти, вітер безголосий,
    І обличчя саду вже старе.
  •   В обіймах осені
    В обіймах осені купаюсь,
    Її щемливої краси.
  •   Печальні рубаї
    Знову тиша навколо скорботна, німа,
    Ані щастя у ній, ні відради нема.
  •   Приречені любити
    Без тебе білий світ - пустий,
    Усе, що в ньому є - немиле.
  •   В апогеї почуттів
    Кохана, серцем тихо завесній,
    Чекає квітка на любові благо.
  •   Прощання з родовим гніздом
    Печаль немовби підкосила,
    І у душі моїй – содом.
  •   Ностальгія Фауста
    Осіння днина випита до дна,
    Лягли навколо тіні присмеркові,
  •   * * *
    Купальський вечір холодом війнув
    І всю природу трохи запечалив…
  •   Я дихаю весною
    Нарешті я, нарешті я - в саду,
    Із чарівною бачуся сосною.
  •   Повіяло зимою
    Вже сірі хмари небом водить,
    Дерева змахують крильми.
  •   Сповідь перед священними гаями
    Природи чуєш тихий видих, вдих –
    Зійшла ти знову, Благодате Божа.
  •   Шоханий бабай (дитяча страшилка для здитинілого поета)
    Хто той дідько бородатий –
    Спробуй. Упізнай!
  •   Ода вишиванці (пісня)
    Одягну я тебе на світанку,
    Наче світла у душу ввіллю.
  •   Реквієм кохання (пісня)
    Туман у Києві. Туман
    Вип`ячує безкровні губи.
  •   Вічне диво
    Закоханого серця вічне диво –
    Зростив тобі вже цілий гай пісень.
  •   Бурштинова сльоза
    Нам не судилось бути разом.
    У рай повернення не жди.
  •   Хлопчик без кохання (літературна пародія)
    Мила, я у горі –
    Не даєш кохати.
  •   Українська незабудка (пісня)
    Знов гойдаються віти сумні,
    Коси рвуть на собі верболози.
  •   * * *
    Вже скоро осінь гомінка
    Розпушить хмари білопері
  •   * * *
    Я не підводжу під коханням риску,
    Бо не підстрелений мисливцем лось,
  •   В гущавині гаю
    Язичницькі місця. Тут тінь Перуна -
    У кожнім дереві і хвильній грі,
  •   * * *
    Замерзле озеро гуде,
    В нім глухо тужаться глибини.
  •   Нетутешній щем
    Крадеться сутінь кішкою нечутно,
    Ковтає світло темна ненасить.
  •   Упириця
    Ну коли од мене вже одчалиш,
    В неба океан полинеш ти?
  •   Небесний знак
    Спохмурніло Богове чоло –
    Снігопадом небо легким дише,
  •   Вогонь кохання (пісня)
    І
    А я б картини малював із тебе --
  •   Симфонія кохання (вінок сонетів)
    І
  •   Арія березневого кота з опери
    Пам"ятаю, ніч була холодна,
    Місяць хмарі грітись ліз в рукав,
  •   Чужий світ (літературна пародія)
    Коли зроблюся я бульбульцем
    Назло своїй кебеті,
  •   Туга (романс)
    До тебе знов думкою лину,
    Розлукою змучений я,
  •   Тління
    Мій поїзд у рай спішив,
    І напоровся на скелю...
  •   Буря
    Із криком захвату в устах,
    Між хвиль звиваючися змієм,
  •   лю - БИТИ літературна пародія у відповідь на пародію)
    Для того існують, мій любий, "Майстерні",
    Щоб псевдолюбов"ю Вас не замело.
  •   Фатум коми (літературна пародія)
    Так нарекли мене – Світлана Лу,
    Не грецька, українська я Цірцея,
  •   * * * (рубаї)
    Який солодкий цей любові звих,
    Життя - у мріях, віршах осяйних,
  •   * * *
    Ген пестить листячко зелене
    Спокійним подихом вітрець,
  •   Зустріч з Велесом
    Усміхнувшись із-під брів кошлатих,
    Бог мене ласкаво привітав,
  •   Спрага кохання
    Знову віти тремтять на вітрах,
    І магнолія ніжна квітує.
  •   Лікарня природи
    Краю мій обітований,
    Ви - пресвітлії гаї,
  •   Смерть з любові (вінок сонетів)
    Не буде в нас кохання із тобою,
    Бо іншій зовсім відданий навік,
  •   Видива природи і уяви
    Зі мною тут - мої Боги,
    Моя містерія і казка,
  •   Санаторій людства
    Знов за тиждень од міста я хворий,
    І набравшись бацил і біди,
  •   * * *
    Хіба, скажи, тебе неволю?
    Лише терзаюсь крадькома…
  •   Печальний вальс
    Віхола, віхола, віхола
    Все замела навкруги…
  •   А любов не питає
    А любов не питає, чи хочеш, чи ні
    Ти забути усе, що минуло,
  •   * * * (Із циклу "Морські акварелі)
    Все безперестанку
    Шуму чуть слова.
  •   Ты - мне, я - тебе (литературная пародия)
    Моим всем полушариям и клеткам -
    Как эндорфинов мощная струя –
  •   Закон життя
    Напів-ясне, напівпохмуре,
    Це небо, як життя моє -
  •   Смарагдовий рай*
    Печаль краси колон дорійських,
    Застигла велич кам"яна,
  •   Небесна фантасмагорія
    Я бачив дивовижні чари
    Під шумовиння літніх злив -
  •   Міліциціонерка (бандитська пісня)
    Ах, яка ж там іде струнконога! -
    Із києчком гумовим в руці,
  •   Гаїв замріяний міраж
    Як гарно тут мені, як гарно,
    Й не уві сні, а наяву,
  •   Па-де-де на хвилях (Морські акварелі)
    Па-де-де на хвилях, па-де-де,
    Це вам не в союзі – «ДНД»,
  •   Випускникам
    Промайнули вже шкільні роки,
    Наче в сні рожевім – білі коні,
  •   аГентошу ОО1, чистильнику
    Хоч пародії нам - ні не мед, більше терня,
    Та сія чистотою прополений лан,
  •   Подих Велеса
    Весняні дні на Вінниччині рідній,
    І прохолодний квітень обвіва.
  •   Пісня патріота Казанови
    Хай дружина мене ні, не лає,
    Не батькує у лад і не в лад,
  •   Мрія поета
    Зникли мій сум і досада,
    Хмари обличчя сумне,
  •   Удар долі (За М. Цвєтаєвою, вільний переспів)
    Як добре, що не я – коханий твій,
    Як добре, що не ти – моя кохана,
  •   Полковник Морозенко
    В душі шляхетність мав таку високу,
    Якої не було і в короля.
  •   Сповідь
    Моя природонько, мій раю,
    І радосте, і диво з див,
  •   * * * (із циклу "Морські акварелі")
    Предивне, хмарне в обрію волосся -
    У попелясто-сіре волокно.
  •   * * *
    Наснилось, ти - ось-ось моя,
    Відчув я плоть твою покірну,
  •   Нудьга поета
    Розсіє, проклята, той жар.
    Поглине у собі. На роди
  •   Осіння молитва
    Дощем тихенько схлипують гаї -
    Оплакують братів своїх убитих.
  •   Кредо
    Не збагну я ніколи того,
    Хто в мистецтві лиш грошей шукає,
  •   Вітання
    Сонце гляне прощально у вічі,
    І відходячи в ніч, погаса,
  •   Осіння казка
    Вітер дмухав на осіннє мрево,
    Землю пориваючи увись,
  •   Похорон Музи (видіння-легенда)
    Мов одкрився між хмарами шлюз –
    Сліз ріка синє небо залила.
  •   Українська мова в Києві
    Осінній дощ. Чистіший від сльози,
    Іде, іде і ледве, ледве змочить,
  •   Кругосвітня подорож
    Ми сиділи на Гаваях,
    Хвилі ніжили тіла,
  •   * * *
    Знову небо суворо хмуриться,
    Пудрить щоки поблідлі зима,
  •   * * *
    Розкішниця-береза під вікном
    в зеленій сукні стегнами гойдає,
  •   Водоспадом слова
    Дай напитись голосу твого,
    О моя Богине яснолиця,
  •   В е С. е Л. ц і
    Чи на світі цім, а чи де це я? –
    Вже туман, ніби саван повис…
  •   До Музи
    Твоя краса для мене - щастя вічне,
    Саме життя і сяюча весна,
  •   Голгофа поета (Літературна пародія)
    Вона хотіла сина від Христа,
    Тому від мене личко відвертала,
  •   Жовта завірюха
    Немов птахи із шелестом печальним,
    Сухі листочки спурхують із віт.
  •   Мрія-молитва
    Терпіння переповнилася чаша,
    Чому ж її ти випила до дна?
  •   Осіннє танго берези
    Сяє золотом лагідний вечір,
    Десь витає зажура легка,
  •   Сексуальний упир або відповідь дружини (літературна пародія)
    Тобі себе до решти віддаю,
    Ну, чоловіче, ти у мене й кадра –
  •   Весняне заклинання (контрапункт)
    Одшепчи мені природо, - болі всі мої,
    Смуток серця - жаль - ти вчасно
  •   Кременцю
    Не забуду, о ні, я цих гір небокраї,
    Цю чарівність високу, той вільності дух,
  •   Бібліотечний триптих ІІІ
    Увійду в зачароване коло,
    В таємницю твоєї ходи,
  •   Біблотечний триптих ІІ
    БІБЛІОТЕЧНИЙ ТРИПТИХ
    ІІ
  •   Бібліотечний триптих
    О що за сяєво пшеничне
    Заколосилося у залі!
  •   * * *
    Іду на луг осінніми стежками,
    Іду за віршами, мов за грибами...
  •   Осінній лист
    Пада листя у вечірній гамір
    Із тривожним шелестом: "Шу-шу!",
  •   * * *
    Вереснево так, повольки
    Дощик моросить.
  •   * * *
    Люблю природи справжньої скульптури
    Захопленим я словом малювать,
  •   Пригадуєш...
    Ця таємничість лісових стежин
    З гіркими і солодкими вустами
  •   Дружині
    Ти знов поїхала. Оселя,
    Неначе місце те пусте -
  •   Осанна Природі
    Ізнов природа розквітає,
    Буйніє скрізь її краса,
  •   * * *
    Морський минає відпочинок,
    Відпустки коротенький вік,
  •   Річці Либеді
    Бетоном скута, схована від ока,
    Дворів охвістя омиваєш ти,
  •   * * *
    Морської німфи врода осяйна -
    Не знав куди очей своїх подіти,
  •   Листи
    У далечі зірниць сумує тихе небо,
    Вже промені надій не виринуть з імли,
  •   * * *
    Не встигли ще сніги зійти -
    Весна приходить яснолиця.
  •   Весна ведмедиці (літературна пародія)
    Безмежна ніч, тягуча, як смола,
    Качаємось ми разом по підлозі...
  •   Гра в чотири ноги (літературна пародія)
    Дві пари рук. Фортепіано.
    Регістри верхні всі – мої.
  •   Сексоудар (литературная пародия)
    Когда бежишь в морской прибой,
    Одета только лишь в загар,
  •   Самота
    Самота, самота, самота,
    Хто не звідав її, той не знає,
  •   Україна рани гоїть
    Тривожні дні в селі і на природі,
    Чогось ліси так сторожко шумлять.
  •   Тінь війни
    Очам не вірю: Київ у диму,
    Спалахують будівлі і дерева…
  •   Вечірня медитація
    Як хороше помріяти надвечір,
    Весняна днина медом вже стекла…
  •   Баня і сусід мій Ваня (літературна пародія)
    З весни я не купаюсь голяка,
    Не хочу нариватися на сварку,
  •   Черемхова заметіль
    Погуляти вийду я
    Тихо в гаю,
  •   Шляхетна сила
    О здрастуй, мій пресвітлий раю,
    Нам усміхайся й будь здоров.
  •   Коханий лікар (танка)
    Море печалі
    Розлилося у моїх
  •   Господар земного раю
    Два дні тому перестало битися серце мого дорогого друга, прекрасної людини і видатного ученого, керівника, господарника, багаторічного директора Національного дендрологічного парку НАН України Івана Семеновича Косенка.
    Пам’ятаю першу нашу розмову по телефону. Я відрекомендувався, сказав, що письменник і хочу написати поему-екскурсію про чудову, незрівнянну “Софіївку”. Він запитав коротко:
  •   Київський Привид
    То не грім в небесах --
    Гул війни сіє жах,
  •   Озера сліз
    Учора світлий вечір був,
    Сьогодні став блідим світанок -
  •   Перед картинами Миколи Пимоненка
    Неначе зачарований, стою
    Під небом Вашим – болем сіро-синім…
  •   Микола Гумільов Осяяння пророка
    Щасливі в нас закохані: вино
    І добрий хліб, що нам сміється з печі,
  •   Хор мисливців з опери Карла Марії фон Вебера
    Що краще, як зрання йти на полювання,
    І чашу життя пити радо сповна?!
  •   Сергій Єсенін Лист матусі
    Ти жива іще, моя старенька?
    Я також. Уклін тобі земний!
  •   Контрасти
    Ліс, мов зачарований, завмер,
    І зима удень – така пресвітла,
  •   Мокрий сніг
    Мов на мить вернулася зима,
    Спушила сосни зелені віти,
  •   Війна і кохання
    Боги мої, війна ця клята --
    Продовжує жахливу гру.
  •   Гостинець
    Україна у Сибір
    Пуці шле могилу.
  •   Упиреві людства
    Вже сонце землю обняло,
    І світ увесь весна цілує.
  •   Вечірнє купання
    Романтичне вечірнє купання,
    В`ється хвилі розвихрений чуб,
  •   * * *
    Наші стосунки - дружні, кохана,
    Більшого бути не може.
  •   Похорон кохання
    Так гадючо всю душу мою обплете
    Щось недобре, холодне і нице.
  •   Як без твого голосу прожити?
    Як без твого голосу прожити?
    Це єдине, що у мене є.
  •   Відчуття
    Cофіївко – оазо у пустелі –
    Сховатись ув обіймах дай твоїх,
  •   Витівки морозу (суміш лірики й легкого нечорного гумору)
    Чарівник-мороз жартує,
    Дивом бавить з-під поли:
  •   Настрій листя
    О жовтню мій, ти - геній суму,
    Так міцно всіх проймаєш нас.
  •   Океанна гора
    На скрижалях сердечних – мов дотик долонь,
    Наді мною – лиш небо безкрає,
  •   Криниця поезії
    Немов невидима криниця
    Поезії - у цім гаю,
  •   Чари міста (пародія у відповідь на пародію)
    Як я місто страшенно люблю –
    Старовинні будівель портали,
  •   * * *
    Ти раптом стала музою мені,
    І промінь твого сяйва в серці квітне,
  •   Перетворення (із циклу
    Хмари низькі, аж розпливчасто-сині,
    Ніби розмащені на полотні,
  •   Королеві мрій (пісня)
    Королево снів моїх, королево,
    Величається неба вись –
  •   Воїни світла (пісня)
    Ти пройди крізь вогонь і очистись,
    Хай же страх твій у грудях скона.
  •   Коли даруєш жінці квіти
    Коли даруєш жінці квіти -
    Іскриться день тоді новий,
  •   * * *
    Туман у Києві. Туман
    Вип`ячує безкровні губи.
  •   До проблеми: поезія і гроші
    За поезію грошей не платять,
    У книгарнях її не беруть.
  •   Спецоперація Пуйла
    Стоять будівлі, вщент розбиті -
    Без газу і води й тепла.
  •   Із днем поезії!
    Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
    Ловіть натхнення на льоту,
  •   Вкраїнські діти
    Вкраїнські діти, Ваші смерті
    Рвуть душу. Кляті москалі,
  •   Коли закінчиться війна
    Коли закінчиться війна,
    Навколо щастя розіллється,
  •   Капутін
    Не будьте боягузами, вкраїнці,
    Не піддавайтесь голосу зневір.
  •   Бажання і молитва
    Мені не хочеться війни,
    А тільки хочеться любові.
  •   Фотограф (пісня)
    Тобі свій час із радістю віддам я,
    О майстре фотографії, зроби
  •   Музика кохання або пісня про Тетяну
    Це любовне трепетання
    Пройняло мене всього.
  •   Зима і кохання
    Зима, зима — розкішниця білява,
    Немов красуня у пуховику.
  •   Молитва
    Ця думка визріла помалу,
    У світ прекрасного несе -
  •   Все в шоколаді або доба кохання
    Вже світанок у висі чарівній воскрес,
    Усміхнулося сонце ласкаво.
  •   Співчуття Олександру Сушку
    Попри всі наші дикі сварки з Олександром Сушком, настає момент у житті, коли в нього вривається смерть близької людини, і відбувається переоцінка духовних і життєвих цінностей, коли вона, смерть, урівнює всіх і примирює ворогуючі сторони. Такою сумною подією в житті Олександра Сушка стала смерть його рідного брата Віктора Сушка, який і мені був добрим другом і старшим товаришем по багатьох наших спільних концертних виступах у як мінімум 8-ми регіонах України. Віктор написав музику до 4-х пісень на мої слова, і ці пісні у виконанні братів - Сушків Віктора і Олександра - постійно звучали у наших виступах. З нами брала участь у концертах і заслужена артистка естрадного мистецтва України Алла Васик. Віктор Сушко був більше музикантом, у дуеті братів співав другим голосом і був концертмейстером. Читцем і ведучим концертів, виконавцем першої партії в дуеті братів був Олександр Сушко. Алла Васик і я, тоді співак-бандурист, були окремими концертними одиницями. Разом ми складали концертний гурт, який я жартома називав "Морські еноти" після нашого виступу у морському місті на Донеччині Маріуполі. Чому єноти? Може тому, що це - рідкісні і милі тварини.
  •   Лікувальне пір'я
    Із голови ніяк не вийде одур,
    Можливо то шиза чи знов — ковід?!
  •   Співчуття "горе-критику"
    Старі цитати тягне “горе-критик”,
    І каже: “Обчитався!” Боже ж мій.
  •   “Шляхетному
    Знов паскуду треба вчить манер,
    Вже два дні по кумполу не били.
  •   Небеса кохання
    Ти була красива, наче юна Геба*,
    Як у поцілунку ніжному злились.
  •   Мета
    Дорогому другові Олександру
  •   Забув
    Найдорожчому другові Олександру Сушку
  •   Такий у нього стиль
    Предивна ця літературна гра -
    Дивніші ще — літературні вила --
  •   Пам'ятник дорогому Олександру Сушку
    Він пам'ятник собі воздвиг "нерукотворний",
    І дуже непростий - засушений з лайна,
  •   Подяка
    Хай новий вітер сміття все змете,
    Новим салютом вибухне мортира.
  •   Правда
    Хай правда до усіх до вас долине,
    Коли бридкого блазня відбатожиш,
  •   Попередження (літературному блазню Сушку)
    Занур себе, огиднику, в лайно.
    Це — середовище щонаймиліше
  •   Диво щастя
    А ти була така красива,
    Художник-Бог, здається лиш
  •   Андрій Демиденко Душі криниця*
    Висиха душі криниця,
    І життя як не було,
  •   Казка кохання
    Свято моєї душі,
    Свято моєї долі
  •   Віктору Герасимову в честь славного 80-річчя
    Згадай же Варну, пам’яте моя,
    Болгарії красу, морську перлину.
  •   Зачаруй,
    Зачаруй, “Софіївко”, мене,
    Як Софія, вродою і станом.
  •   Вогонь земного раю
    Моя ти крихітко вродлива,
    Моя красуне осяйна...
  •   Стриптизерка зима
    Землю вкрив сніжечок де-не-де,
    Залишивши острівки зелені,
  •   Живлюща сльоза кохання
    О люба, тисячі привітів
    Од мене сонячних прийми.
  •   Відповідь на закид
    ОСАННА ГЕНІЮ СУШКА
    Зачин
  •   Жага кохання
    Ми з тобою летіли у ніч,
    Ми з тобою летіли у вечір.
  •   Не забирай мою любов (український романс)
    Не забирай мою любов,
    Холодний і жорстокий світе!
  •   Розмова з птахами
    Захід сонця, і пташок - вітання --
    Все гуртом кружляють вусібіч.
  •   Золота печаль
    Ще осінь ходить тихо поміж віт,
    Сховавшись за багряною вуаллю.
  •   Фемінізм або ліки від чоловіків (штрихи до явища)
    Ох, перевелись чоловіки!
    Вже вони всі, к чорту, обабіли.
  •   Осіння драма
    Вітер по-зимовому війнув,
    Одшуміла золотава злива.
  •   Не ревнуй до осені (український романс)
    Усміхнувся нам багряний ранок,
    Сяє день привітно золотий.
  •   Натяк холоду
    Уже в саду холоднувато,
    Хоч сяє ніжність золота.
  •   Кармічно-кармінна любов
    Угорнулася осінь багряною листя журбою,
    І чоло золотила короною світлих обнов.
  •   Чарівнощі і контрасти осені
    Багрянцем укрилися осені щоки,
    І тішить природи прощальна краса.
  •   Як заблокувати подонка від літератури Сушка?
    Дорогі колеги! Подонок і наклепник, кастрат літератури, засушений член спілки Олександр Сушко опублікував свій черговий пасквіль на мене, де поносить мою корону сонетів і протиставляє її короні Тетяни Левицької, хоч вона ще не вся опублікована. Тетяна Левицька опублікувала тільки два вінки з корони, а їх усього 15. Адже твір можна оцінювати і порівнювати з іншим, тільки повністю прочитавши. Воно настільки дурне, що навіть цього не розуміє, а просто тупо хоче мене позлити, вбити клин між мною і Тетяною Левицькою, яка є моєю ученицею і послідовницею, і цитує мене перед іншими вінками, як класика поряд з Ронсаром, Міцкевичем, Шекспіром, Рильським, Вінграновським, хоч я не радив їй цього робити, бо чесно вважаю, що ще не дотягую до їх рівня, але Тетяна не послухала, зробила по-своєму. Я сам вважаю, що Тетяна гарно написала корону, бо інакше б передмови не писав, допомагав, щоб ця корона мала достойний вигляд і вселяв віру в її можливості, а не придовбувався до дрібниць, щоб Тетяну принизити так, як це робив Сушко. Я буду тільки радий, якщо її корона отримає більш схвальну оцінку суспільства, ніж моя. Учні повинні йти далі своїх учителів. Думаю, час усе розставить на свої місця. І наклепників від літератури теж накаже.
    Не так давно всі Ви були свідками брудного огидного наклепу Олександра Сушка на мене, коли він від мого імені вигадав цитату (про дендропарк "Софіївку, про який я написав поему), яка належить суто його вигадці, ще й присмачив матюком її, і опублікував. Цих брудних прийомів учать в кагебістських школах, і тому керівництво сайту побоюється вигнати цього ідіота зі своїх сторінок.
  •   Осіннє вогнище
    В саду так хороше мені,
    Навколо барви пречудові -
  •   Єдиноборство
    Відсвіт сонця на деревах тане,
    Мов світила денного маяк.
  •   Осінні сутінки
    Погожий день за обрій закотивсь,
    І нетривке тепло забрав з собою.
  •   Із циклу
    Народ вкраїнський схильний до краси,
    І радо помагав своєму пану --
  •   Сушко - підлий брехун і наклепник
    ЛЮДИ, СУШКО СКРІЗЬ ПОШИРЮЄ ПРО МЕНЕ БРЕХНЮ, БУЦІМ-ТО Я ПИСАВ ПРО ОЛЬВІЮ, І ПРО СОФІЇВКУ З МАТЮКАМИ. ВІН НІДЕ НЕ НАВОДИТЬ ПЕРШОДЖЕРЕЛА, БО ЙОГО В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ.
  •   Почесна нагорода
    Дорогі друзі, дуже приємна новина для мене! Вперше в житті став літературним лауреатом! За мою корону сонетів "Світло кохання", (яка вперше друкувалася саме тут, на Поетичних Майстернях і від багатьох авторів і керівника сайту отримала високу оцінку!), мені присудили ВСЕУКРАЇНСЬКУ ПРЕМІЮ ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО в номанації "Поезія"! Це зробила рідна Вінниччина, де народився наш геній і класик Михайло Коцюбинський, поет у прозі! Спасибі за визнання, дорогі земляки!
    Тому, якщо є бажання мене привітати, то робіть це тут, на моїй сторінці. Спасибі Володимиру Ляшкевичу, Тетяні Левицькій, Вітру Ночі, Серго Сокольнику, Домініку Арфісту, Василеві Світлому, Сонцемісяцю, Ірині Вовк, Ванді Савранській, Ларисі Пугачук, Олені Балері за гарні відгуки! Тисну руки чоловікам, обіймаю жінок!
  •   Троянда кохання
    Ці уривки небесної вати
    Розірвало проміння ясне.
  •   Золота ріка
    Немов якась чарівна сила
    Зуміла все красою вкрить –
  •   Із циклу
    Потоцький Фелікс Щенсний граф Станіслав
    Найбільший в Польщі був аристократ.
  •   * * *
    Це каре озеро очей,
    Це море таємниць нежданих,
  •   Музика гаїв
    Конвалії, конвалії, конвалії,
    Як рясно вас насіяла весна!
  •   Гойдалка кохання
    Гайда гойдатися на гойдалку у гай,
    Готове горе вже зими змаганням!
  •   Пісня
    Запечалюся я за тобою
    Світлим смутком ясної весни.
  •   Марсіанське кохання
    Вже сивіє потроху мій волос,
    Тихо час робить діло своє,
  •   Сергій Єсенін Не шкодую ні за чим достоту
    Не шкодую ні за чим, достоту,
    Все мине, як з білих яблунь дим,
  •   Олександр Пушкін Зимовий ранок
    Мороз і сонце – день чудесний,
    Ще бачиш сни, красуне-весно,
  •   Диво
    Глянеш ніжно - і розтане сніг,
    Усміхнешся - сонечко засяє,
  •   Янголи і змій (літературна пародія)
    Відламала вершечок ампули,
    Тихо вену собі проколола,
  •   Нічні роздуми
    Я з ночі п"ю каштанову отруту,
    У темінь мчать сколошкані думки,
  •   Зимовий пейзаж
    Думок мережку солодко-гірких
    Плете зима з-під білої вуалі,
  •   Пісня про отамана Якова Орла Гальчевського
    Гей, то не вітер хмари гонить,
    Гей, та поміж дерев,
  •   Водоспадом слова
    Дай напитись голосу твого,
    О моя Богине яснолиця,
  •   Молитва
    Знову я до Вас, гаї священні,
    Як на сповідь, на човні пливу,
  •   Небесний знак
    Спохмурніло Богове чоло –
    Снігопадом небо легким дише,
  •   Прихід весни
    Заспівало сонечко мені
    Золотисто-сяючим вібрато.
  •   Видива розлуки
    Так вісточки від тебе жду,
    Ліплю із снігу я голубку,
  •   Її поетичній світлості
    Світло кучерявого проміння
    Ваших віршів - душу осява.
  •   Березнева ностальгія
    О красеню весняний, ранній,
    Журби в душі моїй не сій,
  •   Депресивне передчуття
    Світло-сіра зима за вікном виграє,
    Світло-сірою тисне журбою,
  •   Вигідна справа (літературна пародія)
    Я Вас науявляю – от і все,
    Рука моя – під ковдру - мимоволі.
  •   Нетутешній щем
    Крадеться сутінь кішкою нечутно,
    Ковтає світло темна ненасить.
  •   Зимовий вітер
    За вуха вже хапає морозець,
    (Мороз-отець поважно прийде згодом!)
  •   Розрада лицаря (літературна пародія)
    Ти кажеш, що старієш, бо пора,
    Та тулиш мою голову до... глиці.
  •   Паралелі (літературна пародія)
    Ты - мой штекер, я - твоя розетка,
    Я - твой нос, а ты - моя пипетка,
  •   Зимові прикраси
    Біжить нечутно в озері вода,
    Немає бурунів стихійно-рвійних,
  •   Із циклу "Країна мрій" Венеціанська баркорола
    Cтихло все в палацах Дожів, мера,
    На дзвіниці змовкло звичне «Бов!»
  •   Ходою снігового Гуллівера
    На дубові - багряна сивина,
    Її він і узимку не скидає,
  •   Неадекватність
    Я від добра — добра шукав...
    Такого, кажуть, ні не чинять.
  •   Сонетна "осанна" інтернету
    О дивовижна річ це — інтернет --
    Світ інформації та ще й облуди.
  •   Із циклу
    ІV
  •   Здрастуй, осене!
    Як хороше в саду передосіннім,
    Мов ночі мерехтіння — спів цикад.
  •   Із циклу
    ІІІ
  •   Із циклу
    ІІ
    Боскамп
  •   Із циклу
    І
    Початок
  •   ОСАННА ГЕНІЮ СУШКА
    Зачин
  •   Із циклу
    Став ліщиновий — у цих низинах,
    Грекової балки тальвег тут.
  •   Ка... тові літератури Олександру Сушку
    Дебіли від віршарства це — кастрати.
    В них ампутоване чуття краси.
  •   Прямі порівняння (11 цитат)*
    НЕНАЧЕ цвяшок, в серце вбитий,
    Оця Марію я ношу”.
  •   Тиша
    Тіні понад озером звисають,
    Вітер у густих кущах приліг,
  •   Із циклу
    Розкішна лісу шевелюра,
    І гостроколом — очерет.
  •   Із циклу
    Розкрив од подиву вуста:
    На чарівнім Природи лоні
  •   Із циклу
    Ця поема з каменю і світла,
    Із води, землі, дерев, рослин
  •   Із циклу
    У кожного з нас — істина своя,
    Бо кожного — влаштовано інакше.
  •   Із циклу
    Якщо свою ти чистиш душу,
    Як Бог морський, підводний Главк.
  •   Із циклу
    Вінчає арборетум* бюст Сократа -
    Філософ давньогрецький був такий.
  •   Із циклу
    У графа Шереметьєва в Росії
    Було в маєткові Кусково все:
  •   Хвилі волосся (український романс)
    Нічка огорне, нічка зоріє,
    Видива сіє ясні.
  •   Із циклу
    Статуями Бога Аполлона
    Ми вже милувалися. Та от
  •   Рубаї
    Він змалку не писав нікому оди,
    Тому критикувати взяв за моду.
  •   А любов не минає (пісня)*
    Вже розтанули, люба, останні сніги,
    І трава висівається в гаю.
  •   Із циклу
    Шумить діброва чарівлива,
    Слова мов чуються із губ.
  •   Наш кобзарський королевий цвіте
    Ніби сонце, хмарою повите,
    Як же рано, побратиме, ти -
  •   Із циклу
    Про що нам сад шепоче, як збагнуть?
    Чи чули про науку ви цікаву?
  •   Між нерозчесаної вовни хмар
    Як хороше до Криму* утекти,
    Цикад наслухатись до оніміння...
  •   Із циклу
    Англійський парк — Пашкевича* творіння,
    Чи арборетум — звуть отак його.
  •   Із циклу
    Ця статуя зажурена “Зима”
    Раніш стояла там, де “Семиструмінь”,
  •   Музика гаїв
    Конвалії, конвалії, конвалії,
    Як рясно вас насіяла весна!
  •   Із циклу
    Як хороше посидіти в задумі
    У затінку дерев, затишних віт,
  •   Не минає любов (пісня)
    Вже розтанули, люба, останні сніги,
    І трава висівається в гаю.
  •   Із циклу
    Що за диво? Аж завмерла вись.
    Чи у неї відібрало мову:
  •   Лікарня природи
    Краю мій обітований,
    Ви - пресвітлії гаї,
  •   Прозріння
    Немає, ні, жінок прекрасних
    Нема в реальному житті,
  •   Кривенька качечка
    Дівча вродливе ніжку прокололо,
    І криває, помалу ідучи,
  •   Тетяна Левицька Територія любові
    Віч-на-віч щастя слухаю сонет,
    мій візаві - ясний, багатогранний.
  •   Із циклу
    Кохання острів чарівливий,
    Солодке море*, Верхній став.
  •   Із циклу
    В “Софіївці” не тільки краєвиди,
    Дива вражають втілених ідей.
  •   Із циклу
    Токували раніше отут фазани,
    Вже тепер невідомі нікому.
  •   Із циклу
    З небес ясних спустившись низько,
    У рай земний пройшовши шлях,
  •   Із циклу
    Видіння це підвладне тільки снові,
    В день сонячний заглянемо сюди.
  •   Квітневий мінор
    Стоять берези занімілі,
    І вітер їх не колихне.
  •   Із циклу
    І
  •   Із циклу
    Як на картині Сурикова* ніби -
    Розкажуть про Суворова вони -
  •   Справжній чоловік (До 85-ліття батька Олега Чорногуза) (пісня)
    Батьку, ти один у мене є,
    А матусі більше вже немає.
  •   Ностальгія
    Вкрилось небо сизою імлою,
    Сяє вечір тихо вдалині.
  •   Із циклу
    Там, поза Критськими ходами
    Є композиція із брил,
  •   Із циклу
    Чи замку старовинного уламок?
    Чи арфи чарівливий силует?
  •   Із циклу
    У холоди всі статуї накриті*...
    Але громада каменів оця
  •   Із циклу
    Пил століть на полях єлисейських осів,
    Добрі духи в раю тут бродили.
  •   Спогади про Олексія Тичка
    Ми познайомилися з ним на фестивалі поезії “Уманьфест — 2010”.
    Пам’ятаю уперше побачив його біля Пентагону, як жартома називають уманці гуртожиток Національного університету садівництва України, де нам, учасникам фестивалю поезії, надали місце для проживання.
  •   Із циклу
    Два камені, що різні геть на вроду,
    Великі це гранітні валуни.
  •   Із днем поезії, о друзі!
    Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
    Ловіть натхнення на льоту,
  •   Дала
    «Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
    (Полікувала, їстоньки дала!)
  •   Лікування коханням
    Я прихворів. Лягла печаль на вії,
    Зима весни затримала ходу,
  •   Колискова для коханої
    Місяць підкрався неждано,
    Зорі усі засвітив…
  •   Секс-октава
    Вона грати розпочне із ноти «до»,
    І відчую я до неї «лібідо».
  •   Подвійні чари
    Що за звуки там лунають,
    Мов дзюрчить жива вода,
  •   Над озером
    Над озером вербиці молоді,
    Неначе гурт дівчаток босих,
  •   Вернулось літо
    Як хороше! Нема нікого
    На ніжних луках запашних...
  •   Сексуальна еволюція (літературна пародія)
    Ох, видива такі - не без причини,
    Як важко бути довго без мужчини.
  •   Першодерево (стародавня язичницька легенда)
    Довго Сокіл думав, що робить
    І ростить у тьмі великій часу?..
  •   Березень
    Мій любий березню, ти груди
    Наповнив щастям аж до дна.
  •   Сергій Єсенін Нехай тебе вже випив хтось
    СЕРГІЙ ЄСЕНІН НЕХАЙ ТЕБЕ ВЖЕ ВИПИВ ХТОСЬ
    Образ твору* * *
  •   Марення - медитація
    Шерех листя росте осінній,
    Тоне в розпачу голосінні.
  •   Із циклу
    І
    Дзюрчання, ніби плач, до нас долине
  •   Вистраждане
    Я від кохання все життя страждав,
    Даремно сподіваючись на диво.
  •   Таїна*
    Ти покличеш мене на світанні,
    Як ранкова засяє зоря.
  •   Пам'яті дорогого друга незабутнього Олексія Тичка
    От і все. Мого друга нема.
    В засвіти він пішов так раптово.
  •   Де зуб мудрості?
    Сушкуватому псу щось не спиться,
    Бо зуб мудрості випав таки,
  •   Поет-бомж (Ще більш доброзичлива пародія у відповідь на пародію Олександра Сушка)
    Потягнуло недобрим з Парнаса,
    Ти уяву свою потривож.
  •   Вакханалія снігопаду
    Струменить у ліхтарному світлі
    Кулеметними чергами сніг.
  •   Орел чи слабоум?
    Чи орел чи трохи слабоум?
    На "Майстернях" не чита вірш кожен?!
  •   Зійшла поезії зоря
    Знову словеса брудні течуть,
    То вмочає в бруд перо достоту
  •   Чекаю тебе, як весну
    Сад похнюплений знову стоїть,
    Мов сердечна відкрилась рана.
  •   Із циклу
    Над світом цим, сотвореним з каміння,
    Води, землі, трави, дерев, рослин,
  •   Місячна соната Бетховена (мелодекламація)
    Як печаль світова,
    Розливається туга.
  •   Художницькі контрасти
    В минулому картини малювали -
    Таки ж мистецтво справжнє то було.
  •   Істина
    Як графоман тебе повчає,
    І в очі заздрістю плює,
  •   Усмішка Велеса
    Зимовий день. І вітряно у парку.
    Повітря аж пронизує тебе.
  •   Завесніло...
    Печальні видива розвіяв
    Мого уривчастого сну
  •   Відповідь класику
    Високий класику, дарма
    Ти лаяв те, що сокровенне,
  •   Надворі сніг...
    Надворі сніг, надворі сніг,
    Іде зима, як чарівниця.
  •   Беріз обійми чарівливі
    Беріз обійми чарівливі
    Мене зустріли у саду.
  •   Намисто ночі
    Вечірній Київ чарівливий,
    Вогнями ніжно засвітивсь.
  •   Наболіло
    Всі повинні здохнуть на війні!
    І звичайно, перші — патріоти!
  •   Холоднеча
    Сутеніє. Холоднеча.
    Сад поволі стих.
  •   Вечірнє багаття
    Поволі днина догоряє,
    Парує тихо так земля.
  •   Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Камінь "Слон" (Протей)
    Знайдете див у парку ви чимало...
    І ось іще, погляньте, дивина.
  •   Контрасти зими
    А сад неначе у диму,
    Аж задихається в тім «диві».
  •   Із циклу
    Он каменем завалена печера,
    Там Одіссей був у недобрий час.
  •   Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Грот Сцілли
    І
  •   Із циклу
    Сізіфовий камінь. Вершина вгорі,
    А ніби звалився додолу.
  •   Із циклу
    Він — Зевса син, улюбленець Богів!
    Тантала грот ось тут, на площі Зборів.
  •   Із циклу
    Софія тут виходила з намету
    В оточенні дванадцяти наяд
  •   Із циклу
    На площі зборів статуя Паріса
    У затінку дерев стрічає нас.
  •   Із циклу
    Ось там долина Велетнів, погляньте,
    Розкидане каміння навкруги.
  •   Із циклу
    Навислий камінь, круглий стіл і лава -
    Низенький грот — повідають про те -
  •   Із циклу
    З красивої площадки Бельведеру
    Печальний профіль, бачимо, постав.
  •   Божествена квітка
    А любов золотими нитками
    Вишиває зірки в небесах...
  •   Із циклу
    І
    Немов би тут почаклувала фея -
  •   Із циклу
    Водоспад, як милої волосся,
    Пестить око білизною снів
  •   Із циклу
    З Діани гроту йдем до бельведеру,
    Сталлоне, Гір, також Ален Делон
  •   Присвоєно статус R1
    Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!
  •   Із циклу
    До джерела ми Гіппокрени станем,
    Обличчям і праворуч бачим вхід
  •   Я іншу кохаю (український романс)
    Припинімо словесну цю гру,
    А можливо і — муку безкраю!
  •   Ера з ер
    Наш час побачень - менший кроку,
    А вже неначе ера з ер.
  •   Твій портрет
    Твій портрет чарівний, романтичний
    Невимовна краси дивина.
  •   Трепетна віолончель
    Прости, що вечір цей сумний
    Тобі печаль гірку навіяв.
  •   Із циклу
    Тераса муз – прекрасний Гелікон,
    Навколо танці, музика і співи.
  •   Із циклу
    Якщо алеєю ми далі підем,
    То п`єдестал побачимо за мить.
  •   Буря почуттів
    Ніч розстелила шовк осінній
    На землю, небо і повітря.
  •   Із циклу
    Левкадська скеля поряд височить,
    І про Сафо розкаже, поетесу.
  •   Із циклу
    В героя божа є ознака –
    Усі він труднощі долав.
  •   Всупереч журбі
    Густа осіння мряка обступила,
    Неначе оповив усе туман.
  •   Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Кавказька гірка
    В житті і радісно, і гірко,
    Як б`ються хвилі в береги.
  •   Олександр Печора Нічка на Купайла
    До себе нічка-чарівниця приманила.
    У теплі луки срібну стрічку заплела.
  •   Мрія
    Якби жили на острові безлюднім,
    Я б збудував для тебе замок мрій.
  •   Із циклу
    Гермес в сучасності жорстокій –
    Найцікавіший, певно, Бог.
  •   Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Венеціанський місток
    Венеція. Розкішні карнавали,
    Веселі маскаради чарівні…
  •   Із циклу
    Немов змія сповзла повільно з чаші,
    Багато з неї випила води,
  •   Вознесіння
    Укрилось небо пеленою,
    Важких свинцево-сірих товщ.
  •   Із циклу
    Величний і прекрасний символ парку
    Ось перед нами – Флори павільйон.
  •   Із циклу
    Античний стиль, підковою споруда,
    З рослинами дві вази кам`яні.
  •   Із циклу
    Жила у Римі дівчина Тарпея,
    Що мріяла прославитися чимсь.
  •   Червиві яблука облуди
    І
    Все було занадто вже чудово -
  •   Із циклу
    Похмуро у Шотландії суворій,
    Куди нас пойма Кам`янки веде.
  •   Музика осіннього дощу
    Музика осіннього дощу
    Чується надворі крізь фіранку.
  •   Коли ?
    Тебе люблю, тебе люблю,
    І ні про кого більш не мрію.
  •   Благодать (літературна пародія)
    У кацапів "нет плохой погоды",
    Мряка в них, і сніг, і дощ, як тать.
  •   Таїна
    Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
    Таїна причаїлась в очах.
  •   Із циклу
    Над озером женевським причаїлись
    Зеленуваті камені-жабки,
  •   Невимовні почуття
    Красою серця первозданні,
    Мої дарителі снаги,
  •   Туга за милою
    Прохолодне сонце ледве-ледве гріє,
    Де-не-де жовтіє листя й обліта.
  •   Любов поета
    Закохувався сильно, як поет,
    Засліплено… В житті – суцільні біди.
  •   Голос ковили
    А може добре, що я вже не твій? –
    Хотіла крапку ставить ще раніше
  •   Із циклу
    І
    З рослин усіх центральної алеї
  •   Із циклу
    На пагорбі праворуч, мов на чатах,
    Грибок-альтанка, гляньте, височить.
  •   Із циклу
    Дозвольте у ворота вас завести
    Архітектурні форми ці малі –
  •   Із циклу
    Про рай загробний мало хто з нас мріє,
    Про рай земний частіш в людей думки.
  •   Смарагдові очі (пісня)
    Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
    Голубить воно, не пече.
  •   Світиш
    Вночі легкий вітрець несе
    І прохолоду, і розраду.
  •   Тетяна Левицька Мамине подвір’я*
    Мамі не хочеться жити у місті -
    Рідна земля і на старість опора.
  •   Мрія про... смерть
    В тихім небі яснім дивина догоря,
    Чарівлива така, величава
  •   Сяєво любові
    Вже вогко у саду, вечірня прохолода
    Із низу підкрадається, неначе кіт.
  •   Освідчення
    Ти пробач, це було ніби всує,
    Завдавало тяжкого жалю.
  •   Танець нічних видінь
    В саду - прекрасна літня ніч.
    І сяють зір ясні опали.
  •   Одкровення
    Люба, люба, днів печальних
    Скільки ще лишилось нам?
  •   Смарагдові очі (пісня)
    Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
    Голубить воно, не пече.
  •   Закон небес
    Цвіт осипається бузку,
    Минає час весни розмаю.
  •   Надвечір`я
    Перецвітає вже бузок,
    Весна травнева – прохолодна.
  •   Сонливе
    Мінорні сутінки лягають
    На сад, на поле, на луги…
  •   Зелена борода
    А сад навколо зеленню заллятий,
    Трава густа зросла, неначе ліс.
  •   Вітрисько
    Знову хмари сильний вітер
    З виляском погнав у даль.
  •   Радість
    Знову скрізь химерних ліній плетиво –
    І черемхи і бузку – вогні.
  •   Ніжність
    Ридає дощик аж до рана,
    Любов даруючи садам,
  •   Коронація
    Так липне ґрунт до підошов,
    Волого в`язнучи зісподу…
  •   Кабала вірності
    Не нав`язуй вірності, кохана,
    Ми – як вільні птиці – живемо!
  •   Без тебе
    Вись укрита сірою габою
    І ридає, б`ється у вікно.
  •   Красуня, яка мене любить
    Красуня, яка мене любить,
    Про мене лиш думає все.
  •   Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
  •   Ачияк (гумореска)
    - Здрастуйте, мій лікарю хороший,
    Третій тиждень валер"янку п"ю…
  •   Затьмарена весна*
    Вже свіжа зелень всіяла кущі,
    І цвіт укрив усміхнені дерева.
  •   Циніку
    Огидний циніку, ти – як ворона –
    Чатуєш на поезії красу,
  •   Вибір
    Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
    Чи з дівами гулящими водиться,
  •   Водограї кохання
    Наче музика ллється із раю –
    Далі неба ячать голубі.
  •   Ренесанс любові
    Знов дорога в небо верне,
    І весна красою дзенька…
  •   Все мине...
    Підриває страх у себе віру,
    Та людську згадаймо теплоту.
  •   Я купаюсь в твоїй любові
    Серце плавиться в ніжнім слові,
    Відчуває життя весну…
  •   Таїна зваби
    Отака вже воля неба –
    Вроди-зваби таїна.
  •   Чари мольфара
    А вечір тихо морщив лоба,
    В ріденьких складочках між хмар.
  •   Весна кохання
    Днів осінніх, днів печальних
    Загубилися сліди.
  •   Хміль кохання
    З вишини золоті волоконечка
    Дивне плетиво казки несуть!
  •   Підбадьорливе
    Не ревнуй до кожної спідниці…
    Хай пускають «бісики» з-під вій,
  •   Полікую любов`ю
    Полікую любов`ю тебе я,
    Хворі стебла твої напою.
  •   Доньці Ярині,
    О доню люба, на кліща
    Ти не зважай обмову.
  •   Золотою дорогою щастя
    Цілу нічку вона не згаса,
    Мов гердану сяйлива окраса…
  •   Метаморфози сучасної зими або біла ніч у Києві
    Світлячки, як манливі принади,
    Розлились між гілля вусібіч…
  •   Візьми любов мою, як ліки
    Віддай мені свій біль, кохана,
    Віддай мені його увесь.
  •   Благання
    Не забирай у мене любу –
    Все, доле, у руках твоїх.
  •   Напала швидка писунка (пародія у відповідь на пародію)
    Сміялася кохана безневинно:
    І нащо начиталася Сушка?
  •   Нічна зваба
    Розлив туман волосся хвилі світлі
    На плечі ночі в далі осяйні.
  •   Сон-розпач
    Ну от і все. І знов печальних
    Миттєвостей додаш мені,
  •   Мов небо впало
    Ледь вітерець гілки колише….
    Сад зачаївся відалік.
  •   Портрет графоманіяка
    Чоловік, звичайно, він хоробрий,
    Наче той Герасим без Муму.
  •   Любов - як сонце
    Ти для мене – квітка у саду,
    Я тебе так ніжно доглядаю.
  •   Суші і сушки
    Доведеться розказать таки,
    Проінформувати всіх я мушу.
  •   Мрії і звичаї
    Був би це красі твоїй притулок -
    Сам собі всю правду розкажу
  •   Крах кохання (літературна пародія)
    Учу усіх я жити безоглядно,
    Люблю, щоб ззаду сунула людва.
  •   Розчулена ніч
    Тихо алеєю йду,
    Змовкла пташина розмова…
  •   Чудасія
    Принишклий сад. Іще не вкритий снігом.
    Провіяний вітрами зусібіч.
  •   Тетяна Левицька Рапсодія любові*
    Бузок біліє в сонячнім саду,
    і небеса прозорістю дивують.
  •   Мрія
    Якби ми десь, на острові кохання
    Хоча би тиждень, мила, провели…
  •   Меланхолійні сни
    Не печаль мене передчуттям,
    Що біда прийде до твого двору…
  •   Метаморфози буття або видива туману
    Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
    Сади укрив давкий, задушливий туман…
  •   Темрява і світло
    Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
    Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
  •   Пісня
    Палають пристрастю вуста,
    Спадають почуття, як злива,
  •   Розмір має значення
    До смурного віршаря
    Знов прийшло нещастя…
  •   Сон осінньої ночі
    Нечутно місяць у імлі ступав –
    Туман по саду й небесах розвозив.
  •   Гріхопадіння висота
    Укрився день журливою габою,
    Терзає душу всю осінній щем.
  •   За десять хвилин до таксі
    За десять хвилин до таксі
    В обіймах палких ще моя ти...
  •   Поет кохання
    Нехай впаду, камінням люто битий,
    Забудеться колись моє ім'я...
  •   Щастя
    Мов осіннього сну поволока,
    Вечір ліг на затінений сад.
  •   Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
  •   Останнє бажання
    Так без тебе мені погано,
    Як будинкові - без тепла.
  •   Краса печальної пори
    Горить, як музика на древі,
    Краса печальної пори.
  •   Розвіялася казка
    Життя без любої – пустишка,
    Буття зів`ялі комиші.
  •   Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
  •   Порятунок
    Сиза мряка затисла мене,
    І осінні дощі обмотали,
  •   Доносучка
    Не відсохне в тебе пучка,
    Сієш брехні позаяк?
  •   Два сонця
    Боюсь любові я твоєї –
    Які великі в неї крила!
  •   Троянда кохання
    Ці уривки небесної вати
    Розірвало проміння ясне.
  •   Рубаї
    Краса ні, не позбавлена гниття.
    В красуні-поетесі – відбиття.
  •   Замріятися ув обіймах тиші
    Замріятися ув обіймах тиші,
    Як хороше, як затишно – в саду…
  •   Зустріч з осінню
    Отут, в саду, поміж беріз привітних,
    Коли поблідли зорі уночі,
  •   Любов і фантазії
    Фантазії вплітаєш у любов,
    А щастя береже моя підкова.
  •   Скоро осінь
    Знов печаль, але така пресвітла
    До душі моєї припливла.
  •   Пристрасть
    Чи долею обом так суджено?
    Як довго буде це тривать?
  •   Телефонна розмова
    Так хочеться любові і жури,
    Так хочеться печалі й просвітління.
  •   Доля «великого» гуру
    Сам писать не вмію, але інших вчую я,
    На яку тематику тра писати щоб.
  •   Муки розлуки
    Пливуть по небу темні рядна,
    Немов химерії старі.
  •   З тобою і без тебе
    Ти ледь пішла і наяву -
    Плекаю знов про зустріч мрію.
  •   Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
  •   Туга
    Так без тебе погано,
    Ніби кисню нема.
  •   Гієна - не левиця
    Нашіптує, нацьковує кругом,
    Гуртом слона вкусити хоче гном.
  •   Нічні видіння
    На листі потьмяніла бірюза,
    І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
  •   Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
  •   Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
  •   Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
  •   Троянда дихає коханням
    Люблю у літню спеку добру зливу,
    Од неї все буяє і росте.
  •   Сизокрила любов
    Спохмурніли, посивіли тихі небеса,
    Без голубки сизий голуб залишився сам.
  •   Відрадний*
    Я по Метробудівській іду,
    Там знайду на задницю біду,
  •   Ти - моє життя (пісня)
    Гаснуть ліхтарі вранці на зорі,
    Рожевіє мрево світанкове.
  •   Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
  •   Молитва про зцілення любов`ю
    Чого ж ятриться так душевна рана?
    І серце невигойно все болить?
  •   На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
  •   Милуюся...
    Аж на очі набігла сльоза –
    Не уникнути твого полону.
  •   На що схожий місяць?
    Сьогодні місяць - в аурі туманній,
    Із золотистим сяйвом в небесах.
  •   Розлука - розпука
    Я згадую її чарівні очі,
    Рахую дні і їм втрачаю лік.
  •   Золотій ностальгії
    Я все слухаю тихо і млію –
    Під чарівної палички змах:
  •   Перетікає вже весна у літо
    Перетікає вже весна у літо,
    Кульбаби сиві – в тополиний пух.
  •   Се ля ві*
    У Париж твій проляже маршрут,
    Будуть враження в тебе нові,
  •   Закохані слова
    Як хороше в саду. Весни останні миті.
    Поволі гасне день поміж ясних беріз,
  •   Вічної весни цвітіння
    Моя любов, моя печаль,
    Моє кохання чарівливе -
  •   Розмай леліяння
    В час, коли співають солов`ї,
    І черемхи китиці пресвітлі
  •   Мертвий сон
    А небо знов таке сумне,
    Укрите сірою габою.
  •   Будь щаслива
    Надворі літня злива
    Розкрива пелюстки.
  •   Диво бузкове - щастя казкове
    Цілий день кохання. Цілий день кохання.
    Випурхнула з клітки пташечка – втекла.
  •   Не відлітай (романс)
    Не говори, що йти повинна,
    І серця мого не терзай.
  •   Мені так любо...
    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
  •   Скульптурі поета в парку письменників у Ірпені
    На красиву лаву я на мить присяду,
    Усміхнеться Муза ніжно так мені.
  •   Перед вироком долі
    Я на долю свою нарікав,
    І просив, і творив заклинання –
  •   Померла любов
    А між нами померла любов,
    Залишилась тепер тільки дружба.
  •   Я не вмію наполовину
    Я люблю розгорнутий спів.
    Щоби серце – на повні груди.
  •   Прийди
    А я – немов магнолія ота –
    Росту, квітую тихо сам у гаю.
  •   Дружня розрада (за мотивами твору Т.Левицької)
    Я ніколи не сяду без весел в човна,
    Без вітрил не пливу в океані.
  •   Подих неба
    Хмарин прозорих дим –
    Легкий то неба подих.
  •   Випробування кохання
    Ну чому піддався безголов`ю? –
    Я і досі слів не доберу.
  •   Дозріває кохання
    Іще гряде зелена злива,
    Немов у повені - ріка.
  •   Світ краси
    Люблю отут, на роздоріжжі,
    На милій лавочці сидіть.
  •   Думка
    Переможемо гидке і нице,
    Мій народе, чи не розумієш?
  •   Музика ночі
    Лагідний вечір квітневий,
    Птаства легкий пересвист,
  •   У кохання фантастичній грі
    Щастя дивовижні віражі…
    Так, немов для нас одкрилось небо!
  •   Задрімало плесо дніпрове
    Задрімало плесо дніпрове,
    Ми із нічкою тут – самі.
  •   Сергій Єсенін Голуба спалахнула пожежа
    Рідна далеч забулась моя,
    Голуба спалахнула пожежа.
  •   Не сумуй, моя кохана
    Не сумуй, моя кохана,
    Днів печальних не лічи.
  •   Тернистий шлях кохання
    Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
    Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
  •   Ілюзія тепла
    Весняний сад здолала дрімота,
    Гойдаються гілки, немов куняють.
  •   Тобі в день щастя
    Така шляхетність у твоїх очах –
    Емоції, весь розум, полонила.
  •   Я задихаюсь від кохання
    Це віт судомне колихання –
    Сміється місяць із небес.
  •   Від коханої - до народу
    Віддай мені свій біль увесь,
    Віддай мені усі страждання.
  •   Любов і смерть
    Життя сміялося із мене,
    Поет, це – вічний наївняк.
  •   Чом ти, весно?
    Чом ти, весно моя, спохмурніла?
    Потьмянів, наїжачився луг.
  •   Вдихаю щастя
    Вона вже холоду не здасться –
    І пестить сутінь запашна.
  •   Ми зустрінемося навесні (романс)
    Ми зустрінемося навесні,
    Як розтане остання сніжина,
  •   Нетлінне
    Небо потемніле над землею
    Тугою усе заволокло.
  •   Не печаль брови ясної (український романс)*
    Не печаль брови ясної
    Ти, красуне чарівна.
  •   Графомани в пеклі
    Та нехай вони, як знають,
    Із трусів повистрибають,
  •   Ода критику
    Оце людина справді має дар!
    Піїти, критики тримайте дози –
  •   Холоди не страшні (літературна пародія)
    На березі бюстгальтер безсило обвис,
    У панчохах – дірки – завірюхи то діло.
  •   Жага кохання
    Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
    Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
  •   Ах, білий лебідь на ставу
    Я куплю тобі дім на ставу в Підмосков`ї,
    І тебе приведу в наш омріяний дім.
  •   Тетяна Левицька Золотим друзям (переклад з російської)
    Спасибі любим, дорогим,
    Кому я так без міри мила.
  •   Нехай тобі співають солов`ї
    Ти думаєш, тебе я спокушав
    Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
  •   Жадання
    Я не того тебе жадаю,
    Поставить галочку аби.
  •   Краса, що темряву перемагає
    Приходжу знову я сюди
    Немов у пазуху до Бога.
  •   Левиця, жаба і упирі (мінібайка)
    Упирі левицю
    Хочуть взять за цицю!
  •   Зимова ідилія
    Зима у розпалі, зима
    І сіє чарівний сніжечок
  •   Музика очей
    Я згадую ту зустріч-дивину,
    І спалахи неону, мов гліссандо*,
  •   Шляхетна серця глибина
    Ці лагідні волосся хвилі,
    Великі очі осяйні.
  •   Пестощі морозу
    Від холоду зіщулилися віти
    І вітер употужнив свій повів.
  •   Золота ріка
    Немов якась чарівна сила
    Зуміла все красою вкрить –
  •   * * *
    Сивенькі очі сніготалу
    Сміються чарами в гаю.
  •   Під важкими крилами туману
    Мій погляд у висі кане,
    Здається, там дна і нема.
  •   Сповідь графомана
    Я плаваю в слизоті і багні,
    Та мрію всіх також туди загнати.
  •   Нюанси поетичної робітні
    Чом непотрібна критика мені?
    Потрібна, тільки не від графоманів.
  •   Не мовчімо, люди, бо затопчуть
    Мене повчає псевдодруг, як жить,
    Хоча молодший віком проти мене.
  •   Не печаль брови ясної (український романс)
    Не печаль брови ясної
    Ти, красуне чарівна.
  •   Сяюча гора
    Туманом сірим все заволокло:
    І небо, і дороги, і дерева.
  •   Ми з тобов у Трускавці гуляли
    Ми з тобов* у ТрУскавці гуляли,
    У чарівнім квітні навесні.
  •   Небесна весна
    Ще листопад, а справжня йде зима,
    З`явився лід на озері тоненький.
  •   Вітер-змій
    Ще календарна осінь на порі,
    А вже зима Батиєм наступає.
  •   Все більш
    Все більш розходимось, як в небі – літаки,
    Як два автомобілі – на дорозі.
  •   О нано (варіації на тему твору Галини Михайлик Нано)
    Ця осінь така якась це –
    Незнана.
  •   Золота пора
    Листя золотаве листопаду
    Все щедріше землю обійма.
  •   Пам`ятник Прометею
    Люблю вночі блукати стихлим садом,
    Коли печаль на віти осіда.
  •   Так хороше напитися печалі
    Так хороше напитися печалі,
    Сонливого осіннього тепла,
  •   Осіннє видіння
    Вечір прохолоду тиху ніс,
    Щулились дерева напівголі.
  •   Над тихим озером
    Над тихим озером сумним,
    У темряви ласкавій тиші
  •   Всі помінялися ролями
    Пожовклий сад увесь – в журбі,
    Тремтять на вітрі змерзлі віти…
  •   Бабина весна
    Минає жовтень, чарівний жовтень,
    Засипав листям усе навкруг.
  •   Осінній етюд
    Взяла природа під крило своє
    Мою ходу й завзяття молодече.
  •   Ілюзія літа
    Осінній вечір заховав
    За хмарами небесні далі.
  •   Я все одно тебе люблю
    Я все одно тебе люблю,
    Кохання сваркам – не підвладне.
  •   Розтривожила зранене серце
    Ось і осінь торкнула природу
    І малює багрянці свої.
  •   Мінливе небо, як життя
    Накритий хмарою рудою,
    Вечірній Київ затремтів,
  •   Із циклу Нічні видіння Тінь війни
    Очам не вірю: Київ у диму,
    Спалахують будівлі і дерева…
  •   Химерія сну
    З небесного мов лона породіллі
    Враз випливають, наче навтьоки,
  •   Нічні видіння
    Стемніле небо майже все в диму,
    Розкурює Симаргл вечірню люльку.
  •   Так приходить осінь
    Чарівливий світиться неон,
    Тихо заповзає він до гаю.
  •   У смарагдовому літі (переклад на російську Світлани Груздєвої)
    Под ветвей густым плетеньем,
    Где и в травах изумруд,
  •   Вечірня соната
    Ще днина тягне світлу нить,
    Та сходить вже зоря сяйниста.
  •   Вересневе літо
    Все ще збереглося: сонечко яскраве,
    Печія-спекота сушить береги.
  •   Моя байдужість
    "Така у мене справді ти одна!" -
    Видзвонюють льодини, мов червінці.
  •   Даруй мені печаль свою...
    Лягають легкі* тіні вечорові
    І днину заколисують стару.
  •   Серпневе надвечір`я
    Як хороше в останні дні серпневі…
    Ще літо домліває в небесах,
  •   Надія Козак Магнолія (пісня)*
    Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
    Розпустили крилонька попід небеса.
  •   Тихий голос
    Німого смутку тиха течія,
    Неначе медитація мовчання...
  •   Долі знак?
    Від руки мов зодчого –
    Хмари злет.
  •   Музика цикад
    Під хустками сивими
    Мліє сад.
  •   Засушений мухуй
    Що за гамір? Поміркуй! –
    Голос шепче з висі.
  •   Білява бестія
    Знову вечір сонливий іде.
    Закуняла розморена тиша.
  •   Хтось білить небо
    Густі мазки. Хтось тихо білить небо.
    Перисті хмари затирають синь.
  •   Поправляйхер-Критикуй
    Гартувала з пелюшок
    Мамочка малого.
  •   Вечорове кохання
    Місяць і зірка – закохана пара,
    Чом на все небо одна?
  •   Сонливе пообіддя
    Ще липень золотавий зеленню буяє,
    І прохолоду вилива після дощу.
  •   Графоман
    Пасквілі він пише - придивіться,
    Хоче царювати, править всіх.
  •   Пестощі дощів
    Плакучі верби понад ставом,
    Троянд зарошених кущі…
  •   Все минуще
    Цей сад – немов зелена гуща…
    Всихають юні деревця.
  •   Місія поета
    У час міжгроззя зазирну у сад,
    На лавочку улюблену присісти.
  •   Навіщо?
    Боги, навіщо мучите любов`ю?
    Чи це уже до смерті не мине?
  •   Мій рай
    Знову я прийшов до тебе, гаю,
    Щоб красою душу напоїть.
  •   Буде дощ
    Нависають кучугури
    Із небесних площ –
  •   Сутінки
    Сутеніє понад садом,
    Вітер спеку прибива.
  •   Лікуватись від... кохання
    Миті відпочинку свого…
    Маю радість наяву:
  •   Багаття на... воді
    На озера поверхні дуже густо
    Промінчики танцюють молоді.
  •   Липневе щастя
    Липневі хмари ніжнотонні
    По небу сунулись несміло…
  •   Видіння-мрія
    Чи зобразити буде до снаги?
    Між хмар стемнілих – снігу кучугура…
  •   І що воно таке – любов?
    І що воно таке – любов,
    Пропущена крізь років призму?
  •   Відповідь одній красуні
    І що тепер? Закінчилась вендета?
    Не знаєш, як ту дружбу поновить?
  •   Простіть його...
    Неначе в задницю оса,
    Вкусила, мовби хмар омана.
  •   Надія Козак Королева (пісня)*
    Неначе диво в Божім раю,
    В гаю троянду я стрічаю...
  •   Росиця
    В народу нашого нема
    Такого ймення чарівного.
  •   Владислав Бойко Куплети Сідалковського*
    Пахнуть в Києві каштани,
    Ходять Києвом кияни,
  •   У смарагдовому літі
    Під смарагдовим склепінням,
    У смарагдовій траві
  •   Пролетіла весна (пісня)*
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
  •   Зелені свята
    В кімнаті розливає запах м`ята,
    Не килим на долівці - очерет,
  •   Катерина Каленіченко Чи ми удвох?*
    Усе частіш у вікна заглядає
    В зелених шатах весняна краса.
  •   Вишиванка
    Одягну я тебе на світанку,
    Наче світла у душу ввіллю,
  •   Пора дощів
    Пора дощів жене траву угору,
    І сонце за химери десь хова.
  •   Як морем, розлилось благоухання
    Кінець весни такий, неначе літо…
    Вже спека, майже люта, навкруги.
  •   Сповідь перед квітами
    Якби Ви тільки, квіти, знали,
    Як серце болісно щемить.
  •   Ласкою заговорив
    Як шерсть овечок тонкорунних,
    Так забуяв посеред віт
  •   У віщих снах богині Лелі
    Немов краси хтось розкидає грона,
    Палає фіолетова свіча,
  •   Відлуння Чорнобиля
    Похмурий день - Чорнобиля відлуння,
    І темна хмара небом розпливлась.
  •   Моя мрія
    Ти чарівний, мій вигаданий світе,
    Немовби казка із дитячих літ.
  •   У передпокої розмаю
    Цвітуть сади і серце завмирає
    Від солоду і хмелю, і жаги.
  •   Картинка
    Дивлюсь на тихий плин і згадую творця,
    У хмарні небеса лелека легко лине.
  •   Світлана Груздєва* Бузковий вечір (романс)**
    Все цього вечора - мов би для нас:
    Птаства щебіт - ізнову,
  •   Чарівлива днина весняна
    Коли під тихим небом кришталевим
    Немов зникають десь лихі думки.
  •   Ти час, о Велесе, спини...
    Ти час, о Велесе, спини,
    І суєті скажи цій: «Годі!»
  •   Тепло
    Квітучий місяцень весни
    Теплом розкішним удостоїв.
  •   Другу про "дружні" справи
    Він критикнув старого друга
    Всього разочок, тільки раз…
  •   Коронований
    Усе він доїть козла сатири,
    Одні й ті ж теми – по сто разів.
  •   Немерзнуче сяйво
    Вже ущухли снігопадні зливи,
    Не підніме вітер і поли.
  •   Сергій Єсенін З чарівливим щемом ця омана (переклад)
    З чарівливим щемом ця омана –
    Ось життя. І сильне тим воно,
  •   Змістились пори року
    Немов не березень, а січень.
    Уже ж було – весна прийшла…
  •   Над річкою (переклад на російську Світлани Груздєвої)*
    Где русло Сниводы картинно,
    Перебивая звоны рос,
  •   Над річкою
    Де пойма* Сниводи чарівна –
    Бринить легенький вітерець.
  •   Лечу...
    Лиш профіль твій в інеті промайне,
    Як те весни захоплююче диво –
  •   Діагноз класика (літературна пародія)
    Наснилося… О Боже, пробі –
    Тулився не будь-хто – Тарас,
  •   Шлях до порозуміння
    Привів сюди я друга на "ПееМ",
    Радів, що полку нашого прибуде,
  •   Песик Обісцюшко (казочка)
    Послухайте-но, діточки, на вушко,
    Новісінькую казочку оту.
  •   Жаботигр
    Себе жабисько тигром уявило,
    І стало надимати живота:
  •   Змова
    Злигалася зміюка із тхором:
    Давай лелеці лапи переб"ємо!
  •   Поштарочка (пісня)
    Чи винна з інтернету аватарка,
    Чи віршів начиталась моїх ти?!
  •   Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*
    ...Краями у цього трищастя -
    дві площі, а в центрі - Майдан:
  •   Осанна
    Не перелічити нам усіх,
    Вад у нас зібралося чимало.
  •   Порада графоману
    Краще хрін косити наяву,
    Ніби щось у себе відірвати,
  •   Помилка
    У долоні сам собі плещи,
    Що знайшов отут помилку... Нате!
  •   Сивий сон
    Зимі не завше притаманні
    Ці відчуття: як дощ-мусон,
  •   Березневий подих
    О де ви, дні весни мої, о де ви?
    Вже лютий он із ярмарку погнав.
  •   Заклик
    Ти, враже, припини цю писанину,
    Бо ж день закоханих ми маєм нині.
  •   Загадка
    Вдає із себе добрячка,
    У чаті майже з кожним дружить.
  •   Інтернет-кохання
    Я думав ти мене «забанила» навіки,
    І вже гіркі-гіркущі сльози проливав.
  •   Душко
    Душпастиря вдає цей "вчитель",
    Хоч сам - задушливий тиран.
  •   Правда кличе
    У нас є Жоха - то "великий" гуру.
    Від зауваг його регочуть кури.
  •   Передчуття
    Не зовсім день іще погас,
    Не зовсім ще розмерзлись води.
  •   Опоненту
    Твій вірш не вартий і ескудо,
    Смердюча шохана паскудо!
  •   І.Ш.ак
    Тупий і впертий, мов дебіл.
    Стирчать у світ ослячі вуха.
  •   Застигли хвильки снігу
    Нарешті - холод справжньої зими,
    Застигли хвильки снігу шовком білим.
  •   Яви красу
    Прийди до мене на пуантах,
    А зверху ще - у білих бантах,
  •   Філософський камінь
    Німотний щем стискає груди
    І роздуми гіркі печуть:
  •   * * *
    Темноти навалився огром,
    І небесна імла загуса.
  •   Зима повіялась кудись
    На гори київські – туман
    Упав червоною зорею,
  •   * * *
    Змахнув день стомлений крильми,
    Я знову сам, я знову сам -
  •   До ребусів «ПМ»
    До жаби прирівнять поета! –
    Де у людини розум, смак?!
  •   Свято
    І знову Божич народивсь,
    І довга ніч у Лету кане.
  •   Минулася любов
    Минулася любов, мов листя облетіло
    Із дерева жаги, не збуджує мене.
  •   Клоччя сивого туману
    Це клоччя сивого туману
    Зимовий вкрило сад немов.
  •   Як сніг на голову
    Прийшли до мене сутінки печальні,
    Зронили на папір іскрини слів.
  •   Сльози із перлин
    У гаї хлюпотить. Усе припорошило.
    Чи манна чи мана тут сіється до ніг?
  •   Прийшла зима
    Прийшла зима, прийшла сумна,
    Така ще трохи слабосила.
  •   Перетворення
    Усе пожухло, потьмяніло,
    Від золота лишилась мідь.
  •   Вечірнє видіння
    Мій саде чарівний, красою оповитий,
    Ген місяць молодий сміється угорі.
  •   Слова вогню ясні
    Біля каміна відпочинь душею,
    Де дрова тріскотять так мило у вогні…
  •   І в листопад закохуюся я
    В саду – нікого, дощик моросить,
    Порипує по листю так привітно,
  •   Як музики потік
    Як густо рінь озерна жебонить,
    Як музики потік несе у далеч.
  •   Прощальний сонет
    Дорогі друзі! Видавництво "Харків. Майдан" друкує нині мою нову книгу - по суті - здійснилася мрія, про котру я мріяв усе своє поетичне життя - вдалося підкорити вершину найскладнішого жанру поезії - сонета - написати корону сонетів "Світло кохання", присвячену моїй дружині Раїсі.* Директор видавництва "Майдан" Анатолій Стожук допоміг знайти мені поважного критика - професора знаного харківського університету ім. Каразіна, академіка Ігоря Михайлина, який написав передмову до моєї книжки. Ось два уривка з неї:
    "Найвищим виявом поетичної майстерності є корона сонетів, яка складається з п’ятнадцяти вінків сонетів, що розвивають спільну тему. Це суперскладна мистецька споруда: на неї поширюються правила творення вінка сонетів; усіх творів має бути 225 (15 * 15), причому останній вінок повинен складатися з магістралів попередніх чотирнадцяти вінків сонетів.
  •   Космічна мить
    На краєвиди глянути картинні
    Я спраглий, зностальгований іду.
  •   Як ув обнові
    Як тихо, чарівливо, роздумово –
    Із луків ще краса не утекла.
  •   І затишок спустився із небес
    Ще осені тримається краса,
    Стоять дерева тихо в супокої.
  •   Хто я або моя метрика (літературна пародія)
    І
    Не рекрут я, не ректор,
  •   Мій затишку ясний
    Ну ось і ти, мій затишку ясний.
    Немовби задрімало все довкола…
  •   Дружині Раї на день народження
    Хай хуртовина хоч яка змага -
    Допоки ти, допоки ти зі мною,
  •   Поцілунок осені
    Усміхнулося сонце і прОзиром*
    Огорнуло пейзажні дива.
  •   Дихаю щастям
    Приходжу знов сюди, і це мені не здасться,
    А справді є таке прекрасне відчуття,
  •   Масаж Стрибога
    О саде мій – віддушино моя,
    Мій лікарю, замислено-осінній!
  •   * * *
    Невже раптово охолов я?
    Хіба той біль колись мине?
  •   Прийди
    Ну ось і ти, півострове мій любий -
    Шепочеш, закликаючи:«Прийди!»
  •   Засуха
    Із вод небесних сонце вирина
    За обрій відпливає десь далеко.
  •   * * *
    Поволі день між тіней легко тане,
    Озерна рінь вібрує он ледь-ледь.
  •   Згадай...
    Мені лиш спогади лишились,
    Бо стала ти навік чужа,
  •   Медитація кохання
    Ах, вітерець який! Ну майже бездиханно -
    Приємним холодком ледь-ледь війне-шепне!
  •   Троянда й гіацинт
    Осіння німота над озером ласкавим...
    Як затишно мені, аж серце завмира.
  •   Роздратовано
    Нахабна штовханина у метро,
    Сьогодні все навколо – агресивне.
  •   Шепіт осені
    Ах у вітрові підголосками
    Ніжнозвукову чуть красу –
  •   Ти не являлася мені ще в сні* (за І.Франком, до 161-ї річниці від дня народження нашого Генія)
    Ти не являлася мені ще в сні,
    Я наяву тобою марив,
  •   Передосіннє
    І це вже літо відліта у вирій,
    І знову скоро прийдуть холоди.
  •   Алея Розпачу
    Душа із тіла рветься вгору –
    До хмар загуслих навпростець.
  •   Золотаві зорі смутку
    Не можу не писать – потреба
    Гіркі ці зроджує слова.
  •   Найдорожче
    Усе, що є, все, що було і буде –
    Як видиво у віщім напівсні.
  •   Звуковий гвалт
    Серпнева спека уляглась,
    Улігся вітер і не дише.
  •   Містика
    В куточку тихому в гаю
    Сховаюсь від чужого ока.
  •   Лиш спокою хотілося
    Здається дивним все мені тепер це –
    Вечірня мла оповила сади.
  •   Пророцтво
    Наче листя, літа побіжать за водою
    І довіку залишиться хтось удовою.
  •   В райському саду
    Трояндові кущі – в розмаї,
    Птахи принишкли у гіллі.
  •   В розкошах закоханого літа
    Сонце не пекти уже, а гріти,
    Пестить починає наяву.
  •   Смак любові
    Як під вечір чарівно і легко надворі,
    Тільки думи мене сповивають сумні.
  •   Кубельце поезії
    Пливу у сад аndante maestoso*,
    Його легкий немов почувши клич,
  •   Подільський ліс
    У світлих сутінках печалі
    Завмер на мить подільський ліс.
  •   Залишилась лише любов*
    Я був – немов суцільна рана –
    Так розпач душу розпоров.
  •   Прохолода розтане
    Чому таке ти, невеселе, літо?
    Неначе я – теж літній чоловік.
  •   Натяк на осінь
    Прорізала зелені коси
    Сосни всихаюча іржа,
  •   Холодний душ
    Згадалась раптом ти мені,
    І небеса оці холодні
  •   Липневий вітер
    Липневий вітер легко дише
    У верховітті де-не-де,
  •   Дарунок (Із циклу "Морські акварелі")
    Захід сонця – піврубін чарівний,
    Диск його внизу закрила мла,
  •   Ворожбитко моя ласкава*
    Усміхається ген далина,
    Мов до світла ворота відкрила,
  •   Життя - як сон
    Життя – як сон, минає, пролітає…
    Наздоганяють видива мене:
  •   * * *
    Як добре тут полежати між трав,
    Натиснути на гальма часоплину.
  •   Гармонія і рівновага
    Спектри всі сьогодні в небі є –
    Із свинцю мов литі й сяйвом квітли…
  •   А де літо, Аделіто?
    Вже минули осінь і зима,
    І весна розтала сумовита.
  •   І знову літо
    І знову літо, знову літо
    Киває травами мені.
  •   Залоскочи мене, русалко
    Залоскочи мене, русалко,
    Неначе легіт-вітровій.
  •   Прохолода
    Прохолода вечірня у літнім саду
    Тихо пестячи, йде, наростає.
  •   Пролетіла весна (пісня)
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
  •   З Богами наодинці
    Лишіть мене з Богами наодинці,
    У цьому сокровенному саду.
  •   Приїхала кохана
    Приїхала кохана в Україну…
    «Лети до неї!» - хтось шепоче в сні.
  •   Засторога
    Не плюй в колодязь цей пречистий,
    І не замулюй нам джерел.
  •   Прозріння
    Глянь, як сонце пестить гай,
    Як сміються теплі води!
  •   Тінь Богині
    Здрастуй мила, травневая весно,
    Буйноцвіт заяснів ув очах.
  •   Дуліби
    Ах, люди ці – страшенно «чулі»,
    Слова в них, як удари ніби.
  •   Антигерою
    Немає гірше злючого плебея,
    Який живе, ображений на світ.
  •   Ці чари музики святої
    Ці чари музики святої,
    Яка підносить і п”янить –
  •   Простелилася днина ясна
    Простелилася днина ясна,
    Пригорнула гаї світлоруко.
  •   Моління для друга
    Я прошу Богів моїх одверто –
    Скільки тих уже лишилось днів –
  •   Плекаймо у собі красу
    Немов на гілочці – росу,
    Яку в слюді різець обводить,
  •   Чирякописець (літературна пародія)
    Я настрочу Вам краще про клозети,
    Вщипну натхнення трохи десь таки.
  •   Божествена Русалка
    Мов зібрав Ярило сонця скалки
    І весни душею наділив.
  •   * * *
    Підстригся сад, помолодів,
    Весь оновився навесні він.
  •   Пам'яті кобзаря Василя Литвина
    Поблідла враз небесна далеч,
    Зрябіла бризками вода -
  •   Карб*
    Як відсвіт сонячний Ярила,
    Засяє меч, Арею, твій.
  •   Защеміло серце
    Защеміло серце, защеміло –
    Де любов залишилася, де ж?
  •   Березнева ностальгія
    О красеню весняний, ранній,
    Журби в душі моїй не сій,
  •   Цілунок весни
    Ну ось і ти, мій саде дорогий,
    Чарівна потаємная місцино.
  •   Суперник-вітер
    Тремтлива гілка, мов рука,
    Втирає слізоньки небесні.
  •   Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі
    Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
    Ловіть натхнення на льоту,
  •   Нагадує тебе
    Аж береза радістю застигла,
    Коли раптом глянула сюди –
  •   Весняне вітання
    Я вітаю, березню мій милий,
    Чую, заховавшись у гілля,
  •   Попіл кохання
    Як чудово на веснянім лоні,
    Хоч надвечір вітер – холодніш,
  •   Весна і воля
    Зима згадалась недалека…
    Ледь ношу скинула свою,
  •   Напівусміхнена весна
    Ну хоч на землю вже лягай,
    Хіба що вітер з місця здійме
  •   Привітання весни
    Ну здрастуй, весно дорога,
    Ось новоліття почалося*.
  •   Небесні химери
    Над гаєм здіймались дими…
    Я глянув – неначе жива
  •   Ця первозданна свіжість весняна
    Ще сніг міцний в оцім лютневім гаї
    І холод є, та вже – мов холодець –
  •   Химери польових досліджень (літературна пародія)
    Я борсаюсь у ліжку, повний вражень –
    Химери заввижалися, аж зблід!
  •   Напровесні
    Теплом війнуло, трохи сходить сніг,
    Його стискає сонячне проміння.
  •   Снігова чаклунка
    Стоїть зима й не думає іти,
    Все побілила, ніби цвітом вишні…
  •   Роздуми коло каміна (переклад на російську Світлани Груздєвої)*
    *
    То пламени играют языки…
  •   Спогад про улюбленого співака
    Мій улюблений український співак, найкращий український і світовий тенор Анатолій Солов"яненко - воістину солов"їний голос України (1932-1999). "Стоїть гора високая" (сл. Л.Глібова, музика народна) у супроводі рідної йому і мені Національної заслуженої капели бандуристів України імені Г.Майбороди. ( запис 1982 року). На жаль, мені не довелося з ним співати у складі капели. Я прийшов у колектив 2002 року, а Солов"яненка не стало 1999 року. Останній прижитєвий концерт в палаці "Україна" це було 2 березня 1999 року, він співав у супроводі нашої капели і я мав щастя бути присутнім на цьому концерті. Як журналіст, я написав 3 матеріали про Анатолія Борисовича ще за його життя, спілкувався з ним. Він був простим, щирим і відвертим. Давав мені інтерв"ю по телефону. І опублікував ці матеріали: 2 - у журналі "Українська культура" та 1 - у журналі "Театрально-концертний Київ".
  •   Заклинання любові*
    Полюби мене знову, кохана,
    Відречись від огуди й журби,
  •   Олексій Тичко Бій під Крутами*
    Сліди боїв у чистім полі.
    Сніги розтанули від гільз.
  •   Роздуми коло каміна (рубаї)
    * * *
    Ці полум`я високі язики…
  •   Надвечір`я
    Розкішні тут розкинулись горби,
    Поволі довшають чарівні тіні.
  •   Зимові мрії
    Короткий день уже зникає
    І розчиняється в імлі.
  •   Синички
    Безвітряно-завмерлий сад
    І легкий* смуток в гості кличе…
  •   Небесний мольфар
    Як хороше, хоч в розпалі зима
    Й мороз хапає кігтями за щоки.
  •   Живосил Лютий Меч Арея*
    Гуркоче грім в ковальні Бога,
    Стоять вої з кісьми до плеч,
  •   Річко Сниводо*
    Річко Сниводо, річко Сниводо,
    Чом узимку не спиш?
  •   Рік новий на Поділлі
    Село козацьке завжди раде,
    Мов хтось на сум його зарік –
  •   Поміж засніженої хвої
    До тебе знов прийти я радий,
    В оці притишені тони…
  •   Любов Сердунич Вербичка (пісня)*
    Я так люблю вербиченьку плакучу,
    Вона вітає першою весну.
  •   Зимовий сад
    Зимовий сад, зимовий сад
    Принишк, завмер на мить без вітру.
  •   Напівсон зимової пори
    Напівсон зимової пори
    У часи відлиги нетривкої…
  •   Замерзла любов
    На яблуню ще молоду
    Дивлюся… Вітер дме щосили…
  •   Вертає холод
    Замерзле озеро не тане,
    Суха пороша навкруги
  •   Зимовий гай і завірюха
    Зимовий гай і завірюха…
    А снігу, снігу навкруги!
  •   Забілила зима
    Все затихло, завмерло десь між верховіть
    І пташина ущухла розмова.
  •   Предивна сила
    Повітря бадьорить легенько,
    Хоч день несонячний тепер.
  •   Єдина відрада
    Сумні пейзажі непривітні,
    Та шляху вже нема назад…
  •   Божі ліки
    Люблю тихенький цей куток,
    Цей пляж і восени і взимку –
  •   Поетичний егоїзм
    Уперше порадіти зміг -
    Такого не було ще зроду.
  •   Молоко дня
    І знову мряка вийшла на луги,
    І тисне сум захолоднілу далеч.
  •   Осінній день
    Осінній день, осінній день,
    Сміється – вже ріденьке – листя.
  •   Ховався в небі
    Мені на серці радісно так стало…
    Побачив, як в осінньому гаю
  •   * * *
    Осколки недонищених гаїв…
    І хмарний дим над ними попелястий,
  •   Усміх світу
    А серце радістю: тень-тень!
    І перестало враз боліти.
  •   Символ незнищенності
    Тільки всупереч, не завдяки,
    Поміж кураїв і сухостою,
  •   Слово до гаю
    Хтось мріє ще про штат Огайо,
    Я ж мов навіки прикипів
  •   Сергій Єсенін Відгомоніла золота діброва (переклад)
    * * *
    Відгомоніла золота діброва,
  •   Чорнильна крапка або екстрім у парку (літературна пародія)
    Ой, погода нині щось не та,
    Крона паркова нас не зігріла.
  •   * * *
    Доспівує день пісеньку свою –
    Усміхнено-багряно-ясночоло…
  •   Зігрітий диханням
    Зимовий холод сковує гаї…
    Біля дубів, де затишно і тепло –
  •   Навіювання
    Із пам`яті усе тебе стираю…
    Ох, відболіло… Сам лиш знаю, як.
  •   * * *
    Наче сад занедбаний, цей гай –
    Озеро закидане гілками.
  •   У мерехтінні тихому води
    У мерехтінні тихому води
    Над озером сиджу в холодну пору,
  •   Як тихо...
    Як тихо тут у будні дні,
    Ще й жовтень теплотою надить.
  •   Віхола звуку ( Ф.Шопен, вальс до дієз мінор)
    Шопена вальс, Шопена вальс
    Так солодко до себе кличе
  •   Дивний сон
    Я знову бачу сон цей дивний –
    Снується сутінь крадькома.
  •   Багряний відсвіт
    Такі у неба очі сині -
    Між хмар поблискують ясні.
  •   Осінній вальс (Поль де Сонневіль)
    Осінній вальс печаль навіяв,
    Обсипав листом золотим…
  •   Освічення
    Багряні пасемця свої
    Явили віти тишком-нишком.
  •   Теплу прощальна пісня
    Ослабла сонця променева сталь
    І легкий холод сновигає в гаю.
  •   Вересневе літо
    Чарівниця осінь сіє жовте листя,
    Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
  •   Заграва у меду
    Мов дрова у каміні, дотліває
    Зоря ясна вечірня між гілля…
  •   Як добре!
    Ну здрастуй, осене печальна…
    Хоч ти удень – мов літо ще –
  •   Обіймаю
    Вечір біля ставу романтичний,
    Де сп`янінням диха кожна мить.
  •   Провісник осені
    Непомітно стишуючи крок,
    Ще повільно тягнеться за мною,
  •   Сонне озеро
    Неначе жменьку хвильок сонних
    Вітрець по озеру жене.
  •   Донесхочу
    Печальним сном, осіннім небом,
    Вечірнім відблиском зорі,
  •   Хмаринка
    А ти не хочеш мого смутку.
    Знов обрій десь тебе хова.
  •   * * *
    Яка ж то спека, згадую, була!
    Розжарені ті дні ще недалекі.
  •   Серпневе
    Лиш серпень знає запахи оті,
    Набряклі хмари, сонце ледве гріє…
  •   Гайові опришки
    Шматочок лісу або гаю
    Я пам`ятаю, тут зустрів.
  •   Язичницьке купання
    Дерева вже з`явилися руді,
    Та не було на луках анікого.
  •   Дарує серпень прохолоду
    Дарує серпень прохолоду.
    Та у воді ще є тепло –
  •   А слон іде
    А слон іде, ніхто його не вкоська,
    Хай гавкає півграфоманська моська.
  •   Навіяв мрію вітер
    Між заростей акації сяйливих
    Підморгувало сонечко мені –
  •   Залишилась лише любов
    Я був – немов суцільна рана –
    Так розпач душу розпоров.
  •   Завмерло плесо
    Мов дзеркало, завмерло плесо,
    Протерте ніби геть усе.
  •   Моя сповідь
    Не до попа, а на природу,
    Іду на сповідь ось таку –
  •   Іванів*
    Над стежкою схилились явори
    І тінь розлога падає довкола –
  •   Тремтіння хвиль
    Немов насупились Богове -
    Немає в спеки вже снаги.
  •   Рубаї
    Яке розкішне літепло води!
    Вечірній подих вітру йде сюди.
  •   Рубаї
    Мільйон разів – о дні мої сумні –
    Тебе прохав я вибачить мені.
  •   ***
    Над берегом замріяного плеса
    Гойдає вітер буйну зелен-віть.
  •   Це все було
    Впірну по пояс у високі трави,
    Відчую прохолоди благодать.
  •   Печальні хмари
    Печальні хмари шаруваті...
    Хтозна коли їх вечір витре.
  •   Час у вічності тане
    Всотала темінь люту спеку,
    Вже прохолода поміж трав.
  •   Картинка
    Затихає заводь колихлива,
    В`яне над верхів`ями зоря.
  •   Враження
    Як же на природі добре, Боже!
    (Комарі лиш поїдом їдять).
  •   Смуги в небі
    Cмуги оранжеві в небі –
    Що то віщують вони?
  •   Хмари-пазли
    Оці гаї так тужать за тобою…
    Сьогодні вперше змовкли солов`ї.
  •   Пташині слова
    Ці прохолодно-хмарні вечори…
    І довгий день у довгих тінях тане.
  •   Явилося лице кохане
    Явилося лице кохане,
    Як відродилось із золи…
  •   Шах Шахерезаді (літературна пародія)
    Я не готовий?
    Овідій!
  •   * * *
    Проводжаю в ніч весняний вечір,
    Скоро літо гляне на луги.
  •   Озерна пастораль
    Я сам у тихому гаю,
    Лише пташки тривожать тишу.
  •   Відгомін війни
    Із хмари вовняний дашок
    Навис над садом пеленою.
  •   Паралелі життя
    Вишина дивовижної сповнена гри –
    Пасма в ній то сумні, то веселі…
  •   Пахощі кохання
    Грона безу од вітру пішли у танок,
    Як у вальсі – нешвидко і чуло.
  •   Небесний знак
    Хмара хмару між променів ген золотих
    Цілувала, як голуб – голубку.
  •   Видіння божественого саду
    На вітах соловій дивак
    Палким дивує співом тую.
  •   * * *
    Небо вкрилось тінню грозовою,
    Розгортає хмурощі свої.
  •   Весняні перегуки
    Трава пробилась крізь торішнє листя,
    Смарагди сіє навкруги свої.
  •   Чорне золото
    Ти – моє чорне золото,
    Пасмо, неначе смола.
  •   Захмеліле диво
    Магнолії розквітли у саду,
    Між біло-фіолетової тиші.
  •   Шовкові промені
    Минуло днів сумних чимало,
    І ось розкрилилась вона –
  •   Неонова ріка
    Немов бджоли бурштиновий нектар,
    Пролилася - і темряву відтерла -
  •   В обіймах весни
    Нарешті ув обіймах я весни…
    Розкрилля хмарне і пташиний щебіт –
  •   Па-де-де на хвилях*
    Па-де-де на хвилях, па-де-де,
    Це вам не в союзі – «ДНД»,
  •   Весняний солод
    Торкнув плече легенький холод,
    Тихенько стежкою іду –
  •   Весняний дощ
    Ясна чадра захмареної сині
    Укрила білим димом шир небес.
  •   Весняний етюд
    Хоч день іще – на небі місяць,
    Неначе біла пектораль.
  •   Великдень Дажбожий
    Великодня Дажбожа сила –
    Я просвітити світ молю:
  •   Олег Чорногуз Елегія*
    Ми зустрілись з тобою неждано
    У моєму, за містом, саду...
  •   Зустріч із весною
    Немов би Велес поводив
    Мене сьогодні серед казки.
  •   В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов*
    В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов.
    В моїм серці ся зашпортала любов.
  •   Арія березневого кота*
    Пам"ятаю, ніч була холодна,
    Місяць хмарі грітись ліз в рукав,
  •   Маскарад природи
    Ще борюкається зима,
    Мов наждаком, повітря лиже
  •   Видіння нинішні й прийдешні
    Похмурий день вже крила опустив,
    І сіра сутінь тихо вечір кличе…
  •   Відчуття
    Немов на день вернулась осінь…
    І дощ занудний капотить.
  •   В передчутті весни
    Димить сьогодні весь небесний круг,
    Оповиває пагорби лісисті.
  •   Крим
    Згадався Крим і далі голубі,
    І після плавання – блаженна змора.
  •   Життя трагедія зомліла
    Промчав поквапно сірий будень,
    Знов ніч на крилах сліпоти.
  •   Заклинання любові*
    Полюби мене знову, кохана,
    Відречись від огуди й журби,
  •   На крилах золотих
    Зимовий день короткий стих.
    Настав ясний, чарівний вечір.
  •   Люблю тебе, засніжений мій сад
    Люблю тебе, засніжений мій сад,
    Посаджений дбайливими руками.

  • Огляди

    1. Ховає
      Ховає вечір кольори,
      Вже сонце зникло з виднокругу,
      І темінь тисне ізгори --
      У серце б'є ножами туги.

      Вже незабаром листопад
      Укриє крижаною повстю.
      А час мов одкотивсь назад,
      Здається, ледь почався жовтень.

      Сад лиш частково пожовтів,
      А половина ще - зелена.
      Цьому б радіти у житті --
      Ще старість не прийшла до мене.

      Так ні - погладжую Печаль,
      Фарбовані цілую коси.
      Ховає зморшки за вуаль
      Іздалеку красива Осінь.

      30 жовтня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Не ревнуй до осені, кохана
      Усміхнувся нам багряний ранок,
      Сяє день привітно золотий.
      Не ревнуй до осені, кохана,
      Я люблю природу, як і ти.

      Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
      Промайнув у гаї силует.
      Може, то наснилась на світанні
      Мрія, котру виплекав поет?!

      У намисті з бурштину й опала,
      Птахою летіла між беріз.
      І красу так щедро розсипала,
      У багаття підкидала хмиз.

      Золотила ніжністю діброви,
      В озері лебідкою пливла --
      Щоб твої прекрасні очі, брови
      Променями сяяли тепла.

      Дихала після дощу озоном,
      Тихо уклонялася журбі,
      Осінь стала чарівливим фоном,
      Тим намистом гарним на тобі.

      Листя шурхотить безперестану,
      Стелить шлях до щастя золотий...
      Не ревнуй до осені, кохана,
      У моєму серці — тільки ти!

      26 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Осінні рефлексії
      У графськім парку листя намело,
      Холодний вітер щипле змерзлі віти,
      Багатолюдне стишилось село,
      І замість птаства десь щебечуть діти.

      У річечці зіщулилась вода,
      І брижі, наче гусяча та шкіра -
      Біжить їх руслом ціла череда,
      Вже від тремтіння конвульсійно-сіра.

      Ще сонце золотить верхівки крон,
      Свинцеві хмари мають відблиск міді.
      І воркувальне каркання ворон --
      Напівтепло осінніх краєвидів.

      На лавці вже не всидіти мені,
      Бо холод заповзає і під поли.
      Кидає він пориви навісні,
      Руйнуючи гармонію довкола.

      18, 22 жовтня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    4. Усміх бабиного літа
      Ніби літо бабине всміхнулось,
      Ніжно сонце глянуло з-за хмар.
      Озеро небесне від намулу
      Звільнено, мов од нечистих чар.

      Жваво так вистрибують синички --
      П’ють грушок опалих смакоту.
      Перехожих юнок гожі личка
      Вітер заціловує — пустун.

      Віти розгойдав несамовито,
      Гупають гнилички у траву...
      Ув обіймах бабиного літа
      Знову ми, кохана, наяву.

      Ув обіймах золотого саду
      Про усі забудемо жалі.
      Я тобі жагучу серенаду
      Птахом проспіваю у гіллі.


      11 жовтня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. А кохання цвіте (пісня)
      День весни новий лікує рани
      Лагідніє небо голубе.
      А кохання все цвіте, не в'яне,
      Дай же, люба, обійму тебе.

      ПРИСПІВ:
      Березень дарує первоцвіти,
      Розливає щастя навкруги.
      Серцю як, скажи, не пломеніти
      Від вогню весняної жаги?!

      Ти пробач мене за горя сльози,
      Я цілую їх тремкий кришталь.
      Хай травневі чарівливі грози
      Змиють біль, і розпач, і печаль.

      ПРИСПІВ:
      Березень дарує первоцвіти,
      Розливає щастя навкруги.
      Серцю як, скажи, не пломеніти
      Від вогню весняної жаги?!

      Глянь, сміються котики вербові,
      Вітер ніжні пестощі несе.
      Ти -- моє життя, моя любове,
      Ти для мене на цім світі -- все.

      ПРИСПІВ:
      Березень дарує первоцвіти,
      Розливає щастя навкруги.
      Серцю як, скажи, не пломеніти
      Від вогню весняної жаги?!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    6. Осінні марення
      В саду прекрасному моєму
      Заснула осінь чарівна.
      І золотаву діадему
      Сховала в листячку вона.

      І так поблискує лукаво,
      Немов підморгує мені.
      І стелить запашні отави
      Як ложе, у солодкім сні.

      І я, здивовано-щасливий
      Вдихаю щемний запах їх,
      Сп’янілий, поринаю в диво,
      Неначе падаю до ніг.

      І ковдрою вкривають хмари,
      В обійми ніжні тихо йду...
      Кохання чудесами марив
      Я тут, в осінньому саду.

      3 жовтня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    7. Чого сумую?
      Питаєте, чого це я сумую?
      Бо самота навколо, самота.
      І ніби все життя минає всує,
      У бік незрозумілий поверта.

      І що у нім? Яка краса чи втіха?
      І зникло розмаїття, хоч любов
      Горить, яріє чи палає стиха,
      Та оживає в серці знов і знов.

      Вона шукає барв нових, яскравих,
      І лету дивовижного краси.
      Допоки б’є ще струмінь величавий,
      Як водоспаду пасма з небеси.

      У чому річ, питаю все у Бога?
      Холоне серце, мов дзвінкий кришталь.
      Це осінь настає життя мойого,
      І сповива в зажуру і печаль.

      22 вересня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    8. В обіймах матінки Природи
      В обіймах матінки Природи
      Люблю душею я цвісти.
      Якби хоч тінь твоєї вроди,
      Якби була зі мною ти!

      І це високе безгоміння
      Сміялося б із висоти,
      Розвіялась печаль осіння,
      Якби була зі мною ти.

      Було би щастя так багато,
      І щедрості, і доброти.
      Співало б нам любові свято,
      Якби була зі мною ти.

      І неба океан безкраїй
      Нам дощ посіяв золотий.
      Лише тоді життя буяє,
      Коли зі мною поруч ти!

      20.09.7532 р. Від Трипілля) (2024).



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    9. Осіннє видіння
      Майнули ген жовтаві коси,
      Сяйнули очі на виду.
      Це - чарівлива пані Осінь
      В моїм з'явилася саду.

      Ішла в бурштиновім намисті,
      Музичний шурхіт ніг росте.
      Замріяно торкала листя,
      Воно ставало золоте.

      Багряний захід за горою
      Їй пестив пасма вогняні.
      Ішла, манила за собою,
      Ледь усміхаючись мені.

      Я думкою за нею линув,
      Як сонце, танули слова.
      Зігрітий, мов осіння днина,
      Дивився вслід і умлівав.

      16 вересня 7532 р. (Від Трипілля), (2024).



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    10. У тихім герці
      Ще борюкає осінь літо,
      Ховає спеку у кущі.
      І моросять, ну ледь помітно
      Старечо-немічні дощі.

      Ідуть, ідуть і затихають...
      Тепліє знову вітерець.
      І рвана ритміка безкрая
      Увінчує цей тихий герць.

      У паузах стрекоче птаство,
      І сходить спрагою земля.
      Ворона будить сонне царство,
      Звисає сонячна петля --

      Арканить мокре листя важко,
      Його висушує за мить.
      Шукає воду стриж, як пляшку,
      Бо знову випити кортить.

      12 вересня 7532 р. (Від Трипілля) (2024).



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    11. Осінній сон (медитація)
      Я в тишу цю утік від світу --
      Душа запрагла чистоти.
      Живу, допоки світло лити,
      Мій саде, в неї будеш ти.

      Розвієш все: печалі, стреси,
      І гнилуватих друзів глум.
      Іще б сюди озерне плесо,
      Як протидію тиху злу...

      Медитативний шелест листя
      Тривогу ласкою зніма.
      Мов для дорослого — колиска --
      Ця ніжна темрява німа.

      Пітьма густішає поволі,
      Не чуть у вересні цикад.
      Останні робить рухи кволі...
      І засинає тихо сад.

      6 вересня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    12. Після тривалої розлуки
      Природо люба, здрастуй знову,
      Як скучив я, немає слів.
      Осінню ти вдягла обнову,
      Кольє з бурштинових жалів.

      І очі лагідні, печальні
      Мені всміхнулись із-за хмар.
      Ти вийшла, мов з опочивальні,
      Повита аурою чар.

      Вони мене всього вгорнули
      В ледь жовтий вересневий пух.
      У серце зболене і чуле,
      Ввійшов пестливий, щемний дух.

      Легка і ніжна ця атака
      Єство пронизала усе.
      І я, зворушений, заплакав,
      Мов од найкращої з пісень.

      5 вересня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    13. Благання до сонця
      Набридло вже спекотне літо,

      Якби -- осіннього дощу,

      Даруй вологи ніжним квітам,

      Людині, дереву, кущу.



      А тут ще бомби і розриви,

      Пилюк туманна круговерть,

      Уже для сліз немає зливи...

      Засуха люта, наче смерть.



      Вода поволі відповзає,

      Пече геєнною метал.

      Водоймам, душам — не до раю --

      Гризе огидна мілкота.



      О сонце, змилуйся над нами,

      Нахмурся хмарами на мить.

      Нехай гроза, немов цунамі,

      Цей світ по вінця захмелить.



      30 серпня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    14. Танець ендорфінів (корона сонетів)
      І (ХІV)

      Ймовірне диво неймовірних чар --
      Усю валюту -- долари чи євро --
      Їй-Бо програв, напевне, мов картяр,
      Аби вогонь відчути той, що жеврів,

      Та розгорівсь офірою -- в Тартар! --
      Орфей для Еврідіки ті маневри
      Творив колись. Про це -- весь дзвін кіфар --
      Коханню відданість - його шедеври.

      Розпуста на прекрасне почуття
      Чигала. Так, твої попестив коси
      Впливовий дідуган -- щоб здобуття

      Тієї нагороди відбулося --
      Самопожертва справжня - ось життя! --
      Любов оця - під враженням і досі!

      ІІ (ХІV)

      Любов оця - під враженням і досі!
      Її харизма нам зійшла з небес --
      На аурах печаттю запеклося
      Те наслання, в якому сам воскрес.

      Ти також відродилась, мов колосся,
      Це почуття - найбільше із чудес.
      Позбутися минулого вдалося --
      Колишніх пасій зник набір увесь.

      Як марево, зринають їхні тіні --
      Буває нині. Наче той сміттяр,
      Що запахом періщив баговиння...

      Та знищує їх сонячний списар,
      То Королеви Почуттів уміння --
      Чи знав таку -- не певен я -- й Ронсар.


      ІІІ (ХІV)

      Чи знав таку -- не певен я -- й Ронсар,
      Вклоняюся засновнику Плеяди --
      Любові поетичної різьбяр,
      Торкались вічності його поради.

      Але, відомо, кожен циркуляр
      Свої ховає в повсякденні вади,
      Якщо для когось вірність - це петля,
      То флірт позбавлений реально влади.

      Петрарка, Данте - ближче, тільки там --
      Лиш мрії невзаємні високосся --
      Краса духовна -- данина Богам...

      А нам дано кохання суголосся,
      Несем його, як найдорожчий крам --
      До сивини у власному волоссі.

      ІV (ХІV)

      До сивини у власному волоссі --
      Наш перший рік - піднесення п'янке --
      Рікою черешневою лилося,
      Немов літак робив круте піке.

      Ми в руслі тім, неначе два лосося --
      Супроти течії єство в'юнке --
      Несли так легко, що мені здалося --
      Здолаємо удвох усе мілке.

      Смерть матері - прийшло велике горе --
      Й коли душа нагадувала згар --
      Ти лікувала серце моє хворе

      Цілющою любов'ю, як бджоляр,
      Життя пекучий солод мов говорить --
      Кохання справжнє - це вам не бульвар.

      V (ХІV)

      Кохання справжнє - це вам не бульвар,
      Поезії писалися сакральні,
      У вічність мовби ніс обох човняр --
      Перегуки душевні, сповідальні

      Пронизували кожен капіляр,
      І особливу виткали ментальність.
      Любові сила там, як Бог--зброяр --
      Здола всі підступи гидкі, брутальні.

      О скільки сварок вже було -- дрібниць,
      Найбільше в них про ревнощі ішлося.
      Плела уява стільки небилиць,

      Але прозріли, наче мудра осінь --
      Невже нас підніма щось до зірниць?
      А почуття, де все переплелося?!

      VІ (ХІV)

      А почуття, де все переплелося --
      Ще вибирався із проваль гріха --
      Спокусливе розпусти довгоносся
      Чіплялось довго -- гірш од реп'яха.

      Ти знала і не піддалася злості,
      Хоча була у ревнощах лиха.
      Довготерпіння - звідки узялося?!
      Зціляла ним гульвісу-лопуха.

      Всі примітивно грюкали дверима*
      Як відчували зради перегар --
      Моя ж -- удосконаленням інтиму --

      Кохання здобувала Трафальгар**
      Душі красою вразила так зримо --
      З'єднались два світи, немов муар.
      ______________________________
      * Грюкали дверима - розривали стосунки.
      **Трафальгар -- морський бій, що відбувся 21 жовтня 1805 біля мису Трафальгар, де англійський флот, керований адміралом Нельсоном, переміг іспанську флотилію, площа в Лондоні, названа на честь Трафальгарської битви. Тут - вжито в значенні Перемоги кохання.

      VІІ (ХІV)

      З'єднались два світи, немов муар --
      Нас поріднило ще пісенне диво --
      Неначе віртуозний ковзаняр --
      Слова перетворив у звуків мливо.

      Натхнення здвоєне -- під гру флояр --
      Кресало на льоду палахкотливі
      Мелодій іскри... Так вночі ліхтар
      Виблискує між вітами красиво.

      Б'є пекла грім, аж шарпається твердь,
      Земля тріщить -- громадяться тороси --
      Усе летить до чорта шкереберть!

      ...Кохання музика -- не приверзлося --
      Життя раптово сповнила ущерть --
      Взаємності величне двоголосся.

      VІІІ (ХІV)

      Взаємності величне двоголосся --
      Ми їздили на озеро удвох --
      О пречудово нам тоді велося --
      Ярило сяяв, а Купайло Бог

      Сприяв зазнати під водою млості --
      Злиття солодкого, серця аж: "Тьох!"...
      Коньяк, багаття, вірші, море тостів,
      Цілунків, пестощів, п'янких знемог...

      Мара тоді твоє втомила тіло,
      І трапилась одна із авантюр -
      Коли вертались, ти -- знепритомніла...

      Та переляк минув гірких зажур!
      Боялися кохання вражі сили --
      Вдарялися у нього, як об мур!

      ІХ (ХІV)

      Вдарялися у нього, як об мур
      Ті -- "подруг" преогидні пересуди --
      Душив їх заздрості печальний смур --
      Щоб красивішій пакостить усюди.

      Плітки пускати, ляпнуть каламбур,
      Чи спокусить коханого до блуду --
      Весь арсенал чортячих агентур --
      Ним користались навчені іуди.

      Цей світ не тільки з чорного творивсь --
      Серед людей живе і світла прорість --
      Що сонцесяйну виглядає вись...

      Вона любов рятує від спотворень.
      Це перед нею ницими здались
      Всі збочення Содому та Гоморри.

      Х (ХІV)

      Всі збочення Содому та Гоморри
      Вони далеко десь від чистоти...
      Блишить червоне світло семафора --
      Бік протилежний - ось куди іти.

      Ти багатьом даси красуням фори
      У вірності. Нам вік цей - золотий,
      Мов серденько твоє. Трублять хай горни --
      Як щастя це надовго зберегти?!

      Бо все минуще, тлінне в цьому світі...
      Але Орфей чи кращий трубадур
      Історії їх вічністю умиті --

      Лише співець -- кохання деміург --
      Він здатен річку Лету зупинити,
      Вогні пекельні сатининських бур...

      ХІ (ХІV)

      Вогні пекельні сатанинських бур...
      Вони жадають знищити кохання --
      Прихильники розпусти диктатур --
      У вірних захитать переконання,

      Розкласти, спокусить, карикатур --
      Намалювать - гаремів споглядання...
      І душу вийняти з його скульптур,
      Лишивши оболонки насміхання.

      Та не на те Бог лебедів ліпив,
      Аби віддати їх підступній кобрі.
      А пам'ятник створить - одне із див,

      Серця палило полум'я недобре,
      Жахливий біль нам витримку точив,
      Але загартувались в непокорі.


      ХІІ (ХІV)

      Але загартувались в непокорі --
      Прилюдно демонструєш ти красу.
      Танцюючи, подібна Терпсихорі*,
      Розсіюєш звабливість, мов росу,

      На віддалі піднявши раптом шворінь...
      Чоловіки очиськами пасуть,
      Так збуджено, готові вже й до оргій...
      То -- веремії алкоголю суть.

      Позбувшися хмільної ейфорії,
      Оскому збивши чародиктатур,
      Кохання справжнє знов нас тихо гріє,

      Через життєвий проступа сумбур,
      Те вічне почуття, висока мрія,
      Моя весна, яку плекав Амур.
      *Терпсихора (гр.) — муза танців і хорового співу.


      ХІІІ (ХІV)

      Яка всесильна ти єси, любове,
      ні смерч, ні шторм не стне твій ніжний човен...
      Ярослав Дорошенко

      Моя весна, яку плекав Амур,
      Відколи сталась наша зустріч перша,
      Триває в спеку, поміж кучугур,
      І восени, легенький смуток стерши.

      А музика весняних партитур?!
      То — апогей краси, любові звершень,
      Це — солод, та не приторний гламур,
      Він -- щастя дух, що мрії перевершив.

      Але найбільш кохання — боротьба,
      Змагання зваб у своєріднім спорті,
      Ти краща за Монро, самців юрба

      Тебе готова вкрасти й на офшори.
      Натхнення королева голуба,
      Твоя душа - як бісеринки-зорі!

      ХІV (ХІV)

      Твоя душа - як бісеринки-зорі,
      Усипала красою цілий світ,
      Мов на містичнім килимі чи ковдрі,
      У щастя небеса -- цей наш політ.

      Вкраїнською родзинкою із торта --
      Засяй, неначе весен первоцвіт.
      Любов пульсує в космосу аорті,
      То -- людства почуттів -- ясний зеніт.

      Якщо усе навколо почорніє,
      Закурить Сатана одну з сигар,
      Там іскра порятунку і надії --

      Взаємного кохання -- справжній скарб --
      Нарешті здійснена поетів мрія --
      Ймовірне диво неймовірних чар.

      ХІV МАГІСТРАЛ

      Ймовірне диво неймовірних чар
      Любов оця - під враженням і досі!
      Чи знав таку -- не певен я -- й Ронсар,
      До сивини у власному волоссі.

      Кохання справжнє - це вам не бульвар,
      А почуття, де все переплелося,
      З'єднались два світи, немов муар --
      Взаємності величне двоголосся.

      Вдарялися у нього, як об мур
      Всі збочення Содому та Гоморри,
      Вогні пекельні сатининських бур...

      Але загартувались в непокорі.
      Моя весна, яку плекав Амур,
      Твоя душа - як бісеринки-зорі!

      21.07. - 18.08.7532 р. (Від Трипілля) (2024)








      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    15. Молитва долі

      О доле, не згаси мою любов,
      Щоб небеса дощем не голосили.
      Благаю - аж від зір і до основ --
      Даруй снаги вогню, даруй їй сили.

      Даруй нам зустріч пристрасну, нову,
      Хай щастя ув обіймах шаленіє.
      У рай на хмарі світлій попливу --
      Прилине хай смарагдоока мрія.

      Мою найкращу квітку не в'яли,
      Не забирай натхнення у поета.
      Цвітіння час той дуже замалий,
      Ще не політ, лиш середина злету.

      І крила тільки роблять дужий змах,
      Минуло часу справді так замало.
      Ми ще не налітались в небесах,
      На хмар перинах ще не накохались.

      Моє ти щастя любе, дороге,
      Краси безцінна, золота перлино,
      Ще нас чекає висі апогей,
      Ще не звучала пісня лебедина!

      8 червня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    16. Душі цвітіння
      І

      Ізнов мертвотну блідість подолає
      Душі цвітіння - диво почалось --
      Мов та цариця в шубі з горностаю
      На плечі хвилі розлила волось...

      Мене - яскравий спогад зігріває --
      Кав'ярня. Вечір. Я відчув, що - ось --
      Нарешті -- поетичному ратаю
      Явилась Муза і не приверзлось.

      Рим лицарі у снах живуть частіше
      Шукають від реалій забуття,
      Впиваються чи мріють, потім пишуть...

      Лиш одиницям грішне це буття
      Дарує звідать -- бачимо по віршах --
      Величне всемогутнє почуття.


      ІІ

      Є три любки, три коханки є:
      Ця за хліб свою любов дає,

      Та красою звабить, чарівниця,
      Третя в душу ввійде й залишиться.

      Першій хліба дай і одвернись.
      З другою натішся й розлучись.

      Третю стрінеш, не роздумуй двічі:
      Душу всю віддай їй, чоловіче.

      Сааді
      (переклад з перської Миколи Ільницького)

      Величне всемогутнє почуття
      Не зразу в наших душах запалало.
      У ньому тільки зріло майбуття,
      Тож теплоти було спочатку мало.

      Наваживсь на фортеці здобуття,
      Бо щось мені всередині кричало:
      - Оце твоя любов до небуття! -
      Отак почався той кохання спалах.

      А ти ще сумнівалася тоді
      Бо думала, то клин я вибиваю
      Подібним, щоб зарадити біді.

      І граю роль гульвіси-залицяя...
      Та полум'я пекло, як Сааді --
      Воно -- з порога смерті до розмаю.

      ІІІ

      Воно з порога смерті до розмаю --
      Ось еволюція у почутті --
      Духовності струмки пересихають
      Й відроджені - воскреснуть при житті.

      Цю магію створила ти, святая,
      Бо душі поєдналися в злитті.
      Той день мені донині ще світає --
      Бо ренесансом він зазолотів.

      Та над тобою -- болісне минуле
      Чорнюще розпростерло покриття,
      Мов каркання ворон гидке ми чули...

      З'явилося все ж світла відчуття --
      Піднявшись над буденщини намулом,
      Відновлює своє серцебиття.

      ІV

      Відновлює своє серцебиття --
      Тебе розкодувать було потрібно,
      Злих чар на аурі те відбиття --
      Нівелювать -- життя йшло шляхом хибним,

      Вело в болото цвілі та гниття
      Красуню-жінку працьовиту, здібну,
      Самокритичну аж до каяття,
      Од світу сховану у мушлі срібній.

      Немов тюльпана зв'язаний бутон --
      Поволі жухне, як не поливають,
      Між комплексів ти в'яла й заборон

      Під чоботищем упиря-глитая.
      Кохання світло цей здолало сон,
      Й здається, що убите - воскресає!

      V

      Й здається, що убите - воскресає,
      Поволеньки, між зустрічей нових
      Вивітрювався образ поліцая,
      Що не пускав новий творити "гріх".

      Мені він довго нерви помотає --
      Цілунків щік, обіймів дружніх -- крихт,
      Я мав лише, мов ту ікру минтаю --
      Їси на місяць раз -- курям на сміх.

      Згадалася зима - гуляли в парку,
      Казковий вечір лащивсь, як дитя,
      Мороз тоді так зарум'янив шпарко...

      Враз губ солодке сталося злиття.
      Та перша щастя мить тримає марку,
      І оминає сутичок тертя.



      І оминає сутичок тертя,
      Воно мов перемелює -- кохання --
      Злих протиріч разючі викриття,
      Міщанське -- всіх кісток перемивання --

      Веде крізь війни, кровопролиття --
      До радощів хмільного спілкування,
      Вдач поступового їх розкриття,
      Хоч не безхмарного та притирання.

      Але частіш нам сяяли зірки,
      Імла журби розвіялась густая,
      Ярила-Бога волі завдяки.

      Що аж донині сонечком вітає.
      Яріють небеса через роки
      Ще яскравіш, подібно водограю.

      VІІ

      Ще яскравіш, подібно водограю,
      Не зразу, та на зближення ішли.
      В кав'ярні трапилось, я пам'ятаю --
      Щільненько зсунуті були столи,

      Ми випили солодкого токаю,
      Й між тінями грайливої імли --
      В панчосі ніжка чарівна блукає
      І дотиками пестить з-під поли.

      Хтось косував осудливо очима --
      Розбещеність являє нам пиття --
      Так дійде до відвертого інтиму!

      Відкинув зразу поглядів ниття,
      Бо вияв той зворушливий нестриму
      Освітлює красою це життя.

      VІІІ

      Освітлює красою це життя --
      Чудове спілкування на природі,
      Зробив колись для себе відкриття --
      Ти їй, немов сестра у звабі, вроді.

      Поміж обох цвітуть мої чуття,
      Ви -- ненав'язливі і трішки горді.
      Фотографую ваші розкриття,
      Між двох вродливиць почуваюсь лордом.

      Мене до неї не ревнуєш, ні.
      Вона зів'яне швидко, постаріє --
      Цвіте, літує, жовкне, в сивині...

      А я люблю волось твоїх завію
      Найдовшій уклоняюся весні --
      Хай вороги кохання сатаніють.

      ІХ

      Хай вороги кохання сатаніють,
      Ми бути разом довго не могли.
      Звивалися навколо тебе змії,
      Тенетами німої кабали.

      Затуркати людину ох, уміють --
      Сама на себе лиє гидь хули --
      Прислуга у лабетах лиходіїв,
      Яку в болото рабства затягли.

      Краси життя тобі так бракувало
      Поміж розмов про зиски і навар...
      О янголе з небесного причалу,

      Про доброту твою співа кобзар
      Ще й диво-вроду, поки злі почвари
      Готують із отрутою відвар.

      Х

      Готують із отрутою відвар
      Незвичний, бо торкнув духовну сферу --
      Забруднює свідомість, як пліткар
      Чи брехуни - майданні горлодери.

      Облуда, мов невидимий жандар,
      Гидкі свої нав'язує химери --
      Так за нитки посмикує лялькар,
      Покірності створивши атмосферу.

      Тебе потрібно вирвати було
      З лихих лабет пекельних чародіїв,
      Явить любові, ніжності тепло

      Хай полум'я взаємності зігріє!
      Нелегко справді подолати зло --
      Які ж вони ядучі - помсти мрії!

      ХІ

      Які ж вони ядучі - помсти мрії!
      Порядну жінку опускали ниць --
      До статусу негідного повії --
      Цілунки сатанинських таємниць.

      Од них лебідка на очах маліє,
      Є бранкою невидимих темниць.
      Служницею в жахному пеклі Вія,
      Брехнею оповита небилиць.

      Та лицаря свого таки зустріла,
      Нехай не ідеал та медовар --
      З душею Робін Гуда. Вражі стріли

      Знешкоджував у сотах, витівкар.
      Збивала їх усі - кохання сила,
      Мов ППО - іранський "Байрактар"*!
      _______________________________
      *"Байрактар"* - безпілотний літаючий апарат, носій ракет і снарядів - озброєння сучасної війни московії проти України.

      ХІІ

      Мов ППО - іранський "Байрактар"*--
      Збива потужно, та, бува, осколки
      Все ж попадають, шкодять... Той нагар
      Лишається на дулі, як наколки,

      Що в'язню в зоні залиша голкар.
      А у душі -- упир -- уколи голки.
      Це - чистка аури, відун-мольфар --
      Вздоровлює прекрасну богомолку*.

      Роки летять - кому така здалась?
      Родинне рабство -- серце аж сивіє.
      Ти думала - любитися нам -- зась!

      Ярило дав могутню протидію --
      Кохання світло, наче Божий глас,
      Так знищує мерзотників надії.
      ___________________________
      *Богомолку - мається на увазі жінка, а не комаха.

      ХІІІ

      Так знищує мерзотників надії
      Небесна воля. Марних сподівань --
      Було їх стільки, що поля засіять
      Вже можна ними, і життя - це твань --

      З одчаю думалось, бо так події
      Спочатку розвивались. Та за грань
      Пекельну вийшов. Чую -- вітер віє,
      Немов шепоче: "Фініш це страждань!"

      Кохання розливалось, наче повінь,
      А запахи -- хмельовище фанфар --
      Той місяць... ні, не травень, він - чудовень!!!

      Любові, щастя -- осяйний дзвонар.
      Із хмари золотої шлють БогОве --
      Ймовірне диво неймовірних чар.

      ХІV

      Ймовірне диво неймовірних чар,
      Коли вони відкрились - райські кущі --
      Не знаю, ще який би повістяр
      Зміг описати щастя всемогуще?!

      Купальницю найкращу Ренуар
      До мене вивів зі своєї пущі.
      Аж почуттєвий спалахнув пожар,
      То -- насолоди полум'я цілюще!

      Мани отруту вивело з єства
      Двох половинок, хай же геть зникає.
      П'янкі пульсують ніжності слова --

      Струмки любові з лірики Абая --
      Весни прекрасна музика жива --
      Ізнов мертвотну блідість подолає.

      МАГІСТРАЛ

      Ізнов мертвотну блідість подолає
      Величне всемогутнє почуття,
      Воно з порога смерті до розмаю
      Відновлює своє серцебиття,

      Й здається, що убите - воскресає,
      І оминає сутичок тертя,
      Ще яскравіш, подібно водограю,
      Освітлює красою це життя.

      Хай вороги кохання сатаніють,
      Готують із отрутою відвар,
      Які ж вони ядучі - помсти мрії!

      Мов ППО - іранський "Байрактар"*--
      Так знищує мерзотників надії
      Ймовірне диво неймовірних чар.____________________________
      *"Байрактар"* - безпілотний літаючий апарат, носій ракет і снарядів - озброєння сучасної війни московії проти України.

      1-20 липня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    17. Майже все - у шоколаді
      Я земляків своїх любити радий,
      І у чужій, і в рідній стороні.
      Хай буде все у Вас у шоколаді,
      А в москалів хай буде все в лайні.

      Кохана земле, сяй у зорепаді,
      Всі чорні, жовті, білі - на коні.
      Хай буде все у Вас у шоколаді,
      А в москалів хай буде все - в лайні.

      Макрон і Байден, люди всі в Канаді,
      Дуда й британці - дружимо в борні.
      Хай буде все у Вас у шоколаді,
      А в москалів хай буде все в лайні.

      Хто на дітей не кидав бомб і градів,
      А закривав собою в дні страшні,
      Хай буде все у Вас у шоколаді,
      А в москалів хай буде все в лайні.

      В Залужного - всі щоки у помаді --
      Цілують українки чарівні.
      Хай буде все у Вас у шоколаді,
      У москалів хай буде все в лайні.

      Ми славим ЗСУ у цій баладі,
      Захисникам - найкращі всі пісні.
      Хай буде все у Вас у шоколаді,
      А в москалів хай буде все в лайні!

      11 липня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Дощова ностальгія
      Знов нагаї розжареної днини
      Ударами своїми обпекли.
      На синіх небесах -- ані хмарини --
      Земля аж вигоряє до золи.

      Трава в жнива жовтіє передчасно,
      Міліють ріки, змучені ставки.
      Лютує сонце й довго так не гасне,
      Нехай би вже світили нам зірки.

      І ти лежиш рибиною неначе,
      На бЕрезі, вдихаючи сушняк,
      Безмовно зябра за водою плачуть,
      Проміння коле, ніби та стерня.

      Вже од листочків скрученої пози
      Спіраллю божевілля жебонить.
      Як хочеться, щоб розридались грози
      І вгамували спрагу хоч на мить.

      Боги, спиніть списи ті вогневії,
      Даруйте зливу цій землі святій.
      Бо скоро українці почорніють,
      Неначе негри в Африці оті.

      9 липня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Краса на попелищі
      І

      Краса на попелищі - Божий дар,
      Серед руїни, чорноти, розпуки,
      Де ходить смерть, неначе той косар,
      Наповнює Сварожі райські луки...

      Ярило тільки, ніби квітникар,
      Занурює у попіл власні руки,
      Кохання квіти сіє, пелюсткар,
      І душі розквітають без принуки.

      Засмічує повітря сірий бруд,
      Разом із крові бризками та каша,
      Лишив картини ці військовий труд.

      Зелені острівці -- для коней паша,
      Там щастя -- мов застигло -- з фарб етюд --
      Колись отак любов зродилась наша.

      ІІ

      Колись отак любов зродилась наша,
      У затишній кав'яроньці прийшло
      Кохання сприйняття цілком інакше --
      Краса й добро взяли мене в полон.

      І наростало зближення подальше,
      Це -- Боже провидіння нас вело.
      Спокійно, тихо, без ажіотажу,
      Хоч негативне проступало тло.

      Була ще й допомога інтернету --
      Грів душу кожний свіжий коментар --
      Взаємна щира похвала поетів --

      Дорожча серцю, аніж гонорар.
      Так готувалось почуття до злету
      На вигорілім полі між примар.

      ІІІ

      На вигорілім полі між примар
      Бродив сам неприкаяний, прибитий.
      Перегортав од болю календар --
      О скільки ще мені лишилось жити?

      Кохання нерозділене удар
      Підготувало, щоб у тузі скніти,
      Нести через роки оцей тягар.
      Усі в моїй душі зів'яли квіти.

      Та щастя птаха, наче той павич,
      Майнула крізь вікно біля піддашшя,
      Як радість подивованих облич,

      Хвіст розпустила, мов одежу княжу...
      І я утік від того місця пріч,
      Де гіркоти була допита чаша.

      ІV

      Де гіркоти була допита чаша,
      Пустеля утворилась там раніш.
      Все прислухався, що природа скаже,
      Благав її, о заспокой утіш!

      На лоні чарівливого пейзажу
      Неначе сповідався тихий вірш:
      Скажи, як жить. Зітри із серця сажу,
      Показуй шлях, куди іти - скоріш!

      Здалося, що метання припинились,
      Коли тебе зустрів, моя свята.
      Я розмовляв тоді розкуто, сміло,

      Твоя цьому сприяла доброта,
      І вже творив поезію уміло,
      Мов досконало -- майстер-золотар.

      V

      Мов досконало -- майстер-золотар
      На склі чи дереві -- твоє обличчя --
      Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
      Так я в рядках сяйну красу величив.

      Високих рис чарівна чистота --
      Мені ти нагадала Беатріче --
      Поета мрію... Лиш різниця та,
      Що втілився наш задум таємничий.

      Вже досить нерозділених кохань!
      Поетів пощадіть, о Музи вражі,
      Даруйте їм себе для раювань.

      І вічність вам за це спасибі скаже --
      Тисячоліттями жахних страждань --
      У символах кармічних відображень.



      У символах кармічних відображень
      Я маю твій увічнити портрет --
      Чи між нетлінних манускриптів ляжуть
      Писання ці, подій химерних сплет?

      Од листування -- море гарних вражень,
      Ще починався тільки наш дует...
      Слова і досі сонячно міражать
      Теплом із серця -- відгук на сонет.

      Згадав. Тоді й не думав про кохання...
      Коментарів бурхлива суєта
      Все заважала. Але душ єднання

      Вже підсвідомо відбулось відтак...
      Зароджувалось в надрах спілкування
      Це почуття високе, як вівтар.

      VІІ

      Це почуття високе, як вівтар,
      Воно на нас чекало довгі роки.
      Досвідчений, терплячий килимар
      Так марить візерунком аж допоки

      Сотворить унікальний екземпляр,
      Що у покоях царських тих високих --
      Прикрасить спальню, а митцю владар --
      Віддячиться в повазі преглибокій...

      Я з іншою стосунки починав --
      Наткала доля непривабну пряжу,
      З омани давши випити вина...

      Душа зробилась досвідом багатша.
      Кохання - річ серйозна, вірш вона --
      Для вічності виковує і в'яже.

      VІІІ

      Для вічності виковує і в'яже --
      Я вдячний долі за страждання й біль,
      Бо горем пропекла без епатажу,
      Гучних скандалів, залишивши хміль

      Любові справжньої - початок стажу,
      Котра уся була не цукор - сіль,
      Мов зіткана з ілюзій макіяжу,
      Такий, напевне, ув облуди стиль.

      Ох, натворилось помилок, поезій...
      А напочатку -- трішечки тепла
      Зігріло, та юга прийшла твереза --

      Ілюзії на шмаття посікла --
      Отак, як запустивши в обіг Дезу* --
      Нас хочуть розсварити сили зла.
      ____________________________
      *Деза - в журналістів і розвідників - дезінформація.

      ІХ

      Нас хочуть розсварити сили зла,
      Я забігаю наперед, можливо...
      Ти у своєму світові жила,
      Тобою правив деспот вередливий,

      А навкруги буденщина, імла...
      Вряди-годи пригоди мала диво.
      Від упиря тікаючи, могла,
      Зустріти насолоди мить хапливу.

      Дедалі менше епізодів цих,
      Важка хвороба, літ не прибуває,
      І радощів також, людських, земних...

      Достойного нема, самі гультяї,
      Що підбивають на любовний гріх,
      Слабкі місця взаємин все шукають.

      Х

      Слабкі місця взаємин все шукають,..
      Пройшла ти через плетиво спокус
      Химерних бабуїнів, ще й бабаїв,
      Хоч серед них зринав козирний туз.

      В обійми безсоромності жбурляє --
      Розпусникам підносила гарбуз.
      Щоб не любить якогось будулая --
      Самотньою жила -- такий конфуз.

      Але була також духовна сфера
      У ній краса душі твоя цвіла,
      Гора Парнас, де ми точили пера...

      Там доброта з твого ішла крила,
      Що не одну розчулила мегеру...
      Та хай би їх вже трясця узяла!

      ХІ

      Та хай би їх вже трясця узяла!
      Була любов у тебе теж із іншим.
      На теренах райцентру чи села
      Прийшло натхнення, написались вірші.

      А музикант, що профіль мав орла
      З поезій відібрав щонайлюбіші,
      І пісня понад гаєм попливла,
      Розчулила, зачарувала тишу.

      Упир домашній кров потроху пив,
      Скандали, сварки, ніби вертухаєм,
      Тюрми наглядач став -- на горе днів.

      Та серце золоте, як воскресає!
      До світла ти тяглась від бруду злив,
      Бо не здолати сяйва небокраю.

      ХІІ

      Бо не здолати сяйва небокраю --
      Зимові дні минали навісні.
      Район увесь тепер тебе вже знає --
      Лунають навкруги твої пісні.

      Мелодія щемлива і простая --
      Все про кохання в рідній стороні.
      Серця своєю щирістю скоряє,
      Ласкавою прозорістю тонів.

      Та помислами ти була - у місті,
      Надії золоті ясні плела --
      Зустріть любов палку, як небо, чисту --

      Колишня відцвіла, як мушмула...
      А мріялось про ту красу вогнисту,
      Що чорноту випалює дотла.

      ХІІІ

      Що чорноту випалює дотла.
      У Києві можливостей багато --
      Шлею ту шлюбну рано одягла,
      Ледь ставши на порі, пташа пернате.

      В досвідченого, підлого козла
      Вродливою прислугою була ти.
      Дітей родила, лад сім'ї дала,
      А той ходив наліво погуляти.

      Хотіла розірвать стосунків гидь --
      Бува, подосі гнівом вибухаєш!
      Він залякав, тож довелося тліть --

      Хотілось щастя між огидних лайок,
      Повірити -- брехні порветься сіть --
      Ізнов мертвотну блідість подолає!

      ХІV

      Ізнов мертвотну блідість подолає...
      Вона тобі життям була дана.
      Щоб сяєвом душевним неокраїм
      Ти розчинила всю її сповна.

      Бо животіє той, хто не кохає,
      Кого долає сила руйнівна.
      Подібний він до бур'яну гумаю --
      Все знищує -- повзуча сарана.

      Інакша є життя твойого сфера
      Натура творча, наче каменяр,
      Умієш нагострити власні пера...

      Троянди сіяти, немов квіткар,
      Зародження любові чи химера --
      Краса на попелищі -- Божий дар.

      МАГІСТРАЛ

      Краса на попелищі - Божий дар,
      Колись отак любов зродилась наша,
      На вигорілім полі між примар,
      Де гіркоти була допита чаша.

      Мов досконало -- майстер-золотар
      У символах кармічних відображень
      Це почуття високе, як вівтар,
      Для вічності виковує і в'яже.

      Нас хочуть розсварити сили зла,
      Слабкі місця взаємин все шукають,
      Та хай би їх вже трясця узяла!

      Бо не здолати сяйва небокраю,
      Що чорноту випалює дотла,
      Ізнов мертвотну блідість подолає!


      11-24 червня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6.67 | Рейтинг "Майстерень": 6.67

    20. Поетів пощадіть, о Музи...
      Мов досконало -- майстер-золотар
      На склі чи дереві -- твоє обличчя --
      Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
      Так я в рядках сяйну красу величив.

      Високих рис чарівна чистота --
      Мені ти нагадала Беатріче --
      Поета мрію... Лиш різниця та,
      Що втілився наш задум таємничий.

      Вже досить нерозділених кохань!
      Поетів пощадіть, о Музи вражі,
      Даруйте їм себе для раювань.

      І вічність вам за це спасибі скаже --
      Тисячоліттями жахних страждань --
      У символах кармічних відображень.

      16 червня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    21. Краса на попелищі
      І

      Цілує смерть північна зелень гаю...
      Невже у Лету канемо от-от?!
      Від цих думок всього перевертає,
      Осотом клятим заросте город?!

      Із України лишиться окраєць,
      Все інше божевільний ідіот
      Собі навік в полон позабирає,
      Зробивши тут фазенду чи курорт?!

      Невже межі не має це падлюцтво,
      О всесвіте, здригнися, охолонь!
      Земля іде до свого самогубства --

      Постав нам захист, нездоланну бронь --
      Відкрий же очі для ЛЮБОВІ людству --
      Народ увесь приречений, либонь.

      ІІ

      Народ немов приречений, либонь --
      Америка стомилась помагати.
      Угорщина вже за московську "вонь" --
      Європу розділяє на квадрати.

      А боягузи наші мають "бронь",
      Повідкуплялись, щоб не воювати.
      Перуне, Боже, всіх їх роздраконь,
      Іде у бій хай кодло те пикате..

      Благає миру ніжна ця весна!
      Я так люблю, коли любов буяє,
      Світ пестить від небес і аж до дна...

      Та сам себе лупцюєш малахаєм --
      Допоки є ворожа сарана --
      Війна в могили кращих діток бгає.

      ІІІ

      Війна в могили кращих діток бгає,
      Щоб погань залишилася сама.
      Тремтіла, наче полохливий заєць,
      То не народ уже -- тупа юрма.

      Вона лише жере і запиває,
      Усотує політики дурман --
      Мов бидло у смердючому сараї...
      Ним легко керувати крадькома.

      Коли ж любові сила одержима
      Затопить зло, як води - оболонь?
      Свою вкраїноньку оборонімо,

      Дажбоже, московитів урезонь,
      Звикаєм, ніби, до вогню та диму...
      А Чорнобог сміється між долонь.

      ІV

      А Чорнобог сміється між долонь
      Невже його не витримаєм тиску?!
      О Білий Боже, нелюдів задронь --
      Коли донищимо ту зла колиску,

      Позбувшись за карбованцем погонь?
      Що головне в житті - лизати миску?!
      Ти справді чесну працю узаконь,
      Тримай високо небо українське.

      Неначе дві ноги на терези
      Цей світ поставив, підлощі чигають.
      З колоди щастя зникли всі тузи...

      Ти де любов? Чи співами Китаю
      Вгорнулась, мов отрутою гюрзи?
      Зазнав уже бомбардувань Ізраель.

      V

      Зазнав уже бомбардувань Ізраель...
      Чи світова війна нова гряде?
      Чому річки добра пересихають?
      У людських душах дотліва едем.

      Урвать чимбільший шмат свойого паю,
      Жадоба ненаситна -- в ніч веде,
      Всю теплоту сердечну убиває,
      Романтик - лох останній, декадент.

      Любове, силу духу непохитну
      Яви усім, хто хоче осторонь
      Стоять, обмежитись життям огидним...

      А кращих вищим розумом боронь.
      Зла демони орудують так спритно,
      І схід близький охоплює вогонь.



      Вогонь не владен над любов'ю.
      Ярослав Дорошенко

      І схід близький охоплює вогонь,
      москва також свою приклала руку
      До справ нечистих. Правило "Не тронь!"
      Для чесних -- щоб узяти на поруки.

      Все більше полум'я між закордонь!
      Поета серцю додає лиш муки --
      кацапщину, о Боже, обетонь --
      Хай щезне світ, де плодяться падлюки.

      Кохана, серед вибухів, пожеж,
      Зізнайся: почуття як розквітає!
      Воно іще позбулося всіх меж!

      Святкове сяйво ти моє, Аглає*!
      Люблю тебе, нехай навколо теж
      Зоря кривава небо огортає.
      ____________________________
      *Аглая (грец.) - одна з харит Афродіти, її ім'я означає світкове сяйво.



      VІІ

      Зоря кривава небо огортає,
      Але воно буває голубе,
      Як море, де купалась Навсікая*--
      У ній, чомусь, упізнаю тебе.

      Той Одіссей... А я -- не відвертаюсь,
      Дарую також усього себе.
      Вживаю сік живильний молочаю,
      Коли здоров'я підведе слабе.

      В житті оцім гіркого є доволі.
      Люблю, коли мені Пегас-комонь
      Відкриє щастя далі ясночолі...

      О доле, знову брови насурмонь --
      Снаряди рвуться, падають тополі,
      Сивіє світ від горя біля скронь.
      ___________________________
      *Навсікая - у грецькій міфології феакійська царівна, яка закохалася в Одіссея, але він не відповів їй взаємністю, бо був вірний своїй дружині Пенелопі.

      VІІІ

      Сивіє світ від горя біля скронь.
      Чи ти, цивілізаціє, у комі?
      Іще століть багато марафонь...
      Отямтесь, люди в нашім спільнім домі.

      Всіх схиблених перетвори на сонь,
      О Боже, хай дрімають нерухомі.
      Арея навісного засупонь --
      Щоб років сто корився він утомі.

      А нас, закоханих, благослови.
      Нехай так ніжно щось трава шепоче,
      І щастя віддзеркалюють стави --

      Як сонечко крізь пестощі дівочі.
      Осяяний любов'ю, ще живий,
      Співаю я про битви неохоче.

      ІХ
      Я знаю по собі: лишень співать почну
      Героїв і Богів, війну, старовину --
      Язик мертвіє, слів нема й немає,
      Та варто про кохання заспівать,
      Невидима рука знімає з уст печать,
      Я дихаю вільніш, рядки самі зринають.
      П'єр Ронсар
      Співаю я про битви неохоче,
      Там гинуть люди, видива руїн,
      Кров, горе, гвалт... Сатанаїл регоче...
      Вже краще -- у пустелі бедуїн,

      Що на верблюді їде аж до ночі...
      Уранці із мечеті муедзин
      Озвучить вірним заклики співочі,
      Красуню в паранджі пробудить він.

      А між пісків -- оаза-сад постане.
      Прийде з коханою поет-пісняр,
      І пісню щастя чутимуть прочани.

      Вона збагачує репертуар...
      Для інших писунів війна -- як манна --
      Хай випускають кон'юнктури пар.

      Х

      Хай випускають кон'юнктури пар --
      Котрі понад усе жадають слави,
      Авантюристам цінним є піар,
      Як пил ув очі - словеса лукаві.

      Пролізе скрізь духовний цей злидар --
      Він ловить птаха щастя, а не гави.
      Лжепатріот, кар'єрний то гендляр,
      Нерідко шлях нагору ще й кривавий...

      Закоханий романтик - наївняк,
      Лиш реаліст йому відкриє очі.
      Та тільки справді люблячий дивак --

      Зуміє осягти вершини творчі...
      І до підніжжя скотяться навспак*
      Прудкі легкого хліба поторочі...
      ______________________________
      Навспак -- присл., діал. Назад, у зворотному напрямі.


      ХІ

      Прудкі легкого хліба поторочі...
      Короткий час той успіх їх живе.
      Лише нутро являє світу вовче --
      Аби напхати кендюх за "лаве"*.

      Наживи черв єство огидне точить.
      Такий в болото навіть запливе --
      Щоб видобуть сенсацію зі збочень...
      І застарілу, викинуть в кювет.

      Кохання тільки справжнє не старіє
      Воно - добра душевного жнивар,
      Неждано зустрічає, наче мрія...

      Фронт - людськості правдивий санітар --
      Герої дійсні йдуть туди, МЕСІЇ,
      Чи воїни, хто у боях, як цар!
      ________________________
      *Лаве -- гроші.

      ХІІ

      Чи воїни, хто у боях, як цар!
      Їм почуття велике теж знайоме,
      Заповнений ним кожний капіляр --
      Наперекір москви поріддю злому

      Любов на смерть веде іще здаля,
      Бо скрізь, аж до найменшого фантому --
      Скривавлена, шматована земля
      І біль од поруйнованого дому.

      Хай казиться гидка кремлівська шваль,
      Із України соки люто смокче
      Та опір - нездоланний, наче сталь,

      Кохання захищатиме жіноче,
      Здолаєм з ним утрат гірку печаль,
      А нам комар вже носа не підточить.

      ХІІІ

      А нам комар вже носа не підточить,
      Комусь ми старомодні і нудні,
      У вірності своїй пливем охоче...
      Звеличує кохання наші дні.

      Хай заздрісник зубиськами скрегоче --
      Цинічна підтанцьовка Сатани.
      Любов справдешню живить непороччя --
      Мерзота хай вискакує з штанів.

      Відволіктись хоч трішечки від горя --
      Подалі од "ждунів"* та яничар
      В обіймах милої, озер чи моря,

      Або комфортних стінах кулуар...
      Послухать ніжних солов'їв-тенОрів --
      Краса на попелищі - Божий дар!
      ___________________________
      *Ждуни - перевертні, ті, котрі очікують приходу Московії.

      ХІV

      Краса на попелищі - Божий дар!
      Далеко не бенкет під час чуми це.
      Торішнє листя спалює травняр*
      Щоб знову стали луки пишнолиці.

      Немовби чародійний той відвар,
      Що принесла у дзьобику жар-птиця,
      Таке й кохання - вогнеперукар --
      З бабусі стала - квітка-молодиця.

      Дивуюся, ну як той Чорнобог
      Тим пагонам душевним дозволяє
      Піднятися? А де ж переполох?!

      Хто уперіщить підлості нагаєм?
      Ярилові програє злий молох...
      Цілує смерть північна зелень гаю.
      _____________________________
      *Травняр - той, що доглядає за луками. Авторський неологізм.

      МАГІСТРАЛ

      Цілує смерть північна зелень гаю...
      Народ немов приречений, либонь.
      Війна в могили кращих діток бгає,
      А Чорнобог сміється між долонь.

      Зазнав уже бомбардувань Ізраель,
      І схід близький охоплює вогонь,
      Зоря кривава небо огортає,
      Сивіє світ від горя біля скронь.

      Співаю я про битви неохоче,
      Хай випускають кон'юнктури пар
      Прудкі легкого хліба поторочі...

      Чи воїни, хто у боях, як цар!
      А нам комар вже носа не підточить,
      Краса на попелищі - Божий дар!

      17 травня - 9 червня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    22. Освідчення
      Ніколи я не знав такого щастя,
      З роками усе більш тебе люблю!
      Які би не спіткали нас напасті --
      Переживу усі, переболю.

      Перепливу ці океани горя,
      Перелечу лелекою у рай.
      Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
      І усмішкою сонця зустрічай!

      Я в ній купатись хочу знову й знову,
      Я нею лиш на світі цім живу.
      Тримай мене, свята моя любове,
      В найжахливіші шторми на плаву.

      Ми - дві краплинки нашого народу,
      І біди й радість ділимо на всіх.
      Хай нашій Перемозі в нагороду
      Звучить щасливий і веселий сміх.

      І радість позбираєм по зернині,
      І в чарівнім розквітлому саду
      Я дорогій прекрасній половині
      До вуст ясних цілунком припаду.

      27 травня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    23. Чуттєвий шал (вінок сонетів)
      І

      Імла водою заливає жар,
      Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
      Раптово зблискує Волосожар*,
      Сміється тайкома собі єхидно.

      Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
      Кому цариця -- рідина -- обридне.
      Паливода породжує той згар --
      Володарка стає од болю мідна.

      Вода, вогонь, повітря і земля --
      Це - хаосу чотири назви істин
      Є п'ята, що печалить, звеселя...

      Вона - КОХАННЯ -- зветься -- ПРОМЕНИСТЕ,
      Як Бог, світ весь наповнює здаля,
      Розсипавши іскрини, мов намисто.
      ___________________________
      *Волосожар - Народна назва групи зірок (плеяди), розташованої в сузір'ї Тельця. Походження назви пов'язане з українським Богом Волосом (Велесом), покровителем митців і поетів, а також тваринного світу, як символу достатку. В Україні та в інших народів здавна служить для визначення нічного часу й для орієнтування на суші й на морі в зоряну ніч.

      ІІ

      Розсипавши іскрини, мов намисто,
      Стихія ця любові скрізь живе --
      Поміж природи, у селі та місті,
      Викрешує навкруг життя нове.

      Ув Антарктиді з ревом ачи свистом
      Пінгвін та й котик теж подругу зве.
      Голубить вітер землю кам'янисту,
      Проміння - воду шалом одкровень.

      Лиш люди можуть бруду намісити --
      Перетворить кохання на товар,
      Таке витворюють пекельні діти...

      Я мрію про кімнату, де янтар*
      Обох очистить, щоб в обіймах мліти --
      Вітає нас ошатний будуар.
      ____________________________
      *Янтар - бурштин.


      ІІІ

      Вітає нас ошатний будуар,
      Під балдахіном вишукане ложе.
      Кохання то сяйний аксесуар,
      В раю уже ніхто не потривожить.

      Ледь шурхотить рука, як ягуар,
      Крадеться тайкома, бо порух кожен
      Пом'якшуючи, пестить. Так владар
      Тче солод любощів непереможний.

      Потуги є ту радість очорнить,
      Минуле, мов болотисько драглисте,
      Силкується занурити у гидь...

      Та оберіг наш - почуття пречисте,
      І навіть ця оселя, що п'янить,
      Де піниться шампанське вогневисте.

      ІV

      Де піниться шампанське вогневисте,
      Там розливається чуттєвий шал --
      Спалахує, буває, жаром твіста,
      Чи вальсом плавним оповиє бал.

      Жага нас підіймає понад містом,
      Ці насолоди хвилі - цілий шквал --
      Звивається у небесах імлистих,
      Аж забирає вже обох астрал...

      Не вірю досі - чаша горя зникла?!
      Або чигає, ніби той корсар,
      Неначе моровиця на Перікла*

      Моя Аспасіє**, я - золотар,
      В єство - твій розум ще й краса проникли,
      І золото душі - ясний нектар.
      _________________________
      *Перікл ( 494 чи 495 до н. е. — 429 до н. е.) - успішний грецький правитель, який помер від моровиці.
      **Аспасія - дружина Перікла, найінтелектуальніша жінка Греції, яка підкорювала чоловіків не тільки розумом, але й красою.

      V

      І золото душі - ясний нектар,
      Твоя турбота - дивовижно чула.
      Це - допомога, лікарський узвар,
      Що аурою щастя огорнули.

      Аристократка з ложі бенуар
      Відкинула важке своє минуле.
      Як в опері, котру створив Легар,
      Про мене тихо мріючи, зітхнула.

      Просте, нехитре маєш ти також -
      Безпосередність істинну артиста...
      А доброту! Вона й поміж вельмож

      Ой, рідкісна, мов одкровення чисте...
      Його -- тамуючи нервову дрож --
      Ллємо, немов народу -- бандуристи.



      Ллємо, немов народу - бандуристи,
      Коштовності прекрасні наших душ --
      Де справедливість, то -- основа змісту...
      Панує правда і краса довкруж,

      Там нагорода - відповідно хисту
      За працю чесну, праведну свою ж,
      Пісенна лірика така барвиста --
      Лиш трішечки єство ясне напруж.

      О ти, моїх наївностей епоха --
      Давно у ній панує вже гендляр,
      Який умить із тебе зробить лоха...

      Не понесем чесноти на базар --
      Допоки щастя струменить хоч трохи
      В обидва серця без обридлих чвар.

      VІІ

      В обидва серця без обридлих чвар,
      Прийшли, здається, вже спокійні будні.
      Та тче і далі сонячний ниткар
      Одежу почуттів неперебутніх.

      Хай з часом не така вона дзвінка --
      Тони спокійніші, мов гра на лютні.
      Все в'ється лагідно, аж сопілкар
      Теж про любов співає незабутню.

      А показушні цьоми із метро --
      П'янючий вир засмоктувань м'ясистих,
      Через який просвічує нутро...

      О стриманість бузкова аметиста!
      Кохання справжнього ти ллєш добро --
      У самозабуття бокали чисті.

      VІІІ

      У самозабуття бокали чисті
      Напій налий нам, доле, вогняний --
      Нехай те шумовиння голосисте --
      Цвітінням вічноюної весни,

      Ще й музикою дивною флейтиста
      Вив'язує ту сонцебризну нить,
      Сяйним кохання хмелем шовковистим
      Обох літами довгими п'янить.

      А хтось же люто заздрить, певно, бачиш?
      Аж піна з рота цвіркає густа --
      Любов чиясь пече йому добряче...

      Яриле, захист, Боже наш, постав
      На почуття справдешні і гарячі!
      Хай світ занапащає підла мста.

      ІХ

      Хай світ занапащає підла мста,
      Життя стає нестерпним до знемоги,
      Ненависть у війну перероста,
      Рай робить пеклом -- царством Чорнобога.

      Всі кольори ковтнула чорнота,
      Мов хто зап'яв довкола все пологом.
      Ген чорний ворон високо зліта
      І каркає, як повелитель строгий.

      Та сонця меч розвіює дурман
      Жага краси, любові воскресає,
      Вертаючи буттю здоровий стан...

      Йдуть за руїною часи розмаю,
      Бо лють, яку скрізь висіяв тиран --
      Сама себе жорстокістю карає.

      Х

      Сама себе жорстокістю карає
      Тюрма народів - дика ця Моксель*.
      Бо кровожерних круків чорну зграю
      Ракетна не врятує карусель.

      На світ весь білий світлий неокраїй
      За тисячі зруйнованих осель,
      Людей убитих.. Карму заробляє
      Жахну Москва. У пекло йде тунель.

      Дай сонця, весно. Хай ясні пенати
      Воно заллє. Живильна теплота
      Зігріє серце мужнього солдата

      Листом коханої. Душа свята
      Зрадіє і згадає, як дівчати
      Дарують солод ніжності вуста.
      ______________________________
      *«Країна Моксель, або Московія» — роман-дослідження Володимира Білінського на історичну тематику в трьох томах, де на основі російських та закордонних історичних джерел автор спростовує офіційну версію історії Росії, згідно з якою Київська Русь — колиска трьох слов'янських народів, висуваючи натомість твердження, що походження російської нації пов'язане не зі слов'янами, а з угро-фінськими та тюркськими народами.

      ХІ

      Дарують солод ніжності вуста,
      Розлука родить сум тяжкий за ними.
      Моя кохана, люба, золота,
      Так відчуваю подих твій незримо.

      Коли життя набридла суєта,
      Од нього душу заховать раниму --
      В твоїх обіймах лебедем я став --
      Весь почуттями гріюся святими.

      Не омине холодний негатив
      Буденщину оту нудну, безкраю,
      О як нудьгу скоріше перейти...

      Та щастя у буття таки вертає
      Епоха ніжності і доброти --
      Ті пестощі бурхливі дивограю.

      ХІІ

      Ті пестощі бурхливі дивограю
      Розгойдують кохання осяйне.
      Нехай воно до смерті обіймає,
      І вітер щастя на обох жене.

      Отам далеко десь за виднокраєм
      Злились два силуети ув одне.
      Бог Лель так ранок наш благословляє,
      Леліяння жагою весь війне.

      Твоє всесилля подолає війни,
      Любове, ти звалила вже Рейхстаг,
      Кремля майбутнє також безнадійне...

      У воїнів добра - висока мста --
      Оця таємна зброя чародійна --
      Їх не здолать, хоч морок нароста.

      ХІІІ

      Їх не здолать, хоч морок нароста,
      Здається, що немає перспективи,
      І замість міст постануть болотА,
      Недобитки вкраїнців нещасливі

      Понуро розбредуться по світах,
      Оратимуть сухі чужинські ниви...
      А тут надовго запанують: жах,
      Сумні світанки у туманах сивих.

      О душе, на хвилину стрепенись,
      Ще буде переможного врожаю,
      Любов осяє нас усіх колись...

      Я вірю: ненадовго роздирає
      Та сарана мою стражденну вись,
      Цілує смерть північна зелень гаю...

      ХІV

      Цілує смерть північна зелень гаю...
      Пожежа, тля країну нашу їсть.
      Аж серце в попелі отім згоряє,
      Допоки не почує добру вість.

      Бо формула відома -- хата скраю,
      Ні, неприйнятна. Тільки лють чи злість --
      У них із головою поринаєш,
      Хоч розум каже: "Досить! Зупинись!"

      Лише любов, це почуття шляхетне --
      Нас вирятовує, коли зашквар
      Емоцій. Вибухаємо, як Етна...

      Неконтрольовані, немов школяр.
      Та відсіч необхідна. Зло - конкретне --
      Імла водою заливає жар.

      МАГІСТРАЛ

      Імла водою заливає жар
      Розсипавши іскрини, мов намисто,
      Вітає нас ошатний будуар,
      Де піниться шампанське вогневисте,

      І золото душі - ясний нектар,
      Ллємо, немов народу - бандуристи,
      В обидва серця без обридлих чвар,
      У самозабуття бокали чисті.

      Хай світ занапащає підла мста,
      Сама себе жорстокістю карає.
      Дарують солод ніжності вуста,

      Ті пестощі бурхливі дивограю,
      Їх не здолать, хоч морок нароста,
      Цілує смерть північна зелень гаю...

      11.04.- 13.-5.7532 рю (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    24. Небеса кохання (пісня)
      Ти була красива, наче юна Геба*,
      Як у поцілунку ніжному злились.
      Заясніле, чисте нам відкрилось небо
      Підняло на крилах у блакитну вись.

      Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
      Як рожеві щічки, сяяли вогні.
      В світлому багатті ми — найщасливіші --
      Зацвіли, неначе квіти навесні.

      ПРИСПІВ:
      Небеса кохання, небеса кохання --
      Огорнули хмари, мов перини пух.
      О яке солодке диво-раювання,
      Музика любові пестила наш слух.

      У нічному небі гомоніли зорі,
      Повний місяць виплив, наче коровай.
      Тішились любов’ю ми у млосній зморі,
      За життя відкрився нам небесний рай.

      ПРИСПІВ:
      Небеса кохання, небеса кохання --
      Огорнули хмари, мов перини пух.
      О яке солодке диво-раювання,
      Музика любові пестила наш слух.

      10 січня, 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

      *Ге́ба у давньогрецькій релігії — богиня юності та розквіту життя.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    25. Кров кохання (вінок сонетів)
      І

      Вогнем пекельним спротив наростає
      Війна уже московію жере.
      Горять автомобілі ще й трамваї,
      І серед біженців - мале, старе...

      Великі нафтосховища палають,
      Сирени потрапляють в ноту "ре",
      Повстанці душать ту, провладну зграю,
      Коли Пуйлатий ноги задере?

      Ніхто любові нелюда не учить...
      Якби він став безхатьком хоч на мить --
      Побитий, гнаний звідусіль, смердючий,

      Зі смітників поїв серед зими --
      Кохання, людяності став би учень?! --
      Буває, сперечаємося ми.

      ІІ

      Буває, сперечаємося ми --
      Життя було б інакше нецікаве,
      Щось іноді під серцем защемить,
      Згадається жорстокий хтось, лукавий...

      Як розлучити хочуть нас самих,
      Інтригами за чашечкою кави.
      Лунає ніби дружелюбний сміх,
      Обійми тиснуть лагідні ласкаві...

      Копаєш глибше, раптом чуєш - ні!
      Позаочі систематично хають,
      Так, мовби ходиш босий по стерні.

      Велике почуття - предмет їх лайок,
      Ще й захищаємо падлюк, дурні,
      В емоціях доходим до одчаю.

      ІІІ

      В емоціях доходим до одчаю --
      СваркИ із бур у скляночці води --
      Чого на світі дивнім не буває?
      Дрібничок марнославства це плоди.

      Чи випить заспокійливого чаю?
      Пройтися, походить туди-сюди?
      Поети аж за хмарами витають
      Аби подалі бути від біди.

      А ми -- списи ламаєм, недалекі,
      Травмуємо, дурні, себе самих.
      Візьми-но валер'яночку з аптеки

      І ласку заспокійливу прийми,
      Несуть життю й любові небезпеку,
      Словесні роздирають нас громи.

      ІV

      Словесні роздирають нас громи,
      Буває мить захмарення лихого --
      Втрапляємо в лукавого ямИ,
      Засліплені, відходимо від Бога.

      Небесна синь спалахує, димить,
      Бо ллємо у порожнє із пустого...
      Коли уже просвітлені уми
      Нарешті вкажуть правильну дорогу?

      Дає розрядку часто гумор нам,
      Веселе кепкування виручає,
      Раптово тепла радість весняна

      З'являється, як поблиски ручайні...
      Та поки що затьмарює мана,
      Щось поміж двох чорнюще виростає.

      V

      Щось поміж двох чорнюще виростає,
      Пригадую, як гріх мене здолав.
      Хоч ти була в далекому Дубаї,
      Відчула, що поменшало тепла.

      Немов заколисала доля злая,
      Спокусою привабила імла.
      Незгодою Боги обох карають --
      Ножем спокута душу пройняла.

      Поважно запитаю: о Яриле,
      То просвіти чи руки заломи:
      Це ж ви людей такими сотворили?!

      Чом нас лише шматуєш пазурми?
      Де справедливість? Скільки я та й мила
      Не раз уже і грюкали дверми.



      Не раз уже і грюкали дверми,
      Емоції терзали божевільно --
      Мов гуси ті, лопочучи крильми,
      Слонів із мух робили швидко, вільно!

      Про це колись би написать томи --
      Вітриська зіштовхнулися свавільні --
      Шалено перед пекла ворітьми,
      Рвучи на клапті кораблі вітрильні.

      Як з часової глянуть висоти,
      Нас регіт гомеричний розбирає --
      Забули гострі оминать кути!

      Неначе напилися самограю!
      Куди там бідні нерви берегти...
      Ревнуючи, доходили до краю.

      VІІ

      Ревнуючи, доходили до краю --
      То Чорнобог випробування шле,
      Перевіряє, скажемо: прощаю,
      Чи поведе нас за собою зле.

      Світила віщі в небі-зореграї
      Раптово склалися, мов амулет,
      Від ницих підступів нас захищають,
      І пророкують щастя, творчий злет.

      Хоча нечистий також досить сильний --
      Володар хижий темряви й тюрми.
      На все піти готовий дух свавільний...

      Щоб наробили помилок самі!
      Ми -- у вогні кохання непохитні,
      Зомбовані підступністю пітьми.

      VІІІ

      Зомбовані підступністю пітьми
      Не раз в її тенета потрапляли.
      О небо, чорноту гидку здійми,
      Січи надвоє темряву кинджалом.

      Ізнов усе закінчиться слізьми,
      Невже до цього їх було замало?
      Цю слабкість навпіл ти переломи,
      Твердішим стань бетону чи металу.

      Тоді, можливо, світло задзвенить,
      Зародиться із крапель невагомо,
      Протягне золотаво-срібну нить,

      І пошматує темінь блиском грому.
      Кохання повернулось, пломенить!
      Та промінь сонця ллється у свідомість.

      ІХ

      Та промінь сонця ллється у свідомість,
      Весна сягає розквіту свого.
      Бо сварками набили вже оскому,
      Нас огортає пристрасті вогонь.

      Зело тонке на дереві старому --
      Відродження любові йде кругом...
      І знову ми купаємося в ньому,
      Упившись насолодами його.

      Аби лише було здоров'я трохи --
      Милуюся -- розкішний пеньюар,
      Окраса ніжок - чарівні панчохи.

      Кохання - торта найсолодший шар,
      Найкращий дар життя, жаги епоха --
      Розвіює щонайтемнішу з хмар.

      Х

      Розвіює щонайтемнішу з хмар,
      Те світло в наших душах дивовижне --
      Кохання кров, котрою каламар
      Наповнений поета, сяйво ніжне.

      Бо ним пастух сонетових отар
      Напоював свої писання книжні --
      Творець великий -- не простий віршар --
      Петрарка - полум'я любові стрижень.

      У нього -- невзаємне почуття --
      На щастя, а чи жаль - нам невідомо.
      Але воно -- духовне опертя!

      Вогонь той ошляхетнює свідомий.
      Це -- лікувальна благодать життя,
      Зникають нервів збурених судоми...

      ХІ

      Зникають нервів збурених судоми...
      Вогонь той палить воду, сушить дно,
      Й оаза вже -- на сподові морському...
      За спокоєм - шал насолоди знов.

      Нуртує вибухами космодрому,
      Жадає полум'я жаги -- вино --
      Планети мало -- всесвіту огрому --
      Запрагло осягнути так воно.

      Аж простір плющиться од цих ротацій!
      Бува смертельний пекла чути гар.
      Коли занадто - сплеск іде негацій.

      Все в міру корисне - дізнавсь Ікар...
      Остудить запал у медовій праці
      Кохання, як музичний знак бекар.

      ХІІ

      Кохання, як музичний знак бекар,
      Звільняє від бемолів та дієзів.
      Дива дарує, ніби той казкар --
      І чистить душу в трепетній бентезі.

      Воно живе між геніїв, бездар,
      У музиці, малярстві, снах поезій,
      Захоплює безхатьків-нечупар
      Частіше навіть, ніж багатих Крезів.

      Не знаю, чи спроможний Дон Жуан,
      Зазнати почуття, всім нам знайоме?
      Любові похітливий шарлатан...

      Він удає захоплення натомість.
      То справжність має щастя океан --
      Все відміняє, мов чарівний пломінь.

      ХІІІ

      Все відміняє, мов чарівний пломінь,
      Сотворює окремий світ із двох...
      Не буде там, їй-Богу, місця злому,
      Так може це - кохання для епох?!

      Бо й Гуллівер, бува, зростає з гнома,
      Якщо аристократ... Нерідко лох
      Фальшиві цінності багну низькому
      Вигадує, неначе скоморох?!

      Вершина тьми -- то купол в позолоті.
      Хоч має дно колоти між почвар.
      Життя перевернулось -- цирк на дроті,

      Царями править блазень-дуремар...
      І праведники у війні - двохсоті*.
      Імла водою заливає жар.
      ______________________
      *Двохсоті - мовою сучасної війни - загиблі.

      ХІV

      Імла водою заливає жар --
      Мов селевий потік, брудний, огидний,
      Пожежна піна - плюх на тротуар...
      За нею навіть попелу не видно.

      Таке жахне сплетіння Божих кар --
      Армагеддон - краса небесна блідне,
      Де Сатана - гігантський бетоняр --
      Все заливає з реготом єхидним.

      Але, бува, займаються моря --
      Мости могутні падають, згоряють,
      Із вод раптово полум'я вдаря.

      Отак любов незгасним світлограєм
      Встає над світом темним, як зоря,
      Вогнем пекельним спротив наростає.

      МАГІСТРАЛ

      Вогнем пекельним спротив наростає.
      Буває, сперечаємося ми --
      В емоціях доходим до одчаю,
      Словесні роздирають нас громи.

      Щось поміж двох чорнюще виростає,
      Не раз уже і грюкали дверми,
      Ревнуючи, доходили до краю --
      Зомбовані підступністю пітьми.

      Та промінь сонця ллється у свідомість,
      Розвіює щонайтемнішу з хмар,
      Зникають нервів збурених судоми...

      Кохання, як музичний знак бекар,
      Все відміняє -- чарівливий пломінь --
      Імла водою заливає жар.

      24.03.- 10.04. 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    26. Пісня про Вінницю
      Понад Бугом-річкою — міраж,
      Видивом розкинулись Кумбари*.
      Там Іван Богун, звитяжець наш
      Шаблею розвіяв чорні хмари.

      Геніальний в музиці народ,
      Світ увесь повірити готовий,
      Бо співає на Різдво без нот --
      “Щедрик”, що створив наш Леонтович.

      ПРИСПІВ:
      Віннице, красуне осяйна,
      Вічноюна, як Богиня Леля.
      Бо лелек лелієш, як весна,
      В пісні кобзаря і менестреля.

      Пирогов тут лікував людей,
      Коцюбинський теж творив натхненно,
      Світло українськості ідей
      Стуса дух плекав так дерзновенно,
      Чорногуз плекав так дерзновенно.

      Літній вечір завмирає в млі,
      У цвіту магнолій, сакур тане.
      О яка краса! Бракує слів --
      Виграють рошенівські фонтани!

      ПРИСПІВ:
      Віннице, красуне осяйна,
      Вічноюна, як Богиня Леля.
      Бо лелек лелієш, як весна,
      В пісні кобзаря і менестреля.

      31 серпня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    27. Наснись мені, кохана мамо (пісня)
      Наснись мені, кохана мамо,
      Хоча б словечком обізвись…
      Уже лелеки за морями
      Полинули в холодну вись.

      Погомони зі мною, рідна,
      І розкажи, як далі жить,
      І що тобі із неба видно,
      Як тисне серце мимохіть?..

      ПРИСПІВ.

      Погомони, матусю мила,
      Мені здається, тільки ти
      Підтримала б і зрозуміла…
      Закрила б світ від гіркоти.

      Усе минає, й час розмаю
      Минув, одколи ти пішла.
      Не вірю, що тебе немає,
      Твоєї посмішки й тепла.

      Осінні хмари – мокрі рядна -
      Розпукою накрили світ.
      Душа зболіла й безпорадна
      Ридає птахою із віт.

      Погомони, матусю мила,
      Мені здається, тільки ти
      Підтримала б і зрозуміла…
      Закрила б світ від гіркоти.

      28 вересня 7527 р. - 8 березня 7532 рр. (Від Трипілля) (2019 - 2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    28. А кохання цвіте (пісня)
      День весни новий лікує рани
      Лагідніє небо голубе.
      А кохання все цвіте, не в'яне,
      Дай же, люба, обійму тебе.

      ПРИСПІВ:
      Березень дарує первоцвіти,
      Розливає щастя навкруги.
      Серцю як, скажи, не пломеніти
      Від вогню весняної жаги?!

      Ти пробач мене за горя сльози,
      Я цілую їх тремкий кришталь.
      Хай травневі чарівливі грози
      Змиють біль, і розпач, і печаль.

      ПРИСПІВ:
      Березень дарує первоцвіти,
      Розливає щастя навкруги.
      Серцю як, скажи, не пломеніти
      Від вогню весняної жаги?!

      Глянь, сміються котики вербові,
      Вітер ніжні пестощі несе.
      Ти -- моє життя, моя любове,
      Ти для мене на цім світі -- все.

      ПРИСПІВ:
      Березень дарує первоцвіти,
      Розливає щастя навкруги.
      Серцю як, скажи, не пломеніти
      Від вогню весняної жаги?!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    29. Любовна гра (вінок сонетів)
      І

      Едем уяви родить соловій --
      Як щастя зберегти, не зруйнувати?
      Візьми себе й на вірність перевір --
      За прикладом співочого пташати!

      Витьохкує, тоді шука в траві
      Гілки дрібні -- гніздечко будувати.
      Подрузі - до останнього, повір --
      Так віддане створіннячко крилате.

      То тільки лев, той волохатий цар --
      Султан звірячий, прайд* узяв для себе,
      Бо сильному, мабуть замало пар...

      У мене серце, всі пісні -- про тебе.
      Любові п'ємо золотий нектар...
      Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
      _______________________________
      *Прайд - свого роду лев'ячий гарем, куди входить кілька левиць.

      ІІ

      Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
      Тікає геть розпука і жура...
      Приходить радість, як вода до стебел,
      Проміниться, мов сонячний Бог Ра.

      Ясніє весь життя мого перебіг,
      Неначе золота прийшла пора --
      Вже труться шийками лебідка й лебідь,
      То починається любовна гра.

      Із темряви чигають чорні круки,
      Підстерігають змії у норі,
      Або розбійники-башибузуки...

      Не діжде чорт, щоб руки тут нагрів!
      Вербові котики так пестять руки --
      Утілилась моя найкраща з мрій...


      ІІІ

      Утілилась моя найкраща з мрій...
      Це -- щастя неймовірне у коханні --
      Всю дарувати насолоду їй...
      Взаємні мати ніжності неждані.

      Мов огортає вітер-ласковій,
      Шле пахощі пестливі чарування...
      Ти відчуттям навіки тим здобрій...
      Зігріє хай миттєвості останні.

      Дай сили, доле, уникать спокус --
      Є найдорожче зберегти потреба.
      Щоранку вищим силам помолюсь --

      За цю красуню, наче юну Гебу --
      Усе милуюся, не надивлюсь --
      Я вдячний Вам, Боги мої, о небо!..

      ІV

      Я вдячний Вам, Боги мої, о небо
      За всі роки кохання золоті,
      Даруй же витримку -- на плечі -- кебу*,
      Стосунки найдорожчі зберегти.

      Хай ніжно-трепетний пташиний щебіт
      Звучить, як райська музика в житті,
      Щоб вишукані звуки лютні Феба**
      Будили знову почуття святі.

      А щастя десь у нетрях заблукало --
      Навколо дикі урвища й рови.
      Сичить з-під каменя зміїне жало...

      Яриле, висвітли шлях польовий,
      Яви небачений любові спалах,
      Ці узи доленосні не порви!
      __________________________
      *Кебу - голову.
      Феб - у римськиій міфології -- синонім грецького Аполлона.

      V

      Ці узи доленосні не порви --
      Вони вузлом Гордієвим сплелися.
      Супроти гостряка важких провин
      Волокна подолають вістря списа.

      Обурений той погляд з-під брови --
      Хай кане в Лету, краще усміхнися,
      Кохана, спалах ніжності яви,
      Благословляє нас Ярило з висі.

      Наваляться ще прояви хандри,
      Сховатися від неї краще де би?
      Втекти із середовища Мари...

      Я злості позбуваюсь і ганеби,
      Прийди, любове, світ новий створи,
      Бо стану бранцем темного Ереба*,
      ____________________________
      *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)



      Бо стану бранцем темного Ереба* --
      Він у тенета майже був затяг.
      Аїде, ось тобі новий служебник,
      Тож піднімай, кістлява, чорний стяг.

      З коханою сваритись випав жереб,
      Від горя потихеньку їхав дах.
      Життя усе тоді пішло шкерЕберть,
      Страждаючи, ридав, потроху чах.

      Допомогло уникнуть небо лиха --
      Всесильна ця любов -- при булаві --
      Який би гріх в потилицю не дихав,

      Ярило завше світлим шляхом вів...
      Коли буття залишить миті-крихти --
      Впаду на квіти щастя неживі...
      ____________________________
      *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)



      VІІ

      Впаду на квіти щастя неживі --
      Який це біль, словами не сказати --
      Стікає кровію сонетний вірш,
      Згасає світ, як мрево сірувате --

      Тьмянішають видіння зорові,
      Стискають безнадійності лещата,
      Неначе хто весь кисень перекрив,
      І тіло починає відмирати...

      Раптово світло сяє із небес --
      Бог-лікар застосовує плацебо*,
      Несе з Олімпу добру вість Гермес** --

      Мов сльози радості прорвали греблю --
      Мене кохає мила -- я воскрес!
      Дай вижить, доле, пригорни до себе.
      ______________________________
      *Плацебо -- лікування методом навіювання.
      **Гермес - Бог, посланець олімпійських Богів у грецькій міфології.

      VІІІ

      Дай вижить, доле, пригорни до себе,
      Хоч трішки щастя ти мені хлюпни.
      Тікати в Краків чи Аддіс-Абебу
      Не довелося щоби від війни.

      Хтось інший вирушає за поребрик,
      Мене -- до рідної землі припни.
      Безбатченки, безхатьки сухоребрі
      Блукають, наче привиди вони.

      Я хочу разом зі своїм народом
      Полум'яніть од визвольних змагань,
      Пронести прапор України гордо...

      Веди, любове, у сяйливу рань
      Мій шляху, сповнись величчю акордів,
      Хай небезпеками випробувань.
      _____________________________________
      *ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.

      ІХ

      Хай небезпеками випробувань*
      Насичена, здається, кожна днина,
      Та витончену душу не порань
      Об гострого цинізму шабелину.

      Отруєною може бути грань,
      Коли проникне в серце на хвилину.
      Тоді раптово дихать перестань,
      І виштовхни нечисте, бо загинеш.

      У досконале, дивовижне вір,
      Згадай мелодію красиву наю,
      Кохання, що дарує щастя, мир!

      Тим янголом-захисником витає...
      Хоч іноді, немов лавина з гір, --
      Життя, бува, виводить нас із раю,
      _______________________________
      *ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.


      Х

      Життя, бува, виводить нас із раю,
      Зло вимальовує принадний гріх,
      Розбещений комфортом, потрапляєш
      У пекло вседозволених утіх.

      Крадеш чужих жінок од Менелаїв*,
      Їм роги наставляєш, як на сміх,
      Ще й коньяку цистерну випиваєш,
      О де та міра крайнощів твоїх?!

      А потім боже маєш покарання --
      Митарства по лікарнях, буйна "п'янь",
      Втрачаєш друзів і своє кохання...

      Хоч зеком, самовбивцею не стань --
      Оце тобі межа буття остання --
      В дугу згина його могутня длань.
      ____________________________
      *Троянський царевич Паріс викрав у спартанського царя Менелая його дружину прекрасну Єлену, через що почалася Троянська війна, що призвела до загибелі Трої, про це розповідає нам "Іліада" Гомера.

      ХІ

      В дугу згина його могутня длань,
      Життя застерігає: будь обачним,
      Живемо раз, отож собі шамань,
      Аби не уподібнитися мачо

      Заради пустоцвітних раювань...
      Як долю ти знайшов свою, козаче,
      Єднай лише із нею Інь і Янь --
      Нехай вона від щастя тільки плаче.

      Ще буде провокацій ого-го,
      За вірним всі жінки "поумирають" --
      Щоб силу чару спробувать свого...

      Ставай стійким, дотримуйся звичаю.
      Буття тобі спокуси шле кругом,
      Але дарує витримку безкраю.

      ХІІ

      Але дарує витримку безкраю,
      Нарешті, на владику схожим став --
      Той, хто собою володіє, знає --
      Країни тим скоряються, міста...

      Їм доля випадає незвичайна --
      Простелиться дорога золота,
      В палацах, замках жити випадає,
      Ще й королівські цілувать вуста.

      Усе те, звісно, жде свойого часу --
      Напої пить провінції Шампань,
      До чого так аристократи ласі --

      Не будуть, бо прийде крамарська рвань*,
      Хай сила волі ці напасті гасить
      І міць, коли стискає біль страждань.
      _______________________________________
      *Крамарська рвань - мається на увазі французька революція 1793-го року, коли до влади прийшли Робесп'єри, Марати -- крамарі, швондери, буржуа, які повалили клас аристократів.

      ХІІІ

      І міць, коли стискає біль страждань,
      Здригається земля від канонади...
      Так хочеться весни благоухань,
      Відчути щастя пестощі й принади.

      Отих кохання пристрасних торкань --
      Як уві сні -- од любої наяди.
      Ну зовсім протилежних почувань,
      Полегкості шляхетної розради.

      Життя контрасти -- без одноманіть --
      Неначе торт родзинками вкривають --
      Або в пустелі -- рай земний зустріть --

      Вустами спраги -- струмінь водограю.
      А потім знов -- ненависть кожну мить --
      Вогнем пекельним спротив наростає.

      ХІV

      Вогнем пекельним спротив наростає,
      Як стоголовий змій -- московський гад,
      Від Дону до прекрасного Дунаю --
      Рубають шиї вістря канонад.

      І скільки не стинай - все відростають
      Ці мамби, кобри, ефи - змієград,
      Дістануться гірського навіть плаю
      Цинічні орди орківських солдат.

      Та наші перемелюють невпинно --
      Безстрашні гайдамаки гайові --
      Знаходять в найтаємніших шпаринах...

      Любов'ю світлі душі онови,
      Яриле, хай пощезне слід вужиний,
      Едем уяви родить соловій.


      МАГІСТРАЛ

      Едем уяви родить соловій
      Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
      Утілилась моя найкраща з мрій...
      Я вдячний Вам, Боги мої, о небо

      Ці узи доленосні не порви --
      Бо стану бранцем темного Ереба*,
      Впаду на квіти щастя неживі...
      Дай вижить, доле, пригорни до себе.

      Хай небезпеками випробувань**
      Життя, бува, виводить нас із раю,
      В дугу згина його могутня длань,

      Але дарує витримку безкраю,
      І міць, коли стискає біль страждань,
      Вогнем пекельним спротив наростає.
      ______________________________
      *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)
      **ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.


      23 березня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    30. Кохання королів і поетів (вінок сонетів)
      І

      Леліє радість між сумних історій,
      Кохання б вимальовував щодня,
      Красиві, ніжні личка у фарфорі,
      Коли сідає мила на коня,

      Мов дама з роду Вітовтів*, Тюдорів**
      До любого таємно поганя.
      Зображенням тим потім підкоморій***
      Оздобить стіни зАмку навмання...

      А може навіть строго, послідовно
      Розмістить мальовидла. Крізь віки --
      Пройдуть вони, як пам'ятки духовні...

      Ці - почуття святого сторінки --
      Його краса моє життя наповнить,
      Розвіє геть розпачливі думки.
      __________________________
      *Вітовти - родина литовських князів ХІV-ХV cт.
      ** Тюдори - англійська королівська династія, що правила в Англії у ХV - ХVІІ ст.
      ***Підкоморій - придворний камергер, радник королів, князів, в чиї обов'язки входило оздоблення їхніх покоїв.

      ІІ


      Розвіє геть розпачливі думки --
      З тобою поруч хочу бути тільки --
      Лише щасливій долі завдяки...
      Не знаю, залишилось років скільки?

      Пом'якшую відносин гостряки --
      Як можу, навертаю їх до спілки...
      Плекаю квіти серця залюбки
      Для тебе, щебетушко-перепілко.

      Життя, буває, стискує кулак.
      Б'є московитське зомбі триколорів --
      Нашестя войовничих вурдалак...

      Але мине епоха тих "сирборів",
      Кохання світло знову шле нам знак --
      Засяє ніжно сонечко надворі,

      ІІІ

      Засяє ніжно сонечко надворі,
      Прийде весна, розчулить всі серця,
      Чарівністю цариці Феодори
      Юстиніана звабить до вінця*.

      Повибігають вівці із обори,
      Попаруватися у табунцях...
      Вже навіть на суворім Лабрадорі**
      Любов панує волею творця.

      А між людей трапляються пліткарки,
      (Тіпун би вкоротив їм язики!)
      Що полюбляють заглядати в шпарку

      Сховає все гайочок гомінкий,
      Хай від кохання зробиться нам жарко,
      І усміхнуться уночі зірки.
      _______________________
      *Феодора - візантійська цариця, дружина імператора Юстиніана (VІ ст. н.е.), була простою дівчиною, яка відзначалася красою, розумом, надзвичайною чарівністю і твердою волею, чим і підкорила серце царя.
      **Лабрадор - півострів на Півночі Канади, який омивається частково Північним льодовитим океаном.

      ІV

      І усміхнуться уночі зірки --
      Там дві із них, напевне, будуть наші...
      Щасливо світять довгі нам роки,
      Стосунки не поточать болем шашіль,

      Огидні пересуди чи плітки...
      Гіркі свої вже випили ми чаші,
      Тому, можливо, є нові витки
      Життя - мінливого розгардіяшу.

      Чимало загадкового у нім --
      Потрібен тут розгадувач кросвордів --
      Буття готує ребуси чудні...

      Кохання має теж палату лордів --
      Еліта ця негорда в дні ясні --
      Хоч іноді хай ласкою говорить.

      V

      Хоч іноді хай ласкою говорить,
      Промовисто мовчить без зайвих слів.
      Чи ощасливить величчю мілорда,
      Покаже всім кохання королів.

      Коли дарують парки і курорти,
      Коштовності, ще й замки, кораблі,
      Фільварки гарні, чарівні фіорди*...
      Прекрасне, дивовижне на землі.

      А що поет коханій подарує?
      Оці стражданням змучені рядки?
      Слів золото, написаних усує?

      Омріяні у небесах зірки?!
      Лиш вічністю всміхнеться, поцілує
      Життя, де все буває навпаки.
      __________________________
      *Фіорд - fjord) — довга, вузька морська затока, яка часто тягнеться далеко усередину узбережжя. Фіорд походить від затоплення морем долини колишнього льодовика.



      Життя, де все буває навпаки
      Всілякі улаштовує сюрпризи --
      Із пекла посилаючи плювки,
      Цілунки потім шле від парадизу.

      Любові пахощі тонкі, п'янкі --
      Оповивають зверху і до низу,
      Аж раптом ауру рве на шматки --
      Хвороба нервів, це -- здоров'я криза.

      А як не ревнувати цих красунь?!
      Вони то стерви, чи занадто добрі...
      О скільки чуєм сварок ми відлунь!

      Чоловіки, хоч воїни хоробрі --
      Готові од нещастя й повнолунь
      "Втопитися" в горілці, у кагорі.

      VІІ

      "Втопитися" в горілці, у кагорі --
      Бажання від розпуки та жалю
      З'являється, де діти очі мокрі?
      Для забуття я трунком їх заллю.

      Здолає сон. Ачи піде на користь?
      Напівзатопленому кораблю?
      Похмілля день яснесенький спотворить --
      Це побажать лиш можна москалю!

      Будь сильним, що б не сталося, мій друже,
      Бо лузерів* цураються жінки,
      Плече їм чоловіче треба мужнє...

      Кохання іноді - тягар важкий!
      Тож випивкою знять вагу напружень
      Буває, дуже хочеться таки.
      __________________________________
      *Лузер - невдаха, той що задніх пасе.

      VІІІ

      Буває, дуже хочеться таки
      Нажлуктитись абсенту з Вітром Ночі*.
      О друже мій, відвертий, говіркий,
      Цікаво, що навієш, нашепочеш...

      Про кого розмовляють парубки?
      Кохання згадують у час урочий.
      Як на побачення біг навпрошки,
      Так поспішав, аж розірвав сорочку?!

      Ти назовеш хворобою любов?
      Від неї передчасні є сивини...
      А дехто й самогубну смерть знайшов?!

      Але ж які поезії перлини
      Створилися... То наливай же знов!
      Та чи врятує забуття хвилинне?!
      ______________________________
      * Вітер Ночі - псевдонім друга-поета, Володимира Шкляренка.

      ІХ

      Та чи врятує забуття хвилинне?
      На мить собі розслабитись дозволь.
      Якщо перебереш, тоді тваринні
      Пробуджує інстинкти алкоголь.

      Ти лаєшся, а іноді, нестримний,
      До бійки рвешся, втративши контроль,
      Гаси в собі ту дурощів жарину,
      Вона ганебну пропонує роль.

      Кохання справжнє ні, не передбачиш,
      Хоч би і був найпершим із месій.
      Й тверезому ті ревнощі гарячі

      Нашіптують: "Заріж його, убий!"...
      Лиш мудрість вбереже тебе обачна
      Від холоду розвихрених завій.

      Х

      Від холоду розвихрених завій
      Буває, що рятує нас омана.
      Ти заховайся, правдонько, постій --
      Інакше з'явиться сердечна рана.

      Хтось однолюб запеклий, вольовий,
      А інший -- із ментальністю султана.
      Страждає перший в парі отакій --
      Як істину пізнає, безталанний.

      Негарно -- заперечать нам -- брехать --
      Мов розливать навколо баговиння.
      Та хто живе, скажіте, без гріха?!

      І полігамному вдавать невинність
      Доводиться. Рятує шлюб нехай,
      Бо щастя птах од цього не прилине.


      ХІ

      Бо щастя птах од цього не прилине...
      Буває, що весна зими страшніш.
      Кохання гріло холоди щоднини,
      Прийшло тепло, а стало ще гіркіш.

      Померло почуття в лиху годину,
      На згадку залишився тільки вірш.
      Коли, нещасний, я цей світ покину?
      Прийди до мене смертонько, скоріш.

      Утри вже носа, дорогий поете,
      Інакше виллєш з голови весь лій.
      Падіння, зрозумій, початок злету!

      Ти amaretto* у бокал долий -
      Любов зафонтанує піруетом!
      О де ти, щемний вітре-весновій?
      __________________________
      *Amaretto - вино, щось типу любовного напою.

      ХІІ

      О де ти, щемний вітре-весновій?
      Чому полинув у світи незнані?
      Лиш березня лишив такий хмільний
      Той запах, наче спогад про кохану?

      Лейла моя, душа -- тобі одній --
      Уся печаль і радості неждані,
      Краса небесна, спокій щастя мій,
      Вернися в рай - моє палке благання!

      Карай мене за мимовільний гріх,
      Хай тіло з того болю стане синє,
      Порозшматовує його батіг...

      Стерплю ці муки, золота Богине,
      Прошу - даруй сяйний, веселий сміх,
      Дай насолоди любощів дитинних...

      ХІІІ

      Дай насолоди любощів дитинних...
      Весна у серці знову зацвіте!
      Тоді із білосніжної перини
      Промінням бризне щастя золоте!

      Розкриє сад обійми нам гостинно --
      Той білий рай, в якім купавсь поет,
      Душі там одірвалась половина,
      Нехай навіки знову приросте.

      Для чвар найкраще місце -- пекло чорне!
      Де гару крематорного повів,
      Думки він темні наші хай огорне.

      А рідні сокровенності лелій --
      Повитікає з них усе мінорне --
      Едем уяви родить соловій.

      ХІV

      Едем уяви родить соловій,
      Неначе серце із грудей виймає.
      Аж зір його увесь посоловів -
      Любовний хміль -- од щастя чи одчаю.

      Фіоритури* - ну немає слів,
      Лиш тільки троє - я тебе кохаю.
      Від почуття також -- мов очманів --
      Ізнову кличу пристрасно до раю.

      Стосунків чистих брудом не погАнь,
      Кинь в перелюбстві ставити рекорди
      Аби уникнути злих запитань...

      Якщо на гріх штовхатиме погорда,
      Нам Бог дає суворість покарань,
      Леліє радість між сумних історій.
      ______________________________
      *Фіоритура (італ. Fioritura, що означає «цвісти» або «квітучий»; множинна fioriture) — це вишукане прикрашення мелодійних ліній, позначених композитором, або імпровізованих під час виступу.


      VІІ МАГІСТРАЛ

      Леліє радість між сумних історій,
      Розвіє геть розпачливі думки.
      Засяє ніжно сонечко надворі,
      І усміхнуться уночі зірки.

      Хоч іноді хай ласкою говорить
      Життя, що все нам робить навпаки.
      "Втопитися" в горілці, у кагорі
      Буває, дуже хочеться таки.

      Та чи врятує забуття хвилинне
      Від холоду розвихрених завій?
      Бо щастя птах од цього не прилине...

      О де ти, щемний вітре-весновій?
      Дай насолоди любощів дитинних...
      Едем уяви родить соловій.

      26 лютого - 8 березня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    31. Королеві Муз
      Гадаєш ти, що все уже скінчилось?
      Розбиту чашу вже не склеїш, ні?
      Нуртує нездоланна віри сила,
      Що проминуть недолі дні сумні.

      Ми знову, мила, візьмемось за руки,
      Й полетимо у щастя дивокрай.
      Нехай чигають знавіснілі круки --
      Ще не скінчилася любові гра.

      Вона ще не дійшла до апогею,
      І набирає тільки висоту.
      Для посмішки щасливої твоєї
      Знайду для крил оздобу золоту.

      Важкий цей високосний рік Дракона
      Не створить нам бар'єр ачи конфуз.
      Долетимо до сонячного трону --
      Тебе він кличе, Королево Муз.

      І на землі нас теж чекає диво --
      Відкриється, як марево живе --
      Найкраща пара лебедів красивих
      У чарівливім озері пливе.

      13 березня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    32. Розмір має значення
      До смурного віршаря
      Знов прийшло нещастя…
      Бо напала й «витворя»
      Слова швидка Настя.

      Із породи він ослів,
      Хлопець не ледачий.
      І летять кавалки слів
      Далі, ніж він бачить.

      В цій купається «красі»,
      Як в земному раю.
      Розміри віршові всі
      Достеменно знає.

      Вилами він по воді
      Пише. Їде «стріха».
      Застосовує тоді
      Наш братан – пірихій!

      Раптом жінка в стилі «ню»
      Промайне по хаті.
      Він – хореєм – хорейню –
      Почина писати.

      Курячий лунає сміх –
      Писало погнуте.
      Він – сатирик. Може всіх
      Ямбом ямбонути.

      А як схоче хтось за то
      Та послати з даху,
      Прикриває, мов щитом,
      Звично амфібрахій.

      Всіх повчать писати – це
      Найлюбіше діло.
      І регоче нам в лице
      Дактиль оскопілий.

      Зрозуміло вже й коню,
      Чом не дмуть пасати…
      Ямбонутий хорейнюк
      Знов сіда писати.

      13 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    33. Вітер натхнення (вінок сонетів)
      І
      Світи, місяченьку,
      Світи на діброву,
      Нехай я перейду,
      Нехай я перейду,
      До дівчини на розмову
      З народної пісні

      І співом зависають у траві...
      Сільські мені згадались вечорниці...
      Влаштовували танці там криві*,
      Виводили мелодії дівиці...

      А парубки вторили їм услід,
      Спалахували щастям їхні лиця,
      Многоголосся чарівний політ --
      Що й місяць в небі починав світиться.

      Тепер вже людства більше по містах
      Черпає музику воно з ю-туба,
      Як мало українського, аж страх...

      Народний мелос рідко нас голубить...
      Та на моїх закоханих вустах --
      Пісні найкращі - лиш для тебе, люба.
      ______________________________
      **Під час виконання «кривого танцю» всі учасники стають в ряд, взявшись за руки. Дівчина, яка йде попереду «виводить кривого танця» — веде всіх за собою. Лінія, яка описують виконавці хороводу має вигляд кривої. Звідси і назва — «кривий танець». Кожен наступний учасник точно повторює лінію ходи попереднього танцівника.

      «Кривий танець» належить до так званих «ключових» хороводів, які на відміну від «колових» хороводів, водили довгою лінією — «ключем».

      ІІ

      Пісні найкращі - лиш для тебе, люба,
      Співаю, компоную, цим живу.
      Вже вечорниці перейшли до клубу,
      Це -- нині інші форми наяву.

      О винахід великий працелюбів --
      Цей інтернет сторінку дав нову.
      Бо світ увесь доступний став розумним --
      І я тим океаном теж пливу.

      А далі що? Майбутнього боюся,
      Ще іноді реальності старій
      Належне віддаю, але у русі

      Перебуваю. Ти, любове, грій.
      Музичні твори -- ними надихнуся,
      В моїй вони рояться голові.

      ІІІ

      В моїй вони рояться голові,
      О ті пісні - плоди рясні натхнення,
      Від серця мого - ніжності привіт,
      У дні замріяні - передвесення.

      Приваби незамінний мій магніт,
      Ці чари дивовижно-незбагненні,
      І вроди найчудовішої квіт,
      Найкращих слів ласкавості щоденні.

      Сахаюсь чорнобожих намагань
      Мене провокувать на лайку грубу.
      Щоб не було принизливих прощань!

      Зі щастя келиха душа пригубить
      Мелодії закоханих зізнань --
      Наспівують їх мимоволі губи.

      ІV

      Наспівують їх мимоволі губи --
      Не лиш пісні, але й романси теж!
      Душа інтелігенції так любить
      Послухать серце... Щоб ішов кортеж

      Цих творів дивовижних, мов до шлюбу,
      В салоні між картин, краси одеж,
      Де вишукане все - Пріам, Гекуба* --
      Сюжети старовинні ти знайдеш.

      Реальності важкій напротивагу
      Магнітних бур, туманів, хоч зомлій,
      Задовольниш аристократа спрагу...

      Даруй своїй прекрасній, дорогій
      Цю незрівнянну про кохання сагу --
      Натхнення вітре чарівний, повій!
      ________________________________
      *Пріам, Гекуба - троянський цар Пріам та його дружина Гекуба - персонажі "Іліади" Гомера, сюжети з якої нерідко брали і беруть художники для своїх вишуканих полотен, які прикрашають аристократичні салони.

      V

      Натхнення вітре чарівний, повій,
      Даруй політ фантазії безмежний,
      Планеті щастя квіти дай усій,
      Хай чад війни попід землею щезне.

      А людство уклоняється красі --
      Будує гарні парки, зАмки, вежі.
      І чути понад ними звідусіль
      Кохання диво-музику бентежну.

      Лиш на задвірках десь -- огидний бруд,
      Варнякання сп'янілих душогубів,
      Негідникам усім - ганебний суд...

      Любов нам грає у небесні труби,
      Поет її возносить в абсолют
      Могутністю розвихреного чуба.



      Могутністю розвихреного чуба
      Ярило віє -- відмикач небес.
      Він -- покровитель пестощів і злюбу,
      Немов з кохання зітканий увесь.

      Красуня кожна - то його улюба*
      Якщо у гречку стрибне чи овес --
      Аби кохала щиро аж до згуби --
      Зазнає ласки ніжної чудес.

      Багато що здається дрібничковим,
      Як є любові справжньої політ.
      Тоді Дажбог життя усе обновить,

      Щасливо усміхнеться із полів.
      Бо сяєвом ясним отим чудовим
      Розтопить сонце хмари грозові.
      ______________________________
      *Улюба - авторський неологізм в розумінні улюблениця.

      VІІ

      Розтопить сонце хмари грозові --
      Поллється з висі ніжність золотиста,
      На гори, ліс, простори степові,
      Озера площ і ріки вулиць міста.

      Отак весна в розквітлості своїй
      Приходить, як любов небесна, чиста
      Нашіптує йому, а потім їй --
      "Кохай, допоки ще душа вогниста!"

      Та не одійде легко так зима --
      Насипле снігу, граду ця рахуба --
      Його падлюцтва Холоду - тюрма.

      Він для вогню сердечного -- беззубий
      Вже тане лід од віршів недарма --
      Хай світ увесь мої творіння любить!

      VІІІ

      Хай світ увесь мої творіння любить.
      Бажається, щоб дійсно так було!
      Перекладайте їх колеги, ну-бо,
      Там виростив я вічності зело!

      Бо від нахабства ще не впав із дуба,
      Мене, можливо трохи, занесло...
      Та скромний, то неначе самогубець --
      Шанують після смерті, як назло.

      Звичайно, всюди винятки бувають --
      Улюбленець фортуни - чудо-стан,
      З найкращими жінками він у раї --

      Все від життя бере, немов султан!
      Але його писання умирають,
      Якщо осатанілий графоман.

      ІХ

      Якщо осатанілий графоман
      Змастив перо у найчорнішій сажі --
      Сприймай, поете, наклеп жартома --
      Нехай що хоче, те на тебе каже.

      Багнюки ллє хоч цілий океан,
      Прийоми застосує епатажу --
      Це означатиме, ти є -- брахман*,
      І слово щось твоє в суспільстві важить.

      Парадоксальний, може, вислів цей --
      Люби його, не піддавай ігнору,
      То він покаже істинне лице...

      Кохання - мусі-пусі - проговорить!
      Утішиться, кидатиме яйце,
      Судитиме з нахабством прокурора.
      ______________________________
      *Брахман - в індуїзмі абсолютний дух, всесвітня душа, першооснова всіх речей і явищ.

      Х

      Судитиме з нахабством прокурора...
      Він просто бик, що на червоне пре,
      А ти немов у ролі пікадора
      Спис-бандерилью встромиш під хребет.

      Отямиться хай в лютому напорі,
      Аж доки чорт його не забере.
      Зоря вечірня зійде, як Аморе*,
      Мов чарівлива посмішка Гюррем**.

      Кохання почуття благословили
      Влес-книга, Тора, Біблія, Коран --
      Яка це все ж -- непереможна сила...

      Лише наш "друг"-- писака-хуліган
      До рівня опустився гамадрила***,
      Обмови напускаючи туман.
      ___________________________
      *Аморе (італ.) - Кохання, любов.
      **Гюррем (тур.) - та, що сміється. Так турецький султан Сулейман Пишний називав свою дружину українку - настю Лісовську.
      ***Гамадрил - мавпа роду павіанів, підряду вузьконосих мавп.

      ХІ

      Обмови напускаючи туман,
      Все брехні розповсюджує навколо,
      Своїй співає ницості пеан,
      Здригається, немов індиче, воло.

      Оцей літературний шарлатан
      На Образи оригінальні кволий,
      Висмоктує із пальця вірш, роман
      Ще й опонента критикою коле.

      Йому пробачте, люди і Боги,
      Хай вип'є заспокійливий цикорій --
      Нещасний син бабусеньки Яги...

      Любов'ю хлопця обділили, sorry*,
      Шаленство графоманської юги --
      Стрибог його суворо переборе.
      _______________________________
      *sorry - вибачте (англ.).

      ХІІ

      Стрибог його суворо переборе,
      Хай вітер -- неповторності озон --
      До творчих залетить лабораторій.
      І поетесу надихне Музон,

      Поета - Муза, критик -- обговорить,
      Бо велетень письма -- як Робінзон --
      Поб'є літературні він рекорди --
      Самотній острів океанських зон...

      Коли ж то визнають, що справжній геній? --
      Різкий у спілкуванні, ще й тиран.
      Вдягнуть не хоче масочку смирення --

      Бездари завдають жорстоких ран.
      Лиш після смерті праведне учення
      Хіта харизмою уб'є дурман.

      ХІІІ

      Хіта харизмою уб'є дурман...
      Звучатимуть, немов перлини, вірші,
      Літературний знатиме гурман,
      Всі люди цитуватимуть простіші.

      Ще й композитор -- музики шаман --
      Відчує силу слова найгостріше.
      І вічність огортатиме сама
      Їх твір вокалом щонайкрасивішим.

      Митець у кращі відійде світи,
      Як серед вишівських аудиторій,
      По класах шкіл його ім'я нести

      Любов сама візьметься за лекторій...
      Запізно зводить до сердець мости,
      Леліє радість між сумних історій.

      ХІV

      Леліє радість між сумних історій
      Цей автор-виконавець ще й співак
      Багато скине за концерт калорій -
      Так викладається, ох одержимо як!

      Бо стільки є талантів-медоборів,
      Лиш геній з найсильніших -- долі знак
      Отримає в елітному доборі --
      Найбільшу зливу почестей-відзнак.

      Потрібно мати зіроньку щасливу,
      Щоб Усевишній шлях йому відкрив,
      Кохання справжнє сотворило диво --

      Митець -- орач ясних небесних нив.
      Зірки зерном спадають, наче мливо,
      І співом зависають у траві...


      VІ МАГІСТРАЛ

      І співом зависають у траві...
      Пісні найкращі - лиш для тебе, люба,
      В моїй вони рояться голові,
      Наспівують їх мимоволі губи.

      Натхнення вітре чарівний, повій,
      Могутністю розвихреного чуба.
      Розтопить сонце хмари грозові --
      Хай світ увесь мої творіння любить!

      Якщо осатанілий графоман
      Судитиме з нахабством прокурора,
      Обмови напускаючи туман,

      Стрибог його суворо переборе,
      Хіта харизмою уб'є дурман,
      Леліє радість між сумних історій.

      25 лютого 7531 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    34. Музика кохання (вінок сонетів)
      І

      Німіють щастя висі неозорі,
      Ніяких поміж них нема розмов.
      Неначе звуки із консерваторій,
      Вібрують тонкострунно, бо любов

      Як дама у кокетливім капорі* --
      Тремтлива, ніжна, витончена мов --
      Нечутний навіть стук її підборів -
      М'який, невловний шурхіт підошов.

      Вона не уподібниться актрисі --
      Підступна обережність звірини --
      До жертви підкрадатися десь в лісі.

      Ні, то жахливе вміння Сатани...
      З небес лунає чарівлива пісня --
      Кохання чують музику вони.
      _________________________
      *КапОрі - авторський наголос.

      ІІ

      Кохання чують музику вони --
      Спочатку флейта пестощі леліє.
      Тоді - гобой, мов дихання весни,
      Злітає птахою на крилах мрії.

      О! скрипка приєдналася до них --
      Тонким вібрато ллється-шаленіє...
      Рояль додасть мелодій чарівних,
      Він пророкує, наче той месія.

      Аж раптом дисонансів цілий рій --
      Джмеля політ - проказа й лепрозорій!
      Чи мухи крик у сітях упирів --

      Черговість уповільнень і прискорень --
      Любові чорно-білий буревій --
      Освідчення в щемливому мінорі.

      ІІІ

      Освідчення в щемливому мінорі,
      О мить така хвилююча, тонка,
      Між дива фантастичних траєкторій --
      Політ кохання. Божа то рука,

      Що музику тримає у покорі.
      Вона - немовби чайка та морська --
      Чекає, поки трем її огорне,
      Настане поцілунку мить п'янка.

      Оркестр уже втомився нас чекати.
      Панує настрій знічено-сумний.
      Чом не звучать рапсодії, кантати?

      Ось диригент виходить головний
      Симфонією щастя привітати,
      Де звук скрипковий -- ніжний, осяйний.

      ІV

      Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
      Основою мелодії проляже.
      Кларнет навіє променисті сни --
      Віолончель заструменить міражно,

      Легатну вив'яже арфістка нить,
      Ці злотокраплі чудо-макіяжу --
      Вже на палітрі ксилофон дзвенить --
      Хай про кохання сонячне розкаже.

      Литаврів раптом чуть важкий удар!
      Ось протидія - туби ще й валторни --
      Душевний біль здіймається до хмар...

      Та диригент сторінку перегорне,
      І ллється Божа радість, як нектар --
      Тремтить, аж серце тепле упокорить.

      V

      Тремтить, аж серце тепле упокорить,
      Вібрато на бандурі те густе,
      Що при майстернім пальців переборі --
      Чарівних струн звучання золоте

      Дає душевних сяєво озорень --
      Таке величне й водночас просте,
      Як сонце на курортах Євпаторій --
      Веселкою між хвиль морських цвіте.

      У музиці туман, буває, висне --
      Примарні вимальовує тони --
      Нелегко дихать од нестачі кисню...

      Та здійметься величний спів ясний
      Любові промінь там яскраво зблисне!
      О скільки в нім краси і новизни.




      О скільки в нім краси і новизни,
      Хай світ увесь осяє, зігріває.
      Його щоб доньки милі та сини
      Пізнали щастя весняного раю!

      Пустелі, гори, сонячні лани,
      У океані -- острови Гавайї,
      Сейшели ще й Мальдіви, шлях земний
      Усе живе -- ЛЮБОВ благословляє!

      Ненависть так набридла вже усим!
      Повітря свіже злістю закупорить.
      Але вогонь священний не згасить...

      Безмежжя океанських акваторій
      Кохання пестить звуками роси,
      Де голоси божественного хору.

      VІІ

      Де голоси божественного хору,
      Крильми підносять килим-чудоліт,
      На лЕгкому* господньому моторі,
      Злітаючи понад верхів'ям віт.

      Ті відчуття при висоти наборі
      Неначе в акробатиці - кульбіт,
      Напився мов -- чар-зілля мандрагори,
      Фантастика, любові це -- зеніт.

      Хоча б з такої висоти не впасти --
      Внизу десь провокують кажани.
      Даремні сподівання склеїть ласти**!

      Поганий настрій, люба, геть жени!
      Піїт співає про кохання часто,
      Неначе птаство гомінке весни.
      __________________________
      *ЛЕгкому - авторський поетичний наголос напротивагу словниково-прозаїчному наголосі легкИй.
      ** Склеїть ласти - померти, загинути.

      VІІІ

      Неначе птаство гомінке весни
      Симфонія ця -- шоста, пасторальна!
      О скільки тут краси і новизни --
      Бетховенська природи сповідальня.

      Лелеко дивовижний, промайни,
      Хай музика лунає величальна.
      Любовне воркування з низини
      Там чути голубине, як зі спальні.

      А терція зозулі, скільки в ній
      Глибин філософічних без кордонів --
      Кує літа лиш парочці одній,

      Що тішиться коханням безборонно...
      Але між нотами бува пирій --
      Секунди, септими іще й тритони*...
      ____________________________
      *Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанси - неприємні звуки гармонії, також із сфери музики.

      ІХ

      Секунди, септими, іще й тритони
      Ці антиподи раю на землі.
      То складові пекельних какофоній,
      Музичний сатанинський горе-плід.

      Не знає заборон ані кордонів,
      Горлянку світу здушує в петлі,
      Від скреготу жахного звуків тонуть
      "Титаніки" - найкращі кораблі.

      Але існує світло дивовижне
      Його завжди оспівує піїт,
      Бо рани гоїть людям рідним, ближнім...

      Любов'ю зветься, весь лікує світ,
      Хоч деякі мотиви б'ють по крижах
      Ввірвались дисонансом, як ковід.

      Х

      Ввірвались дисонансом, мов ковід,
      Суспільство хворе, музика -- подібна.
      Пий вітамінний комплекс "Квадевіт"
      Й тоді століття ти зустрінеш гідно.

      Буває, що аж кидає у піт
      Від опусів, котрі вславляють хибно.
      В наморднику -- людина, пес і кіт.
      Навушники потрібні теж їм, видно.

      Та ліки є од явищ цих гнилих --
      Універсальні, де Природи лоно.
      Любов'ю називаються вони...

      Красою нищать брехні, заборони!
      Лиш ненадовго дітища тих лих
      Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

      ХІ

      Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...
      Насичують потворністю відтак,
      Руйнується краса ясних гармоній,
      Коли туди втручається тупак.

      То горе-композитора долоні...
      Невже епохи виродження знак?
      Чи дуло вже приставила до скроні
      Війна в жахнім вировищі атак?!

      Нам не дано одразу зрозуміти...
      Та все минає... Йде добро у бій
      І сіє навкруги любові квіти.

      Бо навіть люті стоголовий змій
      Хоч музику зібрався отруїти...
      Та Бог Ярило чар являє свій.

      ХІІ

      Та Бог Ярило чар являє свій,
      Весна приходить неповторним дивом
      У сукні різнобарвній, золотій,
      Обдарувавши усміхом щасливим.

      Сама любов поглянула з-під вій --
      Розтанув сніг під променем сяйливим.
      Кохана, поцілунками зігрій,
      Мене торкнися лагідно, пестливо.

      А музика? Уже не дисонанс,
      Душа в щемливих звуках м'якне, тоне
      Зворушує, розчулює романс...

      Високих почуттів розквітлі грона
      Аж до небес ясних підносять нас,
      Знов консонансів скачуть білі коні.

      ХІІІ

      Знов консонансів скачуть білі коні,
      (Здається, серце вистрибне з грудей!)
      Летять через бар'єри-перепони
      Туди, куди мелодія веде.

      Вона уяву слухача полонить,
      Рум'янить навіть личенько бліде.
      Й тоді звучить, коли літають дрони,
      Та пісня про кохання молоде.

      Нехай чорти епохи руйнівної
      На шабаш позлітаються мерщій,
      Їм не здолати сили панівної --

      Любові, що вершиною є мрій -
      Сміються щастям скрипочки, гобої,
      І співом зависають у траві...

      ХІV

      І співом зависають у траві...
      Трембітами вигукують тромбони.
      Всі інструменти здійняли борвій,
      Керованої бурі Посейдоном.

      Шаліють, наче при любовній грі,
      Влаштовують змагальні перегони.
      А піаніст немовби одурів --
      Кураж піймав - музика-цар в короні.

      Ще й головою недарма трясе,
      Величні акцентуючи акорди --
      Скидає негативне так усе...

      Зі сцени йде ледь змучений та гордий,
      Закоханим він радощі несе --
      Німіють щастя висі неозорі.


      МАГІСТРАЛ

      Німіють щастя висі неозорі
      Кохання чують музику вони --
      Освідчення в щемливому мінорі,
      Де звук скрипковий, ніжний, осяйний

      Тремтить, аж серце тепле упокорить,
      О скільки в нім краси і новизни,
      Де голоси божественного хору,
      Неначе птаство гомінке весни.

      Секунди, септими, іще й тритони*
      Ввірвались дисонансом, мов ковід,
      Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

      Та Бог Ярило чар являє свій,
      Знов консонансів скачуть білі коні,
      І співом зависають у траві...
      --------------------------------------------------
      *Секунди, септими, тритони - музичні інтервали, дисонанс -- неприємний звук гармонії,
      консонанс - приємний звук гармонії.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6.75 | Рейтинг "Майстерень": 6.75

    35. Німіють щастя висі неозорі (вінок сонетів)
      І

      Які розлиті в небі, мов живі.
      Немовби діти сонячного кола,
      Ці зайчики стрибають у траві
      І усміхається усе довкола.

      Весну життю засмученому зви,
      Хай подарує радість ясночола,
      Краси твоєї бачу я розвій,
      Ми меланхолію тяжку збороли.

      Хоча вона, вертається, бува,
      Стискає біль єство душі крилате,
      Ллє на папір зворушливі слова...

      Печаль - творець, стражданнями багатий,
      Коли народжує пісень дива --
      Так хочеться любов'ю світ обняти!

      ІІ

      Так хочеться любов'ю світ обняти,
      Коли щасливий сам, тоді тобі
      Приходить думка, як аристократу --
      Розцілувати далі голубі,

      Частину людству радості віддати,
      Щоб жити перестало у журбі.
      Степи безкраї, чарівні Карпати,
      Осонцено всміхались далебі.

      Нехай вітрила чорні надимає
      Нещастя лютий невигойний біль,
      Злетілась круків-паразитів зграя...

      Та сила є цей смерті водевіль
      Скінчити врешті, кляту гру одчаю,
      І зупинити гради божевіль.

      ІІІ

      І зупинити гради божевіль,
      Бездушності засліплення огидне,
      Благання матері чи удови
      Не спинять ката руку очевидно.

      Із нього маску чемності зірви --
      Тиранисько на троні жалюгідне --
      Щур коронований серед повій,
      У бункері захований негідник.

      Але ми шляхом ідемо своїм --
      (Лікуємось без путінської вати!)
      Де про кохання плачуть солов'ї,

      Витьохкує в гаях любові свято,
      Понищило вже сяєво її
      Жахливе мракобісся дурнувате.

      ІV

      Жахливе мракобісся дурнувате,
      Воно ще довго житиме навкруг --
      Народу слуги чи дегенерати?!
      Чимало тарганів, а також мух

      У головах політиків завзятих
      Північного сусіда. Мов оглух,
      Воює підло, величезні втрати --
      По трупах лізе цей монгола друг.

      Коли настане мир? - питання людства.
      Весна, любов прилине в кожний двір?
      Тоді вже, як лелеки засміються!

      Скона останній мертводухий звір,
      Пощезне царство хижого падлюцтва,
      Яке сльози не варте удови.


      V

      Яке сльози не варте удови,
      О скільки доль, розтрощених війною!
      Колись напишеться прекрасний твір,
      Як всупереч біді кохались двоє.

      Десь бахкає убивця-бузувір
      Здається, що востаннє ми з тобою
      Під рев снарядів, (мій читачу -- вір!),
      Із відчуттів любились гостротою.

      А потім поступово стихло все:
      Був день отой подіями багатий,
      Куди ріка життя усіх несе?

      В лютневі спогади сумної дати*.
      І де сховати біль тяжкий пісень
      Сестри, матусі... Краще розіп'яти.
      ________________________________
      *24 лютого 2022 року - страшний день повномасштабного вторгнення військ рф в Україну.



      Сестри, матусі... Краще розіп'яти,
      А чи забуть годиноньку лиху
      Хоч до кінця війни далекувато
      Абстрагуватись треба від жаху*,

      Любов руйнує, зносить всі загати,
      Лікує навіть психіку крихку,
      І настрій нам навіює крилатий,
      Дарує хміль солодкому гріху.

      А як реальність увірветься злюча
      Страшніша, аніж бурі снігові,
      Долини уявляються квітучі

      Серед яких бузок уже зацвів,
      О, як позбутися чумного Дуче** --
      Одного нелюда аби нові...
      _____________________________
      * ЖахУ - авторський наголос.
      Дуче** - італійський диктатор Муссоліні. Тут асоціація з Путіним.

      VІІ

      Одного нелюда аби нові
      Не падали на голову жахіття.
      Яриле наш -- любов благослови --
      Так хочеться знов чистої блакиті,

      Щасливих лиць веселих матерів,
      Шедеврів од закоханих піїтів.
      Хай веселково б погляд твій зорів,
      В обіймах умлівали ми щомиті.

      Та світ звихнувся... Бо комусь пече --
      Зумів сусід собі всього надбати --
      Народ падлючий заздрісних нікчем --

      Загинеш ти, московіє, проклята.
      Щоб кров засохла, й тільки лиш плачем
      У цій війні закінчилися втрати.


      VІІІ

      У цій війні закінчилися втрати?
      Та, мабуть, ні. Ще довго утюги*
      Північного сусіда будуть м'яти
      Донбасу й Криму доли і луги...

      Кричатимуть від жаху немовлята,
      Ракети нарізатимуть круги,
      А ППО зуміє позбивати
      Аж так, щоб все здригнулось навкруги.

      Але невидима любові сила,
      Побачивши Азовське море сліз,
      Натхненням цю навалу зупинила...

      Бо воїни -- незламності заміс,
      Герої ЗСУ - цілуйте милих,
      Нехай зірки лиш падають униз...
      _____________________________
      *утюги - танки.


      ІХ

      Нехай зірки лиш падають униз...
      Бажання загадаємо таємні.
      Приємний приготуємо сюрприз
      Одне одному - дивувать взаємно.

      О Нізамі, Хайям або Гафіз --
      Середньовіччя пронизали темне
      Поезії кохання, наче спис,
      У вічності лишились недаремно.

      Лейла й Меджнун. Як музика - слова,
      Ці візерунки ніжності в декорі,
      А хтось же вам кохатись не давав...

      І марними були переговори...
      Хай заховає любощів дива
      Природа поміж верб чи осокорів.

      Х

      Природа поміж верб чи осокорів
      Вона дає розраду, як ніхто.
      Лікує тіло, наче санаторій,
      Ковтнеш повітря свіжого ковток,

      Душа, утомлена від бутафорій,
      Там розкривається, немов бутон.
      Справжнішає на лузі чи у зворі,*
      Відвідуючи Божий пантеон.

      А від кохання -- мавки, повітрулі --
      Втекти не можуть, творять свій стриптиз
      Перед купанням в озері заснулім...

      Ярило підглядає там крізь хмиз...
      Хай дасть і нам такі розкішні гулі,
      Людей утішить ласками беріз...
      ______________________________
      *Зворі - лісі (діалект.)

      ХІ

      Людей утішить ласками беріз...
      Як розвіває вітер поетично
      Смарагди чарівливі ніжних кіс.
      А стовбурів ці вигини пластичні?!

      Театру діти -- виходи на "біс" --
      Завжди красиві - в травні, липні, січні...
      Граційно випливають із куліс,
      Вклоняються і дивляться заклично...

      Не всіх вражає мовчазна краса...
      Комусь потрібні залпи із "Аврори"!
      Щоб заридали кров'ю небеса!

      Уже дістало - клацання затворів!
      Любов ачи ненависті оса?!
      Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?

      ХІІ

      Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
      Ні, нація творців - різниця в тім
      Поміж народами, один з них - орій,
      А інший -- нищить цінності святі.

      Дві протилежності -- MEMENTO MORI*,
      Лелека й ворон - символи оті --
      Злетілись для кривавих тут "розборів",
      Між білим, ну і чорним у житті.

      Пасує світле почуттям високим,
      Хоч світ падлюцтва нерви так погриз.
      Хай на веселці відпочине око.

      Вона порозливає барви скрізь.
      О люде мій, ти - добрий, не жорстокий!
      Кохання нам потрібен парадиз...
      ___________________________
      *MEMENTO MORI - пам'ятай про смерть, крилатий латинський вислів.

      ХІІІ

      Кохання нам потрібен парадиз...
      Хоча би острів серед океану...
      На нім не розвивали щоб туризм!
      Безлюдним був і у тумані танув.

      Блакить небесна, пальма, кипарис...
      Ізверху падає солодка манна,
      Захищена лагуна, ми злились,
      Удвох купаємось - любов нірванна!

      А уночі -- легенький спів цикад,
      Постійний штиль, ніде немає штормів.
      Виходять зорі, ніби на парад...

      Тут обійдімось без обсерваторій...
      Життя -- рахат-лукум чи мармелад,
      Німіють щастя висі неозорі.

      ХІV

      Німіють щастя висі неозорі...
      Хай буде так, урешті, унизу.
      Щоб люди не ховалися по норах
      Через московії жахну бузу.

      Могли собі шампанське відкупорить,
      Пустить печальних спогадів сльозу,
      Підняти келих за любов надворі,
      Під мирним сонцем знов творить красу.

      Вона вже винятком із правил стала,
      Волошка - то рабиня кропиві,
      Бо першої навколо - дуже мало...

      Кохання вітре, із-за гір повій,
      Хай сяють зір смарагди і опали,
      Які розлиті в небі, мов живі.


      ХV

      МАГІСТРАЛ

      Які розлиті в небі, мов живі
      Так хочеться любов'ю світ обняти,
      І зупинити гради божевіль,
      Жахливе мракобісся дурнувате,

      Яке сльози не варте удови,
      Сестри, матусі... Краще розіп'яти
      Одного нелюда аби нові
      У цій війні закінчилися втрати.

      Нехай зірки лиш падають униз...
      Природа поміж верб чи осокорів
      Людей утішить ласками беріз...

      Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
      Кохання нам потрібен парадиз...
      Німіють щастя висі неозорі.

      січень - лютий 7531 р. (Від Трипілля) (2024)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    36. Шлях на Парнас
      І

      То ендорфінів фантастичних море --
      Де тижні, як веселки барви ті.
      На промені так тремолює обрій --
      А ми в якомусь диво-забутті

      Осонцені і при відкритій шторі
      Вбираємо цілунки золоті,
      Всі пестощі усміхнених просторів,
      Найкращих квітів пахощі густі.

      Та провокаціям не забаритись:
      "Це блеф - кохання чисте -- знаєм вас,
      Які там Попелюшки чи харити!!!"

      Таке про себе чули раз у раз...
      Казки життя -- їх прагнемо творити!
      Вони мов ельфи, оточили нас.

      ІІ
      Вони мов ельфи, оточили нас,
      Нове щоразу плетиво сюжетів,
      Допоки зАпал їх творить не згас...
      О, ці високі мріяння поетів!

      Розкидані по світу для прикрас
      Чи насолоди споглядань естетів.
      Як божевільний вічності екстаз
      На місці чільному між раритетів.

      Творцю куплетів треба інший світ
      Пізнать, щоб після довгих обговорень
      Його хмільний фантазії політ

      На п'єдестал високий запроторить
      Вітію* міг. Він свій залишив слід
      В леліянні, п'янкій солодкій зморі.
      ______________________________
      *Вітія - поет.


      ІІІ
      В леліянні, п'янкій солодкій зморі
      Приходили обом чарівні сни:
      Мов ті метелики, ми на просторі
      Все пурхали між квітами весни --

      Творили плетиво фантасмагорій.
      Стрибав із нами промінь осяйний --
      Небесний свідок наших перетворень
      Як упивались дивом білизни.

      Імла чигала також десь за рогом --
      Там Чорнобог наш кожен порух пас,
      І кола креслив, ставлячи облогу.

      Та нападав на нього лютий сказ,
      Бо захищала криця Білобога,
      Минав у щасті непомітно час.

      ІV
      Минав у щасті непомітно час
      Коли ми разом - дощ похмурий квітнув.
      З життям реальним виникав контраст,
      Усе навколо сяяло привітно.

      Неначе вгору -- між небесних трас --
      Літак той "Мрія" -- твориво елітне --
      Нас підіймав туди, де Божий глас
      Ростив красу - Едему сад тендітний.

      Бувало, налітала сарана,
      З'їдала вже й бадилля помідорів,
      Бо правив бал бездушний Сатана...

      Але Господь під землю запроторив.
      Завжди нещадна там велась війна,
      Забулися розпуки дні суворі.

      V
      Забулися розпуки дні суворі,
      Розвіяли вітри омани глум,
      Все те, що нам святим було учора,
      Вже кануло у Лету, як в імлу.

      Не спокусити скринею Пандори*,
      Нема дурних втішати кабалу.
      Пегаса краще гойного пришпорить
      Натхненно уподібнитись орлу.

      Та пам'ятать легенду про Ікара** --
      Летіть посередині повсякчас! --
      Колись його накрила Божа кара...

      Хай порятує досвіду запас...
      Закохана до божевілля пара --
      Ми линули увись, аж на Парнас.
      _____________________________
      *Скриня Пандори - згідно з грецькою міфологією, вмістилище бід і нещасть.
      **Ікар - у грецькій міфології був сином славетного ремісника Дедала. Ікар відомий за переказом про те, як намагався разом з батьком утекти з Криту, використовуючи крила, які Дедал виготовив з пір'я та воску. Спочатку Дедал застерігав Ікара про самовпевненість, а потім зарозумілість, наказуючи йому не літати ні занадто низько, ні надто високо, щоб морська волога не забила його крила або сонячна спека не розтопила їх. Ікар проігнорував вказівки Дедала, злетів надто близько до сонця, чиє тепло розтопило віск і Ікар впав у море, де й загинув.


      Ми линули увись, аж на Парнас,
      Де збуджені збиралися поети,
      Перлини виставляли напоказ,
      Читаючи ронделі та сонети.

      Таланти, графомани водночас
      Являли несмак чи високі злети
      Творінь. Там речень музика лилась
      Ясних катренів, лагідних терцетів.

      Бувало так, що заздрощі гнилі
      Плели інтриги серед площі зборів,
      Доводячи вразливих до петлі...

      Любов позаганяла зло у нори,
      Перемагали слова королі
      І очі сяяли далекозорі.

      VІІ
      І очі сяяли далекозорі --
      Моя душа співала про любов,
      Відкинувши рутину злу теорій --
      Війна спочатку, а тоді - альков.

      Це почуття живе у кожній спорі,
      Молекулі чи атомі або
      Поміж тілець драглистих інфузорій,
      Усесвіту закладених основ.

      Хоч де-не-де страхають чорні діри --
      Вмістилище відходів-метастаз --
      Нема кохання там. В це легко вірить,

      До казки ми потрапили якраз,
      Де піснею Орфеєвої ліри
      Шлях торував окрилений Пегас.

      VІІІ
      Шлях торував окрилений Пегас,
      Взаємопроникали ми словами,
      Тілами теж, аж розгорявся враз
      Той запал, що наснажує роками.

      Плекали грона вишуканих фраз
      Вітійствували ніжності медами,
      Душа немов причмелена якась,
      Вбирала Божу ласку із вітрами.

      Ох, заїдали ревнощі раніш...
      Трясли шторми, напевне в дев'ять балів...
      Ряснів, бувало, ними навіть вірш.

      Кохання справжнє -- ще міцніше сталі
      Укуси шершнів зла усе слабіш --
      Як стріли, до підков не долітали.

      ІХ
      Як стріли, до підков не долітали --
      Чи надто високо знялися ми?
      Або Пегаса чари небувалі
      Нас затуляли сильними крильми.

      Повідкривалися небесні далі,
      Крізь марево сльотавої зими.
      Із кубками натхненного граалю*
      Зустрів Бог Велес, вийшовши з пітьми.

      Вона тримає у гидкій напрузі
      Отих, що світло в міці круговій
      Плекають, суперечать чорній смузі...

      Та жовто-сині стяги бойові
      Розвіяли на сонячному крузі
      Всі підступи ворожі - се ля ві*.
      _________________________
      Се ля ві* - таке життя (фр.)

      Х
      Всі підступи ворожі - се ля ві* -
      Неначе наступи неандертальців
      Московії -- дикунські, лобові --
      Розіб'є жар палкий протуберанців --

      Осонцені Вкраїни вартові --
      Несхитно захищають рідні шанці,
      Степи і гори, хащі лісові --
      Безстрашні аси бойової праці.

      Та ця нескорена, могутня рать
      Ще й про любов святу не забувала:
      Тварин-безхатченків погодувать,

      Весілля грать між воїнів загалу,
      Як звук війни - набридливий той тать --
      Летів кудись убік собі помалу,

      _________________________
      Се ля ві* - таке життя (фр.)

      ХІ
      ..Летів кудись убік собі помалу,
      Недобрий вітер, адже в цім житті
      Минуще все - розбійники-вандали
      Чи душі чисті, праведні, святі.

      Отож, допоки ще не відпалали
      Шалені почуття прекрасні ті,
      Смарагди літа, осені опали
      Вбираймо, наче миті золоті,

      Запам'ятай, ці щастя намистини --
      Як оберіг, коли біди сувій
      Нас обів'є і темрява поглине,

      Душити прийде гоголівський вій...
      Настане ранок, сатанисько згине,
      Бо по руках був зв'язаний борвій...

      ХІІ
      Бо по руках був зв'язаний борвій...
      Та інші неприборкані вітриська.
      Еол* сховав у міх їх, мовив: "Вій!"
      Лише зефір** супутній досить низько

      Навіюванням пестив спини дві.
      Немов руки підтримка товариська.
      Тож не страхають хмари дощові
      Уже Парнас омріяний так близько!

      Невже розв'яжем знову той мішок?
      З цікавості дурної й на поталу
      В стихії незагнузданої шок

      Потрапим? Ні, летіти краще чвалом,
      І слухати, як сяєвом зірок
      Гормони радості нам вальси грали.
      _______________________________
      *Еол - бог вітру (гр.)
      За «Одіссеєю», Еол прийняв Одіссея на своєму острові, а на прощання подарував йому міх, у якому зберігалися несприятливі вітри. Він суворо заборонив розв'язвувати міх без крайньої потреби. Поблизу Ітаки супутники Одіссея з цікавості розв'язали міх і випустили на свободу всі супротивні їхньому шляху вітри, які збили корабель з наміченого шляху та погнали його назад до Еолії. Цього разу Еол відмовив Одіссеєві в гостинності.
      **Зефір - назва одного з грецьких вітрів.

      ХІІІ
      Гормони радості нам вальси грали,
      Чи не цього ми прагнемо усі?!
      Горіти полум'ям свойого шалу,
      Служить стосунків золотій красі?!

      Здається, що життя для цього мало:
      Ходить удвох по сріберній росі,
      Любитись палко, дарувать корали,
      Вдихати пахощі садів, лісів...

      У дні важкі, коли біда приходить,
      Горять жалоби свічі воскові --
      За руки взявшись, зустрічать негоду...

      Відбитися від тисячі зневір,
      І знов ловити хвилі насолоди,
      Які розлиті в небі, мов живі.


      ХІV
      Які розлиті в небі, мов живі
      Нарешті, вже Боги до нас прихильні.
      Мене руками, серце, оповий,
      Бо знаю, як мене ти любиш сильно.

      І я - півбожевільний чоловік --
      Немов із наркотичної курильні --
      Душею прикипів, мабуть, навік --
      Красою зачарований невільник.

      Не дайте з того стану вийти, ні!
      Найкраща із усіх моїх вікторій*
      Неначе Македонський -- на коні --

      Підкорювач кохання територій --
      Лечу у сяйві еротичних снів,
      То ендорфінів фантастичних море.
      ____________________________
      *Вікторій - перемог.

      ХV

      МАГІСТРАЛ

      То ендорфінів фантастичних море
      Вони мов ельфи, оточили нас,
      В леліянні, п'янкій солодкій зморі
      Минав у щасті непомітно час.

      Забулися розпуки дні суворі,
      Ми линули увись, аж на Парнас,
      І очі сяяли далекозорі,
      Шлях торував окрилений Пегас.

      Як стріли, до підков не долітали --
      Всі підступи ворожі - се ля ві* -
      Летів кудись убік собі помалу,
      ..
      Бо по руках був зв'язаний борвій...
      Гормони радості нам вальси грали,
      Які розлиті в небі, мов живі.
      __________________________
      *Се ля ві - таке життя (фр.)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    37. Щастя дивогра (вінок сонетів)
      І (ІІ)

      Еолової арфи щемний дзвін --
      Неначе на природі - пісня вітру --
      Вона злітає вихором пір'їн,
      Шматує, мов снарядами, повітря,

      Коли тривог суєтний хвилегін
      Нагадує кількаголову гідру --
      Війну, що обертає все на тлін,
      Красу немов стирає із пюпітру.

      Але частіш я лірику там чув,
      Ще й сльози наверталися неждано --
      Очищення душі донесхочу...

      Так вірші, проза, Образ бездоганний
      Мене вражає, поміж мрій лечу...
      Це -- твого серця надтонка мембрана.


      ІІ (ІІ)

      Це -- твого серця надтонка мембрана --
      Література, слова дивна в'язь,
      Од нього лід байдужості розтане,
      Коли душа тих ліків напилась.

      Читач відкриє щось нове, незнане,
      І навіть той, хто у письменстві князь,
      Здивовано аплодувати стане --
      Мить успіху із сонця пролилась!

      За пазухою камінь в когось буде,
      І при нагоді заздрісний цей свин
      На тебе виллє цілу бочку бруду...

      Та не зважай, розвеснено живи!
      Хоч відгомін брехливої огуди
      До передчасних приведе сивин.


      ІІІ (ІІ)

      До передчасних приведе сивин
      Життя столичне, зіткане зі стресів...
      Почни для щастя городити тин --
      Опинишся ураз на гострім лезі

      Брудних пліток, брехні та гіркоти,
      Бо інших там чимало інтересів...
      Всі вияви любові, доброти
      Не спинять підлих нападів агресій.

      Але пітьми минає царство теж...
      Звучить уже шляхетності осанна
      Палає підлості одна із веж,

      І розчиняється гидке, погане
      В красі твоїй, вона тонка, еге ж? --
      Коли торкнешся грубо, зойкне - рана...

      ІV (ІІ)
      Коли торкнешся грубо, зойкне - рана...
      Душа твоя - з метеликів небес
      Для мене зіткана, моя кохана,
      Тонка, чутлина, чуйна, всіх чудес

      Не зміг би, ні, перелічить до рана...
      Шляхетних порухів... Ти - мій дюшес,
      Рахат-лукум, вино, від нього п'яний
      На все життя... У щасті цім воскрес!..

      Та зупинися, телепню пропащий!
      Струси ману, устань уже з колін --
      Ізнов потрапив ув облуди пащу!

      Хай скільки літ ітиме часоплин,
      Кохання хміль віддати? О! нізащо!
      Як хочу я уникнути провин.

      V (ІІ)
      Як хочу я уникнути провин,
      Позбутися нестриманості слова.
      Бо в'януть між травиці - мурави
      Квітки пахучі, ніжні, пречудові.

      Хоч десь отам на луки попливи,
      У місті нашого буття - основа,
      (Далеко ті озерні рукави!)
      Нерідко чуть матюк триповерховий.

      Все ж лайка - вияв нашого життя -
      "Святе" письмо для зека й вуркагана,
      Поета - мріяв мати здобуття

      Шевченківки*, і думав, що дістане...
      А з милою - о ні! Хай біль протяв -
      Не впасти до жорстокості тирана...
      _______________________________
      * Шевченківської премії.

      VІ (ІІ)
      Не впасти до жорстокості тирана...
      Углиб єства мойого упірни,
      Нероном* я буваю тільки п'яний,
      Коли стискають кліщі Сатани.

      Тверезий - мов натхнення океану --
      Розбурханий чи тихий і сумний,
      Меланхолійний, як Богиня Дана**,
      Свічусь, неначе сонячні лани.

      Дедалі рідше Бахусу*** молюся,
      Прихильник більше чарівної гри,
      Що циніки назвали мусі-пусі...

      А нас вона підносить догори...
      Мій деспоте, лише тобі корюся --
      Кохання золотий аквамарин!
      ______________________________
      *Нерон - римський диктатор.
      **Богиня Дана - українська Богиня води.
      ***Бахус - у римській міфології бог виноградарства і виноробства.

      VІІ (ІІ)

      Кохання золотий аквамарин
      Це - еліксир натхнення дивовижний
      Шепоче ніби: сонячно гори,
      Твори красу, вона хай буде стрижнем.

      Здається, стане молодим -- старий,
      І гори переверне витязь ніжний,
      О сила доленосної пори! --
      Двигтить планета, весь усесвіт грішний!

      Та має Чорнобог також могуть,
      Йому в двобої теж, бува, таланить,
      Спроможний з п'єдесталу він зіпхнуть!

      Тому боротись треба ненастанно
      Й раптово щастя -- як любові суть --
      Нас обів'є тоді, немов нірвана.

      VІІІ (ІІ)
      Нас обів'є тоді, немов нірвана,
      Шукаю ніжно пестощів твоїх...
      Неначе то весна благоуханна
      Благословляє солодом утіх,

      Де музика звеличує оргАна --
      Краса безмежна в радощах своїх --
      Підносить до божественого стану,
      Освітлює найкращу із доріг.

      Ховаємось од болісних реалій
      Окраденого долею добра,
      І безміру кривавої печалі

      Отам, де квітне сонячна пора,
      Яку колись на миті нетривалі
      О знаю: все одно вкраде Мара.


      ІХ (ІІ)
      О знаю: все одно вкраде Мара*
      Краси життя п'янкі, щасливі миті,
      Під вікнами ця заздрісна стара
      Вгамовує бажання злі, неситі.

      Улюблена її смертельна гра -
      На ймення кликати, хто знайде сіті --
      Озветься на той поклик - помира --
      Під крики родаків несамовиті.

      Але не вдасться позганять у кут
      Все людство світу чорній цій потворі...
      Згадавсь мені англієць Робін Гуд --

      Він духом переміг чумні докори,
      Достоту відав, що вбере цей спрут
      Хвилини радості в огидні шори.
      ________________________________
      *Мара (або Марена) – давньослов'янське божество зла, недугів, смерті, володарка Підземного світу.
      В давньоукраїнській міфології вона уособлювала усю нечисту силу.

      Х (ІІ)
      Хвилини радості в огидні шори
      Спрямовує життєвий негатив.
      Піддашся, і зелені коридори*
      Побачити зненацька можеш ти.

      Вже недалеко звідти крематорій,
      Чи темрява могильної плити.
      Тримайся, не здавайся, зри у корінь,
      Бо разом ще далеко нам іти.

      Бувають, звісно, напади зневіри,
      Краса душі на хвильку вигора,
      Крадуть її космічні чорні діри...

      Та світло, мов єгипетський Бог Ра**,
      Дарує колір сонечка й сапфіра,
      Вбере миттєвості життєвих драм...
      ___________________________
      *Зелений коридор, кажуть, постає в очах тих, хто перебуває в стані клінічної смерті.
      **Ра - єгипетський Бог сонця.

      ХІ (ІІ)
      Вбере миттєвості життєвих драм,
      І їх огорне сяєвом іскристим,
      Докупи все прекрасне позбира
      Щаслива доля, як повітря чисте.

      Над хвилями могутнього Дніпра
      Хай спів лунає солов'я-соліста.
      Кохана ув обіймах завмира
      Милуючись неоновим намистом.

      Вривається в картину темне щось,
      Немов увів на світло мораторій
      Диявольський скрипаль аби велось

      Творцям війни пекельних ораторій...
      Бо радості буття -- пророчив хтось --
      Та не відчуть без цих акордів горя.

      ХІІ (ІІ)
      Та не відчуть без цих акордів горя
      Той дивовижний насолоди смак,
      Ту музику, котра і у повторі
      Чарує серед холоду та мряк,

      Де солов'їні голоси тенорів,
      Медове флейти соло... Хтось закляк,
      Заціпенів, заслухався акторів.
      Їх виконання фантастичне? Так!

      Але коли -- ця істина відома --
      Тобі казала доля: "Умирай!
      Одною з ніг вже був на світі тому...

      Ледь виборсався, то життя - розмай!
      Ти на контрасті пізнаЄш такому,
      Яка прекрасна щастя дивогра!

      ХІІІ (ІІ)
      Яка прекрасна щастя дивогра -
      Неначе падаєш в обійми щему,
      Мов сонця цвіт душа твоя вбира,
      Коханій ти даруєш діадему

      З найкращих зір і каменів, котра
      Богинь достойна, для яких окремо
      Небесний виграває водограй,
      Запрошує до любощів едему.

      Туманять погляд хмари грозові,
      Снують обмови заздрі, поговори,
      Правдивості тлумачення криві...

      Та сяєво космічне метеорів
      Їх нищить... Бог іскрини шле живі,
      То ендорфінів фантастичних море.

      ХІV (ІІ)

      То ендорфінів фантастичних море
      Неначе танець чарівних наяд,
      І кожна у прозорому уборі.
      Розмова їхня - світла течія

      Хвиль водоспаду, де співають гори
      Як фонтанує віялом змія --
      Краплини міріадами угору
      Здіймає, насолодо ти моя!

      Утіхи плотські все ще домінують,
      Скорочують їх межі вікові
      Й естетику струнку, неначе тую,

      В оази поселяють садові.
      Прислухайтеся: щастя світ цілує,
      Еолової арфи щемний дзвін.

      ХV (ІІ)

      МАГІСТРАЛ

      Еолової арфи щемний дзвін -
      Це твого серця надтонка мембрана,
      До передчасних приведе сивин,
      Коли торкнешся грубо, зойкне - рана...

      Як хочу я уникнути провин,
      Не впасти до жорстокості тирана...
      Кохання золотий аквамарин
      Нас обів'є тоді, немов нірвана.

      О знаю: все одно вкраде Мара
      Хвилини радості, в огидні шори
      Вбере миттєвості життєвих драм...

      Та не відчуть без цих акордів горя,
      Яка прекрасна щастя дивогра -
      То ендорфінів фантастичних море.





      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    38. Твоя душа
      І
      ,
      Твоя душа - як бісеринки-зорі,
      Нам світять угорі, немов добро.
      Воно у цьому виступає творі
      Неначе лідер, головний герой

      Із притаманних казці алегорій,
      Що читачу розповідає про
      Насправді незвичайну цю lovestory*,
      Аж випромінює моє перо

      Високу силу, що гамує хижі
      Усі підступні наміри брудні,
      Людців ненависних навдивовижу...

      Нічого не дається без борні,
      І сяйво чарівним намистом ниже
      На темнім небі блискітки ясні.
      _____________________________
      *lovestory - історію кохання (англ.)

      ІІ

      На темнім небі блискітки ясні
      Милують ніжно далеч розімлілу --
      Твоїх очей чаруючі вогні --
      Вбирав із них я притягальну силу,

      Як перших зустрічей зринали дні,
      Їх теплота неждано так зігріла.
      І марив нею потім уві сні,
      Бо нездоланна, магнетична, мила.

      Одразу не збагнув, що це вона --
      Любов прекрасна, як весна надворі,
      Прийшла до мене, врешті, осяйна...

      Й ганявся за химерами, которі
      Забуті вже... Співає далина --
      То пісня у розквітлому мажорі.

      ІІІ

      То пісня у розквітлому мажорі.
      Здається, заспівали небеса...
      Лісам, полям, лугам, барвистій флорі,
      І фауні, що духом воскреса,

      Воюючи в природному відборі...
      Відкрилась ніжна музики краса,
      Цей світ на крила підняла прозорі
      Аж усміхнулась лагідно роса.

      Лиш місто родить ревом звуки бруду,
      Шматує, догоджає Сатані.
      Оглушливістю нищить співу чудо...

      Все ж ненадовго драйви ті смурні...
      Сопілка-най ізнов лоскоче груди,
      Являється принадливо мені...

      ІV

      Являється принадливо мені...
      Чарівне озеро... о, там Природи
      Закличний голос радістю бринів,
      Ми упивались хвилями свободи,

      Де ніжились лілеї запашні,
      Богині Лелі заспівали оди --
      Тіла, що під водою, мов у сні,
      Кохання зазнавали насолоди.

      Чи є за хмарами подібний рай?
      Лише байки ковтаємо бадьорі...
      Цим розповідям ні, не довіряй

      Бо житимеш в содомі і гоморрі...
      Хай пестять солов'їний небокрай
      Тональності, як хвилі на Босфорі.

      V

      Тональності, як хвилі на Босфорі,
      Відтінки мають різні, кольори,
      О музико моя, ти в непокорі
      Звитягою озвучиш серця крик!

      Чи радісна, то темпи часто скорі,
      Де жваві віртуозні ритми гри,
      При бальних танців запальнім фурорі
      Нас вихор підіймає догори.

      Та хочеться романсів старовинних,
      Або ліричні хай звучать пісні --
      Кохання чари там яскраві линуть...

      Як співи солов'їні весняні
      Руладами сміються безупинно,
      Переливаються у вишині.



      Переливаються у вишині
      Метеликів крильцята пурхітливі.
      Виловлюючи світло вдалині,
      Немов купаються в сяйливій зливі.

      Вони такі, о господи, манливі,
      Підвладні таємничій пелені,
      Що люди там засліплено-щасливі --
      Лоскочуть їх пестливці чарівні.

      А потім приземляє нас життя...
      Гріховне і жорстоке апріорі*,
      Доводячи до вовчого виття...

      Кохання всі напасті переоре,
      Їх силою, величністю протяв
      Небесний спів на лагідній опорі.
      ______________________________
      *Апріорі - (лат. a priori — первісно) — філософський термін, який означає те, що передує досвіду.

      VII

      Небесний спів на лагідній опорі...
      Твій голос випромінював меди...
      Хоч не співала в опері, соборі,
      Лиш усміхались лагідно сади,

      Берези умлівали срібнокорі...
      Аж ріг свій звісив місяць молодий,
      Як зорі скинув, бувши у дозорі,
      Мов золотом душі нагородив.

      Та інше амплуа тобі судилось
      Після гірких житейських полинів -
      Поезія - музична, легкокрила,

      Дарована ясній височині,
      Й піснями серця людству засвітила...
      Хто ними так чарівно гомонів?!


      VIII

      Хто ними так чарівно гомонів?!
      Неначе віти у прекраснім парку,
      Де вітер виграває на зурні,
      Щебече птаство в кожнім закамарку.

      Там легконогі коні вороні
      Везуть закоханих доволі шпарко...
      І він її цілує, мов сп'янів,
      Вона пісні співає під гітарку.

      Чи це наснилося серед зими?
      Бо допікають ночі захололі.
      Як літа хочеться вдихнуть грудьми,

      Пройтися легко росянистим полем,
      Та навісніє, грюкає дверми,
      Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"

      ІХ

      Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"
      Є радість у порі оцій своя!
      Йди, рученьки зігрію я поволі,
      Красуне мила, дорога моя.

      Од вітру щуляться дерева голі,
      Морозу не позбутися ніяк,
      Бо тільки грудень всівся на престолі,
      Оповиває холоду змія.

      Та добрі вчинки, лагідність жіноча,
      Тепло дарують, ласку візаві.
      Приймаю залюбки її, охоче

      Хоч знає заздре стежечки криві,
      Дурницями нам голови морочить,
      І сипле в очі цілу жменю кпин.

      Х

      І сипле в очі цілу жменю кпин,
      Плітками із-за рогу лихословить
      Такими, що супроти них полин
      Солодким видається, аж медовим.

      Лихі ті завидющі люди злі,
      Далеко їм до справжньої любові,
      Жорстокі наступають на граблі --
      Життя карає за падлюцтво й змови.

      А ти умієш те не помічать,
      Шляхетним серцем гамувати болі,
      Розвіяти чорнющу непроглядь...

      Хай насипає чорт на рани солі,
      Бо ненадовго цей пекельний тать
      Міняє настрій дикістю сваволі...

      ХІ

      Міняє настрій дикістю сваволі
      Чергова із життєвих темних смуг,
      Як в музиці - дієзи на бемолі.
      Меланхолійний виникає круг,

      Язик увесь уже у валідолі
      Через дрібних переживань ланцюг.
      Стаєш ти бранцем чорної неволі,
      Короткочасних напастей, недуг.

      Чекають нас до сонця повороти,
      Немов намиста сяючий бурштин,
      Що постать випромінює навпроти...

      І вже любов'ю сповнені гаї!
      Хоч як злі сутності вчиняють спротив,
      Та боре їх одна з твоїх таїн.

      ХІІ

      Та боре їх одна з твоїх таїн -
      Це - віра незборима в наше щастя,
      Пораду вибивати клином клин
      Дадуть тихенько нелюди зубасті --

      Навіщо здавсь, мовляв, сварливий він?!
      Хіба із ним стать парою удасться?!
      Віддати краще Сатані уклін,
      Служити вірно всемогутній касті.

      Ні, не рабиня ти у тім гнізді,
      А просто добра, без падлюцтва ролі,
      Щоб ницості заприсягтись орді!

      Ідеш назустріч завше світла волі...
      Жагою я спалахую тоді!
      Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі!

      ХІІІ

      Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі,
      Незрима покровительки рука
      Веде туди, де весни ясночолі
      Вигойдує діброва гомінка,

      Розмаює вітрами на роздоллі,
      І ними заколисує, м'яка,
      Ми в озері єднаємося голі
      Під тьохи соловія-співака.

      Раптово чорна хмара, як чортиця,
      Яку дратують ігри лугові,
      Нам блискавкою люто заіскриться...

      Злий люд страшніш за гуки грозові,
      Тому вбирають диво наші лиця --
      Еолової арфи щемний дзвін.

      ХІV

      Еолової арфи щемний дзвін --
      Любові голос чарівний, найкращий.
      Він умостився весь на тятиві
      Амурового лука серед хащі,

      Протявши наскрізь нетрі лісові,
      Бальзам пролив на серденько боляще...
      Цілющим вітру подихом навій
      Святковий настрій миті підходящій.

      Усе минає, кажуть, і любов.
      Невже нудьга лишається в фаворі?
      Докір німотний серце уколов...

      Та все відносне - також зрю у корінь --
      Вогонь кохання тліє й сяє знов --
      Твоя душа - як бісеринки-зорі.

      ХV

      МАГІСТРАЛ

      Твоя душа - як бісеринки-зорі,
      На темнім небі блискітки ясні,
      То пісня у розквітлому мажорі
      Являється принадливо мені...

      Тональності, як хвилі на Босфорі,
      Переливаються у вишині.
      Небесний спів на лагідній опорі
      Хто ними так чарівно гомонів?!

      Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"
      І сипле в очі цілу жменю кпин,
      Міняє настрій дикістю сваволі...

      Та боре їх одна з твоїх таїн -
      Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі,
      Еолової арфи щемний дзвін.

      18 листопада 7531 р. (Від Трипілля) (2023) - 2 січня 7531 р. (Від Трипілля) (2024)





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    39. Свято кохання (романс-вальс)
      Пестощі, пестощі, пестощі губ
      Лагідні лестощі любим* навзаєм.
      Волею неба дарований шлюб,
      Те, що ми щастям усі називаєм.

      ПРИСПІВ:
      Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
      Хвилі зустрічні цунамі бажання.
      Вихор шаленства летить по світах.
      Це тріумфує так свято кохання!

      Ніжності, ніжності, ніжності рук
      Шкіру шовкову усю обтікають.
      Шерех солодкий як спів у них - звук -
      Мов одчиняє ворота до раю.

      ПРИСПІВ:
      Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
      Хвилі зустрічні цунамі бажання.
      Вихор шаленства летить по світах.
      Це тріумфує так свято кохання!

      Любощі, любощі, любощі тіл,
      Пристрасті море, хмільне божевілля.
      І відчування життя повноти,
      І океанне любові всесилля.

      ПРИСПІВ:
      Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
      Хвилі зустрічні цунамі бажання.
      Вихор шаленства летить по світах.
      Це тріумфує так свято кохання!
      _____________________________
      *Любим - тут іменник у множині.

      27 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    40. Презентація тритомника
      Запрошую на 20-те грудня, середа, 15-00, Музей літератури, Богдана Хмельницького, 11. Презентація тритомника Ярослава Чорногуза, присвячена його 60-річчю від дня народження.
      У програмі виступи письменників, артистів. Поезія музика, декламація віршів. Ведучий Голова НСПУ - М.Сидоржевський.
      Беруть участь народні артисти Леонід Сандуленко, Людмила Марцевич, заслужені артисти естрадного мистецтва України Тетяна Мирошниченко, Алла Васик, Ярослав Чорногуз.
      Кияни і ті, хто поблизу Києва, приходьте, запрошую.
      Вхід за музейним квитком - 50 грн.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Диво неймовірних чар
      І
      Твоя душа - як бісеринки-зорі,
      На темнім небі блискітки ясні,
      То пісня у розквітлому мажорі
      Являється принадливо мені...

      Тональності, як хвилі на Босфорі,
      Переливаються у вишині.
      Небесний спів на лагідній опорі
      Хто ними так чарівно гомонів?!

      Кричить зимова хуга: "Вже доволі!"
      І сипле в очі цілу жменю кпин,
      Міняє настрій дикістю сваволі...

      Та боре їх одна з твоїх таїн -
      Бо там -- Любов-Богиня -- сила долі,
      Еолової арфи щемний дзвін.

      ІІ

      Еолової арфи щемний дзвін -
      Це твого серця надтонка мембрана,
      До передчасних приведе сивин,
      Коли торкнешся грубо, зойкне - рана...

      Як хочу я уникнути провин,
      Не впасти до жорстокості тирана...
      Кохання золотий аквамарин
      Нас обів'є тоді, немов нірвана.

      О знаю: все одно вкраде Мара
      Хвилини радості, в огидні шори
      Вбере миттєвості життєвих драм...

      Та не відчуть без цих акордів горя,
      Яка прекрасна щастя дивогра -
      То ендорфінів фантастичних море.

      ІІІ

      То ендорфінів фантастичних море
      Вони мов ельфи, оточили нас,
      В леліянні, п'янкій солодкій зморі
      Минав у щасті непомітно час.

      Забулися розпуки дні суворі,
      Ми линули увись, аж на Парнас,
      І очі сяяли далекозорі,
      Шлях торував окрилений Пегас.

      Як стріли, до підков не долітали --
      Всі підступи ворожі - се ля ві* -
      Летів кудись убік собі помалу,
      ..
      Бо по руках був зв'язаний борвій...
      Гормони радості нам вальси грали,
      Які розлиті в небі, мов живі.
      __________________________
      *Се ля ві - таке життя (фр.)

      ІV

      Які розлиті в небі, мов живі
      Так хочеться любов'ю світ обняти,
      І зупинити гради божевіль,
      Жахливе мракобісся дурнувате,

      Яке сльози не варте удови,
      Сестри, матусі... Краще розіп'яти
      Одного нелюда чумного, щоб нові
      У цій війні закінчилися втрати.

      Нехай зірки лиш падають униз...
      Природа поміж верб чи осокорів
      Людей утішить ласками беріз...

      Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
      Кохання нам потрібен парадиз...
      Німіють щастя висі неозорі.

      V

      Німіють щастя висі неозорі
      Кохання чують музику вони --
      Освідчення в щемливому мінорі,
      Де звук скрипковий, ніжний, осяйний

      Тремтить, аж серце тепле упокорить,
      О скільки в нім краси і новизни,
      Де голоси божественого хору,
      Неначе птаство гомінке весни.

      Але секунди, септіми й тритони*
      Ввірвались дисонансом, як ковід,
      Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне...

      Та Бог Ярило чар являє свій,
      Знов консонансів скачуть білі коні,
      І співом зависають у траві...
      --------------------------------------------------
      *Секунди, септіми, тритони - музичні інтервали, дисонанс,
      консонанс - неприємний і приємний звук гармонії, також із сфери музики.



      І співом зависають у траві...
      Пісні найкращі - лиш для тебе, люба,
      В моїй вони рояться голові,
      Наспівують їх мимоволі губи.

      Натхнення вітре чарівний, повій,
      Могутністю розвихреного чуба.
      Розтопить сонце хмари грозові --
      Хай світ увесь мої творіння любить!

      Якщо осатанілий графоман
      Судитиме з нахабством прокурора,
      Обмови напускаючи туман,

      Стрибог його суворо переборе,
      Хіта харизмою уб'є дурман,
      Леліє радість між сумних історій.

      VІІ

      Леліє радість між сумних історій,
      Розвіє геть розпачливі думки.
      Засяє ніжно сонечко надворі,
      І усміхнуться уночі зірки.

      Хоч іноді хай ласкою говорить
      Життя, що все нам робить навпаки.
      "Втопитися" в горілці, у кагорі
      Буває, дуже хочеться таки.

      Та чи врятує забуття хвилинне
      Від холоду розвихрених завій?
      Бо щастя птах од цього не прилине...

      О де ти, любий вітре-весновій?
      Дай насолоди любощів дитинних...
      Едем уяви родить соловій.

      VІІІ

      Едем уяви родить соловій
      Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
      Утілилась моя найкраща з мрій...
      Я вдячний Вам, Боги мої, о небо

      Ці узи доленосні не порви --
      Бо стану бранцем темного Ереба*,
      Впаду на квіти щастя неживі...
      Дай вижить, доле, пригорни до себе.

      Хай небезпеками випробувань**
      Життя, бува, виводить нас із раю,
      В дугу згина її могутня длань,

      Але дарує витримку безкраю,
      І міць, коли стискає біль страждань,
      Вогнем пекельним спротив наростає.
      ______________________________
      *Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)
      **ВипробувАнь - автрський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий ідіотський наголос.
      ІХ

      Вогнем пекельним спротив наростає.
      Буває, сперечаємося ми --
      В емоціях доходим до одчаю,
      Словесні роздирають нас громи.

      Щось поміж двох чорнюще виростає,
      Не раз уже і грюкали дверми,
      Ревнуючи, доходили до краю --
      Зомбовані підступністю пітьми.

      Та промінь сонця ллється у свідомість,
      Розвіює щонайтемнішу з хмар,
      Зникають нервів збурених судоми...

      Кохання, як музичний знак бекар,
      Все відміняє, мов чарівний пломінь,
      Імла водою заливає жар.

      Х

      Імла водою заливає жар
      Розсипавши іскрини, як намисто,
      Вітає нас ошатний будуар,
      Де піниться шампанське вогневисте,

      І золото душі - ясний нектар,
      Ллємо, немов народу - бандуристи,
      В обидва серця без обридлих чвар,
      У самозабуття бокали чисті.

      Хай світ занапащає підла мста,
      Сама себе жорстокістю карає.
      Дарують солод ніжності вуста,

      Ті пестощі бурхливі дивограю,
      Їх не здолать, хоч морок нароста,
      Цілує смерть північна зелень гаю...

      ХІ

      Цілує смерть північна зелень гаю...
      Народ немов приречений, либонь.
      Війна в могили кращих діток бгає,
      А Чорнобог сміється між долонь.

      Зазнав уже бомбардувань Ізраель,
      І схід близький охоплює вогонь,
      Зоря кривава небо огортає,
      Сивіє світ від горя біля скронь.

      Співаю я про битви неохоче,
      Хай випускають кон'юнктури пар
      Прудкі легкого хліба поторочі...

      Чи воїни, хто у боях, як цар!
      А нам комар вже носа не підточить,
      Краса на попелищі - Божий дар!

      ХІІ

      Краса на попелищі - Божий дар,
      Колись отак любов зродилась наша,
      На вигорілім полі між примар,
      Де гіркоти була допита чаша.

      Мов досконало -- майстер-золотар
      У символах кармічних відображень
      Це почуття високе, як вівтар,
      Для вічності виковує і в'яже.

      Нас хочуть розсварити сили зла,
      Слабкі місця взаємин все шукають,
      Та хай би їх вже трясця узяла!

      Бо не здолати сяйва небокраю,
      Що чорноту випалює дотла,
      Ізнов мертвотну блідість подолає!

      ХІІІ

      Ізнов мертвотну блідість подолає
      Величне всемогутнє почуття,
      Воно з порога смерті до розмаю
      Відновлює своє серцебиття,

      Й здається, що убите - воскресає,
      І оминає сутичок тертя,
      Ще яскравіш, подібно водограю,
      Освітлює красою це життя.

      Хай вороги кохання сатаніють,
      Готують із отрутою відвар,
      Які ж вони ядучі - помсти мрії!

      Мов ППО - іранський "Байрактар"*--
      Так знищує мерзотників надії
      Ймовірне диво неймовірних чар.____________________________
      *"Байрактар"* - безпілотний літаючий апарт, носій ракет і снярядів - озброєння сучасної війни московії проти України.

      ХІV

      Ймовірне диво неймовірних чар
      Любов оця - під враженням і досі!
      Чи знав таку -- не певен я -- й Ронсар,
      До сивини у власному волоссі.

      Кохання справжнє - це вам не бульвар,
      А почуття, де все переплелося,
      З'єднались два світи, немов муар --
      Взаємності величне двоголосся.

      Вдарялися у нього, як об мур
      Всі збочення Содому та Гоморри,
      Вогні пекельні сатининських бур...

      Але загартувались в непокорі
      Моя весна, яку плекав Амур,
      Твоя душа - як бісеринки-зорі!

      Магістрал ХV

      Твоя душа - як бісеринки-зорі,
      Еолової арфи щемний дзвін.
      То ендорфінів фантастичних море,
      Які розлиті в небі, мов живі.

      Німіють щастя висі неозорі,
      І співом зависають у траві...
      Леліє радість між сумних історій,
      Едем уяви родить соловій.

      Вогнем пекельним спротив наростає,
      Імла водою заливає жар,
      Цілує смерть північна зелень гаю...

      Краса на попелищі - Божий дар -
      Ізнов мертвотну блідість подолає -
      Ймовірне диво неймовірних чар.

      18 листопада - 3 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)

















      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    42. Дивлюся на двір я*
      Дивлюся на двір я,
      Та й думку гадаю,
      Чому не ведмідь я,
      Чом спать не лягаю?

      Зайшов би чудово
      У тихий барліг,
      І в сплячку зимову
      Надовго б заліг.

      Об ожеледь кляту
      Я б не спотикавсь,
      Я сну мав би свято
      І лапу смоктав.

      Мене б сповивали
      Блаженство і лінь
      Аж поки б настала
      Весняна теплінь.

      Я руки і ноги
      Тоді б не ламав,
      А вийшов з барлогу
      Й до кралі помчав.

      Ревів би од щастя
      І радість ковтав.
      Зимових напастей
      Довіку б не знав.

      ...Іду, як піддатий,
      На горе й біду,
      Ні дати, ні взяти -
      Ведмідь на льоду.
      ---------------------------------------------------------------------
      *Оскільки пісня, яку наслідував, написана в ХІХ сторіччі, вважав за доцільне вживати дієслівні рими, щоб витримати стиль).

      2 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    43. Краса і омана
      Дні коротшають дедалі
      І уже без вороття,
      І коротшає помалу
      Наше сонячне життя.

      Межи осінню й зимою --
      Ця дорога -- як межа.
      І літа, як за водою,
      Злотокоса виряджа.

      І зроняє на прощання
      Те намисто золоте.
      Як невигасле кохання --
      Все ще ніжністю цвіте.

      Серце б'ється, серце плаче,
      Не тікайте стрімко вдаль --
      Золоті літа козачі,
      Не накликуйте печаль.

      А праворуч із-за гаю,
      Перламутром осяйна,
      Господиня зустрічає,
      Сріблом бавиться вона.

      Розкриває нам обійми,
      Легко інеєм іскрить.
      Люба, люба, серце вийми,
      О яка прекрасна мить!

      Як змія, дорога в далеч,
      Спокушає, манить нас.
      Пута з білого металу
      Одягти приходить час.

      Може, то омани лоно,
      Й поспішати ще дарма,
      В ньому серденько потоне,
      Захолоне, як зима.

      26.11 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    44. Сонет вдячності або уклін землі Франка і Дорошенків
      Я Дорошенка став лауреатом,
      Сонетів не читав раніш його,
      Тепер натхнення чарівний вогонь
      Пройняв єства мойого кожний атом.

      Мов осінь ця, поетова, крилата,
      Неждано так торкнулася до скронь.
      Вбирав борню, любов - немов з долонь,
      І пригортавсь душею, як до тата.

      Поета Берегиня, пані Ганна,
      Земля прекрасна вся Франка Івана -
      Обійми враз розкрили осяйні...

      О дивовижна Дорошенка осінь!
      Цвіте моя душа у ній і досі,
      Немов найкраща квітка навесні!

      19 листопада 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    45. Коханій
      Твоя душа - як бісеринки-зорі,
      Еолової арфи щемний дзвін.
      То ендорфінів фантастичних море,
      Які розлиті в небі, мов живі.

      Німіє щастя в висі неозорій,
      І співом зависає у траві...
      Леліє радість між сумних історій,
      Едем уяви родить соловій.

      Вогнем пекельним спротив наростає,
      Імла водою заливає жар,
      Цілує смерть північна зелень гаю...

      Краса на попелищі - Божий дар -
      Ізнов мертвотну блідість подолає -
      Ймовірне диво неймовірних чар.

      18 листопада 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    46. Реквієм прощання
      Мій перший день пенсіонера
      У ботанічному саду.
      Життя мойого нова ера
      На щастя, радість чи біду...

      Вже на заслуженім спочинку
      Свій день плануй, як хочеш ти.
      Іди гуляй чи спи в будинку -
      Невже на працю не іти?!

      Не віриться. А час приходить
      І бачиш - сили вже не ті.
      І музика дійшла до коди...
      Та лиш в роботі, не в житті.

      А може й добре? Бо чому все
      Я грав лиш музику чужу?
      Мій Боже милий і забувся,
      Коли свою наворожу.

      А у саду гуляє осінь,
      Я чую вітровий мінор --
      В її жовтавому волоссі --
      Шумить гілля чудовий хор.

      І щем єство проймає чуле,
      І лиш дерева - слухачі.
      Неначе вмерли дні минулі -
      Прощальний реквієм звучить!!!

      3. 11. 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    47. Присмерковий сад
      Тріщить вогонь війни ген-ген за небокраєм,
      І сиві пасма він пускає в небеса.
      Густющий хмарний дим усе оповиває,
      Обіймами стискає присмерковий сад.

      Шепочуть тихо щось уста пошерхлі вітру,
      Вслухаються у спів зажурених цикад.
      І згущує мазків свою ясну палітру
      Художник-вечір легко - дивний дивогляд.

      Так хочеться мені хоч в цей відносний спокій
      Поринути цілком, допоки не пече.
      Геть розчинитися у тиші цій глибокій,
      І брату-затишку схилитись на плече.

      28 жовтня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)





















      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    48. Геній доброти
      А я уже пробачив їх усіх -
      Тих, хто мене словами розіп'яли.
      Їх теж колись розіпнуть, як на сміх,
      За судження гидкі й недосконалі.

      І не простять - отак, як і вони!
      Бо не судіть - не будете судимі!
      Опиняться в обіймах Сатани -
      Залишаться ізгоями дурними.

      А я пробачу. Бо у тебе вчусь,
      Бо як би тяжко ми не посварились.
      Ти забуваєш зле усе чомусь.
      І де береш на це духовні сили?!

      Й ми ще сильніше любимося знов -
      Попри огуду й заздрісні всі пики.
      Бо править нами рідкісна любов -
      Як океан, як Всесвіт цей - велика.

      У нім царюєш, ЛЮБА ЖІНКО, - ти.
      Кому я поклоняюсь на колінах.
      Ось хто насправді - ГЕНІЙ ДОБРОТИ,
      Вона в тобі - Божественна й нетлінна!

      15 жовтня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    49. Суть справедливості
      Буває, вип'єш й душу розтина...
      Проллється слів тоді лайливих злива.
      Душа поета, наче та струна -
      Нестримана, чутлива і вразлива.

      Бурхливо реагує, ніби рве
      Потік потужний враз усі загати.
      Й обурює наплив отих словес
      Тих, котрі звикли чемно розмовляти.

      Невихований він, такий-сякий,
      Культурне товариство епатує!
      Судіть, судіть. Та перш, ніж брати кий,
      Чи ви святі, скажіте, чистоплюї?!

      Ви на кохання чисте поговір
      Пускаєте, усі плітки погані.
      Вони смердять брехнею, наче тхір,
      Хіба так чинять люди бездоганні?!

      Гидка потворо, ти живеш сама.
      І заздриш тим, у парі хто щасливий.
      Так виховано, чемно, крадькома
      Плетеш інтриги підлі, нечестиві.

      Бо треба знищить тих, хто не такий,
      І не вписався, бач, у схеми звичні.
      І поза спиною летять плювки -
      Бридню не хтять казати ув обличчя.

      Бо справедливості у тому й суть,
      Вона лама шаблони дерзновенно.
      Вже краще грубіяном п'яним буть,
      Ніж вихованим покидьком мерзенним!

      7.03. 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    50. Розколовся цей світ, як горіх
      Скоро листя додолу впаде,
      І поволі сивіє, жовтаве.
      Тільки небо вгорі — молоде,
      Як розвихрений чуб — величаве.

      Унизу все — печаллю взялось,
      І похнюпились в тузі дерева.
      Тільки вись поміж хмарних волось
      Квітне, ніби усміхнене мрево.

      Розколовся надвоє цей світ,
      Як горіх у сталевих лещатах.
      Уклоняюсь мінору я віт,
      І угору лечу, як на свято!

      5 жовтня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    51. Не шкодуйте грошей для поета
      Не шкодуйте грошей для поета,
      Бо духовно не зростете ви...
      Не з’їсте колись одну котлету -
      Є пожива мізкам голови.

      Ну не купите моднячу сумку,
      Стане трішки личенько худе.
      Раптом в книзі геніальна думка
      Вам навік у серце западе.

      Модна “шмотка”, а душа — убога -
      Витяг хтось із тіла і відтяв.
      Думка ж та, що дав поет від Бога,
      Може врятувати вам життя.

      Тож не нехтуйте золотословом,
      Гине світ корисливий — чого?
      Раптом ви правителем у ньому
      Станете...- врятуєте його.

      Бо читали слово невмируще,
      І не шкодували грошей ви.
      Тож візьміть автограф, поки сущий...
      І спілкуйтесь — ще поет живий!

      Бо якщо книжок не купували,
      Набивали кендюха собі.
      Чим же од міщанського загалу
      Відрізняєтеся і жлобів?

      Бо коли, коли його не стане -
      Хто ж тоді від згуби вбереже?!
      Плакати до пам’ятника п’яний
      Прийдете та пізно буде вже.

      30 вересня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Спрага любові
      Промайнуло засушливе літо,
      Достигають навкруг врожаї.
      Я так хочу від тебе сп’яніти
      І відчути обійми твої.

      Кольори скрізь осінні, медові...
      І душа — молода — там горить.
      Невмируща ця спрага любові
      Породила мою ненасить.

      Чую в серці Амурові стріли,
      Кров сочиться із них, наче хміль.
      Чом же ми ще раніш не зустрілись?
      Не зазнали п’янких божевіль?!

      О напни, мій Амуре, ти лука,
      Не у сні, а тепер — наяву.
      Як же довго триває розлука!
      Подаруй нам хмільне рандеву*.

      *Рандеву — побачення (фр.)

      16 вересня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    53. Хочу
      Я хочу пестощів твоїх,
      Я хочу любощів, кохана.
      Хай голову вкриває сніг,
      Та ти навік мені жадана.

      Обіймів хочу я палких,
      Цілунків хочу полум’яних.
      І чути, як лунає сміх,
      Аж чорнота у небі в’яне.

      Я хочу всю тебе, до дна,
      Тобі віддати спраглу силу...
      Хай ув очах твоїх весна
      Буяє щастям буйнокрило.

      І хай несе увись обох
      В шаленому стрімкому леті.
      Як музику, дарує Бог
      Красу кохання для дуету!

      13 вересня 7531 р. (Від Трипілля) 92023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    54. Золоті панчохи
      Вже вересень прийшов у сад,
      Все підфарбовує потроху.
      Осіння ніжиться краса,
      Вдягає золоті панчохи.

      І легіт, вічно-молодий,
      До них, спокушений, прилинув --
      Не знає, дітися куди,
      Благає ласки на колінах.

      Вона сміється іздаля,
      Сережки-блискітки чіпляє.
      А він -- закохане маля --
      Припав до ніг посеред гаю.

      3 вересня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    55. Вересневе літо
      Чарівниця осінь сіє жовте листя,
      Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
      І співає птаство жваве, голосисте
      І усе навколо співом звеселя.

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо –
      Трішки прохолодна зелень у меду.
      Я прийшов до тебе душу обігріти,
      Радісний і ніжний я від тебе йду.

      І хоч день коротший все стає дедалі,
      Відлетять у вирій скоро журавлі.
      Тихо у багряній розчинюсь вуалі,
      Зацілую осінь у ясні жалі.

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо –
      Трішки прохолодна зелень у меду.
      Я прийшов до тебе душу обігріти,
      Радісний і ніжний я від тебе йду.

      Гаю мій коханий і природо люба,
      Де іще так гарно я розкошував –
      Підставляє осінь для цілунку губи
      І гублю від щастя я усі слова.

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо –
      Трішки прохолодна зелень у меду.
      Я прийшов до тебе душу обігріти,
      Радісний і ніжний я від тебе йду.

      10.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    56. Пестить навмання
      Сідає сонце за дерева,
      І прохолоди благодать
      Тебе наповнює хвилево,
      Немов цілюща та вода.

      Жовтавий відсвіт залишає
      Світило денне у гіллі,
      Готуючи смарагди гаю
      Вже до осінніх барв і слів.

      А вітер у пориві шалу
      Всі хмари пестить навмання --
      За те, що геть позакривали
      Від нього люту спеку дня.

      18 серпня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    57. Кодло
      А це кодло чемних подонків,
      Ох не любить воно матюків.
      Носить маски, як ті іконки -
      Ну й фальшиві споконвіків.

      А це кодло подонків чемних —
      Мов з облуди зіткане слів.
      На душі у них справді темно,
      Це - різновид в.о. віслюків.

      На красу вони так охоче
      Задирають хвости кожну мить,
      Це не лицарі. Просто хочуть
      Чемно любку в когось відбить.

      А мегери “закалки” тої!
      Ох не треба, їх чемних, злить!
      Зроблять курву вони з святої,
      Пересудами втопчуть в гидь.

      Ріже слух ПРАВДИ кожна з’ява,
      Уп’ялися в неї — кліщем.
      Важко генієм буть між козявок -
      Це - Раневська казала іще.

      14 серпня 7531 р. (Віж Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    58. Про що співали цикади?
      Сідає сонце злоточубе,
      І чути ніжний спів цикад --
      Мов розливає диво-сад
      Тепло душі твоєї, люба.

      Мені здалося, тінь твоя
      Десь між деревами майнула...
      На мить занурився в минуле,
      І все воно мені сія

      І навіває щастя миті,
      І спогади прекрасні ті,
      Що в нашому були житті --
      Плоди кохання соковиті.

      І знову — ніжний спів цикад
      Шепоче: радощів тих мало...
      Нехай би вічність це тривало,
      Й теплом нас пестив диво-сад!

      13 серпня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    59. Повертається любов (пісня)
      Та куди б я не їхав, куди б не ішов,
      На Південнім хай полюсі буду,
      Повертається знову до мене любов,
      Повертається знову, як чудо.

      Темні хмари вгорнули, неначе плащем,
      Але сонце відкрило фіранку --
      І стекло усе горе нудотним дощем,
      І на серці загоїло ранку.

      ПРИСПІВ.

      Не отруйне тепер люте жало змії,
      Пестить промінь, як сонця вітання.
      Повертайся, кохана, в обійми мої,
      Зазвучала знов пісня кохання.

      Усміхаються світлом веселі гаї,
      Свисти іволги радісні, часті.
      Зацілую до болю вуста я твої,
      Моє любе, єдинеє щастя.

      Оповиєш руками, рідненька, мене,
      І веселка у висі заграє,
      Заніміє од захвату небо ясне,
      І ворота одчинить до раю.

      ПРИСПІВ.

      Не отруйне тепер люте жало змії,
      Пестить промінь, як сонця вітання.
      Повертайся, кохана, в обійми мої,
      Зазвучала знов пісня кохання.

      6 серпня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    60. Старечі мрії
      Ну ось мені вже й шістдесят,
      Та я не дуже цим печалюсь,
      Життєва пісня ще не вся
      Доспівана, нові є далі.

      Ще є писання ненасить,
      Приходить мудрість із роками.
      І хочеться таке створить,
      Щоб відривали із руками.

      Не знаєш, де тебе знайде
      Примхлива та Богиня Слава.
      Ледь не танцюєш па-де-де --
      Вона кепкує лиш, лукава.

      І молиш тільки про одне --
      Щоб поривання всі і злети
      Вознесли СЛОВО вогняне,
      Й воно не кануло у Лету.

      25 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    61. Літа середина
      Між листя буйного і трав
      Я усміхаюся дитинно...
      Хмелію тим, що Бог послав --
      Прекрасна літа середина.

      Немов коштовний камінець --
      Переливається у слові,
      Вдягнула сонячний вінець,
      В смарагді блиску, як в обнові.

      У співі птаства звук є свій --
      Немає в голосі металу.
      І сила — слабкості ясній
      Тут віддана вся на поталу.

      У душу щастя намело,
      Гойдають хвилями легені.
      І розчинилось люте зло
      У вітру подиху зеленім!

      15 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    62. Не пиши мені віршів сумних
      Не пиши мені віршів сумних,
      У житті цім нещастя багато...
      Я так хочу почути твій сміх,
      Твоє личко ясне цілувати.

      Не пиши мені віршів сумних,
      Не ридай же у душу рядками...
      Віджену я від тебе сім лих,
      Звеселю тебе, люба, піснями.

      Не пиши мені віршів сумних,
      Хай журу твою легіт розвіє,
      Зі страхів покепкує твоїх,
      Ніжно сонце загляне під вії.

      Не пиши мені віршів сумних,
      Йди в обійми мої, моя зоре.
      В зливі пестощів, ласк і утіх
      Розчинилось надумане горе.

      14 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    63. Кайдани спеки
      Стуляє днина сонні вії,
      Проміння гасне золоте,
      Зоря вечірня рожевіє,
      Неначе ніжністю цвіте.

      Пророчить дощик вись далека,
      Пастух-вітрець до хмар заліз.
      Ось-ось впадуть кайдани спеки
      Важкими краплями униз.

      О змилуйтесь, небесні маги --
      Надмірна — літа теплота.
      Розкрила вже земля од спраги
      Свої потріскані вуста.

      13 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    64. Із контрастів орнамент
      Скільки днів ще — сумних і веселих? --
      Ллється долі терпка рідина.
      Тільки знаю я — щастя свій келих
      Не допитий далеко до дна.

      Ще хмеліє життя диво-снами,
      Підливає в бокал гіркоти...
      Тихо тче із контрастів орнамент,
      І веселкою сяєш в нім ти.

      Хай печаль мою голову тисне,
      І зажури у дім нажене.
      Апогей лебединої пісні
      Ще в дорозі чекає мене.

      Ще омріяна наша світлиця
      Нам запалить кохання свічу...
      Йди в обійми, моя світлолиця,
      Хай я знову у рай полечу.

      Хай здається не раз, що не в дусі
      Нервоструни всі рву скрипалю...
      Бо освідчитись просто боюся,
      Як шалено тебе я люблю!

      11 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    65. У небесах печаль німіє
      У небесах печаль німіє,
      І згустками збирає щем.
      Там розпач голосом стихії
      Громово вибухне дощем.

      І краплі й звуки ваговиті --
      Їх чути ген віддалеки.
      У серці мов порвались ниті --
      Старі спрацьовані зв’язки.

      І сонце трепетне над світом --
      У сяєві своїх обнов --
      Викочується на орбіту,
      Немов нова в душі любов.

      8 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    66. На небі, як в житті
      Любов і кров, і трохи щастя -
      Усе на небі, як в житті.
      Хвилини радості нечасті -
      Уже неначе золоті.

      І хочеться у них сховатись,
      Немов у мушлю захисну.
      У вуха вставить хмарну вату
      І відійти... хоча б до сну.

      Життя столичне дратівливе
      Розчиниться в думок на дні...
      А ти поринеш в неба диво,
      Зітреш реалії сумні.

      5 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    67. Пташина королева
      Щемливі ріки хмар перистих,
      Мов небо хтось позамітав.
      У голубіні шовковистій
      Незрима музика вита.

      І на смарагдові дерева
      Вона, як щебіт, опада.
      Немов пташина королева -
      Гілля хитає, молода.

      І легіт ніжний з нею в парі
      Танцює легко менует.
      І ніжки слід майне в ударі...
      Його помітить лиш поет,

      Коли вечірньою росою
      Умиється зелений гай,
      Він замилується красою -
      Ще є на світі — Божий рай!

      4 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    68. Зоряний кохання час

      Люблю, як на моїм плечі -
      Твоя голівка й ніжні губи
      Мене цілують уночі -
      Відпочивай, моя ти люба.

      Неначе тополиний пух
      Лоскоче дуже делікатно.
      І кожен твій пестливий рух
      Мене розпалює стократно.

      На щастя вогнище несем
      Свій шал нестримний буревію.
      І розквітає наш едем,
      До ранку радістю зоріє.

      О зоряний кохання час -
      Благословіння вище висі.
      То небеса з'єднали нас,
      І мрії наші всі - збулися!

      4 липня 7531 р. (Від Трипілля) (2023).



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    69. Музика краси
      Поглянь, як сяйвом вись бринить,
      Моя журлива королево,
      То світлоносна Божа нить
      Оповиває всі дерева.

      І поїть ніжністю й теплом
      Після дощу схололі квіти.
      У небо тягнеться зело --
      Як розкоші цій не радіти?

      І пісня розлилася з віт...
      На хмар волокна шле відлуння.
      То — музики медовий слід
      На сонячних вібрує струнах.

      Немовби то співаю я
      Про личка вроду досконалу.
      Й виблискує краса твоя
      З небес ясного п’єдесталу.

      30 червня 7531р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    70. П'єм щастя музику
      Як хороше в подільськім лісі -
      Між крон містичний чути шум.
      І небо цілиться із висі...
      Свій шлях колись тут завершу.

      Коли мій час прийде урочий
      І буйна музика вітрів
      Мене заколисати схоче
      Акордів схлипами вгорі.

      А поки що мені ще рано
      У далечінь, за небокрай...
      Бо десь за обрієм кохана
      У свій розквітлий кличе рай.

      І птаства щебіт наслухаю,
      Повітря повними грудьми
      Вбираю в літньому розмаї,
      П'єм щастя музику мов ми.

      18 червня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    71. Насолода кохання (пісня)
      Поцілунків солодких мед,
      Сяють ніжністю диво-очі,
      І жаги невимовний злет,
      Море любощів аж клекоче.

      Та невже наяву ці сни?
      Нас вигойдують шалу хвилі,
      Шторми пристрастей, це — вони
      Нам любові несуть всесилля.

      ПРИСПІВ:

      О п’янка насолода кохання,
      Безберега, як миті оті.
      Хай же буде любов ця остання -
      Я від щастя померти хотів.


      Я забув біль колишніх образ,
      І невдачі усі — в минулім.
      Коли серце моє не раз
      Прошивали відмови кулі.

      Інша воля тепер небес
      - В почуття взаємного силі.
      Нас накрила злива чудес -
      Любов на межі божевілля.

      ПРИСПІВ:

      О п’янка насолода кохання,
      Безберега, як миті оті.
      Хай же буде любов ця остання -
      У безсмертя у ній ми летим.

      2 червня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    72. Мій парадокс
      Крадеться холод поміж віти,
      Зникає сонячне тепло.
      Й життю твоєму так згоріти
      Судилось. Ніби й не було

      Веселих молодості років
      І зрілих розбуйнілих літ.
      А старість робить перші кроки
      І знижує все твій політ.

      Ще намагаєшся петляти,
      Ще намагаєшся цвісти.
      Немов період немовляти
      Ще не минув. Ледь ходиш ти

      Та починаєш розуміти -
      Як відійшли твої батьки,
      Ти — сирота. І терня, й квіти
      Іще чекають, і зірки

      Твої, о ні, не спалахнули,
      Лиш дії справжні почались...
      Гори підніжжя — це минуле,
      А ще тебе чекає вись,

      І неподолані вершини,
      І океани і моря...
      І сходить в небі, як перлина,
      Любові справжньої Зоря.

      Я вірю, що життя, це — диво —
      Й період старості відтяв!
      І молодий, хоча і сивий,
      Іду в зіркове майбуття!

      30 травня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    73. Здрастуй, літо!
      Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
      Загнала спека в холодок.
      І я теж літній чи елітний -
      Впадаю в паморозь думок.

      Уся планета вже тепліє,
      І тануть скрізь льодовики.
      Лише на теренах росії
      Усе, здається, навпаки.

      Ракетний холод чуть металу,
      Що тіло українське рве,
      Зимі віддавши на поталу,
      Шматуючи усе живе.

      Шлють ЗСУ снаряди-квіти
      Олександрійському стовпу*.
      Уже не знає, що робити,
      Осатанілий дядя Пу.

      Жме кнопку ядерну щосили,
      На персах кнопки тисну я -
      Зло знищують Амура стріли,
      Любов, як літо це, буя!!!

      *Олександрійський стовп — символ Кацапстану в Петербурзі, звідки виліз дядя Хуйло.

      1 червня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    74. Сутінки
      День догорів. Злотисту стрічку
      З прощальних променів заплів.
      А сонце скапує, як свічка,
      На буйну зелень у імлі.

      А на небесному престолі
      Вмостився місяць-молодик.
      Вгортає темрява поволі
      У сни замріяні сади.

      Стихає птаства спів чудовний,
      На лови йде мисливець-кіт.
      А вітер хмар густу бавовну
      Знов суне на північний схід.

      25 травня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    75. Буяння трав
      Вітер коси кульбабі розпушить
      У годину оцю нелегку.
      Відпочинь, відпочинь, моя душе,
      Там, де грона розкішні бузку.

      Там, де саду гостинного пуща
      Ароматом п’янить звідусіль,
      Де повітря жагучо-цілюще,
      Розливає нам пахощів хміль.

      Де буяє травнева навала
      Ніби втоплює в марево снів.
      І в екстазі розквітлого шалу
      Уклоняється зрілій весні!

      15 травня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    76. Що талантові потрібно?
      Облітає мрійна позолота
      Із душі в старого юнака.
      Суть людська являється достоту --
      Ну яка ж вона бува гидка.

      І який мерзенний керівник той,
      Що не вірить більше у людей,
      У котрих снага ще є творити...
      Їх до смерті творчої веде.

      Це б його, козла, на гільйотину,
      Це б його, мерзотника, під ніж.
      Що не дав піднятись на вершину,
      І талант не ставив чийсь ні в гріш.

      Всох талант, а може навіть геній,
      Не розцвів під сонцем осяйним.
      Знову посередності на сцені,
      Знов панують сірості сини.

      Голосами сповнюється урна,
      Їх оті, здається віддали
      За нового керівного дурня,
      Що в політиці також осли!


      О Боги, з колиски до могили,
      Хто веде із сірістю війну,
      Подаруйте ви таланту силу,
      Долю і харизму пробивну!

      8 травня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    77. Ти - коханка?!!! (український романс)
      Скільки років од смерку й до рання
      Нещасливим хворів я коханням.
      Ти розраджувала, як уміла,
      Ласки тихої словом несмілим.

      Мене відчай стоптав і зачовгав,
      Ти ж була моїм другом так довго.
      Я не знав у біди під п’ятою,
      Що знайду своє щастя з тобою.

      ПРИСПІВ:

      Та хіба ти, хіба ти коханка?
      Та ні з ким не було ще так п’янко.
      Чи до скроні приставить пістоля?
      Ти — життя найсправжнісінька доля.

      Щонайкращі слова світлолиці
      Я чужій надсилав чарівниці.
      І здалось, забуття річка Лета
      Погубила творіння поета.

      Ти - немов для Ясона -Медея.
      Із тобою воскрес я душею.
      Ти — душа, ти краса незрадлива
      І любові найбільше ти диво.

      ПРИСПІВ:

      Та хіба ти, хіба ти коханка?
      Та ні з ким не було ще так п’янко.
      Я душею вознісся, одужав.
      Ми у небі кохання — подружжя.

      29-30 квітня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    78. Весна людства
      Веселок в небі плетиво святе...
      О видива п’янкі, в житті нечасті!
      Сади цвітуть. Душа моя цвіте
      І ніжністю щемливою і щастям.

      Навколо почалось буяння трав...
      Ген китиці черемхи розпашілі!
      Це — медоносна настає пора,
      І хмелем розливається у тілі.

      “Фюіть, фюіть!” - неначе гімн життя --
      Від піаніссімо до чотирьох аж форте!
      Не вб’ють любов -- зажерливе гниття,
      Й людці гидкі стонадцятого сорту.

      Пташине соло стане знов рости,
      Гряде очищення могутня ера.
      Й не будуть викидатися кити
      У розпачі задушливім на берег.

      І музики величної орган --
      Мостом він веселковим поєднає
      Повітряний і водний океан,
      Як піснеспів оновленого раю.

      Рожевоцвіт — магнолія ясна --
      Мов ясновидиця та досконала.
      Майбутня людства цілого весна
      В мою уяву буйну завітала!

      28 квітня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    79. Вірна любов (сумовита пародія у відповідь на веселу Тетяни Левицької)
      Оце твоя любов така,
      О найдорожча мила.
      Твоя уява голубка
      Із мене ізробила.

      Немовби плюнула в лице...
      Я цим по горло ситий.
      Не хочу з тебе я за це
      Лесбійку ізробити.

      В коханні справжнім можна все:
      В Європу, секс в польоті...
      Куди тебе той чорт несе?
      Ти — стерва, як вколоти.

      27 квітня 7531 р. (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Повернута чи поведена любов, або цьомики у відповідь (літературна пародія)
      Науявляєш ти химер,
      Веселая подруго,
      Іще скажи: Ну мов помер,
      Старпере недолугий.

      Колись я лагідно хотів...
      Тепер жорсткіш. В “Європу”*.
      У божевіллі почуттів
      Я бризкаю окропом.

      Не поспішаю стрімголов
      Пізнати в бурі щастя.
      Моя обачна є любов:
      Боюсь, щоб не впеклася!

      27 квітня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    81. Земний едем
      Для мене тільки ти — існуєш в цьому світі,
      Для мене — тільки ти — печаль моя й любов.
      Як літом зелен-гай красою оповитий,
      Од висі голубої й до самих основ.

      І стеляться до ніг нам хвилечки шовкові,
      Всі входи відкриваючи в сяйний Едем:
      І співи солов’їв, і подихи медові
      Од леготу війнуть на стежечку, де йдем.

      І озера довгастого ясна лагуна,
      І блискітки води дарує сонцеграй.
      А з ним і Велес-Бог на золотавих струнах
      Вітає наш прихід у цей блаженства рай.

      Із моху оксамитового ніжне ложе -
      Його нам сам Ярило у затишку стелив.
      О дякуєм тобі, наш сонцеликий Боже!
      Як гарно нам отут, що аж бракує слів.

      ...Лише тобою я чаруюся, хмелію,
      Лише тобою мить кожнісіньку живу.
      Дарую цю красу — мою Поета Мрію,
      Здійсниться хай вона, нарешті, наяву!

      23 квітня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    82. Весна в жалобі
      В саду печаль мене огорне,
      Похмуро скрізь — не до пісень,
      Прийшла весна в хустині чорній,
      Дощами плаче кожен день.

      Ми з нею тужимо обоє,
      Скорбота рве усі думки,
      Оплакуєм загиблих воїв,
      І обидвох моїх батьків.

      Ні-ні, і біль тебе прониже,
      Із мокрих виллється гілляк.
      Бо рани ці ще зовсім свіжі,
      Не зарубцюються ніяк.

      Лише птахи ту темну тогу
      Не поспішають одягнуть,
      Щебечуть мов: “За Перемогу
      Загинули!” - у цьому суть!

      В їх голосах — несхитна віра
      У світлу радість майбуття,
      І сонце пробиває діри
      У чорнім савані життя!


      16 квітня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    83. Апокаліпсис і порятунок людства
      В твоїх обіймах я сьогодні
      І завмирав, і умлівав.
      Ми в щастя падали безодню,
      І всі губилися слова.

      Це — божевілля, божевілля...
      Ним упивались, як вином.
      Це - почуття страшне всесилля,
      У ньому — вись, у ньому дно,

      У ньому всесвіту відлуння,
      Його цвітіння голубе,
      І чорних дір жахне чаклуння,
      Що світло пожира й довбе.

      І ми між темрявою й сяйвом,
      Летим і падаєм... - ЖИВЕМ!
      Бо в нас живе - любові грайво,
      Як вічне полум’я й нове.

      І людство, що в жахітті гине,
      І проклинає цю війну,
      Візьме любов, як соломину,
      Як соломину рятівну!

      2.04 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    84. Небо гойдається
      І зорі, і місяць, і мрії про тебе,
      І солод повітря у тихім саду.
      Спиваю на фоні вечірнього неба,
      Напоюю душу свою молоду.

      І вітер леліє, вихитує плечі,
      Довірливо рими шепоче мені.
      І килимом стелиться лагідний вечір,
      Вибрунькує думи легкі, весняні.

      І я розімлілий, мов березень любий,
      Вже хмарне волосся торкаю твоє,
      Немовби цілую в розтулені губи...
      І щастям гойдається небо моє.

      26 березня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Ні від кого так не божеволів
      Серце захлинається від болю -
      Похвальби в твій бік — чужі слова...
      Ні від кого так не божеволів,
      І нікого так не ревнував.

      Не позбудуся ніяк напасті,
      (Чи вона привиділася в сні?)
      Ця любов дана мені на щастя,
      А також на муки, ой страшні.

      Лють в очах. І стрілами погрози
      За невинний комплімент летять...
      О Боги, чи я втрачаю розум?!
      Як своє зустріну майбуття?!

      Наче відкрива могильні плити
      Геть оскаженілий буревій.
      Кожного готовий я убити,
      Хто на тебе кине погляд свій.

      Уявляю: у тюрмі-безодні
      Я сиджу і лихо роки мне.
      Залицяльників зарізав сотні,
      Кожен зек жахається мене.

      О Боги, даруйте силу волі -
      Не зважати на отруйну мить.
      Від кохання щоб не збожеволів...
      Й до ста літ з красунею прожить!

      24.03.7531 (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    86. Колискова для коханої*
      Місяць підкрався неждано,
      Зорі усі засвітив…
      Спи, моє сонце кохане,
      Спи, моє диво із див.

      Спи, моя радосте ніжна,
      Спи, моє щастя ясне.
      Пролісок подихом свіжим
      Думи сумні прожене.

      Спи, моя люба, хай Леля
      Кучері пестить твої,
      Хай засміються веселим
      Співом своїм солов»ї.

      Диво явлю тобі в хату,
      Казкою стане у сні –
      Взимку почнеш засинати,
      Ранок прийде – навесні.

      Спи… О Яриле, дай чудо -
      Хмелю кохання вином –
      Хай все життя твоє буде
      Щастя омріяним сном.

      3. 03. 7518 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    87. Пророцтво-засторога
      Ти розлюби мене, роби кар’єру,
      Хай сиплять славослів’я всі вони...
      І перетворишся враз на Мегеру --
      Танцюй, танцюй під дудку Сатани.

      І кожен фоткатись буде з тобою,
      Від слави дітись нікуди тобі.
      Я зникну за габою голубою,
      В самотині залишуся й журбі.

      А ти зійдеш зорею на Олімпі
      По спинах підлабузників хмільних,
      Що одягатимуть на тебе німби,
      Бо вдовольниш ти честолюбство їх.

      Та прийде час. І у похилім віці,
      Як перестанеш квіткою цвісти,
      Збагнеш: Молохові дрібних амбіцій
      Запродала прекрасну душу ти.

      Бо князь Пітьми свої розкинув клешні,
      Багном і слиззю сповнені ущерть.
      Уже любов не вернеться справдешня...
      Лишились порожнеча в серці й смерть.

      10 березня 7530 р. (Від Трипілля), (2023)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Нова епоха
      Весна. Повітря злагідніле
      В моїм замисленім саду.
      Невидимої струмінь сили
      У груди ллється на ходу.

      Як тихо, затишно і чути
      Ледь-ледь уловний шепіт віт.
      Тут роздратованості пута
      Життя міського скинув світ.

      О свіжість подиху нірванна
      П'янить, очищує до п'ят.
      Немов у березні коханім
      Вернулась молодість моя.

      І я освідчуюсь в любові
      Їй - найдорожчій, золотій.
      Епоха мов нова, чудова
      В моєму почалась житті!

      3 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Роздуми над "Кобзарем"
      І брати, і сестри — на чужині,
      І батьки і діти — вся рідня.
      Хто ж лишився в рідній Україні?
      Українців меншає щодня.

      Гуркіт бою. Сліз в диму не видно,
      Дітки гинуть. Горе п’єм до дна.
      Опосіла землю ненаситна
      Люта гидь — московська сарана.

      27 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    90. Роздуми над “Єретиком” Тараса Шевченка
      Як важко праведному жить,
      І світочем духовним бути...
      Бо на святого кожну мить
      Чатує зло огидне, люте.

      Іван Гус батьком чехам став,
      Вогонь священний запалили
      Його неложнії вуста..
      І та могутня правди сила

      Всю нечисть викрила навкруг -
      Попів, прелатів, кардиналів -
      Диявольських, не Божих слуг,
      Що владою надуживали --

      Збагачувались на брехні,
      Гріхи за гроші відпускали...
      Спалили Гуса у вогні --
      Потрапив єретик в опалу.

      Та вітер істину несе,
      Мов дим їдкий, катам неситим --
      Спалити можна тіло все,
      Та світло правди — не спалити!

      22 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Вогненний хміль
      А зранку панувало люте зло,
      І рвало серце на дрібненькі клапті..
      Мене у прірву знову понесло...
      Та я за промінь ухопився раптом.

      І він мене на світі цім тримав,
      І спогадом наснажив учорашнім...
      І я руками вгору обома
      Так потягнувся, як за сонцем ясним.

      І промінь той, як маятник, гойдавсь,
      І ніс то в чорну хмару, то у небо...
      Не знав, чи омине мене біда?
      А промінь лився із очей у тебе.

      І раптом рай відкрив кохання Бог,
      Як подарунок - пестощі казкові.
      Вогненний хміль пізнали ми удвох
      У сяєві великої любові!

      19 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023).



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. На день закоханих
      На день закоханих тобі
      Стелю до ніг найкращі квіти...
      “Ти непідвладна будь журбі” -
      Шепочуть ніжно саду віти.

      Лиш тихо до вікна іди,
      І тепло світу усміхнися.
      Він стрепенеться, молодий,
      І сонечко засяє з висі.

      Ослабить щупальця мороз,
      І лютий не лютує більше.
      І тане лід його погроз,
      І з мого серця ллються вірші.

      В них пахощі — мов королі!
      Троянд, лаванди і жасмину!
      Цвіте кохання на землі
      І в небеса весняні лине!

      14 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    93. Любові гель
      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання
      Щоб оповити всю тебе, як плющ.
      О душ і тіл хмільне взаємне проростання!
      Ярило-Бог над нами всемогущ!
      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання.

      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання
      Нових набуде форм любові гель,
      Коли пройде крізь біль, і війни, і страждання,
      Й не буде меж йому: ні стін, ні стель.
      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання.

      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання
      Ця щастя рідина, в ній — світ увесь
      Цвіте у ендорфінах* звечора й до рання,
      Від надр землі — до сонячних небес!
      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання!

      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання...
      Все що було, і нині є, й прийде --
      Підвладне масі тій, що зве до раювання.
      В ній -- почуття одвічно молоде.
      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання.

      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання...
      Застигне гель колись, як прийде час.
      Постане з крилами в бурхливу мить останню
      Величний пам’ятник любові з нас!
      Стікаю ніжністю і плавлюсь від кохання...


      11 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    94. Коштовна шляхетність
      У товаристві дам шляхетних
      Ти сяєш, наче той опал.
      І вивергається, як Етна*,
      У бік твій лава всіх похвал.

      І навіть серед них -- вродливих -
      Іскришся, наче діамант.
      Бо для присутніх — справжнє диво
      Твоя краса і твій талант.

      І вся увага кавалерів --
      До цих смарагдових очей.
      І танці їх після вечері,
      Лягають на твоє плече.

      Вина хильнули і веселі,
      Рубіни гострі — їх слова.
      Вони готові до дуелі
      За право раз потанцювать.

      ...І кожен з них — з тобою в танець,
      Бо хтось шляхетно поступивсь.
      Вона в його обіймах тане!
      Красою ж сяє — для усіх!

      7 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    95. Кохана, де ти?
      Кохана де ти? Я сумую,
      Не можу, ні, без тебе я.
      Усе життя минає всує,
      Душа сама вже не своя.

      Лише печаль всього вгортає,
      Оповиває аж до ніг.
      В лещата болю і одчаю
      Потрапив мій веселий сміх.

      І я тону у тузі лютій,
      Без порятунку йду на дно.
      Мов ланцюгом у біль закутий,
      Отруту випив із вином.

      ...І раптом — сонце в океані.
      І хвиля радості ясна
      Змиває геть думки погані.
      У серці — ніжність і весна.

      Прийшла, прийшла моя Богиня,
      А я із темних вод воскрес.
      Цвіте, як щастя, небо синє -
      Любов’ю повен світ увесь!

      4 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    96. Стрітення
      Зима стрічається з весною,
      І усміхається блакить!
      Яке це щастя — буть з тобою,
      І кожен день, і кожну мить!

      І кожен раз — душі цвітіння,
      І розкривається вона —
      Як пелюстки на деревині --
      І чари п’є твої до дна.

      А ти в обіймах умліваєш,
      І сяєш поглядом ясним --
      Володарко земного раю,
      Де наяву — солодкі сни.

      І марення хмільні, як диво,
      І пестощі такі п’янкі,
      Немов озоном після зливи
      Повіяв легіт гомінкий.

      Веселка ніжна в небі висне
      Теплом твоєї доброти.
      Моє життя дзвенить, як пісня,
      Коли зі мною поруч ти.

      3 лютого 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    97. Укрийте землю
      Зими пухкі, м’які сніги --
      Куди поділися, о де ви?!
      Невже було вам до снаги
      Злетіти в небеса сталеві?!

      Як лебеді, змахнули мов
      Крильми широкими щосили.
      Зігріту землю до основ
      Усю оголену лишили.

      Вона здригається, тремтить
      Од вибухів і холоднечі.
      Сніги-тумани, хоч на мить
      Укрийте хусткою їй плечі!

      22 січня 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    98. Гладіатор або всі крапки над і
      Напевне снюся любій — егеге!
      Бо тягнеться рукою щось дістати,
      Та мій горобчик літерою “ге”
      Спросоння вигнувся, вже — гладіатор.

      Погладить треба, щоби став прямий,
      І щоб заграли радості фонтани.
      Трудися, мила, ми ж удвох, самі,
      Хай літерою “і” горобчик стане.

      Яка ж ти молодець — душа моя!
      Мов той юнак красивий і завзятий --
      Усі крапки над “і” розставив я
      У тебе на щоках — любові свято!

      20. 01 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    99. Про тебе мрію я

      Хоч сум під віями, хоч сум під віями
      Малює тушшю все густі мазки,
      Про тебе мрію я, про тебе мрію я,
      І маску смерті рву аж залюбки.

      Моя ти бджілонько, моя вродливице,
      І чарівливіша за Мерилін.
      Грайливо місяць он моргає, дивиться,
      Мов залицяється із неба він.

      Немов спустилася із висі лодія,
      Доріжка сяюча - на плесі шлях.
      Звучить над берегом краса-мелодія,
      Кохання наше так благословля.

      11 січня 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    100. У смертельних обіймах
      Я звикаю, звикаю до мук,
      Як раніше звикав до комфорту.
      І гнітючу зажуру німу
      Витискаю крізь серце й аорту.

      Переплавлюю настрій сумний
      На мажору нищівного звуки.
      Адже ті, хто у пащі війни,
      Їм дрібниця - хвороби й розпуки.

      Бо ніхто не врятує тебе,
      Мусиш ти у ці миті одверті
      Виривати самого себе
      Із обіймів безжальної смерті!

      9 січня 7530 р. (Від Трипілля) (2023).



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    101. Поезії Богу
      Чому це сьогодні схвильовані лиця?
      Читають поезію, кажуть: “Ого!”
      Святкує світ весь, України столиця:
      Павлюк народився, славімо його!

      Він рік відкриває Новий, як годиться,
      І келихи повні налиті кругом,
      Звіщає у небі урочисто птиця:
      Павлюк народився, славімо його!

      І жезлом не може його нахвалиться,
      І мріє буть Музою, каже: Ого!”
      Щаслива дівчина ачи молодиця:
      Павлюк народився, славімо його!

      І ширшає книг вже чимала полиця.
      Поет він од Бога, і слово — вогонь!
      Поезії Богу я хочу вклониться:
      Павлюк народився, славімо його!

      1 січня 7530 р. (Від Трипілля) (2023)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    102. Каяття
      Хмурніє небо цілоденно
      І груди все: кахи-кахи.
      Хвороби сипляться на мене,
      Як покарання за гріхи.

      Вони мені говорять наче
      Суглобами, що так болять:
      Чекає вись твоїх пробачень,
      Уже втомилась од проклять!

      І вісточка летить од Бога:
      Ти кляв не тих, ти кляв своїх.
      На себе злися і на того,
      Хто завдає нам стільки лих!

      Хто землю топче нашу милу,
      І нищить роду твого квіт...
      Віддай ненависті їм силу,
      Хай знову усміхнеться світ!

      30 грудня 7530р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    103. На віддалі імпульсу
      Я на межі печалі і сльози,
      В полоні у зачаєної туги.
      І соком виноградної лози
      Лікуюсь від любовної недуги.

      Та приступи її усе сильніш:
      Вуста, волосся бачу, очі, руки.
      Немов бокал, наповнюється вірш
      Настоєм, що на полині розлуки.

      Цей інтернет нас в’яже ув одне —
      Летять посили звечора до рання.
      Нехай життя, як солод, промайне
      У імпульсах любовних спілкування.

      Воно минає, наче уві сні,
      Спалахують в зіницях іскри-зорі.
      Вуста цілую ніжні, чарівні
      На фото на холоднім моніторі.

      23 грудня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Нірвана
      Ти спиш уже, моя кохана,
      А я іду до тебе в сни...
      Хай оповиє нас нірвана
      Солодким трепетом весни.

      Сніги зійдуть. Шовкові трави
      Укриють землю навкруги.
      І зійде сонце величаве,
      Осяє поле, ліс, луги.

      Озветься птаства стоголосся,
      Небесну втішить висоту,
      Чарівну квітку у волосся
      Тобі я, люба, уплету.

      І потім - пестощі безкраї,
      О вітре, ласкою війни.
      Втекли ми хоч на мить до раю
      Від жаху клятої війни.

      20 грудня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    105. Їй-бо!
      Афродіта впала з висоти,
      І її розбіглися харити.
      Пригортаєш іншого вже ти,
      О Боги, скажіть, як далі жити?!

      Темні хмари збіглися сумні,
      І жовтіють під очима кола.
      Палко присягалася мені,
      Що не зраджуєш ні з ким ніколи.

      Пригортаєш, увійшла в екстаз,
      Ув обіймах шаленієш дико...
      Виставляєш, бачу, напоказ
      Ти нову любов свою “велику”.

      Смієтесь, глузуєте: “Він лох!”
      Так звете наївного поета...
      Він, їй-Бо, застрелив би обох
      Зрадників лукавих з пістолета.

      9 грудня 7530 р. (Від Трипілля)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    106. Дві квітки
      Дитсадок був — Івасик Телесик --
      Цегли битої купа між паль.
      Чий то скімлить загублений песик,
      А в очах квітне квітка — Печаль?

      Що за крила в траві розпростерті? -
      Бачиш оком розгубленим ти.
      Нашим діткам - “солодкі цукерки”
      Роздавали московські “брати”.

      Шлють гостинці вони “превеселі” --
      ТЕЦ розбомблені, вогники свіч...
      Щоб у нас, як у них у оселях
      Залягала полярна вже ніч.

      Не прийде Дід Мороз більше з клунком
      У життя ваше, дітки, легке.
      А ведмідь бурий всим “подарунки”
      Присилатиме — торби ракет.

      О Боги, як же далі нам жити?
      Кров і сльози, і пекло, і жаль...
      Над землею, над купами вбитих
      Розростається квітка Печаль.

      Але що це? Вогненним салютом
      Шерсть ведмедя палає густа.
      І тікає з Херсона він люто --
      Дістає наших воїнів мста.

      Чує звір надпотужну харизму,
      Топить біль свій в кривавій ріці.
      Бо навкруг чудеса героїзму
      ЗСУ проявляють бійці.

      Щоб минули тривожні ці миті,
      І розвіялась темрява зла,
      Бийтесь вої, як несамовиті,
      Квітка Радість у нас щоб цвіла!

      2 грудня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    107. Зимова замальовка
      Сніги торкнулися столиці
      Ледь-ледь... Тонка на вітах шаль.
      І так привабливо іскриться,
      Аж усміхається душа.

      Перлини -- шубки, пальта -- вкрили,
      Поблискують, мов цукор... Ах!
      І на деревах пудра біла,
      Як у блондинок на щоках.

      З вікна — художників полотна,
      Сяйна, шовкова дивина.
      Нехай краса зими холодна --
      Зігріла ніжністю вона.

      28 листопада 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    108. Хурма
      Коли в житті вже й сонечка нема -
      Війна. Похмурі дні. Сумна столиця.
      То світиш ти мені — моя хурма,
      Божествена красуне яснолиця.

      І поглядом своїм — зимовий лід
      Розтоплюєш... Мов настає світанок.
      Смакую я тоді солодкий плід
      І м’якоть ніжну вуст моїх коханих.

      Хурма для серця, кажуть, добра, всі.
      Лікує спазми, перебої, болі.
      Всім серцем я цілющій цій красі
      Вклоняюсь, насолоджуюсь доволі.

      Беру до рук це сонце золоте...
      Воно буває ще й терпке, ревниве.
      У променях його — любов цвіте
      Як невмируще, вічне щастя диво!

      24 листопада 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    109. Не ревнуй до осені (український романс)*
      Усміхнувся нам багряний ранок,
      Сяє день привітно золотий.
      Не ревнуй до осені, кохана,
      Я люблю природу, як і ти.

      Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
      Промайнув у гаї силует.
      Може, то наснилась на світанні
      Мрія, котру виплекав поет?!

      У намисті з бурштину й опала,
      Птахою летіла між беріз.
      І красу так щедро розсипала,
      У багаття підкидала хмиз.

      Золотила ніжністю діброви,
      В озері лебідкою пливла --
      Щоб твої прекрасні очі, брови
      Променями сяяли тепла.

      Дихала після дощу озоном,
      Тихо уклонялася журбі,
      Осінь стала чарівливим фоном,
      Тим намистом гарним на тобі.

      Листя шурхотить безперестану,
      Стелить шлях до щастя золотий...
      Не ревнуй до осені, кохана,
      У моєму серці — тільки ти!

      26 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    110. В обіймах королеви
      Спохмурніли небеса сталево,
      Темне розгортаючи шатро.
      Осене, Печалі королево,
      Знову ти на свій сідаєш трон.

      Рукавичкою махаєш тихо --
      Вихор листя кружеля мерщій.
      Другу підіймеш собі на втіху --
      І, як сльози, литимуть дощі.

      Знову у житті цім — чорна смуга,
      І звивається, немов гюрза*,
      Як же відкараскатись від туги,
      Що в усі шпарини заповза?!

      Наче горе розлилось безкрає,
      І тону у ньому мовчки я...
      Полонез Огінського — я знаю --
      Музика улюблена твоя.

      Ще й війна нам сипле сіль на рани,
      Розпач зазирає у вікно...
      Хай уже зима скоріш настане,
      Замете печалі білим сном.

      6 листопада 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    111. Крилами натхнення
      Вітер в далеч десь думки відносить,
      Шурхотить багряно-жовтий сум.
      То кружляє в танці пані Осінь,
      Розвіває сукнею красу.

      Щось таке печальне і щемливе
      Чується у шурхоті отім.
      Це життя спалахує, як диво,
      І вогнем яріє золотим.

      І приходить трепетна, як ласка,
      Музикою болю й насолод,
      Ця любові незбагненна казка --
      Від землі — аж до небесних вод.

      В тому горі-щасті ми пливемо
      Поміж бур і затишних заплав.
      І кохання пишемо поему
      Крилами натхнення і тепла.

      1-2 листопада 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    112. Острівець із золота
      Подивився у зелену арку
      Й не повірив я своїм очам...
      Острівець із золота у парку
      Усміхнувся променями там.

      І душа укотре здивувалась -
      Аж багрянцем ткалися слова -
      У Природи таємниць немало -
      Все нові знаходжу в ній дива.

      І гойдає вітер жовті хвилі -
      Блискітки яскраві ув очах.
      І тремтить із кущиків те гілля,
      Мов цілунок перший п’є дівча.

      Гороїжить* небо чорні хмари,
      Мов на сонце кинуло рядно.
      Відсуває вітер темні чари,
      Погляд пестить срібне висі дно.

      30 жовтня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    113. Діалог батьків і сина
      Син:

      Мама й тато — в небесах ясних,
      Знову разом, як в житті було це.
      Кажуть люди: порадій за них...
      Тільки чом сльоза бринить у оці?!

      І чому так тяжко на душі?
      Справді, не для них — тривоги, війни...

      Батьки:

      Ну а ти, синочку, поспіши
      Вже без нас пожити самостійно.

      Треба йти самому в майбуття...
      Все в свій час трапляється й до речі.
      Коли весь тягар цього життя
      Як атлант, береш на власні плечі.

      Ти б хотів дитиною ще буть,
      І пливти за течією звично...
      Та не в цьому існування суть,
      І не можемо ми жити вічно.

      Ще ти по дорозі на Парнас,
      Хоч уже підтоптаний і сивий,
      І твого тріумфу прийде час,
      Він попереду, як справжнє диво.

      Син:

      Так, зазнаю горя і чудес,
      Ще в колисці — пісня лебедина...
      О батьки, благословіть з небес -
      Шлях цей праведний для свого сина.

      28 жовтня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    114. Лелечий біль
      Жоржини на пустім подвір’ї в’януть,
      Осиротіли і собачка й кіт.
      Вже більш мене татунечко коханий
      Не вийде зустрічати до воріт.

      Не усміхнеться, добрий, світлолиций,
      Свою не візьме вудочку легку.
      І рибки не впіймає він для киці
      У нашому маленькому ставку.

      З людьми не гомонітиме привітно,
      Вділивши всім душевного тепла...
      Здається світ увесь він міг зігріти...
      Така велика в нім любов жила.

      Був гарним батьком, дідусем і сином.
      І та любов була у нім свята.
      Бо жив, творив заради України,
      Її крильми лелечими вгортав.

      Прозаїк, гуморист, поет від Бога,
      І публіцист. Перо, як меч — було!
      Сатирик-геній, маг таланту свого,
      Його боялися падлюцтво й зло.

      Він замки відродив на Батьківщині,
      Які без спецосвіти будував.
      Крутелики заможні і донині
      Наслідують величні ті дива.

      Активний, життєрадісний мій тато,
      Він завжди людям всім допомагав,
      Був без мандата справжнім депутатом,
      У добрих справах — вся його снага.

      Здається, що до ста міг жити й більше,
      І не боявся смерті, ні війни.
      І оркам посилав ракети-вірші
      Щоби приборкать сили Сатани.

      Не вірилось,що швидко так не стане
      Тебе, недуг ти стільки переміг.
      Та серце зупинилось полум’яне...
      І на обійсті іній — наче сніг.

      Свої романи і чудовий замок,
      І сад прекрасний людству залишив.
      І відлетів до Вирію, до мами,
      В лелечий біль синівської душі.

      19 жовтня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    115. Сивина
      Вже чуприна моя - поле припорошене,
      І на ній чорноти майже і нема,
      Мов прийшла, мов прийшла, мов прийшла непрошена
      І укрила сніжком голову зима.

      Я струсити хотів, та не осипається,
      Потім пробував змить весняним дощем,
      Тільки вже чорнота більше не вертається,
      А пороша свого додає іще.

      Красне літо навкруг розквітає звабою,
      І природу усю зеленню вгорта,
      Лиш моя сивина білою кульбабою
      В соковиту траву тихо обліта.

      7508 р. (Від Трипілля) (2002)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    116. В бійцівський стан
      Ця осінь справжня — дощова, сумна,
      А так хотілося ще дрібку літа.
      Душа схолола і необігріта,
      Як неприкаяна, бреде вона.

      Як вересень, нахмурене життя,
      Все більше горя, і все менше щастя,
      І сипляться на голову напасті,
      Мов білу смугу хтось безжально стяв.

      Неначе випробовують на міць...
      І бачите мов інше вже лице ви -
      Своє, ні, не усміхнене — сталеве,
      Породжене нервовістю столиць.

      І знов, і знов — хто сильний, той і пан.
      І романтизм омріяний зникає.
      Тебе мов щойно вигнали із раю,
      В окопи кинули, в бійцівський стан.

      30 вересня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    117. П'єдестал кохання
      Куди ідуть усі оті жінки?
      І з ними теж - гіркі мої думки?
      Чому прямують — диво дивне - вниз?
      Це що — від Бога чорного сюрприз?!

      На небі — згустки темряви, імли.
      Жінки - на ньому ті колись жили.
      Їм з п’єдесталу довелось зійти.
      Тепер на ньому сяєш тільки ти.

      ПРИСПІВ:
      Сліпуче сяйво ллється із небес.
      І серцем я згорьованим воскрес.
      І по життю з тобою йти готов --
      Благословляє небо на любов.

      В житті я був закоханий не раз,
      Та між розчарувань мій запал гас.
      Безодня горя пеклом обпекла -
      Все вигоріло у душі дотла.

      У ній ти відродила щастя стан -
      На небі мов бушує океан.
      Між долі злетів і падінь крутих
      Кохання наше шаленіє в них.

      ПРИСПІВ:
      Сліпуче сяйво ллється із небес.
      І серцем я згорьованим воскрес.
      І по життю з тобою йти готов --
      Благословляє небо на любов.

      24 вересня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    118. Прощай, любов моя
      Прощай, любов моя, прощай,
      Нам знов судилося страждати.
      Вже не повернеться той рай,
      На щастя й пестощі багатий.

      Прощай, любов моя, прощай,
      Невже ти канула в минуле?!
      Осіння темінь ув очах -
      Боги од мене одвернулись.

      Прощай, любов моя, прощай,
      Радійте, заздрісні невдахи,
      В моє життя прийшов одчай -
      Хоч голову клади на плаху.

      Прощай, любов моя, прощай,
      Де чар твоїх могутня сила?!
      Як швидко днів минув розмай...
      Душа від болю скам'яніла.

      18 вересня 7530 р. Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    119. Анна Ахматова Муза
      Переклад

      Коли вночі її чекаю з'яви,
      Немовби передсмертні миті ці.
      Що шана, воля, юності забави,
      Де мила гостя з флейтою в руці?!

      Ось увійшла. Чадру зняла недбало,
      Мені уважним поглядом сія.
      Питаю: Дантові ти диктувала
      Із "Пекла" сторінки? І чую: Я!

      18.09. 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    120. Розрада
      Днів дощових ця темна смуга,
      І радість хмара висиса.
      Життя недуга і напруга,
      І блідне сонячна краса.

      І огортає туга рання,
      І неміч рідної душі -
      Буття - повільне умирання...
      О люди, жити поспішіть!

      Як мають рацію премудрі -
      Ти прозріваєш у журбі.
      У мріяння рожевій пудрі
      Вже не купатися тобі.

      Гіркі реальності тиради -
      Холодний морок лихоліть.
      Лише в любові я розради
      Шукаю ще бодай на мить.

      Коли тремтячою рукою,
      Як спраглий, пригортаєш те,
      Що дасть розраду супокою -
      Кохане серце золоте.

      Де, мов нектар, тебе зігріють
      Ці хвилі плоті чарівні.
      Від божевіль - анестезія -
      Не жаль і вмерти в цьому сні!

      17 вересня 7530 р. (Від Трипілля) (2022).



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    121. Реквієм осені
      Зволожніли очі небокраю,
      Я іду зажурений в гаях,
      І мене дорога обіймає,
      Золотом встеляючи мій шлях.

      Небо молоком загуслим давить,
      Де не глянь - вода, вода, вода...
      Вже і дуб самотній, величавий
      Жовтими сльозинами рида.

      Наче дух померлий чийсь голосить,
      Я його у небо відпущу,
      Реквієм заграє пізня осінь
      Тихо флажолетами дощу.

      11.11.7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    122. Марш піхоти, володарки полів
      Вже відстрілялись льотчики-орли,
      Хаймарсів* залпи також відгриміли.
      І піхотинці славні в бій пішли,
      Вони місцевість зачищають вміло.

      І армія ординців — у котлі,
      Наїлася і пороху і сажі.
      Ох, жару дасть Володарка полів -
      Тож начувайся ти, прелютий враже!

      ПРИСПІВ:
      Всі перешкоди на шляху здола,
      Звільняє Україну від сволоти
      Простий солдат із міста чи села,
      Боєць мотострілецької піхоти.

      Буває, гине у страшнім бою,
      І скромний, з себе не вдає героя.
      Окропить землю дорогу свою
      Жертовністю освяченою кров’ю.

      Він входить перший в місто чи село,
      І пригорта врятовану дитину...
      І плаче мати: тяжко як було
      Без тебе, визволителю, мій сину!

      ПРИСПІВ:
      Всі перешкоди на шляху здола,
      Звільняє Україну від сволоти
      Простий солдат із міста чи села,
      Боєць мотострілецької піхоти.


      26 серпня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    123. Серпневий настрій
      Цілий день якийсь напівпохмурий,
      Барабанить по дахах крупа...
      Дрібен дощик сіється понуро,
      Наче сіллю рани посипа.

      У саду розкішна буйна зелень
      Вже помалу жовкне на виду.
      І веселий настрій перемеле,
      Ніби осінь — квітку молоду.

      Вовчі упиричні темні хмари
      Білих проковтнули овечат...
      Тільки вітер так потужно марить --
      Щоб не згасла сонячна свіча.

      Одганяє юрмище свинцеве,
      Світла він окраєць залиша.
      І цілує тихо ніжне мрево
      Поглядом розчулена душа.

      20 серпня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    124. Не сумуй, кохана*
      Не сумуй, кохана, дні осінні
      Ще далеко хмарами повзуть...
      Я життя віддав би по краплині
      За кожнісіньку твою сльозу.

      Скільки ще, скажи, за небокраєм
      Накує зозуля щастя літ?
      Хай же серденько твоє не крають
      Ні скорботи, ні гіркі жалі.

      Так, не оминуть нас дні похмурі,
      І лихі часи своє візьмуть...
      Тільки душу чуйну не занурюй
      У жахну одчаю каламуть.

      Усміхнися, люба, хай перлини
      Зацвітуть на місці гіркоти.
      Я життя віддав би по краплині
      Лиш від щастя плакала щоб ти!

      20 червня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    125. Марш морської піхоти*
      Гелікоптер піднявся, наче сокіл,
      А поруч і розвідувальний дрон.
      Уже наводять он гармати хлопці --
      Більш не берем кацапів у полон.

      Горить земля в рашистів під ногами,
      Морська піхота вирушила в бій.
      Співає вітер їм бадьорі гами
      І сонце сяє в висі голубій.


      ПРИСПІВ:
      Засмаглі орли і орлиці,
      Шугають, як блискавки, вниз.
      Від жаху тремтить блідолиций
      Москаль — гвалтівник-горлоріз.


      На море глянь, ракетами ціляє
      Десантний корабель наш орків знов.
      Ворожий флот, його бандитські зграї -
      Горять і пачками ідуть на дно.

      І прапор наш — на острові Зміїнім,
      І Кримський міст розбомблений димить.
      Все буде, браття й сестри, Україна --
      Херсон, Донбас і Крим одіб’єм ми.


      ПРИСПІВ:
      А Збройним силам нашим слава,
      Хай живе вона у віках.
      А Московитська зла держава
      Нехай розсиплеться у прах!

      20 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    126. Пісня про Вінницю
      Понад Бугом-річкою — міраж,
      Видивом розкинулись Кумбари.
      Там Іван Богун, звитяжець наш
      Шаблею розвіяв чорні хмари.

      Геніальний в музиці народ,
      Світ увесь повірити готовий,
      Бо співає на Різдво без нот --
      “Щедрик”, що створив наш Леонтович.

      ПРИСПІВ:
      Віннице, красуне осяйна,
      Вічноюна, як Богиня Леля.
      Бо лелек лелієш, як весна,
      В пісні кобзаря і менестреля.

      Пирогов тут лікував людей,
      Коцюбинський теж творив натхненно,
      Світло українськості ідей
      Стуса дух плекав так дерзновенно.

      Літній вечір завмирає в млі,
      У цвіту магнолій, сакур тане.
      О яка краса! Бракує слів --
      Виграють рошенівські фонтани!

      ПРИСПІВ:
      Віннице, красуне осяйна,
      Вічноюна, як Богиня Леля.
      Бо лелек лелієш, як весна,
      В пісні кобзаря і менестреля.

      31 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    127. Романтична ностальгія
      І день новий. Він щось нове фіксує.
      І настрій інший обіймає вмить.
      Минулі всі страждання ніби — всує,
      І серце вже радіє, не щемить.

      Бо скоро знов зустрінемся з тобою,
      І у душі пробудимо весну...
      Прощальною небес голубизною
      Так ніжно любий липень наш махнув.

      І кожен день чимсь новим душу гріє --
      Події інші, інші і слова.
      Та за минулим вічна ностальгія
      У серці романтичному жива!

      31 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    128. Ну коли?
      Ну чого поїхала так рано?
      Я ще не натішився з краси.
      І на серці — туга, наче рана,
      Жаль, неначе жало від оси.

      ПРИСПІВ:
      І застигла ув очах сльозинка,
      І замлоїло попід грудьми.
      Ти — моя кохана половинка,
      Ну коли з’єднаємося ми?!

      Ну коли, скажи, складем валізи,
      І гніздо зів’єм своє удвох?
      Поки на той світ готує візи
      Нам з тобою всемогутній Бог?!

      ПРИСПІВ:
      І застигла ув очах сльозинка,
      І замлоїло попід грудьми.
      Ти — моя кохана половинка,
      Ну коли з’єднаємося ми?!

      Небо вибухне плачем-грозою,
      Блискавкою душу грім протяв...
      Певне, щоб натішитись тобою,
      Вже мені не вистачить життя.

      ПРИСПІВ:
      І застигла ув очах сльозинка,
      І замлоїло попід грудьми.
      Ти — моя кохана половинка,
      Ну коли з’єднаємося ми?!

      30 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    129. Реальність і мрія
      Вже тепле літо котиться на спад,
      Хоч сяє ще блават у високості...
      Сивіти злегка починає сад,
      Іржаві пасма — до сосни у гості.

      Але примчить грайливий вітерець --
      Своїм духмяним подихом цілющим
      В гущавину ввірветься навпростець,
      І тихе щастя розіллється в пущі.

      Немов кохана Муза звіддаля
      На кулі, на повітряній летіла.
      Поглянула униз і... вуаля* --
      Спустилася і пригорнулась тілом.

      І бризнув сонцем золотавий сміх,
      Неначе ніжність розлилась навколо.
      Кохались ми у травах запашних,
      І милував нас легіт ясночолий!

      28 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    130. Передгроззя
      Десь поміж сонячних доріг
      Пливе продовгувата хмара --
      Мов кількашаровий пиріг --
      Увесь в рожевощоких чарах.

      І видозмінюється вмить
      У дивовижнім вітроплині...
      Береза стиха шелестить
      В легкім тривожнім шумовинні.

      І птаство злякане чомусь
      Якісь нервові креслить кола.
      Онуці пояснив дідусь --
      Чому тьмяніє небо голе.

      Щось темночубе наповза,
      Немов у мозку — чорні думи.
      Ось-ось накриє все гроза,
      І рвійно зарегоче глумом.

      21 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    131. Рубаї
      * * *
      Коли війна -- ненависть лиш панує --
      Не поминай любов “безглузду” всує.
      Ну що Шевченко там і Котляревський?!
      Нас істиною Шоха лиш “дивує”.

      * * *
      Язичники — звичайно ж це погани --
      Ісусовірці мовлять без догани.
      Та Божий бумеранг і їх дістане,
      І вже погани — горе-християни.

      * * *
      Любов висока схована у висі...
      Це — мусі-пусі, так кохають шизі --
      На дно життя опущений, повчає --
      Поет прищів на попі, бульок, слизі.
      * * *
      До вірності він заклика в любові,
      І зрадників таврує гострим словом.
      Та трапиться в житті йому красуня --
      І сам у гречку стрибнути готовий.
      * * *
      Краса жіноча — то випробування,
      Вже дружба чоловіча — річ остання.
      Духовні імпотенти скрізь навколо,
      Що хіті віддаються без вагання.

      18 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    132. І мліє сад у поцілунках літа
      Як тихо нині у густому гаї...
      І навіть легіт зморений затих.
      У верховітті зрідка пролунає
      Розгонистий, гучний пташиний сміх.

      Лише цикади, як спадає спека,
      Ледь “крещендують”* на своїх гудках.
      Вібрує ніжно дерев’яна дека** --
      Їжак розкрився, і увесь розм’як.

      І мліє сад у поцілунках літа,
      Трава схиляє пагони гнучкі.
      І позіхає ізпросоння вітер,
      Качається, мов кіт в ній — залюбки.

      І сутінки вкривають райські пущі,
      І сонечко прощально нам: “Блись-блись!”
      І огортає подихом цілющим
      Замріяна і злагідніла вись.


      14 липня 7530 (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    133. Треба й іншого слухати (літературна пародія)
      Я б зорі кинула тобі до ніг,
      Холодні зливи розвела руками,
      Так вірності набрид той оберіг,
      Як тисне тяжко він мене роками.

      Лівак міцним же кажуть, робить шлюб...
      Та дивиться із неба Бог сердито...
      Уже б давно твоїх торкалась губ,
      Якби уміла з Богом говорити.

      Я б народила зоряних дітей -
      Таємна зустріч, солод, щастя диво...
      Торочить Бог мені одне і те...
      А той все шепче: Таню, йди наліво!

      14 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    134. Липнева акварель
      Яка краса, яка краса! -
      Сміються очі небокраю.
      Такі блаватні небеса
      Здається, в липні лиш бувають.

      Куйовдить вітер угорі
      Дерев густі зелені коси.
      Іскрить в чарівній цій порі
      Смарагдами — беріз волосся.

      Переливається воно
      На сонці ніжно мерехтінням...
      І променисте п’є вино
      Ясна погожа літня днина!

      10 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    135. Квітка-Лебідь
      Від добра - добра шукав я, від добра...
      О яка вона предивна — долі гра!
      Розсипа свої щедроти, мов ковшом -
      Бо таки добро ще більше я знайшов.

      ПРИСПІВ:
      О любов, любов ця пізня --
      Наче лебедина пісня...
      Тихо радість із печалі вироста.
      Наче білокрилий лебідь,
      Я знайшов тебе у небі,
      Де висока почуттів є чистота.

      Відкриваєш ти мені нові світи,
      Сповнені краси, любові, доброти.
      І коштовним діамантом в них сія --
      Диво-вірність лебединая твоя.

      ПРИСПІВ:
      О любов, любов ця пізня --
      Наче лебедина пісня...
      Тихо радість із печалі вироста.
      Наче білокрилий лебідь,
      Я знайшов тебе у небі,
      Де висока почуттів є чистота.

      Я тобі, старанний, люба, садівник --
      Доглядаю і лелію твій квітник.
      Щоб цвіла ти на землі і в небесах --
      Квітка-лебідь в райських чарівних садах!

      ПРИСПІВ:
      О любов, любов ця пізня --
      Наче лебедина пісня...
      Тихо радість із печалі вироста.
      Наче білокрилий лебідь,
      Я знайшов тебе у небі,
      Де висока почуттів є чистота.

      9 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    136. Пропозиція президенту України і ЗСУ
      Ракетами ударте по Москві,
      Хай розлетяться йобані куранти.
      Стіну кремлівську — всю в людській крові -
      Боєголовками ви протараньте.

      Хай на шматки розіб’є мавзолей,
      Де прах потворний упиря страшного...
      До влади він привів поріддя зле,
      Що Чорта все шанує, наче Бога.

      Ударте так, щоб аж здригнулась твердь,
      Хай москалі біжать, як навіжені.
      Щоб всю Московію догнала смерть -
      Косила злих, залишила блаженних.

      Лиш лобне місце — Путіну лишіть,
      Мєдвєдєва в’яжіть до Цар-гармати.
      Як ЗСУ просратись вміють дати --
      Дізнається мокшанський хай ведмідь.

      Хай перед смертю накладе в штани,
      Як те властиво орківській сволоті.
      І все жахливе кодло Сатани
      Навік потоне у гнилім болоті*.



      8 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    137. Миті щастя
      Миті щастя в яві знов є --
      Висі золотавий шлях.
      Все наповнено любов’ю
      У моїм, твоїм життях.

      Ніби з рання до смеркання,
      Мов троянда чарівна,
      Усміхається кохання,
      Як нев’януча весна.

      І легесеньке сп’яніння
      Розлилося навкруги.
      Рук розгойдане тремтіння --
      Хвилі пристрасті й жаги.

      Над гаями — шал нестримний --
      Неба і землі злиття.
      Солов’ї співають гімни --
      Гімни радості життя.

      І органять гори сині,
      Бог-Поет зіткав покров:
      Найвеличніше в людині --
      Почуття святе — любов!!!

      3 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    138. Хвилі волосся (український романс)*
      Нічка огорне, нічка зоріє,
      Видива сіє ясні.
      Знову прийшла ти, лагідна мріє,
      У дивовижному сні.

      Приспів:
      Хвилі волосся, хвилі волосся,
      Ніжні, як море вночі.
      Доторки млості, доторки млості,
      Ніч розлива на плечі.

      В місячнім сяйві — тінь чарівлива,
      Легкий і вітряний лет.
      Буйна, примхлива, зоряна злива
      Твій огорта силует.

      Приспів:
      Хвилі волосся, хвилі волосся,
      Ніжні, як море вночі.
      Доторки млості, доторки млості,
      Ніч розлива на плечі.

      Місяцем сяю, місяцем сяю,
      Променем вказую шлях.
      Взявшись за руки в небо до раю
      Вгору ідем по зірках.

      Приспів:
      Хвилі волосся, хвилі волосся,
      Ніжні, як море вночі.
      Доторки млості, доторки млості,
      Ніч розлива на плечі.

      29 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    139. Трояндові усмішки
      Мерехтять смарагдами берези,
      Сонечко пливе за небокрай.
      Гомонить із вітром сад поезій,
      Цей -- руками виплеканий — рай.

      Усмішки трояндові навколо
      Садівник розсипав, наче сни --
      Поміж верб, нахилених додолу --
      Щоб не так журилися вони.

      Чистота повітря кришталево
      Пахощами ніжними вгорта...
      Небо з поволокою, липневе --
      Марево, як мрія золота!

      2 липня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    140. Наталі (пісня)
      Буде в мене красуня-жона,
      Я просив тої ласки у Бога,
      Оминула ти мого човна,
      Ти пройшла, як торпеда, повз нього.

      ПРИСПІВ:
      Наталі ти моя золота,
      Рветься листя на вербах зелене…
      Вийшла заміж чому за мента,
      А чому, а чому не за мене?

      Я почав, я почав випивать,
      Бо не я п`ю тих любощів меду,
      Поки лікар-нарколог, мов тать,
      Не зашив мені в спину торпеду.

      ПРИСПІВ:
      Наталі ти моя золота,
      Рветься листя на вербах зелене…
      Вийшла заміж чому за мента,
      А чому, а чому не за мене?

      Наталі ти моя золота,
      Скоро стану циганським бароном,
      Утечеш ти тоді од мента,
      Золоту одягнеш ти корону.

      ПРИСПІВ:
      Ах, життя, небезпечна це гра,
      Сяє листя на вітах зелене,
      Наталі ще старіть не пора,
      Тож виходь, моє серце, за мене!

      1.01.7521 р. (Від Трипілля) (2014)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    141. Буйноліття
      Дотліває серед віття
      Сонячне багаття.
      Одяглося буйноліття
      У вечірнє плаття.

      Розлила по небу чари,
      Витягла з пуделка* -
      Рожевенько-біла хмара --
      Ніжна, як веселка.

      Ще виспівує у гіллі
      Пташечка лірично.
      Прохолоду, легіт милий
      В сад вечірній кличе.

      26 червня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    142. Не сумуй
      Не сумуй, кохана, дні осінні
      Ще далеко хмарами пливуть...
      Я життя віддав би по краплині
      За кожнісіньку твою сльозу.

      Скільки ще, скажи, за небокраєм
      Накує зозуля щастя літ?
      Хай же серденько твоє не крають
      Ні скорботи, ні гіркі жалі.

      Так, не оминуть нас дні похмурі,
      І лихі часи своє візьмуть...
      Тільки душу чуйну не занурюй
      У жахну одчаю каламуть.

      Усміхнися, люба, хай перлини
      Зацвітуть на місці гіркоти.
      Я життя віддав би по краплині
      Лиш від щастя плакала щоб ти!

      20 червня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    143. Веселе божевілля
      Мій саде, здрастуй, дорогий,
      Я так стужився за тобою.
      Улий поезії снаги,
      Хай чуйну душу заспокою.

      Хай серце трепетне дзвенить
      Новими ніжними піснями,
      І в'ється-тчеться слова нить,
      І променить під небесами.

      Куйовдить вітер коси віт,
      І гне, гойдається на гіллі,
      Землі і висі шле привіт
      В своїм веселім божевіллі.

      І спеку хмарою гнузда,
      І повертає прохолоду.
      І їде, їде хмарний дах,
      І нам дарує насолоду.

      І пестить сад весь навмання,
      І радість за собою кличе.
      І навіть злюще вороння
      Уже покаркує лірично.

      18 червня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    144. Чаклунка*
      Ти покличеш мене на світанні,
      Як ранкова засяє зоря.
      Заквітує взаємне кохання,
      Океани осяє й моря.

      Я не бачив такого ніколи
      Наяву і у мареннях-снах.
      Як буяє у серці й довкола,
      Наче молодість, вічна весна.

      ПРИСПІВ:

      Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
      Таїна причаїлась в очах.
      Я жадаю твого поцілунку,
      Огортаю крильми, наче птах.

      І злітаю увись і співаю -
      Всі думки - лиш про тебе одну...
      До небесного втрапив я раю,
      Мов твою розгадав таїну.

      В несказанному цьому величчі -
      Таїна дивовижна снаги.
      Знову врода цвіте на обличчях,
      Наче ми - всемогутні Боги.

      І немовби незвідана сила
      Нам нові відкриває світи...
      І підносить, неначе на крилах,
      У святі небеса доброти.

      ПРИСПІВ:

      Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
      Таїна причаїлась в очах.
      Я жадаю твого поцілунку,
      Огортаю крильми, наче птах.

      І злітаю увись і співаю -
      Всі думки - лиш про тебе одну...
      До небесного втрапив я раю,
      Мов твою розгадав таїну.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    145. Тетяна Левицька А по той бік війни
      А по той бік війни —
      На краєчку зими
      Пробивалися проліски сині.
      І пастельна блакить
      Золоту ткала нить
      На гаптовану сукню Вкраїні.

      А по той бік гармат —
      Світлом врунився сад,
      Повертались у гнізда пташата.
      Оживала земля,
      Вистеляли поля
      Домоткані хустини картаті.

      А по той бік ракет —
      Вірш натхненний поет
      На папері виводив старанно.
      І пливла тиха ніч
      Білим хмарам навстріч
      У лавандову димку туману.

      А по той бік могил —
      Віддавали борги
      І боролися за незалежність.
      Зло виймали з грудей,
      Милували дітей,
      У колисці плекаючи ніжність.

      А по цей бік жахіть —
      Україна стоїть,
      У людській крові — маківки храмів.
      Залишилися ми
      На руїнах війни,
      Закриваючи небо руками.

      28.03.2022р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    146. Дама під вуаллю
      Замовчу, затужу, запечалюсь,
      В тогу смутку душею вгорнусь...
      І у чорному дама з вуаллю
      Під балконом застигне чомусь.

      Ти не край мого серденька, туго,
      Вже мелодії чую сумні.
      Ненадовго поїде подруга...
      А здалось — ціла вічність — мені!

      Ненадовго... Чи зменшиться мука?
      У вогненній розпуці горю.
      Нескінченна тортура розлуки --
      Данина клята пекла царю.

      Розігралася знову уява,
      І у ній — неповернення шлях...
      Під вуаллю ця дама лукава
      У думках вимальовує жах.

      Чи не заздрість людська то огидна?!
      Причаїлась, як рись — до стрибка?!
      Ця розлучниця люта, єхидна
      Ставить пастку, жорстока така.

      Та стріпну головою — мов кішка,
      Чорна дама шугає в кущі...
      Я напивсь меланхолії трішки
      У гнітючу годину дощів.

      Але сонечко зійде неждано,
      Усміхнеться, журу прожене...
      І приїде кохана жадана,
      Ще палкіше обійме мене.

      10 червня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    147. Порада Візаві
      Хоч ворог смертоньки бажає
      Мені — своєму візаві,
      Та я люблю його без краю --
      Всі будьмо сильні і живі.

      Бо нам разом іще стояти
      Супроти інтернетозла,
      Що нині розпускає вата --
      Раби рашистського козла.

      І ти козлом не будь безрогим,
      І вузьколобо не трактуй
      Святу любов до Перемоги,
      Яку здобути маєм тут.

      Не радь вживать гидку цикуту -
      Згадалась істина стара -
      Порада може повернутись
      До тебе, наче бумеранг!

      25 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    148. Марш морської піхоти
      Гелікоптер піднявся, наче сокіл,
      А поруч і розвідувальний дрон.
      Уже наводять он гармати хлопці --
      Більш не берем кацапів у полон.

      Горить земля в рашистів під ногами,
      Морська піхота вирушила в бій.
      Співає вітер їм бадьорі гами
      І сонце сяє в висі голубій.


      ПРИСПІВ:
      Засмаглі орли і орлиці,
      Шугають, як блискавки, вниз.
      Від жаху тремтить блідолиций
      Москаль — гвалтівник-горлоріз.


      На море глянь, ракетами ціляє
      Десантний корабель наш орків знов.
      Ворожий флот, його бандитські зграї -
      Горять і пачками ідуть на дно.

      І прапор наш — на острові Зміїнім,
      І Кримський міст розбомблений димить.
      Все буде, браття й сестри, Україна --
      Херсон, Донбас і Крим одіб’єм ми.


      ПРИСПІВ:
      А Збройним силам нашим слава,
      Хай живе вона у віках.
      А Московитська зла держава
      Нехай розсиплеться у прах!

      20 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    149. Любов і ненависть
      Жонглер словами жонглював,
      І дав собі по лобі.
      Тепер ця хвора голова
      Слугує тільки злобі.

      Язик отрутою сичить,
      Ненависть пре із нього --
      І вдень, і вранці, і вночі --
      Все лається убого.

      Шедеври справжні написать
      Не вистачає хисту.
      Колегу жалить, як оса,
      Готов з кістками з’їсти.

      Все ріже, як тупим ножем,
      Чуже він слово люто.
      І Путі, й Раші мало вже --
      Тра конкурента “взути”.

      Його поема осяйна
      Своїм яріла німбом.
      Жонглера вдарила вона,
      І скинула з Олімпу.

      Він дряпається вгору знов,
      І блекотою дише.
      Співать не хоче про любов
      У недолугім вірші.

      Чи ж Перемога буде в нас,
      Як будем гризтись, пане?
      Коли ж любові прийде час,
      І Світлий день настане?!

      17 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    150. Рубаї
      Бездара пише й пише про війну.
      Ракету геній випустив одну.
      І корабель великий графомана --
      Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!

      15 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    151. Сонячна любов
      Такої я краси земної
      Не зустрічав іще ніде.
      У тихі миті супокою
      Щемлива нота упаде.

      І буде тишу убивати,
      І запалає у вогні
      Охмарена отара вати...
      І душу сколихне мені

      Ясне чаруюче проміння,
      Як полум’яний шал небес,
      Що розтікається у сині
      Кохання чудом із чудес.

      І нас огорне, обігріє
      Той почуття високий схов...
      Нарешті ти збулася, Мріє,
      Прийшла, як сонячна любов!

      11 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    152. * * *
      Ось яблунька вже цвітом вся аж сяє,
      Медвяний, чистий, ніжний її квіт,
      Мов наречена у розповні літ
      Мене коло хатини зустрічає.

      Та от якихось днів зо два минає,
      Смичком торкає вітер струни віт,
      Бринять вони і тужать на весь світ,
      І сум свій білий на траву зроняють.

      Здалось мені, то юність затяжна
      Із мене облітає, як весна,
      І сивиною на волосся пада...

      Та "Не журись!" - кажу собі, бо є
      У зрілості порі своя принада.
      Це ж розквіт літа й років настає.

      7502 р. (від Трипілля) (1996)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    153. * * * із циклу "У всесвіті серця"
      Як світ старе, тривожне почуття,
      Яке в собі не можна подолати,
      Оце прискорене серцебиття,
      Ця безпорадність, боязкість утрати,

      Коли тремтиш, не знаєш як сказати
      Про те, що відчуваєш, ось життя,
      Все Вами сповнене, бо ж Вами розпочате...
      Чи ж знав, що буде так, якби ж знаття?

      Я зрідка бачу Вас, і це волосся світле,
      Що сяє навіть у вечірній час,
      І посмішку, трояндою розквітлу,
      То ще лиш раз, дозвольте, прошу Вас,

      Хоч вірш убогий Вам подарувати,
      Тій, що не прагнучи, так вміє чарувати.

      7488 р. (від Трипілля) (1982)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    154. * * * Із циклу
      Моя ніжносте світла, журавлице небесна,
      Не зміняю я Вас на найкращу синицю,
      У житті їй не високо зовсім летиться,
      Хоч тремкоче в руці, та любов не воскресне.

      Їй - в кімнаті не дуже широкій, літати,
      І крильцятами креслити кола вузенькі.
      Може, вдасться - мені білий світ зав"язати,
      Щоб злітать час од часу під стелю низеньку.

      А мені б не крильцятами - крильми змахнути,
      А мені б усе небо і клаптик землиці,
      А мені хоч би раз, хоч на мить би сягнути
      До весняного сонця - до Вас, журавлице.

      Випускаю в кватирку синицю крикливу
      І до лету лаштуюсь, як справжній лелека,
      Геть, навстіж одчиняю світлицю сяйливу -
      Закурличте, покличте в дорогу далеку.

      7492 р. (від Трипілля) (1986)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    155. * * *
      із циклу "У всесвіті серця"

      І хмари із сонцем - в герці,
      І заходу даль багряна,
      Живе у моєму серці
      Слово одне - КОХАНА.

      А сонце, як біла мрія,
      У сірій вовні розтало,
      Лишило мою надію
      Смуткові на поталу.

      Мов довго у темряві бувши,
      Світла його жадаю,
      І мрію свою збагнувши,
      Стривожено так чекаю,

      Що хмари ось-ось одхилять
      Запону свою неждано,
      Вигляньте, хоч на хвилю,
      Сонце моє, КОХАНА!

      7495 р. (від Трипілля) (1987)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Дума про Івана Богуна
      ДУМА ПРО ІВАНА БОГУНА
      Ой то зимою лютою та холодною
      Не чорні круки над Вінницею славною кружляли,
      То ж бо ляхи неситії з усіх боків місто обступали,
      Як хижі вовки на здобич
      На люд український поглядали,
      Ярмо йому тяжке готували,
      На волю українську зазіхали.

      Іван Богун,полковник вінницький, звитяжець славний,
      Усе те добре бачить, знає,
      Ані на хвилю очей ясних не склепляє,
      Міськую браму міцно зачиняє,
      На всіх валах сторожу виставляє,
      До гетьмана Хмельницького
      Гінця з листом хутенько посилає,
      Прийти на поміч з військом закликає.
      А сам на вежу вартівницьку виходжає,
      Орлиним поглядом на стійбище вороже поглядає,
      Сміливу думку носить-виношає:

      Та де вже вам, шуліки ляські,
      Вкраїнських соколів здолати
      Будемо ми вам пихатим
      Шляхетський гонор та збивати,
      Добряче пір”я вискубати,
      Та трупом вашим поганським
      Чисте поле устеляти,
      Силу вашу, вдесятеро більшу
      Усіляко зменшати.

      Гарно все Богуня роздивився,
      Тоді до козацтва безстрашного виходжає,
      Мудрий військовий наказ віддаває:

      Ой же ви, славні молодці, козаки-запорожці,
      Серед ночі темної не спіть, не дрімайте,
      Гострі списи та сокири хапайте,
      На Буг замерзлий мерщій вирушайте,
      Широкі ополонки в льоду вирубайте,
      Та їх снігом гарненько притрушайте.

      Хрусь-трісь крига зрання,
      Ой, буде ляхам купання!

      А ще, звитяжці мої славні,
      З колодязів води набирайте,
      Та нею вали високі обливайте –

      Мороз вночі як прихопить,
      То вже ляха й чорт ухопить!


      Буде вражим повзанка –
      Аж до Бугу ковзанка.

      Та як теє козаченьки зачували –
      На вали й до річки поспішали
      Вміло, спритно й обережно
      Та наказ полковницький сповняли,
      Бога мороз послати благали,
      Ранку погожого дожидали.

      Як же тим морозом стіни обхопило –
      Аж чортам у пеклі роти заціпило.

      Ой же й рано-пораненьку
      Ледь сонце устало,
      А вже славні козаченьки
      За Буг виступали,
      За Буг виступали,
      З ляхів глузували
      Та кіннотників гривастих
      На герць викликали.

      Як важка кіннота стала
      З місця ізрушати –
      Мов злякались козаченьки –
      Стали утікати,
      Утікали аж до Бугу, на тім боці стали,
      Лиш перед тим ополонки
      Спритно обминали.

      Розпалилися ляхове,
      На Буг залетіли,
      Цілі сотні під водою
      Зразу опинились.
      А гетьманові ляському
      Аж недобре стало,
      Бо найкраще його військо
      Під льодом пропало.

      Ой, подерлись ляхи вгору
      На вали високі,
      Та скотилися додолу
      У яри глибокі.
      Зверху ще їх козаченьки
      Смолою вгощали,
      Ляські трупи на чортячі
      Похожії стали.

      Ось тоді-то сам Богуня
      З міста виступає
      І щосили клин козачий
      В ляський стрій вганяє.
      Як полковнича кривуля
      В ляха поціляє,
      То його аж до сідельця,
      Навпіл розрубає.
      Як махне Богун наліво –
      П”ятдесят вбиває,
      Як направо – ціла сотня
      Трупом вилягає.

      Як до Вінниці Богдана
      Військо вже дісталось –
      Половини ляшків-панків
      Наче й не бувало.

      І погнали недобитків
      До Польщі з ганьбою,
      Богун ішов по Вкраїні
      З великой славою.

      Його рука могутняя
      З сонця хмару зпхнула,
      Й все Поділля, вся Вкраїна
      Полегко зітхнула.

      Пам”ятаймо, українці,
      Вінницькі морози,
      Силу й славу Богунову,
      Його світлий розум.

      7501 р. (Від Трипілля) (1993)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    157. Січнева відлига
      Замети тануть так невчасно,
      Іскринка снігова згаса.
      Як тінь бліда сумного насту –
      Зими розмитая краса.

      Майнула згадка знов про весну,
      У сніжки грать рука звика.
      Для скульптора пора чудесна –
      Творить-ліпить сніговика.

      Та до тепла іще далеко,
      І вечір кличе холоди.
      І нависає з ринви глека
      Стріла замерзлої води.

      7. 01. 7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Ода інтернету
      Я фантазію-корову
      Тут пасу свою,
      Інформацію готову,
      Як траву жую.

      Інтернет - це справжнє диво,
      Океан без меж.
      Де ще станеш ти щасливим,
      Друзів де знайдеш?

      Аж на іншім краї світу
      Сонце раптом: "Блись!",
      І летять тобі привіти -
      Душі обнялись.

      Як в кав"ярні, на "ПееМі"
      Разом сидимо,
      Вірші пишемо й поеми,
      Й каву тут п"ємо.


      А буває, що й абсенту
      Наливає друг.
      І миттєво все стає тут
      Казкою навкруг.

      Хтось розумний і по "Скайпу"
      Говорить мастак,
      І не треба йти у кнайпу* -
      Видно все і так.

      Фільми, музику, новини -
      Все, що хоч, бери.
      Й до коханої рибчини
      Віршем говори.

      Якби ще була спромога
      З віддалі кохать -
      На Інета, як на Бога,
      Я молився б, ма"ть!**

      *Кнайпа - кав"ярня.
      **Ма"ть - скорочена форма від "мабуть".

      1.ОЗ.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Наснагою своєю
      Цей світ на ласку зубожів...
      Але сказала ти два слова,
      І він для радості ожив,
      І весняну вдягнув обнову.

      І на душі щось відлягло,
      І туга кліщі попустила...
      І огорнув мене теплом
      Привітний вітер буйносило.

      Любове, ти є диво з див -
      І силу маєш, як у феї...
      Ну хто б іще так зарядив
      Мене наснагою своєю?!

      6.04.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    160. Рубаї
      1
      Хайяме, не суди занадто строго
      Цю писанину ти мою убогу.
      Все більшає у чубі сивини,
      А рубаї – це мудрості дорога.

      2
      Лишилося два роки – веселись!
      Життям до краю ти насолодись!
      Кінець наш передбачив Нострадамус,
      На кожну хвилю щастя ти молись!

      3
      Пародії пишу – електрошок –
      Чи мій потроху їде вже дашок?
      Невже писать мені не можна м"якше?
      Немов складаю трупи у мішок.

      4
      У тебе знак, о люба, терези.
      Молюсь на тебе, мов на образИ.
      Бо зрівноважуєш мене ти і рятуєш
      Від крайнощів засухи і грози.

      5
      Життя всілякі має переваги.
      Впиваюсь ним, і після тої браги
      Мене ти зрівноважуєш, кохана,
      А я тебе – виводжу з рівноваги.*

      3.08.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

      *Дебют мій у цьому жанрі.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    161. Витівки морозу (суміш лірики й легкого нечорного гумору
      Чарівник-мороз жартує,
      Дивом бавить з-під поли:
      Одягнув у хустку тую,
      Сріблом озеро залив.

      Червоніють щоки в гаю:
      - Сором, що він витворя, -
      За носи усіх хапає,
      Припалив од димаря.

      Із балончика чимсь білим
      Пирскає на вікна він.
      Візерунки, наче килим,
      Скрізь малює все нові.

      Починає зуби шкірить
      І хурделицю вести,
      Аж собаки тонкошкірі
      Підібгали вже хвости.

      12.12.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    162. ВЕЧІРНЯ МУЗИКА
      Сьогодні вітер шелестить piano*
      На клавішах жовтавих верховіть,
      Це невагоме коливання стане
      Прелюдом до пташиного «фюіть!».

      «Фюіть, фюіть» - легке crescendo** в соло
      На такт чи два ввірветься і замре…
      І паузою – тиша знов довкола
      На листячко простелиться старе.

      І раптом чуть - на mezzo forte*** знову –
      Флейтист на гіллі тне мажор весни.
      І оживає вмить уся діброва,
      Сон сутінок скидаючи сумний.

      7.11.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    163. Ця любов не судилась мені (пісня)
      Знов гойдаються віти сумні,
      Коси рвуть на собі верболози.
      Ця любов не судилась мені –
      Тільки щем, тільки біль, тільки сльози.

      Навесні я приходжу у гай,
      Там берізка, мов сяєво Боже,
      Мила, добра, душі дорога,
      І на тебе так світлістю схожа.

      ПРИСПІВ:

      Українська берізко моя,
      Яснозора з краплинами смутку.
      Огорну тебе ніжністю я,
      Ти – кохання мого незабудка.

      Розвели нас далекі світи,
      Сині гори й моря неозорі,
      Тільки усміхом, люба, світи,
      Як у темряві – місяць і зорі.

      Бо любов, як зоря – не згора,
      Я у серці нести її мушу.
      Твоя рідна берізка – сестра
      Сяйвом-спогадом вигріє душу.

      ПРИСПІВ:

      Українська берізко моя,
      Яснозора з краплинами смутку.
      Огорну тебе ніжністю я,
      Ти – кохання мого незабудка.

      13.05.7521 р. (Від Трипілля) (2013)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    164. Танго берізки *
      Сяє золотом лагідний вечір,
      Десь витає зажура легка,
      Ляже вітру пестлива рука
      На берізки оголені плечі.

      І тремтіння повітря прошиє,
      Як одкине голівку вона,
      Мов захмелена танцем сповна,
      Вигина лебединую шию.

      Ах, поривчасті рухи вогнисті,
      В`яже скрипка щемливую нить,
      Пару пристрасть гойда, аж дзвенить,
      Аж виблискує сяйвом намисто.

      Він любов`ю іскрить ув обличчя,
      Аж спалахує чаром жага,
      І спокусливо ніжка ляга
      На м`язисте стегно чоловіче.

      Потім – спогаду – марення вранці –
      Золотавої сукні стриптиз,
      І кохання сяйний парадиз,
      Як відлуння жагучого танцю.

      6.11.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. * * *
      Туман у Києві. Туман
      Вип`ячує безкровні губи.
      Ніде і просвітку нема,
      Бо ти мене вже не полюбиш.

      Красою квітчана, ясна,
      Заграє у небесні труби,
      Прийде на пагорби весна,
      Та ти мене вже не полюбиш.

      Перо крізь пальці вислиза,
      Сумних, веселих згадок суміш…
      Бринить непрохана сльоза –
      Мене ти більше не полюбиш…

      Війна. Як добре! Небеса
      Жбурнуть мене у вир погуби…
      Бо що – життя, його краса?!
      Як ти, як ти мене не любиш…

      4.03. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    166. О де ти, мріє?
      Кохаю я тебе, кохаю!
      Уявою цілую я!
      До раю падаю, до раю,
      Радію і кричу: моя!

      Оазо люба, золотіє
      Поезією яви* шлях!
      О мріє, чароока мріє,
      Сяйни красою у полях!

      О де, о де вона маює?
      І миє зливою усе?
      І видива недобрі всує
      За обрій — осені несе?..

      6 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    167. Олег Чорногуз Прощальний романс*
      Плаче скрипка в старенькій таверні,
      Пада лист із дощем за вікном,
      Я ж пригадую лавочку в сквері
      Й запиваю кохання вином.

      Зустрічались з тобою ще вчора,
      Ми заходили в Зоряний бар,
      І в обіймах солоного моря
      Нам всміхався Приморський бульвар.

      ПРИСПІВ:
      Не цінив, не любив і не бачив,
      Доки в мареві синім пливла,
      І кохав й не кохав я неначе,
      Доки ти ще моєю була.

      Відпливла ти тепер від причалу,
      Я ж в незвідані далі пливу,
      Ти ж колись на причалі стрічала
      І казала: «Для тебе живу!»

      Не заходжу в омріяну гавань,
      Не тримаю в руках я штурвал,
      І чому непривітний, не знаю,
      Наш друзяка Приморський бульвар.

      ПРИСПІВ:
      Не цінив, не любив і не бачив,
      Доки в мареві синім пливла,
      І кохав й не кохав я неначе,
      Доки ти ще моєю була.

      Посіріло життя, а з ним небо,
      Бачу в сні я тебе й наяву,
      Знаю тільки що жив я для тебе,
      А без тебе уже не живу.

      Тільки пізно в старенькій таверні
      Плаче скрипка і дощ за вікном,
      Я ж цілую ту лавочку в сквері,
      А любов запиваю вином.

      ПРИСПІВ:

      Не цінив, не любив і не бачив,
      Доки в мареві синім пливла,
      І кохав й не кохав я неначе,
      Доки ти ще моєю була.

      7507 р. (Від Трипілля) (1999)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    168. Олександра Кійко А зараз просто снись*
      Закрила очі ніч у тиші.
      Танцюють світлом ліхтарі.
      І щось приховується більше...
      Сьогодні просто снись мені.

      У візерунку мліють зорі
      Пророцтвом наших віщих снів.
      Якщо хвилин щасливих сотні,
      Не думай скільки буде днів.

      Поглянь ще раз в моє обличчя.
      За крок майбутнє в далині.
      І лиш вперед повз всі узбіччя...
      А зараз просто снись мені.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    169. Світло кохання (вінок сонетів)
      І
      Світи мені, любове осяйна,
      О, кожна мить наповнена тобою,
      Як небо, сонцем вигріте до дна,
      Габою оповите голубою.

      Натхнення нескінченна дивина –
      Впиваюся поезії водою,
      Мов келихом іскристого вина
      І вродою твоєю молодою.

      Затемнення світило зачорнить –
      Ростить розлука біля скронь сивИни,
      Як обірветься променева нить…

      Але моє кохання не загине,
      А піснею, зміцніле, задзвенить –
      Весну життя даруй душі, Богине!
      ІІ
      Весну життя даруй, душі Богине…
      Помрію тут, у райському саду –
      Як тане твого серденька крижина,
      І я з тобою стежкою іду…

      Нам стелиться під ноги шовк осінній,
      Хмарин жене рожевих череду
      Вітрець легкий у чарівливім плині
      Й жагу єднання будить молоду.

      А ти пручаєшся несамовито:
      - Я не твоя, - кричиш мені – жона,
      Хоч не мегера, та й не Афродіта!

      А хто ж ти? У спідниці – Сатана?!
      О як в тобі кохання пробудити,
      І музику, де плаче глибина?!
      ІІІ
      І музику, де плаче глибина,
      Зривається акордами бурхливо,
      І хвилями в душі моїй зрина,
      І звуками спадає, наче злива.

      І трепетом пронизує вона,
      І щемом так тривожиться сміливо,
      Хвилююча, лірично-чарівна,
      Закоханого серця вічне диво.

      Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
      Краса небес і чорнота низинна,
      І у твої незвідані світи

      Мелодією ніжності я лину,
      Відновлюючи спалені мости,
      Тонкого болю ронячи перлини.
      ІV
      Тонкого болю ронячи перлини,
      Сонети ці в гаях збираю десь,
      Нанизую, неначе намистини,
      (Співець кохання – в цьому я увесь!)

      Вони сердечних ран моїх кровини,
      Лілей корони між озерних плес,
      Ти сяйво їх і стрункість тополину
      Своїм легким промінням очудесь.

      Невже мені наснилося, здалося,
      Що прийде ще до нас обох весна?
      І світле притулю до щік волосся,

      Розквітне знову посмішка ясна
      Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
      Люблю тебе, небесна і земна!
      V
      Люблю тебе, небесна і земна,
      Твою любов до себе знову кличу –
      У мріях, наяву, у диво-снах,
      В поезії, як Данте – Беатріче.

      І зустріч уявляється хмільна –
      Палкі обійми, щастя на обличчях…
      В моєму небі тільки ти одна –
      Богиня світла, сяєвом велична.

      …Приходить осінь у життя моє,
      І відпливає літо швидкоплинно.
      Сумна пора в коханні настає…

      Його ж вогонь палає щохвилини,
      Ним зігріваю серденько своє
      У пречудову і похмуру днину.

      У пречудову і похмуру днину
      Мені, кохана, піснею дзвени,
      Небесним щебетанням солов`їним,
      Весною, влітку, взимку, восени.

      Моя сирено, хочу безупину
      Твій голос чути, звук його ясний
      Хай чарами проміниться і лине,
      Мов райська музика із далини.

      Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
      В які мій слух по вінця порина,
      До тебе рвусь у голубінь простору…

      Та розумію, то – лише мана,
      В якій на радість, а бува й на горе
      Леліє сни чарівні таїна.
      VІІ
      Леліє сни чарівні таїна,
      Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
      І течія життя несе човна,
      В якому я і ти, моя кохана.

      Вгорнула нас рожева пелена,
      Птахи співають тут безперестану,
      Іскриться сонцем осінь запашна
      І тихо у п`янких обіймах танем.

      О дійсносте, благаю, не буди!
      І не розбий ці мрії безневинні
      Об навісних реалій холоди…

      Обрядодій іще, ясна волхвине,
      Відчутні вже зусиль твоїх плоди
      У величавій горизонту сині.
      VІІІ
      У величавій горизонту сині
      Пливе собі печальний журавель,
      У теплий край з теренів батьківщини,
      Комфорт і тихий затишок осель.

      Немов Ікар, до твого сонця лине,
      Тремтить, як струнами – віолончель,
      І вірить у крило неопалиме,
      Як в силу чар музичних – менестрель.

      Наївносте дитяча, ну коли ти
      Завважиш підступи, що чинить біс
      Й не схочеш більш сама себе дурити?!

      Чи не в Цірцеї хлів несе той віз?
      Поглянь, ізнов полудою сповите
      Це наслання з диявольських куліс.
      ІХ
      Це наслання з диявольських куліс,
      Сотає кров із ніжності моєї,
      Ізнову Чорнобог мене заніс
      В омріяні захмарні емпіреї.

      Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
      Лише в уяві цю ношу ідею,
      Живу у світі, де немає сліз,
      Тривай іще, кохання епопеє.

      Вже й прозрівать не хочеться мені,
      І я тихенько, пошепки благаю -
      Хай не приходять знову дні сумні –

      Я тішуся у цім несправжнім раю,
      В обіймах у підступної брехні,
      Коли полуда очі закриває.
      Х
      Коли полуда очі закриває,
      Нічого ти не бачиш, лиш її
      У ореолі світлого розмаю,
      Де радістю дзюркочуть ручаї

      У сонцем коронованому гаю…
      Зникають раптом прикрощі твої,
      Вона омріяна – мов зустрічає,
      І щастя гімн співають солов`ї.

      А чи душа реалій потребує,
      Де запаху немає любих кіс,
      І порожнеча, і життя це – всує,

      Що котиться помалу під укіс…
      Фантазії наркотик лиш рятує,
      Омани серця непролазний ліс.
      ХІ
      Омани серця непролазний ліс –
      Чого тут тільки не буває в ньому!
      Куди уяви птах мене поніс? –
      У замку заховався потайному.

      Він у повітрі маревом завис,
      У нім Орфей співає без утоми,
      Гойдає муз на гіллі верболіз,
      Літають ельфи і танцюють гноми.

      Та тільки головою ти стріпнеш –
      Ураз чарівне видиво зникає
      І тануть обриси високих веж…

      О Мріє, тільки у твоєму раю
      Щасливий і наснажений живеш,
      Веди вперед, за межі небокраю!
      ХІІ
      Веди вперед, за межі небокраю
      Білесенькою хмаркою неси
      Там, де веселка барви розгортає –
      Сувої дивовижної краси.

      Де все недобре і погане – скраю
      Лиш плавиться і скапує в ліси.
      Там зло у душах людських помирає
      І входить сонце в них із небеси.

      Чом на землі холодний вітер віє
      І сум одвічний болем груди стис?
      Бо зло ворушиться у серці змієм…

      Летім до мрії у безкраю вись,
      Вона очистить і журбу розсіє,
      Імлу прониже ніжний сонця спис.
      ХІІІ
      Імлу прониже ніжний сонця спис -
      Явися світові, любові сило.
      Ось Лель обох над хмари вже возніс,
      У леті розгорнув могутні крила.

      Як обшир почуття твойого зріс –
      Ти у собі образу задушила…
      І щастя зазвучав нам вокаліз,
      І пригорнулася до мене мила.

      Ні, це не мрія, де зникає зло,
      У цьому справді віще відчуття є!
      Вже відступає ницого полон,

      Приходить час краси, весни розмаю…
      Чому ж те сяйво тьму перемогло?
      Його кохання світло окриляє.
      ХІV
      Його кохання світло окриляє,
      Подай же руку, королево снів,
      І уночі, в короні зореграю
      БілопромІнь в іскристім убранні.

      Хай почуття велике, неокрає
      Скрізь еманує із височини
      І світ красою, щастям огортає
      І нас теплом зігріє навесні.

      Строптивице, промовиш: «Ми не пара,
      Що це усе – химера навісна,
      Яку я тут сонетами намарив…

      Але як муза, ти мені дана.
      Прошу тебе: в огромі свого чару
      Світи мені, любове осяйна.
      Магістрал
      ХV
      Світи мені, любове осяйна,
      Весну життя даруй душі, Богине,
      І музику, де плаче глибина,
      Тонкого болю ронячи перлини.

      Люблю тебе, небесна і земна,
      У пречудову і похмуру днину,
      Леліє сни чарівні таїна
      У величавій горизонту сині!

      Це – наслання з диявольських куліс,
      Коли полуда очі закриває,
      Омани серця непролазний ліс?..)

      Веди вперед, за межі небокраю,
      Імлу прониже ніжний сонця спис –
      Його кохання світло окриляє.

      27.08. – 16.10. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)
      Конча Озерна, Київщина – Київ.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    170. Пісня патріота-Казанови
      Хай дружина мене ні, не лає,
      Не батькує у лад і не в лад,
      Бо од неї втечу в Миколаїв
      До найкращих у світі дівчат.

      Не поїду ні в Рим, ані в Канни -
      Ти квитки мені в руки не сунь -
      Хай клекочуть у грудях вулкани
      У розкішних місцевих красунь.

      По Радянській пройдусь акуратно,
      Бідні очі мої – в різні бо…
      Тут вродливиць на метрі квадратнім
      Більше, ніж у Парижі, їй-Бо.

      Я дивуюсь, дивуюсь, дивуюсь
      Цій жагучій південній красі –
      Щічки-персики, вами милуюсь,
      Мов би сонцем налиті усі.

      Не поїду ні в Рим, ані в Канни,
      Вже вони, наче сіль ув очу,
      Між вулканів отут, між вулканів
      Магмопристрасно я протечу.


      14.04.7520 (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Молитва (на 200-річчя Тараса Шевченка)
      Не прохаю нічого в Богів я,
      Лиш тихеньку місцину в гаю,
      Де беріз чарівливі верхів`я
      Надихатимуть музу мою.

      Не прохаю. Лише безталанна
      Хай не жалить розпуки змія…
      І всміхнеться мені світла Лана –
      Світлокоса Богиня моя.

      Не прохаю нічого. Лиш неба
      Жовто-синього неба - без грат,
      Де свободи одвічна потреба
      Найсвятіші життя забира.

      Не прохаю нічого. О часе,
      Дай свічею горіть між сердець
      Щоби сяйво величне Тараса
      Трохи збільшив і мій промінець.

      Не прохаю нічого. Надію
      Хай на краще цей світ не втрача.
      Хай для нього Майданно зоріє
      Волелюбна Вкраїни свіча!

      9.03.7522 р. (Від Трипілля) (2014)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    172. * * *
      Знову хтось по карті пальцем водить,
      Знову од природи кусень «з`їв».
      Зменшується просторінь свободи –
      Шкіра мов шагренева гаїв.

      Я молюся і ридають очі,
      Підіймаю руки догори…
      А мені у відповідь регочуть
      Ревищем пекельним трактори.

      Ця крутня шанує тільки силу…
      Де ж це еко-воїни дібров?
      Щоби нечисть, як траву, косили?
      І свою не шкодували кров?!

      За усеньке золото Колхіди
      Не віддам зелени ці скарби!
      Може, першому піти в шахіди,
      Щоб постав народ мій… із юрби?!

      8.11. 7521 р. (Від Трипілля) (2013)




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    173. Мілі-циціо-нерка (бандитська пісня)
      Ах, яка ж там іде струнконога! -
      Із києчком гумовим в руці,
      Фіолетові форми небоги
      Милі ці, милі ці, милі ці!

      Милі ці… міліциціонерка!
      Грає усмішка там на лиці,
      Гляне в очі, немов у люстерко,
      І зведеться в зіницях приціл!

      ПРИСПІВ:

      Арештуй мене, міліцицюнько,
      І «браслети» на руки надінь.
      Хай озветься у камері лунко
      Дзвін шалений, що зветься «Дінь-дінь!»

      Я завдам тобі, мила, «роботку» -
      Серце в грудях так шпарко: «Йок-йок!»
      На твою міліцейську «пілотку»
      Вже піднявся бандитський «кийок»!

      Нападу я на тебе, як мамба,
      Ти «черемхою» бризнеш між брів…
      Вже я плачу, ось-ось мені амба,
      Від кохання я весь занімів.


      ПРИСПІВ:

      Арештуй мене, міліцицюнько,
      І «браслети» на руки надінь,
      Хай озветься у камері лунко
      Дзвін шалений, що зветься: «Дінь-дінь!».

      Наді мною ти вже – господиня –
      Я вдихаю «черемху» волось»,
      Колихаються груди, мов дині…
      Чи мені це наснилось, здалось?!

      Напад на міліциціонерку!
      І за спробу її «дінь-дінь-дінь»
      Запроторить Феміда уперта
      До сибірських мене володінь.

      ПРИСПІВ:

      Тож згадай мене, міліцицюнько,
      Між тюремних своїх володінь.
      Хай озветься у камері лунко
      Дзвін шалений, що зветься «дінь-дінь!»*

      13-17.06. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    174. Пізня осінь
      Голі віти, вітер безголосий,
      І обличчя саду вже старе.
      Гребінь загубила пізня осінь -
      Опадає листя із дерев.

      Голі віти щуляться, мов терни,
      Пройми усміхаються вікон.
      Сутінь насувається химерна,
      Випиває день, як молоко.

      Хмари аж підсвічені довкола,
      Рожевіють щоки у небес.
      Підлабузник — всюдисущий холод -
      Їх цілує, мов ласкавий пес.

      Темрява чорнющі силуети
      Поробила із дерев, кущів...
      І будинки з місяцем — дуетом -
      В небі засвітилися мерщій.

      23 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    175. В обіймах осені
      В обіймах осені купаюсь,
      Її щемливої краси.
      У тім багрянцевім розмаю -
      Дерев журливі голоси.

      Серед розсипаного злота
      Блука невидима Печаль,
      Міняє маски — ніжно-жовта...
      А он — багрянцева вуаль.

      Про щось шепочуть тихо віти,
      І плачуть листячком вони.
      Вплели багряну в коси квітку
      Вічнозеленої сосни.

      Хитає вітерець помалу,
      Повітря вентилює скрізь
      Берези світле опахало,
      Що поривається увись.

      І навіває щем уранці -
      Між осені тремких тенет -
      Самотній кущичок багрянцю,
      Мов неприкаяний поет.

      Від пут очищує гріховних,
      Нагадує минулий час
      Ясний язичницький жертовник,
      З Природою єднає нас.

      9 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    176. Печальні рубаї
      ***
      Знову тиша навколо скорботна, німа,
      Ані щастя у ній, ні відради нема.
      Чи здалося мені, що вмирає кохання?
      Чи за осінню просто приходить зима?

      ***
      О Боги, коротеньке життя це земне.
      Тож нехай у любові воно промайне.
      Якщо Ви на той світ заберете кохану,
      Я благаю, одразу візьміть і мене.

      ***
      О за що нас карає ця сварка, за що?
      Як же нам існувать, розійдемось якщо?
      Адже знаєм – життя вищий сенс – у коханні,
      І без нього у ньому ми - просто ніщо!

      ***
      О якби у житті цьому гарно велось,
      Щоб не тільки хотілось, а ще і моглось.
      Й перед смертю здійснилось останнє бажання:
      Щоби запах вдихати коханих волось.

      7-8 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Приречені любити
      Без тебе білий світ - пустий,
      Усе, що в ньому є - немиле.
      І буде зла рука вести
      Мене безжально до могили.

      В розлуці кожна мить - як ніч.
      О що під серцем жаско млоїть?
      Не йде і сон тоді до віч,
      Життя - плід забавки пустої.

      І ти мене, як манни ждеш,
      І сльози рониш у печалі.
      І горе вже не має меж.
      І як, не знаєш, жити далі.

      Отак затиснута стоїш
      Лабетами свого одчаю.
      І крик німий, неначе вірш,
      Неначе голос, що втрачаєш.

      І раптом - зустріч і жура -
      Як сніг, мерщій під сонцем тане.
      І світ біліє, наче рай,
      Як пестиш личенько кохане.

      Бо почуття зв'язала нить.
      І день, як ці слова - одвертий.
      Ми одне одного любить
      Приречені і після смерті!

      20 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. В апогеї почуттів
      Кохана, серцем тихо завесній,
      Чекає квітка на любові благо.
      Розкрийся, мов пелюсточка, мені,
      Сідає джмелик чарівний на пагін.

      І вже тремтить суцвіття молоде,
      Вібрує все, хмеліючи від ласки.
      І струм єством окриленим іде,
      І всесвіт повнить ароматом казки.

      І чашечка троянди воскреса,
      Нектаром божим сповнена по вінця.
      Снагою рожевіють небеса,
      Немов закоханих щасливі лиця.

      В моїх обіймай, люба, завмирай!
      Жага чуттів буяє до знемоги.
      Ярило-Сонце нам дарує рай –
      Ми сповнюєм найвищу волю Бога.

      То ж вознесімось просто в небеса,
      І хай ця зустріч буде не остання.
      Бо шлях увись - це розквіту краса,
      Устелена пелюстками кохання!

      20.04.7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Прощання з родовим гніздом
      Печаль немовби підкосила,
      І у душі моїй – содом.
      І вже дивитися несила,
      Коли руйнується гніздо.

      Усе, що надбане роками,
      Розвіюється на вітрах.
      Усе, що створене руками,
      Вже перетворюється в прах.

      Ніщо не вічне… В легкі* лози
      В невідворотності своїй
      Бездушний вріжеться бульдозер,
      Зруйнує замок милих мрій.

      Все, що світилося поету,
      Небес торкаючись ясних –
      Розсиплеться і кане в Лету,
      Гнилій байдужості – на сміх.

      Прости мене, мій замку любий,
      За тебе воював, як міг.
      Та час прийшов твоєї згуби…
      Прости за те, що не зберіг.

      Прощайте, серцю милі пущі,
      Для Вас я був, як рідний син.
      І сили брав од вас цілющі,
      І млів од вашої краси.

      Хай Вас Боги оберігають!
      Я тут шляхетності учивсь.
      І чар зазнав земного раю,
      Думками осягнувши вись.

      Моє ти царство творчих злетів,
      Мої окрилені слова!
      Я тут короною сонетів
      Цинічний світ цей дивував.

      Прощайте, гай і замок милий!
      Вже до дрібніших йду доріг…
      Мій розпач, крик мій, мов з могили –
      Він Вас для вічності зберіг!

      2 березня 7526 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    180. Ностальгія Фауста
      Осіння днина випита до дна,
      Лягли навколо тіні присмеркові,
      Лиш у саду, в любовному алькові
      Літає сміху голосна луна.

      Комусь вона, можливо, не до речі –
      Збива ліричну хвилю у душі…
      Ще хтось когось – дивуюся – смішить,
      Зневаживши осінню холоднечу.

      Густе гілля од сміху вже трясе,
      Якби висіли яблука, то впали б…
      Тут молодості й днини ще замало,
      Їй-Богу, їй за іграшки – усе!

      І ми колись також були такими,
      До ранку десь гарцюючи, без сну!
      І поклонялись Вакхові й вину.
      І радували нас холодні зими…

      Бо в жилах бурхала вогненна кров!
      Дахи зривала із голів, будівель!..
      А я тепер – підтоптаний і сивий,
      Життєва осінь в мій іде альков…

      Хтось мовить: та які твої ще роки!
      Не смієш вже і чарки… Болячки
      Стискають все сильніше кулачки…
      І сум, як день осінній цей, глибокий!

      23.07.7526 р. (Від Трипілля) (23.09.2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    181. * * *
      Купальський вечір холодом війнув
      І всю природу трохи запечалив…
      Лише далеку хмару осяйну
      Лишив світити усміхом опалу.

      А буйнотрав`я обійма навкруг
      В оцих місцях, красою осіянних.
      Ховається від ока сонця круг,
      У верболозі танучи рахманно.

      Свистить у гіллі невгамовний птах,
      Життя буянню мов співа осанну.
      І холод розтає у небесах,
      І у тепла обіймах ніжно тане!

      24.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    182. Я дихаю весною
      Нарешті я, нарешті я - в саду,
      Із чарівною бачуся сосною.
      Її верхів`я – наче у меду…
      Я дихаю, я дихаю весною.

      А сніг такий – неторканий іще!
      У нім стежину першу прокладаю.
      І на душі – такий солодкий щем,
      Неначе б то живу в земному раю.

      Неначе я злітаю в небеса,
      Усесвіту - обійми розкриваю.
      А навкруги – осонцена краса –
      Ось – від землі аж ген до небокраю.

      Повітря п`ю, немов нектар Богів –
      Таке хмільне і чисте – березневе.
      І груди набираються снаги…
      Стаю могутнім, наче сотня левів.

      Для миру силу цю б хотів оддать!
      Вбираю в себе я весняне диво.
      І відчуваю Божу благодать
      Стаю на мить насправді я щасливим…

      25.03. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    183. Повіяло зимою
      Вже сірі хмари небом водить,
      Дерева змахують крильми.
      Немає снігу, тільки подих
      Я відчуваю крижаний.

      На фоні неба – віти сині
      (Хтось гілку відчахнув, одтяв!)
      Здригаються у тріпотінні,
      І геть зіщулені, тремтять.

      Печаллю вкрита золотою
      Дорога, котрою іду.
      Уже повіяло зимою
      В напівзамерзлому саду.

      14. 11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    184. Сповідь перед священними гаями
      Природи чуєш тихий видих, вдих –
      Зійшла ти знову, Благодате Божа.
      Хіба тепер до сварок голосних,
      Як день сміється солов`ями кожен?!

      П`янкі обійми розкриває гай
      І вітер гілля майже не колише…
      Лежи собі, від щастя завмирай
      У пахощах розтьохканої «тиші».

      Квітує все, і хмарна верховіть
      Зливає з небом сонця позолоту.
      А трохи нижче – голосне «віть-віть!» -
      Аж листя загойдалося достоту.

      І щоки ніжить лагідна трава,
      Ще комарів – цілунки несміливі.
      І зелень буйна, свіжістю жива
      Пронизує мій погляд, наче диво.

      …Я сповідаюсь у натхненну мить
      Отут, перед священними гаями –
      Не хочу більше лаятись – простіть,
      Кого періщив слова нагаями,

      Кого образив і кого кольнув,
      Про світлу Музу темного наплів я.
      Тепер обняти можу лиш Весну,
      В самотині ридать од безголів`я.

      Поет – Природи мов би син чи зять,
      Злітає в небо крізь пекельні кола -
      Любов, красу і світло щоб узять
      І розливати в слові їх довкола!

      18.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    185. Шоханий бабай (дитяча страшилка для здитинілого поета)
      Хто той дідько бородатий –
      Спробуй. Упізнай!
      Віршів пише він багато –
      Шоханий бабай.

      Не ходи писати вірші
      У зелений гай.
      Там тебе чатує в тиші –
      Шоханий бабай.

      При війну пиши, дурило,
      Лірику кидай.
      Бо тобі намилить рило
      Шоханий бабай.

      Не вдавай неандертальця,
      Лиш Христа пізнай.
      Бо «з любов`ю» дасть по… пальцях
      Шоханий бабай.

      Ти тримай в руці синицю,
      Журавля кидай.
      Бо вночі тобі присниться
      Шоханий бабай.

      Геть, бусляко, із «ПееМу»,
      У труну лягай.
      Бо навчить писать поему
      Шоханий бабай.

      5.05.7525 р. (2017)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Ода вишиванці (пісня)
      Одягну я тебе на світанку,
      Наче світла у душу ввіллю.
      Українська моя вишиванко,
      Я тебе до безтями люблю.

      На тобі, чарівна одяганко,
      Знаки світлих і сонячних врун,
      Щоб торкалася ти, вишиванко,
      У душі найтаємніших струн.

      В сяйві ніжнім поблідне й шляхтянки
      Дорогий, найсучасніший стрій.
      Сама Леля тебе, вишиванко,
      Прикрашала квітками із мрій.

      Не архаїка ти, що як бранка,
      У музеї забута висить.
      Вічна модо моя, вишиванко,
      Я щодня тебе прагну носить.

      Крізь пітьму лихоліть, до останку,
      Я твій образ у серці беріг,
      О квітуча моя вишиванко.
      Ти народу мого оберіг.

      Як тебе одягну іще зранку
      Цілий день омина мене зло,
      Ти вкраїнців усіх, вишиванко,
      Під божествене тулиш крило.


      1999 – 2000 р. Київ – 30 VІ 2002 р.
      Конча Озерна, Велесів гай.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    187. Реквієм кохання (пісня)
      Туман у Києві. Туман
      Вип`ячує безкровні губи.
      Ніде і просвітку нема,
      Бо ти мене вже не полюбиш.

      Красою квітчана, ясна,
      Заграє у небесні труби,
      Прийде на пагорби весна,
      Та ти мене вже не полюбиш.

      Перо крізь пальці вислиза,
      Сумних, веселих згадок суміш…
      Бринить непрохана сльоза –
      Мене ти більше не полюбиш…

      Війна, війна, о небеса
      Жбурніть мене у вир погуби…
      Бо що – життя, його краса?!
      Як ти, як ти мене не любиш…

      4.03. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    188. Вічне диво
      Закоханого серця вічне диво –
      Зростив тобі вже цілий гай пісень.
      У ти у нім стоїш така вродлива,
      Мов літній світлий прохолодний день.

      На «нон легато» білочка рухливо
      Промчить і знов гілки – анітелень.
      Тоді на «форте» птаство гомінливе
      Зірветься феєрверками натхнень.

      Чудові звуки. Ну і що із того?
      Чи варто з них вінки тобі плести?
      Аби пробить стіну сліпецтва твого,

      І докричатися до глухоти?!
      В любов, як на Голгофу, ця дорога…
      Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    189. Бурштинова сльоза
      Нам не судилось бути разом.
      У рай повернення не жди.
      Образ глибокі метастази
      Кохання вбили назавжди.

      Така сумна пора відчужень,
      Ця осінь жовтий лист зімне.
      Ти в далеч дивишся байдуже -
      Не хочеш бачити мене.

      Обоє ми - тонкі натури,
      Де тонко – рветься, - каже Бог.
      Слова, нестерпні, як тортури,
      В серця ужалили обох.

      Здригнулось небо сполотніле…
      «Прощайтеся!» - нам грім сказав.
      На жовтім листі затремтіла
      Дощу бурштинова сльоза…

      4.03.7523 р. (2015)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    190. Хлопчик без кохання (літературна пародія)
      Мила, я у горі –
      Не даєш кохати.
      В мене скоро корінь
      Буде усихати.

      Можна жити як же
      Та й без дотикання?
      Зморщиться і зблякне
      Хлопчик без кохання.

      З шафи ти дістанеш
      Джмелик-імітатор,
      Будеш, як десантник
      В небі ти літати.

      Ну а я, скажи-но,
      Що собі накою?
      Буду без дружини
      Жити із рукою?!

      Ну не будь важка ти,
      Все почнім спочатку.
      Хочу натискати
      Я на персах цятки.

      Будеш, як у Бога,
      Мать собі свободу.
      Я навчився довго
      Риску не підводить.

      Не віддай же змію
      Ти мого цілунку,
      Поки я ще вмію
      Потрапляти в лунку.

      26-27. 01.7522 р. (Від Трипілля) (2015)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    191. Українська незабудка (пісня)
      Знов гойдаються віти сумні,
      Коси рвуть на собі верболози.
      Ця любов не судилась мені –
      Тільки щем, тільки біль, тільки сльози.

      Навесні я приходжу у гай,
      Там берізка, мов сяєво Боже,
      Мила, добра, душі дорога,
      І на тебе так світлістю схожа.

      ПРИСПІВ:

      Українська берізко моя,
      Яснозора з краплинами смутку.
      Огорну тебе ніжністю я,
      Ти – кохання мого незабудка.

      Розвели нас далекі світи,
      Сині гори й моря неозорі,
      Тільки усміхом, люба, світи,
      Як у темряві – місяць і зорі.

      Бо любов, як зоря – не згора,
      Я у серці нести її мушу.
      Твоя рідна берізка – сестра
      Сяйвом-спогадом вигріє душу.

      ПРИСПІВ:

      Українська берізко моя,
      Яснозора з краплинами смутку.
      Огорну тебе ніжністю я,
      Ти – кохання мого незабудка.*

      13.05.7521 р. (Від Трипілля) (2013)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. * * *
      Вже скоро осінь гомінка
      Розпушить хмари білопері
      І музи виведе рука
      Рядки печальні на папері.

      Із хмар, як спогад по тобі,
      Кохане вирине обличчя.
      І у захмеленій журбі
      Сльозу непрохану покличе.

      І заридає враз гроза,
      Мої усі потопить мрії…
      І листя світла бірюза
      Від розпачу зазолотіє.

      29.07.7521 р. (Від Трипілля) (2013)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. * * *
      Я не підводжу під коханням риску,
      Бо не підстрелений мисливцем лось,
      Моя смачна дюшеско й барбариско,
      Воно у нас лиш тільки почалось.

      Воно в нас, мила, тільки-но з колиски,
      На ноженята неміцні звелось
      Й агукає пародії, мов зблиски,
      І віршики ліричні в`є з волось.

      Воно таке, як щастя у віночку,
      Немов у вишиванці – карапуз,
      Не знаю тільки – син воно чи дочка

      І чи рушник воно ачи гарбуз…
      Це – музика з конвалії дзвіночка,
      Сяйне наслання від небесних муз.

      31.07. – 4.08. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. В гущавині гаю
      Язичницькі місця. Тут тінь Перуна -
      У кожнім дереві і хвильній грі,
      Де славили Богів сріблясті струни
      Волхвів прадавніх - віщих кобзарів.

      І письмена святі - магічні руни
      Різьбилися на зброї і корі,
      Де час, неначе вічності дарунок
      Над озером, як ті дуби старі.

      І не підходь, нуворишу зміючий,
      З мільйонами для руйнувань сюди,
      Бо блискавка раптово в тебе влучить...

      Лиш духом чистий стань біля води,
      Й побожно ринь в глибини ці співучі,
      Й очистися од скверни назавжди.

      11.04.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. * * *
      Замерзле озеро гуде,
      В нім глухо тужаться глибини.
      І лід зміцнілий де-не-де
      Батіжно цвьохкає з льодини.

      Лінивий вітер знехотя
      Повільно віє понад пляжем,
      Немов філософ про життя
      Думки свої поважно в`яже.

      Здається - вічність тут сама
      З тобою розмовляти хоче,
      І про майбутнє крадькома
      Нашіптує все щось пророче.


      Лютий 7516 р. (Від Трипілля) (2008)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Нетутешній щем
      Крадеться сутінь кішкою нечутно,
      Ковтає світло темна ненасить.
      У небесах поблідлих - як супутник -
      Печаль достигла вересня висить.

      З"являються химери нетутешні -
      Загуслий ліс ураз горою став.
      І вечір тихо розчепірив клешні,
      І сивину повітряну сота.

      А на околицях прозорих неба
      Спалахують і падають вогні.
      Щемить так серце думкою про тебе
      І плаче всесвіт зорями мені.

      19.09.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Упириця
      Ну коли од мене вже одчалиш,
      В неба океан полинеш ти?
      О, бурлацькая моя печале -
      Мов супутник вічний самоти.

      Упирице, що живе із горя,
      Сумом ти годуєшся моїм,
      Сліз моїх ковтнула ціле море…
      - Мов пиріг, журбу твою доїм,

      І піду до іншого сотати
      Соки із душі - щоб аж до дна… -
      Ось твоя улюблена цитата
      Й наслідок роботи – сивина.

      1.10.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Небесний знак
      Спохмурніло Богове чоло –
      Снігопадом небо легким дише,
      Вже свинцем його заволокло,
      Заляга в гаю епічна тиша.

      Тільки захід темним ще не став,
      Сяйвом теплим тихо-тихо мліє,
      Мов моєї милої вуста
      Світяться і ніжно рожевіють.

      Я збагну оцього знаку суть –
      Це од тебе вість, моя чаклунко,
      Родичі-лелеки принесуть
      З вирію повітряні цілунки.

      8.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Вогонь кохання (пісня)
      І
      А я б картини малював із тебе --
      У сукні голубій, над нею — німб.
      Так Сонечко-Дажбог цілує небо,
      І український прапор сяє в нім.

      На світ увесь — Тібет, Карпати, Анди
      Єство твоє ясніє золоте.
      Так пестощами променів лаванда
      Зворушена, розніжена цвіте.

      ПРИСПІВ:
      У горах-снах -- із вечора до рання,
      І цілий день яріють небеса --
      Горить вогонь лавандовий кохання,
      І живить наше щастя ця краса.
      ІІ
      У низині -- війна і люте горе
      Скрізь полум’ям пекельним розлилось.
      І вийшло з берегів криваве море...
      У чорній хустці — сивина волось!

      І в розпачі блідім життя німіє,
      І біль пече нам душі до основ...
      Та з попелу, немов Поета Мрія,
      Ізнову воскресає в нас любов.

      ПРИСПІВ:
      У горах снах -- із вечора до рання,
      І цілий день яріють небеса --
      Горить вогонь лавандовий кохання,
      І живить наше щастя ця краса.

      30 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    200. Симфонія кохання (вінок сонетів)
      І

      Воістину кохання незбориме,
      Нектар небесний і вино землі,
      Скуштуй хоч раз питво це невситиме,
      І хміль його не зникне взагалі.

      Іще з дитинства він тебе нестиме
      На півня і на лебедя крилі,
      Втикатиме в єство твоє раниме
      Щокроку по еротовій стрілі.

      У юності од безуму кохання
      Не станеться ледь самогубство раннє,
      Та з”явиться і щастя відчуття.

      Пройде з коханням молодість і зрілість
      І старості сумна зарозумілість,
      Воно мене веде усе життя.

      ІІ

      Воно мене веде усе життя,
      Немов шляхетна нитка Аріадни –
      Крізь лабіринт розпусти і гниття,
      Де навіть Богу важко буть порядним.

      В нім легше існувать з інстинктом стадним,
      Буть бараном тупим без почуття,
      Овечкам всим – худеньким і огрядним
      Себе пропонувати для злиття.

      І бичувать закоханість ганьбою
      І називать хворобою страшною,
      Хвалити СНІД під бісове виття...

      Та силу життєдайную любові
      Не витравлять, о ні, з моєї крові
      Минуле, сьогодення, майбуття.

      ІІІ

      Минуле, сьогодення, майбуття –
      Кохання це ріка щирока й сильна,
      Буруниться вона, мов божевільна,
      Бува спокійним плин її буття.

      Глибока, чиста, іноді повільна,
      Місцями ж повна бруду і сміття,
      Там швидшає її серцебиття –
      Знов очищатись прагне неухильно.

      Місця наймальовничіші навкруг –
      Ключі джерельні живлять річки вроду,
      І ліс, і гай, діброва, поле й луг...
      І все живе п”є чарівну цю воду.

      Моя кохання спрага невтолима,
      Усе ним наскрізь пройнято незримо.

      ІV

      Усе ним наскрізь пройнято незримо,
      Поезія це днів моїх усіх –
      Геть без кохання сірих і пустих,
      Як без думок цікавих – точні рими.

      Мов полум”ям невидимим, без диму,
      Душа займається, (натхнення міх
      Розширений до крайніх меж своїх!)
      Воно палахкотить, не знає стриму,

      І мовби вивергає, як вулкан
      Розжарену любовних віршів лаву.
      Байдуже, чи сяйнуть зірками слави,
      Чи забуття заллє їх океан,

      Лиш хай кохання в них завжди цвістиме,
      Вогонь це вічний серця, незгасимий.

      V

      Вогонь це вічний серця незгасимий,
      Не думай, мила, я не охолов,
      Це зимний вітер в душу стрімголов
      Завіями ввірвався крижаними.

      Збив полум”я, подумав, що зборов...
      Моє ж єство жаринами ясними
      Шалено знов роздмухало любов
      І довело – минущими є зими.

      Коханню не згоріть, не перетліти,
      І восени, хоч бабиним, а літом,
      Воно спалахує і спалює тертя...

      І вже весна красою ось чарує
      І щедрою рукою нам дарує
      Печаль і радість, самозабуття.



      Печаль і радість, самозабуття
      Звучать в душі, як музика прекрасна –
      Симфонія кохання – світла, ясна,
      Де двох сердець чуть ритм один биття.

      Та враз конфлікт. І весь мажор чуття
      У бурі пристрастей раптово гасне,
      І плачуть скрипки. Знову я нещасний
      Здається вже навік, без вороття.

      В глибокім, темнім озері мінору
      Там плава чорний лебідь – смуток мій,
      Він любить осені журливу пору...
      О туги диригенте, ну ж зумій

      Смичками викликати з небуття
      І сльози й розпач, муки й каяття.

      VІІ

      І сльози й розпач, муки й каяття,
      Ночей моїх невиспана тривога
      І від переживань тяжка знемога –
      Симфонії кохання відбиття.

      Вона звучить в душі, мов голос Бога,
      Пробуджує весни передчуття,
      Чарує флейта, мов співа дитя –
      Апофеоз життя мого земного.

      О щастя світла, неповторна мить,
      О як у грудях солодко щемить!
      Здається, світ пливе перед очима...

      Від поцілунку тілом струм пройшов,
      Я знаю, мила, що таке любов –
      Краса буття безмежна, незглибима.

      VІІІ

      Краса буття безмежна, незглибима
      У хмарці золотій знайшовши схов,
      Сплелися в леті двоє тіл, немов
      Потужні крила чують за плечима.

      І розчинившись, невагомі знов,
      Відчули радість, в грудях невмістиму
      В раю ми побували за дверима –
      Найбільша насолода це – любов.

      Та прозвучала вже найвища нота
      Божественної музики Ерота.
      Минулась ти, відрадо... В дні сумні

      Лиш вороння під вікнами кричало,
      Кохання спогад залишивсь мені,
      В житті від нього втіхи мав я мало.

      ІХ

      В житті від нього втіхи мав я мало,
      Все розпач мою душу мордував.
      Я данину печалі віддавав,
      Коли взаємності так бракувало.

      В поля, в луги на сповідь утікав –
      Послухати березові хорали,
      Мене вони з природою вінчали,
      І там, на грудях дуба я ридав.

      Втішав мене він, мов малу дитину,
      І басом Гмирі соло своє вів,
      Про те, як покохав козак дівчину,
      Та іншому її Бог присудив.

      Об землю лихом вдарив той козак –
      Напевне доля вирішила так.

      Х

      Напевне доля вирішила так:
      Щоб споглядав я більше – довгі вії,
      Чарівні очі, посмішки живії,
      І соромливо завмирав, дивак.

      “Не умлівай, а переходь до дії!” –
      Мені хтось радив з друзів-гультіпак...
      Підносив понадзвуковий літак
      Усе мене увись на крилах мрії.

      І там під арфу золоту Еол
      Співав про твою вроду досконалу,
      Ти мов зійшла на зоряний престол

      В божественному сяйві ідеалу
      Щоб недосяжним був твій ореол,
      Щоб доки жив, душа моя страждала.

      ХІ

      Щоб доки жив, душа моя страждала,
      На очі насувала чорна мла...
      Ти знов до мене, мила, не прийшла,
      Й надії квітка ледве не зів”яла.

      О скільки вже ударів завдавала
      Мені у серце та недоля зла,
      Труною мов на груди налягла
      І в потойбіччя двері відчиняла.

      Я мов у лід холодний вмерз.
      Та раптом – у поезії воскрес,
      Вона мертвотну кригу розтопила.

      То сонцеликий Бог мені дав знак,
      І знов душа нектар любові пила,
      На хвильку лиш відчула щастя смак.

      ХІІ

      На хвильку лиш відчула щастя смак,
      А мріялось, ми – як в гаю два дуба –
      Навік зрослися стовбурами, люба,
      І все життя раюєм... Та однак

      Минає швидко мить солодка злюбу
      І знову я – самотній, одинак,
      Зітхаю, мов закоханий юнак,
      Безтямне щось мої шепочуть губи.

      Вже зазирає темрява до віч,
      Розлуки заляга полярна ніч
      І місяці собою накриває...

      Явись, як сонце, з мороків і мряк,
      Я вистраждану радість оспіваю,
      І пережите, зболене відтак.

      ХІІІ

      І пережите, зболене відтак
      Щомиті в серці у моїм нуртує,
      То кров моя розбурхана вирує,
      Уяви швидко крутиться вітряк –

      Перемолоти враження мастак,
      Із них бо хліб поезії спечу я,
      Як Бог мене усе благий почує,
      І дасть зерно, полову звіє, брак,

      ,
      Благословить щоденні слова муки,
      Коли, аж шаленіючи з розпуки,
      Ці вірші – плід любові – міг зродить,

      Коли душа хоч творче щастя мала
      І щоб життя у горі не втопить –
      На лірику сумну переплавляла.

      ХІV

      На лірику сумну переплавляла
      Кипляче золото чуттів моїх...
      Любове, чим – чи низкою утіх,
      Чи мукою життя мойого стала?

      Не раз крутила мною ти і грала,
      І після розпачу приходив сміх.
      І чистота свята була, був гріх,
      Між них усе душа балансувала.

      Й на терезах і нині тих стоїть,
      Й хитатиметься довго ще між ними...
      Сльоза, немов тонка струна, бринить –

      Ридає серце віршами живими,
      Його не полишає ні на мить
      Воістину кохання незбориме.

      МАГІСТРАЛ

      ХV

      Воістину кохання незбориме,
      Воно мене веде усе життя,
      Минуле, сьогодення, майбуття –
      Усе ним наскрізь пройняте незримо.

      Вогонь це вічний серця, незгасимий,
      Печаль і радість, самозабуття,
      І сльози й розпач, муки й каяття,
      Краса буття безмежна, незглибима.

      В житті від нього втіхи мав я мало,
      Напевне доля вирішила так –
      Щоб доки жив – душа моя страждала,

      На хвильку лиш відчула щастя смак
      І пережите, зболене відтак
      На лірику сумну переплавляла.

      7503-7504 рр. (від Трипілля) (1997-1998)





      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Арія березневого кота з опери
      Пам"ятаю, ніч була холодна,
      Місяць хмарі грітись ліз в рукав,
      І вікно вже не світилось жодне,
      Бо тихенько й ніжно муркотав.

      Не скажу тобі, кохана, "Мяу!"
      Це не личить весняній красі,
      Лиш коли звучить потужне: "ВАУ!"-
      Вікна відкриваються усі.

      Пісня ця моя бентегу плодить,
      Я співав до самозабуття...
      "Господи! Ну хто це так заводить?!
      Певно нам підкинули дитя!"

      Господиня вибіжить в тривозі,
      І впаде у шоці раптом ниць:
      Світять їй в закоханій знемозі
      Пари дві палаючих зіниць.

      Не назвеш ти спів мій більше кволим!
      Хай там згадує чиюсь хтось "мать".
      Я умію "жечь сердца глаголом",
      І вночі з постелі підіймать.

      На інавгурації що скоїв -
      Я їм "Мурку" так промуркотів,
      Що і президент наш Янукович
      Сексом позайматись захотів.

      Розпусти хвоста, моя ти крале,
      І об мене шубкою потрись,
      Про твою я вроду досконалу
      Піснею тривожитиму вись.

      Тож почнімо ми весняні гони,
      Ти - втікай, я ж буду доганять!
      Хай коти із різних регіонів
      Хором "ВАУ!" також закричать!

      28 лютого 7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Чужий світ (літературна пародія)
      Коли зроблюся я бульбульцем
      Назло своїй кебеті,
      Я почуваюся прибульцем -
      Не на своїй планеті.

      Коли тону я у горілці,
      (Не до вина естетів!)
      Я завжди не в своїй тарілці,
      Не на своїм бенкеті.

      Коли ж ковтну одеколону -
      Кляну усіх піїтів,
      Я просто голуба ворона
      У їхньому прасвіті.

      Між них стає мені все гірше -
      Не відчуваю злету,
      Усі нормальні пишуть вірші,
      А я пишу сонети.

      Коли ж я вранці охолоню -
      Вернусь на землю жити.
      І чую голос мами: "Тоню!
      Не треба більше пити.

      17.10.7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Туга (романс)
      До тебе знов думкою лину,
      Розлукою змучений я,
      Згадай же, ну хоч на хвилину
      Про мене, кохана моя.

      Голівку схили у задумі
      Й ласкавих думок мені шли,
      Щоб квітами ніжними суму
      Вони в моїм серці зійшли.

      Голубкою хай затуркоче
      Надіслана ласка хоч мить,
      І серце моє затріпоче,
      І солодко так защемить.

      І радість у душу наплине,
      Мов пісня весела й дзвінка...
      О щастя сяйлива хвилино,
      Чому ти коротка така?!

      7506 (від Трипілля) (1998)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Тління
      Мій поїзд у рай спішив,
      І напоровся на скелю...
      Згасло кохання в душі,
      Як світло в кінці тунелю.

      Поїзд поезії мчав,
      Тягнув, як вагони, строфи,
      Пашів любов"ю в очах -
      До станції Катастрофи.

      Я залишився живий,
      Немов з чийогось веління:
      Тепер не гори - жеврій,
      У серці і тілі - тління.

      У потойбіччя тунель
      Рве душу з тіла - в поліття...
      Бо тут - хоч у око стрель -
      Життя, як нічні жахіття.

      5.05.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Буря
      Із криком захвату в устах,
      Між хвиль звиваючися змієм,
      Ти сам возносишся, мов птах,
      Над риком гордої стихії.

      І люто трощать хвилі твердь,
      Од скель відламують каміння,
      Немов несуть когось у смерть,
      У потойбіччя безгоміння.

      Солоним брудом вітрюган
      Вривається бентежно в груди,
      Переростає в ураган,
      І берег залишають люди.

      Лише один, як те маля,
      Шука в стихії свого злету.
      Бо саме буря окриля
      Дух бунтівливого поета.


      23-24. 07. 7518 р. (Від Трипілля) (2010)

      Феодосія.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. лю - БИТИ літературна пародія у відповідь на пародію)
      Для того існують, мій любий, "Майстерні",
      Щоб псевдолюбов"ю Вас не замело.
      Щоб вірші невдалі косити, як терня,
      Щоб в душу отрутою нам не вросло.

      Отямтесь, мій милий, від псевдонаркозу,
      Любов всепрощення - то курам на сміх,
      І над унітазом "займаючи позу",
      Спустіте, будь ласка, туди Ваш цей гріх.

      Вимогливим має поет буть до себе,
      Відточувать завше повинен свій хист.
      Якщо ж він Нарцис, в цім не бачить потреби,
      Приходить в процес виховний пародист.

      Приходить, до правди любов"ю зігрітий,
      Пухлини-плювки видаляє він, бач,
      Нехлюя-поета він мусить лю-БИТИ,
      Щоб в нього колись закохався читач!

      3.10.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Фатум коми (літературна пародія)
      Так нарекли мене – Світлана Лу,
      Не грецька, українська я Цірцея,
      І виникла у мене раз ідея -
      Ловити хлопців гарних в кабалу.

      І стала брати карти я до рук,
      Й на гущі кави ворожила вволю…
      В тенета залетіли: Кучерук,
      І Комаров, і Черняхівський Толя...

      Але мене не вдовольняло це,
      Бо то – літературні все синиці,
      Ну ж спробую поставити сильце
      Уже для більш поважнішої птиці.

      Варила сильне зілля, о-ля-ля,
      І привертала словом знову й знову.
      І Василя впіймала – Кузанову!!!
      Але хотілось ще і журавля.

      І ось і він упійманий стоїть,
      Припнутий мотузочком до криниці,
      В неволі хай живе чи відпустить –
      Мордують все думки святі і ниці.

      Я приточила – того до овець,
      А іншого – уже й либонь до птиці,
      В гарему уривається терпець –
      До кого ж хіть проснеться в чарівниці?

      Хотіла доньку мать од журавля,
      Але зазнала враз гіркої долі.
      Забула я, що він, чорт, о-ля-ля!
      Не плодиться (козак ти бач!) в неволі.

      І знову у душі моїй зима,
      І не позаздрю більше я – нікому,
      Не відала я, де поставить кому,
      Ледь в кому не потрапила сама.

      Не буду брать в неволю взагалі…
      Про це – майбутні вірші та есеї,
      Бо сняться все Цірцеї – Одіссеї,
      А Лу Світлані – небо й журавлі.

      20.12.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. * * * (рубаї)
      Який солодкий цей любові звих,
      Життя - у мріях, віршах осяйних,
      Взаємність там я виплекав і щастя
      І байдуже, що милій чхать на них.

      1.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. * * *
      Ген пестить листячко зелене
      Спокійним подихом вітрець,
      Озерні хвильки, мов спортсмени,
      Біжать, хто швидше, навпростець.

      І в напівтиші цій глибокій
      На злагіднілих берегах
      Епічний філософський спокій,
      Немов фундамент, заляга.

      Думки зринають в сивій пущі:
      В душі святе лиш зберігай,
      Всі пристрасті земні – минущі –
      Вустами Бога шепче гай.

      І в небо істина злітає,
      Неначе білі голуби:
      Лиш на природі починаю
      Я знов життя, цей світ любить.

      10.10. 7518 р. (Від Трипілля) (2010).



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Зустріч з Велесом
      Усміхнувшись із-під брів кошлатих,
      Бог мене ласкаво привітав,
      Сизий бриль із хмарок шаруватих
      Над зеленим обрієм підняв.

      Коли знову на чоло високе
      Верхній край бриля його впаде,
      То до гаю неквапливим кроком
      Літній дядько-вечір надійде.

      7510 р. (від Трипілля), (2002)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Спрага кохання
      Знову віти тремтять на вітрах,
      І магнолія ніжна квітує.
      В чарівливих духмяних садах
      Я тебе цілував, дорогую.

      Шлях ішов крізь печалі німі,
      І пронизливий холод завії.
      Тихий голос шептав: - обійми,
      Поцілунком ти смуток розвієш.

      Я так спрагло до уст припадав,
      І не вірив: здійснилися мрії!
      Усміхалась весна молода,
      Як увесь трепетав і леліяв.

      І від пристрасних дотиків тих
      Розкривались уста, як бутони!
      Навіть легіт у травах затих --
      Ми у шалі солодкому тонем!

      Ця велика любов — на межі!
      Не уб’ють її війни суворі.
      Боже милий, як хочеться жить,
      І у щастя купатися морі!!!

      28 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    212. Лікарня природи
      Краю мій обітований,
      Ви - пресвітлії гаї,
      Я до вас прийшов, кохані,
      Рани гоїти свої.

      Тихо голову схилити
      Другу-дубу на плече,
      Хай мені тієї ж миті
      Сила в серце потече.

      Трепетно пташиним співом
      Верховіття привіта,
      І огорне днем щасливим
      Твого духу чистота.

      Стріну тут свою зорю я,
      Мов провісницю весни,
      Їй троянду подарує
      Захід сонця вогняний.

      І печаль мою поборе
      Світлість божая твоя,
      Втихне біль і зникне горе –
      Знов здоровий духом я.

      11.12. 7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Смерть з любові (вінок сонетів)
      І
      Не буде в нас кохання із тобою,
      Бо іншій зовсім відданий навік,
      Я добрий сім”янин і чоловік,
      Не вкрию більш себе гріха ганьбою.

      І кожен раз готуюся до бою
      Із чарами принадливих повік,
      Очей великих і рум”яних щік,
      І поглядів спокусливою грою.

      Від їхніх стріл себе обороню,
      Ти не проб”єш байдужості броню,
      Та хоч краса у штурмі навісному

      Штурмує бастіони звідусіль,
      Не видам слабину свою нікому,
      А лиш у віршах - мовчазний мій біль.

      ІІ

      А лиш у віршах - мовчазний мій біль,
      Моя таємна пристрасть процвітає,
      Оця сліпа закоханість витає,
      Немов мара диявольських свавіль.

      Парісе, хіть блудливу пересиль,
      Тобі народ осанну заспіває,
      І Троя незруйнована засяє
      Від праведних, святих твоїх зусиль.

      Але, безвольний, ти програв двобій.
      І все життя не маєш супокою,
      Бо подолав тебе спокусник-змій...

      А я борюся ще, немов за Трою,
      Таємні муки і свій жаль тяжкий
      Тобі і людям виллю із журбою.

      ІІІ

      Тобі і людям виллю із журбою
      Німу печаль. Бува в самотині
      Мене зненацька видива хмільні
      Обгорнуть сатанинською імлою...

      І душу й тіло збуджують собою,
      Так, наче наяву, не в напівсні,
      Лише удвох, шалені, навісні,
      Своє кохання творимо весною.

      Цілую найсолодші я вуста,
      Рука кохане тіло пригорта...
      Але в житті ніколи не спізнаю

      Оцих моїх примарних божевіль,
      Хай зрідка хоч уяву сповиває,
      Ах, мріє золота моя, цей хміль.


      ІУ

      Ах, мріє золота моя, цей хміль
      У голові, в уяві, в серці бродить,
      Усе на манівці мене заводить
      У темні хащі геть від світлих піль.

      Де очманілий від чаклунських зіль,
      Уярмлений нечистій силі годить,
      Його поволі відьма з світу зводить
      І чисту душу покриває цвіль.

      Але ж любов – це щастя, не хвороба,
      Це мого серця золота оздоба,
      І світла, божа радість у раю,

      Єлей святий, душі ним рани гою,
      До дна у мріях спрагло чашу п”ю
      Любовного солодкого напою.


      У

      Любовного солодкого напою
      Не пити нам, я знаю, що кажу,
      Між нами Бог невидиму межу
      Давно провів суворою рукою.

      Кордон до неба виріс цей стіною,
      Вздовж неї я роками вже ходжу
      І щоб вона розпалась, ворожу,
      Та марний труд, хоч бийся головою.

      Це – чистоти моєї вартовий,
      Яка ж вона нудна, хоч вовком вий.
      Як іноді із нею важко жити,

      Коли сумних накотить в душу хвиль
      Любовний вал, і хоче в них втопити,
      Цілує так смертельно, наче джміль.

      УІ

      Цілує так смертельно, наче джміль,
      Краса твоя, потужні біоструми
      Пронизують наскрізь мене, всі думи
      Тобою тільки сповнені всуціль.

      Еротова стріла пробила ціль,
      І серце надрива стражданням, сумом,
      Жорстоким болем і всевладним глумом,
      Але її не витягти звідтіль.

      Інакше – небуття мертвотний спокій...
      Та все ж радію долі тій жорстокій –
      Лише з любов”ю варто в світі жить

      Хай із такою, більш на смак гіркою,
      Та хтось душевні рани так ятрить
      Із лютою ненавистю й злобою.


      УІІ

      Із лютою ненавистю й злобою
      На мене важить клятий Сатана,
      Ним думка рухає лише одна –
      Як допекти підступністю лихою.
      ,
      А мо дружить із силою страшною?
      (Чи це наш ворог, то іще хто-зна?!)
      Продать їй душу і тоді вона
      Навік тебе з”єднає ізо мною?!

      Чи ж не лукавий нас штовха на гріх?!
      Роздертий болем протиріч моїх,
      Я – на розпутті, йти куди – не знаю,

      Як вершник зранений, бреду бо-зна звідкіль...
      Ну а диявол? Він завжди чигає –
      Коня кусає, сипле в рани сіль.


      УІІІ

      Коня кусає, сипле в рани сіль,
      Іще й тихцем попругу підрізає,
      І вершник непомітно так сповзає
      В болото зради, у розпусти гниль.

      У безхребетний почуттів кисіль,
      Що мужеської твердості не знає...
      Оця безвольність душу роз”їдає
      Отак, як їсть, бува, одежу міль.

      Чи Бог мене всесильний порятує?
      (Він – вірності могутній адвокат!)
      Хай коло мого серця повартує,

      Бо ж Сатана, як електричний скат,
      Шпига його і болем (не жартую!),
      Уперто так натоптує, мов кат.


      ІХ

      Уперто так натоптує, мов кат,
      Не втомлюється, клятий, мордувати,
      А серце не відмовиться кохати...
      Чи взяти в когось інше напрокат?

      Чи виготовить вдалий дублікат,
      Щоб міг ним розум вільно керувати
      Й програму грішну звідти вилучати –
      Лиш забажай – все зробить автомат.

      Та душу я живу не вб”ю нізащо,
      Розтяв її очей твоїх булат,
      Хай кровоточить віршами, пропаща,

      Таємній пристрасті вже чорт, мов брат,
      Дорогу в пекло мостить якнайкраще,
      Знущанням муки збільшує стократ.

      Х

      Знущанням муки збільшує стократ,
      Бо ж дивлячись у світлі твої очі,
      Хто ж стримуватись, ну, скажи, захоче,
      Чуттів потокам ставить сто загат...

      Здається, що зламать залізо грат
      Змогла б ця сила легко і охоче,
      Коли вулкан кохання заклекоче –
      Він пута рве, як дитинча – цукат.

      Ілюзії. Вже совість, як вудила,
      Порив мій – стати дибки – присадила,
      Обставин несприятливих аркан

      Затиснув горло цупко, мов лещата,
      Стікаю кров”ю від сердечних ран
      І вже себе готую я до страти.


      ХІ


      І вже себе готую я до страти.
      Бо нащо жить, коли не буть твоїм,
      Як досі не молився духам злим,
      То нині пізно їх уже благати.

      Чи схоче Бог оте благословляти,
      Чого бажаю всим єством своїм,
      І потурати пристрастям таким?!
      За це він може тільки покарати.

      - Ні, кажуть, - ти покайся, і простить,
      І будеш далі тайкома грішить,
      Аби не забувався про спокуту...

      Так відьми шепчуть, та не вірю їм,
      Не каюся, люблю, мов п”ю отруту,
      На плаху йду із усміхом ясним.

      ХІІ

      На плаху йду із усміхом ясним –
      У Сатани відточена сокира,
      І ненависть його відверта й щира –
      Вкоротить віку помахом одним.

      Він жде, що все ж покаюсь перед ним!
      Та не візьму такого за кумира –
      Не звик собі міняти командира –
      Хай здамся в прямоті оцій дурним.

      Для тебе жив, о дочко неба й пекла,
      Тобі – уся любов моя запекла...
      Не зміг я Богу й Чорту стать своїм,

      Тому й кохану не здобув і втратив,
      І не зумів кохання подолати,
      І умираю з іменем твоїм.

      ХІІІ


      І умираю з іменем твоїм,
      Щаслива будь, моя солодка мріє,
      Мій до останку дух тебе леліє
      Скупої ласки поглядом живим.


      Коли в очах спалахував інтим
      Й рука стискала руку... Душу гріє
      Видіння те і знову серце мліє,
      І спиниться хай з відчуттям оцим.

      Кохання безум відігнати мав я
      На доли й гори, лужне різнотрав”я
      І знов здоров”ям сповнитися міг...

      Та за гріхи все ж зазнаю розплати,
      З іменням любим і на плаху ліг,
      Його вуста устигли прошептати.


      ХІУ


      Його вуста устигли прошептати...
      Для циніка – безглуздий мій кінець.
      Любов у мріях – та нехай їй грець –
      Чи варт цим жить і через це вмирати?!

      Вже краще спокусить тебе і мати,
      У любощах пізнать жадань вінець,
      Сказать собі самому: “Молодець!”
      А потім іншу в “сіті” упіймати.

      Та зрадником не став я – ось в чім річ,
      І цим сумління власне заспокою,
      Й без милої життя – мертвотна ніч,

      Суцільна мука для душі живої.
      Здушив смертельний зашморг протиріч –
      Не буде в нас кохання із тобою.


      ХУ

      МАГІСТРАЛ

      Не буде в нас кохання із тобою,
      А лиш у віршах мовчазний мій біль
      Тобі і людям виллю із журбою...
      Ах, мріє золота моя, цей хміль

      Любовного солодкого напою
      Цілує так смертельно, наче джміль
      Із лютою ненавистю й злобою
      Коня кусає, сипле в рани сіль,

      Уперто так натоптує, мов кат,
      Знущанням муки збільшує стократ.
      І вже себе готую я до страти,

      На плаху йду із усміхом ясним
      І умираю з іменем твоїм –
      Його вуста устигли прошептати.

      Квітень 7505 (Від Трипілля) (1997) – січень 7506 (1998) р.














      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. Видива природи і уяви
      Зі мною тут - мої Боги,
      Моя містерія і казка,
      Природи ласка навкруги,
      Щасливий спів мойого птаства.

      В озернім сяєві тепла
      Позує качечка на плесі,
      Мов спеціально припливла –
      Весняних зірка фотосесій.

      З царівною-весною вдвох
      Свої встановлюєм закони,
      Нам дуба оксамитний мох –
      Немов на трон – м"яка попона.

      Зелені пагони трави –
      Мов лагідні списи природи…
      - Торішнє листя вістрям рви, -
      Шепочуть між собою гордо.

      Напівпохмурі небеса
      Хапливо смокчуть манну хмарну,
      Що родить дощ і нависа
      На землю маревом туману.

      17.04. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Санаторій людства
      Знов за тиждень од міста я хворий,
      І набравшись бацил і біди,
      Чимскоріш чимчикую сюди,
      У природній оцей санаторій.

      Де я згадую знов, що людина,
      І блука моя тінь навмання,
      І погане усе розчиня
      Превеселая тиша пташина.

      І на тихім природи осонні –
      Щоби ніжність свою відшукав –
      Сяде зяблик мені на рукав,
      Тихо ластяться гривами коні.

      Як лікуєш ти душу уміло!
      Дай тих ліків, природо, усім.
      Вознеси у духовній красі,
      Щоб саме себе людство не вбило!

      9.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. * * *
      Хіба, скажи, тебе неволю?
      Лише терзаюсь крадькома…
      Я звик уже до цього болю,
      Де тільки тінь твоя німа

      Небесним сяйвом величавим
      Туманні розрізає сни –
      В моїй мальована уяві –
      Витає янголом ясним.

      І сяє сонечком – так зрідка,
      І пестить променем тепла…
      Кохання білая лебідко,
      Чом доленька не вберегла

      Тебе - єдиную – для мене,
      Лишивши спомини сумні
      На всім житті моїм стражденнім,
      Як білий саван у труні?!

      31.12.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

      Дажбогів гай, Конча Озерна.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Печальний вальс
      Віхола, віхола, віхола
      Все замела навкруги…
      Люба, куди ж ти поїхала
      І на які береги?

      Ваша величносте, сніжносте,
      Білим фарбуєте все.
      Леле моя, світла ніжносте,
      Де тебе вітер несе?

      Вальс із коханою жінкою
      Хто там танцює і де?
      Вже поцілунком-сніжинкою
      Ласка твоя не впаде.

      Вкриють мене, наче ватою,
      Інших сніжинок рої…
      Мов на щоках розтаватимуть
      Сльози розлуки мої.

      м. Київ, 31.01.7520 р. (Від Трипілля) (2013)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. А любов не питає
      А любов не питає, чи хочеш, чи ні
      Ти забути усе, що минуло,
      Наче попіл ожив – на папері сумні
      Виникають рядки – серце чуло

      Знов тріпоче, мов риба, що втрапила в сіть
      У надіях нових безупинно.
      Мрій дельфіни моїх, ці надії несіть,
      Хай нуртують кохання глибини.

      Пломінь серця мого зрівноважить вода
      Розумова й тримає в покорі.
      Закипає поверхня… Любов – це біда,
      Наче нафта, розлита у морі.

      25.11.7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. * * * (Із циклу "Морські акварелі)
      Все безперестанку
      Шуму чуть слова.
      Море – колисанку
      Берегу співа.

      Пестить, наче ненька,
      Все лице кругом.
      Ковдрочка біленька
      Укрива його.

      2. 08. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Ты - мне, я - тебе (литературная пародия)
      Моим всем полушариям и клеткам -
      Как эндорфинов мощная струя –
      Ты нужен мне, как жабам – «Риголетто»,*
      Как аисту – болотная змея.

      Я сделаю тебя своим музоном,
      Из ада в рай, как Данте, вознесу,
      Ты нужен мне, как президенту – зона,
      Как Гоголю – горбинка на носу.

      О вдохновляй меня ты каждым фибром,
      Люблю тебя, как Мекку – пилигрим,
      И я «порву» читателей верлибром,
      Как Римский папа проповедью – Рим.

      Люблю мечтать я о тебе в ротонде,
      Меж пальцев фокусируя свой стих,
      Ты нужен мне, как заяц – анаконде -
      Сжимать тебя в объятиях своих.

      Люблю тебе приятное я делать,
      Танцуя, извиваясь, менуэт…
      Ты нужен мне, мой милый, до предела,
      Как пародисту надобен поэт.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    221. Закон життя
      Напів-ясне, напівпохмуре,
      Це небо, як життя моє -
      То душать хмари-кучугури,
      То сонцесяйно так стає.

      То пестить лагідно проміння,
      То дощ годинами гуде,
      То влізе в душу чортовиння,
      То Божа благодать зійде.

      Розтягує, неначе вату,
      Всі хмари вітер гомінкий,
      В них буде туга загусати,
      Немов буття ковток гіркий.

      В них буде радість зацвітати
      І білі-білі баранці
      Розіб"ють чорні й волохаті
      Аж попелясті пасма ці.

      Без Чорта - Бога не існує,
      Хоч як тим небом не крути,
      Без горя й болю не відчуєш
      Всієї щастя повноти.

      7510 р. (2002)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    222. Смарагдовий рай*
      Печаль краси колон дорійських,
      Застигла велич кам"яна,
      Трав розмаїття – мирне військо,
      З одноманітністю війна…

      І ці ставів розкішні плеса,
      І водоспадів шум хмільний,
      І співи духів безтілесних
      У підземеллі, мов у сні.

      І Божі статуї величні,
      І таємничий гротів шум,
      Весіль усміхнені обличчя…
      Лети, уяво, розкошуй.

      Заходь в наскельную альтанку,
      В долину Кам"янки заглянь,
      І про звабливую гречанку
      Наслухайся оповідань.

      Це – рай земний. Зайди у нього,
      Залиш життєву каламуть,
      І сам – за пазухою в Бога
      Хоча б годиноньку побудь.

      23-24.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    223. Небесна фантасмагорія
      Я бачив дивовижні чари
      Під шумовиння літніх злив -
      Крізь дощ заусміхались хмари -
      І світлом сум перемогли.

      А потім сльози неба всохли,
      Їх синь суха заволокла.
      І обрій, трішечки промоклий,
      Вогнем казковим запалав.

      Небесне вогнище жевріло
      І плавивсь полум"яний сік.
      І Бог поволеньки, уміло
      У нім картоплю хмарну пік.

      28.08.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Міліциціонерка (бандитська пісня)
      Ах, яка ж там іде струнконога! -
      Із києчком гумовим в руці,
      Фіолетові форми небоги
      Милі ці, милі ці, милі ці!

      Милі ці… міліциціонерка!
      Грає усмішка там на лиці,
      Гляне в очі, немов у люстерко,
      І зведеться в зіницях приціл!

      ПРИСПІВ:

      Арештуй мене, міліцицюнько,
      І «браслети» на руки надінь.
      Хай озветься у камері лунко
      Дзвін шалений, що зветься «Дінь-дінь!»

      Я завдам тобі, мила, «роботку» -
      Серце в грудях так шпарко: «Йок-йок!»
      На твою міліцейську «пілотку»
      Вже піднявся бандитський «кийок»!

      Нападу я на тебе, як мамба,
      Ти «черемхою» бризнеш між брів…
      Вже я плачу, ось-ось мені амба,
      Від кохання я весь занімів.


      ПРИСПІВ:

      Арештуй мене, міліцицюнько,
      І «браслети» на руки надінь,
      Хай озветься у камері лунко
      Дзвін шалений, що зветься: «Дінь-дінь!».

      Наді мною ти вже – господиня –
      Я вдихаю «черемху» волось,
      Колихаються груди, мов дині…
      Чи мені це наснилось, здалось?!

      Напад на міліциціонерку!
      І за спробу її «дінь-дінь-дінь»
      Запроторить Феміда уперта
      До сибірських мене володінь.

      ПРИСПІВ:

      Тож згадай мене, міліцицюнько,
      Між тюремних своїх володінь.
      Хай озветься у камері лунко
      Дзвін шалений, що зветься «дінь-дінь!»

      13-17.06. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Гаїв замріяний міраж
      Як гарно тут мені, як гарно,
      Й не уві сні, а наяву,
      Хоч видається все примарним
      Від тих реалій, де живу.

      Я втік сюди від тих реалій
      В гаїв замріяний міраж,
      Від згустків дум брудних подалі,
      Де світлий озера вітраж,

      Де світлі думи осокорів
      Все чистять ауру небес
      І ллють бальзам на душі хворі,
      І творять світ, де ти – воскрес!

      7.02.7518 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Па-де-де на хвилях (Морські акварелі)
      Па-де-де на хвилях, па-де-де,
      Це вам не в союзі – «ДНД»,
      Це на пузі юзом де-не-де,
      По камінню пупом, як ніде.

      Баранці на хвилях, баранці,
      Ковзає медуза у руці,
      Опіки від неї на лиці -
      О які приємні миті ці.

      Тут на хвилях справжній парадиз,
      Посейдон пасе біленьких кіз.
      Граю морем, наче граф, маркіз…
      (Лобом не ударся в хвилеріз!)

      Каменюччя в морі. Каменю…
      В барі і креветки є в меню,
      Я в твоїх обіймах опиню…
      Ми в нічному морі в стилі «ню»...

      31.07.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Випускникам
      Промайнули вже шкільні роки,
      Наче в сні рожевім – білі коні,
      Ви тепер усі – випускники
      І для вас - оцей прощальний дзвоник.

      Хай не мучать вас думки сумні,
      Шлях новий життя потрібно звідать…
      Може хтось на білому коні
      Як колись Хмельницький, в Київ в`їде.

      Може, Лобачевський чи Ньютон,
      З`являться між вас - нові Ейнштейни -
      Ну а хто музичний чує тон,
      Буде він новітнім Рубінштейном.

      Може Крушельницька теж нова
      Світову колись підкорить сцену,
      Хтось іще творитиме дива,
      Як у медицині – Авіценна.

      Хай змахнути доля дасть крильми,
      Та не забувайте ви ніколи
      Бути просто гарними людьми,
      Шанувати вчителів і школу.

      І йдучи в життя крізь плин віків,
      Вчительську науку пам`ятати,
      Взяти краще все від нас, батьків,
      Те, що вклали в вас і мама й тато.

      Прикрощі великі і малі
      Всі здолать бажаємо й любові.
      Миру вам на цій святій землі,
      Щастя і міцнющого здоров`я.

      9.05.7520 р. (Від Трипілля)(2012)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. аГентошу ОО1, чистильнику
      Хоч пародії нам - ні не мед, більше терня,
      Та сія чистотою прополений лан,
      Щоб не ріс поетичний бур"ян на "Майстернях" -
      Тут із сапою трудиться плідно Іван!

      Твоя усмішка зовсім не зла, тільки добра,
      Шану гідну здобув, тож, їй-Богу, гордись.
      Щирі люди і навіть поезії Кобри
      Із любов"ю круг стану твого обвились!

      Ти чарівно їм грай на сопілці пародій.
      Хай за це, друже мій, не натопчуть кишень.
      Та здоров"ю духовному стануть в пригоді,
      Мов цілющий поезії корінь Женьшень!


      31.05.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Подих Велеса
      Весняні дні на Вінниччині рідній,
      І прохолодний квітень обвіва.
      І хмари збилися у висі нині --
      Як вівці ув отару, і слова

      Такі скуйовджені на цім папері,
      Як вихор, що раз-по-раз наліта.
      То — подих Велеса у ноосфері...
      І прислухається вже висота!

      Звучить його чарівна, світла ліра,
      І лиця усміхає мимохіть.
      Пробуджує палке бажання миру,
      У далеч відсуває гул жахіть.

      І вороння, обкаркавшись війною,
      Ховає чорні крилища лихі.
      Його, як орків, хвиля супокою
      Несе за обрій на похмурий схід.

      18, 24 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    230. Пісня патріота Казанови
      Хай дружина мене ні, не лає,
      Не батькує у лад і не в лад,
      Бо од неї втечу в Миколаїв
      До найкращих у світі дівчат.

      Не поїду ні в Рим, ані в Канни -
      Ти квитки мені в руки не сунь -
      Хай клекочуть у грудях вулкани
      У розкішних місцевих красунь.

      По Радянській пройдусь акуратно,
      Бідні очі мої – в різні бо…
      Тут вродливиць на метрі квадратнім
      Більше, ніж у Парижі, їй-Бо.

      Я дивуюсь, дивуюсь, дивуюсь
      Цій жагучій південній красі –
      Щічки-персики, вами милуюсь,
      Мов би сонцем налиті усі.

      Не поїду ні в Рим, ані в Канни,
      Вже вони, наче сіль ув очу,
      Між вулканів отут, між вулканів
      Магмопристрасно я протечу.


      14.04.7520 (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    231. Мрія поета
      Зникли мій сум і досада,
      Хмари обличчя сумне,
      Гурії райського саду
      Враз оточили мене.

      Рухи повітряні в танці,
      Шати прозорі навкруг,
      Пестощі лагідні пальців –
      Замкнений радощів круг.

      Солод волосся шовковий
      Легко торкався він щік.
      Ласки, мов хвилі, все нові –
      Часу утратив я лік.

      Хміль аж медовий цілунків
      Тьохкання, спів солов`їв,
      Музика стогонів – лунко -
      Ніжили вуха мої.

      Мов гіацинти і кали –
      Легіт пахтів де-не-де.
      Ніжно тіла обтікали –
      Доторком шовку грудей.

      Ніби поринув у море
      Поглядів світлих з-під вій.
      Збурили все неозоре
      Пристрасті шал і борвій.

      Хвиля знялася вулканно
      Піною бризнула аж…
      І розтікається, кане –
      Сон це чи щастя міраж?!

      м. Київ, 30.06.- 1.07.7521 р. (Від Трипілля) (2013)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    232. Удар долі (За М. Цвєтаєвою, вільний переспів)
      Як добре, що не я – коханий твій,
      Як добре, що не ти – моя кохана,
      Що пристрасті шаленої борвій
      Нас не закрутить з вечора до рана.

      Що в церкві з нас не створиться сім`я,
      Й не буде нам на шлюбнім ложі п`янко.
      Я думав, що язичник гордий – я,
      А ти лише – нещасна християнка.

      Я думав, що язичник – я, не ти,
      А християнка – ти, напевно з раю!
      Але тобі усі гріхи простив,
      А ти мені нічого не прощаєш!

      Спасибі, що ненавидиш мене,
      І заздриш, обливаючи хулою,
      І що в оце моє буття земне
      Ти прилетіла фурією злою.

      Не міг очам повірити своїм…
      (Не вб`ю у серці почуття високе!)
      Ти вдарила щосили, наче грім!
      Бий ще! Тобі підставив другу щоку!

      6-8.08.7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    233. Полковник Морозенко
      В душі шляхетність мав таку високу,
      Якої не було і в короля.
      Звитяжець був, неначе справжній сокіл,
      Його любив народ і вихваляв.

      Він – Мрозовицький – шляхтич «уродзоний».
      В Італії, у Падуї роки
      Пройшли його студентські, наче дзвони,
      Але подався все ж у козаки.

      Бо родом – з Теребовлі, з Тернопілля,
      З дитинства увібрав козацький дух.
      І бачив люте шляхти він свавілля,
      У визвольний вкраїнський влився рух.

      І ось життєва стежка-борозенка
      Вже привела його на славну Січ.
      І нарекли прибульця Морозенком.
      І на Хмельницького могутній клич

      Увесь народ піднявся, наче море,
      І він, полковник корсунський, із ним.
      Завдав під Корсунем він шляхті горе -
      Стояв на смерть разом з полком своїм.

      Він був стратег, а ще – страшний рубака,
      Казала шляхта – сам то Сатана!
      Під Збаражем тікала з переляку…
      Він з поля бою виніс Богуна –

      Полковника, пораненого друга,
      Бо не лишав товариша в біді,
      Хоч сам загинуть міг. Його потуга
      Взнаки далась і шляхті і орді.

      Коли триклятий ворог, наче стерво,
      Під Збаражем ішов з кільця в прорив,
      То Морозенко кинувся з резервом
      Й розрив своїм ударом затулив.

      Життя свого не шкодував ніколи,
      Ішов у лоб, неначе на таран,
      Клав цілі лави ворогів довкола
      І сам загинув од ворожих ран.

      Ховало, як героя, військо ціле.
      Й коли розвіявся салютів дим,
      Сам гетьман, вже до смерті збайдужілий,
      Заплакав гірко й болісно за ним.

      1-2.02.7522 р.(Від Трипілля)(2015)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    234. Сповідь
      Моя природонько, мій раю,
      І радосте, і диво з див,
      В тобі побожно завмираю…
      У тих місцях, де я ходив

      Стоїть берізок гурт дівочий,
      А там – дуби-чоловіки…
      І сосни – зрілі вже жінки
      Із вітром гомонять охоче.

      Пташки щебечуть ніжно в гаю,
      Повітря пахощі несе.
      Я тихо всіх Богів благаю:
      «О збережіть оце усе!»

      Хай залишається, як нині,
      Як світла воля тих дібров,
      Де множиться людське в людині –
      Добро і щастя і любов!)))

      18.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. * * * (із циклу "Морські акварелі")
      Предивне, хмарне в обрію волосся -
      У попелясто-сіре волокно.
      Аж ось від сонцепроменя воно
      Малиновим варенням розпливлося.

      Жене морських коней вітрисько вчвал,
      Злітають білі гриви над водою…
      Повільно обрій п`є ясний бокал
      Із сонячним рубіновим напоєм.

      10.08. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. * * *
      Наснилось, ти - ось-ось моя,
      Відчув я плоть твою покірну,
      Ще не ввійшов, лиш пригортав,
      Як обрій - сонце надвечірнє.
      Здалось - зійшлися вже краї
      й нема прогалини між ними,
      Та рухи впевнені мої
      Зробилися чомусь різкими.

      Це - од надмірних почувань,
      (не вірилось, що володію!),
      А ти, немов ляклива лань
      Втекла!.. І не здійснила мрію!

      Ні, не справдешні сну жалі,
      То зла недоля так жартує,
      Нас, мов космічні кораблі,
      Любові плавний рух стикує!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Нудьга поета
      Розсіє, проклята, той жар.
      Поглине у собі. На роди
      Потягне її. Яничар
      Наплодить на думки свободи.

      Свідомості внутрішній шар
      Геть змиє із мозку як води -
      Чорнозем. І мислі Ікар
      До сонця не зніметься зроду.

      Орлами у небо злітають думки
      І падають долі, потяті,
      Із лісу ідей залишились пеньки…

      І хочеться з болю кричати:
      “У землю навік западись, та думки
      Розсіє, розсіє проклята!

      7493 р. (Від Трипілля) (1985)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Осіння молитва
      Дощем тихенько схлипують гаї -
      Оплакують братів своїх убитих.
      На мохові старому - лишаї
      Стирчать, неначе кінськії копита.

      І літаків, і автостради шум,
      І бензопилки долітає регіт…
      Невже востаннє я отут пишу,
      Печаль свою тамую безберегу?

      Комусь пече, нестерпно так пече,
      Що от - «землі багато ще гуляє»…
      Од загребущих заховай очей,
      О милий Боже, цей окраєць раю.

      Невже, скажи, поет не заслужив
      Природі уклонятись, наче Богу,
      І в джунглі асфальтовані біжить
      Його життя останняя дорога?

      22 жовтня 7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Кредо
      Не збагну я ніколи того,
      Хто в мистецтві лиш грошей шукає,
      Я піду до народу свого
      І безплатно йому заспіваю,
      І безплатно йому я заграю.

      І вбиратиму щирість святу
      За корисливі помисли вищу,
      Заспіваю про душ чистоту,
      Й, може, сам я душею очищусь,
      Й, може, сам чиюсь душу очищу.

      Віддаватиму силу й любов,
      Знаю я - він мене зрозуміє.
      І поверне сторицею знов.
      З ним душею я не змілію,
      З ним - ніколи я не збіднію!

      7503 р. (від Трипілля) (1997)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Вітання
      Сонце гляне прощально у вічі,
      І відходячи в ніч, погаса,
      Спалахнуть осокори, як свічі,
      Поцілують сумні небеса.

      Я тим сяйвом обпечений, стану,
      Як на вітрі листок, затремчу,
      З Новим роком, небесна кохана,
      Моє серце свічу, як свічу.

      1.01.7519 р. (Від Трипілля)(2012)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Осіння казка
      Вітер дмухав на осіннє мрево,
      Землю пориваючи увись,
      І мені здалося, що дерева
      Мов птахи, у небо піднялись.

      А воно зненацька потемніло,
      А на вітах-крилах – сяйва блиск,
      Листя злотом раптом заясніло,
      І спадало зорями униз.

      Я ловив те золото руками…
      (Падало за пазуху, в рукав!)
      І свою ріднесеньку кохану
      З голови до ніг ним обсипав.

      До кінця вершись, велике чудо,
      Не для мене тільки дощ той ливсь,
      Наче Кармелюк із Робом Гудом,
      Я з людьми тим злотом поділивсь.

      То ж підходьте, не соромтесь, люди,
      Я насиплю в скрині і ковші,
      Хай світить воно вам довго буде
      Моє щире золото душі.

      7.ХІ. 7517 р. (2009 р.)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Похорон Музи (видіння-легенда)
      Мов одкрився між хмарами шлюз –
      Сліз ріка синє небо залила.
      На печальному цвинтарі муз
      Забіліла свіженька могила.

      Не тривожтесь, та жінка жива,
      Що поету, як марево, снилась,
      Відболіли любові слова –
      І у вирій кудись одлетіли.

      Замітає зима, заміта
      Сивиною дорогу печалі.
      Сукня біла й весільна фата
      Музі саваном вічності стали.

      Поховали, немов уві сні,
      Де снігів запорошене диво.
      Там звучали веселі пісні,
      Нагадали про миті щасливі.

      Сонцемедом осяяний час,
      Бурштинові дерев опахала…
      Коли муза митця повсякчас
      На поезію так надихала.

      Коли небо шарілось немов
      Од чарівності музики й слова.
      Ті чудесні рядки про любов
      Повторить кожна пташка готова.

      І замріяна снігом сосна
      Над могилою – знаком окличним,
      Ніби посмішка музи ясна,
      Ніби статуя музи велична.

      Більш ніколи на інших жінок
      У житті він своїм не дивився…
      У жалобі сонетний вінок
      На надгробок печально схилився.

      21-23 січня 7519 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Українська мова в Києві
      Осінній дощ. Чистіший від сльози,
      Іде, іде і ледве, ледве змочить,
      П"янить повітря, ніби щось пророчить,
      Я ж хочу так напитися грози.

      Ти де, грозо-о-о?! Минаю сотні зваб,
      Біжу, аж листя падає з каштанів,
      І тільки чути: кап-кап-кап-кап-кап -
      У небі мов закручує хтось крани.

      7485 р. (Від Трипілля) (1979)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Кругосвітня подорож
      Ми сиділи на Гаваях,
      Хвилі ніжили тіла,
      Враз акула пропливає –
      Вже когось поволокла.

      Ми лежали на Мальдівах,
      Вітер пестив хміль волось.
      Там людей туземці їли –
      Нам побачить довелось.

      Ми на острів Тітікака
      Дуже швидко попливли,
      На лоби орел «накапав» –
      Все на світі ми кляли.

      На Канарах сіли грати
      В казино в «Наполеон»,
      Сомалійські там пірати
      Захопили у полон.

      Ми в Японії дивились
      На тамтешнє карате,
      Ледь цунамі не накрило
      Біля входу в «Вар"єте».

      Дерлися на Джомолунгму –
      Взять китайської снаги.
      В горах нас, мов білим глумом,
      Геть засипали сніги.

      Ми на Ейфелеву вежу
      Піднялись в урочий час.
      Кишеньковий злодій стежив –
      «Євро» витяг всі у нас.

      Ну побачили ми світу,
      З"їздили з кінця в кінець.
      Дуже враження примітні –
      Краще їхать в Трускавець.

      Щоб не «изрыгать» прокляття
      Й відпочить, їй-Бо, не згірш,
      Краще їхать в Закарпаття,
      Де Кузан плекає вірш,

      Де поезії нірвана
      Жде під куполом небес,
      Де Шутко Маріхуана
      Розквіта, як едельвейс!

      28.06.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. * * *
      Знову небо суворо хмуриться,
      Пудрить щоки поблідлі зима,
      О печале, ти, безпритульнице,
      Серце в`ялиш мені крадькома.

      Де не піду я, де не стану я,
      З-під воріт підвертаєшся скрізь,
      Я прошу - хоч у мить останнюю
      Ти мені межи очі не лізь.

      Світ, неначе труна запаяна,
      Де надія любові згаса…
      Там душа моя неприкаяна
      Поривається у небеса.

      25.12.7519 р. (2011)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. * * *
      Розкішниця-береза під вікном
      в зеленій сукні стегнами гойдає,
      Грудьми й плечима плавно колихає,
      Мов стриптизерка, знаджує танком.

      Незримий вітер-пустунець ривком
      Скидати одіж їй допомагає,
      Сережками смарагдовими грає,
      шепоче щось на вушко потайком.

      Чом я не вітер? Чом оте грання
      Не я проваджу, тільки висне око
      На обрисах привабних убрання...

      Дозволь же пестити красу високу,
      І хоч би раз, я не прошу щодня,
      Цілунком випити твойого соку.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Водоспадом слова
      Дай напитись голосу твого,
      О моя Богине яснолиця,
      Зачерпнути сонця мед-вогонь
      Із небес глибокої криниці.

      Я його не можу не жадать,
      Лиш почую й ллється враз на мене -
      Ніби світло - Божа благодать,
      Ніби дощ у спеку – на рамена.

      Голос твій – дзвінкий, немов струмок,
      Промиває всі сердечні рани,
      Ніжним звуком теплих слів-думок
      Зцілює їх лікар мій коханий.

      Хай же довшає сяйлива мить –
      Я тоді із бід усіх воскресну –
      Лиш як телефон мій прошумить
      Водоспадом слова пречудесним!*


      6.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. В е С. е Л. ц і
      Чи на світі цім, а чи де це я? –
      Вже туман, ніби саван повис…
      Той літак важкий на Венецію
      Моє серце з собою поніс.

      Сміх зі стриманими обіймами –
      Не коханий, не муж, тільки друг.
      Полетіла – і душу вийняла…
      Сірим стало усе навкруг.

      Наче сонце зайшло… А чи знову ти
      Ще осяєш засмучену вись?
      Мій ти, соняху жовтоголовенький,
      На орбіту свою повернись.

      А душа вже угору - лелекою –
      Коридором зеленим іде.
      Ти підковою сяй, веселкою…
      Хоч на небі хай щастя знайде.

      11-12.09.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. До Музи
      Твоя краса для мене - щастя вічне,
      Саме життя і сяюча весна,
      Політ любові в далечінь космічну
      У мрії мрій... і пісня чарівна.

      Це щось солодке, неземне, незвичне,
      Що сонцем на поверхню вирина
      Із вод небесних. Поглядом закличним
      Приваблює, п"янить і без вина.

      Але душа, немов Тантал, страждає,
      Бо ти, неначе яблука й вода,
      Ледь доторкнусь, од мене утікаєш...

      Та, може, врешті, це і не біда -
      Ти музою на струнах серця граєш,
      Нехай співає віршами й рида...

      7505 р. (від Трипілля) (1999)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Голгофа поета (Літературна пародія)
      Вона хотіла сина від Христа,
      Тому від мене личко відвертала,
      Тоді я анекдот їй розказав,
      І весело вона зареготала.

      За нею спостеріг: вона проста -
      Могли б ми файно тішитись у травах,
      Вона ж в салонах Біблію чита,
      Як в монастир готується, їй-право.

      Христова наречена - Боже мій -
      Твоя краса, як марево, небесна,
      А я плекаю хтивий задум свій,
      І плани обмірковую облесні.

      Моя була досягнута мета,
      Неждано це, скажу, для мене стало -
      Я їй свойого вірша прочитав,
      І Біблія із рук її упала.

      І відповідь її була проста,
      Із гарних вуст звучала так пророче:
      - Не хочу більше сина від Христа,
      Від Павлюка тепер я сина хочу.

      Яка ж на мене та найшла мара,
      Вже сорок шість мільйонів нас зосталось,
      То ж наш народ вже збільшувать пора,
      А я, дурненька, в монастир зібралась.

      ...Тяжке життя настало в козака:
      Ступає Ігор на гову Голгофу:
      Щороку гарних діточок плека
      Й чита красуні нових віршів строфи.

      5.12.7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Жовта завірюха
      Немов птахи із шелестом печальним,
      Сухі листочки спурхують із віт.
      Та вгору не злітають величально,
      Лише униз безкрилий їх політ.

      І шерехтінням дряпаючи вуха,
      Листки-стрижі вже зграєю летять,
      Од вітру, що гілля шарпнув, мов тать,
      Гай засипає жовта завірюха.

      5.11. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)


      * Фото моє, сьогодні зроблене.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Мрія-молитва
      Терпіння переповнилася чаша,
      Чому ж її ти випила до дна?
      Іде зима, зима стосунків наших…
      Коли, не знаю, скінчиться вона.

      Природа одягла хустину білу,
      Од кольок морозцю здригнулась аж.
      Оголеним деревам задубілим
      Вітрисько – зігріваючий масаж –

      Усім на спинах робить одночасно,
      І плечі розмина, що їм болить…
      О, як би ти, кохана, серце власне
      Теплом отим зігріла хоч на мить!

      Якби волосся ти помила хною,
      Ввібрала сонце, мов ялина та,
      Не сунулась би хмарою жахною
      Стосунків наших вічна мерзлота.

      13.10.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Осіннє танго берези
      Сяє золотом лагідний вечір,
      Десь витає зажура легка,
      Ляже вітру пестлива рука
      На берізки оголені плечі.

      І тремтіння повітря прошиє,
      Як одкине голівку вона,
      Мов захмелена танцем сповна,
      Вигина лебединую шию.

      Ах, поривчасті рухи вогнисті,
      В`яже скрипка щемливую нить,
      Пару пристрасть гойда, аж дзвенить,
      Аж виблискує сяйвом намисто.

      Він любов`ю іскрить ув обличчя,
      Аж спалахує чаром жага,
      І спокусливо ніжка ляга
      На м`язисте стегно чоловіче.

      Потім – спогадом – марення вранці –
      Золотавої сукні стриптиз,
      І кохання сяйний парадиз,
      Як відлуння жагучого танцю.

      6.11.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Сексуальний упир або відповідь дружини (літературна пародія)
      Тобі себе до решти віддаю,
      Ну, чоловіче, ти у мене й кадра –
      По шию всунув голову свою
      У солодко-вершкові мої надра.

      Отримала такий любові дар,
      Мені від нього вже бракує світла.
      Не пий увесь з очей моїх нектар,
      Щоб від кохання твого не осліпла.

      Їси мене і вдень, і уночі,
      І наяву, і в мрійному бажанні…
      Ти по периметру всю обсмокчи,
      Щоб я усохла від твого кохання.

      Звичайно, тану від солодких слів,
      До тебе маю вдячність я глибоку,
      Але якби коханку ти завів,
      То б трохи і мені лишилось соку.

      Для тебе – сексуальний Віфлеєм,
      А в мене тіло все – суцільна рана…
      А що від тебе маю навзаєм?!
      Ти б націдив хоч йогурту з банана!

      20-21 січня 7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Весняне заклинання (контрапункт)
      Одшепчи мені природо, - болі всі мої,
      Смуток серця - жаль - ти вчасно
      Оджени на темні води - співом солов"їв
      Всю мою печаль - загасиш.

      Одшепчи мені, природо,
      Смуток серця - жаль,
      Оджени на темні води
      Всю мою печаль.

      Болі всі мої
      Ти вчасно
      Співом солов"їв
      Загасиш.

      Я тебе благаю, мила, - озовися знов,
      Ні, не байдужій, - кохана,
      І розправ чуттєві крила - не вбивай любов,
      Ласку бережи - весняну.

      Я тебе благаю, мила,
      Ні, не байдужій,
      І розправ чуттєві крила -
      Ласку бережи.

      Озовися знов,
      Кохана,
      Не вбивай любов
      Весняну.

      7.05.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

      На фото - Конча Озерна під Києвом. Фото моє (Я.Ч.)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Кременцю
      Не забуду, о ні, я цих гір небокраї,
      Цю чарівність високу, той вільності дух,
      Що над Кременцем - вічним орлом кружеляє,
      Тільки серцем відчуй, нагостри лиш свій слух.

      Ген на Боні* високій в руйновищах замку
      Там же волі гніздів"я дуліб ще звивав,
      Там аварський князьок не здолав кременчанки,
      Бо до Ірви* з мечами сватів засилав.

      Там Батиєві пси дерлись вгору по схилах,
      Що півсвіту тримали в кривавих зубах,
      Але тут, замість крові, смолою упились
      І сковзали по скутих морозом горбах.

      Там же сила не встоїть ні жодна ворожа,
      Нагадає Вкраїні про це Кривоніс,
      Той, що замок здобув, той що ляха стриножив,
      Й на кривулі козацькій свободу приніс.

      Між козацьких хрестів - бандуриста могила,
      Я до неї в пошані серцем припав...
      А в двадцятім сторіччі "совітів" косили
      Кулеметними чергами вої УПА.

      Це - історія волі, мов кремінь, міцної,
      Хто зі злом сюди йде - лиш собі на загин,
      Бо найменший камінчик повстане, як воїн,
      Й неприступну фортецю зведе із руїн.

      7495 р. (від Трипілля) (1989)

      *Бона - назва гори в Кременці на Тернопільщині.

      *Ірва - княжна племені дулібів, предків українців.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    257. Бібліотечний триптих ІІІ
      ІІІ
      Увійду в зачароване коло,
      В таємницю твоєї ходи,
      Ти прийди неосмисленим болем,
      Нецілованим смутком прийди.

      Ось відлуння я чую блаженне...
      Ну, ще крок, і напруга спаде...
      Але хто це? Як тінь безіменна!
      Хто це, хто? Це - печаль моя йде.

      Це вона замість тебе під руку
      Так неждано хапає мене,
      І ми йдем навпростець - через муку,
      Через музику болю ідем.

      Тільки голуб надії злітає,
      Як молитва у небо святим:
      "Боже... може, хоч дощ заридає
      Нецілованим смутком твоїм".

      Квітень 7489 р. (від Трипілля) (1983)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Біблотечний триптих ІІ
      БІБЛІОТЕЧНИЙ ТРИПТИХ
      ІІ
      Ти не питай людей, не треба,
      Ще стільки буде тих питань,
      Про когось ти, а хтось - про тебе,
      Ти тільки глянь навколо себе,
      Ти тільки глянь...

      О ні, не треба нам стрічань,
      Ні сліз, ні болю, ані сміху,
      Жорстоких тих розчарувань,
      Доволі з нас моїх страждань
      І мого лиха...

      Дай лиш на тебе глянуть стиха,
      Коли, схилившись над столом
      Й душі моєї чувши вихор,
      Всміхаєшся... Яка то втіха!
      Солодкий сон...

      7489 р. (Від Трипілля) (1983)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Бібліотечний триптих
      І
      О що за сяєво пшеничне
      Заколосилося у залі!
      Ця зосередженість велична
      Мені не зменшує печалі.

      Увесь очима в тому диві,
      Що не знайду і досі слів я,
      Упала золотава нитка
      У чорнявеньке поміжбрів"я.

      І не жадав я тої миті
      Тебе зустріти десь на тижні,
      Хотів я бути тільки ниттю,
      Що ті вуста торкала ніжні.

      7489 р. (від Трипілля) (1983)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. * * *
      Іду на луг осінніми стежками,
      Іду за віршами, мов за грибами...

      7508 р. (від Трипілля) (2002)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Осінній лист
      Пада листя у вечірній гамір
      Із тривожним шелестом: "Шу-шу!",
      Стелить осінь золотий пергамент,
      На якому лист тобі пишу:

      "Вітер злото, мов з кишені Креза,
      Сипонув на пагорб до узвиш,
      І здається, наче не береза,
      Наче ти замріяна стоїш.
      Та береза, мов краси невпинність -
      Чарівна жіноча новизна,
      Це ж твоя зажурена невинність
      Притулилась до мого вікна."

      Це і все. Не пишно і не строго,
      Без одноманітності дощу,
      У поштову скриньку смутку свого
      Я цей лист осінній опущу.

      7487 р. (від Трипілля) (1981)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. * * *
      Вереснево так, повольки
      Дощик моросить.
      Я іду без парасольки -
      "Жабри" промочить.

      І на змоклому пісочку -
      Мій біленький слід.
      Щоб у дзеркалі ставочка
      Місяць не поблід.

      Зрюмсаний берізки тулуб
      В смуток загорнувсь.
      Ти не плач, природо люба,
      Я ще повернусь.

      6.09.7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. * * *
      Люблю природи справжньої скульптури
      Захопленим я словом малювать,
      Де всі дуби, неначе ті Буй-Тури,
      Могутні розпросторені стоять.

      Люблю німу печаль дібров кармінну,
      Де вічність, наче хмари, проплива,
      А час - мов зупинився на хвилину,
      Від захвату забувши всі слова.

      Де квіти й душі людські - не зів"ялі,
      Де справжні, не надумані жалі,
      Де є реалії без віртуалій...
      Як мало вас лишилось на землі!

      7510 р. (від Трипілля) (2002)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Пригадуєш...
      Ця таємничість лісових стежин
      З гіркими і солодкими вустами
      У сутінках чаруючих хвилин
      Спливала непомітно поміж нами.

      Ми чули силу лісових тенет
      На залишках незгаслої ще днини,
      Спліталися, зливалися в одне
      На килимі зеленім наші тіні.

      7487 р. (від Трипілля) (1981)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Дружині
      Ти знов поїхала. Оселя,
      Неначе місце те пусте -
      Перетворилась на пустелю,
      В якій нічого не росте.

      Знов безпросвітне це чекання -
      Так доля мукою врекла,
      Важкими хмарами страждання
      Все небо геть заволокла.

      І мрію я про райські кущі
      Струмочком, що пересиха,
      Бо ти - вода моя цілюща,
      Ласкаве сонце й зелень трав.

      Прилинь, прилинь, оазо-мріє,
      Хай сонце радістю сяйне,
      І небо знов заголубіє,
      Від щастя чисте і ясне.

      7516 р. (від Трипілля) (2008)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Осанна Природі
      Ізнов природа розквітає,
      Буйніє скрізь її краса,
      Й веселкою над небокраєм
      Душа від щастя зависа.

      І на оцім пахучім лоні,
      Відчувши свіжість ніжних трав,
      Я сам стрибаю, ніби коник
      Від радості поміж отав.

      В кущах шмигають темні ласки,
      Он білка зиркнула з дупла...
      Прадавня таємничість казки
      Зелені луки сповила.

      Озерні плеса грають сріблом,
      То свій невидимий смичок
      Веде по хвилях-струнах вітер,
      І ловить душі на гачок.

      А хтось над берегом з вудками
      Додому йти не поспіша,
      Бо риба водить поплавками -
      В рибалки тенькає душа.

      Осанною природі дикій -
      Звучить, розвіявши печаль -
      Зозулі терція велика -
      Бетховенівська пастораль.

      І заяснілі теплі води
      Вбирають сонячні меди...
      Цей гімн козацької свободи -
      Нехай звучить всім нам завжди!

      15 серпня 7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. * * *
      Морський минає відпочинок,
      Відпустки коротенький вік,
      І сум легенький безпричинно
      Захмарив промені повік.

      Свинцева стала моря синява
      І дощ по брижах бубонить:
      "Пора до Києва, пора до Києва" -
      Вагон у рейки стукотить.

      Поїду я назустріч осені -
      Бувай же, літечко ясне...
      І романтична Феодосія
      Прощально хвилею змахне!

      7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. Річці Либеді
      І

      Бетоном скута, схована від ока,
      Дворів охвістя омиваєш ти,
      Примушена забруднені нести
      Аж до Дніпра вузькі свої потоки.

      Зміліли води, русло нешироке,
      Всі написи понищили кати
      З ім"ям твоїм! Ні, мусим віднайти
      Ми Либеді історію глибоку.

      На неї летаргія забуття
      Повільно, тихо, неухильно діє,
      Розважмо все й зробімо до пуття -

      З канави річку - серце хай радіє,
      Розширмо, повернімо ди життя,
      Хай чистою в Славуту либедіє.

      7504 р. (від Трипілля) (1996)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. * * *
      Морської німфи врода осяйна -
      Не знав куди очей своїх подіти,
      Граційно у шезлонг лягла вона -
      Суперниця богині Афродіти.

      Була на личку трішечки сумна,
      А вигин шиї гнучкістю магнітив...
      Поглянь на мене, музо чарівна,
      Я над тобою розсипав би квіти.

      Але дивились очі ніжні в даль,
      Гойдались там замріяні причали,
      Закрила сонце хмарка, як вуаль...

      Мої лиш груди хвилями здіймались
      І берег пестили, свій виливали жаль
      І диво-ніжки тихо цілували.

      28-30 липня 7517 р. (від Трипілля) (2009)
      м.Феодосія.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Листи
      У далечі зірниць сумує тихе небо,
      Вже промені надій не виринуть з імли,
      Я знаю, що мої листи дійшли до тебе,
      Але до серця твого, мабуть, не дійшли.

      Вони, мов кораблі, ржавіють на причалі,
      Дрімаючи від дум, забуті на столі,
      Лиш світяться із них розчахнуті печалі
      І гаснуть без вогню розбурхані жалі.

      З плакучої верби спадають краплі суму,
      В саду моїх надій трояндам не цвісти,
      І болем увійшли в мої бентежні думи
      Забуті на столі нечитані листи.

      У далечі зірниць згоряє тихе небо,
      Вже промені надій не виринуть з імли,
      Я знаю, що мої листи дійшли до тебе,
      Але до серця твого, знаю, не дійшли.

      7485 (від Трипілля) (1979)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. * * *
      Не встигли ще сніги зійти -
      Весна приходить яснолиця.
      В льоду стоять очерети,
      Немов нескошена пшениця.

      Крізь хмари впали світла скалки,
      І враз людський засяяв слід.
      Озерні дятли тут - рибалки -
      Довбають нерозталий лід.

      І віє чимось новим, свіжим,
      Мов мука радістю стає,
      І обрій хмарку сонцем лиже,
      Мов песик руку, що дає.

      7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. Весна ведмедиці (літературна пародія)
      Безмежна ніч, тягуча, як смола,
      Качаємось ми разом по підлозі...
      Йому я мед, як пряника дала,
      Й мене ведмідь тягає по барлозі.

      Ведмедиці Велика і Мала,
      В очах - джмелі-зірки, як в небораки.
      Його задовольняла, як могла,
      Вже залітала і в сузір"я Рака.

      - Ну ти й бурмило, геть замордував!
      Не можу дочекатися світанку...
      Він лапу ссав і сили набирав,
      Тепер мене всю виссе до останку.

      Усе життя чекала на весну,
      Тепер вже маю я її надміру...
      А він попереджав: як я засну,
      То краще не буди у мені звіра!

      грудень 7517 р. (ВІд Трипілля) (2009)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Гра в чотири ноги (літературна пародія)
      Дві пари рук. Фортепіано.
      Регістри верхні всі – мої.
      Іду згори я «тремоляндо»*
      По чорних "клавішах" її.
      Ми граємо мажорні гами
      Усе униз, униз… Туше!**
      І от сплітаємось ногами
      І розриваєм негліже.
      Дві пари ніг там і педалі,
      Натискуєм сильніш, сильніш…
      - Чого спинився? Далі, далі.
      Грай менует мені скоріш.
      Різкі тональні повороти
      І довгожданий ось момент!
      Який кінець! Краплини поту.
      Слизький доволі інструмент.

      ...У нас на ф-но уже "лабає"
      Ноктюрни гарно так дочка...
      Ось, добрі люди, що буває,
      Як грають методом Тичка.

      *Тремоляндо – прийом гри на фортепіано.
      **Туше – різка атака звуку.

      9.08.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Сексоудар (литературная пародия)
      Когда бежишь в морской прибой,
      Одета только лишь в загар,
      Я ощущаю сердца бой:
      Хватил меня сексоудар.

      И к горлу подступает ком:
      Я говорю себе украдкой:
      Я б расписался молоком
      На этой черной шоко- ладке!

      10.08. 7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. Самота
      Самота, самота, самота,
      Хто не звідав її, той не знає,
      Як там туга туманом вита,
      І всю душу тобі сповиває.

      Самота, самота, самота
      Наче острів безлюдний поета,
      Там, де образів квіт процвіта,
      Гір вершини там - думки то злети.

      Самота, самота, самота -
      Мов чарівне дзеркало мрії,
      Із якого світ весь виліта,
      Ніби зоряний килим, яріє.

      Самота, самота, самота,
      Хай безлюддям вона убиває,
      Та без неї душа не світа,
      Хоч, буває, як вовк, завиває.

      7517 р. (від Трипілля) (2009)





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. Україна рани гоїть
      Тривожні дні в селі і на природі,
      Чогось ліси так сторожко шумлять.
      Немовби кажучи війні: Вже годі!
      Наситилася кров’ю ця земля!

      Мене лісник питає документи:
      Чи я не сепар, чи не диверсант.
      Я розумію ці складні моменти,
      Як паспорт, відкриваю свій талант.

      Вклоняючися сонячному дневі,
      Що сяйво з прохолодою несе.
      Життя благословляю у Яневі,
      Воно здається мирним геть усе!

      Співає птаха в шумовинні вітру,
      Південний Буг нуртує, жебонить,
      У цій красі — задумливо-нехитрій,
      Буття мойого тчеться світла нить.

      І у стихії музики простої,
      У течії просвітленого дня,
      Я чую: Україна рани гоїть,
      Чуму війни нелюдську зупиня!




      19 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    277. Тінь війни
      Очам не вірю: Київ у диму,
      Спалахують будівлі і дерева…
      І грізний гул по місту усьому,
      І літака над садом – тінь сталева.

      Чи скине бомби у наступну мить?
      Апокаліпсису настала ера?
      І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
      Ідуть колони танків й БТРів*.

      Все місто дотліває у вогні,
      І лава із вулканового жерла
      Ген розтікається удалині,
      Вже вулиці десятками пожерла.

      Боги, невже живу останній день
      Й душа уже готується до висі,
      Де звів лице сумне, немолоде
      Із відсвітом кривавим древній Місяць.

      І я моливсь між колихання віт
      В диму пекельнім, думав, що востаннє,
      За цей чарівний неповторний світ
      І припинить благав це розтерзання.

      Немов би Путін щупальця страшні
      Сюди просунув і душив помалу…
      Та це були лиш видива нічні!!!
      За мить усе затихло і розтало!

      І знову я моливсь, як уві сні,
      У дум своїх тяжких тривожнім граді –
      Щоб те, що лиш привиділось мені,
      Не сталось у майбутньому насправді!

      20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    278. Вечірня медитація
      Як хороше помріяти надвечір,
      Весняна днина медом вже стекла…
      Поволі опускається на плечі
      І огортає спокоєм імла.

      Думками я від берега відчалю
      І темрявою легко попливу –
      Де тихий легіт ніжною печаллю -
      Як пестощами - вкриє наяву.

      І тіні загойдає він прозорі,
      У вітах затихає вже: «Віть-віть!»
      І понад сном химерних верховіть
      Рука Симаргла висіває зорі.

      8.04.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    279. Баня і сусід мій Ваня (літературна пародія)
      З весни я не купаюсь голяка,
      Не хочу нариватися на сварку,
      Мої сусіди заглядали в шпарку
      І сталася історія така.

      Була на дачі в мене фінська "баня"*,
      Не раз туди я паритись ходив,
      І поруч викопав – о диво з див –
      З холодною водою калабаню.

      Туди пірнати голим полюбляв,
      І з криком я вискакував із "бані"
      Й «шубовсть» одразу. А сусід мій Ваня
      Із жінкою в бінокля підглядав.

      І заздрив, а сусідоньку-небогу
      Спокуса так ізнагла узяла –
      Бо «господарство» більше, ніж у нього,
      Й вона вчащать до мене почала.

      І я огородив свого басейна,
      (Хотіло в чергу стать жінок село!)
      Та це мене, немов того Хусейна,
      Від кари врятувати не змогло.

      Він підстеріг, коли ми розважались,
      Підкрався тихо, неймовірно злий –
      (Не витримаю цього я скандалу!) -
      Будівлю дерев`яну підпалив.

      Ми з переляку вискочили голі –
      Стоїть сусіда із дробовиком –
      Навчив він, як гасати голяком,
      З сусідкою «із`їли» ми «пуд солі».

      Як стрельне із таким сердитим риком,
      Ах закресали іскри по стіні!
      Два в унісон – несамовиті крики,
      І дві великі дірки в паркані!

      19.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

      *Русизм "баня" вжито для більшого колориту такої ситуації, хоч наша лазня в іншій ситуації не поступилася б бані, а тут це слово виступає, як щось таке "нарицательное", як кажуть північні сусіди.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    280. Черемхова заметіль
      Погуляти вийду я
      Тихо в гаю,
      Солод-запах тут буя,
      Огортає.

      ПРИСПІВ:

      Черемхова заметіль,
      Черемхова.
      Ллється пахощів цей хміль
      Знову й знову.

      Наслухаю ніжних віт
      Колихання.
      Будить мрії білий цвіт
      Про кохання.

      ПРИСПІВ:

      Черемхова заметіль,
      Черемхова.
      Ллється пахощів цей хміль
      Знову й знову.


      Дай мені своє лице,
      Ти, пустунко,
      Аромат солодкий цей –
      Для цілунку.

      ПРИСПІВ:

      Черемхова заметіль,
      Черемхова.
      Ллється пахощів цей хміль
      Знову й знову.

      29-30.04.7520 р. (Від Трипілля) (2012)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    281. Шляхетна сила
      О здрастуй, мій пресвітлий раю,
      Нам усміхайся й будь здоров.
      Я радо в серце убираю
      Любов і щастя і добро!

      В тобі - ота духовна сила,
      Що квітами он поросла.
      Сміється птаство звеселіле
      Й міська тут слабне сила зла.

      І темрява з душі не вийме
      Добра - шляхетніша в стократ,
      Розкриє дуб свої обійми -
      Високий він аристократ!

      7.04.7520 (Від Трипілля) (2012 р.)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    282. Коханий лікар (танка)
      Море печалі
      Розлилося у моїх
      Очах… О люба,
      Закапай їх, будь ласка,
      Своїм весняним світлом.

      9.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    283. Господар земного раю
      Два дні тому перестало битися серце мого дорогого друга, прекрасної людини і видатного ученого, керівника, господарника, багаторічного директора Національного дендрологічного парку НАН України Івана Семеновича Косенка.
      Пам’ятаю першу нашу розмову по телефону. Я відрекомендувався, сказав, що письменник і хочу написати поему-екскурсію про чудову, незрівнянну “Софіївку”. Він запитав коротко:
      - Що для цього треба?
      Я сказав, що хотів би приїхати в “Софіївку”, пожити кілька днів, ходити екскурсійними маршрутами, надихатися красою дендропарку, спілкуватися з фахівцями, знавцями його історії.
      У відповідь почув знову коротке:
      - Приїжджайте.
      Три чи чотири дні я жив у окремому маленькому номері готелю “Софіївський”, харчувався, спілкувався найбільше з Галиною Нікітюк, заступником директора з екскурсійної роботи, найкращим фахівцем у цій сфері, бродив “Софіївкою” навіть уночі, коли не спалося і шукав натхнення. Мене катали безкоштовно на конях, бусах екскурсійних. Коли написав перші поезії — описав об’єкти — вхідні ворота, альтанку Грибок, Женевське озеро, головну алею, зайшов до Івана Семеновича, прочитав йому.
      Можливо, він побачив, що я — не випадкова людина в літературі, бо всі витрати мого перебування в “Софіївці” з його волі дендропарк узяв на себе. Я був цим дуже приємно вражений. Мене підкупав діловий, добрий, якийсь дуже людяний стиль спілкування Івана Семеновича, увага. Ніякої зверхності, пихи, все коротко, по суті, по-діловому, і уважно, доброзичливо. Розмовляв завше спокійно, жартував, розповідав про своє багаторічне знайомство з президентом НАН України Б. Патоном, і скільки він поміг “Софіївці”. Згодом я побачив, яким величезним авторитетом користується директор у колективі, де його слово — закон, і його не просто поважають, а люблять. Якщо не помиляюсь, чи не кожні два роки колектив “Софіївки” обирає собі директора. Іван Семенович пропрацював на цій посаді 42 (!) роки і кожного разу колектив його обирав знову на посаду ледь не одноголосно!
      Він очолив дендропарк у 1980 році, коли страшна повінь залила “Софіївку”. Під його керівництвом за кілька місяців усе в основному було відновлено і наведений зразковий порядок. Вся Умань піднялася рятувати улюблений парк і дослухалася до його розумних порад. Парк став процвітаючим, науковим центром. Тут проводилися постійно наради, наукові конференції, фестивалі поезії, на одному з яких мені навіть довелося стати Королем Рими з легкої руки уманської поетеси Софії Кримовської, яку, так сталося, я познайомив з Іваном Семеновичем, хоч вони обоє — уманці, а я киянин. “Софіївка” стала для мене щасливим місцем, приваблювала мене грецьким язичницьким романтизмом, що відповідало моєму віросповіданню українського рідновіра і поетичністю її прекрасних куточків, він ніби весь зітканий з поезії, спасибі графу Потоцькому і прекрасним будівничим парку, серед яких Івану Семеновичу за 225 років існування “Софіївки” належить одне з найпочесніших місць. Член-кореспондент НАН України, заслужений працівник культури, автор десятків книг і брошур, господарник феноменальний. Він із 7 години ранку пішки обходив увесь парк, о 9 приблизно збирав керівників підрозділів парку, садівників, ремонтників, будівельників, екскурсоводів і давав рознарядку на день — що треба зробити. Його не обдуриш — він бачив усе своїма очима. Увечорі ще раз об’їздив парк своїм маленьким директорським електромобілем.
      За роки його керівництва, які вже зараз називають “золотою епохою” територія парку розширилась мінімумум на 10, а то й 20 гектарів, збудований другий готель, адміністративне приміщення, господарські будівлі. Все, що надбане попередниками краще, цінне — збережене і примножене. Відновлено грот Аполлона, Звіринець-зоопарк, де ходять прекрасні олені, збудовано нові водоспади, нових кілька парків за сприяння народного депутата Антона Яценка, дві статуї Софії Потоцької і одну графа Потоцького, статую Пегаса — крилатого коня поезії встановлювали в мене на очах... Та хіба все перелічиш. І під керівництвом І.С.Косенка працює і прекрасний добірний колектив, закоханих у “Софіівку” і відданих парку людей.
      11 років писалася моя поема і 12 — тривала наша дружба. Я приїздив у різні пори року, різні часи, але незмінно зустрічав теплоту і увагу до найменших деталей з боку директора дендропарку. Він завжди був спокійним, витриманим, виваженим, господарем свого слова, ніколи не підвищував голосу, я ніби жив у Земному раї, господарем якого був ІВАН СЕМЕНОВИЧ КОСЕНКО, золота людина, людина з великої літери в усіх смислах. Свою поему, як і ці спогади, присвячую йому. Вічна пам’ять Вам, дорогий, незабутній мій друже, наводьте порядок тепер у небесному раї так, як Ви порядкували у земному. Спочивайте на Луках Сварожих з миром!

      уривок з поеми "Смарагдовий рай"

      Пам'яті Івана Семеновича Косенка

      Печаль краси колон дорійських,
      Застигла велич кам`яна,
      Трав розмаїття – ніжне військо,
      З одноманітністю війна…

      І ці ставів розкішні плеса,
      І водоспадів шум хмільний,
      І співи духів безтілесних
      У підземеллі кам`янім…

      І Божі статуї величні,
      І таємничий гротів шум,
      Весіль усміхнені обличчя –
      Лети, уяво, розкошуй!

      Заходь в наскельную альтанку,
      В долину Кам`янки заглянь,
      І про звабливую гречанку
      Наслухайся оповідань.

      Це – рай земний. Зайди у нього,
      Залиш життєву каламуть.
      І сам – за пазухою в Бога
      Хоча б годиноньку побудь.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    284. Київський Привид
      То не грім в небесах --
      Гул війни сіє жах,
      Посивіли над Києвом хмари.
      В почорнілих снігах
      Тишу ранку в полях
      Розірвали ракетні удари.

      Ні, то не зорепад --
      За снарядом снаряд
      Випускають трикляті рашисти.
      Вже будинки горять,
      І кривава зоря
      Зайнялась на околицях міста.

      Але що це? Ого!
      Йде назустріч вогонь,
      Полетіли палаючі стріли --
      То війська ППО
      Не упустять свого --
      На підлеті ракети зустріли.

      А над ними — літак,
      Наче блискавка та --
      Сотворив москалям бурю мстиву --
      Двадцять з лишком горять
      Літаки в болотах --
      Так воює над Києвом Привид.

      Хоч збивали в лісах,
      Але вижив цей птах,
      Бо звитяги у нього є крила.
      Наче куполу дах,
      Видно дужий розмах* -
      Над столицею небо закрили!

      Воїв сила й могуть --
      В чистій висі цвітуть
      Веселковою ніжною грою.
      Наче іскор салют
      Вибуха там і тут --
      Слава, слава навіки Герою!


      7 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    285. Озера сліз
      Учора світлий вечір був,
      Сьогодні став блідим світанок -
      Заплакав, тяжко так зітхнув,
      Аж сніг розчулився й розтанув.

      А вітер між гілок густих
      Усе журливої співає,
      З ним цілий хор дерев сумних
      Все кронами у такт киває.

      Вже розлились озера сліз,
      Мов стали річкою одною,
      Звучить печальний вокаліз,
      Неначе туга за весною.

      7510 р. (від Трипілля) (2002)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    286. Перед картинами Миколи Пимоненка
      Неначе зачарований, стою
      Під небом Вашим – болем сіро-синім…
      І щем так душу роздира мою
      Одвічною печаллю України.

      Така в мазках глибока і проста,
      Так невловимо світиться привітно
      Природня та духовна висота,
      Що піднімає мій народ над світом.

      Ота цнотливість серця осяйна,
      Що хтиву ницість відганя погану…
      Іде з відром дівчина, йде вона
      Й чомусь трава схиляється в пошані.

      А інша, не скоряючись грозі,
      Спішить сховать овечок у кошару,
      Мов Берегиня по своїй стезі
      Ступа сміливо й зупиняє хмару.

      Спиняє небо натовпу орду,
      Наповненого злобою по вінця,
      Й рятує мов єврейку молоду
      І дозволя любити українця.

      Іде в похід козак – така біда,
      (І кінь застиг в очей печальнім русі).
      І мила проводжає і рида
      Рида піснями, мов Чурай Маруся.

      Мов дзеркало веселе і сумне –
      Народу шлях відобража картина –
      Нас, мов гусей, лозинкою жене,
      Премудра наша мати – Україна.

      26.05.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    287. Микола Гумільов Осяяння пророка
      Щасливі в нас закохані: вино
      І добрий хліб, що нам сміється з печі,
      І гарна жінка, котрою дано
      Насолодитись після мук хуртечі.

      Та що чинить з рожевістю зорі,
      Розтяту холоду небесним лезом,
      Де тиша, спокій неземний вгорі,
      Що діять нам з безсмертністю поезій?

      Не пить, не з»їсти, ані цілувать,
      Комета-мить майне – ми і незчулись.
      Страждання на чоло ляга печать,
      Бо чаша нас ізнов сія минула.

      Як хлопченя, в кущах знайшовши схов,
      Купальницю очима їсть у гаю –
      Не знаючи нічого про любов –
      Од потайної муки завмирає.

      Між велетнів-хвощів колись отак
      Ревла слизька істота від безсилля.
      Бо відчував той недозрілий птах
      Поміж лопаток ще незрослі крила.

      Віки різьбить всіх нас Господь-життя
      Митцем-різцем природи тне всі боки.
      І створює він шосте нам чуття
      Для творчого осяяння пророка.

      26-27.01.7518 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    288. Хор мисливців з опери Карла Марії фон Вебера
      Що краще, як зрання йти на полювання,
      І чашу життя пити радо сповна?!
      У хащі – мисливського рогу звучання,
      Іти на оленя нас кличе весна.

      Приспів:

      Для мужніх і сильних ця княжа розвага,
      І ось упольована вже дичина.
      Тамуємо в лісі і голод і спрагу,
      І вільно гуляє наш кубок вина.

      Йо-хо, тра-ля-ля-ля-ля!!!

      Зелені посіви звірми перериті,
      На вовка і вепра іти уже час,
      Діана-мисливиця – наш покровитель,
      І ось на плечах наша здобич у нас.

      Приспів:

      Для мужніх і сильних ця княжа розвага,
      І ось упольована вже дичина.
      Тамуємо в лісі і голод і спрагу,
      І вільно гуляє наш кубок вина.

      Йо-хо, тра-ля-ля-ля-ля!!!*

      3.04. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    289. Сергій Єсенін Лист матусі
      Ти жива іще, моя старенька?
      Я також. Уклін тобі земний!
      Хай над хатою твоєю, ненько,
      Невимовне світло струменить.

      Пишуть, що тамуючи тривогу,
      Ти сумуєш тяжко по мені,
      І що часто ходиш на дорогу
      В старомоднім давнім шушуні.

      І тобі у синій млі здається,
      Видива являються все ті ж –
      В ресторанній бійці аж під серце
      Вгородив мені хтось фінський ніж.

      Заспокойся, рідна, і послухай,
      То лиш марення, облиш їх ти.
      Не такий вже я гіркий п»янюга,
      Щоб тебе, не бачивши, піти.

      Я і зараз ніжний, як з тобою,
      Й безнастанно мрію лиш о тім
      Щоб скоріш од туги бунтівної
      Утекти у наш низенький дім.

      Навесні я повернуся, ненько,
      Коли сад розкине білий цвіт.
      Тільки не буди мене раненько
      Як колись, тому вже вісім літ.

      Не буди минулого, не варто,
      Не турбуй того, що не збулось, -
      Надто ранні - втому і утрату -
      У житті зазнати довелось.

      І молитися не вчи мене, їй-богу,
      Не вернути вже минулі дні.
      Ти одна – одрада й допомога,
      Й світло невимовне ти мені.

      То забудь же про свою тривогу,
      Не сумуй так тяжко по мені.
      Не виходь так часто на дорогу
      В старомоднім давнім шушуні.

      22-23.06.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    290. Контрасти
      Ліс, мов зачарований, завмер,
      І зима удень – така пресвітла,
      Із твоїх волось черпнула світла,
      В біле одягнула світ химер.

      І здалось мені, зима – це ти,
      Бо чарує млосно, аж сакрально,
      Як блондинка, майже натуральна,
      Де на денці – трохи чорноти.

      Потім я збагнув – зима і ти,
      Це - поняття зовсім несумісні,
      (Як волання дике й ніжна пісня!),
      В ній нема твоєї теплоти.

      …Сутінь розгорнула світ химер,
      Саваном зими його накрила,
      Хай любові потемніли крила,
      Але світлий дух її не вмер.

      18.12.7518 р. (Від Трипілля) (2010)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    291. Мокрий сніг
      Мов на мить вернулася зима,
      Спушила сосни зелені віти,
      Моросила снігом непривітно
      Й розтавала маревом сама.

      Наче білий кінь по небу плив,
      Сріблом потрусив на верболози...
      Ті сріблини мокрими були,
      Як зими сумні, прощальні сльози.

      19.03. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Війна і кохання
      Боги мої, війна ця клята --
      Продовжує жахливу гру.
      Так хочеться любові свята,
      Віддатись ласкам і добру...

      І кожна зустріч — як остання --
      Куди веде нас круговерть?
      Я захлинаюсь від кохання,
      Немов мене чекає смерть.

      І кожен день: Ну як ти мила?
      Немов по лезу йдем ножа --
      Твій дім іще не розбомбила
      Орда бездушна і чужа?!

      Всевишньому -- щодень благання
      В сльозах ранкової пори:
      Не забирай моє кохання,
      Або... до себе забери!

      І як ті нерви заспокою
      У сплесках воїнів звитяг?
      Випробування нам війною
      Дано на силу почуття.

      Впаде імперія пуйлата,
      І знову в сяючий альков
      Прийде до нас любові свято,
      І створить новий світ ЛЮБОВ!

      31 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    293. Гостинець
      Україна у Сибір
      Пуці шле могилу.
      Бо ракета - вір-не-вір -
      Бункер завалила.

      Виходу нема, все зжер,
      Без повітря в раї.
      Він повільно так тепер
      Корчиться й здихає!

      28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    294. Упиреві людства
      Вже сонце землю обняло,
      І світ увесь весна цілує.
      Один лиш збоченець Хуйло
      Війну до себе кличе всує.

      Чекає сівача земля,
      Ярило пісню шле до гаю.
      Москвин ракетами поля
      Й двохсотими все засіває.

      Розкриті вже тремтять вуста --
      Кохання ніжністю говорить.
      Упир на села і міста
      Наслав руйнацію і горе.

      Коли ж нап’єшся крові ти?
      І знавіснілий од падлюцтва,
      Від свеї луснеш глупоти -
      Чиряк на тілі всього людства?!

      28 березня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    295. Вечірнє купання
      Романтичне вечірнє купання,
      В`ється хвилі розвихрений чуб,
      І між пасем розкішне гойдання,
      Мов цілунок розтулених губ.

      Води темні поривами сніжить,
      Щем у душу мою наклика.
      Пестить вітер волосся так ніжно,
      Ніби милої тепла рука.

      30-31.07.7519 р. (2011)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    296. * * *
      Наші стосунки - дружні, кохана,
      Більшого бути не може.
      День починається просто, як ранок,
      Не як світанок погожий.

      Сонце осіннє уже не розтопить
      В серці холодного болю,
      Ще народилась одна із утопій -
      Дружба моя із тобою.

      Обезпромінений, згублений ранок
      Гляне у вікна порожні.
      Наші стосунки - дружні, кохана,
      Більшого бути не може.

      7494 р. (Від Трипілля) (1986)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    297. Похорон кохання
      Так гадючо всю душу мою обплете
      Щось недобре, холодне і нице.
      Розчаровуй в мені почуття те святе,
      О жорстока моя чарівнице.

      Зафарбуй веселковії мрії мої
      В безпросвітності тьму чорно-синю.
      Хай заплачуть дощем посумнілі гаї
      Над коханням, що у домовині.

      Тільки інших не шли, не утішать вони,
      (Хай самотньо десь розпач мій лине
      Над зів`ялим вінком золотої весни)
      І не виб`ють твій «клин» іншим клином.

      Тільки листя в сльозах так здригнеться, немов
      Хтось у стовбур сокиру – щосили…
      Витікає із серця мойого любов,
      Що байдужість твоя прострелила.

      3.09. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    298. Як без твого голосу прожити?
      Як без твого голосу прожити?
      Це єдине, що у мене є.
      Він мою печаль несамовиту
      Угамує, мов дитя своє.
      Як без твого голосу прожити?

      Як без твого світла день прожити,
      Мов сновида, я бреду життям,
      Тугою смертельною прошитий,
      Ніби молодість без майбуття…
      Як без твого світла день прожити?

      Як без твого дихання прожити,
      Що живлом у всесвіті буя.
      А мені – мов кисень перекритий –
      Без кохання задихаюсь я.
      Як без твого дихання прожити?

      Як без твого сяєва прожити,
      День, мов кимось вимкнений, погас…
      Увімкни, і сонцем оповитий,
      Небеса підкорить мій Пегас!
      Як без твого сяєва прожити?!!!

      12.08.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    299. Відчуття
      Cофіївко – оазо у пустелі –
      Сховатись ув обіймах дай твоїх,
      Хай стануть знов думки мої – веселі…
      Краси високої ти – оберіг.

      Ростуть невидимі тут імортелі*,
      Між ними шлях до вічності проліг.
      Жасмину запах, солов`їні трелі,
      Наяд закоханих щасливий сміх.

      Хоча є грот і сумнівів і страху,
      Там глиба-скеля зверху нависа
      Трьома опорами «хиткого» даху…

      Та домінує все ж таки краса –
      На простір вийдеш – станеш мов би птахом,
      Що летом пориває в небеса.

      *Імортелі – безсмертники.

      9-11.07.7519 р. (Від Трипілля) (2011), Умань.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    300. Витівки морозу (суміш лірики й легкого нечорного гумору)

      Чарівник-мороз жартує,
      Дивом бавить з-під поли:
      Одягнув у хустку тую,
      Сріблом озеро залив.

      Червоніють щоки в гаю:
      - Сором, що він витворя, -
      За носи усіх хапає,
      Припалив од димаря.

      Із балончика чимсь білим
      Пирскає на вікна він.
      Візерунки, наче килим,
      Скрізь малює все нові.

      Починає зуби шкірить
      І хурделицю вести,
      Аж собаки тонкошкірі
      Підібгали вже хвости.

      12.12.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    301. Настрій листя
      О жовтню мій, ти - геній суму,
      Так міцно всіх проймаєш нас.
      І чайним відблиском задуми
      Шліфуєш листячка топаз.

      Коли в мінорі ти заграєш -
      Підвладний світ увесь журбі.
      Лиш соковито в гіллі сяє
      Багряним відблиском рубін.

      І гарний настрій в небі висне,
      З обіймів суму вислиза.
      Бо те достигле жовте листя -
      Ласкава сонечка сльоза.

      3.10.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. Океанна гора
      На скрижалях сердечних – мов дотик долонь,
      Наді мною – лиш небо безкрає,
      Це кохання велике – як вічний вогонь,
      Палахкоче в душі, не вмирає.

      І минають роки, і минають думки
      І розпачливі, і невеселі.
      О любове, ти – сила, яка залюбки
      Чорноземом засіє пустелю.

      І не стане ніщо – землетрус ачи град
      Чи негода страшна – поміж нами.
      Бо кохання могуть – океанна гора,
      Об яку розіб`ється цунамі.

      Не зупинять любов ні ліси, ні моря,
      Лід холодний від сонця розтане.
      Вона зійде над горем, як щастя зоря,
      Як епохи нової світанок.

      22.06.7521 р. (Від Трипілля) (2013)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    303. Криниця поезії
      Немов невидима криниця
      Поезії - у цім гаю,
      Сюди приходжу їй вклониться
      І чисту воду з неї п"ю.

      Незмінна в цьому є потреба -
      Як дихати, як говорить, -
      Б"є джерело цілюще з неба
      І в"яже віршів срібну нить.

      Неначе Велеса знамення
      Веде тебе у майбуття,
      Й живлющим струменем натхнення
      Освячує твоє життя.

      7510 р. (від Трипілля) (2002)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    304. Чари міста (пародія у відповідь на пародію)
      Як я місто страшенно люблю –
      Старовинні будівель портали,
      Цінні спогади не загублю,
      Як запеклим я став театралом.

      Тут є парки красиві, жінки,
      Мов із голочки вдягнені гарно.
      Проти них - селюки-простаки
      Виглядають - ну геть - нечупарно.

      Неприємна реальність оця…
      Раз іду з театрального залу
      А у мене уже гаманця
      В гардеробі театру украли.

      Біля обміну пункту стояв,
      Раптом бачу – у доларів стопці
      Половини, даруйте, нема –
      Це бо «куклу» підсунули хлопці.

      У маршрутці «бурмило» штовхнув,
      Розірвавши нового костюма,
      Матюками всього обгорнув…
      Чом ти, місто, все зіткане з суму?

      Я по вулицях тихо блукав,
      І про вірші все мріяв чудові.
      І у люк з нечистотами впав,
      Протягло по трубі мене довгій.

      Виринаю увесь у лайні.
      Біля люка «ментів» стоїть пара.
      Різко руки скрутили мені:
      - Що, попався, смердючий бомжара?

      …На п»ятнадцять взяли мене діб
      З хуліганами разом укупі.
      І давали лиш воду і хліб…
      І свербіло щось довго у… серці.

      Ох, життя в цьому місті - не мед,
      Нам у руки дали по лопаті:
      - Хто в село? Треба гній розкидати!
      Я сміливо ступив наперед.

      12.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    305. * * *
      Ти раптом стала музою мені,
      І промінь твого сяйва в серці квітне,
      Немов красуня-вишня навесні,
      Що віддає бджолі пилок привітно.

      В уяві пахне кіс твоїх бузок,
      Розлився хмелем щастя серед тижня,
      І посланець твій - сонечко-жучок -
      Присів на щоку і цілує ніжно.

      7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    306. Перетворення (із циклу
      Хмари низькі, аж розпливчасто-сині,
      Ніби розмащені на полотні,
      Сонце – неначе жарина в каміні -
      Десь дотліває між них вдалині.

      Відсвіт рожевий – десерт малиновий -
      Обрій повільно смакує собі.
      Змішує барви ті знову і знову
      І перетворює на голубі.

      1.08. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)

      с. Миколаївка, Крим.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    307. Королеві мрій (пісня)
      Королево снів моїх, королево,
      Величається неба вись –
      Я засуну голову в пащу лева,
      Тільки ти мені посміхнись.

      Королево мрій моїх, королево,
      В океані он – серфінгіст,
      Осідлаю хвилю я, кришталеву,
      Тільки ти мені посміхнись.

      Еврідіко мрій моїх, моя феє,
      Царство смерті я оживлю,
      Співом найчарівнішим, як в Орфея,
      Лиш скажи мені: «Я люблю!»

      ІІ
      О безумство шляхетне кохання,
      Хай тремтять боягузи, нехай,
      На небачені в світі діяння
      Надихай, надихай, надихай!!!

      17.07.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    308. Воїни світла (пісня)
      Ти пройди крізь вогонь і очистись,
      Хай же страх твій у грудях скона.
      Стисни зброю в руках променисто –
      Йде на сході священна війна.

      Світла воїне, глянь, за тобою –
      Україна, як палець, одна.
      Уставай до смертельного бою –
      Йде на сході священна війна.

      Ти для Путіна вирий могилу,
      То в подобі людській – Сатана.
      За тобою – і правда і сила,
      Йде на сході священна війна.

      Обіймімось, брати, в нашій міці –
      Москалю – непоборна стіна.
      Стане в гніві сильніша за крицю –
      Йде на сході священна війна.

      Кожен дужий, ненависть не стримуй,
      Щоб нечистих – за межі прогнав.
      Геть, собаки, з Донбасу і Криму –
      Йде на сході священна війна.

      Мамо, рідна, не плач, як загину.
      Не хили у журбі голови.
      Я іду воювать за Вкраїну,
      Вір у краще і благослови.

      Найдорожча, пресвітла кохана,
      Огорни на прощання крильми.
      Ще настане весна і світанок,
      І з тобою обнімемось ми.

      Йдем ординців вогнем випікати,
      Хай забудуть дорогу сюди.
      Кожен сильний, незборний, завзятий.
      Вирушаймо. Перуне, веди.

      22.01.7522 р. (Від Трипілля) (2015)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    309. Коли даруєш жінці квіти
      Коли даруєш жінці квіти -
      Іскриться день тоді новий,
      Тремтять як душі, спраглі віти,
      Дощі приносить суховій -
      Коли даруєш жінці квіти.

      Коли даруєш жінці квіти -
      Несеш букет найкращих слів,
      Щоб місяць починав повніти,
      Щоб хмарний вечір заяснів -
      Коли даруєш жінці квіти.

      Коли даруєш жінці квіти -
      Немов прекрасне немовля -
      Приходить сонце на орбіту
      І вся світлішає земля -
      Коли даруєш жінці квіти.

      7494 р. (Від Трипілля) (1988)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    310. * * *
      Туман у Києві. Туман
      Вип`ячує безкровні губи.
      Ніде і просвітку нема,
      Бо ти мене вже не полюбиш.

      Красою квітчана, ясна,
      Заграє у небесні труби,
      Прийде на пагорби весна,
      Та ти мене вже не полюбиш.

      Перо крізь пальці вислиза,
      Сумних, веселих згадок суміш…
      Бринить непрохана сльоза –
      Мене ти більше не полюбиш…

      Війна. Як добре! Небеса
      Жбурнуть мене у вир погуби…
      Бо що – життя, його краса?!
      Як ти, як ти мене не любиш…

      4.03. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    311. До проблеми: поезія і гроші
      За поезію грошей не платять,
      У книгарнях її не беруть.
      Вкрай самотнє це духу багаття,
      Папірці спопеля його суть.

      Та ще плавить «шляхетні» метали –
      Мертводушшя гидкого тотем.
      Мов упоперек горла постало
      Це відлуння природи святе.

      Золотому бичку говорило
      Про високу любов залюбки…
      Відвернув той вгодоване рило,
      Ні копійки не дав на книжки.

      Ти – голодне завжди янголятко,
      Духом правди годуєшся все ж…
      О Поезії горде телятко,
      Матки жодної, бідне, не ссеш.

      Не принизишся, ні, перед змієм.
      В Кос-Аралах* їси глевтяки.
      Ниций чесного не зрозуміє,
      Як молитви слова – матюки.

      Як людей перетворять на бидло,
      Тля з`їдатиме людськості сад –
      Розгориться Поезії світло
      У сліпучих вогнях барикад.

      Стане прахом падлючості Троя,
      Хоч за кожну боролася п`ядь.
      Бо Гомер і Шевченко – як зброя
      На майданах Свободи стоять.

      А поетам фінанси - коли ще -
      Після смерті, дадуть аж таки.
      І хулитель ціну щонайвищу
      Сам заплатить за справжні книжки.

      Так без грошей - ці творчі натури,
      Та – як Божа у пеклі печать -
      На усіх найдорожчих купюрах
      Тільки лики Поетів стоять.

      30-31.10.7523 р. (2015) Київ



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    312. Спецоперація Пуйла
      Стоять будівлі, вщент розбиті -
      Без газу і води й тепла.
      Летять “цукерки” нашим дітям -
      Ракети дядечка Пуйла.

      Кривавий слід за небокраєм
      На пекло рай перетворив.
      Вервечки біженців безкраї -
      Жінок, дітей, людей старих.

      Воронки у красивім гаю,
      Тріщать пожежі навкруги...
      То “у солдатиків” так грає
      Народ “наш братній, дорогий”.

      Найбільша в світі ця держава —
      Землі їй мало, просто жах! --
      Усе воює безугаву,
      Аж доки трісне вся по швах!

      У цю страшну, лиху годину
      Роздерло землю нашу зло.
      Її загарбать в домовину*
      Узяти хоче “брат” Пуйло.

      Його солдатам вбить дитину -
      Раз плюнуть, “дружнє” дать тепло.
      А там, де військо їх зустріне --
      Здаються пачками в полон.

      Броньовані машини, танки
      І літаки розбиті геть
      Москальські, то — безперестанку
      Вкраїнці шлють забродам смерть.

      Трублять Москви пропагандони --
      Спецоперація іде!
      Летить брехня через кордони,
      Але не вірять їй ніде.

      Війну страшну супроти волі
      Веде імперія рабів.
      Козацька сила в чистім полі
      В запеклій з нею — боротьбі.

      Світ весь обуривсь: Кари, кари --
      Орді бездушній, москальні.
      Шле “джавеліни”**, “байрактари”***
      Для перемоги день при дні.

      І наші воїни-герої --
      Всі характерники вони --
      Один варт сотні. Шлях ізгоїв
      Чека державу Сатани!


      18 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2022).




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    313. Із днем поезії!
      Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
      Ловіть натхнення на льоту,
      Я весняній вклоняюсь Музі
      У сонце, мряку і сльоту!

      Вона – пресвітлая цариця –
      Відточить кожному перо.
      І слова перлами іскриться
      З небес її величний трон.

      Поети всі – його окраса,
      Співають, наче солов`ї,
      Крилаті вершники Пегасів –
      Неначе гвардія її.

      І як же бачу, їх багато –
      Вродив талантами Парнас.
      В повітряному замку свято,
      Тож веселімось, прошу вас.

      Триває хай пора чудова,
      Як мить любовного злиття…
      Хмеліймо музикою слова,
      Як вищим виявом життя!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    314. Вкраїнські діти
      Вкраїнські діти, Ваші смерті
      Рвуть душу. Кляті москалі,
      Бездушні нелюди, зітерти
      Я б Вас хотів з лиця землі.

      О наше героїчне військо,
      Удар по них вогнем жахним,
      Щоб мучився упир кремлівський,
      Розверзлось пекло все під ним.

      Щоб він волав нелюдським криком,
      І смерті вимолить не міг.
      А Сатана в шаленстві дикім
      Тортур завдав йому страшних.

      І щоб здихав отак повільно
      Днів стільки, скільки йде війна.
      А Україна вільна, сильна
      Знов зацвіла, як та весна!!!

      11 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    315. Коли закінчиться війна
      Коли закінчиться війна,
      Навколо щастя розіллється,
      Замучене огорне серце
      Любов’ю трепетна весна.

      Коли закінчиться війна,
      Душі пробудження настане,
      І мук тяжких спадуть кайдани,
      Зітхне з полегкістю вона.

      Коли закінчиться війна,
      Воскресне світ весь на руїнах,
      Моя прекрасна Україна
      Відродиться ясна, красна.

      Коли закінчиться війна,
      Сконає Путін-упиряка,
      Розсіється російська мряка,
      Імперія впаде жахна.

      Коли закінчиться війна,
      То пролунає у етері,
      Що ти — розвалювач імперій,
      Вкраїно, волі сторона!!!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    316. Капутін
      Не будьте боягузами, вкраїнці,
      Не піддавайтесь голосу зневір.
      Серця наповніть мужністю по вінця,
      Боїться хай триклятий бузувір.

      Не дайте отруїть себе отруті -
      Це - пропаганда промосковських ЗМІ.
      І сам ведмідь опиниться в ярмі,
      І назвемо ми Путіна – КАПУТІН.

      Лиш у собі збудити треба силу,
      Лиш у собі здолати треба страх!
      І ляжуть окупанти у могилу,
      Бо зла імперію чекає крах!

      Піднімуться знедолені народи –
      Чечен, якут і чукча і бурят!
      І разом з нами в битві за свободу
      Боротиметься кожен з них, як брат!

      І чесні росіяни, і євреї,
      Й нескорені татари-кримчаки
      Позбудуться лакейської лівреї
      Однині і на вічнії віки!

      Плече підставлять нам у час критичний
      Америка, Європа і Кавказ.
      І санкції Московії всебічні
      Введуть. І зброю надішлють до нас.

      Ковтне Китай Сибір неісходиму,
      Японія Курили забере…
      Лише борімось, наче одержимі,
      Хай сила духу наша не умре!

      І воїнів Свободи Божа доблесть
      Зруйнує світ, де править сатана.
      Й залишиться лише Московська область,
      Від Риму як – Італія одна.

      І кожен з нас тоді розвеселиться,
      І пам`ятник Свободі возведуть…
      Вкраїна, як духовності столиця
      Усьому світу світлий вкаже путь!

      3.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    317. Бажання і молитва
      Мені не хочеться війни,
      А тільки хочеться любові.
      Війна — то виплід Сатани,
      То — море сліз і ріки крові.

      І люте горе для батьків,
      Руйнація, будинки голі.
      І смерті тисяч вояків,
      І вільне місце на престолі.

      Дивуєтесь? Казав Творець:
      Врятує всіх Любові пісня.
      Той зробить світові кінець,
      Хто кнопку ядерну натисне.

      І той опиниться на дні,
      Хто не боїться Неба суду.
      Бо переможців у війні
      Жахній, сьогоднішній не буде.

      Земля уся у ній згорить,
      І темрява - як з підземелля -
      Укриє всю її за мить,
      І перетворить на пустелю.

      О Боже, дурнів схамени,
      Любов’ю вбий страшну спокусу.
      Прокляття демонам війни
      Пошли, сильніше землетрусу!!!

      17 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    318. Фотограф (пісня)
      Тобі свій час із радістю віддам я,
      О майстре фотографії, зроби
      Красиві знімки, лишиться хай пам’ять
      Про дні дерзань, веселощів, журби.

      Тріумфу мить і розпачу мойого
      У ракурсах ти різних зафіксуй.
      Ми всі колись полинемо до Бога,
      І час зітре із наших лиць красу.

      ПРИСПІВ:
      Стирає час усе лихе і добре,
      І розчиняє, наче у воді.
      Лиш на світлинах, що зробив фотограф,
      Лишились ми прекрасні й молоді.

      І подорожі наші закордонні,
      І небо дивовижне з літака,
      І як стискає пристрасно долоні
      У відповідь коханої рука.

      Поезія і музика хай лине,
      Немов би то — натхнення два крила
      У товаристві, що звемо “Світлина”,
      Котра минущий час перемогла.

      ПРИСПІВ:
      Стирає час усе лихе і добре,
      І розчиняє, наче у воді.
      Лиш на світлинах, що зробив фотограф,
      Лишились ми прекрасні й молоді.

      6 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    319. Музика кохання або пісня про Тетяну
      Це любовне трепетання
      Пройняло мене всього.
      Увійшла у серце Таня,
      Як весни сяйний вогонь.

      Ген дороги розгортання --
      Ніби пелюстковий шлях.
      Зацвіло, як увостаннє,
      Волошково у полях.

      ПРИСПІВ:
      Мов дитяче лепетання,
      На асфальті -- крейда знов -
      Я плюс Таня, я плюс Таня --
      Це дорівнює любов.

      Проти воєн -- як повстання,
      Божа кара злу немов --
      Всесвіт обняло кохання,
      Пройняло аж до основ.

      Хай настане нам світання,
      Маки зацвітуть, не кров.
      Небеса пошлють єднання,
      Мир і злагоду й любов.

      ПРИСПІВ:
      Мов дитяче лепетання,
      На асфальті -- крейда знов -
      Я плюс Таня, я плюс Таня --
      Це дорівнює любов.

      30 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    320. Зима і кохання
      Зима, зима — розкішниця білява,
      Немов красуня у пуховику.
      Побілені дерева величаво
      Стоять зігріті в заморозь таку.

      І справжня казка завітала в гості,
      На дубі — листя жовтого мазки.
      І жваве птаство в сірій високості --
      Військових мов маневри літаків.

      І грає вітер тихо на гобої
      Мелодії, як світлий оксамит.
      Ми вчора помирилися з тобою
      І обнялися ніжними крильми.

      Під вечір знов -- морозяна навала,
      І знов до лавочки тієї йду,
      Де ми уперше взимку цілувались
      В казковому засніженім саду.

      23 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    321. Молитва
      Ця думка визріла помалу,
      У світ прекрасного несе -
      Твого кохання ідеалом
      Я хочу бути над усе.

      Цьому нема альтернативи,
      Життя стає чарівним сном:
      Або ти зробишся щасливим,
      Або в розпусти йдеш багно.

      Боги, не дайте стати звіром -
      Змахнути дужими крильми.
      За тих, хто ДОЛЮ нам довірив,
      Відповідальні тільки ми.

      З тим, хто нам став навіки милий --
      Благаймо Небо кожну мить --
      Дай сили йти аж до могили,
      Й любов свою оборонить!

      20 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    322. Все в шоколаді або доба кохання
      Вже світанок у висі чарівній воскрес,
      Усміхнулося сонце ласкаво.
      П’ю любов осяйну, як дарунок небес,
      Як солодке ранкове какао.

      Чи це Божа, погляньте, із хмари рука -
      Піднялася вгорі величаво?
      Шоколадно-молочна цілунків ріка
      Потекла, наче денне какао.

      Танцівниця індуська — вечірня зоря -
      Підморгнула спокусно, лукаво.
      Переплавились любощів теплі моря
      У вечірнє медове какао.

      Я тону у кохання вершковій імлі,
      Не кажу тобі, серденько, “Чао!”
      Перед сном насолоджувались королі
      Як обіймами щастя, какао.

      Чи не можна, о небо, зробити хіба --
      В шоколаді хай буде все - “Вау!”
      І для людства усього настане доба
      Раювання, як свято какао?!

      16 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    323. Співчуття Олександру Сушку
      Попри всі наші дикі сварки з Олександром Сушком, настає момент у житті, коли в нього вривається смерть близької людини, і відбувається переоцінка духовних і життєвих цінностей, коли вона, смерть, урівнює всіх і примирює ворогуючі сторони. Такою сумною подією в житті Олександра Сушка стала смерть його рідного брата Віктора Сушка, який і мені був добрим другом і старшим товаришем по багатьох наших спільних концертних виступах у як мінімум 8-ми регіонах України. Віктор написав музику до 4-х пісень на мої слова, і ці пісні у виконанні братів - Сушків Віктора і Олександра - постійно звучали у наших виступах. З нами брала участь у концертах і заслужена артистка естрадного мистецтва України Алла Васик. Віктор Сушко був більше музикантом, у дуеті братів співав другим голосом і був концертмейстером. Читцем і ведучим концертів, виконавцем першої партії в дуеті братів був Олександр Сушко. Алла Васик і я, тоді співак-бандурист, були окремими концертними одиницями. Разом ми складали концертний гурт, який я жартома називав "Морські еноти" після нашого виступу у морському місті на Донеччині Маріуполі. Чому єноти? Може тому, що це - рідкісні і милі тварини.

      В цей печальний день - день поховання Віктора Сушка, (помер позавчора, відірвався тромб) пропоную Вашій увазі сумну пісню про любов на музику Віктора Сушка і мої слова "Запечалюся я за тобою" (аранжування Євгена Клименка, відео - теж покійного ПМівця , поета і кліпмейкера Олексія Тичка.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    324. Лікувальне пір'я
      Із голови ніяк не вийде одур,
      Можливо то шиза чи знов — ковід?!
      Бо од природи — просто лисий бовдур,
      І в Чорногуза смиче пір’я він.

      Не може цей упир прожить без мене,
      Чи йде у місто чи своє село.
      Та не кляну його життя злиденне:
      “Щоб тобі в роті пір’я поросло!”

      Сушкові співчуває світле небо...
      Це пір’я — ліки на таку напасть.
      Посій його на лисині у себе,
      То, може, Бозя розуму додасть?!

      11.01.2022 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    325. Співчуття "горе-критику"
      Старі цитати тягне “горе-критик”,
      І каже: “Обчитався!” Боже ж мій.
      То не читай. Чи вже нема чим крити?
      У тебе брак уяви, зрозумій.

      Не годен уявити, то не пукай,
      Не далі бачиш носа ти свого.
      Твої читати вірші — просто мука,
      Наслідувач убогий, епігон.

      Тобі я співчуваю, це — недуга —
      Ушнипитись в одного і кусать.
      Єдине тішить у писаннях “друга” -
      В них іноді з’являється краса.

      Прийшла, здається, скромна, але Муза.
      Естетику, як любку, оповий.
      Чогось навчишся, може в Чорногуза,
      Допоки пише, доки ще живий!

      11.01. 2022 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. “Шляхетному
      Знов паскуду треба вчить манер,
      Вже два дні по кумполу не били.
      Не збагне ніяк він дотепер,
      Що падлюцтвом ні, не станеш милим.

      Істини вже тямить тра старі,
      Промовляють їх могильні плити:
      Краще грубо правду говорить,
      Ніж отруту виховано лити.

      10.01.2022 р.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    327. Небеса кохання
      Ти була красива, наче юна Геба*,
      Як у поцілунку ніжному злились.
      Заясніле, чисте нам відкрилось небо
      Підняло на крилах у блакитну вись.

      ПРИСПІВ:
      Небеса кохання, небеса кохання --
      Огорнули хмари, мов перини пух.
      О яке солодке диво-раювання,
      Музика любові пестила наш слух.

      Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
      Як рожеві щічки, сяяли вогні.
      В світлому багатті ми — найщасливіші --
      Зацвіли, неначе квіти навесні.

      ПРИСПІВ:
      Небеса кохання, небеса кохання --
      Огорнули хмари, мов перини пух.
      О яке солодке диво-раювання,
      Музика любові пестила наш слух.

      У нічному небі гомоніли зорі,
      Повний місяць виплив, наче коровай.
      Тішились любов’ю ми у млосній зморі,
      За життя відкрився нам небесний рай.

      ПРИСПІВ:
      Небеса кохання, небеса кохання --
      Огорнули хмари, мов перини пух.
      О яке солодке диво-раювання,
      Музика любові пестила наш слух.

      10 січня, 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    328. Мета

      Дорогому другові Олександру

      Як Чорногуз чудовий майстер, геній,
      Ну а Сушко — він пише сам, що ні!
      То треба Чорногуза — не в варенні,
      У графоманськім утопить лайні!

      8.01.2022



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    329. Забув
      Найдорожчому другові Олександру Сушку

      В “сатирика” у животі — здуття -
      І під очима кола має сині -
      Відстав, біднесенький, чомсь од життя --
      Поет про сльози вже не пише нині.

      У голові в Сушка — старенький “бзік” --
      Він лірики не визнає, бідака,
      Для нього той в поезії мужик,
      У кого з вірша тхне, немов із... попи.

      Забув “сатирик” застебнуть матню,
      Цей "гуру" словом так усіх лікує?
      Ще добре, що не пише матюкню,
      На красне слово вже кладе він... клізму.

      8. 01.2022р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    330. Такий у нього стиль
      Предивна ця літературна гра -
      Дивніші ще — літературні вила --
      “Сатирик” пише про сонетяра --
      А чи про себе — ні, не зрозуміло.

      Бо сонетяр чубатий — знають всі,
      А критик прагне до Пегаса висі,
      Не здатен уклонятися красі,
      Тому від горя, бідний, сам полисів.

      Пливе в багні серед “пахучих” хвиль,
      Творити хоче так літературу...
      Простіть його, такий у нього стиль,
      Бо від народження він лисий... гуру.

      8.01.2022 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. Пам'ятник дорогому Олександру Сушку
      Він пам'ятник собі воздвиг "нерукотворний",
      І дуже непростий - засушений з лайна,
      Він ним писав -- Сушко, цей "геній" наш потворний,
      І так милує зір із рання дотемна.

      Та дощ пішов рясний і раптом все розтало,
      І запахи такі поширились, о жах!
      І скульптора й героя раптом шкода стало --
      Прикрили туалетом весь той прах і пах.

      І валить валом вже юрба до унітазу,
      Хоч дещо на підошви сильно налипа.
      І кожен в масці йде, тамуючи відразу --
      Сюди не заросте "народная тропа!"

      7.01. 2022 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    332. Подяка
      Хай новий вітер сміття все змете,
      Новим салютом вибухне мортира.
      Подякуймо “сатирику” за те,
      Що він не знає, що таке САТИРА.

      Сатира — як цілюща та трава,
      Горить, пече, та не веде до краю...
      Покликана стигмати* лікувать,
      В Сушка у пазурах — лиш убиває.

      І суть я вам на блюдці піднесу,
      Аби було всім зрозуміло, ясно.
      “Сатирик” цей ненавидить красу,
      І все, що є у світові — прекрасне.

      Природа, лірика йому — ніщо,
      Миліш — стоячих запашок онучів.
      Щоб ми жили усі — поміж трущоб,
      Повітрям задихаючись смердючим.

      Таким, як лексикон “віршІв” його,
      Де всі слова, як в носі булька — хворі.
      І хто засуне носа в них свого --
      Учадіє, бо душить лютий сморід.

      Сушко ж це нюхає аж залюбки,
      Прищеплює любов до блювотиння,
      Йому смакують кізяки під тином...
      Він — особливий збоченець такий.

      Подякуймо ж “сатирику” відтак,
      За це він має ордени й медалі,
      Що вижив Стиркіну і Залізняк -
      За нього кращих. А тепер що далі?

      Подякуйте! - Цю істину несу -
      За те ви, поетеси і поети,
      Що знищено красу на сайті всю,
      Й прирівняно його до туалету.

      Мовчать усі, мов настає вже край!
      Бо “хата скраю” в кожного запекло.
      Невже пощезне із ПееМу рай,
      Й залишиться гидке сушкове пекло?!
      *Стигмати — рани.


      6.01. 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    333. Правда
      Хай правда до усіх до вас долине,
      Коли бридкого блазня відбатожиш,
      Ураз міняє він свою личину --
      Прикинеться тепер святим та божим.

      З Сушком не хочуть починать дебати,
      Мовчать, хто більш, хто менш талановитий.
      Навіщо з ним в полеміку вступати?
      Загроза є у гірше щось вступити!

      6.01. 2022 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. Попередження (літературному блазню Сушку)
      Занур себе, огиднику, в лайно.
      Це — середовище щонаймиліше
      Для тебе. Знов затягує воно,
      Щоб нагадати, звідкіля сам вийшов.

      Помиями наповнене відро
      На себе вилий, це тобі корисно.
      Щоб світ побачив гнидяве нутро,
      І ще сильніш по галамазі свиснув.

      Страшенно я зв’язків твоїх “злякавсь”,
      І весь тремчу, наляканий спросонок.
      Із нинішньою владою вась-вась?! --
      Підтвердив цим, що ти — жахний подонок.

      О так, ти з ними справді заодно -
      Наклепник і літературний блазень.
      І ладен відрами ковтать лайно,
      Аби із золотого унітазу.

      Відбить кохану в друга це — на раз!
      І того очорнить — завжди готовий.
      І шириться навкруг отруйний газ,
      Як дикий несмак у твоєму слові.

      Ні совісті, ні честі, ні краси --
      Учинків рушії — бажання ниці.
      Ти й Україну, гаде, продаси,
      Задля вдоволення своїх амбіцій.

      ...Ізнов гидка щелепа відвиса,
      Її зупинить хватка лиш сталева.
      То знай, мерзото, розірву, як пса,
      І тільки хруснеш на зубах у лева!

      6 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    335. Диво щастя
      А ти була така красива,
      Художник-Бог, здається лиш
      Міг змалювати щастя диво -
      Переді мною вся стоїш...

      І бачу — блідне Афродіта,
      Псіхея в’яне у журбі...
      Не знав, куди себе подіти,
      Хотів молитися тобі.

      Та сукня, золотом розшита -
      Вечірнє небо у зірках -
      І оксамитовим самшитом -
      Звабливі очі — просто Ах!

      Ніг найстрункіших — дві колони
      П’янили захмелілий зір,
      І шовком ніжного нейлону
      Здіймали пристрасть аж до гір.

      Не міг ні їсти, а ні пити -
      Що хоче жінка — хоче Бог.
      І тільки шал несамовитий
      Гойдав, як океан, обох...

      Ця ласка неба — пишна врода --
      За муки всі страждань тяжких --
      Мені прийшла, як нагорода,
      Як світла смуга в ці роки.

      Щось більш за Дантове величчя
      Дарує небо голубе.
      Він був у мріях з Беатріче,
      Я ж наяву любив тебе.

      Взаємного кохання диво
      Дарує почуття нам злет.
      Хоч раз в історії — щасливим
      Спромігся, врешті, буть поет!

      1 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    336. Андрій Демиденко Душі криниця*
      Висиха душі криниця,
      І життя як не було,
      Якщо раз чи два на місяць
      Не поїду у село.

      ПРИСПІВ:

      Як побачу рідну хату -
      Завеснію, наче цвіт!
      Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
      І мого дитинства світ.

      Сяду з Вами на порозі,
      Поклонюся я землі.
      Стану справжнім, як Природа,
      Як вечеря на столі.

      ПРИСПІВ:

      Як побачу рідну хату -
      Завеснію, наче цвіт!
      Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
      І мого дитинства світ.

      І хоч так мені привітно,
      Та щемить душа сама:
      Я ще літо, я ще літо,
      А батьки — уже зима.

      ПРИСПІВ:

      Як побачу рідну хату -
      Завеснію, наче цвіт!
      Здрастуй, мамо! Здрастуй, тату!
      І мого дитинства світ.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    337. Казка кохання
      Свято моєї душі,
      Свято моєї долі
      Волю небес ти верши -
      Дай любові доволі.

      Квітує пестощів сад,
      І поцілунків злива...
      Січень чи листопад,
      А ми удвох — щасливі.

      Тиша дарує казки,
      Родить дива урочі:
      Снігу летять пелюстки,
      Сонечко — серед ночі.

      Ніжністю рук, наче віт,
      Морем огорне зранку.
      Кохання палає цвіт,
      Робить із снігу манку.

      19 грудня 7529 р. (Від Трипілля) 92021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    338. Віктору Герасимову в честь славного 80-річчя
      Згадай же Варну, пам’яте моя,
      Болгарії красу, морську перлину.
      Як від нещасної любові я
      Ледь в хвилях чорноморських не загинув.

      Був молодий і вперше закохавсь
      У дівчину-болгарку божевільно.
      І доленька не зовсім ще лиха,
      Дала мені випробування сильне.

      Сварились мама й тато дуже так...
      І батьків друг, це Ви були, поете,
      Сказав: Збагніте, він же ще юнак!
      В любовних вперше опинивсь тенетах!

      Пригода не повториться хай знов,
      Ми вип’єм за пориви дерзновенні.
      А ти — живи, й борися за любов,
      Про неї вірші сотвори натхненні.

      Ми обнялись, і стали, мов брати,
      Пораду не забув я Вашу й досі...
      Мистецький шлях мій дуже непростий,
      Коли в літа вже завітала осінь,

      Тоді в естраді спробував себе,
      І почалася молодість мов друга.
      Мені відкрилось небо голубе -
      Підтримку давнього відчув я друга.


      Мов другим батьком стали мені Ви,
      Відчув я силу одного з атлантів,
      Що небо підпирають. А нових
      Вже скільки Ви підтримали талантів!

      Під Вашим виростаючи крилом,
      Багато з них — заслужені, народні.
      Велике серце віддало тепло,
      І почуття великі, благородні.

      Хай будуть завше Ваші дні ясні,
      Створили з композиторським бомондом
      Чудові, і народні вже пісні,
      Що увійшли до золотого фонду

      Естради української. Живіть,
      Творіть нові ще многі, многі літа!
      Хай тчеться в радості життєва нить!
      Уклін Вам, і обійми, й пишні квіти!

      Ярослав Чорногуз,
      Заслужений артист естрадного мистецтва України, поет,
      автор-виконавець, лауреат “Пісенних вернісажів — 2014, 2021”.

      16.12. 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    339. Зачаруй,
      Зачаруй, “Софіївко”, мене,
      Як Софія, вродою і станом.
      Та людська краса колись мине,
      А твоя — цвісти не перестане.

      Захвату судома на устах,
      Весь любов’ю сповнений по вінця,
      Поглядом своїм, неначе птах,
      Обніму тебе, о яснолиця!

      ПРИСПІВ:
      Влітку, і узимку, восени
      Ти, “Софіївко” - поета мрія.
      Наче дух нев’янучий весни,
      Бог Ерот красу твою леліє.


      Он сміється красень-водограй,
      Лебеді хлюпочуться в озерах.
      Водоспади, гроти — справжній рай,
      І Орфей співає з Бельведера.

      П’ю натхнення з Гіппокрени вод,
      І лечу над парком повносилий.
      Йдуть плакучі верби в хоровод,
      Весь кохання острів оповили.


      ПРИСПІВ:
      Влітку, і узимку, восени
      Ти, “Софіївко” - поета мрія.
      Наче дух нев’янучий весни,
      Бог Ерот красу твою леліє.



      Тут — суцвіття світове культур,
      Греції і Польщі, і Китаю...
      Між погрудь і різьблених скульптур
      І козацький дух орлом літає.

      Граф Потоцький, Метцель, Оліва
      І Заремба, садівник чудовий,
      Сотні трударів оці дива
      Сотворили й творять нині нові.

      ПРИСПІВ:
      Влітку, і узимку, восени
      Ти, “Софіївко” - поета мрія.
      Наче дух нев’янучий весни,
      Бог Ерот красу твою леліє.


      12 грудня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    340. Вогонь земного раю
      Моя ти крихітко вродлива,
      Моя красуне осяйна...
      Твого кохання справжнє диво
      Хмелить мене сильніш вина,
      Моя ти крихітко вродлива.

      Життя мойого ти оздоба,
      Найбільша радість у журбі,
      Мов золота найвища проба,
      Що вабить погляд на тобі,
      Життя мойого ти оздоба.

      Кохання справжнього нірвана
      І млосних пестощів розмай,
      Душа, красою осіянна,
      Зігріта ласкою зима -
      Кохання справжнього нірвана.

      В тобі тремчу, в тобі — згораю,
      Богине ніжності й тепла.
      Горить вогонь земного раю,
      І нас він спалює дотла,
      В тобі тремчу, в тобі — згораю!..

      11 грудня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    341. Стриптизерка зима
      Землю вкрив сніжечок де-не-де,
      Залишивши острівки зелені,
      І зима розпатлана бреде,
      Оголившись майже дерзновенно.

      Усміхаються собі з-під вій
      І берези лагідні усюди,
      Виставили разом голі груди,
      Щоби спокусився вітровій.

      Він їх пестить, щипле і стиска,
      Аж заходять зашпори вечірні.
      Як султана владного рука,
      Він усим їм відданий і вірний.

      І юрба сміється недарма,
      Веселяться захмелілі люди:
      Завітав у гості цицень-грудень,
      Й стриптизерка радісна зима.

      5 грудня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    342. Живлюща сльоза кохання
      О люба, тисячі привітів
      Од мене сонячних прийми.
      Моє ти сяйво в темнім світі,
      Мої ти ліки від пітьми.

      Чудове вчора й сьогодення,
      В прекрасне вірю майбуття!
      Моє ти щастя і натхнення...
      І геть усе моє життя!

      Сади осінні вечорові,
      Зими незаймані сніги.
      І перші проліски любові,
      Шаленство літньої жаги.

      І почуття дедалі дужче!
      Вклоняюсь Всесвіту творцю!
      Сльоза кохання та живлюща
      Всю Землю породила цю!

      26 листопада 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    343. Відповідь на закид
      ОСАННА ГЕНІЮ СУШКА
      Зачин

      Восхвалимо, друзі, сьогодні Сушка Олександра,
      Який він прекрасний, потужний, розкішний поет.
      Його усі твори — чудові, ах, йогівські тантри,
      До космосу це — сексуальний фантастики злет!

      Монолог святого Олександра:

      Кому ж то потрібно — любителів критикувати?
      Коли є для цього об’єктом аж сам Чорногуз?!
      І я коло нього — навчатель і редагуватель!
      Це я його вчив тут шедеври творити від Муз.

      Поп’ю з нього крові — тоді і мене спогадають,
      Який я був гуру, і скажуть про мене — мудрець!
      І візьмуть тоді із жахнючого пекла — ДО РАЮ!
      І більше не скажуть, що пише дурню він — капець!

      НІХТО не посміє назвати мене графоманом,
      А всі капелюхи скидатимуть метрів за три.
      Сушкові — Осанна, найбільшому дурню — Осанна!
      О ні! Мудрецю і навчателю — так говори

      Усяк, хто моє Мудромисліє -- дуже Кошлате --
      Собі за взірець для писання свойого бере.
      Ніхто не посміє мене на три букви послати,
      Я — Ребе і Брахман, мулла я, і ксьондз, і кюре!

      Краси не люблю. Ще усяких пихатих естетів...
      Зате в баговинні я раків ловити мастак!
      Рецензію-клізму поставить — за щастя! - поету,
      Хай несправедливо, зате насолоди — отак!

      Я вмілий, хлоп’ята, повірте мені, провокуйник,
      У органах школу проходив таки недарма.
      І жало у мого пера, хай відчує, отруйне,
      Вкушу, аж Горгона-медуза здригнеться сама!

      Бува, Чорногуз огризнеться, нарцисна зараза.
      Зате в зауваженнях толк є, як далі рости.
      Хоча і доходить до мене з десятого разу,
      А все ж потихеньку іду до своєї мети.

      Люблю тому критику — хйопці — мотайте на вуса --
      А поки в пошані ви голови дружно схиліть.
      Як виживу з сайту триклятого я Чорногуза,
      То може й до вас надійти — ох! — кусюча ця мить!

      28 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


      А тепер стосовно закиду про "Софіїівку"

      Дякую, дорогий друже Олександре, що постійно думаєш про мене, днями і ночами. Так активно рекламуєш мою творчість.

      На жаль, любий друже Олександре, я люблю красу, і буду її оспівувати. Я не заперечую той факт, що при будівництві "Софіївки", а не "Софії", як пишеш ти, а маєш статус R1, (і не знаєш навіть правильної назви дендропарку!) загинули люди. Я про це написав, але ти чомусь це місце не цитуєш.
      Якщо така страшна ця краса, то що - треба знищити її по-твоєму? Давай знищимо найкращий у світі дендропарк, то чи буде чим Україні гордитися? Ти чим думав, коли це писав, головою, чи іншим місцем?
      Граф Потоцький, до твого відома, ПЛАТИВ кріпакам гроші за працю. А не зганяв силою. Вони самі добровільно йшли на будівництво, і знали, що могло таке трапитися з ними, але думали - може, пронесе, як і кожен на їх місці.
      А хіба на інших славетних будівлях не гинули люди? То давайте знищимо Ейфелеву вежу, турецькі мечеті, Єгипетські піраміди, Санкт-Петербург козаки наші будували, і мерли тисячами, щось ніхто не руйнує там Палаци і т.д. - скрізь гинули люди на будівництві. І з чим ми лишимось, як зруйнуємо? З мудрими думками Олександра Сушка? Хіба що.
      А я таки співатиму про красу життя і шукатиму її в ньому. А ти в цьому житті весь час шукаєш щось протилежне красі. Може, вже варто над цим замислитись? Хочеш мати лаври Герострата, який підпалив Зевсів Храм у Греції заради того, щоб прославитись? Боже, тобі помагай. Чи треба сказати - Чорте?!
      І ще одне. Ти вважаєш по-совіцьки, що панів не повинно бути. Тільки ті, хто внизу? Тобто інтелігенція не потрібна, до якої ти належиш, еліта нації? Тоді візьми і наклади на себе руки. А я такого не хочу. Бувай здоровий.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    344. Жага кохання
      Ми з тобою летіли у ніч,
      Ми з тобою летіли у вечір.
      І жага струмувала із віч,
      Огортала не гірше хуртечі.

      І жага струмувала із віч,
      І вогнем запалали два тіла.
      І мільйонами факелів-свіч,
      Фейєрверками палахтотіли.

      Ми з тобою летіли між зір
      Над землею, лісами, полями...
      І безодні страшні чорних дір
      Всі займалися шалу вогнями.

      Мов од пристрасті двох голубів --
      Ніч і вечір, і день і світання --
      Цілий всесвіт аж заголубів,
      І з’єднався із Сонцем КОХАННЯМ!!!

      20 листопада 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    345. Не забирай мою любов (український романс)
      Не забирай мою любов,
      Холодний і жорстокий світе!
      Усе здолати я готов,
      Аби кохану знов зустріти.

      Не забирай найкращі сни --
      Лиш дрібку ніжності пізнали.
      Як перші проліски весни,
      Струмочки чисті сніготалу.

      Не забирай душі розмай,
      Він і узимку нам триває --
      Як з хуртовинами зима
      Прийде до лісу і до гаю.

      Посеред лютої зими,
      Як з туги хочеться завити,
      Тепло любові ти візьми -
      Лід розтопи, укривши цвітом.

      Поміж пустель і голих скель -
      Живуть, як марево чудове,
      З найкращих на Землі земель --
      Ясні оазиси любові.

      Коли журба аж до основ
      Холодним сріблом землю вкрила.
      Не забирай мою любов,
      До щастя дай летіть на крилах!

      12 листопада 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    346. Розмова з птахами
      Захід сонця, і пташок - вітання --
      Все гуртом кружляють вусібіч.
      Ніби вже спілкуються востаннє
      З рідною землею віч-на-віч.

      Все милує око - віти, гнізда,
      І пожухла, мерзнуча трава.
      Чом у вирій летите так пізно?
      Може, залишайтесь зимувать?!

      У людей світліють тихо лиця,
      Коли Вас почують між гілля.
      Зроблять пречудові годівниці -
      Хай же щебіт душі звеселя.

      Зроблять Вам криївки на горищах,
      Щоб могли погрітися хоч десь...
      Як стаєш ти до Природи ближчий,
      То, немовби, світишся увесь -

      Обнімаєш поглядом те мрево,
      Відсвіт сонця ніжний і легкий.
      Всі на зиму роздяглись дерева...
      Ну а люди? Люди — навпаки.

      ...Ми з тобою, люба, як дві пташки:
      Ти дрімаєш в мене на плечі.
      А коли стає на серці важко -
      Линемо в захмарну височінь!

      11 листопада 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    347. Золота печаль
      Ще осінь ходить тихо поміж віт,
      Сховавшись за багряною вуаллю.
      Засипала так щедро білий світ
      Ясною шурхітливою печаллю.

      І щемно так, і щемно так, і ще...
      Така печаль ця ніжна, особлива --
      На землю впала золотим дощем
      Й не висохла, а зашарілась дивом.

      Аж просвітліла неба сіра сталь --
      Сумною чудувалася землею.
      Яка чарівна золота печаль!
      Чому стає так весело від неї?!

      8 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    348. Фемінізм або ліки від чоловіків (штрихи до явища)
      Ох, перевелись чоловіки!
      Вже вони всі, к чорту, обабіли.
      Гультяї, поширюють плітки,
      П’ють, ширяються, такі дебіли!

      П’яні -- дочок б’ють і жіночок,
      Чинячи насильство у родині...
      І який в суспільстві є порок --
      Чоловік — його носій донині.

      Фемінізм жінок врятує всіх,
      Одірве од кухні і дитини.
      Урівняє у правах своїх --
      Хай трикляте чоловіцтво гине.

      Або йде на кухню й до дітей,
      І сидить роками у декреті.
      Бузувір, бомжара або гей --
      Де ви, де ви — лицарі шляхетні?!

      Хочемо відбійним молотком --
      Кажуть феміністки — працювати.
      Хочемо у шахту, пити ром,
      На війну, нам дайте автомати.

      Хочемо боксерками всі буть,
      Клятих мужиків одлупцювати...
      Чи у цьому фемінізму суть?
      Дещо, все ж таки дивакувата.

      Якщо жінка гарна, повна зваб,
      Через неї шлях лежить до раю,
      Їй мужчина — добровільний раб,
      І усі права свої втрачає!!!

      Кому ж Бозя вродоньки не дав,
      Й розуму також, ота з одчаю
      Бореться тоді за рівність прав,
      В самоті доходить до одчаю.

      Чорнорота, люта, від хвороб
      В боротьбі дурній шукає ліки.
      Ходить, бідолаха, у секс-шоп,
      Щоб знайти замінник чоловіка.

      6 листопада 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    349. Осіння драма
      Вітер по-зимовому війнув,
      Одшуміла золотава злива.
      В проблисках останніх бурштину
      Догоряє жовтень чарівливий.

      Наче наяву я бачив сни -
      Він крутив з паняночкою танець --
      Красень місяць, легінь осяйний --
      Осені розвихрений коханець.

      І багряною вже кров’ю стік,
      Від руки ревнивця ж бо загинув.
      Голий, сірий вбивця-чоловік --
      Прийде листопад йому на зміну.

      30 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    350. Не ревнуй до осені (український романс)
      Усміхнувся нам багряний ранок,
      Сяє день привітно золотий.
      Не ревнуй до осені, кохана,
      Я люблю природу, як і ти.

      Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
      Промайнув у гаї силует.
      Може, то наснилась на світанні
      Мрія, котру виплекав поет?!

      У намисті з бурштину й опала,
      Птахою летіла між беріз.
      І красу так щедро розсипала,
      У багаття підкидала хмиз.

      Золотила ніжністю діброви,
      В озері лебідкою пливла --
      Щоб твої прекрасні очі, брови
      Променями сяяли тепла.

      Дихала після дощу озоном,
      Тихо уклонялася журбі,
      Осінь стала чарівливим фоном,
      Тим намистом гарним на тобі.

      Листя шурхотить безперестану,
      Стелить шлях до щастя золотий...
      Не ревнуй до осені, кохана,
      У моєму серці — тільки ти!

      26 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    351. Натяк холоду
      Уже в саду холоднувато,
      Хоч сяє ніжність золота.
      Все менше сонце зігрівати
      Спроможне жовтого листа.

      А він зіщулився і пада,
      І сумно шурхотить з-під ніг...
      Недовга осені ця влада,
      Впаде вже скоро перший сніг.

      Були часи, коли і в жовтні
      Він пухом землю лоскотав.
      І лагідні трави медовні
      Сріблив між виляглих отав.

      Сьогодні ж у земерзлім гаю
      Ще ковдри білої нема.
      І тільки холод натякає,
      Що не за горами — зима.

      25 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    352. Кармічно-кармінна любов
      Угорнулася осінь багряною листя журбою,
      І чоло золотила короною світлих обнов.
      Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
      Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

      Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
      Не сумуй, моя доле, -- вже сонце крізь хмари сія.
      Я люблю тебе так, як ніколи нікого на світі,
      Як волосся прекрасне — чарівна голівка твоя.

      І не знаю, ще скільки кохатися нам залишилось --
      Ронить сльози-листочки у воду плакуча верба.
      Виринає з глибин віщим птахом незвідана сила,
      Зацвітає блакиттю небесна габа голуба.

      Де б не був, де б не йшов, твоє серце — усюди зі мною,
      Як два древа життя, ми сплелися корінням навік.
      Із шаленою пристрастю, мовби іще молодою
      Проминає і сяє загравою кожний наш рік.

      Ти пробач, не сумуй, моя Леле і вірна лебідко.
      Я люблю тебе так, як ніколи ніхто і ніде.
      Зацвітає у небі кохання сліпучого квітка,
      І незрячого навіть у полум’я щастя веде!

      18 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    353. Чарівнощі і контрасти осені
      Багрянцем укрилися осені щоки,
      І тішить природи прощальна краса.
      І смуток проймає справдешній, глибокий,
      Що день відлітає кудись в небеса.

      Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
      Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
      Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці
      У цей різнобарвний вмалюй коровай.

      Розвій мені з серця зачаєну тугу,
      Затримай цей лагідний повів тепла.
      Що плечі сповив, мов обіймами друга...
      І радість у душу мою потекла.

      У вітах бадьоро озвалось пташатко,
      А пес завиває, склика вороння.
      А день усміхнувсь, і... відходить у згадку,
      А сутінки — наче агонія дня.

      17 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    354. Як заблокувати подонка від літератури Сушка?
      Дорогі колеги! Подонок і наклепник, кастрат літератури, засушений член спілки Олександр Сушко опублікував свій черговий пасквіль на мене, де поносить мою корону сонетів і протиставляє її короні Тетяни Левицької, хоч вона ще не вся опублікована. Тетяна Левицька опублікувала тільки два вінки з корони, а їх усього 15. Адже твір можна оцінювати і порівнювати з іншим, тільки повністю прочитавши. Воно настільки дурне, що навіть цього не розуміє, а просто тупо хоче мене позлити, вбити клин між мною і Тетяною Левицькою, яка є моєю ученицею і послідовницею, і цитує мене перед іншими вінками, як класика поряд з Ронсаром, Міцкевичем, Шекспіром, Рильським, Вінграновським, хоч я не радив їй цього робити, бо чесно вважаю, що ще не дотягую до їх рівня, але Тетяна не послухала, зробила по-своєму. Я сам вважаю, що Тетяна гарно написала корону, бо інакше б передмови не писав, допомагав, щоб ця корона мала достойний вигляд і вселяв віру в її можливості, а не придовбувався до дрібниць, щоб Тетяну принизити так, як це робив Сушко. Я буду тільки радий, якщо її корона отримає більш схвальну оцінку суспільства, ніж моя. Учні повинні йти далі своїх учителів. Думаю, час усе розставить на свої місця. І наклепників від літератури теж накаже.
      Не так давно всі Ви були свідками брудного огидного наклепу Олександра Сушка на мене, коли він від мого імені вигадав цитату (про дендропарк "Софіївку, про який я написав поему), яка належить суто його вигадці, ще й присмачив матюком її, і опублікував. Цих брудних прийомів учать в кагебістських школах, і тому керівництво сайту побоюється вигнати цього ідіота зі своїх сторінок.
      Крім того, найголовніше. Він бравує тим, що сайт називається "Поетичні майстерні" і тут повинна бути критика. Так, критика повинна бути, але не така поверхова і несправедлива, як у Сушка. Його зауваги не давали в 90 відсотках випадків ніякої користі критикованому, а Тетяну Левицьку, людину, яка постійно сама в собі сумнівається, взагалі позбавляли впевненості, убивали віру в себе. Про це вона ось написала на сторінці негідника і наклепника Сушка. До кожного автора слід підходити індивідуально - одному потрібна гостра, роздерлива критика, іншому - конструктивна, а ще іншому - добре слово підтримки. І це останнє слід застосовувати саме до Тетяни Левицької, критика має бути максимально толерантною і м'якою, і повинна пересипатися похвалою, добрим словом, тим більше, що там є, дуже багато за що її хвалити. Авторка справді талановита. А зараз досягла у творчості ось такої вершини. Бо саме підтримка колег, їхнє добре слово, вселяло в неї віру в себе, свої можливості. І вона сягла цієї вершини. А критика Сушка - підла, убивча, переважно несправедлива. Черз цю горе-критику, пішли чи зникли із сайту талановиті автори, такі як Юлія Стиркіна, Майя Залізняк, Любов Бенедишин, яких він просто ображав і образами довів до того, що вони пішли звідси. Чернез мене ніхто звідси не пішов. Навпаки, я приводив сюди гарних талановитих людей, в тому числі і того ж Олександра Сушка, який колись був моїм другом. І ось яку я маю вдячність від нього - постійні цькування і пасквілі, наклепи і інша гидота ллється з-під його пера, дикий літературний несмак - в його творах, які він не редагує, а свій, даруйте, словесний понос виливає тут на сторінках. Його забанили вже багато авторів, не тільки Тетяна Левицька і автор цих рядків.
      Якщо і Ви бажаєте забанити його, аби гидота і несправедлива критика не була на Ваших сторінках, то ось моя порада. У нього дві його сторінки - Олександр Сушко - одна зі статусом майстра, інша - зі статусом любителя поезії. Однієї йому мало, бо його майже ніхто не читає і не підтримує, тому він сам себе хвалить і підтримує, виставляє сам собі високі бали. Щоб заблокувати його, отеж, треба зайти у своєму квадратику у графу: "Змінити дані". Там вигульне графа: Список заборонених користувачів. І не пишіть там його ім'я та прізвище, пишіть два номери його ІД, тобто його цифрового ідентифікатора. Один має цифру: 3332, інший 8524. І натискаєте на слово: заборонити. І все. Сушко заблокований. Хоч Ваші сторінки будуть чистими від бруду. Хай пише на своїй сторінці свої пасквілі.

      З повагою



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    355. Осіннє вогнище
      В саду так хороше мені,
      Навколо барви пречудові -
      Стоять дерева у вогні,
      А в небі — фарби веселкові.

      Палає, догоряє день,
      То - колір чарівливий мрії --
      Між вітру лагідних пісень
      Рожеву ніжність він леліє.

      І хай не гріє та краса,
      Крадеться тихо прохолода --
      Цілують сонце небеса,
      Виспівують любові оду.

      І пестощі сяйні заграв
      Наснажують вогонь кохання.
      Мов почуття прийшла пора -
      Велика справжня і... остання!

      10 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    356. Єдиноборство
      Відсвіт сонця на деревах тане,
      Мов світила денного маяк.
      На повітря ніжне і духмяне
      Навалився вітер-холодняк.

      Щупальця свої простяг морозні,
      І на руки бореться з теплом.
      Скрипалеві рухи віртуозні
      Враз немов судомами звело.

      Не лунають нарікання жодні,
      Не здається ворогу ніяк.
      У небесній розчинивсь безодні
      Знавіснілий вітер-холодняк.

      4 жовтня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    357. Осінні сутінки
      Погожий день за обрій закотивсь,
      І нетривке тепло забрав з собою.
      А сіро-біла сталевидна вись
      Війнула ледь помітною журбою.

      І владно вечір простір оповив,
      І сіть свою від сутінок накинув.
      І угорі листочки — ледь живі --
      Тремтіння пробирає безупинно.

      А ще недавно літечко було,
      І відсвітом смарагдовим сміялось...
      Розвіялися спека і тепло
      Від холоду брутальної навали.

      2 жовтня 7529 р. (Віж Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    358. Із циклу
      Народ вкраїнський схильний до краси,
      І радо помагав своєму пану --
      Аристократу духу, не тирану
      Перетворить на казку ці ліси,

      Гаї, діброви, схили кам’янисті,
      І річку Кам’янку, раніш — Багно,
      Постало диво справжнє тут, воно --
      Плід фантастичний генія і хисту.

      Видовбували з каменю стави,
      Підземну річку, гроти таємничі,
      Творили колективно будівничі,
      З землі там насипались острови.

      Проклали шлюз на Верхній став потужний,
      Альтанки будувалися, містки...
      Робили все там панські кріпаки --
      Ці водоспади, водограї дружно.

      Пересували брили в сотні тонн,
      Утілили в життя легенди вічні.
      Для багатьох закінчилась трагічно
      Робота. Бачим камінь смерті он.

      Це — острів Лесбос, що на ставі Нижнім,
      З возів, зі скелі в воду він впаде.
      І покалічить і уб’є людей.
      На нім Сафо творила вірші ніжні.

      А скільки тут насаджено рослин --
      Дерев, чагарників, кущів і квітів!
      Півтори тисячі з усього світу
      Найменувань в “Софіївку” звезли.

      Олені, лані ходять у Звіринці,
      І скрізь в озерах — лебеді й качки.
      І фазани, і павичі таки
      Були ще при Потоцьких — спогад зрине.

      Заремба, Чорнокриленко, Троян,
      Герасименко, Закуренко з ними
      Діброва... Над гаями чарівними --
      Вкраїнських будівничих імена.

      І Людвік Метцель, польський інженер,
      І Оліва — французький садівничий --
      Творили нам “Софіївки” обличчя,
      Його краса чарує і тепер.

      У різні роки їм допомагали
      Ферре, Боссе, Пашкевича труди,
      Аби хотіли ми прийти сюди,
      І не було чудових вражень мало.

      Були стихійні лиха, з них одне --
      У році дев’ятсот восьмидесятім,
      Як повінь позривала всі загати.
      Руйнації видовище жахне

      “Софіївку” усю заполонило,
      Брудні потоки йшли за горизонт.
      Та піднялися уманці разом
      І працювали день і ніч щосили.

      Новий директор цей очолив здвиг,
      Подбав, як слід, про порятунок саду.
      І за чотири місяці порядок
      Навести у “Софіївці” він зміг.

      Відтоді парк при ньому процвітає,
      Національний статус він здобув
      У ренесансу золоту добу,
      Вже понад сорок літ у цьому раю

      Вона триває. Скільки за цей час
      Всього тут зроблено, о Боже милий,
      Нових чотири там стави відкрили
      Щоб вродою зачарували нас.

      Гектарів десь на двадцять парк побільшав,
      Відновлено в нім Аполлона грот,
      Звіринець також між його висот...
      І мрії втілено найсміливіші

      В “Новій Софіївці”, які дива,
      Ви тільки подивіться, нас чекають --
      Сади, як у Японії й Китаї,
      І Україна в міфах ожива.

      Спиняється немов тут часу лік,
      Рухливі динозаврів є скульптури
      І птеродактилів, що як в натурі
      Вертають нас в доісторичний вік.

      Парк-фентезі, і він — не одноденка,
      Чарує у вечірній час найбільш
      Неоном-дивом... Я б назвав скоріш
      Парк імені Івана це Косенка --

      Засновника, утілювача мрій...
      І гомонять: тримає Умань марку,
      Неначе світова столиця парків --
      Постане скоро в ролі цій новій.

      Навколішки стаю, так небо кличе --
      За ці, навічно створені дива,
      Уклін земний, цілую руки Вам,
      “Софіївки” прекрасні будівничі.

      Завершую поему цю, натхненний,
      “Софіївко”, творіння осяйне,
      Поїли, як Трембецького, мене --
      Твої чарівні води Гіппокрени.

      (закінчення)

      23-24.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011) — 9 вересня 7529 р. (Від
      Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    359. Сушко - підлий брехун і наклепник
      ЛЮДИ, СУШКО СКРІЗЬ ПОШИРЮЄ ПРО МЕНЕ БРЕХНЮ, БУЦІМ-ТО Я ПИСАВ ПРО ОЛЬВІЮ, І ПРО СОФІЇВКУ З МАТЮКАМИ. ВІН НІДЕ НЕ НАВОДИТЬ ПЕРШОДЖЕРЕЛА, БО ЙОГО В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ.

      СУШКО - МРАЗЬ, ПІДЛИЙ НАКЛЕПНИК І БРЕХУН. ЗАЗДРІСНИЙ ПОДОНОК. ЙОМУ НЕ МІСЦЕ СЕРЕД ПОРЯДНИХ ЛІТЕРАТОРІВ. МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! МЕРЗОТО, ГЕТЬ ІЗ САЙТУ! ЦЬОГО ПЕРШОДЖЕРЕЛА В ПРИРОДІ НЕ ІСНУЄ! СУШКО - БРЕХУН І НАКЛЕПНИК! ГЕТЬ ІЗ САЙТУ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    360. Почесна нагорода
      Дорогі друзі, дуже приємна новина для мене! Вперше в житті став літературним лауреатом! За мою корону сонетів "Світло кохання", (яка вперше друкувалася саме тут, на Поетичних Майстернях і від багатьох авторів і керівника сайту отримала високу оцінку!), мені присудили ВСЕУКРАЇНСЬКУ ПРЕМІЮ ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО в номанації "Поезія"! Це зробила рідна Вінниччина, де народився наш геній і класик Михайло Коцюбинський, поет у прозі! Спасибі за визнання, дорогі земляки!
      Тому, якщо є бажання мене привітати, то робіть це тут, на моїй сторінці. Спасибі Володимиру Ляшкевичу, Тетяні Левицькій, Вітру Ночі, Серго Сокольнику, Домініку Арфісту, Василеві Світлому, Сонцемісяцю, Ірині Вовк, Ванді Савранській, Ларисі Пугачук, Олені Балері за гарні відгуки! Тисну руки чоловікам, обіймаю жінок!
      Всім натхнення невичерпного!




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    361. Троянда кохання
      Ці уривки небесної вати
      Розірвало проміння ясне.
      Може досить уже сумувати?
      Обійми, моя люба, мене!

      Нам здавалося, небо не хоче
      Наших зустрічей більше уже...
      Та чому ж у цю ніч так охоче
      Розсипа зір манливе драже?!

      Одійшли мов небеснії води
      У цей ніжний, задумливий час.
      Місяць, наче дитя насолоди
      Народився і світить для нас.

      І в далеку дорогу відчалить
      Човен той, що сумне нам несе.
      І зів'ялі гвоздики печалі
      Забере із веселих осель.

      І засяє нам двом аж до рання
      Найпрекрасніша квітка оця -
      Чарівлива троянда кохання,
      Що не в'яне ніколи в серцях!

      8 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    362. Золота ріка
      Немов якась чарівна сила
      Зуміла все красою вкрить –
      Зима дерева побілила,
      І зупинилася на мить.

      А кущ овальний, наче броша,
      Ряхтить іскринами із див.
      Туман втягнув легку порошу
      І у повітрі розчинив.

      Плекає чари й береже він
      У вишині і низині.
      І темінь солодко-рожева
      Вмика неонові вогні.

      І десь у далечі глибоко
      У прірву скрапує ночей,
      Захоплене милує око -
      То золота ріка тече!

      30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    363. Із циклу
      Потоцький Фелікс Щенсний граф Станіслав
      Найбільший в Польщі був аристократ.
      Над нами тінь шляхетна ця нависла,
      Запрошує у парк! Віват! Віват!

      Він заснував його в ім’я кохання —
      Такої вроди ще не бачив світ.
      Дружина то була його остання --
      Гречанка на ім’я Софія Вітт.

      Вона непереможну мала владу,
      Всі, як Богиню, слухали її.
      В честь неї тут збудовано Елладу,
      Легенди все нашіптують гаї

      Про те, як воювали греки Трою,
      Як Одіссей морями мандрував...
      І статуї Богів, Богинь, героїв
      З’являються на очі, як дива.

      Рослин, дерев і квітів розмаїття,
      Альтанки, гроти, Критський лабіринт
      Дивують людство не одне століття,
      І водоспадів, водограїв світ.

      Річки, моря, громади ці каміння,
      Поля, амфітеатри і сади --
      Найкраще в світі паркове творіння --
      Потоцького зусиль ясні плоди.

      Він од природи був ідеалістом,
      Плекав букет платонових* ідей,
      І Щенсним** звався, володів бо хистом
      Робить щасливими усіх людей.

      Бо їх любив, і дарував їм ласку,
      Позбавив панщини селян своїх.
      Й вони допомогли звести цю казку --
      “Софіївку” - вмістилище утіх.

      Якби поляки королем обрали
      Потоцького, самотнього орла,
      То, може б Польща довго ще не впала,
      А наче квітка в розкоші цвіла...

      На сеймиках міщанство і плебеї
      Аристократів знищили права.
      Від ницості і пихи отієї
      Річ Посполита стала нежива.

      І світ здрібнів, духовності позбувся.
      (Невже армагеддон — це майбуття?!)
      Став торжищем суцільним, в ницім дусі
      Чуть запахи огидного гниття.

      Лиш паркові Потоцького — осанна!
      Живе ще Божа сила в небеси.
      Дарує почуття нам ренесансу,
      Надію на відродження краси!

      *Платон — грецький філософ-ідеаліст.
      **Щенсний — щасливий (польськ.)

      7 вересня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    364. * * *
      Це каре озеро очей,
      Це море таємниць нежданих,
      Це океан, що не стече,
      А ти у нім, як сніг, розтанеш.

      Іще й наповниш сам його
      Вировиськом твойого болю,
      І в бурі сумніву свого
      Там відшукаєш власну долю.

      На темнім дзеркалі оцім
      Не прочитати серця присуд,
      І блискавка мечем скрізним
      Не розсіче глибин вогнисто.

      Грозу відчуєш поміж брів -
      Душі будь променем сяйливим,
      Щоб на поверхні цій мінливій
      Ласкавий відблиск заяснів.

      7494 р. (від Трипілля) (1986)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. Музика гаїв
      Конвалії, конвалії, конвалії,
      Як рясно вас насіяла весна!
      Це - музика природи величальная
      Дзвіночками видзенькує вона.

      Конвалії, конвалії, конвалії
      Вигойдує на луках вітерець.
      Мов паличкою у концертній залі він
      На ксилофоні грає, як митець.

      Я слухаю, я слухаю, я слухаю
      І ніжністю у серці так щемить.
      За щастя це гаїв пресвітлих духові
      Вклоняюся і дякую щомить!

      24.04 – 9.08.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. Гойдалка кохання
      Гайда гойдатися на гойдалку у гай,
      Готове горе вже зими змаганням!
      Не гайся, галочко, і бігти устигай –
      Розгойдується гойдалка кохання.

      Агонія снігів гряде на берегах,
      Густі гілки згинаються дугою…
      Гойдаємось, кохаємося – ах, ах, ах! –
      Вагання невагомістю легкою!

      ГойдА! ГойдА! Ого! Ого! Ага-а-а! -
      Зневагою до гніву гравітацій,
      Де ігнорується жива вага –
      З галантністю голубимося грацій.

      Гойдай мене, гойдай мене, гойдай! -
      Ти гаряче гукаєш гуком ярим…
      І я гойдаю, аж регоче гай,
      Аж розбігаються безгучно хмари!

      10.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    367. Пісня
      Запечалюся я за тобою
      Світлим смутком ясної весни.
      Як за даллю небес голубою
      Тужить сонце із хмар пелени.

      Запечалюся я за тобою,
      Як землею сухою - гроза,
      І непрохано-чисто росою
      Упаде їй у ноги сльоза.

      Запечалюся я за тобою,
      Як за щемною піснею - слух,
      Де божествені звуки гобою
      Пестять вись, наче ніжності пух.

      Запечалюся я тут на луках,
      Й наче серце твоє золоте ж,
      Пташеня мені сяде на руки
      Й тихо скаже, що тужиш ти... теж.

      4.04.7518 (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    368. Марсіанське кохання
      Вже сивіє потроху мій волос,
      Тихо час робить діло своє,
      Я тебе поцілую у голос,
      Марсіанське кохання моє.

      Я тужу за тобою у пущі,
      Шлю сигнали на ніжний радар,
      Дотик голосом теплий - цілющий,
      Це - кохання солодкий нектар.

      І хмелію од того предива,
      Що мене огортає всього.
      І такий я стаю знов щасливий,
      Мов цілунку напився твого.

      Мов од душу щемливого слова
      Змив недобре усе назавжди,
      Дотик голосу, дотик любові,
      І я знов - молодий, молодий!!!

      23.10.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    369. Сергій Єсенін Не шкодую ні за чим достоту
      Не шкодую ні за чим, достоту,
      Все мине, як з білих яблунь дим,
      В"янення охоплений я злотом,
      Вже не буду більше молодим.

      Ти в биття шаленстві охолонеш,
      Серце, смуток осені вбирай,
      Не заманить йти бродить босоніж
      Вже березового ситцю край.

      Дух бурлацький! Ти щоразу рідше
      Пломінь уст зворушуєш моїх.
      О моя утраченая свіжість,
      Буйність віч і повінь почуттів.

      Я тепер - скупіший в забаганках,
      О життя, чи снилось ти мені?
      Ніби я дзвінким весняним ранком
      На рожевому промчав коні.

      Всі минущі ми в цім світі люди,
      Тихо ллється з кленів листя мідь...
      Хай навік благословенне буде,
      Що розквітнути прийшло й зотліть.

      травень-червень 7518 р. (від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    370. Олександр Пушкін Зимовий ранок
      Мороз і сонце – день чудесний,
      Ще бачиш сни, красуне-весно,
      Вже час, кохана, пробудись:
      Одкрий зіниці ніжні, зоре,
      Навстріч північній ти Аврорі
      Зорею півночі явись.

      Учора хуга лютувала,
      На мутнім небі мла літала,
      Зблід місяць, наче полотно,
      Жовтів крізь хмари він похмурі,
      І ти сиділа у зажурі –
      А нині… виглянь у вікно:

      Під голубими небесами
      Мов чарівними килимами,
      На сонці сяйвом сніг лежить;
      Лише прозорий ліс чорніє,
      Крізь іній хвоя зеленіє,
      Під кригою ріка блищить.

      Бурштинним виблиском кімната
      Уся осяяна. Тріщати
      Взялася весело так піч.
      Як лежачи, приємно думать
      Чи в сани запрягти нам, люба,
      Кобилку буру, звісна річ?

      Ранковим ковзаючи снігом,
      Довіримося, серце, бігу
      На нетерплячому коні –
      Поля пусті відвідать славно,
      Й ліси, густі іще недавно,
      І берег, любий так мені.


      15.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    371. Диво
      Глянеш ніжно - і розтане сніг,
      Усміхнешся - сонечко засяє,
      І голублять промені ясні
      Проліски кохання в світлім гаю.

      З губ твоїх цілющої води
      Я нап"юся, мов з берези - соку,
      Стану, наче легінь молодий,
      Наче птах, полину в даль високу.

      Подих твій ласкавий надихне
      Сотворити крилами поему,
      Щастя легко на папір зітхне:
      "Ти - весна, весна в житті моєму!"

      14.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    372. Янголи і змій (літературна пародія)
      Відламала вершечок ампули,
      Тихо вену собі проколола,
      І мені заспівали янголи
      І засяяло все довкола.

      Із моєї квартири убогої
      Моя хата палацом зробилась,
      Ти явивсь мені Господом Богом,
      Із тобою я одружилась!

      Розчинилися ми у часі,
      І весільну подорож нашу
      Відгуляли разом на Марсі
      Під земні Мендельсона марші.

      Ну а вранці кинулась: де це я?
      Ламле кості, на шкірі - сироти.
      Абстиненція, абстиненція...
      І мені здавсь не Богом, а звіром ти.

      Насміхавсь над уявним щастям,
      І звивався змієм зеленим,
      Не давав із ліжка упасти,
      І зубами впився у вени...

      І ставало мені все гірше...
      Раптом внутрішній голос із висі:
      - Чи без ампул у гарнім вірші
      Ти ніяк не могла обійтися?

      14.11.7517 р. (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    373. Нічні роздуми
      Я з ночі п"ю каштанову отруту,
      У темінь мчать сколошкані думки,
      Хай сліпнуть очі, я не мислю суті
      Свого буття без роздумів стрімких.

      В імлу сховались вікон недогарки,
      Повзе життя до пещених світань,
      Я ж - попіл в нім, не збитий із цигарки -
      Цигарки недопалених страждань.

      Чаклунка-ніч над сном моїм зависла,
      Я вдячний їй за цю блаженну мить,
      Бо в темряві народжуються мислі
      Щоб день майбутній змістом запалить.

      7489 р. (від Трипілля) (1981)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    374. Зимовий пейзаж
      Думок мережку солодко-гірких
      Плете зима з-під білої вуалі,
      І падає нечутно цукор-сніг,
      Бадьорий сніг із присмаком печалі.

      І радісно, що знов прийшла зима,
      Здоров"я нам дає мороз могутнє,
      І сумно, що короткі дні у грудні,
      І вітер ночі холодом пройма.

      Кладе на світло темрява печать,
      Від іскор сутінки - такі веселі...
      І вікон візерунками оселі
      Всміхаються і змерзлії тремтять.

      19.12.7517 р. (Від Трипілля) (2009)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    375. Пісня про отамана Якова Орла Гальчевського
      Гей, то не вітер хмари гонить,
      Гей, та поміж дерев,
      Гей, на шулік то, гей, на червоних
      Налетів Орел.

      Взяв із собою козаків
      Тридцять він чоловік,
      А ворогів він, а ворогів він*
      Триста аж посік.

      Кігтями люто дряпав,
      Дзьобом клював, боров,
      Гей, від Гальчевського в Вінницю драпав
      Вітька Примаков.

      Гей, всіх сексотів подушив
      Гей, в кожному селі –
      Гей, не топчіте, гей, не ганьбіте
      Нашої землі.

      Гей, пам”ятають тих повстанців
      Бар та іще й Лозни,
      Як здобували, наче спартанці,
      Славоньку вони.

      Гей, то не вітер хмари гонить,
      Гей, та поміж дерев,
      Гей, на шулік то, гей на червоних,
      Налетів Орел**.

      *"Нечіткий" ритм пісні продиктований написаною мелодією, яка існує в авторському виконанні.

      **Яків Гальчевський (Орел) - родом з Вінниччини, герой Української національно-визвольної революції (1918-1922), робив напади зі своїм загоном на "совіцьку" державу аж до 1925 року з боку польського кордону.

      квітень 7512 р. (ВІд Трипілля) (2004)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    376. Водоспадом слова
      Дай напитись голосу твого,
      О моя Богине яснолиця,
      Зачерпнути сонця мед-вогонь
      Із небес глибокої криниці.

      Я його не можу не жадать,
      Лиш почую й ллється враз на мене -
      Ніби світло - Божа благодать,
      Ніби дощ у спеку – на рамена.

      Голос твій – дзвінкий, немов струмок,
      Промиває всі сердечні рани,
      Ніжним звуком теплих слів-думок
      Зцілює їх лікар мій коханий.

      Хай же довшає сяйлива мить –
      Я тоді із бід усіх воскресну –
      Лиш як телефон мій прошумить
      Водоспадом слова пречудесним!

      6.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    377. Молитва
      Знову я до Вас, гаї священні,
      Як на сповідь, на човні пливу,
      Руку тут приклав Сварожий геній,
      Сотворивши казку наяву.

      Ліки дав святі - криницю кисню
      Для напівскіптюжених легень,
      Вільно так звучить пташина пісня
      І благословляє Божий день.

      О Боги! Молю Вас, заклинаю
      Без краси гаїв мені не жить!
      Ви життя цьому земному раю
      Поки світу цього - збережіть.

      Щоб правитель мудрий на пораду
      До дубів старих сюди ходив.
      І в державі лад був і порядок,
      І родило нам з роси й води.

      Тож нехай цвіте небесна врода,
      Час нікуди тут не поспіша,
      Тільки на незайманій природі
      Божим світлом повниться душа!

      21, 29, 11.7517 р. (Від Трипілля) (2009)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    378. Небесний знак
      Спохмурніло Богове чоло –
      Снігопадом небо легким дише,
      Вже свинцем його заволокло,
      Заляга в гаю епічна тиша.

      Тільки захід темним ще не став,
      Сяйвом теплим тихо-тихо мліє,
      Мов моєї милої вуста
      Світяться і ніжно рожевіють.

      Я збагну оцього знаку суть –
      Це од тебе вість, моя чаклунко,
      Родичі-лелеки принесуть
      З вирію повітряні цілунки.

      8.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    379. Прихід весни
      Заспівало сонечко мені
      Золотисто-сяючим вібрато.
      І сніги зіщулились сумні
      Й почали тихенько розтавати.

      І заграв тут сонячний скрипаль -
      Так навально й мерехтливо грізно,
      Що здригнувся озера кришталь,
      І в кількох місцях раптово тріснув.

      І заграли вітряні альти
      Променями по стьмянілій ваті,
      Музикою вміли пропекти
      Між снігів стежини темнуваті.

      Я душею, наче сніг, розтав,
      Наслухаючи беріз хорали...
      Сонячним оркестром привітав -
      Так весну ми з гаєм зустрічали!

      2.03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. Видива розлуки
      Так вісточки від тебе жду,
      Ліплю із снігу я голубку,
      І мрією її веду
      До твого двору, весно-любко.

      Та шкірою відчую лиш
      Таку гірку й німотну сцену –
      В чужих обіймах ти тремтиш,
      І мовчки думаєш… про мене.

      Голубко снігова, лети
      У край чарівний і незнаний
      Хай від твоєї теплоти
      У любки серденько розтане.

      Комфорт, достаток там трима
      І теплий клімат зігріває,
      Але в душі її – зима,
      Любові справжньої немає.

      А тут – безкрилий сніг лежить,
      І все вгорнулося журбою,
      Дощ, як чорнобильський мужик,
      Безсило плаче за стіною.

      Скажи їй, хай вернеться в снах,
      Зійде, як сонце над гаями,
      І в серце знов прийде весна,
      І заспіває солов`ями.

      21 лютого 7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. Її поетичній світлості
      Світло кучерявого проміння
      Ваших віршів - душу осява.
      І тонких енергій тріпотіння -
      Той метелик, що сачок спіймав.
      Лагідний, сердечний голос ніжний
      Ангелом злітає в небеса,
      Наче Вам у небі сам Всевишній
      "Істинно глаголиш" - написав.

      Легіт словом тихим вечоровий
      У гірських ущелинах шумить,
      Це зрина мелодія любові,
      Крилами вростає у блакить.
      Обрій заясніє диво-снами -
      Віщими - крізь бурі і роки -
      І звучать поезії піснями,
      Ймення світле славлять на віки.

      8.11.7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    382. Березнева ностальгія
      О красеню весняний, ранній,
      Журби в душі моїй не сій,
      Прийшов дарунок твій останній -
      Чудовий теплий Олексій.

      Я душу ним так спрагло грію,
      Та не вгамую ненасить,
      І березневу ностальгію
      Я буду рік в собі носить.

      Бо чи ж забудеш свіжість ранню
      І ті невидимі стрибки,
      Що зайчик сонячний кохання
      В повітрі робить залюбки.

      Бо в зрілості не так кохаєш,
      Нехай цвітінням все буя,
      О березню, ти вже минаєш,
      Неначе молодість моя.

      7510 р. (2002)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    383. Депресивне передчуття
      Світло-сіра зима за вікном виграє,
      Світло-сірою тисне журбою,
      Ти питала мене, як здоров»я моє –
      Захворів я, кохана, тобою.

      Та у світі нікому про це не скажу,
      Тільки братові-дубу у гаю.
      Тихо світло у серці твоє бережу,
      Ним лікую себе й зігріваю.

      Як я вирватись міг із обіймів-казок,
      Оповитих зимовими снами?!
      Обривається знову мобільний зв»язок,
      Наче нитка остання між нами.

      Заспівають комусь навесні солов»ї,
      І весна відгукнеться їм лунко…
      Опадають сніжинки на щічки твої,
      Як прощальні мої поцілунки.

      12.02. 7517 р. (Від Трипілля) (2010)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    384. Вигідна справа (літературна пародія)
      Я Вас науявляю – от і все,
      Рука моя – під ковдру - мимоволі.
      І рух – туди-сюди мене несе
      В чудовий світ солодкої сваволі.

      Оці давно забуті відчуття –
      Повільніше – скоріше, як захочеш…
      В уяві стільки радощів життя:
      Видіння камасутри, різних збочень.

      І Вам від цього зовсім не болить,
      Мені від цього – солодко, аж дико.
      І з радістю минає кожна мить…
      Це ж недарма – своя рука – владика.

      Хтось проституткам гроші понесе,
      Я ж сам вершу свойого щастя долю:
      Я Вас науявляю – раз, і все…
      І ще й на цьому кошти зекономлю.

      7517 р. (ВІд Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    385. Нетутешній щем
      Крадеться сутінь кішкою нечутно,
      Ковтає світло темна ненасить.
      У небесах поблідлих - як супутник -
      Печаль достигла вересня висить.

      З"являються химери нетутешні -
      Загуслий ліс ураз горою став.
      І вечір тихо розчепірив клешні,
      І сивину повітряну сота.

      А на околицях прозорих неба
      Спалахують і падають вогні.
      Щемить так серце думкою про тебе
      І плаче всесвіт зорями мені.

      19.09.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    386. Зимовий вітер
      За вуха вже хапає морозець,
      (Мороз-отець поважно прийде згодом!)
      Хтось між гілля дереться навпростець
      До озера, що скучило за льодом.

      Борвієві рвучкому завдяки
      Кривавиться крайнеба волоконце.
      І надбігають хмари, як вовки,
      І зграєю вгризаються у сонце.

      І щуляться оголені кущі,
      Зліта сосни зелена парасоля,
      Знетямившися, хвиля верещить
      Од поштовхів стихії, мов од болю.

      12.12.7517 р. (Від Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    387. Розрада лицаря (літературна пародія)
      Ти кажеш, що старієш, бо пора,
      Та тулиш мою голову до... глиці.
      У мене є жіноча віа-гра -
      Запаси молодильної живиці.

      В твою ріку ввіллю я свій струмок
      І викидів вулканних дам без ліку,
      Розрада це велика для жінок
      Глибокого бальзаківського віку.

      То - перша старість після тридцяти,
      Я ж так тебе зумію розігріти,
      Що в сорок станеш, як Лоліта, ти,
      А під тобою я почну старіти.

      Павлюк, Лазірко - біля ніг твоїх,
      І я з мечем служити рад любові!
      Володарко поезій чарівних
      Жар-птаху я ужарити готовий!

      4.11.7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Паралелі (літературна пародія)
      Ты - мой штекер, я - твоя розетка,
      Я - твой нос, а ты - моя пипетка,
      Вот капнешь возбудитель осторожно,
      О рыцарь, ты - мой меч, а я же - твои ножны.
      Пожалуйста, зубами ты не клацай,
      Меня руками лучше молча мацай.
      Со мною рядом поскорей лягай-ка,
      Ведь ты - мой болтик, я же - твоя гайка.
      Лети мой шмель, садись на свой цветочек,
      Ты - как нога, а я - как твой чулочек.
      Не говори ты мне: "Моя кокетка!"
      Пусть молча капает твоя пипетка!
      Давно тебя я, милый, не видала,
      Ты ведь мой Галкин, я же - твоя Алла…
      А может хватит гнать словес полову –
      І перейдемо на шляхетну мову…
      Колись до мене ти промовиш гордо:
      Я – твій Трістан, а ти – моя Ізольда,
      Розвіє вітер всі думки похмурі:
      Ти – мій Петрарка, я – твоя Лаура.
      Вина із кришталевого графина
      Налийте, Бонапарте, Жозефіні.
      Природа про кохання шепче знову:
      Ти соловей мій, я – твоя діброва.
      Співай голубці щастя, голуб сизий,
      Ти – мій Бетховен, я – твоя Еліза!

      30.01.7517 р. (Від Трипілля) (2010).





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    389. Зимові прикраси
      Біжить нечутно в озері вода,
      Немає бурунів стихійно-рвійних,
      Природа нині, мов Сковорода -
      Умиротворена, замислена й спокійна.

      Купають тихо гіллячко своє
      Кущі у цьому філософськім плині...
      Ряхтять на плесі сріберним кольє
      На вітах перші намерзи-краплини.

      Які ж бо гарні чудо-світлячки,
      Вони красою серце моє ранять.
      Я їх подарував би залюбки
      На рік Новий дружиноньці коханій.

      13.12.7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    390. Із циклу "Країна мрій" Венеціанська баркорола
      Cтихло все в палацах Дожів, мера,
      На дзвіниці змовкло звичне «Бов!»
      Нам венеціанський гондольєро
      Пісню заспіває про любов.

      І гондола так нечутно плине,
      Пісня щем у серце принесла.
      В гондольєра місячні перлини
      Сріблом опадають із весла.

      Як звучить мелодія розлога! –
      Ніжно рожевіє небокрай…
      Слухай, мила, музику від Бога,
      І в моїх обіймах завмирай.

      У підсвічниках танцюють зорі
      Відсвітом коханого лиця,
      Вікна пісню слухають прозорі
      Й одкриваються, немов серця.

      Музика замовкне величава,
      Підійде гондола під причал,
      Раптом, як в театрі: «Браво! Браво!» -
      Рвійно налетить овацій шквал.

      А коли затихне все довкола,
      Як тріумфу музики сліди –
      Вже просвітлені каналу кола -
      Загойдають квіти на воді.

      17 .02. 7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    391. Ходою снігового Гуллівера
      На дубові - багряна сивина,
      Її він і узимку не скидає,
      Гірлянда мов стьмяніло-золотая,
      Гойдається на вітрові вона.

      Хурделицею тиснучи на них,
      Гілки довжезні придавили онде
      Хапкі й довгасті снігу анаконди,
      Що маревом цупким підкравсь-наліг.

      Зими важкої привалила ера,
      Укрила хутром голови дібров,
      Пройшлася парком, наламавши дров,
      Ходою снігового Гуллівера.

      6-7. 1. 7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    392. Неадекватність
      Я від добра — добра шукав...
      Такого, кажуть, ні не чинять.
      Куди ж пливе життя ріка? --
      Неадекватна чи причинна?!

      Усе запитую себе:
      Що діється? І сам не знаю.
      Лиш сяє небо голубе --
      Безхмарне, чисте, як у раю.

      А, може, ти зійшла з небес,
      Як світла Мрія чи Богиня?
      І розповзлося чортовиння,
      І я для ніжності воскрес?!

      І як же, Боже, не радіти? -
      Нові одкрилися світи.
      Тобі до ніг стелив я квіти
      До щастя свого щоб іти!

      1.09.7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    393. Сонетна "осанна" інтернету
      О дивовижна річ це — інтернет --
      Світ інформації та ще й облуди.
      Далекі в ньому зближуються люди,
      Знаходить Музу тут свою поет.

      Уява мріям свій дарує злет,
      Вони і розпросторюються всюди.
      Аж поки не спадає сіть полуди
      Й лещата розтискаються тенет.

      І розчаровуємося щосили,
      Сідаємо в реальності літак.
      Бо з’ясувалося — не тих любили!

      Робити треба, друзі, все не так.
      І помічаєм раптом поруч милих...
      І прозріваєм — ось любов свята!

      30 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    394. Із циклу
      ІV


      ПОТОЦЬКИЙ

      Завжди Потьомкін мислив політично -
      Усього Півдня буть хотів царем.
      Красу використовував практично
      Для цілей, котрі сам і обере.

      Розширить територію Росії
      Відчув, що настає уже момент,
      На польських теренах, і що Софія
      Для цього чудовезний є агент.

      І у Варшаві знов — любовна драма --
      Зустрів Софію там Потоцький граф.
      І закохався в неї до нестями...
      Така Москві на руку — долі гра.

      Всі перепони на шляху потрощить
      Магнат, некоронований король,
      Шляхетна постать, найбагатша в Польщі...
      Софія ж грає вміло власну роль.

      А конституцію Річ Посполита
      На сеймі, на своєму прийняла...
      Державу щоб надвоє розділити --
      Придумано імперією зла

      Конфедерацію свою — магнатів
      В Тарговиці, у місті заснувать.
      Отак і виникла уся зі знаті
      І проросійська партія нова.

      Софія теж була на підписанні,
      Потоцький став очільником її.
      Розкол. Костюшка рушення-повстання --
      Росія увела війська свої.

      Народний гнів нагнав чимало ляку --
      Пострачували зрадників своїх.
      Лише Суворов подолав поляків,
      Різню криваву учинив для них.

      В Потоцького цей воїн іменитий
      Нерідко гостював у Тульчині.
      І на Софії закликав женитись...
      Він знав про роль її у тій війні.

      Поділено всю Польщу на частини
      Між Пруссією, Австрією враз,
      Й Росією в особі Катерини
      У той жорстокий лиховісний час.

      Відкинуто Потоцького благання,
      Конфедерацію забуто теж.
      Надія згасла, певно вже остання,
      Лишився дум засмучених кортеж.

      Та не була цинічна і зухвала
      Софія від Станіслава щедрот.
      Вона його любила й цінувала
      Багатство королівське і комфорт.

      Суд польський засудив його за зраду
      До страти. В Гамбург він емігрував,
      Хотів умерти. Втіху і розраду
      Несли лише Софіїні слова.

      ...Життя весь час їм ставило підніжки --
      До шлюбу відстань все ще чимала.
      Він — чоловік ще Юзефіни Мнішек,
      Вона — де Вітте жінкою була.

      Та все ж таки, нарешті, розлучились,
      І відкупились від обох вони.
      Вела любові нездоланна сила
      До щастя втіх і радощів земних.

      Софія схоче мати парк чудовий
      Подібно до Гелени Радзивілл.
      Зведе Потоцький диво їй казкове,
      І зачудує навіть небосхил.

      “Софіївкою” назове, увічнить.
      Тут буде все небачене й нове --
      У місті Умані краса незвична,
      І Греція прадавня оживе.

      І у яснім цвітінні свого німбу,
      До людства, що приїде звідусіль,
      Зійде земна Богиня із Олімпу,
      Як Афродіта в сяйві злотохвиль!
      (закінчення розділу)

      17 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    395. Здрастуй, осене!
      Як хороше в саду передосіннім,
      Мов ночі мерехтіння — спів цикад.
      На вітах — злагідніле шурхотіння --
      Їх вітру заколисує рука.

      Все затихає. Лиш химерні тіні
      Хитаються нечутно уві сні.
      Далекі зорі у блідім цвітінні --
      Являють личка в променях сумні.

      В повітрі щем витає безголосий,
      У серце закрадається жура.
      Мов руки здійняла вітально осінь,
      Тепло й смарагди в літа відбира!

      25 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    396. Із циклу
      ІІІ

      КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

      Якби була із бідної родини,
      І звалася Софія Главані.
      Погрався б пан Боскамп зо дві години,
      І знову залишив її на дні.

      У ній було таки щось від Богині —
      Величний справжній королівський шарм.
      І це заклалося іще в родині -
      Її пресвітлі розум і душа.

      Хтось довіря джерелам тільки й фактам,
      І вірить у реальності живі.
      Й критично дуже мислить, аж занадто,
      Бо забагато лою в голові.

      В Софії -- ірреальне і незвичне -
      Добро зі злом в один клубок сплелось.
      Як Афродіти -- неземне обличчя --
      За пеленою вод не вгледів хтось.

      І думає, що він — критичний геній -
      Лиш сексапільність — то приваби суть.
      А що було прекрасного в Єлені?!
      За неї в попіл Трою загорнуть.

      Син коменданта Кам’янця — де Вітте
      На ймення Юзеф — він майор і граф.
      Не знав, куди від радості подітись,
      Як привела до нього долі гра.

      Софія шлюб взяла із ним таємно,
      Цим викликала батька лютий гнів!
      Та свекрові всміхнулася приємно...
      І він розтав, прийнявши до рідні.

      Наложниця Боскампа — вже графиня,
      Він супроводжувать її не зміг,
      Щоб королівській догодить перині...
      Та сам король їй припаде до ніг.

      Вони поїдуть з Юзефом в Європу -
      Берлін, Варшава, Відень і Париж.
      І королі й вельможі й прості хлопи
      Побожно шануватимуть її ж.

      Вона вдягала з розрізами сукні,
      І танцювала вальс і менует.
      А європейські дами — недоступні --
      Були усі затягнені в корсет.

      Це вабило тоді непереможно --
      Великі груди, талія тонка.
      В очах її тонув мужчина кожен,
      В розбійника здригалася рука.

      А Салтиков? Той генерал аж тричі
      Штурм Хотина для неї відкладав.
      Ледь не утратив честі і обличчя -
      Так вразила грекиня молода.

      Для тітки бо шукала порятунку --
      Наложниці турецького паші.
      Була немилосердною фортуна --
      Втекли й загинули ті дві душі

      Під кулями з Московії солдатів...
      А Салтиков тоді уникнув зла.
      Софію із Хотинських він пенатів
      Потьомкіну сюрпризом відіслав.

      Таврійський князь коханцем був умілим —
      Коштовностями всю обдарував.
      На грецький трон оту гречанку смілу
      Хотів посадовити попервах.

      В Росію шлях прекрасної грекині
      Проліг, мов на Потьомкіна коні,
      Представлена цариці Катерині,
      В ряди стає московських шпигунів.

      Про це в джерелах згадки не знайдете --
      Таємні вже зітліли до золи.
      За що ж у Білорусії маєтки,
      І в Петербурзі їй палац дали?

      За що коштовностями обсипали
      У зустрічей — конфіденційних — мить?
      Здається ті сапфіри і опали
      Зуміли цілу Польщу погубить!

      14-16 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    397. Із циклу
      ІІ
      Боскамп

      Її учила мати догоджати
      В усьому обраним чоловікам --
      Із тих, що при посаді і багатим,
      Як Лясопольський Кароль той Боскамп.

      Він був послом від Польщі у Стамбулі.
      Туди його призначив сам король.
      І відіграв у ті часи минулі
      В Софії долі величезну роль.

      Красуню й неотесану дитину
      Він покохав, у дім свій взяв її.
      Таланти всі природжені розвинув,
      Й у вищий світ життя тоді увів.

      Чекало там її всього доволі --
      Бали, прийоми, подорожі теж.
      Училася життя, як в розвідшколі,
      Бо спостережлива була без меж.

      Такий на цьому поприщі початок —
      Наскрізь людину бачила вона.
      І кожен крок її передбачати
      Могла. Сама ж — суцільна таїна.

      Була на вигинах примхливих долі
      Чудовою актисою також.
      І грала на забавах різні ролі --
      Красунь, пажів та ще й крутих вельмож.

      Співала, танцювала, трюки навіть
      Акробатичні ставила для всіх.
      Й життя її у центр уваги ставить -
      Навколо завше чуть веселий сміх.

      Французьку мову вивчила в Боскампа,
      (А він, до слова, був і сам француз!).
      Їй театральна не світила рампа,
      Бо шлях стеливсь у стан Богинь і Муз,

      До сонму світського левиць і левів
      Життя вело крізь виверти свої.
      Бо на забаву польському крулеві
      Посол грунтовно готував її.

      Любив красунь Станіслав Понятовський
      Як майже всі правителі, мабуть.
      Вже до Варшави час, але не зовсім
      Туди проліг Софіїн спершу путь.

      9-11 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    398. Із циклу
      І
      Початок

      Її життя відзначене Богами --
      Біля Олімпу* роджена була! --
      У грецькому поселенні, а саме --
      В Туреччині — між сонця і тепла.

      У Бурсі, де жили фанаріоти**,
      Веселощі і радощі для них
      Основою життя були достоту,
      І чулися усюди жарти й сміх.

      Це — середовище для королеви.
      Вона у ньому мала гарт пройти.
      Бо не лякали труднощі життєві
      У рухові своєму до мети.

      Нелегко ту науку осягнути,
      Як заженуть обставини в куток.
      Фанаріоти, як дійшло до скрути --
      Знайти уміли вихід, як ніхто.

      Й вона була донька свого народу --
      Гречанка, у Бітинії*** росла.
      Любила танці, пустощі, свободу,
      Спіткала там її пригода зла.

      Утратила невинність в юнім віці —
      Брат двоюрідний всім хваливсь, хлопчак.
      Й тікати довелося до столиці
      Її родині од ганьби бича.

      Колись була родина та багата,
      І царський родовід у неї був --
      Сімей Челіче і Маврокордато,
      Але збідніла дуже в ту добу.

      Був скупником худоби в неї батько
      В Стамбулі опустивсь до нижчих сфер.
      Та рано і раптово він помер,
      Згорів будинок потім їх зненацька.

      На дні життя, тепер вони — пігмеї --
      Софія з матір’ю були самі.
      І торгували вродою своєю
      Ті — жінка й дівчина — вже хто як міг.

      Користувалися з такого стану
      І сильні світу цього: у гарем
      Лесбійський, ще й до збоченки-султани
      Софію служка євнух забере.

      Та недарма вона — фанаріотка --
      В розкішному отім Содомі зла --
      Перебування геть було коротке --
      Вдяглася євнухом, і утекла.

      *Гора Улудаг в Туреччині — раніше була грецькою територією і називалася Олімпом.
      **Фанаріоти - (грец. Φαναριώτες — мешканці Фанара), буквально — мешканці кварталу в Стамбулі з резиденцією грецького патріарха. Нащадки грецької аристократії, що залишилась у Константинополі після його захоплення турками в 1453 році.
      ***Бітинія — назва турецької провінції, центр — м. Бурса, в якій народилася майбутня Софія Потоцька.

      6-7 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    399. ОСАННА ГЕНІЮ СУШКА
      Зачин

      Восхвалимо, друзі, сьогодні Сушка Олександра,
      Який він прекрасний, потужний, розкішний поет.
      Його усі твори — чудові, ах, йогівські тантри,
      До космосу це — сексуальний фантастики злет!

      Монолог святого Олександра:

      Кому ж то потрібно — любителів критикувати?
      Коли є для цього об’єктом аж сам Чорногуз?!
      І я коло нього — навчатель і редагуватель!
      Це я його вчив тут шедеври творити від Муз.

      Поп’ю з нього крові — тоді і мене спогадають,
      Який я був гуру, і скажуть про мене — мудрець!
      І візьмуть тоді із жахнючого пекла — ДО РАЮ!
      І більше не скажуть, що пише дурню він — капець!

      НІХТО не посміє назвати мене графоманом,
      А всі капелюхи скидатимуть метрів за три.
      Сушкові — Осанна, найбільшому дурню — Осанна!
      О ні! Мудрецю і навчателю — так говори

      Усяк, хто моє Мудромисліє -- дуже Кошлате --
      Собі за взірець для писання свойого бере.
      Ніхто не посміє мене на три букви послати,
      Я — Ребе і Брахман, мулла я, і ксьондз, і кюре!

      Краси не люблю. Ще усяких пихатих естетів...
      Зате в баговинні я раків ловити мастак!
      Рецензію-клізму поставить — за щастя! - поету,
      Хай несправедливо, зате насолоди — отак!

      Я вмілий, хлоп’ята, повірте мені, провокуйник,
      У органах школу проходив таки недарма.
      І жало у мого пера, хай відчує, отруйне,
      Вкушу, аж Горгона-медуза здригнеться сама!

      Бува, Чорногуз огризнеться, нарцисна зараза.
      Зате в зауваженнях толк є, як далі рости.
      Хоча і доходить до мене з десятого разу,
      А все ж потихеньку іду до своєї мети.

      Люблю тому критику — хйопці — мотайте на вуса --
      А поки в пошані ви голови дружно схиліть.
      Як виживу з сайту триклятого я Чорногуза,
      То може й до вас надійти — ох! — кусюча ця мить!

      28 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    400. Із циклу
      Став ліщиновий — у цих низинах,
      Грекової балки тальвег тут.
      Розмаїття бачимо рослинне.
      Лиш на лівім березі цвітуть:

      Стефанандра, таволга, бузкові,
      Ялівець, ліщина, бузина,
      Верби, хеномелеси чудові,
      Жимолость, форзиція сяйна.

      Правий берег на початку вкрили
      Самородки дивовижні гір -
      Нагромаджені гранітні брили -
      Величчю вони милують зір.

      На камінні темнім -- білий лебідь --
      Чистить ніжне пір’ячко своє,
      Прихилив до себе синє небо...
      Качечка з качатами тут є.

      Як людину віддалік побачать -
      Стрімголов до неї попливуть
      Там, де оглядовий є майданчик,
      Годувати кличуть їх: “Вуть-вуть!’

      Мають птахи ніжні свій будинок.
      Як на острові, живуть у нім.
      А надвечір — хор із жаб зустріне -
      Гімни все стрекоче він чудні.

      А на правім березі, де туї -
      Гроно грунтопокривних рослин.
      Круглий рік по черзі всі квітують -
      Різні види флоксів, ковили,

      Айстри є тут, арніка і м’ята,
      Проліски, полин і деревій.
      Півники, фіалки — просто свято! -
      Орлики, барвінок, звіробій...

      За каскад озер оцей преславний,
      Галузі архітектури — плід. -
      Присудили премію державну
      Групі будівничих. Їх це — слід.

      Їх турбота про наш парк отецька,
      Ними ми пишаємось тепер.
      Бо садово-паркове мистецтво
      Має нині ще один шедевр.

      Нашу він екскурсію вінчає,
      Ми завершуємо свій політ
      Між перлинами земного раю,
      І йдемо на вихід — до воріт!

      *Тальвег - лінія, що з'єднує найнижчі (найглибші) точки дна річки, долини, яру, балки та інших витягнутих форм рельєфу. 

      18 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    401. Ка... тові літератури Олександру Сушку
      Дебіли від віршарства це — кастрати.
      В них ампутоване чуття краси.
      Це — вурдалацькі пекла голоси,
      Що прирекли ПОЕЗІЮ на страту.

      Сірятини це -- ланцюгові пси,
      Заковані в шаблони дурнуваті.
      У чорне хочуть все зафарбувати
      Життєвої жахної полоси.

      Та раптом бризне сяйво із блакиті,
      І згине тьма, неначе та Мара...
      О дерзновенні перемоги миті!

      Чорти -- у герці й воїни добра.
      Ті — вниз, ті — вгору, сонечком умиті.
      І безконечна боротьба ця й гра!

      26 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    402. Прямі порівняння (11 цитат)*
      НЕНАЧЕ цвяшок, в серце вбитий,
      Оця Марію я ношу”.

      Тарас Шевченко “Марія”

      Чого являєшся мені
      У сні?
      Чого звертаєш ти до мене
      Чудові очі ті ясні,
      Сумні,
      НЕМОВ криниці дно студене?

      Іван Франко “Чого являєшся мені у сні?”



      “Ніч обгорнула біленькі хати,
      НЕМОВ маленьких діточок мати,
      Вітрець весняний тихенько дише,
      НЕМОВ діток тих до сну колише.”

      Леся Українка “Вечірня година” (коханій мамі”)

      Солов’єва пісня ллється,
      Розливається в низах,
      Соловей лящить, сміється…
      НАЧЕ… тоне у сльозах.

      Квітнуть яблуні і груші,
      В світлі місячнім тремтять…
      НАЧЕ… мертвих скорбні душі
      В білих саванах стоять.

      Олександр Олесь “Солов’єва пісня ллється’

      Щось мріє гай —
      Над річкою.
      Ген неба край —
      Як золото.
      МОВ золото — поколото,
      Горить-тремтить ріка,
      як музика.

      Павло Тичина “Гаї шумлять”

      Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
      МОВ квітка багряна, до мене простягали
      Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
      Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
      Біліли мармуром під місяцем німим, —
      І тихим голосом, охриплим та чудним,
      Вона промовила: "Жорстокий переможче!
      Упасти в цім бою для мене найдорожче".

      Максим Рильський “Поцілунок”

      Над далиною голубою
      віків гармонії печать,
      і НАЧЕ крила за спиною
      в просторах світових шумлять.

      Володимир Сосюра “Іду я стежкою дзвінкою”


      Здається, НАЧЕ просите пощади
      В історії, що горда і німа,—
      Вона ж однак без вашої поради
      Вам вирок винесе сама.

      Василь Симоненко “До суєсловів”

      Тож веселімось, людоньки, на людях,
      Хай меле млин свою одвічну дерть.
      Застрягло серце, МОВ осколок в грудях,
      Нічого, все це вилікує смерть.

      Ліна Костенко “Пісенька з варіаціями”

      Тіні понад озером звисають,
      Вітер у густих кущах приліг,
      Навіть гілку не колише в гаю,
      МОВ завмер, затамувавши вдих.

      Ярослав Чорногуз “Тиша”


      Апофеозом несмаку у віршуванні вважається вживання прямих порівнянь: НАЧЕ, НЕНАЧЕ, МОВБИ, НЕМОВБИ, МОВ (виділення моє - Я.Ч.) тощо. Їх узагалі притомні поети уникають, бо вони знижують вартість твору до нуля. Прямі порівняння - показник безсилості віршаря. Чим їх більше - тим менше поезії. 

      Олександр Сушко



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    403. Тиша
      Тіні понад озером звисають,
      Вітер у густих кущах приліг,
      Навіть гілку не колише в гаю,
      Мов завмер, затамувавши вдих.

      Легкі* хвилі на спокійнім плесі
      Праскою мов згладжено умить,
      Посумніле листя й не шелесне,
      До землі притулене лежить.

      Огортає темрява нечутно,
      Свічку затуляючи зорі,
      Вечір прикриває струни лютні,
      Наче робить паузу у грі.

      ЛЕгкі - принциповий поетичний авторський наголос. Вважаю, що ті мовознавці, які узаконили наголос легкІ - не відчувають музики і краси слова, їм ведмідь на вухо наступив, це прозаїзація поезії, і взагалі треба створити словник поетичних наголосів, де буде слово лЕгкий, лЕгкі, наголос, який возносить слово до неба, в той час, як наголос легкИй опускає нас в болото прози.

      30. 11. 7517 р. (від Трипілля) (2009)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    404. Із циклу
      Розкішна лісу шевелюра,
      І гостроколом — очерет.
      Звелися, мов фортеці мури
      І тільки лиш орлиний лет

      Спроможний піднести нагору
      Царя птахів — летіть сюди,
      Щоб звить гніздо у літню пору
      Й орлят виводить молодих.

      Ялини, сосни, туї — хвоя.
      Та ще й козацький ялівець,
      Що гайдамакам рани гоїв -
      Ведуть до ставу навпростець.

      І композицію прекрасну
      З води, каміння, трав звели.
      Козак приборкав змія вчасно --
      Зростають духу тут орли!*



      17 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    405. Із циклу
      Розкрив од подиву вуста:
      На чарівнім Природи лоні
      Ліс утворив розкішний став
      Із плесом, наче на долоні.

      Немовби праскою воно
      Обведене, на нім — ні хвильки --
      Смарагдове це полотно
      Хтось постелив нам тільки-тільки.

      І зупиняється тут час,
      Задума враз єство огорне...
      Хто сотворив, скажіть, для нас
      У лісі диво рукотворне?

      Часи язичницькі немов
      У літ розповні повернулись.
      І ми, ще юні, ідемо
      У наших пращурів минуле.

      Вінки купальські попливли
      І сяють в озері надвечір.
      І сум розвіявся імли,
      Сміються очі молодечі.

      І через вогнища ясні
      Із вереском стрибають пари...
      Всміхаються у вишині --
      Химерні і вродливі хмари.

      Скульптура, наче Світовид,
      Над берегом — оберігає.
      На струнах віщих там волхви
      Лелеці білому у гаї

      Про бій зі змієм гомонять...
      А кінь із дівчиною плачуть.
      А сльози-перли навмання
      Цей став наповнюють неначе.

      А горловина та мала
      В кінці ставка — струмка початок.
      Криниця Гонти там була,
      Його верба росла -- на чатах.

      І їх планують відновить,
      Як приведуть усе до ладу -
      Постане у прекрасну мить
      Вже українська тут Еллада!

      16 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    406. Із циклу
      Ця поема з каменю і світла,
      Із води, землі, дерев, рослин
      Під руками генія розквітла,
      Ніби зупинила часоплин.

      Лебеді, озера і каскади,
      Гроти і альтанки, і річки,
      Павільйони гарні, водоспади,
      Романтичні статуї, містки...

      Площі, лабіринти і алеї,
      І поля шовкової трави...
      Все це — для коханої своєї
      Й людства -- добрий чарівник створив.

      Під смарагдовим склепінням саду
      Ожила, вражає й дотепер --
      Древніми легендами Еллада,
      Котру геній оспівав — Гомер.

      Все зробив так мудро, по-житейськи,
      Знав людей поезії цей гранд.
      На полях стоїть він Єлисейських -
      У раю, і дерево з троянд

      В апогеї літнього розмаю,
      Вітрові скоряючись таки,
      Сивину його оповиває,
      Променять в пошані пелюстки...

      Чи Цірцея ачи Пенелопа,
      Хто — Софія -- Щенсному була?
      Силу чар її уся Європа
      Звідала. Потоцькому -- тепла,

      Втіх дружина віддала найбільше.
      Справді, він обожнював її,
      Почував себе найщасливішим --
      Хай розкажуть в парку солов’ї.

      І Трембецький буде говорити,
      Що Софія — вродою сяйна!
      Що краси Богині — три харити,
      І була четвертою — вона!

      Нагадав Гомер для вас, для мене,
      “Іліади” суть яка була:
      Через найпрекраснішу Єлену
      Троя вся зруйнована дотла.

      Дивна аналогія зоріє,
      Чи крамоли вчувся нам вогонь?!
      Поки Щенсний тут любив Софію -
      Рідна Польща згинула його.

      Та погруддя он Гомера сиве
      Втішливу іще проявить суть.
      До сьогодні маєм парку диво,
      Де Вкраїна й Греція — цвітуть!

      14 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    407. Із циклу
      У кожного з нас — істина своя,
      Бо кожного — влаштовано інакше.
      Платонова — у небесах сія,
      А в Арістотеля — земніша чаша.

      В Платона — Академія була,
      У Арістотеля — ліцей, мов школа.
      З них перший не любив тиранів, зла,
      А другий — пов’язав із ними долю.

      Платона, вчителя, він шанував.
      Свого учення не розкрив, допоки
      Не вмер наставник. Лиш тоді дива
      Відкрить явив, мав розум надглибокий.

      І суть усього сущого пізнав,
      І багатьох наук заклав основи.
      І фізику, і лірику до дна -
      Він осягнув, політик був чудовий.

      І філософськи узагальнив те,
      Що мудреці античні залишили.
      І спостережень зерня золоте
      Усюди розросталося щосили.

      І учнів, походжаючи, учив
      У школі чи на велелюдній площі.
      Практичні дав для розуму харчі -
      Хоч друг Платон, та істина — дорожча.

      З Філіпом Македонським дружбу мав,
      Наставником був Олександра — сина.
      Наука грецька не пройшла дарма -
      Поширилася з ним на всі країни.

      В Потоцького у Польщі здобула,
      І в Україні в нас — нову Вітчизну -
      Любові філософія, тепла.
      В Елладі звалась школа стоїцизму.

      І взявши цвіт Платонових ідей,
      Практичну Арістотеля науку,
      Граф збудував тут казку для людей,
      Яку полюблять діти й праонуки.

      12 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    408. Із циклу
      Якщо свою ти чистиш душу,
      Як Бог морський, підводний Главк.
      Позбався водоростей, мушель...
      Щоб полетіть вона могла

      Увись до Бога Аполлона —
      Гармонії й краси творця,
      Де вище благо — за Платоном -
      Богам і людям — до лиця.

      І для правителя земного
      Закон — творить усим добро!
      Якщо цього немає в нього,
      Тоді гниле його нутро.

      За ці ідеї ледь не вбили
      Платона й в рабство продали.
      Але боровся він щосили
      Щоб визволитися з імли.

      Лише аристократ щасливим
      Зробити може людство все.
      Бо він святе добро несе
      Не лиш для себе, а й для інших!

      У вісімнадцятім сторіччі
      Життя буяло золоте.
      І у “Софіївки” обличчі -
      Аристократів дух цвіте.

      Могутнє ще Природи лоно
      Охороняло всіх від зла.
      І філософія Платона
      В життя утілена була.

      Не був Потоцький злим тираном,
      Не чув од кріпаків хули.
      Бо добре жить давав селянам,
      Чудово в нього справи йшли.

      А парк оцей? - Любов’ю дише!
      Прийди, щасливий будь у нім...
      Щасливий, будь ще щасливішим -
      То Щенсний в гроті Громовім

      Писав на камені для чого?
      І рай земний цей будував?
      Щоб в душі людські — голос Бога,
      Як одкровення, западав!

      Якби ж правителі сучасні
      Частіше їздили сюди...
      То, може б, світ наш був прекрасний -
      Без воєн, горя і біди?!

      10 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    409. Із циклу
      Вінчає арборетум* бюст Сократа -
      Філософ давньогрецький був такий.
      Дав людям він думок, ідей багато.
      Живуть тисячоліття і віки.

      Про все тут неможливо розповісти,
      Лиш деякі аспекти ми торкнім.
      Учення мудреця-ідеаліста,
      Цікаві парадокси є у нім.

      Я знаю, що нічого я не знаю**, -
      Хоч знав чи не найбільше за усіх.
      Природи пізнання у лісі, гаї -
      В Богів діяльність це втручання — гріх!***

      За два тисячоліття з лишнім, Боже!
      В природу тих втручань було й було!
      Аж світ на себе став уже несхожий,
      І часто як перемагало зло...

      Та все ж про гарне. У англійськім парку
      Природоньку препарували теж.
      І нам буває навіть взимку жарко,
      Бо стільки дивовижі тут росте.

      Тут справжнє поєдналося зі штучним -
      Катальпа, гінгко — липа й дуб є тут.
      Магнолія з самшитом попід ручку,
      Тюльпани, глянь, на дереві цвітуть!

      А скільки вдалих схрещувань рослинних!
      Розкажуть, певно, вам садівники.
      Про все не відав наш Сократ глибинно,
      Він помилявся де в чому таки!

      Нам легко говорити з сьогодення,
      Повчать Сократа навіть можем теж!
      Людська природа також незбагненна,
      Природи пізнання не знає меж!


      6 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    410. Із циклу
      У графа Шереметьєва в Росії
      Було в маєткові Кусково все:
      Стави, альтанки, парк... Людина дії -
      Олені у звіринцеві пасе -

      Його слуга — зайців, лисиць і вовка -
      Аби не нудьгувала звірина.
      Як давньоримська свідчила примовка:
      Що? Хліба і видовищ? Гостю — на!

      Хіба у найбагатшої людини
      Тут занудьгуєш? Із розваг уся!
      Театр, мисливство, статуї... Картини
      В його палаці на стіні висять.

      Скульптури, гроти і рослини тощо...
      Тут граф Потоцький у гостях бував.
      Що найбагатшим став магнатом Польщі...
      І в себе позаводив ці дива.

      Підлеглі в нього всі — талановиті
      Тут, в Україні. А яка земля?!
      І збудували парк найкращий в світі...
      І крізь віки до нас він промовля.

      Одна з перлин його — оцей звіринець,
      Був при Потоцькому, пізніше — зник.
      Та спогади про нього не загинуть,
      В конкретні справи втілені вони.

      І справи ці далеко не куценькі,
      Як за майбутнє — турбуватись так.
      Народний депутат Антон Яценко
      Нам відновив у парку — зоопарк.

      Пасуться тут олені круторогі,
      Мунтжаки*, лані ходять теж у нім -
      Доглянуті, красиві, неубогі -
      Втішають нас і діток день при дні.

      Ми живемо в епоху ренесансу,
      Хоча ковід і рак беруть своє.
      Краса дарує відчуття балансу...
      І ми хоч трішки кращими стаєм!

      *Мунтжаки — різновид декоративного оленя.

      2 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    411. Хвилі волосся (український романс)
      Нічка огорне, нічка зоріє,
      Видива сіє ясні.
      Знову прийшла ти, лагідна мріє,
      У дивовижному сні.

      Приспів:
      Хвилі волосся, хвилі волосся,
      Ніжні, як море вночі.
      Доторки млості, доторки млості,
      Ніч розлива на плечі.

      В місячнім сяйві — тінь чарівлива,
      Легкий і вітряний лет.
      Буйна, примхлива, зоряна злива
      Твій огорта силует.

      Приспів:
      Хвилі волосся, хвилі волосся,
      Ніжні, як море вночі.
      Доторки млості, доторки млості,
      Ніч розлива на плечі.

      Місяцем сяю, місяцем сяю,
      Променем вказую шлях.
      Взявшись за руки в небо до раю
      Вгору ідем по зірках.

      Приспів:
      Хвилі волосся, хвилі волосся,
      Ніжні, як море вночі.
      Доторки млості, доторки млості,
      Ніч розлива на плечі.

      29 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    412. Із циклу
      Статуями Бога Аполлона
      Ми вже милувалися. Та от
      Нас не відпускає він з полону,
      Свій запрошує оглянуть грот.

      Ще у дев’ятнадцятім сторіччі
      Все облаштував тут сам Ферре.
      Неповторне мав цей грот обличчя,
      Але владний витіснив орел.

      Щоб йому літалось веселіше -
      Спорудили обеліск твердий.
      Бога Аполлона світлу нішу
      Геть усю засипали тоді.

      Щоб гранітний велет непорушно,
      Більш надійно в паркові стояв...
      Це тоді вважалося більш слушним.
      Бо таки Романових сім’я

      Парку з висоти свого престолу
      Прислужилась — водограй “Змія”
      За наказом Першого Миколи
      Будівничий вміло “ізваяв”.

      Флори і рожевий павільйони -
      В сорокових теж звели роках.
      І Терасу Муз, їх ціле гроно,
      І Китайської альтанки дах

      Також звів Ферре тоді в роки ці,
      Тут заведено зразковий лад.
      Цар Микола парк увесь цариці
      Дарував, назвав — Царицин сад.

      Час минув. Та Аполлона славу
      Не затьмарює провладний блиск.
      Грот постав у парку величавий,
      Вбік посунувсь царський обеліск.

      Мов нову оселю Сонцебога
      Із граніту й кампеню звели.
      Краєвид найкращий і розлогий
      Відкривається, якщо зайти углиб.

      Це - творіння рук людських величне
      Прикрашають вази кам’яні.
      Дітище сучасних будівничих
      Видиво дарує, мов у сні.

      Наче на долоні — став чарівний,
      Флори павільйон, фонтан “Змія”.
      Зліва — площа Зборів, зверху — диво
      Із лісів смарагдове сія.

      Древні греки звичай бережуть цей,
      Йде від Аполлона він таки.
      На представників найкращих людства -
      З лавру й мирту одягать вінки.

      ...На алеї Верхній пораненьку
      Будівничий гроту стишив крок.
      Це — Іван Семенович Косенко*,
      Й Аполлон вдяга йому вінок!

      30 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    413. Рубаї
      ***
      Він змалку не писав нікому оди,
      Тому критикувати взяв за моду.
      Як псевдоправда в дурня у руках -
      Не користь нам дарує, тільки шкоду.

      ***
      Він думав, що великим стане Гуру,
      Та злу і підлу має сам натуру.
      Чи треба, чи не треба — все повчає -
      Ні, не провидець то, а заздрий дурень.

      ***
      Ти не кажи всю правду графоману,
      В солодку він увів себе оману -
      Хай тішиться у ній — за правду голу
      До самих печінок тебе дістане.

      30 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    414. А любов не минає (пісня)*
      1
      Вже розтанули, люба, останні сніги,
      І трава висівається в гаю.
      Ген із висі ясної послали Боги
      Нам любов, що живе, не минає.

      Комашинка найменша, стеблинка мала,
      І берізка із рідного краю
      Оживає, цвіте од любові тепла,
      Що навколо усе огортає.

      ПРИСПІВ:
      Понад світом бринить, як весна чарівна,
      Ця божествена музика наю.
      Все недобре мине, наче пісня сумна,
      А любов, а любов — не минає.
      2
      Зникла з неба холодна зимова імла,
      Сяє сонце і синь неокрая...
      Доторкнулась до твого й мойого крила
      Та любов, що живе, не минає.

      Дай же руку, моя найдорожча, мені,
      Хай ворота одчиняться раю.
      І підемо назустріч ми вічній весні,
      Де любов, що живе, не минає.

      ПРИСПІВ:
      Понад світом бринить, як весна чарівна,
      Ця божествена музика наю.
      Все недобре мине, наче пісня сумна,
      А любов, а любов — не минає.

      12 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    415. Із циклу
      Шумить діброва чарівлива,
      Слова мов чуються із губ.
      Найбільше у “Дубинці”* диво -
      Цей красень — віковічний дуб.

      Вже літ чотириста, напевне,
      Веде рокам предовгий лік.
      Не старець він для дуба древній,
      А в розквіті ще чоловік.

      Та пам’ятає, як на сполох
      Всі дзвони в Умані гули.
      І як кобзар незрячий — Волох
      Під ним співав тоді, коли

      Його славетні гайдамаки
      Пообступали навкруги.
      І від одного Гонти знаку
      Тремтіли з жаху вороги.

      І “Коліївщина” буяла -
      Селян повстання й козаків -
      Гнобителів лягло чимало...
      Дуб — свідок, хоч пройшли віки.

      Сакральний дуб, це — місце сили,
      Католиків, панів ляка.
      І недарма проголосили
      Тут гетьманом Залізняка.

      І самостійну Україну...
      Хоч доленька її гірка.
      Встромила знов ножа у спину
      Зрадлива москаля рука.

      Військові Катерини круки
      Прийшли брататися немов...
      Зв’язали всім повстанцям руки -
      Така братерська та любов.

      Із Гонти тиждень паси дерли —
      Від пояса — аж до плеча -
      Ні разу з болю не кричав —
      У “мідному бику”** помер він.

      Бо - польський підданець. Негайно
      Москва полякам віддала.
      Великомученик Украйни,
      Йому і слава і хвала!!!

      А Залізняк Москві повірив.
      Її він підданець. Відтак
      Його навіки до Сибіру
      Заслали, і пропав козак.

      А красень дуб оцей кремезний
      До наших днів зумів дожить.
      І в Україні незалежній
      Нам про історію шумить!


      27 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    416. Наш кобзарський королевий цвіте
      Ніби сонце, хмарою повите,
      Як же рано, побратиме, ти -
      Перестав нам піснею цвісти -
      Наш кобзарський королевий цвіте.

      Як пливли віночки по воді,
      І комусь твій образ сяяв милий,
      Всі плакучі верби похилились,
      Мов дівчата в тузі молоді.

      Залишився рано без родини,
      І в лещатах самоти німів...
      Твій сакральний, невмирущий спів
      Болем пронизав усю Вкраїну.

      І святим од того болю став,
      Мов бальзамом лікував цілющим
      Всі корисливі, заблудлі душі,
      Правдою наповнював уста.

      Що тобі тепер із неба видно?
      І які сказав би нам слова?
      Звичаї ти рідні шанував
      І Богам, Богам молився рідним.

      На Купайла, брате любий, згас...
      Каже дух твій: Україні бути!
      Хай же зацвіте нам сонце-Рута,
      Сила й воля прийде хай до нас!

      23 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    417. Із циклу
      Про що нам сад шепоче, як збагнуть?
      Чи чули про науку ви цікаву?
      Іконологія — вникання в суть
      Символіки окремих певних явищ.

      Мистецтво і Природу спом’янім,
      “Софіївки” тоді відкриєм диво —
      Краса цих місць і труд людський у нім -
      Двох чинників поєднання щасливе.

      Із Англії в Китай ми зробим тур,
      Тут світу символи існують цільно:
      Величний парк — вмістилище культур,
      Які об’єднує духовне спільне.

      Тут відгомін язичницьких часів
      Із Греції на Схід нас переносить...
      Богів китайських славлять тут усі -
      Жінки й чоловіки, що носять коси*.

      У декого з вас подив на лиці -
      Куди занесло нас удень чи зранку?
      Уява родить видива оці,
      Як бачимо китайську ми альтанку.

      Впірнути хочеться на мить у схов -
      По довгому екскурсії відтинку —
      Посидіти, помріять про любов...
      Урешті-решт, це ж місце відпочинку?!

      Помилуватись на терасу Муз,
      І ставу чарівливу панораму...
      Медитувати хочеться чомусь,
      І з подивом з’єднатися з Богами.

      Та восьмикутний у альтанки дах,
      І гострий шпиль, що в небо йде, до Будди,
      Суть пагоди відкриє нам в очах -
      Китайська то є культова споруда.

      І істина прадавня забринить,
      Тисячоліття хоч пройшли відтоді -
      Богів благали у потреби мить,
      Всі пращури молились на Природі!

      Ідея восьмигранника така -
      Відкритість до частин усього світу.
      Червоний колір — щастя нас чека,
      Вогню очищення, фортуни цвіту.

      А жовтий колір — сонцю данина.
      Й китайці, й ми молилися світилу.
      Духовна чистота і яснина,
      І вічність, то - блакитний колір милий.

      І восьмикутна зірка Алатир**,
      Це символ головний різдва містерій,
      Що в Україні із долин до гір
      Колядники носили в кожні двері.

      Це — круглий рік, як вісім свят у нас -
      І Коляда, і Колодій, Великдень.
      І Трійця, і Купайло, потім — Спас,
      Мокоша і Діди — і коло вийде.

      І восьмикутники, як ордени,
      В князів на грудях теж були, як знаті.
      В Грохольських, Вишневецьких теж вони
      На стінах — у палацах їх багатих.

      Перун колись усіх киян беріг,
      Горіло вісім вогнищ там довкола.
      Чотири — головних і проміжних -
      Творили ліній горизонту коло.

      Навряд почути кожен з нас це звик -
      В обставин силу, суто по-житейськи -
      Мав вісім променів і Громовик -
      Дощу це символ індоєвропейський.

      Наш восьмикутник — символ Бога теж,
      І з’єднує усі частини світу.
      Несе добро й гармонію без меж,
      Дарує всім любові й щастя квіти.

      Збагнімо тільки істини момент -
      Хоч вражень накопичилось багато -
      В “Софіївці” вам кожен компонент
      Повинен насолоду дарувати.

      12 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    418. Між нерозчесаної вовни хмар
      Як хороше до Криму* утекти,
      Цикад наслухатись до оніміння...
      Вкраїнець ти, господар в ньому — ти -
      Останнє ловиш сонячне проміння.

      Між ворухких, густих смарагдовіт
      Висвічує руденькою косою
      Сосна усохла — в цей мінливий світ,
      Іржавою пишається красою.

      В гіллі густому птаство жебонить,
      Високі трави легітець колише.
      І темрява свою спускає сіть
      На сад, що весь тремтить в обіймах тиші.

      Ще місяць не засвічує ліхтар,
      Та виникає враз небесна нірка
      Між нерозчесаної вовни хмар,
      І випірнає блиском перша зірка...

      5 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    419. Із циклу
      Англійський парк — Пашкевича* творіння,
      Чи арборетум — звуть отак його.
      Різновидів багато там насіння
      Щороку жде утілення свого.

      Він був заснований після Потоцьких,
      Уже минуло майже років сто...
      Все для утіх духовних, а не плотських,
      Немов у мрію — чарівний місток.

      Стоять алеї, наче у тумані,
      Козацький — вабить погляд — ялівець.
      Жасмин розкине пахощі духмяні —
      Ідеш, немов сп’янілий — навпростець.

      Не знаю, чи охопите усе Ви?
      Магнолія, катальпа — сорок п’ять
      Рослинних видів вивів нам Пашкевич,
      Донині там доглянуті стоять.

      В час реконструкції сад збагатили,
      Й чудової весняної пори
      Самшит, ялини саджено уміло,
      Всього різновидів - сімдесят три.

      Акації, клен гостролистий, буки,
      Горіх медовий, гінкго і фундук,
      Дуби трудящі виростили руки,
      Над липою бджолиний в’ється звук.

      Це свято для душі — як ніжна панна,
      Що квітку нам нагадує сама,
      Милується на дерево тюльпанне,
      І аромат вдихає крадькома.

      Тут — насолода витончена раю,
      Як очі заворожені гостей
      Високу вроду в серце убирають,
      Й тоді духовно кожен з них росте.

      І вогник світлий все життя не гасне,
      Як на форзиції він — золотий.
      Щоб дарувати світові прекрасне -
      Зерно летить в удобрені грунти.

      Вклонімося травині й деревині,
      І мудра думка хай до нас прийде —
      Викохують в садах не лиш рослини -
      Гуманних, доброзичливих людей.

      27 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    420. Із циклу
      Ця статуя зажурена “Зима”
      Раніш стояла там, де “Семиструмінь”,
      Подоба старця сивого німа.
      Він голову схилив свою в задумі.

      Упізнаємо ми, це Одіссей,
      Але в літах... Такий сумний, журливий.
      Його уява думкою несе
      В Ітаку рідну, де він жив щасливо.

      Раніше, парку думали знавці,
      Що то було на острові Цірцеї,
      Де у полоні зносив муки ці,
      Й за Батьківщиною тужив своєю.

      Але ж тоді не був герой старий...
      Не мав такої й близько він ознаки.
      То — наслідки Афіниної* гри,
      Як повернувся, врешті, до Ітаки,

      І знав, що там чекають женихи,
      Що залицялися до Пенелопи.
      В подобі старця, задумом лихий,
      Він спрямував до свого дому стопи.

      І тільки в нім скінчилася ця гра,
      Узявши лука, в праведному гніві,
      Нахаб гидких на горло покарав,
      Й вернув свою подобу й став щасливий.

      Всі “за” і проти” зваживши коли,
      Творці сучасні, парку будівничі,
      В Ітаку статую перенесли.
      Це — історично правильно й логічно!


      15 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    421. Музика гаїв
      Конвалії, конвалії, конвалії,
      Як рясно вас насіяла весна!
      Це - музика природи величальная
      Дзвіночками видзенькує вона.

      Конвалії, конвалії, конвалії
      Вигойдує на луках вітерець.
      Мов паличкою у концертній залі він
      На ксилофоні грає, як митець.

      Я слухаю, я слухаю, я слухаю
      І ніжністю у серці так щемить.
      За щастя це гаїв пресвітлих духові
      Вклоняюся і дякую щомить!

      24.04 – 9.08.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    422. Із циклу
      Як хороше посидіти в задумі
      У затінку дерев, затишних віт,
      Де водограй чарівний “Семиструмінь”
      Відтінків сім веселки ллє на світ.

      З семи річок б’ють ниточки красиві,
      Сім днів у тижні, і звучать сім нот,
      Сім запахів у квітах в цьому диві,
      І від семи Богів — букет щедрот.

      І спогадами про події давні
      Дзюркочуть-жебонять води слова -
      Як затремтіли Фіви семибрамні,
      Коли їх Македонський штурмував.

      На років сім на острів Огігії
      У мандрах Одіссея занесло.
      Про милу волю він тихенько мріяв,
      Як до Каліпсо втрапив у полон.

      Платани, кедри, сосни, кипариси,
      Фіалки і лілеї — рай земний!
      І на обличчі і безсмертя риси
      Вже проступити мали, та вони

      Ці знади і обіцянки Цірцеї
      Героя спокусити не змогли.
      Він за Ітакою тужив своєю,
      Благання слав у небо із імли.

      І зглянулись Боги. Його звільнили.
      І він поплив додому на плоту.
      Здавалось, замаячив берег милий...
      На жаль, ще ні. Феаків теплоту

      Судилося пізнати Одіссею,
      Аж доки справді вирушить зумів
      Він до Ітаки рідної своєї...
      Багато є про це вже книг, томів...

      В полоні у сучасної Цірцеї
      І мій герой ліричний побував.
      І теж сім літ, подібно Одіссею,
      Лилися з уст розпачливі слова

      В надії на взаємність у коханні
      Складалися і вірші, і пісні...
      Лиш сивина волосся вкрила рання,
      Звучало вироком жорстоке “Ні!”

      І в тихій, темній Розпачу Алеї
      Уже про смерть з’являлися думки...
      Любов справдешня з темряви тієї,
      Від чар його звільнила на роки.

      Заряд кохання, мов електроструму,
      Єство усе пронизав залюбки...
      Дзвенить красою ніжний “Семиструмінь”,
      Про щастя все навіює думки.

      13 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    423. Не минає любов (пісня)
      1
      Вже розтанули, люба, останні сніги,
      І трава висівається в гаю.
      Ген із висі ясної послали Боги
      Нам любов, що живе, не минає.

      Комашинка найменша, стеблинка мала,
      І берізка із рідного краю
      Оживає, цвіте од любові тепла,
      Що навколо усе огортає.

      ПРИСПІВ:
      Понад світом бринить, як весна чарівна,
      Ця божествена музика наю.
      Все недобре мине, наче пісня сумна,
      А любов, а любов — не минає.
      2
      Зникла з неба холодна зимова імла,
      Сяє сонце і синь неокрая...
      Доторкнулась до твого й мойого крила
      Та любов, що живе, не минає.

      Дай же руку, моя найдорожча, мені,
      Хай ворота одчиняться раю.
      І підемо назустріч ми вічній весні,
      Де любов, що живе, не минає.

      ПРИСПІВ:
      Понад світом бринить, як весна чарівна,
      Ця божествена музика наю.
      Все недобре мине, наче пісня сумна,
      А любов, а любов — не минає.

      12 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    424. Із циклу
      Що за диво? Аж завмерла вись.
      Чи у неї відібрало мову:
      Ніби змій повітряний спустивсь
      Дуже гарний, різнокольоровий

      На красивий, стрижений газон...
      І перетворився враз на квіти.
      Й чарівливо так запах озон...
      Як від захвату не заніміти?!

      Зі смарагдових кілець усіх
      Змійових навкруг кущі постали.
      Й килим там літаючий приліг,
      Де троянди, чорнобривці, кали...

      Ніби на сопілці грав чаклун
      Український, ще й і наш сучасник.
      І перетворив зміюку злу
      На чаруючу квіткову казку!

      6 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    425. Лікарня природи
      Краю мій обітований,
      Ви - пресвітлії гаї,
      Я до вас прийшов, кохані,
      Рани гоїти свої.

      Тихо голову схилити
      Другу-дубу на плече,
      Хай мені тієї ж миті
      Сила в серце потече.

      Трепетно пташиним співом
      Верховіття привіта,
      І огорне днем щасливим
      Твого духу чистота.

      Стріну тут свою зорю я,
      Мов провісницю весни,
      Їй троянду подарує
      Захід сонця вогняний.

      І печаль мою поборе
      Світлість божая твоя,
      Втихне біль і зникне горе –
      Знов здоровий духом я.

      11.12. 7518 р. (ВІд Т рипілля) (2010)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    426. Прозріння
      Немає, ні, жінок прекрасних
      Нема в реальному житті,
      До болю в серці стало ясно -
      Є тільки мрії золоті.

      Є тільки лялечки красиві
      Із порожнечею в душі.
      Від них ми - передчасно сиві,
      А грудям - гидко від іржі.

      Є тільки марення рожеві,
      Неначе мила пузирці,
      Лиш ті для мене королеви,
      Хто не красуні на лиці.

      Вони слова твої вбирають,
      Немовби крапельки роси,
      І очі розумінням сяють -
      Вогнем духовної краси.

      Та й ці жінки - не ідеали,
      Бо частка щастя - вроди цвіт.
      Ти де, створіння досконале?
      Тебе не народив ще світ.

      Тут владарюють чарівниці
      Чадрою чулих балачок
      Маскують сподівання ниці -
      Тебе впіймати на гачок.

      А упіймавши, ох, одразу
      До тебе втратять інтерес,
      Не давши скуштувати й разу
      Кохання звабного чудес.

      Для чого "бісики" пускала,
      Очима ваблячи мене,
      Ночами мрії навівала
      Про щастя, щастя неземне?!

      Чи ти здобуте не цінуєш,
      Чи як Цірцея - чаром слів
      Ти хлопців колекціонуєш,
      І як свиней, зганяєш в хлів?!

      О стережись, підступна жінко,
      Усим чортам своїм молись,
      Мою прочитану сторінку
      Іще згадаєш ти колись.

      Немає ні, жінок прекрасних,
      Окрім сестер і матерів,
      Та тільки збоченець нещасний
      До них коханням би горів!

      Прокляття шлю своїй фортуні,
      Почуйте, хто є справжні ви -
      Всі найчарівніші красуні -
      Лише розбещені курви.

      І Аполлони і Орфеї
      З негарними рушають в путь.
      В чоловіки "прекрасним" феям
      Горбатих деспотів дадуть.

      7513 р. (від Трипілля) (2005)




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    427. Кривенька качечка
      Дівча вродливе ніжку прокололо,
      І криває, помалу ідучи,
      І співчувають люди всі довкола,
      Дерева, квіти, журавлів ключі.

      - Мов качечка кривенька, - прозивають,
      Коли свої висловлюють жалі,
      Бо ж то, немов у казці - добре знають,
      Іде найкраща дівчина в селі.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    428. Тетяна Левицька Територія любові
      Віч-на-віч щастя слухаю сонет,
      мій візаві - ясний, багатогранний.
      Твій поцілунок - бурштиновий мед,
      смакую ніби вперше і востаннє.

      У погляді хмільних бузкових чар
      від магнетичності не відірватись.
      Збираю серця ніжності нектар
      з твоїх долонь любистку, рути, м'яти.

      Вдихаю Неба свіжий аромат
      і за мовчання дякую й розмови.
      Рожево квітне яблуневий сад
      на чуйній території любові.

      Годинник зупинився у душі.
      на позначці дванадцять в напівтиші.
      Заграй, на чорно білі клавіші
      лягають неповторним вальсом вірші.

      2019 р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    429. Із циклу
      Кохання острів чарівливий,
      Солодке море*, Верхній став.
      Віки над ними — хмари сиві -
      Усім розтулюють вуста.

      І захвату слова злітають,
      Як лебеді чи павичі...
      Як сон прекрасний в літнім гаю -
      Вдень, вранці, ввечорі, вночі.

      Купають верби пишні коси
      В ясній смарагдовій воді.
      Чи то розчісують волосся
      Русалки звабні молоді?!

      Пливе гондола романтична
      У сяєві сріблястім хвиль.
      І спів окрилений велично
      Ллє почуття щемливий хміль.

      І білий пароплав “Софія”
      Кокеток-панночок несе
      Туди, де здійснюються мрії,
      Що змінюють життя усе.

      З нещасних робляться, о диво!
      Щасливими, немов цей вірш.
      А хто прийшов сюди щасливим,
      Іще стає він щасливіш**.

      Від бід усіх мов панацея,
      Став тихий диво-острів цей.
      Що звавсь раніш Анти-Цірцеї,
      Явив мені своє лице.

      Чи спрямував сюди Всевишній
      За розум взятися мене?
      Сюди прийшов запеклий грішник
      З життя, що робить з нас свиней.

      У нім пресвітлого не густо,
      Густа лиш бруду течія.
      Крізь прірву гнилі і розпусти
      На дно буття спустився я.

      Мов з острова вернувся Ея***...
      Занапастила там вона -
      Чаклунка навісна Цірцея
      Й дала подобу кабана.

      А ще — в собі це не любив я -
      Одна з моїх найгірших рис.
      Про це є вислів чи прислів’я -
      Самозакоханий Нарцис.

      Пихатий, зверхній і цинічний,
      Відчув я враз твоє тепло,
      Немов кохання поклик вічний,
      Де снить рожевий павільйон.

      Сердечком висіяні квіти,
      І ти — прекрасна — біля них.
      Зі мною стала гомоніти
      Між верб розкішних чарівних.

      І промінь сонця золотистий
      В очах замріяних відбивсь,
      Немов зірок рясне намисто
      До ніг твоїх поклала вись.

      Коштовні неба всі блавати
      Тобі — за щастя цей полон -
      Я захотів подарувати,
      Як Бог прекрасний — Аполлон!

      Із острівної диво-пущі
      Подяку слав у небеса.
      Що так подіяла цілющо
      На мене вся оця краса.

      І правило життєвих лоцій,
      Як плив у далі голубі -
      Немов Софії — граф Потоцький -
      В коханні вірним буть тобі.

      Навчись — чи бідний чи багатий -
      Шляхетний каже так народ:
      В коханні треба віддавати!!!
      І це — найвища з насолод!

      Від насолоди оцієї,
      Бо я любив тебе одну —
      На острові Анти-Цірцеї
      Людську подобу повернув!

      5 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
      Київ, квартира. 1г. 20 хв.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    430. Із циклу
      В “Софіївці” не тільки краєвиди,
      Дива вражають втілених ідей.
      Ви царство мертвих можете відвідать
      Живими, як Орфей чи Одіссей.

      Тут озеро округле теж є мертве,
      Не видно в ньому бурунів із хвиль.
      Й туристи всі — цікавості то жертви -
      Спостерігають вічний мертвий штиль.

      Харон-перевізник сідає в човен,
      Запрошує гостей до нього він.
      І не гребе веслом — в цім диво нове -
      Відштовхується палиця від стін

      В його руках, бо тут — вузька протока,
      І непроглядь така, хоч в око стрель!
      Кидає промінь в русло нешироке
      З поверхні вниз продовбаний тунель

      Чи люк вузький, освітлює недовго.
      І знову човен кане в небуття...
      Чотири світлячки такі чудові,
      Немов людські періоди життя:

      Дитинство, далі молодість і зрілість,
      І старість. Вже за нею — мертвих світ,
      І темрява, неначе у могилі,
      В якій сумний панує Бог Аїд.

      За перевіз Харон бере оплату -
      Мерцю кладуть монету під язик.
      Так в Греції. В “Софіївці” ж співати
      Чи вірш читать — він до такого звик.

      В Європі штучна річка ця — найдовша -
      За двісті двадцять метрів довжина.
      І для здоров’я звивиста, хороша -
      Не має зовсім протягу вона.

      Із річки Стікс вертаємось до раю -
      При світлі Амстердамський шлюз постав.
      Він воду й з нею човен піднімає!
      О диво! Він пливе у Верхній став.

      Контраст вражає, створений Богами,
      Із підземелля майже в небеса
      Вознестися. І ставу панорама
      Чарує, мов небачена краса!

      2 травня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    431. Із циклу
      Токували раніше отут фазани,
      Вже тепер невідомі нікому.
      Прикрашали столи, чудо-парки вони -
      Царські птахи для царського дому.

      Ці об’єкти зручні для мисливської гри -
      Дуже товсті і малорухливі.
      Вигравали веселки усі кольори
      На пір’їнах самців, наче диво.

      Готували з їх м’яса розкішне філе,
      І вина наливали по вінця.
      Якщо звем павича всіх птахів королем,
      Фазани тоді — герцоги й принци.

      І для них будівничі створили тут рай,
      Відкладали яєчка самиці.
      Освіжає повітря дзвінкий водограй,
      Їсти й пити є повно для птиці...

      Час минув, і все зникло, неначе у сні,
      Ані сліду — від птиці цієї.
      Залишились опудала лиш набивні
      Експонатами — в міні-музеї.

      Революції, війни — всі стани знесли,
      Зникла каста і аристократів.
      І настрахане людство незчулось, коли
      Всіх масони взялись урівняти.

      І братаються: пан і колишній плебей,
      Буржуа, проститутки, бандити.
      Й ким ти є: наркоман, лесбіянка чи гей —
      Це байдуже злодійським елітам.

      Не розводять вже більше розкішних птахів,
      І прекрасних садів не будують.
      Лиш розводять на гроші наївних “лохів”,
      Сатані царство Боже це — всує.

      Вороння й горобці. І голота іде,
      Як дивитись на все це обридло.
      Як же мало лишилось шляхетних людей,
      Переважно - недолюдки й бидло.

      Але є іще справжні в нас трудівники,
      Що цей парк доглядають щоднини.
      І я вірю, що праці їх всіх завдяки
      Ця краса буде жить, не загине.

      Коли повінь знесла у фазанника дах,
      І до Критського аж лабіринту
      Віднесла, піднялись подолати цей жах
      Трударі, їм вдалось відновити

      Геть по крихті усе, водограй збудувать,
      Вже співають тут горлиці ніжні.
      Павільйон оточили дерева й трава -
      Виглядає тепер він розкішно.

      Не втомлюся директору* славу співать,
      Колективу всьому — грім овацій.
      Рукотворні на кожному кроці дива -
      Це плоди їх шляхетної праці.

      26-28 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    432. Із циклу
      З небес ясних спустившись низько,
      У рай земний пройшовши шлях,
      Бог Аполлон ось Флорентійський
      На Єлисейських став полях.

      В кущах звичайної ліщини
      Снагу і затишок знайшов.
      Але навряд він одпочине,
      Бо кличе вже його любов.

      Немов звабливий кабальєро,
      Він дивиться кудись убік...
      І інтригує так Венеру
      Цей красень — Божий чоловік.

      Ясніє німбом світлим сила,
      Мов чародійний ллється хміль...
      Вона на нього задивилась
      Крізь веселкових сяйво хвиль*.

      23 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    433. Із циклу
      Видіння це підвладне тільки снові,
      В день сонячний заглянемо сюди.
      Метелики он різнокольорові
      Б’ють крильцями на пелені води.

      Це вхід в античний храм. За пеленою -
      Богині чарівливий силует.
      І вродою цією неземною
      І Бог*, і смертний милувавсь. Поет**

      Оспівував, звеличував Фетіду,
      Її з Пелеєм довгу боротьбу
      Й кохання, що життя дало Пеліду,
      Що у Троянської війни добу

      Як Ахіллес, прославився й загинув,
      Уражений Парісом у п’яту...
      О ці метаморфози часоплину -
      Тепер Венери статуя отут

      Оголена, за божою росою,
      Осипана перлинами, стоїть.
      Цією дивовижною красою
      Навіки вражений. Видіння нить

      Розпалює уяву. Самоцвіти
      Розсипані веселкою сяйні...
      Я б теж хотів скарби усього світу
      Коханій класти до прекрасних ніг,

      Як граф Потоцький втілював тут мрії,
      І чудеса творив усе нові.
      Що любить божевільно він Софію -
      Не на словах, на ділі всім довів!

      21 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    434. Квітневий мінор
      Стоять берези занімілі,
      І вітер їх не колихне.
      Ясні творці моїх ідилій -
      Завжди розраджують мене.

      Чому ж сумують їхні тіні?
      Принишкло птаство поміж віт.
      Коли ось-ось заллє цвітіння
      Красою ніжною цей світ?!

      А, може, просто — вечір, тиша...
      І туга-темрява сія?
      І я саму тебе залишив,
      Печальна радосте моя?!

      21 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    435. Із циклу
      І

      (легенда)

      Каліпсо, німфа, в гроті цім жила
      На Огігії — острові чималім.
      Була, по суті, це чаклунка зла,
      Що на свиней людей всіх обертала.

      Цірцея, Кірка звали ще її,
      І ось пригода трапилася з нею -
      Знов чари випробовує свої
      На гостеві, цареві Одіссею.

      Та дужим був цей дивний мандрівник,
      Ганебним не піддався він стосункам,
      Бо сам людьми повелівати звик...
      І в нього закохалася чаклунка.

      Протримала вона сім довгих літ
      В своїм полоні владаря Ітаки,
      Над Одіссеєм зглянувся Олімп,
      І надіслав од Зевса божі знаки.

      Благав Богів так слізно Одіссей,
      Щоби дали побачить землю рідну...
      І Зевс прислав з Гермесом кадуцей*
      І небокрай на острові розвиднивсь.

      Була на Огігії там краса -
      І кипариси, й кедри, і платани...
      Але зовуть у мандри небеса,
      За Пенелопою так серце в’яне.

      “Негайно відпустити!” — Зевс прорік -
      І волю вишню вволила Цірцея.
      І змайстрував плота цар-чоловік,
      До Батьківщини вирушив своєї.

      З очей упала звабна пелена,
      І вирвався герой із псевдораю.
      Омана тим кохання не страшна,
      Хто вірно й самозречено кохає.
      *Кадуцей (гр.) — божий указ.

      ІІ

      (реальність)

      Здається, що природній грот оцей,
      Та він зі скелі видовбаний вміло.
      Допоки всім явив своє лице -
      В каменярів не раз долоні мліли.

      Опора кругла — з шахів мов тура -
      Могутній дах єдина підпирає.
      І водоспаду гуркітлива гра -
      Мов грім гримить у цім куточку раю.

      Квартет із труб музичить у стіні -
      Одна водою, троє — акустичні.
      І звуки там відлунюють страшні,
      Лунає лева рик систематично.

      І стіл для бенкетів отам стоїть -
      Гули картярські пристрасті в цій залі.
      З усіх усюд хмільні багатії
      Невдач і радощів в ній зазнавали.

      А на фронтоні, трохи угорі,
      Лице козацьке висічене мужнє.
      Гуляли тут колись богатирі -
      Очима совали каміння пружно.

      Сліди лишились царської стопи,
      І під склепінням гротового даху
      Цар Олександер чай солодкий пив
      На камені, що зветься “черепаха”,

      З Софією. Вона була вдова
      Тоді, у році вісімсот двадцятім.
      Потоцького там вибиті слова,
      Котрі гостям всім варто прочитати:

      “Залиш навік про горе пам’ять тут,
      І щастя ти прийми в цім гроті віще.
      Якщо щасливий, то повинен буть
      Віднині набагато щасливішим!”

      Яка краса душі і чистота
      В словах оцих, що звернені до людства.
      Яка у них шляхетність, висота,
      Як в лебедів, що в небо вознесуться!

      19 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    436. Із циклу
      Як на картині Сурикова* ніби -
      Розкажуть про Суворова вони -
      Мостом коротким з’єднані ці глиби -
      Що через Альпи перехід здійснив.

      Долає гори армія солдатів,
      Фельдмаршал на коні із ними там.
      Доводиться униз усим стрибати...
      Хтось гине... Та досягнута мета.

      Бо підкорились неприступні скелі,
      І ворог був розбитий у бою.
      Обличчя воїнів уже веселі,
      Мов чорт підтримку їм надав свою.

      Як піднялася Польща із Костюшком
      Звільнитись від загарбників стопи.
      Узяв Суворов табір той на мушку,
      І у крові всю Прагу потопив.

      Так передмістя звалося Варшави...
      Наслухався повстанської клятьби.
      У здобутті гіркої тої слави
      Теж чорт йому, напевне, пособив.

      Надвоє всіх поляків роз’єднали
      За принципом: діли і владарюй!
      Костюшка — перша партія, що впала,
      Бо стала із Росією на прю.

      І друга, що уся — з конфедератів
      В Тарговиці заснована була
      У короля щоб владу відібрати,
      І в дружбі із імперією зла -

      Росією — усю Річ Посполиту
      Під себе підім’яти далебі.
      Щоби свою політику творити,
      Потоцький першу скрипку взяв собі

      У цій впливовій партії магнатів -
      Як найбагатший. Думалося так -
      По-своєму державу будувати,
      Та не збулася мрія золота...

      І Чортів міст отой над водоспадом
      На честь Суворова звели тоді,
      Коли Потоцький в Тульчині так радо
      Приймав його і дружбу з ним водив.

      Софії чари, тости, анекдоти,
      Усіх оберігали від нудьги.
      Потоцького Суворов заохотив:
      Одружуйтеся, друзі дорогі.

      Був Щенсний чуть слова такі щасливий,
      Вони припали графу до смаку.
      Він спорудив “Софіїівку” - це диво,
      Про друга згадку залишив таку.

      Не знав, сердешний, що його одурять
      Облесні катерининські орли.
      І руки кріпаків отой похмурий
      Місток на славу дідькові звели.

      І Австрія, і Пруссія, й Росія
      Роздерли Польщу всю на три шматки.
      Тоді Потоцький з жаху заніміє:
      Річ Посполита зникла навіки.


      16 — 18 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    437. Справжній чоловік (До 85-ліття батька Олега Чорногуза) (пісня)
      Батьку, ти один у мене є,
      А матусі більше вже немає.
      Ти здоров`я бережи своє,
      Не спіши іти за небокраї.
      Ти завжди є синові взірцем
      У родині, в праці – гордість роду.
      Бо завжди відмінним є борцем
      За свободу рідного народу.

      ПРИСПІВ:
      Батьку мій ти – справжній чоловік,
      Збудував будинок всій родині.
      По-козацьки захищати звик
      Мир, добро і щастя в Україні.

      На твоєму дружньому плечі
      Змалку був я: грали у футбола,
      Ти мене писати вірші вчив
      І уся пишалась мною школа.
      Не Морозов Павлик мій герой,
      Бо від тебе слушні чув поради,
      Гріх найтяжчий чинить в світі той,
      Хто свою родину підло зрадив.

      ПРИСПІВ:
      Батьку мій, ти – справжній чоловік,
      Збудував будинок всій родині.
      По-козацьки захищати звик
      Мир, добро і щастя в Україні.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    438. Ностальгія
      Вкрилось небо сизою імлою,
      Сяє вечір тихо вдалині.
      За Дніпром - неонові вогні...
      Як, мій саде, скучив за тобою!

      Перейду кущі і переліски,
      І немов спалахують в гаю,
      Душу розтривожують мою -
      Як дівчата, молоді берізки.

      Далі в зелень чарівну порину,
      І піду крізь неї навпростець.
      Мружить очі сизий ялівець,
      Розкошують голубі ялини.

      Пробиває млу Кассіопея,
      Ми отам замріяні ішли,
      Тут стояли, як у сні, коли
      Цілував так солодко тебе я...

      13 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021) НБС, оглядовий майданчик неонова ріка. 22 г. 01 хв.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    439. Із циклу
      Там, поза Критськими ходами
      Є композиція із брил,
      Де камені лежать рядами -
      Їх Бог зробив на свій копил.

      Амфітеатром, напівколом -
      На лави схожі чи стола.
      Учитель походжав довкола -
      Афінська школа тут була.

      Вона заснована Платоном,
      І цвів букет його ідей.
      Людей великих ціле гроно
      Нам виховав філософ цей.

      Хотіли в диспутах збороти
      Епікурейців стоїки.
      Спудеєм був і Арістотель,
      Вчивсь Македонський залюбки.

      Колись під куполом ротонди
      Шкільна ховалася земля.
      І філософський камінь онде
      Студентам суть свою являв.

      7 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    440. Із циклу
      Чи замку старовинного уламок?
      Чи арфи чарівливий силует?
      Безверхе диво стало перед нами -
      Тополі білої сяйний квартет

      Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
      Талановитий, мудрий садівник.
      Потоцького родини світле древо
      Красується між каменів сумних.

      Нащадки Станіслава й Жозефіни -
      Влодзімеж, Станіслав і Ярослав,
      І Єжи Щенсний, первісток родини -
      Картяр, гульвіса, ранню смерть пізнав.

      Що батька був улюбленець ласкавий,
      І мачуху зрадливо покохав...
      Носій розбещений сумної слави,
      Життя він утопив своє в гріхах.

      Влодзімеж був найбільше богу милий,
      Найменш зажерливий з братів своїх,
      Що спадщину з Софією ділили,
      За Польщу рідну у бою поліг...

      І хоч красиве дерево без віття -
      Його не знищив невблаганний час.
      Із дев’ятнадцятого ще століття
      Є садівництва пам’ятка у нас.

      5 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    441. Із циклу
      У холоди всі статуї накриті*...
      Але громада каменів оця
      Символізує лабіринт на Криті -
      Така відкритість — дуже до лиця.

      Як у живих, в цих каменів душа є,
      Мов гурт відпочиваючих тварин.
      Їх сніг і дощ, і лід лиш прикрашають...
      Чи збоку глянь, чи знизу, чи згори...

      Це — за легендою — застиглі гори.
      Між них — покручені, вузькі ходи.
      І можна заблукать — собі на горе,
      І страшно людям йти було сюди.

      На Криті правив Мінос — цар премудрий,
      Торгівлею нажив чимало він.
      Та горя завдали афінські люди -
      У Аттиці його загинув син.

      Він іншого спромігся породити,
      Обставинам коритися не звик.
      Та різними на світ приходять діти...
      Цей Мінотавр. Він був людино-бик.

      Лякало всіх страховисько погане.
      За вбитого, щоб вгамувати гнів,
      Приносили у жертву афіняни
      Щороку кращих дочок і синів.

      Син Посейдона, пасинок Егея**,
      Тесей-герой повстав супроти зла.
      Помірятися силою своєю
      Із Мінотавром доля повела.

      Він під землею жив у лабіринті,
      І жертви, як заходили туди -
      Ніхто назад із них не міг вже вийти -
      Такі були заплутані ходи.

      В Тесея закохалась Аріадна -
      Чарівна й мудра Міноса донька.
      Дала меча й клубок ниток доладний,
      Щоб з лабіринту шлях він відшукав.

      І прив’язав до каменя ті ниті,
      Пішов, клубок розмотуючи вниз.
      І у двобої злім, несамовитім
      Він Мінотавру голову розніс.

      Чудовисько завмерло страхітливе.
      І залунав у лабіринті сміх.
      І нитка Аріадни чарівлива
      На світло денне вивела усіх,

      Кого дали у жертву Мінотавру...
      Стелився шлях із Криту до Афін...
      На нім Тесея не чекали лаври,
      Зазнав лиш горя у дорозі він.

      На острів Наксос прибули одначе.
      Про Аріадну вістку хтось приніс -
      Бог Зевс в дружини іншому призначив...
      Щасливець не Тесей — бог Діоніс!

      Вітрила чорні в розпачі змінити
      На білі наш герой забув тоді,
      Як переможцем вернеться із Криту —
      Просив так пасинка Егей, в біді

      В зелені хвилі кинувся із горя,
      Тесей утратив батька рано так.
      Шанують його пам’ять греки. Море
      Егейським стало зватися відтак!

      *Так оберігають статуї у “Софіївці” від морозу, снігу і дощу.

      **Егей — афінський цар.

      3 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    442. Із циклу
      Пил століть на полях єлисейських осів,
      Добрі духи в раю тут бродили.
      А тепер уманчани вигулюють псів,
      І з сімейних радіють ідилій.

      Ці місця чарівливі — для праведних душ,
      Сам Орфей на кіфарі тут грає,
      За Вітчизну загиблий іде гордо муж,
      І великі поети в цім гаю

      Тут бесідують мирно в лаврових вінках...
      Квітів пахощі, свіже повітря,
      Пісня птаства чарує усіх гомінка,
      Між дерев — подих лагідний вітру.

      І в Парижі є теж Єлисейські поля,
      І тече біля них річка Сена.
      Їх красу оспівала французька земля
      Ніжним тембром співця Джо Дассена.

      ...А гранітний місток звався мостом рослин
      Ув оцій екзотичній оселі.
      У горшках і діжках кипариси росли
      Між лимонів, азалій, камелій.

      І згадався мені Олександер Дюма-
      Син, з камеліями його дама*.
      Ця безпристрасна квітка, байдужість сама,
      Гра в кохання породжує драми.

      Маргарита Готьє** чи Марі Дюплессі***,
      А у Верді вона — Травіата****!
      Скільки в жертву, скажіть, цій бездушній красі
      Доль принесено — дуже багато.

      Чи Софія Потоцька такою була?
      З чар її виріс парк цей чудовий...
      Приховала від нас двохсотлітня імла
      Цю одвічну загадку любові...
      _________________________________
      *”Дама з камеліями” - найвідоміша книга Олександра Дюма-сина.
      ** Маргарита Готьє — головна героїня “Дами з камеліями”.
      ***Марі Дюплессі — чарівна француженка, куртизанка, прототип Маргарити Готьє.
      ****”Травіата” - знаменита опера італійського композитора Джузеппе Верді, В основу якої ліг сюжет роману А.Дюма-сина “Дама з камеліями”.

      22 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    443. Спогади про Олексія Тичка
      Ми познайомилися з ним на фестивалі поезії “Уманьфест — 2010”.
      Пам’ятаю уперше побачив його біля Пентагону, як жартома називають уманці гуртожиток Національного університету садівництва України, де нам, учасникам фестивалю поезії, надали місце для проживання.
      Він, Олексій, був, здається, із фотоапаратом, чи відеокамерою вже тоді, і активно допомагав Софії Кримовській в організації фестивалю.
      Софія нас познайомила. Це було біля кав’ярні, навпроти згаданого університету, де ми потім довго сиділи нашою інтернетспільнотою, яка з’їхалася з різних куточків України, і була серед нас навіть Тамара Шевченко, українка з Італії. Здається, тоді з’їхалося небагато— десь чоловік сім-вісім. З чоловіків були - Олексій Тичко з Городища на Черкащині, Віктор Кучерук з Вишгорода під Києвом, я — з Києва. З жінок — Лариса Омельченко з Підгороднього на Дніпропетровщині, вже згадана Тамара Шевченко (вона взагалі родом з Миколаївщини, згодом емігрувала до Італії), Ірина Жулай з Черкас, подруга Софії Кримовської, І Катя Сенченко з Сумщини, уродженка Київщини, сама Софія Кримовська, уманчанка. Десь у друзів зберігається фото, де ми всімох фотографувалися в різних місцях “Софіївки”, (куди нас водила Софія через дірку у паркані) особливо мені запам’яталося фото, коли плаваємо на двох човнах по верхньому ставу під розкішними плакучими вербами. А також фото біля 400-літнього дуба, де ми вдвох обнялися з Олексієм. Ми подружилися дуже швидко, обидва липневі — раки за Зодіаком, він 6 липня, я — 20-го, майже ровесники, Олексій старший на два роки. Виникла приязнь і розуміння з півслова, обоє поети-романтики. Олексій чудово фотографував уже тоді і знімав.
      Отже ми сиділи в кав’ярні біля Пентагону і досить довго. Софія залучила кількох уманців до нашого товариства, пригадую місцевого барда, російськомовного, на жаль, забув прізвище. Гарно грав і співав, дуже приємна людина у спілкуванні. Здається, тоді це товариство робило ще шашлики, але в іншому місці, на природі, де Олексій активно допомагав, але це було без моєї участі, бо я приїхав на день пізніше.
      Вдруге ми бачилися через рік, на “Уманьфесті — 2011” року. І я зберігаю на згадку подарований Олексієм романтичний подарунок з “Софіївки” - настільний прилад з краєвидом знаменитого парку, і нижнім ставом на фоні павільйону Флори з лебедями. І рурка для ручки — пера, щоб писати - з дарчим написом від дорогого друга. Пам’ятаю з того фестивалю наше групове фото біля павільйону Флори, нас було значно більше, чоловік 20-25. І окреме фото Олексія з поетесою з Ірпеня Катею Матвійко, де вона ніби кружляє в танці навколо нього, а він, як галантний кавалер, подав їй руку і присів на одне коліно.
      Згадуються його поетичні збірки “Нерозгадані сни”, “Міжсезоння”, колективний збірник сайту “Натхнення”, організований ним і перша книжка прози, яка виявилась останньою в його житті “Гості із Стародення”.
      Ми читали у юності Гріна,
      Міль у скринях не з’їла вітрил.
      Романтична хвороба постійна
      Шлях відкриє, добавить нам сил.
      Подаруємо квіти зимою,
      Вірш-присвяту складемо жінкам.
      Хтось назве театральною грою,
      Хтось позаздрить жіноцтву і нам.
      В цих словах і в цьому фото — весь Олексій - замріяний, романтичний поет, який як він пише, (і в мене були такі думки!) народився не в той час, “не сучасний, не модний формат”.
      Вже там в Умані Олексій запросив нас усіх до себе в Городище на своє 50-річчя, де все прекрасно організував. Є кілька чудових
      відеозаписів, зокрема моїх, де я співаю в нього на ювілеї. Це свято було для мене знаменне ще й тим, що там я уперше виступав на сцені, як естрадний співак. Співав я і з бандурою також.
      Пригадую, підказав, як рідновір-язичник, нашим дівчатам таку деталь. Коли святкувалося чоловіче свято язичницьке — Перуна, то дівчата плели чоловікам вінки з дубового листя, і прикрашали голову. Олексій народився 6 липня на християнське святкування Івана Купайла, і тоді йому сплели дівчата дуже гарний вінок із польових квітів, не тільки з дубового листя. І є гарне групове фото, де Олексій увінчаний цим вінком.
      Він був дуже радий і щасливий в той день свого 50-річчя. Були шашлики на природі, святкування, і великий концерт на вулиці, концертний майданчик там був таким чином розташований у Городищі. Олексій читав свою поезію і багато знімав на відео. І потім монтував і викладав в інеті.
      А після була зустріч в Ірпені під Києвом, у знаменитому будинку творчості письменників, де ми сиділи цілу ніч у найелітнішому першому корпусі, де жили і творили класики, (пам’ятаю Павла Загребельного, голову спілки письменників України ще у 1980-х).
      біля розпаленого каміна у широкому коридорі між письменницькими кімнатами. І до ранку святкували, співали, читали поезії, фотографувалися на згадку. Цю зустріч організувала вже згадана Катя Матвійко. А на згадку про це чудове зібрання інтернетспільноти, це ініціатива була чи не Олексія Тичка, принаймні він активно втілював цю ідею в життя, видати колективний збірник поезії нас усіх, учасників цієї зустрічі. І так народився альманах “Ірпінські зустрічі”, виданий у 2012 році, де є добірка і таке чудесне романтичне фото молодого Олексія Тичка.
      Ще була чудова задушевна зустріч у Кременчузі на Полтавщині, яку організувала поетеса Тамара Васильєва,
      подорож на катері по Дніпру.
      крім того — подорож на гору Пивиху, там же на Полтавщині, де є чудові фото.
      Ще зустрічалися у Львові на форумі видавців у 2013 році.
      А десь у 2017 чи 2018 році з українцем із Канади, Іваном Стецем, який купив землю в селі Будища на Черкащині (В тому селі молодий Тарас Шевченко був козачком у пана Енгельгардта), ми їздили з Олексієм Тичком у Холодний яр на екскурсію, де фотографувалися на згадку.
      У 2013 році було вже моє 50-річчя. І я запросив на нього Олексія. Він приїздив тоді до мене додому і подарував прекрасну вишиту сорочку, яку я ношу і досі. Здається, десь у ті часи був ним започаткований у інеті сайт “Натхнення”, де він був головним адміністратором, а я теж був адміністратором сайту на його запрошення. Море цікавих публікацій, пісень і відео було зроблено.
      Ще пригадую десь у 2015 чи 2016 році наша Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г.Майбороди була з концертом у Городищі, в районному будинку культури. Після концерту, я залишився у Олексія на ніч у Городищі, і ми посиділи чудово біля власноруч ним складеного каміну на квартирі з Ларисою Атаманенко і Світланою Корнієвською... Всього не пригадаєш...
      Десь від 2011 року я почав активно працювати над естрадними піснями, які створювалися найбільше з композитором Віктором Охріменком, який писав музику на мої вірші, і на вірші моїх друзів, і я ці пісні виконував. А Олексій робив на них відеосюжети. Скільки ми разом створили таких сюжетів, навіть страшно згадати аж до 2021 року. Бо і в цьому році, в якому Олексій прожив лише до 19 лютого, ми встигли створити одну пісню. А загалом їх було — не помилюсь, якщо скажу — біля сотні за останні 10 років нашої активної співпраці. Заспівав я і 5 пісень на Олексієві слова. Це “Бузкові міражі”, “Пісня під баян”, “Недопите моє глясе”, “Крути” і “Львів”. Усі на музику поклав Віктор Охріменко.
      Саме пісня “Недопите моє глясе” надихнула мене на ідею створити пісні у стилі українського шансону, що потім було успішно втілено із Віктором Охріменком ми написали біля 20 творів. Тобто Олексій дав поштовх, творчий імпульс до цього.
      Мав я честь рекомендувати Олексія Тичка до лав Національної спілки письменників України, і його прийняли. Організував десь у 2015 чи 2016 році публікацію його поезій у газеті “Літературна Україна”.
      З часом рівень відеоробіт Олексія Тичка став настільки високим, що я запропонував представникам національного телебачення, зокрема каналу ДТРК “Культура”в особі режисера Галини Загороднюк використовувати і навіть доручати монтаж сюжетів Олексію Тичку, з чим він успішно справлявся.
      Один відеосюжет Олексій Тичко зробив для колективу, де я працюю — славетної Національної заслуженої капели бандуристів України ім.Г.Майбороди — пісню на слова і музику Т. Піскарьової, аранжування В.Марунича “Хоробре серце”, яка є на ю-
      туб каналі Олексія Тичка. У нього на цьому ресурсі є свій канал, і там викладено багато робіт наших спільних, які можна переглянути. Він ніколи не відмовляв у проханнях, завжди намагався допомогти, був золотої душі чоловіком. Він і мені порадив завести на ю-тубі свій канал, і викладати свої пісні, що і було зроблено, і велика заслуга у тому, що мене знають люди як поета і співака, естрадного, академічного, співака-бандуриста — саме завдяки зусиллям Олексія Тичка. І таким він був для багатьох його друзів і знайомих. Вічна пам’ять і слава тобі, дорогий незабутній друже. Моє серце у вічній тузі за тобою, що ти так рано полишив цей світ. Єдина радість, що, може ти, як каже мій батько, зараз у кращих світах. Тоді радію за тебе.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    444. Із циклу
      Два камені, що різні геть на вроду,
      Великі це гранітні валуни.
      Являють тут Мистецтво і Природу,
      Символізують в парку їх вони.

      Відточені в одного бачим грані,
      А в іншого — округлі і м’які.
      Це — світ посвячених, і світ профанів -
      Масонські прочитання є такі.

      Фантазія у людства — не убога,
      І світ навколо змінює давно...
      Але Природа — це творіння Бога,
      Невже менш досконаліше воно?

      Версаль і Лувр — яка архітектура!
      Та швидкоплинна насолода з них
      Від споглядання... А пейзаж з натури?
      Століттями я б милуватись міг.

      Чудесні краєвиди парку-саду -
      Містки, озера, статуї усі -
      І гроти, водограї, волоспади -
      Підпорядковані вони красі,

      Що людством творена. Це слід вітати.
      Та поруч є річки, ліси, гаї.
      І у казкові вписано ландшафти
      Красу оту. Всі витвори її.

      Змагаються Природа і Мистецтво.
      Цей поєдинок — на усі часи.
      Та повінчав обох їх Людвік Метцель*,
      Створивши з них Гармонію Краси.

      27 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    445. Із днем поезії, о друзі!
      Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
      Ловіть натхнення на льоту,
      Я весняній вклоняюсь Музі
      У сонце, мряку і сльоту!

      Вона – пресвітлая цариця –
      Відточить кожному перо.
      І слова перлами іскриться
      З небес її величний трон.

      Поети всі – його окраса,
      Співають, наче солов`ї,
      Крилаті вершники Пегасів –
      Неначе гвардія її.

      І як же бачу, їх багато –
      Вродив талантами Парнас.
      В повітряному замку свято,
      Тож веселімось, прошу вас.

      Триває хай пора чудова,
      Як мить любовного злиття…
      Хмеліймо музикою слова,
      Як вищим виявом життя!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    446. Дала
      «Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
      (Полікувала, їстоньки дала!)
      Мені весну у хату повернуло,
      Хлюпнуло пригорщі твого тепла.»
      Ярослав Чорногуз

      Любов - це не любов, а сіра мняка,
      До неї треба сала півкіла.
      Моя ж уважна і пестлива мавка
      Полікувала! Їстоньки дала!

      За поцілунком - тельбухів кружальце,
      Тому до годівниці я доповз.
      Лікує нежить жінка здором, смальцем
      І хроном. Ось така у нас любовс.

      А засумую - суне кусень м’яса,
      Сльоза тече - встромля до рота сир.
      Хворобу чавить їдло під обцасом,
      Бактерій глушить ковбаси гузир.

      Таки наївся. Відпустили муки.
      А жіночка над вухом «бу-бу-бу…!».
      Кохання починається зі шлунку,
      Закінчується, звісно,- у гробу.

      Пародія у відповідь

      У слові цім “дала” - чимало змісту,
      Та все до сексу зводять голоси.
      В цім висновку — розбещене суспільство
      І пародисти злі, неначе пси.

      Чи не осколок генетичний бидла
      Цей “доброзичливий” (ох!) пародист?
      Святе кохання звів усе до їдла...
      На це лиш здатний графоманський “хист”.

      Запрограмований на все найгірше -
      Поганки у дитинстві в лісі їв.
      Отрутою він посипає вірші,
      Й такий його гидкий, нечистий спів.

      Він закопав живцем би всі таланти -
      Ментальність заздрісна хохлокозла.
      Якби ж йому любов по пиці раптом
      За вірші “доброзичливі” дала!

      14 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    447. Лікування коханням
      Я прихворів. Лягла печаль на вії,
      Зима весни затримала ходу,
      Як та недуга. А турботи вияв
      Явив любові силу молоду.

      Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
      (Полікувала, їстоньки дала!)
      Мені весну у хату повернуло,
      Хлюпнуло пригорщі твого тепла.

      І я купався у твоїх обіймах,
      Від поцілунків танув, наче сніг,
      І на вершині щастя — хвилі рвійній -
      Свою легку недугу переміг.

      Кохання знову диво нам явило -
      Здоров’я повернулося, снага...
      Напевне сам весняний Бог Ярило
      Нам сонцесяйно так допомагав!

      13-14 березня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    448. Колискова для коханої
      Місяць підкрався неждано,
      Зорі усі засвітив…
      Спи, моє сонце кохане,
      Спи, моє диво із див.

      Спи, моя радосте ніжна,
      Спи, моє щастя ясне.
      Пролісок подихом свіжим
      Думи сумні прожене.

      Спи, моя люба, хай Леля
      Кучері пестить твої,
      Хай засміються веселим
      Співом своїм солов»ї.

      Диво явлю тобі в хату,
      Казкою стане у сні –
      Взимку почнеш засинати,
      Ранок прийде – навесні.

      Спи… О Яриле, дай чудо -
      Хмелю кохання вином –
      Хай все життя твоє буде
      Щастя омріяним сном.

      3. 03. 7518 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    449. Секс-октава
      Вона грати розпочне із ноти «до»,
      І відчую я до неї «лібідо».

      Зробить «піаніссімо» на «ре» -
      Ми підемо з нею в кабаре.

      Плавно перейде на ноту «мі» -
      У готелі ми залишимось самі.

      У бокалів дзвоні чути ноту «фа» -
      Вже тремтить від збудження й строфа.

      Пригорну її під «фа-дієз»,
      Під Шопена «Героїчний полонез».

      Губи скрикнуть ноточкою «соль»,
      Як увійде в неї мій «бемоль».

      Скінчимо разом на ноті «ля» -
      Все було чудово – о-ля-ля!

      Попрощаємося ми на ноті «сі» -
      Відвезу її додому на «таксі»,

      - Все чудово було, люба, і «мерсі»!*

      7507 р. (Від Трипілля) (1999)

      *Для профі- музик. У тональності до-мажор, фа-дієз тут – випадковий знак – для звукової картинки.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    450. Подвійні чари
      Що за звуки там лунають,
      Мов дзюрчить жива вода,
      То ж бо грає-виграває
      Піаністка молода.

      По усій клавіатурі
      Пальчики легкі мигтять,
      То веселі, то похмурі
      Все мелодії звучать.

      В такт голівка так грайливо
      Все хита-, хитається,
      Ця красуня пустотлива
      Злита з музикою вся.

      У волоссі шовковистім -
      Мерехтливі промінці,
      То ж бо сонце променисте
      Мовби пестить коси ці.

      Ув очах отих мінливих -
      То веселість, то печаль,
      Ах, яка нога зваблива,
      Що натискує педаль.

      А мелодія безкрая
      То мов плине, то гримить,
      Серце - то мов розриває,
      То зціля в наступну мить.

      Ллється музика рікою -
      Лисенко, Чайковський, Ліст,
      Гармонійно із красою
      Поєднавсь музичний хист.

      Стиха сяду поруч скраю,
      І в душі відчую щем,
      А як скінчить - попрохаю
      Грать мені іще й іще.

      Грай мені, я слухать хочу,
      Всесвіт мрій мені даруй,
      Хай душа аж палахкоче,
      Ти - чаруй, чаруй, чаруй.

      Хай навік, як дзвін кіфари,
      Я у пам"ять занесу
      Ці п"янкі подвійні чари -
      Вроди й музики красу.

      Як божествене причастя,
      Так вбираю чари ті,
      Може це - найвище щастя
      У моїм сумнім житті.


      7499 р. (від Трипілля) (1993)






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    451. Над озером
      Над озером вербиці молоді,
      Неначе гурт дівчаток босих,
      На себе видивляються в воді,
      Немов у дзеркалі і чешуть коси

      Вітровим гребінцем... Там є руді -
      Із осінню фарбованим волоссям -
      Заводять пісню й вся капела дів
      Співає-шелестить многоголоссям.

      Заслухалося плесо водяне
      Й раптово спохмурніло-помутніло...
      Напевно спів навіяв щось сумне,

      Та враз мажором сонце заясніло.
      В душі озерній раптом все брудне
      На дно від сяєва того осіло.

      28 жовтня 7515 р. (від Трипілля) (2007)
      м.Івано-Франківськ.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    452. Вернулось літо
      Як хороше! Нема нікого
      На ніжних луках запашних...
      І струменить між трав дорога -
      Веде до сонячного Бога,
      До серця вічної весни.

      Як хороше! В небеснім плесі
      Пливуть легкі човни хмарин,
      І в сяєві яснім, чудеснім
      Сміється хвиль аквамарин.

      Як хороше! В озернім небі
      Пожовклі мружаться дуби.
      І золотаво-хмарний лебідь
      Цілує їх в густі чуби.

      Як хороше! Вернулось літо
      І промені, як молоді,
      Іскряться, радістю зігріті -
      Танцюють зорі по воді.

      Коли життя скінчаться муки
      Хотів би я, хоча б на мить,
      Такі, як ці, Сварожі луки
      У царстві вічності зустріть!

      21.09.7517 р. (від Трипілля) (2009)
      Конча Озерна під Києвом



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    453. Сексуальна еволюція (літературна пародія)
      Ох, видива такі - не без причини,
      Як важко бути довго без мужчини.

      Уже б узяв хто, обійняв за талію,
      А я б його взяла за геніталії.

      Із того дива вже й каштанів свічі
      Мені в очах - мов члени чоловічі.

      Вже сняться мужики мені роками -
      Розмахують своїми "огірками".

      У того - як стручок, у того - більший вдвічі,
      Худий і довгий з восковую свічку.

      У третього він - товстий, як банан,
      В четвертого - кривий, моя ятаган.

      Я - мов султанша, не якась хуррем,
      Вже маю чоловічий я гарем.

      Щодня, як рукавички, їх міняю,
      Але набридли, не задовольняють.

      Що ж, чоловіцтву віддала я шану,
      Тра спробувати кінського "каштана".


      вересень 7517 р. (Від Трипілля) (2009)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    454. Першодерево (стародавня язичницька легенда)
      Довго Сокіл думав, що робить
      І ростить у тьмі великій часу?..
      Й зніс, нарешті, жолудь золотий –
      І творінням запишався власним.

      Був же він великий диволюб
      Й виростив із жолудя для світу
      Першодерево – Дуб-Стародуб –
      І міцне й могутнє і привітне.

      Стало світло й весело землі –
      Молодильні яблука вродили
      На його крислатому гіллі –
      Невмирущості плоди і сили.

      На вершечок древа Сокіл сів,
      Навкруги розсіяв морок сірий
      І зрадів народженій красі,
      І промовив: Я створив цей вирій.

      І віднині місце моє тут –
      Віянням, вітрам усім відкрите –
      Бо собі поставив за мету -
      Саме звідси світ новий творити.

      12-15.05.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    455. Березень
      Мій любий березню, ти груди
      Наповнив щастям аж до дна.
      Хай розливається усюди,
      Неначе повінь весняна.

      Вибрунькуються дні чудові
      Із лона темного журби,
      І лоскіт “котиків” вербових
      Шепоче кожному: “Люби!”

      Качки із вирію вертають,
      Чекає сівача рілля,
      Ярило землю пригортає,
      Й вона вагітніє - земля.

      І в лузі - попіл трав торішніх -
      Зело нове ось-ось проб’є,
      Яриле, Боже наш всевишній,
      Знов твій Великдень настає!

      7510 р. (Від Трипілля) (2002) р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    456. Сергій Єсенін Нехай тебе вже випив хтось
      СЕРГІЙ ЄСЕНІН НЕХАЙ ТЕБЕ ВЖЕ ВИПИВ ХТОСЬ
      Образ твору* * *
      Нехай тебе вже випив хтось,
      Але мені, мені одному
      Лишився дим скляний волось
      Й очей твоїх осіння втома.

      Літа осінні, вам цвісти
      Весни і літа більш яскраво.
      Подвійно полонила ти
      Поета буйную уяву.

      Ніколи серцем не брешу
      Й на голос чванства, задавацтва
      Без хвилювання відкажу -
      Прощаюся вже з розбишацтвом.

      О пустотлива, прощавай,
      І непокірная одваго.
      І серце ти вже напувай,
      О крові тверезлива браго.

      Й до мене вже гіллям верби
      У шибу вересень заглянув,
      Щоб я зустрів прихід журби
      Так невибагливо багряний.

      Багато з чим тепер мирюсь
      Вже без принуки, без утрати.
      Не та для мене нині Русь,
      Вже інші - цвинтарі і хати.

      Прозірливо дивлюсь навкруг
      І бачу: десь чи тут чи де там,
      Могла б лиш ти - сестра і друг -
      Супутницею буть поета.

      Щоби тобі одній лиш міг
      Створити вірності я оду,
      Й співать про сутінки доріг
      І розбишацтво, що відходить.

      22.06.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    457. Марення - медитація
      Шерех листя росте осінній,
      Тоне в розпачу голосінні.
      Тоне, тоне і… огортає,
      Й легко спокоєм обертає.

      Спи, мій розпачу, аж до рана,
      Хай насниться тобі кохана,
      Хай насниться у божім сяйві,
      Де слова всі безсилі, зайві.

      Хай торкнеться щоки волосся –
      Ласка леготу – чи здалося?
      Ти – омріяна, ти – жадана,
      Упади із небес, як манна!

      2.11.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    458. Із циклу
      І
      Дзюрчання, ніби плач, до нас долине
      З чарівної Темпейської долини.
      Маленький водоспад оцей дитячий -
      За вмерлими дітьми він тихо плаче.
      Сумний куточок тут земного раю.
      І “Три сльози” - таку ось назву має.

      Потоцького й Софії три дитини -
      Померли всі вони від скарлатини.
      Веселий, життєрадісний Котуля* —
      Із трьох найстарший звався так синуля.
      Лише п’ять років мав, коли помер він.
      Ніколюшці ж ішов лише четвертий.
      В свою матусю вдався, як на диво,
      Бо личенько вже дуже мав красиве.
      Гелена прожила найменше з дочок -
      В рік смерті мала тільки один рочок.

      Були всі позашлюбними ці діти,
      Й продовжує за ними сльози лити
      Вже понад 200 років це каміння -
      Величне будівничого творіння.
      *Котуля — Костянтин.

      ІІ
      І далі про печаль співає ліра,
      Згадалися мені слова Шекспіра:
      Сумнішої ви пісні не знайдете,
      Ніж повість про Ромео і Джульєтту.
      Та ми повернемось в реальність нашу —
      Я трохи ті слова переінакшу:
      Сумнішої немає пісні, люди,
      Ніж пісня про Станіслава й Гертруду.
      ІІІ
      “Жизнь — обман с чарующей тоскою”
      С.Єсенін

      Аби знав Потоцький, щО буде,
      І згорять кохання мости.
      Він би парк цей - в пам’ять Гертруди
      Наказав би тоді звести.

      Бо любила вірно до скону
      Чоловіка, мов дар небес.
      У труну з її медальйоном
      Заповів покласти себе.

      Він був також вірний в коханні,
      Хоч міг мати безліч пригод.
      Пам’ятав їх зустрічі ранні -
      Перший пломінь серця свого.

      Листувань бентежні хвилинки,
      В ліс прогулянки кінні ті.
      Щастя їх в мисливськім будинку,
      Що пізнали вперше в житті.

      Пам’ятає облесні миті,
      Пані Рольської шал атак,
      Що хотіла його відбити
      У Гертруди підступно так.

      Не вдалося. І це — приємно,
      Вірність — сила, міцніш меча.
      З Добротвора ксьондз потаємно
      Милих любчиків обвінчав.

      Шлюб нерівний. Благословення
      Не давали його батьки.
      І Гертруду так дерзновенно
      Вкрали батькові гайдуки.

      В монастир відвезти хотіли...
      Налякав їх в дорозі хтось.
      Й задушити Гертруду милу
      Під перинами довелось.

      Станіслава інші дружини -
      Юзефіна й Софія теж —
      То зрадливі дві половини,
      І гуляли вони без меж.

      Потоцького смерті причина
      Передчасної — доля зла -
      То Софія в стосунки з сином
      Станіслава близькі зайшла.

      І тому він лише Гертруду
      Увостаннє в житті згадав.
      В тій колоні надбитій буде
      Спогад, в нім вона — молода.

      Нагадає миті трагічні,
      Біля неї завмер на мить
      Камінь-лев, що на варті вічній
      Два століття сумний лежить.

      18 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    459. Вистраждане
      Я від кохання все життя страждав,
      Даремно сподіваючись на диво.
      В надії, що купатимусь в медах...
      Й уже здавалось те все — неможливим.

      Спеленане, наївне немовля,
      Я борсався в тенетах у кохання.
      І щастя, наче мрію, уявляв...
      А потім об реальність душу ранив.

      Десятиліття йшли вже - не роки -
      В обіймах рожевіючої вати.
      Аж поки від розчарувань гірких
      Я став уже поволі прозрівати.

      І розуміти циніків гидких,
      Від котрих, наче від чуми, сахався.
      Вони були у висновках своїх -
      Наскрізь просяклі жовчю — ловеласи.

      Але не опинившись в них на дні,
      Омани марево з очей іструшу.
      Бо це дало розгледіти мені
      Твою глибоку і прекрасну душу.

      І те, що тільки марилося в снах,
      Відкрилось не одразу, і з ваганням...
      Та наяву в життя прийшла весна,
      І вистражданим зацвіла коханням.

      Розвіялась омана, зникла мла,
      І біль печалі, що здавався вічним.
      Зливалися і душі, і тіла,
      І шастя нам заглянуло у вічі.

      І казкою із мрії ожило...
      Дві половинки, в одне ціле злиті.
      Ту відданість, живе душі тепло -
      Не купиш за все золото на світі.

      7 березня 7528 р. (Від Трипілля)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    460. Таїна*
      Ти покличеш мене на світанні,
      Як ранкова засяє зоря.
      Заквітує взаємне кохання,
      Океани осяє й моря.

      Я не бачив такого ніколи
      Наяву і у мареннях-снах.
      Як буяє у серці й довкола,
      Наче молодість, вічна весна.

      ПРИСПІВ:

      Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
      Таїна причаїлась в очах.
      Я жадаю твого поцілунку,
      Огортаю крильми, наче птах.

      І злітаю увись і співаю -
      Всі думки - лиш про тебе одну...
      До небесного втрапив я раю,
      Мов твою розгадав таїну.

      В несказанному цьому величчі -
      Таїна дивовижна снаги.
      Знову врода цвіте на обличчях,
      Наче ми - всемогутні Боги.

      І немовби незвідана сила
      Нам нові відкриває світи...
      І підносить, неначе на крилах,
      У святі небеса доброти.

      ПРИСПІВ:

      Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
      Таїна причаїлась в очах.
      Я жадаю твого поцілунку,
      Огортаю крильми, наче птах.

      І злітаю увись і співаю -
      Всі думки - лиш про тебе одну...
      До небесного втрапив я раю,
      Мов твою розгадав таїну.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    461. Пам'яті дорогого друга незабутнього Олексія Тичка
      От і все. Мого друга нема.
      В засвіти він пішов так раптово.
      Лиш лютує холодна зима,
      І болить недописане слово.

      От і все. Сподіватись дарма,
      Що зустрітись утілиться мрія.
      Навкруги порожнеча сама,
      І голосить надривно завія.

      Ти так рано туди поспішив...
      Що у цьому житті не тримало?
      Ну чому такій щедрій душі
      Ви, Боги, так відміряли мало?!

      Скільки доброго людям зробив -
      Не просив, а давав, і ділився.
      Воркували тобі голуби,
      Й стрекотіли лелеченьки-птиці.

      І стискається серце мені,
      І судомить згорьоване тіло.
      Недоспівані плачуть пісні,
      Вірші й проза вже осиротіли.

      Романтичний твій відеоряд,
      Він у пам’яті нашій — навіки.
      Зберігає ранкова зоря
      Твоє серце — прекрасне й велике.

      Ти ішов крізь років часоплин,
      Не спиняв ані холод, ні терен.
      Україні ти вірний був син,
      Сіячем був духовності зерен.

      ...Похилюсь у безмовній журбі,
      І непрохані сльози змахнувши,
      Я скажу: вічна пам’ять тобі,
      Дорогий, незабутній наш ДРУЖЕ!


      20 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    462. Де зуб мудрості?
      Сушкуватому псу щось не спиться,
      Бо зуб мудрості випав таки,
      Вже волосся він смиче з гузиці -
      В голові закінчились думки.

      18 лютого 7528 р. (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    463. Поет-бомж (Ще більш доброзичлива пародія у відповідь на пародію Олександра Сушка)
      Потягнуло недобрим з Парнаса,
      Ти уяву свою потривож.
      І поївши лайна від Пегаса,
      На “Майстернях” з’явивсь поет-бомж.

      Чоловік же нормальний неначе...
      Нетримання... Проблеми свої...
      Де поезію гарну побачить -
      Враз укриє сечею її.

      Там, де баки сміттєві — домівка.
      Там витворює віршів дива.
      І струмують римовані цівки
      У поетів чарівні слова.

      Бо для нього словесні алмази -
      То утрата обличчя свого,
      То суцільні жахливі обрАзи,
      Наче ріжуть живого його.

      Інтелект свій у віршах являти -
      Він на голову вам наблює -
      Мудромисліє то є кошлате —
      В нього бачення власне, своє.

      Де взялися повадки ці сучі?
      Заганя на дерева котів.
      Бо собакою злим і кусючим
      У минулому він був житті.

      Каменюки боїться й ломаки,
      Підкрадається мовчки, тихцем...
      Ви насціть йому в рота, друзяки -
      Він подякує щиро за це.

      17 лютого 7528 р. (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    464. Вакханалія снігопаду
      Струменить у ліхтарному світлі
      Кулеметними чергами сніг.
      Білий бісер іскриться розквітло,
      Що жбурляє нам небо до ніг.

      І закручує спереду, ззаду,
      Завиває, лякає з пітьми -
      Вакханалія та снігопаду -
      Ця прощальна гулянка зими.

      Кучугури з півросту людини
      На узбіччях, як гори, звела.
      Світлі сльози зроня безупинно
      Захмеліла, розчулена мла.

      Хтось радіє, сміється щасливий...
      Сковзаюсь і прокльони кричу!
      Українці, хотіли зими ви?
      Насолоджуйтеся досхочу!

      16 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    465. Орел чи слабоум?
      Чи орел чи трохи слабоум?
      На "Майстернях" не чита вірш кожен?!
      Твір мій не присвячено йому -
      Він цього збагнуть ніяк не може!

      14 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    466. Зійшла поезії зоря
      Знову словеса брудні течуть,
      То вмочає в бруд перо достоту
      Нанависник мій графоманчук -
      Пожирач талантів чорноротий.

      Ви питаєте, у чому річ?
      Що в душі його шкребуться миші?
      Давить заздра жаба кожну ніч -
      Як же гарно той лелека пише!

      Підняли вже рейтинг до небес,
      Люто заздрить все одно неситий.
      І постійно бреше, як той пес,
      Чорногуза вчить людей любити.

      Вже б здавалося радій, сиди...
      Ні, чекає ще із неба манни.
      В ложці утопив би він води
      Кращих себе - нелюд графоманний.

      Вірші опонента ця свиня
      Всі би стерла з пам’яті інету.
      І організовує щодня
      Ритуальні спалення сонетів.

      Та зійшла Поезії зоря,
      Як би не шкварчало заздре сало,
      Ті сонети просто не горять,
      Бо вони для вічності писались.

      Сіє, сипле терня темний змрок,
      Заросли "Майстерні" знов тернинням.
      Та іти крізь терня — до зірок
      У своїй ми творчості повинні!


      12 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    467. Чекаю тебе, як весну
      Сад похнюплений знову стоїть,
      Мов сердечна відкрилась рана.
      Із птахами у теплі краї
      Відлетіла моя кохана.

      І вечірня зоря догоря,
      І від суму тоне у хмарі,
      Відлетіла кудись за моря,
      І в прозорому ходить сарі.*

      Від печалі ніяк не засну,
      Починаю далі сивіти.
      Я чекаю тебе, як весну,
      Як чекають змучені віти

      Коли сонце розтопить той сніг,
      Що вагою довго неволив,
      Що лапатими клаптями ліг,
      І ламав, і гнув їх додолу.

      Я звільнюсь від обіймів зими,
      Наче лицар — від обладунку.
      Обів’ємося люба, крильми,
      І зіллємося у цілунку!



      11 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    468. Із циклу
      Над світом цим, сотвореним з каміння,
      Води, землі, трави, дерев, рослин,
      Повітря... он заблискало проміння -
      То сіє стріли Афродіти син.

      Ерот — маленький хлопчик — Бог Кохання -
      Насправді наймогутніший з усіх.
      Бо навіть Зевс од щастя раювання
      Ніяк в житті відмовитись не міг.

      І він передбачав появу внука,
      І стріл його непереможний лет.
      І як серця той поціляє з лука -
      Про це напише не один поет.

      І наказав Ерота умертвити
      Доньці своїй. Та матері любов -
      Прекрасної Богині Афродіти -
      Знайшла йому в лісах надійний схов.

      І серед звірів ріс Ерот жорстоким,
      І стрілами вражав усе живе.
      Бо є талант. І є несхибне око,
      Що на любовне полювання зве.

      І розлилось навкруг кохання море,
      Ліси прекрасні, луки зацвіли.
      У них усе — і радощі, і горе,
      І сонця світло, й темрява імли.

      І сам Ерот душею усією,
      Любовним трунком сповнив серце вщерть -
      Бо найвродливішу кохав Псіхею,
      І їй послала Афродіта смерть.

      Бо заздрила красі її чудесній...
      Ерот хотів померти од жалів.
      Псіхея з волі Зевса враз воскресне -
      Онука він свойого пожалів.

      Війна* Ерота статую розбила,
      І бог Арей крутив тут вихор бур.
      Та знов — з оргскла** — Ерот розправив крила,
      То скульптор київський зробив — Дідур.

      ...Вознісся Бог над озером, камінням,
      Над суєтою всіх мирських турбот.
      Летять чудесні стріли, як проміння -
      Бог є любов — говорить нам Ерот.

      *Мається на увазі Друга світова війна (1939-1945 рр.)

      **Статуя Ерота раніше була виготовлена з мармуру.

      26 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    469. Місячна соната Бетховена (мелодекламація)
      Як печаль світова,
      Розливається туга.
      І німіють слова
      Без коханого друга.

      І катує тебе
      Невимовна розпука.
      І летить до небес
      Щему тихого мука.

      Як благання летить,
      Поміж зір завмирає -
      Подаруй хоч на мить
      Щастя Божого раю.

      Душить болю змія
      Від розлуки одчаю.
      Люба, люба моя,
      Я у небо вростаю.

      Сяйво місяця в нім -
      Ніби тепле озерце.
      І відкриє мені
      Таїну твого серця.

      Дивні чари там є,
      Ллються вниз, безгомінні.
      Як волосся твоє -
      Мерехтливе проміння.

      Огортає мене,
      Світ увесь огортає.
      І життя це земне -
      У цвітінні розмаю.

      Ми з тобою удвох -
      У раю до світання.
      Ллє із неба нам Бог
      Ніжне світло кохання!

      5 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    470. Художницькі контрасти
      В минулому картини малювали -
      Таки ж мистецтво справжнє то було.
      Чи Айвазовський із “Дев’ятим валом”,
      Сікстинської капели Боже тло,

      Чи Рафаеля чарівні мадонни,
      Куїнджі фантастичні кольори,
      У казці Васнецова зором тонеш...
      Да Вінчі, Врубель. Що не говори

      Бездарна не була робота жодна -
      Трудилися митці, як ті воли...
      Чи наш Мурашко сотворив полотна -
      По тілу глядача мурашки йшли.

      Нехлюйство напоказ не виставляли,
      Його не вставиш в рами золоті.
      У виставкові велелюдні зали
      Художники ішли, немов святі.

      Тепер чи не на кожному будинку,
      У ліфті, на асфальті чи містку -
      Побачити ми можемо картинку,
      Що викликає посмішку гірку

      У кращім разі. Письмена таємні
      Заповнюють із низу догори -
      Всі світлі вулиці й провулки темні...
      Бери собі балончик і твори.

      Доступно нині все й демократично...
      Поблідли вікна галерей чомусь,
      І на портретах постаті величні...
      І я також ніяк не усміхнусь.

      Обписані і лави, і вокзали,
      Здрібніле людство вже не бачить вись.
      І те, що в туалетах малювали,
      Тепер малюють на будинках скрізь!))))

      1 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    471. Істина
      Як графоман тебе повчає,
      І в очі заздрістю плює,
      То знай — показує з одчаю
      Він істинне лице своє.

      Ну а коли бездара нищить -
      То високо тримай свій стяг!
      Це означає — ти найвищих
      Висот у творчості досяг!

      30 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    472. Усмішка Велеса
      Зимовий день. І вітряно у парку.
      Повітря аж пронизує тебе.
      І зазирає вітер в кожну шпарку,
      Неначе нишпорка із КаДеБе.

      Навіяв снігу. І прасує свистом.
      І сад у білім смокінгу. Дива.
      З трави зелених гудзиків намисто
      Півколом на піджак понашивав.

      Зима вернулася і порядкує -
      Січе, завією все холодить.
      І щуляться берези, сосни, туї
      Від коренів самих до верховіть.

      І затремтів ясний і збліднув обрій.
      За хмару ухопив мороз його.
      Розтікся Велес ув усмішці добрій,
      І сивиною огорнув обох...

      28 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    473. Завесніло...
      Печальні видива розвіяв
      Мого уривчастого сну
      Цей день сяйливий, наче мрія,
      Коли зустрів тебе, ясну.

      Немов троянди, флокси, кали
      Раптово почали цвісти.
      Сніги розчулені розтали...
      Весна прийшла, неначе ти!

      23 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    474. Відповідь класику
      Високий класику, дарма
      Ти лаяв те, що сокровенне,
      Божествена рука сама
      Влила цю кров тобі у вени.

      За винятком кількох осіб,
      Їх частка зовсім невелика,
      Ця нація створила хліб,
      І працелюбна є одвіку.

      Бо кров могутня, як живло,
      Творець високої культури.
      Без неї майже б не було
      Російської літератури.

      Некрасов, Гоголь, Чехонте*
      І ще Ахматова — Горенко -
      Всі генії і зваж на те,
      Ніхто із них не лаяв гени.

      Крім тебе, Чехов, і клятьбі
      Не піддавай цю кров од Бога.
      Бо не текла б вона в тобі,
      То не створив би ти — нічого!
      __________________________
      *Чехонте — псевдонім Антона Чехова.
      18 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    475. Надворі сніг...
      Надворі сніг, надворі сніг,
      Іде зима, як чарівниця.
      Іскринки падають до ніг,
      В усіх людей світліють лиця.

      І колихання срібних віт,
      І теплі усміхи святкові...
      Біліє світ, радіє світ,
      Немов юнак — своїй обнові.

      В обійми справжньої зими
      Ходімо й ми гуляти, люба.
      Пухнастий сяє оксамит,
      Відливом голубим голубить.

      Відлуння сміху молоде,
      Цілунки на морознім раї...
      Кіт білий шлях нам перейде,
      І щастя в гості завітає!

      15 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    476. Беріз обійми чарівливі
      Беріз обійми чарівливі
      Мене зустріли у саду.
      На це я милуватись диво
      Щоразу стежкою іду.

      Усі усміхнені і ніжні...
      Такі розкрилені вони.
      І ваблять очі дивовижно
      І в час холодний цей нічний.

      Від захвату німіє вечір...
      І я згадав ті щемні дні,
      Коли розсипала на плечі
      Ти, люба, коси осяйні.

      Коли габою голубою
      Повите сонце в небесах.
      І ми розчулені з тобою,
      І трепет чути в голосах.

      Немов у пахощах медунки,
      Далекі від мирських тривог,
      Аж умліваємо в цілунках,
      Гілками сплетені удвох.

      12 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)





































      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    477. Намисто ночі
      Вечірній Київ чарівливий,
      Вогнями ніжно засвітивсь.
      Неону краплі, наче диво-
      Перлини поскидала вись.

      Зірки попадали додолу,
      Дніпра укрили береги,
      Доріжку світла ясночолу
      Проклало небо навкруги.

      Рядочок цяточок сяйнистий -
      То низка ліхтарів чи свіч.
      Немовби одягла намисто
      Приваблива чаклунка-ніч.

      9 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    478. Наболіло
      Всі повинні здохнуть на війні!
      І звичайно, перші — патріоти!
      Щоб лишились тільки ідіоти,
      Котрі будуть бабратись в лайні -
      Всі повинні здохнуть на війні!

      Всі повинні здохнуть на війні!
      Щоб земля лишилась наша зайдам,
      Щоб москаль із українок прайди*
      Мав і панував тут день при дні -
      Всі повинні здохнуть на війні!

      Всі повинні здохнуть на війні!
      Всі красиві і найрозумніші,
      Щоб нездари позаймали ніші
      І лизали дупу кацапні -
      Всі повинні здохнуть на війні!

      Всі повинні здохнуть на війні!
      Щоб лишились розумом убогі -
      Зомбі політичних технологій.
      Ними правили кати брудні -
      Всі повинні здохнуть на війні!

      Всі повинні здохнуть на війні!
      А не виживати, як євреї,
      І триматись нації своєї,
      Як пісок, розмножитись! О ні!
      Всі повинні здохнуть на війні!

      Всі повинні здохнуть на війні!
      Щоб зростали діти холуями
      Під чужинців злими нагаями,
      Поуподоблялися свині -
      Всі повинні здохнуть на війні!

      Всі повинні здохнуть на війні!
      Не плодить козацтво те, завзяте,
      Не в своїй господі панувати -
      Гречкосії лишаться дурні -
      Всі повинні здохнуть на війні!

      Всі повинні здохнуть на війні!
      Слухайте і далі ідіота!
      Зле воно, тупе і чорнороте,
      Хоче буть над нами на коні!
      Всі повинні здохнуть на війні!

      Не повинні вмерти на війні,
      Воювать не всім обов’язково,
      Тим, хто за покликанням — військовий,
      Гартуватись має у вогні -
      Хай боги їх бережуть, синів!

      Не повинні вмерти на війні -
      Хай живуть артисти й волонтери -
      Всі, хто прагне до нової ери -
      Допоможуть воїнам, ясні!
      Хай боги продовжать їхні дні!

      *Прайди — лев’ячі гареми. Тут аналогія з людськими гаремами.

      6 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    479. Холоднеча

      Сутеніє. Холоднеча.
      Сад поволі стих.
      Щулиться химерний вечір.
      І тамує вдих.

      Вимальовує берізок
      Обриси ясні.
      Робить начерки, ескізи,
      Наче уві сні.

      Ледь дерев торкає сукні
      Ледар-вітерець.
      Десь війне і враз ущухне,
      Ляже, ніби мрець.

      На ялиноньку берізка
      Заздро гляне вмить.
      В сукні мерзне, як дівчисько,
      І уся тремтить.

      5 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    480. Вечірнє багаття
      Поволі днина догоряє,
      Парує тихо так земля.
      Лишає сонце в тихім гаю
      Рожевий відсвіт між гілля.

      Усе тьмяніє напочатку -
      Кущі, дерева — як стіна!
      Імлу враз прорізають цятки -
      Вогні із кожного вікна.

      І темрява святково дише,
      Мов усміхається де-де.
      І вогневіше, веселіше
      Вервечка світлячків гряде.

      Імла розсипалась на шмаття.
      Усюди — сяєво ясне.
      Мов хтось розпалює багаття,
      І сад от-от ним спалахне!

      2 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    481. Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Камінь "Слон" (Протей)
      Знайдете див у парку ви чимало...
      І ось іще, погляньте, дивина.
      Вона увагу здавна привертала -
      Незвичний камінь в образі слона.

      І хочу розказати вам про те я -
      Морський божок цей — Посейдона син
      Явився нам під іменем Протея,
      Багатогранний і цікавий він.

      Наділений талантом був Пророка,
      Богів усемогутніх волю знав.
      І таємницю зберігав, аж доки
      Могла буть нерозкритою вона.

      Паріс — Єлену — ми це пам’ятаєм -
      У Менелая викрав, у царя,
      Зі Спарти ця красуня золотая
      Полинула у Трою, за моря.

      А Менелай не знав про те нічого,
      Калхаса віщого питав усе.
      І той сказав: знайди Протея-бога,
      Лиш він правдиву вістку принесе.

      Ледь не кусав правитель Спарти лікті,
      Бо пошуків та доля — нелегка.
      Знайшов божка морського аж в Єгипті,
      А той усе від нього утікав.

      Протей — великий майстер перевтілень -
      Рослин подобу, звірів прибирав.
      Та стиснув Менелай його щосили,
      І припинилась в хованки ця гра.

      Він розповів ахейському герою,
      Куди його дружина утекла.
      І що в майбутньому чекає Трою -
      Огорне попелу її імла.

      А ще Протей кузеном був Тантала,
      Про нескінченні муки його знав.
      Ті, що боги йому приготували,
      Й застиг від горя в образі слона.

      З богів — єдиний — жив на морі й суші,
      Різноманітність по життю вела.
      Він мав тонку і артистичну душу,
      Багатогранним був його талант.

      14 грудня 7528 р. (від Трипілля) (2020)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    482. Контрасти зими
      А сад неначе у диму,
      Аж задихається в тім «диві».
      Узяв туман світ весь в тюрму,
      І той похнюпився й посивів.

      Все біла мряка облягла,
      З“їдає обриси й предмети.
      Та залишає світла мла
      Дерев чарівні силуети.

      Вже третя йде така зима -
      Уся у мареві омани.
      Де снігу білого нема,
      Лиш смог ковідного дурману.

      30 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    483. Із циклу
      Он каменем завалена печера,
      Там Одіссей був у недобрий час.
      У Поліфема зріст, як Гуллівера,
      На луках кіз він і овечок пас.

      Ячмінь, пшениця, жито, інші злаки
      Без сіяча родила тут земля.
      Узяв поживу добру цар Ітаки,
      І спрагу у струмку задовольняв.

      Води набрав чимало у дорогу,
      Овець і кіз повів з собою він.
      Дав барана у жертву Зевсу-богу
      Щоб допливли додому всі живі -

      І Одіссей, і воїни відважні...
      Та спершу у печеру цю зайшли.
      Прийшов циклоп, і греків двох засмажив,
      Він на гостей непроханих був злий.

      Засмажив, з’їв, і молоком запивши,
      Серед печери влаштував нічліг.
      Хотіли греки вбить його сміліші,
      Та камінь з входу зсунуть не могли.

      Заночували. Вранці знов напасті -
      Убив і з’їв ще двох товаришів
      Той Поліфем. Вхід завалив і пасти
      Свої отари в лузі поспішив.

      Від бога велет мав одне лиш око -
      Посеред лоба кліпало воно.
      Замислив мстити Одіссей жорстоко,
      Зробив гостряк із палиці. В лайно

      Вмочив його, чекати став приходу
      Господаря овець і баранів.
      І людожер собі знов на догоду
      Двох воїнів засмажив на вогні.

      Тоді вина підніс йому аж тричі
      У чаші хитромудрий гість Ніхто.
      Так Одіссей назвався. І обличчя
      В усмішці розпливлось разів аж сто.

      “Я з’їм тебе останнім, - чуєш, гостю?
      Таким дарунок буде мій тобі -
      Сказав убивця й знову ліг у постіль
      Заснув. Ахейці мліли у мольбі

      Просили порятунку із полону,
      І палицю загострену взяли,
      І в око увігнали із розгону,
      Циклопа кинули у царство мли.

      Він став сліпим. І заревів од болю
      І побратимів кликав дорогих.
      Всі збіглись. Кажуть: хто вчинив сваволю?
      - Ніхто, - сказав він. І почувся сміх.

      - Ну раз ніхто, навіщо нас покликав?
      Он Посейдон, могутній батько твій
      Якщо ти хворий, одведе хай лихо,
      Підступним зайдам дасть на морі бій!

      ...З печери вибрались під баранами,
      Хоч Поліфем наосліп мацав їх.
      На виході із житла. Та богами
      Покараний, затримати не зміг.

      І вождь ахейців закричав із моря:
      - Знай, Поліфеме, осліпив тебе
      Цар Одіссей, Ітаки він господар,
      Бо людожерством ти зганьбив себе.

      Від люті Поліфем хапав каміння,
      Відламував од скель, кидав на звук
      Розгніваний щосили в море синє...
      Та не попав, і не завдав він мук.

      Така легенда — про слона і муху -
      Повідав нам повчальний міф оцей.
      Маленький Одіссей був велет духу,
      Циклоп-гігант по духу був пігмей!

      9-10 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    484. Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Грот Сцілли
      І

      Дванадцять лап, шестиголова,
      І в три ряди зубиська — рот...
      Це Сцілла мореплавців ловить,
      І тут її похмурий грот.

      Плив корабель колись повз неї
      Ахейський в нещасливий час.
      Шість кращих воїв Одіссея
      Чудовисько ковтнуло враз.

      Печера у великій скелі,
      На захід звернена в Ереб -
      Аїда царство невеселе -
      Там Сцілла все живе жере.

      На відстані стріли польоту,
      Куди людський сягає зір,
      Живе Харібда там навпроти -
      Чудовисько, і крутить вир.

      Ковтає воду й вивергає
      За день по тричі аж воно.
      Той вир доводить до одчаю,
      І корабель іде на дно.
      ІІ
      Грот Західний чи Роздумів ще зветься,
      Про нього кажуть отакі слова:
      Хто був хоч раз в подвійній небезпеці -
      Між Сціллою й Харібдою бував.

      6 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    485. Із циклу
      Сізіфовий камінь. Вершина вгорі,
      А ніби звалився додолу.
      Це він заснував грецьке місто Корінф,
      Був бога вітрів син — Еола.

      Втручався Сізіф у діяння Богів -
      Зевс викрав красуню Егіну
      У бога Асопа доньку і хотів
      Сховати й на острів полинув.

      Річками Асоп відав. Хитрий Сізіф
      Дізнався про ту таємницю,
      Повідав Асопу щоб той у Корінф
      Провів благодатну водицю.

      Розгнівався Зевс на Сізіфа і Смерть
      Послав до державного мужа.
      Сізіф не дрімав, підстеріг і круть-верть -
      Узяв на ланцюг її дужий.

      І люди вмирать перестали. Й Арей
      Війни бог звільнив Смерть-подругу.
      Сізіфа відвів же у царство тіней -
      Покара така за наругу.

      І тут врятувався корінфський крутій,
      Меропі, дружині сказавши
      Його не ховати в могилі своїй,
      І жертв не приносить, як завше.

      Аїд розгубивсь од новацій отих,
      З такого ганебного вчинку,
      Й на землю Сізіфа тоді відпустив,
      За все покарав його жінку.

      Сізіф бенкетує в Корінфі, воскрес,
      Співають пісні йому й оди.
      Та раптом з Олімпу приходить Гермес
      Й на суд його Божий відводить.

      І винесли вирок безсмерті йому -
      Котить вгору камінь великий.
      Вгорі він зривається вниз, у пітьму...
      Сізіф йде котить знов — довіку!

      30 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    486. Із циклу
      Він — Зевса син, улюбленець Богів!
      Тантала грот ось тут, на площі Зборів.
      Царем він був, мав самолюбство хворе,
      Бо загордивсь. Пустився берегів...

      І зрадив покровителів своїх -
      Амброзією ласував, нектаром
      І смертних пригощав, мов брав на сміх,
      І мав за те заслужену він кару.

      Багато що прощалося йому,
      Зазнавсь Тантал. Не знав межі гріхові.
      І незабаром божевілля нове
      Пресвітлий розум кинуло в пітьму.

      Чи відають Боги про все на світі?
      Він перевірить вирішив тоді.
      І на свої бенкети знамениті
      Усіх їх запросив оцей гордій.

      Пелопса — сина рідного — убив,
      І наказав його зварити м’ясо.
      Й велів подать на трапезі — аби -
      Безсмертні гості попоїли ласо.

      Але Боги не повелись на те,
      І не торкнувсь ніхто страшної страви.
      Тантал не усвідомлював лукавий,
      Що замахнувсь на Боже, на святе.

      І за наказом Зевса до Аїда
      В підземне пекло кинули його.
      Зухвальця прирекли на вічні біди,
      І став Богів улюбленець — ізгой!

      Стояв по підборіддя у воді,
      Вода зникала, як хотів попити.
      Лиця торкалися смачні плоди,
      Хотів поїсти — їх відносив вітер.

      І все життя терзав Тантала страх,
      І світ здавався весь йому немилий,
      Бо нависала трьохсоттонна брила,
      Й здавалося — його розчавить дах.

      І старше покоління й молоде
      Збагне цю сутність Божої науки.
      І звідкіля з’явився у людей
      Крилатий вислів про Тантала муки.

      26 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    487. Із циклу
      Софія тут виходила з намету
      В оточенні дванадцяти наяд
      В момент найвищого любові злету -
      Тоді їй подаровано цей сад.

      Цей рай смарагдовий — блаженства місце -
      Й богам кохання древнім — похвали -
      Ерота й Афродіти — царство їх це -
      У нім найщасливіші всі жили.

      І пахощі буяли чарівливі
      Троянд і гіацинтів і лілей,
      Нарцисів і фіалок вічне диво
      Оповивало затишок алей.

      У центрі парадизу — Площа Зборів -
      Тут святкували парку відкриття,
      Легенди в нім родили вічні зорі,
      Напоїв хміль до самозабуття

      Спивали в древній Греції феаки,
      І юні діви тут плели вінки...
      І Одіссея до його Ітаки
      Мужі тут виряджали, юнаки...

      І у часи Потоцького рікою
      Шампанське у бокали тут лилось.
      І музиканти чарували грою,
      І Метцеля, а може, й ще когось

      Як будівничого тут віншували,
      Відлунням розлягалося стократ
      І панство горде славило: “Віват!”
      “Софіївки” творіння досконале.

      Басейн гранітний — Посейдона храм,
      Лілеї в нім і рибки кольорові -
      Підводне царство ожива чудове -
      Пошана морю і його Богам!

      22 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    488. Із циклу
      На площі зборів статуя Паріса
      У затінку дерев стрічає нас.
      І постать ця троянського гульвіси
      Велична і трагічна водночас.

      Паріс був син Пріама і Гекуби,
      Брат Гектора, царевич, як і він.
      Та сон прийшов до матері, що згубу
      Всій Трої принесе її цей син.

      І немовлям його на Іду-гору
      Віднесли, щоб роздер там дикий звір.
      Але пастух, троянцям всім на горе,
      Знайшов і виростив його між гір.

      Був справедливим красень цей із виду,
      Про це легенда знаменита є.
      Як цар Пелей богиню взяв Фетіду,
      І на весілля запросив своє

      Усіх Богів, окрім Еріди. Раптом
      Богиня розбрату сама прийшла.
      І “Найпрекраснішій” - зробила напис
      На яблуку ота Богиня зла.

      І посварилися, де правду діти?
      Богині три могутні із небес.
      Афіна, Гера й ніжна Афродіта _
      Просили, щоб їх розсудив сам Зевс.

      А той послав усіх їх до Паріса,
      І супроводжував Богинь Гермес.
      Щоб справедливість — вроджена ця риса
      Явила їм одне з своїх чудес.

      Парісу — мудрість і військову славу
      Дала б Афіна, вибрав щоб її.
      Багатство й владу Гера величава -
      Принади в цьому бачила свої.

      Та Афродіту вибрано охоче,
      Бо найпрекраснішу з жінок усіх
      Собі в дружини він узяти хоче,
      А Афродіта поєднає їх.

      Й допомогла Єлену чарівливу
      У Менелая звабити царя.
      А цар той, рогоносець нещасливий
      Підняв ахеїв, переплив моря!

      Війну троянську розпочав тривалу.
      Все щастя й горе — від краси жінок!
      Через Єлену ціла Троя впала,
      Пішла в Аїда царство, темний змрок!

      20 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    489. Із циклу
      Ось там долина Велетнів, погляньте,
      Розкидане каміння навкруги.
      Бо воювали в ній колись гіганти,
      А з ними — наймогутніші Боги.

      Так світ отут по-грецьки зачинався,
      Із хаосу він дикого постав.
      Підступна і жорстока є війна ця -
      Читаєм все, мов з чистого листа.


      Був Бог Уран, була богиня Гея.
      Дві протилежності шлюб узяли.
      І Небо поєдналося з Землею,
      Безодні дві зі світла та імли.

      Титани народились — їхні діти.
      І Хронос — найвідоміший. Це — час.
      І Океан, річками плодовитий,
      Япет — людьми, а горами — Атлас.

      Була дочка в них - Рея — титаніда,
      Земля — як мати — стане їй снаги,
      Від брата Хроноса — така планида,
      Родити наймогутніших Богів.

      На світ з’явились ще циклопи й бурі.
      Та батько їх — Уран — жорстокий, злий
      Знов повертає в Тартар їх похмурий,
      У надра темні матері Землі.

      Обурена була цим Гея-мати,
      Підмовила вона усіх синів
      Супроти батька рідного повстати,
      І Хронос у війні тій переміг.

      Та з крові народилися Урана
      Еринії чи фурії страшні.
      І помста за його криваві рани
      Не забарилася у тій війні.

      І став той Хронос - Реї чоловіком,
      Та правитиме теж недовго він.
      Уран прорік — вкоротить сину віку
      Таки ж його могутній рідний син.

      І Хронос, боже, божевільний тато,
      Лиш діти народилися його,
      Узяв за звичай кожного ковтати...
      Вжахнулась Рея з рідного свого.

      Як народився Зевс, то рідна мати
      Його ж бо не залишила в біді.
      І вирішила сина заховати.
      І камінь Хроносу дала тоді,

      У пелюшки загорнутий. Неситий
      Його всього одразу проковтнув.
      Малого ж Зевса сховано на Криті,
      Там німфи зберігали таїну,

      І молоком поїли Амалфеї -
      Кози, і медом годували там.
      Сузір’я, на знак вдячності своєї
      Зевс назове колись її ім’ям.

      Тим часом Рея дасть напій чарівний
      Своєму Хроносу, і він дітей -
      Отих, що з’їв, з пащеки знову вирне,
      І всіх поверне їх на світ оцей -

      Аїда, Посейдона, також Геру,
      Деметру, Гестію — усіх п’ятьох.
      Почне із ними Зевс новітню еру,
      Цей, наймогутніший Олімпу Бог.

      Він Посейдону владу дасть над морем,
      Підземне царство забере Аїд...
      Обуряться титани, та на горе
      Повстання їхнє приведе до бід.

      Усіх їх в Тартар кинуто, під землю,
      Боги з циклопами перемогли.
      Тут піднялись гіганти, та даремно -
      Їх спопеляє Зевс аж до золи.

      І так лежать подолані донині -
      Титани і гіганти — у війні.
      Величне кладовище це каміння,
      Дні хаосу нагадує сумні.


      3-5 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    490. Із циклу
      Навислий камінь, круглий стіл і лава -
      Низенький грот — повідають про те -
      Була колись могутньою держава -
      Тодішня Польща — правив Локетек.

      Такий король був — зростом ледве з лікоть,
      Малий на зріст, в діяннях — велет був.
      Країна в чотирнадцятім столітті
      Зміцніла дуже у його добу.

      І пам’ятають Локетека люди,
      Він правив довго — років двадцять сім...
      Помислити про вічне в цім відлюдді
      У скам’янілій можемо красі.

      20 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    491. Із циклу
      З красивої площадки Бельведеру
      Печальний профіль, бачимо, постав.
      Він розпочав кохання саду еру,
      На величавий задивився став.

      Оце його творіння чарівливе
      Століття третє люди бережуть.
      Лише сліпого не вражає диво -
      Божественого генія могуть.

      Потоцький Шенсний Фелікс — це імення
      Засновника нетлінної краси.
      Тут поривання думки дерзновенні
      Утілювали Божі голоси.

      І Метцель, і Заремба — будівничі,
      І сотні покріпачених селян
      Трудилися на славу і на вічність,
      Вкладали душу в працю і талант.

      Хай кажуть — зрадник Польщі гоноровий -
      Потоцький, пан, визискувач лихий.
      Великим був по-справжньому в любові,
      І вірний був Софії він своїй.

      Обожнював, підносив, як Богиню,
      В ній бачив ідеал життя свого.
      І від кохання, зраджений, загинув,
      Бо зрадив син з Софією його.

      Минуть віки. Одсіється все нице,
      Лише любов цвістиме щовесни.
      На згадку парк чудесний залишився
      І профіль цей, замислено-сумний.

      12 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    492. Божествена квітка
      А любов золотими нитками
      Вишиває зірки в небесах...
      Я б усипав троянд пелюстками
      Чарівливий твій зоряний шлях.

      Де б не йшла — усміхалися віти,
      І леліяли б кожен твій крок
      І черемха й бузок, гіацинти -
      Супроводжували до зірок.

      І у зорянім замку росли б там
      Хризантеми, нарциси і плющ
      Стіни всі обвивав, як намисто -
      Подарунок смарагдових пущ.

      Ти б сиділа на зорянім троні
      Як Богиня — володарка мрій.
      І Пегаси — окрилені коні -
      Диво-віршів розсипали б рій.

      Слів прекрасних і образів грона,
      Наче квіти-перлини в гаю,
      Увінчали б собою корону,
      Що лягла на голівку твою.

      І буяла б, як сонце весною,
      Засвітилась на всі небеса,
      Наче відсвіт душі золотої
      Ця божествена квітка — краса!

      2 грудня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    493. Із циклу
      І
      Немов би тут почаклувала фея -
      Дух музики високої не вмер.
      І прикрашає статуя Орфея
      Майданчик оглядовий — бельведер.

      Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
      Ще й Аполлона й Калліопи син -
      Коли співав, торкнувши ліри струни,
      То чарував усе довкола він.

      Дерева нахиляли пишне гілля,
      Спиняли ріки свій одвічний біг,
      І люди всі від захвату німіли,
      В лісах тварини лащились до ніг.

      Йому скорялася природа дика,
      І закохалася у нього теж
      Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
      Любили одне одного безмеж

      Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
      Від завидющих не втекла очей
      Чарівна німфа. Й закохався навіть
      У неї бог на ймення Арістей.

      Погнався у долині він за нею
      Й кохання зупинилася весна -
      Була раптово вкушена змією,
      І вмерла Еврідіка чарівна.

      ІІ

      Але Орфей не підкорився бідам,
      Закоханий сміливець-одчайдух
      Пішов, спустився в царство до Аїда
      Й заворожив страшного Бога слух.

      І Цербер пес завмер в заціпенінні,
      Скорботного він не торкнув співця.
      О диво! Спів розчулив і Ериній -
      Лилися сльози з кожного лиця

      Богинь бездушних. І Аїд промовив:
      “Зачарувала ліра нас твоя!
      Перед величним виявом любові
      Доземно голову схиляю я.

      Бери свою кохану Еврідіку,
      І бог Гермес поможе вийти вам.
      Іди й не оглядайся, бо навіки
      Її утратиш й музики дива

      Уже тоді тобі не допоможуть.
      Шануйся. І любов повернеш ти.”
      Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
      Було, не обертаючись, іти.

      Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
      На виході враз увірвавсь терпець.
      Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
      Його надіям всім настав кінець.

      Тінь Еврідіки зникла безтілесна
      Орфей же повернувсь до рідних скель,
      Та більше музика його чудесна
      Вже не лунала серед підземель.

      Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
      Але не зворушили вже пісні
      Сумного перевізника Харона,
      Кохану бачив тільки уві сні.

      Три роки так минуло. Наостанок
      Зустрів Орфей на горенько кортеж
      Він бога Вакха п’яного й вакханок -
      Менад розпусних, ну і п’яних теж.

      Вони пробачить не могли Орфею,
      Що вірним був. Кохав лише одну
      Й не спокусивсь красою нічиєю...
      І проявили вдачу навісну

      В тім, що каміння кидали, замало
      Було цього їм, били до кінця,
      Аж доки на шматки не розірвали,
      І ліру потрощили у співця.

      У річку впала голова музики -
      Каралася отак любов свята -
      Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
      Шептали омертвілі вже вуста.

      І голову понесло аж до моря,
      На Лесбосі поховано співця.
      Оракул на могилі там говорить,
      І волю провіщає він творця.

      ...Поміж дерев цього земного раю,
      На Єлисейських чарівних полях
      Дві тіні ув обіймах завмирають -
      Орфей і Еврідіка. Їхній шлях

      Як сонце, осяває цю оазу,
      Прихильна вже до них блакитна вись -
      Зворушливо за руки узялись -
      Хоч тут вони тепер — навіки разом!

      16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    494. Із циклу
      Водоспад, як милої волосся,
      Пестить око білизною снів
      Наяву. Чи то лише здалося?
      Шумовиння чарівне мені

      Слух ще й ніжить, умиротворяє...
      Міг би я годинами цей спів
      Убирати в душу. Мов із раю
      Музика ясна звучить без слів...

      І лікує, всі знімає стреси,
      Ллється срібло на зелений мох,
      І в смарагдове впадає плесо,
      Віддзеркалює сліди епох.

      Тут і сонце й небеса сміються,
      І сумують, плачучи, отут.
      Хвиль і променів яскраву гру цю
      Спогади з собою заберуть.

      Чарівливе рукотворне диво -
      Зодчий гарно брили ці поклав.
      Наче бальну сукню в дні щасливі
      На свій стан Софія одягла.

      Десятиметрова майже сукня...
      Живить її річка Ахеронт.
      Поїть водоспад оцей могутній
      Як і річку, Верхнє озеро.

      На природню брилу, як опору,
      Кілька брил покладено іще.
      І якщо поглянути угору -
      Є місток над вічним цим дощем.

      А під ним - багатоступеневий,
      Із граніту зроблений канал.
      Там Софія, наче королева,
      Поглядом красу оцю пила.

      А під водоспадом є алея,
      Що найбільшу облягла зі скель
      Дива цього. І отам для неї
      Бровкою прокладено тунель.

      Вгору підняла зелене лезо
      Тут ялина вічномолода.
      А колись росла там і береза,
      Де спадати почина вода.

      Важко глянуть поглядом критичним -
      Геній смаку цей вінчає сад.
      І вражає всіх його величність -
      Дивовижний чудо-водоспад!

      28 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    495. Із циклу
      З Діани гроту йдем до бельведеру,
      Сталлоне, Гір, також Ален Делон
      Вже відбули краси своєї еру,
      Та вічно юним бог є Аполлон.

      Як та весна, він молодий і дужий,
      Красуні Артеміді – рідний брат.
      Ці діти Зевса і Латони дружать,
      І прикрашають вродою цей сад.*

      Обов`язків багато в цього бога,
      І навіть всі три виміри - в одне –
      І небо й землю й підземелля строге
      Поєднує, рукою лиш змахне.

      Він – сонця втілення, а стріли з лука
      Його пронизують і космос весь.
      Бог всюдисущий. З ним – і щастя, й мука,
      Зазнав од нього смерті Ахіллес.

      В п`яту поцілила стріла Паріса,
      (І спрямував її – бог Аполлон!)
      Хоч потім сам загинув цей гульвіса,
      Завдав найбільше рідній Трої зло.**

      Про це пізніше будем говорити,
      Бо статуя Паріса в парку є.
      Феб сонцесяйний*** - муз ще покровитель,
      Творцям дає натхнення він своє.

      Поет і музикант від нього кожен
      Снагу черпає, як співець краси.
      Він – духів злих могутній переможець,
      І музика чарівна з небеси

      Цілющо діє силою мелодій.
      На лютні грає Аполлон-митець,
      І створює гармонію в Природі,
      І вроди чоловічої - взірець.


      16 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    496. Присвоєно статус R1
      Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

      Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
      Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володимиру Ляшкевичу, моєму дорогому другові і вболівальниці Тетяні Левицькій, усім, хто переживав і хвилювався за мене!

      Якщо чесно і відверто, я вже якось звик до несправедливості цього життя, деяких особливостей нашого національного українського менталітету, коли здібну творчу людину за життя більше не хвалять, а навпаки, цькують, а вшановують уже після смерті, і потім ті, що найбільше цькували, б’ють себе в груди, і кажуть, що покійний був їхнім найкращим другом.
      Сьогодні трапився той випадок, коли я радий помилитися в своїх оцінках дійсності, бо виявляється, що таки козак — не без долі, а світ — не без добрих людей!
      Скажу чесно, без усякого підлабузництва, сайт “Поетичні майстерні” для мене — найкращий поетичний сайт в інтернеті, найбільш розроблений і розпрацьований. Чого вартий лише один коефіцієнт прозорості Замшанського — співвідношення голосних і приголосних у поетичному творі для визначення ступеня його мелодійності, музичності. А соціологічні опитування авторів з приводу оцінки того чи іншого літературного явища, чи навіть посадовця спілки письменників? Рейтинги, критика, публіцистика, аналітика, новини, розподіл на вікові групи, проза, інша поезія і т.д.
      Цікаво, що “Поетичні майстерні” мають своє виразне обличчя — це домінація в них все ж таки римованої традиційної поезії з поглибленням змісту, навіть певний романтичний ореол, класичне русло творчості, де поету-романтику досить таки комфортно твориться і живеться.

      На сайті є сотні, якщо не тисячі талановитих, кваліфікованих авторів, з багатьма з яких за ці 11 з лишком років було плідне спілкування, висловлювалися в мій бік, як позитивні, так і критичні зауваження, що давало змогу рости над собою, удосконалюватися. Дуже вдячний за науку Володимиру Ляшкевичу, Ігорю Павлюку, Любові Бенедишин, Ярославу Нечуйвітру, Володимиру Гнєушеву, Олександру Христенку, Олександру Сушку, Тетяні Левицькій, Івану Потьомкіну, Нінелі Новиковій, Вікторії Лимарівні, Вітру Ночі, Валентину Ліпчинському, Олександру Дяченку та багатьом іншим.
      З часом навіть став сам педагогом поезії. Бо допомагав творчому становленню таких прекрасних авторів, як Тетяна Левицька, Лілія Ніколаєнко, Олеся Овчар, Адель Станіславська, Наталка Данилюк, яких більшою чи меншою мірою вважаю своїми учнями.

      Я вже тут майже 20(!) страшно подумати, років. Був переможцем конкурсу “Майстерень” у темі “Осягнення любові” ще в 2001 році. Про що свідчить одна із сторінок сайту. Систематично працювати і викладати вірші почав із 2009 року — більше 11 років. За цей час опублікував більше 1000 поезій, а ще поеми, рецензії, проза, публіцистика, аналітика, передмови до книжок авторів, літературні пародії, переклади, і нарешті — найбільше своє досягнення — корону сонетів “Світло кохання”, виконану канонічно, еталонно, яка є найбільшим моїм творчим досягненням, вищою математикою поезії, за висловом лауреата Шевченківської премії Любові Голоти, і я цим щиро пишаюсь.

      Пробачте за деяку самовпевненість чи сміливість вислову, але думаю, якби був французом чи італійцем, то корону сонетів би висували на нобелівську премію. А в Україні високі посадовці від літератури сказали мені, що не варто навіть пробувати подаватися на Шевченківську премію, бо там корупція, або все йде через компетентні органи, не дадуть. Хоча знайшлися люди, які вважають, що моя корона сонетів вартує найвищої української нагороди. Це — академік Микола Жулинський, Ліна Костенко, головний редактор журналу “Всесвіт” Дмитро Дроздовський. Щиро дякую їм.
      Тому для мене є таким приємним сюрпризом висока оцінка адміністрації сайту, де є чітка градація авторів — розподіл на любителів поезії, майстрів зі статусами R2, R2+, R1, R1+, останній з яких, по суті найвищий (за винятком ступеня R, де стоять класики літератури, такі як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та ін), словом, кожен може подивитися.
      Ще раз уклінно дякую адміністрації сайту в особі Володимира Ляшкевича та групі авторів, який очолила мій дорогий друг Тетяна Левицька за високий Статус у цьому високосному році, в якому я отримав і звання заслуженого артиста естрадного мистецтва України,
      і визнання моєї праці на ниві поезії.

      Щиро Ваш

      Ярослав Чорногуз

      23 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    497. Із циклу
      До джерела ми Гіппокрени станем,
      Обличчям і праворуч бачим вхід
      У темний, таємничий грот Діани,
      Де поруч там Пегас залишив слід.

      Мисливиця Діана-Артеміда
      Опісля ловів спочивала в нім –
      На лоні чарівного краєвиду,
      І голим тілом вабила своїм.

      Збиралася із німфами купатись
      У кришталево-чистім джерелі.
      Де не взялися гончаки горлаті –
      Мисливця Актеона – люті й злі.

      Не знав, що тут його чекають біди,
      Що там богиня, а не смертна є.
      Чоловіків не любить Артеміда…
      Красу нагу на горе, на своє

      Між смертних – ВПЕРШЕ – Актеон побачив,
      І поплатився він за це життям!
      Як не благав – на оленя одначе
      Його обернуто, хорти з виттям

      Свої ж його й роздерли, бо людині
      Зась бачити оголену красу
      Вродливої й жорстокої богині…
      А води дзюркотливі ці несуть

      Вологу чудодійну для поетів,
      Наповнюють кастальське джерело
      І Срібностумінь для натхнення злетів.
      З Пегасом тут не раз увись несло…

      До цеї забороненої зони
      Потоцького високі гості йшли –
      Збирались на посвячення масони –
      Ілюмінати й «Білі три орли*».

      І члени лож пили отут цю воду…
      Великим майстром в них Потоцький був
      У сильній ложі «ВеликОго** сходу»,
      Що правила життям у тут добу.


      14 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    498. Я іншу кохаю (український романс)
      Припинімо словесну цю гру,
      А можливо і — муку безкраю!
      У житті я для Вас — тільки друг,
      Ви пробачте, я іншу кохаю!

      Розумію, пізнав це стократ,
      Самота довела до одчаю.
      Не пишіте зізнань у приват -
      Зрозумійте, я іншу кохаю.

      Звукового не шліте листа,
      Не зазнати нам вічного раю,
      Я не зможу Вам долею стать,
      Бо я іншу безмежно кохаю.

      Все для неї в моєму житті -
      Слів букети, цвітіння розмаю,
      Миті щастя ясні, золоті,
      Бо її я так палко кохаю.

      Хай же зніме ці вольти напруг
      Заспокійливий шум водограю...
      Ви — хороший, прекрасний мій друг,
      А в реалі — я іншу кохаю!

      14 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    499. Ера з ер
      Наш час побачень - менший кроку,
      А вже неначе ера з ер.
      І слід в душі такий глибокий -
      Минуле все на порох стер.

      Що не подумаю, де гляну -
      Мені усе шепоче — ти!
      І в пізню осінь цю, кохана,
      Нам гіацинтами цвісти.

      І оминати всі напасті,
      І осягати височінь,
      І пити пригорщами щастя,
      І відчувати душ глибінь.

      І чар кохання лебединий
      Життя освятить течію.
      І ти моя, я твій єдиний
      У неземному цім раю!

      Політ у просторінь безкраю,
      Два серця б’ються в унісон.
      Життя, окрилене розмаєм,
      Стає, неначе мрія-сон!!!

      11 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    500. Твій портрет
      Твій портрет чарівний, романтичний
      Невимовна краси дивина.
      Жест оцей королівський, величний,
      Хміль з обличчя, п’янкіш од вина.

      Так природньо розтулені губи,
      Наче квітка на чистім лиці...
      Так і хочеться всю приголубить,
      Ніжно пестити руки оці.

      Із очей пить смарагдові чари,
      Милуватися дугами брів...
      Чи не Образом світлим я марив?
      І до нього життя усе брів?

      Аромат п’є кирпатенький носик,
      Вушка чують любові слова.
      Як перлинки чудові, їх носять,
      Щік рожевих ясніють дива.

      І волосся ясне під вуаллю,
      І оголений контур грудей...
      Шиї грація, торкнута шаллю,
      До плечей хвиль троянди веде.

      Дим блакитний сповив личко миле,
      Огорнув щастям душу живу...
      Чи мені це, скажіте, приснилось?
      Чи це мрія моя наяву?!

      5 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    501. Трепетна віолончель
      Прости, що вечір цей сумний
      Тобі печаль гірку навіяв.
      І опустив на ніжні вії
      Вуаль журливої мани.

      Моя кохана, не сумуй,
      Ми вже зустрінемося скоро,
      Я не лишу тебе саму
      Із тугою й розлуки горем.

      О люба ластівко, твоє
      Хай серденько заб’ється лунко,
      Й палкого радість поцілунку
      Тебе усю враз обів’є.

      Хай смуток більше не пече,
      Розвіє темряву зрадливу
      Та трепетна віолончель -
      Дарує звуків щастя диво!

      4 листопада, 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    1. Із циклу
      Тераса муз – прекрасний Гелікон,
      Навколо танці, музика і співи.
      Музичний Бог – великий Аполлон
      Гра на кіфарі вельми чарівливо.

      Росте гора в Беотії увись.
      Як виросте ще вище від Олімпу?!
      І Зевс могутній блискавкою: «Блись!» -
      Розгнівався у сяйві власнім німбу.

      Послав Пегаса диво зупинить.
      Крилатий кінь помчав, мов навіжений.
      Удар копитом. І блаженна мить –
      Там джерело забило Гіппокрени.

      Кастальське джерело. Вода п`янить,
      Вона властивості чудесні має –
      Натхнення подарує нам умить,
      Усим гостям цього земного раю.

      Купальниця Венера понад ним
      Омита чудодійною водою.
      Красується там тілом чарівним,
      І вродою, навічно молодою.

      Жили раніше на горі Парнас
      В Елладі древній Аполлон і музи.
      Святилищем мистецьким стала в нас
      Тепер гора ця символічна, друзі.

      У Франції об`єднання «Парнас»
      З`явилось в дев`ятнадцятім сторіччі.
      Поети в романтично світлий час
      Писали тільки лиш на теми вічні.

      Мистецтво для мистецтва там було –
      Краса кохання і Природи велич.
      Проблем сучасних, де добро і зло
      У творчості не проростали зела.

      Від дійсності тікали у казки,
      Себе ізолювали від суспільства…
      Й сьогодні йдем у казку залюбки,
      Де час немов навіки зупинився.

      Були такими Теофіль Готьє,
      Леконт де Ліль, Ередіа Марія –
      Значні поети. Бачення своє
      Несли як ту – високу людства мрію.

      Античні міфи в творчості жили,
      Прекрасні форми, вишукана мова…
      Виводило все людство із імли
      Стилом відточене до блиску – слово.

      І в Україні їх відчутний вплив
      У неокласиків. Зеров Микола,
      Клен, Филипович. Цим Драй-Хмара жив.
      І навіть Рильському близька ця школа.

      …Грот Аполлона відновили тут.
      Ми стоїмо в цій напівкруглій чаші.
      Яку красу казкову, «ліпоту»
      Ми поглядом спостерігаєм нашим!

      Мов на долоні Нижній став увесь,
      І Флори павільйон, фонтан б`є вгору,
      Скель нагромадження, ліс до небес,
      І площа Зборів. Панорама моря,

      Що Іонійським зветься. Дев`ять муз
      Ерато, Кліо, Галія, Евтерпа,
      І Мельпомена. Терпсихори блюз,
      Уранія і Калліопа в вербах.

      І Полігімнія співає гімн
      Красі цій неземній, її полону.
      І славить радісно усіх Богів,
      Й найбільше, мабуть, Бога Аполлона.

      7-8 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    2. Із циклу
      Якщо алеєю ми далі підем,
      То п`єдестал побачимо за мить.
      І статую величну Еврипіда –
      Поет і трагік грецький то стоїть.

      Скульптурі цій вже понад два століття,
      Вона ще при Потоцькому була,
      А творам – понад два тисячоліття,
      І забуття не вкрила їх імла.

      Боги - вони істоти демонічні,
      Далеко їхній світ – не ідеал!
      Художні відкриття ішли у вічність,
      На кращі з них чекав овацій шквал.

      Трагедії ці - «Олександр», «Медея»,
      «Геракл», «Вакханки», також «Іполит»
      Всіх глибиною вразили своєю,
      Античний чудувався ними світ.

      Поставлені в театрі Діоніса,
      В Афінах, у самій столиці йшли.
      Його з Софоклом і Есхілом місце,
      Сто п`єс, доробок має немалий.

      Хоча до нас дійшло лише шістнадцять –
      Лежать немовби коло його ніг,
      Сувій в руці – то найсвіжіша праця…
      Він смерть і ту в змаганні переміг.

      2 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    3. Буря почуттів
      Ніч розстелила шовк осінній
      На землю, небо і повітря.
      Підбитий золотом, ясніє,
      Накидка мов на плечах вітру.

      І вітер огортає простір,
      Багряне листя розвіває,
      У груди ллє потоки млості -
      Любові, ревнощів, одчаю.

      Ці почуття такі бурхливі,
      Як океан нічний у бурю -
      Здіймається назустріч зливі
      І трощить камені похмурі.

      Цілують хвилі губи зливи,
      З’єднались у падінні й злеті.
      В стихійнім русі цім — щасливі,
      Немов кохання двох поетів.

      25 жовтня 7528 р. (Від Трипіля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    4. Із циклу
      Левкадська скеля поряд височить,
      І про Сафо розкаже, поетесу.
      Отож отут спинімося на мить…
      Поезії писались їй чудесні…

      Поет Алкей хмелів, як од вина,
      Читаючи рядки оті чудові,
      І палко їй освідчився в любові…
      Та знехтувала гордо ним вона.

      Чомусь дівчат Сафо любила більше
      З родин багатих. Залучала їх
      До гурту, і складати вчила вірші,
      Співати, танцювати також всіх

      Привчила подруг, і пісні творити.
      Бо мала хист і ще й здоровий глузд,
      Немов богині там були харити –
      Служительки чарівні в домі Муз.

      На острів Лесбос у Егейськім морі
      Дух благодаті і краси зійшов…
      Зазнало товариство дів… й докорів,
      Там панувала збочена любов.

      Та кажуть, що й чоловіків любити
      Сафо могла й жила без забобон…
      Богиню перевозив Афродіту
      Звичайний смертний на ім`я Фаон.

      За перевіз не взяв нічого з неї,
      Її краса так вразила його.
      Богиня чарівливістю своєю
      Нагородила парубка того.

      Кого хотів, закохувати в себе
      Міг незвичайний чоловік оцей.
      Сам не кохав нікого без потреби.
      Й Сафо потрапила в його сильце.

      І закохалася собі на горе –
      Зневажив те кохання він сумне –
      І кинулася в розпачі у море
      Зі скелі, що Левкадською ми звем.

      О дивна гра життя в богині Долі -
      (І не щадить вона найвищий ранг!) –
      За гордовиту пиху і сваволю,
      Зневагу вдарив смертю бумеранг.

      26 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    5. Із циклу
      В героя божа є ознака –
      Усі він труднощі долав.
      Он – Одіссеєва Ітака,
      Для нього сповнена тепла.

      Брил нагромадження величне,
      Печаль і радість в нім сплелись.
      На рідну землю, ой, незвично
      Потрапив сплячим він колись.

      Утікши з острова Цірцеї,
      До феакійців так приплив,
      Поневірянь зазнавши в неї…
      Він тут накриті мав столи,

      І зустрічали надгостинно –
      Він найдорожчим гостем став.
      Щедроти царські щохвилинно
      Лилися просто у вуста.

      І на Ітаку спорядили
      Йому чудовий корабель…
      Ну ось він, ось він – берег милий,
      І нагромадження зі скель.

      Де сонного його поклали,
      І пінилась морська вода…
      А феакійців на поталу
      Зевс Посейдонові віддав.

      Не бачить їм землі своєї,
      Бо хвилі стали їх кінцем.
      Бог моря – ворог Одіссея
      Всіх обернув на камінь цей.

      Зоветься просто – камінь смерті,
      Являючи єство своє.
      Чотири версії одверті
      В «Софіївці» про нього є.

      серпень 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    6. Всупереч журбі
      Густа осіння мряка обступила,
      Неначе оповив усе туман.
      Й життя тепер — мов сіра та могила,
      Де просвітку ніякого нема.

      І ллє, і ллє — занудно й монотонно,
      З небесних вивергаючи очей
      Бурхливі і нестримні сльозотонни -
      Асфальт ось-ось риданням розтовче.

      Лиш у квартирі світло електричне
      Світ замогильний відсуває вбік.
      І вже на прояснілому обличчі
      Немає місця вуличній журбі.

      І музика весела в душу ллється
      Усупереч похмурим небесам.
      Воістину мій дім — моя фортеця,
      В ній настрої встановлюю я сам!

      17 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Кавказька гірка
      В житті і радісно, і гірко,
      Як б`ються хвилі в береги.
      Нам розповість Кавказька гірка –
      Титани бились там й Боги.

      Перемогли тоді всевишні,
      З Богами сила в парі йде.
      А Прометей в часи тодішні –
      Титан, він другом став людей.

      Не мав над головою німбу,
      І якось тихо, уночі
      Для смертних вкрав вогонь з Олімпу,-
      Й користуватися навчив.

      Бог Зевс за цей шляхетний вчинок
      Титана покарав зо зла –
      До скелі прикував, печінку
      Викльовувать послав орла.

      Тепла людей позбавив знову.
      Їм не забуть ніколи те,
      Що років тисячі з любові
      За них карався Прометей.

      І дочекавшись Зевса знаку
      Геракл його звільнив од мук.
      Але ви знаєте, чому
      Цю гору ще звемо Ітака?

      28 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Олександр Печора Нічка на Купайла
      До себе нічка-чарівниця приманила.
      У теплі луки срібну стрічку заплела.
      На плесі зоряне намисто променилось.
      Купальське вогнище у споминах пала.

      Я і ти в нічку на Купайла.
      Ти і я – рученька в руці.
      Над вогнем радісно стрибали.
      Миті нам не забути ці.

      Чи то соромлячись, ховавсь за хмари місяць.
      Чи навмання їх табунцями підганяв.
      Я говорив: “Пливи, русалочко, не бійся.
      Адже сьогодні нас Перун охороня!”

      Я і ти в нічку на Купайла.
      Ти і я – рученька в руці.
      Ти моя зіронько кохана.
      Чари нам не забути ці.

      Ми не змогли усіх пісень переспівати.
      Зате для нас чарівна квітка зацвіла.
      Купальська ватра буде душі зігрівати.
      Сварожич-вітер нашу пісню заспівав.

      Я і ти в нічку на Купайла.
      Ти і я – рученька в руці.
      Ти моя ладонько кохана.
      Слізонька сяє на щоці.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    9. Мрія
      Якби жили на острові безлюднім,
      Я б збудував для тебе замок мрій.
      І ці сумні осінні сірі будні
      Не турбували тихий спокій мій.

      І бути разом нам би не обридло,
      І радісний навколо б чувся сміх.
      Й до тебе ані жодне п’яне бидло
      Не простягало рук гидких своїх.

      І атмосфера хворого суспільства
      Нас не топила б у болоті бід.
      І дух лісів, і птаство голосисте -
      Не владен тут нав’язливий ковід.

      І всемогутні блискавки Перуна -
      Як оберіг — все палять зло в огні,
      Сміється сонцем голуба лагуна,
      І Велес надихає на пісні.

      І на Природи чарівливім лоні -
      Лиш ти і я, і щастя навкруги.
      І плескає поезія в долоні -
      Любов цвіте — вінець творінь Богів!

      10 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    10. Із циклу
      Гермес в сучасності жорстокій –
      Найцікавіший, певно, Бог.
      Йому не притаманний спокій,
      Для нього й Зевс верховний – лох.

      Як він Богів дурити вміє,
      То що казати про людей?!
      В Аїда царство хитрим змієм
      Проводить мертвих спритник цей.

      Украв у Зевса владний скіпетр,
      У Посейдона взяв тризуб,
      У Купідона – злотні стріли,
      Й корів священних хитрий зух

      Зманив у Бога Аполлона…
      Він кару б мав за тих корів,
      Та ліру винайшов чудовну
      І грою Бога він скорив.

      І пояс вкрав у Афродіти,
      І у Арея – меч його,
      Уже дивуються і діти:
      А що з людьми робив цей Бог?

      Він рідко в Божу йшов обитель,
      Мав на землі багато справ.
      Він злодіям був покровитель
      Й Олімпу волю провіщав.

      Сприяв же людству безупину,
      Шляхетний жив у нім порив.
      Він міри, ваги і довжини,
      І числа й азбуку відкрив.

      І заохочував до злетів,
      І спорту розвитку сприяв,
      Був покровителем атлетів…
      Давно стоїть ця статуя!

      Уже їй понад двісті років,
      Реставрувалася не раз.
      Епохи лагідні й жорстокі
      Минались. Мов не владен час

      Над сином Зевса й німфи Майї,
      Сміється сонцем нижній став.
      Ще про Гермеса нагадає,
      Що дідом Одіссея став.

      19 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    11. Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Венеціанський місток
      Венеція. Розкішні карнавали,
      Веселі маскаради чарівні…
      Під цим містком гондоли пропливали,
      Ліричні в них співалися пісні.

      Найбільше – про кохання дивовижне,
      Як романтичний вечір надійде.
      В «Софіївці» пливуть створіння ніжні –
      То – лебеді й качата де-не-де.

      Красива арка з каменів гранітних,
      Смарагдова із хвильками вода,
      Вгорі – міцні пілони ген помітно,
      Тінь ворухку місток униз кида.

      І ланцюги важкі поміж пілонів,
      І кожен з них – із кільцями дуга.
      І трохи далі – шлюз, як на долоні,
      На Кам`янки вузеньких берегах.

      І вабить око ця споруда вічна,
      Місцевий прикрашаючи пейзаж,
      В який вона вписалась органічно…
      А ми продовжуємо наш вояж.

      17 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    12. Із циклу
      Немов змія сповзла повільно з чаші,
      Багато з неї випила води,
      Що медицини символом є нашим,
      І заповзла погрітися сюди.

      Лягла собі спокійно на осонні,
      Свої згорнула кільця чарівні
      І позіхнула, розімлівши сонно,
      І так застигла, наче уві сні.

      Бог Посейдон створив немов це диво,
      Примусив скам`яніти враз її,
      Ударив тризубом і водограй красивий
      Здійнявся вгору з пащі у змії.
      (кінець легенди)

      Іще у дев`ятнадцятім столітті
      Це невідомий скульптор збудував…
      До того з гірки каменів гранітних
      Фонтанувала бризками вода.

      Коли улітку нам буває жарко,
      То підплисти так хочеться в човні
      Під водограй – чарівний символ парку,
      Щоб освіжили струмені сяйні.

      16 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    13. Вознесіння
      Укрилось небо пеленою,
      Важких свинцево-сірих товщ.
      А серце плаче за тобою,
      Неначе той осінній дощ.

      А серце туги напилося -
      Йому немов стекли віки,
      Як пасма ніжного волосся
      Твого торкалися щоки.

      Як очі в тиші безгоміння
      Явили сяйво неземне.
      І їх смарагдове проміння
      Шовково пестило мене.

      Як чари кришталеві лунко
      Нам щастя дзвонами гули.
      Жагучі, пристрасні цілунки
      Розвіювали царство мли.

      Як дивовижний солод хмелю
      Із нами сотворив дива.
      І білосніжну всю постелю
      У небо чисте піднімав.

      І почуття це неокрає
      Возносило обох немов
      До того неземного раю,
      Що ним взаємна є любов!

      1 жовтня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    14. Із циклу
      Величний і прекрасний символ парку
      Ось перед нами – Флори павільйон.
      Немов обличчя саду – аватарка,
      Або на шиї – цінний медальйон.

      Та не завжди всім сяяло це диво.
      Був павільйон сільський спочатку тут,
      Коли царя російського маршрут
      Проліг через місця оці красиві.

      Цар Олександер* Перший приїздив
      Софію, удову тоді, відвідать,
      Побачить в парку розмаїття див,
      Помилуватися на краєвиди.

      А павільйон сільський, його коли
      У вісімсот двадцятім збудували,
      То в сорок першому уже знесли,
      Бо вабив око він страшенно мало.

      І збудували Флори павільйон
      У сорок другім-сорок п`ятім році
      Щоб позитивних він заряд емоцій
      Давав усим. Поезії крило

      Над ним тоді незримо простяглося.
      Глядач потрапив у казкові сни.
      Осанна Флорі – дів многоголосся –
      Богині квітів, юності й весни.

      Флоралії у Римі святкували
      На честь її. Вдягалися жінки
      В яскраві сукні, йшли, немов до балу,
      А на голівках – квіти і вінки.

      Рука архітектурного поета
      Військовика красу оцю звела.
      Так звемо інженера Раппонета…
      Його творіння, сповнене тепла,

      Вже парку візитівкою постало –
      Колон дорійських чарівливий стиль,
      Акустика чудова цього залу,
      І лазурових панорама хвиль,

      Що сонцем пещені іскряться, грають.
      О, висловіть захоплення своє
      На Нижнім ставі чудо-водограю,
      Що зі зміїної пащеки б`є

      Угору метрів так на вісімнадцять,
      І чується у бризках щастя сміх…
      О досконала інженерна праця!
      Веселка грає в струменях отих!

      14 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    15. Із циклу
      Античний стиль, підковою споруда,
      З рослинами дві вази кам`яні.
      Приходять, зупиняються там люди –
      Привабливо джерельце жебонить.

      Не вірив, що збудована недавно
      Сіренька, «старовинна» ця стіна.
      Дзвенить там срібнострумінь, як струна,
      І сльози-перли ллються неугавно.

      У три потоки падають вони…
      Спинися, перехожий, в літню спеку,
      Бо подолав дорогу ти далеку,
      І спрагу тут свою задовольни.

      Осанна будівничим. Двісті з гаком
      Оцій споруді літ, напевне б, дав.
      Збудована із бездоганним смаком –
      Нема ще й півстоліття. А вода!

      Яка вона! Скуштуйте неодмінно –
      Цілюща, і солодка, і жива.
      Все на цямрину кам`янисту плине,
      З людським здоров`ям творячи дива.
      *
      12 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    16. Із циклу
      Жила у Римі дівчина Тарпея,
      Що мріяла прославитися чимсь.
      І злота блиск – це щось було для неї –
      Дурне дівчисько – краще не дивись.

      Даремно пестиш ним уяву хвору,
      І мрієш ти про нього кожну мить.
      Воно блищить лише тобі на горе…
      Та грішного бажання не спинить.

      Рим заснували злодії, бандити…
      Ромул і Рем очолювали їх.
      Жінок не мали й хіть удовольнити
      Бажання те подвигнуло на гріх.

      І влаштували ігрища святкові
      На честь морського Бога Нептуна.
      Й своїм облесним запросили словом
      З жінками йти – сусідів сабінян.

      І ті прийшли довірливо на свято,
      На підступ не чекаючи ніяк.
      Дочок, дружин зуміли відібрати
      Ватаги римлян – злих заводіяк.

      І сабіняни, як один повстали,
      Щоб покарати злодіїв гидких.
      На лівих, на руках вони всі мали
      Прикраси із браслетів золотих.

      Тарпея з римлян – донька полководця –
      На золото пожадлива була.
      І Рим, і батька зрадила та доця,
      Як огорнула темряви імла.

      За золоті браслети, ох, Тарпеє,
      Міські ворота відчинила ти.
      Прикраси чарівні летіли в неї,
      Та полетіли й воїнів щити.

      І від щитів ударів полягла ти,
      Тобі зневагу воїни несуть.
      Страшна покари Божої ця суть –
      За зраду і зажерливість розплата.

      11 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    17. Червиві яблука облуди
      І
      Все було занадто вже чудово -
      Вірні почуття жили в мені.
      Я тебе любив, леліяв словом,
      Чарівні такі складав пісні.

      Я тебе возносив, як Богиню,
      Квіти клав на світлий п’єдестал.
      Звідки те взялося баговиння,
      І думок огидних дикий шал?!

      Ми були... були такі щасливі,
      У раю жили ми на землі.
      Та упали яблука червиві -
      Безпідставні ревнощі гнилі.

      Знову ти собі науявляла,
      Що без тебе я із кимось десь...
      Бачить Бог, я чистим, як кришталик,
      Був під цим склепінням піднебесь.

      І благав Богів за дрібку щастя,
      І беріг, як міг, любов святу.
      Відбивав, як лев, усі напасті,
      Почуття плекав я чистоту.

      Хто твій розум так затьмарив, люба?
      Бруд увесь в минулому лишивсь...
      І яка Мара наслала згубу,
      Зачорнила святощі душі?

      Вибухать у праведному гніві?
      Чи шукать у друзів співчуття?
      Ті підозри яблука червиві
      Отруїли чисті почуття.
      ІІ
      Ти не піддавайся на облуди,
      Заздрість провокує їх гидка.
      Бо навколо — нещасливі люди,
      Хочуть, щоб і в нас була така

      Нещаслива і плачевна доля...
      І поспівчувають всі тобі.
      І “розрадять” у тісному колі -
      Селя ві! Нам жити у журбі.

      Ну а може так не варто жити?
      Знову ніжності змахнем крильми,
      І на здивування всьому світу
      Будемо щасливі знову ми?!

      22 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    18. Із циклу
      Похмуро у Шотландії суворій,
      Куди нас пойма Кам`янки веде.
      Пейзаж північний навіває горе,
      Там смерть життя забрала молоде.

      «Софіївка», красою осіянна,
      В частині цій пронизана наскрізь
      Мотивами поезій Оссіана,
      Що повні смутку, розпачу і сліз.

      Повідають нам скелі ці похмурі,
      Легенди розгортаючи сувій
      Трагедію і Кольми і Даури…
      Вони у ворожнечі родовій

      Загинули од підступу й розбрату.
      У Кольми в міжусобному бою
      Убито нареченого і брата.
      Вона ж бо, долю клянучи свою

      Од горя вмерла, а її подруга
      Зійшла у царство вічної імли
      На скелі в морі. Й не допомогли
      Коханий, батько, брат. Всі їх потуги.

      Співа в мінорі бардівська гітара
      Про житло затісне між брил отих
      Героя превеликого – Морара,
      Тепер навіки він в могилі стих.

      Наскільки інженерно точно, вдало
      Багатотонний камінь спертий от
      На дві опори. Це є грот Фінгала,
      Шотландії король то й патріот.

      Він був у вісімнадцятім сторіччі…
      Хто стане в гроті, тому й заспіва,
      Глибокий звук дзвенить, мов тятива,
      І дух віків сюди прадавній кличе.

      Наскрізний коридор там утворився,
      Лякається, хто вперше там спинився.

      Джон Макферсон поеми ці створив,
      Аж Оссіан Гомером став північним
      І передромантизму він відкрив
      Епоху у письменстві історичну.

      Сентиментальна лірика його
      Таланти європейські надихала.
      Тут Гете, Байрон, а також Гюго,
      Державін, Пушкін, Лермонтов – чимало!


      10.01.7519 р. (Від Трипілля) (2012)














      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    19. Музика осіннього дощу
      Музика осіннього дощу
      Чується надворі крізь фіранку.
      Водяну завісу опущу
      На печаль замисленого ранку.

      Щось вона шепоче, шелестить,
      Сріблом посипає тротуари.
      І вив’язує за ниттю — нить,
      Філософські пише мемуари.

      І “легато”* тягнуть скрипалі
      На химерно-хмарних диво-струнах.
      Флажолети, паузи малі -
      Мов різкі і пристрасні цілунки.

      Як ударні, барабанить дах,
      Ніби черги строчить з кулемета.
      Дощ гойдається на всіх вітрах,
      Мов чергуючи падіння й злети.

      На “димінуендо”** тихий стук -
      Поять краплі темінь асфальтову.
      Шумовиння чарівливий звук
      Навіває пісню колискову.

      *Легато (зв’язний звук) — італ. муз. термін.
      **Димінуендо (затихаючи) — італ. муз. термін.

      14 вересня 7528 р. (2020)



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    20. Коли ?
      Тебе люблю, тебе люблю,
      І ні про кого більш не мрію.
      З невиліковного жалю
      Сльоза скотилася з-під вії.

      Ізнов не бачити тебе,
      Чи є на світі гірша мука?
      І блідне небо голубе,
      У грудях болем серце стука.

      І самота, і німота,
      І горло тихо спазми душать.
      Моя ти квітко золота,
      І золота моя ти душе!

      Години тягнуться сумні,
      Похмурий вечір в ночі тане.
      І світ без тебе почорнів,
      Мов день згубив свій і світанок.

      І все в житті - не те, не те,
      Ридає дощ безперестану...
      Коли ж проміння золоте
      Очей твоїх загоїть рани?!

      30 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    21. Благодать (літературна пародія)
      У кацапів "нет плохой погоды",
      Мряка в них, і сніг, і дощ, як тать.
      Рідко сонце сяє з небозводу,
      То ж усе погане - благодать!

      5 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020).



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    22. Таїна
      Ти чаклунка моя, ти - чаклунка,
      Таїна причаїлась в очах.
      Я жадаю твого поцілунку,
      Огортаю крильми, наче птах.

      І злітаю увись і співаю -
      Всі думки - лиш про тебе одну...
      До небесного втрапив я раю,
      Мов твою розгадав таїну.

      Ти покличеш мене на світанні,
      Як ранкова засяє зоря.
      Заквітує взаємне кохання,
      Океани осяє й моря.

      Я не бачив такого ніколи
      Наяву і у мареннях-снах.
      Як буяє у серці й довкола,
      Наче молодість, вічна весна.

      В несказанному цьому величчі -
      Таїна дивовижна снаги.
      Знову врода цвіте на обличчях,
      Наче ми - всемогутні Боги.

      І немовби незвідана сила
      Нам нові відкриває світи...
      І підносить, неначе на крилах,
      У святі небеса доброти.

      Доброти, і любові, і щастя -
      Просвітління зорить таїна.
      І веде крізь облуди й напасті
      До взаємин прекрасних вона.

      1 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    23. Із циклу
      Над озером женевським причаїлись
      Зеленуваті камені-жабки,
      А на одному – мов змія скрутилась,
      І гріється на сонці залюбки.

      І видно дзьоб орла і грізне око,
      І розпростертих крил могутній змах,
      Що спокій бережуть цих вод глибоких
      В легкого вітру кольорових снах.

      Вдивляється пошрамлене каміння
      (Кар`єр тут був, трощили брили в нім)
      У тихі мерехтливі ці глибини,
      Як воїни, поранені в борні.

      В Швейцарії і справді знаєм – гори
      Над озером велично височать.
      Воно - - країни символ – так говорять,
      Де спокій, мир, любов і благодать.

      8.01.7519 р. (Від Трипілля) (2011)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    24. Невимовні почуття
      Красою серця первозданні,
      Мої дарителі снаги,
      Мої місця обітованні,
      Мої озера дорогі.

      За Вами скучив невимовно,
      Від радості увесь тремчу.
      Приплив сюди мій щастя човен,
      І стелить ніжності парчу.

      Повітря це благоуханне
      Знов пригорнуло мов мене,
      І ніжне личенько кохане
      Усе розвіяло сумне.

      Я вперше тут з тобою, люба,
      Лиш ти - в моєму царстві мрій.
      Я наяву цілую губи,
      Як у раю, ідем до шлюбу,
      Мене любов"ю тут зігрій.

      Хай піде тиха дрож по венах,
      І зацвіте краса життя.
      Навіки тут благословенні
      Ці невимовні почуття.

      24 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020).



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    25. Туга за милою
      Прохолодне сонце ледве-ледве гріє,
      Де-не-де жовтіє листя й обліта.
      Де ти заховалась – моя світла мріє?
      Чи втекла у вирій літа теплота?!

      У саду схололім затужила туя,
      У зелених косах – пасмо золоте.
      В самоті замерзлій тихо засумую,
      І смарагд на вітах жовтим зацвіте.

      У саду схололім там журба ходила,
      На лице вдягнувши сіру з хмар вуаль.
      Навівала тугу за тобою, мила,
      І будила в серці щем, пекучий жаль.

      Ймення найрідніше прошепочуть губи,
      Як молитву зранку в небеса святу –
      Повертайся швидше, найдорожча, люба,
      Поверни ж бо сонце й літа теплоту.

      15 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    26. Любов поета
      Закохувався сильно, як поет,
      Засліплено… В житті – суцільні біди.
      Лише у творчості – печальний злет,
      В реальності - хоч кидайсь до Аїда*.

      Але шукав розраду і знайшов,
      Писав про це сонети і ронделі.
      За гроші легко здобував любов,
      І вподобав салони і борделі.

      Я той, понад мораллю хто стояв,
      Хоч був би четвертований на пласі.
      Нарцис самозакоханий був я,
      Розбещенням своїм ще й хизувався.

      Я князем був, і мав я свій гарем,
      І в нім було красунечок чимало.
      Допоки, як султан, зустрів Гюррем**,
      І враз вона мене зачарувала.

      Кудись гординя щезла, як Мара,
      Зворушений турботою простою,
      Постав немов знесилений Геракл,
      Беззахисний стою перед любов`ю.

      Й вона, немов довірливе пташа,
      Невже за муки всі мені воздасться?
      І вродонька прекрасна, і душа
      Така, що вмерти хочеться від щастя.

      І я подарував себе всього,
      Й вона себе усю подарувала.
      Взаємність дарував нам Ерос Бог,
      Як радості в житті такої мало!

      Позаздрили всі друзі, як один,
      І у бордель тягли знов грішні мислі.
      І зради тінь з`явилась, тінь біди,
      І щастя понад прірвою зависло.

      І як же нам його уберегти?
      Не надірвать їй серце вірне, чуле?
      І я згадав, яка прекрасна ти,
      І всіх Богів благав я, щоб почули.

      І як в розкладенім суспільстві жить,
      На зраду і на підлощі багатім?
      І як в собі угамувати хіть?
      І як з розбещеного вірним стати?

      І вихід, як завжди, у світі є,
      Втекти нам треба на Природи лоно.
      Вона красуня, як Мішель Мерсьє***,
      А я із себе уявляв Делона****.

      В собі первісне, рідне віднайти,
      Немов почати шлях увесь спочатку.
      Дай, люба, губ напитись чистоти.
      І щастя шлях для людства розпочати.


      10 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    27. Голос ковили
      А може добре, що я вже не твій? –
      Хотіла крапку ставить ще раніше
      Всевладна Доля, глянувши з-під вій.
      Та зачекала. Щоб дозріли вишні.

      «Ти вільний знов!» - це голос ковили –
      Від ревнощів дурних ідіотизму,
      І підозрінь, кохання кабали,
      І вірності сумного атавізму.

      Усе відносне – так сказав мудрець.
      Я у твої не умістився схеми.
      Зашорення звело все нанівець,
      Колись про це напишуться поеми.

      Люби мене таким, яким я є,
      І не роби із мене ідеалу.
      І не нав`язуй бачення своє –
      Все пропаде – розлуці на поталу.

      Ніхто із нас в житті цім не святий,
      На руки й ноги не накинеш пута.
      Залізла у приват до мене ти –
      Тобі себе нема в чім дорікнути?!

      Я вільний птах, і як в усих лелек,
      На крилах маю білизну і чорне.
      Люби в мені велике і мале,
      І знов тебе любов моя огорне.

      9 серпня 7528 р. (від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    28. Із циклу
      І
      З рослин усіх центральної алеї
      Найперша це – козацький ялівець.
      Цілющою властивістю своєю
      Хвороб чимало зводить нанівець.

      З свяченими ножами тут ходили
      Преславні вої – Гонта й Залізняк,
      Братались – гайдамака і козак,
      І рани гоїли, і брали силу.
      ІІ
      Мов шеренги лицарські, дерева
      Вістря крон похиливши, стоять.
      Йшла Софія тут, мов королева,
      І вклонялась їй пишная знать.

      Граціозна, велична красою,
      Листя жовте їй слалось до ніг.
      Аж скидав свою хвою таксодій,
      Закликаючи в парк перший сніг.

      Чарівливо звивалася річка
      У каміння намисті густім,
      Голубенько тремтіла, мов стрічка
      У волосся трави золотім.

      7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    29. Із циклу
      На пагорбі праворуч, мов на чатах,
      Грибок-альтанка, гляньте, височить.
      Гуляють парком юнаки й дівчата,
      А він не спочиває ні на мить.

      Той пильний погляд, начебто з-під каски
      Сягає вусібіч – од меж до меж.
      І цю природи дивовижну казку
      Невтомний сторож мовчки береже.

      Такої форми там була вартівня*,
      Звідкіль все видно: кожен кущ, горбок.
      І навіть та галявина чарівна
      Розложиста зоветься теж «Грибок».

      *За свідченням Т.Темері, 1846 р. на території галявини, що проглядається праворуч, була збудована дерев`яна альтанка для вартового.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    30. Із циклу
      Дозвольте у ворота вас завести
      Архітектурні форми ці малі –
      Домашнє вогнище Богині Вести
      Символізують. Ніби з Тіволі,

      Із міста італійського узяті…
      На всьому – миру й злагоди печать,
      Високої моралі й благодаті.
      Це Веста має все оберігать.

      О цноти символ вічної – найпершій
      Тобі припали жертви всіх родин
      Із волі Зевса – Бога-громовержця…
      До святості, Богине, нас веди…

      Вогонь небесний втілює твій образ,
      І шість дівчат – весталочок малих
      Підтримують його у храмі добре,
      Щоб сім`ї рятував од бід і лих.

      На тридцять літ обітницю давали
      Себе Богині Весті присвятить.
      І непорочні, в білих покривалах
      Ходили, наче символ чистоти.

      Як обраних, їх люди шанували,
      Це – магії пресвітлої печать.
      Засуджених на смерть лише весталки
      Могли своїм велінням врятувать.

      У час, коли свята духовність гине –
      Двояко бачим суть таких начал:
      Ворота ці – як вхід в Афінський ринок
      І ностальгійний Вести ідеал.

      7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    31. Із циклу
      Про рай загробний мало хто з нас мріє,
      Про рай земний частіш в людей думки.
      Була такою, певно, і Софія,
      В Аркадії бувала залюбки.

      В саду, у подруги, неподалік Варшави,
      Була у неї там одна із вілл.
      В Неборовім був парк той величавий,
      В графині у Гелени Радзивілл.

      Збудований у романтичнім стилі,
      Прекрасні – кожне дерево і кущ,
      Його легенди грецькі оповили,
      Мов замку башту старовинну – плющ.

      Софія лист коханому напише –
      В любові їхньої найвищий час:
      «Тут серед літа парк весною дише,
      Якби такий же красень був у нас!

      Аркадію люблю до божевілля,
      Тут всі на світі квіти гарні є,
      А ми могли б ще кращий мати, милий,
      Потрібне тільки рішення твоє.

      7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    32. Смарагдові очі (пісня)
      Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
      Голубить воно, не пече.
      Тону у вогні я оцім дивовижнім –
      Смарагдових бранець очей.

      ПРИСПІВ:
      Смарагдові очі, смарагдові очі
      Мене огорнули теплом.
      Іскряться, чарують, немов серед ночі
      Смарагдове сонце зійшло.

      Не знаю, чи може мене хто зурочив,
      Як доброї феї крило –
      Мені світ закрили смарагдові очі,
      Й у казку мене понесло.

      ПРИСПІВ:
      Смарагдові очі, смарагдові очі
      Мене огорнули теплом.
      Іскряться, чарують, немов серед ночі
      Смарагдове сонце зійшло.

      І я - у шаленій стихії цій милій –
      На гребені долі – мій путь.
      Мене чарівливі смарагдові хвилі
      У море кохання несуть.

      ПРИСПІВ:
      Смарагдові очі, смарагдові очі
      Мене огорнули теплом.
      Іскряться, чарують, немов серед ночі
      Смарагдове сонце зійшло.

      31 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    33. Світиш
      Вночі легкий вітрець несе
      І прохолоду, і розраду.
      Затихло на алеях все,
      Лиш місяць бродить понад садом.

      Вгодований і повний він,
      І як солодку вату – лиже
      Довгасту хмарку в темряві…
      Картину згадую Куїнджі*.

      Де барви місяця ясні
      Були так змішані уміло,
      Що він ярів на полотні,
      Немов лампадка підсвітила.

      Неначе ти у вишині
      Тримаєш світ оцей в долоньці.
      І світиш у житті мені
      Ясніше місяця і сонця.

      *Архип Куїнджі – відомий український і російський художник, автор картини «Місячна ніч на Дніпрі».

      4 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    34. Тетяна Левицька Мамине подвір’я*
      Мамі не хочеться жити у місті -
      Рідна земля і на старість опора.
      Тоне в бузку невеличке обійстя,
      Хата, садок і криничка прозора.
      Руки спрацьовані, а у домівці -
      Затишку, світлу відчинені двері.
      Спів солов’їний рве душу сопілці,
      Мамі вклоняються горді гербери.

      Приспів
      Огортає ніжністю мене
      Мамине подвір’я зоряне,
      Задушевне, лагідне,
      Наче серце мамине.

      ІІ
      Мамі всміхаються айстри, лілеї,
      Пишні троянди, малина за плотом.
      Пахне подвір’я у мами моєї
      М’ятою, ладаном. Як меду соти,
      Зорі на куполі синім церковнім.
      Гляне у небо – відразу засяє.
      Тепло на серці і місяць у повні
      Дихає маминим яблучним раєм.

      2016 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    35. Мрія про... смерть

      В тихім небі яснім дивина догоря,
      Чарівлива така, величава
      Неймовірно зваблива вечірня зоря,
      Як вулкану ласкавого лава.

      І поволі блідішає вже небокрай,
      Тільки барва густа голубіє.
      Так прекрасно утомлений день помира,
      Ніби смерть – це була його мрія.

      Я би смерті хотів у житті найпізніш,
      Хай обірветься нить-волоконце.
      І найкращий останній напишеться вірш,
      Вгорне лава ласкавого сонця.

      28 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    36. Сяєво любові
      Вже вогко у саду, вечірня прохолода
      Із низу підкрадається, неначе кіт.
      Приємний вітерець дарує насолоду,
      Літаючи вгорі поміж зелених віт.

      Бува, котрусь із них ураз високо здійме*,
      Й розкрилюється гілка, так немов летить.
      І розкриває трепетно свої обійми,
      Хоча триває це лише коротку мить.

      Й життя коротке наше – злет його чудовий,
      Мов долі вітерцем підніметься колись.
      Й на мент осяє світ веселкою любові,
      То усміхається і розквітає вись.
      *ЗдІйме – авторський наголос.

      23 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    37. Освідчення
      Ти пробач, це було ніби всує,
      Завдавало тяжкого жалю.
      Божевільно тебе я ревную,
      Бо тебе божевільно люблю.

      Я усю заховав би від світу,
      Й не казав би нікому про це.
      Бо готовий я кожного вбити,
      На твоє хто погляне лице.

      І в думках моїх тільки одне є –
      Володіть безроздільно я рад.
      Так немовби я не європеєць,
      А страшенний дикун-азіат.

      Але ти… ти - публічна людина,
      І прекрасна в стосунках з людьми.
      І чаруються всі щохвилинно…
      Що робить мені, Боже? – Прийми

      Все, як є, і стринож свою ревність,
      І любов їй даруй свою ти.
      Бог сказав, - вона вірна, май певність,
      І любов`ю своєю світи.

      Покажи, що ти кращий мужчина,
      І шляхетний святий чоловік.
      І хай вірність твоя лебедина
      Подарує Вам щастя навік!

      13 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    38. Танець нічних видінь
      В саду - прекрасна літня ніч.
      І сяють зір ясні опали.
      І духам сну - як могорич -
      Розлито спокій у бокали.

      Ніхто із них не крикне «Ах!»,
      А перехилить мовчки склянку…
      Бенкет цей тихий при зірках
      У них триватиме до ранку.

      І ночі короля рука -
      Безшумно королеву ночі -
      Під акомпанемент цикад -
      У танці закрутити схоче.

      І зачудований стоїш…
      Таких незвичних вражень повно…
      І дух-поет шепоче вірш
      Як відгомін утіх любовних.

      Чудна химерія така –
      Видінь танок нічного раю…
      І тільки шурхіт їжачка
      Тебе у дійсність повертає.

      7 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    39. Одкровення
      Люба, люба, днів печальних
      Скільки ще лишилось нам?
      Небо саваном прощальним
      Вкрите. Хмарам і дощам

      День за днем немає ліку.
      Ніби траур одягла
      Вся природа – свійська й дика,
      Сонце вдень ковтнула мла.

      Дні минулися розмаю,
      Темна смуга вкрила все.
      І печаль врожай збирає
      І хвороби нам несе.

      Ну й часи настали нині,
      Зло розлите, наче ртуть.
      Чорний світ на карантині,
      Всі в намордниках ідуть.

      Один одного бояться,
      І сахаються убік.
      Хай же візьме того трясця,
      Хто життя на пекло спік.

      Хто позбавив людство свята
      І на горі заробля.
      Упирів отих багатих
      Проковтне нехай земля.

      І нехай навколо тебе
      Знову щастя зацвіте.
      І повернеться на небо
      Знову сонце золоте.

      На красу ясну земную
      Ллється знов живильний душ.
      Нас любов лише рятує,
      І шляхетність наших душ!!!

      4 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    40. Смарагдові очі (пісня)
      Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
      Голубить воно, не пече.
      Тону у вогні я оцім дивовижнім –
      Смарагдових бранець очей.

      ПРИСПІВ:
      Смарагдові очі, смарагдові очі
      Мене огорнули теплом.
      Іскряться, чарують, немов серед ночі
      Смарагдове сонце зійшло.

      Не знаю, чи може мене хто зурочив,
      Як доброї феї крило –
      Мені світ закрили смарагдові очі,
      Й у казку мене понесло.

      ПРИСПІВ:
      Смарагдові очі, смарагдові очі
      Мене огорнули теплом.
      Іскряться, чарують, немов серед ночі
      Смарагдове сонце зійшло.

      І я - у шаленій стихії цій милій –
      На гребені долі – мій путь.
      Мене чарівливі смарагдові хвилі
      У море кохання несуть.

      ПРИСПІВ:
      Смарагдові очі, смарагдові очі
      Мене огорнули теплом.
      Іскряться, чарують, немов серед ночі
      Смарагдове сонце зійшло.

      31 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    41. Закон небес
      Цвіт осипається бузку,
      Минає час весни розмаю.
      Та маю віру я таку:
      Кохання не перецвітає.

      Воно, мов дерево оте,
      Пустило корені у гаю.
      І буйно зеленню цвіте,
      І цвіт його не опадає.

      А восени воно горить,
      Вкриваючи багрянцем віти.
      Збагачує небес блакить
      Чарівним золотавим цвітом.

      І взимку теж воно живе,
      Мов жовтий цвіт життя закон це –
      Світило бачимо нове –
      Коли народжується сонце.

      Бо істина в нім - золота –
      У небокраї цім привітнім.
      Кохання – не перецвіта,
      А вічно людству сонцем квітне.

      24 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    42. Надвечір`я
      Перецвітає вже бузок,
      Весна травнева – прохолодна.
      Похмурий хмароньки мазок
      Небесну зачорнив безодню.

      Лиш соловейко у гіллі
      Лящить, витьохкує завзято.
      І проганяє геть жалі,
      Дарує всім любові свято.

      І інше птаство зусібіч
      Висвистує і бадьориться.
      І більше радості в облич,
      Безшумні кола креслить птиця.

      Весняний дощик відійшов.
      В землі навкруг пульсують соки.
      І темряву за шовом шов
      Зшиває птах в гіллі високім!

      21 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    43. Сонливе
      Мінорні сутінки лягають
      На сад, на поле, на луги…
      І вечір лагідний у гаю
      Все огортає навкруги.

      Ледь вітерець ворушить крони
      Ліниво. Трішечки. Здаля.
      І навіває настрій сонний
      Мов позіхаючи, земля.

      Стуляє втомлено повіки…
      І оглянувшись вусібіч,
      Ковтає тиша сміх і крики…
      Котом згорнулась тепла ніч.

      17 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    44. Зелена борода
      А сад навколо зеленню заллятий,
      Трава густа зросла, неначе ліс.
      Немов нема кому вже доглядати,
      І він увесь неголений заріс.

      Зелена борода укрила щоки,
      Ступає по м`яких щоках нога.
      Ввійду у ту гущавину високу,
      По пояс де-не-де вона сяга.

      І хочеться зариться з головою,
      І поглядом пірнути в небеса…
      Коханая, чому ти не зі мною?!
      Ми б тішились удвох… Яка краса!

      Поглянь у тім саду бузкові очі,
      Волосся із черемхи кличе в схов.
      Усе навкруг буя, кохання хоче,
      Цвіте і пахне ніжністю любов.

      15 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    45. Вітрисько
      Знову хмари сильний вітер
      З виляском погнав у даль.
      На хитливих темних вітах –
      Насурмонена печаль.

      І бузок цвіте навколо –
      Розгойдався вусібіч.
      Гнеться в боки і додолу,
      Аж торкається до пліч.

      Ніби просить захистити
      І зігріти просить він.
      Фіолетовому цвіту
      Не дожити до сивин.

      Відчуває смерть неначе
      Проминуща ця краса.
      Тихо кетягами плаче
      В спохмурнілі небеса.

      12 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    46. Радість
      Знову скрізь химерних ліній плетиво –
      І черемхи і бузку – вогні.
      На душі мені так фіолетово,
      І так тепло й радісно мені.

      Піниться весна п`янкими хвилями,
      Пахощі розлиті навкруги.
      В небо підіймають і окрилюють…
      Друзями мов стали вороги.

      Дивовижно: з «ахами» і «охами»
      Аромати веселять людей.
      І пливе душа моя закохана,
      Ніби виривається з грудей.

      Аж під лоба оченька закочує
      Ув обіймах милая моя.
      Світ увесь тепер обняти хочу я,
      Що красою й ніжністю сія.

      5 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    47. Ніжність
      Ридає дощик аж до рана,
      Любов даруючи садам,
      Я за твою сльозу, кохана,
      Всю кров, повір, свою віддам.

      Лиш не печалься. Думам кволим
      Ти душу не даруй свою.
      Хай серце, виповнене болем,
      Усе розчиниться в маю,

      В його медовому цвітінні…
      В долонях теплих принесу
      Отого цвіту, щоб і тіні
      Не було смутку, щоб красу –

      Оцю голівку, ручки, ніжки,
      Чарівні оченьки твої –
      Поїв собою. Щоб усмішка
      Розквітла знову й солов`ї

      Тобі витьохкували трелі,
      І сум утік у темний схов.
      Думки вернулися веселі,
      І щастя з ними, і любов.

      1 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    48. Коронація
      Так липне ґрунт до підошов,
      Волого в`язнучи зісподу…
      Бо цілу нічку дощ ішов,
      Лишив по собі прохолоду.

      Лишив човнища темні він –
      Набряклі, довжелезні, сині.
      Пливуть по небу, як живі –
      То вітер суне хмаровиння.

      І подивовані ліси
      Розкрили широко так очі…
      Узяв хтось баржі на буксир,
      Волочить виссю неохоче.

      Схопивши враження нові,
      Заусміхався сад рожево,
      Магнолією він зацвів,
      Вінцем засяяв королеви!

      26 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Кабала вірності
      Не нав`язуй вірності, кохана,
      Ми – як вільні птиці – живемо!
      Не ставай, прошу, моїм тираном,
      Що на плечі одяга ярмо.

      Я тебе любить не перестану,
      Лиш не сунь ти душу в кабалу.
      Не закуй в невидимі кайдани,
      Не допомагай гидкому злу.

      Це - воно коханню саван шиє.
      Не на користь буде нам обом,
      Як затягнеш ти петлю на шиї,
      Зробиш вірності мене рабом!

      Ревнощі і докорів ця злива,
      І контроль тотальний з милих губ…
      Що аж хочеться піти наліво –
      Я ж таки козацький волелюб!

      Будь же ненав`язлива і добра,
      І не жаль мене, як та оса,
      Бо як засичиш, неначе кобра,
      Краще житиму тоді я сам!

      Краще бути вільним і убогим,
      Ніж ходить в напрузі по межі.
      Нам дано це почуття від Бога,
      То його терпінням бережім!

      Більше довіряй, люби, кохана,
      І чаруй, даруй тепло своє.
      Я, повір, на іншу і не гляну,
      Бо така краса у мене є!

      24 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    50. Без тебе
      Вись укрита сірою габою
      І ридає, б`ється у вікно.
      Серце плаче-тужить за тобою,
      І не знає спокою воно.

      І життя таке мілке без тебе,
      Мов калюжі висохлої твань.
      А в душі – висока спрага неба
      І давкий клубок німих страждань.

      І тяжка печаль за горло тисне,
      Груди розриває на шматки.
      Як мелодія сумної пісні
      Жалить тоскним болем крізь віки.

      Мов на обрій повсідались круки
      І сапфірну випили блакить.
      Чорні хмари сивої розлуки
      Білий світ зуміли затулить.

      …Тільки світла мрія серед ночі
      Розриває темну пелену.
      Любі очі сяєвом урочим
      Повертають сонячну весну.

      17 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    51. Красуня, яка мене любить
      Красуня, яка мене любить,
      Про мене лиш думає все.
      І пестить цілунками в губи,
      І квіти найкращі несе
      Красуня, яка мене любить.

      Красуня, яка мене любить.
      Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»
      Врятує мене від погуби,
      І сяє у ніжних піснях
      Красуня, яка мене любить.

      Красуня, яка мене любить,
      Розвіє всі думи сумні.
      І поглядом теплим голубить,
      Дарує смарагди мені
      Красуня, яка мене любить.

      Красуня, яка мене любить –
      Дощами умита земля,
      Що словом пестливим, не грубим,
      Збадьорює і звеселя
      Красуня, яка мене любить.

      Красуня, яка мене любить –
      Вінець мрій усього життя.
      І ось до небесного шлюбу
      Зі мною іде в майбуття
      Красуня, яка мене любить.

      8-9 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    52. Звитяга любові
      Укривши світ габою голубою,
      Весна ішла у чарівній обнові…
      А ми були, як лебеді, з тобою
      В смарагдовому озері любові.

      Його розхвилював бурхливий вітер –
      Аж бризки золоті навкруг летіли.
      І шал кохання підіймав над віти,
      Солодкий струм пронизував нам крила.

      О пестощів нестримне божевілля! –
      То приземляло, то несло у леті…
      І почуття могутнього всесилля
      Передавалося усій планеті.

      Моя принцесо люба, я – твій витязь!
      Наш вихор-танець пристрасний до болю.
      Куди, не знав, од ніжності подітись…
      В обіймах воском танув мимоволі.

      …Несе весна кохання хвилі нові,
      Розвіялась облуда пандемії.
      Безбожжя нице нишкне і німіє,
      Приборкане звитягою любові!

      6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    53. Ачияк (гумореска)
      - Здрастуйте, мій лікарю хороший,
      Третій тиждень валер"янку п"ю…
      Ось, візьміть, мої, будь ласка, гроші,
      Я Вам душу виплачу свою.

      Так самотньо всі минають ночі,
      Аж сльоза, буває, набіжить…
      Третій місяць чоловік не хоче
      Ізі мною повноцінно жить.

      Вже йому й "дракона" купувала,
      І стриптиз крутила - хула-хуп,
      Стрілка ж на пів-шостої як впала,
      Так уже й не дивиться на пуп.

      І сказала лікар: "Непорядок!
      Чи у сплячку впав, як той ведмідь,
      Щоб оцій біді тяжкій зарадить,
      Мушу з ним сама поговорить!"

      - Бачу, що мужчина Ви – нівроку,
      Так чого ж, немов без крил – орел?
      Ви дружині завдали мороку,
      І в коханні все не "very well"?

      - Ви така вродлива, пані лікар,
      Я нічого не втаю від Вас…
      Секретарка молодого віку
      На роботі в мене – вищий клас.

      Стегна в неї хтиві, аж веселі,
      Я їх роздивляюсь залюбки.
      Попкою вона, як ті моделі,
      У повітрі пише вісімкИ.

      І очима водить ота Ната,
      Мов на морі в темряві маяк…
      - Будемо роботу починати, -
      Вам спочатку каву, а чи як?

      Починаю день із гарних звершень,
      Ой, з натхненням попрацюємо –
      Гарно "ачияк" ми зробим спершу,
      А тоді вже й кави поп"ємо.

      День минає, знов заходить Ната,
      Стегнами погойдує відтак.
      І уважно почина питати:
      - Ви уже додому, а чи як?

      І щоб все закінчити чудово –
      На столі лишаємо печать –
      "Ачияк" повторюємо знову,
      І спокійно йдем відпочивать.

      Я на п"ятий поверх піднімаюсь,
      А на третім, спершись на косяк,
      Вже стоїть сусідка і питає:
      - Ви уже додому, а чи як?

      Я чомусь не можу її лаять,
      Хоч і не належу до гуляк,
      Перса апетитні вона має,
      То ж і з нею робим "ачияк".

      Вранці теж запитує нерідко,
      Вигляда мене й дає вже знак:
      - Біжите сьогодні дуже швидко
      Ви вже на роботу, а чи як?

      І отак – щодня, мій доктор милий,
      Скільки, бач, дружині перепон,
      Забира цей "ачияк" всі сили,
      Став я вже, як вижатий лимон.

      …Лікар розуміюче киває,
      На столі з"являється коньяк.
      - Що ж робить? Їй-Богу, я не знаю,
      Будем лікувать Вас, а чи як?!

      12. 03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    54. Затьмарена весна*
      Вже свіжа зелень всіяла кущі,
      І цвіт укрив усміхнені дерева.
      Весна іде – квітуча королева
      І променями лагідно блищить.

      І мліючи від пестощів любові,
      Вилискують на сонці в яснині,
      Об щоки труться котики вербові,
      Навіюючи радощі земні.

      Зірветься раптом вітер крижаний,
      І нажене хмарин у далеч сіру…
      І світ накриють хмурістю вони,
      Немов у них вселивсь коронавірус.

      Людських переживань гіркий потік
      Сумними пасмами по небу тік.

      30 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    55. Циніку
      Огидний циніку, ти – як ворона –
      Чатуєш на поезії красу,
      І каркаєш: «На клоччя рознесу!»
      Мов послід свій на павича ти рониш.

      Поета в сьогодення каламуть
      Занурить норовиш лайнословами…
      Між хмарами він десь і небесами –
      Щоб чистотою й волею дихнуть.

      Та в цьому є й своя закономірність:
      Те, що вражає неприємно нас –
      Гармонії витворює баланс –
      З болота до небес жар-птиця рине.

      Лиш вічність нищить циніка-осу:
      Стирає гниль, лишаючи красу.

      27 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Вибір
      Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
      Чи з дівами гулящими водиться,
      Пірнути в зради, у розпусти суть…
      Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

      І я згадав ті дні, і сірість ту,
      Коли Мара потьмарила мій розум,
      Огидну хіть і серця пустоту,
      І опинитися на дні загрозу…

      О скільки часу бовтався в багні!
      Та вирвався з лабет чумних мамони…
      Сказав минулому рішуче: «Ні!»,
      Із аморальності утікши зони.

      Над нами – щастя небо голубе!
      Бо краще смерть, ніж втратити тебе!!!

      25 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    57. Водограї кохання
      Наче музика ллється із раю –
      Далі неба ячать голубі.
      Обіймаю тебе, пригортаю,
      Розчиняюсь, кохана, в тобі.

      Обіймаю так солодко, ніжно…
      І по шкірі шовковій рука –
      Як по струнах смичок – дивовижно
      Лебедіє пестливо й шука

      Чарівливі долини і гори,
      І печери в лісах потайні…
      Буйний стогін, як море, говорить
      Як нам солодко, наче у сні.

      Мов зітхання нічного зефіру,
      Теплий подих лоскоче вуста.
      Я кохаю тебе понад міру,
      Чарівнице моя золота.

      Божевільно красиві очиці
      Випромінюють щастя нектар.
      Ми з тобою – дві пристрасті птиці –
      Підіймаємо хвилі до хмар.

      Підіймаємо знову і знову,
      Фантастично, в усіх кольорах
      Водограї танцюють любові
      У закоханих наших очах.

      Незабутні кохання хвилини
      Під широкими щастя крильми…
      О життя дивовижні перлини! –
      Умліваємо в спогадах ми!

      23 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    58. Ренесанс любові
      Знов дорога в небо верне,
      І весна красою дзенька…
      Очищатися від скверни
      Починаю помаленьку.

      Це - душа твоя і слово
      Мою нову долю пишуть.
      І зникають поступово
      Всі захоплення колишні.

      В небі голубому тануть
      Хмари темні, почорнілі…
      Ренесанс душі, світанок
      В серці набирає сили.

      І поволеньки, потроху
      Вабиш і до себе кличеш…
      Ти нову життя епоху
      Твориш, наче Беатріче*.

      І у слові обережний –
      Вибухаю полум`яно!
      Я люблю тебе безмежно,
      Серденько моє кохане!

      Шал обіймів. Серце вирви
      У солодкім поцілунку…
      Відтягла мене від прірви
      Для життя мого рятунку.

      Божого не втратить лику,
      Вирвати розпусти жало!
      О, любов яку – велику! –
      Ви, Боги, мені послали!


      20-21 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    59. Все мине...
      Підриває страх у себе віру,
      Та людську згадаймо теплоту.
      Не візьме брудний коронавірус
      Наше щастя і любов святу.

      Хтось дійде у паніці до сказу,
      І впаде додолу горілиць…
      Чисті душі не візьме зараза,
      Не зітре усмішки з наших лиць.

      Це гниле огидне зомбування –
      Підла істерія сатани.
      Не уб`є вона в серцях кохання
      І у душах люблячих – весни.

      Не врятують і високі ранги,
      І роз`їсть мерзенні душі тля.
      І ударить доля бумерангом –
      Хто на горі гроші заробляв…

      Все мине, лиш вірмо в себе, люди,
      Помолімось вищій силі ми.
      І часи прекрасні знову будуть,
      Після днів новітньої чуми.

      16 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    60. Я купаюсь в твоїй любові
      Серце плавиться в ніжнім слові,
      Відчуває життя весну…
      Я купаюсь в твоїй любові,
      У волоссі яснім тону.

      І на зустріч до тебе лину –
      Над землею, мов Аполлон.
      Щоб потрапить – не на хвилину
      В чарів світлих оцих полон.

      Вітерець весняний повіє
      І до хмар нас обох здійме.
      Ув обіймах палких – німію,
      З губ солодкий спиваю мед.

      У гойдання пестливій хвилі
      Я у стогонах в рай летів.
      Ув очах божествено-милих -
      Щастя промені золоті.

      - Любий, любий, - сяйні зіниці
      Промовляють мені без слів.
      Ми злітаємо, наче птиці…
      Як без тебе раніш я жив?!

      У повітрі, понад Землею,
      Так голубимося крильми…
      Ні! Завжди ти була моєю!
      Це зустрілися нині ми!

      14 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    61. Таїна зваби
      Отака вже воля неба –
      Вроди-зваби таїна.
      Ти притягуєш до себе
      Все навколо, як весна.

      Сіються слова і квіти
      Всі – красі душі й лиця.
      Вже не знаєш де подітись
      Од відвертих залицянь.

      У приваті і відкрито
      Все плетуть словес вінки.
      В захваті несамовитім –
      І жінки й чоловіки.

      Пелюстками вся дорога
      Стелиться тобі до ніг.
      Ти ж кохаєш лиш одного,
      Ще й ревнуєш до усіх.

      І бува, в німім одчаю,
      (Дивно бачить річ оцю!)
      І зальоти пробачаєш
      Ти своєму молодцю.

      Хто розкаже, в чім тут справа?
      Він у ліжку, певне, ас.
      Має чубчик кучерявий
      З ловеласів ловелас?!

      Ні, волоссям він сивіє,
      І на вроду – не Делон.
      Але мліє жінка-мрія…
      Чим він взяв її в полон?!

      Бо поезію, як вишні,
      Любить королева фей.
      Він чудові пише вірші
      І співає, як Орфей.

      Бо неначе стиглі дині
      Твори – діаманти мрій.
      Їх вирощує єдиній,
      І дарує тільки їй!

      10 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    62. Чари мольфара
      А вечір тихо морщив лоба,
      В ріденьких складочках між хмар.
      Зими розвіялась подоба
      Мов сивий чаклував мольфар.

      Так не хотілося морозу
      І ожеледиці в льодах…
      Лише з трояндою – мімозу
      Й тепла – в закоханих очах.

      Так не хотілось бачить кригу
      І посковзнутися на ній…
      Лиш мріялось про дрібку снігу
      В температурі плюсовій…

      І так бажалось в умліванні,
      В обіймах ніжності її
      Вдихати пахощі весняні
      І чути дзюркіт ручаїв.

      Щоб став такий медитативний
      І заспокійливий цей звук…
      Й перетворив на перли – іній,
      Коханій їх поклав до рук.

      О почаклуй мені, мольфаре,
      І поведи у віщі сни…
      Даруй божествені ці чари
      І царство вічної весни.

      23 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    63. Весна кохання
      Днів осінніх, днів печальних
      Загубилися сліди.
      До моєї спочивальні
      Ти усміхнена прийди.

      І вростай у мене зрана,
      Ніби квітка золота.
      Хай розтуляться, мов рана,
      Чарівні твої вуста.

      Упаде краплина лунко,
      Мов німа сльоза розлук.
      Тятивою поцілунку –
      Твій і мій розтягне лук.

      Ерогенна зона шиї -
      Танець губ мого тепла.
      І серця обох прошиє
      Враз Амурова стріла.

      Сила пристрасного Бога –
      Нас в одне зіллє вона.
      Зрине в ніч солодкий стогін,
      Щастям виповнить до дна.

      Шаленітиме до рання
      Той вогонь, де квітне все…
      Йде весна, весна кохання
      І жагу у світ несе.

      18 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    64. Хміль кохання
      З вишини золоті волоконечка
      Дивне плетиво казки несуть!
      Моя квіточко, ясочко, сонечко –
      Це кохання омріяна суть.

      Долі усміх сія злотозливою…
      Ми пірнаємо в цю течію.
      І стаєш ти зі мною щасливою,
      Я з тобою щасливим стаю.

      Мов до Бога Ярила це звернення -
      У високі захмарні світи…
      Моя зіронько, рибонько, серденько,
      Ти любов`ю життя освіти.

      Чудо щастя побачимо де іще,
      За яке нам віддать можна все?
      Поцілунки, обійми і пестощі –
      Хміль кохання до раю несе!

      16 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020).



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    65. Підбадьорливе
      Не ревнуй до кожної спідниці…
      Хай пускають «бісики» з-під вій,
      Хоч і гопки скачуть молодиці –
      Я тепер навіки тільки твій.

      Не ревнуй… Мої козацькі вуса –
      Наче ті антени у кота –
      Реагують на одну спокусу…
      Це - твої розтулені вуста!

      Подивися на своє обличчя –
      В захваті німіє і трава!!!
      То хіба такій красуні личить
      Ревнувать «царицю» із хліва?!

      Ти не відаєш своєї сили,
      Перед нею впасти хочу ниць.
      Жодна, ні, мене так не любила
      З тих пихатих пещених телиць.

      Я лише радію, люба, з того –
      І у свідки кличу небеса,
      Що дарунок в мене є – від Бога! –
      Ти – тілесна й внутрішня краса!!!

      12-13 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    66. Полікую любов`ю
      Полікую любов`ю тебе я,
      Хворі стебла твої напою.
      Щоби квітла, немов Лорелея,
      У розкішнім веснянім гаю.

      Полікую любов`ю тебе я,
      Рожевітимуть щічки крізь сон.
      Щоб щаслива була, як Медея,
      Як уперше прилинув Ясон.*

      Полікую любов`ю… І може
      Мед цілунків огорне вуста.
      І прокинешся свіжа і гожа,
      Наче сонця коса золота.

      Полікую любов`ю так ніжно,
      Заберу всі недуги твої.
      Ти, красуне моя, дивовижна!
      Й заспівають нам знов солов`ї!

      Полікую любов`ю тебе я,
      Хай випалює слабкість вогонь –
      Сила духу свята Прометея,
      Що здоров`я ллє людству з долонь!

      9 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    67. Доньці Ярині,
      О доню люба, на кліща
      Ти не зважай обмову.
      І що є сили захищай
      Свій край і рідну мову.

      Вкусила Брагаря оса,
      Він – гицель епатажний.
      Він радив продавати пса,
      Бо сам є пес продажний.

      Вони працюють за «бабло»,
      Це кожен розуміє.
      Розворушила ти кубло
      Гадюк – зелених зміїв.

      Народ їм голови знесе,
      Ти ж будь між змієловів.
      Вони прийшли забрати все –
      Добро і землю й мову.

      Їх підлості – немає меж,
      Роз`ятрювати рани.
      За Україну вмер, авжеж,
      Микола твій коханий.

      Брехня навколо вироста –
      Оцей піар на крові.
      Але твоя борня – свята
      В святій своїй любові.

      Їх мишача возня – це гидь,
      Стає від неї смішно.
      Не бійся вмерти. Бійся жить
      Неправедно і грішно.

      Нехай в бою не стане нас,
      Дивімось в світле завтра –
      Все на місця розставить час,
      І де брехня, де правда!

      2 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    68. Золотою дорогою щастя
      Цілу нічку вона не згаса,
      Мов гердану сяйлива окраса…
      Це – дорога кудись – в небеса –
      Чарівлива неонова траса.

      Мов каміння коштовного гра
      Щирозлотне кольє увінчала –
      Лівий берег старого Дніпра –
      Як до серця твойого причалу.

      Ніжну мрію свою молоду
      Я вбираю, як Боже причастя.
      І до тебе дорогою йду,
      Золотою дорогою щастя!

      26 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    69. Метаморфози сучасної зими або біла ніч у Києві
      Світлячки, як манливі принади,
      Розлились між гілля вусібіч…
      Ув обійми принишклого саду
      Опустилась, як сон, біла ніч.

      Мов потоками світлого лою
      Розтеклась по алеях зима.
      Насміхалась вона над імлою,
      Від якої вже й сліду нема.

      Витинанки-будинки… Квадрати
      Вікон світяться, чується сміх…
      Поцілунками хтось лоскотати
      Буде шиї коханих своїх.

      Це любов розтопила вже й кригу,
      І на серці в зими відлягло…
      Замість холоду лютого й снігу –
      Біла нічка дарує тепло.

      25 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    70. Візьми любов мою, як ліки
      Віддай мені свій біль, кохана,
      Віддай мені його увесь.
      Хай заживає в грудях рана,
      Як воля Божа з піднебесь.

      Візьми любов мою, як ліки,
      Вбирай, немов пилок – бджола.
      Щоб розтулилися повіки,
      І квіткою ти розцвіла.

      Хай у тяжку годину, мила,
      Тебе вгорне моє крило.
      Віллє у серце спокій, силу…
      Щоб всі напасті відвело

      На болота і чорториї,
      Провалля дикі поміж гір.
      І сонце променем омиє,
      Немов би щастям, ніжний зір.

      В житті минеться чорна смуга,
      Розсипле світло синя вись.
      Коханням сяятимеш вдруге
      Яскравіше, аніж колись!

      21 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Благання
      Не забирай у мене любу –
      Все, доле, у руках твоїх.
      Не напились мої ще губи
      Її цілунків чарівних.

      Не забирай кохану, доле,
      Благаю, ні, не забирай.
      Життя моє не сповнюй болем…
      В нім був і є ще справжній рай.

      Не забирай останню втіху -
      Найбільше золото душі.
      Нехай невідворотне лихо
      Йде в болота і спориші.

      Не забирай, о доле, серце.
      Воно у нас – одне на двох.
      Нехай лунає щастя скерцо,
      Світ позбавляючи тривог.

      Тримай його в своїй долоньці,
      Як найдорожчу із перлин.
      Не забирай із неба сонце,
      Хай теплим буде часу плин.

      …Вже небо все дощами плаче
      І тьма, і мряка навкруги.
      І розпач тисне так, неначе
      Нам заздрили самі … Боги.

      … Мені сувора доля зрання
      Явила суть мого життя –
      Боги нам шлють випробування,
      Гартують силу почуття!

      17 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    72. Напала швидка писунка (пародія у відповідь на пародію)
      Сміялася кохана безневинно:
      І нащо начиталася Сушка?
      У Чорногуза – цілісна картина,
      А в того – ніби пташка з неба «Ка!»

      У Чорногуза там дівоче личко
      Із гір, плато – туманна родить вись.
      Воно постало сяєвом величним…
      А у Сушка – мов пазли розповзлись.

      Насмикав віхтів з сіна і соломи,
      Залякує сузір`ям Гусака…
      Чи в нього, ви скажіте, не всі дома?
      Писунка нападає знов швидка.

      Ну й маячня. Бери, зливай хоч воду.
      А чи складай із вірша анекдот.
      Пером у Чорногуза Велес водить,
      Ну а Сушковим – то, напевне, чорт!

      11 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Нічна зваба
      Розлив туман волосся хвилі світлі
      На плечі ночі в далі осяйні.
      Очей смарагди ніжністю заквітли,
      Озера чар всміхалися мені.

      Плато чола – неначе полонина,
      Кущами затемніли дуги брів.
      Увігнута гора. Її вершина –
      Була , мов кирпа носика, вгорі.

      А попід нею – цілий гай калини –
      Рубінові розтулені вуста.
      У ямках вушок – наче дві перлини -
      Нарцисів консистенція густа.

      Аж занімів од щастя… Що це? Де я?
      Невже то дивишся на мене ти?!
      Кохане личенько понад землею
      Так вабило промінням золотим…

      9 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    74. Сон-розпач
      Ну от і все. І знов печальних
      Миттєвостей додаш мені,
      Коли з моєї спочивальні
      Ідеш у далеч в дні сумні.

      Ну от і все. І знов розлука
      Лещадним холодом бере.
      Так ніби це – останні муки
      І подих мій навік завмер.

      Ну от і все. І графоманів
      Тріумф над гробом ллється ввись.
      Їх прикладай хоч всіх – до рани,
      Тепер всі в дружбі поклялись.

      А доти нищили запекло,
      Влаштовуючи день за днем
      Ще за життя – потворне пекло,
      Мов тортуруючи вогнем.

      Ну от і все. Війна війною
      Минулася. Душа щемить –
      Заплачеш ти одна за мною
      В мою останню скорбну мить.

      Що за химерії одверті?
      Любов не пекло наша – рай!
      Цей сон – як брат молодший смерті –
      В обіймах, люба, завмирай!

      3 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Мов небо впало
      Ледь вітерець гілки колише….
      Сад зачаївся відалік.
      І мовчки, у зимовій тиші
      Веде ударам дзвонів лік.

      І пролітає понад садом
      Далеко в темряві літак.
      І знову очі дивом надить
      Сяйна вервечка золота.

      Аж затремтіла тихо ліра,
      Краси вбираючи огром.
      Коштовності од ювеліра
      Хтось виставив поза Дніпром.

      Переливаються вогнями,
      Щораз приваблюючи зір.
      Мов небо впало перед нами
      Й розсипало жарини зір!

      2 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    76. Портрет графоманіяка
      Чоловік, звичайно, він хоробрий,
      Наче той Герасим без Муму.
      Та коли виходив із утроби –
      Мізки десь приплюснуло йому.

      В нього завжди зігнута писунка,
      Бумерангом доля б`є, шкребе.
      Обливає брудом інших лунко,
      А виходить так, що сам себе.

      У писаннях – не вилазить з калу,
      Тім`ячко плескате позаяк,
      Це життя на нього приміряло
      Кепку, мов засушений кізяк.

      Словом він талант убить готовий –
      Одержимий графоманіяк.
      Збіги всі у вірші – випадкові,
      Не стосуються когось ніяк!

      1 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Любов - як сонце
      Ти для мене – квітка у саду,
      Я тебе так ніжно доглядаю.
      Одверну напасті і біду –
      Квітни вічно у моєму раю.

      Чарівлива, свіжа, як весна,
      Що мені аж відбирає мову.
      Ти цвістимеш, вродонько ясна,
      І в моєму - у саду зимовім.

      Бо любов – як сонце весняне,
      Життєдайні в небі креслить кола.
      І в серцях аж доти не мине,
      Доки нею дихає довкола!

      30 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    78. Суші і сушки
      Доведеться розказать таки,
      Проінформувати всіх я мушу.
      Кізяки засушені – сушки –
      То плювки поетові у душу.

      Тільки написався гарний вірш,
      То його на себе приміряють.
      Думають: А що? І ми - не згірш,
      На один кидаєм цілу зграю.

      І отак вискакують сушки,
      Як оті чорти із табакерки.
      Й дістають і тролять залюбки…
      Їх плоди – отруєні цукерки.

      Жовчі в них – на цілий океан,
      Океан сухий, мов мертве поле…
      Ніби коло скроні в них наган –
      Справжній вірш сушкам так очі коле.

      Справжній вірш – продукт без ГМО,
      І скажу Вам я – у цім біда є.
      Суші із Японії їмо,
      Нашими сушками заїдаєм!

      23 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Мрії і звичаї

      Був би це красі твоїй притулок -
      Сам собі всю правду розкажу
      - Мріяв я, аби ти одягнула,
      Наче східна жінка, паранджу.

      Як іранський шейх, я був би, наче -
      Охорона, дім, все є в раю!
      Щоби хтиві погляди собачі
      Вродоньку не шарпали твою.

      Чи коханням цим я став проклятий,
      У лабетах опинивсь Мари.
      Голову б міг кожному відтяти,
      Хто твоє би личенько відкрив!

      Тільки в Україні - інший звичай -
      Деспотів не люблять тут віки.
      Й не приховують своє обличчя
      Діви найпрекрасніші й жінки.

      І зчавлю погорду я оцюю,
      У суспільстві інша правда є.
      Інші хай з тобою потанцюють,
      І цілують личенько твоє.

      Хай печаль гірка, бува, насуне,
      Неприємним огортає сном.
      Та відчути маєш ти, красуне,
      Чар своїх неміряний огром.

      Українки вірні і уперті,
      Й власне не ховаючи лице,
      Своїх милих люблять аж до смерті...
      Сподіваюся і я на це!

      22 грудня 7527 р. Від Трипілля) (2019).



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Крах кохання (літературна пародія)
      Учу усіх я жити безоглядно,
      Люблю, щоб ззаду сунула людва.
      В трусах порвалась нитка Аріадни,
      І обірвався на Голготу шлях.

      Хвилююся у розпачі німому –
      Рятуй же, любко, ну хіба це жисть?
      Хтось викликав мені швидку з дурдому,
      І знову я – в палаті номер шість!

      Я у ходжу погрався Насреддіна
      Хтів гумором рубнути із плеча.
      Хтось лампою ударив Аладдіна,
      Аж засвітилось сонце ув очах!

      А то дрімав раз у садочку сонний,
      Щось гупнуло ізверху по мені.
      Мабуть було то яблуко Ньютона,
      Я – «Еврика!» гукнув так, аж спітнів.

      Замучили мене любовні стріли,
      Кохатися люблю, ну просто жуть!
      А той Амур узяв мені й поцілив
      Не в серце, а у трусики, мабуть!

      9 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Розчулена ніч
      Тихо алеєю йду,
      Змовкла пташина розмова…
      Нічка принишкла в саду,
      Затишна нічка зимова.

      Так, ніби зірку ясну
      Місяць торкає за плечі…
      Ніченьку враз пригорнув
      Тихий і лагідний вечір.

      Пристрасно так цілував,
      Груди налиті він пестив,
      Ніжні промовив слова,
      Вдяг їй намисто чудесне.

      Аж затремтіла уся…
      Ось де – зворушення сила!
      Нічка розчулилася
      І… потепліла!

      8-9 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    82. Чудасія
      Принишклий сад. Іще не вкритий снігом.
      Провіяний вітрами зусібіч.
      Вляглася на калюжі сиза крига,
      На віти легко звісилася ніч.

      Химерний дим. За ним – зоря вечірня
      Тихенько відпливає в далечінь.
      Неоновими сніжками враз вирне
      Й розкинеться, мов журавлів ключі.

      Дивуєшся: ну що за чудасія
      Іздалеку прилинула сюди?
      Градини зір хтось із пітьми насіяв…
      Й вони застигли краплями слюди.

      7 грудня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Тетяна Левицька Рапсодія любові*
      Бузок біліє в сонячнім саду,
      і небеса прозорістю дивують.
      Весні назустріч нареченим йду,
      тебе обожнюю, її - люблю я!

      Рапсодія любові нам звучить,
      і водограєм розливає звуки.
      Яка зворушлива, жадана мить
      з коханою триматися за руки.

      Ти не ревнуй до пелюсткових чар,
      чарівністю мене заворожили.
      Лише від тебе голову втрачав
      і від обіймів божеволів, мила!

      Рапсодія любові нам звучить,
      і водограєм розливає звуки.
      Яка прекрасна, неповторна мить
      Єднати поцілунками розлуки!

      В зіницях відбивається весна
      (смарагдова палітра притаманна).
      О, дай насолодитися сповна
      тобою і природою, кохана!

      Яка солодка і натхненна мить -
      душею відчувати серця стукіт!
      Рапсодія любові нам звучить
      і водограєм розливає звуки!

      2019р



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    84. Мрія
      Якби ми десь, на острові кохання
      Хоча би тиждень, мила, провели…
      Любилися б із рання до смеркання,
      І тішились од радощів малих.

      У небесах, за хмарами літали
      І лебедями ніжились між хмар,
      Кохання випиваючи нектар…
      У прохолоднім озері Купайло -

      Чарівний Бог – обох благословляв
      На ігрища, веселощі у хвилях –
      Голісіньких, мрійливих, розімлілих,
      Де радістю світилася земля…

      Я б дарував тобі чарівні квіти,
      Співав моїх закоханих пісень…
      Могли б в обіймах безкінечно мліти,
      Спинився б час, що в вічність нас несе…

      І стомлені од пестощів, цілунків,
      Щасливі, завмирали б у імлі…
      О Леле, дай, благаю, подарунку!
      Даруй на мить нам раю на землі!

      5-6 – 26 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Меланхолійні сни
      Не печаль мене передчуттям,
      Що біда прийде до твого двору…
      Хочу бачить сповнену життям,
      А не кволу, немічну і хвору.

      Хочу бачити твою красу,
      Дарувати ласку, насолоду…
      На руках до раю віднесу –
      Так ще не кохалися ми зроду!

      Нам іти крізь зими – до весни,
      Відганять видінь чорнющі хмари.
      Осені меланхолійні сни,
      Всі її облуди і примари.

      Хай злякається мара-змія,
      Заіскриться щастям світла днина.
      Довго будеш ти іще моя –
      Вірносте і пісне лебедина!

      21 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Метаморфози буття або видива туману
      Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
      Сади укрив давкий, задушливий туман…
      Мов світові всьому легку пов`язку димну
      На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

      І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
      І льоля та густа й доволі ще м`яка…
      Хтось дмухає йому на пальчики схололі,
      Дає тепленьку грудь – напитись молока.

      Принишкло все навкруг – і немовля красиве,
      І матінка його – білявка чарівна…
      Лише бреде життя, неначе старець сивий
      І йти куди – не зна – наосліп у туман…

      19 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    87. Темрява і світло
      Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
      Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
      І туги найчорнішої сувій
      Всього мене зумів таки сповити.

      Байдужий світ навколо занімів,
      І течія несе у інше русло –
      В обійми до холодної зими,
      Де кров моя загрозливо загусла.

      І все тепер, що бачу наяву,
      Здається сном огидним, темно-сірим…
      Я не живу без тебе, не живу!
      Життя летить у прірви чорні діри.

      Немов би я - на острові Дефо*,
      Хоча навколо, як примари – люди.
      Рятує лиш мобільний телефон,
      Що вісткою від тебе сонце будить.

      І ранок рожевіє туманцем,
      Зоря несміло пестощами ніжить.
      У вайбер заглядаю я тихцем -
      Твоє лице, як прохолода, свіже

      Мене зворушить ласкою зіниць,
      Розвіявши задушливі сувої…
      І я іще спросоння – горілиць –
      Замріюся – до зустрічі нової…



      18 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Пісня
      Палають пристрастю вуста,
      Спадають почуття, як злива,
      Моя любове золота,
      Моє кохання чарівливе.

      Сердечна щедрість, доброта,
      Розмова тепла, жартівлива…
      Це – ти, любове золота,
      Моє кохання чарівливе.

      Ти - наче зіронька ота
      Із піднебесся мерехтлива,
      Моя любове золота,
      Моє кохання чарівливе.

      Усього ніжністю вгорта
      Очей осонцених предиво
      Твоїх - любове золота,
      Моє кохання чарівливе.

      І сум на радість оберта
      Усе єство твоє звабливе,
      Моя любове золота,
      Моє кохання чарівливе!

      Богине ти моя свята,
      Моя ти доленько щаслива!
      Моя любове золота,
      Моє кохання чарівливе!

      14-15 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Розмір має значення
      До смурного віршаря
      Знов прийшло нещастя…
      Бо напала й «витворя»
      Слова швидка Настя.

      Із породи він ослів,
      Хлопець не ледачий.
      І летять кавалки слів
      Далі, ніж він бачить.

      В цій купається «красі»,
      Як в земному раю.
      Розміри віршові всі
      Достеменно знає.

      Вилами він по воді
      Пише. Їде «стріха».
      Застосовує тоді
      Наш братан – пірихій!

      Раптом жінка в стилі «ню»
      Промайне по хаті.
      Він – хореєм – хорейню –
      Почина писати.

      Курячий лунає сміх –
      Писало погнуте.
      Він – сатирик. Може всіх
      Ямбом ямбонути.

      А як схоче хтось за то
      Та послати з даху,
      Прикриває, мов щитом,
      Звично амфібрахій.

      Всіх повчать писати – це
      Найлюбіше діло.
      І регоче нам в лице
      Дактиль оскопілий.

      Зрозуміло вже й коню,
      Чом не дмуть пасати…
      Ямбонутий хорейнюк
      Знов сіда писати.

      13 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Сон осінньої ночі
      Нечутно місяць у імлі ступав –
      Туман по саду й небесах розвозив.
      Натомлений, змарнілий листопад
      Виплакував останні жовті сльози.

      Білявка осінь? Що за дивина?
      Як марево, розвіяла волосся.
      І огорнула косами сповна…
      І цілувала… Чи мені здалося?

      І наче тихий стогін піднебесь
      У ватяних заплутався барханах…
      Я в Осінь входив аж по вінця – весь!
      Наснилось, що вона – моя кохана!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    91. Гріхопадіння висота
      Укрився день журливою габою,
      Терзає душу всю осінній щем.
      Рахую дні до зустрічі з тобою,
      Сповитий меланхолії плащем.

      І знову, знову - ці удари долі…
      І знову, знову - це несприйняття…
      В лабетах чи лещатах у неволі
      Без вороття туди… Без каяття…

      Німа печаль скувала наші лиця
      І розпач закрадається в серця.
      Та спогадами радості іскриться
      Історія зворушлива оця.

      Й вітрила напинає, мов сталеві,
      Й зустрічна не зупинить течія.
      І не дає втонути кораблеві
      Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!

      Ця віра, що підносить понад світом,
      Одвічні істини переверта.
      І дозволя без сорому горіти
      Стрімка гріхопадіння… висота!

      Усі оті обов`язки рутинні –
      Од них втікаєм, наче із тюрми.
      Вітрила – ніби крила в небі синім –
      І там – у вільному польоті – ми!

      І не спинить до щастя цього руху,
      В серцях не знищить вічної весни!
      Дві половинки з плоті ми і духу –
      Святу любов несем у віщі сни!

      1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)






      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    92. За десять хвилин до таксі
      За десять хвилин до таксі
      В обіймах палких ще моя ти...
      Секунди вже збігли усі -
      Не хочу тебе відпускати!

      Вже туга терзає мене
      За десять хвилин до розлуки.
      І небо темніє ясне,
      Неначе від болю та муки.

      За десять хвилин до журби
      Не вип'ю ні кави, ні чаю.
      І вечір, іще молодий,
      Раптово сивіє з одчаю.

      Тамуючи розпач гіркий,
      У небо лечу із кімнати.
      У руки і в ноги - зірки -
      Вп'ялись, щоб мене розіп'яти.

      Немовби ті цвяхи тверді,
      Пронизують болем, уперті.
      Здалося, що був я тоді
      За десять хвилинок до смерті...

      22 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    93. Поет кохання
      Нехай впаду, камінням люто битий,
      Забудеться колись моє ім'я...
      Та до останку буду я любити,
      І про любов співати буду я.

      "Ти не громадянин. Простого люду
      Біда тебе не мучить кожну мить!" -
      Хай кажуть. Я своє робити буду,
      Й любов'ю буду із рядків світить.

      "Ти - боягуз. Не любиш Україну,
      І на Донбас не рвешся воювать!"
      Не рвусь, бо знаю - швидко там загину -
      Не убивати роджений бо я!

      Я не боюся вмерти. Й Батьківщину
      Люблю не менше, ніж хвалько-віршар.
      І теж піду на смерть в лиху годину,
      Коли вона покличе в бій рушать!

      Та перш, ніж мить прийде моя остання,
      Посперечатись трохи хочу теж.
      І всім сказати: Я - поет кохання,
      Й таким піду у полум'я пожеж.

      Майдан, війна - ні, не мої це теми.
      Колеги, вам їх радо віддаю.
      Пишіть романи, повісті, поеми...
      А я піду на стежечку свою.

      Туди, де щастя й ніжності багато,
      Де соловей так радісно лящить.
      І де буяє скрізь любові свято,
      Де насолоди повна кожна мить.

      Ненависті немає там і злоби,
      І де безсилі - демони війни.
      Де поетичне слово - як оздоба
      Красивих почуттів, а не сумних.

      Де пісня ллється з диво-небокраю,
      Весілля будить місто і село.
      Чи не за те найкращі умирають,
      Щоб у любові людство все жило?!

      18 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    94. Щастя

      Мов осіннього сну поволока,
      Вечір ліг на затінений сад.
      Не була до нас доля жорстока.
      Як достиглий була, виноград.

      І неначе зорею від Бога
      Вечорова засяяла мла.
      Мов із дерева нам чарівного -
      Грона щастя до рук він поклав.

      Літ минулих забулися рани,
      Тінь зловісна уже не вита.
      Пригорну тебе, ладо кохана,
      Дай свої виногронні вуста.

      Розсипає Лель зорі, мов ласку.
      І в серпанку ясній пелені
      Засвітив нам цей вечір, мов казку -
      Днів майбутніх прекрасні вогні!

      17 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    95. Моїй Богині
      Перед серцем великим твоїм
      Я сьогодні стаю на коліна.
      І не сплю, і не п'ю, і не їм,
      І щасливий, що я - твій мужчина.

      Я сьогодні в любові воскрес
      І життя по-новому осмислив.
      Ти - безцінний дарунок небес
      Наче манна, що падає з висі.

      Ти навчила кохати мене,
      Я збагнув, що любов, це - офіра.
      І життя лиш тоді не зімне,
      Як у собі задушиш ти звіра.

      Ти навчила любити людей
      І вночі їм світити до ранку...
      Як шляхетний чинив Прометей,
      Як світили нам Данте і Данко.

      Хай в пекельній житейській імлі
      Аж до тла ми, буває, згоряєм.
      Рай творити вчимось на Землі,
      І ділитися з людством цим раєм!

      15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    96. Останнє бажання
      Так без тебе мені погано,
      Як будинкові - без тепла.
      Так без сонця сумний світанок
      Сповиває безлика мла.

      Так погано мені без тебе,
      Ледь від розпачу не кричу.
      Спохмурніле від туги небо
      Все здригається від плачу.

      Так без тебе мені недобре,
      Висихає душі ріка.
      Відлітає кудись за обрій
      Птаха щастя моя легка.

      І здається все мертвим, тлінним,
      І минулим, як слід епох,
      Я благаю долю уклінно -
      Дай нам бути частіше вдвох.

      Ти - епоха мого кохання,
      Ти для мене в цім світі - все!
      Ти - бажання моє останнє!
      Хай без тебе - в той світ несе!

      10 жовтня 7527 р. (2019),



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    97. Краса печальної пори
      Горить, як музика на древі,
      Краса печальної пори.
      Уся в осінньому вогневі
      У зблисках сонячної гри.

      І так спалахує яскраво,
      І так розкішно повиса,
      По-королівськи величава
      Прощальна осені краса.

      Не спочива на ній Природа,
      А створює казкові сни.
      Неначе жінки літня врода
      Востаннє квітне восени.

      Востаннє квітне так бурхливо,
      В ній стільки радості, тепла.
      Немовби щедра літня злива
      На землю щастям пролилась.

      У ній завзяття ще юначе,
      І запал, що не охолов.
      У ній немов тебе побачив
      І нашу пізнюю любов!

      6 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    98. Розвіялася казка
      Життя без любої – пустишка,
      Буття зів`ялі комиші.
      Це - над життям самим насмішка,
      Як оболонка – без душі.

      Живий, та в царстві мов Аїда
      Ти животієш, не живеш.
      Богиня мстива Немезида
      Провчила карою без меж.

      Постала ніч навкруг полярна,
      Укривши ковдрою журби.
      І сподіватися вже марно
      На неба колір голубий.

      І настрій липне цей так в`язко,
      Немов у бурі сніговій
      Життя розвіялася казка,
      Як попіл втрачених надій.

      4 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Поговори зі мною, мамо
      Поговори зі мною, мамо,
      Хоча б у сні на мить озвись…
      Уже лелеки за морями
      Полинули в холодну вись.

      Поговори зі мною, рідна,
      І розкажи, як далі жить,
      І що тобі із неба видно,
      Як тисне серце мимохіть?..

      Усе минає, й час розмаю
      Минув, одколи ти пішла.
      Не вірю, що тебе немає,
      Твоєї посмішки й тепла.

      Осінні хмари – мокрі рядна -
      Розпукою накрили світ.
      Душа зболіла й безпорадна
      Ридає птахою із віт.

      Поговори, матусю мила,
      Мені здається, тільки ти
      Підтримала б і зрозуміла…
      Закрила б світ від гіркоти.

      28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    100. Порятунок
      Сиза мряка затисла мене,
      І осінні дощі обмотали,
      Розтоптали каштанів опали,
      Навівають у душу сумне.

      І не знаю, подітись куди?
      (Так радів я, що спеки позбувся!)
      А тепер в монотонному русі
      Із печаллю прийшли холоди.

      Як від цього всього утекти?
      Одректись од гіркого полину...
      Я думками до тебе полину,
      Бо розрадити можеш лиш ти!..

      Наче купку гіркої золи,
      Вітер настрій мінорний розвіє,
      О прийди, о прилинь, моя мріє!
      І кохання свічу запали!

      22 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    101. Доносучка
      Не відсохне в тебе пучка,
      Сієш брехні позаяк?
      Вєрко ти пихосмедючко,
      Доносучко Шапокляк?!

      Вже від сорому Полтава
      Ледь не падає навзнак.
      Бо ганьбить її лукава
      Доносучка Шапокляк.

      В'яне вже калина в лузі,
      Бо не віриться ніяк,
      Що доноси шле на друзів
      Доносучка Шапокляк.

      Всім, хто їй добро зробили,
      Злом віддячила ця тля.
      Покарай же, Боже милий,
      Доносучку Шапокляк.

      Милий Боже, покарай ти
      Шельми їй постав ти знак!
      Геть з ПМу, геть із сайту,
      Доносучко Шапокляк!

      17 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Два сонця
      Боюсь любові я твоєї –
      Які великі в неї крила!
      Щоб коло сонця в апогеї
      Ти їх собі не попалила.

      Я - джерело твого кохання,
      І джерело твого натхнення,
      Які од вечора й до рання
      Діяння будять дерзновенні.

      Не вірю й досі я - чи сон це?
      На відстані обійми чую.
      Для мене й ти сама – як сонце,
      До котрого увись лечу я.

      Два сонця у кохання небі,
      Глибокому, як води Нілу,
      Зійшлися, мов лебідка й лебідь –
      Любові пристрасть запалили!

      В одне злилися вже, о світе,
      Ти не згориш од нього, вірю.
      Воно тобі любов`ю світить
      У дні веселі й будні сірі.

      12 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)'




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Троянда кохання
      Ці уривки небесної вати
      Розірвало проміння ясне.
      Може досить уже сумувати?
      Обійми, моя люба, мене!

      Нам здавалося, небо не хоче
      Наших зустрічей більше уже...
      Та чому ж у цю ніч так охоче
      Розсипа зір манливе драже?!

      Одійшли мов небеснії води
      У цей ніжний, задумливий час.
      Місяць, наче дитя насолоди
      Народився і світить для нас.

      І в далеку дорогу відчалить
      Човен той, що сумне нам несе.
      І зів'ялі гвоздики печалі
      Забере із веселих осель.

      І засяє нам двом аж до рання
      Найпрекрасніша квітка оця -
      Чарівлива троянда кохання,
      Що не в'яне ніколи в серцях!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Рубаї
      Краса ні, не позбавлена гниття.
      В красуні-поетесі – відбиття.
      Обійми графомана їй дорожчі,
      Ніж справжнього поета почуття.

      О скільки зарікався: мудрість май,
      В любові на дрібниці не зважай!
      Бо підведуть же під дурного хату!
      О ні, безмежна дурості межа!

      О Боже мій, як добре нам було –
      І душ і тіл єдналося тепло!
      Які короткочасні миті щастя!
      Куди тепер усе те загуло?!

      Чому усе так сталося, чого?
      Всевишнього це воля чи кого?
      Самі породжуємо велич у коханні
      І знищуєм дрібницями його.

      6 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    105. Замріятися ув обіймах тиші
      Замріятися ув обіймах тиші,
      Як хороше, як затишно – в саду…
      Не знати звідки тут приходять вірші
      І легіт пестить душу молоду.

      І у задумі, наче сон, глибокій,
      У цій святій природи чистоті
      Знаходжу лагідний жаданий спокій,
      Дорожчий за монети золоті.

      І під шатром смарагдового схову
      Ген виростають, як з води й роси –
      І острови і пам`ятки духовні –
      Материки духовної краси.

      Найпотаємніші куточки дальні,
      Де їжачки і вивірки живуть –
      Поезії тремтливі сповідальні,
      Що мудрецю життя являють суть.

      Ізвідси йду, вчарований щоразу,
      Несу здоров`я, щастя у собі.
      Безцінні подарунки дав оазис,
      Що небеса гойдає голубі.

      31 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    106. Зустріч з осінню
      Отут, в саду, поміж беріз привітних,
      Коли поблідли зорі уночі,
      Прийшла тихенько осінь непомітно,
      І задрімала в мене на плечі.

      А я її тривожити боявся,
      Укрив легким - з вербових віт - плащем.
      Зів'ялим листям пахнула вона вся,
      І в душу змерзлу навівала щем.

      Й коли міцніш хотіла оповити,
      Я встав, їй уклонився і пішов...
      Вона дощем ридала сумовито,
      Аж краплі били поміж підошов.

      Немовби-то Цірцея в Одіссея
      Так закохалась, втративши навік...
      А я все думав: "Зла чи добра фея -
      Ота володарка жовтавих щік?!

      1 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    107. Любов і фантазії
      Фантазії вплітаєш у любов,
      А щастя береже моя підкова.
      Химери аж від неба й до основ…
      Кохання це для мене – загадкове.

      Вже вигадки обплутали мене,
      Мов на коня вдягли новеньку збрую.
      Чоловіки, веселе і сумне…
      І я тебе - до кожного – ревную.

      І мчать уяви коні вороні,
      Немов птахи з землі – у далі сині.
      Ти іншого цілуєш при мені –
      Моє так випробовуєш терпіння?!

      Зрадливі ці красуні - вчив Хайям.
      Замріялась про іншого наразі?
      І норовиш наліво йти. А я?
      Усіх іще не втілила фантазій?!

      Куди ж мене ця доленька несе,
      Невже тепер найкращі дні – позаду?
      Затуркуєш історіями все,
      Немов султанова Шахерезада.

      …Чарівні коси пестив я твої,
      Неначе наяву тобою марив.
      Розвіялися сумніви мої,
      Немов у небі тім – химерні хмари.

      Посивів я, та ще не облисів.
      Вдивляюся в реальний наш ужинок.
      Зрадливі є красуні, та не всі.
      Й найменше, кажуть, їх – між українок.

      Твоя любов – як небо те - без меж,
      Як ліки, що сердечні рани гоять.
      З болота витягнеш або впадеш
      Туди, аби умерти ізі мною.

      Коли ми разом – заздрить нам Ерот,
      І Афродіта вчиться буть в екстазі.
      Найвища з еротичних нагород –
      Ця гра розбурхана обох фантазій.

      Я в чудеса повірити готов,
      Для нас тепер ця справа вже є – звична.
      Фантазії вплітаєш у любов,
      Бо ця любов насправді – фантастична!!!

      28 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    108. Скоро осінь
      Знов печаль, але така пресвітла
      До душі моєї припливла.
      Наче сиво-білі хмарні мітли
      Вичистили небо для тепла,

      Що на землю сходило і мліти
      В ньому починало все живе –
      Зорі й трави пестощами літа
      Тішилися й з ними – світ увесь!

      Ніби з охололої плавильні
      Подих увостаннє обігрів.
      Ласки ті – прощальні, ностальгійні…
      Скоро осінь стане на порі.

      25 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    109. Пристрасть
      Чи долею обом так суджено?
      Як довго буде це тривать?
      Вона – заміжня, він – одружений…
      Під ними вже горить… трава.

      Життя усе – неначе танго їм.
      А він рвучкий, вона – легка.
      Сплелися пристрастю останньою…
      І закипає океан.

      Немов нога ступає голая
      У смерч роздмуханих вугіль.
      Й спалахує раптово полум`я
      В очах в обох – жагучий хміль

      Відлунює солодким стогоном…
      І світ немов навколо щез.
      Зіниці голубіють вогником,
      Ним прискають аж до небес!

      21 серпня 7527р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    110. Телефонна розмова
      Так хочеться любові і жури,
      Так хочеться печалі й просвітління.
      Ти говори зі мною, говори –
      Я ладен слухати до оніміння.

      Ти говори, а я – враз уявлю,
      Як лагідно рука мене торкає.
      І щось затисне груди від жалю…
      Від радості злечу до небокраю!

      Як хороше на відстані - тебе
      Любити палко, доброту відчути.
      Мов небо заясніло голубе
      Й скували водночас розлуки пута.

      Та вже розрадою – твої слова,
      Пестлива інтонація – жагою…
      Раптово затремтить душа жива
      В передчуванні зустрічі нової!

      15 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    111. Доля «великого» гуру
      Сам писать не вмію, але інших вчую я,
      На яку тематику тра писати щоб.
      Хтось під носа суне огірка, мов уя,
      Вже мене назвали гуру-довбооб.

      Висохли вже мізки, їх сушу щоденно,
      Бо мені здається – світові кінець!
      Й про любов писати ні, не злободенно.
      На майдани треба кликать люд на герць.

      Умокнув сміливо у лайно перо я,
      І давай страхіття новії творить.
      Мо` дадуть Шевченка прем`ю чи Героя,
      Всім піїтам треба теж вступити в гидь.

      Бо напала знову клятая писунка,
      Принциповий, хлопці, я поет-лайнюк.
      На красу начхать і дружнії стосунки,
      Інших я навчаю, як писать дурню.

      Хай мої писання на ригаччя схожі,
      Але тим печалюсь ні, не дуже я.
      Вірю я у пекло – чорт мені поможе.
      Кількістю беру я, пишу до х.я.

      Знов присів на дошки у гальюні-буді
      І творю з розгону вірші про війну.
      Раптом затріщало… Ой, рятуйте люди,
      Те, про що писав я, в тому і тону!

      12 серпня 7527 р.( Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Муки розлуки
      Пливуть по небу темні рядна,
      Немов химерії старі.
      А туга давить так нещадно,
      В розлуці день іде за рік.

      Здається, все віддав би нині,
      Аби сягнуть віддалеки –
      До ніжної твоєї тіні
      Легеньким доторком руки.

      І місяць плаче від одчаю.
      Як сльози – зорі – із лиця!
      Чого ж ти, доле, розлучаєш
      Твої закохані серця?!

      10 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. З тобою і без тебе
      Ти ледь пішла і наяву -
      Плекаю знов про зустріч мрію.
      Лише з тобою я живу.
      Без тебе, мила, животію.

      З тобою кожна мить ясна,
      Без тебе – темрява тужлива.
      В тобою й восени – весна,
      Без тебе – нуднотонна злива.

      З тобою я – мов гіацинт
      В саду чудеснім розквітаю.
      Без тебе швидко в`яне цвіт,
      І замкнені ворота раю.

      Трава без тебе – геть суха,
      З тобою – ліс вічнозелений.
      Без тебе доля – зла й лиха,
      З тобою – радісна для мене.

      І ти сумна без мене теж!
      І никнеш на виду і в`янеш,
      Зі мною – ружею цвітеш,
      Проміниш сяйво полум`яне.

      В розлуці – в темряві думок -
      Доводить відчай нас до краю.
      Лише удвох ми – летимо!
      І щастям всесвіт обіймаєм!

      5 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    114. Куля
      Моя печаль і ніжність і жура –
      Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
      Як всесвіт весь у себе убира -
      Ясна сферична куля світлолиця.

      Отак і ти – мій всесвіт і огром,
      Усе, що є, і що було, і буде –
      Любов, ненависть, люте зло й добро,
      Природа й місто, фауна і люди…

      І світ людей з відтінками всіма –
      Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
      Війна і мир, і літо і зима,
      Цнотливість, безсоромність і єхидство.

      Весна і осінь, розквіт чарівний.
      І в`янення, занепад, осипання…
      І регіт гомеричний сатани
      І дихання божественне кохання.

      Тримаю уві сні і наяву,
      Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
      І як атлант із нею я живу.
      І в час печальний - з нею умираю.

      29-30 липня 7527 р. (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    115. Туга
      Так без тебе погано,
      Ніби кисню нема.
      Душить мене, кохана,
      Туга всього німа.

      Кляті сльозяться очі,
      Болю стовпом стою.
      Ніжно попестить хочу
      Руку хоча б твою.

      Доля немов зв`язала
      Нитями смутку нас.
      Тішить в житті так мало
      Даний коханню час.

      Ніби ворота раю
      Геть зачинила ти.
      Я без тебе вмираю,
      Й саду вже не цвісти.

      О заберіть од прірви,
      Рідні мої Боги.
      Ти мене в смерті вирви,
      Щастя хлюпни снаги!

      29 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    116. Гієна - не левиця
      Нашіптує, нацьковує кругом,
      Гуртом слона вкусити хоче гном.
      Не вгомониться все вона ніяк –
      Огидна інтриганка Шапокляк.

      Орлиці хтіла вправити хребта,
      А та наскубла добре їй хвоста!
      І тут узяв звірюку переляк –
      Гієну, не левицю, Шапокляк.

      І тільки де не з`явиться на мить,
      Од неї падла запахом смердить.
      Дожовує все залишки здохляк
      Спесива провокуйка Шапокляк.

      Хвоста свого розпустить, як павич,
      Аж уночі регоче з неї сич.
      Ну як, скажіте, вилікувать, як?
      Цю манечку величчя в Шапокляк?

      Заготовляти сушкуватий хмиз,
      Уже пора провітрювати ліс.
      Бо хазяйнує в ньому абияк
      Гієниста габздиня Шапокляк!

      26 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Нічні видіння
      На листі потьмяніла бірюза,
      І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
      Осінній смуток в душу заповза,
      Вогні у небі, як відьомські мітли.

      Літак у темряві летить, свистить,
      І сопла випускають скрип і скрегіт.
      У моторошних призвуках на мить
      Вчувається чийсь гомеричний регіт.

      Немов повилітали духи злі
      І казяться в небеснім фіолеті.
      Стрибають п`яні відьми на мітлі,
      Насмішки відпускаючи у леті.

      …А сад - із чорносливу мов ріка –
      Зіщуливсь, підібгав, як ноги, тіні.
      Під співи заспокійливі цикад
      Зітхають зорі тихо в мерехтінні.

      22-23 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    118. Нічне залицяння
      Сховався день у сутінках сумних,
      Довкілля огорнула темна змора.
      Прошелестів у гіллі тихий сміх…
      То легіт із березою говорить.

      Грайливець! Огорта її навкруг
      І пестить так легесенько й уміло…
      Аж усміхнувся в темні вуса луг!
      Вона од щастя вся порожевіла

      У сяйві місячнім поміж отав.
      І пустощі оті ловили віти…
      На вушко шепотів і лоскотав
      Красивий легінь – залицяльник вітер!

      18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    119. Грішна свята любов*
      А їй казали: повернись в родину!
      Йому казали: в гречку не стрибай!
      Вона його кохає, як причинна,
      А він лиш з нею свій знаходить рай!

      А їй без нього – сонечко не гріє,
      Йому без неї – хоч з моста у став.
      Любилися в шаленій ейфорії,
      Допоки ранок їх не заставав.

      В розлуці світ – нікчемний і убогий,
      Життя навкруг – немов полярна ніч.
      Лише удвох – за пазухою в Бога,
      Лише разом їм щастя йшло до віч!

      Чи на своє, скажіте, безголов`я,
      Пливли вони од звичних берегів?
      Як боляче ховатися з любов`ю –
      Безцінним подарунком від Богів!

      І як же можна жити без свободи,
      Коритися весь час німому злу?
      Родини не давали насолоди,
      Лиш сите рабство й духу кабалу.

      І як птахам двом звикнути до стану,
      Коли вони лиш ходять по землі?
      Коли на крилах в них обох – кайдани,
      Й літати неможливо взагалі?!

      Непереможне прагнення, потреба –
      Це відчуває кожне пташеня!
      Коли так нездоланно вабить небо,
      Свою широку браму відчиня!

      Злітає і ховається у пущі
      Свята любов у вовні із гріха.
      Щоб не побачив світ цей завидющий
      І не спіткала доленька лиха!


      17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    120. Помахи крила
      Так ніжно хмарка небо лиже,
      Бо вже насупиться ось-ось…
      Гроза пройшла. Повітря свіже,
      Як море буйне, розлилось.

      Духмяні пахощі колосся…
      І де взялася ти, снаго?
      Неначе милої волосся
      Оповива мене всього.

      І ми удвох – несамовиті!
      Нас доля в небо вознесла.
      І ці злиття щасливі миті,
      Немовби помахи крила!

      14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    121. Троянда дихає коханням
      Люблю у літню спеку добру зливу,
      Од неї все буяє і росте.
      Люблю твою я усмішку щасливу,
      І сяєво в зіницях золоте.

      Коли уся ти світишся красою,
      І радістю окрилюєш цей світ,
      Як та верба косою чарівною
      Голубить вітра в лоні теплих віт.

      Мені твоє волосся – гай духмяний,
      Що цвітом обсипає залюбки.
      Ти вся – немов троянда, що не в`яне,
      А дихає коханням на віки!

      11 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    122. Сизокрила любов
      Спохмурніли, посивіли тихі небеса,
      Без голубки сизий голуб залишився сам.

      І завжди розповідати друзям він готов
      Про красуню темнокрилу, про свою любов.

      Чи злітає десь на гілку, чи в надхмарну синь –
      Скрізь його наздоганяє від голубки тінь.

      «Ми отут зустрілись вперше, там – літали ми,
      І голубились до рання ніжними крильми.

      Бачу ось гніздечко наше – тільки голуб зна –
      Про кохання воркували з нею допізна.

      Пташенятко, наш синочок, ріс поміж цих віт.
      Виріс, випурхнув з домівки у широкий світ».

      Голуб знов гніздо будує, носить гілочки,
      Ніби пам`ять про подругу, пам`ять на віки.


      Щоб дивились пташенята, й поки є цей світ,
      Свою пару так любили, як татусь і дід.

      10 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    123. Відрадний*
      Я по Метробудівській іду,
      Там знайду на задницю біду,

      Долю дуже важко обдурить
      Хто ж мені дасть в зуби… закурить?!

      Все пройшло моє дитинство там
      Валер"янку я давав котам,

      Ми були веселі пацани –
      На базарі крали кавуни.

      У п`ятім класі заодно
      На горищі цмулили вино.

      В сьомому в аптеку я ходив
      Купувать собі презерватив.

      ПРИСПІВ:

      Відрадний хутір – тут я жив
      Метав у дерево ножі.

      Відрадний свій згадую як сон –
      Мій бандитський київський район.

      А потім разом в лісі як на те
      Займалися кунг фу і карате,

      І були на Борщагівку** злі,
      З нею розібратися ішли.

      Їй оголосили всі війну,
      Билися ми стінка на стіну.



      ПРИСПІВ:

      Відрадний хутір – тут я жив
      Метав у дерево ножі.

      Відрадний свій згадую як сон –
      Мій бандитський київський район.

      27 червня 7521 р. (Від Трипілля) (2013)***



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Ти - моє життя (пісня)
      Гаснуть ліхтарі вранці на зорі,
      Рожевіє мрево світанкове.
      Із пітьми буття, сяйвом угорі
      Сонцем сходиш ти, моя любове.

      ПРИСПІВ:
      Ти – моє життя, ти - моя любов,
      Ти - очей відрада й дивовижа.
      Посміхнувся світ – хмарний білобров,
      Радість удихнув - повітря свіже.

      І шовкові знов – пагони руді,
      Врятували їх дощі від спеки.
      Люба, ми разом – у однім гнізді –
      Крилами лопочем, як лелеки.

      ПРИСПІВ:
      Ти – моє життя, ти - моя любов,
      Ти - очей відрада й дивовижа.
      Посміхнувся світ – хмарний білобров,
      Радість удихнув - повітря свіже.

      І розкрились нам чисті небеса,
      Піснею кохання оповиті.
      Летимо увись, о яка краса –
      Щастя дарувати цьому світу.

      ПРИСПІВ:
      Ти – моє життя, ти моя любов,
      Ти - очей відрада й дивовижа.
      Посміхнувся світ – хмарний білобров,
      Радість удихнув - повітря свіже.

      30 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    125. Як? (сонет)
      Підсохлий сад пожадливо напивсь.
      Дощі зомлілу землю відпоїли.
      Од хмар свинцевих сіро-бура вись
      Хлюпнула пригорщу природі сили.

      І світ неначе заново родивсь.
      І зелень звеселіла забуйніла.
      І спека враз поділася кудись.
      І у дерев повідростали крила.

      Та це лише одна відради мить –
      Коли Земля загрозливо тепліє…
      Як черстві душі руйнівні спинить?

      І повернути людство все – до мрії?
      Де тчуть Боги любові злотну нить
      Й добра криниця повна й не міліє?!

      28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    126. Молитва про зцілення любов`ю
      Чого ж ятриться так душевна рана?
      І серце невигойно все болить?
      Зціли мене любовію, кохана,
      Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

      Бо він от-от, здається, душу вийме,
      На інший світ нещадно зажене.
      Даруй мені свої палкі обійми,
      Цілунком ніжним воскреси мене.

      Хай розпач мій одхлине на хвилину,
      І туга люті кліщі розіжме.
      У забуття порину я німе,
      І щастя знову радістю прилине.

      Єдина ти рятуй, о Берегине!
      Розраду дай, очей ласкаву гру.
      І руку протягни свою, бо гину,
      Не витримаю болю і помру!

      24 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    127. На смерть матері
      Життя легка й спокійна течія…
      Погідний штиль і вітерець над нами.
      Й раптово в серці відчуваю я,
      Як болю піднімається цунамі.

      Стихія мов - на ста семи вітрах
      Вже стоголосо виє на всі боки –
      Ридання розпачу. І зносить дах.
      У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

      Пікіруєш із гребеня униз,
      Мов каменем у відчаї спокути.
      Життя зникає раптом парадиз,
      Безодню горя цю не осягнути.

      …Скорботи велич. І німіє мить.
      І мертвий спокій роздирає вени.
      «Мелодією» Скорика звучить.
      Мій Боже, маршем траурним Шопена.

      О мамо, мамо! Хай несуть мене
      У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
      …Лише звучить адажіо сумне
      І душу рве трагічний Альбіноні.

      21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    128. Милуюся...
      Аж на очі набігла сльоза –
      Не уникнути твого полону.
      Заховалась очей бірюза
      Під повіками ніжними сонно.

      Літній ранок уже зазорів.
      Ллє проміння небесне горнило.
      О чарівній ранковій порі
      Я тобою милуюся, мила.

      Мовби легкої радості змах –
      Личко свіже у сні рожевіє.
      І усмішка на теплих устах
      Розтеклася красою під вії.

      Ти – мій цукор, лукум і рахат
      У найкращій з кохання ідилій.
      І струмує щемкий аромат
      Із волосся розкішного хвилі.

      Найспокійніші миті оці –
      Ніби пристрасті тихе відлуння.
      Відсвіт любощів там на лиці –
      Щастям світиться спляча красуня.

      14 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    129. На що схожий місяць?
      Сьогодні місяць - в аурі туманній,
      Із золотистим сяйвом в небесах.
      Здається, сповила його омана.
      Він – ніби правда – в неправдивих снах.

      Лише якусь її частину бачиш,
      Котра являє істини сумні,
      Серпанком всі спеленані неначе –
      Красивою обгорткою брехні.

      8 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    130. Розлука - розпука
      Я згадую її чарівні очі,
      Рахую дні і їм втрачаю лік.
      Душа, неначе рана, кровоточить,
      І жити набридає взагалі.

      Коли коханої не чую сміху,
      Не бачу ніжних, сяючих зіниць.
      Стають нікчемними життя утіхи,
      Дощі ридають, впавши горілиць.

      І туга стискує дедалі більше,
      Дарма звучать римовані слова.
      Усі на світі присвячу їй вірші…
      Душа, як вовк, все ними завива.

      Хоч днів отих залишилося мало,
      Та у розпуці тягнуться німій.
      Коли б вони, як молоко, збігали!
      І розпач порозхлюпували мій!

      7.06.7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    131. Золотій ностальгії
      Я все слухаю тихо і млію –
      Під чарівної палички змах:
      Ти – моя, Золота Ностальгіє,
      По прекрасних у людства часах.

      Ти – мов голос умерлого царства,
      І відгомін священних ідей,
      Де закони шляхетні лицарства
      Домінують в суспільстві людей.

      Де сидять злодіяки по тюрмах,
      І ховають у таврах лоби.
      Де волхви – доброти деміурги –
      Жити вчать без пихи і злоби.

      Де ворони не каркають люто,
      Й не плазують, як змії, людці.
      Де краса – ідеал абсолюту
      У стосунках незаздрих митців.

      Де не швондери правлять – таланти,
      Прометея вогонь не згаса.
      Й трударі, як високі атланти,
      Підпирають святі небеса.

      І по хмарах – дорога до раю –
      Там де мир, там де мир – без війни.
      І від пострілів не умирають
      Найпрекрасніші доньки й сини.

      У містах – як Венеції ера,
      Золотої то відсвіт доби.
      Чарівні, лебедині озера
      І воркують вгорі голуби.

      Тонкий слух, як мембрана, антена,
      Ловить все наяву, не вві сні –
      Вальси Штрауса, вальси Шопена,
      Під бандуру – народні пісні -

      Ті, що славлять козацьку свободу,
      І ридають в гаях солов`ї.
      І буяє навколо Природа,
      І побожно шанують її.

      Де трояндове благоухання*,
      Канделябри свічок золоті…
      І співає поет про кохання
      Так, неначе востаннє в житті.

      Так уяву збудив таємниче,
      Розтягнув її всю – до межі –
      Це піснями Іглесіас кличе –
      Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

      *Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
      Здається він непогано вписався в українську мову.

      3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    132. Перетікає вже весна у літо
      Перетікає вже весна у літо,
      Кульбаби сиві – в тополиний пух.
      І смутком чарівливим оповито
      І ліс, і гай, і поле – все навкруг.

      Стоїть дозріла зелень ув обнові,
      І марево пресвітле у очах.
      Немовби жінка в сукні смарагдовій –
      З туманом білосніжним – на плечах!

      Немов би розквіт і немовби старість
      Змішалися, з`єдналися в одне.
      І по життю ідуть собі у парі,
      Як ніч і день, веселе і сумне!

      2 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    133. Се ля ві*
      У Париж твій проляже маршрут,
      Будуть враження в тебе нові,
      Ну а я сумуватиму тут –
      Се ля ві, се ля ві, се ля ві.

      О мій смутку, залиш, не тривож.
      Ще не рушила мила у даль.
      А чому ж то на віях ця дрож?
      І печаль, і печаль, і печаль…

      Ще попереду стільки розлук!
      О не рвися, ти душе жива!
      І стискають лещатами мук
      Ці слова, ці слова, ці слова.

      Я душею в тобі – кожну мить,
      Виллю тугу смертельну дощу.
      Наче поїзду біль стукотить:
      Не пущу, не пущу, не пущу!!!!!!!!!!!!

      …Їдь, кохана. Забудь про сумне
      Ще попустять ці муки мої.
      У розлуці розрадять мене –
      Солов`ї, солов`ї, солов`ї!

      *Се ля ві – таке життя ( фр.)

      1 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    134. Закохані слова
      Як хороше в саду. Весни останні миті.
      Поволі гасне день поміж ясних беріз,
      Що ледь помітним смутком сизим оповиті…
      Ласкавий вітерець, немов на морі бриз -

      Вигойдує собі травинки напівсонні,
      І тьмяну хмар пастель штовхає в далечінь.
      Дівочий сміх легкий зненацька сріблом дзвонить –
      Змагає дрімоту, що тисне, як вночі.

      Крадеться холодок поміж трави надвечір,
      І сутінками хмара темна укрива.
      Сідають соловейки на гіллясті плечі,
      І щастя ллють навкруг закохані слова!

      29 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    135. Вічної весни цвітіння
      Моя любов, моя печаль,
      Моє кохання чарівливе -
      Крізь тиху вечора вуаль
      Просвічує сяйливе диво!

      І як до нього не спішить,
      Й у сні мені цей рай не сниться –
      Те тихе полум`я душі,
      Красою сповнене по вінця.

      Немов неонова ріка,
      Що у Дніпрі палає тихо,
      Торкається щоки щока,
      В очах коханих – іскри сміху…

      І ніжні пестощі руки,
      Солодкі вустонька кохані,
      Цілунки пристрасні щемкі
      В запаморочливому стані…

      Пругке єднання інь і янь
      І повне море насолоди,
      І вибухи вулканні коди,
      І гіркота німа прощань.

      Удвох плекаємо цей сад,
      В якому сакури проміння!
      Й не осипається краса,
      Як вічної весни цвітіння!

      25 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    136. Розмай леліяння
      В час, коли співають солов`ї,
      І черемхи китиці пресвітлі
      Розливають пахощі свої,
      Це кохання диво в нас розквітло!

      Я забув од захвату слова,
      Розтопилися страждання гори.
      Бог Ярило нам подарував
      Любощі у цю – найкращу пору.

      Крізь пташок мелодію в`язку,
      Музика лилась хмільного шалу.
      Пелюстки магнолії й бузку
      Пестощі п`янкі переплітали.

      Чашечка розкрилася твоя,
      Мов троянда зашарілась ніжно.
      Млів од погляду палкого я.
      З нього щастя промінь білосніжний

      Все єство блаженством огортав,
      Різні дарував його відтінки.
      І єднав, мов нитка золота,
      Дві – кохання спраглі – половинки.

      Обвивав так лагідно, як плющ,
      Старовинні замки обвиває.
      Дякуєм! Ти, Боже, всемогущ,
      Дарував леліяння розмаю!

      24 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    137. Мертвий сон
      А небо знов таке сумне,
      Укрите сірою габою.
      І огортає враз мене
      Вселенська туга – за тобою.

      Вистрілює Амура лук,
      Стріла у серці, у моєму.
      Кривавлять рану сто розлук
      І тьмарять неба діадему.

      У океан сумний одчаль,
      О душе моя, в поміжгроззя,
      Немов прибило цвіт мороззя,
      І навкруги – сама печаль.

      Куди поділася, красо?
      Чому у серці стільки муки?
      Я поринаю в мертвий сон,
      Щоб швидше час минув – розлуки!

      18.05.7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    138. Будь щаслива
      Надворі літня злива
      Розкрива пелюстки.
      Будь зі мною щаслива,
      Як ніколи, ні з ким!

      Будь зі мною, як пісня
      На вустах співака.
      Як веселка, що висне
      В ніжнім небі легка.

      Поцілую у очі,
      Ти – моя золота.
      Хай метелик тріпоче
      Унизу живота.

      Хай жага, як у раї,
      Розквіта навесні.
      І любов огортає
      В найчарівніші дні!

      14 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    139. Диво бузкове - щастя казкове
      Цілий день кохання. Цілий день кохання.
      Випурхнула з клітки пташечка – втекла.
      Пестощі п`янкого диво-раювання –
      Доки огорнула ніжністю імла.

      Як цвіли каштани між бузку цвітіння –
      Оповили віти-рученьки мене.
      І запахли коси черемхово-пінно –
      Розцвіло кохання наше осяйне.

      А вгорі шуміли десь травневі зливи…
      І цілунків зливи мчали навздогін….
      У шаленстві мрії ми були щасливі,
      В повені любові – миті дорогі!

      Не забуть ніколи диво це бузкове,
      Пелюстки розкрили таїну свою.
      Небо дарувало щастя нам казкове
      В Україні милій, у земнім раю!

      11 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    140. Не відлітай (романс)
      Не говори, що йти повинна,
      І серця мого не терзай.
      Нехай же ллється хоч хвилину
      З очей коханих - бірюза.

      Даруй ще хвильку приголубить -
      Цілунок щічку хай торка.
      І пальчики ці милі, любі -
      Не відпускає хай рука.

      Не відлітай, моя Богине,
      Прощатися не поспішай,
      Бо у розпуці лютій гине
      Моя згорьована душа.

      Від берега ти не відчалюй,
      І прірву не твори з води.
      Бо серце рветься від печалі,
      З одчаю ринеться туди.

      Нехай затягнеться хвилина -
      Щосили мрій зі мною, мрій.
      І лебідь щастя в небо лине
      У безконечності своїй!

      6 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    141. Мені так любо...

      Мені так любо, коли ти
      Уся тремкочеш від жадання.
      Коли навколишні світи
      На мене ллють нектар кохання.

      Коли усе перемага
      Ярила шал - вулкан спонтанний,
      І знавіснілая жага
      Лама пристойності кайдани.

      Мені так любо, коли враз,
      Немов пелюсточка крилата,
      Небес виконуєш наказ,
      Готова краще все віддати.

      Мені так солодко, коли
      Меди кохання в серці зрання.
      І ти з фатальністю бджоли
      Готова все віддать востаннє.

      І я в любов, немов у смерть,
      В пориві кидаюсь одчаю.
      І щастям сповнений ущерть,
      З тобою разом воскресаю!

      4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    142. Скульптурі поета в парку письменників у Ірпені

      На красиву лаву я на мить присяду,
      Усміхнеться Муза ніжно так мені.
      Прилети неждано, ти моя розрадо,
      В чарівному парку в місті Ірпені.

      Будуть хай навіки там благословенні
      Руки, що створили цей скульптурний злет.
      Де присів на хвильку і застиг в натхненні,
      Вчувши голос неба, істинний поет.

      Там йому в уяві ранок золотіє,
      В ореолі Муза, як Весна, летить.
      У повітрі - замок, що його Вітія*
      Побудує словом у сяйливу мить.

      І для нього мовби - лік спинився часу,
      І відсутній погляд бачить тільки вись,
      Де в кабріолет упряжені Пегаси
      Везти Музу в замок разом узялись.

      Там вона - Богиня - сяде на престолі,
      Вітер їй в корону зорі намете.
      Це - поета Мрія, це - поета Доля,
      Що її увічнить слово золоте!
      ________________________
      *Вітія - поет.

      3 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    143. Перед вироком долі
      Я на долю свою нарікав,
      І просив, і творив заклинання –
      Хай життєва небесна ріка
      Нам пошле повноцінне кохання.

      Десь зустрінемося крадькома,
      Десь цілуємося віртуально…
      І регоче холодна зима,
      Мов стіна поміж нами – зі сталі…

      Данина ненаситній Марі* –
      Зачинила ворота до раю.
      Налякали тебе упирі,
      Що кохання – життя убиває.

      І живем, як на прив`язі – ми,
      Перед вироком клятої долі,
      Тільки злегка торкнувшись крильми,
      Безпорадні, голодні і кволі.

      Знову розпач наповнив ущерть.
      Мов із царства Харона ми – тіні.
      Без кохання життя – наче смерть,
      Безпросвітне тупе животіння.

      І бредеш ти по нім – в ланцюгах,
      Чути крик твій безсило-сердитий.
      У свідомість уживлено страх,
      Як від нього твій мозок звільнити?!

      Як позбутися тої біди?
      Ти мене замордуй ліпше, кате.
      Вчений генію, ліки знайди
      Щоб кохану мою врятувати.

      Щоб іти по життю без оков,
      Щоб залякане вирвати жало!
      Щоб між нас повноцінна любов,
      Наче Бог той святий, воскресала!

      30 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    144. Померла любов
      А між нами померла любов,
      Залишилась тепер тільки дружба.
      Не прикрасять вже ніжний альков
      Гіацинти розкішні і ружі.

      Не запахне черемхою сад,
      Від бузку ми удвох не сп`янієм.
      Бо немає дороги назад,
      Помирає любов без надії.

      І куди не піду, позирну –
      Потьмяніло усе, оніміло.
      Ми лягли, мов живцем, у труну,
      Почуття зберегти не зуміли.

      І отрути п`єм чашу до дна,
      У цвіту колихаються віти.
      Як насмішка, квітує весна,
      Де кохання лежать мертві квіти.

      27 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    145. Я не вмію наполовину
      Я люблю розгорнутий спів.
      Щоби серце – на повні груди.
      Й не терплю любити – напів,
      Напівправди, напівоблуди.

      А в реальнім житті із них
      Краще дім сім`ї будувати.
      Пестить тихо стриманий сміх,
      А у вухах – м`якенька вата.

      І як слово впаде не в лад –
      Може буть воно непочуте.
      У сердечний квітневий сад
      Не проллється з нього – отрута.

      Я надміру люблю тебе,
      Ти зловжити оцим хотіла.
      Я не дав. Небо - голубе
      Від свинцю обрАз потемніло.

      Я на тебе сердитий був…
      Та на себе сваритись треба!
      На всю правду накласти табу –
      Так нашіптує Боже небо.

      І життя опускає ниць.
      Це стосунків кінця – початок.
      Наробили таких дурниць,
      А мені за все – вибачатись.

      Вже холонеш до мене ти…
      Усвідомлюю я провину.
      Ти прости, о люба, прости,
      Я не вмію наполовину

      Ні сваритися, ні любить.
      Як і ти, я козак упертий.
      Дай цілунку останню мить
      Й біля ніг твоїх любих – вмерти!

      25 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    146. Прийди
      А я – немов магнолія ота –
      Росту, квітую тихо сам у гаю.
      Прийди до мене, люба, золота,
      Як сонця, я тепла твого чекаю!

      Прийди до мене, в мій духмяний сад,
      Допоки ще весна у нім буяє.
      І хай не буде вороття назад
      Між ласками шаленого розмаю.

      Цілунками, вустами говори…
      Нехай пелюсточка пелюстку ловить
      У пустощах закоханої гри,
      У невимовних пестощах любові.

      Коли в найвищий увійдем екстаз,
      Розчинимось, полетимо в обіймах.
      Нехай ніщо не зупиняє нас,
      І насолоди стогонів не стримуй!

      Прийди до мене, поки є жага,
      Допоки ще благовіститься небо.
      Бо пропаду в байдужості снігах,
      Перецвіту й осиплюся – без тебе!

      24 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    147. Дружня розрада (за мотивами твору Т.Левицької)
      Я ніколи не сяду без весел в човна,
      Без вітрил не пливу в океані.
      Моя подруго мила, від чого сумна?
      Чом душа, наче далеч туманна?

      Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
      А чи жити набридло на світі?
      Позникали з голівоньки думи святі,
      Чи химерами всі оповиті?

      Доля добра бува. Та буває і зла..,
      Занесе на пороги неситі.
      Як же можна у далеч пливти без весла,
      Ризикуючи вмерти щомиті?

      Як же можна пливти по життю без мети?
      Все у вас, у жінок – таємниче…
      Та подумай голівкою трішечки ти…
      Ждеш, що небо до себе покличе?

      Чи безсила душа вже боротись зі злом,
      Смерті хоче, чортам на догоду?
      Ось рука моя дружня і човен з веслом -
      Попливемо на чистую воду!

      22-23 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    148. Подих неба
      Хмарин прозорих дим –
      Легкий то неба подих.
      І сад увесь під ним
      Зеленим гіллям водить.

      Верхів`я – як мана –
      Укрила грива біла.
      Мов юність чарівна
      Раптово посивіла.

      І день лице своє
      У млі ховає гаю.
      Неону лиш кольє
      На грудях ночі сяє!

      21 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    149. Випробування кохання
      Ну чому піддався безголов`ю? –
      Я і досі слів не доберу.
      Полюбив гріховною любов`ю
      Я свою духовную сестру!

      Я помру від горя і воскресну,
      Чорт із печі попіл вигорта.
      Бо вона – лебідонька чудесна,
      Бо душа у неї золота.

      Як тепер оцю безодню горя
      Перестрибну чи перепливу?
      Не дає Бог насолоди море…
      Тільки спілкування наяву.

      Тільки ніжні, любії розмови,
      Та як переступиш в них межу,
      Посилає Бог напасті знову,
      Мов попереджає: «Накажу!»

      Я до любки вік не охолону.
      Все кохав би ще її і ще…
      У її солодке ніжне лоно
      Золотим би лився я дощем!

      Чом не заслужив хоч дрібку щастя,
      Чом же скніти маю у журбі?
      О Боги, Боги мої прекрасні,
      Виняток із правила зробіть!

      Адже я лише її кохаю,
      Чим же заслужив недолю злу?
      Дайте нам обом весни розмаю
      Й у смертельну заберіть імлу!

      І весна вже промайнула рання
      І печаль тікає із зіниць.
      Певно, шлете нам випробування –
      Перевірити любов на міць?!

      16 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    150. Дозріває кохання

      Іще гряде зелена злива,
      Немов у повені - ріка.
      На вітах зелень несмілива,
      Неначе дівчина сільська.

      Вона така, як легке мрево,
      Як ті розмиті береги.
      Ще нею світяться дерева,
      А не густіють навкруги.

      Надія в ній гніздиться рання,
      Крила, ще молодого змах.
      Мов дозріває в ній кохання,
      Як щастя у твоїх очах!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    151. Світ краси
      Люблю отут, на роздоріжжі,
      На милій лавочці сидіть.
      Мене квітневий легіт ніжить
      І сон колише верховіть.

      І розчиняє шум далекий,
      І лагідніють небеса.
      З найменших атомів, молекул
      Зринає відчуттів краса.

      О ця добра висока ніша,
      Духовності резервуар!
      Усе, в житті що наймиліше –
      Гармонія природних чар.

      Без неї світ краси загине,
      Зла магма сточить береги.
      Природо, мамо, Берегине,
      Розлий ці чари навкруги!

      12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    152. Думка
      Переможемо гидке і нице,
      Мій народе, чи не розумієш?
      Є ще порох у порохівницях,
      Щоб здолать зеленого нам змія?



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    153. Музика ночі
      Лагідний вечір квітневий,
      Птаства легкий пересвист,
      Ніби закохані леви,
      Хмари вигойдують вись.

      Небо блаватне втомилось,
      І похилилось до віт.
      Лащиться легіт об тіло,
      Наче зманіжений кіт.

      Мов з фіолету повидло –
      Барв розтеклася пастель.
      Вечір. Спалахує світло
      В сірих очицях осель.

      Тихо вібрує-тріпоче,
      І релаксує в імлі
      Ніжністю музика ночі,
      Пестячи звуками слів.

      7 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    154. У кохання фантастичній грі
      Щастя дивовижні віражі…
      Так, немов для нас одкрилось небо!
      Ти скажи, о люба, ти скажи,
      Як я досі жити міг без тебе?!

      Десь у темряви світах летів.
      І не знав, живу чому й для чого.
      Що усі миттєвості оті –
      Це - прелюдія життя мойого.

      Так немов під товщею снігів
      Пробивався вгору непомітно
      Сили набирався, тихо зрів
      І яскраво, дужо так розквітнув

      Спершу ще малесенький такий,
      Він ішов угору без вагання
      Крізь десятиліття і роки
      Світ побачив пролісок кохання.

      Ніби-то тендітний і слабкий,
      Подолав страшенні перепони –
      Пробивав, як той потужний кий.
      Суму гори, болю терикони.

      І явився світові в очах
      Променем підземним, чарівливим.
      Це нова планета всім на диво
      Зринула в галактику, мов птах

      Сяєвом окриленим небес
      Весь безкрайній морок охопила.
      Я у тому сяєві воскрес
      І до тебе потягнувся, мила.

      Ти цвіла, як Всесвіту Зоря.
      Вабила смарагдовим світінням.
      Я народжувався в нім, згоряв,
      Наче промінь у небесній сині.

      Між затемнень, пилу й чорних дір
      Враз добра й любові світло стало.
      Ніби заіскрився серед гір
      Водоспад величним білим валом.

      Це злиття проміння і Зорі -
      Для усього людства пломеніє
      У кохання фантастичній грі,
      Мов краси життя – найвищий вияв!

      4 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    155. Задрімало плесо дніпрове
      Задрімало плесо дніпрове,
      Ми із нічкою тут – самі.
      І неон мерехтить ізнову
      Заспокійливо, мов камін.

      А надворі – тепло, весняно,
      Чеше ніч золоту косу.
      Пам`ятаєш, ми вдвох, кохана,
      Задивлялись на цю красу?!

      Задивлялися, милувались…
      Аж тепліла навкруг зима!
      Чом так щастя кохання мало?
      Чом же поруч тебе – нема?

      Лиш у тьмі величній іскриться
      Темно-синій велюр небес.
      Пестить він красу світлолицю,
      Ніби я у ту ніч – тебе!

      30 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Сергій Єсенін Голуба спалахнула пожежа
      Рідна далеч забулась моя,
      Голуба спалахнула пожежа.
      Не скандалю уперше вже я,
      Заспівав про кохання уперше.

      Був увесь – мов занедбаний сад,
      І пиячив, гуляв цілі ночі.
      Цих позбутися хочу я вад,
      І літа марно тратить не хочу.

      Я б тобою лише милувавсь,
      Пив очей злото-кару згубу.
      Щоб забулись обрАзи слова,
      Й не пішла ти із іншим, люба!

      Ніжні - стан, хода зазвичай.
      Вередо, чи могла б ти збагнути,
      Як уміє любити гультяй,
      Як покірним уміє бути.

      Про шинки я б забув навіки,
      Не плодив би і віршів стоси.
      Тільки б тонко торкатись руки
      І волосся кольором в осінь.

      Тінь ішла б за тобою моя
      Чи у рідну чи в іншу далеч.
      Заспівав про любов вперше я,
      Одрікаюся вперше скандалить.

      27-28 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

      оригінал:

      Заметался пожар голубой,
      Позабылись родимые дали.
      В первый раз я запел про любовь,
      В первый раз отрекаюсь скандалить.

      Был я весь - как запущенный сад,
      Был на женщин и зелие падкий.
      Разонравилось пить и плясать
      И терять свою жизнь без оглядки.

      Мне бы только смотреть на тебя,
      Видеть глаз злато-карий омут,
      И чтоб, прошлое не любя,
      Ты уйти не смогла к другому.

      Поступь нежная, легкий стан,
      Если б знала ты сердцем упорным,
      Как умеет любить хулиган,
      Как умеет он быть покорным.

      Я б навеки забыл кабаки
      И стихи бы писать забросил.
      Только б тонко касаться руки
      И волос твоих цветом в осень.

      Я б навеки пошел за тобой
      Хоть в свои, хоть в чужие дали...
      В первый раз я запел про любовь,
      В первый раз отрекаюсь скандалить.

      1923




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Не сумуй, моя кохана
      Не сумуй, моя кохана,
      Днів печальних не лічи.
      Ще твоя сердечна рана
      Тихо заживе вночі.

      Йде по струнах душ гліссандо,
      Знову разом квіти ці –
      Оксамитова троянда
      Й фіоленький* гіацинт!

      Пахощі перемагають,
      Аромат п`янить усіх.
      І веселка у розмаї
      Уклоняється красі!

      *Фіоленький – свідомо вжитий авторський словотвір.

      25 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    158. Тернистий шлях кохання
      Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
      Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
      Боги дозовано дали тепла,
      Чи наших зустрічей вони не хочуть?

      Чи хочуть, щоб ми друзями були?
      Ми ними й так уже віддавна стали.
      Та більше не ходжу, на долю злий,
      Хоч зустрічей мені оцих – замало!

      Планида всі розставила зірки,
      Таким він є – тернистий шлях кохання!
      Озброююсь терпінням нелегким,
      Приймаю прикрощі свої, як даність.

      І під печальне тріпотіння віт
      Гадаю, що не все – ця доля злая…
      А просто тихо ширшає мій світ –
      Боги випробування посилають!

      24 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    159. Ілюзія тепла
      Весняний сад здолала дрімота,
      Гойдаються гілки, немов куняють.
      Неонова доріжка золота
      Впадає в тишу змореного гаю.

      Вечірня дотліває вже зоря,
      Ховає руки вітер дивно-сині.
      А попіл із неону – не згоря,
      Ворушиться, немовби у каміні.

      Лиш не тріщить, не йде із нього дим,
      Ілюзія тепла, що погляд тішить,
      Та не зігріє. Лиш проллє меди
      Холодні несолодкі – в саду нішу!

      20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Тобі в день щастя
      Така шляхетність у твоїх очах –
      Емоції, весь розум, полонила.
      Там бачу вись, куди возносять крила,
      Яка вгорі тремкоче на вітрах.

      Небесна світлосте, указуй шлях
      І еталоном із чеснот будь, мила!
      Лиш ти мені великий світ одкрила,
      Енергію дала, що має птах.

      Вино страждань моїх – в твоїй долоні.
      Історія то мук твого єства,
      Це таїна, де прірви є бездонні…

      Краса стосунків – сфера то нова!
      Ідилія, мов на природи лоні…
      Й од щастя загубилися слова!

      20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    161. Я задихаюсь від кохання
      Це віт судомне колихання –
      Сміється місяць із небес.
      Я задихаюсь від кохання,
      Ним переповнений увесь.

      Ох, розбудить би вікна сонні,
      Явити давні їм дива –
      Я б серенаду під балконом
      На повен голос заспівав.

      Часи романтики, о де ви?
      Сентиментальну ллю сльозу…
      Неначе котик березневий,
      Я б розійшовся унизу.

      І ти б, напевне, зашарілась!
      Півонією зацвіла!
      Щоб злий сусід осатаніло
      Заматюкався із «дупла»!

      18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    162. Від коханої - до народу
      Віддай мені свій біль увесь,
      Віддай мені усі страждання.
      Хай сивина укриє рання –
      Прийде здоров`я - днем чудес.
      Віддай мені свій біль увесь.

      Віддай мені усю скорботу,
      Недуги тіла й серця – всі!
      Ми зможем їх перебороти
      І уклонятися красі –
      Віддай мені усю скорботу.

      Віддай мені свій страх, о мила,
      Всі комплекси переживань.
      І розгорни любові крила,
      Злети у щастя світлу рань…
      Віддай мені свій страх, о мила!

      Віддай мені кабальні пута,
      Їх розіб`ю і розірву.
      Віддай мені брехні отруту,
      Живи коханням наяву,
      Віддай мені кабальні пута.

      Я – не Тарас, лиш мов Ронсар той,
      Живу в закоханій журбі.
      Та біль народу взяти варто,
      Беру увесь його собі –
      Я не Тарас, лиш мов Ронсар той…

      Неси мені свої всі болі,
      Народе мій, прекрасний мій.
      Хай чад падлюцтва і сваволі
      Розвіється у тьмі німій.
      Неси мені свої всі болі!

      Візьми од мене дух цей дужий,
      Орлині крила, силу й міць.
      І взявшись обома за гужа –
      Ні перед ким не падай ниць!
      Візьми од мене дух цей дужий!

      17-18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    163. Любов і смерть
      Життя сміялося із мене,
      Поет, це – вічний наївняк.
      Узяти б і порізать вени –
      З наївняка будЕ мертвяк.

      Хай слово золоте чи срібне –
      Я краще вічності всміхнусь.
      Кому життя моє потрібне?!
      А смерть потрібніша комусь.

      Від неї стане хтось щасливий…
      Хай вродою ти – Аполлон,
      Не сотворив кохання диво
      Життя падлючого полон.

      Красі вклонятися – так гидко!
      Бо не вона врятує світ.
      Вона – лиш лялька. А за нитки
      Посмикує Бог СвітоГИД.

      І він розподіляє ролі
      І ставить на свої місця.
      І королі танцюють голі,
      Щеза наївність із лиця.

      І заворожить таємничо,
      І звабить душу «молодця»!
      Мене в обійми смерть покличе.
      Ій мертва блідість – до лиця.

      15 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    164. Чом ти, весно?
      Чом ти, весно моя, спохмурніла?
      Потьмянів, наїжачився луг.
      Де усмішка твоя звеселіла,
      Чом пронизливий вітер не вщух?!

      Поривається він воювати –
      Гнеться, гнеться додолу верба.
      Темні хмари пливуть шаруваті,
      Наче в них оселилась журба.

      Суне-плине флотилія суму,
      Синь чарівну вже заволокла.
      Дня весняного світлу задуму
      Поглинає холодна імла.

      …Та раптово неону вогнями
      Опромінився весь небокрай!
      То весна засміялась піснями –
      Душу змерзлу мою зігрівай!

      11 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    165. Вдихаю щастя
      Вона вже холоду не здасться –
      І пестить сутінь запашна.
      Не йду, лечу – вдихаю щастя –
      Нарешті вже прийшла весна.

      І я знетямився неначе –
      Зима-тюрма була важка.
      І сам тепер од щастя плачу,
      Мов скинув з пліч льодовика.

      О любий березню чудовий,
      У молодість мене зови.
      Я мов народжуюся знову,
      Як од Трипілля – рік Новий!

      І хмар важких немає вати.
      І небо чисте, як роса.
      Співати хочу, щедрувати –
      Яка краса, яка краса!

      І навіть радістю іскриться
      Вечірня місячна імла.
      Якби ж зі мною, світлолиця,
      В цю мить прекрасну – й ти була!

      8 березня 7527 р. ( Від Трипілля) (2019)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    166. Ми зустрінемося навесні (романс)
      Ми зустрінемося навесні,
      Як розтане остання сніжина,
      Я мов лебідь до тебе полину
      Наяву, не лише уві сні…
      Ми зустрінемося навесні.

      Ми зустрінемося навесні,
      І підемо в зелену діброву -
      Шаленіти од пристрасті знову -
      Під чудні солов`їні пісні.
      Ми зустрінемося навесні.

      Ми зустрінемося навесні,
      Коли всі нас полишать напасті.
      Ця зима – лиш прелюдія щастя –
      Вже готує розмаєві дні.
      Ми зустрінемося навесні.

      Ми зустрінемося навесні
      Після довгої, мила, розлуки,
      Завмирать од солодкої муки…
      Вийми душу, о люба мені!
      Ми зустрінемося навесні!

      20.12.752 р. (Від Трипілля) (20.02.2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    167. Нетлінне
      Небо потемніле над землею
      Тугою усе заволокло.
      До душі шляхетної твоєї
      Дай мені торкнутися крилом.

      А моя собі шукає спокій
      Чи знайде - неначе уві сні –
      Затишок в очах твоїх глибоких,
      Десь на їх смарагдовому дні?

      Розсипи зірок, як аметистів,
      Заховались поміж ніжних вод.
      Б`ють джерела там у них пречисті –
      Промені духовних насолод!

      Розтопили холоди узимку
      Світлі думи, вчинки і слова.
      Теплі хвилі дружньої підтримки
      Спромоглися сотворить дива!

      Наче звуки чарівливі наю
      У твоїй заховані душі.
      До глибин із ними поринаю
      І злітаю з ними до вершин.

      Ти сказала: певно, тимчасове
      Мною це захоплення твоє…
      Та живе у ньому віще слово,
      Що у вічності гніздо зів`є!

      15.12.7526 р. (Від Трипілля) (15.02.2019)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    168. Не печаль брови ясної (український романс)*
      Не печаль брови ясної
      Ти, красуне чарівна.
      За холодною зимою
      Сонцесяйна йде весна.
      Не тривож сердечну рану,
      Не роз`ятрюй самоти.
      Ще веселка за туманом
      Буде квіткою цвісти.

      Не суши свого личенька –
      Гіркне туга, як полин.
      І до свого козаченька
      Веселенькі думи шли.
      Він повернеться ізнову –
      Промениться місяць-ріг! –
      Бережи з коня підкову –
      Твого щастя оберіг!

      Не печаль брови ясної
      Ти, красуне чарівна.
      За холодною зимою
      Сонцесяйна йде весна.
      Ще свої розгорне крила,
      Луг постелить запашний.
      І жагучий Бог Ярило
      Візьме вас на свій рушник.

      13.10.7526 р. (Від Трипілля) (13.12.2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    169. Графомани в пеклі
      Та нехай вони, як знають,
      Із трусів повистрибають,
      Нам – своє робить.
      Дуркачів, Шуськів – до ями,
      Всіх у ями, всіх у ями
      Будем, будем бить.

      Знову віршик-одноденку
      Пише даун Василенко –
      Плюнь, і розітри.
      Чорт узяв його до пекла,
      В задницю смоли запекло
      Влив аж літрів три!

      Репетують, небораки,
      Всіх поставили їх раком
      І щосили б`ють!
      Бо образили, невдахи,
      Нашого святого птаха –
      Ось у чому суть!

      10.02.2019.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Ода критику
      Оце людина справді має дар!
      Піїти, критики тримайте дози –
      Як солітер – довжезний коментар –
      Нас висікли, як сидорову козу.

      Один сушив, а цей уже січе,
      Суддя більш «професійний» він і строгий…
      І вирок, наче уй через плече.
      Сестра таланту – стислість - не для нього!

      І знову на «ПМ» клозет чи срач.
      Є обсиратель головний – не ви всі!
      Аж на гіллі усічений дуркач
      Русизмом-суржиком ледь не вдавився!

      9.12.7526 р. (Від Трипілля) (9.02.2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Холоди не страшні (літературна пародія)
      На березі бюстгальтер безсило обвис,
      У панчохах – дірки – завірюхи то діло.
      Від морозу тече вже із неї кумис,
      І сережки з обірваних вух погубила.

      І сказала тут кумові мудра кума,
      У гранчак наливаючи сніжну сивуху:
      Традиційно обмитою буде зима,
      Ми будем захищатись від холоду духу.

      Опадає з небес облапошне рядно,
      Снігові панталони дерева напнули.
      Звідки б вітер не дув, а зірве все одно,
      В протигази одягне хати і притули.

      У несвіжих онучах дубіють стовпи,
      На голівках з підсвіткою – презервативи.
      Ну а грабам-незграбам кальсони купив
      І на них одягнув заодно Бог кмітливий.

      Захистить він жонатих, а також удів,
      Скільки б небо не кидало білим лайниськом.
      Тепло нам, скільки б вітер у шиби не бздів!
      В рік свині ми впились до свинячого виску!

      У гальюні – галюники! Й вітру нема.
      В катафалку чорніє щось, бачим надворі.
      - Кумо, глянь, у труні (вже обмита!) зима –
      Не зуміла пройнять і умерла – від горя!


      3.12.7526 р. (Від Трипілля) (3.02.2019)



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    172. Жага кохання
      Вітер, вітер, туман – тимчасова відлига у гаю,
      Підіймаються вгору розхристані поли дерев.
      Мов циганки у танці, що сукнями швидко метляють,
      І змагаються, котра з них вище поділ задере.

      Потім вітер ущухне. Дивись, і обвисли вітрила,
      Що на щоглах нап`яті були ще, здалося, за мить.
      За велінням Стрибога враз віжки небес попустило,
      Що Пегаса уяви примусило в небо летіть.

      Та не вірю чомусь, що у вітра стомилися длані…
      У чеканні завмерла діброва тремка, говірка.
      Навіжений, охоплений люто жагою кохання,
      В тиші сили збира для нестримного свого ривка.

      2.12.7526 р. (Від Трипілля) (2.02.2019)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    173. Ах, білий лебідь на ставу
      Я куплю тобі дім на ставу в Підмосков`ї,
      І тебе приведу в наш омріяний дім.
      І посадим бузок біля нього з любов`ю, ДВІЧІ.
      Заведем голубів ми з тобою у нім.

      Ах, білий лебідь на ставу ДВІЧІ.
      Гойдає зірку, мов живу,
      На тім ставу,
      Куди прийдемо -
      Наяву.

      Ну а поки у нас двору й саду немає,
      Щоби я міг тебе вже до них привести!
      Сам не хочу – разом - ми з тобою вгадаєм ДВІЧІ
      Наші п`ять номерів – із шести!

      Приспів:

      Ах, білий лебідь на ставу ДВІЧІ
      Гойдає зірку, мов живу,
      На тім ставу,
      Куди прийдемо -
      Наяву.

      Мало шансів у нас, та мужик, що чаклує
      Кулі крутить в лото, повідомив мені -
      Усі п`ять номерів, якщо він не блефує, ДВІЧІ
      На які нам з тобою випаде дім.

      ПРИСПІВ:

      Ах, білий лебідь на ставу ДВІЧІ
      Гойдає зірку, мов живу,
      На тім ставу,
      Куди прийдемо -
      Наяву.





      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    174. Тетяна Левицька Золотим друзям (переклад з російської)
      Спасибі любим, дорогим,
      Кому я так без міри мила.
      І хто прощає все мені,
      Який би гріх я не вчинила.

      Із ким у прірву не впаду,
      У спеку не помру од спраги,
      І відвернуть кому біду
      Не бракуватиме одваги.

      Хто поміж сонцехмар вита
      І розбивається об скелі.
      Де – не натхнення висота -
      Багатокрапки невеселі.

      Хто взяв мого нещастя лик –
      Не сонце, сніг летів з порога.
      І затаврований навік -
      В очах дітей шукає Бога.

      Мов тінь незрима, знає все,
      Всевишнього за мене просить.
      Ромашки милі в дім несе,
      За усміхом сховавши осінь.

      22-23.11.7526 р. (Від Трипілля) (22-23.01.2019)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    175. Нехай тобі співають солов`ї
      Ти думаєш, тебе я спокушав
      Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
      І що твоя прекрасная душа
      Позбутись хоче цього божевілля?

      Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
      І у небес очищення прохаєш…
      Я умлівав од пестощів твоїх
      Й серед зими - весни зазнав розмаю!

      Немов би світ увесь для мене зник,
      І розчинився у очах коханих…
      Ти думаєш, я ниций чарівник,
      Підпоював тебе безперестану?!

      Боги мої, благаю Вас усіх –
      Нагоду дайте почуття явити.
      Щоб я від смерті врятувати міг
      Кохану… Впав поранений чи вбитий…

      І в мить останню цілував її
      І утирав сльозу гірку, прозрілу…
      Нехай тобі співають солов`ї
      Й розкажуть про мого кохання силу.

      20.11.7526 р. (Від Трипілля) (20.01.2019)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    176. Жадання
      Я не того тебе жадаю,
      Поставить галочку аби.
      І не доведений до краю,
      Й не хочу втіхи від журби…

      Тебе жадаю не для того,
      Мов Казанова молодець,
      Аби додати перемогу
      До списку скорених «фортець».

      Не хочу, ні, упасти низько,
      Бо течія то не моя!
      Відчув твою – ДУХОВНУ близькість,
      І рідну душу в тОбі* я.

      І не потрапив у тенета,
      Що їх сплела Цірцея** зла.
      Ми – два крила одного лету,
      Одного тіла – два крила.

      Немов два промені в імлі є,
      Які до сонця потяглись!
      І хто мене так зрозуміє,
      Мені красу відкриє й вись?!

      Хто серед холоду узимку
      Дарує душу золоту?
      І щастя дружньої підтримки,
      І свого серця теплоту?!

      Гармонію єднань любовних
      Створити можеш тільки ти.
      Хіба жадання те гріховне,
      Що прагне щастя повноти?!

      12.11.7526 р. (Від Трипілля) (12.01.2019)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    177. Краса, що темряву перемагає
      Приходжу знову я сюди
      Немов у пазуху до Бога.
      І тут милуюся завжди
      Красою Києва нічного.

      Спостерігаю вкотре он
      Як грає барвами ліниво,
      Переливається неон,
      Мов усміхається мені він.

      Давно поганий настрій зник,
      Розкішне видиво розквітло –
      Сяйний неоновий квітник,
      Розливши золотаве світло.

      І я від подиву німів,
      І завмирав, як вітер в гаю.
      Бо ця краса – без зайвих слів –
      І темряву перемагає!

      7.11.7526 р. (Від Трипілля) (7.01.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    178. Левиця, жаба і упирі (мінібайка)
      Упирі левицю
      Хочуть взять за цицю!
      Та не та в левиці масть -
      Їм лиш жаба цицьки дасть!

      7.11.7526 р. (Від Трипілля) (7.01.2018)



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Зимова ідилія
      Зима у розпалі, зима
      І сіє чарівний сніжечок
      Землі – на очі, груди, плечі.
      І, ніби рідну, обійма.

      Сховалися морози строгі,
      Легка завія моросить.
      І сад принишк біля дороги…
      І вітер задрімав на мить.

      Така ідилія зимова –
      В клубок мотає білу нить.
      Лиш угорі пташина мова
      Струмком весняним жебонить!

      6.11.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    180. Музика очей
      Я згадую ту зустріч-дивину,
      І спалахи неону, мов гліссандо*,
      Коли тебе побачив осяйну
      І ті жагучі дарував троянди.

      Здавалося, розвіялась імла,
      Як засвітилося твоє обличчя,
      Аж вечір зашарівся таємничо,
      Зима розтала від твого тепла.

      Я надивитися не міг ніяк
      На ріки-хвилі звивисті волосся…
      І лився в душу хміль, немов коньяк…
      Чи в неї почуття нове влилося?!

      Я пам`ятаю музику очей,
      Грудей і слів дозрілі виногрона.
      Здавалося, всього ось-ось огорне
      Та ніжність, що схилилась на плече.

      І дефіле я згадую, коли
      Немов засяяла велика зала.
      Ми тротуаром так поволі йшли,
      І вулиця світилась й усміхалась!



      5.11.7526 р. (Від Трипілля) (5.01.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    181. Шляхетна серця глибина
      Ці лагідні волосся хвилі,
      Великі очі осяйні.
      Півусмішка на личку милім
      І мудрі погляду вогні,

      Що ніби пестять добротою.
      І проглядає в них вона –
      Відкритою, немов простою
      Шляхетна серця глибина…

      І що тепер мені робити?
      Спалахую від тих вогнів,
      Увесь коханням оповитий -
      Тону в чарівній глибині!

      1.11.7526 р. (Від Трипілля) (1.01.2018)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    182. Пестощі морозу
      Від холоду зіщулилися віти
      І вітер употужнив свій повів.
      І від морозу тихо бронзовіти
      Почав неон, що досі мирно снив.

      Вібрує сад судомно дрижаками,
      Скував мороз і порухи малі.
      І сяє ніч поблідлими зірками
      В замерзлій закоцюбленій імлі.

      Зима іде andante maestoso*,
      І заганяє людство до осель.
      І розсипає пестощі морозу,
      Як музику чарівну – менестрель!

      31.10.7526 р. (Від Трипілля) (31.12. 2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    183. Золота ріка
      Немов якась чарівна сила
      Зуміла все красою вкрить –
      Зима дерева побілила,
      І зупинилася на мить.

      А кущ овальний, наче броша,
      Ряхтить іскринами із див.
      Туман втягнув легку порошу
      І у повітрі розчинив.

      Плекає чари й береже він
      У вишині і низині.
      І темінь солодко-рожева
      Вмика неонові вогні.

      І десь у далечі глибоко
      У прірву скрапує ночей,
      Захоплене милує око -
      То золота ріка тече!

      30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    184. * * *
      Сивенькі очі сніготалу
      Сміються чарами в гаю.
      Невже кохання завітало
      У душу змучену мою?

      Мов затремтіли струни ліри,
      Теплом забутим обняли.
      Я відчуттям своїм не вірю,
      Коли прийшло воно, коли?

      Коли воно єство зігріло?
      Від болю стало боронить?
      Так ненав`язливо й уміло
      Проникла в мене щастя нить?

      Мов спалахнула і не гасне
      Легенька іскорка живла.
      І щось невидиме й прекрасне
      Бальзамом в серце пролила.

      Наповнила його снагою
      І світ одкрився і воскрес.
      Я відчуттям цим рани гою
      І знову рвуся до небес!

      29.10.7526 р. (Від Трипілля) (29.12.2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    185. Під важкими крилами туману
      Мій погляд у висі кане,
      Здається, там дна і нема.
      Пороша летить рахманна –
      Білесенька ген бахрома.

      Чарівно укрила віти –
      Як шуба шовкова легка.
      В обіймах її сивіти
      Береза стрункенька звика.

      Пускає ув очі оману
      Сяйна молодиця зима.
      Важезні крила туману
      Укрили усе крадькома.

      24.10.7526 р. (Від Трипілля) (24.12.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    186. Сповідь графомана
      Я плаваю в слизоті і багні,
      Та мрію всіх також туди загнати.
      Красу любити, Чорте мій, о ні!
      Я – мертводушшя хочу буть магнатом!

      Ненавиджу я геній і талант,
      Прийшов усіх понищити, вбивати!
      Плюватися «сатирою» у чан,
      Наповнений отрутою і чадом.

      Хто не послухає моїх порад,
      А лікувать нікого я не буду,
      Того як пса, я зажену у буду,
      Для незалежника я стану кат!

      І доти діставатиму талант,
      Допоки геть не піде він із сайту!
      То ж неслухняйники, часу не гайте,
      Тікайте - йде чортячий мій десант!

      Одна пішла, то черга вже за ким?!
      Я вибрав ось сонетяра-лелеку,
      Навіщо нам довершені зразки,
      Коли я п`ю із тріснутого глека.

      Люблю робить чортополох із туй!
      Які вже тут Пегаси ачи Музи,
      Сокольники трикляті й чорногузи
      Щось не бояться, Чорте – порятуй!

      24.10.7526 (Від Трипілля) (24.12.2018)







      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    187. Нюанси поетичної робітні
      Чом непотрібна критика мені?
      Потрібна, тільки не від графоманів.
      Не хочу я купатися в лайні,
      Ковтати зауваження погані.

      Хай майстер слова руку прикладе.
      Шліфуючи, він думку десь підправить.
      Тонкий нюанс відчує де-не-де,
      Й готова буде поетична страва.

      Не кожного пущу у душу я,
      Тут не потрібен Чорнобог лукавий.
      І філософія - цілком своя,
      Бо Велес поетичним світом править.

      Уяви крила легко підійма,
      Рукою водить тихо-непомітно,
      Аж Муза подивована сама –
      Хто диво-килим той словесний виткав?!

      Що не примариться, їй-Бо, і в снах…
      Невже це я? – дивуюся буває!
      Нарцис милується собою – Ах!
      Ви скажете, колеги, я це знаю!

      Вже вік не той, і я – немолодий,
      Щоб у воді собою милуватись…
      Не вернеш молодість, хоч вовком вий!
      Лишається мені… самодостатність.

      При ній ти сам – рядки ці не щадиш,
      При ній ти сам – на себе – погляд збоку.
      І крутиш, як пропелер, довго вірш,
      Вимогливість являючи високу!

      Чийсь опус - то на сайті тільки тло
      Для іншого, що має вищий рівень.
      А ти повинен дати еталон!
      Мов скульптор, зайве відсікти - для дива!

      Й тамуючи на графоманів лють,
      Іти своїм уперто шляхом треба!
      Бо все одно – лайниськом обіллють!
      Але без нього - не сягнути неба!

      19.10.7526 р. (Від Трипілля) (19.12.2018)



      Коментарі (37)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    188. Не мовчімо, люди, бо затопчуть
      Мене повчає псевдодруг, як жить,
      Хоча молодший віком проти мене.
      Та уявля себе «великим» вченим,
      Й нема нахабству дикому межі.

      І по воді його все пишуть вила –
      Він хоче, щоб поліг я на війні.
      А він пророком став, був на коні,
      І лицемірно плакав на могилі.

      І вчив писати всіх, і що, і як!
      Така його – (таємна!) – тут мета є.
      Величчям обуянний маніяк,
      Готовий убивати, наче Каїн.

      Відкрию вам одну з його личин,
      Була тут поетеса й не корилась
      Його дурним повчанням, мала силу.
      То він її узяв і «замочив» -

      Липке лайно на неї лив постійно,
      Пером водила ж бо Мегера зла.
      Не витримала наступ божевілля –
      Талановита й горда – й утекла.

      Вона для сайту вмерла. Чи вбивати
      Сатира має, ви скажіть мені?
      Чи викупати ворога в лайні?
      Чи лікувати, як хірург, без вати?!

      Сатира справжня все ж таки лікує
      І світлий напрям вказує, дає!
      Лайнячий «царю», чуєш, суд твій – всує!
      І графоманське царствіє твоє!

      18.10.7526 р. (Від Трипілля) (18.12.2018)






      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Не печаль брови ясної (український романс)
      Не печаль брови ясної
      Ти, красуне чарівна.
      За холодною зимою
      Сонцесяйна йде весна.
      Не тривож сердечну рану,
      Не роз`ятрюй самоти.
      Ще веселка за туманом
      Буде квіткою цвісти.

      Не суши свого личенька –
      Гіркне туга, як полин.
      І до свого козаченька
      Веселенькі думи шли.
      Він повернеться ізнову –
      Промениться місяць-ріг! –
      Бережи з коня підкову –
      Твого щастя оберіг!

      Не печаль брови ясної
      Ти, красуне чарівна.
      За холодною зимою
      Сонцесяйна йде весна.
      Ще свої розгорне крила,
      Луг постелить запашний.
      І жагучий Бог Ярило
      Візьме вас на свій рушник.

      13.10.7526 р. (Від Трипілля) (13.12.2018)



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    190. Сяюча гора
      Туманом сірим все заволокло:
      І небо, і дороги, і дерева.
      І простір весь – як потьмяніле скло,
      Його укрила курява сталева.

      І сіється, і сіється, і сі…
      Крізь туманець іскринами пороша.
      І падає завіса… Й у красі –
      Вогні дніпрові в золотий горошок.

      Вони немов підпалюють туман,
      Розносить вітер дим червонуватий.
      Жар-місто відкриває ця зима,
      Пошматувавши посивілу вату.

      І ця неону дивовижна гра
      Наводить різкість, як у телескопі.
      І розквітає сяюча гора,
      Долаючи зими холодний опір.

      8.10.7526 р. (Від Трипілля) (8.12.2018)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Ми з тобов у Трускавці гуляли
      Ми з тобов* у ТрУскавці гуляли,
      У чарівнім квітні навесні.
      І дощі як із відра не лляли,
      Це було неначе уві сні.

      Місто все – немовби на долоні,
      Нас везе на бричці чичерон**.
      І піддакують розмові коні,
      І дерева мружаться з-під крон.

      ПРИСПІВ:
      ТрУ-ускавець, ТрУскавець
      Файний*** то курорт.
      Ресторани, музика
      І бювет мінвод.

      ТрУ-ускавець, ТрУскавець,
      Як нап`юсь води –
      Спацерую**** вулицев*****,
      Наче молодий. ДВІЧІ

      І цвітуть дерева у розмаї,
      Нас везе в колибу чичерон.
      Я свою кобіту****** обіймаю,
      Так, немов циганський той барон.

      Старовинних вуличок привілля
      І чорнявки милої краса.
      Я лечу з хмільного божевілля
      У бузково-ніжні небеса.

      ПРИСПІВ:
      ТрУ-ускавець, ТрУскавець
      Файний то курорт.
      Ресторани, музика
      І бювет мінвод.

      ТрУ-ускавець, ТрУскавець,
      Як нап`юсь води.
      Спацерую*** вулицев****.
      Наче молодий. ДВІЧІ

      *Тобов – тобою (галицький діалект)
      **Чичерон – похідне від італійського «чичероне» - екскурсовод.
      ***Файний – гарний (гал. діалект)
      **** Спацерую – дефілюю, прогулююсь (галицький діалект, полонізм).
      *****Вулицев – вулицею (гал. діалект).
      ****** Кобіту – дівчину (гал. діалект, полонізм).

      28.09.7526 р. (Від Трипілля) (28.11.2018)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Небесна весна
      Ще листопад, а справжня йде зима,
      З`явився лід на озері тоненький.
      І злежаний сніжечок задрімав
      І пухом огорнув землицю-неньку.

      І пташечки в гаю – анітелень.
      Шукають, заклопотані, поживу.
      Лиш усміхається чарівно день,
      Немов юнак закоханий, щасливий.

      Перисті хмари – хвилі завірюх
      Застигли ніби у швидкому бігу.
      Лягло на лід небесний кілька смуг –
      То вітер намітає пасма снігу.

      Сьогодні дивовижна вітру гра –
      Весна прийшла у небо мимоволі –
      Він борозни у ньому проорав,
      Неначе ратай на земному полі.

      18.09.7526 Р. (Від Трипілля) (18.11.2018)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Вітер-змій
      Ще календарна осінь на порі,
      А вже зима Батиєм наступає.
      У вітряній її холодній грі
      Ні пестощів, ні м`якості немає.

      Вона така безжальна, мовби ніж,
      Що увіходить у розм`якле тіло.
      І з кожним днем стає дедалі зліш,
      Обшмульгує дерева знавісніло.

      Байдужим сповиває мотузком,
      Немов би хоче у ясир забрати…
      І каркає ворона матюком,
      Бо, певно, змерзла бестія крилата.

      І навіть бігуна летючий крок,
      Що гріє тіло хлопцю молодому,
      Уже його скеровує додому –
      Мороз пробрав голками до кісток.

      Із неба впав провісником завій,
      Мов обкрутився зашморгом на шиї,
      Пронизливий і лютий вітер-змій,
      Що незабаром хугами завиє.

      12.09.7526 р. (Від Трипілля) (12.11.2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Все більш
      Все більш розходимось, як в небі – літаки,
      Як два автомобілі – на дорозі.
      Твоє життя – в реальності, у прозі,
      Моє – в поезії, за хмарами таки.

      Все більш розходимось. І дітися куди
      Від самоти, що болем горло тисне?
      Лиш ви мене – поезіє і пісне –
      Рятуєте тепер. Я з вами – молодий.

      Все більш розходимось. Немов між двох крижин,
      Що тріснули і б`ють одна по одній,
      Ще труться, та з`єднатися не годні,
      Вже тільки скалки двох холодних половин.

      Уже ні друзів, анікого навкруги,
      Самі лише холодні віти саду.
      Життя сторінка ще одна – позаду,
      Мов розійшлися на сумній воді – круги…

      9-10.09.7526 р. (Від Трипілля) (9-10.11.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    195. О нано (варіації на тему твору Галини Михайлик Нано)
      Ця осінь така якась це –
      Незнана.
      Для двох мов окремий процес –
      О нано.

      У серці, в думках, на устах –
      О присутність.
      Невтримно баНАНОпроста
      Баламутність.

      Великого вибуху струс
      Вібрато – р
      У морі великих спокус
      Кайфувати.

      Гойда космічна весна
      Рахманно.
      Чудово займатись нам
      О нано!

      9.09.7526 р. (Від Трипілля) (9.11.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Золота пора
      Листя золотаве листопаду
      Все щедріше землю обійма.
      Морозистим подихом іззаду
      Дихає-штовхається зима.

      Золото у осені в господі
      Незникоме, в нім – її огром.
      На деревах вдень – і переходить
      У вогні вечірні над Дніпром.

      Чарами розкішної оздоби
      І на вірші, осене, хлюпни.
      Щонайвищої у слові проби
      Набиратимуть нехай вони!

      7.09.7526 р. (Від Трипілля) (7.11.2018)




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    197. Пам`ятник Прометею
      Люблю вночі блукати стихлим садом,
      Коли печаль на віти осіда.
      І свіжу прохолоду п`ю я радо,
      І ніч така грайлива й молода.

      Гілля куняє під легеньким вітром,
      І лівий берег* – зоряний увесь.
      Чумацький шлях немов спустився хитро
      З обридлих і засмучених небес.

      І простелився рівними вогнями
      Від обрію – до обрію кудись…
      Мов дотліває вогнище у ямі,
      Куди його низвергла горда вись.

      І вітер - щонайдужчий - не змете він
      Мереживо квітуючих жарин.
      Мов пам`ятник титану Прометею –
      Негаснучий і сяючий камін.
      *Лівий берег Дніпра.

      4.09.7526 р. (Від Трипілля) (4.11.2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    198. Так хороше напитися печалі
      Так хороше напитися печалі,
      Сонливого осіннього тепла,
      Мої думки, немов листки зів`ялі,
      Вітриця - поетеса намела.

      Вони іще на дереві тріпочуть,
      Тоді – тяжінню мов наперекір,
      Летять зірками в тихе небо ночі,
      Чи падають рядками на папір.

      Вітриця їх вишіптує-шурхоче,
      Виспівує, здіймаючи увись.
      Щоби вони, як ті птахи, охоче -
      Піснями аж до сонця піднялись!

      2.09.7526 р. (Від Трипілля) (2.11.2018)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Осіннє видіння
      Вечір прохолоду тиху ніс,
      Щулились дерева напівголі.
      Під склепінням золотим беріз
      Думаю про тебе мимоволі.

      Нас веде щемлива теплота,
      І немає осені зажури.
      Листя струменить, не обліта,
      Сутінь усміхається похмура.

      Обійнявшись, ми удвох ідем
      Стежкою чарівною до гаю.
      Жовтень нас веде у свій едем,
      Золотом доріжку усипає.

      31.08.7526 р. (Від Трипілля) (31.10.2018)




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    200. Над тихим озером
      Над тихим озером сумним,
      У темряви ласкавій тиші
      Картини сонячні весни
      Олією уява пише.

      Трави шовкової єдваб
      І солов`їв розкішні трелі,
      І ніжно-сивий пух кульбаб,
      І хмар осонцених тарелі.

      Проміння бризки на воді,
      Вербові котики пестливі,
      Дівочі лиця молоді,
      Веселки сяючі у зливі…

      І зелень свіжа поміж віт,
      І танці риб на синім плесі,
      Магнолії, черемхи цвіт,
      Бузкові пахощі чудесні.

      І небеса, і небеса –
      Чарівні розсипи сапфірів!
      Яка краса, яка краса!
      Їй-Бо, очам своїм не вірю!

      …Над озером і восени
      Спиваю мовчки сіру тугу…
      Які приходять диво-сни
      У темряві імлистій лугу!

      28.08.7526 р. (Від Трипілля) (28.10.2018)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    201. Всі помінялися ролями
      Пожовклий сад увесь – в журбі,
      Тремтять на вітрі змерзлі віти…
      А в небі - хмари голубі
      Закрили полами півсвіту.

      Лиш смуги білої краса –
      Довгаста, наче ніс «Конкорда».
      В ній забіліли небеса
      Так незалежно, ніжно, гордо.

      На мить все стало навпаки,
      Всі помінялися ролями.
      Танцюють хмари-малюки
      Між неба сивими полями.

      А у стемнілому саду
      Холодний розгулявся вітер –
      Примусив хмару молоду
      Він од кохання – посивіти!

      27.08.7526 р. (Від Трипілля) (27.10.2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    202. Бабина весна
      Минає жовтень, чарівний жовтень,
      Засипав листям усе навкруг.
      Завісив небо він пухом товстим,
      Сховавши сонце за виднокруг.

      І сонний вітер приліг спочити,
      І навіть гілки не ворухне.
      І задрімали, завмерли віти,
      І щем за душу узяв мене.

      Чого сумую, чого сумую,
      І біль у серці моїм – чому?!
      Чи десь залишив свою весну я,
      І зустрічати іду зиму?!

      Свинцеве небо набрякло мовби,
      Холодним подихом дме вона…
      Печаль розквітла багряно-жовтим –
      А може, бабина то весна?!

      25.08.7526 р. (Від Трипілля) (25.10.2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Осінній етюд
      Взяла природа під крило своє
      Мою ходу й завзяття молодече.
      Тепло останнє днина віддає,
      Надходить вечорова холоднеча.

      Вже вечір обриси чіткі стира,
      Усе сіріє спершу ледь помітно…
      Отак приходить сутінок пора,
      І прохолодним напуває віти.

      Здригаються і щуляться вони,
      Сплітаються немов одна з одною.
      І гріються немовби залюбки…
      А може, любляться, як ми з тобою?!

      21.08.7526 р. (Від Трипілля) (21.10.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Ілюзія літа
      Осінній вечір заховав
      За хмарами небесні далі.
      Ковтнули світлі їх дива
      Із хутра сивої вуалі.

      На сад навісив унизу
      Широку темну геть попону.
      Вона затерла жовтизну,
      Що так світила безборонно.

      Мов почали дерева знов
      В імлі чарівній зеленіти.
      І тішилися із обнов,
      І мов на мить вернулось літо…

      Та вітер осені схолов,
      Ходив і заглядав під вії…
      І мов колись – мою любов –
      Оцю ілюзію – розвіяв.

      8.08.7526 р. (Від Трипілля) (8.10.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    205. Я все одно тебе люблю
      Я все одно тебе люблю,
      Кохання сваркам – не підвладне.
      Лише Богів моїх молю
      Дали щоб нитку Аріадни

      Хай виведе тебе вона
      З потворних лабіринтів злості
      У чарівливі високості,
      Де щастя, ніжність і весна.

      Я все одно тебе люблю –
      Всі блокування і відмови
      Лиш збуджують бажання знову –
      Розбити ланцюги жалю!

      Я все одно тебе люблю!
      Любов сильніша за розпуку.
      Бо сталь народжується з муки
      Й краса, подібна кришталю.

      Я все одно тебе люблю,
      І почуття це неокрає
      Воно і всесвіт потрясає
      Вогнем, підвладним ковалю.

      Я все одно тебе люблю,
      Свароже, Боже, дай же сили
      Збить шкаралущу ту, що милій
      Закрила світ, як мигдалю.

      Я все одно тебе люблю…
      І знаю: пізно а чи рано
      Мені дарує Лель кохану,
      Як королеву – королю!

      Я все одно тебе люблю…!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

      7.08.7526 р. (Від Трипілля) (7.10.2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    206. Розтривожила зранене серце
      Ось і осінь торкнула природу
      І малює багрянці свої.
      Посилає дощі і негоду
      І на вікна – сльозин ручаї.

      Наче попелу, пригорщі суму
      Розвіває із вітром навкруг.
      Поетичну, печальну задуму
      Опускає на стомлений луг.

      І очиці чарівні імлисті
      На розвихрені віти кладе,
      Зелененьке фарбуючи листя
      На жовтаве і тьмяно-руде.

      Вимальовує тихо пастеллю
      У пейзажі деталь не одну…
      Смарагдову садову постелю
      Замінила на ковдру сяйну.

      Уставляє озерне люстерце
      В позолочену раму вона…
      Розтривожила зранене серце
      Чарівниця жорстока й сумна.

      Мов музИки зійшлись похоронні
      У великий загробний альков.
      І «Адажіо» Альбіноні
      Відспівали трагічну любов…

      5.08.7526 р. (Від Трипілля) (5.10.2018)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    207. Мінливе небо, як життя
      Накритий хмарою рудою,
      Вечірній Київ затремтів,
      Немов зашморгнутий ордою,
      Затамував у серці гнів.

      Та вітер, що летів за мревом,
      Роздер чадру огидну хмар,
      Змінивши колір на рожевий,
      Сказав біді: «Оревуар!»*

      Усе змінилося так раптом…
      Здається, промайнула мить.
      Роздерте небо все на клапті,
      Чарівним сяєвом горить.

      Немає вже чадри рудої,
      Уривки світлі - на виду.
      Їх силуети – в супокої,
      Немов уривки Божих дум!



      29.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    208. Із циклу Нічні видіння Тінь війни
      Очам не вірю: Київ у диму,
      Спалахують будівлі і дерева…
      І грізний гул по місту усьому,
      І літака над садом – тінь сталева.

      Чи скине бомби у наступну мить?
      Апокаліпсису настала ера?
      І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –
      Ідуть колони танків й БТРів*.

      Все місто дотліває у вогні,
      І лава із вулканового жерла
      Ген розтікається удалині,
      Вже вулиці десятками пожерла.

      Боги, невже живу останній день
      Й душа уже готується до висі,
      Де звів лице сумне, немолоде
      Із відсвітом кривавим древній Місяць.

      І я моливсь між колихання віт
      В диму пекельнім, думав, що востаннє,
      За цей чарівний неповторний світ
      І припинить благав це розтерзання.

      Немов би Путін щупальця страшні
      Сюди просунув і душив помалу…
      Та це були лиш видива нічні!!!
      За мить усе затихло і розтало!

      І знову я моливсь, як уві сні,
      У дум своїх тяжких тривожнім граді –
      Щоб те, що лиш привиділось мені,
      Не сталось у майбутньому насправді!

      20.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    209. Химерія сну
      З небесного мов лона породіллі
      Враз випливають, наче навтьоки,
      Важкі химерні хмари поруділі,
      Викочуються на усі боки.

      Заволокли навкруг небесні води
      Оці – заіржавілі геть - човни.
      І водять мов у небі хороводи,
      І тягнуться до місяця вони.

      До потьмянілого він світить гаю,
      На чисту воду випливши у вись.
      І ті човни на віддалі тримає,
      Стріляє вітром з лука, мов колись.

      Заходяться дерева у тремтінні,
      Яскравлять місяця красу ясну.
      В одну злилися споночілі тіні
      Химерію витворюючи сну.

      16.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Нічні видіння
      Стемніле небо майже все в диму,
      Розкурює Симаргл вечірню люльку.
      Нічні вогні сміються у пітьму.
      Це – для вогню небесного – пігулки.

      Підтримують багаття чарівне,
      Яке не згасне, певне, до світанку.
      І виглядом приваблюють мене,
      Та не зігріють, наче Лель – коханку.

      Лиш пестять погляд ніжністю тонів
      Декоративні попелу жарини,
      Ці – без тепла і запаху – билини,
      Мов штучні квіти в Ночі на вікні.

      8.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Так приходить осінь
      Чарівливий світиться неон,
      Тихо заповзає він до гаю.
      І розкішну літню зелень он
      Полум`ям жовтавим випікає.

      Посушило спекою траву,
      Вже вона – прим`ято-поруділа.
      І її колише, ледь живу
      Легіт соромливо і несміло.

      Всохли молоденькі деревця,
      Стовбури – як ті довгасті струдлі.
      Листячка скрутилися тільця,
      Мов старечі пальці закоцюблі.

      І сяйливий дух отут вита
      І крадеться холоднеча рання…
      Так приходить осінь золота -
      Ця пора світіння й умирання.

      7.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. У смарагдовому літі (переклад на російську Світлани Груздєвої)
      Под ветвей густым плетеньем,
      Где и в травах изумруд,
      Изумрудное свеченье
      Я ловил и там и тут.

      И, развиты зелень-ветром,
      Ветви зелено цвели.
      В изумрудном дивном лете –
      Тайный взгляд из-под полы

      Расстилал мне светотени,
      Брызг улыбки в тишине,
      И, с салатовым оттенком,
      Солнце их бросало мне.

      Чарами до онеменья
      Пеленало их средь трав,
      Словно камень драгоценный
      Мне даря…иль я не прав?..



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    213. Вечірня соната
      Ще днина тягне світлу нить,
      Та сходить вже зоря сяйниста.
      Під вітром листя мерехтить,
      Неначе пальці піаніста.

      Присіло дерево в «пліє»*
      Немов зібралось танцювати…
      А інше мовби дограє
      Вечірню осені сонату.

      У сутінок сумній красі
      Так ненав`язливо, аж кволо
      Цикади в кілька голосів
      Доповнюють пташине соло.

      Ці саду ніжності п`янкі…
      Та зоддаля на всіх них тисне –
      Автівок гулом, літаків,
      Мов духовим оркестром – місто.

      3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    214. Вересневе літо
      Все ще збереглося: сонечко яскраве,
      Печія-спекота сушить береги.
      Озеро сміється сяйвом величаво
      І лілеї – в танці злотнім навкруги.

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо
      Заховало осінь у ясну теплінь.
      Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
      До мойого смутку радістю прилинь.

      Завмирає вечір у чарівнім гаї
      І шепоче тихо лагідні слова.
      Він мойого серця ласку зберігає,
      А воно, зраділе, ніжністю співа.

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо
      Заховало осінь у ясну теплінь.
      Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
      До мойого смутку радістю прилинь.

      Де-не-де палають, багряніють віти,
      Осінь, ти – художник, вже іди, іди.
      Барвами чаруєш дивно, розмаїто,
      Та прошу – затримай мряку й холоди!

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо
      Заховало осінь у ясну теплінь.
      Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
      До мойого смутку радістю прилинь.

      2.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    215. Моя байдужість
      "Така у мене справді ти одна!" -
      Видзвонюють льодини, мов червінці.
      Я цілу зиму випив аж до дна,
      А твого ще і не торкнувся вінця.

      Ти - молоде, грайливе ще вино,
      Що сяє сріблом, піниться в бокалі...
      Уже б узяв, покуштував давно,
      Та думаю, а що ж то буде далі?!

      Як вип`ю зразу - захмелію вмить,
      Та до тверезого дійду я стану,
      Смаку іще не встигну оцінить,
      Або й цілком цінити перестану.

      Тому і залишайся ще, постій.
      Моя байдужість, то мов льох, кохана.
      Відстоюйся у ньому, молодій,
      І станеш ти ще більш мені жадана.

      Я теж колись опущуся туди,
      Схоплю тебе гарячими руками,
      Як те вино, відстояне роками,
      Щоб захмеліти раз і назавжди!

      7490 р. (Від Трипілля) (1982)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    216. Даруй мені печаль свою...
      Лягають легкі* тіні вечорові
      І днину заколисують стару.
      Даруй мені печаль свою, діброво,
      І сутінки замислені даруй.

      Не поспішає ще виходить місяць
      У хмарному-химернім напівсні.
      Ти прохолодою мені пролийся
      На роздоріжжі саду чарівнім.

      В небесних водах – чи мені здалося –
      Купалося розкішне диво це…
      Немов би Муза в хмарному волоссі
      Схилила там замислене лице.

      Відчув: у мене виростали крила,
      Здіймаючи увись понад гаї.
      Вона мене у небеса манила,
      Скупатися у пестощах її.

      *Легкі – як завжди – авторський наголос, значно більш поетичний високий, ніж тупий словниковий прозаїчний приземлений – легкІ.

      23.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Серпневе надвечір`я
      Як хороше в останні дні серпневі…
      Ще літо домліває в небесах,
      У тихому замисленому дневі
      Ген подих його стомлений зачах.

      Хтось молоко немов би п`є із глека –
      Густу сметану хмарну чи вершки…
      Воює літо, шле задуху й спеку,
      Та дух його розвіює важкий

      Вітрець живлющий, мов ковток водиці…
      Трави медовим запахом п`янить,
      Закручує в спіраль повітря нить,
      І купол вже сміється світлолиций.

      Брунатне перше пасмо у гілля
      Шляхетному зеленому волоссі –
      Немовби натякає звіддаля,
      Що йде за обрієм жовтавим… осінь.

      19-21.06. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Надія Козак Магнолія (пісня)*
      Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
      Розпустили крилонька попід небеса.
      Як в саду напровесні зацвіла магнолія
      Квітом приголубивши і мої літа.

      Приспів:

      А я стою у диві тім,
      Радіє серце, бо у нім
      Стоїш і ти – очей краса,
      Любов моя – магнолія.

      Пелюстки мережкою лебедять над скронями
      До моєї осені проситься зима.
      Та в саду завесненім віхола-магнолія
      Як уперше – нам на двох – знову зацвіла.

      ПРИСПІВ:

      А я стою у диві тім,
      Радіє серце, бо у нім
      Стоїш і ти – очей краса,
      Любов моя – магнолія.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    219. Тихий голос
      Німого смутку тиха течія,
      Неначе медитація мовчання...
      І знов, і знов замислююся я -
      Ну що за дивна річ оця - кохання?

      Розбиті скалки серця не збереш,
      Вже самота давно у нім святая...
      У горі почуття втопив, еге ж?
      Та звідкись воно знову виринає.

      Всі аргументи розуму: забудь,
      Природою лікуйся і трудися...
      Що в серце залива отруту, ртуть
      Чаклунка зла, а не Богиня з висі...

      Це все дієве тільки до пори...
      Тоді життя міняється довкола.
      І знову долинає ізгори
      Щоразу сміливіше тихий голос.

      Він мовби каже: ти іще не вмів
      По-справжньому в минулому любити.
      Зі згорнутими жив уже крильми,
      Ледь не потрапив під могильні плити.

      І безнадія, розпач і жура
      Тягли із тебе життєдайні соки.
      Та виростало в серці, як гора,
      Мов королівське, почуття високе.

      На дереві життя воно - як плід -
      Росте і наливається, і зріє.
      І ніжиться у сонячнім теплі,
      Мов здійснення свого чекає мрія.

      Невже дарма - ті розпач, біль і щем?!
      Настане день, тоді хоч серце вийми -
      Осипана трояндовим дощем,
      Кохана упаде в твої обійми!!!

      11.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    220. Долі знак?
      Від руки мов зодчого –
      Хмари злет.
      Личка то дівочого –
      Силует.

      Напливає густо так
      Інший он.
      Цьомає у вустонька
      Дівчину.

      Чи постав примарою –
      Долі знак?
      Чи й зі мною трапиться
      Може так?!

      Хмара в нічку велетом
      Утекла.
      Чи глузує з мене то
      Доля зла?!

      6.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Музика цикад
      Під хустками сивими
      Мліє сад.
      Спів цикад напливами,
      Спів цикад.

      Вечір заворожений
      Завмира.
      Мов його стривожила
      Ніжна гра.

      Вже вона за межами
      Дзюркотить.
      Душу всю збентежила
      Не на мить!

      Звук закучерявила
      У момент.
      Вітру це русявого
      Інструмент.

      Сяє вже гірляндою
      Тихий змрок.
      Вітру це трояндовий
      Голосок…

      4.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    222. Засушений мухуй
      Що за гамір? Поміркуй! –
      Голос шепче з висі.
      То набридливий мухуй
      На «ПМ» з`явився.

      Він за партою сидить,
      Вчиться лох цей сивий.
      Графоманських віршів нить
      В`яже він курсивом.

      О триклятий візаві –
      Всім нема спокою.
      У прозорі вікна він
      Б`ється головою.

      І городить із повчань
      Велетенські мури.
      Сам того не поміча,
      Бо набитий дурень.

      Все «порадами» дзижчить
      Авторам на вуха.
      Їм таку смердючу гидь
      Вже набридло слухать.

      Із трупарні він приніс
      Смородливе літо.
      Любить цей мухуйний біс
      На мерцях сидіти.

      Ще й нав`язує свої
      Правила хупаві.
      Але сам веде бої
      Вже давно без правил.

      Вироки виносить він –
      Виродок-лайдака.
      Ти засунь, мухуйний свин,
      Їх собі у с..ку.

      Від рецензій, як од бліх
      Люди повтікали.
      Не читають, він бо їх
      Намазюкав калом.

      Розливає гидь в словах,
      Брудом обливає.
      Не лікує, а вбива
      Критика такая.

      І казатиму вам я,
      Ну а ви – читайте.
      Треба гнати мухуя
      Вже давно із сайту.

      Мухобойку, гаде, чуй!
      Лясь! І в плямі лисій
      Лиш засушений мухуй
      На стіні лишився!

      3.08.2018 р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Білява бестія
      Знову вечір сонливий іде.
      Закуняла розморена тиша.
      А дівчисько біжить молоде –
      Кобилиця вогнем ніби дише.

      Наче вихор увись полетів –
      Так вона шаленіє в пориві.
      Розвіваються коси густі –
      Розкуйовджені, мов білогриві.

      Що за мить? Дивовижна то мить!
      Затулили усе білі крила.
      Амазонка, бігунка летить,
      Білим полум`ям сад запалила.

      Знак арійський упав із небес,
      Мов з`явилась Богиня то Слава…
      Наче дух ніцшеанства воскрес –
      Біла бестія мчить величава!

      31.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    224. Хтось білить небо
      Густі мазки. Хтось тихо білить небо.
      Перисті хмари затирають синь.
      Раптово думка вигулькне про тебе,
      Неначе темна пляма навскоси.

      І ворухнеться щось у серці знову,
      Вже не щемить, лиш тихо промайне –
      Що так було колись усе чудово…
      Та не турбує більше це мене.

      Відходять темні плями у минуле.
      І світла тінь облуди відплива.
      Вона вже не зворушить, не розчулить…
      Стирає хмара всі химер «дива».

      27.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    225. Поправляйхер-Критикуй
      Гартувала з пелюшок
      Мамочка малого.
      І впустила – це був шок!
      Лобом об підлогу.

      Та минули дні сумні,
      Що не шкода й праці.
      Заживало все на нім,
      Наче на собаці.

      Голова його – пуста.
      Серце ж – має злобу.
      І хлопчисько виростав
      Дуже твердолобий.

      Хоч олії в голові
      Не стачало в нього.
      Вірші він писать нові
      Ласий до знемоги.

      Тріску в оці у сусід
      Помічає зроду.
      А в своєму, як той дід,
      Не бачить колоду.

      Нападає, наче тать,
      Бо, напевне більше,
      Любить він критикувать,
      Ніж писати вірші.

      А на критику в свій бік
      Вперто дулі тиче.
      Цей невіглас-чоловік
      Дуже войовничий!

      Ти тут, дурню, не бикуй!
      Дам! Не здасться мало!
      Поправляйхер-Критикуй
      Так його назвали.

      Зна, як всіх вмочити в гидь,
      І де ставить коми.
      А як Образи ліпить –
      Діло незнайоме.

      Наголос у словнику
      Перевірить може.
      Свій поставить Критикуй –
      Зовсім неспроможний.

      А створить неологізм?
      Борони, о Боже!
      Це для нього – онанізм,
      І Прокруста ложе.

      Слів гидких у кожен твір
      У віршАх мастрячить.
      Джентельменський це набір
      Джентельмена вдачі.

      У повчаннях – в молоко
      Поціляє "гуру".
      Це - зашорений дурко –
      Поправляйхер Шура!

      30.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    226. Вечорове кохання
      Місяць і зірка – закохана пара,
      Чом на все небо одна?
      Інші усі заховались у хмари,
      В лоно небесного дна.

      Зірка полярна, немов королева –
      Найяскравіша з усіх.
      Сяйво її золотаво-сталеве –
      Ночі химерної гріх!

      Ковдрою наче сповив їх раптово
      Вітер легенький за мить.
      Ох і кохання палке вечорове –
      Небо палає й димить!

      22. 07. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Сонливе пообіддя
      Ще липень золотавий зеленню буяє,
      І прохолоду вилива після дощу.
      І вітер-легковій ледь-ледь гілки торкає,
      І пестощі дарує кожному кущу.

      Скидає небо все біленьку хмар керсетку,
      Від спеки мов його – оголена душа.
      Дуби і ясени у графському маєтку
      Смарагдами вгорнули чарівливих шат.

      І скрізь, куди не глянь, сонливе пообіддя,
      Куняють волоски утомлені трави.
      Хитавиця дерев у змореному літі…
      Богине дрімоти, у сіті світ лови.

      21.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Графоман
      Пасквілі він пише - придивіться,
      Хоче царювати, править всіх.
      Це – таланту справжнього убивця,
      І тупий повчальник, дурносміх.

      Не проси, не випросиш і миру,
      Бо натура ця плебейська зла.
      Думає, що одіж вдяг сатира,
      А насправді – в машкарі козла.

      Він пролізе через голки вушко,
      Аж до гниди змалиться козел –
      Графоманчик гнидявий крисушко,
      У шпарині дірку прогризе.

      Хоче, щоб йому казали: тато,
      Наче він для всіх – душа свята!
      Захотів лелекою вуж стати,
      Та рожденний повзать – не літа!

      24.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    229. Пестощі дощів
      Плакучі верби понад ставом,
      Троянд зарошених кущі…
      Неначе пестощі дощів –
      У срібних краплях величавих.

      Невже круг мене ви, невже ви?
      Ці ніжні розсипи немов –
      Красуні білі і рожеві,
      І пурпурові, як любов!

      Ці краплі падають так лунко,
      Мов серце серцю промовля –
      Крізь вуст вологі поцілунки -
      Аж усміхається земля!

      І я не знаю, я не знаю,
      За що мені – оце усе?
      Красу трояндного розмаю
      Ласкава доленька несе.

      18.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Все минуще
      Цей сад – немов зелена гуща…
      Всихають юні деревця.
      В чарівній пущі – все минуще –
      Дерева, квіти і… серця.

      Осіння туга зелень згорне,
      Й зима розсипле, мов на мить -
      На білий саван – попіл чорний
      Сердець зотлілих чорну нить.

      Сердець, котрі вже відпалали,
      Ще тліють ледь, як та зола…
      Холодне літа покривало
      Ховає залишки тепла.

      26.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Місія поета
      У час міжгроззя зазирну у сад,
      На лавочку улюблену присісти.
      Стрибог думки мої підніме над
      Смарагдоморем, понесе у висі.

      Десь там Боги, мої Боги живуть,
      Що далеч неозору ген відкрили.
      І вітру розкуйовджена могуть
      Враз на невидимих підносить крилах.

      Неси - понад безглуздості розмов,
      Понад людське суспільство гнилувате.
      Неси понад розтерзану любов –
      У самоту святу – посумувати.

      Гартуйся, дух мій! Гордим будь орлом,
      Неси у цей, у творчий мій неспокій –
      Між літа холодом, зими теплом –
      Ту віру – у прекрасне і високе.

      Коли стоїш над прірвою гниття,
      І лютий біль розбите серце крає…
      А ти береш на крила це життя,
      І до небес високих піднімаєш!

      1.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Навіщо?
      Боги, навіщо мучите любов`ю?
      Чи це уже до смерті не мине?
      Здавалося, із серця вирвав з кров`ю
      Нарешті почуття оте жахне.

      Здавалося… І знову мимоволі
      Вишукую загублені сліди.
      Й уколами оці сердечні болі,
      І думка, що утратив назавжди.

      Та ні. Я обійдуся без істерик.
      Лиш забуття – то ліки до ладу.
      І все, що там – в уяві – нахимерив –
      Під волі прес залізний покладу.

      Забуду так, немов мене не стало…
      Нехай згадає у самотині,
      Що почуття велике розтоптала,
      Й одержить вперше і від мене: «Ні!»

      Нехай розпука стисне, як востаннє,
      Вона відчує стан мій, мов петлю!
      Як – створений Богами для кохання –
      Я всі жахливі муки ці терплю!

      18.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    233. Мій рай
      Знову я прийшов до тебе, гаю,
      Щоб красою душу напоїть.
      Хай Боги тебе оберігають –
      Тчи між нами сокровенну нить.

      Хай твій дух живе отут - навколо –
      Живить душу зранену мою.
      Сонячне Богів чарівне коло,
      Мов лелека, я щороку в`ю.

      Радий сам кожнісінькій нагоді,
      Мов на сповідь, серце принести.
      Пестять погляд плеса срібноводі,
      Мов на варті – хащі ці густі.

      І не треба їхать на Багами,
      І шукать заокеанський рай.
      Тут щасливий – з рідними Богами,
      Парадиз мій ось. Це – рідний край!

      15.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    234. Буде дощ
      Нависають кучугури
      Із небесних площ –
      Невеселі і похмурі –
      Певно, буде дощ.

      І пливуть, не поспішають,
      Десь у далечінь.
      Вітер шепче кожній з гаю:
      - Стань і відпочинь.

      Вилий тугу, вилий горе
      Морем теплих сліз.
      Смуток радістю побореш,
      Як поглянеш вниз.

      А внизу - дерева спраглі -
      Хочуть літніх злив.
      Щоби їх гілок смарагди
      Щастям зацвіли!

      13.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    235. Сутінки
      Сутеніє понад садом,
      Вітер спеку прибива.
      Прохолодою відрадно
      Ніжно дихає трава.

      В небі місяць – наче скибка,
      Зорі – в мерехтливій грі.
      І немов фальшива скрипка –
      Кантилена* комарів.

      Йде в атаку камарилья,
      Й паралельно – як Мара –
      В небі хмарок ескадрилья -
      Атакує небокрай.

      Місто ще гуде, гуркоче –
      І машини й поїзди.
      Та заледве чуть сюди –
      Сад немов стуляє очі.

      *Кантилена (італ.) – зв`язний спів.

      12.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    236. Лікуватись від... кохання
      Миті відпочинку свого…
      Маю радість наяву:
      Як же добре босі ноги
      Устромити у траву.

      Як же добре розчинитись
      У природі чарівній.
      І радіти, наче діти…
      І снагу черпати в ній!

      Бачити, як вітер водить,
      Пестить хмари де-не-де.
      Вечорову прохолоду
      Як вино пить молоде.

      Чути скрізь безперестання -
      Легіт солодом запАх.
      Лікуватись - від кохання -
      В непрожитих ще літах.

      10.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    237. Багаття на... воді
      На озера поверхні дуже густо
      Промінчики танцюють молоді.
      Мов Бог нам промовляє златоустий,
      Багаття запаливши на воді.

      Засліплюючи, блискає і грає,
      І зайчиків пускає осяйних.
      Виляскує в оцім земному раю
      Беззвучний і веселий сонця сміх…

      Вогненний сміх величного Дажбога,
      Спів мовчазний, що злотом тче зорю…
      Охоплений багаттям, до знемоги –
      Співаю, усміхаюсь і… горю!

      29.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    238. Липневе щастя
      Липневі хмари ніжнотонні
      По небу сунулись несміло…
      Липневий легіт в щічку цьомнув –
      Липневе небо зашарілось.

      Немов уривками туману
      Пливли хмарини в піднебессі,
      Все так неквапом і рахманно –
      Хвилини спокою чудесні.

      Здалося – вітру рухи кволі –
      Він віяв легко і помалу.
      Але мене всього поволі
      Липневе щастя огортало.

      8.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    239. Видіння-мрія
      Чи зобразити буде до снаги?
      Між хмар стемнілих – снігу кучугура…
      Піднявсь у височінь Палац Богів,
      І я моливсь до нього, наче гуру.

      Й до мене зі своєї висоти
      Він промовляв немов рожевим світлом.
      Щоб помисли свої міг вознести,
      І щоб вони любов`ю тихо квітли.

      Якби і весь народ зі мною так
      Моливсь… Відраду з того мав будинку.
      І на одну ясну бодай хвилинку
      Понад собою з бруду виростав!

      9.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    240. І що воно таке – любов?
      І що воно таке – любов,
      Пропущена крізь років призму?
      Це – рай, що пекло поборов,
      Чи власний виплід егоїзму?

      Це – мрія, послана з небес,
      А чи – реальності картини?
      А чи тваринний це процес
      Запліднення яйцеклітини?

      Це – почуття чи плоті клич?
      Буття загадка й вічне диво,
      Коли утілюєш за ніч
      Усі фантазії примхливі?

      …Любов – це наче Прометей*,
      Щоб серця пломінь дати світу.
      І без взаємності за те –
      Страждать, каратись і… СВІТИТИ!!!

      4.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    241. Відповідь одній красуні
      І що тепер? Закінчилась вендета?
      Не знаєш, як ту дружбу поновить?
      Кляла великого – на зріст – поета,
      Суєтну вгамувала ненасить?!

      Вже лащишся, мов кицька та побита,
      І мариш ним, непевне, уві сні?..
      Все бідолашна згадує кобіта
      Присвячені їй вірші і пісні…

      А він згорів… І більше не полюбить!
      Тебе – ну, може, трішечки, любив.
      Якщо зронив колись він слово грубе,
      То не зі зла – з розпуки і журби.

      Коли промовив слово він правдиве,
      Огидну фальш тавруючи пером,
      Ти вилила на нього бруду зливу,
      І злом ти відплатила – за добро!

      І ось тепер скажу тобі в лице я –
      Не серцем – чимось іншим воруши –
      Твоя краса мені – не панацея,
      Краса повинна бути у душі.

      Простити можу. Швидше чи пізніше…
      Хай Бог обачність нашу береже.
      Боюся лиш, як станемо мудріші,
      Не до кохання буде нам уже!

      3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    242. Простіть його...
      Неначе в задницю оса,
      Вкусила, мовби хмар омана.
      Поблякли раптом небеса,
      Немовби очі в графомана.

      Йому неначе, мовби, мов
      І наче стало - ніби мати...
      Збагнув - дурницю він впоров -
      Нема до чого вже й придратись.

      А він же хоче гуру буть,
      Немовби, мов, та ще й одначе!
      Його, як в задницю ї..ть
      Слова красиві - мов, неначе!

      Він сам - гидкий, красивих слів
      Не переносить же, немовби.
      Бо сам він, сам він - вище брів
      Лайном словесним переповнивсь.

      Із пальця смокче єресь ту,
      Так хоче вашої пошани.
      Простіть його. Пічний бовтун -
      Шанель перед його віршАми!..

      24.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)










      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    243. Надія Козак Королева (пісня)*
      Неначе диво в Божім раю,
      В гаю троянду я стрічаю...
      Не відвести очей, та й годі!
      Таку красу не бачив зроду!

      Коханням серце зайнялося
      І до троянди потяглося...
      Душа, та й тіло, аж тремтіли.
      Й зірвати дуже захотілось...

      П - в:
      Королеву серед квітів,
      Королеву в пишнім літі,
      Ніжну милу і пахучу,
      Та чомусь таку... колючу!

      Аж кров’ю пальці узялися,
      Як колючки в них уп’ялися.
      Тут засміялось райське диво:
      – Моя ж то кара – справедлива:

      Я неприступна і цнотлива,
      А гонориста, бо ж вродлива.
      Та й колючки мої для того,
      Щоб не топтали цвіту мого...

      П - в:
      Королеву серед квітів,
      Королеву в пишнім літі,
      Ніжну, милу і пахучу,
      Та... колючу, ой колючу!..

      7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    244. Росиця
      В народу нашого нема
      Такого ймення чарівного.
      Воно – поезія сама,
      Дароване, напевне, Богом.

      Живе спрадавна у віках,
      Ніколи на устах не в`яне,
      У віршах скупане й піснях
      В болгар, що нам – брати-слов`яни.

      Як марив я тобою в снах,
      Не міг на тебе надивиться,
      Моя красуне осяйна –
      Болгарська дівчино, Росице.

      Цілунок перший у вуста
      В обіймах вечора морського…
      О первозданна чистота
      Кохання першого мойого!

      Мене ведеш ти крізь роки,
      Яких багато так минуло…
      Нам сяють досі ті зірки,
      Якими вічність огорнула.

      16.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    245. Владислав Бойко Куплети Сідалковського*
      Пахнуть в Києві каштани,
      Ходять Києвом кияни,
      І киянок незаміжніх — тьма…
      А у мене ні квартири, ані М-24,
      Ні прописки в Києві нема.

      Мав дівчат знайомих, друзі,
      Я в Неаполі й Тулузі,
      Маврітанки падали до ніг.
      Розставляли хитрі сіті,—
      Та нема у цілім світі
      Кращих за киянок чарівних!

      В скверах парочки гуляють,
      Бистрі «Волги» жигуляють —
      Скрізь тобі ідилія сама!
      Був я в Лондоні й Брюсселі,
      У Вапнярці і Марселі —
      Краще міста Києва нема.

      7487 р. (Від Трипілля) (1979)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    246. У смарагдовому літі
      Під смарагдовим склепінням,
      У смарагдовій траві
      Я смарагдове проміння
      Легким* поглядом ловив.

      Зелен-вітром розповиті,
      Віти зелено цвіли.
      У смарагдовому літі
      Виглядало з-під поли,

      І стелило світлотіні,
      Бризки усмішок ясні,
      Із салатовим відтінком -
      Сонце кидало мені.

      Чарами до оніміння
      Сповивали у траві,
      Мов коштовного каміння –
      Диво-сяяння живі!

      5.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    247. Пролетіла весна (пісня)*
      Ще недавно зима - завірюха сяйна -
      Кружеляла пухнасті сніжини.
      А уже, наче мить, промайнула весна,
      Пролетіла, як пух тополиний.

      Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
      Час черемсі печально зітхнути.
      І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
      Сіє пухом свої парашути.

      Вилітають із серця печальні слова
      І летять між дерева і віти.
      Лиш один соловейко бадьоро співа,
      Зустрічає, закоханий, літо!

      24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    248. Зелені свята
      В кімнаті розливає запах м`ята,
      Не килим на долівці - очерет,
      На стінах осока - ще не прим"ята,
      Вже хата вся - зелений мов намет.

      Дажбоже мій, ти - чарівник, естет,
      Уявою душа твоя багата,
      Зеленого вогню створив бо злет -
      Оцю красу земну - зелені свята.

      Здається в день цей - репає асфальт,
      І упирі ховаються по норам.
      Природа лік дає слабим і хворим,
      Звучить її глибокий, чистий альт.

      Здається, мій народ увесь співає,
      Його здоровий, вільний дух літає!

      7504 р. (Від Трипілля) (1996)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    249. Катерина Каленіченко Чи ми удвох?*
      Усе частіш у вікна заглядає
      В зелених шатах весняна краса.
      Усе частіше я себе питаю:
      Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

      Мовчання поміж нами затяглося,
      Чекаємо, хто перший зробить крок…
      Була любов чи просто нам здалося,
      Що ми удвох торкалися зірок.

      Лютує хуга в нашому ваганні,
      Замовклі припорошує слова,
      Якщо вони між нами не останні,
      То й музика ще й досі в них жива?

      Мовчання поміж нами затяглося,
      Чекаємо, хто перший зробить крок…
      Була любов чи просто нам здалося,
      Що ми удвох, що ми удвох торкалися зірок?

      7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    250. Вишиванка
      Одягну я тебе на світанку,
      Наче світла у душу ввіллю,
      Українська моя вишиванко,
      Я тебе до безтями люблю.

      На тобі, чарівна одяганко,
      Знаки світлих і сонячних врун.
      Щоб торкалася ти, вишиванко,
      До душі найтаємніших струн.

      В твоїм сяйві поблідне й шляхтянки
      Дорогий, найсучасніший стрій.
      Сама Леля тебе, вишиванко,
      Прикрашала квітками із мрій.

      Не архаїка ти, що як бранка,
      У музеї забута висить.
      Вічна модо моя, вишиванко,
      Я щодня тебе прагну носить.

      Крізь пітьму лихоліть, до останку,
      Я твій образ у серці беріг.
      О квітуча моя вишиванко,
      Ти народу мого оберіг.

      Як тебе одягну іще зранку,
      Цілий день омина мене зло.
      Ти вкраїнців усіх, вишиванко,
      Під божествене тулиш крило!

      7510 р. (Від Трипілля) (2002)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    251. Пора дощів
      Пора дощів жене траву угору,
      І сонце за химери десь хова.
      Пора дощів утомою заморить,
      Притлумлюючи радості дива.

      Дощів пора – води подібна глеку,
      Що з неба в душу тугу ллє густу,
      І прибиває знавіснілу спеку,
      І чарівну дарує самоту.

      Пора дощів бере тебе в облогу,
      У розпачі ридають небеса…
      Та увібравши ту снагу вологу,
      Буяє ще розкішніше краса!

      12.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    252. Як морем, розлилось благоухання
      Кінець весни такий, неначе літо…
      Вже спека, майже люта, навкруги.
      І комарі нахабні, ненаситні
      Навколо все описують круги.

      Лише трава не всохла, а буяє,
      Ще свіжість не втекла із вечорів.
      Сплелись черемха і бузок в розмаї,
      В запаморочливих змаганні-грі.

      Кому між них надИхатись удасться,
      То він, без перебільшення таки
      Спроможний захлинутися від щастя,
      Його мов наковтавшись навіки.

      Як морем розлилось благоухання –
      І кольорів і запахів парад…
      Це – квітів шаленіюче кохання
      Наповнює поезією сад!

      5.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    253. Сповідь перед квітами
      Якби Ви тільки, квіти, знали,
      Як серце болісно щемить.
      Як світ людей недосконалий
      Тебе занурює у гидь.

      Якби побачили Ви, квіти,
      Як розливають в душах ртуть,
      Немов би Вас з корінням рвуть,
      Могли б зів`ять Ви, посивіти.

      Людської покидьки породи,
      Ні, не для вас оця краса.
      О як би жив серед Природи
      Я тільки сам, я тільки сам...

      1.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    254. Ласкою заговорив
      Як шерсть овечок тонкорунних,
      Так забуяв посеред віт
      Весни розкішний подарунок –
      Черемхи чарівливий цвіт.

      І ніжним усміхнувся мревом,
      Мов дивом сонним оповив
      Той цвіт магнолії рожевий,
      Немов п`янкий нектар Богів.

      Пахучим солодом черешні
      П`янила всіх бузкова мла.
      Яскравим сонцем нетутешнім
      Форзиція он зацвіла.

      І розмаїття це довершив -–
      І запахів і кольорів –
      Наш соловій – од щастя вперше
      Він ласкою заговорив!

      29.047526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    255. У віщих снах богині Лелі
      Немов краси хтось розкидає грона,
      Палає фіолетова свіча,
      Шпилі бузкові, мов зубці корони,
      Якою Бог природу увінчав.

      Під пестощами вітру так грайливо
      Вигойдується ніжність весняна.
      Лиш раз у рік являється це диво,
      Як у богині Лелі віщих снах.

      На гілку сіла пташка золотая
      Й висвистує мелодію п`янку.
      Крізь віти повний місяць підглядає,
      На королеву цілиться бузку!

      28.04.7526 р. (Віл Трипілля) (2018)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    256. Відлуння Чорнобиля
      Похмурий день - Чорнобиля відлуння,
      І темна хмара небом розпливлась.
      Сталевим дирижаблем тихо суне...
      І дощ іде, мов крапає смола.

      Я пам"ятаю - гинули Герої,
      Вбираючи страхіття в саркофаг...
      Їм - шана вічна у десятках саг,
      Написаних правдивою рукою.

      Щоб розпогодилося небо сіре,
      Вони вмирали у розповні літ,
      Своє життя поклавши, як офіру,
      Щоб не тьмянів навколо білий світ.

      Та ява бачиться страшними снами,
      І мозок болем навісним довбе.
      Героям - Слава! Дяка їм! Над нами
      Цвіте красою небо голубе!

      26.04.7526 р. (Від Трипілля) (2018)




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    257. Моя мрія
      Ти чарівний, мій вигаданий світе,
      Немовби казка із дитячих літ.
      Я тут живу, красою оповитий,
      І небеса тримають мій політ.

      Якась таємна, невідома сила
      Щодня явля мені його лице.
      Щось інше там вона мені відкрила,
      Аніж недосконалий світ оцей.

      Веде у світ без хамства, зрад, підлоти.
      І заздрих побратимів по перу,
      Падлюцтва графоманів чорноротих;
      Щоб жити там, допоки не помру.

      Шляхетну велич пити, наче воду,
      Святим добром наповнити слова.
      І всьому світу й рідному народу
      Поезію, як ліки, дарувать!

      22.04.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    258. У передпокої розмаю
      Цвітуть сади і серце завмирає
      Від солоду і хмелю, і жаги.
      У цьому передпокої розмаю
      Замріяно всміхаються Боги.

      Рожева ласка розлилась високо.
      У щебеті пташинім ожива,
      Відсвічує на сонці, пестить око
      Свіжесенька травиченька-трава.

      Дерева - щогли, хмари - як вітрила -
      Цей світ мов одривають од землі...
      Немов би я у далеч легкокрилу
      Пливу увись на щастя кораблі!

      20.04.7526 р. (Від Трипілля) (2018).



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    259. Картинка
      Дивлюсь на тихий плин і згадую творця,
      У хмарні небеса лелека легко лине.
      Тече моє життя, як річечка оця -
      Умиротворено, замріяно, спокійно.

      Та спокою немов увесь зникає чар,
      Як увірветься дисонанс раптовий звуку -
      Поверхню розриває враз важкий удар -
      Вечеряє плотвичкою вже хижа щука.

      І пастораль хмільна руйнується, кона,
      Немов би знагла до розвесненого гаю
      Насунулась громами, грозами війна.
      І душу спокою на віки позбавляє!

      15.04.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Світлана Груздєва* Бузковий вечір (романс)**
      Все цього вечора - мов би для нас:
      Птаства щебіт - ізнову,
      І пелюстками обсипали враз
      Пахощі – ах! - бузкові.

      Любий, о як же давно ми удвох:
      З того життя ще – знаю!
      Попіл минулих щасливих епох -
      Щастя свічка згасає.

      Ніжно, невимушено…Той вогонь
      Давній не згас і досі…
      Мовби загрозливий тупіт погонь,
      Гасить пориви осінь.

      Сили, щоб пута роздерти – нема.
      Бога я не умолила…
      Спалах надії ти дав дарма?
      Ну, то звільнив би, милий!

      Раптом снага запалала ізнов
      Дужче…Ну аж – надміру!
      Добре. Повірю, що - не любов…
      А ти в це сам – повіриш?!***

      11-12 квітня 7526 р. (Від Трипілля) (2018)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Чарівлива днина весняна
      Коли під тихим небом кришталевим
      Немов зникають десь лихі думки.
      Здається – усміхаються дерева,
      Свіженькі випускаючи бруньки.

      Просторо сонцю, розгулятись є де…
      Воно у верховітті догоря.
      І – мовби із трояндового меду
      Доріжку простеляє ген зоря.

      І спів птахів – легкий то звуку лоскіт,
      Рожевощока з ніжністю мана.
      І опливає злагіднілим воском
      Ця чарівлива днина весняна.

      10.04.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Ти час, о Велесе, спини...
      Ти час, о Велесе, спини,
      І суєті скажи цій: «Годі!»
      Відчути подих весняний
      Сьогодні хочу на природі.

      Сюди я йшов, як уві сні,
      Ступив у передпокій раю.
      Як, Боже, хороше мені!
      Твоє натхнення я вбираю.

      Співає чарівливо птах
      У цій легкій озерній тиші.
      Води поверхню Хтось хита,
      Немов листа у вічність пише.

      І так поволі опліта
      Весни вечірня прохолода.
      І стелить постіль дрімота,
      Дарує сонну насолоду.

      6.04.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Тепло
      Квітучий місяцень весни
      Теплом розкішним удостоїв.
      Окраєць неба заяснів
      Ніжненькою голубизною.

      Земля прокинулась од сну,
      Снігів одкинула чимало.
      Ярило променем дихнув –
      І навкруги усе розтало.

      Пташині висвисти-слова –
      Осанна мов порі обнови.
      В гаю Стрибог бешкетував,
      Гілки ламаючи соснові.

      Несла захмелені дива
      Осонцена весна – ще рання.
      І Лель навколо розливав
      Щемливі пахощі кохання!

      1.04.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Другу про "дружні" справи
      Він критикнув старого друга
      Всього разочок, тільки раз…
      У тім побачив той наругу,
      Немов напав на нього сказ.

      Якби ж то раз і так – легенько –
      Щоб усміхнуло – жартував…
      Так ти ж про нього – рідна ненько! –
      Писав уже не раз, не два…

      В десятках пасквілів огидних
      Лайном ти друга обливав
      За те, що він повівся гідно,
      І правди промовляв слова.

      Він став для тебе враз поганим
      (Про нього тільки й пишеш ти!),
      Антиестетом, графоманом
      Посмів тебе, гад, наректи.

      А ти його позаздрив славі,
      В гнилих обіймах суєти.
      Його набутки величаві
      Для тебе – «постріл холостий».

      І вірш за віршем – послідовно –
      На нього відрами лив бруд.
      Чи покидьок ти бездуховний?
      Чи віддавать тебе на суд?!

      Не вміючи писати стильно,
      (Не буть тобі в салоні SPA!)
      Його запхав ти в божевільню,
      І яму ти йому копав.

      Лежить на цвинтарі давно він
      У віршах «чарівних» твоїх.
      А ти і досі хочеш крові…
      І розбирає жах… чи сміх?

      Стругаєш Образи затерті,
      Ножа ввігнавши в плоть живу.
      Його, напевне, хочеш смерті
      Вже не у віршах – наяву?!

      …Хіба така вже це подія –
      Огидна бійка на словах?
      Ти смерть йому тут заподіяв,
      А він тебе – коронував.

      Отож, носи свою корону*,
      Хай люди бачать, хто ти є!
      Вона впаде, коли бездонна
      Гниль заздрості в тобі згниє.


      30.03.7526 р. (Від Трипілля) (2018)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Коронований
      Усе він доїть козла сатири,
      Одні й ті ж теми – по сто разів.
      Прогризли миші у хаті діри,
      А він все пише – як очманів.

      І винограду не ваблять грона,
      Він вибрав іншу – «шляхетну» путь –
      Хоч кукурудзяну та корону
      Захтів на лисину одягнуть.

      Він скоро вдягнеться вже по-панськи,
      Затеше круто своє стило.
      Гряде «новітній» Степан Руданський,
      Чи «невмирущий» байкар Крилов.

      Вже й «брат по духу» дурні не пише,
      Усим доводить, що не ішак.
      А цей клепа недолугі вірші –
      Король дурбеликів, тут – пішак.

      Не хоче править нехлюйство власне,
      Зате всих інших повчать готов.
      В борні цій лютій запал не гасне…
      До самокритики де любов?

      У нього суржик – Пегасом «тьопа».
      Самі прищі, чиряки в словах.
      Прямує сайтом цей недотьопа,
      Лайно розбризкує, просто жах!

      Його благають: друкуй поменше,
      Та більше твори свої ти прав.
      А він ротяку розкрив, як вершу:
      Це - авторських утискання прав!»

      Прогризли миші у мізках діри,
      Доїтись кізонька просить «ме!»
      А він все доїть козла сатири,
      ВіршАми* пучить його і дме.

      До унітазу, немов до трону,
      Його запрошено вже таки.
      Засушено з кізяків корону,
      «Перлини» вставлено з будяків!

      28.03.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Немерзнуче сяйво
      Вже ущухли снігопадні зливи,
      Не підніме вітер і поли.
      І вогні вечірні, чарівливі
      В небесах засмучених зійшли.

      Ніби вись прокинулася сонна,
      Потяглась гілками, як жива.
      Світлом усміхнулася неону
      І веселим сяйвом зігріва.

      Осягнувши поглядом заграву,
      Шепотіли вдячно щось вуста.
      Пещений теплом цим величавим,
      Я тремтіти, мовби, перестав.

      18.03.7526 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. Сергій Єсенін З чарівливим щемом ця омана (переклад)
      З чарівливим щемом ця омана –
      Ось життя. І сильне тим воно,
      Що рукою грубою тирана
      Долю провістить йому дано.

      Я, коли повіки опускаю,
      Й серце потривоживши, кажу:
      Так, життя – неправда, та буває
      Прикриває радощами лжу.

      Ти на сиве небо глянь одверто –
      Вгадуй долю в місячній журбі.
      І вгамуйсь, не домагайся, смертний,
      Правди, не потрібної тобі.

      В черемховій заметілі думать
      Гарно, що життя – стезя, не рай,
      Легковажні подруги одурять,
      Псевдодрузі зрадять – і нехай!

      Хай мене милують ніжним словом,
      Хай гостріший бритви злий язик,
      Здавна я живу на все готовий,
      І до всього я безжально звик.

      Душу охолоджують ці висі,
      Не зігріє сяйво зір вогнем.
      Ті - кого любив я – одреклися,
      Ті - ким жив - не згадують мене.

      Але все ж, і штовханий, і гнаний,
      Я зорі всміхаюсь, що несе
      Світло… На землі моїй коханій
      Дякую життю цьому за все.

      5.01. 7520 р. (Від Трипілля) (2013)

      Київ.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. Змістились пори року
      Немов не березень, а січень.
      Уже ж було – весна прийшла…
      І знов душа замерзла лічить
      Дні, що лишились до тепла.

      І що із дивом цим ти вдієш?
      Сніг не розтопиш крадькома…
      Тому й вітаєш цю подію –
      Хоч добре – слякоті нема.

      Ізнов – мороз. І на санчата
      Сідають в парку малюки.
      І взимку також раювати
      Вони уміють залюбки.

      Змістились пори року – звідки
      Нам знать, коли прийдуть вони?
      Весна настане, певне, влітку.
      А літо, мабуть, восени.

      17.03.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Над річкою (переклад на російську Світлани Груздєвої)*
      Где русло Сниводы картинно,
      Перебивая звоны рос,
      Доносит ветер петушиный
      Зов – огородами насквозь.

      И вторят петуху как будто
      Заливисто луга, поля –
      Частушки, юмор каламбуров…
      От снега вольная земля

      Примятую траву расправит,
      Освобождаясь ото сна.
      И птичье царство миром правит,
      Заполнив песнями сполна.

      О лёд вода звенит, стекая,
      И – чуть заметно, так, слегка –
      Весенней неге потакая,
      Решила слизывать снега.

      Ну, а в затоке – там иначе:
      На берег льдина налегла.
      На вербе же, как чёрный мячик,
      Кустисто виснет омела'.

      На холод ветер щедро веет –
      Зима нам эхо донесёт.
      Когда же всё это согреет
      Весенний солнца хоровод?!

      12.03. 2018 р.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Над річкою
      Де пойма* Сниводи чарівна –
      Бринить легенький вітерець.
      Доносить гук бадьорий півня
      Через городи навпростець.

      І вторять півневі неначе –
      Заливисто ізвіддаля –
      Веселі вигуки юначі…
      Од снігу звільнена земля

      Випростує траву прим`яту,
      Мов прокидається од сну.
      І птаство радісно співати
      Береться пісню голосну.

      Об лід вода текуча дзенька
      І – ледь помітно навкруги –
      Тремтливі хвилечки легенькі
      Навислі злизують сніги.

      Та у затоці ще добряче
      На берег крига налягла.
      А на вербі – як чорний м`ячик –
      Кущиста звисла омела.

      На холод вітер ще багатий –
      Зима відлуння нам несе.
      Коли вже буде зігрівати
      Весняне сонечко це все?!

      12.03.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

      с. Іванів, Вінниччина.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Лечу...
      Лиш профіль твій в інеті промайне,
      Як те весни захоплююче диво –
      Неначе струм пронизує мене,
      І знову я, і знову я – щасливий.

      Красуня ти, овеснена уся,
      Як пісня та кохання – вічно-юна,
      Нічого не прохаю, тільки сяй,
      Хай сльози щастя падають на струни.

      Розкрилася неначе ніжна вись…
      О дякую, Боги – Яриле, Лелю.
      О серце, бідне серце, розірвись –
      Лечу в нірвану… Чи в небес оселю!


      6.03.7525 р. (Від Трипілля) (2018)







      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    272. Діагноз класика (літературна пародія)
      1
      Наснилося… О Боже, пробі –
      Тулився не будь-хто – Тарас,
      В Одесі – у матроській робі,
      Шептав-сичав: «Зігрію вассс…»

      Морозив мокрими губами...
      На плитах ми із ним - в клубок…
      І тенькали нам фрикцій гами,
      Здригався ними поплавок.
      2
      Серветок не було… газета…
      Із віршами, як чорнота.
      Читала потім їх поету,
      А він десертом ласував.

      Чуприна липла, ритм збивався,
      Закашлявся Тарас на вірш,
      І гладив ніжку… Дурень Вася –
      Тікай від столу вже скоріш!
      3
      От вибрики цих снів-фантазій!
      Тарас, як вийшов із кафе,
      Сказав: був з нею я - в екстазі,
      Лиш вірш нагадував парфе.*


      5.03.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Шлях до порозуміння
      Привів сюди я друга на "ПееМ",
      Радів, що полку нашого прибуде,
      Що разом понатворюєм поем,
      Сонетів, віршів... І оцінять люди.

      А другу ворог до душі припав,
      Бабай до себе чарами принадив.
      І він пішов услід його стопам
      Дорогою, яка веде до зради.

      Тепер його плюється гниллю вірш
      І зуби вишкіряє чорнорото,
      Немов йому понад усе миліш
      Огидне графоманяче болото.

      Ступив на шлях огуди і брехні,
      Поширює і наклепи й обмови
      За те, що чесно довелось мені
      Сказать йому про нього правди слово.

      Мабуть, у цьому помилка моя,
      Всього не можна говорить людині.
      Бо вироста ненависті змія,
      І їсть усе прекрасне всередині.

      Та не казав, що друг - недопоет,
      Він сам себе нарік отак даремно!
      Бо навпаки - в його я вірю злет,
      Як буде працювати, мов скажений.

      На це він здатний, бо затятий в цім,
      Та працювати треба над собою
      І інших поки не учить творців,
      А свій бур`ян викошувать косою.

      І слухать друга, що уміє більш,
      І знає краще - що, куди й до чого.
      Підкаже шлях - і твій засяє вірш,
      Немов насправді ти - поет від Бога.

      І не спесивих я набрався слів,
      Орел могутній - гордий від природи,
      А чорногузи в небі б`ють орлів,
      То як не бути чорногузу гордим?!

      Якщо поетом гарним уродивсь,
      То має право говорить повчально.
      Йди під крило і знов побачиш вись,
      А не болото зради і печалі!

      28.02. - 1.03.7525 р. (Вфід Трипілля) (2018)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Песик Обісцюшко (казочка)
      Послухайте-но, діточки, на вушко,
      Новісінькую казочку оту.
      Жив-був на сайті песик Обісцюшко,
      Що ненавидів люто чистоту.

      Він авторів усіх тут оббігає,
      Немов запограмований у грі.
      На кожного він лапку підіймає,
      Так територію свою ж бо намічає,
      Лиша сечею він коментарі.

      "Улюбленцям"-лелекам лишить знаки
      Уваги найніжнішої таки,
      На пам"ять їм дарує залюбки -
      Як ордени, кавалки добрі каки.

      Все нюхають ці автори сердешні,
      Та стало вже і їм не все одно:
      Колись тут пахли вірші, як черешні...
      Тепер куди не стань - сеча й лайно.

      Як на "ПМ" заходимо щоразу,
      Вдихаємо цих "пахощів" букет.
      Поети ходять вже у протигазах!!!
      Ну де це, люди, видано таке?

      Хіба усіх вас жах не полишає,
      Хіба не нудить від таких чудес?
      Вже мантію учителя вдягає
      На себе засмердючений цей пес!

      На ноги лізе людям, як на сучку,
      Собачий бомж, ти все йому дозволь?!
      Він скоро всіх нас доведе до ручки -
      Огидне гавкало, смердючий троль.

      Шепнім адміністратору на вушко,
      Ой, діточки, ідею цю просту -
      Женіть із сайту цього Обісцюшка,
      Як любите хоч трохи чистоту!

      28.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. Жаботигр
      Себе жабисько тигром уявило,
      І стало надимати живота:
      Я з"їм тебе, лелеча клята сило,
      Та вже потуга нині щось не та!

      Надувся люто й луснув - засвистіло,
      Де сила тигра ділася ота,
      Мов пукнуло гидке зелене тіло -
      Травиченька голівкою хита!

      Не вчи орла без гордості прожити,
      Од того будуть наслідки сумні -
      Надмешся тигром, схочеш полетіти,
      Та луснеш, наче жаба у багні!

      27.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. Змова
      Злигалася зміюка із тхором:
      Давай лелеці лапи переб"ємо!
      Я обів"юсь, а ти зубами: "Хром!"
      Перекуси і вирішиш проблему.

      Немає птаха і нема проблем -
      Учив колись диявол із болота.
      І вчиться в нього це поріддя зле -
      Слизька, смердюча заздрісна сволота.

      І причаїлись тихо у кущах,
      І підповзли, підкралися у тиші...
      Та бусол дзьобом у зміюку: "Бах!"
      А тхір утік, як завжди, насмердівши.

      Хто любить у природі чистоту,
      Перед зміюкою не знає страху,
      Не дасть тхорам запанувати тут,
      В борні поможе він святому птаху!

      27.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. Поштарочка (пісня)
      Чи винна з інтернету аватарка,
      Чи віршів начиталась моїх ти?!
      У мене закохалася поштарка
      І шле мені закохані листи.

      ПРИСПІВ:

      Поштарочка, поштарочка, поштарка
      У мріях заціловує мене.
      І у листах освідчується шпарко,
      Аж із думок втікає все сумне.

      Хоч я живу, хоч я живу в столиці,
      Але не гоноруюся з тобов.
      Бо знаю – чиста, як вода з криниці –
      Ота проста народная любов.

      ПРИСПІВ:

      Поштарочка, поштарочка, поштарка
      У мріях заціловує мене.
      І у листах освідчується шпарко,
      Аж із думок втікає все сумне.


      Я зачерпну водицю ту відерцем,
      Закохані співатиму пісні,
      Мов поштою своє жагуче серце
      Поштарка мила вислала мені.

      ПРИСПІВ:

      Поштарочка, поштарочка, поштарка
      У мріях заціловує мене.
      І у листах освідчується шпарко,
      Аж із думок втікає все сумне.

      24.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*
      ...Краями у цього трищастя -
      дві площі, а в центрі - Майдан:
      з пришестям мільйонів, з причастям,
      Простим прикладанням до ран.
      Як цілили в нас відморозки,
      чий погляд з-під масок склянів,
      ти знав: ми лише відголоски
      нестомлених Стусових слів.

      Як тільки ментівське тріпло ще
      стріляти давало наказ,
      Став брук Європейської площі,
      І Бог став, і вітер - за нас.
      Всі дні ту ментівську босоту
      Він чадом із шин годував:
      знав напрям той вітер свободи
      і "ленти" надій подавав...

      Коли полетіли гранати
      з Грушевського в бік барикад,
      Поранена камера правду
      таки зберегла для внучат.
      "Овець" навчимося прощати,
      та спершу - карати убивць.
      Бо справа - майдан і Хрещатик,
      а зліва - Дніпро задививсь.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. Осанна
      Не перелічити нам усіх,
      Вад у нас зібралося чимало.
      Над убогими сміятись гріх,
      Тож одного ми таки похвалим.

      Сотворив ти, душка, стільки "див",
      Так багато пишеш за добу ти,
      Як би хто за кількістю судив -
      Міг би ти Шевченківську здобути.

      Нам тебе читать... хой вовком вий! -
      Любимо, привчилися багато
      Убирати несмак стильовий...
      А поради любиш ти давати!!!

      Прочитаєш, то хоч падай ниць,
      З іншим не поплутаєш, ні, ти це!
      Стільки у порадах тих дурниць,
      Заслужив насправді перше місце.

      Чиряки, резинки від трусів,
      І кальсони й інша "хріновуха"...
      Ти давно вже першість тут посів!
      Та чому пов"яли наші вуха?

      Оповив "ПМ" увесь дурман
      Од Душка задушливого стану.
      Наш Душко - найкращий графоман,
      Будяки у студію - осанна!!!

      20.02. 7525 р. (Від Трипілля) (2018)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. Порада графоману
      Краще хрін косити наяву,
      Ніби щось у себе відірвати,
      І кебету викинуть в траву,
      Щоб дурниць оцих тут не писати.

      20.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. Помилка
      У долоні сам собі плещи,
      Що знайшов отут помилку... Нате!
      Так, мусони, справді - це дощі,
      А вітри -усе ж таки пасати.

      Може і писав те сам крізь сон,
      Тільки майстер вміє так писати -
      Тільки сон навіює - мусон,
      А його розвіюють - пасати!

      Сни уже розвіялися всі,
      Навіть цей - про мир на цьому сайті,
      Бачу, як вистрибує з трусів -
      Опонент - зраділо-підлуватий!

      20.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. Сивий сон
      Зимі не завше притаманні
      Ці відчуття: як дощ-мусон,
      Весь день – немовби у тумані,
      Весь день – неначе сивий сон.

      І часу невагомі хвилі
      Навіюють сонливий стан.
      І дрімота до ліжка хилить,
      Повіки склеплює й вуста.

      Ще у саду так біло-біло,
      Пускає позіхи зима.
      Природа – мов осоловіла,
      Дрімає стоячи, сама.

      У флегматичнім часоплині
      Сонливе бачу диво он –
      Немов жаринами в каміні,
      Вогнями закуняв неон…

      18.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. Березневий подих
      О де ви, дні весни мої, о де ви?
      Вже лютий он із ярмарку погнав.
      Літа в повітрі подих березневий,
      І первозданна свіжість весняна.

      І в проясніло-ніжній саду пущі
      Збирається, овіює тебе
      Овеснена, п`янка снага цілюща…
      І менше сиве, більше голубе

      Вже небо провіщає ласку Божу,
      Коли зійдуть на доли чарівні
      Чудові дні замріяні, погожі,
      І усміхнеться березень мені.

      І знову рік почнеться з немовляти*,
      І щастям переповнена в очу,
      Не зна земля: чи плакать чи сміятись,
      Лише струмки розчулені течуть.

      *В дохристиянські часи наші пращури святкували Новий рік
      у березні.

      17.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. Заклик
      Ти, враже, припини цю писанину,
      Бо ж день закоханих ми маєм нині.
      Давай мечі на землю покладем,
      Згадаємо коханих, той едем

      Що нам вони колись подарували,
      Дарують нині, будуть дарувати,
      Дні коли щастя в нас було немало,
      Дні, на кохання пристрасне багаті.

      Ми ж не кацапи дикі, кладемо мечі,
      І не порушим перемир"я і вночі!

      14.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. Загадка
      Вдає із себе добрячка,
      У чаті майже з кожним дружить.
      "Конає" він "під дурачка",
      Завзято пану-чорту служить.

      Не ображає мов нікого.
      Послухать, то біліший Бога!
      Стріля з-за рогу в молоко,
      У спину цілить він - ...!!!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Інтернет-кохання
      Я думав ти мене «забанила» навіки,
      І вже гіркі-гіркущі сльози проливав.
      І вечір опустив свої сумні повіки –
      Він вірить перестав немовби у дива.

      Згадалися ізнов ті дні – п`янкі, веселі,
      Розмови, зустрічі, тремке торкання рук…
      Я кулаками стіни в розпачі гамселив –
      За що, жорстока доле, завдаєш цих мук?!

      І раптом ти отут явилася неждано,
      Розвіяла печаль, думки усі сумні.
      Немов торкнувся ніжно, легко твого стану…
      Кохання світло знов засяяло мені.

      Далека зіронька мов стала враз близькою,
      Розбурхала у серці радісну жагу.
      Не знатиму тепер, напевне супокою,
      Вбиратиму поезій силу чарівну.

      А вечір задивлявся в лагіднії очка,
      І вчитувався він у чарівні слова.
      І тихо цілував кохані я рядочки,
      Мов пальчики твої прекрасні цілував.

      11.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    287. Душко
      Душпастиря вдає цей "вчитель",
      Хоч сам - задушливий тиран.
      Талантів справжніх він душитель -
      Душко, дурбелик і душман.

      Він скаже: лікувати мушу,
      У вас зазнайство, бачу, є.
      І вас не боляче задушить
      За підле царствіє своє.

      8.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. Правда кличе
      У нас є Жоха - то "великий" гуру.
      Від зауваг його регочуть кури.

      Цех вчителів уже на ладан дише,
      Пішла із сайту Люба Бенедишин.

      Кузан і Чорногуз - ось два поети -
      Як спротив графоманському клозету.

      Як в Лету кануть звідси і вони,
      "ПееМ" впаде в обійми Сатани.

      "Майстерні" стануть зовсім незугарні -
      Засушені, зажохані лошарні.

      Забаньте, о Адміне, правда кличе!
      Набрид він, цей невіглас войовничий!

      5.02. 7525 (ВІд Трипілля) (2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. Передчуття
      Не зовсім день іще погас,
      Не зовсім ще розмерзлись води.
      Минає час, минає час,
      І тихо підсумки підводить.

      Хоч словом я тебе колов,
      Себе поводив необачно.
      Та за велику цю любов
      Тобі одній навіки вдячний.

      Поглянь: минає вже зима,
      Взаємин тане холод наче.
      Відчув я – десь там тайкома
      Твоя душа за мною плаче.

      Все небо – молока мов глек,
      Вечірнє світло у імлі є.
      О Леле люба, я – з лелек,
      Тебе мов леготом лелію.

      Бо доля в нас – на двох одна
      І небо нам одчинить браму.
      До нас любові йде весна,
      Вона уже не за горами!

      3.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    290. Опоненту
      Твій вірш не вартий і ескудо,
      Смердюча шохана паскудо!



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. І.Ш.ак
      Тупий і впертий, мов дебіл.
      Стирчать у світ ослячі вуха.
      Творить не має СПРАВЖНЄ сил,
      Тому і пише лиш чорнуху.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Застигли хвильки снігу
      Нарешті - холод справжньої зими,
      Застигли хвильки снігу шовком білим.
      І знову усміхаємося ми,
      Здоров`я додає мороз і сили.

      І вогнище неонове навкруг
      Розсипалось жаринами-вогнями.
      Туман затьмарив димом виднокруг
      І попіл дум розвіяв над гаями.

      І клаптями сади заволокло,
      Мов сіть павук накинув на дерева.
      Та сяєво пробило темне тло
      І усміхнулось ніби сонне мрево.

      21.01.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    293. Яви красу
      Прийди до мене на пуантах,
      А зверху ще - у білих бантах,
      Яви красу єства хмільного...
      І більше з одягу - нічого!

      грудень ?525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. Філософський камінь
      Німотний щем стискає груди
      І роздуми гіркі печуть:
      Що далі буде, далі буде
      Яка життя оцього суть?

      Уже далеко не роками –
      Десятиліттями, либонь,
      Шукаєш філософський камінь,
      Мов милої – тепла долонь.

      Вся суть, ви скажете, в любові!
      Але минає і вона.
      І миті всі оті чудові,
      Як літо й чарівна весна.

      І що лишається? Напасті?
      Зима торкає за плече…
      У почерговості контрастів
      Ріка життя мого тече.

      Узимку тужим за весною,
      А в спеку – хочеться зими.
      І суперечливостей грою
      До смерті бавимося ми.

      8.01.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    295. * * *
      Темноти навалився огром,
      І небесна імла загуса.
      Чарівливі вогні над Дніпром –
      Дивовижна вечірня краса.

      Вітер віти колише сумні,
      Я милуюсь, милуюсь, іду…
      Як же хороше, Боже, мені,
      У спустілому цьому саду.

      Пломеніє ясний краєвид,
      Скрізь неону жарини самі.
      Мов під пасмами хмарних сивин
      На півнеба палає камін.

      О предиво оце осяйне,
      Я над ним свої роздуми в`ю,
      Хоч не гріє це сяйво мене,
      Зігріває уяву мою.

      7.01.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    296. Зима повіялась кудись
      На гори київські – туман
      Упав червоною зорею,
      Зими справдешньої нема
      Лиш полум`я тепла над нею.

      Мов розтопило сніг увесь,
      І понад садом неукритим
      Він випаровується десь,
      І небо хоче оповити.

      Поволечки холоне вись
      І світло дня потроху тане.
      Зима повіялась кудись,
      Лишивши марево туману.

      6.01.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. * * *
      Змахнув день стомлений крильми,
      Я знову сам, я знову сам -
      В обіймах теплої зими,
      Підвладний тільки небесам.

      Вони – у сутінках усі,
      Ген простелився хмарний дим.
      Все світле у небес красі
      Він виссав подихом одним.

      Та боротьбі цій завдяки
      В імлі зродилися умить
      Вогнів чарівні світлячки,
      Щоб вечір ніжністю умить.

      І знову світ степлів добром
      І заяснів, і аж воскрес.
      І лівий берег над Дніпром –
      Як віддзеркалення небес.

      30.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    298. До ребусів «ПМ»
      До жаби прирівнять поета! –
      Де у людини розум, смак?!
      О недоріко-римоплете,
      Ви - облисілий мов їжак.

      Немовби хочете вколоти
      За справжність і високий ранг…
      І в лоб летить Вам за підлоту
      І б`є Вас власний бумеранг.

      Уже й вужі регочуть навіть,
      Навіщо тут ще й Чорногуз?
      Це ж графомана «жаба давить»,
      В болоті власнім він загруз.

      І досі кумкає потроху…
      А ми дозволимо – нехай!
      Підняв тут жаб`ячий цей хай,
      Мов бурю в склянці – І??? Ш??А.

      30.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    299. Свято
      І знову Божич народивсь,
      І довга ніч у Лету кане.
      І біло усміхнулась вись,
      І світло прибува жадане.

      І тане сніг, і ручаї
      Дзюркочуть, навесні неначе.
      І грудень сльози шле свої,
      Немов розчулився і плаче.

      На радощах вітрець упивсь
      І віти шарпає сердито.
      І смокче, смокче білу вись,
      Немов горілку оковиту.

      25.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. Минулася любов
      Минулася любов, мов листя облетіло
      Із дерева жаги, не збуджує мене.
      Вуста мої байдужі, не шепочуть: «Мила,
      Яви мені, благаю, личенько ясне!»

      Для тебе я чужий. І став таким тоді ще,
      Відколи уколов пером твоє єство.
      І істина із гір співала птахом віщим –
      Не бути нам ніколи, певно вже, удвох!

      І разом не літати в безберегій сині,
      Бо вимага для всіх кохання з давнини –
      Прощати вміння, розуміння і терпіння.
      Та не властиві, бачу, ні, тобі вони.

      Дарма, немов Алкей, шукав розради ліки,
      Здобув лиш самоту, як Робінзон Дефо,
      Лишилася мені ти мрією навіки,
      Як гордовита й непоступлива Сафо.

      Цірцеєю була із голосом Сирени…
      Щасливий, що життя од тебе вберегло.
      Що не розтяв собі у розпачі я вени,
      Що чистим б`є мені кастальське джерело.

      11.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    301. Клоччя сивого туману
      Це клоччя сивого туману
      Зимовий вкрило сад немов.
      У нім, як привид, я розтану,
      І вирину зненацька знов.

      Та поки вирину – вдихаю
      Печаль цю сиву, що плете
      Химери світлі в темнім гаю –
      Примарний завірюх вертеп.

      І вітер листям вже опалим
      Так таємниче шурхотить…
      Мов причаїлися шакали,
      І в горло вчепляться за мить.

      Клубочиться безперестану
      І тчеться, наче біла нить –
      Як паморозь – життя омана,
      Що нас чарує і п`янить.

      І ми, піддатливі спокусам,
      Цю чашу сиву п`єм до дна.
      Допоки день не усміхнувся,
      І не розвіялась мана.

      9.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. Як сніг на голову
      Прийшли до мене сутінки печальні,
      Зронили на папір іскрини слів.
      Засяяли вогнями сповідальні,
      І я чомусь од того звеселів.

      У цьому справді радість хоч одна є.
      І супити не варто, певно, брів.
      Хоч день життя іще один минає,
      Та недаремно все ж він одгорів.

      Хоч тихий сум чоло моє скородив,
      Та знову вкотре дива я зазнав.
      Ці спазми дум, поезії ці роди –
      Серед зими – як творчості весна.

      Благословенні будьте: ця відлига,
      Що в сад мене ізнову занесло,
      І ця зима, як осінь – ще без снігу,
      І це, як сніг на голову, тепло.

      3.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    303. Сльози із перлин
      У гаї хлюпотить. Усе припорошило.
      Чи манна чи мана тут сіється до ніг?
      І укриває все білесеньким настилом,
      Подобою зими спадає мокрий сніг.

      Чи сніг чи напівдощ іде і розмовляє:
      Потріскує де-де, бурмоче, моросить.
      Оголена стоїть берізка чарівная,
      Мов статуя жива цнотливої краси.

      Всі кущики навкруг – в накидках мов із газу,
      Дерева напівшуби з хутра одягли.
      На голім гіллі сріблом – крапельки алмазів,
      Неначе б то застиглі сльози із перлин.

      2.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    304. Прийшла зима
      Прийшла зима, прийшла сумна,
      Така ще трохи слабосила.
      В туман закутала вона,
      Все білим шовком застелила.

      Химерні обриси дерев
      І небо, як овеча вовна.
      І вечір в сутінки бере
      Усе поблідле і безмовне.

      Мов чути шепіт потайний -
      Поміж гілля іде розмова...
      Переплелись дві сивини -
      Жовтава осені й зимова.

      І вітерець не поспіша,
      Серпанком сивим очі лащить…
      І диха спокоєм душа -
      Що може буть для неї краще?!

      29.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    305. Перетворення

      Усе пожухло, потьмяніло,
      Від золота лишилась мідь.
      І озера пополотніла
      Від холоду несамохіть

      Здригається поверхня сіра…
      І брижі – ніби дрижаки
      На ній з`являються легкі,
      Мов гусяча на тілі шкіра.

      Лиш птаство ноточки бере –
      В гіллі погомоніти сіло.
      Із ним пшеничний очерет
      Під берегом сміється біло.

      25.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    306. Вечірнє видіння
      Мій саде чарівний, красою оповитий,
      Ген місяць молодий сміється угорі.
      Минає знову день і тіні сумовиті
      Повзуть поміж трави о тихій цій порі.

      Схилилися дерева яблуневі,
      Вечірньої зорі рожевий п`ють нектар,
      Неонова ріка виблискує сталево,
      І темрява рушник вже виткала із хмар.

      Спалахують вогні у цій імлі прозорій,
      І Божий той камін пашить собі на дні.
      Немовби із небес просипалися зорі,
      І гріють ніжно зір іскриночки ясні.

      23.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    307. Слова вогню ясні


      Біля каміна відпочинь душею,
      Де дрова тріскотять так мило у вогні…
      Ти ніби за реальності межею…
      І вже приходять видива сяйні.

      Душа пашить, немов полум`яніє,
      І спокій золотий з`являється в очах,
      І лижуть язики поліна, ніби змії,
      Щоб дерево міцне розсипалося в прах.

      Та поки догорить – таки зігріє,
      Усе своє тепло віддасть воно мені –
      Мов золоту леліє в серці мрію –
      Щоб гріли так людей слова вогню ясні.


      21.11.7525 Р. (Від Трипілля) (2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    308. І в листопад закохуюся я
      В саду – нікого, дощик моросить,
      Порипує по листю так привітно,
      Дарує самоти пресвітлу мить
      І флажолети розсипа тендітні.

      Немовби задзюрчав мені струмок
      У золотавім іскор мерехтінні,
      Завороживши музикою тіні
      Дерев, завмерлих од ясних думок.

      У музиці дощу – краса своя,
      Так заспокійливо, мрійливо дише…
      І в листопад закохуюся я,
      Якого недолюблював раніше.

      11.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    309. Як музики потік
      Як густо рінь озерна жебонить,
      Як музики потік несе у далеч.
      На сонечку – мажорна в`ється нить,
      У затінку дивись – мінор зіткала.

      Раптово рветься ніжна світлотінь,
      Мов пауза у грі її спиняє.
      І дзеркало враз постає у гаю…
      Й димить луна озвучених перлин.

      Тоді ізнов раптово ловить вухо
      Зринаючу мелодію ясну.
      Колись Вівальді так її підслухав,
      І в оркестрові шати одягнув.

      9.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    310. Прощальний сонет
      Дорогі друзі! Видавництво "Харків. Майдан" друкує нині мою нову книгу - по суті - здійснилася мрія, про котру я мріяв усе своє поетичне життя - вдалося підкорити вершину найскладнішого жанру поезії - сонета - написати корону сонетів "Світло кохання", присвячену моїй дружині Раїсі.* Директор видавництва "Майдан" Анатолій Стожук допоміг знайти мені поважного критика - професора знаного харківського університету ім. Каразіна, академіка Ігоря Михайлина, який написав передмову до моєї книжки. Ось два уривка з неї:
      "Найвищим виявом поетичної майстерності є корона сонетів, яка складається з п’ятнадцяти вінків сонетів, що розвивають спільну тему. Це суперскладна мистецька споруда: на неї поширюються правила творення вінка сонетів; усіх творів має бути 225 (15 * 15), причому останній вінок повинен складатися з магістралів попередніх чотирнадцяти вінків сонетів.
      До появи корони сонетів «Світло кохання» Ярослава Чорногуза українська і світова літератури цього жанру не знали. Не могли його опанувати з огляду на його унікальну складність. Нещодавно сумський поет Юрій Назаренко у книзі «Королівський вінок сонетів» (2004) зробив спробу подолати цю вершину. Але його твір, цікавий сам по собі як експеримент, не відповідав низці канонічних жанрових вимог до корони сонетів. Тож і спроба не може вважатися успішною. Вершина лишилася не подоланою. І лише відтепер можна сміливо говорити про її підкорення.
      Читача чекає видатний твір нашої сучасності, якому сама його жанрова природа забезпечила місце в історії літератури. Це перший в історії української і світової поезії твір, виконаний у жанрі канонічної корони сонетів. Водночас це - цікава, наповнена внутрішніми пригодами, поема про кохання, яка попри архіскладну форму, досить вільно, легко читається і сприймається. Відображаючи індивідуальний досвід поета, вона репрезентує загальнолюдську інтерпретацію цього почуття, а відтак надає можливість кожному читачеві впізнати себе в закоханому ліричному героєві."** Кінець цитати.
      Так, сталося, що я не встиг познайомитися з тим, хто написав такі вікопомні скрижалеві слова про мою скромну працю. Два дні тому, 4 листопада, на 65-му році життя майстер критичного слова, чудова людина Ігор Леонідович Михайлин відійшов у вічність. Вічна пам"ять йому, земля пухом, хай легенько йому спочивається на луках Сварожих. В пам"ять про цю золоту людину у мене народилося кілька рядків, звичайно ж у формі сонета. Додаю також портрет Ігоря Михайлина:


      Мій критику, не чув од вас хули…
      Чарівна осінь тихо сльози ронить.
      Благословили в світ мою корону
      І в засвіти із яви відійшли.

      Думок дозрілих виноградні грона…
      Вони – немовби мудрості посли.
      Із них високі замки Ви звели,
      То людяності й сонця бастіони.

      Напевне порадіє сила зла –
      Не житиме шляхетний лицар далі!
      Та промінь Ваш душевного тепла

      Народить світлу сотню із печалі.
      О велете письмового стола,
      За Вами плачуть Вічності скрижалі!

      6.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    311. Космічна мить
      На краєвиди глянути картинні
      Я спраглий, зностальгований іду.
      Як хороше у затишній місцині
      Посидіти в осінньому саду,

      Помріяти, згадати про кохану,
      Нехай сюди вітрицею летить.
      Своїм ласкавим подихом неждано
      Огорне, подарує щастя мить.

      І я забуду всі тяжкі гризоти,
      Відкрию таємницю наяву:
      О мить космічна, я в тобі достоту
      На цій землі аж вічність проживу.

      5.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    312. Як ув обнові
      Як тихо, чарівливо, роздумово –
      Із луків ще краса не утекла.
      І тче на озері поважне слово
      Вітрець-філософ голкою тепла.

      Німа печаль кущі вгорнула голі,
      І очерет журливо похиливсь.
      І світлий сум аж простелила долі
      Усміхнено-похмура сива вись.

      Пожухли барви осені медові,
      Неначе блідне княжий цей затон.
      Лиш дерево одне, як ув обнові –
      В розкішнім сяє золотім пальто.

      4.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    313. І затишок спустився із небес
      Ще осені тримається краса,
      Стоять дерева тихо в супокої.
      Пречиста хмара пухом нависа,
      І повен сад печалі золотої.

      Її вітрець насіяв і втомивсь,
      І за горою десь приліг спочити,
      Утихомирив злагіднілу вись,
      І все завмерло… Й не шелеснуть віти…

      Немов би сотворив одне з чудес,
      Бурхливе, рвійне проспівавши соло.
      І затишок спустився із небес,
      І ніжністю вгорнув усе довкола.

      27.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    314. Хто я або моя метрика (літературна пародія)
      І
      Не рекрут я, не ректор,
      Віддати можу зуб –
      Редактор. Мій еректор –
      Наталка Лизогуб*.
      ІІ
      Я - останній поет у місті,
      Пасажир заслужений метро.
      Я плював тут на комуністів,
      Поки Брежнєв не ліг у гроб.
      ІІІ
      З широких штанів, наче вод дніпровських
      Дістаю я метрику у натурі –
      Дивіться і заздріть, я – Стас Метровський,
      Скромний метр… в літературі.**



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    315. Мій затишку ясний
      Ну ось і ти, мій затишку ясний.
      Немовби задрімало все довкола…
      Багряно-золотаві бачу сни,
      Їх розвіває осінь світлочола.

      Тривога зникла, тільки холоди
      Із сутінками разом наростають.
      О ніченько, на хвилечку зажди –
      Хай намилуюся красою гаю.

      Ген обрій тихо плавиться здаля,
      Вогні осель спалахують, як зорі,
      І місяць – у колисці немовля –
      Його колише неба сонне море!

      22.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. Дружині Раї на день народження
      Хай хуртовина хоч яка змага -
      Допоки ти, допоки ти зі мною,
      Моя дружино й музо дорога -
      Не подола мою духовну зброю!

      Ген сяє в небесах твоя зоря,
      Під вечір опускає світлі вії.
      Мій дух, мій шал поета-бунтаря
      Ти мудро заспокоїти умієш.

      Крикливу не сповідуєш любов,
      Та йду додому я, немов до раю –
      У затишку й комфорту тихий схов…
      Ти не словами, діями – кохаєш.

      І народилась в пору чарівну,
      Де осінь, мов ізвечора й до рання,
      У розквіту свойого мить сяйну
      Під ноги сипле золото кохання.

      В твоїй душі – омріяна весна,
      Чудова ти і мама, і бабуся.
      В родині нашій – постать головна
      І я тебе утратити боюся.

      Хай почуття живе моє святе,
      І осяває шлях до небокраю.
      Зорій мені, як небо золоте,
      Що манить і ніколи не згоряє!

      17.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    317. Поцілунок осені
      Усміхнулося сонце і прОзиром*
      Огорнуло пейзажні дива.
      Мов одлите із золота озеро,
      Де смарагду - оздоба жива.

      Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
      Звесели неповторну цю мить.
      Хай багрянець із денця красивого
      Крізь дрібненькі хвилькИ** мерехтить.

      Легко шатами ген величавими
      Затулила похмуре й сумне –
      Грає осінь розкішними барвами,
      Заціловує ними мене.


      16.10.7525 р. (Від Трипілля)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    318. Дихаю щастям
      Приходжу знов сюди, і це мені не здасться,
      А справді є таке прекрасне відчуття,
      Немов усим єством я тут вдихаю… щастя,
      О трепетне яке, божественне злиття!

      Воно мені таке – немов у будень свято,
      Я п`ю нектар небес – питво це голубе.
      І дуба обніму, неначе свого брата,
      Берізку пригорну, немов… немов тебе.

      Шепоче ніжно гай хмільними голосами,
      Непрохану сльозу змахну йому до ніг.
      До тебе я прийшов, Природо, як до мами –
      Розраду віднайти на грудях дорогих!

      7.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    319. Масаж Стрибога
      О саде мій – віддушино моя,
      Мій лікарю, замислено-осінній!
      Лікуюсь процедурами тут я –
      Повітрям чистим, неба голосінням,

      І пестощами вітру, що мене
      Так заспокоїть, мов масажна ласка.
      І всю печаль із серця прожене,
      І вкрутить світло в душу легко, в`язко.

      Якби не холод, ліг би і заснув,
      Немов після масажу у Стрибога.
      І, може, в сні зустрів свою Весну…
      Заплющу очі для блаженства свого.

      5.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    320. * * *
      Невже раптово охолов я?
      Хіба той біль колись мине?
      Новою нащо Ви любов`ю
      Богове, мучите мене?

      Невже моєї мало крові
      Ярилу в жертву пролилось?
      Та муки ці – не випадкові,
      Напевне з них радіє хтось.

      Ярила тінь прийшла до мене
      Щоб серцем я не охолов.
      Щоб молоділа кров у венах,
      Щоб віршем плакав про любов!

      2.10. 7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    321. Прийди
      Ну ось і ти, півострове мій любий -
      Шепочеш, закликаючи:«Прийди!»
      Молитву урочисто мовлять губи,
      Гай сплескує вітаннями води.

      І вітерець утомлений не дише,
      І листям не шурхоче вже ніде...
      Мене оповиває люба тиша,
      Коханою припавши до грудей.

      І тихо заколисує у гаю,
      І я вбираю пестощі й мовчу.
      Озерне плесо колом позіхає,
      Поволі гасить день свою свічу.

      25.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    322. Засуха
      Із вод небесних сонце вирина
      За обрій відпливає десь далеко.
      Зміліла знов озерна глибина,
      Її зсушила ця осіння спека.

      Опале листя сохне залюбки
      І сіється на трави вогневисто,
      І скручується в трубочки-стручки,
      Лиш вогнище з`їда боби із листя.

      І висисають соки комарі,
      Для них, либонь, нагода ця остання…
      І я піддався цій сухотній* грі –
      Сиджу отут і сохну… від кохання!


      17.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    323. * * *
      Поволі день між тіней легко тане,
      Озерна рінь вібрує он ледь-ледь.
      Нарешті тиша луків довгожданна
      Наповнила і води й сиву твердь.

      І пестить тихо й лагідно, як мати,
      Шепочучи: Приляж на мить, засни!
      Як хороше отут відпочивати –
      В обіймах сутінкової мани.

      Легенько птаство пурхає довкола,
      Утомлений зітхає вітерець.
      І на воді – дедалі менші кола –
      Добу бурхливу зводять нанівець!

      15.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    324. Згадай...
      Мені лиш спогади лишились,
      Бо стала ти навік чужа,
      Я сам зламав любові квіти,
      Як словом ніжність ображав.

      Докірливо та далеч сива
      Усе нагадує ізнов
      Як виривав любов з корінням –
      Така поетова любов?!

      Але ж її я і леліяв,
      Пісенним словом поливав,
      І згадує, як пестив мрію
      В гаю закохана трава.

      Вже потім здійнялася люто
      Зими розкошлана юга…
      Чому ж та пам`яті отрута
      Лише погане зберіга?!

      І крапля зла не розчинилась
      У океані доброти.
      І знов свою являє силу,
      І вже ідеш похмура ти.

      Чи це мені усе здалося?
      Все швидше день тече, згаса.
      Та знову тихо плаче осінь,
      Немов загублена краса.

      Росте байдужість. Це – найгірше!
      Сльоза цілує мертве скло.
      Пісень десятки, сотні віршів –
      Натхнення всує протекло.

      Та не сварюся, розумію,
      Не сподіваюсь більше див.
      Бо інший он – і не як мрію –
      Тебе реальну оповив.

      Щаслива будь – бажаю щиро,
      Осяє хай обох весна.
      Мені лишився тільки вирій,
      Алея розпачу сумна.

      Та як пізнаєш дні тяжкі ти,
      Які не стерти, не спинить.
      Хай вірші ці – любові квіти
      Тебе розрадять хоч на мить.

      14.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    325. Медитація кохання
      Ах, вітерець який! Ну майже бездиханно -
      Приємним холодком ледь-ледь війне-шепне!
      Нічого не прошу, лиш усмішку кохану
      Як сонця легкий* схід, осяє хай мене.

      І серденько замре. Од щастя заніміє
      І подих долетить ласкавий аж сюди.
      І заворкує тихо голуб – голос мрії,
      Мов шепіт ніжний кіл - що мліють – із води.

      Зорі прощальне сяйво ніби ув останнє,
      Неначе змах руки пресвітлої: «Бувай!»
      Солодкий подих – медитація кохання…
      А серце, серце в ньому знову ожива!

      3.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. Троянда й гіацинт
      Осіння німота над озером ласкавим...
      Як затишно мені, аж серце завмира.
      Я вимолив собі цю тишу нелукаво -
      І зглянулись Боги, сказали: йди, пора.

      Від щастя занімів. Для нього треба мало -
      Лиш лагідні слова щоб з уст лились твоїх.
      Я невимовно радий. Ти озвалась,
      І слова п`ю меди і твій печальний сміх.

      Мов світ переродивсь і горе вже минуло...
      Вдивляюся в твоє осонцене лице.
      І кожен звук ловлю і прислухаюсь чуло -
      Не вірю ще очам, бо марив лиш про це.

      Невже це все мені? - словесні водограї,
      Пробачення спада на голову мою?
      І знов кохання Бог над озером витає -
      Троянда й гіацинт - у мрій своїх раю?!

      2.09.7525 рік (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    327. Роздратовано
      Нахабна штовханина у метро,
      Сьогодні все навколо – агресивне.
      У Чорнобога – мов слонячі бивні
      І зло перемагає знов добро.

      У аурі вже купа рваних ран,
      По спині мов кувалдою довбають…
      Це знов отой проклятий ресторан
      Руйнує тишу чарівну у гаю.

      І навіть тихі кола на воді
      У рухові розходитись готові…
      Навіщо я прийшов і тут сидів?
      Чому, Боги, я не глухий Бетховен?!

      Я б, іншу музику почув би в дар -
      Оту, що не від чорта, ту, що – з неба!
      І не музичну б сечу, пив нектар,
      А так почистить вуха є потреба!

      1.09.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. Шепіт осені
      Ах у вітрові підголосками
      Ніжнозвукову чуть красу –
      Шепіт осені, шепіт осені,
      Шепіт осені, легкий* сум.

      Хить-хить гілкою, наче хвилею
      Словопестощі ллє ясні.
      Ллє розмовою легкокрилою,
      Мов гойдається у човні.

      Чи почую я, а чи вимрію –
      Крапель тенькання – флажолет –
      Закликаючи, мов до вирію,
      Провіщає пташиний лет.

      І відлунюють десь у просині
      Ті щемливо-сумні слова –
      Шепіт осені, шепіт осені –
      Тепле літечко, прощавай!

      *лЕгкий – авторський поетичний наголос, на відміну від тупого словникового прозаїчного наголосу легкИй.

      30. 08. 7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    329. Ти не являлася мені ще в сні* (за І.Франком, до 161-ї річниці від дня народження нашого Генія)
      Ти не являлася мені ще в сні,
      Я наяву тобою марив,
      Моя ти любо, доле, каро,
      Моє ти все – мої пісні,
      Оті ридання голосні.
      Ота печаль, ота розпука,
      Незбувна та пекельна мука
      Лишила спогади мені,
      Як пестив кучері ясні.

      В житті мене ти й знать не знаєш,
      Забула, іншого кохаєш.
      Як напишу, слівце писнеш,
      Як лютим холодом війнеш,
      Як сіль на рани посипаєш,
      Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
      Як я кохаю до нестями,
      Ридаю темними ночами
      І ллються на папір, як грози
      Ось вірші ці – криваві сльози,
      Що зроджують бажання вперте
      Од того розпачу померти…

      О ні, являйся, серденько, мені
      Хоч в сні!
      Чи хоч на сайті у інеті,
      Коли запіють півні треті.
      Я монітор той поцілую,
      Немов живу тебе милУю.
      Від себе вже не відпущу,
      Воскресну серцем до любові
      І знову вірші нові й нові
      Тобі рощу,
      Моє предиво,
      Моя ти доле нещаслива,
      Моє ти все – душі краса,
      Що в серці вік не погаса!

      28.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    330. Передосіннє
      І це вже літо відліта у вирій,
      І знову скоро прийдуть холоди.
      І стеляться все швидше тіні сірі,
      І випивають сонячні меди.

      Цей вічний колообіг у природі
      Намотує й намотує роки.
      І не зупиниш, і не скажеш: «Годі!»
      І так – тисячоліття і віки.

      І в цій чарівній і прадавній пущі
      Дедалі більше усвідомиш ти –
      Ні, не природи, а свою минущість
      У філософськім сумі самоти.

      Я знаю, знаю – істини не нові,
      Та щось лиш твій тут визначає путь…
      І вчишся у природи хоч у слові
      З озер прадавніх вічне зачерпнуть!

      27.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. Алея Розпачу
      Душа із тіла рветься вгору –
      До хмар загуслих навпростець.
      Її обволікає горе,
      Немов розплавлений свинець.

      Там ще недавно сонце квітло,
      Геть не віщуючи біду.
      Та поки добреду до світла,
      Алею Розпачу пройду.

      Терзаю мовчки душу хвору,
      Наскрізно біль її протяв.
      Простую темним коридором
      У темносмугове життя.

      Це віт журливе колихання -
      Мов тихий реквієм звучить,
      Тут тінь померлого кохання
      Ген простяглася, наче нить,

      І тисне. У очах – смеркання,
      Пекельний корчиться вогонь,
      Мов настає вже мить остання…
      Завмерле тіло, охолонь.

      …В алеї Розпачу ізрання
      Сирен* лунають голоси!
      Там тінь померлого кохання
      Петлею здушена, висить.


      25.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    332. Золотаві зорі смутку
      Не можу не писать – потреба
      Гіркі ці зроджує слова.
      Пробач, бо нагадав про себе,
      І, може, настрій зіпсував.

      Судилось пекло це поету –
      Палає піді мною хмиз!
      Немов би з водоспаду в Лету
      Лечу я головою вниз.

      Ти будь безжалісно жорстока –
      З холодним блиском у очах.
      Нехай страждання це високе
      Осяє мій тернистий шлях.

      Знайди коханого нового,
      Бажаю щастя я тобі!
      Напевне так потрібно Богу,
      Хай буду скніти у журбі!

      Нехай мені ти серце виймеш,
      В зажури кинувши льоди.
      Нехай же іншого обійми
      Тебе зігріють назавжди!

      Хай буду мовчкома терпіти,
      Коли без жодного жалю
      Потопчеш ти любові квіти,
      Які до ніг я простелю.

      О світлоносна Незабудко,
      Вклоняюсь, дякую тобі!
      І золотаві зорі смутку
      Посію в небі голубім!

      24.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    333. Найдорожче
      Усе, що є, все, що було і буде –
      Як видиво у віщім напівсні.
      Мої пророцтва, сповнені огуди,
      Нехай вони не збудуться, о ні!

      Чи я тебе судити маю право?!
      Я сам себе навіки засудив…
      Нехай нам сяє сонце величаве,
      Крізь біль і сум відкриє диво з див.

      Цей плач гіркий з досадою утрати –
      Кому на душу падає щораз?!
      Перед тобою вічно винуватий,
      Впадаю в каяття свого екстаз!

      Перед тобою, о моя Богине,
      Кладу, як жертву, цей молитву-вірш!
      Рятуй мене, рятуй себе, бо гине
      Святе в душі – воно найважливіш!

      Нехай спаде з ясних очей полуда,
      Відкриється обом укотре знов!
      Що найдорожче, що було, є, буде –
      Богами подарована ЛЮБОВ!!!


      20.08. 7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    334. Звуковий гвалт
      Серпнева спека уляглась,
      Улігся вітер і не дише.
      Не Божий – ресторанний глас
      Гвалтує луків ніжну тишу.

      Мені б сюди ну хоч одну,
      Хоч невеличечку «Базуку»*,
      Я б виставив комусь ціну
      За це насильство злісне звуком.

      За те, що час він мій краде,
      За порцію тяжкого глуму.
      Я не стріляв би у людей,
      А просто заклад цей знеструмив.

      *Базука – міномет. На фото, насправді, український міномет "Молот", а не "Базука".

      11.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    335. Містика
      В куточку тихому в гаю
      Сховаюсь від чужого ока.
      Раниму душу хай мою
      Огорне зелень ця висока.

      Нема доріжок, лавок тут,
      Цивілізації немає.
      Тому і зрідка чийсь маршрут
      Крізь цю місцину пролягає.

      Зарослий пагорб височить,
      Увесь його трава укрила.
      Й догадка виникає вмить,
      Що це - високая могила.

      Немов козак спочив у ній
      На гребені усе - прим`ято.
      Отам сідав кобзар старий
      І думу починав співати.

      10.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    336. Лиш спокою хотілося
      Здається дивним все мені тепер це –
      Вечірня мла оповила сади.
      Легка печаль насунула на серце
      І стиснула, мов небо – хмарний дим.

      Й думки немов посіялися знову,
      Старіння мов химери навісні.
      Що навіть не хотілося й любові,
      Лиш спокою хотілося мені.

      Розчинення в нірвані чарівливій,
      Солодкий дим вдихати із небес.
      І після спеки – як одне з чудес –
      Вечірню прохолоду пить, як пиво.

      9.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    337. Пророцтво
      Наче листя, літа побіжать за водою
      І довіку залишиться хтось удовою.
      Хто злобою кохання велике зневажив,
      То Боги покарають того самотою!

      8.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    338. В райському саду
      Трояндові кущі – в розмаї,
      Птахи принишкли у гіллі.
      Плакучі верби завмирають,
      Спустивши коси до землі.

      І понад висохлим ставочком
      Кружляють легко голуби,
      На романтичному місточку
      Зітхає легіт голубий.

      Лишив хмарин білявих смужки…
      На лавці – ковані витки.
      Казкова пані в капелюшку
      Там вишиває подушки,

      Немовби доленосні узи…
      Я, ними зв`язаний, піду.
      Здалось мені – поета Муза
      Сховалась в райському саду.

      6.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

      Національний ботанічний сад імені М.Гришка
      Сад троянд



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    339. В розкошах закоханого літа
      Сонце не пекти уже, а гріти,
      Пестить починає наяву.
      В розкошах закоханого літа,
      Як в обіймах Лелі я пливу.

      Хвилі ледь помітне колихання –
      Ласка чарівлива від Богів.
      Моя душе, змучена коханням,
      Опочинь між ніжних берегів.

      Літепло мене оповиває
      І гойдає ледь – туди-сюди,
      Наче ми з коханою – в розмаю…
      І не хочу вийти із води.

      Я тебе, а ти мене – лелієм.
      Відчуттям і досі тим живу.
      Так немов моя солодка мрія
      Втілилась, нарешті, наяву.

      5.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    340. Смак любові
      Як під вечір чарівно і легко надворі,
      Тільки думи мене сповивають сумні.
      Тепле літо навкруг розлилось, наче море,
      Сіттю хмари зависли у височині.

      Ти до себе мене, наче видиво, кличеш,
      Бо у сяєві квітів – немов золота –
      Там, де озеро плине, як море, величне,
      Забриніла між брів сумота, самота…

      Не печалься, кохана, благаю, не треба.
      Ти угору поглянь і думки ці облиш –
      Нас вінчає високе поезії небо
      І веселку єднання народжує вірш.

      Доторкнися на мить до троянди рукою,
      Усміхнися мені крізь ясну далечінь,
      Уяви, що ми разом ізнову з тобою
      Й під лелечим крилом, дорога, відпочинь.

      Тихий вечір у млі колисковій холоне,
      Теж угору дивлюсь – чи правдивий то знак?! –
      Скибка місяця в небі, неначе лимону,
      Як моєї любові гіркущої смак.

      1.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    341. Кубельце поезії
      Пливу у сад аndante maestoso*,
      Його легкий немов почувши клич,
      Спекотне літо висушило сльози,
      І сонечком сміється зусібіч.

      Хоч день та місяць оком з неба косить,
      Милуючись красою крадькома.
      Куйовдить вітер зеленаві коси,
      Немов деревам крила підійма.

      Десь там він звив поезії кубельце,
      Цілуючи тополю у вуста.
      Високе небо, чисте, наче скельце,
      Її мов музу, німбом огорта.

      * Andante maestoso – урочистим кроком (італ., муз.термін)

      31.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. Подільський ліс
      У світлих сутінках печалі
      Завмер на мить подільський ліс.
      Крилом зеленої вуалі
      Вечірню прохолоду ніс…

      І віяв легіт над землею,
      Нагадував не без жалю,
      Як вухом припадав до неї
      Ватаг народний Кармелюк.

      Він припадав до рідних тернів
      І чув за кілька миль навкруг –
      Козак могутній – характерник –
      Огидливий ворожий дух.

      О лісу рідного пенати!
      Це ви дали йому снаги,
      Що не могли його впіймати
      Десятиліття вороги.

      Скоробагатченки лукаві
      Довкола озирались тут.
      За підлі всі діяння, справи
      Спіткав їх в лісі Божий суд.

      Життя у ньому – справедливе,
      Не владні тут гнилі жлоби.
      Вартують правду скрізь красиві
      Старі язичницькі дуби!

      24.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

      м. Хмільник, Вінниччина.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    343. Залишилась лише любов*
      Я був – немов суцільна рана –
      Так розпач душу розпоров.
      Та в ній навік, моя кохана,
      Залишилась лише любов.

      За хмари зсунувся подалі
      Розпуки час в осінній схов.
      Минули дні тяжкі печалі –
      Залишилась лише любов.

      Нехай це сталось не одразу,
      Та біль у серці охолов.
      Забулись лайки і образи,
      Залишилась лише любов.

      Хай лицар я не без догани,
      Знов квіти в твій несу альков –
      Усе забулося погане –
      Залишилась лише любов.

      Хоч гордий, на коліна стану,
      Життя нове будуймо знов.
      У нім навіки, до остану
      Залишилась лише любов.

      4.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. Прохолода розтане
      Чому таке ти, невеселе, літо?
      Неначе я – теж літній чоловік.
      Горіть не здатен, можу тільки тліти,
      Невже цей стан тепер уже навік?!

      І що за відчуття це – прохолода?
      Здається, що не літа – серця стан,
      У котрому не був іще я зроду…
      Мабуть такий мені Богами дан.

      Коли усе сприймається спокійно,
      Не палко, тільки з усміхом легким –
      Поразки, перемоги, мир і війни,
      Красуні не чарують і зірки…

      Здається, що холонути ще рано,
      Немов іти до смерті навпростець.
      І вірю, прохолода ця розтане
      У полум`ї закоханих сердець!

      7.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    345. Натяк на осінь
      Прорізала зелені коси
      Сосни всихаюча іржа,
      Немов Бог сонця забажав
      І натякає нам на осінь.

      Похмурий день, хоча і літо,
      Все небо геть заволокло
      Свинцевим димом… Та зігріти
      Ним не вдалось. Холодне тло

      Уже нависло понад світом,
      Як згустки болю від війни,
      Немов у бій пішли сини,
      Щоб неба кров`ю пломеніти…

      6.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    346. Холодний душ
      Згадалась раптом ти мені,
      І небеса оці холодні
      Знов запалали, як вогні –
      Жарини хмарної безодні.

      Вони у спогадах горять,
      Як дивовижне запинало.
      На нім вечірняя зоря
      Серця вогнисті вишивала…

      А потім – хмар свинець довкруж!
      - Де ділась мрій чарівна сила?! -
      Життя, немов холодний душ,
      На землю грішну опустило.

      5.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    347. Липневий вітер
      Липневий вітер легко дише
      У верховітті де-не-де,
      Порушує казкову тишу,
      Що тихі роздуми пряде.

      І вимиває ласка саду
      Роздратування і нудьгу,
      Розчарування і досаду,
      Вливає радісну снагу.

      І хочеться, неначе вітер,
      Зробитися ураз легким,
      Куйовдити і ворушити
      У ватрі неба хмарний дим.

      4.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    348. Дарунок (Із циклу "Морські акварелі")
      Захід сонця – піврубін чарівний,
      Диск його внизу закрила мла,
      Так немов заморська королівна
      Перстень золотавий одягла.

      Ти також далеко там, за морем,
      Ой за морем, ще і не одним.
      Тож прийми, моя Богине-Зоре,
      Перстень цей і цей сяйливий німб.

      З.08. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    349. Ворожбитко моя ласкава*
      Усміхається ген далина,
      Мов до світла ворота відкрила,
      Тиха пісня десь долина
      І свої розпросторює крила.

      ПРИСПІВ:

      Ти – любов моя, ти – печаль,
      Ти – веселка ясна над гаями,
      Піднімає хмара вуаль,
      Знову сонце – між нами, над нами.

      О світи, о знову, світи,
      Наче мрія – у вись тополину,
      Я в незнані твої світи
      Мов лелека, полину, полину.

      Приспів.

      Я зійду з твоєї гори,
      Прийде нічка, пахуча, мов кава,
      Ув обіймах, люба, гори,
      Ворожбитко моя ти ласкава.
      Приспів.

      3.11.7520 р. (Від Трипілля) (2012)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. Життя - як сон
      Життя – як сон, минає, пролітає…
      Наздоганяють видива мене:
      То – поодинці, то їх – ціла зграя,
      Чергуються – веселе і сумне.

      І в цій швидкій, житейській круговерті
      Не знаєш, де застане враз тебе
      Сумна чи радісна – хвилина смерті,
      І в рідну землю тихо загребе.

      Даруй же сон майбутній, сниво-птице,
      Чи в пеклі хай дізнаюсь чи в раю,
      Що голос мій у записах лишився,
      Й цитує хтось поезію мою.

      16.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. * * *
      Як добре тут полежати між трав,
      Натиснути на гальма часоплину.
      Думками враз до високості лину,
      Де сонця круг між хмарами згора.

      Де обіймає тиша зусібіч,
      І зелень розкрива обійми-віти.
      Де дякую Богам я віч-на-віч
      За це спокійне, не спекотне літо.

      Де серце розтривожене моє
      Стає у грудях битись рівномірно,
      З житейського вирулюючи виру,
      Всміхається і збоїв не дає.

      12.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    352. Гармонія і рівновага
      Спектри всі сьогодні в небі є –
      Із свинцю мов литі й сяйвом квітли…
      Літо це – немов життя моє –
      Темні хмари з проблисками світла.

      Чи пливи у ньому чи тони –
      Не уникнеш виживання змагу.
      Тож цінуються – напівтони,
      Де гармонія і рівновага.

      Надмір у коханні – штука зла,
      Спопелить, як полум`я те синє…
      Хочеться помірного тепла
      І терпіння й трішки – розуміння.

      Лікування дай мені своє.
      Хай живу у нім. Не знемагаю.
      Й небо розпогодиться моє
      Й соловейко заспіває в гаю!

      11.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    353. А де літо, Аделіто?
      Вже минули осінь і зима,
      І весна розтала сумовита.
      Чом же досі холодок пройма?
      А де літо-літо? А де літо?

      Павутиння, тополиний пух,
      Парашут кульбаби – у кульбітах.
      Хмари погляд мов свинцем напух…
      А де літо-літо? А де літо?

      Он світило сонячне встає,
      Скільки небо буде сльози лити?
      Де кохання ділося моє?
      А де літо-літо? А де літо?

      Чую здалеку твоє тепло,
      Сповнююся силою джигіта.
      Вже слова усі в одне злило –
      А де літо-літо? Аделіто?

      Хмарний погляд проясни-но мій,
      Хоче сонцем палко пломеніти.
      Ти мене збагни і зрозумій,
      Аделіто-літо, Аделіто!

      Не торкнусь твого ніколи дна,
      Степовичко, галицька кобіто!
      У тобі – одвічна таїна –
      Аделіто-літо, Аделіто!

      Ще мій шал ясним вогнем живий –
      У твоїх обіймах спопеліти,
      Ти мене коханням оповий,
      Аделіто-літо, Аделіто!

      7.06.7525 (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    354. І знову літо
      І знову літо, знову літо
      Киває травами мені.
      Я на поваленій сосні
      Зустріну червень сумовитий.

      В зеленій гущі потону,
      Для світу цілого незримий,
      Володар мов ділянки Криму*,
      На мить блаженну цю одну.

      Дажбоже поринає коло
      І багряніють небеса…
      Павук захмарний висиса
      Тепло і світло все довкола.

      Тьмяніють обриси трави,
      Цей день минає неохоче…
      І вітерець – провісник ночі
      Легким зітханням оповив.


      5.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    355. Залоскочи мене, русалко
      Залоскочи мене, русалко,
      Неначе легіт-вітровій.
      Я знову закохаюсь палко,
      Ти чаром ніжним оповий.

      О ці свята, свята зелені,
      Порину в них я залюбки!
      Даруй же пестощі шалені –
      Духмяне ложе з осоки!

      Я закричу, аж занімію,
      В тобі втоплюсь, як у вині…
      Невже я знову пестив мрію
      В оцім солодкім диво-сні?!

      4.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    356. Прохолода
      Прохолода вечірня у літнім саду
      Тихо пестячи, йде, наростає.
      У шовкову траву упаду, упаду,
      У блаженну розповінь розмаю.

      Майже літо уже, та сумна ця пора
      То ридає, то хмари насупить…
      Світлий сум темну радість поволі стира
      І небесні пронизує купи.

      Відболить, одридає затерпла душа,
      Скине ношу свою нелегкую.
      День минати не хоче і не поспіша –
      Прохолодою світла лікує.

      27.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    357. Пролетіла весна (пісня)
      Ще недавно зима - завірюха сяйна -
      Кружеляла пухнасті сніжини.
      А уже, наче мить, промайнула весна,
      Пролетіла, як пух тополиний.

      Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
      Час черемсі печально зітхнути.
      І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
      Сіє пухом свої парашути.

      Вилітають із серця печальні слова
      І летять між дерева і віти.
      Лиш один соловейко бадьоро співа,
      Зустрічає, закоханий, літо!

      24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    358. З Богами наодинці
      Лишіть мене з Богами наодинці,
      У цьому сокровенному саду.
      Нехай між колихливих тих пагінців
      Я душу на Природі одведу.

      Її я на Природі заспокою,
      У хвилі поринаючи трави.
      Хай вітерець тремтливою рукою
      Куйовдить сиві пасма голови.

      Хай Велес поведе пером незримо
      Щоб світ оцей красою напоїть.
      І задзвенить розкуто, легко рима,
      Як музика сяйливих верховіть.

      Як пестощі коханої в минулім,
      З якого у майбутнє знов іти…
      Крізь віти раптом ніжно посміхнулись –
      Чи сонечко чарівно так чи ти?!

      24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    359. Приїхала кохана
      Приїхала кохана в Україну…
      «Лети до неї!» - хтось шепоче в сні.
      А я – мов ігнорую цю новину,
      А я вдаю, що байдуже мені.

      І сила, мовби сила таємнича -
      Мої думки штовхає на вокзал.
      На захід манить, у дорогу кличе,
      Та сумнів лютий душу затерзав.

      Нічого не повернеться, нічого.
      І ласки, навіть поглядом – не жди!
      Свою пописуй лірику убогу
      Й забудь туди дорогу назавжди.

      Ще й інша думка крає безупину,
      Немов між нас проведена межа –
      Чужою вже їй стала Україна
      Й мені «кохана» вже давно – чужа!

      14.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    360. Засторога
      Не плюй в колодязь цей пречистий,
      І не замулюй нам джерел.
      Бо вдарю, як Перун, вогнисто,
      Як в змія вцілює орел!

      13.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    361. Прозріння
      Глянь, як сонце пестить гай,
      Як сміються теплі води!
      Що таке отой бабай
      Проти величі Природи?!



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    362. Тінь Богині
      Здрастуй мила, травневая весно,
      Буйноцвіт заяснів ув очах.
      Загойдалась на вітрі чудесно
      Сонцелюбна каштану свіча.

      О, трави шовковистая звабо,
      Потонути б у хвилях твоїх!..
      Поміж крон верховіть величавих
      Чути птаства розгонистий спів.

      Фіолетові грона, мов тучі
      З оксамитом єдвабним сплелись…
      То бузок і черемха пахучі
      Захмелили вчаровану вись.

      Тінь Богині прадавньої Майї*
      Огортає розквітлі гаї.
      Їй осанну врочисто співають,
      Щастям плачуть немов – солов`ї!

      2.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. Дуліби
      Ах, люди ці – страшенно «чулі»,
      Слова в них, як удари ніби.
      І віршами все тичуть дулі,
      Напевне предки їх – дуліби.

      Я бачу, замикають коло,
      Уже гуртуються, я знаю.
      І павутину тчуть довкола
      Дуліби й шохані бабаї.

      Лише гуртом їм стане духу
      Утнути штуку цю лихую…
      Але поет – це вам не муха –
      Таланти з племені мух..в.

      Йому на вас обох начхати
      З високого свойого лету.
      Дзижчіть навколо свеї хати –
      Філософи із туалету.

      А він весну стрічати буде
      В своїй самотності високій.
      І дихати на повні груди,
      Красу вбираючи і спокій!

      5.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. Антигерою
      Немає гірше злючого плебея,
      Який живе, ображений на світ.
      І злобою спонуканий своєю,
      Навколо ллє багнюку із боліт.

      Відсутні гальма і бракує встиду,
      Запрограмований він на одно –
      Аби найдужчу викликать огиду,
      Аби навкруг розкидати лайно.

      Ненавидить аристократів духу,
      Піднятися не здатен до висот.
      Паскудить, де лиш може, наче муха,
      В городі творчості він – як осот.

      Хвороба в нього, певно, є зіркова,
      Він щедро сіє воші і плювки.
      До рівня українського Баркова
      Все прагне опуститися таки.

      Антигерою, слава ця – гіркая,
      На постаменті ти – неначе гном.
      Про що писав, тепер оте й ковтаєш,
      В клозеті захлинаючись лайном*.


      1.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. Ці чари музики святої
      Ці чари музики святої,
      Яка підносить і п”янить –
      Доба епохи золотої,
      І золотого чуда нить -

      Коли душа зліта над світом,
      Як лебідь, маючи крильми,
      І сонця золотого квіту
      Вдихає повними грудьми.

      У цій епосі жити буду,
      Вона - одна на всі часи,
      Вона виносить нас із бруду
      У небо вічної краси.

      7508 р. (Від Трипілля) (2000)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. Простелилася днина ясна
      Простелилася днина ясна,
      Пригорнула гаї світлоруко.
      Чарівлива красуня весна
      Забуяла розкішно на луках.

      І розвіялась ночі імла,
      Має зачіска густоволоса.
      Смарагдові* стрічки заплела
      У розкішні усміхнені коси.

      Рідну землю торкнула крильми,
      Провела рукавом променисто,
      І трави запашний оксамит
      Все укрив, наче груди – намисто.

      Чути – ллється з гілля залюбки
      Звуків радісних сонячна злива…
      Обціловують співом пташки
      Постать юну і вічно вродливу.

      24.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    367. Моління для друга
      Я прошу Богів моїх одверто –
      Скільки тих уже лишилось днів –
      Дайте швидше Ви мені померти,
      Щоб мій друг, нарешті порадів.

      Щоб мій друг – ого! – повеселився –
      Ви мене убийте на війні.
      Йому дайте гарну молодицю
      І лишіть купатись у багні.

      Він не любить гарного нічого,
      Любить, як навколо йде війна.
      Як стає навколо все убогим,
      Як свиню – не тягнуть! – із лайна.

      Хай собі купається і рохче,
      Хай жирує в рідному гною.
      Бо метати бісер їй у очі –
      Все одно, що цілувать змію.

      Дайте смерті, тільки не зненацька –
      Щоб од болю вив я, гриз траву.
      Щоб ментальність другова – хохляцька –
      Тішилася щастям наяву.

      «Він он здох, а я дивись, живий ще.
      Білу, горду кістку їсть черва.
      Вже не він, а я од нього вище!» –
      Мовить друг мій отакі слова.

      На поминках скаже він «у тузі»,
      Що ми разом рвались у АТО,
      Що були із ним – найкращі друзі,
      І любив мене він, як ніхто.

      І куди до нас «жидам пархатим»!
      Люблять один одного вони.
      І не вміють друзів убивати
      Злим не тихим словом, без війни.

      20.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    368. Плекаймо у собі красу
      Немов на гілочці – росу,
      Яку в слюді різець обводить,
      Плекаймо у собі красу,
      Як ту незайману природу.

      Поезія – це висота,
      Вершини гір легкі, пречисті.
      Це - думка, величчю проста
      У бурштиновому намисті.

      Нехай навколо тебе гидь,
      У душах – прозаїчний сморід.
      Їх у собі ти – ненавидь,
      Думками поривайся вгору.

      Хай сумнів геть тебе зборов,
      Мара на манівці заводить.
      Згадай – в Донбасі ллється кров
      За цю красу, за душ – свободу.

      Не бійся смерті, а лети!
      Ти - воїн світла з крові, плоті.
      Бо краще впасти з висоти,
      Ніж задихнутися в болоті.

      16.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

      с. Іванів, Вінниччина



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    369. Чирякописець (літературна пародія)
      Я настрочу Вам краще про клозети,
      Вщипну натхнення трохи десь таки.
      Природа і кохання для поета?!!
      Чавлю їх, як на носі - чиряки!

      Я чистоплюям носа втру однако,
      Усім їм дам такого одкоша!
      Читайте, хлопці, краще про ротяку -
      Де дилетантський наголос - віршА!

      Бо ось про що нам римувати треба,
      Життя - як та клоака, як п..да!
      І шепотів пророчо друг мій ребе:
      Чирякописець Саша? - Таки да!

      14.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    370. Божествена Русалка
      Мов зібрав Ярило сонця скалки
      І весни душею наділив.
      І зліпив божествену Русалку,
      Дарував мені це диво з див.

      Кожна зустріч – знову все незвично,
      Ллються коси ніжні із чола.
      Так, немовби статуя антична
      Враз на постаменті ожила.

      І усі розвіюють печалі,
      Додають натхнення і снаги
      Форми фантастично досконалі –
      Добре потрудилися Боги.

      Наче відблиск сонячного німбу –
      Музика цих пестощів жива.
      Всемогутнім Богом із Олімпу
      Я себе із нею почував.

      12.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    371. * * *
      Підстригся сад, помолодів,
      Весь оновився навесні він.
      Лиш хмари у важкій ході
      Всі спохмурніли, мов у гніві.

      І лють, і лагідність ішли –
      Як світло й темрява – у парі.
      День залицявся до імли,
      Краса ховалась у почварі.

      І я радів, і я страждав,
      Не знав чого у світі більше.
      …Весна сміялась молода,
      І плакала в цім дивнім вірші.

      11.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    372. Пам'яті кобзаря Василя Литвина
      Поблідла враз небесна далеч,
      Зрябіла бризками вода -
      Немов дівчина молода –
      Весна бурхливо розридалась.

      Гілля розкидала довкола,
      Волосся рвала на собі.
      І розпливалися в журбі
      На сполотнілім плесі кола.

      Із неба падали слова
      Важкі, змістовністю глибокі.
      Розчулено, в обидві щоки
      Травинку дощ поцілував.

      Жалобу одягла зоря
      І світла стало мало-мало.
      Немов би пісня кобзаря
      Струною тонко обірвалась!

      8.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    373. Карб*
      І
      Як відсвіт сонячний Ярила,
      Засяє меч, Арею, твій.
      У нім – Перуна Божа сила,
      Що воїнів веде у бій.
      ІІ
      І воїни, загиблі побратими,
      На луки, на Сварожі відійдуть.
      Запам`ятаймо їх ми молодими,
      Вони Вкраїни нашої – могуть.

      Небесні сотні вирушать до Бога,
      І гірко їх оплачуть матері…
      Пролита кров у цій смертельній грі –
      Вона освятить нашу Перемогу!

      Жовтень-листопад 7524 р. (Від Трипілля) (2016)
      Київ.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    374. Защеміло серце
      Защеміло серце, защеміло –
      Де любов залишилася, де ж?
      Те, що нам здавалось ніжно-милим,
      Ніби злом постало без одеж.

      Вже нема ні сварок, ні освідчень,
      Суперечок, ані листувань.
      Тільки серце трепет таємничий
      Знову, як в минулім, відчува.

      Ніби часом все перемололо,
      Шкаралуща тріснула немов.
      І на світ з`явилось ніжне, кволе –
      Щось чарівне, як сама любов.

      Воскресає у яснім розмаї
      Почуттям клейка речовина –
      Половинки дві вона з`єднає –
      Що згубила в розпачі весна.


      2.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    375. Березнева ностальгія
      О красеню весняний, ранній,
      Журби в душі моїй не сій,
      Прийшов дарунок твій останній –
      Чудовий теплий Олексій.

      Я душу ним так спрагло грію,
      Та не вгамую ненасить,
      І березневу ностальгію
      Я буду рік в собі носить.

      Бо чи забудеш свіжість ранню
      І ті невидимі стрибки,
      Що зайчик сонячний кохання
      В повітрі робить залюбки.

      Бо в зрілості не так кохаєш,
      Нехай цвітінням все буя,
      О березню, ти вже минаєш,
      Неначе молодість моя.

      7510 р. (Від Трипілля) (2002)



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    376. Цілунок весни
      Ну ось і ти, мій саде дорогий,
      Чарівна потаємная місцино.
      Мене оберігають тут Боги,
      І з волі їх сюди натхнення лине.

      І душу підіймає в небеса,
      І все дрібне униз летить, мов клунок.
      І огортає ніжність і краса,
      І свіжий подих, як весни – цілунок.

      Він мов на мить усе навкруг протяв –
      Пташки сміються співом превеселі…
      На цьому сміттєзвалищі життя
      Мій саде, ти – оазис у пустелі!

      26.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

      Національний ботанічний сад і. Г.Гришка, ділянка Криму



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    377. Суперник-вітер
      Тремтлива гілка, мов рука,
      Втирає слізоньки небесні.
      Чого ж заплакана така,
      Моя омріяная весно?!

      І брівки супить чарівні,
      Свою голівку відвертає.
      Затихли радісні пісні
      Пташині в затишному гаю…

      Лиш вітер хмароньку сумну
      Як сон, розвіює снагою.
      Й весні: «Йди, любко, пригорну,
      В обіймах дужих заспокою!»

      24.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    378. Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі
      Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
      Ловіть натхнення на льоту,
      Я весняній вклоняюсь Музі
      У сонце, мряку і сльоту!

      Вона – пресвітлая цариця –
      Відточить кожному перо.
      І слова перлами іскриться
      З небес її величний трон.

      Поети всі – його окраса,
      Співають, наче солов`ї,
      Крилаті вершники Пегасів –
      Неначе гвардія її.

      І як же бачу, їх багато –
      Вродив талантами Парнас.
      В повітряному замку свято,
      Тож веселімось, прошу вас.

      Триває хай пора чудова,
      Як мить любовного злиття…
      Хмеліймо музикою слова,
      Як вищим виявом життя!

      21.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    379. Нагадує тебе
      Аж береза радістю застигла,
      Коли раптом глянула сюди –
      На гілках, як вилиті із срібла –
      Крапельки роси, а чи слюди?!

      Відблиском небесно-шовковистим
      Сяють, усміхаються немов,
      Так, неначе знаджує намистом
      Чарівна спокусниця Любов.

      І тамую подих я неждано -
      Небо стало ніжно-голубе…
      На берізку задивлюсь кохану -
      Як вона нагадує тебе!


      19.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

      Національний ботанічний сад,
      Березовий гай, різьблена альтанка.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. Весняне вітання
      Я вітаю, березню мій милий,
      Чую, заховавшись у гілля,
      Птах у нім висвистує щосили,
      Навіть не збагнеш – ізвідкіля…

      Тільки стрепенешся і зрадієш,
      Тільки озирнешся навкруги –
      Відлетіли в далеч сніговії,
      Тільки лід ще тисне береги.

      Між дерев розчуленого гаю
      Дихаю на повні груди – ах!
      І душа розвеснена співає,
      Наче той – під небесами – птах!

      18.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

      Конча Озерна, санаторій «Жовтень»






      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. Попіл кохання
      Як чудово на веснянім лоні,
      Хоч надвечір вітер – холодніш,
      І коцюбнуть трішечки долоні…
      Та ворушиться під серцем вірш.

      Пташеня виспівує до ночі
      В голому і темному гіллі…
      Тільки серце більше не клекоче,
      Навіть не тріпоче взагалі.

      Мов би не любило до нестями…
      І немовби ти – уже не ти…
      Хтось туман розвіяв над гаями,
      Мов кохання попіл золотий!..

      13.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    382. Весна і воля
      Зима згадалась недалека…
      Ледь ношу скинула свою,
      І вже зітхнула так полегко
      Весна в усміхненім гаю.

      І так насправді вільно стало,
      Війнуло ласкою здаля,
      І вже пташки защебетали
      І випросталося гілля –

      Перетворилося на крила,
      Змахнуло сум весь і жалі.
      І небо просторінь відкрило,
      Мов закликаючи в політ.

      10.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

      Національний ботанічний сад



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    383. Напівусміхнена весна
      Ну хоч на землю вже лягай,
      Хіба що вітер з місця здійме
      І ось розкрив свої обійми
      Весняний потеплілий гай.

      Все крила довшають у дня…
      І на торішньому настилі
      Я навіть трохи закуняв -
      Серед розкішного привілля.

      Голубоока тінь зрина
      І леготом шепоче чуло –
      Напівусміхнена весна
      Мене легенько пригорнула.

      4.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

      Конча Озерна



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    384. Привітання весни
      Ну здрастуй, весно дорога,
      Ось новоліття почалося*.
      Вже снігова важка вага
      Не сплутає твоє волосся.

      Воно розвихрилося аж,
      Розсипалося над гаями,
      Як блискіток нічних міраж,
      Як сонця промені – над нами.

      О ніжносте моя, замри!..
      Відчуй леліяння це раннє.
      Де подих вітру ізгори –
      Немов закоханих зітхання!!!

      1.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    385. Небесні химери
      Над гаєм здіймались дими…
      Я глянув – неначе жива
      У небо злетіла сова
      Із чорним і білим - крильми.

      Відкрив я здивовано рот,
      Чи в мене уява палка?!
      Постав із сови тут вулкан,
      Що вивергне магму от-от!

      Аж серце немов завмира,
      У цій перетворення грі.
      З вулкана постала гора,
      Що снігом ясніє вгорі…

      З розвесненим гаєм удвох
      Ми з цих дивувалися див.
      Не знаю – чи вітер чи Бог? –
      Химери ці хмарні ліпив.



      25.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

      Конча Озерна, гай Дани.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    386. Ця первозданна свіжість весняна
      Ще сніг міцний в оцім лютневім гаї
      І холод є, та вже – мов холодець –
      Розм`яклу кригу в озері тримає,
      Але тремтить, бо зійде нанівець,

      Як та печаль, бо день такий пресвітлий.
      І у повітрі чується вона –
      Неначе усміхається привітно –
      Ця первозданна свіжість весняна

      Гойдається, ласкавістю легка,
      І непомітно так бере за плечі
      Зорею зашарівшись, тихий вечір,
      Небесного напившись молока.

      19.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    387. Химери польових досліджень (літературна пародія)
      Я борсаюсь у ліжку, повний вражень –
      Химери заввижалися, аж зблід!
      І десь мені іззаду голос каже:
      Йди перевірся, хворий ти на СНІД!

      Рвонув надвір я у самій піжамі,
      А далі – майже голий – у сльоту,
      У кучугури босими ногами,
      Біжу, скидаю одіж на льоту…

      На снігові качаюся од муки
      Й кричу навкруг: я хочу Вас, жінки!
      Аж раптом відчуваю: дужі руки
      Взяли мене й однесли десь таки.

      Я вже в раю… Лечу до тебе, мила,
      І голос впізнаю твій - диво з див:
      - Аїру корінь пий, гарячко біла,
      Учора ти абсенту перепив!*

      *Корінь аїру – чудовий засіб для протверезіння!

      20.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Напровесні
      Теплом війнуло, трохи сходить сніг,
      Його стискає сонячне проміння.
      Один і другий он струмок побіг
      І вже радіє серце так дитинно.

      Від сивини звільнилося плече,
      Сосна мов стрепенулась молодечо.
      І після ожеледиці й хуртечі
      Мов по землі розчулення тече.

      18.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    389. Снігова чаклунка
      Стоїть зима й не думає іти,
      Все побілила, ніби цвітом вишні…
      І я, неначе у роки колишні,
      Аж по коліна у снігах отих.

      Сосна спустила обважнілі крила
      І нахилила голову униз
      На віти і на захололий хмиз
      Мов барси сніжні раптом навалились.

      Поверхня аж загусла, мов сметанка,
      Тремтить уся замерзла – без тепла.
      Неначе снігова чаклунка – б`янка*
      В полон свій безсердечний узяла.
      Б`янка – біла (італ.)

      11.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)
      Київ, Національний ботанічний сад ім. Г.Гришка.
      ділянка Криму.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    390. Роздуми коло каміна (переклад на російську Світлани Груздєвої)*
      *
      То пламени играют языки…
      А может, это мыслей лепестки?
      Я так невольно ими восхищаюсь...
      Явилось озаренье – мне с руки!..

      *

      И огненный язык вдруг воспарит,
      Потрескивая, вновь заговорит,
      А иногда выстреливают искры:
      Как в жизни: прочный мир – и всё горит!..

      *

      Гудит огонь, как на семи ветрах.
      Поленья рассыпаются во прах.
      Проходит всё…но теплится надежда,
      Что истина рождается в словах.

      *

      Весёлого огня искрятся тени.
      Так долго греют душу и колени…
      Иллюзия окутала меня,
      Что бесконечно пламени цветенье.

      *

      Красива углей тлеющих картина.
      С моей любовью музыка едина…
      И – восстающий Образ из огня:
      Цветущи и влекущи георгины…

      лютий 7524 р. (ВІд Трипілля) (2017)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    391. Спогад про улюбленого співака
      Мій улюблений український співак, найкращий український і світовий тенор Анатолій Солов"яненко - воістину солов"їний голос України (1932-1999). "Стоїть гора високая" (сл. Л.Глібова, музика народна) у супроводі рідної йому і мені Національної заслуженої капели бандуристів України імені Г.Майбороди. ( запис 1982 року). На жаль, мені не довелося з ним співати у складі капели. Я прийшов у колектив 2002 року, а Солов"яненка не стало 1999 року. Останній прижитєвий концерт в палаці "Україна" це було 2 березня 1999 року, він співав у супроводі нашої капели і я мав щастя бути присутнім на цьому концерті. Як журналіст, я написав 3 матеріали про Анатолія Борисовича ще за його життя, спілкувався з ним. Він був простим, щирим і відвертим. Давав мені інтерв"ю по телефону. І опублікував ці матеріали: 2 - у журналі "Українська культура" та 1 - у журналі "Театрально-концертний Київ".

      В цьому році Анатолію Солов"яненку виповнилося б 85 років.

      Як поет, написав про нього такі, дещо емоційні, але щирі рядки:

      Солов"яненко, Солов"яненко -
      України вишневий цвіт.
      Й до коліна твого не дістане він -
      Паваротті-космополіт!

      7503 р. (Від Трипілля) (1995)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    392. Заклинання любові*
      Полюби мене знову, кохана,
      Відречись від огуди й журби,
      Хай на серці затягнеться рана,
      Полюби, полюби, полюби.

      Полюби мене знову - до болю,
      До тремтіння щемливого рук.
      Я страждання твої обезболю,
      В білі шати я сум уберу.

      Полюби мене знову… Як пісня –
      Хай життя наше лине в світи,
      Хай веселка у небі повисне –
      О світи мені, сонце, світи!

      Полюби мене знов. Хай зігріє
      Нас повітря жагуче весни.
      О прилинь, о прийди, наче мрія,
      Наче казка - в мої віщі сни.

      24.01.7520 р. (Від Трипілля) (2013)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    393. Олексій Тичко Бій під Крутами*

      Сліди боїв у чистім полі.
      Сніги розтанули від гільз.
      Там знавіснілий од сваволі, Двічі
      Москаль на Україну ліз.

      Рядами пальта і шинелі
      На полі бою біля Крут.
      У рай для душ відкриті двері, Двічі
      Тризуб і стяг упали з рук.

      Прийшли під Крути тільки триста,
      Спартанський дух тоді воскрес.
      Упали, як у осінь листя, Двічі
      Тілами сніг укрили весь.

      Сусід північний - брат чи ворог?
      Усіх він вибив – до ноги.
      А вітер ніс на Київ порох Двічі
      І дим неволі навкруги…

      2010




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    394. Роздуми коло каміна (рубаї)
      * * *
      Ці полум`я високі язики…
      А може – квітки-думки пелюстки?!
      Красою і теплом їх упиваюсь –
      Прийшло мені осяяння таки.

      * * *
      Так полум`я тихенько гоготить,
      Потріскує, здається, кожну мить.
      А іноді й вистрілюють жарини –
      Як у житті: то мир, то все – горить!

      * * *
      Гуде вогонь, мов на семи вітрах,
      Ці дрова теж розсипляться у прах.
      Минає все… Жевріє лиш надія,
      Що істина залишиться в словах.

      * * *
      Вогню веселі все іскряться тіні,
      Так довго гріють, майже безгомінні.
      Аж виника ілюзія мені,
      Що безконечне – полум`я цвітіння.

      * * *
      Красиві дуже тліючі жарини –
      У споглядання радісне порину.
      Постане Образ раптом із вогню,
      Вони – немов квітуючі жоржини.

      28.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    395. Надвечір`я
      Розкішні тут розкинулись горби,
      Поволі довшають чарівні тіні.
      Похрускують сніги затерплі нині,
      Від сонця зацвітають голубим.

      І днина тихо опускає вії,
      Ховаючись у стомленім гіллі.
      З`являються вже вогники малі,
      Півтемрява у вітах рожевіє.

      І гасне заходу чарівна мідь,
      І позіхає зморено неначе.
      І сад в барлогу темну - як ведмідь –
      Заліз і впав собі в зимову сплячку.

      23.01.7524 р. (2017)
      Ботанічний сад ім. Г.Гришка



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    396. Зимові мрії
      Короткий день уже зникає
      І розчиняється в імлі.
      І м`яко сніг рипить у гаю –
      Відлиги радощі малі…

      І холод скуцився, не тисне,
      Ослабив щупальця свої.
      І подих легкий*, наче пісня,
      Якою марять солов`ї

      Десь там, напевне за морями,
      І ностальгійні бачать сни,
      Коли співають до нестями
      В обіймах зрілої весни.

      *ЛЕгкий – авторський, не словниковий, наголос.

      21.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)
      Конча Озерна, гай Дани.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    397. Синички
      Безвітряно-завмерлий сад
      І легкий* смуток в гості кличе…
      Його розвіюють синички,
      У гіллі пурхаючи в лад.

      Отут, між снігової вати,
      Якби узяв зерна, либонь,
      Я міг би їх погодувати
      Здається, навіть із долонь.

      Верткі, сміливі і привітні,
      Напевне звиклі до людей,
      Змінили настрій непомітно –
      Вже хтось усміхнений іде!

      *Даруйте, шановні читачі, але все моє поетичне єство протестує проти приземленого прозаїчного словникового наголосу легкИй. Цей наголос опускає на землю, як у прозі, а наголос лЕгкий піднімає вірш у небо, як і має бути в ПОЕЗІЇ.

      19.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

      м. Київ, Ботанічний сад ім. Г.Гришка



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    398. Небесний мольфар
      Як хороше, хоч в розпалі зима
      Й мороз хапає кігтями за щоки.
      І сніг лежить, подекуди глибокий
      І ожеледь в напрузі нас трима.

      Та є краса у тінях кучугур,
      Що землю гріють, до грудей припавши…
      І як стрибає радісно снігур…
      На небеса рожеві схожий, пташе.

      А на мосту – ріка вогненна фар
      Подібна магмі вогників ця зграя.
      Її небесний засвітив мольфар.
      Вона у море вічності впадає!

      15.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

      М. Київ, ботанічний сад ім. Г.Гришка.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    399. Живосил Лютий Меч Арея*
      Гуркоче грім в ковальні Бога,
      Стоять вої з кісьми до плеч,
      Рука зсивілого Сварога
      Кує Арею моцний меч.

      І ось знаряддя вже готове,
      Відблиснув меч в люстрах небес,
      Меча окропила Покрова,
      А рід нарік його Чаркес.

      Приспів:
      На позір Перунова полка
      Піднімає меч Ареєва рука,
      На могутній дух, на захист нам,
      На погибель злим підступним ворогам.

      Гримне небо і тремтить земля,
      Меч Арея Русь з неволі визволя.
      На Вкраїні хай пощезне враг,
      Меч Арея поверне нам рідний стяг.

      Чаркес - чарівний меч Арея -
      Тримали Тур і Святослав.
      Не раз Аратту і Борею
      І Русь він щиро захищав.

      Тримав Гатило**, Богом даний,
      Тримали витязі князі.
      Тримали лицарі-гетьмани,
      А зраз він в твоїй руці.

      На позір Перунова полка
      Піднімає меч Ареєва рука,
      На могутній дух, на захист нам,
      На погибель злим підступним ворогам.

      Гримне небо і тремтить земля,
      Меч Арея Русь з неволі визволя.
      На Вкраїні хай пощезне враг,
      Меч Арея поверне нам рідний стяг.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    400. Річко Сниводо*
      Річко Сниводо, річко Сниводо,
      Чом узимку не спиш?
      Поміж берегами ген сивими
      Тихий дзюркіт чуть лиш.

      Ген до Бугу ти, ген до Бугу ти
      Води свої несеш.
      Вийду на берег я послухати –
      Де зупинишся, де ж?!

      Ти не спинишся, ти не спинишся,
      Всміхнена ти краса.
      Очицями синіми, синіми
      Дивишся у небеса…


      2.01. 7524 р. (Від Трипілля) (2017)

      С. Іванів, Калинівський район, Вінниччина



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    401. Рік новий на Поділлі
      Село козацьке завжди раде,
      Мов хтось на сум його зарік –
      Пакетовибухи, петарди –
      Новий святкують люди рік.

      Аж веселіє сніг неначе,
      Собаки з вилясками: «Гав!!!»
      У лузі навіть ворон кряче,
      Немов півлітру засмоктав.

      Не втрималася крига, скресла.
      Сміється річка, пливучи.
      Веселе тчеться перевесло
      І вдень і вранці і вночі!

      Народ живе, сміятись мусить,
      Хоч на Донбасі: «Бах!» і «Трах!»
      Подільські бадьоряться гуси –
      Гелгочуть на семи вітрах!))

      1.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    402. Поміж засніженої хвої
      До тебе знов прийти я радий,
      В оці притишені тони…
      Мене обіймами вгорни
      Замислений зимовий саде.

      Поміж засніженої хвої
      Так легко дихати мені
      І на поваленій сосні
      Набратись ніжності сумної.

      Торкне тут вічність за плече,
      Зупинить міста біг скажений.
      І пульс притишиться й у вени
      Глибокий спокій потече.

      29.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Київ, Ботанічний сад.





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    403. Любов Сердунич Вербичка (пісня)*
      Я так люблю вербиченьку плакучу,
      Вона вітає першою весну.
      Сумна краса ніколи не наскучить,
      Хоч як спішу, але не промину.

      Голублю щиро й трепетно руками,
      Свою сердечну ніжність передам,
      Краси її тендітної торкаюсь
      І довго в ній дзвенить жива вода.

      ПРИСПІВ:
      Вербичка, плакуча вербичка,
      На листячку - срібна роса,
      Вербичка, плакуча вербичка,
      У ній - українська краса.

      Коли душа миналась і страждала,
      Її від всього світу загорну.
      Верба за мене плакала, ридала
      І воскрешала у душі весну.

      І вже не знаю я - у у тій вербичці -
      Сумую, плачу чи вона в мені.
      А в ній жіноче серце буде биться,
      Плакуча ніжність житиме в мені.

      ПРИСПІВ:
      Вербичка, плакуча вербичка,
      На листячку - срібна роса,
      Вербичка, плакуча вербичка,
      У ній - українська краса.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    404. Зимовий сад
      Зимовий сад, зимовий сад
      Принишк, завмер на мить без вітру.
      І знову шелест… і не в лад
      Співає пісеньку нехитру.

      І вторить десь йому пташа,
      Ледь чутно й ніби напівсонно.
      Згасати день не поспіша,
      Привітно підніма долоні.

      І усміхається немов
      Голубооке піднебесся
      Листок на гілці хоч схолов –
      Як пташка пурхає й сміється!

      27.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    405. Напівсон зимової пори
      Напівсон зимової пори
      У часи відлиги нетривкої…
      Смутку мій, зі мною говори
      Мовою святого супокою.

      Тисне трохи це зимове тло,
      У повітрі щось в`язке, мов іго.
      Хочу, щоб на серці відлягло
      Хоч на час непевної відлиги.

      Може, скресне крига навкруги,
      До грудей полине знову й знову -
      Хвиля щастя вдарить в береги
      Зміною розтрощеній любові!

      25.12.7524 р. (2016)

      Конча Озерна, півострів Печалі

      16 г. 06 хв.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    406. Замерзла любов
      На яблуню ще молоду
      Дивлюся… Вітер дме щосили…
      На гіллі яблука в саду
      Іще із осені лишились.

      Іще тримаються вони,
      Хоч по одному опадають,
      Неначе крапельки весни,
      Укриті сніговим розмаєм.

      Вони - як спогади – мені
      (Привиділося так тепер це!) –
      Про дні кохання осяйні…
      Лишилося - замерзле серце…

      Немов би яблуко висить.
      На вигляд ще рум`янощоке.
      Та лиш торкнись його на мить –
      Відчуєш омертвілі боки.

      Краса, краса… і мерзлота.
      І тільки спогади-есеї…
      Немов любов замерзла там –
      В лабетах черствості твоєї.

      18.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    407. Вертає холод
      Замерзле озеро не тане,
      Суха пороша навкруги
      В кущах потріскує гортанно,
      Вертає холод на луги.

      І тільки тінь бліду лишає
      Від звикло-теплої зими.
      Міцний мороз іде до гаю,
      Змахнув на обрії крильми.

      І знову кров у жилах стигне,
      Тепло поволі умира.
      Короткочасної відлиги
      Уже минулася пора.

      Чом сумувати? Тільки грудень…
      Ще сонце кригу не лама.
      Нехай дзвінка, іскриста буде
      Надворі справжня ця зима.

      11.12. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    408. Зимовий гай і завірюха
      Зимовий гай і завірюха…
      А снігу, снігу навкруги!
      Уже засипало по вуха
      Усі озерні береги.

      І легко сіється, рахманно
      Із незажурених небес
      Небесна ця зимова манна...
      І білим оксамитом плес

      Зальодовілих все укрило.
      Блискучий розкоші єдваб
      Великі розпросторив крила
      І виставку зимових зваб

      Відкрив здивованим зіницям,
      Вустам, що тільки «Ах!» та «Ах!»…
      Рожеві хмари світлолиці –
      Немов рум`янець на щоках!

      4.12.7524 р. (2016)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    409. Забілила зима
      Все затихло, завмерло десь між верховіть
      І пташина ущухла розмова.
      І гілки не тривожить бадьоре: «Віть-віть!»
      Огорнула все сплячка зимова.


      І сніги навалились на сонне гілля
      І озера льодами закуті…
      Колір білий цей - погляд мені звеселя,
      Наче явище Божої суті.

      Ніби чорного, глянеш, навколо нема –
      Пекло й горе снігами накриті.
      Так немов би на мить забілила зима
      Все погане на білому світі.

      3.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)






      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    410. Предивна сила
      Повітря бадьорить легенько,
      Хоч день несонячний тепер.
      Ледь уловиме і маленьке –
      Legato* хвиль в імлі озер.

      Дихне вітрець на mezzo piano**
      І зарябіла вод гладінь.
      Creshchendo*** срібла бездоганне
      У межах Дани**** володінь.

      Аж засвітліло, зарябіло,
      По наростаючій пішло.
      І барву тьмяну, чорно-білу
      Поволокло, розмивши тло.

      Природи ця предивна сила
      У мене раптом увійшла,
      Журбу в душі моїй розмила,
      Хлюпнувши пригорщу тепла.


      27.11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    411. Єдина відрада
      Сумні пейзажі непривітні,
      Та шляху вже нема назад…
      Чарівна осінь вся одквітла
      І дотліває листопад

      В промінні сонця прохолоднім,
      Немовби все його тепло
      Отут, в зими напередодні,
      Геть за водою понесло.

      Єдина ще відрада оку –
      Пташунечки верткі малі –
      У холоднечу цю жорстоку
      Так жваво крутяться в гіллі,

      Так легко пурхають грайливо –
      Навкруг все ожива на мить.
      І серце радісне, щасливе -
      Вже не болить і не щемить.

      20.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    412. Божі ліки
      Люблю тихенький цей куток,
      Цей пляж і восени і взимку –
      Відчути хвиль ясну підтримку,
      Щоб погляд мій на хвильку змок

      І увібрав снагу озерну,
      Як Водсворт з Кольриджем колись
      Поезії збирали зерна,
      Що їх порозсипала вись

      На лоні тихому, німому
      Ледь потьмянілої краси
      Мого молитвеного дому…
      Й натхнення Велеса просить.

      Дивитися, як вечоріє,
      Схилившись ніжно до сосни.
      Як зорі – недосяжні мрії –
      Леліють загадкові сни.

      І мати втіху превелику,
      І дякувати геть за все,
      Що ці душевні, Божі ліки
      Природа-матінка несе.

      19.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    413. Поетичний егоїзм
      Уперше порадіти зміг -
      Такого не було ще зроду.
      Що у неділю випав сніг
      І розігнав людей з природи.

      І мокрий сніг летів на став
      І канув, як у річку Лету.
      Іще й натхнення додавав
      Зраділо-змоклому поету.

      Неждано почалась зима,
      Дала збагнуть мені нагоду –
      Нічого ліпшого нема,
      Як вірш писати у негоду.

      13.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    414. Молоко дня
      І знову мряка вийшла на луги,
      І тисне сум захолоднілу далеч.
      І розгулявся вітер навкруги,
      Тепло втікає, світла – мало-мало.

      Короткий день зіщулився, поблід,
      За обрій утікає він крізь віти.
      І вечір – темряви густої – плід,
      Усе навколо хоче оповити.

      Імла-нудьга оточує мене,
      Протягуючи щупальця далекі.
      Гілки, дерева злиті ув одне,
      Дня молоко мов допили із глека.

      12.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    415. Осінній день
      Осінній день, осінній день,
      Сміється – вже ріденьке – листя.
      Немов замріяних пісень
      Сяйнули блискітки вогнисті.

      Озерна рінь, озерна рінь
      Несе своє текуче срібло,
      Вібрує чарами… Вгорі
      Аж небо усміхом розквітло.

      Сумна печаль, сумна печаль -
      Очеретиння шепче стиха –
      Од мого берега відчаль
      І відчай забери і лихо.

      Усе мина, усе мина,
      Зникає осінь з небокраю…
      Лише поезії весна -
      Цвіте у серці й не минає!

      10.11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    416. Ховався в небі
      Мені на серці радісно так стало…
      Побачив, як в осінньому гаю
      Пташки легенько зграйкою літали
      І співом душу тішили мою.

      І поміж поріділих віт дахами
      Листочки тьмяні пурхали де-де…
      Дививсь на них і плутав із птахами,
      З них бризкало завзяття молоде.

      Я уявив себе разом із ними
      І мрійно креслив кола світлі теж –
      Вознісся понад луками сумними,
      Немовби щастя зачерпнув без меж.

      І теж співав, летів кудись подалі
      Крізь дощ і мряку, хмар важкий свинець.
      Немов ховався в небі від печалі,
      Що гарний настрій зводить нанівець.

      6.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    417. * * *
      Осколки недонищених гаїв…
      І хмарний дим над ними попелястий,
      Де помисли високі всі мої
      І залишки романтики і щастя.

      Знаходжу втіху тут собі просту
      У цих просторах, присмерку імлистім.
      Заповнює сердечну пустоту
      Приємне шурхотіння падолисту.

      І душу закривавлену мою
      Лікує аура ясна свободи.
      Всі прикрощі нікчемними стають,
      Дрібніють перед величчю Природи.

      5. 11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Конча Озерна, Стрибогів гай



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    418. Усміх світу
      А серце радістю: тень-тень!
      І перестало враз боліти.
      Благословився Божий день,
      Неначе усміх цього світу.

      І цей безлистий листопад
      З його дощистою нудьгою
      Засяяв, як весняний сад,
      В якому рани серця гою.

      І сонце радісне мені
      Хлюпнуло пригорщами сили,
      Хмарища темні і сумні
      Посунуло із небосхилу.

      4.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    419. Символ незнищенності
      Тільки всупереч, не завдяки,
      Поміж кураїв і сухостою,
      Крізь намиті бонзами піски
      Проросла ти справжньою красою.

      Задивлюся я на віти ті,
      На струнку поставу гордовиту…
      Ніби вперше бачу у житті
      І від щастя хочу пломеніти.

      Має пишна сукня золота,
      Всі вітри схилились, наче лорди.
      Велич королівська, простота –
      Символ незнищенності Природи.

      1.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    420. Слово до гаю
      Хтось мріє ще про штат Огайо,
      Я ж мов навіки прикипів
      До цього затишного гаю –
      Супутника щасливих днів.

      Лікуй мене, мій любий друже,
      Рятуй – сказати не боюсь –
      Од ницих покидьків байдужих,
      Од мертводухих черствих муз.

      І од колег, що тільки б`ються
      За премії і ордени.
      Од сітей хижого падлюцтва,
      Користолюбства борони.

      Хай зле, лихе отут загине,
      Даруй душевного тепла.
      Щоби кохана Україна
      Мов квітка у гаю, цвіла.

      27.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    421. Сергій Єсенін Відгомоніла золота діброва (переклад)
      * * *
      Відгомоніла золота діброва,
      Одвеселила мовою беріз.
      І журавлі летять печально знову,
      Вже ні за ким з жалю не ронять сліз.

      Кого жаліти? Той, хто любить мандри
      Прийде і стане знов мандрівником.
      Про всіх одійшлих конопляник марить
      З широким місяцем над голубим ставком.

      Самую серед голої рівнини,
      Зникають журавлі у далині.
      І дум веселих сповнений я нині,
      Та не шкода минулого мені.

      Не шкода літ, розтрачених намарне,
      Хай обліта душі бузковий цвіт.
      Вогонь палає горобини гарно,
      Та не зігріє ні людей, ні віт.

      Ні, не зотліють горобини грона,
      Не спалахне від жовтизни трава.
      Як тихо дерево листочки ронить,
      Так я зроняю ці сумні слова.

      І якщо час їх вітром розметає
      Й тоді згребе, мов непотрібний хмиз,
      Скажіть отак: діброва золотая
      Відлебеділа мовою беріз.

      30.04.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

      * * *
      Отговорила роща золотая
      Березовым, веселым языком,
      И журавли, печально пролетая,
      Уж не жалеют больше ни о ком.

      Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник
      Пройдет, зайдет и вновь оставит дом.
      О всех ушедших грезит конопляник
      С широким месяцем над голубым прудом.

      Стою один среди равнины голой.
      А журавлей относит ветер вдаль.
      Я полон дум о юности веселой.
      Но ничего в прошедшем мне не жаль.

      Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
      Не жаль души сиреневую цветь.
      В саду горит костер рябины красной,
      Но никого не может он согреть.

      Не обгорят рябиновые кисти,
      От желтизны не пропадет трава.
      Как дерево роняет тихо листья,
      Так я роняю грустные слова.

      И если время, ветром разметая,
      Сгребет их все в один ненужный ком...
      Скажите так... что роща золотая
      Отговорила милым языком.

      1924






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    422. Чорнильна крапка або екстрім у парку (літературна пародія)
      Ой, погода нині щось не та,
      Крона паркова нас не зігріла.
      У цих справах логіка проста –
      Причастились ми удвох… чорнилом*.

      Не пізнати, що там унизу,
      Почаклуй, будь ласочка, рукою.
      Вже долоні плямами повзуть…
      Місяців, я бачу, стало двоє.

      Ой! Ти - крейзі**, затули тили!
      Ти мене підвів тихцем до лави –
      Як чарчину - всю перехилив -
      І чорнильну крапку ще й поставив!

      *Чорнило - колись так називали у радянські часи кріплене вино невисокої якості.

      **Крейзі – Божевільний (англ.)

      24.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    423. * * *
      Доспівує день пісеньку свою –
      Усміхнено-багряно-ясночоло…
      Як затишно в осінньому гаю,
      Аби не вітер цей, аби не холод!

      Удвох аж навалилися вони
      На віти і тендітні верболози.
      Посилюється подих крижаний –
      Вітання мов од Дідуся Мороза.

      І жалить, жалить холод, як оса…
      Вечірнього де взяти Прометея?!
      Осіння вся зіщулилась краса
      І зблідла, наче небо понад нею.

      23.10.7524 р. (2016)

      Конча Озерна, Стрибогів гай



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    424. Зігрітий диханням
      Зимовий холод сковує гаї…
      Біля дубів, де затишно і тепло –
      Послаблює він щупальця свої,
      І відступає враз холодне пекло.

      Дзюркоче тут живинкою струмок,
      Ховається під крилами у дуба…
      Аж вітер впав у воду – хоч і змок,
      Але відчув, як добре тут і любо.

      І я у цю низинку упірнув –
      Мов під омофор велетня старого.
      Неначе скинув холоду ману,
      Зігрітий диханням самого Бога.

      21.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
      Конча Озерна, Стрибогів гай – дача.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    425. Навіювання
      Із пам`яті усе тебе стираю…
      Ох, відболіло… Сам лиш знаю, як.
      У снах і до омріяного раю
      Не світить більше чарівний маяк.

      Змиваються водою миті милі
      І кануть тихо в Лети непроглядь.
      Лише вібруючі озерні хвилі –
      Як струни вітру, тихо шепотять.

      І пестять віти лагідні сторуко,
      Прозоро так прояснюючи суть,
      І чуть усе ясніший серця стукіт:
      Забудь її. Забудь її. Забудь…

      20.10. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    426. * * *
      Наче сад занедбаний, цей гай –
      Озеро закидане гілками.
      У верхів`ях вітер сновига,
      І шепоче зшерхлими вустами.

      Промінь сонця поміж віт зачах,
      Все навкруг од холоду німіє –
      Буреломи товсті у кущах
      Причаїлися, неначе змії.

      Мов би жовтим полум`ям жива –
      Вкрила береги яскравим пледом
      Вицвіла високая трава,
      Пофарбована немовби медом!

      16.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    427. У мерехтінні тихому води
      У мерехтінні тихому води
      Над озером сиджу в холодну пору,
      Немов свою лікую душу хвору,
      За ліками приходячи сюди...
      У мерехтінні тихому води.

      Легесенько висвистує пташина,
      Мені позує просто на гіллі,
      Немов мої розсмоктує жалі…
      Слова утіхи, мила, говори-но…
      Легесенько висвистує пташина.

      Вже розмиває сутінню тони
      І холодком все дужче повіває
      Уся краса засмученого гаю
      У спокої вечірньому втони,
      Вже розмиває сутінню тони…

      15.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    428. Як тихо...
      Як тихо тут у будні дні,
      Ще й жовтень теплотою надить.
      Лиш чути здалеку мені
      Легенький шепіт автостради.

      На медом скропленій воді
      Тихенько рибка сум розвозить.
      На ніжну озера гладінь
      З дерев летять багряні сльози.

      Як хороше! В яснім гіллі
      Пташок розмовонька долине.
      Розвіялися думи злі,
      Немов спинилися хвилини…

      3.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    429. Віхола звуку ( Ф.Шопен, вальс до дієз мінор)
      Шопена вальс, Шопена вальс
      Так солодко до себе кличе
      У романтично світлий час,
      У дев`ятнадцяте сторіччя.

      Де в косах з квіткою, в саду
      Сидить замріяна панянка,
      І пестить вроду молоду
      Проміння сонячного ранку.

      Їй від коханого листа
      В альтанку різьблену принесли…
      І там вона його чита,
      І усміхається чудесно.

      Скажи, поете молодий,
      Які слова їй приберіг ти,
      Що після тихої ходи
      Вона зірвалась раптом бігти?

      І вже злітає, наче птах,
      Із трав на гілку в цьому раї.
      А щастя у її очах
      Здається, світ весь обіймає.

      Красуня ловить на льоту
      Червоні яблука чудові,
      Немов збирає в мить святу
      Плоди достиглої любові.

      …Ця звуку віхола, мов бал –
      Вир білих суконь, аксельбантів.
      І музики сяйливий шал,
      Неначе пурхання пуантів.

      Останній промінь звуку згас,
      В спіраль волосся мов завився…
      Чому ж у той прекрасний час
      Я, Боже мій, не народився?!

      28.03.7518 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    430. Дивний сон
      Я знову бачу сон цей дивний –
      Снується сутінь крадькома.
      Багряним відсвітом чарівно
      Ляга на озеро туман.

      Усе здається – марю, марю
      І увижаються мені
      Божествені рожеві хмари,
      Неначе крила вогняні.

      І полум`я їх величаве
      Високі пестощі снує.
      Краса рожевої заграви
      Овіяла єство моє.

      Усі мої печалі – всує –
      Розвіють промені ясні.
      Боги день музики святкують
      І грають барвами у сні!

      1.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    431. Багряний відсвіт
      Такі у неба очі сині -
      Між хмар поблискують ясні.
      Сьогодні сонечко осіннє
      Знов усміхалося мені.

      І промінь пестив тихо, ніжно,
      Лікуючи всю душу мов –
      Як рану заживляв, що грішна
      У ній залишила любов.

      Так біль її всього тиранив
      І все ввижався уночі
      Цей відсвіт на гілках багряний,
      Мов кров засохла на плечі.

      29.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    432. Осінній вальс (Поль де Сонневіль)
      Осінній вальс печаль навіяв,
      Обсипав листом золотим…
      Непрохана сльоза під вії
      Журливим вітром залетить.

      Вже не зустрінемось ніколи –
      Мов холод сковує німий.
      Ридає жовтень світлочолий
      Навкруг багряними слізьми.

      Неначе долі ті удари –
      Акорди падають сумні.
      Немов краси сумної чари –
      Лишилась музика мені.

      28.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Конча Озерна, дача.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    433. Освічення
      Багряні пасемця свої
      Явили віти тишком-нишком.
      Предивне марево гаїв –
      Краси печальної усмішка.

      Здається - увійшла в екстаз,
      І здивувала новизною.
      Немовби літня жінка враз
      Розквітла вродою ясною.

      Рум`яні проблиски весни
      Майнули у гіллі осіннім.
      Немов освічились вони
      Любові лагідним промінням!

      26.09.7524 р. (Від Трипілля)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    434. Теплу прощальна пісня
      Ослабла сонця променева сталь
      І легкий холод сновигає в гаю.
      Старих дерев невигасла печаль
      Ледь-ледь гілки акації гойдає.

      Все більшає багрянцю ув очу
      І закоцюбли віти напівголі…
      І я уже, як той листок тремчу,
      І теж немов от-от впаду додолу.

      Холодна хвиля лине до латать,
      На них уся зіщулилась лілея.
      І вітер - мов сорочку полатать -
      Рвучкою взявсь долонею своєю.

      Вже тихо сутеніє угорі,
      Сумному дню звучить, неначе кода –
      Це тремоло останнє комарів –
      Теплу прощальна пісня, що відходить.

      18.09. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    435. Вересневе літо
      Чарівниця осінь сіє жовте листя,
      Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
      І співає птаство жваве, голосисте
      І усе навколо співом звеселя.

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо –
      Трішки прохолодна зелень у меду.
      Я прийшов до тебе душу обігріти,
      Радісний і ніжний я від тебе йду.

      І хоч день коротший все стає дедалі,
      Відлетять у вирій скоро журавлі.
      Тихо у багряній розчинюсь вуалі,
      Зацілую осінь у ясні жалі.

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо –
      Трішки прохолодна зелень у меду.
      Я прийшов до тебе душу обігріти,
      Радісний і ніжний я від тебе йду.

      Гаю мій коханий і природо люба,
      Де іще так гарно я розкошував –
      Підставляє осінь для цілунку губи
      І гублю від щастя я усі слова.

      ПРИСПІВ:
      Вересневе літо, вересневе літо –
      Трішки прохолодна зелень у меду.
      Я прийшов до тебе душу обігріти,
      Радісний і ніжний я від тебе йду.

      10.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    436. Заграва у меду
      Мов дрова у каміні, дотліває
      Зоря ясна вечірня між гілля…
      Одразу холод заповза до гаю.
      Ну де ти взявся, клятий, звідкіля?

      Стає з тобою знову сіро, нудно.
      Ти у якій норі, скажи сидів?
      І виліз, наче музика паскудна -
      Із того ресторану на воді.

      Весь настрій зіпсували на природі,
      Та я вас до уваги не беру.
      Хай з неба голос пролунає «Годі!»
      І блискавкою опече Перун.

      Хай подарує спокій ця ідея –
      Я згадую заграву у меду.
      Прощаюся з вечірньою зорею,
      Додому весь просвітлений іду.

      4.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    437. Як добре!
      Ну здрастуй, осене печальна…
      Хоч ти удень – мов літо ще –
      Спекота тисне так навально,
      Увечорі лиш – холод, щем.

      Стискаєш світло, множиш темінь,
      І жовтий лист усе частіш
      Нам уклоняється доземно,
      Залишивши обридлу виш.

      Та повінь слив і яблук нині –
      Дозріли у саду плоди.
      Розкішні кавуни і дині…
      У скибці – місяць молодий.

      Зоря вечірня в хмарі тоне,
      Укрила сутінь береги.
      Як добре – дощик монотонний
      Нудьгу не сіє навкруги.

      3.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    438. Обіймаю
      Вечір біля ставу романтичний,
      Де сп`янінням диха кожна мить.
      Ніжне плесо хвилями велично,
      Ніби арфа – струнами – тремтить.

      Не бушує, стихла щука сита,
      Миролюбна й лагідна стає.
      Тільки десь раптово з верховіття
      Жолудь лунко об водицю б`є.

      Мов горить од сонця неслабого
      Крона дуба, наче тліє хмиз.
      І скидає легко на дорогу
      Ці жарини тліючі униз.

      Під габою неба голубою
      Мріяв так тебе я віднайти.
      Щоб сиділи ми отут обоє
      І горнулася до мене ти.

      Та не чути – мого серця крику,
      Між тремтіння хвиль, гойдання віт…
      Замість мрію обіймать велику,
      Обіймаю цей маленький… світ.

      27.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    439. Провісник осені
      Непомітно стишуючи крок,
      Ще повільно тягнеться за мною,
      Між гілля крадеться холодок,
      Цей провісник осені сумної.

      Розгортає тихо верболіз,
      Озеро наповнює по вінця.
      Вже і під сорочку він заліз,
      Мов ніяк не може зупиниться.

      Падають листочки. Їм пора.
      Пожовтіли й змерзли вже неначе.
      Так немовби літо умира
      І схололим листям тихо плаче.

      26.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    440. Сонне озеро
      Неначе жменьку хвильок сонних
      Вітрець по озеру жене.
      Мов присипляє тихий подих
      Ласкаве видиво ясне.

      Зоря вечірня ледь жевріє,
      Здається, згасне вже от-от.
      Про сон леліє плесо мрію
      І позіхає на весь рот.

      25.08.7524 р. (2016) (Від Трипілля)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    441. Донесхочу
      Печальним сном, осіннім небом,
      Вечірнім відблиском зорі,
      Думками лину я до тебе,
      До сяйва світлого вгорі.

      А дні коротшають… Неначе
      Надрізав пломінь корочун*.
      А серце за тобою плаче –
      Донесхочу, донесхочу.

      Тріпочеться, немов метелик.
      Як риба в сітях, б`ється все.
      …Доріжку місяць тихо стелить,
      У вирій мов мене несе.


      21.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    442. Хмаринка
      А ти не хочеш мого смутку.
      Знов обрій десь тебе хова.
      Моя веселко-незабудко,
      Найкращих мрій моїх дива.

      Цвітеш тепер лише в уяві
      І на світлинах ще твоїх
      Застиглі миті – рухи жваві,
      Обличчя сонячне і сміх.

      Оце й усе. Усе, що маю.
      Ще золото чарівних снів.
      З життя минулого розмаю,
      Де щастям кожен день яснів.

      І де відлунювали лунко,
      Немовби «цьохи» солов`я,
      Жагучі пристрасні цілунки,
      Де вічна молодість буя.

      О де барвисті всі відтінки,
      Веселки ніжної вогні?!
      …Висить над обрієм хмаринка,
      Що смуток навіва мені.

      19.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    443. * * *
      Яка ж то спека, згадую, була!
      Розжарені ті дні ще недалекі.
      А щойно вже позбулися ми спеки –
      І хочеться знов літечка й тепла.

      Сутулий вечір з холоду таки
      У небесах допалює цигарку.
      Гаями підуть скоро грибники
      І зазиратимуть у кожну шпарку.

      Де-де в гіллі висвистують пташки…
      Та їм когось розвеселити марно.
      І сунуться по небу навпрошки
      Набряклі потемнілим сумом хмарки.

      17.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    444. Серпневе
      Лиш серпень знає запахи оті,
      Набряклі хмари, сонце ледве гріє…
      Мої місця – кохані, золоті –
      Я відчуваю присмак ностальгії.

      Коли немовби тепло так іще,
      Як перша сивина – листки прив`ялі.
      Та закрадається у груди щем,
      Як невимовне тремоло* печалі.

      Пречистий смутку, серце тихо край,
      Не знаю, чи радіти чи жаліти…
      Як вечір цей, пішло за небокрай
      Іще одне життя мойого літо.

      *Тремоло – музичний прийом звуковидобування на бандурі, домрі та інших інструментах.

      14.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    445. Гайові опришки
      Шматочок лісу або гаю
      Я пам`ятаю, тут зустрів.
      Це озеро мов зберігає
      Таємну схованку вітрів.

      І нагудівшись, насвистівшись,
      Гілки ламаючи, мов тать,
      В гущавини затишній ніші
      Вони потомлені лежать.

      Сьогодні прохолодно стало
      Напевне днів отак на три…
      З дощем разом попрацювали
      Опришки гайові – вітри.

      12.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Санаторій «Жовтень», біля озера.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    446. Язичницьке купання
      Дерева вже з`явилися руді,
      Та не було на луках анікого.
      Я роздягнувся повністю тоді,
      Зайшов у воду за велінням Бога.

      Поринув у невигаслу теплінь
      І розчинився у її тремтінні.
      Очистився од скверни взагалі,
      Аж напливали радощі дитинні.

      Були обряду миті то святі,
      Якась жага єднання первозданна.
      І пестила мене Богиня Дана –
      Здається, вперше, у моїм житті.

      16.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Київщина, Конча Озерна, півострів Печалі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    447. Дарує серпень прохолоду
      Дарує серпень прохолоду.
      Та у воді ще є тепло –
      Немовби мрії на догоду –
      Як рідко це в житті було –

      Коли не холодно і спека
      Не докучає – саме враз!
      Коли ще осінь недалека
      Не тисне щемним духом нас.

      Коли літа ще у розповні,
      І ти – помірно молодий.
      І роздуми твої духовні –
      Дозрілі на гілках плоди.

      8.08.7524 р. ( Від Трипілля) (2016)
      Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    448. А слон іде
      А слон іде, ніхто його не вкоська,
      Хай гавкає півграфоманська моська.
      Він зна про що писати й пише містко
      Й не слухає літературну шістку.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    449. Навіяв мрію вітер
      Між заростей акації сяйливих
      Підморгувало сонечко мені –
      Мов дівчина красунечка грайливо
      Любові посилала позивні.

      І так мені раптово посвітліло,
      Така зійшла на душу благодать,
      Немов до серця пригорнулась мила
      І пестощами стала огортать.

      І ми зітхали в щасті розімлілі,
      Куйовдили ті пальці сивину…
      То пестили мене озерні хвилі
      Навіяв мрію вітер – мить ясну.

      3.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
      Конча Озерна, Ольжин став



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    450. Залишилась лише любов
      Я був – немов суцільна рана –
      Так розпач душу розпоров.
      Та в ній навік, моя кохана,
      Залишилась лише любов.

      За хмари зсунувся подалі
      Розпуки час в осінній схов.
      Минули дні тяжкі печалі –
      Залишилась лише любов.

      Нехай це сталось не одразу,
      Та біль у серці охолов.
      Забулись лайки і образи,
      Залишилась лише любов.

      Хай лицар я не без догани,
      Знов квіти в твій несу альков –
      Усе забулося погане –
      Залишилась лише любов.

      Хоч гордий, на коліна стану,
      Життя нове будуймо знов.
      У нім навіки, до остану
      Залишилась лише любов.

      4.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    451. Завмерло плесо


      Мов дзеркало, завмерло плесо,
      Протерте ніби геть усе.
      У гаю вітер не шелесне,
      Пташиних не почуть пісень.

      Немов стомилася природа,
      Додолу звиснула гіллям.
      Здається - тиші на догоду -
      Крадеться вечір віддаля.

      А на траві уже роса є…
      Так тихо похилився луг.
      І непорушно нависає
      Легенький хмаровиння пух.

      27.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Київщина, Конча Озерна.





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    452. Моя сповідь
      Не до попа, а на природу,
      Іду на сповідь ось таку –
      Богам вкраїнським на догоду,
      А не ісусу-чужаку.

      На повний голос тут співаю,
      Бо корінь ще отут не всох,
      Тут за життя спізнав я раю,
      Бо тут живу, бо тут – кохаю,
      Бо тут на творчість надихає
      Митець великий – Велес-Бог.

      Тобі, природо, воля звична,
      Це – головна з твоїх ознак.
      Стоїть прадавній дуб-язичник,
      Святив ножа тут Залізняк.

      Тут мій народ Богиня Слава
      Благословляла у похід,
      Русь ще за князя Святослава
      Як справді вільная держава
      Лишила в пам”яті свій слід.

      О нагострися, нагострися
      Народний той сердечний слух,
      О відродися, відродися
      У наших душах вільний дух.

      Коли в них справді залунає
      Могутній хор своїх Богів
      То яра сила забуяє,
      І нас ніколи не здолає
      І найсильніший з ворогів.

      7506 р. (Від Трипілля) (1998)



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    453. Іванів*
      Над стежкою схилились явори
      І тінь розлога падає довкола –
      Від сонця захищає, що згори
      Липневу днину спекою збороло.

      Тут був маєток панський. Між руїн
      Дворище залишилося розлоге…
      І ностальгія щупальця свої
      Невидимі спустила на дорогу

      За тим, чого не бачив. У книжках
      Читав про атмосферу романтичну…
      Кигиче різко, неприємно птах,
      Немовби налаштований критично.

      І оглянувшися через плече,
      Милуюсь: між каміння й верболозу,
      Там Снивода**, дрімаючи, тече,
      Несе на плечі Бугу тихі сльози.

      На старовинний вийшовши місток,
      Дивлюся - у долині, серед лугу –
      Між будяків і прим`ятих квіток -
      Лелека ходить, розганяє тугу.

      Над сонним царством раптом злине гук,
      Козацька пісня – стягом над хатами.
      Немов шаблями крешуть сотні рук…
      І ожива минувшина між нами.

      *Іванів – рідне село мого батька, де частково пройшло і моє дитинство і юність.

      **Снивода – річка, тече через Іванів, ліва притока Бугу.

      24.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    454. Тремтіння хвиль
      Немов насупились Богове -
      Немає в спеки вже снаги.
      Води тремтіння вечорове –
      Щемке, як спомин дорогий.

      І молодість озвалась лунко
      І ніби хвилі – припливли –
      Жагучі перші поцілунки…
      Коли були вони? Коли?!

      Коли цей час – як гусінь – здійме
      З життя мого вервечку літ,
      Ми знов розчинимось в обіймах,
      Найщасливіші на Землі.

      А як мине ця казка гаю,
      Солодкий той – прадавній біль –
      Мені про неї нагадає
      Щемке, хмільне тремтіння хвиль.

      19.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Конча Озерна



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    455. Рубаї
      * * *

      Яке розкішне літепло води!
      Вечірній подих вітру йде сюди.
      І надимає вечора вітрила...
      Після купання я - як молодий.

      * * *

      Все довшає очеретиння тінь,
      Йде ціла низка хвилями тремтінь.
      І щуки ось удар. Немов кохана
      Послала вістку й серце вже: тинь-тинь!

      * * *

      Люблю чарівну вечора вуаль -
      (Укрила вже і близь вона і даль);
      Неначе спеленала все довкола,
      Її лиш ріже місяцева сталь.

      13.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Київщина, Конча Озерна.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    456. Рубаї
      ***

      Мільйон разів – о дні мої сумні –
      Тебе прохав я вибачить мені.
      Ти блудом звеш любов… Мої Богове,
      Втопіть мене у річки бистрині.

      ***

      О як мені власкавити її?
      Даремні вже благання всі мої.
      Від світу я утік. Та серце любить досі –
      Крізь біль у нім співають солов`ї.

      ***

      О юний друже, набувай чеснот –
      Вбиває сварка щастя у стокрот.
      Не ображай кохану ти ніколи,
      Од слів гидких заший навіки рот.

      ***

      Богине Дано, силу дай води,
      До каменя образ її веди.
      Бо ж кажуть, що вода і камінь точить –
      Навчи її сточити назавжди.


      ***

      Ти віруєш в оперлення сльози,
      Мене в Аїда царство завези.
      Хай море сліз моїх обернеться в перлини,
      Кохані груди обів`є в рази.

      12.07.7524 р. (2016)

      Конча Озерна



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    457. ***
      Над берегом замріяного плеса
      Гойдає вітер буйну зелен-віть.
      Далекий замок маревом чудесним,
      Вколисаний красою, тихо спить.

      Напевне снить розкішними балами
      І сяйвом канделябрів дорогих,
      Де в туалетах вишуканих дами
      Між аксельбантів розсипають сміх.

      І де аристократи-кавалери
      У танці крешуть іскри об паркет.
      Й цитує там поетів злотоперих
      Високе товариство говірке...

      Де ми з тобою також не останні -
      Могли б почати свого щастя путь.
      ...Лиш золотими мріями кохання
      Лілеї понад озером цвітуть.

      10.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    458. Це все було
      Впірну по пояс у високі трави,
      Відчую прохолоди благодать.
      Ще є місця, де все буяє навіть,
      Де світла смуги в небесах лежать.

      Де теплий липень надима вітрила
      І манить, наче маревом, сюди.
      Де ти колись зі мною говорила
      Й лилися з неба сонячні меди

      Немов нектар - там - на Олімпі - в чаші.
      Себе з тобою Богом почував.
      Зливались воєдино душі наші
      І пестили, як музика, слова.

      Це все було. Нам ніде правди діти.
      Виборсуйся, кохана, із хули.
      П'янять і досі трави ті і квіти,
      Бо, певно теж, закохані були.

      3.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
      Конча Озерна.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    459. Печальні хмари
      Печальні хмари шаруваті...
      Хтозна коли їх вечір витре.
      Немов шматки брудної вати,
      Розтертої кимсь на палітрі.

      Та Бог-художник залишає
      Ці барви темні так охоче.
      Немов зібрався "у розмаї"
      Зобразити принади ночі.

      1.07.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
      Київщина, Конча Озерна.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    460. Час у вічності тане
      Всотала темінь люту спеку,
      Вже прохолода поміж трав.
      Аж ніби гай зітхнув полегко,
      Її у себе увібрав.

      Пливу поміж дубів правічних -
      Поважних, мудрих, як волхви.
      І зачаровано-містично
      Зелені мають корогви.

      І час у вічності мов тане,
      П'є насолоду залюбки.
      П'янить ця темрява жадана,
      Пресвітлі сіючи зірки.

      26.06.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
      Київщина, Конча Озерна.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    461. Картинка
      Затихає заводь колихлива,
      В`яне над верхів`ями зоря.
      Блідне сяйва чарівливе диво,
      Мовби дотліває, догоря.

      Плавиться поволі літня днина,
      Неохоче вечір настає,
      Лагідний, мов полум`я каміна,
      Тихо темне п`є вино своє.

      25.06.7524 р. (Від Трипілля) (2016)






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    462. Враження
      Як же на природі добре, Боже!
      (Комарі лиш поїдом їдять).
      Тут ніщо тебе не потривожить,
      З неба зійде Божа благодать.

      Тут купання дике щастям дише,
      Гай в обіймах сутінок завмер.
      Тільки зрідка рве смеркання тишу,
      По воді б'ючи хвостом, бобер.

      Стрекотіння жаб, їх перегуки –
      Ніби мерехтіння голосів.
      Мовби українським Чингачгуком
      Над водою дуб старий висів!

      24.06.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
      Київщина, Конча Озерна, на крузі.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    463. Смуги в небі
      Cмуги оранжеві в небі –
      Що то віщують вони?
      Вістку приємну від тебе
      Чи лиш оранжеві сни?

      Смуги оранжеві висі –
      Вже багряніють вони.
      Може то легкозаймистий
      Відсвіт кривавий війни?!

      Смуги вечірні свинцеві
      Стерли багрянці оті.
      Спостерегли вже оце Ви?
      Все є минуще в житті.

      20.06.7524 р. (2016)

      Київщина, Конча Озерна



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    464. Хмари-пазли
      Оці гаї так тужать за тобою…
      Сьогодні вперше змовкли солов`ї.
      Блукає погляд виссю голубою,
      Уже дощі всі виплакав свої.

      Сьогодні хмари-пазли в піднебессі,
      Я дивувався, дивлячись на це.
      Якби їх скласти разом, то чудесне
      Явилося б мені твоє лице.

      Аж захотілось раптом стати вітром
      Аби разом докупи їх складать.
      Щоб, може, засвітилися привітно,
      Зійшли, неначе Божа благодать.

      Щоб по воді пішли іскристі кола,
      Між пазлів розчинилися жалі.
      І все заусміхалося довкола
      Від поцілунку Сонця на землі!

      12.06.7524 р. (2016) Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    465. Пташині слова
      Ці прохолодно-хмарні вечори…
      І довгий день у довгих тінях тане.
      О соловейку, співом говори
      Про те, як любиш ти свою кохану.

      У почутті – вже розчинився весь –
      Гаї сумні навколо звеселяєш.
      І трелі дивовижні в її честь
      Летять, здається, аж до небокраю.

      До серця йдуть пташині ті слова
      І щастям дивовижним душу надять…
      Я б теж отак для милої співав
      До ранку чарівливі серенади.

      Я б стишив навіть буйний вітровій,
      Розлив навколо музики багато
      Щоб співом вознестись, як соловій
      І світ увесь любов`ю обійняти.

      9.06.7524 р. (2016)

      Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    466. Явилося лице кохане
      Явилося лице кохане,
      Як відродилось із золи…
      Немов чотири океани
      Планету Землю залили.

      Залишилося трішки суші,
      Як острівці – материки…
      Кохання заливає душу,
      Небесно сяє на віки.

      І тіло все в любові кане…
      Лиш серце - клекотом сторіч -
      Все вивергається вулканно -
      Поезією день і ніч!!!

      4.06.7524 р. (2016)

      Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі.

      21 г. 40 хв.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    467. Шах Шахерезаді (літературна пародія)
      Я не готовий?
      Овідій!
      Бокаччо!
      Це я, твій мачо?!
      Богові справді
      служу запекло –
      Щодня заганяю
      Диявола в пекло.
      Згадала чогось
      Шабатина ти й Сома…
      Вони вже, голубко,
      На світові тому.
      Шугай чи шугає
      у надра надривно?
      У його віці
      було б це предивно.
      Чигає на мачо-поетів
      Дантес.
      Не той уже
      Драч молодих поетес.
      Вони – не готові.
      Є в спілці – молодші.
      Василь Кузанова,
      А також є – Довжик.
      Обоє, як бачиш, вони – Василі –
      Діточок множать у місті й селі.
      А ти у цих стінах –
      Шахерезада…
      Ша,
      хере,
      ззаду?
      Твій підмах ладдею…
      О!
      О!
      Де я?!
      Де це я?
      Виділяється секреція -р
      по роботі
      з молодими
      Відкрий мені надра
      сім-сіму…
      Моя поза шлюбна
      д`еректорка.
      Це правда, без лжі детектора.
      Скіф вип`є не сомму,
      а чистого спирту.
      І може довести
      Тебе до сквирту.
      Бо для такої –
      нічого не жалко.
      Елітної
      Сексі-інтелектуалки.
      Не тільки любитись,
      а й говорити.
      Таке уміють
      Лише харити.
      Таке уміють
      Лише Богині.
      Казку кохання
      Відчуть хочу нині.
      Готоооооооооооооооооооооооовий од чарки
      й твоєї жіночності,
      Шахую, шахую
      До безкінОчності.

      13.02.7524 р. (2016)



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    468. * * *
      Проводжаю в ніч весняний вечір,
      Скоро літо гляне на луги.
      Хмари валять, наче дим із печі,
      Сіють дрібен дощик навкруги.

      Тільки десь на заході жарини
      Ще ледь-ледь поблискують здаля.
      Солов`їний спів безжурно лине,
      Посумнілі віти звеселя.

      І скрипковим бавлячись piano,
      Кантилену тягнучи у грі,
      Свердлять пори шкіри бездоганно
      Упирі-музики – комарі.

      26.05.7524 р. (Від Трипілля) (2016)
      Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    469. Озерна пастораль
      Я сам у тихому гаю,
      Лише пташки тривожать тишу.
      І сивину сумну мою
      Вітрець, мов листячко, колише.

      І сонця відсвіти ясні
      Поволі вечір випиває.
      Неначе Бог у вишині
      Нектар потягує у гаю.

      Тьох-тьох, ку-ку, гуль-гуль, дон-дінь –
      Веселі висвисти довкола.
      Сміється озера гладінь
      І сяючі малює кола.

      Я дякую за цю красу,
      Вклоняюсь Велесу самому.
      І звуки ніжності несу
      Як найдорожчий скарб, додому.

      23.05.7524 р. (2016) Київщина, Конча Озерна,
      Ольжин став.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    470. Відгомін війни
      Із хмари вовняний дашок
      Навис над садом пеленою.
      Під ніжні висвисти пташок
      Сумні дощі ідуть весною.

      Проста напевне в цьому суть,
      Мінором дихає неначе –
      Загиблих воїнів несуть
      І небо понад ними… плаче.

      20.05.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Київ, ботанічний сад



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    471. Паралелі життя
      Вишина дивовижної сповнена гри –
      Пасма в ній то сумні, то веселі…
      Каравани хмарин, каравани хмарин
      Потяглись по небесній пустелі.

      Соловій агресивно у гіллі лящить,
      Проводжає вервечки фургонів.
      І лягають навкруг темні смуги дощів.
      Світлі – вітер легесенько гонить.

      Паралелі життя – сяйво і каламуть –
      Добрі духи й нечистії, злії.
      Пара Лелів отак і в коханні живуть –
      Болем тужать і щастя леліють.

      19.03.7524 р. (Від Трипілля) (2016)





      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    472. Пахощі кохання
      Грона безу од вітру пішли у танок,
      Як у вальсі – нешвидко і чуло.
      Наче груди великі розкішних жінок
      Фіолетові сукні напнули.

      Пахнуть ці диво-сукні розквітлим бузком –
      Мов краси таїна у гіллі є.
      І для того земля вже заходить хитьком,
      Хто од пахощів цих захмеліє.

      Ти цей солод, о вітре, по світу розвій,
      Хай тривожить серця до смеркання…
      Ось на вітах бузку заспівав соловій,
      Ароматом сповитий кохання.

      14.05.7524 р. (Від Трипілля) (2016)




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    473. Небесний знак
      Хмара хмару між променів ген золотих
      Цілувала, як голуб – голубку.
      Пригадалася ти, пригадалася ти,
      Пригадалася ти, моя любко.

      Налягає на серце зажура легка,
      Наче риси я бачу знайомі.
      Потяглася до видива твого рука,
      Мов до хмароньки білої – промінь.

      Знову хмари зійшлись і увись потяглись,
      Полетіли у небо безкрає…
      Може знову нас Лель, мов колись, мов колись
      Хоч думками навік поєднає?!

      …Посвітліло навкруг, посвітліло навкруг
      Від небесного світлого знаку.
      Тихо сіявся дощ на розвеснений луг,
      І від щастя, здавалося, плакав.

      13.05.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    474. Видіння божественого саду
      На вітах соловій дивак
      Палким дивує співом тую.
      Усе прицмокуючи в такт,
      Співає так, немов цілує.

      Чи то наслухавшись казок
      Про нерозділене кохання,
      Сплакнув дощинами бузок,
      Сповитий тугою востаннє.

      Щемливі запахи оці
      Веселі ткали нотки суму.
      І чарівливий гіацинт
      Схилив голівку у задумі.

      Поет ходив, шукав слова…
      Пелюстки слались на долівку.
      А він черемху цілував,
      Біляву пестячи голівку.

      11.05.7524 р. (2016)

      Київ, ботсад, у центрі.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    475. * * *
      Небо вкрилось тінню грозовою,
      Розгортає хмурощі свої.
      Зеленаво-свіжою красою
      Буйно наливаються гаї.

      Чи ту вись так сильно туга крає,
      Що аж хмарний наплива туман?
      Десь твоє лице за небокраєм
      Виринає з нього крадькома.

      І відкривши світло коло себе,
      Дощ неначе заридав за мить…
      Певно, треба виплакатись небу,
      Наче за тобою потужить.

      8.05.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

      Київщина, Конча Озерна, Ольжин став



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    476. Весняні перегуки
      Трава пробилась крізь торішнє листя,
      Смарагди сіє навкруги свої.
      І прохолоду вечора імлисту
      Оздоблюють мажорно солов`ї.

      Розгонисто на вітах «тьох» цей лине.
      А знизу мов змагається із ним –
      Неначе регіт – кумкання жабине,
      Як черги кулеметної екстрим.

      Перегуки тривоги і розчулень
      Контрастно тчуть химерію свою.
      І філософськи кукає зозуля,
      Немов суддя третейський у гаю.

      3.05.7524 р. (2016) Київщина,
      Конча Озерна, півострів Печалі.




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    477. Чорне золото
      Ти – моє чорне золото,
      Пасмо, неначе смола.
      Снів золотистим солодом
      Спалюєш, ніби дотла -
      Ти – моє чорне золото.

      Ти – моє чорне золото,
      Клятий розпукою жаль…
      Б`є мозок думка молотом –
      Мого кохання скрижаль –
      Ти – моє чорне золото.

      Ти – моє чорне золото,
      Ночі хмільної крило.
      Сяє в нім щастя молодо –
      Тьму побороти змогло...
      Ти – моє чорне золото.

      Ти – моє чорне золото
      Неба вечірнього виш,
      Зірка, котру дозволити
      Доле, зірвати звелиш –
      Ти, моє чорне золото.

      2.05.7524 р. (2016)

      Київщина, Конча Озерна



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    478. Захмеліле диво
      Магнолії розквітли у саду,
      Між біло-фіолетової тиші.
      Тихенько поміж вітами іду,
      І чую - вітерець гілля колише,
      Магнолії розквітли у саду.

      Між хмарних виглядаючи отар
      У чашечки магнолій неквапливо
      Із неба ллється сонячний нектар,
      Тріпоче щастям захмеліле диво,
      Між хмарних виглядаючи отар.

      Така солодка ця ясна печаль,
      Немов із висі сад увесь накрила
      Та біло-фіолетова вуаль –
      Магнолій ніжних кольорові крила,
      Така солодка ця ясна печаль.

      21.04.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    479. Шовкові промені
      Минуло днів сумних чимало,
      І ось розкрилилась вона –
      В саду навколо забуяла
      Свіженька зелень весняна.

      Сяйнули неба очі сині,
      І вгору потяглось тоді
      Трави шовкової проміння –
      Зеленим сяйвом на воді.

      Крадеться вечір ген зісподу
      Від сонця весь він розімлів.
      І пестить ніжно прохолода
      Шовкові промені землі.

      20.04.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    480. Неонова ріка
      Немов бджоли бурштиновий нектар,
      Пролилася - і темряву відтерла -
      Неонова ріка зі світла фар,
      Як магма із вулканового жерла.

      Так веселково міниться вона,
      Нічого не спустошує довкола.
      Лиш благодаттю очі, як весна,
      По вінця напуває, ясночола.

      У хмарний дим пірнув раптово й зник –
      Той оповив його, густіший сита -
      Ще несміливий місяць-молодик…
      Неону ж річку тьмі – не загасити.

      То тихо сяє так дніпровський міст,
      Розсунувши небесні пасма білі –
      Вечірній добросердий оптиміст
      Під вереницею автомобілів.

      9.04.7524 р. (2016)



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    481. В обіймах весни
      Нарешті ув обіймах я весни…
      Розкрилля хмарне і пташиний щебіт –
      Закоханий, бадьорий, голосний -
      Як відголосок сонячного неба.

      Неначе відбриніла вже вона –
      Мінлива березнева увертюра.
      І зазвучала тема головна –
      Краса буття в палких фіоритурах.

      Які для неї вибрати слова?
      Це пагонів народження – як диво!
      Вона навколо радість розлива,
      Як музика Вівальді чарівлива.

      Вона ще наростає, нароста –
      Я сліз ясних розчулення не витру –
      Як перші поцілунки у вуста,
      Як бризки щастя в сонячній палітрі!

      7.04.7524 р. (2016) Київ, ботанічний сад, українська ділянка
      20 г. 23 хв.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    482. Па-де-де на хвилях*
      Па-де-де на хвилях, па-де-де,
      Це вам не в союзі – «ДНД»,
      Це на пузі юзом де-не-де,
      По камінню пупом, як ніде.

      Баранці на хвилях, баранці,
      Ковзає медуза у руці,
      Опіки від неї на лиці -
      О які приємні миті ці.

      Тут на хвилях справжній парадиз,
      Посейдон пасе біленьких кіз.
      Граю морем, наче граф, маркіз…
      (Лобом не ударся в хвилеріз!)

      Каменюччя в морі. Каменю…
      В барі і креветки є в меню,
      Я в твоїх обіймах опиню…
      Ми в нічному морі в стилі «ню»...

      31.07.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    483. Весняний солод
      Торкнув плече легенький холод,
      Тихенько стежкою іду –
      Повітря п`ю весняний солод
      У присмерковому саду.

      Присів я і сиджу, мов п`яний,
      Вдихаю пестощі весни.
      Пташиний спів поволі в`яне,
      Лиш далеч шумом гомонить.

      Чадру чарівну вечір здійме –
      Кохання в ній сяйне вогонь –
      Неначе милої обійми
      Мене огорнуть усього.

      26.03.7524 р. (2016)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    484. Весняний дощ
      Ясна чадра захмареної сині
      Укрила білим димом шир небес.
      І тихо плаче в смуткові осіннім
      І падають сльозини в лоно плес.

      І сіються собі в садовій пущі
      Краплини, наче іній на гілках.
      А подих вітру свіжий і цілющий –
      Торішнє листя спурхує, мов птах.

      Хоч разом з ним підстрибую лише я -
      Гілля мажорно співом гомонить.
      І ти немов підносишся душею,
      Як пісня легкокрилої весни.

      18.03.7524 р. (2016) Київ, ботанічний сад



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    485. Весняний етюд
      Хоч день іще – на небі місяць,
      Неначе біла пектораль.
      Й мене оповиває з висі
      Весни бадьорої печаль.

      Вже хмари сонце заховали
      І це повітря крижане
      Із півночі на південь чвалом
      Вітрисько батогом жене.

      І підкидає вгору листя.
      І різко шарпає гілля.
      І ковдру витягши імлисту,
      Вкриває нею сад здаля.

      19.03.7524 р. (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    486. Великдень Дажбожий
      Великодня Дажбожа сила –
      Я просвітити світ молю:
      В цей день сіяч весни – Ярило
      Поклав зернину у ріллю.

      Я славлю миті дерзновенні –
      Угору руки підійму –
      Іде весняне рівнодення,
      Дажбоже світло боре тьму.

      І безконечника дорогу,
      І сварги коло молоде
      Під покровительством Сварога
      Трипільська писанка веде.

      І сніг летить під Божі мітли,
      Волхви пророчать майбуття.
      Великдень – перемога світла,
      Святе зародження життя!

      20.03.7524 р. (2016)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    487. Олег Чорногуз Елегія*
      Ми зустрілись з тобою неждано
      У моєму, за містом, саду...
      Сподіваюсь і досі, кохана,
      Що побачу тебе молоду.

      Бачу, певний - належиш другому –
      Самотою за обрій пішов.
      Бо у домі своїм, як в чужому,
      Сподіваюсь на першу любов.

      Хоч і знаю, що див не буває
      Навіть в цім, у казковім раю
      Та я вперто, як мрію, чекаю
      На кохану, на першу, свою.

      І тепер, коли роки на схилі,
      Але мрія незмінна моя.
      Я любитиму все ж до могили,
      Поки ряст піді мною й земля.

      Не лишав й не втрачав я надії
      (Бо я твердо упевнений в цім).
      Якщо тут не здійснилися мрії
      То здійсняться, кохана, на тім.

      Я зустрівся з тобою неждано...
      В марноті одсвітилось життя.
      Та я вірю і мрію, кохана,
      В учорашнє своє майбуття.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    488. Зустріч із весною
      Немов би Велес поводив
      Мене сьогодні серед казки.
      І усміхалися сади,
      Від божої світились ласки.

      Нікуди я не поспішав,
      Упившись неба чистотою…
      Свистіло весело пташа
      В гіллі високо наді мною.

      І сяяв промінець між брів,
      І пестив лагідно й помалу.
      Немов би я весну зустрів
      Й вона мене поцілувала.

      16.03.7524 р. (2016) Київ, ботанічний сад



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    489. В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов*
      В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов.
      В моїм серці ся зашпортала любов.
      Моє серце так калата, як стара, подерта шмата,
      За тобов, моя кохана, за тобов.

      Ти вважєй, моя кохана, ти вважєй.
      В очі фарбу дуже ти собі не ллєй,
      Бо ти фарба виїст очі, хто ж тебе сліпаку схоче?
      Ти вважєй, моя кохана, ти вважєй.

      Ти вважєй, моя кохана, ти вважєй.
      У трамвай ти на ходу не залажєй.
      Бо трамвай як хопит ногу і потєгне на дорогу,
      Ти вважєй, моя кохана, ти вважєй.

      Ти вважєй, моя кохана, ти вважєй.
      З самольота з парашутом не скачей,
      Парашут ся не відкриє, Кров тя нагла враз залиє,
      Ти вважєй, моя кохана ти вважєй.
      Парашут ся не відкриє, Хто ж тоді ми ноги вмиє?
      Ти вважєй, моя кохана, ти вважєй.

      Ти вважєй, моя кохана, ти вважєй.
      До сусіда, до Івана не лажєй,
      Бо Іван така скотина – раз і два і вже дитина.
      Ти вважєй, моя кохана, ти вважєй.

      А в той вечір із дахівки падав дощ.
      Ти сиділа в теплій хаті й жерла борщ.
      Ти сиділа в теплій хаті й напихалася борщем,
      А я мокнув, як той дурень під дощем.

      Якось раз сказала ти мені: "Іван,
      Приходжєй, ми разом ляжем на диван."
      Кілько раз до тя приходив, бився мордов я об сходи.
      Ну а вчора ти поставила капкан.

      Було літо, була осінь, вже зима.
      Темнов стежков ти із танців йдеш сама.
      Я тебе підкараулив, ти пішла додому з гулев.
      Була в нас одна дівчина, вже нема.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    490. Арія березневого кота*
      Пам"ятаю, ніч була холодна,
      Місяць хмарі грітись ліз в рукав,
      І вікно вже не світилось жодне,
      Бо тихенько й ніжно муркотав.

      Не скажу тобі, кохана, "Мяу!"
      Це не личить весняній красі,
      Лиш коли звучить потужне: "ВАУ!"-
      Вікна відкриваються усі.

      Пісня ця моя бентегу плодить,
      Я співав до самозабуття...
      "Господи! Ну хто це так заводить?!
      Певно нам підкинули дитя!"

      Господиня вибіжить в тривозі,
      І впаде у шоці раптом ниць:
      Світять їй в закоханій знемозі
      Пари дві палаючих зіниць.

      Розпусти хвоста, моя ти крале,
      І об мене шубкою потрись,
      Про твою я вроду досконалу
      Піснею тривожитиму вись.

      Тож почнімо ми весняні гони,
      Ти - втікай, я ж буду доганять!
      Хай коти із різних регіонів
      Хором "ВАУ!" також закричать!

      28 лютого 7517 р. (Від Трипілля) (2010)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    491. Маскарад природи
      Ще борюкається зима,
      Мов наждаком, повітря лиже
      Морозом ударя по крижах,
      Хоч снігу вже давно нема.

      І щуляться дерева жаско,
      Бо вчора дощ осінній лив,
      А нині – холод лютий, злий –
      Міняє мов погода маски.

      І думка пробива чудна –
      То, може завтра раптом літо
      Прийде, спекотою сповите? –
      Дай Бог, аби прийшла весна.

      28.02.7523 р. (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    492. Видіння нинішні й прийдешні
      Похмурий день вже крила опустив,
      І сіра сутінь тихо вечір кличе…
      Але бадьорий чути птаства спів –
      Прийшла весна на пагорби величні.

      І хай згори шугають холоди,
      Хай омела в гіллі печаллю висне.
      Та лину я із радістю сюди –
      Почути світлу новоліття пісню.

      Немов лунають звуки віщих струн,
      І із Дніпра у сріблі і у златі
      У сяйві й силі видибав Перун…
      І похилилися церкви хрестаті.

      Дажбог зійшов у небі на добро
      І хмари геть розсіяв сумовиті.
      І скинули хрестителя в Дніпро –
      Ганьбу минулого тисячоліття.

      Розвіялося військо сарани,
      І на шматки розпалася Росія…
      На віче дочки праведні й сини
      Зійшлись обрати справжнього Месію.

      2.03.7523 р. (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    493. Відчуття
      Немов на день вернулась осінь…
      І дощ занудний капотить.
      І стукіт крапель стоголосий –
      Одноманіття ненасить.

      Piano*, forte**, mezzo voce*** –
      Шум, шелест, шамотіння чуть.
      Вгорі виспівує охоче
      Пташина соло досхочу.

      Лише повітря радість горне.
      І пробивається вгорі
      Потужний гук труби мажорний,
      Мов грає гімн весни порі.

      * Piano (муз.) – тихо.
      **Forte (муз.) - голосно
      *** mezzo voce (муз.) – помірно.

      26.02.7523 р. (2016)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    494. В передчутті весни
      Димить сьогодні весь небесний круг,
      Оповиває пагорби лісисті.
      Немов згрібають збіжжя тут навкруг
      І в купах спалюють торішнє листя.

      І юне вже брунькується гілля,
      Дощі де-де розквасили болото.
      Чекає мов оголена земля
      Вже на весняно-польові роботи.

      Гострить господар заспану косу,
      Веселий настрій огорта довкілля.
      Бо новоліття скоро принесуть
      Нам ластівки з прадавнього Трипілля.

      Повітря свіже, аж тремтить воно
      І млосне вітру чується зітхання,
      Немов у ньому воскресає знов
      Озоном ніжним втрачене кохання.

      23.02.7523 р. (2016)



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    495. Крим
      Згадався Крим і далі голубі,
      І після плавання – блаженна змора.
      І вітер-дух могутній, що тобі
      Несе міцний заряд здоров`я з моря.

      І сонця схід величний вдалині,
      І спів цикад, як музика вечірня,
      І шепіт хвиль, і відсвіти ясні
      Од місяця, що з хмар на хвильку вирне.

      Величні скелі, наче маяки,
      І гір верхівки у небесній піні…
      Й великих бур обурення гіркі,
      Що ця краса належить Україні!

      Перуна гнів, я знаю, не затих.
      Меч-блискавка над виссю голубою
      Впаде, як смерч, покарою на тих,
      Що нашу землю віддали без бою.

      21.02.7523 р. (2016)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

    496. Життя трагедія зомліла
      Промчав поквапно сірий будень,
      Знов ніч на крилах сліпоти.
      В моїм житті уже не буде
      Любові більшої, ніж ти.

      Лиш спалахи якісь миттєві –
      Подоба справжніх почуттів.
      Найкращі дні минули… Де Ви,
      Ті щастя хвилі золоті?

      Життя неначе б то суцільний
      Клубок дурниць і помилок.
      За неба морок замогильний
      Навіки сонечко зайшло.

      Безлисте дерево колише
      Старий і сивий вітрюган.
      І бабою Ягою тиша
      Між вулиць мертвих сновига.

      У пеклі самоти й одчаю,
      На місяць вовчого виття,
      В душі мов факелом палає
      Вулкан киплячий каяття.

      І в ньому ладен я згоріти
      І «его» власне утопить.
      Аби лиш забуяли квіти
      Кохання твого хоч на мить.

      Життя трагедія зомліла..,
      Скрижалі обійма вогонь:
      Любити серденько навчилось
      Коли любить нема кого!

      15.02.7523 р. (2016)



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    497. Заклинання любові*
      Полюби мене знову, кохана,
      Відречись від огуди й журби,
      Хай на серці затягнеться рана,
      Полюби, полюби, полюби.

      Полюби мене знову - до болю,
      До тремтіння щемливого рук.
      Я страждання твої обезболю,
      В білі шати я сум уберу.

      Полюби мене знову… Як пісня –
      Хай життя наше лине в світи,
      Хай веселка у небі повисне –
      О світи мені, сонце, світи!

      Полюби мене знов. Хай зігріє
      Нас повітря жагуче весни.
      О прилинь, о прийди, наче мрія,
      Наче казка - в мої віщі сни.

      24.01.7520 р. (Від Трипілля) (2013)



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    498. На крилах золотих
      Зимовий день короткий стих.
      Настав ясний, чарівний вечір.
      І Київ мій розправив плечі –
      Летить на крилах золотих

      У майбуття високе знову,
      Скидає ланцюги раба…
      Іде відродження доба,
      Звучить все більше рідна мова.

      У ботсаду у нас – Тибет
      Позначив ці епохи злами,
      І вільну мудрість Далай Лами
      Несе у світ орлиний лет.

      Немов звільняється від криги
      Русифікації земля –
      І як подивишся здаля –
      Зелені крапки скрізь – відлига.

      Багряний відсвіт із небес
      Розсіює всі чорні хмари –
      Зникайте – темряви примари –
      Для світла мій народ воскрес!

      30-31.01.7523 р. (2016) Київ, ботанічний сад ім. М.Гришка



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    499. Люблю тебе, засніжений мій сад
      Люблю тебе, засніжений мій сад,
      Посаджений дбайливими руками.
      Дерева всі, неначе на парад,
      Стоять собі – доглянуті - роками.

      Яка навкруг розкішна білизна!
      Новий культурний шар мов нагорнула.
      Забілює, забілює вона
      Земне сумне і радісне минуле.

      Прийде весна – небесна і проста –
      Немов любов – неждано так і стрімко…
      І рік Новий із чистого листа
      Почне писать, наметеного взимку.

      25.01.7523 р. (2016)
      Київ, ботанічний сад.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --


    Сторінки: 1   2